Яке ж тупе у нас суспільство,
Маразму в них немає меж.
Психічно довблять нам якусь ідею.
І мотлохом наш мозок забивають.
Дибіли є,
Дибіли будуть,
Вони завжди із нами мруть,
І соціальний статус в них великий,
А в скронях дибілізм святущий.
Вони великі,
Тільки в мріях,
Вони живуть в своїх понтах.
І праведниками себе вважають,
Не маючи реальності в думках.
Вони в фантазіях живуть,
Вони весь світ,
Завоювати хочуть,
Своїм бездарством і маразмом.
В них є мета,
Людей всіх зомбувати.
Мене це бісить,
Я ненавиджу цих створінь.
Боротись з ними треба безупинно,
Безжально всіх їх добивать,
Нехай зірвуться з своїх нервів,
І на наше місце стануть враз.
Вони керують стадом баранів,
Що думки власної не захищають.
Навіщо нам цей дибілізм?
Я за реальну світлу дійсність,
Щоб кожен думку свою мав,
І міг свій вибір захистити,
Знати того, чого він хоче,
І з правдою свій шлях пройти.
