Я буду в щирості прощати
І рвати кохання пелюстки.
А ти лиш маєш обирати,
Не знаю я, − де ти є, ти...
Моя троянда не погасне,
Я з неї не зніму прикрас.
Твій лотос − і простий, і страсний.
Хай поєднає доля нас.
Я квітка. Приманлива ожина.
Я дівчина, але і сильна.
Мені не прикро забувати, −
Колись прийдеться все ж страждати...
Навіщо? Обіцянки прикрі.
Були для мене німі, скритні.
Я таю, як денне стояння.
Так слово щемить «аж до рання...».
Я буду в прикрості склепати
Уста, покусані в крові.
Когось я буду обирати,
Але приснився ти мені...
У ночі. Сині, і пророчі...
Я бачу лице, бачу очі...
Це марево - знов згасає.
Тебе нема, а я вже є!
З майбутнього,
А я в минулім
Напишу щирості листа:
В зворушливім, світлім і чулім
В потьмарені буду чиста...
У снах лише тебе нахожу,
З епохи міжпланетних днів.
До мене йти, я вже не прошу.
У кронів волос мій посивів...
