Поцілунок, гіркий як полин
Обійми, як страху пути...
Ти, напевно, такий один,
Що тебе но можна збагнути...
Холод, холод в твоїх очах,
Розрахунок і хитрий підступ.
Жар пекельний в твоїх устах
І солодкий медовий присмак.
Певно, бджоли із мого сну
Назбирали з полину меду...
І за що тільки я люблю,
Все близьке так й, водночас, далеке?
Ти мовчиш. Я тону в смолі.
В дуже чорній смолі мовчання.
Я з тобою насамоті,
І, здається, що ніч - остання...
Гіпнотичний погляд змії,
Він чарує... І так холодить.
Не важливі більш мрії мої-
Бо ти маєш на все інший погляд.
Закричати не стане сил,
Та й бажання давно немає.
Ти, напевно, такий один...
Й трохи схожих я ще не знаю.
Тихо хнюплить остання ніч
І чарує солодкий дотик,
Як неначе ікла змії...
Отрута, жертва, що вмре сьогодні...
Самогубець, що смерті прагнув,
Сам в обійми стрибнув пітону.
Так і не збагнувши правду,
Що йому таланить, як нікому...
Тихий шепіт проріже тишу,
Висмикне із обіймів ночі:
"Будешь только моей. Ты слышишь?"
Та вже навіть "бути" не хочу...
Ти не раз мені різав серце,
Проштрикав копієм-іглою,
Болем сповнена уже вщент я,
Та, чомусь, ще й досі з тобою...
Тихо падав лапатий сніг.
Ніч ласкаво накрила крильми.
Ніч остання... До твоїх ніг
Впала я безкрова, безсила.
ID:
62592
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 10.03.2008 17:15:06
© дата внесення змiн: 10.03.2008 17:15:06
автор: Эллария
Вкажіть причину вашої скарги
|
