Як глянуло на мене море
У вічі своєю силою
І проковтнуло моє серце
Із мене виштовхнуло крила
Й пісню...
У камінців вже терпнуть боки...
Переминаються з ноги на ногу
Мої бурхливі почуття,
Притримані рукою розуму,
Мов за вуздечку скакуни.
Бо ще не час,
І вже не варто
Знов підганять того, хто йде.
У моря здиблюється шерсть
І ніздрі роздуваються гарячі...
Стихія цідить свій адреналін
На піднебіння, на язик,
У груди.
Ковтаю стогін дивних птахів,
Чекаю слушної нагоди...
На рубежі твойого вдиху
Свої вуста поставить,
Чи долоню.
Знесе солом"яну серпневу стріху,
Безсило копне вітер горизонт...
А я така роздягнена, без капелюха
Стою у центрі всесвіту
Твого.
26.10.2010р.
Особливо останній..."Знесе солом"яну серпневу стріху,Безсило копне вітер горизонт...А я така роздягнена,без капелюха Стою у центрі всесвіту Твого". Неповторно.
gala.vita відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую!Приємно що читаєте! 
