| Сторінки (7/620): | « | 1 2 3 4 5 6 7 | » |
Не самое оригинальное раскрытие не самой оригинальной темы. Но именно то, что хотелось сказать.
Шут перед зеркалом
Я шут: то хвалят, то прибьют;
Я пересмешник бытия.
Ко мне за радостью идут,
Но мало кто грустит, как я.
Не верьте, что я очень добр,
Не причисляйте к мудрецам.
Все это — выдумок набор,
Я только интересен вам.
А интересен тем, что смел:
На необычное решусь.
Еще умножил силу тем,
Что осмеянья не боюсь.
Добро и зло я в рукаве
Ношу, вершу на выбор их.
Одних я искупаю в зле,
А напою добром других.
И для друзей опасен я:
До слез и гнева довожу.
Что непонятно для меня,
То высмею — не пощажу.
Так не спешите восхвалять
И распевать, что я герой:
Припомните, что оскорблять,
Что злить могу я, несмешной!
Я только мелочь и остряк,
Когда герой велик и прав,
Но, если ступит где не так,
Ход поправляю, удержав.
Простой совет хочу вам дать,
Как сладить с пестрым ремеслом:
Вы пожелайте принцем стать —
Наверно, станете шутом.
Но, коль умеете шутить —
Так можно страны покорять…
Я что-то вздумал вас учить —
Другой раз буду развлекать.
09.04.2016
Власний український [url="http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761243"]переклад [/url]цього віршика
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726806
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 01.04.2017
Ці два сонети від імені свого героя Едмон Ростан написав, коли читачі видання Journal назвали його драматичного Сірано де Бержерака серед своїх найулюбленіших літературних героїв (поряд із Жаном Вальжаном Віктора Гюго та д'Артаньяном Дюма-батька, ростанів де Бержерак був на третьому місці).
Я вперше прочитала ці сонети у французькому виданні легендарної п'єси, яке купила, і вирішила спробувати сама перекласти двома мовами.
Deux sonnets de Rostand sur Cyrano
Cyrano, à part,
avec une émotion bourrue.
On m’aime, moi? … Mordious!…Mais il serait hideux
D’allonger ce long nez d’une larme qui glisse.
«Déplaire est mon plaisir; j’aime qu’on me haïsse!»
Ai-je dit quelque part, — scène huit, acte deux.
Et qu’est-ce qui, d’ailleurs, me fait bien venir d’eux?
S’ils n’aiment que mon air, sans voir le sacrifice
Devant quoi ma pudeur tire un feu d’artifice
De gaîté fanfaronne et de mots hasardeux;
Si je ne leur ai plu que parce que je trempe
Le bas de mon manteau dans le bleu de la rampe
Et poignarde la herse avec mes trois plumets,
Que pour ma grande épée et mon verbe fantasque,
Que pour ce qui m’accoutre et pour ce qui me masque,
Je leur dis: «Serviteur!» et je m’éloigne. — Mais
Se tournant vers ses amis inconnus.
Si voloir être moi c’est nr pas craindre d’ être
L’ennemi de la Chance et l’ami du Danger
Qui, niant une vie où tout peut s’arranger,
Croit à la vie où rien sans effort ne peut naître,
Celui qui fait monter un autre à la fenêtre
Et qui voulait déjà dans le ciel voyager,
L’ idéaliste sans idéal mensonger,
Qui rêve en sachant voir, aime en osant connaître…
Si vous m’avez choisi parce que, jusqu’au bout,
Je me maîtrise — et parce que je meurs debout,
Tué par un lourdaud, mais ayant prévu l’Aile…
J’ajoute à ma gazette: «Aujourd’hui, vingt-six mai,
Monsieur de Bergerac, à soi- même infidèle,
Trouve très doux de plaire et très bon d’ être aimé».
Два сонети Едмона Ростана від імені Сірано де Бержерака
Сірано (убік, роздратовано)
Любить мене? Ет, бісове крутійство!
Недобре й носові таке вдихать.
«Геть друзів, ворогів я звик збирать!»
Я сам сказав — ви пригадайте дійство.
І що в мені злюбилось товариству?
Як те, що легко лізу воювать,
Не сум мій чистий, що зумів вдягать
В химерних слів барвисте чародійство;
Як вам на сцені вигляд мій цікавий,
Султан, що, мов кинджал, блищить яскраво,
І витівки зачіпливі оті,
Як жар і жарт найбільше ви злюбили,
Обличчя те, що образ справжній скрило, —
Подякую і відійду. А втім…
(обертаючись до своїх незнайомих друзів)
Як милий тим, що успіх зневажав,
Але шалену небезпеку вибрав,
Тим, що буденний спокій я відкинув,
Життя як бій запеклий поважав;
Тим, що любов я іншому віддав,
А сам би залюбки до зір полинув,
Брехні не здався, та у правду вірив;
Хоч знав, та мріяв; хоч не взяв, кохав…
Що пан мій від початку до фіналу
Я сам, що на ногах і смерть застала,
І я злетів, хоч вбитий низько так…
Тоді «Газету» змінюю: «Віднині,
Свій переглянув звичай старовинний,
Любов прийняв поет де Бержерак».
Переклад 07.03.2016
Два сонета Эдмона Ростана от имени Сирано де Бержерака
Сирано (в сторону, раздраженно):
Любимчик — я? А, тысяча чертей!
Невыносимый дух — любовь смешная!
«Гоню друзей, врагов я собираю!» —
Сам в пьесе говорю нельзя ясней.
И чем бы мог я чаровать людей?
Раз привлекла удалость, не страданье,
Не скорби чистота, чье одеянье —
Задорной шутки пестрота моей;
Раз тем хорош я, что гремлю на сцене,
Как сталь кинжалов блещут шляпы перья,
Ну, словом, тем, что шумный забияка,
Раз полюбили храбрость да болтливость,
Личину, под которой личность скрылась, —
Благодарю и ухожу. Однако…
(поворачивается к своим незнакомым друзьям)
Когда случилось так, что я вам мил
Тем, что умел не выжидать — сражаться,
С удачей легкой не хотел якшаться,
Но жизни как борьбе привержен был;
Тем, что другому счастье уступил
И счастлив был бы в небеса подняться;
Что верить мог, но лживым не прельщаться;
Хоть знал, мечтал; и, взять боясь, — любил…
Тем, что себе до самого финала
Хозяин я, и стоя смерть застала,
И я взлетел, убитый низко так…
Тогда «Газету» дополняю: «Нынче,
Свой постоянный изменив обычай,
Рад быть любим поэт де Бержерак».
Перевод 06.03.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726718
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 01.04.2017
Сонет Е. Спенсера (1552/53 - 1599) з циклу ‘Amoretti’ (IX), присвяченого нареченій автора Елізабет Бойл.
IX. Long-while I sought to what I might compare
Those powerful eyes, which lighten my dark sprite,
Yet find I nought on earth to which I dare
Resemble th’image of their goodly light.
Not to the sun: for they do shine by night;
Nor to the moon: for they are changed never;
Nor to the stars: for they have purer sight;
Nor to the fire: for they consume not ever;
Nor to the lightening: for they still persever;
Nor to the diamond: for they are more tender;
Nor unto crystal: for nought may them sever;
Nor unto glass: such baseness mought offend her;
Then to the Maker self they likest be,
Whose light doth lighten all that here we see.
А це мій український переклад:
З чим порівнять мені кохані очі,
що світ мій темний ясно осявають?
Шукаю образ з усієї мочі —
але вони подібності не знають.
Рівняв би з Сонцем — ні: вночі бо сяють;
то з Місяцем — але вони незмінні;
з зірками — та чистіше світло мають;
з вогнем — але до опіків не схильні.
Не з блискавкою: руйнувать не здібні,
не з діамантом, бо вони більш ніжні,
і не з кристалами, бо нероздільні,
і не зі склом: величнішого гідні.
Хіба з самим Творцем зрівняю їх —
Найвищим Світлом, що сягає всіх.
Переклад 19.02.2014.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726599
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.03.2017
Это не о Венере Милосской, это рифмованный и несколько упрощенный пересказ сюжета латышской сказки. Тот же фольклорный сюжет встречается [url="http://www.grimmstories.com/ru/grimm_skazki/devuska_bez_ruk"]у братьев Гримм[/url]. Некоторые элементы сюжета представлены в русской классической литературе (ну да, если лучше «Царя Салтана» кто и сделает, то не я). Латышская сказка — одна из тех, что мне в детстве нравились.
Безрукая королева
(на сюжет латышской сказки)
Ветер поля не слышит, воя.
Видел во поле дело злое.
Муж жену дурную уважил,
Брат сестрицу без рук оставил.
Белые прижала к осине —
Побыстрей ударить просила.
И, ударив, бежал безумный
Прочь, к супруге щедрой и умной.
А сестрица-сиротка эта
Боль смиряя, пошла по свету.
Кровь из ран ее перестала,
А лицо краше прежнего стало.
Видел ветер ее и плачет:
Обернуть бы весь путь иначе…
На свадьбу молодого короля
Съезжается гостей, придворных много.
Все — настроенье общее деля:
Жених-то был, конечно, околдован.
Невестам благородным отказал
Девицы ради некой неизвестной,
Которую внезапно повстречал,
Сам охраняя ночью сад чудесный.
А чем чудесен королевский сад?
Той яблоней, чья быль — прекрасней сказок:
Чьи листья ярко золотом горят,
А яблоки — что круглые алмазы.
Под этой яблоней порой ночной
Король поймал садовую воровку
И делает ее своей женой…
Вот стыд-то! Пересказывать неловко!
Шептались так, невесты не видав,
А увидав, смущенно приумолкли:
Столь явны красота и добрый нрав…
Взглянула раз — и прекратила толки.
Нет, знал король, кого себе избрать
И провиденье, верно, подсказало.
Нельзя жены прекраснее желать,
Лишь руки — под богатым покрывалом…
Недолго им благо спокойствия знать:
Во благе желает судьба испытать.
И вынула им перемену в делах:
Вот муж — на войне и жена — на сносях.
Сынок народился, прекрасный собой:
Головка курчавая — свет золотой.
Супруга велит известить короля:
С наследником будет отныне земля.
Сынишку кормя, мужа радостно ждет.
Приходит ответ: «Ни к чему нам урод.
Велю: от ребенка избавься скорей,
Короне достойных рожай сыновей».
Как мог он такое решить, приказать,
В сраженьях и сердце, и ум потерять?
Когда же король возвратился с войны,
О здравии сына спросил и жены.
Встревожен, спешит повидаться с женой:
Писали ему, что родился больной.
Но пусто в дому. С малышом на спине
Ушла королева за светом во тьме.
На яблоне чудной тускнеет листва
И крупные яблоки светят едва.
«Мне дорогу cтелило горе.
Как от боли дитя укрою?
Нет удара больней навета.
Если знаю я что, так это.
Брат был добр и сестру любил он —
Мне невестка любви не простила.
Муж был добр и жену любил он —
Верно, сердце любви изменило.
За любовь карают всечасно —
Как нежданно она опасна!
Как идти с ней мне, беззащитной?
Невиновна я — в том и щит мой.
Навсегда бы во мгле мне скрыться…
Нет, сынок. Мы будем крепиться».
Так о дороге говорит своей,
Не зная, где дороге прекратиться…
На чистый как-то набрела ручей,
К нему склонясь, пытается напиться.
Из вод еще такая же одна
На странницу глядит усталым взглядом…
И вот — как будто новая она
Вдруг вышла из ручья и стала рядом.
Как будто дважды яркая звезда
Сошла к несчастной, в бедствии жалея,
Чтоб след изгладить тяжкого вреда.
Не угадаешь, ангел или фея.
— Знай: в том письме не мужнина вина.
Бежав, ему ты горе причинила.
Опять виновна братнина жена:
Давясь со злобы, письма подменила.
Срок ведьме вышел, кару понесла.
А муж твой очень скоро к вам прибудет,
Но, чтоб его дождаться ты могла,
Возьми кошель — вам с сыном кстати будет.
— Нам трудно [i]взять[/i] дарение твое.
Не потешайся — я ведь рук лишилась…
— Возьмешь теперь! — и руки у нее,
Тугой кошель сжимая, вновь явились.
Упорен король, хоть тяжел ему путь.
Супругу и сына он должен вернуть.
Но время коню долгий ход перервать.
Ночлег нужен нынче, чтоб завтра искать.
Вот домик пригожий с хозяйкой своей:
«Совсем как жена…но есть руки у ней».
Чтоб милого гостя беседой развлечь,
Хозяйка заводит о случае речь:
— Жил братец с сестрицей, у брата жена.
И ложно сестру обвиняла она
В убийствах и кражах, и в злой ворожбе…
Чтоб мужа привлечь безраздельно к себе.
А муж ее слишком доверчивым был.
Поверив жене, рук сестру он лишил.
Сестра пришла в сад, что король охранял…
— Постой, дорогая: тебя я признал!
Разыщем и брата: коль кается он
И ты разрешаешь — да будет прощен.
…Вновь с песенкой ветер летит в чудный сад,
Листы золотые целует подряд.
Алмазное яблоко светит — не жжет,
И сын короля его с ветки берет.
11,18 — 20.03.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725160
рубрика: Поезія, Сказки, детские стихи
дата поступления 23.03.2017
Сонет о надежде
Красотка-фея в платье подвенечном
Из дома в дом, не уставая, бродит.
Внушая людям: беды их не вечны,
Прием неодинаковый находит.
Приветливы одни: «Тебя мы ждали,
И знала ты: придешь — охотно впустим,
Ведь мы высматривали, призывали…
Так задержись, не уступай нас грусти!»
Но ей грубят другие: «Ты обманешь!
Нам, видно, продолжать неисправимо.
На час ты развлечешь, потом растаешь.
Мы терпим, как привыкли. Топай мимо!»
Объятья ли, обиды ли встречает,
Столь разного пути не прекращает.
04.03.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723751
рубрика: Поезія, Мистика
дата поступления 15.03.2017
Чудеса всегда доверены минутам.
Чудо трудно растянуть на полчаса.
Но минуты мы неряшливо минуем –
И поэтому не верим в чудеса.
Вот – пузатая нарядная солонка.
Попытайтесь убедить себя на миг,
Что солонка – это тетушка Солоха,
А узоры – это вышитый рушник.
Не сумеют – ну и ладно, но при этом
Осмеют тебя на весь на белый свет!
Но природа не прощает непоэтам –
Мстя за каждый неразгаданный секрет.
И когда, предметы трогая неловко,
Мы разгадку задеваем впопыхах, -
Нам разгадка мстит, как та боеголовка,
И предметы разрываются в руках!..
1967
Нам дивинки - то завжди самі хвилинки.
Півгодини вже для дива довгий час.
Та хвилини зневажаєм невеликі,
І тому дива - це вигадки для нас.
Ось широка розмальована сільничка.
Придивіться і повірте хоч на мить,
Що сільничка - це Солоха-чарівничка,
У вбранні, у вишиваному, стоїть.
Ну, не бачите, - нехай, але не смійтесь!
І не треба так брутально глузувать:
Непоетові природа вміє мститись,
Диво втрачене не згодна пробачать.
І, як загадку-річ беремо нахабно,
Рухаєм дрібне, не тямлячи в дивах,
То відгадка, мов боєголовка, раптом
Діє, мстива, - й розірветься річ в руках!..
Переклад 05.03.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721806
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 05.03.2017
Совсем простой стишок о счастье
Научиться бы нам счастье призывать.
К нам не позабудь явиться, —
Так сказать.
От нечаянных проклятий зло идет…
Если звать нарочно счастье,
Подойдет?
Но внезапным счастье больше любит быть.
Не лететь по зову хочет —
Удивить.
И когда привыкнешь думать: все равно, —
За плечом воскликнет счастье:
Здесь оно.
21.02.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721734
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 05.03.2017
В сборнике прозаических индийских сказок попалась одна о развитии иммунитета. Наверное, она переделана из какой-нибудь древней индийской басни, а может быть, и нет. Она мне даже не слишком понравилась, но захотелось ее, немного изменив, зарифмовать.
Выносливость
(по мотивам индийской сказки)
Барин лекаря тревожит:
— Нездоров я. Отчего же?
Ветерок — и я хвораю.
Солнце в тучах — простужусь.
Как беречься мне, не знаю.
Шаг ступить почти боюсь!
Лекарь пояснил умело:
— Ты изнежен, в этом дело.
Сласть, тепло тебе привычны,
Лень тебя им защитить.
Горечь, холод — необычны,
Им напасть — так поразить.
Размышляет как-то барин:
«Здоровей меня крестьянин!
Век в работах проживает
И невзгодами учен,
Но как я он не хворает —
Так получше защищен?
Будет знать мои хворобы,
Если взять его в хоромы?»
Мысль пришла — проверить надо,
Сделал барин, как решил:
Взят крестьянин в дом богатый,
Труд свой в роскоши забыл.
Став как барин в самом деле,
Год был рад он перемене.
Через год решил, что лучше
Поменять удел таков:
Простудился, через лужу
Раз пройдя без башмаков.
Уходя, сказал крестьянин:
— Научись терпенью, барин!
Не дури людей в забаву:
Как нам быть себя хитрей?
Жизнь твоя мне не по нраву,
Ты сбежал бы из моей.
Мелкой хворью не страдаю,
Но другую горесть знаю.
Может, малые тревоги
Хоть бывает, что теснят,
От злосчастья посуровей
Меньшей тратой заслонят…
Пусть, чтоб долго не рядиться,
Мой совет тебе сгодится.
Я беду борю упорством.
Мелочь выучись сносить,
Чтоб, коль худшее придется
Повстречать, не уступить.
18.02.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721036
рубрика: Поезія, Сказки, детские стихи
дата поступления 01.03.2017
Стишок конца февраля
Красота расставания есть у зимы уходящей.
Нам мешает стремленье к теплу замечать ее чаще.
Понимает: назначено в путь, но назад взглянет снова.
Хоть ослаблена слишком, душой отступить не готова.
Смех прощальный зимы так отчаянно слезы скрывает...
Проигравший борец жалость вызовет, хоть презирает.
25.02.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720846
рубрика: Поезія, Поэтическая миниатюра
дата поступления 28.02.2017
Декілька віршів Жана Маро (біля 1450 — біля 1526) — французького поета епохи Відродження, з моїми перекладами.
Несколько стихотворений Жана Маро (ок. 1450 - ок. 1526) - французского поэта эпохи Возрождения, с моими переводами.
A tout jamais, d’un amour immuable,
La veuil servir, comme la plus notable
Qui soit vivant, et du plus beau maintien.
La raison est : car son coeur et le mien
Ne sont plus qu’un par un vouloir semblable.
Elle, voyant mon mal estre importable,
M’a dit ce mot qui tant m’est agréable :
«Mon coeur avez ; et le vostre retien
A tout jamais.»
Serois je doncques bien miserable
D’estre vers luy traistre ni variable,
Considéré le plaisant entretien
Qu’elle m’a faict ? Je servirai si bien
Que de ma part l’amour sera durable
A tout jamais.
С неизменной чувства силой
Я себя вручаю милой,
Чтоб примерно ей служить.
Оттого, что нежность-нить
Нас одна соединила.
Как страдал я, оценила,
Словом счастья исцелила:
«Будем же любовь хранить
Неизменно!»
Как бы низко это было,
Если б служба изменила
Ей, умевшей наградить!
Потружусь ей угодить,
Чтоб любовь к ней сердце длило
Неизменно.
Перевод 02.11.2016
D’avoir esgard à l’Honneur
Devant voz yeulx Dames ayez Honneur
Et si voullez parvenir à bonheur
Ne faictez riens que ne voullez qu’on saiche,
Car il n’est feu quelque part qu’on le cache
Dont il ne sorte ou fumée ou challeur.
Craignez ung Dieu, honnorez ung seigneur,
Faictes la sourde à tout grant blasonneur
Et ne souffrez jamais faire ung tour lasche
Devant voz yeulx.
Donnez où fault et fuyez le donneur,
Car le donnant oblige le preneur
Et gardez bien que la vilaine tache
D’ingratitude en vos cueurs ne s’atache,
Car il n’en peult venir que deshonneur
Devant vos yeulx.
Призыв к дамам не пренебрегать своей честью
Себя любя, вы, дамы, честь блюдите,
Коль благодати вы себе хотите.
Не делайте того, в чем стыд признаться:
Где б пламень не желал хитро скрываться,
Все дым приметите, жар ощутите.
Страшитесь Господа, а мужа чтите,
Проказников бесстыжих прочь гоните,
Не дозволяйте низости свершаться,
Себя любя.
Где должно, дайте; давшего бегите
Затем, что давший скажет вам: платите.
Следите, чтоб сердцам не запятнаться,
Неблагодарностью не оскверняться,
Ее бесчестья вы не заслужите,
Себя любя.
Перевод 02.11.2016
De bien faire durant la vie
Après la Mort n’est seurté de querir
Remedde aucun pour l’ame secourir :
Dont faire fault telles ceuvres tousjours
Que l’on vouldroit faire les propres jours
Que dure Mort nous vient prandre et saisir.
Dames d’honneur tastez donc conquerir
Toutes vertus, tant qu’ilz facent florir
Voz beaulx espritz aux celestines cours
Apres la Mort.
Que veult-on plus en ce monde acquerir
Que bon renom, bien vivre et bien mourir ?
Puys qu’à la fin de ce mortel decours
Tous humains n’ont qu’à Jesuchrist recours
Pour les garder de tout mal encourir
Apres la Mort.
О необходимости жить добродетельно
Что в смерти есть, то не открыто нам;
Получим ли прощение грехам
Не ведаем; так, значит, станем жить,
Чтоб дни, как подобает, проводить,
Ведь их уступим смертным мы часам.
Прошу затем я всех достойных дам
Склоняться к добродетели цветам,
Чтоб на луга небесные вступить,
Что в смерти есть.
Что к истинным причислит богачам?
Смерть чистая, как жизнь, честь именам.
Как время смертному путь довершить,
Ему Христа останется просить,
Чтоб не жесток был суд его делам,
Что в смерти есть.
Перевод 03.11.2016
Coeur endurci plus que la roche bise,
Vent aspirant pire que nord ou bise,
De grief refus tant orgueilleulx et fier,
N’est il moyen de te mollifier
Par tel façon que grace en fust acquise ?
O que les Dieulx ont mal ta place quise
De te loger en maison si exquise,
Pour en vertus tant te glorifier,
Coeur endurci !
Considéré que, sans coup de main mise,
Je fus navré d’une oeillade transmise
De ton logis, qui me vint défier,
Il te plaira mon mal pacifier
En me donnant grace que j’ay requise,
Coeur endurci.
Ты, камень-сердце, крепче валунов,
Что режешь хуже худших холодов,
Гордишься тем, как можешь огорчить,
Сыскать ли средство мне тебя смягчить,
Чтоб был ответ твой ласков, не суров?
Ошибка то со стороны богов,
Тебя — и поместить в чертог таков,
Чтоб чистоту в прекрасном похвалить,
Ты, камень-сердце!
Уж если без движений или слов
Взгляд гордый из оконца до основ
Меня смутил, собой довольна быть
Ты сможешь, если милость мне явить
Захочешь — я просить еще готов,
Ты, камень-сердце!
Перевод 5.11.2016
Sans varier moins que le polle articque
Doit la Dame estre et de cueur pacifique,
Porter en paix les grans hurtz de Fortune ;
Se bien luy vient ou malheur l’importune
N’en soit joyeuse ou plus melencolicque.
Contre bonheur constance à soy applicque,
Puys de force ayt la vertu magnificque
Pour tollerer toute griefve infortune.
Sans varier.
Le polle est fixe et le ciel erraticque ;
Semblablement tout trezor terrificque
Va et puys vient, ainsi que faict la lune,
Mais cueur constant n’en a joye ou rancune
Se monstrant polle envers Fortune inicque
Sans varier.
О постоянстве
Не изменясь, как полюс в вечных льдах
Пусть сохраняют дамы мир в сердцах,
Чтоб выдумки судьбы равно сносить;
Добро ли, зло пошлет, не допустить
Чрезмерности — в веселье ли, в скорбях.
Кто в счастье со спокойствием в ладах,
И пред бедой не будет в дураках:
Вынослив он, чтоб горе отразить,
Не изменясь.
Что полюсу превратность в небесах?
Изменчивость одна в земных дарах:
Им, как луне, расти и уходить.
Как полюс, ни хвалить мы, ни корить
Судьбу не будем за подвох в делах,
Не изменясь.
Перевод 06.11.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720806
рубрика: Поезія, Поэтические переводы
дата поступления 28.02.2017
Три переклади творів відомого актора, режисера, поета і драматурга Леоніда Олексійовича Філатова, якому минулого року виповнилося б 70 років.
Перший вірш дуже смішний. Другий серйозніший. Третій...також серйозний. :-)
Монолог Панталоне (из пьесы «Любовь к трем апельсинам»)
Ну можно ли представить мир без шуток?!
Да он без шуток был бы просто жуток!…
Когда на сердце холод, страх и тьма –
Лишь юмор не дает сойти с ума!..
Судьба играет с нами в «чет» и «нечет»,
Уныние казнит, а юмор лечит.
Хвала шутам, что вовремя смогли
Нас удержать от яда и петли!..
Простой пример. У вас упадок духа.
У вас гастрит, ангина и желтуха.
Ваш дом сгорел. От вас ушла жена.
К тому же вы с большого бодуна!..
А вам навстречу медленно и чинно
Высокомерный шествует мужчина.
Дурак и хам. Красавец и атлет.
Удачливый самец в расцвете лет.
Он выглядит эффектней монумента,
Но только без коня и постамента.
И город с ликованием готов
Его осыпать ворохом цветов!..
Но вдруг – природы ветреной причуда! –
Над ним летит случайная пичуга
И какает сердечно и тепло
На это горделивое чело!..
Любимое занятье монументов –
Быть оселком для птичьих экскрементов;
Среди иных – и этот монумент
На птичий напросился комплимент!
А миг назад он женщинам влюбленным
Казался совершенным Аполлоном,
Он был почти что с Богом наравне,
Но капнуло с небес, — и он в говне!..
И вы при виде птичьего огреха
Буквально помираете от смеха:
Хоть нами зачастую правит бес,
Но и его курируют с небес!..
Очередной прохвост не вышел в дамки,
И значит, жизнь в свои вернулась рамки,
И значит, в мире есть и стыд, и честь,
И справедливость тоже в мире есть!..
И жизнь не так уж, в общем, безобразна,
И вы вполне открыты для соблазна,
И вон прошла с собачкою одна,
И незачем бросаться из окна!..
Ну можно ли представить мир без шуток?!
Да он без них не выживет и суток!..
Не сбрасывайте, братцы, со счетов
Спешащих к вам на выручку шутов!..
Монолог Панталоне (з п’єси «Любов до трьох апельсинів»)
Чи можна світ без жартів уявити?!
Без них, либонь, не здужає і жити.
Нас морок, страх і відчай стережуть,
А жарти глузд і щастя бережуть!..
То милість, то немилість доля зронить,
Катує розпач нас, жарт горе гоїть.
Хвала тим блазням, що прийшли й спасли,
І зашморг, і отруту відвели!
От уявіть: ви дещо засмутились,
Великі гроші ваші загубились,
Ви з жінкою брутально розійшлись,
Згоріла хата, ще й перепились!..
І ось назустріч вам гордій простує,
Такий, що не вклонитись — вже дратує.
Дурний, лихий, але шикарний пан,
Із тих, чия душа не має ран.
На взір величніший від монумента,
Бракує лиш коня та постаменту.
Чимало шанувальників набрав —
Його б квітками натовп закидав!..
Та ось — природі бавитись не важко! —
Над ним летить якась раптова пташка
І щедро гидить на оте чоло,
Що гордо так здійматися могло!..
Бо це ж звичайний досвід монументів —
Збиральників пташиних екскрементів.
Панок вважав, що він вже монумент, —
Нехай пташиний має комплімент!
Тому хвилину ще жінки казились,
Немов за Аполлоном, волочились…
Був майже рівня Богу в вишині,
Та крапля із небес — гордій в лайні!..
Ви бачите, що пташка наробила, —
Регочете, і перестать несила:
Буває, нами бавляться чорти,
Але ж і чорта водять з висоти!..
Хоч одного пройдисвіта скарали —
А наче до ладу світ спрямували.
Раз перемога правди настає —
То сором, честь і правда таки є!..
І згодні ви зі світом примиритись,
Ще зможете ви їм насолодитись.
Он гарна пані з цуциком гуля,
А крізь вікно плигати — то дурня!
Чи можна світ без жартів уявити?!
Жарт помагає кульку цю крутити.
Розрада нам в життєвій боротьбі
Ти, добрий блазню! Дякую тобі!
Переклад 28.02.2016
Монолог Насреддина (из пьесы "Возмутитель спокойствия")
Сто странных счастий есть у человека.
Боюсь, вы их не знаете, Эмир.
Но лишь на этих странностях от века
И держится сыпучий этот мир!..
Вот я стою у этого помоста,
Как говорят, у смерти на краю,
И вам понять, я думаю, непросто
Улыбку беззаботную мою.
Но счастлив я лишь тем – хвала Аллаху! –
И тем горжусь, улыбки не тая,
Что в миг, когда в крови свалюсь на плаху,
По мне заплачет женщина моя!
А вы, Эмир?.. Ваш голос много значит,
У ваших ног склонилась Бухара…
Но вы умрете – кто по вас заплачет?
Гарем?.. Визири?.. Слуги?.. Повара?..
Печалиться никто не станет шибко,
Когда и ваш верховный час пробьет…
Любимая в бассейне вашем рыбка –
И та по вас слезинки не прольет!
Так сверим же, Эмир, две жизни эти:
Чья веселей картинка бытия?..
И кто ж из нас счастливей был на свете –
Вы, всё имущий, или нищий я?
Монолог Насреддіна (з п'єси "Каламутник")
Сто нерозумних щасть людина має,
Від ста дивот душа її бринить.
Шкода, їх, мабуть, пан Емір не знає,
Та світ сипкий лише на них стоїть!..
Приміром, ось я звівся до помосту,
І смерть уже роззявилась моя,
А вам, гадаю, те збагнуть непросто,
Чом, мов щасливчик, посміхаюсь я.
Та я щасливий — дякую Аллаху! —
І усміхом вітаю ту з удач,
Що в злую мить, коли скривавлю плаху,
Мене проводить жінки щирий плач!
А пан Емір? .. Носій такої влади,
Всій Бухарі згинає спини він …
А як вмрете — хто стане сумувати?
Жінки?.. Візири?.. Кухня?.. Слуг загін?..
Навряд скорботна буде їм хвилинка,
Коли настане й вам найвищий час…
В басейні і улюблена рибинка
Сльозинкою не пошанує вас!
То два життя розглянемо пильніше:
Хто з двох нас більше радощів осяг?…
І хто з нас двох був в світі щасливіший —
Ви, пан і багатій, чи я, жебрак?
Переклад 24.12.2016
В пятнадцать лет, продутый на ветру
Газетных и товарищеских мнений,
Я думал: «Окажись, что я не гений, —
Я в тот же миг от ужаса умру!..»
Садясь за стол, я чувствовал в себе
Святую безоглядную отвагу,
И я марал чернилами бумагу,
Как будто побеждал ее в борьбе!
Когда судьба пробила тридцать семь
И брезжило бесславных тридцать восемь,
Мне чудилось — трагическая осень
Мне на чело накладывает тень.
Но, точно вызов в суд или в собес,
К стеклу прижался желтый лист осенний,
И я прочел на бланке: «Ты не гений!» —
Коротенькую весточку с небес.
Я выглянул в окошко — ну нельзя ж,
Чтоб в этот час, чтоб в этот миг ухода
Нисколько не испортилась погода,
Ничуть не перестроился пезаж!
Все было прежним. Лужа на крыльце.
Привычный контур мусорного бака.
И у забора писала собака
С застенчивой улыбкой на лице.
Все так же тупо пялился в окно
Знакомый голубь, важный и жеманный…
И жизнь не перестала быть желанной
От страшного прозенья моего!…
1984
В п’ятнадцять років слухав я вітрів,
Роздмуханих газет і друзів ґвалтом,
І думалось: «Як я не геній раптом —
То з жаху я б і жити не схотів!..»
Сідаючи за стіл, я відчував:
Святу відвагу стримувать несила.
Завзято аркуші бруднив чорнилом,
Немов в борні папір перемагав!
Коли мені настало тридцять сім
І тридцять вісім блимало безславних,
Я марив, що трагічна осінь плавно
Наблизилась і кидає вже тінь.
Та ніби виклик в суд чи в соцзабез
Жовтенький лист прибився до віконця,
І у листочку «Ти не геній!» йшлося —
Мав стисле повідомлення з небес.
Я визирнув надвір: ну як же так,
Щоб у величну відбуття годину
Погода не відбила переміни,
Довкілля не відповіло ніяк!
Світ був, як був. Калюжа на ганку,
Сміттєвий бак від горя не гойдався,
А під парканом песик оправлявся,
Сором’язливу пику мав таку…
Бездумно у вікно зір утопив
Знайомий голуб, пишний та манірний…
Життя кохане не було обридним
Від правди, що в собі я зрозумів!…
Переклад 27.12.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718729
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.02.2017
Это пересказ английской баллады на очень знаменитый сюжет: его неоднократно обрабатывали классики, например Чосер и Вольтер.
Мне показалось, что для 14 февраля это подходящая выкладка.
Своевольная дама (артуровская легенда)
Вы слыхали чуть иную сказку –
Сто начал, конец один и тот же.
Раз Артуру задали загадку:
«Что для женщины всего дороже?»
Загадал ее барон свирепый,
Заколдованный волшебник-рыцарь.
Должен был король ответ дать верный
Или с жизнью под мечом проститься.
И король с племянником Гавейном
Целый год ответы собирали.
Видно, дело кончится плачевно:
Сотни женщин разное сказали.
Но король дал клятву, что ответит, –
Не изменит он, не будет низок …
И под Новый год к барону едет,
Захватив ответов длинный список.
Шорох, стуки – далеки для слуха,
Солнца свет сквозь ветви – веселее …
Между двух дубов стоит старуха –
С виду разве только смерть страшнее.
Глаз во лбу и зубы частоколом,
Нос крючком сырую землю пашет …
Разве что в аду да в сне тяжелом
Доведется встретить даму краше.
– Что же, рыцарь храбрый, испугался?
Красоту мою не рад ты видеть?
Красоте в придачу ум достался.
Угадать умею и провидеть.
– Коль, сударыня, ответишь верно,
Что для женщины всего дороже,
Моего племянника Гавейна
Ты назвать своим супругом сможешь.
…Думает колдун, что выигрыш близок –
Уж с мечом Артура он встречает.
Протянул король вначале список –
Свиток долгий долго он читает.
– Лишь мечты да женские обманы –
Что же, нет тебе, король, спасенья …
– По пути сюда я встретил даму
И еще ее прибавлю мненье:
[i]«Хоть у женщин всех свои желанья,
Знаю, будет счастлива любая,
Без совета и без приказанья
По своей лишь воле поступая».[/i]
– Сам не угадал бы ты ответа –
Помогла тебе моя сестрица!
Будет пусть неладна нечисть эта,
Слишком своевольная девица!
Меж дубов старуха ожидает.
Скачет рыцарский отряд по лесу.
Сэр Гавейн собратьям поясняет:
– Здесь один из нас нашел невесту.
– Чтоб на этой страсти я женился? –
Стал тогда веселый Кэй смеяться. –
Лучше б на скаку с коня свалился,
Не успев с грехами расквитаться!
Кто поцеловаться с ней захочет,
Не отыщет губ на нужном месте …
Но Гавейн подшучивать не хочет:
Слову изменить – противно чести.
И другие рыцари в отряде
Ропщут: кто смеется, кто страшится.
Объявил Гавейн им волю дяди:
– На разумной даме – мне жениться!
И когда унялся пир их брачный,
И за ними спальни дверь закрылась,
Не поверил он своей удаче:
В чудо-деву ведьма обратилась.
Смех и нежность на лице прелестном,
Взор, как солнце утреннее, ясный …
Вряд ли и в раю, и в сне чудесном
Встретите вы госпожу прекрасней.
– Помоги решить, супруг мой милый:
По ночам иль днем мне быть такою?
– Будь прекрасна по ночам, друг милый,
Как мы будем тешиться с тобою!
– Но ведь днем вокруг нас – двор, бароны …
Быть уродливой мне очень стыдно …
– Будь такою, как тебе угодно.
Хорошо ль решила – будет видно!
– Этим разрешением любезным
Снял проклятье ты с меня и с брата.
Было испытание уместным:
Видишь сам, что есть в отгадке правда.
Так, как мне угодно, поступая,
Быть женой хорошей постараюсь,
И, супругу также угождая,
Я красивой навсегда останусь.
Поздним утром пред двором Артура
Сэр Гавейн с супругою явился,
Показал ее баронам хмурым:
– На прекрасной даме я женился!
– Ну, дела! – веселый Кэй воскликнул. –
Вот как неудачник наш удачлив!
Будь же, братец, коли жребий вынул,
Со своей женою милой счастлив!
Перевод 27. — 28. 06. 2014
Опубликовано на бумаге: Ржевская В.С. Баллады и сказки – Хмельницкий, Издатель ФЛП Стасюк Л.С., 2018. – С. 4-7.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718220
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 14.02.2017
Меня уже давно занимает мысль, что, подобно тому, как булгаковский Мастер в своем романе «угадал» Иешуа и Пилата, Шекспир нечаянно «угадал» тип характера и судьбу Пушкина, когда придумал (соединив несколько уже существовавших литературных мотивов) образ Меркуцио в «Ромео и Джульетте». А так как он «угадал наперед», то можно с небольшими понятными оговорками утверждать, что Шекспир Пушкина придумал. (:-))))))
До меня эта мысль дошла после прочтения пушкинской цитаты, но для любителей воображать она настолько увлекательна, что наверняка она уже была высказана кем-нибудь, кого лучше меня слышно. Что огорчает меня, потому что у меня к этому персонажу даже развились родственные чувства (очень просто догадаться, откуда у Меркуцио взялся брат Валентин. Потому что это привет из «Двух веронцев»: там герои — Валентин и Протей, а Протей и Меркуцио — это синонимичные имена: означают того, кто меняется. Но я, опять же, не единственная Валентина, а изменчивый по существу персонаж вряд ли подлежит даже родственному присвоению:-)).
После длинных рассуждений у меня сложилась зарифмованная фантазия на ту же тему. Это именно фантазия, я даже уверена, что на самом деле все не так было. И я бы хотела, чтобы эти стихи были лучше, но уж какие вышли.
Был мир, который поскребла чума.
Но мор — и тот проходит, как известно.
Трагедия как зрелище нужна,
И персонаж рождается для пьесы.
«Герой мой ищет как в стихах любви,
Что есть желанье, узнает он внове.
Пусть получает в спутники свои
Того, кто слишком шутит над любовью.
Вообще изменчив каждый человек,
Но я, бывает, предпочту стабильность.
А этот, что запрятал грусть под смех, -
Душой пусть восстает на неподвижность.
Герой, где не искал, любовь найдет,
Влеченье прошлое объявит лживым.
Шутник уже узнал, что все пройдет,
Еще заразней смехом несчастливым.
Слова любви пусть судит, как сатир,
Пусть будут речи грубы, но и ярки.
Не угадать, что зачитал до дыр
Он томик того самого Петрарки.
А то чудесной песней зазвенит
И легкой, и пленительной, и быстрой.
В беседе удивив, заворожит:
Его привязчив будет голос чистый!
Какой-нибудь тоскливый льстец придаст
Любовнице красу, что нет в помине.
Мечтатель острый правду слов отдаст
Снов и видений маленькой богине.
Умрет, сорвав личину шутника,
От случая, накличет смерть влюбленным:
Героев сгубит их судьбы рука,
Обрубит злобу семьям огорченным.
Что возмущало в нем — ему простят:
Ведь над своей шутил смертельной раной.
С влюбленными его объединят
Тоской о чуде, что прервали рано.
Угасший голос будет долго мил,
Хоть постоянства так и не усвоил:
То драки за безделки осудил,
А то прославил упоенье боем.
Погибшим болтуном не назовут,
А скажут: пал храбрец, честь защищая…
Он будет рыцарем, как был я шут,
Я, может быть, и сам его сыграю».
Он на успешной был тогда стезе,
К нему большое горе приближалось,
И в пьесе о любви и о вражде
Жизнь ветра как мерцание промчалась.
10.04.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717458
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 10.02.2017
Переклади декількох віршів сера Уолтера Ролі (або Ралі) (1552?/ 1554? - 1618) - яскравої історичної особистості: англійського інтелектуального авантюриста епохи Відродження. Як відомо, його не дуже моральне, але цікаве життя, що є прикладом мінливості долі, завершилося тривалим ув'язненням, наприкінці якого він мусив наложити своєю допитливою головою, але слава його живе.
Поезія Ролі досить помітно відображає дух того часу, але її значення виходить за межі країни та епохи.
Nature, that washed her hands in milk,
And had forgot to dry them,
Instead of earth took snow and silk,
At love’s request to try them,
If she a mistress could compose
To please love’s fancy out of those.
Her eyes he would should be of light,
A violet breath, and lips of jelly;
Her hair not black, nor overbright,
And of the softest down her belly;
As for her inside he ‘ld have it
Only of wantonness and wit.
At love’s entreaty such a one
Nature made, but with her beauty
She hath framed a heart of stone;
So as love, by ill destiny,
Must die for her whom nature gave him,
Because her darling would not save him.
But time (which nature doth despise
And rudely gives her love the lie,
Makes hope a fool, and sorrow wise)
His hands do neither wash nor dry;
But being made of steel and rust,
Turns snow and silk and milk to dust.
The light, the belly, lips, and breath,
He dims, discolors, and destroys;
With those he feeds but fills not death,
Which sometimes were the food of joys.
Yea, time doth dull each lively wit,
And dries all wantonness with it.
Oh, cruel time! which takes in trust
Our youth, or joys, and all we have,
And pays us but with age and dust;
Who in the dark and silent grave
When we have wandered all our ways
Shuts up the story of our days.
Природа ручки вмила молоком,
Забула їх водою сполоснути,
Взяла не ґрунт, а шовк, ще й зі сніжком,
Та й спробувала, що з них може бути.
Просило, бач, її саме кохання
Зробить йому красуню ідеальну.
Були щоб очі — сяйво, губки — мед,
Як аромат фіалки ніжний подих,
Волосся — із каштанових тенет,
І з пуху найм’якішого — животик.
Зсередини була щоб пустотлива,
Дотепна і приємно говірлива.
Розкішну панну, диво на Землі,
Природа на замовлення зліпила,
Але у пишні форми чарівні
Вона сердечко кам’яне вложила.
Тепер кохання з відчаю конає,
Кохана — навіть ока не звертає.
Та гордий час — отой насмішник злий,
Що витвори Природи зневажає,
Дає любити нам обман пустий,
Надії всі на відчай заміняє, —
Не миє лап брутальних і брудних,
На пил він повертає шовк та й сніг.
Він ніжні й милі вигадки ясні
Понівечить, потрощить та понищить,
Він ласощами нашої весни
Годує смерть — ніколи не наситить.
Із часом гострий дотеп затупіє,
Час жарти, мов кульбабчин пух, розвіє.
Не знає милосердя той крутій:
Бере в заставу молоде й щасливе,
А повертає старість без надій
Та сірий спокій в мороці могили.
Коли набігається мандрівник,
Час визначить кінець його доріг.
Переклад 6 — 7 жовтня 2013 р.
(Вжите у перекладі слово "ідеальна" - свідомий анахронізм перекладачки).
Praised be Diana’s fair and harmless light,
Praised be the dews wherewith she moists the ground;
Praised be her beams, the glory of the night;
Praised be her power, by which all powers abound.
Praised be her nymphs, with whom she decks the woods;
Praised be her knights, in whom true honor lives;
Praised be that force by which she moves the floods;
Let that Diana shine, which all these gives.
In heaven queen she is among the spheres;
In aye she mistress-like makes all things pure;
Eternity in her oft change she bears;
She beauty is; by her the fair endure.
Time wears her not — she doth his chariot guide;
Mortality below her orb is placed.
By her the virtue of the stars down slide,
In her is virtue’s perfect image cast.
A knowledge pure it is her worth to know;
With Circes let them dwell that think not so.
Хвалю тебе, пресвітлая Діано,
Хвалю росу, якою землю поїш,
Хвалю оздобу ночі незрівнянну,
Хвалю могуть: могутніх нею плодиш.
Хвалю красунь значного почту цноту,
Хвалю лицарство віддане й звитяжне,
Хвалю наказ, що зрушить моря води, —
Довіку сяє хай Діана наша!
Вона — на небі панія велична;
Завжди чеснот заступниця сувора;
Нерідко вдосконалює і вічне;
Вона — краса, і в ній красі — опора.
Не нею час — вона керує часом,
Ні немощам, ні смерті непідвладна;
Зірок зухвальство посоромить разом,
Бо хвалена за доблесть бездоганну.
Правдешній розум, нею величайся,
Незгодний — до Цирцеї забирайся!
Переклад 9 — 11.10. 2013 р.
[Farewell to the Court]
Like truthless dreams, so are my joys expired,
And past return are all my dandled days;
My love misled, and fancy quite retired—
Of all which passed the sorrow only stays.
My lost delights, now clean from sight of land,
Have left me all alone in unknown ways;
My mind to woe, my life in fortune’s hand—
Of all which passed the sorrow only stays.
As in a country strange, without companion,
I only wail the wrong of death’s delays,
Whose sweet spring spent, whose summer well-nigh done—
Of all which passed the sorrow only stays.
Whom care forewarns, ere age and winter cold,
To haste me hence to find my fortune’s fold.
[Прощання з двором]
Мов сни, мої пролинули утіхи,
Минулася юнацьких днів гульба.
Уяву вичерпав, з любові лихо,
Тепер мій скарб — сама лише журба.
З очей моїх сховався рідний берег,
Відкрилась непривітна далина;
Не відаю, як доля кине жереб,
Тепер мій скарб — сама лише журба.
Я — мов самітник у чужій країні,
Жду смерті, не приходить навісна;
Весна і літо сплинули грайливі,
Тепер мій скарб — сама лише журба.
Як ще не зовсім я старий слабкий,
Най доля вирок шле мені швидкий.
Переклад 9.10.2013.
EVEN SUCH IS TIME.
Even such is time, that takes on trust
Our youth, our joys, our all we have,
And pays us but with earth and dust ;
Who, in the dark and silent grave,
When we have wandered all our ways,
Shuts up the story of our days ;
But from this earth, this grave, this dust
My God shall raise me up, I trust !
Не знає милосердя час-крутій:
Бере в заставу молоде й щасливе,
А повертає старість без надій
Та сірий спокій в мороці могили.
Коли набігається мандрівник,
Час визначить кінець його доріг;
Та з мороку, з могили, з небуття,
Мене Господь підніме, вірю я!
Переклад 10.10.2013.
A Description of Love
by Sir Walter Ralegh
FROM R. S.’s Phoenix Nest, 1593
Now what is love? I pray thee, tell.
It is that fountain and that well
Where pleasure and repentance dwell.
It is perhaps the sauncing bell
That tolls all into heaven or hell:
And this is love, as I hear tell.
Yet what is love? I pray thee say.
It is a work on holy-day;
It is December matched with May;
When lusty bloods, in fresh array,
Hear ten months after of the play:
And this is love, as I hear say.
Yet what is love? I pray thee sain.
It is a sunshine mixed with rain;
It is a tooth-ache, or like pain;
It is a game where none hath gain;
The lass saith no, and would full fain:
And this is love, as I hear sain.
Yet what is love? I pray thee say.
It is a yea, it is a nay,
A pretty kind of sporting fray;
It is a thing will soon away;
Then take the vantage while you may:
And this is love, as I hear say.
Yet what is love, I pray thee show.
A thing that creeps, it cannot go;
A prize that passeth to and fro;
A thing for one, a thing for mo;
And he that proves must find it so:
And this is love, sweet friend, I trow.
Що таке кохання
Джерело це і болото,
Каяття і насолода,
Дзвін, що заклика до раю,
Нам блаженство обіцяє
І до пекла проводжає.
Ось воно яке, кохання.
Що воно таке — любити?
Як в святковий день робити,
Грудень з травнем поєднати,
Втіхи гарної зазнати,
Потім хворість лікувати.
Означає це — кохати.
Це погода і негода,
Це здоров’я і хвороба,
Втрата це і нагорода,
Це примхлива панна горда,
Це відмова, потім — згода.
Ось кохання насолода.
Це таке палке змагання,
Суперечки й милування,
Перешкоди подолання,
Переваг використання,
Зустріч і швидке прощання.
Кажуть — ось яке кохання.
Воно повзає, не ходить,
Залюбки за носа водить,
Для забави нас бентежить,
Одному і всім належить.
Ось кохання, милий друже,
Перевір, як схочеш дуже.
Переклад 14.10.2013 р.
The Lie
by Sir Walter Ralegh/Raleigh
Go, soul, the body’s guest,
Upon a thankless errand;
Fear not to touch the best;
The truth shall be thy warrant:
Go, since I needs must die,
And give the world the lie.
Say to the court it glows
And shines like rotten wood,
Say to the church it shows
What’s good, and doth no good:
If church and court reply,
Then give them both the lie.
Tell potentates, they live
Acting, by others’ action;
Not lov’d unless they give;
Not strong, but by affection.
If potentates reply,
Give potentates the lie.
Tell men of high condition,
That manage the estate,
Their purpose is ambition;
Their practice only hate.
And if they once reply,
Then give them all the lie.
Tell them that brave it most,
They beg for more by spending,
Who in their greatest cost
Like nothing but commending.
And if they make reply,
Then give them all the lie.
Tell zeal it wants devotion;
Tell love it is but lust;
Tell time it meets but motion;
Tell flesh it is but dust:
And wish them not reply,
For thou must give the lie.
Tell age it daily wasteth;
Tell honour how it alters;
Tell beauty how she blasteth;
Tell favour how it falters:
And as they shall reply,
Give every one the lie.
Tell wit how much it wrangles
In fickle points of niceness;
Tell wisdom she entangles
Herself in over-wiseness:
And when they do reply,
Straight give them both the lie.
Tell physic of her boldness;
Tell skill it is prevention;
Tell charity of coldness;
Tell law it is contention:
And as they do reply,
So give them still the lie.
Tell fortune of her blindness;
Tell nature of decay;
Tell friendship of unkindness;
Tell justice of delay:
And if they will reply,
Then give them all the lie.
Tell arts they have no soundness,
But vary by esteeming;
Tell schools they want profoundness,
And stand too much on seeming.
If arts and schools reply,
Give arts and schools the lie.
Tell faith it’s fled the city;
Tell how the country erreth;
Tell manhood, shakes off pity;
Tell virtue, least preferred.
And if they do reply,
Spare not to give the lie.
So when thou hast, as I
Commanded thee, done blabbing;
Because to give the lie
Deserves no less than stabbing:
Stab at thee, he that will,
No stab thy soul can kill!
c. 1592
Брехня
Стань, душе, в світ іди:
Доручення є марне.
Не бійся прямоти,
Вона тебе догляне.
Як маю я вмирати,
Заказуй всім брехати.
Придворному скажи:
«Гнилий у шатах ходиш».
Духовному скажи:
«Ти кличеш, та не водиш».
Захочуть одказати —
Їм не давай брехати.
Володарю скажи:
«Чужим горбом царюєш.
Без почту ти слабий,
А відданість купуєш».
Захоче одказати —
Не дозволяй брехати.
Скажи вельможам знатним,
Що королівством водять,
Що хочуть тільки влади,
Ненависть тільки родять.
Як правди не сприймають —
Свою ж брехню ковтають.
Хвалькові ти скажи,
Що надто витрачає.
Уже заліз в борги
Та все похвал жадає.
Погодитись не схоче —
То бреше він охоче.
Скажи слузі: «Невірний»,
І часу: «Рух зустрінеш».
Коханцеві: «Ти хтивий»,
І плоті: «Ти зотлієш».
І краще б їм мовчати,
Бо не даси брехати.
Ти, славонько, минешся,
Ти, віку, марно сплинеш.
Скажи красі:«Зітрешся»,
І милості: «Пролинеш».
Як опиратись схочуть —
То брешуть прямо в очі.
Ти, дотепе, воюєш
За примхи непостійні;
Ти, розуме, міркуєш
Якийсь зарозумілий.
Як проти скажуть щось —
Брехня, як повелось.
Всі ліки — то зухвальство,
Майстерність — то завада,
Добро — предмет зневаги,
І суперечки — право.
Щось спробують сказати —
Продовжують брехати.
Удаче, ти не бачиш!
Природо, ти зів’янеш!
Товаришу, ти зрадиш!
Ти, суде, зволікаєш!
Якщо вони незгодні —
Брехати їм завгодно.
Мистецтво, твоя цінність
Від глядачів залежна.
Науко, твоя мудрість
Не певна, як належно.
Як раптом ви незгодні, —
Брехні в вас пельки повні.
Втекла деінде віра,
Країна загибає,
Хоробрість зачерствіла,
І честь занепадає.
Можливо, хто незгоден —
То він брехати годен!
Як скажеш, що звелів,
Хай б’ють несамовито:
Хто ворог брехунів,
Той вартий бути вбитий.
Та тіло хто вбиває,
Душі не зачіпає.
Переклад 13.10.2013.
Ложь
Вставай, душа, ступай,
Наказ тебе без смысла:
На правду уповай,
Хоть стольким ненавистна.
Мне, видно, помирать —
Так не давай им лгать!
Придворному скажи:
«Ты в роскоши гниешь!»
Духовному скажи:
«Зовешь, да не ведешь!»
А станут отрицать —
Скажи, что стыдно лгать.
Властителю скажи:
«Чужим горбом ты правишь!
Коль бросят — так дрожишь,
А верность покупаешь».
Захочет отрицать,
Скажи: не стоит лгать.
А барам тем прекрасным,
Что правят да решают,
Скажи: их жажда власти
К ним ненависть рождает.
А будут отрицать —
Не позволяй им лгать.
Скажи и хвастунам,
Что слишком много тратят:
Кто жаден к похвалам —
За похвалы доплатит.
А станут отрицать —
Так, значит, любят лгать.
Усердный, ты неверен;
Влюбленный, вожделеешь;
Движенье встретишь, время;
Плоть смертная, истлеешь!
И лучше б вам молчать —
Душа не даст вам лгать.
Вы, годы, зря уйдете,
Ты, слава, вмиг умчишься,
Вы, прелести, пройдете,
Ты, милость, отдалишься!
Хотите отпираться —
Охота завираться!
Перешутила шутка —
О мелочах лишь скажет.
Перемудрила мудрость —
Запутала себя же.
Хотите «нет» сказать —
И вам по нраву лгать.
Хвастливо врачеванье,
А мастерство мешает.
Презренно состраданье,
Закон лишь ссорить знает.
Вы рветесь отрицать —
И вы привыкли лгать.
Удача, ты не видишь!
Природа, ты увянешь!
Товарищ, ты покинешь!
Ты, суд, все время тянешь!
Хотите отрицать —
Вам, значит, сладко лгать.
Нет истины в искусствах —
Решает все ценитель.
Нет истины в науках —
В сомнениях учитель.
А если не согласны —
Вы также лжи подвластны.
Нам вера — в поле ветер,
Страна дошла до края,
Кто храбр, немилосерден,
Честь — чушь для нас такая…
Возьмутся отрицать —
Ведь всем приятно лгать.
Душа, как скажешь ты,
Ждать ярости недолго:
Кто враг неправоты —
На смерть тому дорога.
Пусть тело убивают —
Душа вреда не знает!
Перевод 09.03.2016
On the Life of Man
What is our life? a play of passion,
Our mirth the musicke of division,
Our mothers wombes the tyring houses be,
When we are drest for this short Comedy,
Heaven the Judicious sharpe spector is,
That sits and markes still who doth act amisse,
Our graves that hide us from the searching Sun,
Are like drawne curtaynes when the play is done,
Thus march we playing to our latest rest,
Onely we dye in earnest, that’s no Jest.
Життя людське
Що є життя? Комедія чуттів.
Дитячий лепет — то вступний мотив,
Домівка наша перша, лоно нені, —
Вбиральня, де вдягають нас для сцени.
Небесний цар — вибагливий глядач,
Акторам не прощає він невдач.
А за завісу нам сира земля,
Яка сховає нас від світла дня.
Усе життя ми безупинно граєм,
Та стаємо правдиві, як вмираєм.
Переклад 10.10.2013.
Жизнь человека
Что жизнь? страстей потешный балаган.
Смех счастья — музыка меж действий там;
Утроба, где к рожденью созреваем —
Уборная, где маски надеваем;
Суровый зритель в небесах сидит
И зорко, не собьемся ли, следит;
А завершивших роль от света дня
Укроет занавес — сыра земля.
Живущий человек играть привыкнет,
Как умирать — так искренность настигнет.
Перевод 27.05.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717020
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.02.2017
Sir Thomas Wyat (also spelled Wyatt, 1503-1542)
AN EARNEST SUIT TO HIS UNKIND MIS-
TRESS NOT TO FORSAKE HIM.
AND wilt thou leave me thus ?
Say nay ! say nay ! for shame
To save thee from the blame
Of all my grief and grame.
And wilt thou leave me thus ?
Say nay ! Say nay !
And wilt thou leave me thus ?
That hath lov’d thee so long ?
In wealth and woe among :
And is thy heart so strong
As for to leave me thus ?
Say nay ! Say nay !
And wilt thou leave me thus ?
That hath given thee my heart
Never for to depart ;
Neither for pain nor smart :
And wilt thou leave me thus ?
Say nay ! Say nay !
And wilt thou leave me thus ?
And have no more pity,
Of him that loveth thee ?
Alas ! thy cruelty !
And wilt thou leave me thus ?
Say nay ! Say nay !
Сер Томас Вайєт (Вайєтт, 1503-1542 рр.)
Благання закоханого
Ти йдеш, і легко так?
Скажи: це жарт! Собі
Не шкодь цим, бо в ганьбі
За біль мій жить тобі!
Ти йдеш, і легко так?
Скажи: це жарт!
Ти йдеш, і легко так?
Від мене, хто любив,
В добрі й біді служив?
Без жалю до чуттів
Ти підеш легко так?
Скажи: це жарт!
Ти йдеш, і легко так?
А я, як серце дав,
Назад не вимагав,
Як гірко б не страждав.
Ти йдеш, і легко так?
Скажи: це жарт!
Ти йдеш, і легко так?
Погубиш ти мою
Любов, що не зборю?
Безсердну я люблю!
Ти йдеш, і легко так?
Скажи: це жарт!
Переклад 21.01.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715798
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.02.2017
Два переклади творів двох значних англійських поетів першої половини XVI ст. Обидва вірші дуже відомі і неодноразово перекладені.
Кожен вірш я спробувала перекласти і українською, і російською мовами.
Sir Thomas Wyat (also spelled Wyatt, 1503-1542)
THE LOVER DESPAIRING TO ATTAIN UNTO
HIS LADY’S GRACE RELINQUISHETH THE PURSUIT.
WHOSO list to hunt ? I know where is an hind !
But as for me, alas ! I may no more,
The vain travail hath wearied me so sore ;
I am of them that furthest come behind.
Yet may I by no means my wearied mind
Draw from the deer ; but as she fleeth afore
Fainting I follow ; I leave off therefore,
Since in a net I seek to hold the wind.
Who list her hunt, I put him out of doubt
As well as I, may spend his time in vain !
And graven with diamonds in letters plain,
There is written her fair neck round about ;
‘ Noli me tangere ; for Cæsar’s I am,
And wild for to hold, though I seem tame.
Сер Томас Уайєт (або Уайєтт) (1503-1542 рр.)
Закоханий у відчаї відмовляється добиватись коханої
Гей, хто на лови? Оленицю знаю.
Було, хотів її я домогтись…
Дарма! І мрії навіть мав зректись:
Вперед мисливих почет пропускаю.
Хоч не далася, міцно все ж тримає:
Куди летить, туди й мені тягтись,
Я ледь при тямі…Годі, відступивсь:
Облишу, сіть-бо вітру не спиняє.
Хто ще женеться — відчай жде і їх.
На шийці в олениці гра намисто,
Там напис з діамантів променистих,
Щоб всяк дізнатись про загрозу міг:
«Мене не руш! Лиш Цісарева буду.
Хоч ніжна я, та муки вам здобуду.»
Переклад 06.11.2015
Сэр Томас Уайет (или Уайетт) (1503-1542 гг.)
Влюбленный, отчаявшись, отказывается добиваться возлюбленной
Измеришь силы? Есть соблазн немалый.
Есть лань — пусть хороша, не для меня.
Преследую, но не надеюсь я,
В конце охоты следую устало.
Не дастся лань, но словно привязала,
Измучив, и куда летит — терпя,
Влекусь…но стал. Не обойти себя;
Нет сети, чтобы ветер удержала.
Гонись, упорствуй, коли ты смельчак!
И ты отступишь, даже нет сомненья.
Алмазное у лани ожерелье
На чудной шейке; возвещает так:
«Не прикасайся! Цезарь лишь возьмет.
Мой нежен вид, но долгий бег вас ждет».
Перевод 1.11. — 9.11.2015
Наступний вірш - це переспів твору так само відомого давньоримського сатирика Марціала, зроблений Генрі Говардом, графом Серреєм (1517 — 1547).
Henry Howard, Earl of Surrey (1517 — 1547)
THE MEANS TO ATTAIN A HAPPY LIFE.
MARTIAL, the things that do attain
The happy life, be these, I find :
The riches left, not got with pain ;
The fruitful ground, the quiet mind :
The equal friend, no grudge, no strife ;
No charge of rule, nor governance ;
Without disease, the healthful life ;
The household of continuance :
The mean diet, no delicate fare ;
True wisdom join’d with simpleness ;
The night discharged of all care,
Where wine the wit may not oppress :
The faithful wife, without debate ;
Such sleeps as may beguile the night.
Contented with thine own estate ;
Ne wish for Death, ne fear his might.
Генрі Говард, граф Серрей, з Марціала
Де шукати щастя
Де, Марціале, щастя б мав…
Я б там шукав його, повір,
Де б не робив, а спадкував,
Де родить ґрунт, дух має мир.
Де б друг поміг, а не зборов,
В плечах від влади не свербить,
Життя не в’яне від хвороб,
І довго дім міцний стоїть.
Де гарний смак – без страв рясних,
Цінує простоту мудрець,
Де без тривог спочити б міг,
Й вино не споїть ум вкінець.
Де пара вірная (авжеж!),
Де плинуть ночі в гарних снах,
Де змін на краще вже не ждеш,
А смерть – не мрія і не страх.
Переклад 04.05.2015
Примітка перекладачки: наявність подвійного наголосу «на плечАх і на плЕчах» була перевірена за словником М.І. Погрібного, так само як і наявність слова «ум» (синоніма слова «розум») – за «Словником української мови» НАН України, 1970 р.
Генри Говард, граф Серрей (из Марциала)
Где искать счастья
Где, Марциал, нам счастья взять…
Я думаю, что там живет,
Где, не горбатясь, сытым стать
Дадут, и ум тревог не ждет,
Где в помощь, не в помеху – друг,
Нет власти, чтоб над ней дрожать,
Где можно жить, забыв недуг,
Спокойно прочный дом держать.
Где вкус без изысков хорош,
Где мудрый и простак – одно,
Где в мире ночку проведешь,
И не вредит уму вино.
Где верная – не спорь! – жена,
Где ночи в сладких снах бегут,
Где участь лучше не нужна,
Где смерть ни кличут, ни клянут.
Перевод 03.03. 2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715575
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.01.2017
Переказ відомого вірша Марини Іванівни Цвєтаєвої:
Як добре, що не я для вас зоря,
І добре те, що теж не ви - мій місяць,
Що під ногами в двох тверда земля,
Без опертя не пустить нас лишитись.
Як добре, що не дбати можу я
Як треба говорити чи дивитись,
Що нас нам не шукати навмання,
Зіткнувшись раптом, не зачервонітись.
Те добре теж, що можна при мені
Вам зовсім вільно іншу обіймати,
І за цілунки іншому мої
Мене в огонь не станете ви слати.
Моє ім'я в любові, любий, ні,
Не будете занадто поминати.
Не буде, щоб у храму тишині
Над нами многоліттю пролунати.
І друг, і милий, дяка вам моя
За те, що, хоч серцям і не відкритись,
Ми любимо: не збурене спання,
Між зір ми не шукаємо зустрітись,
Не наша пара в світлі їх гуля,
Не нам пекучим сонцем опалитись...
І жаль, і любо: вам не я - зоря,
І жаль, і любо: і не ви - мій місяць!
Переклад 01.01.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712391
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 15.01.2017
Два перші вірші перекладено українською, третій - українською та російською.
Sir Walter Scott
NORA’S VOW
(From the Gaelic)
Hear what Highland Nora said, —
‘The Earlie’s son I will not wed,
Should all the race of nature die,
And none be left but he and I.
For all the gold, for all the gear,
And all the lands both far and near
That ever valour lost or won,
I would not wed the Earlie’s son’.
‘A maiden’s vows,’ old Callum spoke,
‘Are lightly made and lightly broke;
The heather on the mountain’s height
Begins to bloom in purple light;
The frost-wind soon shall sweep away
That lustre deep from glen and brae;
Yet Nora, ere its bloom be gone,
May blithely wed the Earlie’s son.’
‘The swan,’ she said, ‘the lake’s clear breast
May barter for the eagle’s nest;
The Awe’s fierce stream may backward turn,
Ben-Cruaichan fall, and crush Kilchurn;
Our kilted clans, when blood is high,
Before their foes may turn and fly;
But I, were all these marvels done,
Would never wed the Earlie’s son. ‘
Still in the water-lily’s shade
Her wonted nest the wild-swan made;
Ben-Cruaichan stands as fast as ever,
Still downward foams the Awe’s fierce river;
To shun the clash of foeman’s steel
No Highland brogue has turn’d the heel;
But Nora’s heart is lost and won,
— She’s wedded to the Earlie’s son!
First published in 1820.
Дівочі присяги
(з сера Вальтера Скотта)
Ой хвалилась панночка цнотлива:
«Я за сина княжого не вийду, —
хоч би навіть цілий світ здригнувся,
людський рід, крім нас обох, минувся;
хоч убори пишні обіцяв би,
хоч великі землі звоював би,
дарував би діамантів скриньку, —
він мене не матиме за жінку!»
Дід старий із панночки кепкує:
«Як завжди, дівчисько вередує.
Ліловіють вересові квіти —
нам недовго з їх краси радіти.
Скоро вітер з Півночі повіє —
вересову розкіш з гір розвіє.
Може, будуть квіти ще пишатись,
як поїде з княжим сином братись!»
«Ні! Хіба що лебідь з вод озерних
до гнізда шуліки літ поверне;
бистрі ріки рушать в бік зворотній,
гори тріснуть і впадуть в безодню;
лицарі, що остраху не знають,
з сутички п’ятами накивають!
Як усі дива ці справді будуть,
і тоді не стану з ним до шлюбу».
Лебідь тихих вод ще не покинув,
із домівки інде не полинув;
ріки так біжать, як прямували,
гори так стоять, як і стояли;
ворог наших лицарів боїться —
жоден з них у битві не зганьбиться, —
та присягу панночка зламала:
княжичеві за дружину стала.
Переклад 29.12.2013.
Sir Walter Scott
An Hour with Thee
An hour with thee! When earliest day
Dapples with gold the eastern grey,
Oh, what can frame my mind to bear
The toil and turmoil, cark and care,
New griefs, which coming hours unfold,
And sad remembrance of the old?
One hour with thee.
One hour with thee! When burning June
Waves his red flag at pitch of noon;
What shall repay the faithful swain,
His labour on the sultry plain;
And, more than cave or sheltering bough,
Cool feverish blood and throbbing brow?
One hour with thee.
One hour with thee! When sun is set,
Oh, what can teach me to forget
The thankless labours of the day;
The hopes, the wishes, flung away;
The increasing wants, and lessening gains,
The master’s pride, who scorns my gains?
One hour with thee.
Сер Вальтер Скотт
Година вдвох
З тобою вдвох! Як ранній світ
Плямує злотом сірий схід,
Що загартує розум мій
У праці і журбі тяжкій,
Щоб зносив і нову печаль,
I за минулим давній жаль?
Година вдвох.
З тобою вдвох! Як червня шал
Шле, мов червоний прапор, пал,
То де ж заплата трударя
За здобутки палкого дня?
Що краще, ніж гайок чи грот,
Дасть тінь і захист від турбот?
Година вдвох.
З тобою вдвох! Зоря мине —
Забути що навчить мене
Про труд невдячний денний мій,
Про гибель прагнень і надій,
Про те, що здобутки втрачав:
Їх пан пихатий зневажав?
Година вдвох.
Переклад 15.12. 2014
Sir Walter Scott
Christmas
The glowing censers, and their rich perfume;
The splendid vestments, and the sounding choir;
The gentle sigh of soul-subduing piety;
The alms which open-hearted charity
Bestows, with kindly glance; and those
Which e’en stern avarice.
Though with unwilling hand,
Seems forced to tender; an offering sweet
To the bright throne of mercy; mark
This day a festival.
And well our Christian sires of old
Loved when the year its course had roll’d,
And brought blithe Christmas back again,
With all its hospitable train.
Domestic and religious rite
Gave honour to the holy night.
On Christmas eve the bells were rung,
On Christmas-eve the mass was sung;
That only night in all the year
Saw the stoled priest the chalice rear.
The damsel donn’d her Kirtle sheen;
The hall was dress’d with holly green;
Then open’d wide the baron’s hall,
To vassal — tenant — serf and all:
Power laid his rod of rule aside,
And ceremony doff’d his pride.
All hail’d with uncontroll’d delight,
And general voice, the happy night,
That to the cottage, as the crown,
Brought tidings of salvation down.
Сер Вальтер Скотт
Різдво
Вогонь кадила і духмяний запах,
Спів урочистий, люди в гарних шатах;
Душа пред милістю тепер схилилась,
Охоче щедрість з бідним поділилась,
Привітно дивлячись, і той скупий,
У інший час — лихий,
Хоч наче й не бажає,
Все ж дар свій простягає. Дар ласкавий
До трону милосердя, свідчить ладний:
Святий цей день.
Так радо наші предки святкували,
І рік, що сплинув, славно проводжали,
Як знову повертав Різдво він їм
У спілці із веселим почтом всім.
І шанували вдома, як і в храмі,
Як слід, Святої ночі наставання.
Святвечір — і дзвонили дзвони дружно,
Святвечір — і була святкова служба.
У ніч оцю, на цілий рік найкращу,
Священик підіймав священну чашу.
На свято панночки вбирались пишно,
Будинки хвоя прикрашала втішно.
В маєтку панськім відчинялась брама:
Cлужник і перехожий — гість жаданий.
І влада від наказів відмовлялась,
Пишнота більш собою не пишалась.
І спільний галас вихваляв щосили,
Як спільний голос — добру ніч щасливу.
Ту ніч, що сeлюку і королю,
Спасіння явить лагідну зорю.
Переклад 06. 01. 2015
Примітки перекладачки.
That only night in all the year Saw the stoled priest the chalice rear — буквально «У цю ніч, єдину на цілий рік, священик у єпітрахилі піднімав потир (чашу для причащання)».
хвоя — в оригиналі: holly green, тобто падуб.
Серед вільностей, перекладачка вставила риму в одному місці, де її нема в оригіналі: an offering sweet
To the bright throne of mercy; mark
This day a festival.
Сэр Вальтер Скотт
Рождество
Кадила сеют сладость и сиянье;
Нарядные одежды, величанье;
Cмиряет в душах доброта гордыню,
Одарит искренняя милость ныне
С улыбкой друга всех, и даже тот,
Кто злой скупец,
Смягчившись, наконец,
Быть щедрым принужден. И приношенье
К престолу милосердья, — подтвержденье:
Cвят этот день.
Вот так же наши предки-христиане
Год уходящий провожали в славе,
Когда он Рождество им возвращал,
И воз веселий зимних обещал.
Обычай дома, храма — непреложный:
Приветствовать Святую ночь, как должно.
В Cочельник звоны радостно звонили,
В Сочельник службу радости служили.
В ту ночь, что всех ночей для мира краше,
Священник поднимал святую чашу.
Девицы в лучшее все наряжались,
Жилища хвоею все украшались.
Слуга, и данник, и любой прохожий
В господский замок становился вхожим.
И власть тогда приказывать стыдилась,
Собою пышность боле не гордилась.
И всяк, как мог, — хоть пел он, хоть кричал, —
Святую ночь хвалил и прославлял:
Для пастухов и для царей равна,
Спасенья радость нам возвещена.
Перевод 06. 01. 2015.
Примечания переводчицы:
That only night in all the year Saw the stoled priest the chalice rear — буквально «В эту единственную ночь во всем году священник в епитрахили поднимал потир (чашу для причащения)».
хвоя — в оригинале: holly green, то есть падуб.
Cреди вольностей, переводчица вставила рифму в одном месте, где ее нет в оригинале: an offering sweet
To the bright throne of mercy; mark
This day a festival.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711749
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.01.2017
(обрані вірші з циклу «Астрофіл і Стелла» (‘Astrophel and Stella’ by sir Philip Sidney. Selected verses in my Ukrainian translation :-)))
Сюжет циклу: при дворі англійської королеви Єлизавети I молодий, блискучий та ще не одружений кавалер закоханий у молоду, вродливу та розумну заміжню даму. Колись вона планувалась у його наречені, але цей план розстроївся, і згодом її було видано за нелюба. Натхненний своїм почуттям, кавалер складає вірші про любов до дами. Він називає її Стелла (лат. — «зірка»), а себе — Астрофіл (з грецької «той, що любить зірку», у нашому перекладі «Зорелюб»). Зірка нещаслива у шлюбі, проте, хоча вона відповідає взаємністю на почуття Зорелюба, погоджується бути тільки дамою його серця, але не коханкою. Крім цього, Зорелюб страждає від власної нереалізованості: він хотів би брати участь у великих та корисних державних справах, але поки що не має такої можливості.
Прототипи цих персонажів: автор, Філіп Сідні, син сестри Роберта Дадлі, графа Лестера, коханого королеви Єлизавети I, та Пенелопа Річ, у дівоцтві Девере, дочка графа Ессекса. Вона стала пасербицею графа Лестера, бо після смерті графа Ессекса той таємно одружився з його удовою. Брат Пенелопи Роберт Девере, 2-й граф Ессекс, згодом був останнім фаворитом королеви (і був страчений за організацію невдалого заколоту). Прізвище «Річ» англійською означає «багатий, багатій», і Сідні обіграє це значення у віршах.
Зорелюб і Зірка врешті розлучаються, бо він одержує бажане призначення і вирушає на війну.
[url="http://www.luminarium.org/renascence-editions/stella.html"]Основне джерело текстів оригіналу[/url]
[url="http://www.luminarium.org/renlit/sidbib.htm"]Збірка творів сера Філіпа[/url] (десь він є в "Клубі поезії" також)
1.
Lоuing in trueth, and fayne in verse my loue to show,
That she, deare Shee, might take som pleasure of my paine,
Pleasure might cause her reade, reading might make her know,
Knowledge might pittie winne, and pity grace obtaine,
I sought fit wordes to paint the blackest face of woe;
Studying inuentions fine, her wits to entertaine,
Oft turning others leaues, to see if thence would flow
Some fresh and fruitfull showers vpon my sun-burnd brain.
But words came halting forth, wanting Inuentions stay;
Inuention, Natures childe, fledde step-dame Studies blowes;
And others feet still seemde but strangers in my way.
Thus, great with childe to speak, and helplesse in my throwes,
Biting my trewand pen, beating myselfe for spite,
Fool, said my Muse to me, looke in thy heart, and write.
1.
Закоханий, співатиму кохання:
Нехай кохану розпач мій розважить;
Читаючи, пізнає співчування,
А знаючи, до мене милість явить.
Слова для найчорнішого страждання
Шукав я: примха хай рядок прикрасить;
Звертався до думок чужих надбання:
Уяві зсохлій за дощі хай править.
Слова не йшли, а вигадки здрібніли.
Їх мачуха-Навчання відшмагало,
Дітей Природи. І рядки змертвіли.
Казати прагнув, та снаги не стало.
Відчаявся — та Муза допоможе:
«Глянь в серце та й пиши собі, небоже».
Переклад 30.09. 2014
(Оскільки тут Сідні проголошує свій творчий принцип «Глянь в серце та й пиши», цей вірш називають «сонетом про сонет»).
4.
Vertue, alas, now let me take some rest;
Thou setst a bate betweene my will and wit;
If vaine Loue haue my simple soule opprest,
Leaue what thou lik’st not, deale thou not with it.
Thy scepter vse in some old Catoes brest,
Churches or Schooles are for thy seat more fit;
I do confesse (pardon a fault confest)
My mouth too tender is for thy hard bit.
But if that needes thou wilt vsurping be
The little reason that is left in me,
And still th’effect of thy perswasions prooue,
I sweare, my heart such one shall show to thee,
That shrines in flesh so true a deitie,
That, Virtue, thou thyself shalt be in loue.
4.
Прошу, Чесното, спокій врешті дай!
Мій розум не свари з моїм бажанням.
Як що не до вподоби, не чіпай,
Бо скорений я суєтним коханням.
Старих героїв римських прославляй,
У церкві й школі тішся пануванням,
А я зізнаюсь (гріх мій вибачай):
Не здужаю з твоїм тяжким навчанням.
Як розум, що лишився ще в мені,
Ти будиш, довести щоб в боротьбі,
Як переконують твої слова —
Я серця відчиню скарби ясні,
Таку богиню покажу тобі —
Чесното, закохаєшся сама!
Переклад 30.09.2014
5.
It is most true that eyes are form’d to serue
The inward light, and that the heauenly part
Ought to be King, from whose rules who do swerue,
Rebels to nature, striue for their owne smart.
It is most true, what we call Cupids dart
An image is, which for ourselues we carue,
And, foolse, adore in temple of our hart,
Till that good god make church and churchmen starue.
True, that true beautie virtue is indeed,
Whereof this beautie can be but a shade,
Which, elements with mortal mixture breed.
True, that on earth we are but pilgrims made,
And should in soule up to our countrey moue:
True, and yet true that I must Stella loue.
5.
То правда: очі створені служити
Вогню душі; небесне царювати
Призначене; інакше якось жити —
Себе й Природи проти повставати.
То правда: ми Коханням називати
Той стали образ, що в собі створити
Могли; мару цю раді шанувати,
Хоча примушує у сумі скніти.
То правда, що краса — лише в чесноті,
Бо що звемо красою — то лиш тіні,
Стихіями утворені марноти;
То правда: на землі ми — пілігрими,
Чия душа до неба повертає…
І правда — що Зорю кохати маю.
Переклад 01.10.2014
13.
Phoebus was iudge betweene Ioue, Mars, and Loue,
Of those three gods, whose armes the fairest were.
Ioues golden shield did sable eagles beare,
Whose talons held young Ganimed aboue:
But in vert field Mars bare a golden speare,
Which through a bleeding heart his point did shoue:
Each had his creast; Mars carried Venus gloue,
Ioue on his helmet the thunderbolt did reare.
Cupid then smiles, for on his crest there lies
Stellas faire haire; her face he makes his shield,
Where roses gules are borne in siluer field.
Phoebus drew wide the curtaines of the skies,
To blaze these last, and sware deuoutly then,
The first, thus matcht, were scantly gentlemen.
13.
Хто найгарніший обладунок має,
Богів раз троє сперечатись стали.
Щит золотий із чорними орлами
В Юпітера: там Ганімед злітає.
Марс гордий щит зелений простягає:
Спис золотий стирчить із серця рани.
Його султан — то шарф Венери-дами.
Юпітер блискавку на шлем чіпляє.
Амур сміявся, бо йому султаном
Дала своє волосся Зірка мила.
А щит — лице її: троянди й срібло.
То Феб-суддя відкрив небесну браму —
Їх озорив, і мусив він зізнатись:
Не гідні інші лицарями зватись.
Переклад 1.10.2014
(Ганімед — вродливий хлопець, виночерпій і фаворит Юпітера, якого вкрав та здійняв на Олімп Юпітерів орел).
18.
With what sharp checkes I in myself am shent
When into Reasons audite I do goe,
And by iust counts my selfe a bankrout know
Of all those goods which heauen to me hath lent;
Vnable quite to pay euen Natures rent,
Which vnto it by birthright I do ow;
And, which is worse, no good excuse can showe,
But that my wealth I haue most idly spent!
My youth doth waste, my knowledge brings forth toyes,
My wit doth striue those passions to defende,
Which, for reward, spoil it with vain annoyes.
I see, my course to lose myself doth bend;
I see: and yet no greater sorrow take
Than that I lose no more for Stellas sake.
18.
Як Розум підрахує статок мій
Великий я з рахунку сором маю.
Себе банкрутом справжнім відчуваю:
Я просадив небесний спадок свій.
За місце, що у світі посідаю,
Я завинив Природі борг тяжкий.
Але чому став марнотрат такий,
Причини я належної не знаю.
Літа біжать, дрібниці розум родить,
Мій дотеп жваво пристрасть захищає,
Яка йому же у віддяку шкодить.
Я — той, хто мимохіть себе втрачає.
Але найтяжче горе в мене інше:
Заради Зірки я не втрачу більше.
Переклад 1.10. 2014
24.
Rich fooles there be whose base and filthy heart
Lies hatching still the goods wherein they flow,
And damning their own selues to Tantals smart,
Wealth breeding want; more rich, more wretched growe:
Yet to those fooles Heau’n doth such wit impart
As what their hands do hold, their heads do know,
And knowing loue, and louing lay apart
As sacred things, far from all dangers show.
But that rich foole, who by blind Fortunes lot
The richest gemme of loue and life enioys,
And can with foule abuse such beauties blot;
Let him, depriu’d of sweet but vnfelt ioys,
Exild for ay from those high treasures which
He knowes not, grow in only folly rich!
24.
Багаті дурні підлі душі мають:
Висиджувати скарб, мов яйця, прагнуть,
Себе ж самих на пекло прирікають —
Багатшають, проте бідніші стануть.
Та з ласки неба ті принаймні знають
Ціну того майна, що здобувають,
Та ще й любов до нього виявляють —
Як щось святе, від лих його ховають.
Цей багатій дурний, що з Долі жарту
Дістав найкращий скарб краси й любові,
Нехай би втратив те, чого не вартий:
Вона з ним зазнає зневаги злої.
Геть з розкоші, що цінувать не вміє —
Нехай дурницями лиш багатіє!
Переклад 02. 10. 2014
(Цей вірш присвячується чоловікові коханої поета.🙂 «Річ» англійською — «багатій»).
27.
Because I oft in darke abstracted guise
Seeme most alone in greatest company,
With dearth of words, or answers quite awrie,
To them that would make speech of speech arise;
They deeme, and of their doome the runour flies,
That poison foul of bubbling pride doth lie
So in my swelling breast, that only I
Fawne on my selfe, and others do despise.
Yet pride I thinke doth not my soule possesse
(Which looks too oft in his vnflatt’ring glasse):
But one worse fault, ambition, I confesse,
That makes me oft my best friends ouerpasse,
Vnseene, vnheard, while thought to highest place
Bends all his powers, euen vnto Stellaes grace.
27.
Тому, що відсторонений буваю
В великім зборі, де самотність — дивна,
Відказую чи зрідка, чи невірно
Тим, хто за слово зливи слів чекає,
Є голоси — і поголос літає,
Що маю згубної пихи пухлину
У грудях, і зростає беззупинно:
Себе ціную, інших зневажаю.
Не думаю, що я з пихою знаюсь
(Для себе я суддя нелицемірний),
Та в гіршому — у прагненні — зізнаюсь:
Тут перевершу навіть друзів вірних.
Мій помисел таємний та зухвалий —
Щоб люба Зірка милість дарувала.
Переклад 09.10. 2014
31.
With how sad steps, O Moon, thou climb’st the skies!
How silently, and with how wan a face!
What! may it be that even in heavenly place
That busy archer his sharp arrows tries?
Sure, if that long-with-love acquainted eyes
Can judge of love, thou feel’st a lover’s case:
I read it in thy looks; thy languish’d grace
To me, that feel the like, thy state descries.
Then, even of fellowship, O Moon, tell me,
Is constant love deem’d there but wanr of wit?
Are beauties there as proud as here they be?
Do they above love to be loved, and yet
Those lovers scorn whom that love doth possess?
Do they call ‘virtue’ there — ungratefulness?
31.
Як сумно, Місяцю, на небо сходиш!
Як тихо йдеш, похмуро позираєш!
Невже стріли Амура дотик знаєш,
У вишині небес кохати можеш?
Як з пристрастю знайомство довго водиш,
То з досвіду коханця розпізнаєш;
Любові ти ознаки виявляєш,
Бо вигляд твій змарнів: як я, ти ходиш.
Скажи, товаришу, як в небі люблять?
Чи в вас також постійність — то безумство?
Чи в вас також красуні вередують,
Кохані бути раді, та сміються
із тих, кому вони — єдина радість?
Чи в вас також «чеснота» — то невдячність?
Переклад 03. 10. 2014
(Цей сонет, можливо, написаний раніше циклу про кохання до Зірки, і присвячується іншій).
33.
I might (vnhappy word!) O me, I might,
And then I would not, or could not, see my blisse,
Till now wrapt in a most infernall night,
I find how heau’nly day, wretch! I did misse.
Hart, rend thyself, thou dost thyself but right;
No louely Paris made thy Hellen his;
No force, no fraud robd thee of thy delight,
Nor Fortune of thy fortune author is,
But to my selfe my selfe did giue the blow,
While too much wit, forsooth, so troubled me
That I respects for both our sakes must show:
And yet could not, by rysing morne fore-see
How fair a day was near: O punisht eyes,
That I had bene more foolish, or more wise!
33.
Була б…о, так — вона була б моя,
Але я щастя не впізнав, не бачив;
Вже серед ночі пекла знаю я,
Який яскравий райський ранок втратив.
Так, чоловіче, вся вина — твоя.
То не Паріс мою Єлену звабив,
Не успіх силача чи крутія,
Не Долі рух мені недолю справив.
Сам по собі удар я скерував;
Розумно надто я хотів вчиняти
Та з ясного світанку не вгадав,
Що день прекрасний далі міг настати.
Тепер мій зір покараний найгірше…
О, був би я дурніший чи мудріший!
Переклад 02. 10.2014
34.
Come, let me write. And to what end? To ease
A burthen’d heart. How can words ease, which are
The glasses of thy dayly-vexing care?
Oft cruel fights well pictur’d-forth do please.
Art not asham’d to publish thy disease?
Nay, that may breed my fame, it is so rare.
But will not wise men thinke thy words fond ware?
Then be they close, and so none shall displease.
What idler thing then speake and not be hard?
What harder thing then smart and not to speake?
Peace, foolish wit! with wit my wit is mard.
Thus write I, while I doubt to write, and wreake
My harmes in inks poor losse. Perhaps some find
Stellas great pow’rs, that so confuse my mind.
34.
Писатиму іще… Але чого?
Тягар любові хочу з серця зняти?
Як зцілить вірш? Лиш може виражати.
Як гарний плач, всі слухають його.
Не сором — болю не ховать свого?
Так твори здатні слави додавати.
А як знавці їх візьмуться картати?
Сховаю їх — не чутиму цього.
Чи не безглуздя — мовить, щоб не чули?
Чуттю не мука — мовчки потерпати?
Помовч, благаю, розуме мій мудрий!
За мудрування маєш загибати.
Крізь сумніви виплакуюсь — чорнилом…
Хтось скаже: Зірка зчарувати вміла.
Переклад 03.10.2014
38.
This night, while sleepe begins with heauy wings
To hatch mine eyes, and that vnbitted thought
Doth fall to stray, and my chief powres are brought
To leaue the scepter of all subiect things;
The first that straight my fancys errour brings
Vnto my mind is Stellas image, wrought
By Loues own selfe, but with so curious drought
That she, methinks, not onley shines but sings.
I start, look, hearke: but in what closde-vp sence
Was held, in opend sense it flies away,
Leauing me nought but wayling eloquence.
I, seeing better sights in sights decay,
Cald it anew, and wooed Sleepe again;
But him, her host, that vnkind guest had slain.
38.
Вночі, сон щойно крилами важкими
На очі ліг, і думка невгамовна
Пішла на волю — бродить, як завгодно, —
Чуття від дійсності як відступили,
То перше, що в уяві відтворили,
Був Зірчин образ. Бо Любов коштовна
Її представила, ще й так чудовно:
Не тільки сяє, а й співає мило.
Прокинувсь я, дивився, прислухався,
Проте чуття у нечуття украло,
І лиш благанням марним намагався
Я повернуть видіння, що пропало.
Даремно Сон я знов прийти просив —
Господаря невдячний гість той вбив.
Переклад 07.10.2014
39.
Come, Sleepe! O Sleepe, the certaine knot of peace,
The baiting-place of wit, the balme of woe,
The poor mans wealth, the prisoners release,
Th’ indifferent iudge betweene the high and low!
With shield of proofe shield me from out the prease
Of those fierce darts Despaire at me doth throw.
O make in me those ciuil wars to cease;
I will good tribute pay, if thou do so.
Take thou of me smooth pillowes, sweetest bed,
A chamber deafe of noise and blind of light,
A rosie garland and a weary hed:
And if these things, as being thine in right,
Moue not thy heauy grace, thou shalt in me,
Liuelier then else-where, Stellaes image see.
39.
Приходь-но, Сне! Ти міцно мир зав’яжеш,
І муці, й міркуванню край кладеш,
Дохід — для бідного, для в’язня — волю маєш,
Між сильним й слабшим правий суд ведеш.
Звели моїй в’язниці відчинитись,
Спис Відчаю від мене відхили,
Усобицю дурну змусь припинитись,
Як хочеш викуп гарний — то візьми:
Ось подушки найм’якші, пишне ложе,
Покій, від галасу і світла вільний,
Вінок троянд і розум мій тривожний.
Візьми: за правом ти господар їхній.
Як ще не зрушений моїм проханням —
Ось Зірки найяснішої сіяння.
Переклад 06.10.2014
(У перекладі цього сонету форма змінена у порівнянні з оригіналом).
47.
What, haue I thus betray’d my libertie?
Can those blacke beames such burning markes engraue
In my free side, or am I borne a slaue,
Whose necke becomes such yoke of tyrannie?
Or want I sense to feel my misery,
Or sprite, disdaine of such disdaine to haue,
Who for long faith, tho’ daily helpe I craue,
May get no almes, but scorne of beggarie.
Vertue, awake! Beautie but beautie is;
I may, I must, I can, I will, I do
Leaue following that which it is gain to misse.
Let her goe! Soft, but here she comes! Goe to,
Vnkind, I loue you not! O me, that eye
Doth make my heart to giue my tongue the lie!
47.
Навіщо раптом я свободи зрікся?
Чи чорні промені тавра бридоту
Наклали вільному, чи, може, зроду
Я раб, якому вічний гніт судився?
Чи я не розумів, куди скотивися?
Принизлива відплата за турботу:
Жебракував, хотів збудить щедроту,
Натомість на презирство напросився!
Прокиньсь, Чесното! Врода — врода тільки.
Я можу — мушу — зможу — я здолаю
Від себе відігнати зайві примхи.
Хай геть іде! — Але сюди вертає.
Не хочу більш невдячну я кохати!
Та гляне — й серце зве язик брехати!
Переклад 09. 10. 2014
(Чорні промені — з чорних очей коханої).
49.
I on my horse, and Loue on me, doth trie
Our horsemanships, while by strange worke I proue
A horsman to my horse, a horse to Loue,
And now mans wrongs in me, poor beast! descrie.
The raines wherewith my rider doth me tie
Are humbled thoughts, which bit of reuerence moue,
Curb’d-in with feare, but with gilt bosse aboue
Of hope, which makes it seem fair to the eye:
The wand is will; thou, Fancie, saddle art,
Girt fast by Memorie; and while I spurre
My horse, he spurres with sharpe desire my hart.
He sits me fast, howeuer I do sturre,
And now hath made me to his hand so right,
That in the manage my selfe take delight.
49.
Я — вершник, і Кохання — вершник мій:
Як я — свого коня, так об’їжджає
Мене, і тренування виявляє
В мені набір хиб людських чималий.
За віжки — стан приниження смутний,
Поштивість їх лиш трохи послабляє,
Вузду страху надія прикрашає,
Тому мій вигляд зовні показний.
Нагайка — пристрасть, вигадки — сідельце,
Попруга — пам’ять; і коли остроги
Даю коневі, б’є бажання в серце.
Керує вершник, хоч пручаюсь трохи.
Умів мене приборкати чудово —
Наука стала навіть до вподоби.
Переклад 05. 10. 2014
(При дворі Сідні був відомий як учасник турнирів).
52.
A strife is growne between Vertue and Loue,
While each pretends that Stella must be his:
Her eyes, her lips, her all, saith Loue, do this,
Since they do weare his badge, most firmly proue.
But Virtue thus that title doth disproue,
That Stella (O dear name!) that Stella is
That vertuous soule, sure heire of heau’nly blisse.
Not this faire outside, which our heart doth moue.
And therefore, though her beautie and her grace
Be Loues indeed, in Stellas selfe he may
By no pretence claime any manner place.
Well, Loue, since this demurre our sute doth stay,
Let Vertue haue that Stellaes selfe, yet thus,
That Vertue but that body graunt to vs.
52.
Чесноти із Коханням спір триває,
Хто має з них Зорею володіти.
Права Кохання вміло пред’явити:
Краса Зорі значок його тримає.
Та ці права Чеснота відкидає,
Бо Зірка (ймення миле!) , Зірка жити
Цнотливо прагне, благ святих зажити;
А цнота більше за красу вражає.
Тому, хоч визнає права Кохання
На ніжність Зірки, а красу — тим паче,
Її єство привласнить без вагання.
Коли, Кохання, нам така невдача,
Єством нехай Чеснота б володіла,
Та нам з тобою хай залишить тіло.
Переклад 09. 10. 2014
53.
In martiall sports I had my cunning tride,
And yet to breake more staues did mee addresse,
While, with the peoples shouts, I must confesse,
Youth, lucke, and praise euen fil’d my veines with pride;
When Cupid, hauing me, his slaue, descride
In Marses livery prauncing in the presse,
What now, Sir Foole! said he, (I would no lesse:)
Looke here, I say! I look’d, and Stella spide,
Who, hard by, made a window send forth light.
My heart then quak’d, then dazled were mine eyes,
One hand forgat to rule, th’other to fight,
Nor trumpets sound I heard, nor friendly cries:
My foe came on, and beate the air for me,
Till that her blush taught me my shame to see.
53.
В мистецтві бою став я досить вправний,
Але про навіть більшу спритність мріяв,
І, як до мене галас схвальний линув,
Зробивсь до гордування надто здатний.
Амур побачив: раб його нахабний
В лівреї Марсовій до бою вийшов,
«Гей, сере Блазню!» він до мене крикнув,
«Сюди дивись!» — і Зірчин образ гарний
З’явився: крізь віконце світло слала.
Тут стислось серце, очі — ті осліпли,
Повіддя впало, і рука ослабла.
І сурми, й вигуки для мене стихли.
Мій ворог з мене душу ледь не вибив;
Почервоніла — зрозумів, як схибив.
Переклад 12.10. 2014
54.
Because I breathe not loue to euery one,
Nor doe not vse sette colours for to weare,
Nor nourish speciall locks of vowed haire,
Nor giue each speech a full point of a grone,
The Courtly Nymphes, acquainted with the mone
Of them wich in their lips Loues Standard beare:
What, he! (say they of me): now I dare sweare
He cannot loue; no,no, let him alone.
And thinke so still, so Stella know my minde;
Profess in deede I do not Cupids art;
But you, fair maides, at length this true shall find,
That his right badge is but worne in the hart:
Dumbe Swans, not chattering Pyes, do louers proue;
They loue indeed who quake to say they loue.
54.
Не присягаюсь кожній у коханні,
Сім кольорів одразу не вдягаю,
Навмисно кучері не завиваю,
І йде моя розмова без стогнання.
Тому досвідчені придворні пані,
Що знають, як коханець виглядає,
Чи, радше, як він виглядати має,
«Любить не вміє» — пліткувати ладні.
Так і вважайте; Зірка має знати:
Я — не митець в Амуровім мистецтві,
Але із часом станете вважати,
Що справжній знак кохання носять в серці.
Сороці — Лебедю тут поступатись:
Хто любить — той соромиться зізнатись.
Переклад 12.10.2014
62.
Late tyr’d with wo, euen ready for to pine
With rage of loue, I cald my Loue vnkind;
She in whose eyes loue, though vnfelt, doth shine,
Sweet said, that I true loue in her should find.
I ioyed; but straight thus watred was my wine;
That loue she did, but lou’d a loue not blind;
Which would not let me, whom shee lou’d, decline
From nobler course, fit for my birth and mind:
And therefore, by her loues Authority,
Wild me these tempests of vaine loue to flie,
And anchor fast my selfe on Vertues shore.
Alas, if this the only mettall be
Of loue new-coin’d to help my beggary,
Deere, loue me not, that you may loue me more.
62.
Мене жага взаємності взяла:
Нечулою назвав мою кохану.
З промінням ніжності відповіла,
Що в ній знайду любов я бездоганну.
Зрадів, — проте зарано я зрадів:
Її любов — це не сліпе створіння,
Яке б дозволило, щоб я лишив
Шлях стриманості й ввічливе терпіння.
І ось велить її любові сила
Мені бурхливу пристрасть відкидати,
Щоб до Чесноти знов на берег вийшов. ..
Якщо монета в тебе ця — єдина,
Щоб жебракові милостиню дати,
Так не люби — але люби сильніше!
Переклад 06. 10. 2014
63.
O grammer-rules, O now your vertues show;
So children still reade you with awfull eyes,
As my young doue may, in your precepts wise,
Her graunt to me by her owne vertue know:
For late, with heart most hie, with eyes most lowe,
I crau’d the thing which euer she denies;
Shee, lightning loue, displaying Venus skies,
Least once should not be heard, twise said, No, no.
Sing then, my Muse, now Io Pæn sing;
Heau’ns enuy not at my high triumphing,
But grammers force with sweete successe confirme:
For grammer says, (O this, deare Stella , say,)
For grammer sayes, (to grammer who sayes nay?)
That in one speech two negatiues affirme!
63.
Граматико, природну користь мала:
Тебе звуть діти вченням страхітливим,
Але, мабуть, з природи в згоді з чином
Голубонька, що ласку показала!
Того просив, в чім завжди відмовляла
Зі сподіванням та несмілим видом,
І, сяючи Венериним привітом,
Щоб краще чув, вона «Ні, ні» сказала.
Співай-но, Музо: горе йде невдовзі;
Моїй не заздри, небо, перемозі,
Але підтвердь, що правильний мій шлях:
В граматиці (ти, Зоренько, сказала)
В граматиці (і правило це — стале)
Як в реченні два «ні», це значить «так».
Переклад 04. 10. 2014
(Як відомо, у правилах англійської граматики не прийняте подвійне заперечення).
66.
And do I see some cause a hope to feede,
Or doth the tedious burden of long wo
In weaken’d minds quick apprehending breed
Of euerie image which may comfort shew?
I cannot brag of word, much lesse of deed,
Fortune wheeles still with me in one sort slow;
My wealth no more, and no whit lesse my need;
Desier still on stilts of Feare doth go.
And yet amid all feares a hope there is,
Stolne to my hart since last faire night, nay day,
Stellas eyes sent to me the beames of blisse,
Looking on me while I lookt other way:
But when mine eyes backe to their heau’n did moue,
They fled with blush which guiltie seem’d of loue.
66.
Чи справді — час надії народитись,
Чи горя довгого тягар обридлий
Слабкому розуму, що встиг стомитись,
Послав привиддя втішної картини?
Ні словом, ані ділом похвалитись
Не можу: все ще Долі крок повільний,
Нужденний, не встигаю збагатитись,
І пристрасть ще від страху невіддільна.
Але надію, крізь страхи прониклу, —
Це промені Зорі благословення, —
Схопило серце в ніч — не в день! — в ніч світлу:
Я вбік дивився, а вона — на мене.
Як я поглянув — відвернулась гідно
І зашарілась, мов в любові винна.
Переклад 14.10.2014
68.
Stella, the onely planet of my light,
Light of my life, and life of my desire,
Chiefe good whereto my hope doth only aspire,
World of my wealth, and heau’n of my delight;
Why dost thou spend the treasures of thy sprite
With voice more fit to wed Amphions lyre,
Seeking to quench in me the noble fire
Fed by thy worth, and kindled by thy sight?
And all in vaine: for while thy breath most sweet
With choisest words, thy words with reasons rare,
Thy reasons firmly set on Vertues feet,
Labour to kill in me this killing care:
O thinke I then, what paradise of ioy
It is, so faire a vertue to enioy!
68.
Ти, Зіронько, — зоря в бутті моїм,
Огонь життя, життя мого бажання,
Завжди — моя мета і сподівання,
Добро й добробут, що служу я їм.
Навіщо милим голосом своїм,
Що гідний і небесного співання,
Згасити просиш полум’я кохання,
Що любим дивом живиться твоїм?
Дарма, кохана: хоч прегарно мовиш,
Слова премудрі мудро добираєш,
Убивче почуття убити хочеш,
Чесноти стежки хоч не полишаєш —
Подумай: це ж правдивий рай у світі —
Чеснотою такою володіти!
Переклад 05.10.2014
72.
Desire, though thou my old companion art,
And oft so clings to my pure loue that I
One from the other scarcely can discrie,
While each doth blowe the fier of my hart;
Now from thy fellowship I needs must part;
Venus is taught with Dians wings to flie;
I must no more in thy sweet passions lie;
Vertues gold must now head my Cupids dart.
Seruice and honour, wonder with delight,
Feare to offend, will worthie to appeare,
Care shining in mine eyes, faith in my sprite;
These things are left me by my onely Deare:
But thou, Desire, because thou wouldst haue all,
Now banisht art; but yet, alas, how shall?
72.
Хоч, Пристрасте, ти давній спільник мій,
Що міцно вмів з моїм коханням злитись —
Не знаю, чи змогли б ви розрізнитись:
Удвох ви — паливо душі палкій, —
Від тебе вирушаю я мерщій:
Коханка до Цнотливиці йде вчитись,
І у змаганні має поступитись
Амурів спис — Чесноті золотій.
Із честю служба, раде здивування,
Образить страх, прихильність неганьблива,
Любов в очах і вірне вшанування —
Ось, чим мене кохана наділила.
Ти, Пристрасте, хотіла все забрати —
Тому йди геть! Та як тебе прогнати?
Переклад 14. 10. 2014
73.
Loue, still a Boy, and oft a wanton is,
School’d onely by his mothers tender eye;
What wonder then if he his lesson misse,
When for so soft a rodde deare play he trye?
And yet my Starre, because a sugred kisse
In sport I suckt while she asleepe did lye,
Doth lowre, nay chide, nay threat for only this.
Sweet, it was saucie Loue, not humble I.
But no scuse serues; she makes her wrath appeare
In beauties throne: see now, who dares come neare
Those scarlet Iudges, thretning bloudie paine.
O heau’nly foole, thy most kisse-worthy face
Anger inuests with such a louely grace,
That Angers selfe I needs must kisse againe.
73.
Любов — дитя, до витівок удатне;
Люб’язна мати лагідно карає,
Тому не диво, що бешкетувати
Не кидає — легку покару має.
Цілунок нещодавно встиг зірвати,
Як бачив, що кохана спочиває, —
Зоря зайшлася палко докоряти.
Ні, люба, це не я — любов так грає!
Дарма благаю; милувать не буде,
Та лють прикрасить: губоньки, мов судді
В червоному, кричать, що пошкодую…
Дурненька, для цілунків ти принадна,
А в гніві ти така до того ж гарна, —
Розгнівану іще раз поцілую.
Переклад 10.10. 2014
74.
I neuer dranke of Aganippe well,
Nor euer did in shade of Tempe sit,
And Muses scorne with vulgar brains to dwell;
Poore Layman I, for sacred rites vnfit.
Some doe I heare of Poets fury tell,
But, God wot, wot not what they meane by it;
And this I sweare by blackest brooke of hell,
I am no pick-purse of anothers wit.
How falles it then, that with so smooth an ease
My thoughts I speake; and what I speake doth flow
In verse, and that my verse best wits doth please?
Ghesse we the cause? What, is it this? Fie, no.
Or so? Much lesse. How then? Sure thus it is,
My lips are sweet, inspir’d with Stellas kisse.
74.
Із чарівного я струмка не пив,
Не навістив Темпейської долини,
Простий мій розум Музам не вгодив —
Аматор я, не вхожий до святині.
Буває, чую про поетів гнів,
Але навіщо мають бути гнівні?
Скоріш потік у пеклі б обмілів —
Крадіжки у думок мені огидні.
Чому ж тоді невимушено так
Слова мої поезією стали,
І задоволені знавці, ще й як…
Вгадаєте причину? Не вгадали.
Ще спробуєте? Ні. Віршую струнко,
Бо я натхненний Зірчиним цілунком.
Переклад 12.10. 2014
(В оригіналі згадується Аганіппське джерело біля гори Гелікон у Греції. Вважалося, що той, хто нап’ється звідси, одержить поетичне натхнення. Темпейська долина — також в Греції між горами Пеліон і Осса; її красу прослаяляли поети.
Про всяк випадок: струнко віршує сер Філіп, а не перекладачка:-)).
89.
Now that of absence the most irksom night
With darkest shade doth ouercome my day;
Since Stellaes eyes, wont to giue me my day,
Leauing my hemisphere, leaue me in night;
Each day seemes long, and longs for long-staid night;
The night, as tedious, wooes th’ approch of day:
Tired with the dusty toiles of busie day,
Languisht with horrors of the silent night,
Suff’ring the euils both of day and night,
While no night is more darke then is my day,
Nor no day hath lesse quiet then my night:
With such bad-mixture of my night and day,
That liuing thus in blackest Winter night,
I feele the flames of hottest Sommer day.
89.
Зійшла ненависна розлуки ніч,
І темрява затьмарила мій день,
Бо Зірки зір озорював мій день,
Тепер пішла — мені лишила ніч;
Задовгий день все кличе довгу ніч,
Занудно ніч прийти благає день,
Сумної праці сповнений мій день,
Страхами мовчазна лякає ніч;
Ось так мене терзають день і ніч,
За ночі всі темніший маю день,
За дні усі тривожніша є ніч;
Мені перемішались ніч і день:
І зношу я зимову чорну ніч,
Чекаю на яскравий літній день.
Переклад 14. 10. 2014.
90.
Stella, thinke not that I by verse seeke fame,
Who seeke, who hope, who loue, who liue but thee;
Thine eyes my pride, thy lips mine history:
If thou praise not, all other praise is shame.
Nor so ambitious am I, as to frame
A nest for my young praise in lawrell tree:
In truth, I sweare I wish not there should be
Grau’d in my epitaph a Poets name.
Ne, if I would, could I iust title make,
That any laud thereof to me should growe,
Without my plumes from others wings I take:
For nothing from my wit or will doth flow,
Since all my words thy beauty doth endite,
And Loue doth hold my hand, and makes me write.
90.
Неправда, Зоре, що поета слави
Шукаю: я живу лише тобою,
Не знаю інших гордості й розвою:
Не хвалиш ти — ганебні всі ухвали.
А правда, що пишатись не бажав би
Увінчаною лавром головою;
Не тішусь зовсім мрією такою,
Щоб як поета згодом поминали.
Якби хотів, то титул справедливий
Здобув би, славу істинну від нього,
Для пір’я не тріпав би інших крила;
Бо нині сам не створюю нічого,
Що я пишу — твоя краса римує,
Любов рукою водить, як віршую.
Переклад 08. 10. 2014
91.
Stella, while now, by Honours cruell might,
I am from you, light of my life, misled,
And whiles, faire you, my sunne, thus ouerspred
With Absence vaile, I liue in Sorrowes night;
If this darke place yet shewe like candle-light,
Some beauties peece, as amber-colour’d hed,
Milke hands, rose cheeks, or lips more sweet, more red;
Or seeing jets blacke but in blacknesse bright;
They please, I do confesse they please mine eyes.
But why? because of you they models be;
Models, such be wood-globes of glist’ring skies.
Deere therefore be not iaelous ouer me,
If you heare that they seeme my heart to moue;
Not them, O no, but you in them I loue.
91.
Розлучений я, Зоренько, з тобою:
Свою важку правицю Честь наклала,
Тебе Відсутність, мов вуаль, сховала,
І взятий я Самотністю сумною.
Свічки прямують стежкою нічною:
Рожеві щічки, білі ручки мали,
Червоні губки посміх надсилали,
А очі в них сіяли — чорнотою.
Зізнаюсь: їх краса мені приємна.
Але чому? Вони з тобою схожі,
Так, як із небом — дерев’яна сфера.
Тут зради зовсім статися не може.
Не вір, що хтось до серця промовляє:
Не їх — тебе одну я в них кохаю.
Переклад 10. 10. 2014
101
Stella is sicke, and in that sicke-bed lies
Sweetnesse, which breathes and pants as oft as she:
And Grace, sicke too, such fine conclusion tries,
That Sickenesse brags it selfe best grac’d to be.
Beauty is sicke, but sicke in so faire guise,
That in that palenesse Beauties white we see;
And Ioy, which is inseparate from those eyes,
Stella now learnes (strange case) to weepe in me.
Loue mones thy paine, and like a faithfull page,
As thy lookes sturre, runs vp and downe, to make
All folkes prest at thy will thy paine to swage;
Nature with care sweates for hir darlings sake,
Knowing worlds passe, ere she enough can finde,
Of such heauen-stuffe to cloath so heau’nly minde.
101
Нездужає Зоря, і, так, як хвора,
Зітхають Солодощі важко й часто,
Нездужає Люб’язність — отже, скоро
Недуг хвалився: cтав люб’язний надто.
Нездужає Краса — ясна й прозора,
Хвороби блідість любування варта,
І Усміх — він її оздоба зору —
На сльози в мене обернувся раптом.
Любов пильнує, мов служник твій вірний,
На рух очей біжить, турботу має,
Шукає, чим поменшити біль сильний,
Природа піт за тебе проливає,
Бо знає: знов віки би будувала
Душі довершеній плоть досконалу.
Переклад 13.10. 2014
107.
Stella, since thou so right a princess art
Of all the powers which life bestows on me,
There ere by them aught undertaken be
They first resort unto that sovereign part;
Sweet, for a while give respite to my heart,
Which pants as though it still should leap to thee,
And on my thoughts give thy lieutenancy
To this great cause, which needs both use and art,
And as a queen, who from her presence sends
Whom she employs, dismiss from thee my wit,
Till it have wrought what thy own will attends.
On servants’ shame oft master’s blame doth sit.
Oh let not fools in me thy works reprove,
And scorning say, “See what it is to love.”
107
Як, Зоре, ти — володарка усіх
Чуттів і сил, що від життя я маю,
То перш, ніж їх до справи докладаю,
Вони указів слухають твоїх.
То хай надійде дозвіл йти до них,
Бо серце все до тебе пориває.
На подвиг, що до мужності волає,
Пошли підданців, люба, ти своїх.
Як королева лицарів відпустить,
Щоб за її велінням їй служили,
Так відпусти мій розум: в бій він мусить,
За сором мій тебе щоб не судили.
Нехай не будуть дурні двох ганьбити,
Сміятись з нас: «Ось як воно — любити!»
Переклад 13.10.2014
(Наступні два сонети за змістом не належать до циклу «Зорелюб і Зірка» і були відсутні в його ранніх виданнях, але включаються до деяких видань циклу наприкінці його. Можливо, вони підходять для того, щоб символізувати кінець життя Філіпа Сідні, який одружився з іншою і загинув на війні в Нідерландах — точніше, помер від одержаної в бою рани. Його смерть спричинила в Англії загальну жалобу, і він одержав славу найбільшого англійського лицаря всіх часів (чи, може, найулюбленішого). За грою долі, вдова Філіпа Сідні стала після його смерті дружиною Роберта Девере, 2-го графа Ессекса, брата Зірки-Пенелопи: Сідні перед смертю доручив Ессексові піклуватися про його родину).
109.
Thou blind mans marke, thou fooles selfe-chosen snare,
Fond fancies scum, and dregs of scatter’d thought:
Band of all euils, cradle of causelesse care;
Thou web of will, whose end is neuer wrought:
Desire! Desire! I haue too dearly bought,
With prise of mangled mind, thy worthlesse ware;
Too long, too long, asleepe thou hast me brought,
Who shouldst my mind to higher things prepare.
But yet in vaine thou hast my ruine sought;
In vaine thou madest me to vaine things aspire;
In vaine thou kindlest all thy smokie fire;
For Vertue hath this better lesson taught,—
Within my selfe to seeke my onelie hire,
Desiring nought but how to kill Desire.
109.
Сліпця ознако, пастко для дурних,
Уяви піно, марних дум начиння,
Вінку всіх зол, зерно тривог пустих,
Бажання нескінченне павутиння,
Задорого твій зайвий крам, Хотіння,
Купив — і розуму ледь не згубив.
Навіяло ти довге сновидіння,
Тому, хто вартий зовсім інших снів!
Облиш своє убивче мерехтіння —
Дарма знов кличеш суєтою жити;
Вогню курного вже не запалити,
Бо від Чесноти маю я спасіння:
Своїй лиш доброчесності служити,
Хотіти одного — Хотіння вбити.
Переклад 13.10. 2014
110.
Leaue, me, O loue which reachest but to dust,
And thou, my mind, aspire to higher things.
Grow rich in that which neuer taketh rust;
Whateuer fades, but fading pleasure brings.
Draw in thy beames, and humble all thy might
To that sweet yoke where lasting freedomes be;
Which breakes the clowdes, and opens forth the light,
That doth both shine and giue us sight to see.
O take fast hold; let that light be thy guide
In this small course which birth drawes out to death,
And thinke how euill becommeth him to slide,
Who seeketh heau’n, and comes of heau’nly breath.
Then farewell world; thy vttermost I see:
Eternall Loue, maintaine thy life in me.
110.
Підвладне тліну, прощавай, Кохання!
Хай блага вищого мій розум прагне —
Багатства, що не знає зіпсування:
Бо в’яне й щастя, дане тим, що в’яне.
Хай розум зменшить сяйво, хай скорюся
Неволі, звідки справжню волю маєм,
Розтануть хмари, брами відімкнуться
Для світла, що нас бачити навчає.
Нехай це світло водить за собою
Завжди мій розум на шляху життєвім;
Нехай повстане проти зла до бою,
Хто прагне неба і створився небом.
Буденний світе, покінчив з тобою;
Живи в мені ти, Вічная Любове!
Переклад 10.10. 2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704922
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.12.2016
Декілька власних аматорських перекладів віршів Мікеланджело Буонарроті. Переклади не порівнювались із тими, що існують, українськими. Форми, як ви бачите, вповні не додержано - з причини аматорського характеру всієї праці, яка, втім, надала задоволення. Якщо вона не настільки вдала, як мені б хотілося, нехай підкреслює досконалість кращих перекладів.
Відомості про те, до кого саме звернений той чи інший вірш, наводяться за виданням: Michelangelo. Life, Letters, and Poetry (G.Bull, P.Porter)// Oxford World’s Classics. — Oxford University Press, 2008. (Книга включає поетичні переклади віршів Мікеланджело англійською мовою).
До Томмазо Кавальєрі
59
S’un casto amor, s’una pietà superna,
s’una fortuna infra dua amanti equale,
s’un’aspra sorte all’un dell’altro cale,
s’un spirto, s’un voler duo cor governa;
s’un’anima in duo corpi è fatta etterna,
ambo levando al cielo e con pari ale;
s’amor d’un colpo e d’un dorato strale
le viscer di duo petti arda e discerna;
s’amar l’un l’altro e nessun se medesmo,
d’un gusto e d’un diletto, a tal mercede
c’a un fin voglia l’uno e l’altro porre:
se mille e mille, non sarien centesmo
a tal nodo d’amore, e tanta fede;
e sol l’isdegno il può rompere e sciorre.
59
Як чистая любов і милосердя,
і спільне щастя світові відомі,
і дружній жаль з гіркої друга долі,
і спільний дух, що з’єднує два серця;
як душі двох одне безсмертя знайдуть,
і небеса дадуть їм спільні крила,
якщо любові золотії стріли
у грудях двох один вогонь запалять;
якщо когось любити понад себе
такої варто в світі нагороди,
щоб двом життям одну мету судити,
це — як одна з піщинок незліченних
до наших вірних приязні та згоди,
і тільки злоба може їх чорнити.
Переклад 05.01.2014
62
Sol pur col foco il fabbro il ferro stende
al concetto suo caro e bel lavoro,
né senza foco alcuno artista l’oro
al sommo grado suo raffina e rende;
né l’unica fenice sé riprende
se non prim’arsa; ond’io, s’ardendo moro,
spero più chiar resurger tra coloro
che morte accresce e ‘l tempo non offende.
Del foco, di ch’i’ parlo, ho gran ventura
c’ancor per rinnovarmi abbi in me loco,
sendo già quasi nel numer de’ morti.
O ver, s’al cielo ascende per natura,
al suo elemento, e ch’io converso in foco
sie, come fie che seco non mi porti?
62
Завжди вогонь потрібен ковалеві,
щоб вийшов із заліза твір прекрасний;
щоб золото явило вроду ясну,
вогонь завжди до користі митцеві;
і фенікс, диво-птах, не воскресає,
як не згорить, і маю я згоріти,
щоб міг життя в тій формі відновити,
яку підносить смерть, час не займає.
Мені щастить із цим вогнем чудесним,
бо вже в мені живе і розпікає
так, що вітаюсь з мертвих чередою.
Якщо вогонь полине в дім небесний,
я ж — перейти в вогонь по смерті маю,
як можна, щоб не взяв мене з собою?
Переклад 05.01.2014
084
Sì come nella penna e nell’inchiostro
è l’alto e ‘l basso e ‘l medïocre stile,
e ne’ marmi l’immagin ricca e vile,
secondo che ‘l sa trar l’ingegno nostro;
così, signor mie car, nel petto vostro,
quante l’orgoglio è forse ogni atto umile;
ma io sol quel c’a me propio è e simile
ne traggo, come fuor nel viso mostro.
Chi semina sospir, lacrime e doglie,
(l’umor dal ciel terreste, schietto e solo,
a vari semi vario si converte),
però pianto e dolor ne miete e coglie;
chi mira alta beltà con sì gran duolo,
ne ritra’ doglie e pene acerbe e certe.
084
Один папір, одні перо й чорнила,
а твір — гидкий, шедевр чи посередній,
і з мармуру — змістовне чи мізерне
виносить нашої уяви сила.
Так лагідність із гордістю єднає
одна душа у Вас, мій пане добрий,
а я беру з них те, що до вподоби,
як це моє обличчя виражає.
Хто плач і біль посіє на сім світі,
збиратиме лише врожай скорботи
(з насіння різного плід різний родять
дощі, для всіх однакові і чисті);
хто не радіє з істинної вроди
напевно тільки сум в житті знаходить.
Переклад 05.01.2014
089
Veggio co’ be’ vostr’occhi un dolce lume
che co’ mie ciechi già veder non posso;
porto co’ vostri piedi un pondo addosso,
che de’ mie zoppi non è già costume.
Volo con le vostr’ale senza piume;
col vostro ingegno al ciel sempre son mosso;
dal vostro arbitrio son pallido e rosso,
freddo al sol, caldo alle più fredde brume.
Nel voler vostro è sol la voglia mia,
i miei pensier nel vostro cor si fanno,
nel vostro fiato son le mie parole.
Come luna da sé sol par ch’io sia,
ché gli occhi nostri in ciel veder non sanno
se non quel tanto che n’accende il sole.
089
Ви — очі ті, якими світло бачу:
мої старі слугують вже погано;
Ви — ноги, що тягар мій носять справно,
бо сам кульгаю вже, і сил нестача.
Ви — крила, на яких лечу до неба,
Ви — розум, із яким дістанусь раю,
Ви — той, хто з мене зробить, що бажає:
Жар в холод, лід - у спеку, як Вам треба.
Крім волі Вашої, не маю волі,
до серця Вашого думки звертаю,
весь мій талан — у Вашому привіті.
Живу, як Місяць у небеснім колі:
допоки його Сонце не осяє,
ніхто й не знає, що він є у світі.
Переклад 05.01.2014
До Вітторії Колонна
151
Non ha l’ottimo artista alcun concetto
c’un marmo solo in sé non circonscriva
col suo superchio, e solo a quello arriva
la man che ubbidisce all’intelletto.
Il mal ch’io fuggo, e ‘l ben ch’io mi prometto,
in te, donna leggiadra, altera e diva,
tal si nasconde; e perch’io più non viva,
contraria ho l’arte al disïato effetto.
Amor dunque non ha, né tua beltate
o durezza o fortuna o gran disdegno,
del mio mal colpa, o mio destino o sorte;
se dentro del tuo cor morte e pietate
porti in un tempo, e che ‘l mio basso ingegno
non sappia, ardendo, trarne altro che morte.
151
Вже замкнутий у мармурі той задум,
який митець бажатиме звільнити,
і тільки план цей має відтворити
рука, що розуму слугує радо.
А ти ховаєш горе і відраду,
ти вмієш чарувати й підкорити,
божественна; затяжко мені жити,
щоб обійшло мистецтво цю заваду.
Тут ні до чого ні краса, ні гордість,
ні долі невблаганної погрози,
ні загартованість, що дух твій має, —
а справа в тім, що милість і суворість
єднаєш в серці, і слабкий мій розум
крім смерті засобу від них не знає.
Переклад 31.12.13.
156
A l’alta tuo lucente dïadema
per la strada erta e lunga,
non è, donna, chi giunga,
s’umiltà non v’aggiungi e cortesia:
il montar cresce, e ‘l mie valore scema,
e la lena mi manca a mezza via.
Che tuo beltà pur sia
superna, al cor par che diletto renda,
che d’ogni rara altezza è ghiotto e vago:
po’ per gioir della tuo leggiadria
bramo pur che discenda
là dov’aggiungo. E ‘n tal pensier m’appago,
se ‘l tuo sdegno presago,
per basso amare e alto odiar tuo stato,
a te stessa perdona il mie peccato.
156
О, пані! Високо вінець твій сяє!
Довгий шлях та крутий; його не здолати,
як зухвалому не схочеш сама додати
ґречності лицарської та покори.
Вгору йду, та відвагу вже втрачаю,
і на півшляху відбира мені подих.
Та втішаюся з твоєї вроди
надвисокої, і в тому мені радість,
бо до всього високого пристрасть маю;
щоб радіти я мав іще нагоду,
я прошу тебе явити милість:
спустись до мене! Тим себе вдовольняю,
як твоє обурення передчуваю,
що любов глибока, і висока до розлуки відраза,
тому гріх мій проститься і мені, і тобі разом.
Переклад 01 — 02.01.2014.
239
Com’esser, donna, può quel c’alcun vede
per lunga sperïenza, che più dura
l’immagin viva in pietra alpestra e dura
che ‘l suo fattor, che gli anni in cener riede?
La causa a l’effetto inclina e cede,
onde dall’arte è vinta la natura.
I’ ‘l so, che ‘l pruovo in la bella scultura,
c’all’opra il tempo e morte non tien fede.
Dunche, posso ambo noi dar lunga vita
in qual sie modo, o di colore o sasso,
di noi sembrando l’uno e l’altro volto;
sì che mill’anni dopo la partita,
quante voi bella fusti e quant’io lasso
si veggia, e com’amarvi i’ non fu’ stolto.
239
Чи це не дивно, пані, — як відомо,
бо людство вчить цьому тривалий досвід, —
що образ в камені живе і досі,
а майстр давно вже перейшов у порох?
Дають причини поштовх та зникають,
мистецтвом переможена натура.
Тому порукою моя скульптура:
ні смерть, ні час мистецтво не здолають!
То нас обох увічнити я можу
у камені чи, може, у картині,
так схоже, щоб їх будь-який впізнав, —
мої жалі і Вашу вроду гожу, —
щоб по століттях думалось людині:
«Він не дурний був, що її кохав!»
Переклад 01 — 02.01.2014.
Інші поезії
102
O notte, o dolce tempo, benché nero,
con pace ogn’ opra sempr’ al fin assalta;
ben vede e ben intende chi t’esalta,
e chi t’onor’ ha l’intelletto intero.
Tu mozzi e tronchi ogni stanco pensiero;
ché l’umid’ ombra ogni quiet’ appalta,
e dall’infima parte alla più alta
in sogno spesso porti, ov’ire spero.
O ombra del morir, per cui si ferma
ogni miseria a l’alma, al cor nemica,
ultimo delli afflitti e buon rimedio;
tu rendi sana nostra carn’ inferma,
rasciughi i pianti e posi ogni fatica,
e furi a chi ben vive ogn’ira e tedio.
102
О, люба ноче, мила ти, хоч чорна,
сприяєш працю в мирі докінчити;
любити тебе гарно і хвалити,
завжди тебе шанує розум добрий.
Потік думок буденних зупиняєш,
нам прохолоду надаєш і спокій,
і від низького до світів високих,
куди потрапить прагну, в снах здіймаєш.
Ти смерті тінь, тому тебе минає
душевна ницість, серцеві ворожа,
скорботам ти — кінець і ліки добрі;
від тебе плоть слабка знов сили має,
втішати плач, спочинок дати можеш,
гнів, як і смуток, усуваєш вповні.
Переклад 03.01.14.
248
Dal ciel discese, e col mortal suo, poi
che visto ebbe l’inferno giusto e ‘l pio
ritornò vivo a contemplare Dio,
per dar di tutto il vero lume a noi.
Lucente stella, che co’ raggi suoi
fe’ chiaro a torto el nido ove nacq’io,
né sare’ ‘l premio tutto ‘l mondo rio;
tu sol, che la creasti, esser quel puoi.
Di Dante dico, che mal conosciute
fur l’opre suo da quel popolo ingrato
che solo a’ iusti manca di salute.
Fuss’io pur lui! c’a tal fortuna nato,
per l’aspro esilio suo, co’ la virtute,
dare’ del mondo il più felice stato.
248
З небес зійшов у смертній він подобі,
побачив вищу кару й вищу милість,
нам розповів, щоб люди просвітились,
і знов у славі він живе Господній.
Осяйна зоре! Як ти одарила
невдячну нашу спільну батьківщину!
Злий світ скупиться на пошану гідну,
тобі віддячить сам Творець правдивий.
Це Данте був. Його пісні чудові
ганебно зневажа невіглас гордий,
що хвалить всіх, але не справедливих.
Якби ж то і мені такої долі!
За страдництва його вінець терновий
не шкодував би я корон щасливих…
Переклад 03.01.2014
087
Vorrei voler, Signor, quel ch’io non voglio:
tra ‘l foco e ‘l cor di ghiaccia un vel s’asconde
che ‘l foco ammorza, onde non corrisponde
la penna all’opre, e fa bugiardo ‘l foglio.
I’ t’amo con la lingua, e poi mi doglio
c’amor non giunge al cor; né so ben onde
apra l’uscio alla grazia che s’infonde
nel cor, che scacci ogni spietato orgoglio.
Squarcia ‘l vel tu, Signor, rompi quel muro
che con la suo durezza ne ritarda
il sol della tuo luce, al mondo spenta!
Manda ‘l preditto lume a noi venturo,
alla tuo bella sposa, acciò ch’io arda
il cor senz’alcun dubbio, e te sol senta.
087
Того б я, Боже, хтів, що ще не хочу:
мов крижаний заслін на серці в мене, —
він не пускає Твій вогонь священний,
тому перо моє брехню торочить.
Тебе люблю — та на словах, назовні,
і це болить мені: хотів би вміти
для благодаті отвір відчинити,
позбутися гордині злої вповні.
О, Господи, розбий той мур зухвалий,
що бачить не дає проміння чисте,
яке Ти щедро розсилаєш світу!
Як наречений до своєї пари
прийди і сумнівів зніми завісу,
щоб я Тебе відчув і міг хвалити.
Переклад 06.01.2014.
237
Molto diletta al gusto intero e sano
l’opra della prim’arte, che n’assembra
i volti e gli atti, e con più vive membra,
di cera o terra o pietra un corp’ umano.
Se po’ ‘l tempo ingiurioso, aspro e villano
la rompe o storce o del tutto dismembra,
la beltà che prim’era si rimembra,
e serba a miglior loco il piacer vano.
237
Для доброго смаку — розрада дивна
мистецтво перше, що відображає
обличчя й дії та увічнить має
у воску, ґрунті, камені людину.
Як посягне на нього час брутальний —
псуватиме, ламатиме чи знищить, —
краса, яка була, все ж пам’ять лишить
і ліпше місце дасть утіхам марним.
(перше мистецтво — мається на увазі скульптура)
Переклад 06.01.2014.
278
Chi non vuol delle foglie
non ci venga di maggio.
278
Не злюбив гілок зелених — в травні не приходь до мене.
Переклад 06.01.2014.
(Щось на зразок прислів’я, яке вигадав Мікеланджело).
103
Ogni van chiuso, ogni coperto loco,
quantunche ogni materia circumscrive,
serba la notte, quando il giorno vive,
contro al solar suo luminoso gioco.
E s’ella è vinta pur da fiamma o foco,
da lei dal sol son discacciate e prive
con più vil cosa ancor sue specie dive,
tal c’ogni verme assai ne rompe o poco.
Quel che resta scoperto al sol, che ferve
per mille vari semi e mille piante,
il fier bifolco con l’aratro assale;
ma l’ombra sol a piantar l’uomo serve.
Dunche, le notti più ch’e’ dì son sante,
quanto l’uom più d’ogni altro frutto vale.
103
Все, що заховано, все, що закрито,
всі речі, що матерія обмежить, —
все ніч собі збира, все їй належить,
як день гра променями розмаїто.
І хоч її вогонь перемагає,
її дива втрат зазнають найбільших
від шкідників, за Сонце значно нижчих, —
таких, як комашня, що трохи сяє.
День надає життя живій дрібноті,
що густо розростається на ґрунті,
та потім плугатар їх плугом нищить,
а щоб зачать людину, треба ночі;
як від усіх плодів цінніші — люди,
то, поряд з днями, ночі важливіші.
Переклад 06.01.2014.
247
Caro m’è ‘l sonno, e più l’esser di sasso,
mentre che ‘l danno e la vergogna dura;
non veder, non sentir m’è gran ventura;
però non mi destar, deh, parla basso.
247
Мені до серця сон! Як поміркуєш,
в часи такої скрути і страждання,
щаслива я, що я — нечулий камінь.
Тихіше говори: даремно збудиш!
Переклад 06.01.2014.
(Відома віршована відповідь Мікеланджело від імені його статуї Ночі у Капелі Медичі (Новій Ризниці) церкви Сан-Лоренцо у Флоренції на захоплений віршований заклик Джованні ді Карло Строцці збудити статую, щоб переконатися, що вона жива: «Збуди її, як не віриш, і говоритиме до тебе». Слова Ночі, яка не бажає прокидатися, — мабуть, найбільш популярні поетичні рядки Мікеланджело).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704123
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.12.2016