| Сторінки (23/2206): | « | 21 22 23 | » |
Ой, та хто ж, скаче справно?
Швидко з гілки на гілочку,
Метка з хвостиком, славна,
Знаю точно, це ж білочка.
Очі хитрі, лапки спритні,
Вже уздів, була тільки тут,
Не минуло, навіть миті,
Спромоглася змінить маршрут.
Йду до неї, а вона скік
Така жвава і руденька
За секунду, по інший бік
І на мордочці гарненька.
Я приніс, смачні горішки,
Налюбуюсь, я нею сам,
Подивлюсь, поскаче трішки,
Лиш тоді, їй усі віддам.
29.02.2016р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647802
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.02.2016
До синочка, в гості приїхала мати,
Він не думав, не гадав її зустрічати,
Каже зайнятий, якось доберись сама,
А на тебе,буде чекати дітвора..
Ледь з торбами по тих східцях, все ж піднялась,
Світ не близько, дякувать Богу дісталась,
Відчинились двері, онуки стрічають,
Здивувались, зирять, боюсь не пізнають.
Як малими, були, в бабці підростали,
Все на кухні, крутились, стіл накривали,
Син у місті, вже у офісі працює,
Тож не бачить онуків, дуже сумує.
Викладала з торби онукам гостинці,
Між собою шепчуть - Хто це буде їсти?
На плиті вже чайник, гучно засвистів,
Розложили гостинці, заклали весь стіл.
Усміхається бабуся до онуків,
А вони, цураються, щоб не торкнутись,
- Ми самі вдома, - мама у відрядженні,
Роздивися, все тут, ми ж дуже зайняті.
Виглядає, довго сина, пізня пора,
Ясні зорі в небі, давно спить дітвора,
Тож приїхав, майже опівночі синок,
На матусю глянув,здивувався чогось.
- Не поїхала, - ледь шепоче під носа,
Я машину, завтра дам, тобі з офіса,
Здивувалась мати, чекала світанку,
Розчаровано, йшла на автостоянку.
Із думками всякчас, що ж не так зробила?
Начальник у офісі, не дарма вчила,
Мабуть син зазнався, бідкалася мати
Зрозуміть не могла, як черствим міг стати?
грудень2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647796
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.02.2016
Верби, тополі, рівненько стоять у ряд,
За ними видноЮ зовсім оголений сад,
Пора зимова, вже до нас завітала,
І покривалом , скрізь землю застеляла.
Дерева снять, у сріблясто - сніжній красі,
Ледь-ледь сіріли, сухі трави, між снігів,
Зима срібляста, аж у очах мерехтить,
Із верб до снігу, все ж сміло, пташка летить.
Вітрець повіював, ніжненько холодком,
Вона зненацька, щось шукала під снігом,
Злетіла хутко, вже й крила розпустила,
Декілька зерняток і вона щаслива.
Пороші зимні, знов вітриськом принесло,
Ще є там зернятка, на жаль, їх замело,
Попід горбочком, молодий кущ шипшини,
Близенько зовсім, є деревце калини,
Весела пташка, радісно поглядала,
Зима для неї, вже не страшною стала.
Уже смеркалося, хмари потемніли,
Підкралась паморозь, сніг засяяв синім,
Зима чаклунка, землицю чарувала,
У гнізді пташечка, тихо засинала
2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647528
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.02.2016
Це не було село
А селище в якому підростала
В сім’ї багато нас було
Аж семеро зростало.
Розказували, що в дитинстві
До року з хворобами в битві
Коли всі старші були в полі
Одну лишали у коморі.
Та мабуть доля, вже така
Вона мені дала життя
Ненька навіть не сподівалась
Хоча й з мухами, на вустах
Знов з комори виповзала.
Пройшли роки, літа мої
Літаю часто… є мрії
Туди, додому, в сімейний рай
Полину знову у рідний край.
Тут річка Лопань протікає
І навкруги все прикрашає
Місцянам насолоди придає
Згадаю, як риба клює.
Далеко губилась в полях
Широка вулиця моя
І чорні брили, як в вугіллі
Все розстелялись по ріллі.
Ділилось навпіл, моє селище
Його роз`єднувала залізниця
Це полотно,доволі широке
Козачья-Лопань, станція велика.
Тож добиратись в школу далеко
По залізниці йти небезпечно
По коліях ми прямували
І потяги всі оминали.
Йдучи, аж у вухах лящало
Товарний потяг проїжджав
Часом страх брав й таке бувало
Здавалось станеться завал.
Зимою йшли через посадку
Кущі казкові , білі - білі
Закутані в хустку пухнасту
Здавалося, вони всі в сріблі.
Залазячи під кущ, дуріли
Ми всі, зимі дуже раділи….
Від холоду ноги німіли
Взуття та одяг весь сушили.
До школи треба завтра йти
Не буде, що нам одягти
Швидко до пічки підбігали
Тулились, тіло зігрівали.
Ще матусю згадую, свято
Пиріжків напекли багато
Радо друзів, я пригощала
Мама тихо,– Тож самим мало -.
І в недостатках та обдерті
Та були горді й надто вперті
На городі всіпрацювали
Так батьки - нас праці навчали.
Згадаю дім, свій невеликий
У якому всі підростали
Біля нього садок великий
Який ми завжди шанували.
А попід межі вишні - вишні
Весною розцвіли в садку
Всі у біленькому намисті
Згадаю, вже розвіяли нудьгу.
Та не в кожної ж родини
У сім’ї дітей багато
Коли всі йдуть до хатини….
Це було незрівнянне свято.
Мабуть на світі найдорожче
Дитинство…літаю думками
Рідна земля, яскраве сонце
Минуле… життя із батьками.
Сорок років, не була там
Думки… ніби шаленію
Рідний край - батьківська земля
Моє серденько, аж мліє.
грудень2015р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647525
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.02.2016
Пізнає́те, та це ж я,
У калюжці порося,
Ой здається міленька,
Й така гарна, маленька.
Цю калюжу я люблю,
У ній ратиці мию,
Ще й хвостом поляпаю,
Хай я тішусь, плаваю.
Тож полежу на боці,
Ой вже рильце в болоті,
Зовсім чорне, все пузко,
Одне чистеє вушко,
Залюбки спочиваю,
Весь час мрію, дрімаю.
Заболів, щось дуже бік,
Із калюжі швидко втік,
Бачу взнали, так це я,
Мале й хитре порося…
Мабуть довго спочивав,
Бо вже зовсім чорним став.
27.02.2016р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647248
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.02.2016
Колиска гойдалась тихенько,
Сопів синочок, так миленько,
Музика скрипки, так скрип лунав,
Матусі спати він не давав.
Яке гарненьке янголятко,
І його батько, як малятко,
Яка ж то схожість, такі ж вуста,
Чоло високе й його брова.
Одна до одної тулились,
То батько з сином поріднились,
А на комоді, поруч фото,
Погляд на хлопчика, щасливий.
Не зрозуміло, що єднає,
Та рученята протягає,
Хоч татуся іще не знає,
Мабуть рідню, все ж відчуває.
Мати маля на руки візьме,
Вкотре до фото підійде,
Плеще синочок у долоні,
І їй погладжує по скроні.
Сльози непрохані, по щоках,
Надія десь, далеко в думках,
Хай закінчиться страшна війна,
Мій любий знай, я народила,
Приїдь, побачиш свого сина,
Зроста без тебе, вже майже рік,
Вдвох сумуєм, то ж молодий вік.
Хто розділяє сім‘ї наші?
Прийшли війною орки кляті,
ВОрони чорні та алкаші,
І зруйнували, нам мрії всі.
Погладить сина, поцілує,
Ніжно голубкою воркує,
Зігріва думка, нехай синку,
Може приїде на хвилинку,
Сина на постіль, вже покладе,
На фото гляне й мрійно засне.
Попросить Бога серед ночі,
Хай не летить куля в бліндажі,
Щоб було легко, всім на війні,
На мить уздріє його у сні.
Нарешті ранок і, як завжди,
Все ж добре тут, немає війни,
Погляне знов, ніжно на сина,
Літає мрія, я щаслива,
Діждемось тата, є надія.
січень2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647245
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.02.2016
Прилетіла, побула трішки,
Срібляста зима,
Хоч зраділи та не тішились,
Водою стекла.
Осінь довго хазяйнувала,
У ясній красі,
Але в березні весна слала,
Вітри запальні.
Закоротка сніжна зима,
Немає біди,
Та не вимерзла б озима,
ЦьогОріч хліби.
Березень 2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646985
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.02.2016
Зимовий місяць лютий,
Щось трішки задрімав,
Веселий вітер теплий,
У гості завітав.
І сонечко ігриво,
Засяяло яскраво,
Вже хмари розтопило,
І стали всі туманом.
Сніги зимні розтали,
Стекли, зовсім водою,
Їх промені дістали,
Пригріли, так раптово.
І чорна вся земля,
На сонечку блистіла,
Але вона, ще спала,
Збудитись не хотіла.
Під вечір насипало,
Повсюди білосніжно,
Вернулась зимонька,
Це віхола летіла.
І знову заіскрило,
Під зорями вночі,
А місяця не видно,
Блукав у темноті.
Полотна срібно – білі,
На землю полягали,
Теплом, своїм покрили,
Морозу не пускали.
Зима заворожила,
Скрізь ковдри розкидала,
Землиця міцно спала
Вона весни чекала.
січень2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646982
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.02.2016
Другий рік, зима вже зараз,
До сих пір, ота зараза,
На кордоні сів чорний птах,
Свої крила, хутко розклав.
А кордон, то був же, чи ні?
Всі ходили по стежині,
А по межах телевежі,
Росіяни розмістили.
І звучав, знов із екрану,
Пропаганди гучний голос,
Покликав всіх до союзу,
Поселян, що живуть поруч.
Ще пісні, звабливі чули,
Про солодкі, п’янкі сто грам,
Та що краще, закусити,
І як, добре, поруч жити,
Не спішити за океан.
Та й дослухались, раділи,
До союзу захотіли,
Замість нього, палять гради,
Вже по всіх, скрізь відстріляли.
Хто заможніший, повтікав,
Україна, то ж рідний край,
До Росії хто захотів,
На Камчатку, швидко летів.
Скрізь хати, стоять розбиті,
Лише морди, всі набиті,
Що ніяк не наїдяться,
До Росії їм податься.
Пропаганда до сих пір,
Чи позбудемося її,
Шкода лягла, аж на сніг,
Коли птах,той відлетить.
Привезуть гуманітарки,
Люд підтримати простий
Все закрили на затвірки
Тож тримають на час лихий.
У Криму давно концерти,
Пропаганду знов заведуть,
Роздають якісь цукерки,
Ще консервів певно дадуть.
Задоволені ви, люди?
Чи цього ви так хотіли?
Щоб отой, птах повсюди,
Нам лишив одні руїни?
Не дивуйтесь пропаганді,
Бо в Росії добре завжди,
Щоб любили тільки її,
І щоб наша Україна,
В очеретах та болотах,
Все життя щоби прогнила.
Тож почуйте, хто на сході,
Ви ж завжди є українці,
Не коріться пропаганді,
Й не живіть, немов у клітці.
Проганяйте злого птаха,
Та й поранте чорні крила,
Збереглась, щоб Україна
У єднанні, вся родина.
Тоді разом заживе́́мо,
У сім`ї, нашій щасливій
Радо й дружно заспіваєм,
Рідний гімн, наш - України.
грудень 2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646747
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.02.2016
Сидить матуся, зранку за столом,
Синок поїхав, уже так давно,
До військкомату й не вертається,
Вона до вікон придивляється.
У селі мало, стало мужиків,
То кого можна, забрали усіх,
Щоб Незалежність врешті зберегти,
Треба до війська, всім негайно йти.
Син до частини щойно під`їжджав,
По телефону мамі написав,
« Матусю, поспішаю дуже,
Мені ж ніяк, все це не байдуже,
Щиро люблю, неосяжні поля,
Бажаю серцем, щоб моя земля,
Навіки вічні та й процвітала,
І як мене, ще когось плекала,
Колись я бігав, тут босоногим,
А було часом і майже голим.
Я насолоду, як мед, тоді мав,
До ставу нашого, уже втікав,
Трава зелена, аж по коліна,
Мене сховала, так ніжно гріла.
Тож як мені, забути ласку ту,
Й мою земну, неосяжну красу,
Квітучі вишні в моєму садку,
Окрайці хліба у світлім кутку.
Що на всю хату, аж пахтіли,
Їх смакувати, дуже любили,
Прошу прости, нині свого сина,
Але настала страшна година.
Дуже не хочу, щоб прийшли сюди,
Оті вонючі,( братські) пахани,
Побережись, люба, знов благаю,
Знай повернусь до рідного краю.
Не віддамо свою Батьківщину,
І мову славетну, солов`їну,
Лиш одну маємо, ми єдину,
Як треба мамо, то я загину,
Та не віддам ніколи злочинцям...
Лише благаю, не плач матусю,
Я обіцяю, жди, повернуся.
2016р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646485
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.02.2016
Сидить жінка на порозі,
Якийсь лист держить у руках,
Із очей потекли сльози,
Її руки надто тремтять.
Що це діється на світі,
До нас знову прийшла війна,
Бідна жінка, українка,
Сина рідного, вже нема.
Проминули, ті тридцять літ
У Чорнобилі чоловік,
Від чуми, горів, помирав,
Та про сина він завжди дбав.
Бережи, казав дружині,
Залишились удвох нині,
Ви за мене не журіться,
Часто - часто буду сниться.
Рік за роком проминав,
Син, як тато, мужнім став,
Мов гроза, війна прийшла
Спокій ненька не знайшла.
Росли квіти при дорозі,
Син прощався на порозі,
Мати плаче надто дуже,
Де ж те щастя, скажи Боже?
Все ж надію, вона мала,
У віконце виглядала,
Тож не спалося ночами
Умивалась сльозами.
У чорній хустці, знов жінка
Під серцем щем, аж до болю,
- Як же жити,скажіть люди
Ось таку, маючи долю?
грудень 2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646483
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.02.2016
Ти кохана, жінка, привітна,
Є повага, до тебе завжди,
Але ж ти й нині непохитна,
У цю пору, в умовах війни.
Любиш землю і ясне сонце,
Що тебе, зігріва, як дитя,
Та ліси, луги, щедре поле,
Що засіяне, в пишних хлібах.
Чи спроможна спокійно спати,
Як стоїть на порозі ворог,
Ти землицю йдеш захищати,
Із бійцями, на варті поруч.
Мир і щастя - це твої мрії,
Дати рідним й іншим діточкам,
Захистити від негараздів,
Ризикуючи навіть життям.
Маєш долю, війни навчатись,
Щоб сусідові не вклонятись,
Пістолет, автомати вивчати,
Незалежність, йдеш захищати.
Автомат, хоч занадто тяжкий,
Та цей одяг, що є на тобі,
Не завада, йдеш сміло у бій,
Щоб відстояти мир, свободу.
Знову вибух, надто чорний світ,
Враз десь чутно, здається поряд,
За мить впав, від кулі чоловік,
Знепритомніла жінка поруч.
Та нарешті відкрила очі,
Як дійшла, здавалось до тями,
Вмить почула, що хтось шепоче,
Його швидко тягла із ями.
І вже добре, перев ‘язавши,
За мить сяяли його очі,
Усі сили, значно напрягши,
Щось сказати поспішно хоче.
Її теплі і ніжні руки,
То це ж є жадана надія,
Тепер він, побачить онуків,
Та дружину й усіх обійме.
***
Ти незламна і в умовах війни,
Допоможеш, сердечно, як завжди,
Не впадеш, ніколи на коліна,
Бо ти жінка - донька України!
грудень 2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646212
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.02.2016
Україно моя ненько,
Що з тобою, тепер стало?
Налетіли знову чурки,
Колись так, уже й бувало.
Моя люба Батьківщина,
Збери сили свої нині,
Я прошу, тебе рідненька,
Хіба ж люди не єдині?
Старший (брат)- наш сусід зветься,
Тож страшенна ненажера,
Та коли ж, він вже нажреться?
Ота путінська холера.
Спішить взять всю Україну,
Як назад, за всі століття,
Нас і мову солов`їну,
Заченити наче в клітці.
Люди добрі, українці,
Маєм бути у єднанні,
Хай не думають чужинці,
Погуляти, в сподіванні.
Розірвавши на шматочки,
Як куски, свіжого сала,
Не вдавитись, проковтнути,
Така мрія, тліє в хана.
Вже наїхало солдатів,
У руках є автомати,
Хто ж тебе та й народив?
А чи знаєш, хто та мати?
Боже, Боженько спаси,
Рідний дім,це ж Україна,
Надто гірко, так на душі,
Тож на серці зла журбина.
Є у кожного родина,
Донька й син, миленькі,
Це ж твої, країно діти,
Їм не дай, біди, щоб вмерти.
Ми гуртуймось, українці!
Тільки разом дужа сила,
Збережемо Україну,
Бо вона одна єдина!
грудень 2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646211
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.02.2016
Ятрить серця, знов сіра пелена,
Прийшла кривава ця війна,
Де глянь повсюди, є зради,
Від вікової нам зарази.
Сотнями літ, наша Держава,
Своїм життя була цікава,
Русня хотіла, розділяти,
Увесь народ, щоб землю взяти.
Душі щодня, гноблять тривоги,
Народ же мріє стать на ноги,
Відсіч упевненіше дати,
Бо ж так навчала рідна мати.
Та жаль продажні депутати,
Усе поповнювали статки,
Аби собі розбагатіти,
Все більш ставало безробітних.
Так, економіка вже стала,
Жаль, олігархи, розікрали,
Заводи, фабрики останні,
Уже й зневіра у бажанні,
Щоби спокійно, мирно жити.
Порозрізали і покрали,
Щоб Україну занедбати,
Не дати ненці процвітати,
І на коліна знову впасти.
Просніться люди, не дрімайте,
Пізнайте добре, роздивляйтесь,
За ким іти, та вибирати,
Всякчас їм душу не продати.
Чи то за гривники, за гречку,
Не продавайте свою неньку,
Коли і як голосувати,
Щоб Україні з колін встати.
Варто подумать, схаменіться,
Тож поспішайте незабаріться,
Відповідальності заради,
Не піддавайтеся на зради.
Проголосуйте задля життя.
Ваші батьки підростали тут,
Диво - каштани, гарно цвітуть,
Ліси, поля, гай, долини, сад,
Це наше рідне то ж буде лад!
Вже революцій скільки було,
До влади чесних, не прибуло,
Тих лише кілька, що зробити,
Вони спроможні поділити?
Простому люду, як вже бути?
Серед своїх , продажніх збутись?
Питань багато, відсіч одна,
Так за що нам, проклята війна?
Заради чогО, хлопці гинуть?
За що стоїш, ти рідний сину?
За Батьківщину, свій рідний край,
Прошу народ, не смій, не продай!
Ти вкотре неньку Україну,
Вона свята, твоя, єдина!
грудень 2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645973
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.02.2016
Вийде в поле, кине оком,
На дорогу поглядає,
Все застелено туманом,
Мати сина виглядає,
Його там, все ще немає.
Сину - сину, мій рідненький,
Надто гірко плаче мати,
Скажи нащо, сину любий,
Чому йдеш, ти захищати?
Як згада малого сина,
Жодну нічку недоспала,
Свою душеньку вкладала,
Пісні ніжні, все співала.
Плекала і колисала.
У ріднесенькій хатині,
Вже підріс, спостерігала,
Як гуляв, там у долині,
У війну частенько грався.
І просила і сварила,
- Краще в руки бери книжку -
І ласкаво говорила,
Та й бувало надто ніжно.
А, як школу вже закінчив,
На жаль, час, його настигав,
Та пора - до війська іти,
Ось так син і військовим став.
Як наїхало солдатів,
Тих чеченців, кадировців,
Що не мали рідних батьків,
Росли мабуть у притулках.
Другий рік, війни минає,
Туман часто із росою,
Сина й досі виглядає,
Вже волосся сивиною.
Все ж, надіється на свято,
Що кінець, може війні,
Синів згинуло багато,
Але бачить вдалині.
Сльози радості рікою,
Зустрічає мати сина,
Тиск піднявся, б’є у скроні,
Тепер любий, я щаслива.
Враз у очі заглядає,
Це лише, на день, матусю,
Поцілунки, обіймає,
Я туди, знов повернуся.
Зорі щастя в його очах,
Та ще трішки, шепоче син,
Блиск сльозин, на віях, щоках,
Ти не плач, я вернусь живим.
22.02.2016р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645971
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.02.2016