Буває так важко сказати людині:" Прощай"...
Буває так важко сказати людині:" Іди"
Як серце так вперто кричить:" Ти іще почекай,
Заходь, любий друже, частіше до мене сюди"...
І важко також зрозуміти що це епілог,
Коли для свідомості це лиш початок настав.
Душа хоче далі із "другом" вести діалог,
А розум втомився від цих вже набридлих вистав.
Буває так важко не втратити, друзі, контроль
Хоча розумієш, що тут біля тебе актор
Знаєш, що навмисно шукав він до тебе пароль,
Та зеленим оком ще світить душі світлофор.
Я вже не боюся, я можу сказати:" Прощай"...
Я вже не боюся, я можу сказати:" Іди,
Ти жити спокійно мені уже не заважай
І не залишай вже на пам'ять ці свої сліди"...
Навіщо мені зберігати чужий сувенір,
В душі залишати цей осад гіркий від тіней?
Я ще напишу неповторний і довгий свій твір
Як справді зустріну когось з найрідніших людей...
