Біля багаття ми гріли такі стомлені душі,
Теплом проростали замерзлі від болю тіла,
В ласкавих обіймах сховали від світу нас кручі,
У вогнищі іскри все скажуть - тут зайві слова!
Навколо все тихо, цвіркунчик лиш пісню заводить,
І місяць з зорею спускають на нас благодать,
Тріщіть сухе гілля, і душу так ніжно тривожить,
В руках твою руку готова життя все тримать!
Ніч пригортала тремтячі від близькості обличчя,
Лиш очі, що поруч палають сильніше вогню,
Спокуса пронеслась по жилкам, пробила сторіччя,
Сказати я можу вже твердо, що щиро люблю!
Пригладиш волосся, що пахне, як свіжа троянда,
Шукаєш до тіла ти вірні блаженні шляхи,
І листя, прикриє усе, наче нова мансарда,
У пам’яті вечір несу я крізь грізні віки!
Кохання немає, бо сковує волю в кайдани,
І твоя свідомість бажає по людям гулять,
За крила в оману завели нещадні тумани,
Сльозинки пролились, життя я готова віддать….
Не усвідомив Ваш колишній милий, від кого пішов. Шкода...
Galkka відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
ой, дякую.....може, колись зрозуміє...а може вже ні..при наймі на папері тепер я може виливати усе. що назбиралось хай він щасливий буде! а це головне!!!!
Приємно чути такі слова
читаючи Твій твір про багаття, в мене звучить "In flames"! іноді або часто, ми нагадуємо світлячків, які летять на спокусливе світло лампи, згоряючи там...
Galkka відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Це точно.......крила розпустимо і вперед......та все ж таки, треба вміти вчасно ховати крила з душі
Кохання немає, бо
сковує волю в
кайдани,
І твоя свідомість
бажає по людям
гулять,
За крила в оману
завели нещадні
тумани,
Сльозинки
пролились, життя
я готова
віддать….
Galkka відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00