Лист
В мерехтінні і кіптяві свічки,
Я пишу тобі, мила моя.
Зверху вибухи землю калічать,
Засівають залізом поля.
А в бліндажному мороці ночі,
Лиш приглушено світить екран.
На якому твої карі очі,
Що зціляють від тисячі ран.
Я не буду писати про втрати,
Про поранення й смерті в бою.
Як не хочеться гірко вмирати,
Перекресливши долю свою.
Важко розумом це осягнути,
Я душею і сердцем загруб.
І так хочу, так хочу відчути,
Поцілунок твоїх ніжних губ.
Не писатиму я про тривоги,
Про пролиті кров, сльози і піт.
Пекла схожені стежки-дороги,
Де залишився кожного слід.
Про життя, ту останню хвилину,
Що кричала недобре, як крук.
А я чув крізь вогнену лавину,
Твого голосу ніжного звук.
Я напишу тобі про світанок,
Що зустрінеш в обіймах моїх.
Про кохання до тебе без тями,
Про щасливий і радісний сміх.
Як народим синів ми і дочок,
Як роквітнуть садки на весні.
Проросте молоденький лісочок,
Там де рвалось коріння із землі.
