| Сторінки (14/1333): | « | 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 | » |
[i] Віталій Анатолійович Михайлов
(30.10.1982 р. – 11.07.2014 р.)
Центральне Миронівського району
Київської області.
Старший механік-навідник танка, 72-а окремої
механізованої бригади.
11 липня 2014 року близько 19-00 години його танковий
екіпаж загинув унаслідок спрацювання вибухового пристрою,
установленого на дорозі по маршруту руху військової техніки в
районі села Червонопартизанське Свердловського району
Луганської області.
[/i]
В липневі дні, медово-літні,
Ніяк не вписувавсь в пейзаж
Той танк, підірваний на міні,
Де весь загинув екіпаж.
Трава обвуглена диміла,
Чадів розплавлений метал,
А кров з розірваного тіла
Сочилась прямо на штурвал.
З котків опорних й гусениці
Розкидані кругом куски,
А танк убік перекосився,
Уверх йшли димові клубки.
В той час в Центральному в хатині
Стріпнулась пташечка в вікні
І зойкнула матуся: «Сину!.
Кольнуло в серці щось мені…».
З екрану неслися новини
Лиш позитивні у етер,
Вона ж не знала, що дитини
Вже більш нема, бо він помер.
Війна забрала й забирає
Найкращий наш козацький цвіт,
Та Україну не здолає
Той виродок, що у кремлі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1052420
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.11.2025
[i]Зима у кришталево-сніжних ранках
Спустилась памороззю на поріг.
Скрипучий іній в проблисках світанку
Печаль несе із втомлених доріг.
В душі гуляють сніжні заметілі,
Але вона, на подив, ще жива,
Ще кров пульсує в зболеному тілі
Та пісня тихо в серці ожива.
Заграє скрипка, зморена журбою,
І закружляє в танці білий сніг.
Зимове танго легкою ходою
Залишить чистий та натхнений слід.
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1052276
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.11.2025
Знов розхристана ніч проповзла крізь шпарину
І повисла стіною в холоднім вікні.
Ліхтаря промінець ледь торкнувсь скатертини,
Розрізаючи навпіл всю сірість в пітьмі.
Освітивши портрет на столі у куточку,
Він, затримавши блискіт, спинився на мить,
Заколихані думи в тугім сповиточку
Розбудив, щоб не спали і далі біжить.
Пострибав по стіні, зачепивши шпалери,
Візерунків орнаменту тихо торкнувсь.
Ті сховались назад у задвірках паперу,
Бо меткий промінець їх не вабить чомусь.
Розвернувсь, пострибав по холодній підлозі,
Розрізаючи тишу, дійшов до дверей
Та під скрегіт завіс замигав на порозі,
Й свій поніс він вогонь як титан Прометей.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1052220
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.11.2025
[i]Сергій Євгенович Кушнірук («Добрий»)
(03.07.1969 р. – 11.07.2014 р.)
Первомайськ Луганської області.
Солдат, розвідник 24-ого батальйону територіальної оборони «Айдар».
Загинув 11 липня 2014 р. під час виконання бойового завдання в м. Луганськ.
[/i]
Він перше хрещення отримав бойове
У Сумгаїті, як служив у війську
Давно, в вісімдесят ще восьмім… Час пливе
Й набутий досвід став потрібен місту.
Неспокоєм тривожиться весь Первомайськ,
Скрізь бандитизм гуляє по Донбасу…
Сергій пішов служити в «Беркут» у Луганськ
Й не зраджував присязі він ні разу.
Тому він «Добрий» мав тоді ще позивний –
Так поза очі люди охрестили,
Адже по совісті на службі він чинив,
Та з усіма відвертим був і щирим.
В той час навколо себе згуртував людей,
Відкривши охоронне підприємство,
Проте вже розгорявся весь Донбас вогнем,
Й сепари витворяли скрізь безчинства.
Тому пішов служити зразу ж у «Айдар»,
І захищати гідно Україну,
Щоб звідси вигнати московських всіх примар
Й спокійно щоб жила його родина.
Та не судилося йому прийти з війни,
А вдома троє діток і дружина…
Назад зустріли батька на щиті вони…
Вогнем палає досі Україна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1052155
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.11.2025
Вітаєм, маленька красуне!
Тобі вже сьогодні аж -7 !
І серденько щире і чуйне
Всміхається зранку усім.
Чекала свої іменини
І день цей святковий настав.
В дарунок цей вірш від родини.
І кожен тобі побажав:
Було щоб щасливе дитинство
І сяяла радість в очах,
Щоб квіти яскраво-барвисті
Встеляли твій зоряний шлях.
Щоб казка і диво, і феї
Тобі відкривали цей світ,
Пізнань щоб відкрилися двері,
Й до знань шлях легенько проліг.
В дорозі зустрілись щоб люди
Лиш добрі тобі на путі,
Які би підтримали всюди,
Та були відкриті, прості.
Зростай та радій, веселися,
Рідненьку сестричку люби,
Та слухайся маму, учися,
В любові зростай і живи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1052066
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.11.2025
[i]Шановний Андрію Васильовичу, вітаю Вас з ЮВІЛЕЄМ!
Міцного здоров'я, щасливих позитивних емоцій, достатку, родинного затишку і тепла, побільше приємних, радісних моментів у Вашому житті. [/i]
Сімдесят п’ять…
Сімдесят п’ять!
Це багато, а чи мало?
Хоч й літа, летять, летять…
І всього в житті бувало…
Та життєві всі роки
Вдень зустрілись на дорозі
Й поєднались залюбки
В Ювілей.
І на порозі
З ночі, може ще з вечері,
Тихо стукають у двері:
-Відкривайте, ми до Вас
В цей святковий, гарний час,
Вас вітати, Амадею,
З цим прекрасним Ювілеєм.
Тож вітаємо, Маестро,
Наш шановний Соловейку!
Нехай змовкнуть всі оркестри,
Бо пісні летять з серденька.
Серце Ваше – це криниця
Із джерельної водиці,
Та наповнене коханням,
І яке щоденно, зрання
Всьому світу по краплині –
І старому, і дитині
Ви з любов’ю роздаєте
Бо для цього Ви й живете.
Вам бажаємо добра,
Щастя, радості тепла,
Щоб весняна лиш пора
В серці Вашому жила.
Вам бажаємо наснаги,
Сил, енергій, позитиву,
Щоб удача разом з Вами
Йшла на стежечку життєву.
Від людей усіх пошани,
Від дітей Ваших уваги,
Вдячних щирих читачів,
Й радих співу слухачів.
Нехай ллється пісня з серця
Й вдаль, за обрій аж несеться.
Й ще багато щоб років
Неслась світом пісня й спів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1052018
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.11.2025
[i] Юрій Леонтійович Оліферчук
(30.10.92 р. - 11.07.14 р.) Рівне.
Мешкав у селі Березовий Груд Лугинського району Житомирської області.
Солдат, розвідник-снайпер 30-ї окремої механізованої бригади
Сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина А0409,
місто Звягель Житомирської області).
11 липня 2014 року у районі міста Олександрівськ Луганської міської ради
колонна українських військ, у складі якої знаходився солдат Оліферчук,
потрапила у засідку терористів.Противник захопив військову техніку.
Солдат Оліферчук особисто керував розвідувальним відділенням при
відбитті військової техніки Під час бою загинув.
[/i]
«Дитина ця від Бога» – говорила
Всім перша вчителька Юрка, –
Така слухняна, ввічлива і мила,
І товариська, й говірка.
Відмінно в школі линуло навчання
Та лідером у класі був.
Допомагав батькам, на їх прохання, –
Ні разу просьбу не забув.
Тож Юра наш до знань тягнувся вперто
І слухав вчительських порад.
Був старший брат, який вже став студентом,
А з менших ще – сестричка й брат.
Щоб йти навчатись Юрі після школи,
То це – сутужно для сім’ї,
Рішив йти в армію, а звідти скоро
Піде у виші він свої.
Коли він строкову закінчив службу,
То увірвалася війна
Й на Схід, в буремні дні, в годину слушну,
Його вже доленька вела.
«Я не піду – то піде хто на захист?!» –
Сказав тоді матусі він.
Донбас…Вогонь, дим, вирви, сморід, куль свист –
Змішались вкупі на війні.
Наш Юра був сміливим і відважним,
Гнав звідси мужньо ворогів,
У бій із ворогами йшов безстрашно,
Звільнити землю він хотів.
В той день колону нашу обстріляли
З засади кляті москалі,
Забрали техніку... Й назад звільняли
Її від ворога бійці.
У тім бою він став за командира
І хлопці слухались завжди.
Був з усіма - прямий, відвертий, щирий
Та знав, як орків обвести.
Не повернувсь боєць з війни додому,
Віддав життя своє за нас,
Щоб люди всі змогли радіти знову,
І краще жити в мирний час.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1051617
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.11.2025
В родиннім колі за столом
Зібрались діти ув оселі,
Щоб святкувати всі-гуртом
Сьогодні ЗОЛОТЕ ВЕСІЛЛЯ.
І цей прекрасний Ювілей
В сватів: Марії й Олексія.
Адже не звали ви дітей
Раніш - на перше ще весілля.
Тепер сидять за цим столом
І ваші діти, і онуки,
Віншують щастям і добром,
Й обом вам вдячні науку.
Піввіку разом вдвох у парі
Рука об руку йшли завжди.
Ділили дні сумні та гарні,
І хліб, і чашечку води.
Ви разом звили ще кубельце,
Й сімейне вогнище у нім,
Удвох садили і деревця
В саду родинному своїм.
Ростили діточок маленьких
І докладали всіх зусиль,
Щоб ваші крихітки гарненькі
Зросли порядними людьми.
Вам все вдалося, все зуміли,
Як кажуть: Крим і Рим пройшли.
Тепер усе щоб ми хотіли,
Щоб ви себе поберегли.
Тож поживіть тепер для себе,
Для свого блага і добра.
Хай діти платять за потреби -
Відпочивати вам пора.
Пора на море, в санаторій,
І в Буковель, і за кордон,
Щоб не застала вдома старість
Вас кожен рік – в любий сезон.
Тож будьте молоді й здорові
Та енергійні повсякчас.
Нових ідей, досягнень нових.
Хай успіх йде до вас щораз.
Підтримки, злагоди й кохання,
Й надалі в вашому житті,
Стосунків теплих, піклування,
Й всього, що є в вас на меті.
Як двоє в небі голубів,
Ви одне одного любіть,
Та ще піввіку – більш сто років
У парі разом проживіть.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1051430
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.11.2025
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=0vUt61gWhNc[/youtube]
В Маркушівських пшеничних полях
Загубились стежки із дитинства:
В босоногих дитячих роках,
У веселках яскраво-барвистих.
Приспів:
Маркуші, Маркуші, Маркуші,
Ви - прабатьківська роду колиска.
Ви - назавжди у серці, в душі.
Йдуть шляхи до вас здалеку й зблизька.
Приїжджав у село я не раз,
Де в квітучім садочку хатина,
Де матуся чекала весь час
На повернення рідного сина.
Приспів.
Пролітають життєві роки,
Я назавжди вернувся додому.
Відійшли в засвіти вже батьки,
Підростають онуки в самого.
Приспів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1051383
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 13.11.2025
Хай збудуться мрії, всі плани й надії,
Здобутків великих й висот,
Хай успіх й удача рішають задачі,
Проблем щоб не було й турбот.
Хай радість і втіха, теплом обігріта,
Йде поряд завжди по шляху.
Хай впевненість й віра, та усмішка щира,
Торує стежки на віку.
Тож будь же - красива! І завжди – щаслива!
Підтримки від близьких й рідні.
Іди – не спиняйся, завжди усміхайся,
Подяки від доньок й синів.
Всіх благ тобі, мила! Хай Бог дає сили,
І Матінка Божа згори
Тебе захищає й завжди вберігає
На довгі-предовгі роки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1051207
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.11.2025
[b]Миколі Капралюку[/b]
З днем народження щиро вітаєм
І бажаєм тобі у цей день
Перш за все – це здоров’я без краю,
Щоб тобі прибувало щодень.
Ми бажаємо сил і терпіння,
Днів спокійних і тихих ночей,
Друзів поряд відважних, надійних,
Задля тебе готових на все.
Позитиву тобі й оптимізму,
Ну і радості, звісно, в душі,
Щоб в ці дні: і буремні, і грізні,
Серце тихо співало в тиші.
Хай твій Ангел завжди буде поряд,
Не відходить від тебе й на мить.
Й береже від поранень та болю,
І тримає за руку щомить.
Нехай вкриє святим омофором
Боже Матінка з неба тебе
І щомиті, щодень, в кожну пору,
Вона завжди тебе береже.
Хай Господь наділяє любов’ю,
І багато життєвих років,
Нехай успіх крокує з тобою,
Й мрії збудуться ті, що хотів.
***********************************
[b] Анні Капралюк[/b]
Щиро вітаєм, щиро бажаємо,
Спокою в світі й душі,
Хай лихоліття, що зараз маємо
Серце не рве уночі.
Хай всі тривоги ідуть стороною,
Думи не давлять згори,
Хай всі молитви, послАні тобою,
В небі почують боги.
Тож не здавайся, твердо тримайся,
Будь для синів за взірець.
Мама Героїв! Синами пишайся.
Кожен із них - молодець!
Хай все минеться, хай обійдеться,
Стихнуть бої на війні
Й всі три синочки додому вернуться.
Витримки, люба, тобі!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1051145
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.11.2025
[i]Тарас Ігорович Мисик
(10.04.1984 р. - 11.07.2014 р.)
Новояворівськ Львівської області Яворівський району.
Військовослужбовець 24-ої окремої механізованої бригади.
Загинув 11 липня 2014 р. під час обстрілу бойовиками з
РСЗВ "Град" у 4:30 ранку базового табору біля
с. Зеленопілля Луганської області.[/i]
Удома син, батьки, дружина
Чекали рідного з війни,
Дзвонив частенько до родини
Й дзвінками тішились вони.
Вслухались в кожне тихе слово,
У кожен шерхіт, кожен звук,
Мов зможуть дати допомогу,
Як вловлять десь біду на слух.
Проте біда – не за горами,
Тихцем ступала на поріг
І чорне горе із сльозами
З далеких сунуло доріг.
Не знали, що живим ніколи
Не повернеться вже Тарас,
Що гіркота з нестерпним болем
В душі ятритиме весь час.
Його везли в Новояворівськ…
Він повертався на щиті.
В жалобі в Львові, в Яворівську
Та в рідному містечку всі.
В Алеї пам’яті Героїв
Його світлина між бійців,
Які загинули за волю,
За незалежність земляків.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1051091
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.11.2025
Вітаємо Максима із 16-річчям!
16 літ тобі уже сьогодні!
Прийми вітання від рідні.
Хай плани збудуться Господні,
Які призначені тобі.
Нехай міцніють дужі крила,
Щоб завжди витримав політ,
Хай розкриваються вітрила
Човна, що понесе у світ.
Хай доля буде милостива
На твій увесь життєвий шлях,
Дорога легкою й щаслива,
Та радість сяє у очах.
Тож будь сміливим і хоробрим,
Та впевнено йди до мети,
І життєрадісним, і добрим,
Щоб зміг добро у світ нести.
Хай успіх буде в починаннях,
І шлях легким до всіх висот,
Щоб жив в любові та коханні,
І гідним шани та чеснот.
Хай завжди будуть поряд друзі,
Які підтримають завжди,
Щоб дні не йшли у смутку й в тузі,
А цілий рік квітки цвіли.
Нехай фортуна посміхнеться
Тобі в житті й не один раз,
Нехай тобі усе вдається…
В щасливу путь! У добрий час!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1050833
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.11.2025
[i] Василь Сергійович Косенко
(03.06.93 -- 11. 07. 2014)
Багате Дніпропетровська область.
Солдат, стрілець-помічник гранатометника 39-ого батальйону
територіальної оборони ''Дніпро-2''.
Загинув 11 липня 2014 року в результаті обстрілу блокпосту в
районі села Многопілля Амвросієвський району Донецької області.
[/i]
Василь в Багатому родився,
Та доля — бідна і гірка.
У двадцять літ вік закінчився
Й не стало хлопця-козака.
Чому ж так різко обірвалась
Життєва стежка Василя?!
Війна на сході загорялась
І горе сунуло здаля.
Йшов у АТО він добровольцем,
Край боронити свій хотів…
А ріс веселим добрим хлопцем,
Собак і кішок всіх жалів.
Їх підбирав і ніс додому,
Виходжував і лікував,
А потім друзям і знайомим
Утримувати роздавав.
Пішов у технікум зі школи
І службу строкову скінчив,
Чужим скрізь переймався болем,
В повазі був у земляків.
І всі знайомі добре знали,
Що допоможе без вагань,
Якщо питали: «Як же справи?»,
Відповідав усім: «Вогонь!».
«Не можу я лишитись вдома,
Як друзі гинуть на війні…» -
Сказав такі слова він мамі ….
Вже не побачив більш рідні.
Загинув хлопець в Многопіллі
Під шквальним ворога вогнем,
Віддав життя і став Героєм.
Козацький дух його не вмер!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1050814
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.11.2025
[i] Олексій Григорович Заїка
(24.02.1992 р. – 04.07.2014 р.)
Старший солдат, гранатометник 93-ої окремої механізованої бригади.
Загинув 4 липня 2014 року біля с. Новоселівка Перша Донецької області під час нічної танкової атаки бойовиків на один з блокпостів ЗСУ, яка велася з декількох напрямків одночасно. Разом з Олексієм загинули підполковник В. Мамадалієв, старший солдат Д. Шевченко, старший солдат А. Крилов, старший солдат О. Савенков, старший солдат Д. Чабанов та старший солдат Р. Рущак.[/i]
Знак пам’ятний тихо, в німому мовчанні,
Нагадує людям про подвиг бійців.
І запал тут вітру спинився в чеканні –
У полі шуміти ніяк не посмів.
Відблискують літери в сонячнім світлі
У прізвищах наших відважних синів,
Що закарбувались в холоднім граніті
Як відголос грізних, запеклих боїв.
Стояв тут блокпост українських військових,
В дозорі бійці в той день службу несли.
Здавалось, не буде диверсій ворожих –
Близенько до них москалі підійшли.
Устигли сепари своїм передати,
Де зараз знаходяться наші бійці,
І перш чим по них почали ті стріляти,
Бандитів помітив тоді Олексій.
Усіх попередив своїх побратимів,
І цим уберіг він багато життів.
Проте сам не встиг заховатися з ними
І смертю хоробрих тоді він поліг.
Стоїть Новоселівка Перша в Донбасі,
Хоч досі стріляють по ній вороги,
І пам’ятний знак, уцілілий у часі,
Бійців імена збереже на віки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1050664
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.11.2025
[youtube]https://www.youtube.com/shorts/KKrootWv9mc[/youtube]
Виконує Андрій Марусін
Сover (кавер-версія)
Слова Ольги Калини
ПІД ВІКНОМ ШИРОКИМ
Під вікном широким,
Під вікном високим
Вишня білосніжна зацвіла.
До цієї вишні
Й хати на узвишші
Стежка козаченька привела.
За ворота гляне,
У вікно загляне –
Чи нема дівчиноньки ніде ?!
ПрОйде по дорозі,
Спиниться на розі,
І назад до вишеньки іде.
Ой, біленька вишне,
Чи дівчИна вийшла,
Чи мене чекає край вікна?
Серце аж тріпоче,
Вискочити хоче …
Йде до неї стежечка одна.
Будем до світанку
Ми удвох, Наталко,
Зорі рахувати угорі.
Білосніжну вишню
У вечірній тиші
Явір приголубить у дворі.
Під вікном широким,
Під вікном високим
Вишня білосніжна зацвіла.
До цієї вишні
Й хати на узвишші
Стежка козаченька привела.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1050572
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 31.10.2025
Вадим Анатолійович Танцура
(18.06.1975 р. – 03.07.2014 р.)
Прапорщик міліції, тимчасовий виконувач обов'язків інспектора
дорожньо-патрульної служби
ДАІ МВС України, ДАІ міста Донецька.
Розстріляний двома невідомими у камуфляжній формі
поблизу транспортної розв'язки на перетині вулиць
Артемівської та Гірничої в Куйбишевському районі
міста Донецька.
Буремні дні... Вирує місто…
Незрозуміло: свій – чужий.
І безпорядкам скрізь затісно…
Донецьк у натовпах – лихий!
Заходять в місто невідомі,
Підбурюють кругом людей.
Усім вже не сидиться вдома…
І лиш чекай лихих вістей.
Одні стоять за Україну,
А інші просять: «путін йди!».
Немає настроїв єдиних –
Так недалеко до біди.
І загорівсь вогнем пекельним
У цьому розбраті Донбас.
Війна прийшла з мечем смертельним,
Тож боронити землю час.
Вадим із хлопцями на службі,
За перехрестям на мосту,
І між собою в щирій дружбі,
В той день стояли на посту.
Коли ж з’явились невідомі,
Підозри виникли до них,
Бо ті у камуфляжній формі...
Раніш не бачили таких.
Проте не встигли і спитати,
Як ті, схопивши автомат,
Бездушно почали стріляти,
І хлопці впали всі підряд.
Миттєва смерть прийшла раптово,
Бо розстріляли їх в упор.
І хлопці не були готові,
Тож учинився цей терор.
Вадим загинув героїчно,
Собою прикривав Донбас.
В серцях та спогадах навічно
Він буде жити серед нас.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1050460
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.10.2025
Михайло Ігорович Симаков
(18.02.1978 р. – 03.07.2014 р.)
м. Луганськ
Старший сержант міліції, інспектор дорожньо-патрульної служби дорожньо-патрульної служби ДАІ МВС України, ДАІ міста Донецька. Розстріляний двома невідомими у камуфляжній формі поблизу транспортної розв'язки на перетині вулиць Артемівської та Гірничої в Куйбишевському районі міста Донецька.
Посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.
Два невідомих в камуфляжній формі
Михайла розстріляли на посту,
Бо не вступав з сепарами у жорна
Та денеер не визнав як таку.
За те, що він був щирим українцем
Й безмежно так любив свій рідний край,
Та не хотів, щоб йшов в Донбас чужинець
І землю в нас собі не відбирав.
За те, що вірний він своїй присязі:
Служити Україні присягав.
І між колег завжди був у повазі
Й людей простих в Донецьку захищав.
Та з кожним днем все більш згущались хмари,
Зі всіх сторін напливом йшла орда,
Доносились з полів гучні удари…
Ніхто й не знав, що йде страшна біда.
Ніхто й не думав: прийде ще надовго
І розіллється горем навкруги,
Та не жалітиме уже нікого –
Війна, що розтягнеться на роки.
Михайла вбили підло і жорстоко
У центрі міста наглі вороги.
Проте любов до України й волі
Убити в нім сепари не змогли.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1050378
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.10.2025
Петро Степанович Василиха
(17.05.1992 р. – 11.07.2014 р.)
Дрогомишль Львівської області Яворівського району
Боєць 24-ої механізаваної бригади імені Короля Данила Галицького.
Загинув 11 липня 2014 року, захищаючи територіальну цілісність України, під час снайперського обстрілу блок-посту в районі с. Благодатне Артемівського району Донецької області.
У двадцять два Петра уже не стало –
Боєць в АТО загинув на війні.
Вділила доля літ йому замало…
Що встиг побачить хлопець у житті?!
Зростав у дружній, люблячій родині,
Де батько, мати й два брати,
Де в безтурботного дитинства плині
Зміг непомітно швидко підрости.
Закінчив школу і здобув освіту,
Та працювати довго не прийшлось:
Призвали в армію наступного вже літа...
Тож боронити край свій довелось.
Війни початок. Хоч й АТО назвали.
Проте вже ворог нищив наш Донбас.
Напав зненацька – ніби заблукали...
Та й Крим анексували на той час.
Петро - сміливий, мужній і відважний,
Ще зовсім юний, молодий боєць,
Був на позиціях кмітливим і уважним,
Для побратимів – завжди за взірець.
Та не судилось хлопцеві додому
Прийти живим із клятої війни.
А мати ждала і молилась Богу
Під образами: «Боже, поверни..».
Бійця додому везли хоронити
Як липи починали лиш цвісти...
І весь Дрогомишль, сльозами вмитий,
Героя проводжав у засвіти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1049947
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.10.2025
Заплакана осінь невпинно
Вмиває земельку дощем.
І настрій гнітить депресивний,
Вганяє у серце біль й щем.
Постійно дрібненькі краплини
Все ллються і ллються згори.
У сірім жупані долина
Й гуляють холодні вітри.
Скажи: «Ти чом, Осене, плачеш,
Світ білий вмиваєш слізьми?
Усі потьмяніли - не бачиш,
Яскраві твої кольори?».
А Осінь мовчить – не говорить,
Риданням немає кінця.
Вже стільки зібралось в нас горя,
Що плаче і осінь, й земля.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1049515
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.10.2025
Вітаємо, брате!
Здоров’я!
Здоров’я міцнОго тобі!
Хай Бог всемогутній рукою
Всі болі загоїть твої.
Розгладить душевні всі рани,
Неспокій увесь прожене,
Та сил додає і наснаги,
І зАвжди тебе береже.
Хай Янгол-Хранитель йде поруч,
Й тримає за руку тебе.
Найвищі здолаєш з ним гори
І в бурю моря пропливеш.
Накриє своїм покривалом
Хай Матінка Божа згори,
Щоб серце тривоги не знало,
Й зміг спокій в дорогу нести.
Хай серце наповнить любов’ю,
А в душу - по вінця тепла,
Нехай буде поруч з тобою
Родина твоя і сім’я.
І Жанна – кохана дружина,
Й Максим - твій любимий синок,
Й Настусенька - доня єдина –
Всі троє – це щастя ковток.
Підтримки в сім’ї і поваги,
Та злагоди вам кожен день,
В сімейному затишку з вами
Додасться достаток щодень.
Життєвих літ довгих-предовгих
На довгім-предовгім віку.
І митей яскравих чудових
Хай буде побільш на шляху.
****************************************
****************************************
[b]ДЕНЬ СМЕРТІ 24 ЖОВТНЯ[/b]
Стоїть запалена свіча,
горить, палає,
а болем змучене життя
вже догоряє.
І перелякана сім’я
навзрид ридає,
а спантеличена душа
те споглядає.
Чом залишає білий світ? –
вона не знає.
Як рідних втішити своїх?
Зв'язок втрачає.
Обніме кожного із них
та утішає,
здмухне з очей гірку сльозу
і витирає.
Ніхто цих дотиків її
не відчуває.
Душа затрималась на мить
і відлітає.
Світла пам'ять тобі, наш рідненький!
Пам'ять про тебе залишиться назавжди в наших серцях
і в наших спогадах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1049512
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.10.2025
[i]Віктор Михайлович Бойко
(21.05.1978 – 11.07.2014)
Кіровоградська область, м. Мала Виска
Військовослужбовець 79 –ої окремої аеромобільної бригади.
Загинув 11 липня 2014 р. під час обстрілу бойовиками з РСЗВ
«Град» у 4:30 ранку базового табору біля с. Зеленопілля Луганської області.
Місце поховання: с. Лозуватка, Маловисківський район, Кіровоградська область.
[/i]
Масований обстріл з ворожого «Граду»
Спрямований був на бійців,
Що лиш прибули́ у військо́ву бригаду
Й ніхто воювати не вмів.
Не маючи навиків, техніки, зброї,
Вони зайняли висоту,
З якої у ворога, мов на долоні,
В окопах бійці на посту.
Хоч розвідка й бачила «Град» під Ростовом,
А що то – ніхто ще й не знав.
Уперше зненацька з росії бив ворог,
Нанісши смертельний удар.
Стогнала земля і здригалася болем,
І небо горіло вогнем.
У Зеленопільському рваному полі
І САУ в диму, й БеТееР.
І падали люди: розірвані, вбиті…
Їх більш тридцяти полягло.
Сто двадцять поранених в знищенім житі -
Із поля вивозить прийшлось.
В той день із бійцями загинув і Віктор -
Снаряд вбив, що влучив в бліндаж.
Чекали повернення двоє аж діток
На тата й дружинонька теж.
Дві доньки маленькі, дві зіроньки ясні,
Які вже без тата росли.
Лилися частенько в них слізоньки рясні,
Й чому так?! – збагнуть не могли.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1049295
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.10.2025
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=kpF4cs3fvAo[/youtube]
Ось відлу́нням в небі стоголо́сим
Пронесли́ся крики журавлів.
Привітали з неба ранню осінь
І понесли смуток на крилі.
Ту журбу, що промайнуло літо
І пора збиратися в політ,
Із домівки птахам перелітним
Згадку нести, сховану в крилі.
Бо десь там, дале́ко на чужи́ні,
Бу́де гріти їх своїм теплом,
Що десь тут у рідній Україні
Їх чекають верби за селом.
Їх чекає тут струнка тополя,
І могутній дуб, й розлогий клен,
І рілля поо́раного поля,
І хлібів широкий житній лан.
Бу́де з ними згадка цілу зиму
Додавати сили в чужині́
Й зігрівати мрію ту єдину,
Що верну́тись зможуть навесні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1049153
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 08.10.2025
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=-gxc6nvIph8[/youtube]
Моя земля - де цвіт калини,
Де клич у небі журавля,
Де за столом в кругу родини
Збирається уся сім'я;
Де нарізають паляницю,
Коржі із медом подають
І бережуть, як ту зіницю,
Вкраїнське слово, його суть;
Де пісня лине над хатами,
В саду співають солов"ї,
Де зустрічають нас із вами
Барвінок й мальви навесні;
Де яблуні цвітуть так рясно
Й хрущі над вишнями гудуть.
Хай сонце в небі світить ясно,
А янголи нам мир несуть.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1049145
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 08.10.2025
[i] Володимир Миколайович Чепелюк
(14.05.1992 – 03.07.2014)
Хмельницька область, Ізяславський район,
с. М'якоти
Сержант, старшина 1-ої роти 1-го батальйону 80-ої окремої
десантно-штурмової бригади ЗС України.
Загинув 3 липня 2014 р. в зоні проведення АТО в
Миколаївка Слов’янського району Донецькій області.
[/i]
Зустріли, матусю, в Небесному війську
Мене побратими тоді.
Тут здалека хлопці зібрались і зблизька:
Ледь старші й такі молоді.
За мене ти, мамо, все Бога молила,
Щоб я повернувся живим,
Та доля безжально внесла корективи
Й на фронті загинув твій син.
Ти вибач, рідненька, що я не вберігся,
Хоча й обіцяв, що вернусь.
В запеклім бою в той день з ворогом бився,
Й як смерть підступила – незчувсь.
Не плач ти за мною, не плач, не журися,
Бійці на війні як рідня.
Із горем своїм помаленьку змирися –
Я поряд з тобою щодня.
У сни я приходжу частенько ночами:
До тебе, до брата й сестри.
Чи бачиш за шибкою пташечку, мамо,
Що проситься тихо: «Впусти..»?
Відкрий ти віконечко навстіж, рідненька,
І світло у дім наш впусти.
Я буду щоденно, моя дорогенька,
Із неба тебе берегти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1048943
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.10.2025
З Ю В І Л Е Є М !!!
Вітаєм чарівну, прекрасну, красиву
Матусю, дружину, доньку.
Святкує сьогодні вона іменини…
А сорок п’ять – раз на віку.
Бажаєм й надалі тобі розквітати,
Як квітка весною в саду.
Здоров’ям міцним всі літа поливати
На довгім-предовгім віку.
Хай врода не сходить із твого обличчя
І посмішка щира з лиця,
Душа хай радіє й завжди веселиться,
І сяє як в небі зоря.
Яскравих подій та приємних сюрпризів,
І добрих новин на щодень.
Нехай же удача осяє в дорозі,
Та здійснення мрій і бажань.
Коханням й любов’ю хай повниться серце,
Від рідних підтримки в сім’ї,
І твій Олексій, мов закоханий вперше,
Всі квіти дарує тобі.
Хай поруч з тобою відкриті йдуть люди,
Що люблять й цінують тебе,
Всі двері для тебе відкриються всюди
Й Господь хай за руку веде.
Так будь же красива! Так будь же щаслива!
Достатку в родину, в сім’ю.
Добробутом й щастям хай родиться нива
І сипле на стежку твою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1048826
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.10.2025
Вітаємо дорогу нашу
Надію Яківну Слюсар
З Ю В І Л Е Є М !
Літавши в просторі давно,
Ваш Ювілей спустився
І крізь прочинене вікно,
На підвіконні всівся.
Помалу ноги опустив,
Тихцем пройшов в кімнату.
І Вас усі сьогодні ми
З ним будемо вітати:
Міцним здоров’ям на роки
Наповнилась щоб чаша,
І дужі сили залюбки
Лились щоб в тіло Ваше;
Щоб радість й втіха йшли у дім,
Й наповнили всю хату;
Щоб в спілкуванні Вам усі
Привітно посміхались;
Щоб відчували Ви щодня
Підтримку і турботу,
Не забувала щоб рідня,
Пославшись на роботу;
Щодня уваги від дітей,
Любові від онуків,
Щоби частенько брали ще
Ви правнуків на руки;
Щоб мирні дні усі пливли
Без смутку і печалі,
А сонце ясне ізгори
Всміхалось Вам й надалі,
В розкішні фарби за вікном,
Щоб осінь малювала
І душу повнила теплом,
Й років ще додавала.
Многая і Благая Літа!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1047960
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.09.2025
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=5KwOf0tdZmQ[/youtube]
А рОки летять,
Як коні нестримні,
Несуть в синю даль
Неосяжну, незриму.
Тобі – 60 !
Це лиш половина:
Поважний вже вік,
Душа як в дитини.
Ти – чиста душею
І світла, привітна.
Пишаюсь тобою,
Подруженько рідна.
З роси та води
Тобі я бажаю.
Хай вроду твою
РокИ не змивають.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1047889
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.09.2025
[i]Дмитро Володимирович Кузьмін
Позивний «Миротворець»
(27 квітня 1974 р.- 10 липня 2014 р.)
Командир відділення 2-ого батальйону спеціального
призначення НГУ «Донбас».
Обставини загибелі: Близько 15.00 під час виконання
службово-бойового завдання в селі Улянівці
Красноармійського району Донецької області натрапив на
ворожу засідку та дістав смертельне вогнепальне поранення.
Сімейний стан: Залишилась дружина та двоє синів.
Місце поховання: с. Гнідин Бориспільського району Київської області.[/i]
Він був щирим, відкритим, світ білий любив,
Справедливим та чесним. З ним кожен дружив.
І, як батько, художником стати хотів…
Несподівано іншу Бог долю вділив.
Як у серці столиці відбувся Майдан,
То до лав оборони сміливо він став.
Добровольцем з Майдану пішов на війну
Й там зустрів вже свою сорокову весну.
Ну, а вдома лишились: дружина й сини,
З нетерпінням на тата чекали вони.
Професійним бійцем батальйону «Дніпро»
Став відважний, сміливий наш воїн Дмитро.
Позивний «Миротворець», сержант, командир.
«Де я – там мир!» – постійно усім говорив.
Розмовляти умів він спокійно, з теплом,
Тож все сказане ним поверталось добром.
У Покровську розлючений натовп спинив –
Українській колоні дорогу звільнив.
Не зайшли у це місто тоді вороги,
Українським лишилось воно на роки.
Спецпризначення дано Дмитрові в той час:
Командиром піти в батальйон – у «Донбас».
І як вправний фотограф, він справу любив,
Й все життя батальйону в тих фото лишив.
Хоч загинув тоді доброволець Дмитро,
І хоч більш десяти літ з тих пір вже пройшло,
На світлинах своїх він ще досі живий,
Випромінює світло і дух бойовий.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1047858
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.09.2025
[i]Володимиру Івановичу Сінчуку
[/i]
Спішу Ювіляра в цей день привітати,
Здоров’я міцного й літ довгих бажати.
Хай квітне барвисто життєва дорога,
Ідуть стороною журба і тривоги.
Хай успіхи будуть в усіх починаннях,
Всі задуми збудуться, мрії, бажання.
Хай буде Ваш шлях поцілований Богом.
Натхнення й наснаги Вам в творчу дорогу.
І словом добротним засіяна нива,
В серцях відізветься натхненно, щасливо.
Бо вірші всі Ваші – осяйні перлини!
В них мудрість життєва, джерела глибинні.
Хай в творчості Вашій міцнішають крила,
Несуть до висот, розправляють вітрила.
МНОГАЯ І БЛАГАЯ ЛІТА ВАМ, ВОЛОДИМИРЕ ІВАНОВИЧУ!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1047840
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.09.2025
[i]Олексій Сергійович Калинюк (30.03.1993 р. – 04.07.2014 р.)
Закарпатська область, м. Рахів.
Механік-водій 128-ої окремої гірсько-штурмової бригади.
Пройшов військову підготовку у 169-у навчальному
центрі Сухопутних військ.
Загинув під час обстрілу, який вчинили терористи зі
стрілецької зброї та мінометів поблизу села Нижня Вільхова.
[/i]
У багатодітній родині зростало
Аж шестеро діток в сім’ї.
Матуся зусилля значні докладала -
Росли щоб щасливі усі.
В любові й турботі вони підростали
Й дорослими стали людьми:
Красунечки-доні привітні як мама,
Й змужнілі, порядні сини.
Між них Олексій – світлокосий синочок,
І щирий, й привітний завжди,
Дім в Рахові рідний любив і садочок,
І часто вертався сюди.
Закінчив навчання і строкову службу,
А потім пішов на контракт.
Найбільш цінувалась у армії дружба
І чесність, й підтримка – це факт.
Та після Майдану й анексії Криму
Вогнем загорівся Донбас.
Хоч як він душею додому не линув,
Пішов воювати в той час.
Відсутність воєнного досвіду й зброї
Бійцям всім давалась взнаки,
Та мужньо боролись і бились герої…
Хто ж знав, що війна – на роки!
І наш Олексій не вернувся додому -
В АТО залишивсь назавжди.
За приклад він був побратимам в усьому
Й боялися їх вороги.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1047678
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.09.2025
[i] Антон Ігорович Лисечко
(04.11.1988 р. – 04.07.2014 р.)
Інгулець Дніпропетровської області.
Сержант, старший навідник 79-ої окремої аеромобільної бригади.
4 липня 2014 року загинув від розриву 120-міліметрової міни під
час визволення міста Слов’янськ Донецької області.
Похований у смт. Широке Широківського району Дніпропетровської області. [/i]
Звільняли Слов’янськ від сепарів…
В околицях міста бої…
Постійні ворожі удари
Та вибухи в кожнім дворі.
Мішалась земля із бетоном,
Розносився дим на поля.
І хлопці: Дмитро із Антоном
Сюди пробирались здаля.
Проте на підході до міста
На міну ступив хтось з бійців…
Лиш вирва лишилась в тім місці
Та двоє спотворених тіл.
Антона не стало миттєво:
У двадцять шість літ відійшов.
Він ангелом знісся на небо -
Живим не побачимо знов.
І пам’ятний знак під Слов’янськом
Нагадує подвиг бійців,
Й квітки на плиті обеліску
На жовто-блакитному тлі.
Усіх пам’ятають місцеві,
Хто мужньо загинув в боях
І кожному вдячні бійцеві
За те, що над містом наш стяг.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1047677
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.09.2025
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=Pkp6Zb98RdA[/youtube]
Яке ж це щастя: просто жити,
Повітрям дихати, ходити,
Любити світ, життя любити,
І усміхатись, і радіти;
Всміхатись щиро небу, сонцю
І хмаркам білим угорі,
Проміння відблиску в віконці
І сміху діток у дворі;
Лелеці, що в гнізді на хаті
Якраз вимощує кубло
М’яке своєму лелечаті,
Аби там затишно було;
Радіти клену і тополі,
Брунькам розпухлим на вербі,
Зірвати декілька в долоні
Й пускати тихо по воді;
Пройтися босими ногами
Удосвіта, десь по траві,
Та розмовляти із квітками,
Котрі купаються в росі.
Щоб в мирний час отак ходити
І не зривалась щоб земля,
Так хочеться нам просто жити
Та цінувати це життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1047246
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.09.2025
Лісовенко Віталій Миколайович
(06.03.1982 р.- 04.07.2014 р.)
Душа над полем все літала
І споглядала зверху вниз.
Там тіло унизу лежало
Та кров ще капала на хмиз.
Пекучий біль, що вразив тіло,
Кудись вже зовсім відлетів…
І смерть підступно та уміло
Свої збирала врожаї.
Душа кричала й голосила,
Проте її не чув ніхто.
І слізно янгола просила,
А той тихенько відійшов.
Вона просилася у смерті,
Щоб повернутися назад.
А та нахабно й так уперто
Бійців косила всіх підряд.
Душа легесенько злетіла
І понеслась на москалів,
Спинити кулі ті хотіла,
Що ворог в хлопців запустив.
Вздовж терикону від копальні
Із диму виринав туман…
Тоді бої йшли вирішальні
Аж гуркіт нісся за курган.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1047114
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.09.2025
[i]Переклад вибраних віршів французького класика 17 століття Андре Шеньє[/i]
[b]III
СВОБОДА
ПАСТИР, КОЗАР
[/b]
КОЗАР
Вітаю, пасторе шановний! Хто ти? - скоріше розкажи.
Я бачу: хтось тебе образив. Можливо, це - котрісь боги?!
ПАСТИР
Мене ти, мабуть, хочеш вчити… І хто? Пастух якихось кіз.
Чоло ти маєш красивіше і погляд трішечки ніжніш…
КОЗАР
Та ти ж ідеш із гір високих, де бачив лише сам себе, 5
Бо без страху́ туди нізащо ніхто ніколи не піде.
ПАСТИР
Буваєш ти частіше вдома, у лісі, в лузі і собі
Сидіти можеш, й спочивати тихесенько десь у траві.
Я ж у посушливій печері молюся вищим всім богам,
Чи насолоджуюсь на скелі для людства посланим дарам. 10
КОЗАР
Поза увагою Церери земля сувора і тверда́,
Де кам’янисті сірі схили, де рідко виросте трава.
Адже обпалене під сонцем каміння темне і сумне
Вперед підгонить подорожніх, скоріше в схованку веде.
Ні квітів, ні плодів, ні тіні й дерева зовсім не ростуть. 15
Ніде не видно соловейків. Вони в пустині не живуть.
Якесь оливкове деревце росте одненьке вдалині.
Воно нагонить на всіх думи про гори сірі, та сумні.
Скажи: « Чи можеш про те знати, які в спустошеній землі,
Для їжі трави можна брати, щоб годувати вівці ці?». 20
ПАСТИР
Яке мені до цього діло! Адже це стадо не моє.
Я раб. Рабом я народився й рабом живу життя своє.
КОЗАР
Журбу твою високо в скелях прогнав один хоч сопілкар,
Чи ти просидів самотою в печері й гірко нудьгував?
Ось хочеш, то бери сопілку, адже я сам її зробив 25
Із гілки твердого самшиту, щоб звук приємний в ній ожив,
Щоб заспівав як птах у небі, коли цвіте кругом весна.
Хоч чимось хай життя прикрасить та звеселяє всіх вона.
ПАСТИР
Вона для мене не потрібна, то залишай її собі.
Я не люблю пташині співи й твоїх співочих солов'їв, 30
Й твої мирські всі насолоди, букети квітів і росу,
То ж залишай сопілку в себе, а то ногами розтопчу.
Для серця мого ближчі птахи, які співають уночі,
Та голоси їх похоронні. Це - сови, скопи і сичі.
Ніщо моє не тішить серце, ніщо не лестить почуттям, 35
Адже живу я самотою і в цьому світі я лиш раб.
КОЗАР
Ти виглядаєш жалюгідним! Скажу я чесно: трішки жаль…
І рабство – це життя суворе, де туга, смуток і печаль.
Схиляти голову низенько, виконуючи чийсь указ,
Й цілодобово працювати і вихідних нема у вас. 40
Для інших жити і не мати нічого свого у житті…
О, Батьківшино! О, Свобода! Чесноти бережіть мої.
ПАСТИР
І батьківщина, і чесноти – лише порожні імена.
Ти вихваляєшся собою й мені образливі слова
Говориш, цим мене ти сердиш і тільки викликаєш гнів. 45
О, я би так тебе сьогодні рабом побачити хотів!
КОЗАР
А я б хотів, щоб ти був вільним, таким щасливим, як і я.
Хіба в богів немає ліків, щоб втішилась душа твоя?
Адже солодкі є бальзами, які приймають кожен раз,
Коли болять душевні рани і сльози котяться весь час. 50
ПАСТИР
Немає ліків… Їх не було. В моїй душі один лиш біль.
Проте у мене є собака. Вона для мене – помсти ціль.
Адже собака в мене в рабстві і я свій відчай мовчазний
Спішу сторицею віддати, всю шкоду повертаю їй.
КОЗАР
Земля… Вона є наша мати і щедрі всі її дари. 55
Невже не тішать сонні очі й не гріє сонце ізгори?
Вона дарує всьому людству безмежні поклади скарбів,
Вона родюча й всім приносить багаті, щедрі врожаї.
Ось подивись: яка прекрасна! А літо подивись, яке!
Воно прийшло, весну змінивши, та принесло нам теплоту, 60
Віддасть дари безмежні світу й піде ув осінь золоту.
Ось абрикос, що розродився плодами з соком наче мед.
А ніжність аромату квітів з пурпуру персика, дивись,
Розноситься по горах й схилу, і тане в просторі кудись.
А на краю зелених луків вдаль простягнулися поля, 65
Де стигне колосом пшениця, чекаючи свого женця.
Яка ж то радісна подія, яка ж велична благодать,
Коли женцям в сільській родині вдалося все зерно зібрать.
Жнива і Мир – у кожній хаті та радість сяє ув очах,
Елпіда з рогу золотого достатком сипле по домах. 70
ПАСТИР
Весь той достаток і щедроти боги показують лиш вам,
А нам - як темінь серед ночі, бо недоступно це рабам.
Не можу бачити нічого і навкруги усе сумне,
Ніщо не тішить моє око, ніщо не радує мене.
Я заставляю розродитись важкою працею ріллю, 75
І обробляю, й доглядаю чужу я ниву – не свою.
Серпом колосся все збираю, зерно я мелю на муку -
Комусь щоб хліб увесь віддати, а не голодному рабу.
Мені земля - не рідна мати, а мачуха погана, зла.
І все навкруг для мого серця жахливе… В ньому – пустота. 80
Й долина смерті на цім схилі, похмура й зовсім без трави,
Лякає вас, а мені мила є для моєї голови.
КОЗАР
Невже не тішить твої очі турбота щира про овець,
Їх метушливий мирний голос і випасання сам процес?
Хіба не любиш ти дивитись на гру малесеньких ягнят? 85
Я ж можу разом веселитись у стаді серед козенят.
Люблю як бекають й стрибають вони по вранішній росі,
Я слухаю і долучаюсь у безтурботні ігри ці.
Коли ж покличе їх матуся, хрипучим беканням своїм,
То разом з ними швидко мчуся назустріч матінці-козі. 90
ПАСТИР
Вони твої і ти радієш, а в мене зовсім все не так.
Тривожні муки із нудьгою й передчуттів - поганий знак.
Мене з підозрою господар чекає вдома увесь час,
Незадоволений ніколи, прискіпується кожен раз.
То виросло замало вовни, то чомусь вмерло й ледь живі, 95
Чи вовк, буває, як ухопить, то кари не минуть мені.
Адже приходилось частенько з вовками битись сам на сам,
Проте зубастому нізащо мале ягнятко не віддам.
Бувало: встромить гострі зуби і м’якоть на нозі порве,
А потім ще до цього болю удома покарання жде. 100
Образи, крики і погрози, і покарання батогом…
Господар іноді жорстокий – не жалує раба свого.
КОЗАР
Боги прихильні до нужденних й допомагають їм весь час.
Чому не просиш їх щоденно, щоб жити тихо, без образ?
Ти не несеш богам гірлянди, не йдеш до їхніх вівтарів 105
І не приходиш танцювати, не жертвуєш дарів своїх.
Ти принеси соломи, квіти, віддай пожертву цю просту,
Зробиш Юпітера прихильним й полегшить він життя рабу.
ПАСТИР
Та ні, пастуші всі розваги та ігри серцю і душі
Моїй такі чужі й далекі, не говори про це мені. 110
Не згадуй ти про німф, пожертви і про богів не говори -
Немає в мене ні соломи, ані гірлянд на ті дари.
Боюсь богів, бо часто бачив я їхні блискавки й громи.
І замість милості, кайдани вони в житті мені дали.
КОЗАР
Чому боїшся, чом не любиш? Яка ж це – прикра гіркота! 115
Адже милує погляд німфи й її чарівна красота.
Недавно у зеленім лісі я діві козеня приніс,
Як подарунок, що родилось в маленькім стаді моїх кіз.
А в її погляді, ти б бачив, безмежно ніжності й тепла,
Така привітна, добра, мила зі мною німфонька була. 120
ПАСТИР
Скажи: яка ще німфа схоче в рабу розгледіти мене?
Чи є в раба маленькі кози, які дівиці принесе?
Щодня рахує їх господар і, не дай бог, щось пропаде,
Тоді додому не вертайся, бо покарання сильне жде.
Одним я можу порадіти: почувши мій безсилий крик, 125
Побої може зупинити… і я них уже привик.
О, справедливий Немезидо! Якщо свобідним буду я,
Якщо господарем і стану, то мститись буду всім щодня
За всі приниження підступні, що сам я у житті зазнав.
І кровожерливим, й жорстоким помщусь затятим ворогам. 130
КОЗАР
Боги мої! Я закликаю і щиросердно прошу вас,
Мені засвідчити благаю, що зараз вимовлю в цей час:
Якщо у мене будуть слуги, а я – господарем для них,
То вже образити ніколи не зможу я рабів своїх.
Завжди я буду до них добрим, поступливим до їх бажань. 135
Тоді, коли родився їх господар, щоб був і їх щасливий день.
ПАСТИР
А я уперто проклинаю нещасну болісну ту мить,
Коли рабиня народила і нарекла рабом прожить,
Усе робить, що вимагають, терпіти голод, злидні, біль,
Комусь уперто догоджати в щоденній праці заважкій. 140
Моя журба й моя скорбота тирана гордість береже,
Адже для нього самолюбство завжди на першім плані йде.
КОЗАР
Пастуше мій, нещасний друже! Болить біда твоя мені.
Твій чорний смуток в моїм серці вже відзивається в журбі.
Поглянь сюди… Тобі дарую я матір й двоє козенят. 145
Вони гарнесенькі й біленькі, як молоко для цих малят.
Нехай маленький подарунок розтопить душу крижану,
Загоїть хоч рубець на серці, підтримає у мить важку.
І буде молоко й забава, і будеш мати щось своє.
Прощай. Нехай цей подарунок нещастя прожене твоє! 150
ПАСТИР
Ага, беру… І проклинаю тебе й себе за те, що взяв.
Потрібно бути розумнішим… Та й наперед я добре знав,
Що очі жадібні тирана побачать козенят й козу,
І не повірить в дарування, а скаже, що усе брешу.
І що украв у нього гроші, щоби собі козу купить. 155
І знову буде покарання: і обзивати, й знову бити.
Тож все відніме й не залишить анічогісінько мені,
І далі буду коротати свій вік у тузі та журбі.
(_Почато в п'ятницю ввечері, 16-го, і закінчено в неділю ввечері, 18 березня 1787 року._)
• Козар – людина, що випасає кіз.
• "Пастир" - грецьке слово "ποιμήν (поймЕн)" означає "пастух" і використовувалося для позначення людей, що займаються випасом худоби.
[b]ОРИГІНАЛ[/b]
[b]III
LA LIBERTÉ
UN CHEVRIER, UN BERGER
[/b]
LE CHEVRIER
Berger, quel es-tu donc? qui t'agite? et quels dieux
De noirs cheveux épars enveloppent tes yeux?
LE BERGER
Blond pasteur de chevreaux, oui, tu veux me l'apprendre:
Oui, ton front est plus beau, ton regard est plus tendre.
LE CHEVRIER
Quoi! tu sors de ces monts où tu n'as vu que toi, 5
Et qu'on n'approche point sans peine et sans effroi?
LE BERGER
Tu te plais mieux sans doute au bois, à la prairie;
Tu le peux. Assieds-toi parmi l'herbe fleurie:
Moi, sous un antre aride, en cet affreux séjour,
Je me plais sur le roc à voir passer le jour. 10
LE CHEVRIER
Mais Cérès a maudit cette terre âpre et dure;
Un noir torrent pierreux y roule une onde impure;
Tous ces rocs, calcinés sous un soleil rongeur,
Brûlent et font hâter les pas du voyageur.
Point de fleurs, point de fruits, nul ombrage fertile 15
N'y donne au rossignol un balsamique asile.
Quelque olivier au loin, maigre fécondité,
Y rampe et fait mieux voir leur triste nudité.
Comment as-tu donc su d'herbes accoutumées
Nourrir dans ce désert tes brebis affamées? 20
LE BERGER
Que m'importe! est-ce à moi qu'appartient ce troupeau?
Je suis esclave.
LE CHEVRIER
Au moins un rustique pipeau
A-t-il chassé l'ennui de ton rocher sauvage?
Tiens, veux-tu cette flûte? Elle fut mon ouvrage.
Prends: sur ce buis, fertile en agréables sons, 25
Tu pourras des oiseaux imiter les chansons.
LE BERGER
Non, garde tes présents. Les oiseaux de ténèbres,
La chouette et l'orfraie, et leurs accents funèbres,
Voilà les seuls chanteurs que je veuille écouter;
Voilà quelles chansons je voudrais imiter. 30
Ta flûte sous mes pieds serait bientôt brisée:
Je hais tous vos plaisirs. Les fleurs et la rosée,
Et de vos rossignols les soupirs caressants,
Rien ne plaît à mon coeur, rien ne flatte mes sens.
Je suis esclave.
LE CHEVRIER
Hélas! que je te trouve à plaindre! 35
Oui, l'esclavage est dur; oui, tout mortel doit craindre
De servir, de plier sous une injuste loi,
De vivre pour autrui, de n'avoir rien à soi.
Protège-moi toujours, ô liberté chérie!
O mère des vertus, mère de la patrie! 40
LE BERGER
Va, patrie et vertu ne sont que de vains noms.
Toutefois tes discours sont pour moi des affronts:
Ton prétendu bonheur et m'afflige et me brave;
Comme moi, je voudrais que tu fusses esclave.
LE CHEVRIER
Et moi, je te voudrais libre, heureux comme moi. 45
Mais les dieux n'ont-ils point de remède pour toi?
Il est des baumes doux, des lustrations pures
Qui peuvent de notre âme assoupir les blessures,
Et de magiques chants qui tarissent les pleurs.
LE BERGER
Il n'en est point; il n'est pour moi que des douleurs: 50
Mon sort est de servir, il faut qu'il s'accomplisse.
Moi, j'ai ce chien aussi qui tremble à mon service;
C'est mon esclave aussi. Mon désespoir muet
Ne peut rendre qu'à lui tous les maux qu'on me fait.
LE CHEVRIER
La terre, notre mère, et sa douce richesse, 55
Ne peut-elle, du moins, égayer ta tristesse?
Vois combien elle est belle! et vois l'été vermeil,
Prodigue de trésors, brillants fils du soleil,
Qui vient, fertile amant d'une heureuse culture,
Varier du printemps l'uniforme verdure; 60
Vois l'abricot naissant, sous les yeux d'un beau ciel,
Arrondir son fruit doux et blond comme le miel;
Vois la pourpre des fleurs dont le pêcher se pare
Nous annoncer l'éclat des fruits qu'il nous prépare.
Au bord de ces prés verts regarde ces guérets,
De qui les blés touffus, jaunissantes forêts, 65
Du joyeux moissonneur attendent la faucille.
D'agrestes déités quelle noble famille!
La Récolte et la Paix, aux yeux purs et sereins,
Les épis sur le front, les épis dans les mains, 70
Qui viennent, sur les pas de la belle Espérance,
Verser la corne d'or où fleurit l'abondance.
LE BERGER
Sans doute qu'à tes yeux elles montrent leurs pas;
Moi, j'ai des yeux d'esclave, et je ne les vois pas.
Je n'y vois qu'un sol dur, laborieux, servile, 75
Que j'ai, non pas pour moi, contraint d'être fertile;
Où, sous un ciel brûlant, je moissonne le grain
Qui va nourrir un autre, et me laisse ma faim.
Voilà quelle est la terre. Elle n'est point ma mère,
Elle est pour moi marâtre; et la nature entière 80
Est plus nue à mes yeux, plus horrible à mon coeur
Que ce vallon de mort qui te fait tant d'horreur.
LE CHEVRIER
Le soin de tes brebis, leur voix douce et paisible,
N'ont-ils donc rien qui plaise à ton âme insensible?
N'aimes-tu point à voir les jeux de tes agneaux? 85
Moi, je me plais auprès de mes jeunes chevreaux;
Je m'occupe à leurs jeux, j'aime leur voix bêlante;
Et quand sur la rosée et sur l'herbe brillante
Vers leur mère en criant je les vois accourir,
Je bondis avec eux de joie et de plaisir. 90
LE BERGER
Ils sont à toi: mais moi, j'eus une autre fortune;
Ceux-ci de mes tourments sont la cause importune
Deux fois, avec ennui, promenés chaque jour,
Un maître soupçonneux nous attend au retour
Rien ne le satisfait: ils ont trop peu de laine; 95
Ou bien ils sont mourants, ils se traînent à peine;
En un mot, tout est mal. Si le loup quelquefois
En saisit un, l'emporte et s'enfuit dans les bois,
C'est ma faute; il fallait braver ses dents avides.
Je dois rendre les loups innocents et timides! 100
Et puis, menaces, cris, injure, emportements,
Et lâches cruautés qu'il nomme châtiments.
LE CHEVRIER
Toujours à l'innocent les dieux sont favorables:
Pourquoi fuir leur présence, appui des misérables?
Autour de leurs autels, parés de nos festons, 105
Que ne viens-tu danser, offrir de simples dons,
Du chaume, quelques fleurs, et, par ces sacrifices,
Te rendre Jupiter et les nymphes propices?
LE BERGER
Non; les danses, les jeux, les plaisirs des bergers
Sont à mon triste coeur des plaisirs étrangers. 110
Que parles-tu de dieux, de nymphes et d'offrandes?
Moi, je n'ai pour les dieux ni chaume ni guirlandes;
Je les crains, car j'ai vu leur foudre et leurs éclairs;
Je ne les aime pas: ils m'ont donné des fers.
LE CHEVRIER
Eh bien, que n'aimes-tu? Quelle amertume extrême 115
Résiste aux doux souris d'une vierge qu'on aime?
L'autre jour, à la mienne, en ce bois fortuné,
Je vins offrir le don d'un chevreau nouveau-né.
Son oeil tomba sur moi, si doux, si beau, si tendre!...
Sa voix prit un accent!... Je crois toujours l'entendre. 120
LE BERGER
Eh! quel oeil virginal voudrait tomber sur moi?
Ai-je, moi, des chevreaux à donner comme toi?
Chaque jour, par ce maître inflexible et barbare,
Mes agneaux sont comptés avec un soin avare.
Trop heureux quand il daigne à mes cris superflus 125
N'en pas redemander plus que je n'en reçus!
O juste Némésis! si jamais je puis être
Le plus fort à mon tour, si je puis me voir maître,
Je serai dur, méchant, intraitable, sans foi,
Sanguinaire, cruel, comme on l'est avec moi! 130
LE CHEVRIER
Et moi, c'est vous qu'ici pour témoins j'en appelle,
Dieux! de mes serviteurs la cohorte fidèle
Me trouvera toujours humain, compatissant,
A leurs justes désirs facile et complaisant,
Afin qu'ils soient heureux et qu'ils aiment leur maître 135
Et bénissent en paix l'instant qui les vit naître.
LE BERGER
Et moi, je le maudis, cet instant douloureux
Qui me donna le jour pour être malheureux;
Pour agir quand un autre exige, veut, ordonne;
Pour n'avoir rien à moi, pour ne plaire à personne; 140
Pour endurer la faim, quand ma peine et mon deuil
Engraissent d'un tyran l'indolence et l'orgueil.
LE CHEVRIER
Berger infortuné! ta plaintive détresse
De ton coeur dans le mien fait passer la tristesse.
Vois cette chèvre mère et ces chevreaux, tous deux 145
Aussi blancs que le lait qu'elle garde pour eux;
Qu'ils aillent avec toi, je te les abandonne.
Adieu, puisse du moins ce peu que je te donne
De ta triste mémoire effacer tes malheurs,
Et, soigné par tes mains, distraire tes douleurs! 150
LE BERGER
Oui, donne et sois maudit; car, si j'étais plus sage,
Ces dons sont pour mon coeur d'un sinistre présage:
De mon despote avare ils choqueront les yeux.
Il ne croit pas qu'on donne; il est fourbe, envieux;
Il dira que chez lui j'ai volé le salaire 155
Dont j'aurai pu payer les chevreaux et la mère;
Et, d'un si bon prétexte ardent à se servir,
C'est à moi que lui-même il viendra les ravir.
(_Commencé le vendredi au soir 16, et fini le dimanche au soir, 18 mars
1787._)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046452
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.08.2025
Переклад вибраних віршів -ямбів французького класика Андре Шеньє
[b]ЖЕБРАК [/b]
(ямб з цезурою)ї
Було це ранньою весною… Зелена поросла трава.
Із золотавою косою, як фея дивна лісова,
Біля підніжжя гір Ахейських жила дівчи́на молода
Із Лікії, що в Керінеї… Була легка її хода.
………………………………………………………….
…………………………………………………………
Блукала в тіні берегами малої й чистої ріки 5
Кратіси…В тій воді купались яскраві уночі зірки.
Кругом родючі володіння і Лікії уся краса,
Альтанки є для відпочинку: аж поки виступить роса.
Аж раптом привид на тім боці: блідий, зарослий, борода,
Благав усіх про допомогу – злякалась діва молода. 10
Він ледве ворушив вустами, увесь обдертий і страшний.
Ходив так довго десь лісами… Здавалось: вік скінчивсь земний.
Вона налякана марою, хотіла зразу ж утекти,
Але почула дивний голос, який благав допомогти.
Він перед нею на колінах стояв і руки простягав, 15
Просив якоїсь допомоги, - голодний й зморений, вмирав.
Просив, молився, щоб почули його благаючі слова
І шелестіла під ногами висока в березі трава.
Голодний голос ніби пискіт, звучав тихенько поміж трав,
І ранив прямо аж у серце, адже так жалісно благав. 20
-О, Німфо, ніжна і прекрасна, одна із всіх земних тут див,
Який же бог і в якім царстві красуню в світ цей породив?
Хто називав тебе дочкою і посадив тебе на трон?
Серця розплавиш ти красою. І слово мовлене – закон!
Дочка – богині, безсумнівно! Мабуть, батьки твої – царі. 25
Не дай загинути в цім місці, не полишай мене в біді.
Подай же руку допомоги чужинцю, що прийшов сюди.
Котромусь захотілось богу і вивів з лісу до води,
Щоби зустрілася красуня чужинцю, що вже помирав,
А та голодного й слабого спасе, не дасть щоби сконав. 30
Вона ж затрималась й сміливо (хоч голос, все таки, тремтів),
Сказала: «Друже, я б хотіла допомогти тепер тобі.
Сьогодні ввечері, як сонце зайде за обрій в пізній час,
Ти непомітно проберешся через місток й прийдеш до нас.
Міст розвідний, за ним фортеця, а в палаці там править цар. 35
Я із сторожою домовлюсь: тебе щоб кожен пропускав.
А цар наш Лік – багатий, чуйний і дуже добрий для усіх.
Це - батько мій і дуже любить свою він доню більше всіх.
Мій день народження. Дванадцять. Вечірка буде. Звісно бал.
Я попереджу слуг і скажу, щоб провели тебе у зал. 40
І батька я тоді попрошу, щоб він тебе в той час прийняв.
А він тоді й тебе спитає, щоб ти про себе розказав.
Цар– дуже чуйний, перейметься, і жалісливий аж до сліз,
Рабам своїм тоді він скаже, щоб їжу й одяг хтось приніс.»
І хвилювалась, й говорила, і серце рвалося з грудей. 45
Уважно слухав незнайомець, не зводив з дівчини очей.
Вона ж біжить в розкішний палац і там служницю зве свою,
Яка завжди постійно з нею й її сприймала як сім’ю.
Служниця - не рабиня, вільна. ЇЇ звільнив указом цар.
За відданість і службу вірну він царську милість таку дав. 50
Тепер служниця з чоловіком керують слугами кругом,
Як ті їм скажуть, то всі зразу ж, виконують усе бігом.
-О, няне, - мовила служниці, поклавши руки на лице,
-Завжди поблажлива до мене, тож я скажу тобі слівце.
Ти виконай моє прохання, не проговорись про це ніде, 55
Завжди мені допомагала й тепер не зрадиш ти мене.
Там, на тім березі чужинець: обдертий, бідний і блідий,
Так стогне сильно й помирає, адже голодний і старий.
Без їжі довгий час лісами, блудив тихесенько один,
Не знав: чи вечір вже, чи ранок, бо загубив він часу плин. 60
Я обіцяла допомогу. Повинен ввечері прийти.
Його потрібно ще зустріти й тихенько в палац провести,
Й щоб жоден смертний не образив і біль йому не причинив.
Нехай мій батько допоможе, щоб не помер він й довго жив.
- О дочко, - мовила служниця, - все буде так, як скажеш ти. 65
Для протеже твого дорогу, щоб в палац вільно зміг пройти,
Я зроблю швидко й допоможу, щоб ти спокійною була,
Адже ти схожа так на матір, яку я також берегла.
Ти маєш, також, ті ж чесноти, які у матері були,
Адже слабких завжди втішала, щоб ті протриматись змогли. 70
Вона ж безцінна для нас втрата, бо відійшла в глибоку ніч….
Тим часом палац був святковим і вже палав у сотні свіч.
Стояв в повітрі від есенцій п’янкий, духмяний аромат,
Що від гостей в розкішних шатах, й розносивсь з залу до кімнат.
Там кольору «слонова кістка» панелі в палаці блищать, 75
Прошиті золотом та сріблом, всі штори сяючі висять,
Бо полотно в них іонійське. І стеля сяє угорі.
Несеться аромат наїдків, що вкінці залі на столі.
І пахощі від них відходять, потоками несуться в зал.
Все тоне в розкоші й сіяє, і скоро розпочнеться бал. 80
Горять грайливо смолоскипи в підставках срібних на столі
У витончених тих фігурах: людей, тварин - держать руці.
Кругом вони: і на буфеті стоять, висять вздовж по стіні,
В фігурах, оніксах, металах палають сяючі вогні.
Розпочалась їхня вечірка – в честь доньки весь оцей бенкет. 85
І гості з гілочкою мирта чи з квіток у руках букет,
Заходять у святковий палац і до царя йдуть на поклон,
Відпочивають на диванах і гомін йде від їх розмов.
Цар Лік сидить на троні в центрі та донька поряд з ним стоїть.
Приймають від гостей вітання і чемно дякують усім. 90
Співає хор, на лірі грають, розмови, радість і пісні,
Наїдками усіх вгощають, та п’ють, бо знаються в вині.
І ось, відкрилися всі двері, та привид в палац увійшов,
І ось зайшов у палац привид, очима розшукав вівтар.
Він підійшов і поклонився. І здивувався цьому цар. 95
Вівтар той привид враз цілує і в попіл всівся перед ним,
Замовкли всі… Вже не танцюють… Здивовані вони оцим.
-О Ліке, сину Евемона, - почав чужинець говорить,
Нехай боги достаток множать, щоб зміг у розкоші ти жить,
Нехай народ тебе шанує, як від Олімпу посланця, 100
Нехай розноситься скрізь слава, як про могутнього царя.
На тебе щиро уповаю, з поклоном милості прощу,
Спаси чужинця, що вмирає, бо ледве на ногах стою.
Клянусь Юпітером, й дочкою, що доброзичлива була,
І та єдина, хто надію, що ще спасуся, подала. 105
Колись давно й я був багатим, у розкоші купавсь та жив,
Та не відштовхував нікого, хто в мене милості просив.
Та доля швидко поміняла у гіршу сторону життя,
Вона взяла і відібрала всю розкіш із мого буття.
І ось, голодний і обдертий, я маю світом цим іти, 110
І щоби з голоду не вмерти, то треба милість десь знайти.
-О незнайомцю, - Лік говорить, -Ти кажеш правду, що добро
Сьогодні є… І гоп – немає! І вже й не скажеш, що й було.
А доля множить все, що хоче: одному розкіш, іншим зло…
І Немезида не зважає на смертних, щоб там було. 115
Тож будь ти гостем у палаці. Тут не образить вже ніхто,
Тут я подбаю вже про тебе, щоб пам’ятав ти про добро.
І доньці дякую, рідненькій, що не залишила в біді,
Що не злякалась й допомогу, яку змогла, дала тобі.
Адже повага до нужденних – обов’язок для нас усіх, 120
Бо може статись, що стражденні дні будуть і в твоїй сім’ї.
Буває часто, що безсмертні, та і Юпітер з ними теж,
Як спокусити хочуть смертних, то діям їх немає меж.
І посилають у дорогу бридких, обдертих волоцюг:
Чи прожене хтось від порогу, а чи візьмуть в руки ланцюг. 125
Помалу встав, спустився з трону і до чужинця підійшов:
-Вітаю в царстві, незнайомцю, і дякую, що ти зайшов.
Нехай твоїм всім побажанням знайдеться місце на землі.
Ти благородним й дуже мудрим здаєшся… Хай щастить тобі!
Вставай, мій батьку, піднімися… І на колінах тут не стій. 130
Ховати перестань обличчя ти у лахміттях цих своїх.
Адже і бідність, і чеснота, буває часто, поряд йдуть,
Й мудрець обдертий із богами недолі виклик подають.
Ти можеш тут, у моїм домі, на руні м’ягкому лежать,
У тіні портика, із скраю, під сонечком відпочивать. 135
Ми відшукаєм батьківщину… Можливо, ще живі батьки…
І рідний дім, і твій будинок, в якому народився ти.
Бо подорожній має мрію, щоб повернутись до землі,
Яка його десь народила, і де літа пройшли малі.
Вставай, мій батьку, піднімайся! І ось тобі моя рука! 140
А у цім палаці родилась моя красунечка-донька.
Тож ми вітаєм в нашім домі й запрошуємо за наш стіл.
Ось принесли тобі поїсти: смачненьку їжу й свіжий хліб.
Сідай. Поїж. Вгамуй свій голод. А потім вже назвеш ім’я.
Як не якась це таємниця, і не причина в ній своя. 145
Хотілось б знати: хто і звідки сюди прийшов до нас у край,
Хотілось б знати батьківщину… Спочатку їж… відпочивай.
Він повернувсь на своє місце і зразу ж всівся на свій трон,
А незнайомець миє руки водою, злитою рабом.
Вода чистесенька, джерельна у глеку срібному блищить, 150
Кедровий стіл, уже протертий, йому застелений стоїть.
На стіл раб ставить свіже м'ясо, гаряче, що іще димить.
Там амфора з вином, і чаша із двома ручками стоїть.
Тож цар запрошує поїсти, й забути все, що було з ним
І потім зможе відпочити. А завтра буде день новий. 155
А згодом Лік наповнив чашу вином й звернувся до гостей:
-Тож випиймо за доньку нашу, бо все найкраще для дітей.
І за Юпітера: дозволив послати гостя у наш дім,
І незнайомого чужинця, щоб ми зустрілися із ним.
Тож чаша йде в гостей по колу і всі смакують, й п’ють вино, 160
А раб потроху доливає – іскриться в чаші аж воно.
І Лік налив для незнайомця, щоб випити з ним той зумів.
-Вітаю, гостю! Випий з нами. Сказати може щось хотів?
Встає чужинець із-за столу і дякує усім богам,
Й господарям за допомогу – не залишивсь з бідою сам. 165
Всі випили і він сідає, але не видно там лице,
Волосся довге по обличчю звисає і ховає все.
-О, мій господарю, шановний, ти – добрий, щедрий чоловік,
Ти заспокоїв сильний голод і цим додав мені ще вік.
А чи наважусь я мовчати, чи втримаю я свій язик? 170
По світу довго я мандрую і до життя такого звик.
Немає в мене батьківщини, ані маєтків, ні рідні.
Можливо, краще промовчати, адже так соромно мені.
Проте, як став я говорити, бо підбадьорений вином,
То вже про себе розказати я трішки зможу за столом. 175
Побив я ноги камінцями і посушив сухим піском,
Роздер себе всього кущами і тіло зморене постом,
Ще покусали і комахи, як ночував десь у траві,
І вплав проплив не одну річку, і спотикався по землі.
І вже знесилений, голодний, прощався із своїм життям, 180
Хоча я віку молодого, а вже не маю майбуття.
Проте як трішки відпочину, то сили знову наберусь,
Я зможу всім допомагати, і бути вигідним комусь.
Я маю дужі, сильні руки, роботу зроблю будь-яку:
Я можу коней тренувати у колісниці й у візку; 185
Я можу сіяти й орати, схилившись аж до борозни,
Биків в упряжці підганяти, щоб скоріш рухались вони;
Здрібнити й чистити пшеницю, й молоти, звісно, на муку,
Великі обертати жорна, що воду гонять у ріку;
З серпом я можу працювати, як і звичайний селянин, 190
В руках тримати гостру косу –за двох працюю я один;
Із виноградною лозою легенько справлюся я сам,
Шпалеру всю я ремонтую, адже я –майстер у садках,
Я вмію гарно готувати й робити якісне вино,
У амфори його вливати, щоби гарнесенько було; 195
А ще засмажу смачно м'ясо й подам для всіх його на стіл,
Мабуть не знайдеться роботи, з якою б справитись не зміг;
Коли складати у покоси я зможу трави запашні,
І їх в сараї закладати – не дорікне ніхто мені.
Щоб кожен, дивлячись на мене, не зміг образити ніяк, 200
Щоб не сказав, що я – нероба, чи лежебока, й щось не так.
-Тобі, шановний незнайомцю, скажу відверто у цей час,
Ти можеш зовсім не боятись: тебе не скривдять тут у нас.
Тут не посміє хтось про тебе погане слово говорить,
В нас залишайся, скільки хочеш і можеш з нами разом жить. 205
Ніхто тебе не потривожить і небезпеки вже нема,
Людина родиться в стражданнях і долю змінює сама.
І вітер крижаний нізащо на морі бурю не здійме,
А небо хмарне чи вологе – не знаєш, що в собі несе.
Сьогодні ця людина в горі, живе в стражданнях і в жалю, 210
А завтра – вже, дивись, радіє і славить доленьку свою.
-Господарю, я чую мудрі твої промови і слова.
Коли ти впевнений в багатстві, то й на шляху росте трава.
Коли ж ти бідний і нічого не робиш, щоби щось змінить,
Лиш уповаєш ти на долю і мрієш, щоби краще жить, 215
То бездіяльність та приводить до смерті, в немічне життя,
У повсякденних тих турботах, в безсонні йде твоє буття.
Старієш в соромі з ганьбою, відрізаний від всіх людей,
В богів ти просиш допомогу, але й від них нема вістей.
Отак один ти самотою, нужденну ношу цю несеш, 220
І не чекаєш вже нічого, лиш помираєш – не живеш.
Це так приємно, що багатий рішив мені допомогти,
Полегшити нікчемну долю й від смерті бідного спасти.
Якщо боги жаліють бідних й на шлях їх істинний ведуть,
Твої діяння, славний Ліку, нехай за приклад всім будуть. 225
-Кажу тобі, мій незнайомцю, потрібно вірити в дива,
Нехай мій приклад підбадьорить й підтримають мої слова.
Я йшов колись шляхом нелегким і зміни також пережив,
А це багатство, хай не заздрять, нелегко я його нажив.
І допоміг мені у цьому з Лариси Клеот у садах, 230
Бо заплатив тоді за працю високу плату у грошах.
-Іди, - сказав, - мій юний друже, і будь щасливим у житті,
Не забувай мене ніколи і як я допоміг тобі.
І ось з тих пір я пам’ятаю, що батько в мене - Клеотас,
Й за все, що в царстві своїм маю, я дякую йому весь час. 235
Що в царстві в мене процвітає - це плід його є доброти.
Святий обов’язок для мене: комусь також допомогти.
Усім нещасним відтепер я в життя поверну теплоту,
Як Клеопас колись для мене вернув і віру, й доброту.
Його таким боги створили як подарунок для людей, 240
Щоб люди вірили й любили та було в них усе «окей!».
Його любов благословенна, що йде з прекрасної душі,
Хай далі в серці розквітає як квітка ніжна навесні
Й благословенна буде доля і все життя його мирське -
Нужденним вчасна допомога полегшила б життя гірке. 245
Як час прийде іти у вічність, хай буде легким перехід,
Адже чесноти, що залишить, лишає для людей усіх,
Синам майно, які можливо, ще будуть кращі за отця:
Допомагати будуть бідним, відігрівати їх серця.
Нехай доброти йдуть по світу, передаються з рук до рук, 250
Щоби жили всі та раділи без відчаю, жалю та мук.
-Та мабуть, доля - невблаганна. Вона не слухає порад.
Й свої скрізь вносить корективи: чи радий тому, чи не рад.
І попри всі твої бажання, вона дарує тобі шлях
Такий, який вона схотіла, буває часто в камінцях. 255
Клеот помер на батьківщині – несправедлива та була.
Зробила нищим та ізгоєм, позбавивши його майна.
Людей багато нехороших, багато заздрісних очей,
Які робили все можливе, щоб він позбавився грошей.
Його всі зрадили й прогнали подалі з рідної землі, 260
Хоча раніше величали, тепер зробились такі злі.
І замість килимів Єфрату, гучних бенкетів, дорогих,
Що сяють золотом й агатом, в окрузі підданих своїх,
Де гості завжди до світанку, смакуючи смачним вином,
Де частували всі наїдки й пісні співали за столом, 265
Тепер скитається по світу, іде, куди – не бачить сам,
Обдертий голий і голодний – вмре на поталу всім вовкам.
То дикий плід в кущі знайдеться, то десь листочок обірве,
То як подачки від багатих, в сльозах весь, гіркий хліб візьме.
Мандрує він тепер по світу і лише пам'ять береже, 270
Тамує біль гіркий й образи і в невідомість далі йде.
І від пустелі, до пустелі, подалі з того вигнання,
Від зим холодних, спеки й зливи, та жалюгідного вбрання,
Шукає будь-яку підтримку… Хоча й, старатися дарма.
І лиш ціпок – уся підтримка, бо від людей її нема. 275
Та чує стогін лише вітру, і бурі, й хвиль морських кругом.
Під грізне каркання ворони він спить, присипаний піском.
Виття вовків щоночі чує, боїться за своє життя.
Із серця часом стогін хлине і понесеться за моря.
У жебрака немає друзів, крім темних і густих лісів, 280
Крім сліз гірких й розчарування, нема того, що сам хотів.
Тому він молиться й благає, щоб хтось йому ще допоміг,
Під храмом часто засинає під белькотіння слів і сліз.
-О, що ти кажеш!? Наче громом пронеслось в голові моїй.
Боги могутні та хоробрі, не шліть ви блискавок своїх. 285
Не буде більше святкування, ніяких ігор… Йдем за ним.
Його потрібно відшукати… Без нього палац мій – не мій.
Адже собі я не пробачу, коли голодний він помре,
І щедро тому я заплачу, хто першим десь його знайде.
Це ж неможливо пити й їсти, справляти в палаці бенкет, 290
Коли твій друг блукає світом – нема ні їжі, ні монет.
Можливо, зараз проклинає усіх й мене в тому числі,
За те, що я такий невдячний, його забув як і усі.
Скажи, мій друже, чи ти бачив, чи справді з ним ти говорив?
Ходімо, стежку нам покажеш: де саме ти його зустрів? 295
Адже про Ліка має знати… Чому ж до мене не прийшов?
Можливо на тім місці досі й далеко ще не відійшов.
Ходімо, йдемо вже скоріше… - О, мій господарю, це – він!
Не хочу, щоб ти засмутився, та біль надав разючих змін.
Той біль душі змінив всі риси в обличчі і пригнітив стан. 300
Його два сина і дружина в Дельфах, довірені богам.
Він переслідувався довго, бо стежили до Фармапіл.
Ізгоєм плутав він дорогу, щоби знайти ніхто не зміг.
Адже і досі він тікає - заполонив всю душу страх.
Його я дуже добре знаю, а доля подає нам знак. 305
Бо нам вона обом з тобою випробування принесла.
Несправедливо, дуже прикро, одні дороги нам дала.
З одної прірви вибиратись прийшлося кожному в свій час,
Але я мушу признаватись, бо в мене є щось про запас.
Ось, ця печатка! Подивися… Я хочу, щоби ти впізнав. 310
Як знак союзу за гостинність колись мені подарував.
І спантеличений почутим, стояв цар Лік і аж закляк.
Він глиняну впізнав печатку, проте не вірилось ніяк.
Колись послав він Клеотису печатку як взаємний дар,
Як знак безсмертної з ним дружби… Стояв і дивувався цар. 315
-Це ти, Клеотасе, мій друже?! Невже це ти стоїш в цю мить ?!
Усе, що маю в своїм царстві – твоє, й тобі в багатстві жить.
Як соромно, що я спочатку у незнайомцю не впізнав
Того, кого вважав за батька, й кого, як бога величав.
Ти був господарем для мене, таким й залишишся тепер. 320
Як добре, що ти знов знайшовся, як добре, що ти не помер.
І хочу я тобі служити, як і раніше у твій час.
Ми будем в дружбі й мирі жити і вистачить добра для нас.
Із себе раптом він знімає свій царський і тирський пурпур,
Застібку срібну розстібає і віддає все жебраку. 325
Вже хтось йому шукає одяг, хтось ванну гріти вже пішов,
І всі у захваті від того, що Клеотиса цар знайшов.
Підходять гості, оточили і сяє радість ув очах.
Підходить ближче і родина, бо від тепер в них новий цар.
А разом з ними і дитина собі тихенько підійшла. 330
-Тепер ти - і моя дитина. Спасибі! В замок привела.
[b] Оригінал[/b]
LE MENDIANT
C'était quand le printemps a reverdi les prés.
La fille de Lycus, vierge aux cheveux dorés,
Sous les monts Achéens, non loin de Cérynée,
. . . . . . . . . . . . .. . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . .. . . . . . . . . . . . .
Errait à l'ombre, aux bords du faible et pur Crathis,
Car les eaux du Crathis, sous des berceaux de frêne, 5
Entouraient de Lycus le fertile domaine.
. . . . . . . . . . Soudain, à l'autre bord,
Du fond d'un bois épais, un noir fantôme sort,
Tout pâle, demi-nu, la barbe hérissée:
Il remuait à peine une lèvre glacée, 10
Des hommes et des dieux implorait le secours,
Et dans la forêt sombre errait depuis deux jours;
Il se traîne, il n'attend qu'une mort douloureuse;
Il succombe. L'enfant, interdite et peureuse,
A ce hideux aspect sorti du fond des bois, 15
Veut fuir; mais elle entend sa lamentable voix.
Il tend les bras, il tombe à genoux; il lui crie
Qu'au nom de tous les dieux il la conjure, il prie,
Et qu'il n'est point à craindre, et qu'une ardente faim
L'aiguillonne et le tue, et qu'il expire enfin. 20
'Si, comme je le crois, belle dès ton enfance,
C'est le dieu de ces eaux qui t'a donné naissance,
Nymphe, souvent les voeux des malheureux humains
Ouvrent des immortels les bienfaisantes mains,
Ou si c'est quelque front porteur d'une couronne 25
Qui te nomme sa fille et te destine au trône,
Souviens-toi, jeune enfant, que le ciel quelquefois
Venge les opprimés sur la tête des rois.
Belle vierge, sans doute enfant d'une déesse,
Crains de laisser périr l'étranger en détresse: 30
L'étranger qui supplie est envoyé des dieux.'
Elle reste. A le voir, elle enhardit ses yeux,
. . . . . . . . et d'une voix encore
Tremblante: 'Ami, le ciel écoute qui l'implore.
Mais ce soir, quand la nuit descend sur l'horizon, 35
Passe le pont mobile, entre dans la maison;
J'aurai soin qu'on te laisse entrer sans méfiance.
Pour la douzième fois célébrant ma naissance,
Mon père doit donner une fête aujourd'hui.
Il m'aime, il n'a que moi: viens t'adresser à lui, 40
C'est le riche Lycus. Viens ce soir; il est tendre,
Il est humain: il pleure aux pleurs qu'il voit répandre.'
Elle achève ces mots, et, le coeur palpitant,
S'enfuit; car l'étranger sur elle, en l'écoutant,
Fixait de ses yeux creux l'attention avide. 45
Elle rentre, cherchant dans le palais splendide
L'esclave près de qui toujours ses jeunes ans
Trouvent un doux accueil et des soins complaisants.
Cette sage affranchie avait nourri sa mère;
Maintenant sous des lois de vigilance austère, 50
Elle et son vieil époux, au devoir rigoureux,
Rangent des serviteurs le cortège nombreux.
Elle la voit de loin dans le fond du portique,
Court, et, posant ses mains sur ce visage antique:
'Indulgente nourrice, écoute: il faut de toi 55
Que j'obtienne un grand bien. Ma mère, écoute-moi;
Un pauvre, un étranger, dans la misère extrême,
Gémit sur l'autre bord, mourant, affamé, blême...
Ne me décèle point. De mon père aujourd'hui
J'ai promis qu'il pourrait solliciter l'appui. 60
Fais qu'il entre: et surtout, ô mère de ma mère!
Garde que nul mortel a'insulte à sa misère.
--Oui, ma fille; chacun fera ce que tu veux,
Dit l'esclave en baisant son front et ses cheveux;
Oui, qu'à ton protégé ta fête soit ouverte, 65
Ta mère, mon élève (inestimable perte!),
Aimait à soulager les faibles abattus;
Tu lui ressembleras autant par tes vertus
Que par tes yeux si doux et tes grâces naïves,'
Mais cependant la nuit assemble les convives: 70
En habits somptueux, d'essences parfumés,
Ils entrent. Aux lambris d'ivoire et d'or formés
Pend le lin d'Ionie en brillantes courtines;
Le toit s'égaye et rit de mille odeurs divines.
La table au loin circule, et d'apprêts savoureux 75
Se charge. L'encens vole en longs flots vaporeux:
Sur leurs bases d'argent, des formes animées
Élèvent dans leurs mains des torches enflammées;
Les figures, l'onyx, le cristal, les métaux
En vases hérissés d'hommes ou d'animaux, 80
Partout, sur les buffets, sur la table, étincellent;
Plus d'une lyre est prête; et partout s'amoncellent
Et les rameaux de myrte et les bouquets de fleurs.
On s'étend sur les lits teints de mille couleurs;
Près de Lycus, sa fille, idole de la fête, 85
Est admise. La rose a couronné sa tête.
Mais, pour que la décence impose un juste frein,
Lui-même est par eux tous élu roi du festin.
Et déjà vins, chansons, joie, entretiens sans nombre,
Lorsque, la double porte ouverte, un spectre sombre 90
Entre, cherchant des yeux l'autel hospitalier.
La jeune enfant rougit. Il court vers le foyer,
Il embrasse l'autel, s'assied parmi la cendre;
Et tous, l'oeil étonné, se taisent pour l'entendre.
'Lycus, fils d'Évémon, que les dieux et le temps 95
N'osent jamais troubler tes destins éclatants!
Ta pourpre, tes trésors, ton front noble et tranquille,
Semblent d'un roi puissant, l'idole de sa ville.
A ton riche banquet un peuple convié
T'honore comme un dieu de l'Olympe envoyé. 100
Regarde un étranger qui meurt dans la poussière,
Si tu ne tends vers lui la main hospitalière.
Inconnu, j'ai franchi le seuil de ton palais:
Trop de pudeur peut nuire à qui vit de bienfaits.
Lycus, par Jupiter, par ta fille innocente 105
Qui m'a seule indiqué ta porte bienfaisante!...
Je fus riche autrefois: mon banquet opulent
N'a jamais repoussé l'étranger suppliant.
Et pourtant aujourd'hui la faim est mon partage,
La faim qui flétrit l'âme autant que le visage, 110
Par qui l'homme souvent, importun, odieux,
Est contraint de rougir et de baisser les yeux!
--Étranger, tu dis vrai, le hasard téméraire
Des bons ou des méchants fait le destin prospère.
Mais sois mon hôte. Ici l'on hait plus que l'enfer 115
Le public ennemi, le riche au coeur de fer,
Enfant de Némésis, dont le dédain barbare
Aux besoins des mortels ferme son coeur avare.
Je rends grâce à l'enfant qui t'a conduit ici.
Ma fille, c'est bien fait; poursuis toujours ainsi. 120
Respecter l'indigence est un devoir suprême.
Souvent les immortels (et Jupiter lui-même)
Sous des haillons poudreux, de seuil en seuil traînés,
Viennent tenter le coeur des humains fortunés.'
D'accueil et de faveur un murmure s'élève. 125
Lycus descend, accourt, tend la main, le relève:
'Salut, père étranger; et que puissent tes voeux
Trouver le ciel propice à tout ce que tu veux!
Mon hôte, lève-toi. Tu parais noble et sage;
Mais cesse avec ta main de cacher ton visage. 130
Souvent marchent ensemble indigence et vertu,
Souvent d'un vil manteau le sage revêtu,
Seul, vit avec les dieux et brave un sort inique.
Couvert de chauds tissus, à l'ombre du portique,
Sur de molles toisons, en un calme sommeil, 135
Tu peux ici, dans l'ombre, attendre le soleil.
Je te ferai revoir tes foyers, ta patrie,
Tes parents, si les dieux ont épargné leur vie.
Car tout mortel errant nourrit un long amour
D'aller revoir le sol qui lui donna le jour. 140
Mon hôte, tu franchis le seuil de ma famille
A l'heure qui jadis a vu naître ma fille.
Salut! Vois, l'on t'apporte et la table et le pain:
Sieds-toi. Tu vas d'abord rassasier ta faim.
Puis, si nulle raison ne te force au mystère, 145
Tu nous diras ton nom, ta patrie et ton père!'
Il retourne à sa place après que l'indigent
S'est assis. Sur ses mains, d'une aiguière d'argent,
Par une jeune esclave une eau pure est versée.
Une table de cèdre, où l'éponge est passée, 150
S'approche, et vient offrir à son avide main
Et les fumantes chairs sur le disque d'airain,
Et l'amphore vineuse, et la coupe aux deux anses.
'Mange et bois, dit Lycus; oublions les souffrances,
Ami! leur lendemain est, dit-on, un beau jour.' 155
Bientôt Lycus se lève et fait emplir sa coupe,
Et veut que l'échanson verse à toute la troupe:
'Pour boire à Jupiter, qui nous daigne envoyer
L'étranger devenu l'hôte de mon foyer.'
Le vin de main en main va coulant à la ronde; 160
Lycus lui-même emplit une coupe profonde,
L'envoie à l'étranger: 'Salut, mon hôte, bois.
De ta ville bientôt tu reverras les toits,
Fussent-ils par-delà les glaces du Caucase.'
Des mains de l'échanson l'étranger prend le vase, 165
Se lève et sur eux tous il invoque les dieux.
On boit; il se rassied. Et jusque sur ses yeux
Ses noirs cheveux toujours ombrageant son visage,
De sourire et de plainte il mêle son langage:
'Mon hôte, maintenant que sous tes nobles toits 170
De l'importun besoin j'ai calmé les abois,
Oserai-je à ma langue abandonner les rênes?
Je n'ai plus ni pays, ni parents, ni domaines.
Mais écoute: le vin, par toi-même versé,
M'ouvre la bouche. Ainsi, puisque j'ai commencé, 175
Entends ce que peut-être il eût mieux valu taire.
Excuse enfin ma langue, excuse ma prière;
Car du vin, tu le sais, la téméraire ardeur
Souvent à l'excès même enhardit la pudeur.
Meurtri de durs cailloux ou de sables arides, 180
Déchiré de buissons ou d'insectes avides,
D'un long jeûne flétri, d'un long chemin lassé
Et de plus d'un grand fleuve en nageant traversé,
Je parais énervé, sans vigueur, sans courage;
Mais je suis né robuste et n'ai point passé l'âge. 185
La force et le travail, que je n'ai point perdus,
Par un peu de repos me vont être rendus.
Emploie alors mes bras à quelques soins rustiques.
Je puis dresser au char tes coursiers olympiques,
Ou, sous les feux du jour, courbé vers le sillon, 190
Presser deux forts taureaux du piquant aiguillon.
Je puis même, tournant la meule nourricière,
Broyer le pur froment en farine légère.
Je puis, la serpe en main, planter et diriger
Et le cep et la treille, espoir de ton verger. 195
Je tiendrai la faucille ou la faux recourbée,
Et devant mes pas l'herbe ou la moisson tombée
Viendra remplir ta grange en la belle saison;
Afin que nul mortel ne dise en ta maison,
Me regardant d'un oeil insultant et colère: 200
O vorace étranger, qu'on nourrit à rien faire!
--Vénérable indigent, va, nul mortel chez moi
N'oserait élever sa langue contre toi.
Tu peux ici rester, même oisif et tranquille,
Sans craindre qu'un affront ne trouble ton asile. 205
--L'indigent se méfie.--Il n'est plus de danger.
--L'homme est né pour souffrir.--Il est né pour changer.
--Il change d'infortune!--Ami, reprends courage:
Toujours un vent glacé ne souffle point l'orage.
Le ciel d'un jour à l'autre est humide ou serein, 210
Et tel pleure aujourd'hui qui sourira demain.
--Mon hôte, en tes discours préside la sagesse.
Mais quoi! la confiante et paisible richesse
Parle ainsi!... L'indigent espère en vain du sort;
En espérant toujours il arrive à la mort. 215
Dévoré de besoins, de projets, d'insomnie,
Il vieillit dans l'opprobre et dans l'ignominie.
Rebuté des humains durs, envieux, ingrats,
Il a recours aux dieux qui ne l'entendent pas.
Toutefois ta richesse accueille mes misères; 220
Et puisque ton coeur s'ouvre à la voix des prières.
Puisqu'il sait, ménageant le faible humilié,
D'indulgence et d'égards tempérer la pitié,
S'il est des dieux du pauvre, ô Lycus! que ta vie
Soit un objet pour tous et d'amour et d'envie! 225
--Je te le dis encore: espérons, étranger.
Que mon exemple au moins serve à t'encourager
Des changements du sort j'ai fait l'expérience.
Toujours un même éclat n'a point à l'indigence
Fait du riche Lycus envier le destin. 230
J'ai moi-même été pauvre et j'ai tendu la main.
Cléotas de Larisse, en ses jardins immenses,
Offrit à mon travail de justes récompenses.
"Jeune ami, j'ai trouvé quelques vertus en toi;
Va, sois heureux, dit-il, et te souviens de moi." 235
Oui, oui, je m'en souviens: Cléotas fut mon père;
Tu vois le fruit des dons de sa bonté prospère.
A tous les malheureux je rendrai désormais
Ce que dans mon malheur je dus à ses bienfaits.
Dieux, l'homme bienfaisant est votre cher ouvrage; 240
Vous n'avez point ici d'autre visible image;
Il porte votre empreinte, il sortit de vos mains
Pour vous représenter aux regards des humains.
Veillez sur Cléotas! Qu'une fleur éternelle,
Fille d'une âme pure, en ses traits étincelle; 245
Que nombre de bienfaits, ce sont là ses amours,
Fassent une couronne à chacun de ses jours;
Et quand une mort douce et d'amis entourée
Recevra sans douleur sa vieillesse sacrée,
Qu'il laisse avec ses biens ses vertus pour appui 250
A des fils, s'il se peut, encor meilleurs que lui.
--Hôte des malheureux, le sort inexorable
Ne prend point les avis de l'homme secourable.
Tous, par sa main de fer en aveugles poussés,
Nous vivons; et tes voeux ne sont point exaucés. 255
Cléotas est perdu; son injuste patrie
L'a privé de ses biens; elle a proscrit sa vie.
De ses concitoyens dès longtemps envié,
De ses nombreux amis en un jour oublié,
Au lieu de ces tapis qu'avait tissus l'Euphrate, 260
Au lieu de ces festins brillants d'or et d'agate
Où ses hôtes, parmi les chants harmonieux,
Savouraient jusqu'au jour les vins délicieux,
Seul maintenant, sa faim, visitant les feuillages,
Dépouille les buissons de quelques fruits sauvages; 265
Ou, chez le riche altier apportant ses douleurs,
Il mange un pain amer tout trempé de ses pleurs.
Errant et fugitif, de ses beaux jours de gloire
Gardant, pour son malheur, la pénible mémoire,
Sous les feux du midi, sous le froid des hivers, 270
Seul, d'exil en exil, de déserts en déserts,
Pauvre et semblable à moi, languissant et débile,
Sans appui qu'un bâton, sans foyer, sans asile,
Revêtu de ramée ou de quelques lambeaux,
Et sans que nul mortel attendri sur ses maux 275
D'un souhait de bonheur le flatte et l'encourage;
Les torrents et la mer, l'aquilon et l'orage,
Les corbeaux, et des loups les tristes hurlements
Répondant seuls la nuit à ses gémissements;
N'ayant d'autres amis que les bois solitaires, 280
D'autres consolateurs que ses larmes amères,
Il se traîne; et souvent sur la pierre il s'endort
A la porte d'un temple, en invoquant la mort.
--Que m'as-tu dit? La foudre a tombé sur ma tête.
Dieux! ah! grands dieux! partons. Plus de jeux, plus de fête! 285
Partons. Il faut vers lui trouver des chemins sûrs;
Partons. Jamais sans lui je ne revois ces murs.
Ah! dieux! quand dans le vin, les festins, l'abondance,
Enivré des vapeurs d'une folle opulence,
Celui qui lui doit tout chante, et s'oublie, et rit, 290
Lui peut-être il expire, affamé, nu, proscrit,
Maudissant, comme ingrat, son vieil ami qui l'aime.
Parle: était-ce bien lui? le connais-tu toi-même?
En quels lieux était-il? où portait-il ses pas?
Il sait où vit Lycus, pourquoi ne vient-il pas? 295
Parle: était-ce bien lui? parle, parle, te dis-je;
Où l'as-tu vu?--Mon hôte, à regret je t'afflige.
C'était lui, je l'ai vu ........................
.........................Les douleurs de son âme
Avaient changé ses traits. Ses deux fils et sa femme 300
A Delphes, confiés au ministre du dieu,
Vivaient de quelques dons offerts dans le saint lieu.
Par des sentiers secrets fuyant l'aspect des villes,
On les avait suivis jusques aux Thermopyles.
Il en gardait encore un douloureux effroi. 305
Je le connais; je fus son ami comme toi.
D'un même sort jaloux une même injustice
Nous a tous deux plongés au même précipice.
Il me donna jadis (ce bien seul m'est resté)
Sa marque d'alliance et d'hospitalité. 310
Vois si tu la connais.' De surprise immobile,
Lycus a reconnu son propre sceau d'argile;
Ce sceau, don mutuel d'immortelle amitié,
Jadis à Cléotas par lui-même envoyé.
Il ouvre un oeil avide, et longtemps envisage 315
L'étranger. Puis enfin sa voix trouve un passage.
'Est-ce toi, Cléotas? toi qu'ainsi je revoi?
Tout ici t'appartient. O mon père! est-ce toi?
Je rougis que mes yeux aient pu te méconnaître.
Cléotas! ô mon père! ô toi qui fus mon maître, 320
Viens; je n'ai fait ici que garder ton trésor,
Et ton ancien Lycus veut te servir encor;
J'ai honte à ma fortune en regardant la tienne.'
Et, dépouillant soudain la pourpre tyrienne
Que tient sur son épaule une agrafe d'argent, 325
Il l'attache lui-même à l'auguste indigent.
Les convives levés l'entourent; l'allégresse
Rayonne en tous les yeux. La famille s'empresse;
On cherche des habits, on réchauffe le bain.
La jeune enfant approche; il rit, lui tend la main: 330
'Car c'est toi, lui dit-il, c'est toi qui, la première,
Ma fille, m'as ouvert la porte hospitalière.'
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046009
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.08.2025
Як вторгнення повномаштабне
У двадцять другім почалось,
В тероборону дуже вправно
Ішли всі люди… Чи здалось ?!
Та ні. Спішили захищати,
Бо Україна у вогні, -
Потрібно відсіч гідну дати
Й перемогти у цій війні.
Надворі зараз – двадцять п’ятий.
І лиш біжать від ТЦК…
Мелькають лише вправно п’яти…
Така реальність в нас гірка.
Де та межа: на ДО і ПІСЛЯ ?..
Коли її ми перейшли?
Мабуть, ще спить свідомість пізня
Чи у собі десь страх знайшли?!
Де та межа? Що сталось, люди?
Хто в цьому винен у цей час?
Десь йде війна… І горе всюди…
Аби лиш не торкалось нас.
У нас багато є байдужих,
Які сидять десь в стороні
І через це ми довго дуже
Ще будем битись в цій війні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1045492
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.08.2025
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=ZPsEN8uQIi8[/youtube]
Поговори зі мною, милий,
Про що завгодно говори:
Про сніг чи дощ, чи літні зливи,
Про сонце ясне ізгори.
Ти розкажи мені про зорі,
Про темну нічку, білий день,
Про дні яскраві чи суворі,
Про ясне сонце й чорну тінь.
Відкрий душі ти навстіж двері
І промінь сонячний впусти,
Щоб тіні чорні і химерні
Зуміли звідти утекти.
Поговори зі мною, друже,
Всі таємниці розкажи.
За тебе я хвилююсь дуже...
Мою довіру бережи.
Поговори зі мною, любий,
Довір тривоги й почуття.
Тобі підтримкою я буду:
Не на роки – на все життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1045428
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.08.2025
Це літо - багате дощами
Й на щедрі, рясні врожаї,
Садочки налились плодами
Й меди в стільниках є свої.
Дозріла у полі пшениця
І скоро почнуться жнива.
Квітками весь берег іскриться
І тягнеться вгору трава.
І вже метушливо лелеки
Навчають своїх лелечат
Літати високо й далеко
З кубла на стовпі, що між хат.
Попереду довга дорога
У сірій осінній імлі.
І їм не сховати тривоги –
Донизу несуться жалі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1045346
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.08.2025
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=jQRr1h5RyIw[/youtube]
- Дивися матусю, вже сонце сідає
Та вечір приходить до нас на поріг.
І кожна пташина додому вертає,
Було хоч у неї й багато доріг.
І кожна пташина додому вертає,
Було хоч у неї й багато доріг.
- Знай доню, що рідна, батьківська домівка,
Дасть сили й підніме, коли упадеш.
І матінка рідна, немов та лебідка,
Назавжди з тобою, допоки живеш.
І матінка рідна, немов та лебідка,
Назавжди з тобою, допоки живеш.
- Невже ти, матусю, коли я спіткнуся,
Мені помилки всі пробачиш в житті?
Невже, приголубиш, коли пригорнуся,
Й почую слова я і теплі, й прості?
Невже, приголубиш, коли пригорнуся,
Й почую слова я і теплі, й прості?
]
Як можу я сердитись, доню, на тебе?
Для мене ти – сонечко, ясна зоря.
Затулю собою, як буде потреба,
Нехай негаразди пливуть за моря.
Затулю собою, як буде потреба,
Нехай негаразди пливуть за моря.
Рідненька для мене ти, доню, дитина,
Лишишся найкращою ти назавжди,
Бо наша сім'я, то - щаслива родина.
Повинні її ми завжди берегти.
Бо наша сім'я, то - щаслива родина.
Повинні її ми завжди берегти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1045345
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.08.2025
Ведуть бійця, вже вкотре, на тортури…
Нема кінця знущань від москалів.
Диявол їх ординської натури
Вбивати й нищити усіх велів.
Ведуть бійця… Штовхають автоматом...
І бітою все луплять по ногах.
І кожен крок із нецензурним матом
Вистукує набатом у вухах.
Синці і гематоми, кров із рани…
Побої так даються всі взнаки.
Чи день, чи ніч, чи вечір, а чи ранок…
Ребро болить, й не підніме руки.
Ведуть бійця… Можливо, це – востаннє,
Коли він бачить день і білий світ,
Й сьогодні подих зробить вже останній…
Не хочеться вмирати в двадцять літ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044596
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.07.2025
На весільний рушник стали: Діма і Катруся,
І сьогодні в них весілля, в шлюбі поберуться.
Побажаєм молодятам перш за все, здоров’я,
Побажаєм ми вам, рідні, щастя і любові,
Лебединого кохання, вірності, підтримки
І взаєморозуміння чоловіка й жінки.
Між собою щоб жили ви, немов, у казці,
А відносини текли в ніжності та ласці.
Злагоди вам у родину, світла ув оселю,
Щоби завжди були щирі, радісні, веселі,
Щоб добро пливло рікою вам у вашу хату,
Щоб на сміх дитячий в домі були ви багаті,
Щоби дітки народились: хлопчики й дівчатка,
Рушником щоб шлях стелився рівнесенько, гладко,
Щоби вогнище сімейне бурі не тушили,
Щоби в затишку й смиренні все життя прожили.
Щоб кисільні бережечки і молочні ріки
Були завжди повноводні вам упродовж віку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044451
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.07.2025
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=Ie8kKdgsc8I[/youtube]
Хлопець дівчину зустрів
Біля перелазу
І забути не зумів
Ще її́ ні разу:
Світлі очі голубі,
Кучеряві коси.
Втратив спокій він тоді
Та кохає досі.
Приспів:
Перелаз, мій перелаз
І вербове гілля,
Тож запрошуємо вас
До нас на весілля.
Перелаз мій, перелаз,
Квіти та листочки.
Є вже донечка у нас,
А у вас - синочок.
Грає музика гучна:
Скрипка та цимбали.
Разом пара чарівна
У святковій залі.
Перший танець молодих
Тільки розпочався,
В коло з друзів та близьких
Рід увесь зібрався.
Приспів:
Перелаз, мій перелаз
І вербове гілля,
Тож запрошуємо вас
До нас на весілля.
Перелаз мій, перелаз,
Квіти та листочки.
Є вже донечка у нас,
А у вас - синочок.
Ллється в келихи вино,
З медом ще горілка
І лунають за столом
Тости, жарти й «Гірко!».
Місяць з неба опустивсь
На вербове гілля.
З перелазу шлях один –
До нас на весілля.
Приспів:
Перелаз, мій перелаз
І вербове гілля,
Тож запрошуємо вас
До нас на весілля.
Перелаз мій, перелаз,
Квіти та листочки.
Є вже донечка у нас,
А у вас - синочок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044241
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 22.07.2025
[i]Ярослав Володимирович Строй
(17.11.1976 р. – 10.09.2022 р.)
Народився у с. Кропивна Хмільницького р-ну Винницької обл.
Гранатометник стрілецького відділення стрілецького взводу в складі 59-ї окремої мотопіхотної бригади.
Поліг у бою 10 вересня 2022 року при виконанні бойового завдання між населеними пунктами Тернові Поди та Любомирівка Миколаївської області.
Місце поховання: с. Садове Літинської ТГ Вінницького р-ну.[/i]
Село Кропивна на Поділлі…
Хатина... Матінка – одна…
На вишні опустилось гілля,
Спадає листя до вікна.
Осінній смуток навіває,
А туга в хаті аж кричить…
Синочка рідного немає –
Портрет лиш на столі стоїть.
Не вірить, що нема синочка:
Десь загубився на війні.
А чи почує голосочок,
Чи промайне тінь у вікні?
Нема… Не прийде на світанні
І тихо в хату не зайде,
Розмов не буде й привітання
І не побачить вже ніде.
І серце мами ниє болем,
Не хоче вірити ніяк…
Ось дим розвіється над полем,
Війна затихне у боях
І повернеться син додому.
Хоча б легеньким вітерцем,
Обніме. В дотику такому
Притишить біль матусі й щем.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1043408
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.07.2025
Сергій Олександрович Базилевський
(1980 р.н. - 04.07.2025 р.)
У те село, звідкіль коріння роду,
Він на щиті вертається додому,
Де у могилах батько вже і мати,
Де він устиг і брата поховати,
Де місце хати зріє споришами,
Де досі стежка між двома дворами….
Жили в подвір’ях тих його бабусі:
І тата, й мами – рідні дві матусі.
Він приїздив в старесеньку хатину
Давно із мамою, коли ще був дитина.
Допоки мама поралась в городі,
Він засинав під казку баби Голі.
А ні, то грався з дітьми на дорозі
Аж поки вечір, всівшись на порозі,
Загонив в хату і дорослих й діток…
Тож йде у спомин все дитинство звідти…
Тепер в село вертається двохсотим…
О, скільки це триватиме й допоки?!
Набатом з неба прилетіла звістка -
У горі син Андрій, родина й жінка.
І навзрид тиша враз заголосила…
О де, скажіть, їм всім узяти сили,
Щоб горе це вони змогли сприйняти?..
Двохсотим він вертається до хати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1043301
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.07.2025
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=OIXRmgYuY5w[/youtube]
Пов'язує донька квітчасту хустину,
Що так пасувала колись і мені,
А личко біленьке її в цю хвилину,
Так схоже на вишню в саду навесні.
Приспів:
Хустина, хустина, хустина тернова,
Що матінка доні спішить передати.
В ній нації код – у квітках кольорових,
Та в слові святім, українському – мати.
Хустина, хустина, хустина тернова,
Що матінка доні спішить передати.
В ній нації код – у квітках кольорових,
Та в слові святім, українському – мати.
На яблуню схоже в зеленім садочку,
Як спів соловейка зліта вдалечінь,
А сонце відблискує в кожнім листочку
Ту просинь безмежну і ту голубінь.
Приспів:
Хустина, хустина, хустина тернова,
Що матінка доні спішить передати.
В ній нації код – у квітках кольорових,
Та в слові святім, українському – мати.
Хустина, хустина, хустина тернова,
Що матінка доні спішить передати.
В ній нації код – у квітках кольорових,
Та в слові святім, українському – мати.
Ще схоже на мальви червоні за тином,
На маки й волошки у хлібних полях,
Адже увібрала у себе хустина
І душу вкраїнську, й любов у серцях.
Приспів:
Хустина, хустина, хустина тернова,
Що матінка доні спішить передати.
В ній нації код – у квітках кольорових,
Та в слові святім, українському – мати.
Хустина, хустина, хустина тернова,
Що матінка доні спішить передати.
В ній нації код – у квітках кольорових,
Та в слові святім, українському – мати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1043294
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 08.07.2025
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=xSCRFirq4Ng[/youtube]
Ось закінчилися уроки,
Останній дзвоник пролунав
Й робити самостійно кроки
В життєвий шлях вже час настав.
Приспів:
В щасливу путь, в щасливу путь,
В щасливу путь, випускники.
Вперед упевнено ідуть,
Несуться вдаль усі стежки.
В щасливу путь, в щасливу путь,
В щасливу путь, випускники.
Вперед упевнено ідуть,
Несуться вдаль усі стежки.
Хай будуть міцні ваші крила,
Щоб досягли значних висот,
Хай розкриваються вітрила
Й несуться вдаль за горизонт.
Приспів:
В щасливу путь, в щасливу путь,
В щасливу путь, випускники.
Вперед упевнено ідуть,
Несуться вдаль усі стежки.
В щасливу путь, в щасливу путь,
В щасливу путь, випускники.
Вперед упевнено ідуть,
Несуться вдаль усі стежки.
Хай відкриваються всі двері
І всі можливості в житті,
Нехай всі сходинки кар’єри
Даються легко в майбутті.
Приспів:
В щасливу путь, в щасливу путь,
В щасливу путь, випускники.
Вперед упевнено ідуть,
Несуться вдаль усі стежки.
В щасливу путь, в щасливу путь,
В щасливу путь, випускники.
Вперед упевнено ідуть,
Несуться вдаль усі стежки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1042852
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 01.07.2025
[i]Пам'яті Павла Ткаченка від дружини Ніни [/i]
Спинилося все у життєвому вирі,
Немає буденної вже метушні…
У чорній хустині і страшному горі,
Лиш тугу й журбу залишив ти мені.
Мій лебеде вірний, мій соколе ясний,
Небесна сховала тебе синявА,
А тут на землі застеляє так рясно
Стежину мою пожовтіла трава.
Не радує серце теплесеньке літо,
В нім кригу не топить розквітла весна,
Душа починає ридати й боліти
Щоденно від того, - тебе вже нема.
Немає, не прийдеш, вже більш не почую
Твій голос чарівний і радісний сміх,
У далі небесні думками крокую,
Де в хмарах згубився життєвий твій слід.
Так хочу побачити образ твій знову,
Хоча б на хвилинку відчути тепло,
Від слів твоїх ніжних у тихій розмові…
Щоб поряд ти був, як раніше було…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1042526
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.06.2025
Незламність
[i]Повернення з полону Владислава Кондратюка
[/i]
Ця сивина у двадцять дев’ять років
Й глибокий погляд у очах…
Згубився у полоні час і спокій,
Та не вселився в душу страх.
Тебе тортури орків не зламали
Ані погрози клятих ворогів,
Молитви мами сили додавали
Й крізь пекло ти пройти зумів.
Ти випромінюєш стійку відвагу,
Незламність й мужність в боротьбі,
І заслуговуєш від всіх поваги.
Тож доземний уклін Тобі!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1042519
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.06.2025
Через 10 років нагорода знайшла Героя
Спасибі за пам'ять, за шану.
Адже головне для батьків:
Коли пам’ятають дитину
Й про те, як він бив ворогів.
За край свій, людей, за родину,
У землю сиру він поліг.
За вільну свою Україну
Двохсотим вернувся з доріг.
Його замінили вже інші,
І далі боронять свій край.
Не бачимо спокою й тиші,
Снаряди лише підганяй.
А ворог все преться і преться,
Лавиною суне до нас,
І де ж те їх плем’я береться,
Й розплати чи прийде той час?
Та наші бійці не здаються:
Відважність і мужність в очах.
Адже всі героями звуться,
Зітруть ворогів в пух і прах.
Зійде українська ще Правда
І сонце засяє вгорі.
Побачим ще Волю й Свободу
В єдиній Вкраїні моїй.
Спасибі вам, друзі, за пам'ять,
Адже ми всі разом – сім’я!
Україна для нас – Ненька й Мати!
Ми – діти її: ти і я!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1042439
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.06.2025
Сьогодні всі квіти найкращі для Тебе,
Хай сонечко ясне всміхнеться із неба,
Нехай обігріє й обніме теплом,
Зайде у будинок і щастям, й добром.
Під ноги хай стелиться м’яка дорога,
Нехай обминає неспокій й тривоги.
Хай пишеться проза, складаються вірші,
А нові картини виходять частіше.
Натхнення, наснаги і плідної праці,
Хай успіх чекає на кожному кроці.
Так будь же успішна і завжди весела,
Хай здійсниться все, що в житті Ти хотіла.
Хай злагода завжди панує удома,
Підтримки багато, не знала щоб втоми,
Й завжди відчувала турботу й повагу,
Хай Бог вберігає життєву дорогу.
З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ, ВАЛЮШО!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1042290
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.06.2025
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=Ku4AnXTXPns[/youtube]
Нам хлібну скоринку від зайця
У хату приносив дідусь:
Онукам черствого окрайця...
Згадалося зараз, чомусь.
Онукам черствого окрайця...
Згадалося зараз, чомусь.
Старенький та ще на роботі.
Він скирту зимою стеріг.
А вдома, у повній злидоті,
Той вечір сідав на поріг.
А вдома, у повній злидоті,
Той вечір сідав на поріг.
Вогонь запаливши дровАми,
Поставивши борщ у печі,
З онуками бабця - малими,
Дрімала до ранку вночі.
З онуками бабця - малими,
Дрімала до ранку вночі.
Дід вранці заходив у хату,
Пакунок з кожуха виймав.
Скоринки було небагато
Та нею дітей пригощав.
Скоринки було небагато
Та нею дітей пригощав.
Ой як же тоді смакувала
З морозу скоринка оця! -
І радість по хаті витала,
І вдячності зайцю слівця.
І радість по хаті витала,
І вдячності зайцю слівця.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1042289
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.06.2025
Світає…
І ніч догоряє.
В маленькій хатині
сім’я спочиває.
Втомились…
У полі трудились.
Під сонцем спекотним
вони наморились.
Щоночі,
стуливши лиш очі,
іде від них втома
із снів їх пророчих.
Так тихо…
І хвіртка не рипне,
боїться, що скрипом
розбудить ще лихо.
Вставати
почне перш всіх мати,
в печі розпаливши,
день впустить до хати.
Світанок…
Ще мить і на ґанок
зайде повноправно
новий день і ранок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1042118
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.06.2025
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=Sb7L67iWGVM[/youtube]
Останній дзвоник зазиває
Гостей в ранковий час,
Адже зі школи проводжає
В цей день четвертий клас.
Приспів:
Маленьку рідну, нашу школу
Згадаємо не раз,
Та учнями уже ніколи
Не прийдемо у клас,
Де перша вчителька, як мати,
Запросить нас до парт,
Щоб цифри з нами рахувати,
Читати щоб буквар.
Сьогодні з рідного порогу
Птахи злітають ввись.
Життєві щоб шляхи-дороги
Вперед лиш понеслись.
Приспів:
Маленьку рідну, нашу школу
Згадаємо не раз,
Та учнями уже ніколи
Не прийдемо у клас,
Де перша вчителька, як мати
Запросить нас до парт,
Щоб цифри з нами рахувати,
Читати щоб буквар.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1041337
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.06.2025
Засріблилось ранковими росами
У зеленій та пишній траві.
Над долинами, вкритих покосами,
Вдаль несуться хмарки дощові.
Вітерець їх підгонить, підштовхує
І збирає докупи в одну,
Мов ту чашу водою наповнює,
Бо земля зачекалась дощу.
Десь за лісом гримить і скрізь котиться
Гуркотливе волання грози,
А в долині в покосах розноситься
Недосушена крапля сльози.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1041317
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.06.2025
Випуск 4-ого класу Андріяшівської початкової школи
Вже дощами весняними вмитий
Перецвів на алеях бузок,
Й на шкільному подвір’ї під липами,
Випускний залунав ось дзвінок.
Так приємно сьогодні і радісно,
І щемливо в душі водночас,
Бо з шкільної сім’ї, де так гамірно,
Йде із школи четвертий наш клас.
Зазиває дзвінок мам і татків,
І бабусь в школу, і дідусів.
Бо у день цей, повинні всі знати,
Ми вітаємо випускників.
Побажаєм вам, дітки, удачі,
І багато ще сонячних днів,
Щоб неспокій і біди, дитячих
Не торкались ні рук, а ні снів.
Щоб все небо було в білих хмарках
І веселка в ясних кольорах,
Щоб сигнали тривоги з-за парти
Не гонили нікого в підвал.
Побажаєм щасливої долі,
І досягнень нових, і висот.
Щоб навчалися гарно у школі,
І не мали ви зайвих турбот.
Хай дитинство іде й процвітає
У спокійний і мирний лиш час,
А Бог стежку таку вам вділяє,
Щоб всі ми лиш раділи за вас.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1040801
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.05.2025
Вітаєм тебе, наш синочку!
Вітаєм на рідній землі!
Твій знов зазвучить голосочок
У нашім маленькім селі.
Зустрінуть заплакані вишні,
Промоклі холодним дощем,
А зорі вечірньої тиші
Вгамують душевний біль й щем.
Тебе зачекалась родина,
А в мами в косАх – сивина,
Адже найрідніша дитина
В полоні так довго була.
Гнітила ота невідомість
Та й серце від болю пекло,
І в темінь туманну, натомість,
У просторі часу несло.
Тепер повернувся з полону…
У руки дали телефон,
Який затремтів у долонях…
В нім голос матусі…- Алло!
-Живий я, матусю! Я- вдома!
Чекай, я вже скоро прийду.
І сльози змішалися з словом,
І краплі утіхи й жалю.
Зітхнула з полегшенням мама,
З очей покотилась сльоза.
-Нарешті, синочку, ти з нами…
Тебе дочекатись змогла.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1040597
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.05.2025
(мамам, діти яких на війні)
Тримайся, матусю… Ти – сильна! Ти зможеш…
Усе ти здолаєш, усе переможеш.
Гартований дух твій бідою й війною,
Готова закрити дітей ти собою.
Готова на крилах в край світу летіти,
За діток в молитві щоденно просити,
Хай Бог вбереже всіх: і доньку, і сина,
Хай буде єдина завжди Україна!
Тримайся, матусю! Ти – сильна! Ти – Мати!
Бо хто, як не ти зможе шлях цей здолати.
Ти вірити мусиш, ти мусиш чекати,
Ти будеш живими дітей зустрічати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1039912
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.05.2025
[i]П’ятистопний анапест із цезурою
[/i]
Ці тривоги мої, що постійно так серце бентежать,
Йдуть у думи сумні та приходять до мене не вперше,
Розлетівшись навкруг, наповняють і простір, і хату.
Я тепер не засну, бо думок тих до ранку багато.
Уночі заметіль і лягає на землю пороша,
А у дім звідусіль йдуть тривоги сумні й нехороші,
Бо триває війна та ще обстріли сильні щоденні,
І не кожен із нас у ній виживе й буде спасенним.
Доведеться не всім святкувати війни перемогу,
Проте змушені ми аж до неї пройти цю дорогу.
30.11.2023 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1039182
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.05.2025
Всі мертві лежать побратими,
Машина згоріла димить,
Один він, вцілілий між ними,
Поранений збоку лежить.
Піднятися важко, не може,
Подати сингал? Як і чим?..
Лиш янгол в цей час допоможе,
Щоб він залишився живим.
Ця рана не зовсім глибока,
Та тільки не чує він ніг.
І пляма червона вже збоку,
Бо крапає кров в білий сніг.
Рукою затиснув те місце –
Пронизує болем живіт,
А зверху чи кущ, чи деревце,
І грона звисають із віт.
Це грона червоні калини,
Що теж опадають на сніг...
Й думки понеслись до родини,
Де рідний до болю поріг.
Бійця там додому чекають
І моляться Богу щодня.
Померти – він права не має,
Бо як же без нього рідня?!
Малесенька донька й синочок
Збирається в перший клас йти.
Відгомоном їх голосочки
Він чує й не зможе піти.
Та й янгол його закликає:
«Терпи і не смій помирати!
Це місце бійці відшукали,
Вже їдуть тебе забирати».
15.12.2022 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1039065
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.05.2025
Тут над ставочком на узвишші
Будівля школи височить.
Шкільний дзвінок прониже тишу,
Позве дітей уроки вчить.
Поволі гамір затихає,
Коли заходить вчитель в клас,
І радо учні всі вітають
Та посміхаються щораз.
В широкі вікна заглядає
Тепленьке сонце з висоти.
В подвір’ї клумби розквітають
Й ялинки тягнуться рости.
О школо рідна і прекрасна!
Ти –серце нашого села!
Ще молодою доля вчасно
Мене до тебе привела.
Як з чоловіком ми побрались
То жить приїхали в село.
Йшла працювати, вже так сталось,
Бібліотекарем давно.
За стільки років, школо рідна,
Мені ти вже як другий дім.
Ти вивчила і дочку й сина,
І тут навчався й другий син.
Отут моя щкільна родина!
Чудовий наш педколектив.
За віком мати є й дитина,
Та всі втягнулись в один вир.
Очолює наш шкільний заклад
Директор школи Курильчук,
Для всіх як батько і порадник,
Для когось вірний й добрий друг.
В чудовій дружній атмосфері
Живе шкільний наш колектив.
Для всіх відкриті навстіж двері,
Ніхто не лишиться один.
Тут і повагу, і підтримку
Я відчувала кожен раз,
Та у страшні, гіркі годинки
Були всі поряд увесь час.
Безмежно кожному я вдячна,
За щирість й доброту душі,
Із вами по житті не лячно,
Ні бурі не страшні й дощі.
Щоранку, школо, зустрічаєш
Мене ти відблиском з вікна.
І моє серце аж співає
І розквітає тут душа.
Я почуваюсь молодою.
І серед учнів й вчителів
Хотілось бути ще б з тобою,
Бо тут – найкраший колектив!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1038757
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.04.2025
Заплакало небо дощами
І світ потьмянів в кольорах.
Вмиваюсь, рідненький, сльозами...
Вже більш не зустрітися нам.
Пішов ти від мене далеко
В небесний незвіданий край,
Додому вернеться лелека
Та тільки тебе не чекай.
У дім не відкриєш більш двері,
Не сядемо вдвох за столом,
Аби скуштувати вечерю
Та слухать пташок за вікном.
Ти сам будував наш будинок,
Де наші зростали сини,
Разом зустрічали ми ранок
Щоліта, щодня, щовесни.
Удвох ми все дружно робили,
І радість, і сум - пополам.
У злагоді дні пролетіли,
Де сонце всміхалося нам.
Для мене ти був наймилішим,
Чудовим, хорошим таким,
Для внуків й дітей найдобрішим,
Знайомим усім був своїм.
Та доля взяла розділила…
Тепер я без тебе - одна.
Без тебе підрізані крила…
Тебе не поверне весна.
Заплакало небо дощами
І світ потьмянів в кольорах,
Вмиваюсь, рідненький, сльозами...
Вже більш не зустрітися нам.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1038738
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.04.2025
Заплакана весна у зимнім смогу
Все поле розвезлА, і степ, й дорогу.
В багнюці все: і техніка, і люди,
Від неї не сховатися нікуди -
Товчуть ногами як зерно у ступі…
І падають на землю трупи… трупи.
Немає місиву кінця, ні краю:
Одні до пекла йдуть, а хтось – до раю.
Поранений чекає допомогу.
За нього вдома моляться десь Богу,
Вдивляються за обрій на дорогу,
Чекаючи бійця живим додому.
Земля просочена і кров’ю, і сльозами.
Іде весна заплакана дощами.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1036855
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.04.2025
Чи знаєш: як душа болить
І туга тихо роз’їдає?
Здається іноді: ще мить…
Останній вдих – й тебе немає.
Як жити з болем кожен день,
Коли підрізані вже крила?
Чи заспіває птах пісень,
Якщо злетіти вже несила?
Чи бачиш інші кольори,
А чи назАвжди - чорно-білі?
Чи промінь сонця ізгори
Торкнеться крижаної цілі?
Адже бурхлива і стрімка
Вперед лиш річка протікає..
Вода у русло із струмка
Усе тече… і затихає.
Минає день, минає час..
Лиш туга душу спопеляє
І болем в серці кожен раз
Все віддає …і не минає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1036841
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.04.2025
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=-ervExkPQvI[/youtube]
Мій край, сповитий чебрецями
І заколиханий в житах.
Тут сонце світить над гаями,
Пшениця зріє у полях.
Тут жайвір будить теплий ранок
І ллється пісня солов’я,
Медово-липовим серпанком
Усе навкруг цвіте, буя.
Тут заплітаються в віночок
І маки, і волошок цвіт.
Плодами хвалиться садочок.
Й птахи збираються в політ.
Поля навкруг села й діброва,
Й широкий берег за ставком,
Зовуть мене до себе знову,
І шлях встеляють рушником.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1036532
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 29.03.2025
Присвячення брату Ярославу від сестри Олі
Мій братику рідний, моє левенятко!
Ти досі для мене за маму і татка.
Зостались у світі одні ми з тобою:
Ти – братом найкращим, тобі я – сестрою.
Залишила рано нас наша матуся,
За нею щодня я сумую й журюся.
Хотілось б хоч слово від неї почути,
Та з неба нікого назад не вернути.
Живу сиротою неначе билина.
Для мене ти, братику, в світі єдиний,
Для мене підтримка моя і опора.
Я знаю: для мене звернеш ти всі гори.
Я дякую, брате, що завжди зі мною.
Себе відчувала в безпеці з тобою,
Як поряд ти був, я немов за стіною…
Та тільки розлучені зараз війною.
Тепер ти на сході мене захищаєш,
Я ж молюся Богу і слізно благаю:
Щоб з неба Господь зміг тебе вберігати,
Завжди захищає хай Божая Мати,
Хай Ангел-Хранитель тримає за руку,
Аби не зазнав ти ні болю, ні муки.
Хай Янголом буде ще й наша матуся,
Аби лиш живим ти додому вернувся.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1036249
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.03.2025
Всі надії, розтрощені вітром,
Розгубились в задвірках війни,
Розлетілись по білому світу...
Не догнати, до них не дійти.
Шо взамін залиши́ли натомість
У безвихідній сірій імлі?
Там попереду лиш невідомість
Заколихана в сум і жалі.
- Чи верну́ться назад?
- Не чекай вже.
Перем’яли в триклятій війні.
І відкрити ключ двері не зможе
Вже ніколи в розбитій стіні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1036171
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.03.2025
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=X8FFwyrzNKg[/youtube]
Не встигла мати вишити сорочку,
Щоб сину дарувати навесні.
Цвіт білий вишень обсипавсь в садочку -
Синочок рідний був вже на війні.
Ще сонце вранці не торкалось броду,
А вітер з громом стукав у вікно.
Жахлива звістка прилетіла з Сходу -
В руках у неньки почорніло полотно.
Сорочку мати слізьми окропила
І чорними всі стали кольори.
-О, Боже милий!- в небо голосила,
-Мене ти замість нього забери!
Та білим цвітом вкрились її коси,
Коли сорочку клала у труну.
В очах з’являлись сльози, наче роси
Й вона кляла, кляла оту війну
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035934
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 21.03.2025
Тут небо таке пурпурове
Розлилося глянцем вгорі.
А десь, кілометрів за сорок,
Димляться будинки в вогні.
Тут пледом густим та стіною
Багряна важка синява,
Весь світ затуливши собою,
Земельку від орків хова.
І фарби, змішавшись в палітрі
Багряних відтінків, згори
Сховали в невидимі сіті:
І річку, і сад, і двори.
Тож вітер притих, не колише
Тонесенькі гІлки верби.
Усе причаїлося в тиші
Й у річці дзюрчання води.
Несеться страшною війною
Десь гуркіт гучних канонад,
А клаптик землі за рікою
Закритий від вражих цикад.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035933
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.03.2025
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=hNnQRwyRAGA[/youtube]
Ти намалюй для мене сонце:
Яскраве, ніжне, золоте.
Йому всміхається віконце,
Бо навкруги усе росте.
Ти намалюй для мене небо,
Безмежно-синю височінь,
Бо для душі то є потреба:
Злетіти птахом вдалечінь.
Ти намалюй для мене поле,
Що буйно колосом цвіте
Й заповнені усі стодоли.
То значить: хліб у нас буде!
Ти намалюй для мене річку -
Прозора,чиста в ній вода,
І де росте струнка смерічка,
Їй вітер гілля все гойда.
Ти намалюй цей світ пастеллю,
Яскраві барви підбери,
Додай в життя п'янкого хмелю,
Веселки краплю сотвори.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035265
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.03.2025
(памфлет)
Пов’язала знову зозуленька
Замість хустки сивую косу
Й подалась до Трампа помаленьку
Жалість викликати і сльозу.
Розказати і йому, і світу,
Лише б Трамп те слухать захотів,
І велів в кубло її впустити,
Бо вона - найкраща з матерів.
Їй якби потрапити в кубельце,
То змогла б порядок навести.
Вкласти у кубло і душу, й серце,
І яєчко…. (Господи, ж прости..)
Все тоді б зуміла порішати
І закінчити змогла б війну..
Мир принести зможе жінка-мати,
Буде як гарантом на посту.
Це ж вона була вже й добре знає:
Як всі справи з путіним «рішать»,
Й покровителів тепер шукає –
Треба ж яйця в кубла підкидать.
Господи, прости усіх нас грішних
І не допусти "яєць" невтішних…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035254
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.03.2025
Жорстокий світ, а в нім шакали-
«гаранти миру» та вовки.
І ми – не вівці з їх отари,
а вони нам - не пастухи.
Ми є народ! І Правди слово
зітре кайдани й ланцюги.
І наше слово – не полова,
яку розвіють десь вітри.
У нас війна іде жорстока…
Прийнявши ворога удар,
бороним світ і всю Європу
від отих нелюдів-примар.
«Борімось, люди, і поборем..» -
як говорив колись Тарас.
Ми про́йдемо війну та горе,
й настане в нас ще мирний час.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1034739
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.03.2025
Вклонімося низько у тихій молитві
Всім донькам загиблим, всім нашим синам,
Всім тим, хто сьогодні лежить у могилі,
За волю всіх нас заплативши життям.
Вони не прикрилися спинами інших,
А гідно пішли боронити наш край.
На плаху поклали своє найцінніше,
Як смерть скрізь збирала пекельний врожай.
Спинімось, схилімось в хвилині мовчання,
Вклонімось низесенько аж до землі
І честь їм віддаймо в повазі й пошані.
Це – Ангели наші й Герої усі!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033934
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.02.2025
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=WIkx7QGyWD0[/youtube]
Мій милий, рідненький, так хочеться жити,
Кохать до безтями і вірно любити,
Проводити дні та всі ночі з тобою,
Та тільки вмиваюсь гіркою сльозою.
Від горя не бачу я білого світу...
Бо як із полону тебе повернути?
Де зараз ти, рідний, - одна невідомість,
Лиш дні у чеканні я маю натомість,
І лише неспокій, і лише тривоги..
Коли ж, мій рідненький, чекати додому?
До те́бе летіла б на крилах пташиних,
Крильми від біди затулила б, мій милий.
Та тільки не знаю: тебе́ де шукати?
Від горя вся сива зробилася мати,
Схилилася постать старенька у батька,
Вже вилили сліз за тобою багацько.
Та вірю і знаю: вернешся додому,
Коли ж то все бу́де - лиш Богу відомо.
Я Господу молюсь і слізно благаю:
Хай Ангел-Хранитель тебе вберігає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033884
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 22.02.2025
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=YkrPVWw5k7c[/youtube]
По небу лелеки
Летять так далеко:
Над лісом, над полем,
Над рідним селом.
Дивлюся за обрій,
Утратила спокій -
Лелека махає
До мене крилом.
А серце тріпоче,
Прощатись не хоче,
Та літо забрали
З собою вони.
А слі́́дом йде осінь
І сонечка промінь
Ховається в хмарках
Чекати весни.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033883
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 22.02.2025
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=mDaGiWHRPe0[/youtube]
Мої рушники, ви - мої вишиванки,
Недоспані ночі, тривожні світанки.
В них спів соловейка і крик журавля,
Що стомлені крила несуть іздаля.
В них спів соловейка і крик журавля,
Що стомлені крила несуть іздаля.
Мої рушники, ви - мої вишиванки,
Недоспані ночі, тривожні світанки.
Тут маки червоні цвітуть в полотні,
Вони посміхаються людям, мені.
Тут маки червоні цвітуть в полотні,
Вони посміхаються людям, мені.
Мої рушники, ви - мої вишиванки,
Недоспані ночі, тривожні світанки.
Ромашки, волошки, дубові листочки,
Що шила на долю для сина і дочки.
Ромашки, волошки, дубові листочки,
Що шила на долю для сина і дочки.
Мої рушники, ви - мої вишиванки,
Недоспані ночі, тривожні світанки.
В добрі щоб, в здоров'ї ішли їх роки,
Щоб завжди із ними були рушники.
В добрі щоб, в здоров'ї ішли їх роки,
Щоб завжди із ними були рушники,
Мої рушники, ви - мої вишиванки,
Недоспані ночі, тривожні світанки.
Ще зорі вечірні та вранішні роси,
І стрічка яскрава, заплетена в коси,
Ще зорі вечірні та вранішні роси,
І стрічка яскрава, заплетена в коси,
Мої рушники, ви - мої вишиванки,
Недоспані ночі, тривожні світанки.
Ще сонях, що виріс на рідних полях.
Цвіте Україна в моїх рушниках.
Ще сонях, що виріс на рідних полях.
Цвіте Україна в моїх рушниках.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032537
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 07.02.2025
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=Wd2tz8XLLSU[/youtube]
Нічого немає у світі
Миліше за мову мою.
Я бачу в квітучому цвіті
Її в незрівняннім краю.
Приспів:
Цю мову – бездонну криницю,
У серці своїм зберегла.
Вона як цілюща водиця
Й жаданий ковток з джерела.
Я слухала мову з дитинства,
Вбирала з грудним молоком.
Вона як засіяна нива
Зростала добротним зерном.
Приспів:
Цю мову – бездонну криницю,
У серці своїм зберегла.
Вона як цілюща водиця
Й жаданий ковток з джерела.
Я слухала спів солов’їний,
Хрущів, як гули у садку.
Збирала в намисто перлини
З веселки, як йшла у вінку.
Приспів:
Цю мову – бездонну криницю,
У серці своїм зберегла.
Вона як цілюща водиця
Й жаданий ковток з джерела.
Тож пиймо її́ та черпаймо,
Даруймо навколо усім,
Збагачуймо і́ очищаймо,
Плекаймо її́ й бережім.
Приспів:
Цю мову – бездонну криницю,
У серці своїм зберегла.
Вона як цілюща водиця
Й жаданий ковток з джерела.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032461
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 06.02.2025
Сьогодні 27.01.2025р. минає 2 роки як перестало битися серце нашого земляка, захисника, старшого солдата гранатометного відділення 2 роти спеціального призначення військової частини А-4025 Медведчука Олександра Васильовича (25 червня 1990 р.н.). Світла пам’ять Герою! Співчуття родині!
Війна смертельною косою
Зриває наш найкращий цвіт
І туга гіркою сльозою
Вмиває землю стільки літ.
Встеляє кров'ю молодою,
Якою скроплені поля.
Синів, що знищені ордою,
Приймає матінка-земля.
Все більше множаться могили,
Над ними жовто-синій стяг.
І чути стогін: Сину! Сину…
До ночі зранку скрізь щодня.
Немає й Саші вже два роки,
Але, здається, один день.
Ще досі чути його кроки,
Мигне деінде його тінь.
Гарячим болем стисне в грудях
У мами серце, як вогнем,
Слова зірвуться:- Люди.. люди…
Та й стихне стогін.. лише – щем.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031674
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.01.2025
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=rAd2-5VQW0M[/youtube]
Нацисти, рашисти. Чи є в них різниця?
Тотожні поняття і зветься це - ЗЛО́.
Хто зміг би подумати , в сні не присниться,
Насправді, наскільки підступне воно.
Діди не розгледіли підлість совєтів,
Лиш нищили й гнали від себе фашизм,
Щоб знали вони, що прийдеться терпіти,
Що ми ще пізнаємо клятий рашизм.
Було ще тоді його нищить під корінь,
Щоб зло не повзло по вкраїнській землі́.
Бо там де москаль, то лиш сльози та горе,
Страждають від нього дорослі й малі.
Репресії, голод, арешти, убивства,
Свавілля чиновницьких владних структур -
радянські совєти творили безчинства,
Не знали своїх щоб ми власних культур.
Щоб втратили мову, свою ідентичність,
Обряди і звичаї наших батьків,
Щоб лиш визнавали московську величність,
Й робили все те, що нам кремль повелів.
І скільки б не вилась диявольська нитка,
Приходить кінець бусурманській орді.
Ми ждем перемогу – прийде вона швидко..
Кінець покладемо цій клятій війні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031542
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 25.01.2025
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=uz8AcnyYcK0[/youtube]
Створив Бог жінку чоловіку,
Узявши часточку ребра,
Щоб з ним у парі аж до віку
Вона щасливо прожила.
З ребра, що взяв із його тіла,
Немов продовження й завжди
Так само мислила, й робила,
Й могла шляхом поруч іти.
З ребра, що в нього під рукою,
Щоби її він захищав,
Щоб милувавсь нею такою
І завжди за руку тримав.
З ребра, що в нього під сердечком,
Щоби її так й називав,
Казав щодня: Моє серденько!
Та вірно й щиро щоб кохав.
Створив Бог жінку чоловіку,
Тож всі по-божому живіть:
Ростіть дітей і аж до віку
Разом удвох цей світ любіть.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031158
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 20.01.2025
(памфлет)
Клеймо «НІХТО!», хоча з дитинства
У тебе статус сироти.
Ти матінку не знав з маленьства -
Пішла так рано в засвіти.
Ти ріс у люблячій родині
Бо тітка мамою була,
І що потрібно для дитини,
Усе, усе тобі дала.
Коли загинув ти Героєм
В АТО ще десять літ назад,
То для чинуш ти став ізгоєм,
Де «підфутболить» кожен рад.
Вони кричали на всіх рівнях
Й питали дружно: «Хто він нам!»
Стирали пам'ять й твоїм рідним
Варили воду "єралаш".
В нас чітко вказано в законі:
Щоб на війну сиріт не брать,
А в військоматі: - Як не годен?!
Він може...хай йде воювать!
Дали добро й тебе убили,
І голова в них не болить.
Тож замість статусу «Загиблий»
Клеймо веліли почепить.
Навіщо владі та морока:
В законі пункти ті мінять?!
Бо, не дай Боже, ненароком
Прийдеться ще відповідать.
То краще вже клеймо повісить
І тихо викинуть за борт.
Та й відфутболить: - Йди ти звідси.
Ти не Герой, ти в нас – ніхто!
Хоч числився у різних списках,
Але кругом ти був "не свій".
І от тепер, так тишком-нишком,
Нарешті ти знайшов своїх.
Тепер не сам ти, сиротина,
Вас так багато із клеймом,
Бо хто загинув в Україні
До 22-го - НІХТО !
Вже десять років засідають
В Верховній Раді й на місцях
Й якісь питання там рішають…
Про клумби.. Що їм до бійця?!
Нехай воює бідолаха,
Бо захист – справа ця його.
Як голову складе на плаху,
То - згине в статусі «Ніхто!».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031005
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.01.2025
Звичайна жінка, берегиня
Свого сімейного гнізда.
Ти - мама ніжна і дбайлива,
Привітна, щира і проста.
Сини дорослі: Вова й Саша,
Невістка Віка – вже донька,
Даніїл й Богдан – онуки наші...
Хай щастям повниться ріка.
Дбайлива мама і бабуня
Для двох прекрасних онучат.
Чудова, гарна господиня,
Кругом встигаєш дати лад:
І в господарстві, і в городі,
І в хаті – чистота кругом.
Як гості в Тебе на порозі,
Є частувать чим за столом.
Зваблива усмішка, чарівна,
Смішинки в кутиках очей.
Життє́вим шля́хом йдеш Ти гідно
Поміж близьки́х Тобі людей.
Колись давно за чоловіком
Приїхала на чужину…
Літа, що йшли, згубились в ліку,
Але Ти маєш тут рідню.
Десь там залишилось минуле:
Дитинство й юність в Рогачах,
А тут усе Твоє, набуле:
Твій дім й сім’я у Лемешах.
Поміж людей відкрита, щира
І доброзичлива завжди,
Тож таку рису, як довіра
В Тобі всі ближні віднайшли.
Тебе шанують й поважають
Куми́, сусіди і рідня.
Не тільки в Лемешах тут знають –
Навкруг Ти стала всім своя.
Роки пливли і пролітали,
Впліталась в коси сивина
І все, що доля посилала,
Ти з гідністю пройти змогла.
Були і радості, й печалі,
Було і горе, і біда...
Проте сьогодні нашу Валю
Вітати вже прийшла пора.
Твій Ювілей зайшов у хату
А вслід роки Твої летять.
Дозволь Тебе нам привітати,
Адже сьогодні -60!
Бажаєм успіху й удачі,
Щоби збувались мрії всі,
Щоб дні нові ставали кращі,
Щоб злагода була в сім’ї.
А ще поваги і підтримки
Дітей та шани земляків,
Під мирним небом без хмаринки,
Спокійних кольорових снів.
Хай завжди радість йде у хату,
А з нею щастя і добро,
Хай світлих днів буде багато,
Зігрітих сонячним теплом.
Хай Мати Божа захищає
Від всіх напастей і всіх бід,
Хранитель-Ангел вберігає
І завжди йде з Тобою вслід.
Хай доля стелить ще під ноги
З найкращих квітів килими,
Й шляхом життєвої дороги
Змогла щоб МНОГА ЛІТ іти.
І повсякденно, повсякчас
Хай за́вжди буде все гаразд!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030993
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.01.2025
Останній будинок тримався уперто:
Із дахом розбитим, без вікон, дверей,
Хоч оркам вдалося безжально так стерти
Усе навкруги хаотичним вогнем.
Одні лиш руїни та вирви глибокі,
Кругом попелища та чорна зола,
Згоріли, здиміли дерева високі,
Під ними зітліла зелена трава.
Деінде здіймався із кіптяви вгору
Від чадного диму тонкий черв’ячок,
Та смородом з попелу бризкав нагору,
Іще недотлілий дощенту дрючок.
Вцілілий будинок – єдиний у місті,
Потрапив під дроном в його об’єктив.
Той дім показали з екранів у вістях,
Що вистояв й град, та вогонь не зломив.
Один лиш будинок… Один на руїнах..
Іще донедавна тут місто було…
І зболена ранами наша країна
Тримається, б’ється, щоб знищити зло.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030743
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.01.2025
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=K5HNchdxcR4[/youtube]
Посивіла стара мати за цю ніч,
Покотилася хустина в неї з пліч.
Провела вона синочка за село,
Від тривоги в неї ноги відняло.
Приспів:
Повертайся, мій синочку, дорогий,
Неушкоджений, вцілілий і живий!
Захисти, ти, Матір Божа, це дитя
І не дай, щоб обірвалося життя!
Все тримала його руку у руці
І ховала розпач й відчай на лиці.
Посміхалася до нього, як могла,
І не знала, як додому добрела.
Приспів:
Повертайся, мій синочку, дорогий,
Неушкоджений, вцілілий і живий!
Захисти, ти, Матір Божа, це дитя
І не дай, щоб обірвалося життя!
Все благала вона Бога у ту мить,
Щоб синочок залишився її жить.
І котилася з очей гірка сльоза
На траву, під ноги мами, мов роса.
Приспів:
Повертайся, мій синочку, дорогий,
Неушкоджений, вцілілий і живий!
Захисти, ти, Матір Божа, це дитя
І не дай, щоб обірвалося життя!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030445
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 10.01.2025
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=aTNiOfMmwOM[/youtube]
Так тихо.. Темінь.. Ніч колише
Безсоння тускле в сповитку,
Промінчик з вікон ледве дише,
Клубком скрутившись у кутку.
Приспів:
Безсоння, безсоння, безсоння...
Тривоги, тривоги всю ніч.
Неспокій усівсь в підвіконні,
Торкається холодом пліч.
Голосить навзрид сіра тиша,
У скронях вибиває такт,
І не піде, і не полишить,
Заключний ще не грає акт.
Приспів:
Безсоння, безсоння, безсоння...
Тривоги, тривоги всю ніч.
Неспокій усівсь в підвіконні,
Торкається холодом пліч.
Думки роями все міцніше
Літають із кутка в куток,
Заглибившись в віконну нішу,
Летять у небо до зірок.
Приспів:
Безсоння, безсоння, безсоння...
Тривоги, тривоги всю ніч.
Неспокій усівсь в підвіконні,
Торкається холодом пліч.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030443
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 10.01.2025
Твій день народження земний…
Але без тебе.
До болю в серці він гіркий,
Адже без тебе.
До сліз, що котяться струмком…
Думки про тебе
Збираються десь за селом
Й летять до тебе.
Але де слід твій віднайти?
Спитати в тебе?!
В які пішов від нас світи
І як там в тебе?
Мовчання в відповідь кричить:
-Як ми без тебе?!
Скажи, ну як нам далі жить
Отут без тебе?
Ми в тузі стільки літ й журбі
Живем без тебе.
Ти загубився на війні…
І ми без тебе…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030094
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.01.2025
Присвята з нагоди 80-річного Ювілею
Її ім’я звучить: Марія!
І їй уже - 80!
Важлива це - в житті подія,
До неї вів життєвий шлях.
А шлях цей був таким тернистим,
Були і розпачі, й жалі,
Були миттєвості барвисті,
Тут, в Андріяшівці-селі.
У цім селі в цей світ прийшла
І всі роки у нім жила.
У Антоніни і Андрія
Дітей аж п’ятеро в сім’ї:
Єдина донечка Марія
І четверо було синів:
Маленький Коля, потім Ваня,
Вони - як тато їх Андрій,
За ними Льоня і Володя –
Жили всі дружно у сім’ї.
Батьки хатину будували,
Ростили діток, доглядали.
Помалу діти підростали
Й немовби птахи із кубла,
Всі по одному вирушали
Туди, де доля повела.
Не стало Колі.. Ваня й Льоня
Поча́ли жити у містах,
Марія й менший брат Володя
Не покидали вже села.
Помер так рано їхній тато,
Й зосталась в хаті з дітьми мати.
Час йшов.. Завдячуючи долі,
Марія стала на рушник.
Її обранець –Анатолій,
Чудовий, добрий чоловік.
Безмежно він кохав дружину,
Без неї жити вже не міг.
Свою створили тут родину
Й жили всі дружно стільки літ.
І свій будинок будували,
Й маленьких діток доглядали.
А діток у сім’ї – чотири:
Синок найстарший в них - Сергій,
Олегом – другого назвали,
Донька́ Валюша і Андрій.
Як мама з татом на роботі,
То діти з бабцею були.
Отак у клопотах й турботах
Всі дні тихесенько пливли.
Онуки слухали бабусю
Й чекали з хмелю ще матусю.
Допомагав і брат Володя,
Також водився із дітьми,
По будівництву і в городі,
Та дружно разом всі жили.
Була ланковою Марія
І працювала у хмелю,
А Толя - тракторист, тож сіє
Чи ралить зранку вже ріллю.
Тож дружно будували хату:
Простору, світлу і багату.
Тихенько діти підростали
І вирушали із гнізда.
Бабусі й тата їх не стало…
Проте біда не йде одна.
Не стало в мами брата Льоні.
За ним помер і брат Іван,
Такі, мабуть, вже примхи долі:
Лиш з одним братом вже вона.
Нема також і двох онуків:
Даринки-внучки й внука Колі.
Та недалеко живуть діти,
Й онуки рідні, дорогі.
Здавалось, щоб іще хотіти,
Адже провідують її.
Приходять внуки: Віталій, Вася,
Саша, Вероніка і Максим,
З Бердичева ще внучка Настя,
І Діма, й Катя його з ним.
І всі провідують бабусю,
Бо їх батьків вона – матуся.
Сьогодні всі зібрались в хаті,
Адже в бабусі Ювілей,
Щоб усім разом привітати
У цей святковий зимний день.
Тож дружно ми її вітаєм,
Й ллються тости за столом,
Шампанське бризками хай грає
Й несеться пісня над селом.
Бажаєм радості і втіхи,
Дитячих усмішок і сміху.
Але найперше - це здоров’я,
Щоби лило́сь до Вас у дім,
Щоби ним чаша була повна,
І щоб хватило геть усім.
Щоб тепле сонечко всміхалось,
І дні щоб світлими були,
Пісень птахи в садку співали,
І Ви щасливою були,
Щоби ніщо Вас не боліло,
А Ви ще бігали б й ходили.
Хай Мати Божа захищає
І Многа літ Вам добавляє.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1029919
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.01.2025
Сію, вію, посіваю,
Рік прийдешній засіваю.
Хай він стане переможним,
А росія неспроможна
Далі з нами воювати.
І все зло у їхню хату
До них вправно повертає,
Що хотіли, то хай мають.
Хай воюють між собою,
Ллється їхня кров рікою.
Сію, вію, посіваю,
Рік прийдешній засіваю
Та віншую дуже щиро
Спокою нам всім і миру.
Хай вертаються з полону
Наші люди всі додому
І бійці, яких чекають,
Хай до рідних повертають,
Щоб не лились більше сльози
Й не сивіли рано коси.
Сію, вію, посіваю,
Рік прийдешній засіваю.
Хай земе́лька відроди́ться
Й колоситься скрізь пшениця,
Відбудуються будинки,
В них зростають наші дітки.
Всі захоплені земельки
Хай вертаються швиденько
Й Україна стане вільна,
Неподільна і єдина.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1029741
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.01.2025
Радисла́в Олекса́ндрович Атішев
(14 червня 1988 р. — 18 травня 2016 р.),
молодший сержант Збройних сил України, сержант-інструктор навчального взводу школи підготовки снайперів 199-го навчального центру військової частини А2900 м. Житомир, учасник російсько-української війни, загинув від кулі ворожого снайпера в промзоні Авдіївки; закінчив відділення «музичне мистецтво» Бердичівського педагогічного коледжу; заочно навчався в Харківській державній академії культури: автор і виконавець пісень.
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=UnIOeleXbf4[/youtube]
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=DmxhhfAVU7Q[/youtube]
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=jYaR-1hOFDI[/youtube]
Недоспівана пісня, недомовлене слово…
Ми цей голос чарівний не почуємо знову.
Всі мелодії в нотах пожовтіли в папері,
Та розвіялись вітром десь у полі, у сквері.
Ті мелодії ніжні і та музика щира,
Що народженні в серці, з ним пішли у могилу.
Літ минуло вже вісім, а здається, ще вчора
Їм війна із Донбасу принесла у дім горе.
Повернувся загиблим син до рідного дому
І мов небо упало вниз, розрізане громом.
Мов земля провалилась та пішла під ногами:
Син, убитий на Сході, вже не буде із нами.
Не прийде на світанні, не постукає в двері,
За столом в ніч різдвяну не скуштує вечері.
Не обніме матусю, не порадує внуком…
І лиш рана на серці, та пекельні в нім муки.
І лиш голос рідненький, що лишився у кліпі,
Вдаль несеться з екрану в недоспіваній пісні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1029323
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.12.2024
Музика і виконання Геннадія Володько
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=rV4lEacLh-4[/youtube]
Згенеровано НП Октава
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=um4K_Xo-TVk[/youtube]
У небі показались журавлі,
Із вирію вертаються додому.
Їх голоси несуться до землі,
А в криках тих і біль звучить, і втома.
Приспів:
Летіть же ви, журавлики, летіть,
Бо рідний край чекає і родина,
Надію нам на крилах принесіть,
Що вільна буде наша Україна.
Скитались вони зиму в чужині –
Розкидала по світу їх недоля,
Вертаються тепер в свої краї,
Де все знайоме й рідне аж до болю.
Приспів:
Летіть же ви, журавлики, летіть,
Бо рідний край чекає і родина,
Надію нам на крилах принесіть,
Що вільна буде наша Україна.
Та тільки ту домівку не знайти:
Де дім стояв - лише одні руїни,
Дорога в вирвах, зірвані мости...
Несуться з неба крики журавлині.
Приспів:
Летіть же ви, журавлики, летіть,
Бо рідний край чекає і родина,
Надію нам на крилах принесіть,
Що вільна буде наша Україна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1028169
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 08.12.2024
Подяка безмежна усім волонтерам –
Надійному тилу й підтримці титанів,
За серце велике і відданість щиру,
За працю щоденну й пришвидшення миру.
За стійкість незламну та впевненість, віру
В святу перемогу, та здійснення мрії.
Міцного здоров’я вам, сил і наснаги.
Ви гідні пошани людської й поваги.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1028000
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.12.2024
Тобі шістнадцять вже сьогодні –
Прекрасна радісна пора.
Із всіх благословінь господніх
Вже Ангел стежку проклада.
Нехай барвиста, веселкова
Несеться стежечка вперед,
Розмай із кольорів казкових
Під ноги стелить тобі плед.
Стрічав щоб радість, щастя й втіху
Впродовж життєвого шляху,
Веселості багато й сміху
Щоб завжди було на віку,
Щоб мав попутників в дорозі
Із вірних друзів назавжди,
Щоб в гаманці водились гроші
Й не знав ні смутку, ні біди,
Щоб сонце зверху зігрівало,
Щоби світило кожен день,
Щоби душа завжди співала,
Найкращих із усіх пісень.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1027831
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.12.2024
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=wjbFexT-dFo[/youtube]
Коли піду – ударять громи,
Так сумно зливами, дощем
Заплаче небо... В серці рани
Заполони́ть пекельний щем.
Заплаче небо... В серці рани
Заполони́ть пекельний щем.
Коли піду – ранкові роси
Поглине мряка і туман,
За ними вслід похмура осінь
Запо́внить твій душевний стан.
За ними вслід похмура осінь
Запо́внить твій душевний стан.
Коли піду - опа́ле листя
Зтьмяніє й зникне у траві,
Листок останній падолисту
В долоні опаде́ тобі.
Листок останній падолисту
В долоні опаде́ тобі.
Ти збережи його на пам’ять,
Як буде сумно – розгорни.
Подай лиш знак..Й щоб рани гоїть,
Я поверну́ся в твої сни.
Подай лиш знак...Й щоб рани гоїть,
Я поверну́ся в твої сни.
Коли піду – засяє зірка
Високо в небі, вдалині.
Змахни сльозу з очей ти гірку -
То я всміхаюся тобі.
Змахни сльозу з очей ти гірку -
То я всміхаюся тобі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1027725
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 02.12.2024
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=HAF1PcqK6HQ[/youtube]
Ти що не чув про наш Бердичів?
(З віків прадавніх тут стоїть)
То я скажу тобі у вічі,
Що саме тут потрібно жить.
Коли проснешся в місті цьому,
Відкриєш навстіж тут вікно
Й почуєш мову всім знайому,
Що так близька тобі давно.
Тут тітка Сара свого Фіму
Перед сусідом вихваля,
А той цю розповідь нестиме,
Й дізнається уся рідня.
Тут Фелікс-поляк цілу нічку
Десь на Прогресі працював,
Від Вілі грошиків заначку
В своїй кишені заховав.
А вона жінка дуже хитра
Його заначку віднайшла
Й розмова їх несамовита
Враз понеслася із вікна.
Ти ж наливаєш в філіжанку
Духмяну каву заварну
І доброго бажаєш ранку -
Сусідам стало не до сну.
А хто не знає про Бердичів,
Той, мабуть, й в світі не живе,
Бо кожен в нього запозичив
Для себе щось таке близьке.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1027317
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 26.11.2024
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=HJekC5UAvc4[/youtube]
Я бачила маму сьогодні у сні,
Матусині руки наснились мені́.
Вони подавали і хліб, й молоко
Маленькій дитині – мені за столом.
Я пінку молочну спивала до дна
І бігла надвір – забавлятись пора.
Матуся в цей час прибирала з стола
Й до вечора зранку в турботах була.
Приспів:
Матусині руки в моєму житті,
Я вас пам’ятаю, мої дорогі.
Поморщені руки, від втоми важкі,
І теплі, і ніжні - найкращі мені.
Мене ви підтримать змогли у той час,
Коли я боялася йти в перший клас,
А ще щовесни доглядали квітник,
Мені вишивали весільний рушник.
Зросли й помужніли малі дітлахи
І в світ у далекий стежками пішли.
В дорогу тоді ви пекли пиріжки
Й онуків своїх виглядали завжди.
Приспів:
Матусині руки - в моєму житті,
Я вас пам’ятаю, мої дорогі.
Поморщені руки, від втоми важкі,
І теплі, і ніжні - найкращі мені.
Я хо́чу верну́тися за́раз в той час
Й до рук притули́тися хоч би ще раз.
Вклони́тися ма́мі за ла́ску її́,
За ру́ки помо́рщені - рі́дні такі́.
Приспів:
Мату́сині ру́ки в моє́му житті́,
Я вас пам’ята́ю, мої́ дорогі́.
Помо́рщені ру́ки, від вто́ми важкі́,
І те́плі, і ні́жні - найкра́щі мені́.
Приспів:
Мату́сині ру́ки - в моє́му житті́,
Я вас пам’ята́ю, мої́ дорогі́.
Помо́рщені ру́ки, від вто́ми важкі́,
І те́плі, і ні́жні - найкра́щі мені́.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1027229
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 24.11.2024
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=wxHT5ISdgC8[/youtube]
Ой ти, доле моя сивочола,
Ти підбила обидва крила.
І щоразу, до ранку звечора,
Рій думок так далеко несла.
Не хотіла безсонні ти ночі
Коротати у болях тривог
Та щоразу заплакані очі
Витирала від всіх осторог.
Ой ти, доле моя безталанна,
Ти злетіти уже не могла.
В дім прилинула туга незвана,
Що в глухий кут мене завела.
Все ти б'єшся, як птаха у клітці,
Щоб летіти скоріш в небеса,
Щоб пливти, як ті хвилі по річці,
Де на воду спадає роса.
Хоч летіти не можеш, я вірю:
Ти пройдеш через терні усі.
Все здолаєш: і зливу, і бурю,
Та зустрінеш погодні ще дні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026905
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 20.11.2024
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=YQaBFCwlIGY[/youtube]
Київськая Русь - Україна мила.
В цій святій землі мати народила.
Тут злітає ввись пісня українська.
Київськая Русь - наша, не чужинська.
Стукала війна у закриті двері,
Градами прийшла до нас ув оселі.
Загорівсь вогонь з заходу до сходу.
Їм в нас не забрать Волю і Свободу.
Приспів:
Київськая Русь - Україна мила.
В цій святій землі мати народила.
Тут злітає ввись пісня українська.
Київськая Русь - наша, не чужинська.
Скинули з плечей, ланцюги й окови
Наші козаки, гарні чорноброві.
Вмієм захищать, вмієм воювати,
Зможемо ми Русь рідну відстояти.
Приспів:
Київськая Русь - Україна мила.
В цій святій землі мати народила.
Тут злітає ввись пісня українська.
Київськая Русь - наша, не чужинська.
Тьохкає в саду зранку соловейко,
Чути у гаю сиву зозуленьку.
Зріє на ланах жито та пшениця:
Наливається й гарно колоситься.
Приспів:
Київськая Русь - Україна мила,
В цій святій землі мати народила.
Тут злітає ввись пісня українська.
Київськая Русь - наша, не чужинська.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026848
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 19.11.2024
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=sJHAhqCpJFg[/youtube]
Бігли до нас окупанти
Київ за три дні узяти,
Нищили та убивали,
Але того і не знали:
Їм уже нас не здолати,
Зможем себе захищати.
Приспів:
Україна!
В серці моїм ти - єдина,
Вільна завжди й неподільна,
Ненько моя, Україно!
Україна!
В серці моїм ти - єдина,
Вільна завжди й неподільна,
Ненько моя, Україно!
Плаче і мати, й дитина:
Села й міста у руїнах.
Тут навкруги земля - наша!
Виб’ємо звідси ми рашу
З хаймерсів і джавелінів -
Плата їм за Україну!
Приспів:
Україна!
В серці моїм ти - єдина,
Вільна завжди й неподільна,
Ненько моя, Україно!
Україна!
В серці моїм ти - єдина,
Вільна завжди й неподільна,
Ненько моя, Україно!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026565
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 15.11.2024
Бійцю ЗСУ, Олександру Божко присвячую:
Знов білі сніги замітають дорогу
І вся невідомість ховається в сніг.
Ми нашого Сашу чекаєм з полону,
Шукаєм хоч десь ним залишений слід.
У полі, між друзів, його побратимів,
Обпалених димом дорогах війни,
Та звістку про нього всю вітер десь вимів,
Залишивши в полі холодні сніги.
Гнітить невідомість і в серці тривога:
Як зараз бійцеві в чужій стороні?
Щоденно за нього ми молимось Богу,
Й кінець щоб приніс цій проклятій війні.
Зосталась надія та віра уперта,
Що зможем, здолаєм все разом пройдем..
Цю віру в повернення в серці не стерти
І Саша наш скоро додому прийде.
Всі друзі та близькі, всі рідні й знайомі
Чекають, шукають, де можна знайти.
Надіються: скоро вернеться додому.
Хай Бог допоможе скоріше прийти!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026450
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.11.2024
Дорога до себе неслася роками:
Десь стрімко звивалась, десь ледве тяглась,
Блудила по світу, ішла манівцями….
Та дякувать Богу, насилу знайшлась!
Розсунулись хмари і стало світліше,
Та променем сонце торкнулось лиця,
І дихати легше: повітря чистіше…
Вже нитка з клубочка дійшла до кінця.
Тепер вже не страшно, не варто боятись…
Я впевненим кроком торую свій шлях.
Навчилась в дорозі: іти – не здаватись
Та правди насіння засіять в полях.
Вже ноша з плечей покотилась додолу
(Камінням важким все давила згори).
Тепер повернулась дорога додому…
Яке ж то є щастя: себе віднайти!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026448
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.11.2024