Ти все чогось шукаєш
в безодні самоти.
Зірок одвічних мара
шепоче: саме ти
той, хто зуміє долю
змінити і знайти
єдиний шлях до волі,
до сонця. Буде тим
великим світлом божим
лунати серед хмар.
Ти все чекаєш – може,
відкриється вона -
безмежна і чудова,
квітуча і палка,
та істина, що знову
зігріє душу. Як
знайти? Немає сили.
Самотність обійма.
Ти засинаєш, милий,
і бачиш – ось вона –
з блакитними очами,
з віночком на чолі,
який повік не в’яне,
і пахне літом. Йди
до неї – зовсім поряд,
всміхається тобі.
Вона – твоєї долі
одвічний оберіг.
Та ти її не бачив
бо все чогось шукав.
Твоя щаслива вдача,
твоя любов палка
сидить собі тихенько
у ліжка. Роздивись –
чи подруга, чи ненька,
загублена колись.
Колише немовлятко
твого сердечка. Вік
вона б змогла чекати,
бо ти їй – чоловік…