Розстріляний Шевченко засмутився
І голову донизу похилив.
Напевно, ти, Тарасе, зажурився.
Дощ Бородянки твої сльози змив.
Зникли царі, а спадок ще існує.
Шаленість в нас запекла і страшна.
Нас ставлять на коліна, а ми чуєм...
І кричимо, що кінчиться війна!
Розстріляний Шевченку, не журися.
Змарніє світ, лиш зорі угорі
Світитимуть. Ти ж, Боже, не барися
Ми станемо з тобою на порі.
