| Сторінки (15/1452): | « | 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 | » |
[i]Ігор Федорович Каліберда
(18.08.1970 р. - 06.11.25 р.)
Іванопіль Краснопільської громади Бердичівського району.
Кулеметник 1-го батальйону територіальної оборони військової частини А7043.
Загинув 6 листопада 2025 року під час виконання бойового завдання біля населеного пункту Мала Токмачка, Пологівського району Запорізької області.[/i]
Дні осінні, сумні та похмурі,
Навкруги поливають дощем.
Іванопіль постійно в зажурі,
А у серці — ридання з плаче́м.
Рік пройшов… А здається, лиш вчора
Ти «двохсотим» вернувся з війни.
Всю родину поглинуло горе…
Де тебе, наш рідненький, знайти?
Опустіло без тебе подвір’я,
А у хату вселилась журба.
Як же важко на серці, повір нам,
Що між нами тебе вже нема!
Вже тепер не спитати поради —
В господарстві умів ти усе:
І підтримати вмів, і розрадить,
І, де треба, підставить плече.
Ось, здається, відкриються двері
Й, як раніше, ти в хату зайдеш,
Хліб візьмеш із борщем до вечері…
Та реальність кричить: «Не прийде!..»
Не постукаєш більше в віконце,
Не обіймеш дружину, дітей.
І лиш горе сидить на ослінці,
Не полишить твій дім й не піде…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1071392
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.10.2026
Прощалася мати із дітьми…
Вона відчувала: пора!..
Вже ангел чекав, щоб летіти,
А в горлі пекла гіркота.
Позвала усіх на гостину —
Дітей: невісток і синів,
І зятя, і доньку любиму…
Та й осторонь ангел сидів.
Не стала усіх пригощати,
Бо сили були вже не ті.
Лиш тиша застигла у хаті
Та з образів лики святі.
Вона обвела всіх очима,
Раділа, що з’їхались всі.
Подушку, прим’яту плечима,
Підклала під руки худі.
Лилася тихенько розмова,
Хоч ридма кричала душа.
Клубок сліз у кожному слові
Тримала в собі як могла.
Прощалась з всіма й пробачала,
Просила пробачення в них.
І серцем усіх пригортала —
Найближчих, й таких дорогих.
Останні дала настанови
Про похорон і на життя,
І слухав ту ангел розмову,
Що мовчки стояв іздаля.
А потім взяв душу за руку
І тихо промовив: «Пішли!..
Пройшла ти митарства і муки —
Чекають небесні світи».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1071014
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.10.2026
[i]Сьогодні минає один рік, як цей світ
у 55-річному віці залишив мій брат
Сергій Іванович Фелонюк.
Світла і вічна пам'ять! [/i]
Загубився твій слід
ув осінніх стежках
листопада.
Він у просинь проліг
та журбою пронісся
над садом.
Розлилася печаль
сивиною думок
спорожнілих
і пронизує жаль
вщент розтрощену
душу зітлілу.
Поселилась журба
у покинутім наспіх
подвір’ї.
Одинока сова
десь у лісі кричить
у верхів’ї,
пам’ятає вона,
де ходив лісовими
стежками,
де ступала нога,
де носив ти відерця
з грибами.
Вже нічого нема…
Біль ридає
в залишеній хаті.
Потьмянів блиск вікна…
Лиш думки, що на пам'ять
багаті.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1071001
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.10.2026
[i]Присвячується пам'яті Сергія Олександровича
Базилевського ( 28.10.1980 р.н. - 04.07.2025 р.),
сержанта, командира взводу забезпечення самохідного артилерійського
дивізіону в одній з окремих механізованих бригад Збройних Сил України;
загинув на запорізькому напрямку (район села Новомиргородівка Вільнянського району Запорізької області).
[/i]
Стоїть могила… На граніті —
Світлина мужнього бійця.
Він мало жив у цьому світі
Й такого не чекав кінця.
Лиш сорок пять – вділив Бог віку,
А чи вмішалася війна,
І молодого чоловіка
Сьогодні поміж нас нема.
Він мужньо бився з ворогами
І захищав свій рідний край,
Та боронив усіх нас з вами –
За нас життя віддав Герой!
Тепер лежить він у могилі,
І рідна мама поряд з ним
Більш не заплаче: «Сину! Сину…» —
Сльоза не впаде на граніт.
Вже всі лежать тут, у могилах:
І батько, й мати, і навіть брат…
А старший брат зробився сивим…
І як прийде з війни назад,
Зайде провідати родину —
Усю сім’ю, що тут лежить...
Без них один він як билина…
І в горлі полином гірчить.
Спаде гірка сльоза у трави,
Пташки затихнуть навкруги,
І біль душі за серце здавить,
Й здійметься криком догори.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1070269
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.10.2026
Вітаємо з прекрасним 45-річчям! Сорок п'ять — це ідеальний вік, коли мудрість поєднується з красою, а досвід допомагає легко досягати нових вершин. Бажаю тобі гармонії, міцного здоров'я, невичерпної енергії та щастя, яке зігріває щомиті!»
Сьогодні твої іменини,
Сьогодні тобі – 45!
Літа мов ті коні невпинні
Летять і летять, і летять..
Бажаємо щастя, здоров’я
І довгих життєвих років,
Щоб шлях поцілований Богом,
Твій Ангел-Хранитель беріг.
Обранцем щоб був ти у долі,
Шанованим поміж людьми,
В щасливім родинному колі,
Втішався своїми дітьми.
Бажаєм любові без міри,
Сімейних два дужих крила,
В підтримці й взаємній довірі,
Родина щасливо жила.
Бажаєм удачі, здобутків
Та здійснення задумів всіх.
Щоб множились тільки прибутки –
Добробуту вашій сім’ї.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1069893
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.10.2026
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=_ucWsiVzd-w[/youtube]
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=EfyJD9pgNSY[/youtube]
Виконання Руслани Сірук
Музика Ольги Суліги
Рясно квітнуть під вікном жоржини,
Тішать очі ніжні кольори.
Поспішає хлопець до дівчини,
Світить місяць стежечку згори.
Жде дівчина біля перелазу,
А серденько б’ється, тріпотить.
Він приходить з квітами щоразу
І несе жоржини у цю мить.
Приспів:
Ой, жоржини, найніжніші квіти,
Розцвітайте завжди під вікном,
Всіх закоханих красою грійте,
Щоб кохання в серденьку жило.
Вже поснули птахи в верболозах,
Загубилась стежка поміж трав.
На букет жоржин упали роси,
Він кохану ніжно пригортав.
Обнімав її тендітні плечі,
Цілував медовії вуста.
Місяць в небі заховавсь в цей вечір,
Заважати парі він не став.
Приспів:
Ой, жоржини, найніжніші квіти,
Розцвітайте завжди під вікном,
Всіх закоханих красою грійте,
Щоб кохання в серденьку жило.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1069149
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 19.09.2026
Загадка
Йдеш – скрипить він під ногами,
Кутає від нього мама,
Кригу сковує на річці
І щипає діткам щічки.
Хто, малята, відгадає:
Як його всі називають?
(Мороз)
*****
Загадка
Наш татусь пішов у ліс
І ялиночку приніс.
Скоро-скоро Новий рік,
Миколай йде на поріг.
Під подушкою в пакунках
Він залишить…
(подарунки).
*****
Загадка
Не потрібні вони влітку –
Дітям їх купують взимку.
Вниз з горба вони катають,
А під гору їх тягають.
Що за транспорт це, малята?
Звісно, це малі…
(санчата).
*****
Загадка
Пташечка маленька,
Крилечка сіренькі,
Голова чорненька,
А живіт жовтенький.
Мчить до годівниці…
Пташка ця – ….
(синиця)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1069148
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.09.2026
Минуло літо… Непомітно
Пішло у синю-синю даль,
Промінням сонячним ізвідти
На землю кидає печаль.
Змахне веселками між квітів,
Торкнеться яблук у саду:
Смачні, дозрілі, соковиті,
Додолу в трави обпадуть.
Зійде туманами у ранках,
Проллється мжичкою, дощем,
Сховається у сиві хмарки
Та небо вкутає плащем.
Відлунням клекоту журавки
Пройдеться осінь по землі,
Та падолистом в сухі трави,
Засне у зораній ріллі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1068824
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.09.2026
[b]Поросятко
[/b]
[i]Поросятко у калюжі
Милося, купалося,
Забруднилося ще дужче,
Як не намагалося:
Мити спинку, вуха, носик,
Ратички малесенькі.
Потім вирішило: «Досить!
Стану я чистесеньким.
Я помиюся у ванні –
Чиста в ній водиченька!
Ще побачите ви гарні,
Та рожеві щіченьки». [/i]
*****************
[b]Черепаха[/b]
[i]На хатині черепахи
Панцир зверху замість даху,
І постійно під водою
Носить хату із собою.
Не страшні їй урагани –
Все мандрує океаном.
Бачить рифи і корали,
Як морські гуляють краби,
Розважаються дельфіни,
Хвилі скачуть аж до піни.
На піщанім дні морському
Черепаха в гостях – й вдома.
[/i]
**********************
[b]Левенятка
[/b]
[i]Їдуть в колісниці
Разом лев, левиця
Й гарні левенята,
А в їх рученятах –
Кульки кольорові,
Квіточки махрові.
Сяють в левеняток
Карі оченятка,
Бо вони із татом
Їдуть всі на свято
В гості до тигриці –
Будуть веселиться.
[/i]
**************
[b]Киця і мишки [/b]
[i]Киця й мишки розсварились –
Гніваються трішки.
Мишки грались, веселились
І стрибали з ліжка.
Мабуть, зовсім не дивились,
Що спить поряд кішка,
І незграбно наступили
Киці на дві ніжки.
Та образилась, схопилась,
Плигнула на ліжко –
В нірці мишки всі закрились
Й визирають тишком. [/i]
****************************
[b]
Крокодил [/b]
[i]Якось вийшов крокодил
Непомітно з річки,
Задивився на горил
Й підійшов з травички.
Зразу ж мавпочки усі
Злодія впізнали,
Згуртувалися мерщій
І назад прогнали.
Не впіймає крокодил
Ні одної із горил,
Бо завжди вони гуртом –
І працюють, й за столом. [/i]
**************************
[b]Дві сороки
[/b]
[i]Дві сороки на сосні
Сіли відпочити,
Й стрекотіння голосні
Так далеко чути.
То не сваряться вони
А лиш розмовляють:
Скрізь за цілий день були,
Все бачили й знають.
Стрекотять навперебій
І розмова лине.
Чують звірі лісові
Зібрані новини.
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1067513
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.08.2026
[b]Лисичка і півник [/b]
[i]Підманула лиска півня –
Захотіла вкрасти.
Зранку розхвалила пісню,
Що почав співати.
Хитрим ніжним голосочком
Півня вихваляє,
І тихенько з поясочка
Торбу витягає.
Пес Дружок між них вмішався
І прогнав злодійку.
Півник зайве не співає:
Вдосвіта лиш тільки.
[/i]
*********************
[b]Бджілка Ася
[/b]
[i]Бджілка Ася – трудівниця,
Гарно працювала.
В неї сестри-помічниці
Їй допомагали.
Наносили меду в вулик –
Стільники вже повні.
Ситно й затишно їм буде,
Хоч холодно ззовні.
А у вулику їм добре
Й тепло зимувати:
Будуть їсти нектар з медом
Й літечка чекати. [/i]
**************************
[b]Квочка і курчата[/b]
[i]Мама-квочка на городі
Зернятка збирала,
А курчатка білі, жовті
Ними ласували.
Мама кликала, гукала:
«Йдіть до мене, дітки,
Я для вас всіх нашукала
Смакоти ось стільки!»
[/i]
*************************
[b]Пес і кіт [/b]
[i]Пес Бровко і кіт Марко –
Приятелі й друзі,
Разом дивляться в кіно
В нашої бабусі,
Разом граються, їдять
З однієї миски,
На дивані вони сплять,
Лиш сопуть їх писки.
[/i]
*************************
[b]Корівка і телятко[/b]
[i]В нас корівка на припоні,
А теля пасеться так,
І воно в матусі – доня,
Бо ж теличка, як-не-як.
Швидко бігає, стрибає,
Грається у квіточках,
За метеликом ганяє
І ховається в кущах.
Зверху сонечко сміється,
Як теличка веселиться.
[/i]
**************************
[b]Гніздо буслів[/b]
[i]Бусел-мама, бусел-тато
І малі буслята.
Їх гніздечко – гарна хата,
А в ній – мох і м’ята,
У гілках – суха травичка,
Ніжна і м’якенька.
Сплять буслята невеличкі,
Під крилом тепленько.
Їх матуся обігріє
Пір’ячком і пухом.
Дощ як йде – татусь обійме,
І в гніздечку сухо.
[/i]
**************************
[b]Жираф [/b]
[i]
Довга шия у жирафа,
Як стоїть, то вище шафи.
А у шафі на полиці
Шапка є і рукавиці.
Тож потрібно нагинатись,
Щоб дістати й одіватись.
Заглядає – не знаходить.
Тож надвір без них виходить.
В Африці живе в савані
Й рукавиці, звісно, зайві. [/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1067381
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.08.2026
[b]Мишка і книжка [/b]
[i]
Мишка в руки тягне книжку,
Хоче прочитати,
Різні букви тишком-нишком
У слова складати.
А ті букви – неслухняні,
Не стають в рядочок,
Заховались з книжки в ямці,
Чистий лиш листочок.
Наполегливо дістала,
Знову розставляє.
По дві букви як складає,
То склади читає.
[/i]
***************************
[b] Білочка[/b]
[i]Поміж гілок на сосні,
У м’якенькому дуплі,
Білочка дрімала.
Насушила вже грибів,
Назбирала жолудів,
В скриню поскладала.
У важкий зимовий час
Буде в білочки запас.
Гарно працювала![/i]
**************************
[b]Ведмежа [/b]
[i]Сіро-буре ведмежа
З медом правило коржа.
Зранку в мами ведмедиці –
Ще малини і суниці,
Ще горішків лісових,
І корінчиків смачних,
Рибки свіжої з ставочку,
А з городу огірочків,
Моркви, бурячків, капусти:
Їх на грядці густо-густо!
-Якщо хочеш все це мати,
Треба мамі помагати:
Із лози бери корзину,
В ліс підемо по малину,
Назбираємо грибочків,
А у полі колосочків.
З борошна замісим тісто,
Спечемо, то зможеш з’їсти.
[/i]
**************************
[b] Сірий вовк [/b]
[i]Сірі в вовка вуха, хвіст,
Сірі оченята…
Поспішає він у ліс,
Де малі зайчата.
Їм гостинчиків несе:
Моркви і капусти.
Ось зайшов у ліс і йде –
Де ті зайці? Пусто!
На галявині мерщій
Заховалися в кущі.
[/i]
***************************
[b] Бобер[/b]
[i]Ось бобер рубає дрова, –
Це для нього як полова.
Зуби міцні, довгі має,
Ними гілочки кусає.
Вільхи він рубає й верби,
Наскладав з них цілу греблю.
В теплій хаті під водою
Буде грітися зимою.
[/i]
****************************
[b] Лисичка [/b]
[i]Зайцю хвалиться лисичка:
В мене вишита спідничка,
Квіти сяють у мережці,
Є намисто і сережки,
Я гарненька у віночку
І найкраща у лісочку.
Вмію гарно танцювати,
Можу пісню заспівати.
Звірі будуть дивуватись
А ще мною милуватись.
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1067244
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.08.2026
[i]
Найсмачніші з ягідок –
Наші полуниці,
Червонесенький бочок
І зелене листя.
Ось ростуть вони в садку,
Соковиті, гарні,
Я піду, мерщій нарву,
Пригостити маму.
У тарілочку зберу,
Чисто перемию.
Зранку в хату занесу,
Мамі добрій, милій.
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1067059
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.08.2026
[i]Слово мама – наймиліше!
Слово мама – найтепліше!
Мама казочку читає,
Мама ніжно пригортає,
І цілує, і голубить,
Й доню дуже-дуже любить.
Я люблю свою матусю
Тата, дідуся й бабусю.
Я люблю свою родину
Й нашу рідну Україну!
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1067057
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.08.2026
[i]Жила коза у баби Валі,
Давала бабі молоко.
Але за витівки зухвалі
Про неї знало все село.
Бувало, зайде аж до хати,
Коли бабусі там нема,
Стрибне на ліжко, щоб лежати,
Спить, голови не підніма.
А баба ходить та шукає –
То на городі, то в кущах.
Коза собі відпочиває,
Байдуже їй на бабин страх.
Бувало, зайде у капусту,
Та погризе її усю,
На грядці зробить зовсім пусто –
Сердита баба на козу.
Частенько, хлопці як збирались
На вигін грати у футбол,
То з ними і коза ганяла
Й раділа, як кричали: "Гол!".
Була для всіх дітей своя,
Бабусі Валі ця коза.
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1066995
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.08.2026
[i]В мене лялька є Настуся,
А для неї я матуся.
Я беру її в долоньки,
Граюсь з нею в мами-доньки.
В ліжечко вкладаю спати,
Казочку берусь читати.
Часто пісеньку співаю,
Сукню з ситцю одягаю.
Гарна донечка, слухняна,
Завжди слухається маму.
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1066992
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.08.2026
[i]Літом в полі розквітає,
І голівку повертає
Вслід за сонечком щодня,
А як йде нічна пітьма, —
Він голівоньку ховає,
Пелюстками закриває,
Розкривається спросоння…
І зовуть його всі…
(сонях)
[/i]
**********************
[i]Десь за лісом гуркотить,
Чорна хмаронька біжить.
Раптом блиснуло вгорі –
Страшно стало у дворі.
В хаті чути геть усім:
За вікном гуркоче …
(грім) [/i]
*********************
[i]
Сонце сіло за село,
В хмарки спатоньки пішло.
Зорі в небі сотні свіч
Запалили, бо йде...
(ніч)
[/i]
************************
[i]Повні тумби в ній води,
З відрами спішать сюди.
По джерельну йдуть водицю
До старенької…
(криниці).
[/i]
***********************
[i]Нічку темну проганяє,
Сонце вдосвіта стрічає.
Вранці чути аж за річку
Дзвінку пісню: Ку-ку-рі-ку!
Птиця це чи звір, малята,
Хто з вас зможе відгадати?
(півень). [/i]
*************************
Шубку рижу одіває,
Хвіст великий пишний має,
Гострі вушка, цятка-носик,
Хижі зуби, довгий ротик.
Любить зайчика спіймати,
Курочок порахувати.
Вовчику вона – сестричка
І зовуть її …
( лисичка)
********************************
Стало темно у дворі,
Хмарки чорні угорі.
З неба крапельки води
Вниз полились на сади.
Я наповню ними горщик,
Бо на землю ллється …
(дощик)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1066911
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.08.2026
[i]Сергій Петрович Коренівський
(24 квітня 1981 р. – 6 серпня 2014.),
старший прапорщик Збройних Сил України,
головний сержант роти 15-го окремого гірсько-піхотного батальйону,
128-ї окремої гірсько-піхотної бригади.
Загинув 6 серпня 2014 р. в бою за летовище Луганська.[b][/b][/i]
Твій образ світлого хлопчини
Закарбувався у серцях.
Немає в мами вже дитини -
Обрізаний життєвий шлях.
Ти був як сонячний промінчик,
Що дарував усім тепло.
І між людей багато свідчень:
Сергія кредо – це добро.
Веселим був ти серед друзів
І шанобливим до старих.
Стежиною в життєвім русі
До мрій ішов своїх нових.
Та перервала усі плани
Так несподівано війна,
І відібрала сина в мами,
Й тебе в живих уже нема.
Віддав життя за Україну,
Сьогодні вже дванадцять літ…
В жалобі вся твоя родина –
Втрачаємо найкращий цвіт.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1066791
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.08.2026
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=LX1N5Ty3OiI[/youtube]
Моя громадо Райгородоцька!
Славетний, рідний отчий край,
Зрости на величі козацькій,
У славі множся й процвітай!
Моя маленька батьківщина,
Мої простори і земля,
Квітуй у вільній Україні,
Сміливо йди у майбуття.
Поля пшеничні неосяжні
З Бердичева до Буряків -
Здобутки в праці завжди славні
Тут хліборобів-земляків.
З часів древлянських крізь століття
Добром вкітчали рушники.
Героїв Славу скрізь у світі
Звеличують захисники.
Моя громадо Райгородоцька!
Славетний, рідний отчий край,
Зрости на величі козацькій,
У славі множся й процвітай!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1066773
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 04.08.2026
[i]А в повітрі тихо вже чатує осінь,
Сипле всі принади стиглих врожаїв.
Липень загадково десь чкурнув у просинь
Й пахощі медові залишив свої.
Ще троянди квітнуть й мальви понад тином,
Зранку ще спадає у траву роса,
А проте пташина вчить свою дитину
Спрямувати крила прямо в небеса.
Мліє ще серпанком спека в холодочку,
І в отаві сохне скошена трава.
Гупотять додолу яблука в садочку,
І в повітрі пахне осені пора.
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1066746
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.08.2026
[i]
Жабенятко в холодочку
Тихо спало під листочком.
В нього із трави подушка,
Що підмощена під вушко.
Ніжна ковдра із пелюстки
Молоденької капустки.
М’яко, тихо і спокійно,
І час котиться повільно.
Добре спати жабеняті
У такій затишній хаті.
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1066725
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.08.2026
[i]Любить Мурка молоко,
То завезли у село.
Там корівонька Ласуня
Пригостить малу кицюню.
Буде їсти сир, сметану,
Заодно і кашу манну.
Хай поласує там трішки,
Тільки киця ловить мишки.
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1066699
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.08.2026
[i]Лізе равлик по стежині,
Хатоньку несе на спині.
Раптом звідкись небезпека –
В нього хатка недалеко.
Заховається швиденько
І сидітиме тихенько.
Може в хатці мирно спати –
Равлика вже не дістати!
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1066633
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.08.2026
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=d3vS5g5khMY[/youtube]
Музика Олександра Келеберди
Виконує Юлія Максимчук
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=fr8OeWmVLrg[/youtube]
Мелодія Олі Олійник
Виконують Оля Олійник та Олена Багінська
Вже осінь знов фарбує в бурий колір
Зелене листя у моїм саду,
А я щодня безмежно вдячна долі,
Що маю змогу й до батьків іду.
Приспів:
Батьки мої, усе життя ви разом,
Як двоє в небі сизих голубів!
Лиш цвітом білим вкрилося із часом
Волосся в матінки на голові...
А в батенька схилилась дужа спина
І зморшками покрилося лице.
Його лиш вік один у цьому винен,
Й змарнілий погляд вказує на те...
Приспів.
До вас спішу завжди, мої рідненькі,
Немов на крилах я лечу з доріг!
До вас пригорнуся, немов маленька,
Як переступлю батьківський поріг!
Приспів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1066567
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 31.07.2026
[i]Носить шубку їжачок
Із тоненьких голочок,
Йде стежиною в садок
У кінець аж до грушок.
Назбирає на бочок
Яблук спілих і грушок –
Він стає мов колобок,
Все несе в свій погрібок.
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1066522
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.07.2026
(дитяча поезія)
[i]Вліз під стелю у куток,
В нашій хаті павучок.
Там тихесенько затих,
Зверху дивиться на всіх.
З павутинячих ниток
Виплітає гамачок.
Я мерщій його беру,
У садочок віднесу.
Під листочком лопуха
Буде хатка павука.
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1066465
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.07.2026
[i]А надворі заметіль,
Віє вітер звідусіль,
Сипле густо на поріг
З неба білий-білий сніг.
А у хаті котик спить,
На подушці муркотить,
Й бачить лиш солодкі сни –
Не боїться він зими.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1066315
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.07.2026
Научись вибирати між всіх
Безкорисливих друзів і щирих,
Бо заради амбіцій своїх
Ті не зрадять твоєї довіри.
Научись відпускати людей
Тих, для кого ти зовсім байдужа,
Цвіт полуди знімати з очей,
Не зважати на їх пересуди.
Не подасть той ніколи руки
В час, коли так потрібна підтримка,
А ще втопить тебе залюбки,
Щоб по головах вийти з глибинки.
Не жалій…шкодувати не смій…
Він без тебе не вмре, не загине,
В круговерті життєвих подій
До дурніших за тебе полине,
Щоб і там шкодував хтось його,
Та стелив би доріжку м’якенько,
Аж допоки зі схову свого
Він не випустить ницість тихенько.
У цім світі – мільйони людей!
А з них, знаєш, багато хороших.
Не відкриєш фальшивих дверей
Та не купиш і щирість за гроші.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1065693
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.07.2026
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=lEGOh3r6NqY[/youtube]
[i]Виконання Зої Савченко
Музика Ольги Сулиги
[/i]
Просить милий борщику
з пампушками,
й щоб на стіл поставила
ще сто грамів.
Я смачного борщику
наварила
і свого миленького
пригостила.
Приспів:
Борщику, борщику
червоненький,
ти варися, борщику,
й будь смачненьким.
Часничком й сметанкою
приправляю,
нам обом горілочки
наливаю.
Він смакує борщиком,
наминає,
а я ж йому чарочку
наливаю.
Випив всю горілочку
і наївся,
спати під черешнею
він улігся.
Приспів.
Цілий день у затінку
провалявся,
а дров нарубати, то
не старався.
Досить спати, ледарю,
просинайся,
а ні, то за борщик свій
забувайся.
Приспів.
Дров спішить милесенький
нарубати,
починає в личенько
цілувати,
обіцяє вірно він
вік любити,
знову просить борщику
наварити.
Приспів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1065563
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 12.07.2026
[i]Грає барвами літо
І буяє розмай,
В переливах по світу
Сонце ллється за край.
В біло-сніжних ромашках
Вальсом бродять джмелі,
Шлють маленькі комашки
Вітру ноти свої.
Спочивають в отаві
Вщент розм’яклі думки,
Спека гонить в заграви
Безтурботні хмарки.
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1065355
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.07.2026
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=K6tValc2LOE[/youtube]
Як був в сповиточку, рідний мій синочку,
Я тебе ночами колихав.
Щоб ти був щасливим, красенем вродливим
У молитві Бога я благав.
Як лунали зливи, бути вчив сміливим,
Не боятись гуркоту грози.
Падав на коліна, розбивав, боліло –
Радив, щоб ти плакав без сльози.
Добрим підростати, всім допомагати,
Дружбу ширу дбало берегти.
Бути завжди чемним із людьми та чесним,
Правдою усе життя пройти.
Боронити слабших, поважати старших,
Їм на допомогу йти завжди.
Білий світ любити, працю всіх цінити,
І свою стежину віднайти.
Мужнім, смілим стати, край свій захищати
Й боронити всіх від ворогів.
Батькову науку вже в надійні руки
Назавжди синочку заповів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1064886
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.06.2026
[i]В побляклу ніч ввірвалось трішки світла
І небо загорілось вдалині,
Під тиском розчинилась темінь сіра
І морок впав, сховавшись в таїні.
Багряне небо аж горить червоним,
Жбурляє швидко стріли навсібіч,
Ще бачать другий сон поснулі дзвони,
А вже відходить непомітно ніч.
О, диво-дивне! Перший промінь стрімко
Затанцював по склі в моїм вікні.
В постелі прокидатися ще ліньки,
А сонце вже всміхається мені.
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1064318
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.06.2026
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=TFIVVwOu67k[/youtube]
Музика Ольги Сулиги
Виконання Олени Діденко
Розпустилась верба над водою
І схилилась над тихим ставком,
Де прозора вода чистотою
Омиває весь берег з піском.
Ой, вербиченько, подруго мила,
Довіряю тобі лиш одній.
Й ті слова, що тобі говорила,
Не дізнаються люди чужі.
Розкажу я тобі про кохання
І про те, що на серці моїм.
Ніч простояла з милим до рання
Та дивилась на хвилі в воді.
Пригортав він мене до серденька,
Говорив: «Наймиліша моя!»
Ну, а місяць схилявся низенько
Й прислухалась вечірня зоря.
А на ранок пташки стоголоссі
Заховаються в тонке гілля,
Під їх спів вимиватимеш коси
Ти, вербичко-сестричко моя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1064246
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.06.2026
Вітаємо маму, вітаємо й сина.
Народження день у твоєї дитини.
Сьогодні до нього прийшло – 18!
В життєвому вирі літа вдаль аж мчаться.
Здається, недавно лише народився,
Та жити з війною ще змалку навчився.
Він бачив жахіття в тодішнім Луганську,
І обстріли з «градів», і вирви, і танки,
І рідного дядька прийшлось хоронити,
І в перший клас йти, і до школи ходити.
У стані війни та за Божим велінням
В країні дітей підросло покоління.
Закінчивши школу, він вчиться надалі,
Торує студентські незвідані далі.
Йому -18! Це – злети й падіння,
Пізнання нові, намагання й стремління
Багато дверей у навчанні відкрити.
Ми зичим наснаги, й бажання творити.
Хай здійсняться задуми, мрії, задачі
Рішаються сходу – бажаєм удачі.
Великих висот у житті досягнути,
Та всі перепони кругом оминути.
Бажаєм здоров’я та щастя багато,
Та все, що захоче в житті, щоб зміг мати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1063906
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.06.2026
[i]Олесю Коляді з нагоди дня народження[/i]
Живе у Бердичеві нашім людина,
Відома давно вже за межі країни:
Співак, музикант, композитор, маестро
Й на першому плані у нього – мистецтво.
Він музику пише і літом, й зимою…
Олесем пишаємось ми – Колядою!
Ця творча діяльність й бажання творити
Можливість надали у небо злетіти
Для тисяч і тисяч пісенних перлинок –
Нехай же по світу розносяться й линуть.
Сьогодні, маестро, Вас щиро вітаю,
Здоров’я міцного й літ довгих бажаю.
Хай квітне барвисто життєва дорога,
Ідуть стороною журба і тривоги.
Хай успіхи будуть в усіх починаннях
Й збуваються задуми, мрії, бажання.
Життєвий Ваш шлях поцілований Богом,
Натхнення хай дасть Вам у творчу дорогу,
А словом добротним засіяна нива,
В серцях відізветься натхненно, щасливо.
Пісні, що із серця – осяйні перлини!
В них мудрість життєва, джерела глибинні.
Хай в творчості Вашій міцнішають крила,
Несуть до висот, розправляють вітрила.
Пісні, що злітають, хай ллються по світу,
І кожен, хто чує – співати хотів би.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1063857
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.06.2026
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=6jgPkdv4Pvc[/youtube]
Ця жасминова літня вуаль
Ароматом дурманила вечір,
Відганяла за обрій печаль,
Шлейф бузковий кидала на плечі.
Приспів:
Мій жасмин, мій жасмин, мій жасмин
Витанцьовував в сутінках ночі.
Ти у мене один… Ти – один!
Пригортав і дивився ув очі.
Мій жасмин, мій жасмин, мій жасмин
Витанцьовував в сутінках ночі.
Ти у мене один… Ти – один!
Пригортав і дивився ув очі.
Ми стояли з тобою удвох.
Десь над нами співав соловейко,
А із неба багато зірок
У жасмині ховались тихенько.
Приспів.
Ти мене цілував, обнімав,
Говорив, що твоє я серденько,
А медовий жасмин милував
Недоторканим квітом біленьким.
Приспів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1063769
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 07.06.2026
[b] XXXVI
ЗА ЗДОРОВ'Я[/b]
О, музо пасторальна, сільське дитя природи!
Збери навколо себе прекрасні насолоди.
Обвий чоло зеленим вінком із винограду,
Волосся довгокосе хай віється позаду.
Хай дорогого Пандже дозвілля оживає. 5
Дріад, німф білокурих – навкруг усіх збирає.
Грайливі хай менади усіх розвеселяють,
В святилище заходять, де сфери аж сіяють
Писанням і мистецтвом на сторінках учених
Палеї – в серці вічнім, у книзі цій священній. 10
На жаль, він не отримав ще милості від бога.
Його тендітне тіло є жертвою для болю.
О, музо, я благаю, вимолюй милосердя
У старшої цариці, що відає здоров'ям,
Адже із її волі все сяє благодаттю, 15
Тож зможе і здоров'я всім хворим роздавати.
Поблажлива хай буде до щирої молитви,
Підійде разом з вами і допоможе в битві.
Йому поверне юність і колір на обличчі,
Окропить хай здоров'ям і сил додасть у плечі. 20
Адже ніщо не тішить: ні ласки, ні бенкети,
Ні пісня й спів пташиний, якщо він має вмерти.
О, музо, намагайся умовити царицю –
Якщо вона захоче, то світ цей звеселиться.
Прийди, царице наша, до нього доторкнися 25
Своєю ти рукою – хай в нім життя озветься.
Ми вже складаєм гімни на вівтарі священнім
Тобі, богів царице, за допомогу смертним.
[i] (Адаптовано з гімну Аріфрона.)
[/i]
[i][b]Пандже [/b]– ім’я людини.
[b]Менади [/b](«шалені», «безумні») — це міфічні жінки-супутниці та жриці Діоніса, бога виноробства та екстазу.
[b]Тлумачна Палея [/b]— давній, вітхий, старий; назва походить від грецького іменування Вітхого Завіту.
Аріфрон із Сікіону — давньогрецький ліричний поет, автор відомого Пеану на честь Гігієї (богині здоров'я), який зберігся в працях Афінея.
[/i]
[b] ОРИГІНАЛ
XXXVI
A LA SANTÉ[/b]
Allons, muse rustique, enfant de la nature,
Détache ces cheveux, ceins ton front de verdure,
Va de mon cher de Pange égayer les loisirs.
Rassemble autour de toi tes champêtres plaisirs;
Ton cortège dansant de légères dryades, 5
De nymphes au sein blanc, de folâtres ménades.
Entrez dans son asile aux muses consacré,
Où de sphères, d'écrits, de beaux-arts entouré,
Sur les doctes feuillets sa jeunesse prudente
Pâlit au sein des nuits près d'une lampe ardente. 10
Hélas! de tous les dieux il n'eut point les faveurs.
Souvent son corps débile est en proie aux douleurs.
Muse, implore pour lui la Santé secourable,
Cette reine des dieux sans qui rien n'est aimable,
Qui partout fait briller le sourire, les jeux, 15
Les grâces, le printemps. Qu'indulgente à tes voeux,
Le dictame à la main, près de lui descendue,
Elle vienne avec toi présenter à sa vue
Cette jeunesse en fleur, et ce teint pur et frais,
Et le baume et la vie épars dans tous ses traits. 20
Dis-lui: 'Belle Santé, déesse des déesses,
Toi sans qui rien ne plaît, ni grandeurs, ni richesses,
Ni chansons, ni festins, ni caresses d'amours,
Viens, d'un mortel aimé viens embellir les jours.
Touche-le de ta main qui répand l'ambroisie. 25
Ainsi tu nous verras, troupe agreste et choisie,
Les hymnes à la bouche, entourer tes autels,
Santé, reine des dieux, nourrice des mortels.'
(Imité de l'Hymne d'Ariphron.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1063444
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.06.2026
[b]XXXV
ЗАКЛИК ДО ПОЕЗІЇ
[/b]
Поезіє прекрасна! Німфо ніжна і рожева!
О, де сьогодні ходиш, наша юна королево?
Долиною ідеш із лісу, лугом до струмочка,
Чи може поміж трав квітучо-буйних в холодочку?
Із вітерцем легеньким в травах тихо розмовляєш, 5
Ступивши ніжками квітки м’якенько нагинаєш?
Як пальці ніжних рук твоїх торкаються до ліри,
То ластівка співає гімн-мелодію Зефіру,
Кружляють у танку яскраві квіти на долині,
Юпітер лиш милується, як та мала дитина. 10
І вірші мелодійні у повітрі проростають,
А в тихій річці невеличкій хвилі їх гойдають.
Тече вода стрімка і вірші гонить в сині далі,
Де море величезне й біля нього щтилем скелі.
І плавно котяться скрізь вірші вниз пластом по схилі, 15
Такі солодкі, чарівні та мелодійні, милі.
Тобі, Поезіє земна, хвалу кругом співають,
В сонетах, одах всі слова в мелодію складають.
[i][b]Зефір [/b]у давньогрецькій міфології — це бог західного вітру, уособлення
легкого весняного подиху та теплих вітрів.
[/i]
[b] ОРИГІНАЛ
XXXV
INVOCATION A LA POÉSIE[/b]
Nymphe tendre et vermeille, ô jeune Poésie!
Quel bois est aujourd'hui ta retraite choisie?
Quelles fleurs, près d'une onde où s'égarent tes pas,
Se courbent mollement sous tes pieds délicats?
Où te faut-il chercher? Vois la saison nouvelle: 5
Sur son visage blanc quelle pourpre étincelle!
L'hirondelle a chanté; Zéphir est de retour:
Il revient en dansant; il ramène l'amour.
L'ombre, les prés, les fleurs, c'est sa douce famille,
Et Jupiter se plaît à contempler sa fille, 10
Cette terre où partout, sous tes doigts gracieux,
S'empressent de germer des vers mélodieux.
Le fleuve qui s'étend dans les vallons humides
Roule pour toi des vers doux, sonores, liquides.
Des vers, s'ouvrant en foule aux regards du soleil, 15
Sont ce peuple de fleurs au calice vermeil.
Et les monts, en torrents qui blanchissent leurs cimes,
Lancent des vers brillants dans le fond des abîmes.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1063424
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.06.2026
ЦЯ КНИГА – ПРО НЕОБМЕЖЕНІ МОЖЛИВОСТІ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
(РЕЦЕНЗІЯ НА ЗБІРКУ Любови Сердунич «ЄДНАЄ ЄДИНЕ»)
Єднає єдине (Монофони, тавтограми, алітерація. Поезія і проза на одну букву). – Харків: Укр-Паблишер, 2025. – 180 с.: іл.
Унікальна за своєю особливістю збірка Любови Сердунич «Єднає єдине», – мабуть, єдина така в сучасній українській літературі. Це зібрання поєднало в собі величезну кількість монофонів, тавтограм, алітерацій і показує багатство нашої української мови та її необмежені можливості словотворень.
До передостанньої на цей час, 28-ої, збірки пані Любови увійшли поетичні і прозові твори, різні за темами, жанрами та стилями написання, віршовими розмірами, але їх особливість у тому, що кожен із них від самого початку і до кінця написані з однієї літери абетки і розміщені в алфавітному порядку. Тобто й саму книгу можна назвати абеткою, але абеткою для дорослих, хоча є твори тут і для дітей.
Книга монофонів, тавтограм, алітерацій – це різноманітні жанри: бесіди й діалоги, есеї та легенди, новели і вислови, оповідання й акровірші, катрени та хокку, співанки і коломийки, традиційна й нетрадиційна поезія, повістина й інтерв’ю і ще багато інших. До того ж, і епіграфи, й назви жанрів творів – на ту ж букву, що й сам твір. А це ще більш ускладнює написання таких текстів.
Якщо читач розгорне збірку Любови Сердунич «Єднає єдине», він відкриє для себе багато пізнавального контенту, навіть у словничках, які є майже після кожного твору, бо згадано такі слова, яких ми, українці, можливо, й не чули. А це ще одне завдання, яке ставила перед собою авторка: відродити й поширювати заборонену в совєтські часи й тому напівзабуту українську лексику, бо створити текст «тільки загальновживаними словами, як каже авторка, – це легко».
Здавалося б, знайти і поєднати в одному творі велику кількість слів, які починаються із букви «И», неможливо. Однак це не про Любов Сердунич, адже вона – просвітниця (насамперед!), фольклористка, письменниця, журналістка, краєзнавиця і філолог, а разом з тим, велика майстриня слова. І їй це вдалося. Вона написала текст, який вміщає 102 слова, котрі починаються з букви «И»:
[i]«Иноді инша ива, инший иній (иней). Инколи инший ирій. Ироди – инчі. «Инший» – инакший, иначий, инакий, инаковий. Инакший – иначе. Иноді – инколи, иногді...» («Инший – инакший», Любов Сердунич).
[/i]
Аналогічно – з буквами «Й», «І», «Ю», на які чи не найважче створити зрозумілі тексти:
«Йойкають йотки», 380 слів;
«Інтерпретації історії» (з епіграфом «Інтелектуальні ідеї – інтерес існування»), 1380 слів;
«Інтернетне (Інтерв’ю)», 63 слова;
«Їмо, їмося… (Їдливе)», 188 слів,
«Юрмиться», 212 слів.
А текст «М’ЯКІСТЬ» (356 сл.), де зібрано слова із м’яким знаком, викликає тільки захоплення.
Всі ми знаємо про складність віршотворення японської поезії, де кожне слово й кожна буква має значення і повинна бути розміщена строго на своєму місці. Але Любові Сердунич вдалося поєднати непоєднуване: японські вірші (танка і хокку) і тавтограми:
[i]
***
Хазяйство, худоба, хата…
Хочеться хороше хавати.
Хіба хоче худобú Хома?
Харизмі Хоми – хана!..
ХОКУ
Хочеться хатки,
хмизу – хапаєш хулу
химери харизм…
«Хисниці хочуть
хороших харчів. Холод.
Хрест хитається…
(Любов Сердунич)[/i]
У другому розділі збірки «Єднає єдине»: «АЛІТЕРАЦІЙНЕ» – авторка показує нам унікальні можливості поєднання монофонів і тавтограм у віршотворенні. Це і строфи, й вибрані красномовні алітераційні рядки за творами Т. Шевченка, й алітераційні ази (можливості паліндромів), і коломийки, і рядки тавтограм. І все це – на різні теми: «про мову, «Різдво», «Ріка років рокоче», «Першопотреба», «Оркестр», «КОЛОмийка», «Унікальна Україна»...
Збірка Любови Сердунич «Єднає єдине» (Монофони. Тавтограми. Алітерації) буде корисною для всіх категорій читачів: школярів, студентів, викладачів, письменників та для пересічних читачів… Адже вона носить пізнавально-просвітницький характер. Тому я щиро рекомендую кожному прочитати цю збірку, аби захоплюватись українською мовою.
Ольга Калина
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1063088
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 26.05.2026
[b]Слова батька[/b]
Мій Саша! Синочку! Ти був в сповиточку.
Я мріяв, щоб добрим і щирим ти ріс.
Як став підростати, людей поважати
Навчав я тебе аж допоки не зріс.
Хвилююсь ще досі, хоча ти дорослий.
І виріс, синочку, і вже помужнів.
Сьогодні в цім залі, приїхавши з далі,
Я бачу тебе таким, як хотів.
Змужнів, став хоробрим, відважним і добрим,
Ти справжній, дорослий уже чоловік.
Пишаюсь тобою і мама зі мною.
Ти – воїн, боєць наш, іще - захисник!
Сьогодні, синочку, нам Машу за до́чку
Уже офіційно приводиш в сім’ю.
Донько́ю від нині приймаєм в родині.
І, сину, ти маєш сім’ю вже свою.
Тож хочу я знову сказати два слова
Від батька на шлях твій, твоє майбуття.
Кохана дружина була щоб, мій сину,
Єдиною жінкою твого життя.
Шануй, поважай, від всіх бід вберігай,
Підтримуй в усьому кохану свою.
Старайсь забезпечить, зваливши на плечі,
Усім необхідним й достатком сім’ю.
Хай злагода в домі між вами в усьому
Панує щоденно у вашій сім’ї.
І Маша, як жінка й твоя половинка,
Завжди тішить душу і серце твоє.
Де є розуміння, то прийде і вміння,
Як вибрати правильний шлях в майбуття.
Тож щиро кохайте, помилки прощайте,
Узявшись за руки, пройдіть все життя.
Про нас пам’ятайте, частіш приїжджайте,
Скоріше онуків ви нам подаріть.
Хай будуть синочки і лапочки-дочки,
Ми будемо тішитись ними й любить.
******************************
[b]Слова мами[/b]
Сьогодні разом стали на рушник
Прекрасна пара, гарні молодята.
Вже Маша –жінка, Саша – чоловік,
Нову сім’ю створили й шлюб узято.
Сім’я хай завжди має два крила,
Яку тримають мужні, дужі плечі,
Й тендітна мудрість з ніжності й тепла
Вливає сили в крила ті лелечі.
Хай труднощі, що стрінете в путі,
Здолають завжди злагода й підтримка.
Гармонія в подружньому житті
Пройде всі перепони легко й стрімко.
Нехай серця співають в унісон,
А душі хай сплітаються в єднанні,
І розсівають навкруги любов,
Народжену в взаємному коханні.
Хай множаться у щасті світлі дні,
А поряд з вами йде завжди удача,
І мрії щоб збувалися усі,
Та легко щоб рішалися задачі.
Хай вогнище родинного кубла,
Ніколи не притухне, не згасає,
Хай сміх дитячий з кожного кутка,
Щодня в домівці щебетом лунає.
Свою сім’ю лелійте, бережіть,
Кохайте щиро і життю радійте,
За руки взявшись, шлях увесь пройдіть,
І довіряйте одне одному, й шануйте.
Вітаємо з народженням сім’ї –
Це виважений крок й не йшов він стрімко,
І в цьому залі скажемо усі
Вам, молодята наші: Гірко! Гірко!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1063001
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.05.2026
[b] XXXIV
СВІДКИ
[/b]
Таємні спостерігачі біди, які ростуть
У вазах з глини, скла і бронзи, та в природі всю
Охоплюють сільську місцевість: схил гори, луги,
Постійно добре бачили наругу навкруги.
Адже Прокруст – розлючений розбійник і бандит 5
Без жалю й співчуття калічив та вбивав всіх тих,
Хто шляхом йшов: дріад, наяд, німфів та пастухів.
Він катував наївних і невинних як хотів,
Брехнею всіх підступно заманивши із полів.
Наяд залізним ланцюгом приковував до стін, 10
А в підземеллі – стогін й плач, й криваві рештки тіл.
Чи в цьому місці муза зможе народитися?
Як Філомела буде мріяти помститися.
Коли вона зайде у підземелля до стіни,
У цю страшну катівню всіх живих істот – тюрми, 15
То з жаху аж заклякне і замовкне назавжди,
І звідси піде муза якнайдалі від біди.
[i][b]Прокруст (Дамаст або Поліпемон) [/b]— розбійник, який влаштував пастку для мандрівників поблизу Елевсіна і вбивав їх. Він пропонував мандрівникам переночувати у нього і вкладав їх на ложе (ліжко). Якщо ліжко було завеликим для гостя, Покруст розтягував кінцівки людини. Якщо ж ліжко було замалим — він відрубував ноги.
[b]Філомела [/b]— донька афінського царя Пандіона II та сестра Прокни. Прокна була одружена з фракійським царем Тереєм. Терей згвалтував Філомелу, сестру своєї дружини, і, щоб вона не розповіла про злочин, вирізав їй язик.
Філомела, не маючи можливості говорити, виткала історію свого нещастя на полотні (пеплосі) і передала його сестрі Прокні. Прокна, прагнучи помсти, вбила свого сина Ітіса і нагодувала ним Терея.
[/i]
ОРИГІНАЛ
[b] XXXIV
LES JARDINS
[/b]
Secrets observateurs, leur studieuse main
En des vases d'argile et de verre et d'airain
Enferme la nature et les riches campagnes.
Ce sont là leurs vallons, leurs forêts, leurs montagnes.
Barbares possesseurs, Procustes furieux, 5
Sous le niveau jaloux leur fer injurieux
Mutile sans pitié les plaintives dryades.
Le plomb, les murs de pierre enchaînant les naïades,
De bassins en bassins, de degrés en degrés,
Guident leur chute esclave et leurs pas mesurés, 10
Là, quelle muse libre et naïve et fidèle
Peut naître? Loin du bois, comme si Philomèle,
Sous leurs treillages peints dont la main du sculpteur
A ciselé l'acanthe ou le lierre imposteur,
Allait chercher ces sons dont le printemps s'honore, 15
Délices de la nuit, délices de l'aurore!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1062375
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.05.2026
[b] XXXIII
МНАЇС[/b]
Твої, пастуше, вівці розбрелися по долині.
Вони такі розкішні – вовна ніжиться на спині,
Пливуть клубки, під ними ніжки дріботять в травичці,
Униз спускаються по схилі прямо до водиці.
Малий пастух Мнаїс слідом за ними завжди ходить. 5
Церерою тобі клянуся, що земелька вродить
Кругом гарним урожаєм. З божою благодаттю
Овечки гарно відпасуться, вовни зможуть дати.
Церера для своєї матері-Землі дочкою
Була, жила і розквітала як садки весною. 10
Як виповнилось двадцять літ їй, віддійшла в гробницю.
Тепер покоїться тут тіло гарної дівиці.
Нехай ягнята підійдуть, наблизяться до праху,
Нехай же пальці пастуха візьмуть сопілку грати.
Вони гробницю звеселять й прикрасять ще квітками. 15
Селяни прийдуть навесні та обкладуть дарами,
Бо будуть вівці випасати близько у долині,
Та молоко доїти в глеки, зроблених із глини,
Й мені присодити в гробницю, ллюти на мій камінь.
Любов між мертвими й живими – гарна для всіх пам'ять. 20
[i](Уві сні юний Мнаїс прийшов сказати їм це.)
(Переклад із Леоніда з Тарента.)
[/i]
[i]
[b]Церера (Деметра) [/b]— це богиня родючості, хліборобства, росту рослин та материнства, покровителька шлюбів.
[/i]
[b]ОРИГІНАЛ
XXXIII
MNAÏS
[/b]
'Bergers, vous dont ici la chèvre vagabonde,
La brebis se traînant sous sa laine féconde,
Au dos de la colline accompagnent les pas,
A la jeune Mnaïs rendez, rendez, hélas!
Par Cérès, par sa fille et la Terre sacrée, 5
Une grâce légère, autant que désirée.
Ah! près de vous, jadis, elle avait son berceau,
Et sa vingtième année a trouvé le tombeau.
Que vos agneaux du moins viennent près de ma cendre
Me bêler les accents de leur voix douce et tendre, 10
Et paître au pied d'un roc où d'un son enchanteur
La flûte parlera sous les doigts du pasteur.
Qu'au retour du printemps, dépouillant la prairie,
Des dons du villageois ma tombe soit fleurie;
Puis d'une brebis mère et docile à sa main 15
En un vase d'argile il pressera le sein;
Et sera chaque jour d'un lait pur arrosée
La pierre en ce tombeau sur mes mânes posée.
Morts et vivants, il est encor pour nous unir
Un commerce d'amour et de doux souvenir.' 20
_C'est en songe que la jeune Mnaïs est venue leur dire cela._
(Trad. de Léonidas de Tarente.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1062311
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.05.2026
[b] XXXII
ЦЕЙ СПОГАД ЗАВЖДИ ПОМ'ЯКШУЄ МЕНЕ
[/b]
Мене ще досі спогади хвилюють кожен раз,
Як згадую отой найкращий із дитинства час,
Коли мені давав маленьку флейту сам у руки,
Показував: тримати як і як складати губи.
Мене суперником все називав і переможцем, 5
Розказував, як грати пісню, щоб співало серце.
В умілі сильні руки брав мої маленькі пальці
Й на флейті ними тиснув почергово в кожній ямці,
На отворах дзвінкого інструменту із самшиту,
Щоб пісня оживала і співалась, ллялась світом. 10
[b]ОРИГІНАЛ
XXXII
[/b]
Toujours ce souvenir m'attendrit et me touche,
Quand lui-même, appliquant la flûte sur ma bouche,
Riant et m'asseyant sur lui, près de son coeur,
M'appelant son rival et déjà son vainqueur,
Il façonnait ma lèvre inhabile et peu sûre 5
A souffler une haleine harmonieuse et pure;
Et ses savantes mains prenaient mes jeunes doigts,
Les levaient, les baissaient, recommençaient vingt fois,
Leur enseignant ainsi, quoique faibles encore,
A fermer tour à tour les trous du buis sonore. 10
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1062310
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.05.2026
[b] XXXI
ДОНЬКА СТАРОГО ПАСТУХА
[/b]
Дочка старого пастуха, що спритною рукою
Наповнить глеки молоком, подібних між собою…
Ти з лютим поглядом телицю пурпурову бійся –
Тримається завжди окремо, не знаходить місця.
Вона весь час тікає бунтівна і незговірна, 5
Не йде до рук і не дає торкатись свого вим'я.
Якщо мотузкою за ногу тісно не прив'яжеш,
То близько підійти уже не зможеш.
[i] (Побачено і зроблено в Катійоні, поблизу Форжа,
4 серпня 1792 року, та написано в Гурне.)
[/i]
[i] ОРИГІНАЛ
XXXI
[/i]
Fille du vieux pasteur, qui d'une main agile
Le soir emplis de lait trente vases d'argile,
Crains la génisse pourpre, au farouche regard,
Qui marche toujours seule et qui paît à l'écart.
Libre, elle lutte et fuit, intraitable et rebelle. 5
Tu ne presseras point sa féconde mamelle,
A moins qu'avec adresse un de ses pieds lié
Sous un cuir souple et lent ne demeure plié.
(Vu et fait à Catillon, près Forges, le 4 août 1792, et écrit à Gournay
le lendemain.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1062210
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.05.2026
[b]XXX
ЖИВИ ІЗ ЧИСТИМ СЕРЦЕМ
[/b]
Живи завжди із чистим серцем, хліборобе,
І жадібним не будь, коли ти косиш поле,
Бо бідність боязка з тремтячими очима
Не візьме врожаїв в торбину за плечима.
Твої лиш зайві залишки зібрати зможе 5
Й Кібела – ваша спільна мати допоможе.
Адже небесний птах годується постійно
Від залишків зернят, загублених в посівах.
[i](За Томсоном.)[/i]
[i][b]Кібела [/b] — це давньогрецька богиня, яка має фригійське(Мала Азія) походження і символізує Велику Матір Богів, уособлюючи родючість та дику природу.
[/i]
[b] ОРИГІНАЛ
XXX
[/b]
Ah! prends un coeur humain, laboureur trop avide,
Lorsque d'un pas tremblant l'indigence timide
De tes larges moissons vient, le regard confus,
Recueillir après toi les restes superflus.
Souviens-toi que Cybèle est la mère commune. 5
Laisse la probité que trahit la fortune.
Comme l'oiseau du ciel, se nourrir à tes pieds
De quelques grains épars sur la terre oubliés.
(Tiré de Thomson.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1062208
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.05.2026
[b] XXIX
ДО ЛАСТІВКИ
[/b]
О, дочко Пантеона, юна афінянко,
Цикадою годуєш голих ластів'яток.
Маленькі та слабкі так рано із кубельця
Бояться вилітати – їм це ще не вдасться.
Літати можеш ти як ця комаха за́вжди. 5
Є два крила і в цьому схожа до цикади.
Співаєш пісню і свою вона розносить
Для всіх женців, що жнуть травичку у покоси.
В осінні дні ви разом летите далеко.
Її як здобич ловиш й тягнеш до гніздечка. 10
А чи не соромно тобі її вбивати?
Цикада через тебе змушена вмирати.
[i](Переклад з Евена Пароського.)[/i]
[i][b]Пантеон[/b]— це ієрархія богів, що жили на горі Олімп, очолювана Зевсом. Основу складали 12 олімпійців, які уособлювали сили природи та людські емоції (любов, гнів, мудрість). Вони мали антропоморфні риси — виглядали і поводилися як люди, але були безсмертними, всемогутніми та керували долями смертних.
[/i]
[b] ОРИГІНАЛ
XXIX
A L'HIRONDELLE
[/b]
Fille de Pandion, ô jeune Athénienne,
La cigale est ta proie, hirondelle inhumaine,
Et nourrit tes petits qui, débiles encor,
Nus, tremblants, dans les airs n'osent prendre l'essor.
Tu voles; comme toi la cigale a des ailes. 5
Tu chantes; elle chante. À vos chansons fidèles
Le moissonneur s'égaye, et l'automne orageux
En des climats lointains vous chasse toutes deux.
Oses-tu donc porter dans ta cruelle joie
A ton nid sans pitié cette innocente proie? 10
Et faut-il voir périr un chanteur sans appui
Sous la morsure, hélas! d'un chanteur comme lui!
(Trad. d'Événus de Paros.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1062146
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.05.2026
[b] XXVIII
ЛІЛІЯ НАЙКРАЩА[/b]
О, Ліліє, найкраща із дітей зефіру,
Ти влади вимагаєш, взявши в руки ліру.
Сформована у чаші солодкими духами,
А пахощі твої несуться вдаль світами.
Далеко від очей фіалка піл травою. 5
Присутність тут її нагадує собою
Той ніжний аромат, духмяний, милий,
Що серцю завжди додає натхнення й сили.
[i][b]Лілія[/b] – квітка Гери (Юнони). За переказами, біла лілія виникла з крапель молока богині Гери (у римлян — Юнони), дружини Зевса. Коли Гера годувала Геракла (сина Зевса від смертної жінки Алкмени), краплі молока впали на небо, утворивши Чумацький Шлях, а ті, що впали на землю, перетворилися на білосніжні лілії.
[/i]
[b] ОРИГІНАЛ
XXVIII
[/b]
Le lys est le plus beau des enfants du zéphire,
Il lève un front superbe et demande l'empire.
Des suaves esprits dans sa coupe formés,
L'air, les eaux, le bocage, au loin sont embaumés.
Sous l'herbe, loin des yeux, plus aimable et moins belle, 5
La violette fuit. Son parfum la révèle,
Avertit qu'elle est là; que, voulant se cacher
Là, pour le sein qu'on aime, il faut l'aller chercher.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1062144
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.05.2026
[b] XXVII
МОЇ ПІСНІ ЗНАЮТЬ, ЯК ЗМАЛЮВАТИ ВСЕ[/b]
Пастух-поет скаже:
Прийди й почуй мої пісні утішні.
Та й Астерію тішить голос ніжний.
Живуть у віршах музи, ріки, гори,
Води і різні явища природи.
Виблискує у віршах поцілунок 5
І срібнонога веснонька в дарунок
Щораз мені натхнення надихає,
Блакиттю небо ясне прикрашає.
Тремтить десь дихання у тіні,
Донизу падають листки осінні. 10
І пахнуть вірші миртом та квітками,
Що розцвітають влітку скрізь лугами,
Чи квітнуть завжди в діви на обличчі,
Рум'янок ніжний скинувши на плечі.
[i][b]Астерія [/b]— це титаніда, богиня зоряного неба (або зоряної ночі), дочка титанів Кея та Феби, сестра Лето. Рятуючись від переслідувань Зевса, вона обернулася на перепілку і кинулася в море, ставши островом, відомим як Ортіджія або Делос.[/i]
[b] ОРИГІНАЛ
XXVII[/b]
_Un berger poète dira:_
Mes chants savent tout peindre; accours, viens les entendre.
Ma voix plaît, Astérie, elle est flexible et tendre.
Philomèle, les bois, les eaux, les pampres verts,
Les muses, le printemps, habitent dans mes vers.
Le baiser dans mes vers étincelle et respire. 5
La source aux pieds d'argent qui m'arrête et m'inspire
Y roule en murmurant son flot léger et pur.
Souvent avec les cieux il se pare d'azur.
Le souffle insinuant, qui frémit sous l'ombrage,
Voltige dans mes vers comme dans le feuillage. 10
Mes vers sont parfumés et de myrte et de fleurs,
Soit les fleurs dont l'été ranime les couleurs,
Soit celles que seize ans, été plus doux encore,
Sur une belle joue ont l'art de faire éclore.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1062096
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.05.2026
А за вікном міняється пейзаж,
Одна за другою відходять пори року.
Життєвих сил скуйовджений кураж
У круговерті вихору несеться збоку.
Сумує тиша сонна у кутку,
А на столі схолола кава в філіжанці.
Від себе гониш думоньку бридку,
Що повертається настирливо у часі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1062095
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.05.2026
[b] XXVI
*****
[/b]
Моя втікає Муза із полів, залитих кров'ю,
Бо ноги зболені не мають сили після бою
Робити кроки по землі, де попіл мертвих стогне,
Де чує крики битв і блідне, бо скрізь бачить горе.
І штурми громові, що розбивають товсті стіни, 5
І кров, що бризкає з-під мідних вістер аж до піни,
Та заплямує білизну, й одежу вже не вдіне.
[i](Переклад Гесснера.)[/i]
[b] ОРИГІНАЛ
XXVI
[/b]
Ma Muse fuit les champs abreuvés de carnage,
Et ses pieds innocents ne se poseront pas
Où la cendre des morts gémirait sous ses pas.
Elle pâlit d'entendre et le cri des batailles,
Et les assauts tonnants qui frappent les murailles, 5
Et le sang qui jaillit sous les pointes d'airain
Souillerait la blancheur de sa robe de lin.
(Traduit de Gessner.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1062042
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.05.2026
[b]XXV
*****[/b]
Нечистий гордий чоловік, схиливши голову, встає,
Бо за козу в охоті враз сатиру морду він наб'є́.
Сатир вже знає – попереджений раніш про ворожнечу,
Впирається копитами у землю, розправляє плечі.
Стають: один навпроти одного, стискаються лобами 5
Аж пар іде, тремтить повітря та мовчать кущі з вітрами.
[b] ОРИГІНАЛ
XXV
[/b]
L'impur et fier époux que la chèvre désire
Baisse le front, se dresse et cherche le satyre.
Le satyre, averti de cette inimitié,
Affermit sur le sol la corne de son pié;
Et leurs obliques fronts, lancés tous deux ensemble, 5
Se choquent; l'air frémit, le bois s'agite et tremble.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1062041
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.05.2026
[b] XXIV[/b]
Вночі крадучись, німфа мандрівна́
Помітила сатира і пішла
Тихенько в темний ліс, за болота́,
І звідти кличе хтивого козла.
Почув той плач, чимдуж помчав – втопивсь, 5
А хтось навпроти довго веселивсь.
[b] ОРИГІНАЛ
XXIV
[/b]
De nuit, la nymphe errante à travers le bois sombre
Aperçoit le satyre; et, le fuyant dans l'ombre,
De loin, d'un cri perfide, elle va l'appelant.
Le pied-de-chèvre accourt, sur sa trace volant,
Et dans une eau stagnante, à ses pas opposée, 5
Tombe, et sa plainte amère excite leur risée.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1062025
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.05.2026
[b] XXIII
САТИР І ФЛЕЙТА[/b]
Повідав Мопс, що недалечко Берекінта
Один сатир священну флейту Гіансісу
Віддав, щоб грав і заспокоїв цілу свиту
Богів малих, щоб ті не сміли більше злитись.
Позвав негайно із Сангару до Меандру 5
Німф Азії та слухати сказав цю драму,
Що все мистецтво Гіагніса у самшиті,
Що пальці в нього вкупу із самшитом злиті.
Вони усілись й слухали його тихенько,
А він взяв флейту і став грати помаленьку. 10
Товсті надувши щоки та скрививши губу,
Подув повітря в цю тонку й маленьку трубку.
І загудів самшит, подав тужливий голос.
Вся публіка здивована стає по колу,
А потім вибухає сміхом. Із сатира 15
Всі насміхались – в нім не визнали кумира.
[i][b]Сатири [/b]— це лісові та гірські божества нижчого рангу, демони родючості, які уособлювали первісну, грубу силу природи. Вони є невід'ємною частиною свити бога виноробства, веселощів та екстазу Діоніса. Зазвичай їх зображували як напівлюдей-напівкозлів (іноді з кінськими рисами, особливо в ранній період) — вони мали козячі ноги, хвости, іноді ріжки, а також часто покриті шерстю.
[b]Флейта [/b]відома як флейта Пана або сиринга (сиринкс), тісно пов'язана з богом лісів, полів та пастухів — Паном.
[b]Мопс—[/b] славетний віщун, син лапіфа Ампіка та німфи Хлоріди.
[b]Берекінти[/b] — це назва давнього фригійського народу. Також згадуються дактилі (міфічні істоти), які жили неподалік гори Берекінта.
[b]Гіагніс [/b]— це міфічний фрігійський музикант, якого вважають одним із засновників гри на флейті (авласі) та першою людиною, яка співала під акомпанемент.
[/i]
[b]ОРИГІНАЛ
XXIII
LE SATYRE ET LA FLÛTE
[/b]
Toi, de Mopsus ami! Non loin de Bérécynthe,
Certain satyre, un jour, trouva la flûte sainte
Dont Hyagnis calmait ou rendait furieux
Le cortège énervé de la mère des dieux.
Il appelle aussitôt du Sangar au Méandre 5
Les nymphes de l'Asie, et leur dit de l'entendre;
Que tout l'art d'Hyagnis n'était que dans ce bui;
Qu'il a, grâce au destin, des doigts tout comme lui.
On s'assied. Le voilà qui se travaille et sue,
Souffle, agite ses doigts, tord sa lèvre touffue, 10
Enfle sa joue épaisse, et fait tant qu'à la fin
Le buis résonne et pousse un cri rauque et chagrin.
L'auditoire étonné se lève, non sans rire,
Les éloges railleurs fondent sur le satyre,
Qui pleure, et des chiens même, en fuyant vers le bois, 15
Évite comme il peut les dents et les abois.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1061992
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.05.2026
[b] XXII
*****[/b]
[i](ямб з цезурою)[/i]
Білесенька голубко, чарівна полонянко,
Захована у листі ще з досвіту та ранку.
Я бачив, як злітала у небо височенько
І хмарку доганяла пухнасту і м'якеньку.
На березі струмочка ходив я манівцями, 5
А ти спостерігала, усівшись між гілками.
Захована у листі, не сміла повернутись,
Голівкою крутила, та тихо, щоб не чути.
Боялася, що вітер твій схований притулок
Знайде і зразу ж видасть вороні, а чи круку. 10
А небо це прекрасне було над головою!
Хотілося б по стежці ходити із тобою.
- Якби змогла, то вийшла тихесенько без звуку,
Мій милий, я до тебе з щоденного притулку,
Щоб поряд йти з тобою зеленими стежками, 15
Протоптаних у травах твоїми вже ногами.
І, мабуть, я тремтіла б від радості та щастя,
А хижій, злій вороні лишила б всі напасті.
Нехай вона не ходить, за нами не чатує,
В протоптаній стежині хай кроки не рахує. 20
Пора їй зрозуміти, що ти моє кохання,
Яке стає сильнішим від вечора до рання.
Що будемо гуляти вздовж берега струмочка,
Де чиста і прозора біжить стрімка водичка.
Проснувся, білі вівці скубуть собі травичку, 25
Дзюркоче у струмочку чистесенька водичка.
Як не побачив б вовни на білій, ніжній спині,
То де шукав б овець я, адже вони не винні.
Покинули б лісочок, пішли б тихенько далі.
Вовки скрізь хижі ходять: попереду і ззаду. 30
Овець всіх розігнали б, напали б, щоб роздерти.
І що тоді робити, як вівці були б мертві?
[b] ОРИГІНАЛ
XXII
[/b]
Blanche et douce colombe, aimable prisonnière,
Quel injuste ennemi te cache à la lumière?
Je t'ai vue aujourd'hui (que le ciel était beau!)
Te promener longtemps sur le bord du ruisseau,
Au hasard, en tous lieux, languissante, muette, 5
Tournant tes doux regards et tes pas et ta tête.
Caché dans le feuillage, et n'osant l'agiter,
D'un rameau sur un autre à peine osant sauter,
J'avais peur que le vent décelât mon asile.
Tout seul je gémissais, sur moi-même immobile, 10
De ne pouvoir aller, le ciel était si beau!
Promener avec toi sur le bord du ruisseau.
Car, si j'avais osé, sortant de ma retraite,
Près de ta tête amie aller porter ma tête,
Avec toi murmurer et fouler sous mes pas 15
Le même pré foulé sous tes pieds délicats,
Mes ailes et ma voix auraient frémi de joie,
Et les noirs ennemis, les deux oiseaux de proie,
Ces gardiens envieux qui te suivent toujours,
Auraient connu soudain que tu fais mes amours. 20
Tous les deux à l'instant, timide prisonnière,
T'auraient, dans ta prison, ravie à la lumière,
Et tu ne viendrais plus, quand le ciel sera beau,
Te promener encor sur le bord du ruisseau.
Blanche et douce brebis à la voix innocente, 25
Si j'avais, pour toucher ta laine obéissante,
Osé sortir du bois et bondir avec toi,
Te bêler mes amours et t'appeler à moi,
Les deux loups soupçonneux qui marchaient à ta suite
M'auraient vu. Par leurs cris ils t'auraient mise en fuite, 30
Et pour te dévorer eussent fondu sur toi
Plutôt que te laisser un moment avec moi.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1061938
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.05.2026
[b] XXI
ДО ВЕЧІРНІ
[/b]
Вечірня (Геспер) і Еосфор уранці –
Дві зіроньки ясні, що губляться в хмарці.
Посланець від ночі Вечірня – спокійний,
Завжди заколише сон в милих обіймах.
Зорею прийде як Еосфор у ранок, 5
Злим буде тоді й не солодким світанок,
Бо змусить вставати, щось змусить робити
Та йти повсякденну рутину тягнути.
А прийде коли вже Вечірняя діва,
То це як весілля, немовби, це - диво. 10
Яскравий та ніжний, і милий на дотик,
Прихилиться близько й цілує у ротик.
[i][b]Фосфор або Еосфор —[/b] це персоналізація ранкової зірки (планети Венери). Він є уособленням світла, що з’являється перед світанком.
[b]Геспер (Вечірня)[/b]— це бог вечірньої зорі (планети Венера у вечірній час).
[/i]
[b]ОРИГІНАЛ
XXI
A VESPER
[/b]
O quel que soit ton nom, soit Vesper, soit Phosphore,
Messager de la nuit, messager de l'aurore,
Cruel astre au matin, le soir astre si doux!
Phosphore, le matin, loin de nos bras jaloux,
Ta fais fuir nos amours tremblantes, incertaines, 5
Mais le soir, en secret, Vesper, tu les ramènes,
La vierge qu'à l'hymen la nuit doit présenter
Redoute que Vesper se hâte d'arriver.
Puis, au bras d'un époux, elle accuse Phosphore
De rallumer trop tôt les flambeaux de l'aurore, 10
Brillante étoile, adieu, le jour s'avance, cours,
Ramène-moi bientôt la nuit et mes amours.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1061894
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.05.2026
[b] XX
*****[/b]
Слізьми рясними ллється скрізь кохання:
Від щастя плачуть і від розставання.
Нехай не буде сліз гірких, зрадливих,
А ллються лиш тихесенько щасливі.
І щастя за́вжди вимагає тиші. 5
Воно піде, як поряд очі лишні.
Тож бережіть ці почуття, лелійте
Та Музу щиросердно ви любіте.
І буде острівець кохання вашим,
Та з кожним днем ставати тільки кращим. 10
І бог кохання не нашкодить музам,
Вони лиш правдою йому всі служать.
Якщо в людини серденько нещире –
Нізащо муза в нього не прилине,
Не надихне і не проткне стрілою, 15
Зали́шить серце сам на сам з собою.
Коли ж закоханий до себе кличе,
То музи линуть в серце якнайшвидше,
І ті слова, що піснею злітають,
З насіннячка в кохання проростають. 20
[b]ОРИГІНАЛ
XX[/b]
'Les esclaves d'amour ont tant versé de pleurs!
S'il a quelques plaisirs, il a tant de douleurs!
Qu'il garde ses plaisirs. Dans un vallon tranquille,
Les muses contre lui nous offrent un asile;
Les muses, seul objet de mes jeunes désirs, 5
Mes uniques amours, mes uniques plaisirs.
L'amour n'ose troubler la paix de ce rivage.
Leurs modestes regards ont, loin de leur bocage,
Fait fuir ce dieu cruel, leur légitime effroi,
Chastes muses, veillez, veillez toujours sur moi.' 10
--'Non, non, le dieu d'amour n'est point l'effroi des muses.
Elles cherchent ses pas, elles aiment ses ruses.
Le coeur qui n'aime rien a beau les implorer,
Leur troupe qui s'enfuit ne veut pas l'inspirer.
Qu'un amant les invoque, et sa voix les attire. 15
C'est ainsi que toujours elles montent ma lyre.
Si je chante les dieux, ou les héros, soudain
Ma langue balbutie et se travaille en vain.
Si je chante l'amour, ma chanson d'elle-même
S'écoule de ma bouche et vole à ce que j'aime.' 20
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1061885
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.05.2026
[b] XIX
ПІСНЯ ОЧЕЙ[/b]
У розмаїтті чистих трав розкішних,
В своїй земній красі – первинній, втішній,
В квітучих килимах у цій долині,
Схили голівку на мої коліна,
З очима, вгору піднятих на мене, 5
Й до хмар біленьких ген у чистім небі.
Коли вже Феб готовий народитись,
А ніч втекти і новий день з’явитись,
Я заспіваю пісню в тиші ночі,
Про чарівні і милі, ясні очі. 10
Хай пісня ця тихенько заколише.
Оберігатиму твій сон в вечірній тиші.
Скоріше закривай свої повіки,
Я утону в твоїх очах навіки.
Від погляду вже в жилах кров пульсує. 15
У серденьку кохання аж вирує
І пісня лине з нього стоголоссям,
Торкнувшись пасма білого волосся.
[i](Початок наслідуваний з п'єси Шекспіра «Генріха IV».)
[b]Феб [/b]«ясносяйний», «блискучий» — це друге ім'я давньогрецького бога Аполлона, що символізує сонячне світло, мистецтво, пророцтво та медицину. У переносному значенні фразеологізм «слуга Феба» означає поета або митця.[/i]
[b]ОРИГІНАЛ
XIX
CHANSON DES YEUX[/b]
Viens: là, sur des joncs frais ta place est toute prête.
Viens, viens, sur mes genoux viens reposer ta tête.
Les yeux levés sur moi, tu resteras muet,
Et je te chanterai la chanson qui te plaît.
Comme on voit, au moment où Phoebus va renaître, 5
La nuit prête à s'enfuir, le jour prêt à paraître,
Je verrai tes beaux yeux, les yeux de mon ami,
En un demi-sommeil se fermer à demi.
Tu me diras: 'Adieu, je dors, adieu, ma belle.
--Adieu, dirai-je, adieu, dors, mon ami fidèle, 10
Car le... aussi dort le front vers les cieux,'
Et j'irai te baiser et le front et les yeux.
Ne me regarde point; cache, cache tes yeux;
Mon sang en est brûlé; tes regards sont des feux.
Viens, viens. Quoique vivant, et dans ta fleur première, 15
Je veux avec mes mains te fermer la paupière,
Ou, malgré tes efforts, je prendrai tes cheveux
Pour en faire un bandeau qui te cache les yeux.
(Le commencement est imité de Shakespeare, _Henry IV_.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1061831
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.05.2026
XVIII
*****
(ямб з цезурою)
Чарівна, загадкова німфа стрічає хлопця на шляху.
Йому дурману напускає й веде на беріг у траву.
Вона тремтячою рукою торкається його лиця,
А він, знітившись, багровіє, підходить ближче, як ягня.
Під легким дотиком красуні, змішались вкупі радість й страх, 5
Тож він тихенько завмирає, відчувши пальці на боках.
А німфа пестить вже волосся йому на білому чолі
Та манить у чарівне ложе в зеленій і густій траві.
"Ось ближче підійди, юначе… Мій легеню, іди сюди.
Ти молодий і такий гарний, мене так вабить до краси. 10
Скажи мені, мій юний друже, а скільки маєш зроду літ?
Навчавсь в гімназії ти досі та переміг в навчанні всіх.
Тебе всі радісно вітали, вінець оділи наче німб
І обіймали, мирували, олія капала до ніг.
Ти опускаєш карі очі?! Чому ж соромишся мене? 15
Твоя благословенна мати – родила красенем тебе.
Ось вже й смієшся, червонієш… І сяюча ж яка щока!
Які ж рожеві, ніжні губи, ще ніжна шкіра і рука!
Скажи, хіба не Гіацинт ти? Коханець Феби, може, ти?
Чи молодий отой троянець, Юпітера коханий ти? 20
Для одного народжений, чи для більше смертних у житті?
Чи прирекли відкрити корок дівиці Мірри і тобі?
Та ким би ти не був, мій друже, коханець з тебе – чарівний!
І я втішаюсь і радію, що я зустрілася з таким.
Тож пригорни мене, юначе, цілуй медові ці вуста. 25
Вогнем єство хай обпікає, коли торкається рука
До персів німфи, рук і тіла…По жилах вже пульсує кров…
І пригорни мене сильніше… кохай мене… ізнов…ізнов…".
[i][b]Гіацинт [/b]— прекрасний спартанський царевич, коханий бога Аполлона, який трагічно загинув під час метання диска та перетворився на квітку, що носить його ім'я. Його міф символізує красу, передчасну смерть та вічне відродження природи.
[b]Феба-Титиніда[/b] («промениста», «осяйна») — дочка Урана й Геї, яка втілювала інтелект та пророчий дар. Вона була матір'ю Лето, бабусею Аполлона й Артеміди, а також вважалася третьою володаркою дельфійського оракула, яку згодом передала онуку
[b]Юпітер відповідає Зевсу [/b]— верховному богу, царю богів і людей, володарю неба, грому та блискавок. Як і римський Юпітер, грецький Зевс є сином титана Кроноса (Сатурна) та Реї, підтримує закон, порядок та справедливість у світі.
[b]Мірра —[/b] дочка кіпрського царя Кініра та Кенхреїди. Вона найбільш відома як мати Адоніса, яка через божественне втручання покохала власного батька.[/i]
[b]
ОРИГІНАЛ
XVIII
*****[/b]
La nymphe l'aperçoit, et l'arrête, et soupire.
Vers un banc de gazon, tremblante, elle l'attire;
Elle s'assied. Il vient, timide avec candeur,
Ému d'un peu d'orgueil, de joie et de pudeur.
Les deux mains de la nymphe errent à l'aventure. 5
L'une, sur son front blanc, va de sa chevelure
Former les blonds anneaux. L'autre de son menton
Caresse lentement le mol et doux coton.
'Approche, bel enfant, approche, lui dit-elle,
Toi si jeune et si beau, près de moi jeune et belle. 10
Viens, ô mon bel ami, viens, assieds-toi sur moi.
Dis, quel âge, mon fils, s'est écoulé pour toi?
Aux combats du gymnase as-tu quelque victoire?
Aujourd'hui, m'a-t-on dit, tes compagnons de gloire,
Trop heureux, te pressaient entre leurs bras glissants, 15
Et l'olive a coulé sur tes membres luisants.
Tu baisses tes yeux noirs? Bienheureuse la mère
Qui t'a formé si beau, qui t'a nourri pour plaire!
Tu souris? tu rougis? Que ta joue est brillante!
Que ta bouche est vermeille et ta peau transparente! 20
N'es-tu pas Hyacinthe au blond Phoebus si cher?
Ou ce jeune Troyen ami de Jupiter?
Ou celui qui, naissant pour plus d'une immortelle,
Entr'ouvrit de Myrrha l'écorce maternelle?
Ami, qui que tu sois, oh! tes jeux sont charmants: 25
Bel enfant, aime-moi. Mon coeur de mille amants
Rejeta mille fois la poursuite enflammée;
Mais toi seul, aime-moi, j'ai besoin d'être aimée...'
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1061750
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.05.2026
[b] XVII
*****[/b]
О, юна соромлива діво! Вкрилося лице багрянцем.
Я ж, навпаки, бліднію, як тебе щодня стрічаю вранці.
Мене бентежить ця незаймана порядність і стан юний,
Ця ніжна грація, вуста, тоненькі брови, білі руки.
Прийди до мене, юна дівчино, я ж так тебе жадаю. 5
Є ігри інші, не дитячі, ти ж цього іще не знаєш.
Твій погляд соромливий, карі очі та вуста солодкі
Завжди розпалюють в моєму серці почуття глибокі.
Коли дивлюсь на груди, сховані в благесенькій сукенці,
Які зітхають без кохання і бентежать юне серце, 10
То хочу запросити, дівонько, прийти мерщій до мене
У променнях вечірньої зорі, тоді уже, як смеркне.
Прийди, віддай невинну душу й тіло ти у мої руки,
Як більш досвідченому і кохання я надам уроки,
Щоб наші два серденька у пориві ритму воз’єднались, 15
В блаженному екстазі насолод невпинно цілувались.
Якби ж то, дійсно, ти колись прийшла б до мене насвітанку…
Я милувався б як ти спиш в моїй постелі аж до ранку.
Дивився б я на тебе, сплячу, й тамував тихенько подих,
Боявся б дуже розбудити діву неземної вроди. 20
Нікому не дозволив би тривожити твій сон невинний,
І милувався б я тобою, ти моя дівчино мила,
А ложе обтулив тоненькою прозорою вуаллю,
Щоб галасливі комарі вертались і летіли далі.
[b] Оригінал
XVII
[/b]
O jeune adolescent! tu rougis devant moi.
Vois mes traits sans couleurs; ils pâlissent pour toi:
C'est ton front virginal, ta grâce, ta décence;
Viens. Il est d'autres jeux que les jeux de l'enfance.
O jeune adolescent, viens savoir que mon coeur 5
N'a pu de ton visage oublier la douceur.
Bel enfant, sur ton front la volupté réside.
Ton regard est celui d'une vierge timide.
Ton sein blanc, que ta robe ose cacher au jour,
Semble encore ignorer qu'on soupire d'amour. 10
Viens le savoir de moi. Viens, je veux te l'apprendre;
Viens remettre en mes mains ton âme vierge et tendre,
Afin que mes leçons, moins timides que toi,
Te fassent soupirer et languir comme moi;
Et qu'enfin rassuré, cette joue enfantine 15
Doive à mes seuls baisers cette rougeur divine.
Oh! je voudrais qu'ici tu vinsses un matin
Reposer mollement ta tête sur mon sein!
Je te verrais dormir, retenant mon haleine,
De peur de t'éveiller, ne respirant qu'à peine. 20
Mon écharpe de lin, que je ferais flotter,
Loin de ton beau visage aurait soin d'écarter
Les insectes volants dont les ailes bruyantes
Aiment à se poser sur les lèvres dormantes.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1061522
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.04.2026
[b]XVI
***
[/b]
Моє обличчя сушене вітрами,
А ноги білі в тернях вже – багряні.
Весь день блудив у травах я долини,
Де звідусіль їх бекання до мене лине.
Не зміг знайти отари ваші в лузі, 5
Хоч цілий день в постійному був русі.
Я прошу підказати і зізнатись,
О, найпрекрасніший, де вас шукати,
Щоб я даремно не блудив в долині
Й чужих отар я не знаходив нині? 10
[i] (З пісні над піснями)[/i]
[b] ОРИГІНАЛ
XVI[/b]
Mon visage est flétri des regards du soleil.
Mon pied blanc sous la ronce est devenu vermeil.
J'ai suivi tout le jour le fond de la vallée;
Des bêlements lointains partout m'ont appelée.
J'ai couru: tu fuyais sans doute loin de moi: 5
C'étaient d'autres pasteurs. Où te chercher, ô toi
Le plus beau des humains? Dis-moi, fais-moi connaître
Où sont donc tes troupeaux, où tu les mènes paître,
Pour que je cesse enfin de courir sur les pas
Des troupeaux étrangers que tu ne conduis pas. 10
(Tiré du _Cantique des cantiques_.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1061354
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.04.2026
Як той прекрасний лебідь перед смертю,
Вже відчуваючи, що може вмерти,
Зібравши всі зусилля він останні,
Лебідці промовля слова кохання,
То так й вона бліда уся та мила 5
Вуста свої відкрила із зусиллям:
- О, мандрівні наяди Себетоса!
Ви пострижіть мої біленькі коси.
Простіть і прощавайте всі навіки,
Більш не побачу білого я світу. 10
Прощай, коханий! Чи згадаєш милу
Ту Клінію, котра тебе любила?
О, небеса! О, земле! Море й луки!
О, гори, береги, долини, ріки!
Нагадуйте йому із вечора до рання 15
Про втрачену любов – його кохання.
Він називав Неерою своєю,
Бо з ним втекла, прощаючись з сім’єю,
Блудила вслід за ним із місця в місце,
Хоч осуд відчувала в кожнім місті. 20
Хай чиста зірка двох братів Єлени
Нагадує коханому про мене.
Розквітнуть в берегах Пестума квіти
Й душа моя захоче прилетіти…
Хай Клінію свою тоді покличе 25
Й до нього прилечу я якнайшвидше.
Чи ти уздрієш душу, мій коханий,
На листі дерева, чи десь на хмарі?
Чи розпізнаєш, як спускається згори,
Чи піднімається нагору із води? 30
Чи ти почуєш тихий голосочок,
Що просить пригорнути хоч разочок?
[i][b]Неера[/b] — це ім'я, яке в давньогрецькій міфології та літературі носили кілька різних персонажок. Найвідоміша з них — німфа, кохана Геліоса, а також дружина тегейського царя Алея.
Нерея — це стародавній морський бог, син Понта (моря) та Геї (землі). Він вважався мудрим, справедливим та добрим божеством, покровителем Егейського моря та моряків, а також батьком п'ятдесяти нереїд (морських німф).
[b]Себета (або Себетіда)[/b] у давньогрецькій міфології — німфа, дочка річкового бога Себетоса (близько Неаполя). Вона відома як мати Оебала, царя Капреї, який згадується у контексті епічних переказів.
[b]Клітія [/b] в грецькій міфології — океаніда, дочка Океана і Тетії. Вона відома як коханка бога Аполлона, яка померла від розпачу, коли він покинув її заради іншої.
[b]Єлена (Прекрасна, Спартанська) [/b]— найвродливіша жінка в давньогрецькій міфології, дочка Зевса й Леди. Її викрадення троянським принцом Парісом стало причиною десятирічної Троянської війни.
[b]Пестум[/b] (первісно Посейдонія), заснований греками у VII ст. до н.е., тісно пов'язаний з грецькою міфологією через культи богів та легенди про заснування. Місто було церемоніальним центром на честь Посейдона, бога моря, на честь якого отримало свою першу назву, а також центром поклоніння богині Гері.
[/i]
[b]ОРИГІНАЛ
XV
NÉÈRE
[/b]
Mais telle qu'à sa mort, pour la dernière fois,
Un beau cygne soupire, et de sa douce voix,
De sa voix qui bientôt lui doit être ravie,
Chante, avant de partir, ses adieux à la vie,
Ainsi, les yeux remplis de langueur et de mort, 5
Pâle, elle ouvrit sa bouche en un dernier effort:
'O vous, du Sébéthus naïades vagabondes,
Coupez sur mon tombeau vos chevelures blondes.
Adieu, mon Clinias! moi, celle qui te plus,
Moi, celle qui t'aimai, que tu ne verras plus. 10
O cieux, ô terre, ô mer, prés, montagnes, rivages,
Fleurs, bois mélodieux, vallons, grottes sauvages,
Rappelez-lui souvent, rappelez-lui toujours
Néère tout son bien, Néère ses amours;
Cette Néère, hélas! qu'il nommait sa Néère, 15
Qui, pour lui criminelle, abandonna sa mère;
Qui, pour lui fugitive, errant de lieux en lieux,
Aux regards des humains n'osa lever les yeux.
Oh! soit que l'astre pur des deux frères d'Hélène
Calme sous ton vaisseau la vague ionienne; 20
Soit qu'aux bords de Pæstum, sous ta soigneuse main,
Les roses deux fois l'an couronnent ton jardin;
Au coucher du soleil, si ton âme attendrie
Tombe en une muette et molle rêverie,
Alors, mon Clinias, appelle, appelle-moi. 25
Je viendrai, Clinias; je volerai vers toi.
Mon âme vagabonde, à travers le feuillage,
Frémira; sur les vents ou sur quelque nuage
Tu la verras descendre, ou du sein de la mer,
S'élevant comme un songe, étinceler dans l'air, 30
Et ma voix, toujours tendre et doucement plaintive,
Caresser, en fuyant, ton oreille attentive.'
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1061330
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.04.2026
Сприймайте старість як дарунок
Від Бога, долі чи життя,
Як злато вищого ґатунку,
Без нарікань і каяття.
Живіть сьогоднішнім і зараз,
Радійте днині кожну мить.
Залиште негатив позаду –
Так швидко плин життя біжить.
Пройшло дитинство безтурботне,
За ним і молоді роки.
До них відносьтесь як завгодно –
Цей шлях вже більшість з вас пройшли.
А далі – обраним лиш тільки
У руки роздають ключі…
Дійшли до зрілості – радійте,
Що перед вами двері ці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1061202
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.04.2026
[i] Михайло Сергійович Шатайло
(21.07.1990 р. – 31.07.2014 р.)
Балта Одеської області.
Старший лейтенант, заступник командира роти з озброєння 25-ої окремої повітряно-десантної бригади.
Загинув 31 липня 2014 р. під час спроби 1-го батальйону 25-ї повітрянодесантної бригади взяти штурмом місто Шахтарськ внаслідок прямого влучення в БТР-Д (703). Загинув разом з Федорякою П.В., Сєдовим О.О., Трегубчаком С.О., Джубаткановим А.В., Халіним В.О., Самишкіним В.Б. та Сердюковим Є.С. Був тимчасово похований сепаратистами біля недобудованої церкви у парку м. Шахтарськ разом з іншими бойовими побратимами. 9 жовтня 2014 р. ексгумований пошуковцями Місії Евакуація-200 (Чорний тюльпан) та привезений до м. Дніпропетровська. Похований на Краснопільському цвинтарі міста Дніпропетровськ як невідомий № 1873. Впізнаний за експертизою ДНК.
[/i]
Війна забирає найкращих синочків,
Формує полки в небесах.
Михайлу лиш двадцять чотири годочки.
Він – старший уже лейтенант.
Здавалось, недавно зіп’явся на ноги –
Вже й досвід набув у боях.
Не думав, що так ось життєва дорога
Скінчиться в шахтарських полях,
Що в долю війна піднесе корективи
І в Богом відмірений шлях,
Що весь екіпаж в БеТееРі загине,
Що смерть свій пожне урожай.
І будуть ще довго бійці воювати,
Та гнати від нас ворогів,
А вдома – чекати й молитися мати
За доньок своїх і синів.
Та скільки ще часу війна не тривала б,
Діждемось її ми кінця.
Вшануєм Героїв й почесно згадаєм
Загиблих усіх ми ім’я.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1061128
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.04.2026
(правильний анапест)
Затягнулося небо над нами
Й поливає земельку дощем.
Скрізь просякла і кров'ю, й сльозами
Та дорога, якою ми йдем.
В круговерті воєнних баталій
Та у зойках смертельних журби,
Синьоокі бруднилися далі
Та помалу тягнулись роки.
Під ридання гучне й голосіння,
Та під вибухи всіх канонад,
Розсівали вкраїнське насіння
Та збирали всю волю в кулак.
Ту, яку не зламають ніколи,
Та не знищать уже вороги.
Ми ще зможем, тамуючи горе,
Шлях відмірений гідно пройти.
Дощ очистить, відмиє від бруду
Всю стражденну земельку мою
Й буйнотра́в'ям розквітне повсюди
Первоцвіт у рідненькім краю́.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1061029
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.04.2026
[i]Абрамов Роман Вікторович
(16.08.1986 р. – 31.07.2014 р.)
Бердичів Житомирська області.
Солдат, стрілець-помічник гранатометника 30-ої окремої механізованої бригади (Звягель).
Загинув у бою за стратегічно важливу висоту на кордоні України Савур-могила, що на Донеччині. Біля Романа розірвався ракетний снаряд.
Залишились мама, дружина та двоє синів, 2011 р.н. Данило та 2013 р.н. Олександр.[/i]
В Малих Гадомцях стрімко стежка
Розпочала життєвий шлях,
Та чорні фарби у мережку
Вже ткала доля у полях.
Пройшло дитинство, школа, коледж,
А потім в армію пішов.
Дружину Таню слала доля
І двох маленьких діточо́к.
Бердичів. Дім. Родина. Щастя.
Здавалось, буде так завжди́…
Та вже сурмив грім до нещастя,
Щоб готувались до війни.
Роман пішов край боронити,
Родину й двох своїх синів.
Все Богу матінка молилась,
Щоб син ріднесенький вцілів.
Та не судилося живому
Вернутися йому з війни.
Привезли на щиті додому
Посе́ред літньої пори.
Роман Абрамов став Героєм,
В Небесній Гвардії бійцем.
Вже підросли сини обоє –
Шляхо́м війни ще досі йдем.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1060509
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.04.2026
Значний ювілей із далеких доріг
Тихенько прилинув до хати.
Поважно ступив він на отчий поріг…
Дозволь з ним тебе привітати.
Бажаємо щастя тобі і добра,
Бажаєм здоров’я міцного.
Щоб доля поблажлива, щедра була,
Хай успіх стрічає в усьому.
Нехай на шляху не мете буревій,
Не віють холоднії стужі.
А радість й тепло від життєвих подій,
Йдуть поряд з тобою, мій друже.
Нехай усміхнеться прийдешня весна,
Обступить тебе буйноцвітом.
Нехай ця духмяна яскрава краса,
З тобою квітує все літо.
Нехай килимами встеляється шлях,
А в небі не буде хмаринок,
Хай хліб і до хліба будЕ на столах,
Й достатком всміхнеться будинок.
Господь хай Небесний тебе береже
І Янгол-Хранитель йде поряд.
Й життєвих багато ще літ надає,
Й всміхнеться тобі твоя доля.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1060465
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.04.2026
[i]Юрій Юрійович Амельчаков
(02.07.1975 р. – 31.07.2014 р.)
м. Житомир
Старший лейтенант, командир взводу 30-ої окремої механізованої бригади.
Обставини загибелі: Помер від ран у ніч на 31 липня 2014 р. Ввечорі 30.07 група солдатів 30-ї окремої механізованої бригади на двох броньових машинах МТЛБ збилася з дороги та заїхала у розташування супротивника поміж с. Степанівка та Дмитрівка, Шахтарський район, Донецької області. Одна машина була знищена вогнем ворога, а інша захоплена. Під час обстрілу, за словами вцілілих військовослужбовців, загинули солдати Шанюк Петро та Лук`янчук Богдан (обидва досі офіційно вважаються зниклими без вісті). Юрій Амельчаков дістав важкі поранення та зміг відповсти у поле, звідки дзвонив до своєї частини, аби вислали допомогу. Через ніч та відстуність орієнтирів знайти його не вдалося. Останній дзвінок від Юрія був о 4-й годині ранку 31 липня. Він уже хрипів та ледь говорив. Героя було випадково знайдено лише наприкінці 2014 р. та доставлено до моргу м. Шахтарськ. 23 грудня 2014 р. тіло загиблого було передано українській стороні, після чого почався майже 8-місячний процес ідентифікації.
Залишились дружина та двоє дітей.
Місце поховання: м. Житомир, Смолянське військове кладовище. [/i]
В серпневі дні бійця везли додому…
Назад він повертався на щиті.
Вже рік минув від тих подій по тому,
Як він в бою загинув на війні.
Один-однісінький в нічному полі,
Руками тісно рану притискав.
І крові вже - повнісінькі долоні,
Тож він лежав і тихо помирав.
Кривавий слід, залишений позаду,
Зім’ята і замурзана трава.
Він знав: біді своїй не дасть вже ради,
Тому надіявсь тільки на дива.
А час минав помалу і нестерпно…
Повзти у нього сили не було.
Лиш зорі сильно миготіли в небі,
Згорілим чадом від машин несло.
Дзвінок останній, що зробив недавно,
Надії тонку нитку обірвав.
Він розумів, що сподіватись марно
І на своє спасіння не чекав.
І перший промінь, освітивши землю,
Торкнувсь його ще теплого чола.
Душа, що споглядала збоку ревно,
Тихесенько на сяйво те пішла.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1060329
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.04.2026
[i]Шанюк Петро Анатолійович
(13.07.1982 р. – 30.07.2014 р.)
Ягодинка Житомирської області Романівський району.
Солдат 30-ої окремої механізованої бригади.
Ввечері 30 липня 2014 року група солдатів 30-ої окремої механізованої бригади на двох броньових машинах МТЛБ збилася з дороги та заїхала у розташування супротивника поміж селами Степанівка та Дмитрівка Шахтарського району Донецької області. Одна машина була знищена вогнем ворога, а інша захоплена. Під час обстрілу, за словами вцілілих військовослужбовців, загинули солдати Шанюк Петро та Лук'янчук Богдан (обидва досі офіційно вважаються зниклими без вісті).
[/i]
Стоїть Ягоди́нка… Козацька могила
Й дорога «кривава» в село.
Матусі колись тут дітей схоронили…
Тоді ще козацтво було.
Монголо-татари прийшли із війною
І нищили всіх козаків,
Тож вийшли боротись жінки ще з ордою
Й помстились за славних синів.
У спільній могилі людей хоронили –
Це пам'ять усіх земляків.
Та кляті «совєти» могилу розрили…
Лиш поле буяло хлібів.
Віки пролетіли і знову з війною
Присунула клята орда.
Тепер земляків захищати собою
Село проводжало Петра.
Відважний, хоробрий та мужній він воїн,
І першим Шанюк йшов у бій.
Загинув на Сході… Та тіло Героя
Ніхто відшукати не зміг.
Ізнов Ягодинка не має могили…
Лиш – пам'ять одна про Петра.
Триває війна… Не втрачаємо віри,
Що згине триклята орда.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1060148
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.04.2026
[i]Богдан Петрович Лук'янчук
(22.09.1978 р. – 30.07.2014 р.)
Суємці Житомирської області Баранівського району.
Солдат 30-ої окремої механізованої бригади.
Обставини загибелі: Ввечері 30 липня 2014 року група солдатів 30-ої окремої механізованої бригади на двох броньових машинах МТЛБ збилася з дороги та заїхала у розташування супротивника поміж с. Степанівка та Дмитрівка Шахтарського району Донецької області. Одна машина була знищена вогнем ворога, а інша захоплена. Під час обстрілу, за словами вцілілих військовослужбовців, загинули солдати Шанюк Петро та Лук`янчук Богдан (обидва досі офіційно вважаються зниклими безвісти).
Місце поховання: Не похований.
[/i]
Ні тіла нема, ні могили,
Й живого наразі нема.
Дванадцять рокі́в пролетіло,
Як правду сховала війна.
У полі шахтарського краю
На засідку втрапив загін.
Живим не вернувся із бою…
Хтось з хлопців сказав, що поліг.
Пекельна гнітить невідомість,
А серце з’їдає журба…
Жевріє надія натомість:
А може людина жива?!
Хтось скаже, що це не можливо,
Минуло багато вже літ.
Лиш осінь клекоче журливо
Й зима все ховає у сніг.
Та вічним ніщо не буває:
Проб’ється рясний первоцвіт
І звістка, яку так чекають,
Із мороку вийде у світ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1060014
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.03.2026
[i]Книш Олександр Олександрович
(06.10.1982 р. – 28.07.2014 р.)
м. Житомир
Головний сержант-командир міномета 95-ої окремої аеромобільної бригади.
В кінці липня 2014 року батальйон отримав бойове завдання по артилерійській підтримці військ, що наступали. За добу бійці закріпились у потрібній точці, на відстані 3-4 км. від якої був блокпост бойовиків. О 16 год. 28 липня батальйоном під сильним обстрілом бойовиків було забезпечено «коридор» для проходження великої військової колони. За кілька хвилин на позиціях наших військових розірвалось близько 30 ворожих мін і їх осколки смертельно поранили Олександра Книша. Не задумуючись, О. Книш пожертвував життям, забезпечуючи прикриття колони.[/i]
Сашко родився у Левкові –
Це під Житомиром село,
Навчався у 30-ій школі.
Дитинство в місті цім пройшло.
Відмінником був у навчанні,
Веселим хлопцем, гамірним,
Зразковим і відповідальним –
Завжди́ усі пишались ним.
Військовим стати ще з дитинства
Хотілось дуже юнаку,
Та не надіявся на диво,
Пішов на службу строкову.
А після армії із військом
Книш підписав уже контракт
І служба почалась армійська,
Де досвід набував юнак.
Був миротворцем у Іраку –
Брав участь в місії ООН.
У рідну дев’яносто п’яту
Вернувсь військовий легіон.
Та сколихнулася на Сході
Із московитами війна.
Для українського народу
Розпочалась страшна біда.
Книш Олександр воювати
Йшов у палаючий Донбас.
За сина все молилась мати –
Бог щоб її дитину спас.
Чекали вдома і дружина,
І двоє ді́точок малих.
Синок Артем, а з ним Аріна
Хотіли бачитись із ним.
Та не судилось повернутись
Живим Сашкові в рідний дім.
Не зможуть подвиги забутись
Ніколи в пам’яті людській.
Книш був справжнісіньким Героєм
І не одного спас бійця,
Бо закривав усіх собою.
Він – командир й беріг життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1059727
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.03.2026
Літа так шалено летять
Й ховаються за небокраєм.
Синочку, тобі –35!
Ми щиро тебе всі вітаєм.
Ти в нас – захисник, офіцер,
Торуєш воєнні дороги,
А це – десять літ дотепер…
Війна… і постійні тривоги.
Синочку, хай Бог береже
Й тебе на шляху захищає,
Нехай усім мир принесе
Й додому з війни повертає.
Хай Ангел-Хранитель завжди
Йде поруч й тримає за руку,
Щоб він вборонив від біди,
Розвіяв душевні всі муки.
Хай в тебе все буде гаразд,
Нехай оминають напасті.
Хай доля купає весь час
В достатку й сімейному щасті.
Життєвих літ довгих тобі
В шляху, що почавсь на порозі,
Хай мрії здійсняться усі
На довгій-предовгій дорозі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1059307
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.03.2026
[i]Тимощук Іван Вікторович
(23.09.1988 р. – 28.07.2014 р.)
Новоград-Волинський Житомирської області.
Солдат, кулеметник 1-го механізованого батальйону 30-ої окремої
механізованої бригади. Охороняв блокпости на межі з окупованим
Кримом, згодом переведений на Донбас.
Загинув 28 липня 2014 року в ході пошуково-ударних дій в районі с. Степанівка Донецької області.
Сімейний стан: Залишились батьки, сестра. [/i]
Іван Тимощук народивсь в Новограді
Єдиним синочком в сім’ї.
Цієї дитини народженню раді
Всі в дружній великій рідні.
Білявий хлопчина, веселий, грайливий
У школу місцеву ходив.
Мав друзів багато і за́вжди із ними
Відкритим був й щиро дружив.
Закінчивши технікум, службу армійську
У Львові проходив Іван.
Не встиг повернутись, то зразу ж до війська –
На захист країни вже став.
Жорстока війна почалась на Донбасі,
До нас просувалась орда.
Спинить, не пустити їх в жодному разі –
Задача такою була.
У битві страшній на степанівськім полі,
На стику між двох областей,
Іванко загинув, а в рідному домі
Від сина чекали вістей.
Вони ще не знали, що син їх ніколи
Живим не прийде із війни.
І звістка жахлива прилинула з горем,
Яку не чекали вони.
Іван Тимощук наш загинув Героєм,
Поклавши на ваги життя,
За нашу свободу і спокій у домі,
За краще для всіх майбуття.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1059277
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.03.2026
Старе Село… Куток Караків…
Стоїть хатина на горбку.
В ній мама Галя спозаранку
Колише сина в сповитку.
Колюша – син її єдиний –
Розрада, втіха, гордість, сум
Й надію має: не покине
На схилі літ й тривожних дум.
І старша донечка Тетянка
Із братом бавиться весь час.
Йому співає колисанку,
А вся хатина – в рушниках.
Ті рушники, що вишивали
І мама, й баба стільки літ,
І образи в них заквітчали,
І фото рідних зі всіх стін.
Ішли роки: весна та літо,
А потім осінь й знов зима.
Миколка ріс, теплом зігрітий,
Злітали ввись його літа.
Закінчив школу, одружився,
Привів Танюшу в рідний дім,
Із цим приходом оживився
Будинок – затишно де всім.
Жили у злагоді та мирі,
Підтримка поміж всіх була,
З’явились дітки у родині –
Дві до́ньки доля їм дала.
І старшу Валею назвали,
Наташа – меншенька донька́.
В любові дітки підростали,
Дитячий сміх лунав з Кутка.
Микола. Він – глава сімейства,
Порядний, добрий чоловік,
Відповідальним був з маленства
І турбувався за усіх.
Так йшли роки, літа летіли…
Маленькі доньки підросли,
Як птиці із гнізда злетіли,
Не стало мами і сестри.
Удвох з дружиною лишились.
У доньок сім’ї вже свої.
Онуків четверо родилось,
Такі гарненькі, дорогі.
У Валі – син Захар і Віка,
А у Наталки – дві доньки́
Біляві: Ангеліна й Ліза.
Йдуть в Андріяшівку завжди
До діда Колі й баби Тані,
В хатину їхню у Кутку,
Де сходить сонце в Вільхах зрання
Й проміння миє у ставку.
Давно ті вільхи насадили
Попід городом унизу,
І Котлован – ставок за ними,
Що йде в Широкую Руду.
Не раз в ставочку тім купались
І пасли в березі корів,
З дітьми у хованки там грались,
Ляльки робили з качанів.
А скільки радості та втіхи,
Коли зберуться за столом.
В хатині – жарти, повно сміху
Та пісня ллється над селом.
Дід й баба раді всім онукам,
Бо ті їх люблять, бережуть
І крізь усі життєві ро́ки
Відраду в серденько несуть.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1059165
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.03.2026
Встеляє шляхи первоцвітом
Твоя шістдесята весна.
Вже сонце яскравіше світить,
Ледь-ледь зеленіє трава.
Весна принесла круглу дату –
Вагомий в житті ювілей.
Матусю, дозволь привітати
Тебе у святковий цей день.
Вітає і Люба, і Ліля –
Ріднесенькі доньки твої,
А з ними ще Юра і Вася –
Любимі зяті, дорогі,
Й відрада для твого серденька –
Онуки: Богдан і Назар.
Адже ти для нас, дорогенька,
Від Бога в житті - цінний дар.
Ми любим тебе і шануєм,
Радієм, що ти у нас є,
З повагою в руки цілуєм
За щире серденько твоє.
За те, що на ноги підняла,
Путівку в життя нам дала,
За ночі, які недоспала,
Від бід та невзгод берегла.
Хай радість завжди йде у хату,
А з нею і щастя, й добро,
Хай днів буде світлих багато,
Від сонця зігрітих теплом.
Хай Мати Божа захищає
Від всіх напастей і всіх бід,
Хранитель-Ангел вберігає
І завжди з Тобою йде вслід.
Хай доля ще стелить під ноги
З найкращих квіток килими,
Й шляхом життєвої дороги
Змогла щоб МНОГА ЛІТ іти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1059018
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.03.2026
[b] XIV
ЕРІХТОН[/b]
Мистецтво витончене Еріхтона для нас – взірець,
Адже прекрасним майстром справи був цей молодець.
Людина-змій… Цей велетенський смертний по траві
Рухливими скрізь кільцями лишав сліди слизькі.
Він рухався, тягнув довжезні ноги по землі. 5
І першим став тим, хто підняв жердину на осі
Кайданів, та до колісниць він привязав коня.
Цим в перегонах забезпечив перші скрізь місця.
У галасливих іграх був сміливим цей лапіф,
Адже наваживсь натиснути коней з двох боків, 10
А ті летіли в перегонах, знаючи маршрут,
Хоч горді їх голови у віжках, а проте без пут,
Неслися так блискавично, мов та швидка стріла.
Й вуздечка білою від піни аж уся була.
(Взято з Вергілія)
[i]
[b]Еріхтоній [/b]— міфічний цар Афін, народжений Геєю (землею) від пролитого сім'я Гефеста, вихований богинею Афіною на Акрополі. Зображувався як істота зміїного вигляду або людина з нижньою частиною змії, символізуючи автохтонне походження афінян
[b]Лапіфи[/b] (за грецькою міфологією) — напівміфічне-напівісторичне плем'я, багаточисельні представники якого зустрічаються у різних міфах, а також у гомерівському епосі «Іліада». [/i]
[b]
ОРИГІНАЛ
XIV
ÉRICHTHON
[/b]
J'apprends, pour disputer un prix si glorieux,
Le bel art d'Érichthon, mortel prodigieux
Qui sur l'herbe glissante, en longs anneaux mobiles,
Jadis homme et serpent, traînait ses pieds agiles.
Élevé sur un axe, Érichthon le premier 5
Aux liens du timon attacha le coursier,
Et vainqueur, près des mers, sur les sables arides,
Fit voler à grand bruit les quadriges rapides.
Le Lapithe, hardi dans ses jeux turbulents,
Le premier, des coursiers osa presser les flancs. 10
Sous lui, dans un long cercle achevant leur carrière,
Ils surent aux liens livrer leur tête altière,
Blanchir un frein d'écume, et, légers, bondissants,
Agiter, mesurer leurs pas retentissants.
(Pris de Virgile.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1058697
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.03.2026
[b] XIII
ГЕРКУЛЕС[/b]
Оето, ти на цій палаючій горі в цю нічку
Убитий був ревнивим чоловіком за ту жінку,
Яку ти спокусив, з якою переспав, кохався.
Кентавр над тобою і горою познущався.
Ударами копит трощив оскаженіло гору, 5
Ламав дерева у лісах, валив їх на дорогу.
Підпалював усе вогнем навкруг аж до вершини:
Дуби могутні, схили і долини, та ялини.
Ніс він вогонь, що піднімався під його ногами,
Трощив малих тварин, що мчалися стежками. 10
Стоїть душа твоя, Геракле, дивиться у небо,
Чекає присуду богів: чи зможе стати богом.
Дме вітер і реве, багаття все сильніш палає,
Гераклова душа легенько в небеса злітає.
[i]
[b]Геракл (Геркулес у римлян)[/b] — найславетніший герой грецької міфології, син Зевса та смертної жінки Алкмени, що уособлює надлюдську силу, мужність та винахідливість. Відомий своїми 12 подвигами, здійсненими на службі у царя Еврістея, боротьбою з гігантами та звільненням Прометея. Після смерті був прийнятий до сонму олімпійських богів.
[b]Оета (От) [/b]– Символ нездійснених клятв,один із братів-велетнів Алоадів, що славилися своєю силою та зухвалістю. Разом із братом Ефіальтом він погрожував богам Олімпу, облягав гору Олімп і намагався викрасти богиню Артеміду, через що був убитий нею.
[/i]
[b]
ОРИГІНАЛ
XIII
HERCULE[/b]
Oeta, mont ennobli par cette nuit ardente,
Quand l'infidèle époux d'une épouse imprudente
Reçut de son amour un présent trop jaloux,
Victime du centaure immolé par ses coups;
Il brise tes forêts: ta cime épaisse et sombre 5
En un bûcher immense amoncelle sans nombre
Les sapins résineux que son bras a ployés.
Il y porte la flamme; il monte, sous ses pieds
Étend du vieux lion la dépouille héroïque,
Et l'oeil au ciel, la main sur la massue antique, 10
Attend sa récompense et l'heure d'être un dieu.
Le vent souffle et mugit. Le bûcher tout en feu
Brille autour du héros, et la flamme rapide
Porte au palais divin l'âme du grand Alcide!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1058561
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.03.2026
[b] XII
ДУБ ЦЕРЕРИ[/b]
Всі заспіваймо гарну пісню у лісах священних,
Де дуб росте Церери: і могутній, і зелений.
Навкруг від нього затінок далеко йде, щироко,
Донизу висне листячко зелене. З того боку
Вінки, стрічки висять, букетів різних цілі купи... 5
Обітницю давала тут Церера під цим дубом.
Приходять німфи лісові учитись танцювати,
Від сонця заховавшись, їм приємно тут займатись.
Настільки дуб щирокий, що не обхопить руками –
За руки взявшися, обіймуть двадцять дві дріади. 10
А стовбур дуба сучкуватий тягнеться угору…
Церара тут відпочивала у любу погоду.
(З Овідія «Метаморфози» VIII.)
[i]
[b]Церера —[/b] це найменша карликова планета в Сонячній системі, розташована в Головному поясі астероїдів між Марсом і Юпітером.
[b]Церера [/b]— давньоримська богиня, друга донька Сатурну і Реї (у грецькій міфології їй відповідає Деметра).
[b]Дріади [/b]— це лісові німфи, покровительки дерев, які вважалися їхнім уособленням.
[/i]
[b]ОРИГІНАЛ
XII
LE CHÊNE DE CÉRÈS[/b]
Allons chanter, assis dans les saintes forêts,
Sous ce chêne orgueilleux, favori de Cérès,
Qui loin autour de lui porte un immense ombrage,
Tu vois, de tous côtés pendant à son feuillage,
Couronnes et bandeaux et bouquets entassés, 5
Doux monuments des voeux par Cérès exaucés.
A son ombre souvent les nymphes bocagères
Viennent former les pas de leurs danses légères;
Pour mesurer ses flancs et leur vaste contour,
Leurs mains s'entrelaçant serpentent à l'entour: 10
Et, les bras étendus, vingt Dryades à peine
Pressent ce tronc noueux et dont Cérès est vaine.
(Tiré d'Ovide, _Mét._, viii.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1058553
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.03.2026
[b] XI
ВАКХУС
[/b]
Прийди, наш Бакхусу божественний! О, юний Тіонею!
Еоне та Якусе! О, Діонісе та Ленею!
Прийди до нас, як ти з'являвся у пустелях Наксоса,
Коли приходив вдень утішити дочку Міноса.
Прийди…О, сильний і могутній, величний, нескоренний, 5
Адже великого слона зумів ти подолати.
З його кісток зробив собі прекрасну колісницю,
Прикрасив гіллям винограду, закріпив на спиці.
Є розмальовані в ній: тигр з широкими боками,
Пантера дика, рись зоряна, що сяють між биками. 10
І все це золотом нанесено на осі колісниць.
Як мчишся повз, то сяйво блиском торкається зіниць.
Біжать Менади за тобою з розпущеним волоссям,
Пісні співають: про Еона, Бакхія, Діоніса,
Божестенних Якуса та Енею, Тіонею – 15
Прекрасні імена богів, що прославляли Грецію;
Про голос скель, який повторював пісні, цимбали,
Про барабан гучний, гобої, подвійні кастаньєти,
Щоб фафи і сатири, та юний Сільван тремтіли,
Коли на стежці з тобою співали й танцювали. 20
Вони збирались навмання та йшли ще до Селена,
Що завжди з чашею в руці, зачумрений та п’яний,
Хитаючись, на березі стоїть в індійській стороні.
Завжди він неповторний та оригінальний у красі.
[i]
[b]Вакх (Бахус, Діоніс) [/b]— у давньогрецькій міфології молодший з олімпійців, бог рослинності, виноградарства, виноробства, продуктивних сил природи, натхнення та релігійного екстазу. У римській міфології він відомий як Бахус, уособлюючи силу вина та родючості.
[b]Тіона, також Фіона[/b] — ім'я Семели після того, як Діоніс переселив її з підземного царства на Олімп і зробив безсмертною.
[b]Еона (Aion) [/b]— божество, що персоніфікує вічність, століття та циклічний час, яке набуло популярності в пізньоантичному язичництві та елліністичному світі.
[i]Я́нус[/i] (лат. Ianus) — один з найдавніших римських богів, покровитель входів і виходів, початків і кінців. Зображався як чоловік з двома обличчями по обидва боки голови.
[b]Ленеї —[/b] це одне з давньогрецьких свят на честь бога Діоніса, яке проводилося в Афінах взимку
[b]На́ксос [/b]— остров в Эгейском море, принадлежит Греции.
[b]Мінос [/b]— легендарний цар давнього Кносса на Криті, син Зевса та Європи. Вважається засновником талассократії (морського панування) та мудрим законодавцем. Від його імені походить назва великої Мінойської цивілізації.
[b]Менади [/b]— у давньогрецькій міфології німфи-супутниці та шанувальниці бога виноробства Діоніса. Вони відомі своїм екстатичним культом, у якому танцювали, пили вино та впадали в шаленство.
[/i]
[b]
ОРИГІНАЛ[/b]
[b]
XI
BACCHUS
[/b]
Viens, ô divin Bacchus, ô jeune Thyonée,
O Dionyse, Évan, Iacchus et Lénée;
Viens, tel que tu parus aux déserts de Naxos
Quand tu vins rassurer la fille de Minos.
Le superbe éléphant, en proie à ta victoire, 5
Avait de ses débris formé ton char d'ivoire.
De pampres, de raisins mollement enchaîné,
Le tigre aux larges flancs de taches sillonné,
Et le lynx étoilé, la panthère sauvage,
Promenaient avec toi ta cour sur ce rivage. 10
L'or reluisait partout aux axes de tes chars.
Les Ménades couraient en longs cheveux épars
Et chantaient Évoé, Bacchus et Thyonée,
Et Dionyse, Évan, Iacchus et Lénée,
Et tout ce que pour toi la Grèce eut de beaux noms. 15
Et la voix des rochers répétait leurs chansons,
Et le rauque tambour, les sonores cymbales,
Les hautbois tortueux, et les doubles crotales
Qu'agitaient en dansant sur ton bruyant chemin
Le faune, le satyre et le jeune Sylvain, 20
Au hasard attroupés autour du vieux Silène,
Qui, sa coupe à la main, de la rive indienne,
Toujours ivre, toujours débile, chancelant,
Pas à pas cheminait sur son âne indolent.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1058499
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.03.2026
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=QnVrn8ewSzI[/youtube]
Із двох сторін гнучкої Гнилоп’яті
Будиночки розкинулись містян,
Їх будять співами пташки пернаті,
Вітають зранку всіх бердичівлян.
Приспів:
Бердичів мій, ти є найкраще місто
І наймиліше на землі усій.
Садків квітучих росяне намисто
Хизується щодня в красі твоїй.
Спішать з вузеньких вуличок й широких
Маршрутки в центр міста і таксі.
Вітринами молодшають щороку
Кав’ярні й магазинчики малі.
Приспів:
Бердичів мій, ти є найкраще місто
І наймиліше на землі усій.
Садків квітучих росяне намисто
Хизується щодня в красі твоїй.
Свічами квітнуть зоряні каштани,
Вночі засвітять в місті ліхтарі.
Бердичевом пишаються містяни
І успіхами славних трударів.
Приспів:
Бердичів мій, ти є найкраще місто
І наймиліше на землі усій.
Садків квітучих росяне намисто
Хизується щодня в красі твоїй.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1058434
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 03.03.2026
[b] X
ДРІАС
[/b]
( Ямб з цезурою)
«Щогла підня́та. Все готово. Ходімо в море, молодці.
Прощайтеся. Пора в дорогу. Сидять на лавках веслярі.» —
Вітрила морю вже відкриті, готові в подорож важку,
Керма торкнувся лоцман вперто— не страшно в морі моряку.
Дріаса рідні обнімають – прийшли в дорогу провести́. 5
Не перший раз так проводжають в чужі незвідані світи.
Обнявши діток і дружину, він піднімається на борт.
Підняли якір помаленьку…Ось-ось покинуть вони порт.
Вином наповнивши всю чашу, підносить випити богам
І вилив потихенько в воду, щоб ті утішились дарам. 10
Лунають крики і молитви, іде прощання моряків…
Востаннє помахавши рідним, він помаленьку в даль відплив.
Їх з берега уже ледь видко – маленька крапка вдалині.
Примхлива осінь швидко в хвилях збирає бурю на воді
Й чекає біля переходу – щоб далі був від берегів, 15
Аварію страшну готує – Дріас щоб згинути зумів.
«Усі боги в Егейськім морі, мене врятуйте із води,
Мій корабель на переході розбився – не минув біди.
Морські боги та нереїди, вас прошу, ви мене спасіть,
Пантелеймона й Главка прошу, моєї смерті ви не ждіть. 20
Адже не встигли вийти в море, як корабель попав у шторм,
Команда вся пропала в хвилях, мене ж принесло назад в порт.
І смерть свою тепер я бачу, між берегом і мною тут,
Врятуйте! Прошу і благаю! Нехай мене отут спасуть!» –
Він говорив, просив, молився, на дошці ледве вже тримавсь, 25
Зусилля прикладав, топився: то виринав, то потопав.
Отак він борсався на хвилях, що дошку несли на пісок,
До берега все ближче й ближче… Ховався в піну не разок.
А хвиля, плигнувши на беріг, верталась знову до води,
Вона була уже безсила, щоб там накоїти біди, 30
Бліда, безсила і солона, з піском котилася назад…
Біжить Дріасова родина, в них переляк в очах і страх.
Вони із криками та жахом, стрибають в воду й дістають
Дошку з безсилим чоловіком, й на беріг тягнуть, і несуть.
Богам всі дякують і хвилям за це врятоване життя... 35
В пожертву зразу ж чорній бурі була принесена війця.
[i]
[b]
Пантелеймон Нікомедійський або Пантелеймон Цілител[/b]ь — цілитель і великомученик перших віків християнства, за фахом був лікарем, шанується як святий католицькою та православною церквами. В католицькій церкві належить до чотирнадцяти святих помічників.
[b]Главк [/b]— беотійське божество рибалок і мореплавців. Главк володів пророцьким даром і здатністю перевтілюватись у різні істоти.
[/i]
[b] Оригінал
[/b]
X
DRYAS
'Tout est-il prêt? partons. Oui, le mât est dressé;
Adieu donc.' Sur les bancs le rameur est placé;
La voile, ouverte aux vents, s'enfle et s'agite et flotte;
Déjà le gouvernail tourne aux mains du pilote.
Insensé! vainement le serrant dans leurs bras, 5
Femme, enfants, tout se jette au-devant de ses pas;
Il monte, on lève l'ancre. Élevé sur la poupe,
Il remplit et couronne une écumante coupe,
Prie, et la verse aux dieux qui commandent aux flots.
Tout retentit de cris, adieux des matelots. 10
Sur sa famille en pleurs il tourne encor la vue,
Et des yeux et des mains longtemps il les salue.
Insensé! vainement une fois averti!
On détache le câble; il part; il est parti!
Car il ne voyait pas que bientôt sur sa tête 15
L'automne impétueux amassant la tempête
L'attendait au passage, et là, loin de tout bord,
Lui préparait bientôt le naufrage et la mort.
'Dieux de la mer Égée, ô vents, ô dieux humides,
Glaucus et Palémon, et blanches Néréides, 20
Sauvez, sauvez Dryas. Déjà voisin du port,
Entre la terre et moi je rencontre la mort.
Mon navire est brisé. Sous les ondes avares
Tous les miens ont péri. Dieux! rendez-moi mes lares!
Dieux! entendez les cris d'un père et d'un époux! 25
Sauvez, sauvez Dryas, il s'abandonne à vous.'
Il dit, plonge, et, perdant au sein de la tourmente
La planche, sous ses pieds fugitive et flottante,
Nage, et lutte, et ses bras et ses efforts nombreux...
Et la vague en roulant sur les sables pierreux, 30
Blême, expirant, couvert d'une écume salée,
Le vomit. Sa famille errante, échevelée,
Qui perçait l'air de cris et se frappait le sein,
Court, le saisit, l'entraîne, et, le fer à la main,
Rendant grâces aux flots d'avoir sauvé sa tête, 35
Offre une brebis noire à la noire tempête.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1058398
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.03.2026
[i]Олександр Васильович Василенко
(01.12.1994 р. – 27.07.2014 р.)
Ігнатпіль Житомирської області Овруцького району.
Солдат, гранатометник 95-ої окремої аеромобільної бригади.
Загинув 27 липня 2014 року в бою під Торезом Донецької області.
Місце поховання: с. Ігнатпіль Овруцького району Житомирської області.
[/i]
Висвічує блиском у сонячнім світлі
Портрет молодого бійця
Та тінню з беріз затуляє в граніті
Всі мармурні риси лиця.
Сашко Василенко лежить у могилі,
У двадцять літ він відійшов.
Потрібно ще жити і жити дитині,
Та вік закороткий дав Бог.
Не встиг він навчатись, не встиг закохатись,
Невістку ще в дім не привів,
Пішов Україну свою захищати –
Найбільше її він любив.
Живим не судилось вернутись додому –
Навік залиши́всь на війні.
Дванадцять вже ро́ків у горі страшно́му
Без нього живуть у сім’ї.
Все журиться батько і плаче матуся,
Сумує без брата сестра.
Війна ще триває і досі ще пруться
Рашисти – проклята орда.
Та вірю, що скоро прийде перемога,
Іще запалає москва.
Зло їх бумерангом, вернувшись з дороги,
Назад пожене в болота.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1058312
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.03.2026
[i]Віктор Іванович Соколовський
(24.12.1962 р. – 27.07.2014 р.)
Озаринці Могилів-Подільського району Вінницької області.
Старший сержант, молодший інспектор прикордонної служби (1 категорії),
водій мобільної прикордонної застави "Могилів-Подільський",
24-ого прикордонного загону (ІІ категорії) Південного регіонального
управління Державної прикордонної служби України.
Загинув 27 липня 2014 року під час мінометно-гаубичного обстрілу
пункту пропуску «Довжанський» у Луганській області.
[/i]
«Я на кордоні, люба мамо,
А звідси не ідуть назад.
Все добре буде тут із нами,
Ти не хвилюйся так за нас» –
Із пункту пропуску «Довжанський»
Востаннє вийшов на зв'язок.
Накрили обстрілом російським…
І телефон навік замовк.
Тоді не знали, що росія
Подвійну гру свою веде,
Що скоро смерть кругом посіє
Й війну століття розпочне.
Хто б міг подумати, що з «Граду»
росія обстрілом прямим
Ущент всю рознесе заставу:
Будівлі разом із людьми.
Адже ні техніки, ні вміння –
Бійці навчались на ходу.
Лиш керувалися сумлінням:
В країну не пустить біду.
Проте відходили з боями
Бійці з «Довжанського котла»,
А Віктора везли до мами…
Про смерть вже звістка надійшла.
У двадцять вісім він загинув…
У горі матінка, сім’я.
Назовні рветься з серця: «Сину..»
Вже не побачить більш рідня.
Героям Могилів-Подільська,
Відважним воїнам-синам,
Меморіал є в центрі міста –
Усім з АТО захисника́м.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1058095
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.02.2026
[i]Дмитро Русланович Оверчук
(07.06.1992 р. – 28.07.2014 р.)
Шкарів Гощанський району Рівненська області.
Солдат, механік-водій бойової машини піхоти (БМП) 3-го відділення 1-го взводу
30-ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних Сил України.
28 липня 2014 року солдат Оверчук у складі підрозділу бригади виконував
бойове завдання з взяття стратегічно важливої висоти Савур-Могила.
Біля села Степанівка Шахтарського району Донецької області колонна була обстріляна противником. Бойова машина піхоти (БМП), у якій знаходився
солдат Оверчук, їхала на чолі колони, підірвалася на міні та згоріла.
Вояків, що сиділи на броні, порозкидало вибухом. Солдат Оверчук загинув. Українські війська у ході бою змушені були відступити. З того часу солдат
Оверчук вважався зниклим безвісти. Ідентифікований завдяки експертизі ДНК.
20 вересня 2014 року похований на кладовищі села Шкарів Гощанського
району Рівненської області.
Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Залишились батьки і брат.[/i]
Звивалась курява стіною,
Пісок димівся з-під коліс.
Колону, загнану війною,
Вперед так стрімко вітер ніс.
Завдання: на Савур-могилі
Зайняти швидко висоту,
Бо звідти видно рух в долині
Й що діється скрізь на шляху.
Вони спішили і летіли,
Попереду всіх – БМП.
І хлопці на броні сиділи,
На шлях дивилися вперед.
Проте колону обстріляли,
Бо сепарам здав хтось бійців,
Тож хлопців хвилею змітало
Із БМП в усі кінці.
Загинув наш Дмитро миттєво,
У техніці згорів живцем.
Та не забрали хлопці тіло,
Бо все охоплене вогнем.
І поспіхом вже відступали
Із того місця на шляху…
За два лиш місяці ховали –
Честь віддали захиснику.
І дошка пам’ятна на школі
Нагадує його ім’я,
Вклонімось низько ми Герою.
За ним сумує вся рідня.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1057876
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.02.2026
Пам'яті Олександра Каячева, з дня смерті якого
28 лютого 2026 року виповнюється рік, присвячую:
Зима... сніги… хоч стихли заметілі,
Проте ще так далеко до весни…
Тихенько тускнуть кучугури білі –
Це додає у серце більш журби.
Адже вона розбавила собою
Те горе, що аж вило у кутках.
Сьогодні рік, як він пішов зимою,
Його душа десь зникла в небесах.
Він – чоловік коханий, любий тато,
Один з найкращих в світі дідусів.
Без нього пусткою зробилась хата,
Бо він безмежно так любив усіх.
Йому підтримкою була дружина,
Адже за руки разом йшли життям,
З Ларисою були завжди єдині
У діях й помислах, на зло вітрам.
В журбі Вадим, Сніжана і Марина –
Його дві доньки і любимий син,
Бо батька рідного утратила родина…
Не вистачає тих розмов із ним.
В журбі Софійка – внучка й три онуки:
Максим, Іллюша та Михайлик.
Максимка дід вже не візьме на руки –
В родині це найменший правнук.
Серця всіх рідних оповиті сумом
І туга виє, й давить німота,
За ним услід злітають в небо думи,
Та замітає з хмар той шлях зима.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1057866
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.02.2026
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=aIqAuY4d2yw[/youtube]
Потяг вітром мчав зі сходу до перону,
Розсікаючи сніги і заметілі…
За годину відправлявся до кордону
Інший потяг у чужі країни світу.
Приспів:
Хоч стежки у різні боки розлетілись,
Він в руках тримає квіти білі-білі.
Їхня зустріч – ця година на вокзалі,
Звідки підуть їх шляхи у різні далі.
Завиває завірюха десь за містом,
А годинник все вистукує хвилини,
На безлюдному вокзалі зовсім пусто,
На пероні жде схвильована дівчина.
Приспів:
Хоч стежки у різні боки розлетілись,
Він в руках тримає квіти білі-білі.
Їхня зустріч – ця година на вокзалі,
Звідки підуть їх шляхи у різні далі.
Розбрелися він на схід, вона на захід:
Від війни втекла – подавсь він воювати.
У будинку ані стін нема, ні даху,
Лиш вітри в оселі можуть завивати.
Приспів:
Хоч стежки у різні боки розлетілись,
Він в руках тримає квіти білі-білі.
Їхня зустріч – ця година на вокзалі,
Звідки підуть їх шляхи у різні далі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1057842
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.02.2026
[i]Олександр Валентинович Григорович
(02.04.1979 р. – 24.07.2014 р.)
Печанівка Романівського району Житомирська області.
Солдат, радіотелефоніст зенітно-ракетного взводу механізованого батальону 93-ої окремої механізованої бригади військової частини В 2830 смт. Черкаське Новомосковського району Дніпропетровської області.
Загинув 24 липня 2014 р. близько 16.00 у бою на блокпості 9305 біля села Семигір'я Бахмутського району Донецької області. Разом з Олександром загинули солдат О. Караченцев та старший солдат І. Берестенко.
Місце поховання: Печанівка Романівського району Житомирської області.
[/i]
Семигір’я… Бахмутська дорога
І блокпост українських бійців.
У дозорі в постійній тривозі
Розмістилися хлопці свої.
Скрізь так тихо, тепленько, спокійно,
Гомонять лиш в посадці пташки –
Спів у трелях несуть перебійно
І ніщо не віщує біди.
Одинокі проїжджі машини –
Це місцеві у справах своїх.
Враз посеред погожої днини
Все здригнулось в смертельнім бою.
Легковик, що з’явився на трасі,
Був наповнений орками весь,
І ті знали, що в жодному разі
Їм не вижити, й що це – кінець.
Почали з переляку стріляти,
Бо у кожного був автомат.
Українці змогли захищатись,
Та в блокпост до них влучив снаряд.
Все навколо вогнем обхопило,
Затремтів і затьмарився світ…
І ще довго земля там диміла…
Й був за вибухом новий приліт.
І лиш вирви одна за одною
Залишилися на блокпості.
Смерть забрала бійців із собою –
У той день полягли там усі.
В тім бою Олександр теж загинув.
За нас з вами життя він віддав,
Бо найбільше любив Україну.
І навічно Героєм постав.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1057385
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.02.2026
[b] IX
ПАННІХІС[/b]
[i]Кілька молодих дівчат оточують маленького хлопчика. Вони гладять його.
— Кажуть, ти написав пісню для Панніхіс, сестри свого двоюрідного брата?
— Так, я люблю Панніхіс. Вона прекрасна. Їй п'ять років, як і мені. Ми перетворили ці трояндові кущі на колиску. Ми граємось і гуляємо там, в тіні. Ніхто не може нас потурбувати, бо вона занадто низька, щоб хтось міг туди зайти. Я подарував їй статую Венери, яку мій батько зробив для мене зі самшиту. Вона називає її своєю донькою, кладе її на пелюстки троянд у шкірці граната. Усі закохані завжди співають пісні для своєї пастушки. І я теж створив для неї.
— Ну, заспівай нам свою пісню. І ми дамо тобі винограду та солодкого інжиру.
— Спочатку дайте їх мені, а потім я співатиму.
Він простягає обидві руки. Вони подають йому фрукти. Потім він чистим і солодким голосом починає співати:
[/i]
Моя прекрасна Панніхісе і моє кохання,
Одного віку ми з тобою, у трояндах ранніх
Живемо під одним яскравим і квітучим дахом.
Я гарний і високий красень – ми зійшлися вдало.
Клянуся Поллуксом й Мінервою, тримав я сина 5
В своїх руках, а він дивився як мала дитина.
З горіхової шкаралупи змайстрував колиску.
Спить скарабей у ній, прекрасний він в своєму блиску.
На вовні спить м’якій, яку я назбирав для тебе.
Сьогодні вранці серед водоростей у світлі неба 10
Знайшов прекрасну мущлю ще: яскраву, кольорову,
Наповнимо землею, квіти ми посієм нові.
Великий флот я хочу так для тебе ще зробити
З кори дубової й на воду, на ставок спустити.
Великого собаку маємо попід будинком, 15
У нього ніжна шерсть, я посаджу тебе на спинку.
Сам буду йти попереду і керувати кроком
Слухняного коня, щоб він не скинув ненароком.
[i]Він іде, задоволений лестощами молодих дівиць. Молоді красуні йдуть за ним здалеку. Підійшовши до трояндових кущів, вони дивляться на альтанку, під якою бачать, як діти зайняті формуванням з миртових та трояндових кущів зеленого храму навколо невеликого вівтаря для своєї статуї Венери. Вони сміються. Чоловіки, що сиділи в альтанці, піднімають голови, бачать їх і кажуть їм піти.
По дорозі, коли вони йшли, юна Майро каже: ... О, щасливий вік!... Мої супутниці, прийдіть і подивіться на мій будинок, на пам'ятки із нашого дитинства. Я обгородила живоплотом, щоб зберегти сад, який у мене тоді був. Коза випасла б його за годину. Там я жила з.. ( на мить замовкла).
Він уже називає мене своєю дружиною, а я називаю його своїм чоловіком.
Ми були не вищі за таку ось рослину. Ми б загубилися в лісі чебрецю. Там ви все ще побачите кущі розмарину, що піднімаються колискою, як кипариси, навколо
мармурової гробниці, де написані вірші Аніте. Мій коханий подарував мені цикаду та коника. Вони померли, а я збудувала їм гробницю серед розмарину. Я тоді плакала. Прекрасна Аніте пройшла повз, тримаючи ліру в руці.
«Що трапилося?» — спитала вона мене.
«Моя цикада та мій коник мертві...»
«Ах!» — сказала вона, — «ми всі мусимо померти...»
Потім вона написала на камені:[/i]
«О, конику, тобі, мій соловейку папороті,
Й зелена ще цакадо, вересу коханцю, тобі, 20
Майро підносить почесті ось на цій гробниці.
У неї дрібні сльози річкою течуть на лиці,
Бо жадібного Ахерона, сестри ті безжальні,
Украли милих цих комашок із дитячої гри.»
[i]
[b]Мінерва [/b]— давньоримська богиня мудрості, справедливості, закону, перемоги, покровителька ремесел, мистецтв, торгівлі та стратегії, яка відповідає грецькій Афіні. Вона входила до Капітолійської тріади (разом із Юпітером і Юноною) і вважалася покровителькою оборонної війни, на відміну від агресивного Марса.
[b] Поллукс [/b]— найяскравіша зоря в сузір'ї Близнят і одна з найяскравіших зір неба, червоний гігант.
[b]Ахерон [/b]— притока Стіксу, через отруйні води якого Харон перевозив човном душі померлих у царство тіней.
[/i]
[b] ОРИГІНАЛ
IX
PANNYCHIS
[/b]
_Plusieurs jeunes files entourent un petit enfant... le caressent..._
--_On dit que tu as fait une chanson pour Pannychis, ta cousine?_
--_Oui, je l'aime, Pannychis... elle est belle. Elle a cinq ans comme
moi... Nous avons arrondi en berceau ces buissons de roses... Nous nous
promenons sous cet ombrage... On ne peut nous y troubler, car il est
trop bas pour qu'on y puisse entrer. Je lui ai donné une statue de Vénus
que mon père m'a faite avec du buis. Elle l'appelle sa fille, elle la
couche sur des feuilles de rose dans une écorce de grenade... Tous les
amants font toujours des chansons pour leur bergère... Et moi aussi,
j'en ai fait une pour elle..._
--_Eh bien, chante-nous ta chanson et nous te donnerons des raisins et
des figues mielleuses..._
--_Donnez-les-moi d'abord et puis je vais chanter... Il tend ses deux
mains... on lui donne... et puis, d'une voix claire et douce, il se met
à chanter_:
'Ma belle Pannychis, il faut bien que tu m'aimes;
Nous avons même toit, nos âges sont les mêmes.
Vois comme je suis grand, vois comme je suis beau.
Hier je me suis mis auprès de mon chevreau;
Par Pollux et Minerve! il ne pouvait qu'à peine 5
Faire arriver sa tête au niveau de la mienne.
D'une coque de noix j'ai fait un abri sûr
Pour un beau scarabée étincelant d'azur;
Il couche sur la laine, et je te le destine.
Ce matin, j'ai trouvé parmi l'algue marine 10
Une vaste coquille aux brillantes couleurs;
Nous l'emplirons de terre, il y viendra des fleurs.
Je veux, pour te montrer une flotte nombreuse,
Lancer sur notre étang des écorces d'yeuse.
Le chien de la maison est si doux! chaque soir, 15
Mollement sur son dos je veux te faire asseoir;
Et, marchant devant toi jusques à notre asile,
Je guiderai les pas de ce coursier docile.'
_Il s'en va bien baisé, bien caressé... Les jeunes beautés le suivent de
loin. Arrivées aux rosiers, elles regardent par-dessus le berceau sous
lequel elles les voient occupés à former avec des buissons de myrte et
de roses un temple de verdure autour d'un petit autel, pour leur statue
de Vénus; elles rient. Ils lèvent la tête, les voient et leur disent de
s'en aller. On les embrasse... En s'en allant, la jeune Myro dit:... O
heureux âge!... Mes compagnes, venez voir aussi chez moi les monuments
de notre enfance... j'ai entouré d'une haie, pour le conserver, le
jardin que j'avais alors... Une chèvre l'aurait brouté tout entier en
une heure... C'est là que je vivais avec...; il m'appelait déjà sa femme
et je l'appelais mon époux... Nous n'étions pas plus hauts que telle
plante... Nous nous serions perdus dans une forêt de thym... Vous y
verrez encore les romarins s'élever en berceau comme des cyprès autour
du tombeau de marbre où sont écrits les vers d'Anyté... Mon bien-aimé
m'avait donné une cigale et une sauterelle. Elles moururent, je leur
élevai ce tombeau parmi le romarin. J'étais en pleurs... La belle Anyté
passa, sa lyre à la main..._
--_Qu'as-tu? me demanda-t-elle._
--_Ma cigale et ma sauterelle sont mortes..._
--_Ah! me dit-elle, nous devons tous mourir (cinq ou six vers de
morale)..._
_Puis elle écrivit sur la pierre_:
'O sauterelle, à toi, rossignol des fougères,
A toi, verte cigale, amante des bruyères, 30
Myro de cette tombe élève les honneurs,
Et sa joue enfantine est humide de pleurs;
Car l'avare Achéron, les Soeurs impitoyables
Ont ravi de ses jeux ces compagnes aimables.'
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1057354
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.02.2026
[b] VIII
2. ПАСІФАЯ[/b]
Ти не стогни над Ідою, що помирає,
Покинута жінко Міноса, Пасіфая!
Вважай, що повезло, якщо на тій долині
Своїх отар Церера не пасла донині.
Спіши! З-за дуба там шпигують з пасовища. 5
Могутнім виріс дуб – завжди тягнувсь все вище
Вверх на долині, серед зелених буйних трав,
Де він колись спочине поміж отих отав.
«О, німфи Криту!» – звала всіх на допомогу,
«Ви оточіть зі всіх сторін мене, небогу. 10
І ті спрямовані на мене стріли люті,
Можливо не зайдуть, їх зможу оминути».
Мов божевільна бігла крізь ліси і гори
Ця діва, що згрішила із биком у морі.
Звучить гучний набатом зверху голос грізний: 15
«Помреш, бо сам Юпітер вимагає помсти».
Ось біля вівтаря стоїть прекрасна діва,
А на чолі вінок лавровий наче диво.
Вона його собі сама і причепила,
Як переможниці у битві догодила. 20
Вона підносить меч уверх над головою
І з ненавистю б'є, вдоволена собою.
Вона сміється злобно і себе втішає,
Бо тіло кров’ю у суперниці стікає.
[b]Пасіфая [/b]— дочка Геліоса й Персеїди, сестра Еета й Кірки, дружина Міноса. Під впливом Афродіти, яка заприсяглася помститись усьому родові Геліоса, за те, що він відкрив Гефестові її зраду з Аресом, Пасіфая запалала нестримною пристрастю до бика. Від цього зв'язку вона народила Мінотавра.
[b]Іда (Псилоретіс)[/b] — це найвища гора на острові Крит, відома в грецькій міфології як місце, де народився та виріс Зевс.
[b]Німфа Іда (критська) [/b]— німфа, яка разом із сестрою Адрастеєю доглядала за немовлям Зевсом на Криті.
[b]Мінос Великий —[/b] володар Криту, син Лікастія. Міноса Великого часто плутають з його дідом Міносом Старим, або ж вважають однією особою з ним.
[b]Церера —[/b] це найбільший об'єкт у поясі астероїдів між Марсом і Юпітером, класифікований як карликова планета, а її назва походить від давньоримської богині родючості.[/i]
[b]ОРИГІНАЛ
VIII
PASIPHAÉ
[/b]
Tu gémis sur l'Ida, mourante, échevelée,
O reine! ô de Minos épouse désolée!
Heureuse si jamais, dans ses riches travaux,
Cérès n'eût pour le joug élevé des troupeaux!...
Tu voles épier sous quelle yeuse obscure, 5
Tranquille, il ruminait son antique pâture,
Quel lit de fleurs reçut ses membres nonchalants,
Quelle onde a ranimé l'albâtre de ses flancs.
'O nymphes, entourez, fermez, nymphes de Crète,
De ces vallons, fermez, entourez la retraite, 10
Si peut-être vers lui des vestiges épars
Ne viendront point guider mes pas et mes regards.'
Insensée! à travers ronces, forêts, montagnes,
Elle court. O fureur! dans les vertes campagnes,
Une belle génisse à son superbe amant 15
Adressait devant elle un doux mugissement.
'La perfide mourra. Jupiter la demande.'
Elle-même à son front attache la guirlande,
L'entraîne, et sur l'autel prenant le fer vengeur:
'Sois belle maintenant, et plais à mon vainqueur.' 20
Elle frappe, et sa haine, à la flamme lustrale,
Rit de voir palpiter le coeur de sa rivale.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1057297
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.02.2026
[i]Андрій Олександрович Чабан ("Ворон")
(31.01.1988 р. – 24.07.2014 р.)
Залісці Збаразького району Тернопільської області.
Сержант, інструктор відділення зв’язку 140- ого окремого центру спеціального призначення.
Загинув 24 липня 2014 р., коли КАМАЗ, на якому їхали спецпризначенці потрапив під перехресний вогонь із засідки поблизу м. Первомайськ Луганської області.
Залишились батьки і брат.
[/i]
Проклята війна забирає найкращих
З відважних та мужніх всіх доньок й синів.
Затискує в ле́щата смерті все важче,
Щоб вирватись з них вже ніхто не зумів.
Втрачаєм щорічно, щодня, щохвилинно –
Додому двохсотими йдуть на щиті.
Їх душі відходять у далі незримі,
Й запалюють в небі нічному вогні.
Андрійко Чабан був найкращим із учнів,
Відмінно навчався, мав друзів своїх
У школі, у виші та в здійснення планів
Вмішалась війна із запеклих боїв.
Він гідно боровся і нищив ординців,
Звільнити від се́парів землю хотів,
Та під Первомайськом снарядом чужинським
Убитий – на небо Героєм злетів.
На школі в Залісці є пам’ятна дошка
Й наза́вжди присвоєно хлопця ім’я.
В траві до могили протоптана стежка.
Немає війні цій ще досі кінця.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1057233
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.02.2026
Хай Бог береже тебе, сину,
На грізних дорогах війни.
Ти в нас – Захисник України
Й тобою пишаємось ми.
Свідомо зробив ти свій вибір,
А це - і пошана, і честь.
Ви з гідністю чините опір
Тим групам ординських нашесть.
Хай Матінка Божа покриє
Своїм омофором тебе,
А рідної мами молитва
До Господа-Бога дійде,
Щоб Бог їх почув і підтримав
Тебе в цьому пеклі війни,
Щоб всі ті загрози незримі,
Ти з легкістю зміг обійти.
Хай Ангел-Хранитель йде поряд
Й тримає за руку тебе.
Хай буде поблажлива доля…
Й скоріш перемога прийде.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1057217
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.02.2026
[i]Михайло Вікторович Яковишин
(1982 р. - 01.02.2026 р)
Молодший сержант, командир гармати самохідного
артилерійського взводу 14-ї окремої механізованої бригади
імені князя Романа Великого Сухопутних військ ЗСУ.
[/i]
Сьогодні Райгородок стих
В глухім чеканні.
Деінде чути тихий схлип
Й сумне зітхання.
Свіча запалена стоїть,
Горить, палає.
А мати зболена кричить,
Вона ридає.
Везуть синочка із війни…
Родина – в горі.
Дружина плаче із дітьми,
Цих сліз вже море.
Останній шлях… В останню путь
Піде навічно,
Його вже завтра проведуть…
Там спокій вічний.
В Небесній Гвардії Бійців
Займе він місце.
Не буде там гучних боїв,
Лиш тиша й сонце.
Додому зможе він прийти
У сни до мами.
Вже дітям батька не знайти,
Бо між світами
Він буде ангелом навік
У синім небі,
Та споглядати білий світ,
І при потребі,
Прийде легеньким вітерцем,
Обійме рідних,
Здмухне сльозу і принесе
Хвилину світла.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1056848
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.02.2026
[i]Михайло Андрійович Гончаренко («Медвідь»)
(19.02.1991 р. – 23.07.2014 р.)
м. Запоріжжя.
Старший солдат 93-ої окремої механізованої бригади.
Загинув 23 липня 2014 року біля села Лозове Бахмутського району Донецької області. Терористи із засідки обстріляли колону військових. Михайло знаходився в першій машині в колоні, отримав важке поранення, його довезли до лікарні, але там він помер.[/i]
Він справжнім виріс чоловіком,
Хоч був дитиною за віком.
Постійно при́клад брав з матусі –
Вона ж активна й за́вжди в русі.
Хоч медиком збиралась мати,
В АТО пішов син воювати,
Він залиши́в її удома,
Бо знав, що треба йти самому.
Сказав, рушаючи в дорогу:
«Я принесу вам перемогу».
Тоді ще вірили, що скоро…
Що ця війна в нас не надовго.
«Якщо боїшся, то тримайся,
А ворогам ти не здавайся», –
Таке ось кредо у хлопчини
На кожен день і щохвилини.
Сміли́вий хлопець і відважний
Боровся з ворогом безстрашно.
В пошані був у побратимів,
Бо рахувався за́вжди з ними.
Його колону обстріляли,
Поранили… Бійця спасали.
Проте помер він у шпиталі…
Стиснулось серце в мами Галі…
Пройшли роки… Війна триває.
На Схід матуся вирушає,
Бо возить хлопцям допомогу,
Щоб нам пришвидшить перемогу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1056831
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.02.2026
[b] VII
ПРО ГРУПУ ЮПІТЕРА ТА ЄВРОПИ[/b]
Німфи та сатири, з різьбленими чашами в руках під час вечері, співають у гроті, який розписаний дуже романтично, мальовниче, божественно.
І кожен співає про об'єкт, зображений на його чаші. Один: «Незнайомець, цей бик»; другий: «Пасіфая»; третій… інші...
[b] 1. ЄВРОПА*[/b]
Цей невідомий бик пливе у морі тихо й плавно,
І впевнено ногою хвилі розсікає вправно.
Можливо, це – синочок Амфрітрити*-нереїди,
Що потайки його колись зуміла народити.
Пливе десь біля критських берегів, несе дівчину 5
Він на собі, та шарф якої майорить невпинно.
Вся злякана, в сльозах гірких й тремтячою рукою
Дзвенить і трубить у ріжок, та зве всіх за собою,
Батьків і друзів зве на допомогу і благає,
Та ноги потайки з холодної води виймає. 10
У сяйві мерехтливім здалеку вона мов в казці:
Пливе по морю ніфма – на перший погляд здасться.
А бик цей – сам Юпітер*, замаскований у рисах.
І блискавку, і стріли бачив ще Сідон* ізнизу,
Коли цей бик морський спускався в променях сліпучих 15
Та тихо в травах приземлявся у полях родючих.
Він бачив це раніше ще і зараз здогадався:
Тепер до хитрості якої сам Юпітер вдався.
Європа – дівчина тірійська і його кохана,
Потроху заспокоївшись, у руки долі дана. 20
Довірилась бикові, пестить дужі, сильні боки,
А він її у відповідь: волосся, тіло, руки.
Богів цар, бик, вологий викрадач – це сам Юпітер.
Пірнув у тихі хвилі моря та пливе по світу.
Вже поминув він острів Кіпр, ті береги родючі, 25
Пливе до Криту- острівця, та міст його назустріч.
[i]
[b]Німфи та сатири [/b]— це нижчі божества давньогрецької міфології, що уособлюють сили природи. Німфи (Wikipedia — вродливі дівчата-духи лісів (дріади), вод (наяди) та гір (ореади), а Сатири (Wikipedia — козлоногі або хвостаті демони родючості, що супроводжують Діоніса. Вони символізують гармонію та неприборкану пристрасть природи.
[b]Грот [/b]— це неглибока печера з широким входом. У морській термінології грот — це головний вітрило на грот-щоглі, найменший або головний на судні.
[b]Амфітріта [/b]— у давньогрецькій міфології одна з нереїд, дочка морського бога Нерея (або Океана) та Доріди. Вона є дружиною Посейдона (у римлян — Салація), царицею морів та матір'ю Тритона. Часто зображувалася як велична жінка на колісниці у вигляді мушлі, запряженій дельфінами чи морськими кониками.
[b]Юпітер[/b] у римській міфології є прямим відповідником верховного грецького бога Зевса — володаря неба, грому та блискавок, царя богів. Він керує пантеоном, розподіляє добро і зло, встановлює закони та охороняє державу. Як і Зевс, Юпітер зображується з блискавками та орлом, символізуючи вищу владу та справедливість.
([b]Сідон [/b]сучасна назва — Сайда) — один із найдавніших і найважливіших фінікійських міст-держав, розташований на узбережжі Середземного моря (сучасний Ліван). Відомий з IV тис. до н.е. як потужний торговий центр, славився виробництвом скла та пурпурової фарби. Сьогодні це третє за величиною місто Лівану, що зберігає численні історичні пам'ятки.
[b]Європа [/b]в грецькій міфології — це фінікійська царівна, дочка Агенора, яку зачарований її красою Зевс викрав, перетворившись на білого бика. Він перевіз її на острів Крит, де вона стала матір'ю Міноса, Радаманта і Сарпедона. На честь цієї героїні, згідно з легендою, названо частину світу — Європу.
[/i]
[b]Оригінал[/b]
[b]VII
SUR UN GROUPE DE JUPITER ET D'EUROPE[/b]
_Des nymphes et des satyres chantent dans une grotte qu'il faut peindre
bien romantique, pittoresque, divine, en soupant, avec des coupes
ciselées; chacun chante le sujet représenté sur sa coupe. L'un_:
Étranger, ce taureau, _etc._; _l'autre_: Pasiphaé; _d'autres,
d'autres_...
EUROPE
Étranger, ce taureau, qu'au sein des mers profondes
D'un pied léger et sûr tu vois fendre les ondes,
Est le seul que jamais Amphitrite ait porté.
Il nage aux bords crétois. Une jeune beauté
Dont le vent fait voler l'écharpe obéissante 5
Sur ses flancs est assise, et d'une main tremblante
Tient sa corne d'ivoire, et, les pleurs dans les yeux,
Appelle ses parents, ses compagnes, ses jeux;
Et, redoutant la vague et ses assauts humides,
Retire et veut sous soi cacher ses pieds timides. 10
L'art a rendu l'airain fluide et frémissant,
On croit le voir flotter. Ce nageur mugissant,
Ce taureau, c'est un dieu; c'est Jupiter lui-même.
Dans ses traits déguisés, du monarque suprême
Tu reconnais encore et la foudre et les traits. 15
Sidon l'a vu descendre au bord de ses guérets,
Sous ce front emprunté couvrant ses artifices,
Brillant objet des voeux de toutes les génisses.
La vierge tyrienne, Europe, son amour,
Imprudente, le flatte; il la flatte à son tour; 20
Et, se fiant à lui, la belle désirée
Ose asseoir sur son flanc cette charge adorée.
Il s'est lancé dans l'onde; et le divin nageur,
Le taureau, roi des dieux, l'humide ravisseur,
A déjà passé Chypre et ses rives fertiles; 25
Il s'approche de Crète, et va voir les cent villes.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1056690
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.02.2026
[b]VI
МОЛОДА ДІВЧИНА З ТАРЕНТИНИ
[/b]
О, плачте, бідні галіони!* Плачте!
Птахи священні від Фетіди,* плачте!
Мірто з Таренто – молоду дівчи́ну
Віз корабель чимдуж до Камарини.
Було все там готове до весілля, 5
До святкувань, веселощів, застілля.
Напоготові флейти й музиканти –
Хоч зараз можуть починати грати.
Весільна сукня, схована у кедрі,
І золото на руки й шию, й перстні, 10
Й парфуми різні для її волосся…
Вона ж була на галеоні в носі***
Одна стояла й роздивлялась зорі,
Втішалась, бо пливла назустріч долі.
Десь взявся вітер, колихнув вітрила, 15
Страшна у нього враз взялася сила.
І дівчина не встояла – упала
У хвилі моря й сильно закричала.
Накрили хвилі тіло тарентійки.
Й упало вниз…Уся в сльозах Фетіда 20
Боялась пожираючих чудовиськ,
То заховала з дна до скель, натомість.
І за її наказом нереїди
Те тіло винесли на мис Зефіру.
Гукали німф, ридали й голосили, 25
В труну вкладали, гіркі сльози ли́ли.
- Ми не змогли дівчи́ну оживити,
Їй під вінець ніколи не ходити
І не надіти золото на руки,
Та нареченою уже не бути. 30
[i]
[b]Галео́н[/b] (ісп. galeón) або галіо́н (фр. galion) — великий багатопалубний вітрильний корабель XVI—XVIII століть з достатньо сильним артилерійським озброєнням. Від попередніх типів суден він відрізнявся довшим корпусом, нижчою носовою частиною та прямокутною кормою.
[b]Фетіда, [/b]також Теті́да, Те́тіс (грец. Θέτις) — німфа, дочка Нерея й Доріди (варіант: дочка кентавра Хірона), дружина Пелея, мати Ахіллеса, вихованка Гери.
[b]Та́ранто [/b](італ. Taranto, грец. Τάρας, Τάραντας, сиц. Tàrantu) — прибережне місто в Апулії на півдні Італії; адміністративний центр провінції Таранто;
[b]
***[/b](мається на увазі видовжену носову частину галеона),
[/i]
[b]Оригінал:[/b]
VI
LA JEUNE TARENTINE
Pleurez, doux alcyons! ô vous, oiseaux sacrés,
Oiseaux chers à Thétis, doux alcyons, pleurez!
Elle a vécu, Myrto, la jeune Tarentine!
Un vaisseau la portait aux bords de Camarine:
Là, l'hymen, les chansons, les flûtes, lentement 5
Devaient la reconduire au seuil de son amant.
Une clef vigilante a, pour cette journée,
Dans le cèdre enfermé sa robe d'hyménée,
Et l'or dont au festin ses bras seraient parés,
Et pour ses blonds cheveux les parfums préparés. 10
Mais, seule sur la proue, invoquant les étoiles,
Le vent impétueux qui soufflait dans les voiles
L'enveloppe; étonnée et loin des matelots,
Elle crie, elle tombe, elle est au sein des flots.
Elle est au sein des flots, la jeune Tarentine! 15
Son beau corps a roulé sous la vague marine.
Thétis, les yeux en pleurs, dans le creux d'un rocher,
Aux monstres dévorants eut soin de le cacher.
Par ses ordres bientôt les belles Néréides
L'élèvent au-dessus des demeures humides, 20
Le portent au rivage, et dans ce monument
L'ont au cap du Zéphyr déposé mollement;
Puis de loin, à grands cris appelant leurs compagnes,
Et les nymphes des bois, des sources, des montagnes,
Toutes, frappant leur sein et traînant un long deuil, 25
Répétèrent, hélas! autour de son cercueil:
'Hélas! chez ton amant tu n'es point ramenée;
Tu n'as point revêtu ta robe d'hyménée;
L'or autour de tes bras n'a point serré de noeuds;
Les doux parfums n'ont point coulé sur tes cheveux.' 30
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1056582
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.02.2026
[i] Сергій Васильович Карбівничий
(16.03.1980 р. – 23.07.2014 р.)
Вознесенськ Миколаївської області.
Солдат, водій 79-ої окремої аеромобільної бригади Високомобільних десантних військ Збройних Сил України.
Загинув під час обстрілу російсько-терористичними угрупуваннями з реактивних систем залпового вогню БМ-21 «Град» позицій українських військових в районі села Маринівка Шахтарського району Донецької області.
Похований на кладовищі міста Вознесенськ.
[/i]
Вже стільки років у війні
Моя стражденна Україна.
Багато полягло синів.
Скрізь горе, сльози і руїни.
На ній загинув і Сергій
Наш Карбівничий з Вознесенська,
Із «Граду» в обстрілі страшнім,
Спрямованого з-за Донецька.
Ще в чотирнадцятім бійця
Війна забрала у родини,
Біль сколихнув усім серця
Та рвав на друзки у дружини.
Не стало сина у батьків
І батька в доньки, й чоловіка –
Лишити по собі зумів
Він світлу пам’ять вже довіку.
Закарбувалося ім’я
На дошці пам’ятній у школі,
Провулок названо… Й сім’я
Живе в страшнім гнітючім горі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1056559
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.02.2026
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=1ukl3ijLXVY[/youtube]
[b] Виконує ОЛЬГА СУЛИГА
Музика Ольги Сулиги
[b][/b][/b]
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=0Gj2TN9DlXE[/youtube]
[b]Виконує Зоя Савченко
Музика Ольги Сулиги[/b]
[b]Мамина криниця [/b]
Скраю в холодочку в вишневім садочку,
Де із яблунь обпадає цвіт.
Там стара криниця, стежка звідти в’ється,
До хатини прямо на поріг.
Вкрита спорищами та стежина мами
І хатина у садку сумна.
Сіра, одинока у журбі глибокій
І лиш відблиск тусклий від вікна.
Приспів:
Мамина криниця – чиста в ній водиця
І ковток холодний з джерела.
Мамина криниця часто досі сниться,
Звідси воду матінка несла.
Місяць з-за хмарини загляда в цямрину,
Блиском зорі сяють угорі.
Журавлиним клином я до неї лину
Ранньої весняної пори.
Я нап’юсь з криниці чистої водиці
І втамую спрагу літнім днем.
Понесу світами в пам'яті про маму,
Смак води і мій душевний щем.
Приспів:
Мамина криниця – чиста в ній водиця
І ковток холодний з джерела.
Мамина криниця часто досі сниться,
Звідси воду матінка несла.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1056430
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 31.01.2026
Холодним був минулий грудень
Й проймав все тіло до кісток,
А січень – в сніжних кучугурах,
Де ожеледиця й мороз,
І сніжні, сніжні заметілі –
Така прийшла до нас зима.
Та не було б до неї діла,
Якби не клята ця війна…
Постійно дрони і снаряди
Свистять вгорі: туди–сюди,
І вибухи, і вирви всюди,
І сунуть кляті вороги.
Таким настало твоє свято
У розпал страшної війни.
Дозволь тебе з ним привітати,
Хоч слів потрібних не знайти.
Бажаєм витримки, терпіння,
Здоров’я, сил тобі, тепла,
Удачі, захисту, везіння,
Щоб Мати Божа берегла;
Щоби закрила омофором
І осліпила ворогів,
Й над головою в сніжнім полі
Ніякий дрон більш не летів.
Хай Охоронець –Ангел поряд
З тобою завжди: слід в слід йде,
Й тебе тримає, й твою долю,
Й від негараздів береже.
Молитву в небо посилаєм,
Щоб Бог тебе завжди беріг.
Нехай Господь благословляє
І додає життєвих літ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1056364
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.01.2026
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=sFhMDrFErak[/youtube]
Кра́пали бурульки з стріхи над дверима,
А старенька мати виглядала сина.
І вода по шибці із вікна стікала.
Звідки виглядати, то вона не знала.
- Не вій, вітре, в полі і не гни берізку,
Принеси від сина хоча б якусь звістку.
Роки неспокійні: скрізь війна, розруха..
Вітер все гуляє, стареньку не слуха,
Бо не знає бідний, як те говорити -
Краще вже старенькій надію лишити.
В широкій долині, де станція Крути,
Рідний син загинув – вже не повернути.
Хлопці молоденькі: учні, гімназисти
В бій ступили сміло, клятих б’ють чекістів.
Вийшли боронити молоду державу
І, хоча ще діти, билися на славу.
За Вкраїну-Неньку і свою Свободу,
За Дух український вільного народу.
Хоч сили нерівні (десь разів у десять),
Билися відважно у страшну негоду.
П’ять годин стріляли по них безупинно -
Не один в долині там боєць загинув.
Кра́пали бурульки з стріхи над дверима,
А старенька мати все чекала сина..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1056360
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 30.01.2026
[i]Олександр Миколайович Вохромєєв
(09.10.1973 р. – 21.07.2014 р.)
Апостолове Дніпропетровської області.
Молодший сержант, навідник танку 93-ої окремої механізованої бригади.
Загинув 21 липня 2014 р. у підбитому танку о 10:00 під час бою в селі Піски (Ясинуватський район) поблизу Донецька. Разом з Олександром загинули капітан О. Лавренко (командир танкової роти) та старший солдат А. Кулягін (механік-водій).
Місце поховання: м. Апостолове, Дніпропетровська область.
Указом Президента України № 873/2014 від 14 листопада 2014 р., "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Указом № 22 від 2 квітня 2017 р. нагороджений відзнакою "Народний Герой України" (посмертно).
[/i]
Його чекали вдома рідні:
Дружина, батько, донька, син.
Без них у дні липневі, літні
Сум відчував не він один.
Було багато побратимів –
Там поєднала їх війна.
На Сході всім ділився з ними,
Бо всі бійці – сім’я одна.
В хвилини тиші, на дозвіллі,
Де кожен згадував сім’ю,
Гортав й свої світлини милі –
Не бачив так давно рідню.
Бійцям показував, хвалився:
Красуня-донька, гарний син.
Якби в відпустку відпросився,
Щоб всі побачилися з ним.
Та не судилося ніколи
Живим вернутися з війни,
Не відправляти вже до школи
Й не обійнятися з дітьми.
Проходять дні в журбі та горі,
Живе у смутку вся рідня…
Віддаймо шану ми Герою –
За нас поклав своє життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1056257
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.01.2026
Звичайна жіночка, привітна.
В ній стільки ніжності й тепла,
В душі та в серці сяє світло
І впевнена її хода.
Ніхто не знає, що на серці
Чимало горя й гірких сліз…
Той жах війни в постійнім герці
У душу зболену приніс.
Ніхто не знає, що ночами
Ні сну, ні спокою нема,
Що серце крається у мами –
Все вкрила кригою зима.
Ніхто не зможе в ній зламати,
Жіночність, материнський дух,
Адже вона – бабуся й мати!
Свій хрест несе крізь біль розлук.
А ззовні, жіночка – привітна,
Тихенька, добра, хоч й сумна…
Хтось співчутливо мовить: ".. бідна..."
Та впевнена її хода.
Пройде протореним тим шляхом,
Яким онук і син ішли,
І віддали життя на плаху,
Щоб вільно й мирно всі жили.
********************************************
[b]Навік лишився на війні (Ярослав Володимирович Строй)[/b]
Ярослав Володимирович Строй
(17.11.1976 р. – 10.09.2022 р.)
Народився у с. Кропивна Хмільницького р-ну Винницької обл.
Гранатометник стрілецького відділення стрілецького взводу в складі 59-ї окремої мотопіхотної бригади.
Поліг у бою 10 вересня 2022 року при виконанні бойового завдання між населеними пунктами Тернові Поди та Любомирівка Миколаївської області.
Місце поховання: с. Садове Літинської ТГ Вінницького р-ну.
Село Кропивна на Поділлі…
Хатина... Матінка – одна…
На вишні опустилось гілля,
Спадає листя до вікна.
Осінній смуток навіває,
А туга в хаті аж кричить…
Синочка рідного немає –
Портрет лиш на столі стоїть.
Не вірить, що нема синочка:
Десь загубився на війні.
А чи почує голосочок,
Чи промайне тінь у вікні?
Нема… Не прийде на світанні
І тихо в хату не зайде,
Розмов не буде й привітання
І не побачить вже ніде.
І серце мами ниє болем,
Не хоче вірити ніяк…
Ось дим розвіється над полем,
Війна затихне у боях
І повернеться син додому.
Хоча б легеньким вітерцем,
Обніме. В дотику такому
Притишить біль матусі й щем.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1056242
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.01.2026
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=wadSPDYfnRs[/youtube]
За Панським ставком на горбочку,
Де корінь пустив родовід,
Стояла хатина в садочку,
Яку збудував ще мій дід.
Ця мазанка біла, як іній,
Віконця маленькі в стіні.
На ній візеруночки сині
Були найгарніші мені.
Під стріхою сіра покрівля -
В’язали з соломи снопи.
Долівка застелена зіллям,
Ще свіжим його занесли.
Коричнева глина на призьбі,
Жовтесенька смужка навкруг,
Всміхалося сонечко в небі
До рівно наведених смуг.
Ріс знизу під тином барвінок,
Під вікнами мальви цвіли.
Від груші старої затІнок -
Дерева розлогі росли.
Тягнулась стежина до хати,
Яка поросла споришем...
Моєї матусеньки мати
Усіх пригощала борщем.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1055982
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 24.01.2026