Чим нам змити сіру втому,
Незакінчений цей рік,
Що не пустить нас додому,
Що на вічність нас прирік
Над паперами незгоди
За незрушеним столом…
Пропливає наша доля
Під заплаканим вікном…
Крапля зливи обпікає
Шкіру зблідлу від зітхань,
Не життя тіла вдихають,
Це лиш осад нарікань…
Пам’ятаємо ми осінь
Вже минулу і сучасну,
Не побачимо ніколи
Те, що в проміжках погасло…
Не зігріють чорні ночі,
Холоднішими щоразу
Вони робляться щоденно
Від самотності й образи
За несправдженії мрії,
За кохання не для нас,
Чим нам змити сіру втому,
Якщо нас покинув час…
Пропливає кожен рік,
Мов дерева на дорозі,
Кожен сам себе прирік
На життя, яке не в змозі…
