Як незручно правду в вічі,
Про свої гріхи почути.
Краще вже в трамваї повнім
На плече сусіду чхнути.
Полетіла слина - витер,
Вибачився, та й забули,
Правда ж прямо в вуха лізе,
Щоб усі її почули.
Тут виходить нонсенс:
Правда різна повсякчас буває.
Всі гадають - правда,
А дивись - брехнею вслід лягає.
Очорнили сажею брехні,
Без того чорні очі.
Той, хто вчора звався друг мені,
Наклепи хвацько строчить.
Покотилась голівонька,
Із плечей, як шапка, знята.
Вже в мені для себе кожен,
Бачить ката- супостата.
Що тоді робить - відмитись?
Важко; Просто все забути?
Легше совісті лишитись,
Та й собі на когось чхнути...
...Правду крутять, як ту дзигу,
Не встигає повертати,
На всі боки, наче циган,
Через вогнище скакати.
Але завжди він не може,
Без проблем перелітати.
Хоч коли, та й каже кожен:
Караул! Спеклися п`яти!..
зима 2001р.
