У холодній і сирій палаті,
Сльози витираючи з очей,
Помирала у притулку мати,
Маючи онуків і дітей...
Виховала, вивчила синочків,
Їх в своїх молитвах берегла,
А невісток прийняла, як дочок,
Свою душу й серце віддала.
І пишалася синами мати,
Бачила у них свою сім'ю,
Буде в кого старість доживати
І схилить голівоньку свою...
На свята на вихідні чекала,
Що сини приїдуть у село,
Бо хазяйство і городик мала,
Щоб в дітей домашнє все було.
А як стала немічна і хвора,
Невістки до себе не взяли,
А сини, щоб не було розборів,
У притулок маму відвезли...
...Поховали, як якусь безродню,
Пом'янули просто на словах,
Та не раз синочкам "благородним"
Буде снитись мама у сльозах...
Скільки їх батьків та матерів у притулках помирають.А діти їхнього болю не відчувають.Знали ми одного чоловіка,який мав шестеро дітей.А доживав віку в інтернаті.
