геометрія

Сторінки (26/2548):  « 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 »

ЗАГАДКА ОДНІЄЇ ЛЮБОВІ… (проза)

                                                               Не  зневажай  душі  своєї  цвіту...
                                                                                       Леся    Українка.                                                                                                                                                                                                              
     Хочу  повідати    історію  почуттів  одного  свого  знайомого.  Дивні  якісь
 були  у  нього  почуття,  ніби  і  щирий  і  розумний,  і  сміливий,  і  знаючий,
 і  великих  вершин  добився  у  своєму  житті,  а  от  справжньої  любові  не
 спізнав.  Чомусь  кохання  не  принесло  йому  справжнього  щастя.  Олексій
 був  старшим  від  мене  на  рік,  а  дівчина,  яку  він  кохав  на  рік  молодша.
 Не  зумів  він  знайти  стежку  до  серця  Віри.  На  той  час  любов  не
 вимірювалася  інтимними  стосунками.  Навпаки,  дівчата  зберігали  цноту
 для  того  єдиного,  про  якого  мріяли,  та  й  хлопці  розуміли  дівчат  і  не
 намагалися  звабити  їх  до  інтимних  стосунків.  Якщо  молоді  люди  були
 закохані,  то  ждали  своїх  майбутніх  половинок  доти,  доки  ті  закінчать
 навчання,  або  відслужать  в  армії.  Олексій  знав  Віру  з  дитинства,
 навчалися  в  одній  семирічці,  а  потім  у  десятирічці,  хоч  він  і  на  два
 роки  раніше.  І  Олексій,  і  Віра  навчалися  майже  на  відмінно.  Коли  Віра
 після  семирічки  з"явилася  у  середній  школі,  Олексій  з  подивом  помітив,
 що  оте  невеличке  карооке  дівча  перетворилося  у  струнку  і  дуже  чарівну
 дівчину.  Він  був  комсоргом  школи,  а  Віра  -  класу,  то  ж
 частенько  доводилося  працювати  над  виконанням  тих  чи  інших
 комсомольських  справ    разом.  Хлопець  і  не  помітив,  як  дівчина
 заволоділа  усіма  його  помислами,  та  як  підступитися  до  неї  він  не
 знав,  і  тому  тамував  свої  почуття  у  собі.  Якось  у  зимиві  канікули,
 парторг  школи  зібрав  комсомольський  актив  для  вирішення  якоїсь
 нагальної  справи.  Обговорення  затягнулося,  і  додому  поверталися,  коли
 вже  стемніло.  Вийшло  так,  що  довгу  дорогу  їм  прийшлося  долати  удвох.
 Ішли  степом,  про  щось  розмовляли,  і  раптом  Олексій  обхопив  Віру  за
 стан,  потягнувся  до  поцілунку  і  зразу  ж  його  руки  ковзнули  по  гнучкому
 стану  дівчини,  торкнулися  інтимних  місць.  Віра  не  очікувала  такої
 поведінки  хлопця,  та  вмить  зрозуміла  його  наміри.  Натуживши  всі  сили
 дівчина  відштовхнула  залицяльника,  і    рвонулася  вперед.  Бігти  було
 важко,  саме  була  відлига,  тому  під  ногами  була  багнюка,  та  вона  бігла
 незважаючи  ні  нащо.  Олексій  зрозумів,  що  накоїв  непоправиме,  та  все  ж
 рвонувся  в  слід  за  Вірою,  вигукуючи:  "Віро,  почекай!  Віро,пробач!  Віро,
 я  більше  не  буду!".  Та  догнати  дівчину  не  зміг.  Після  цього  випадку
 Віра  взагалі  перестала  дивитися  в  сторону  Олексія,  і  жодного  разу  не
 залишилася  з  ним  наодинці  не  тільки  вечорами,  а  й  у  денні  години.  І
 полегшено  видихнула  лише  тоді,  коли  Олексій  отримав  атестат.  Олексій
 неодноразово    намагався  переговорити  з  дівчиною,  та  вона  уникала  і  його,  і
 розмови.  Олексій  поступив  до  столичного  вузу  і  вже  не  міг
 завадити  Вірі  спокійно  вчитися  і  жити.  До  клубу  Віра  ходила  дуже  рідко,
 все  -  таки  остерігалася  появи  і  приставання  Олексія,тому  якщо  й
 відвідувала  якийсь  клубний  захід,  то  ніколи  не  ходила  сама,а  завжди  в
 компанії.  Після  закінчення  школи,  навчалася  в  обласному  вузі,  і  за  ті
 прирощі  які  отримала  від  Олексія  поступово  забула.  Навчаючись  у  вузі,
 знайшла  свою  долю,  вийшла  заміж,  народила  дітей,  працювала,  жила,
 любила.  Жила  в  районному  центрі,  в  село  навідувалася  до  мами.  Про
 Олексія  нічого  не  знала,  та  й  не  хотіла  знати.  Та  якось,  їдучи  від
 мами,  на  одній  із  зупинок,  до  автобуса  зайшов  Олексій.  Віра  трохи
 стривожилася,  та  був  день,  навколо  люди,  і  вона  вже  не  та  слабенька
 дівчинка,  яку  знав  Олексій,  постояти  за  себе  зможе  сама.  Коли  вийшла  з
 автобуса,  не  побачила,  та  все  ж  відчула,  що  він  іде  назирці,  Віра
 додала  в  швидкості,  та  Олексій  легко  її  наздогнав,  узяв  у  руки  її
 валізу,  привітався,  і  попросив  вислухати  його.  Вірі  не  хотілося  його
 слухати,  та  куди  ж  дінешся.  А  Олексій  боявся,  щоб  вона  знову  не  втекла
 і  спішно  не  до  ладу  вибачився  і  повідомив,  що  він  усе  життя  її  любив,
 та  й  тепер  любить.  Що  завжди  і  все  про  неї  знав,  адже  спільні  знайомі  у
 них  є.  Усе  життя  каявся  тим  своїм  проступком,  і  думав,  як  домогтися,
 щоб  Віра  йому  пробачила.  Той  випадок  пояснив  тим,  що  якраз  напередодні
 одна  з  дівчат,  сама  запропонувала  йому  вступити  в  інтимні  стосунки,  і
 ото  йому  збрело  в  голову  перевірити,  чи  й  Віра  така  ж.  Повідомив,  що
 працює  в  столиці,  був  одружений,  та  сімейне  життя  не  склалося,
 ролучилися,  у  дружини  є  нова  сім"я,  син  навчається  у  вузі,  він
 допомагає.  А  полюбити  більше  нікого  не  зміг,  та  ось  вилив  душу  перед
 Вірою,  і  йому  полегшало,  дав  Вірі  папірець  з  своєю  адресою  та
 телефоном,  і  попросив,  щоб  в  разі  необхідності  Віра  не  нехтувала  його
 допомогою,  тим  паче,  що  син  Віри  саме  готувався  до  вступу  у  вуз.  Віра  лише
 кивнула  йому  головою  і  сказала  лише  одне  слово?  "Прощавай!"  Та  й
 папірець  той  викинула,  навіть  не  заглянувши  до  нього.  Коли  Віра  якось
 повідала  мені  цю  історію,  мені  захотілося  таким  людям  сказати:  "А
 іноді  й  таке  буває,  що  хтось  життя  прожив  і  не  збагнув,
 чи  то  любов  його  минає,  чи  то  він  сам  любов  свою  минув!"
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741298
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 09.07.2017


МУДРІСТЬ НАРОДНА - СКАРБ МНОГОЦІННИЙ…

                                 Мудрість  народна  -                        Хто  любить  книги
                                 скарб  многоцінний,                        щодня  читати,-
                                 хто  його  має,-                                        життя  глибини
                                 той  завжди  вільний!                      зможе  пізнати!..
                                                                               У  кого  сила  
                                                                               не  ломить  кості,
                                                                               той  знає  правду
                                                                               й  не  має  злості!
                                 Хто  встає  рано,                                    Хто  сіє  жито,
                                 час  не  марнує,-                                    ячмінь,  пшеницю,-
                                 в  будь-яку  пору                                  в  того  до  сала
                                 не  голодує!                                                є  й  паляниця!
                                                                             Хто  любить  землю,
                                                                             як  рідну  матір,-
                                                                             не  впаде  в  яму,
                                                                             не  вступить  в  ятір!
                                 Хто  має  вроду                                          Хто  до  всіх  добрий  
                                 й  вигляд  здоровий,                            і  друзів  має,-
                                 в  будь-якім  віці                                        слабшого  завше
                                 не  буде  хворий!                                      той  захищає!
                                                                           Хто  пише  вірші,
                                                                           пісні  і  оди,-
                                                                           тому  не  сумно  
                                                                           в  любу  погоду!
                                 А  хто  уміє                                                    Коли  писала,
                                 ще  й  танцювати,                                то  зрозуміла,
                                 немає  часу                                                  що  в  кожнім  слові
                                 той  сумувати!                                          велика  сила!
                                                                         Дурень  намучить,
                                                                         розумний  -  научить,
                                                                         той  хто  читає,
                                                                         мудрість  пізнає!
                                 А  народ  скаже,                                      Далеко  Крим,  
                                 ніби  зав"яже,                                            ще  далі  Рим,
                                 а  як  вже  буде,                                        а  гарне  слово
                                 то  час  покаже!..                                    завжди  вагоме!!!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741156
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.07.2017


МОВА УКРАЇНСЬКА, МОВА - ЗОЛОТА…

                       Кожне  наше  слово  -  дарунок  від  мами,
                       а  його  значимість  земля  нам  дала.
                       З  тих  пір  нерозлучні  і  на  вік  єдині:
                       мама  і  дитина,  слово  і  земля...

                       Сили  і  завзяття  -  це  більше  від  тата,
                       господар  умілий,  всьому  нас  навчав,
                       його  пам"ятають  родина  і  хата,
                       за  ним  у  зажурі  і  двір  сумував.

                         Мудрість  і  уміння,  звісно  -  від  бабусі,
                         премудрості  різні  завжди  вона  зна.
                         Уміла  й  кмітлива  мамина  матуся:
                         і  внуків,  й  правнуків  усього  навча.

                         Всі  діти  розумні  від  природи  звісно,
                         та  у  всіх  завзяття  -  це  від  дідуся,
                         він  знав,  що  потрібно  і  завжди  корисно,-
                         про  це  пам"ятає  і  родина  вся...
                         
                         Творчість  і  наснагу  кожен  власну  має,
                         та  допомагає  і  дружна  сім"я.
                         Країна  єднає  й  також  помагає,
                         найрідніша  в  світі  твоя  і  моя...

                         Нині  стало  модно  знати  різні  мови,
                         знати  їх  потрібно  у  житті  бува.
                         Та  найважливіше  свою  знати  мову,
                         бо  це  ж  мова  мами  і  на  вік  жива!

                           Безпека  країни  всім  найважливіша,
                           країна  плекає  і  нам    довіря.
                           Мова  українська,  вона  ж  найрідніша:
                           і  серця,  і  душі  людям  звеселя.

                             Отож  бережімо  і  країну,  й  мову,
                             від  них  ми  путівки  беремо  в  життя,
                             довіряймо  мрії  і  надії  слову,
                             тоді  буде  легше  іти  в  майбуття.
 
                             Й  садки  розуміють  кожне  гарне  слово,
                             від  нього  і  квітка  швидше  розквіта,
                             бо  найкраща  в  світі  -  наша  рідна  мова,
                             українська  мова,  мова  -  золота!

                               Слова  в  ній,  як  птахи  пливуть  невловимі,
                               плавні  її  звуки,  слова  не  складні,
                               мова  українська,  пісні  солов"їні,
                               таких  більш  немає  нігде  на  землі...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740852
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.07.2017


МИ ВМІЄМ, МИ ЗМОЖЕМ…

                           Я  вірш  Олександра  Олеся  читала,-
                           про  те  що  Україна  боролась,  вмирала,
                           співчуття  й  допомоги  тоді  теж  чекала,-
                           Європа  не  чула,  Європа  мовчала...

                           А  мрії  Росії  й  Європи    смішні,
                           а  думи  у  мене  сьогодні  сумні,
                           Росія  й  Європа  для  мене  чужі,
                           живем  як  у  рабстві,  неначе  в  ярмі...

                           Сьогодні  Європа  дає  допомогу,
                           лише  на  копійку,  аж  смішно,  їй  богу,
                           бо  ж  вимоги  ставить  непомірно  страшні,
                           а  ми  живемо  вже  немов  би  в  багні...

                           На  вивози  лісу  дозвіл  вимагають,
                           ще  й  наші  "вельможі"  його  розкрадають...
                           Ніяк  же  не  можна  таке  допустити,-
                           без  лісу  й  природі,  і  людям  не  жити...

                           А  ще  вимагають  землю  продавати,
                           ну  що  ще  до  цього  лишилось  додати?..
                           Земля  в  нас  родюча,  це  наше  багатство,
                           не  можна  стерпіти  Європи  лукавство...

                           На  жаль  в  Україні  є  люди-ділки,-
                           готові  Європі  лизать  чобітки,
                           щоб  більше  свої  їм  напхати  кишені,
                           їм  доля  людей  і  нащадків  "до  фені"...

                           Отож  я  і  хочу  закликати  всіх:
                         -Ми  зможемо  все  збудувати  без  них,
                           бо  ми  працьовиті,  самі  зможем  жити,
                           і  Землю,  й  Свободу  свою  захистити...

                           Довіримось  Богу,  а  не  сатані,
                           Росії  й  Європі  ми  скажемо:  "Ні!"
                           Самі  розбудуємо  власну  державу,
                           Ми  вмієм,  ми  зможем  і  це-наше  право!

                           Стосунки  з  Європою  можна  й  не  рвати,
                           а  разом  нове  будувать  й  торгувати,
                           бо  їхнє  -  то  їхнє,  а  наше  -  то  наше,
                           і  кожен  по  -  своєму  сіє  і  паше.

                           А  треба  нам  Правду  свою  відстояти,
                           і  владу  народну  нарешті  обрати,
                           і  жити  по  совісті  ,  й  більше  не  красти,
                           тоді  і  не  буде  нестатків  й  напасті...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740717
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.07.2017


ДОРОГА ДО СЕЛИЩА…

                             Серед  степу  широкого  є  дорога  до  селища,
                             А  від  селища  стежечка  до  малого  села.
                             За  тополями  й  вербами  диво-річечка  крадеться,
                             А  навколо  хвилюються  золотаві  поля.

                             Вмите  ранішнє  сонечко  виглядає  з-за  обрію,
                             А  навколо  пшениці,  а  за  ними  жита.
                             Зустрічає  тут  кожного  із  усмішкою  доброю,-
                             Літо,  теплеє  літечко  -  золотая  пора.

                             А  поля  всі  оброблені,  як  колись,  всі  засіяні,
                             Кожен  колос  наповнений,  не  злічити  зерна.
                             В  працю  люди  залюблені,  а  поля  всі  замріяні,-
                             Виглядають  і  дощику,  і  тепла,  і  добра.

                             Тільки  все  це  наснилося  мені  в  сні  дивовижному,
                             Бо  господор  у  селищі  і  в  селі  -  капітал.
                             Та  й  робота  тут  сонячна  вже  доступна  не  кожному
                             І  земля  диво  -  золото  вже  належить  не  нам...

                               Я  й  у  сні  засмутилася,  ще  й  сльоза  покотилася,
                               Хоч  ще  держиться  селище,  та  немає  села...
                               Бо  старі  люди  вимерли,  молоді  десь  розбіглися,
                               І  нема  диво  -  стежечки,  що  колись  тут  була...

                               Серед  степу  широкого  є  дорога  до  селища,
                               Люди  в  нім  працьовиті,  але  доля  важка,
                               Все  ж  надіятись  й  вірити  усім  в  краще  ще  хочеться,
                               Щоб  їх  селище  вижило  і  діждалось  добра...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740547
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.07.2017


ДИВОВИЖНА ПОРА…

                                                                 Дивовижна  пора,-
                                                                 літо  -  літечко,
                                                                 всім  приємна  вона,-
                                                                 теплосвітлечком.
                               Цьогоріч  всіх  людей              Спів  птахів  навкруги
                               літо  радує,                                          розливається,
                               хоч  не  часто  дощем,              а  ліси  і  садки
                               та  все  ж  капає.                              усміхаються.
                                                               Зеленіє  трава,      
                                                               пахне  квітами
                                                               і  частенько  бува
                                                               шле  привітами.
                                   Від  онуків,  дітей                    Та  тривожно  бува
                                   гарні  вісточки,                          й  навіть  боязно,
                                   від  співочих  людей            йде  на  Сході  війна
                                   переспівочки...                        й  людям  болісно.
                                                               Як  спинитии  війну
                                                               ще  не  знаємо,
                                                               а  на  владу  надій
                                                               вже  не  маємо.
                                     Від  безсилля  всім  нам        Куди  нас  заведе
                                     плакать  хочеться,                    наша  доленька,
                                     в  серцях  наших  любов      коли  Правда  прийде
                                     кровоточеться...                        й  справжня  воленька?..                                    
                                                               Та  все  ж  віримо  ми,-
                                                               зберем  силоньки,
                                                               Тай  відновим  свою
                                                               Україноньку!..
                                     Бо  ми  знаєм  що  час            В  свої  руки  все  взять
                                     не  спиняється,                          Богом  велено.
                                     Бумерангом  завжди            Ворогам  не  встоять,
                                     повертається!                              перемелемо...
                                                                 Дивовижна  пора,-
                                                                 йде  привітненько...
                                                                 Зима,  осінь,  весна
                                                                 й  знову  літечко...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740394
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.07.2017


МОЯ ЗЕМЛЯ НА НЕНЬКУ МОЮ СХОЖА…

                                 Сьогодні  -  так!  Чудовий  випав  дощик!,
                                 Спрагла  Земля  нарешті  напилась.
                                 І  Сонце  схоже  на  рожевий  горщик,
                                 І  синява  на  небі  розпливлась...

                                 По  -  новому  і  птахи  заспівали,
                                 Знов  веселить  зозулине:  "Ку!  -  Ку!"
                                 І  усі  квіти  сонячними  стали,
                                 Й  виблискує  латаття  на  ставку.

                                 І,  як  колись,  я  босими  ногами,-
                                 По  мокрій  стежці,  по  траві  іду,
                                 По  вінця  переповнена  думками,
                                 Земна  краса  у  мене  на  виду.

                                 Нестримна  радість  сповнює  знов  душу,
                                 Здається  й  сили  відновились  знов...
                                 Я  розумію:  щось  зробити  мушу,
                                 Щоб  передать  Землі  свою  любов!

                                 Моя  Земля  на  неньку  мою  схожа,
                                 Все  розуміє  і  без  "красних"  слів...
                                 Як  вартовий,  завжди  вона  в  тривозі,-
                                 За  своїх  рідних  доньок  і  синів!

                                 Та  ми  її  не  зрадимо  ніколи,
                                 І  звільнимо  від  підлих  ворогів.
                                 І  будем  жити  в  Правді,  й  по  -  новому,
                                 Таку  нам  долю  і  сам  Бог  велів!

                                 Своє  життя  самі  для  себе  творим,
                                 І  не  допустим  Землю  продавать.
                                 Наша  Земля  дарована  нам  Богом,
                                 І  в  нас  її  нікому  не  забрать!!!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740259
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.07.2017


ВІРИТИ ТРЕБА…

                                                                   Як  води  у  ріках
                                                                   спливає  життя,
                                                                   минає  все  стрімко
                                                                   й  нема  вороття...
                                 Здається,  що  вчора              Навкруг  все  буяло
                                 була  молода:                                і  квітло,  й  росло,
                                 красива,  здорова,                  цікаве  і  гарне
                                 як  чиста  вода...                        усе  те  було...
                                                                   Куди  все  поділось,
                                                                   чому  відпливло,
                                                                   чи  то  лиш  приснилось,
                                                                   чи  й  справді  було?..
                                 Я  сил  не  жаліла,                      Робота  цікава
                                 по  повній  жила,                        і  гарна  сім"я,
                                 завжди  все  встигала          і  хата  ласкава,-
                                 й  щаслива  була.                      в  ній  пристань  моя.
                                                                   Мені  все  співало,
                                                                   не  відала  зла,
                                                                   всього  вистачало:
                                                                   і  світла,  й  тепла...
                                   Якось  непомітно                    Я  все  розумію:
                                   усе  відпливло,                          ще  пам"ять  жива,
                                   уму  не  підвладно,                що  це  ностальгія,
                                   з  роками  втекло.                  й  неспокій  бува.
                                                                   Та  ж  вічного  в  світі
                                                                   нічого  нема,
                                                                   мина  швидко  літо
                                                                   й  приходить  зима...
                                   Навчаюся  жити                        Ну  що  ж  тут  поробиш,-
                                   по  -  новому  я,                            закони  буття,
                                   онуки  є  й  діти,-                        живеш  доки  можеш,
                                   підтримка  моя.                          як  все  до  пуття...
                                                                   Не  тільки  для  мене
                                                                   сумний  нині  час,
                                                                   та  вірити  треба,-
                                                                   все  буде  гаразд.
                                   Неспокій  минеться,-              Бо  ж  ми  українці
                                   бо  ж  літо  й  тепло,                    і  Віра  в  нас  є,
                                   ще  доля  всміхнеться            здолаєм  злодійське,
                                   і  зникне  все  зло.                        збудуєм  нове!
                                                                   І  жить  по  -  новому
                                                                   не  лиш  одна  я,
                                                                   а  вся  українська
                                                                   велика  сім"я!!!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740103
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.07.2017


ОСЬ УЖЕ І ЛИПЕНЬ…

                             Ось  уже  і  липень                          Липень  найжаркіший,
                             стоїть  на  порозі,                            ну    й  пече,  їй  богу;
                             а  за  ним  і  серпень                      та  бува  й  розкішний
                             стане  на  дорозі.                            і  кличе  в  дорогу.
                                                                 Хтось  спішить  до  моря,
                                                                 а  хтось  на  курорт,
                                                                 дехто  іде  в  гори,-
                                                                 там  шука  комфорт.
                               Мені  не  до  моря,                        Не  завжди  вдається  
                               я  йду  на  город,                            спеку  подолать,
                               не  для  мене  й  гори,                дістаю  всі  шланги
                               город-мій  оплот...                      і  ну  поливать...
                                                                 Квітнуть  літні  квіти,
                                                                 все  навкруг  буя,
                                                                 на  вулиці  діти
                                                                 й  вітерець  гуля.
                               Ось  до  мене  діти                          З  ними  поспілкуюсь,
                               з  вулиці  біжать,                            чимось  пригощу,
                               гарні  як  і  квіти,                            ніби  підлікуюсь,
                               хочуть  розмовлять.                  так  як  від  дощу.
                                                                   Є  у  мене  друзі,
                                                                   діти  й  внуки  є,
                                                                   життя  йде  по  крузі,-
                                                                   в  кожного  своє.
                                 Літо  уже  котиться                    Осінь  вже  моргає
                                 до  свого  кінця,                            літечку  здаля,
                                 а  мені  ще  хочеться,-            вона  добре  знає,
                                 від  літа  вінця...                          що  літо  згоря...
                                                                   Я  благаю  літо,
                                                                   щоб  не  поспішало,
                                                                   не  втрачало  квіту
                                                                   і  було  ласкаве...
                                   Сонечко  моргає                        Я  все  розумію,
                                   мені  з  висоти,                              бо  ж  я  не  дитя,
                                   закони  природи-                      та  про  літо  мрію
                                   не  перемогти.                              я  усе  життя...
                                                                   І  осінь,  і  зиму
                                                                   я  перетерплю,
                                                                   знов  зізнаюсь  літу,
                                                                   що  його  люблю...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739858
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.06.2017


Пливи, качо, по Тисині…

                             Пливе  кача  по  Тисині,                      26-ий  рік  минає,
                             знову  горе  у  родині,                            як  Свобода  в  ріднім  краї,-  
                             у  родині  Україні,-                                    перемогу  здобула,
                             вже  не  день  і  не  годину...              новий  шлях  людям  дала!..
                                                                           Та  ми  знову  помилились,
                                                                           бо  ж  до  влади  причепились:
                                                                           олігархи  і  пани,
                                                                           крадії  і  брехуни...
                             Розібрали,  розгребли,                        Крим  забрала  в  нас  Росія,
                             в  свої  руки  все  взяли,                      ще  й  розбрат  наш  "брат"  посіяв...
                             ми  лишились  майже  голі,                І  війна,  що  йде  на  Сході,
                             живемо  як  у  неволі...                          як  вода  в  лихій  погоді.
                                                                           Не  живем,  а  виживаєм,
                                                                           все  надіємось,  чекаєм,-
                                                                           з  моря  тихої  погоди
                                                                           й  з-за  кордону  допомоги...
                             Допомогу  розкрадають,                        Обіцянки  ця  -  ця  -  цянки,-
                             ті  що  владу  в  "руках"  мають,        простим  людям  для  приманки...
                             обіцяють  лиш  народу:                            Працювать  не  розучились,
                             нові  "вила"  для  Свободи!                    та  все  ж  бідними  лишились...
                                                                         Землю  хочуть  продавати,
                                                                         щоб  лишились  бідувати
                                                                         наші  діти  і  онуки,
                                                                         як  і  ми  терпіли  муки...
                             Пливи,  качо,  по  Тисині,                        Пливи,  качо,  по  Тисині,
                             досить,  люди,  гнути  спини.                по  всіх  ріках  України
                             Візьмуть  владу  в  свої  руки                закликай  народ  до  бою
                             наші  діти  і  онуки!                                        над  проклятою  ордою!!!
                                                                       Тож  єднаймося  всі,  браття,
                                                                       і  розпалюймо  багаття.
                                                                       По  усій  нашій  країні,-
                                                                       не  дамо  вмерти  родині,
                                                                       НАШІЙ  НЕНЬЦІ  УКРАЇНІ!!!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739600
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.06.2017


ЦІНУЙ ЖИТТЯ…

                                                                                     Співають  диво-  солов"ї,
                                                                                     кують  в  гаях  зозулі...
                                                                                     Справи  у  кожного  свої
                                                                                     на  будь-якій  півкулі.
                                         Незаперечним  є  той  факт,                  Права  відстояли    в  боях,-
                                         що  кров  пульсує  в  жилах,                  пращури  наші  й  предки,
                                         допоки  стука  серце  в  такт,                пульсує  кров  в  наших  серцях,
                                         доти  могутність  в  крилах.                    ми  вірні  їх  нащадки...
                                                                                       Нам  посилають  небеса,-
                                                                                       Любов  земну  і  ласку,
                                                                                       щороку  нам  квітне  весна,
                                                                                       літо  завжди  прекрасне!..
                                         І  осінь  гарною  бува,                                  В  майбутнє  мрії  нас  несуть,
                                         та  ще  ж  вона  й  багата,                          від  Бога  йде  веління,
                                         зимою  теж  душа  жива,                          Надія  й  Віра  в  нас  живуть,
                                         не  треба  нам  і  злата!..                            цінуємо  коріння.
                                                                                     Та  не  спинити  плину  час
                                                                                       і  ми  втрачаєм  сили,
                                                                                       струмки  життя  відносять  нас,-
                                                                                       в  інші  світи  й  могили...
                                         Наш  час  земний  швидко  збіжить,-    Уламки  щастя-  не  для  нас,
                                         запам"ятайте,  люди!                                            сповна  нам  його  треба,
                                         Цінуй  життя  і  кожну  мить,                            допоки  є  ще  у  нас  час,-
                                         бо  іншого  не  буде!..                                              живім  для  краю  й  себе!!!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739304
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.06.2017


РАНОК ДЕНЬ БЛАГОСЛОВЛЯЄ…

                                   Тихі  води,  срібні  роси,
                                   умивають  верби  коси.
                                   Дрібні  блиски  і  на  травах,
                                   і  на  квітах,  й  на  отавах.
                                                           Вода  стиха  хлюпотить,
                                                           любить  коси  верба  мить,
                                                           трави  тихо  щось  шепочуть,
                                                           говорити  також  хочуть...
                                   Дуже  гарно  на  світанку
                                   побродити  по  росі,
                                   побачити  спозаранку
                                   всю  природу  у  красі.
                                                           Тихі  води,  річка  тиха,
                                                           вже  умилася  калина,
                                                           вітерець  тихенько  диха,
                                                           просинається  долина.
                                   І  пташина  вже  проснулась,
                                   напилася,    усміхнулась,
                                   свою  пісню  заспівала,
                                   з  ранком  річку  привітала...
                                                           Привітала  і  вербу,
                                                           і  калину  чарівну...
                                                           Всі  вони  від  сну  проснулись,
                                                           і  пташині  усміхнулись...
                                     Тихі  води,  річка  тиха,-
                                     не  допустять  вони  лиха...
                                     Все  навколо  оживає,
                                     ранок  день  благословляє!!!
                                   

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739026
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.06.2017


СПОГАД ПРО ВІЙНУ….

                                 Вже  давно  відійшла  та  жорстока  війна,
                                 Відійшла,  як  з  дощем  громовиця...
                                 Та  приходить  у  сни  невідступно  вона:
                                 Матерям,  дітлахам,  удовицям...

                                 Перед  ними  ми  всі  в  неоплатнім  боргу,
                                 Їх  печаль  не  відмити  роками...
                                 Гіркий  присмак  у  них  на  губах  полину,
                                 Ні  дощами  не  змить,  ні  сльозами...
                             
                                 Їх  онуки  і  діти  живуть  у  містах,
                                 А  їм  знову  і  гірко,  і  сумно,
                                 Гріють  спогади  їх  про  дівочі  літа,
                                 Незабутні  сімейні  стосунки...

                                 Вже  давно  відійшла  та  жорстока  війна,
                                 Та  болять  і  сьогодні  їх  рани...
                                 І  приходить  у  сни  невідступно  вона,-
                                 Ні  дощами  не  змить,  ні  сльозами...

                                 І  за  "нову"  війну  не  звелися  кінці,
                                 Болить  серце  за  тих,  що  на  Сході...
                                 Не  змивають  дощі  у  них  рани  й  рубці,
                                 Все  віддати  готові  Свободі...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738882
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.06.2017


С Т Р У М О Ч О К… (дитяче)

                           У  долині  я  гуляла,                                    Підійшла  я  до  струмочка,
                           І  струмочок  відшукала.                    Щоб  води  напитись,
                           Чиста-чиста  в  нім  вода,                    І  у  воду,  як  в  люстерко,
                           А  навкруг  росте  трава.                      Трохи  подивитись.
                                                                           Свіжа,  чиста  і  прозора
                                                                           У  струмку  водичка,
                                                                           Біля  нього  там  кружляла
                                                                           Пташка  невеличка.
                             Підлетіла  до  струмочка,                    Напилась  вона  водички,
                             Мене  не  злякалась,                                  Крильцями    змахнула,
                             Сіла  в  воду  на  листочок,                  На  своїй  пташиній  мові,
                             Ніби  засміялась.                                            Щось  йому  шепнула.
                                                                           Напилась  і  я  водички,
                                                                           Кругом  роздивилась,
                                                                           Квіточкам  якимсь  жовтеньким
                                                                           Лагідно  всміхнулась.
                               І  мені  здалося  квіти,                                Я  взяла  водички  в  жмені,
                               Дивляться  й  шепочуть,                        Дала  їм  ковточок...
                               Що  вони  тії  водички                                Як  же  добре,  що  в  долині
                               Теж  напитись  хочуть.                            Є  такий  струмочок!..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738589
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.06.2017


ЗЕМЛІ ЄСТВО…

                             Віє  теплом  і  духом  тм"яним,
                             Спекотно  дуже  без  дощу.
                             Як  на  розпеченім  металі,-
                             Люди  ідуть  і  я  іду...

                             Все  спопелилося  довкола,
                             Спрагла  земля  чека  дощу.
                             І  я  молю  природу  й  Бога:
                           -Дайте  вологи  і  дощу!

                             Не  треба  нам  "небесну  манну",
                             Вмийте  ліси,  скропіть  поля,
                             Тоді  засяє  щедро  й  рясно,
                             Дощем  умитая  земля.

                             Вже  спопелілось  все  нікчемне
                             В  сонця  нетлінному  вогні,
                             Земля  віддячить  достоменно,-
                             Любов"ю  й  щедрістю  її.

                             У  небі    хмари  вже  кочують,
                             Принесуть  дощ  на  торжество,
                             І  тоді  люди  всі  відчують,-
                             Сутність  землі,  її  єство...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738070
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.06.2017


Я Б ТАК ХОТІВ ТЕБЕ ЗУСТРІТИ, - І ТУТ, У СВІТІ НЕЗЕМНІМ…

                             Ти  не  змогла  без  мене  жити,
                             І  я  без  тебе  б  теж  не  зміг.
                             Доню  одну  ми  залишили,
                             Це  наш  з  тобою  земний  гріх.

                             Моє  життя  шахта  забрала,
                             То  випадковість  все  ж  була.
                             Тебе  хвороба  доконала,
                             Лишилась  донечка  одна...

                             Нелегко  їй  в  житті  прийшлося
                             Стежки  життя  без  нас  долать,
                             А  нашим  рідним  довелося
                             Її    "на  ноги"  піднімать.

                             Молились  й  долі  ми,  і  Богу,
                             Й  щораз  доводилось  благать,
                             Щоб  освітили  їй  дорогу,-
                             Жити  і  світ  той  пізнавать...

                             Я  б  так  хотів  тебе  зустріти
                             І  тут,  у  світі  неземнім,
                             Леліять  ніжно  і  любити,
                             Так  як  любив  у  світі  тім...

                             Згадай,  як  ми  колись  зустрілись,
                             Усе  було  як  у  раю.
                             Чи  то  було,  чи  лиш  приснилось,-
                             У  снах  земних,  чи  наяву?!.

                             Для  мене  ти  була,як  диво,-
                             Безмежне,  радісне,  ясне,
                             Ти  усміхалась  несміливо,
                             Та  зрозуміла  ти  мене.

                             Щасливі  ми  були  з  тобою,
                             В  житті  ж  по-всякому  бува,-
                             Ти  молодою  вже  вдовою
                             Горя  й  біди  спила  до  дна...

                             Сумні  з  тобою  у  нас  долі,
                             У  світі  є  багато  зла,
                             Спізнали  ми  життєві  болі,
                             Для  доні  ж  просимо  добра.

                             Пошли  їй,  Боже,  світлу  долю,
                             В  її  життя  додай  тепла,
                             Нехай  живе  в  добрі  й  любові,
                             І  щоб  щасливою  була!..

                                                                   2007  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737792
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 14.06.2017


ЧОМУ ДОЛЯ З НАС НАСМІЯЛАСЯ… (пам"яті невісточки)

                             Ми  в  житті  не  раз  розлучалися,
                             Та  розлуки  ті  не  страшні,
                             Бо  ми  вірили,  сподівалися,
                             Ждали  зустрічей  день  при  дні.
                                 
                             Все  сказать  тобі  намагалася,
                             Ти  шептав  мені:  "Підожди!"
                             В  долі  ми  одній  об"єдналися,
                             Нам  здавалося  назавжди.

                             Все  в  сім"ї  у  нас  добре  склалося,
                             І  щасливі  в  нас  ночі  й  дні.
                             У  коханні  ми  не  ховалися,
                             Все  співало  нам  на  землі.

                             Пам"ятаю  я,  пам"ятаєш  ти,
                             Твоє  лагідне:  "Не  спіши!"
                             Я  сміялася,  усміхався  ти,
                             Розлучитись  ми  не  могли.

                             У  нас  донечка  народилася,
                             І  раділи  ми:  я  і  ти.
                             Чому  ж  доля  з  нас  насміялася,
                             Розлучила  нас  назавжди?..

                             В  іншім  світі  ми  вже  зустрінемось,
                             Засумуєш  ти  й  я  сумна...
                             В  білім  світі  там  залишилася,
                             Наша  донечка  там  одна.

                             Не  так  склалося,  як  гадалося,
                             Нема  нашої  в  тім  вини.
                             Лиш  молить-просить  залишилося:
                           "Доню-донечко,  нам  прости!"

                                                                                         2007  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737647
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 13.06.2017


ЛІТЕЧКА ЗАГАДКИ ДОБРИМ ЛЮДЯМ НА ВІДГАДКИ…

                                     1.Торох,  торох  -  розсипався  горох,
                                           Почало    світати  -    нема  що  збирати.
                                     2.  Всі  його  люблять,  всі  його  чекають,
                                             А  хто  подивиться  -  кожен  скривиться.
                                     3.  Що  існує  вік  на  волі,
                                             А  кружляє  вічно  в  колі.
                                     4.  Блищить,  біжить,  гадючиться
                                             І  все  по  низині  крутиться.
                                     5.  Стоїть  корито,  повне  води  налито.
                                     6.  Горя  не  знаємо,  а  гірко  плачемо.
                                     7.  Біг  кінь  білобокий  через  Дунай  глибокий;
                                             Як  упав  -  заіржав,  увесь  світ  задрижав.
                                     8.  Мене  частенько  просять,  ждуть,
                                             А  тільки  покажусь  -  ховатися  почнуть.
                                     9.  Прийшов  хтось  та  взяв  щось,  
                                             Пішов  би  за  ним,  та  не  знаю,  за  ким.
                                   10.  Сонце  пече,  липа  цвіте,
                                             Жито  доспіває,  -  коли    це  буває?

                                   Відгадки:  1.Зорі.    2.Сонце.  3.Планета.  4.Річка.  5.Ставок.
                                                                 6.  Хмари.  7.Грім.  8.Дощ.  9.Вітер.  10.  Влітку.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737461
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.06.2017


СКЛАДАЮ ВІРШІ ПО КУПЛЕТАХ…

                               Ну  що  робить?  Уже  до  старості  ідеться,
                               На  вірші  тягне  ночі  й  дні,
                               Коли  печаль-жура  снується,
                               Тоді  і  пишеться  мені.
                                                 На  ніс  осіли  окуляри,
                                                 Не  все  вже  чується  мені,
                                                 Я  не  читаю  мемуари,
                                                 Що  потопають  у  брехні.  
                               Завжди  читаю  я  газети,
                               І  оповідки,  і  пісні.
                               І  тут  з"являються  куплети,
                               Що  йдуть  і  з  серця,  і  з  душі...
                                                 Не  рвусь  я,  люди,  у  поети,
                                                 Пишу  серйозні  і  сумні,
                                                 Щось  надрукують  у  газетах,
                                                 Та  всі  живуть  вони  в  мені.
                                   Не  заздрю  я  усім  поетам,
                                 (Й  талановиті  є,  й  скупі),
                                   Складаю  вірші  по  куплетах,
                                   Для  себе  звісно  й  для  сім"ї.
                                                 Пишу  для  друзів  задушевних,
                                                 Що  не  осуджують,  я  знаю,
                                                 І  не  сміються  з  тих  помилок,
                                                 Що  я  у  віршах  допускаю.
                                 І  для  дітей  пишу,  й  онуків,
                                 На  жаль,  не  все  для  них  зробила,
                                 І  знов  терплю  я  тії  муки,
                                 Яких  позбутися  хотіла.
                                               Пишу  частіш  похмурим  ранком,
                                               В  безсонні  ночі  й  важкі  дні,
                                               Ну  що  робить?  Муза  талантом
                                               Часи  наповнює  сумні...
                                                                                                         07.01.2002р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737184
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.06.2017


СКІЛЬКИ ЛІТА, СТІЛЬКИ Й СОНЦЯ…

                                                                             Скільки  літа,  стільки  й  сонця,-
                                                                             загляда  в  моє  віконце,
                                                                             ловлю  сонця  промінці
                                                                             і  тримаю  їх  в  руці.
                             Скільки  літа,  стільки  й  світла                    Скільки  літа,  стільки  й  світу,
                             ллється  з  неба,  щоб  все  квітло,              щоб  щасливі  росли  діти,-
                             гарно  все  росло  й  родило,                              і  турботи  всі  про  них:
                             додавало  всьому  силу!                                        і  великих,  і  малих...
                                                                               Скільки  літа,  стільки  й  щастя,
                                                                               утримать  лиш  тим  удасться,
                                                                               хто  дарує  всім  тепло,
                                                                               щоб  всім  радісно  було.
                               Скільки  літа,  стільки  й  звуків,                  Скільки  літа,  стільки  й  жита,
                               і  пісень  для  всіх,  і  друзів:                              ще  й  красою  все  сповите,
                               музикальних  і  співочих,                                    жайвір  весело  співає,
                               для  людей  до  них  охочих.                              Україну  прославляє!..
                                                                                 Скільки  літа,  стільки  й  праці,
                                                                                 любить  люд  і  працю,  й  танці,
                                                                                 поспішає  все  зробить,
                                                                                 щоб  всигати  й  відпочить...
                                 Скільки  літа,  стільки  й  квітів;                      А  ще  вліті  все  в  красі:
                                 та  на  те  ж  воно  і  літо,                                            ранки  вмиті  у  росі,
                                 щоб  буяло  все  й  росло,                                        а  дні  в  сонячній  блакиті,
                                 і  привітно  всім  було!                                                вечори  теплом  сповиті!
                                                                                   Скільки  літа,  стільки  й  Миру,
                                                                                   не  потрібно  й  еліксиру...
                                                                                   Зупинить  пора  війну,
                                                                                   й  Правду  мать  на  всіх  одну!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737061
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.06.2017


ДОЩУ ЛІТОМ ТРЕБА…

                             Вже  й  калина  під  вікном                              І  калина,  і  верба,
                             листячком  шепоче:                                            та  й  усі  рослини,
                           -Чому  ж  дощик  не  прийшов,                    звірі,  птахи  й  комашня,-
                             напоїть  не  хоче...                                                  ждуть  дощу  краплини.
                                                                                 -Де  ж,  скажіть,  він  забаривсь,-
                                                                                   я  у  хмар  питаю.
                                                                                 -Чи  у  небі  загубивсь,
                                                                                   чи  то  десь  гуляє?
                             Та  вони,  ніби  німі,                                                  Уже  висохли  давно
                             мов  поснули  в  небі...                                          в  ній  живильні  соки,
                             І  не  знають,  що  землі                                        вже  й  рослини,  і  зело
                             вже  напитись  треба.                                            прихворіли  трохи...
                                                                                     Я  ворота  відчиню
                                                                                     і  всі  вікна,  й  двері,
                                                                                     й  навіть  вітер  зупиню,
                                                                                     й  його  каруселі...
                             А  ще:  небу  поклонюсь,                                  Всі  доріжки  притрушу
                             й  помолюся  Богу,                                                  травами  зеленими,
                             а  щоб  дощик  вже  проснувсь,                а  дощика  пригощу
                             застелю  дорогу...                                                  словами  веселими...
                                                                                   Без  дощу  природі  мука,
                                                                                   Бог  це  знає  й  небо,
                                                                                   дощ  -  врожаю  запорука,
                                                                                   літом  його    треба!..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736891
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.06.2017


ТАКІ КОРОТКІ ЛІТНІ НОЧІ…

                               В  народі  кажуть:  в  літню  пору
                               не  встигне  ніч  лягти  на  піч,
                               і  швидкоплинно  йде,  як  в  нору,
                               втікає  з  простору  вже  пріч...
                                           Сонце    підніметься  найвище,-
                                           сонцестояння  -  гарний  день.
                                           потім  сховається  найглибше,
                                           темрява  вкриє  весь  Південь...
                               І  золотавий  цар  Юпітер,
                               не  буде  видимим  таким,
                               бо  побратим  щербатий  Місяць,-
                               плавати  буде  перед  ним.
                                           На  Півночі  ж  буде  заграва,
                                           срібляста,  видима  в  цю  ніч,
                                           буде  чудовою  забава
                                           на  небокраї  там  щоніч.
                               У  ці  короткі  літні  ночі,-
                               Сатурн  не  зникне  із  небес,  
                               його  побачать  всі  охочі:
                               п"ятнадцятого  -  в  ніч  чудес.
                                           В  екваторіальній  площині,
                                           над  ним  "повиснуть"  і  кілечка,
                                           красу  розкриють  цьогоріч,
                                           торкнуться  кожного  сердечка!
                               Не  зрадить  очі  і  Арктур*,-
                               у  східній  половині  неба,
                               з  блакитним  відтінком  статур
                               буде  втішать  всіх  зірка  Вега*.
                                           А  далі  на  південний  схід,-
                                           від  неї  білий  Альтаїр*
                                           на  півночі  залишить  слід
                                           Денеб*  блакитно-білий  цвіт.
                               Денеб,  до  речі,  у  наш  час,
                               через  зеніт  щораз  проходить,
                               та  й  буде  видимий  і  в  нас,
                               наука  вже  про  це  доводить.
                                         Отож  не  будем  марнувать
                                         червневі  ці  короткі  ночі,
                                         а  будем  в  небо  повертать
                                         і  телескопи,  й  свої  очі!
                             Бо  ж  щоб  побільше  нам  узнать,
                             і  все  найкраще  щоб  побачить,
                             ну  треба  трохи  менше  спать,
                             сон  зрозуміє  нас  й  пробачить...
                                         Такі  короткі  літні  ночі,
                                         за  те  ж  і  довші  літні  дні...
                                         Хтось  ніччю  спить,  а  хтось  охоче,-
                                         спостеріга  зірки  ясні...

                                                               ****Арктур,  Вега,  Альтаїр,  Данеб  -  найяскравіші  зірки
                                                                             на  небосхилі,  що  зоріють  неподалік  Сатурна.
   
                                             

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736752
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.06.2017


ЧЕРВЕНЬ - ПЕРВІСТОК ЛІТА…

                               А  ось  і  червень  золотий,
                               квітнуть  барвисті  його  квіти,
                               теплом  й  красою  осяйний,
                               духм"яний  первісток  він  літа!
                                                         І  ранні  вишні  вже  дозрілі,-
                                                         це  літнє  диво  всіх  садків.
                                                         Для  добування  кошенілі*
                                                         збирали  предки  черв"яків.
                               Може  від  цього  його  назва,
                               це  невідомо  вам  й  мені,
                               та  його  радужна  принада,
                               мене  чарує  ніби    в  сні...
                                                         Недарма  ж  кажуть:  місяць  червень,-
                                                         початок  усьому  дає:
                                                         і  врожаям,  й  новим  оселям;
                                                         й  відповідальність  він  несе.
                               Звали  його  і  світозором,-
                               він  все  промінням  осявав,
                               іменували  світлояром,
                               про  це  ще  пращур  наший  знав.
                                                         Ще  називали  різноцвітом
                                                         й  царем-муравником  також,
                                                         лагідно  й  ніжно  зелоквітом
                                                         й  сюрчанням  коників  -  ізок!
                               В  часи  Русі  -  кресником  літа,
                               від  слова  "крес"  -  живий  вогонь,
                               червоні  квіти,  диво-діти,
                               ягід  наповнювач  вдоволь.
                                                       Він  чарівний  рум"янець  року,
                                                       суничник  він  і  ще  й  бджоляр,
                                                       і  сінокосець  він  нівроку,
                                                       хоч  вже  студент,  а  не  школяр.
                             Чудовий  день  сонцестояння,
                             гімн  перемоги  -  святий  день,
                             вода  змива  протистояння,
                             бо  вже  запліднена  вогнем!
                                                     На  спеку  сонце  повертає,
                                                     землю  і  простір  нагріва,
                                                     і  охолонуть  не  встигає
                                                     за  ніч  накошена  трава.
                             У  сінокоси  часті  зливи,-
                             до  назв  добавили  -  гнилець,
                             худобу  гедзі  покусали,
                             його  назвали  ще  й  кедзець.
                                                     Після  дощів  диво-веселки,
                                                     дугами  землю  обняли,
                                                   "божим  коромислом"  з-за  хмарки
                                                     до  річки  янголи  пливли...
                             Зацвів  жасмин  і  горобина,
                             дуби  у  листя  одяглись,
                             а  їхні  гілля  наче  крила,
                             ніби  до  неба  простяглись...
                                                     Соловей  голос  ще  не  втратив,
                                                     та  все  ж  до  співу  збайдужів,
                                                     на  переспівах  цих  крилатих,
                                                     звільняє  місце  для  дроздів.
                             Синички  й  зяблики  співають,
                             вівсянок  чується  теж  спів.
                             Із  жита  все  частіш  лунають
                             звуки  боїв  перепелів...
                                                     Отож  бо  червень  золотий,
                                                     він  даром  Божим  осяйний,
                                                     люблять  його  і  люди,  й  звірі,
                                                     і  все  живе  в  його  довірі!!!
                                                                                       *кошенілі  -  багряний  барвник.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736596
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.06.2017


ЛІТО УКРАЇНСЬКЕ…

                               Ось  уже  і  літо,-                                    А  ще  ж  завжди  літо,
                               таке  довгождане,                              сповнене  любові,
                               завжди  Надій  повне,                    додає  всім  сили,
                               і  дуже  цікаве.                                        тепла  і  здоров"я.
                                                                               Ми  його  чекали,-
                                                                               днями  і  ночами,
                                                                               і  воно  привітне
                                                                               тепер  уже  з  нами!
                               І  перший  день  літа                            Пора    ж  завше  літня,-
                               був  сонячний,  теплий;                  приємна  і  щира,
                               вчора  і  сьогодні,-                                тому  в  людей  літом
                               він  помірно  щедрий.                      "виростають  крила".
                                                                                 І  не  страшні  людям
                                                                                 всі  літні  турботи,
                                                                                 додає  наснаги
                                                                                 літо  й  до  роботи.
                                 Певне  ж  воно  знає,                            Уміємо  вірить
                                 що  ми  не  ледачі,                                    мріяти  і  ждати,
                                 душі  маєм    щирі,                                    і  хочемо  жити,
                                 а  серця  гарячі.                                          і  не  сумувати...
                                                                               Надіємось  літом
                                                                               зникнуть  всі  тривоги,
                                                                               не  важкими  будуть
                                                                               в  нас  нові  дороги.
                                 Хочеться,  щоб  літо                              А  ми  просим  літо,
                                 для  нас  квітувало,                                щоб  війна  скінчилась
                                 ще  й  на  відпочинок                            і,  щоб  вся  непрада
                                 можливість  давало...                        в  морі  утопилась...
                                                                             Будь  же  для  всіх,  літо,
                                                                             ніжне  і  привітне,
                                                                             і  як  мати  рідна,
                                                                             справедливе  й  вірне!
                                 Молимося  Богу                                          Щоб  зникли  всі  біди
                                 й  благаємо  дуже,                                    і  усе  злодійське,
                                 щоб  не  було  літо                                      бо  це  ж  наше  літо,
                                 до  людей  байдуже!..                          ЛІТО    УКРАЇНСЬКЕ  !!!
                                                                       *    *    *    *    *    *    *    *
                                                                             Хоч  моє  вже  літо
                                                                             і  без  вина  п"яне,
                                                                             та  я  все  ж  надіюсь,-
                                                                             воно  не  останнє!..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736147
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.06.2017


ГАЛИНКА ВМІЛА РОЗМОВЛЯТИ З ТВАРИНАМИ І РОСЛИНАМИ…

             Галинка  -    моя  молодша  сестра,  яка  прожила  всього  три  роки  і  чотири  місяці.  І  хоча  була  найменшою    та,  на  моє  переконання,  найрозумнішою,  і  я  б  сказала  мудрою  дитиною,  якщо  можна  так  сказати  про  трьохрічну  дитину.  Крім  того,  вона  мала  якісь  магічні  здібності.  Уже  в  такому  малому  віці  могла  передбачити  якісь  негаразди  і  навіть  застерегти  від  них.  Це  не  пусті  слова,  адже  Галинка  врятувала  нашу  сім"ю  від  неминучої  загибелі,  коли  наше  село  визволяли  від  фашистів.  Тоді  вона  зажадала  ховатися  від  повітряної  тривоги,  не  вдома,  як  планували  дорослі,  (мама  й  бабуся),  а  в  сусідів,  і  не  помилилася.  Якби  ми    залишилися  вдома,  то  всі  загинули  б,  адже  і  хату  було  розбито,  і  в  погріб  попала  бомба.
         Виручала  вона  нас  і  тоді,  коли  ми  залишилися  без  крову  над  головою  і  засобів  до  існування.  Вона  вже  тоді  збирала  якісь  трави  і  корінчики,  і  знала  які  з  них,  і  як  треба  вживати.  А  ще  вміла  розмовляти  з  дорослими  людьми,  переважно  сусідами,  носила  і  до  них  свої  зібрані  "скарби"  та  квіти,  щось  їм  розповідала.  І  ті  кожного  разу  давали  і  їй  щось  поїсти,  і  нам  передавали.  Мама,  бувало,  просить  її  не  ходити  і  не  випрашувати  нічого  ні  в  кого,  бо  це  соромно.  На  що  Галинка  резонно  заявляла,  що  вона  й  не  випрошує,  вони  самі  дають  і  додавала,  що  це  не  соромно,  чому  б  їм  не  допомогти  іншим,  раз  у  них  усе  є.
           Сестра  вміла  говорити  не  лише  з  людьми,  а  й  з  тваринами  і  рослинами.  Слухаючи  ті  розмови,  я  дивувалась,  і  мені  здавлось,  що  і  тварини,  і  рослини  розуміють  те,  що  вона  їм  говорила...  Іноді  й  мені  хотілося  так  поговорити,  але  в  мене  нічого  не  виходило.  Особливо  цікаво  було  спостерігати  за  сестрою  влітку,  адже  літо  -  це  особлива  пора.  Вражень  і  тоді,  і  тепер  не  перелічити.    І  хоча  влітку  і  роботи  найбільше,  адже  і  нам,  малим,  доводилося  допомагати  дорослим,  але  ж  яке  задоволення  від  кожної  нової  квітки,  яка  розкрила  свої  вражаюяі  очі,    від  стиглої  ягоди,(малини,  полуниці,  смородини,вишні),    від  зеленого  яскравого  огірочка,  від  довгих  зелено-  жовтих  стрючків  гороху,  а  ще  від  кавунів,  динь...  Літо  -  це  ж  диво  із  див.    Оце  пишу,  а  перед  очима  наші  дитячі  подорожі.  Найчастіше  до  бабусі.  Іноді  йдемо  всі  троє  вулицею,  босі  ноги  потопають  у  густій  теплій  пилюці,  ми  здіймаємо  таку  куряву,що  годі  й  розібрати,  що  й  де  робиться.  Потім  утихомирюємось  і  перелючаємося  на  кущі  жовтої  акації,  зриваємо  стрючки,  акуратно  вибираємо  зернята,один  край  злегка  надкушуємо,  і  готовий  свисток-пищалка.  Дуємо  що  є  сили,  змагаємось  у  кого  голосніше  й  довше  пищатиме.  Потім  переключаємось  на  метеликів,  ловимо  їх,  граємося.  А  Галинка  застерігає,  щоб  не  пошкодили  крильця  і  обов"язково  відпускали,  бо  ж  вони  живі  істоти..  Отак  доходимо  до  балки,  яку  нам  треба  перейти.  Якщо  йдемо  після  дощу,  то  балку  доводиться  обходити,  а  це  ж  зайвий  клопіт.  А    в  спеку  ми  спускаємось,  а  то  й  скочуємось  по  крутому  схилу.  Брат  зразу  ж  біжить  по  пустосхилу,  шукає  гільзи  від  патронів  і  порох.  А  ми  з  Галинкою  обережно  зриваємо  квіти:  сині  сокирки,  фіолетові  і  жовті  безсмертники,(які  ніколи  не  в"януть),  плетемо  віночки,  надіваємо  їх  на  голови,  а  вже  потім  гукаємо  Василька  і  викарабкуємось  на  другий  бік  балки,  а  за  нею  неподалік  і  бабусина  хата.  Бабуся  зустрічає  нас  привітно,  заставляє  помитися  і  за  стіл,  адже  ми  зголодніли.  Після  трапези  біжимо  в  садок,  там  дві  мотузки-гойдалки,(одна  для  брата,  інша  для  нас  з  сестрою).  Нагойдавшись  досхочу,  біжимо  до  річки,  до  якої  виходить  бабусин  город.  Бабуся  йде  за  нами,  ми  купаємося,  а  вона  працює  на  городі  і  наглядає  за  нами..
         Іншим  разом  ми  йдемо  до  бабусі  берегом,  понад  річкою.  Там  ми  з  сестрою  завжди  помічаємо  щось  цікаве:  ось  гніздечко,  звалене  вітром  з  дерева.  Галинка  бере  його  в  руки,  щось  поправляє  і  наказує  брату  прилаштувати  на  вказане  нею  місце.  Васильку  це  не  подобається,  але  не  послухати  сестру  він  не  наважується.  І  коли  іншим  разом  ми  знову  йдемо  берегом,  то  бачимо,  що  пташки  його  не  покинули.
Іноді  ми  знаходимо  гілочки,  чи  корінчики,  схожі  на  якусь  тваринку.  Ми  їх  обережно  поправляємо  і  граємось  з  ними,  як  з  живими  істотами.  Одного  разу,  вибігши  наперед,  я  мало  не  наступила  на  гадюку.  Дуже  злякалася  і  голосно  закричала.  Брат  ухопив  якийсь  дрючок  і  прибіг  на  допомогу.  Та  Галинка  його  зупинила,пояснивши,  що  ця  гадюка  не  отруйна  і  людей  не  кусає..,  (можливо  то  був  вуж,  я  не  знаю).  Ми  вражено  відступаємо,  обережно  переступаючи  ідемо  далі.  Босими  ногами  ступаємо  по  шовковій  траві,  вдихаємо  аромати  трав,  дерев,  кущів,  квітів,  переступаємо,  а  то  й  бредемо  по  калюжах,  заглядаємо  в  рівчаки  і  копанки,  бризкаємося  водою.  Нам  весело,  а  брату  це  не  подобається.  Йому  скучно,  за  його  мірками  тут  не  має  чим  гратися.  А  ми  з  сестрою  приглядаємось  до  синіх  і  жовтих  берегових  квітів.  Галинка  підходить  до  якогось  куща,  бере  в  руки  пташку,  що  сиділа  на  ньому,  гладить  її,  щось  лагідно  говорить.  Я  заворожено  дивлюся  і  думаю,  чому  ж  пташка  від  неї  не  тікає?!  Спішу  до  іншого  куща,хочу  й  собі  взяти  в  руки  пташку,  але  та  відразу  ж  злітає.  Пограшись  сестра  відпускає  пташку  на  волю...
     Я  не  знаю,  ким  би  стала  моя  сестра,  якби  не  її  раптова  смерть  від  дезинтерії.  Усе  життя  мама  дуже  побивалася  за  Галинкою  і  в  тому,  що  трапилося  звинувачувала  себе.  Говорила,  що  дуже  не  хотіла  народжувати  третю  підряд  дитину,  от  Бог  і  покарав  її,  забравши  дитя  на  небеса.Ми  з  братом  теж  сумували  за  сестрою,  її  нам  так  не  вистачало,  що  аж  сльози  з  очей  капали...  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735990
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 01.06.2017


ЕКЗАМЕНАЦІЙНІ КАВЕРЗНІ ПРИГОДИ… (проза)

           Вчора  нинішні  дев"ятикласники  складали  перший  шкільний  екзамен,  а  одинадцятикласники-  сьогодні  другий  випускний.  Щоправда  вони  тепер  називаються  по-іншому:  ДПА  та  ЗНО...  Я  трохи  заздрю  нинішнім  учням,  адже  вони  за  11  років  навчання  складають  лише  6  екзаменів:  3  -  у  дев"ятому,  та  стільки  ж  -  у  11.  Захотілося  пригадати:  скільки  ж  то  екзаменів  довелося  складати  нам  дорослим...
 Не  полінувалась  і  пригадала  та  порахувала  усі  тільки  шкільні,  ті  які  я  складала  у  свої  шкільні  роки,  вийшло  40.  Навіть  у  4  класі,  щоб  перейти  з  молодшої  шкільної  освіти  до  семирічної,  довелось  скласти  6  екзаменів,    за  5  та  6  класи  теж  по  6,  і  тільки  коли  навчалася  у  7  класі,  їх  кількість  зменшили  в  усіх  класах  крім  випускного  до  4.  А  скільки  ж  то  їх  довелося  скласти  у  своєму  житті  важко  й  полічити,  бо  крім  навчальних  у  школі  та  вузі,  довелося  складати  і  життєві,  порою  такі  складні,що  й  згадувати  не  хочеться.  Та  й  моя  мова  сьогодні  про  шкільні  екзамени.  Пропрацювавши  в  школі  майже  49  років  довелося  не  лише  добряче  натрудитися,  а  й  зіткнутися  з  різними  свого  роду  каверзними  пригодами,  частіше  кумедними,  а  іноді  й  драматичними.
 
                     1.  НЕ  ДОТРИМАЛИСЬ  ІНСТРУКЦІЇ  ПРО  ЕКЗАМЕНИ...
   Післяі  закінчення  вузу  я  працювала  у  Вінницькій  області.  І  мені  добре  запам"ятався  випадок,  коли  я  була  лише  асистентом  на  випускному  екзамені.  Екзамени  тоді  починалися  о  9  годині  ранку,  але  всі  учителі,  задіяні  на  екзамені,  о  8  годині  повинні  були  бути  в  школі.  І  ось  я  поспішаю  до  школи,  дійшовши  до  подвір"я  я  побачила  інспектора  райвно,  яка  з  іншого  боку  теж  наближалася  до  школи.  Ми  були  з  нею  добре  знайомі,  тому  привітавшись,  вона  зразу  ж  запитала,  чи  не  надто  пізно  я  йду  до  школи,адже  вже  без  5-и  хвилин  восьма.  Пояснивши,  що  я  ж  не  запізнююсь,  ми  разом  зайшли  до  школи,  інспектор  попрямувала  до  кабінету  директора,  а  я  до  учительської.  Директор  і  завуч  спокійно  сиділи  в  учительській  і  про  щось  мирно  розмовляли.  Почувши  від  мене,  що  у  школі  вже  є  інспектор  райвно,  обидва  мигом  підхопилися:  директор  попрямував  до  свого  кабінету,  а  завуч  до  кабінету  математики,  щоб  зібрати  всю  екзаменайійну  комісію.  Коли  ж  ми  майже  всі  зібралися  і  зайшли  до  кабінету  директора,  було  вже  2  чи  3  хвилини  дев"ятої.  І  зразу  ж  дістали  зауваження  інспектора  про  те,  що  порушили  вимоги  інструкції.  А  коли  з"ясувалося,  що  одного  члена  екзаменаційної  комісії  не  вистачає,  гніву  інспектора  не  було  меж.  Найбільше  діталося  завучу,  адже  це  його  прямий  обов"язок.  Завуч  негайно  прийняв  міри  і  останній  член  комісії  з"явився  перед  самим  початком  іспиту,  виявилось,  що  вона  і  не  знала,  що  є  членом  комісії,  оскільки  працювала  вихователем  групи  продовженого  дня,  і  в  цей  день  спокійно  вела  своїх  вихованців  на  екскурсію.  Довелось  негайно  шукати  їй  заміну,  на  екскурсію  повела  учнів  інша  вихователька,  а  екзамен  розпочався  при  наявності  всіх  членів  комісії.  Та  ще  не  раз  нам  довелося  слухати  на  серпневій  конференції  не  лише  те,  що  ми  не  дотримуємося  вимог  інструкції,  а  щей  через  те,  що  вчителька  (вихователька)  прийшла  на  екзамен  у  кімнатних  тапках,  бо  ж  мала  йти  на  екскурсію.  
 
                         2.  НІЧОГО    НЕ    ЗНАЮ...
     Ця  пригода  сталася  уже  зі  мною.  На  той  час  у  9  класі  учні  складали  усний  екзамен  
 з  алгебри.  У  мене  був  екзамен  у  9  -А  класі.  Як  тільки  він  розпочався,  директор  школи  прийшов  на  екзамен  разом  з  інспектором  райвно  та  кореспондентом  районної  газети.    9-Б  у  цей  день  здавав  екзамен  а  ніцмецькой  та  англійської  мови,(клас  ділився  на  2  групи:  в  одній  вивчали  намецьку,  а  в  другій  -англійську  мови).
 Я  зразу  ж  окинула  оком  тих  учнів,  які  вже  сиділи  за  партами  і  готувались  до  відповіді.  Прикинула,  що  казусів  не  буде,  бо  ж  першими  взяли  білети  для  підготовки  учні,  які  мали  стабільні  знання,хоча  й  мали  різний  рівень  підготовки.  Коли  збіг  час  підготовки,  я  запросила  першого  учня  до  дошки.  Він  мав  непогані  знання  з  алгебри,  тому  я  сподівалася  на  добру  його  відповідь.  Та  піднявшись,  учень  розгублено  повідомив,  що  він  нічого  не  знає.  В  класі  запанувала  "мертва"  тиша.  Я  глянула  в  білетник  і  упевнено  заявила:  "Якщо  ти,  Славо,  не  знаєш  відповіді  на  перше  запитання,  почни  з  другого,  бо  ти  його  знаєш,  так  як  давав  відповідь  на  цей  матеріал  на  уроці,  а  третє,  ти  теж  зможеш  пояснити,  бо  лише  вчора  на  консультації,  на  якій  ти  був  присутній,ми  аналогічне  розглядали!"  Хлопець  уже  впевненіше  відповів:  "Та  я  перше  питання  якраз  більш-менш  знаю!"  Отож  вийшовши  до  дошки,  учень  справився  зі  всіма  завданнями.  Інспектор  дала  кілька  додаткових  запитань,  і  в  результаті  учень  отримав  заслужену  четвірку,(за  п"ятибальною  системою).  Трохи  ще  посидівши  на  екзамені,  "гості"  пішли.  А  ми  спокійно  закінчили  екзамен  і  привітали  з  цим  випробовування  всіх  учнів.  Уже  другого  дня  учні  поспішали  до  мене  з  приємною  новиною,  у  районній  газеті    була  чудова  розповідь  про  екзамени  у  9-х  класах  нашої  школи,  відзначено  учнів,  які  отримали  "5".  А  окреме  слово  було  про  випадок  зі  Славком,  де  було  похвалено  і  учня,  і  вчителя:  "Учень  отримав  заслужену  4,  а  вчитель  -  5!"

                                 3.      ПЕРЕПЛУТАЛИ    ЕКЗАМЕНИ...
         Ця  пригода  сталася  уже  тут  у  моїй  Долинській,  десь  у  90-х  роках  минулого  століття.  28  траня  я  прийшла  до  школи  о  8  годині  ранку,  хоча  екзамену  у  мене  в  цей  день  не  було,  але  я  була  класним  керівником  9-А  класу.  Мої  дев"ятикласники  складали  екзамен  з  української  мови.  Мене  зустріли  радісні  і  усміхнені,хоч  дещо  й  стривожені,  учні.  Усі  вони  причепурені,  у  святковому  одязі,  з  квітами.  Почали  з  прибирання  класу,  підготовки  дошки,  крейди,  тощо.  Розставляли  на  вікнах  і  столах  квіти  у  вазах...  Виконуючи  цю  роботу,  діти  розмовляли  і  зі  мною,  і  між  собою,  перевіряли,  чи  ніхто  не  запізнився.  Раптом  хтось  запитав:  "А  чому  учні  інших  шкіл  міста  сьогодні  складають  екзамен  з  математики,  а  1  червня  з  української  мови,  а  ми  навпаки?"  "  Ви  ж  говорили  що  письмові  екзамени  всі  учні    складають  в  один  час?",-  додав    ще  хтось.  "А  ще  ви  нам  усю  ІVчверть  казали,  що  екзамен  з  математики  -  28  травня,  а  з  українськой  мови  -  1  червня!"  "А  може  це  хтось  переплутав?"..
               Вислухавши  школярів,  я  поспішила  в  кабінет  завучів  і  запитала  їх,  чи  вони  впевнені  що  сьогодні  екзамен  з  української  мови.  Всі  троє  глянули  на  мене  насторожено,  а  потім  одна  з  них  відкрила  сейф,  дістала  засургучовані  конверти  і  прочитала  в  голос:  "Математика  -  28  травня".  Що  тут  тільки  почалося:  Найстарша,  яка  сиділа  за  столом,  так  і  заклякла,  подкавши  голову  на  руки  і  схилившись  за  столом:  друга  покрилася  червоними  плямами,  а  третя  забігала  по  кабінету...  Отямившись,  остання  глянула  на  годинник  і  запитала  мене,  чи  зможуть  учні  сьогодні  скласти  іспит  з  математики.  Хвилинку  подумавши,  я  відповіла  ствердно,  але  у  моєму  кабінеті  не  вистачить  олівців,  лінійок  на  три  класи.  Звісно  всі  троє  знайшли  все  необхідне,  але  ж  знову  задумались,  як  же  про  це  повідомити  учням.  Я  взяла  цю  місію  на  себе.  Свій  9-А  і  сусідній  9-В,  я  переконала  швидко,  а  от  із  9-Б  виникла  заминка,  запротестувала  класний  керівник,  син  якої  навчався  в  цьому  класі.  Мотивувала  вона  свій  протест,  тим,  що  діти  готувалися  до  української  мови,  а  не  до  математики.  Тоді  я  запитала  учнів:  "Діти,  ми  що  не  готувалися  до  екзамену  з  математики?"  "Ого,-  загули  вони,-  ще  й  як,  усю  четверту  чверть!"  "Он  і  зразки  висять  у  екзаменаційному  куточку!"  Таким  чином  конфлікт  було  залагоджено  і  екзамен  з  математики  діти  склали.  А  наступного  дня  розпочалися  перебранки.  Частина    обурених  батьків  прибігла  до  школи,  ще  частина  в  райвно.  І  там,  і  там  їм  пояснили,  що  трапилася  прикра  помилка,  винні  будуть  покарані,  але  екзамен  все  ж  таки  краще  було  скласти  тепер,  аніж  у  серпні.  Я  не  знаю  яким  чином  покарали  винних.  Про  це  ніхто  не  згадував,  адже  прийшло  таке  довгождане  літо...  
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735856
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 31.05.2017


РІЧЕЧКА…

                                 Тече  річечка  схилами,
                                   Біля  неї  верба.
                                   Понад  краєм  бродили  ми,
                                   Не  діждавшись  тепла.
                                   Мерзли  ніженьки  босії
                                   У  холодній  воді.
                                   Не  боялися  повені,
                                   Хоч  були  ще  малі.
                                   А  приходило  літечко-
                                   Золотая  пора.
                                   Там  цвіли  жовті  квіточки,
                                   І  співала  коса.
                                   І  лягала  покосами
                                   Буйнолиста  трава.
                                   Ми  тоді  майже  голими
                                   Там  купались  щодня.
                                   І  кувала  зозуленька,
                                   Рахувала  роки.
                                   Посміхалась  вербиченька,
                                   А  ми  з  нею  росли...
                                   Людям  Богом  даровене
                                   Золоте  те  русло,
                                   І  таке  зачароване
                                   Верби  буйне  крило.
                                   За  кущами  на  пагорбі
                                   Знов  зозуля  кує.
                                   Я  стою,  як  на  палубі-
                                   Все  тут  рідне  моє.
                                   Не  змінилася  річечка,
                                   Постаріла  верба.
                                   І  стоїть  ніби  свічечка
                                   Одинока  й  сумна.
                                   Постаріла  вербиченька,
                                   І  калина  ,  і  я.
                                   Тут  з  дитинством  зустрілася
                                   І  стою  тут  одна.
                                   Споглядаю,  хвилююся
                                   Біля  річки  й  верби.
                                   Я  сюди  повернулася
                                   З  каяттям  назавжди.
                                   Мені  рідні  і  річечка,
                                   І  калина,  й  верба.
                                   Україна,  як  свічечка
                                   Є  у  мене  одна...
                                   

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735764
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.05.2017


ОЛЕНІ ВОРОНІ ПРИВІТАННЯ З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ…

                             Ти  народилась  все  ж  таки  весною,
                             І  як  весні  тобі  цвісти    і  Бог  велів.
                             Талантом  теж  не  обділила  доля,
                             Тому  людей  і  радує  твій  спів.

                             Хоч  випробовувань  життя  дало  немало,
                             Перенесла  ти    горе  і  біду,
                             І  на  здоров"я  позначку  поклало,
                             Та  у  людей  ти  і  сьогодні  на  виду!..

                             Отож  прийми  мої  щирі  вітання,
                             І  доземний  я  шлю  тобі  уклін.
                             Нехай  підтримують  тебе  надії  й  сподівання,
                             А  у  душі  і  серці  звучить  постійно  гімн!
                   
                             Бажаю  я  добра  і  довголіття,
                             Щоб  твої  квіти  радужно  цвіли,
                             З  родиною  через  роки  зустрінь  століття,
                             Щоб  правнуки  гордилися  тобою  і  жили.

                             Щоб  і  сьогодні,  і  завжди  була  здорова,
                             Хай  болячки  відступлять  в  небуття,
                             Життя  дарує  тобі  силу  й  крила,
                             Щасливим  й  світлим  буде  майбуття!!!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735515
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.05.2017


ОЙ НАЩО ТУ ТРАВУ ПОКОСИЛИ…

                               Ой,  нащо  ту  траву  покосили,
                               Щоб  від  сонця  зів"яла  вона...
                               Чом  з  роками  втрачаються  сили,
                               Й  люди  в"януть,  як  в  лузі  трава.
                                                 Все  нам  дано  природою  й  Богом,
                                                 А  батьки  дарували  життя,
                                                 Вибирали  надійні  дороги,
                                                 Поспішали    в  своє  майбуття.
                                 У  дитинстві  завжди  всі  щасливі,
                                 Повні  сили  у  юні  роки,
                                 В  зрілім  віці  були  невразливі,
                                 І  щасливі  були  все  таки...
                                               Непомітно  у  старість  приходим,
                                               Зрозуміти  не  можем  ніяк,
                                               Чом  по  світу  неспішно  вже  ходим,
                                               Та  й  живем  уже  зовсім  не  так...
                                     На  траву  вже  ту  скрошену  схожі,
                                     І  літаєм  уже  лише  в  снах.
                                     Хоч  думки  не  бувають  порожні,
                                     Та  печаль  огорта,  бува  й  страх...
                                                 Нам  же  хочеться  ще  різнотрав"я,
                                                 Щоб  для  нас  зеленіла  трава,
                                                 Щоб  і  сила  була,  й  рівновага,
                                                 І  Надія,  і  Віра  жива!
                                       Щовесни  косять  трави  й  щоліта,
                                       Вона  знову  щораз  вироста,
                                       Люди  в"януть  як  зірвані  квіти,
                                       Ще  й  неправда  бува  убива...
                                                 І  війна,  що  іде  в  нас  на  Сході,
                                                 Й  за  людей  наша  влада  не  дба,
                                                 Ми  стерпіти    усе  вже  готові,-
                                                 Справедливість  лиш  тільки  б  була...
                                     Та  на  жаль  у  житті  так  буває,-
                                     Що  сильніший  слабішого  б"є,
                                     Про  "траву",  що  скосив  забуває,
                                     І  що  старість  й  до  нього  прийде.
                                                 Ой,  нащо  ж  ту  траву  покосили,
                                                 Щоб  від  сонця  зів"яла  вона,
                                                 Люди  в  праці  утратили  сили,
                                                 І  Надії  на  краще  нема...
                                     Та  все  ж  вірим,  відновимо  сили,
                                       Не  скінчилося  наше  життя,
                                       Діти  й  внуки  підставлять  нам  крила,-
                                       І  полинемо  ми  в  майбуття...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735281
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.05.2017


ПРАГНЕМО ЛЮБОВІ, ЛЮБИМО ЖИТТЯ…

                         Прагнемо  Любові,  любимо  Життя  ,
                         Живемо  сьогодні,  вірим  в  Майбуття,
                         І  своє  минуле  завжди  пам"ятаєм,
                         Постійно  про  себе  і  про  рідних  дбаєм.

                         Крутиться  Планета  і  Сонце  сія,
                         В  кожного  на  небі  Зірка  є  своя,
                         На  землі  є  місце,  де  він  прожива,
                         І  є  такий  простір,  де  кожен  бува.

                         Кожен  прагне  щастя,  створює  сім"ю,
                         Любить  і  країну,  і  землю  свою!
                         Працювати  вміє  і  вміє  любить,
                         У  Правді  й  Свободі  кожен  хоче  жить!

                         Шукає  роботу  кожен  до  душі,
                         Хтось  любить  читати,  хтось  пише  вірші,
                         Хтось  співати  хоче,  а  хтось  танцювать,
                         Хтось  любить  мандрівки,  більше  хоче  взнать...

                         Хтось  молиться  Богу,  хтось  просто  живе
                         І  щось  винаходить,  шукає  нове.
                         Та  ніхто  ніколи  біди  не  чекає,
                         Силу  і  натхнення  в  природі  черпає...

                         Хоч  швидко  злітають  роки  ніби  дні,
                         Часом  лише  бачать  краще  у  вісні.
                         А  безбідно  жити  хочуть  люди  всі
                         І  співать,  і  слухать  найкращі  пісні.

                         Хтось  навік  засвоїв  мудрості  життя,
                         А  хтось  удається  до  самобиття...
                         Хтось  уміє  вчасно  все  перемогти,
                         А  хтось  утрачає  мрії  назавжди...

                         Прагнемо  Любові,  любимо  Життя,
                         Живемо  сьогодні,  йдемо  в  Майбуття...
                         В  літо,  осінь,  зиму,..  знов  прийде  весна,
                         І  все  було  б  добре,  якби  не  війна...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735143
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.05.2017


ЗІРКИ Й ЗГОРЯЮЧИ ЗОРЯТЬ…

                             Кажуть:  Зірки  й  згоряючи  зорять,
                             Освічують  світання  і  смеркання.
                             Закони  Всесвіту  нам  треба  знать,
                             Черпати  з  них  натхнення  й  сподівання...
 
                               Коли  ж  згасають  ті  Зірки  навік,
                               Тоді  виконують  людські  бажання,
                               Щоб  усі  люди  в  свій  життєвий  пік,
                               Прагли  Любові,  Миру  і  Єднання!
                           
                               Буває  нам  запрагнеться  літать,
                               У  мріях  і  у  снах  бува  зорієм,
                               Та  дійсність  нас  уміє  повертать
                               На  землю,  де  працювать  ми  вмієм...

                               Ми  часом  ниємо  до  болю  в  печінках,
                               Втрачаємо  і  Віру,  і  Надію,
                               Тоді  в  мізках  посилюється  страх,
                               Ми  не  живем  тоді,  а  тільки  тлієм...

                               Не  можна  у  житті  постійно  тліть,
                               Бо  то  вже  не  життя,  а  існування.
                               Проснутись  треба,і  зоріть  і  гріть,
                               І  знову  прагнути  Любові  і  Єднання!

                               Ми  не  Зірки,  ми  просто  Люди,
                               Живуть  у  нас  бажання  й  сподівання,
                               Повітря  набираєм  повні  груди,
                               Щоб  побороти  будь-які  страждання...

                               Все    пізнає  в  житті  не  той  хто  тліє,
                               А  той,  хто  запалює  і  сам  горить,
                               Небесна  Зірка  лиш  тому  зоріє,
                               Вогонь  життя  хто  вміє  запалить!!!

                               Так  як  Зірки,  зоріючи  зорять,
                               І  на  Землі  такі  є  Люди,
                               Дії  яких  не  зникнуть  у  віках,-
                               І  після  смерті  вони  зоріють  всюди!!!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734820
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.05.2017


В НАС, ТАРАСЕ, НЕВЕСЕЛІ ДУМИ…

                                 Твої  думи  й  наші  думи,-
                                   все  про  Україну...
                                 Про  людей  всіх  працьовитих,
                                   про  матір  й  дитину.
                                 І  про  те,  що  вже  не  в  силі,
                                       ми  вже  працювати.
                                 Про  простих  пенсіонерів,
                                         чого  їм  ще  ждати?
                                 Дуже  хочеться  почути
                                           лагідне  їм  слово,
                                   Гідну  пенсію  їм  дати,
                                           це  було  б  чудово.
                                 Щоб  не  плакали  їх  очі,
                                         як  в  минулім  часі.
                                   Отакі  у  нас  проблеми,
                                         добрий  наш,  Тарасе!..
                                   Щоб  вони  не  нарікали
                                         на  гіркую  долю,
                                   Тишком  -нишком  не  вмивались
                                         гіркою  сльозою...
                                   Медицина,  щоб  служила
                                         і  простому  люду,
                                   Допомогу  надавала
                                         безкоштовно  всюди.
                                   Жебраки  щоб  не  ходили
                                         від  хати  до  хати,
                                   і  на  ринках,  й  попід  тином,
                                         не  вкладались  спати.
                                   Щоб  було  де  працювати
                                           дорослому  люду,
                                   і  дітей  могли  навчати,
                                           безкоштовно  всюди...
                                   А  найбільш  нам  допіка,-
                                             війна  в  нас  на  Сході,
                                   І  неправда  та  гірка,
                                             що  вита  в    народі.
                                   Не  лились  щоб  на  війні
                                             крові  цілі  ріки...
                                   І  тривожні  ночі  й  дні,
                                             відійшли  навіки...
                                   Не  боліли  щоб  серця
                                           за  тих  що  воюють,
                                   Щоб  діждатися  кінця,
                                             отим,  що  панують...
                                   Отакі  у  нас,  Тарасе,
                                           невеселі  думи,
                                   І  минуле,  і  сучасне,
                                           і  майбутнє  всує!..
                                     

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734540
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.05.2017


НЕВЖЕ ЦЕ Я?. .

                             Пенсіонерка  я...Дивлюсь  у  дзеркало,
                             Невже  це  я?..Уже  така  стара...
                             І  в  серце  щось  кольнуло,  дзенькнуло,
                             Здається  ж  вчора  я  була  ще  молода...
                             І  голова  уже  не  чорна...Біла...
                             Невже  це  я  вже  посивіла?
                             А  може  то  не  сивина,  а  іній?..
                             Дивлюся  у  вікно,  а  там  весна,
                             Значить  не  іній  -  сивина...
                             І  не  одна...І  брови  посвітліли,
                             Й  чоло  чогось  змарніло...
                             І  руки  щось  болять,  німіє  тіло,
                             Стоять  не  можу,  болять  коліна,
                             Звело  у    спині,  серце  заніміло...
                             Дивлюся  у  вікно:  цвіте  калина...
                             І  гарно  так,  і  біло  -  біло...
                             Коли  ж  то  я  її  посадила?
                             Згадала,..  тоді,  як  сина  народила...
                             А  там  он  далі...  Моя  сосна,
                             Її  я  посадила,  бодай  не  знати,
                             Тоді  як  поховала  сина...
                             Як  боляче  усе  це  пригадати,
                             І  як  болить  душа,  що  я  жива,..
                             А  сина,  сина  вже  давно  нема...
                             Загинув...  Тоді  сосну  я  й  посадила,
                             На  вічну  згадку  про  Сергійка  сина,
                             А  далі  грядка,  на  ній  я  квіти  посадила,
                             Нехай  ростуть,  нехай  цвітуть,
                             Він  так  любив  їх,..і  я  любила,
                             Усе  у  пам"яті  моїй    про  сина,
                             Його  нема...  Та  донечка  його,
                             На  нього  схожа,  як  перлина,
                             Живе  в  Кривому  Розі  -  сиротина,
                             Бо  вже  давно  нема  і  сина,..
                             І  його  дружини...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734404
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.05.2017


КАЗКА ПРО ВЕСНЯНКИ…

                               Вночі  до  мене  завітала  казка,
                               І  попросила:  "Напиши  мене,  будь-ласка!"
                               Я  вражена  проснулась  і  мовчала,
                               Що  відповісти  казці  я  не  знала.
                               А  казка  посміхнулася  й  сказала:
                             "Повідаю  я  дещо  й  продиктую,
                               А  далі  ти  й  сама  щось  зметикуєш!"
                               А  я    очима  вражено  моргала...
                               А  казка  глянула  на  мене  й  запитала:
                             "Скажи,  що  ти  знаєш  про  веснянки?"
                               І  я  подумала  й  сказала  те  що  знала:
                               "Веснянки-це  весняні  співанки,
                               А  ще  гаївки,  схожі  на  колядки..."
                               "Та  ні,  я  не  про  ті  веснянки,
                                 Про  інші,  про  дитячі  і  дівочі,
                                 До  яких  дівчата  не  завжди  охочі..."
                               "Веснянки?  Здається,  викликають  їх  вільшанки,
                                 Вони  їх  розсипають  на  світанку,
                                 А  ще  приносять  їх  також,  не  вночі:
                                 І  ластівки,  і  солов"ї,  і  павичі..."
                                 А  казка  більш  нічого  й  не  сказала,
                                 Лише  крильми  привітно  помахала,
                                 І  швидко  зникла  кудись  казка,
                                 І  навіть  не  сказала  своє:  "будь-ласка".
                                 І  хоч  я  тоді  ще  спала,
                                 Казку  в  сні  я  написала:
                                 Якось  вийшло  дівча  зранку,
                                 Зупинилося  на  ганку,
                                 Посміхалось,  потягалось,
                                 І  навколо    роздивлялось,  
                                 І  раділо  дуже  ранку,
                                 Тай  впіймало  ту  веснянку,
                                   Що  злетіла  від  вільшанки,
                                   І  торкнулося  лиця,
                                   Незадача  отака,
                                   Розсипались  ті  веснянки
                                   На  обличчі  у  Тетянки.
                                   За  Тетянкою  й  Оксанка
                                   Також  вийшла  спозаранку,
                                   Зупинилася  на  ганку...
                                   Підлетіли  ластівки
                                   І  торкнулися  руки,  
                                   Ну  а  потім  й  до  обличчя,
                                   Ті  веснянки  розцвілися:
                                   І  на  лобі,  і  на  носі,
                                   Невеличкому  курносім.
                                   А  до  Ніни,  і  до  Олі,
                                   Веснянки  прийшли  поволі,
                                   Вітерцем  їх  принесло,-
                                   І  на  щічки,  й  на  чоло,
                                   Золотисті,  невеличкі,
                                   І  сріблясті,  і  барвисті...
                                   Це  дарунки  солов"я,
                                   І  зозулі,  й  павича...
                                   Не  лякайтеся,  дівчатка,
                                   Бо  ж  веснянки,  як  загадки,
                                   Й  казки  ранньої  весни,
                                   Не  псують  вони  краси,
                                   Придають  лише  обличчю,
                                   Загадковість  й  таємничість.
                                   А  як  літечко  заграє,  
                                   То    й  веснянки  повтікають,
                                   Аж  до  нової  весни,
                                   Набиратися  краси.
                                   А  до  тих,  що  не  зникають,
                                   Люди,  звісно,  всі  звикають,
                                   І  уваги  не  звертають,
                                   Прийде  час  і  всі  вони,
                                   Додадуть  усім  снаги...
                                   Кінець  казочці  й  початок,
                                   Це  дарунок  для  дівчаток,
                                   Щоб  чекали  знов  весни,
                                   І  здоровими  були...
                                   Я  наступної  весни,
                                   Напишу  нові  казки,
                                   Щось  новеньке  для  дівчат,
                                   Напишу  і  для  хлоп"ят,
                                   Й  для  дорослих  напишу,
                                   Я  зізнаюсь  вам,  й  скажу,
                                   Як  пишу,  то  я  живу!..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734178
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.05.2017


ХОЧЕМО - МИРУ, ХОЧЕМО - ВОЛІ !!!

                                 Хочемо  Миру,  хочемо  Волі,
                                 щоб  внуки  й  діти  були  здорові,
                                 щоб  колосились  пшениці  в  полі,
                                 і  жили  люди  в  дружбі  й  любові!

                                 Щоб  закінчилась  війна  кривава,
                                 щоб  справедливість  перемагала,
                                 щоб  повернулась  козацька  слава,
                                 жодна  людина  не  жебракувала.

                                 Щоб  не  зникали  селища  й  села,
                                 щоб  усі  люди  були  веселі,
                                 була  робота  й  гідна  зарплата,
                                 щоб  Україна  була  багата!

                                 Щоб  допомоги  більш  не  просили,
                                 і  за  кордоном  нас  розуміли,
                                 щоб  в  світ  широкий  гордо  летіли,
                                 світило  сонце  й  небо  ясніло!

                                 Щоб  не  боялись  більше  нікого,
                                 вигнали  ката  зі  свого  дому,
                                 і  щоб  країна  знов  розвивалась,
                                 а  доля  людям  щоб  усміхалась!

                                 Не  було  сиріт,  не  було  бідних,
                                 і  олігархів  цих  несусвітніх,
                                 щоб  була  доля  в  усіх  крилата,
                                 всім  Україна  була,  як  мати!

                                 Хочемо  Миру,  хочемо  Волі,
                                 У  бій  кривавий  іти  готові,
                                 щоб  захистити  свою  країну,
                                 кожну  родину,  кожну  людину!!!

                           ХОЧЕМО    МИРУ,    ХОЧЕМО    ВОЛІ  !!!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733853
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.05.2017


МОЄ ПОКОЛІННЯ У ЗЛИДНЯХ ЗРОСТАЛО…

                                 Моє  покоління  у  злиднях  зростало,
                                     дитинство  спалила  війна.
                                 Навчалося  добре,  весь  час  працювало,
                                     у  радість  була  всім  весна.
                                 Роки  пролітали,  дорослими  стали,
                                     всього  добивались  в  житті.
                                 Постійно  навчались  і  світ  пізнавали,
                                       завжди  у  роботі  й  путі.
                                 Професії  різні  собі  вибирали,
                                       долали  тернисті  стежки.
                                 Створили  родини  і  знов  працювали,
                                         читали  газети  й  книжки.
                                   Дітей  і  онуків  в  любові  ростили,
                                           весь  світ  обійняти  могли...
                                     Усе  для  країни  й  родини  робили
                                           і  гідність,  й  любов  берегли.
                                     Моє  покоління  у  злиднях  зростало,
                                           у  злиднях  і  нині  живе.
                                     І  сили,  й  здоров"я  давно  вже  не  стало,
                                           й  життя  ніби  мимо  пливе.
                                     Із  болем  у  серці  ідуть  у  майбутнє,
                                             минуле  у  душах  живе.
                                     У  спогадах  бачать  своє  незабутнє:
                                             тернисте,  важке  і  святе!
                                     Роки  незабутні  уже  за  плечима:
                                             все  звідали  й  пекло,  і  рай.
                                     У  чому,  хто  скаже,  тепер  їх  провина,
                                             що  топчуть  "сусіди"  їх  край?
                                     Чи  то  недолугі  у  владі  сиділи,
                                               безпеки  чуття  підвело.
                                     Чи  дбати  за  край  свій  вони  не  хотіли,
                                                 чи  й  розуму  в  них  не  було?..
                                       За  люд  призабула  невдячна  держава,
                                                   вони  ж  віддали  їй  усе.
                                       Не  може  так  бути,  нема  на  це  права,
                                                     до  кожного  ж  старість  прийде...
                                         Моє  покоління  у  злиднях  зростало,
                                                     не  може  спокійно  вже  спать.
                                         Найбільше  війна  і  неправда  дістала,
                                                     і  душі,  й  серця  вже  болять.
                                         Готові  усе  у  житті  цім  стерпіти,
                                                     і  все  для  країни  зробить,
                                         щоб  їхні  правнуки,  онуки  і  діти,
                                                       у  правді  й  без  воєн  могли  жить!!!
                                     

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733717
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.05.2017


НЕ ЗЛЯКАЛА… (гумореска)

                                   Каже  баба  діду:
                                 "За  нічну  провину
                                   Я  тебе,  дідусю,
                                   Негайно  покину!
                                   І  поїду  в  місто-
                                   Там  і  буду  жити,
                                   І  тоді  без  мене,
                                   Що  будеш  робити?..
                                   В  місті  заведу  я
                                   Собі  кавалера,
                                   І  вже  більш  ніколи
                                   Не  вернусь  до  тебе!"
                                   Дід  лиш  посміхнувся:
                                 "Добре,  моя  мила,
                                   Я  переберуся
                                   Жити  до  Людмили!"

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733561
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.05.2017


МАМИНІ БОЛІ І МЕНІ БОЛЯТЬ…

                                 Я  так  живу,  нічого  не  ховаю,
                                 (Та  і  немає  що  мені  ховать),
                                 Є  в  мене  дім...В  селі-другий  від  краю,
                                 А  я  цей  світ  бажаю  ще  пізнать.
                                                         Є  в  мене  сад...  І  квіти  біля  хати,
                                                         А  ще  город.  Люблю  я  працювать.
                                                         І  про  дітей  й  онуків  дбати,
                                                         І  їх  з  дороги  завжди  виглядать.
                                 Цвіте  мій  сад...А  мама  відцвітає,
                                 Готова  все  я  їй  віддать.
                                 Рідна  душа.  Я  тата  не  пам"ятаю,
                                 Хотіла  б    йому  все  я  розказать...
                                                         Як  ми  жили.  Його  з  братом  чекали,
                                                       (Не  переставала  й  мама  його  ждать),
                                                         Не  пороках  дорослими  ставали,
                                                         Ішли  у  світ,  щоб  все  у  нім  пізнать.
                                 Завзятими  росли.  І  працювать  уміли,
                                 Всього  в  житті  нам  довелось  зазнать,
                                 І  все  ж  ми  домоглись  чого  хотіли,
                                 Щоб  дітям  і  онукам  в  спадок  передать.
                                                         Уже  давно  збіліли  мами  коси,
                                                         Думи  і  мрії  в  спогадах  злились,
                                                         А  я  дивлюсь  у  рідні  її  очі,
                                                         А  в  них  журба  із  сумом  обнялись.
                                 Та  я  цього  не  можу  допустити,
                                 Іду  до  неї,  щоб  порозмовляти,
                                 Сідаю  поруч,  щоб  поговорити,
                                 І  сум  її,  і  тугу  відігнать.
                                                         Життя  дало  їй  долю  удовину,
                                                         Тяжкі  труди  на  плечі  їй  лягли,
                                                         Сльозою  вмила  пісню  журавлину,
                                                         А  ми  їй  помагали,  як  могли...
                                 Яка  ж  вона  хороша,  моя  мама,
                                 І  знаю  я  про  що  їй  розказать,
                                 Може  й  не  все  вона  вже  розуміє,
                                 А  її  болі  і  мені  болять...  
                               

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733476
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.05.2017


СПОДІВАЮСЬ…

                           Живу  у  цьому  світі  я,
                           Надіюсь,  вірю,  придивляюсь,
                           Знайти  щось  хочу  у  житті,
                           На  краще  завжди  сподіваюсь
                           І  намагаюся  не  збитися  з  путі.
                           Працюю,  ходжу  і  спотикаюсь,
                           Знаходжу  щось,  втрачаю,  зупиняюсь,
                           А  іноді  і  падаю,  та  піднімаюсь,
                           І  відступати  не  збираюсь,
                           Досягнутим  не  вдовольняюсь,
                           Вперед  іду,  звичайно  озираюсь,
                           Від  розпачу  не  задихаюсь,
                           Крізь  печаль-журу  пробиваюсь,
                           Живу,  надіюсь  сподіваюсь.
                           З  інших  ніколи  не  кепкую,
                           Хоч  іноді  і  сперечаюсь,
                           Спостерігаю,  прихищаю,
                           Буває  й  захищаюсь...
                           Байдужих  не  люблю,
                           Та  з  них  не  насміхаюсь,
                           Й  допомогти  їм  намагаюсь...
                           Роботу  я  люблю,  не  відмовляюсь,
                           Робити  все  найкраще  намагаюсь,
                           Живу,  надіюсь  і  на  краще  сподіваюсь...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733258
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.05.2017


ДВА СВІТИ…

                           Хочу  я  дуже  зрозуміть,
                           Коли  дивлюсь  на  зорі,
                           Чиї  ж  то  душі  там  пливуть
                           В  безмежному  просторі?!.
                           Передбачають  що  вони,
                           Які  віщують  долі?
                           Чи  може  знають,  що  зробить,
                           Щоб  жить  завжди  в  любові?!.
                                                               А  може  то  далекий  край,
                                                               Де  невідомі  болі?
                                                               Чи  може  пекло  там  є  й  рай,
                                                               В  чужім  для  нас  просторі...
                                                               А  може  там,  як  і  у  нас,
                                                               Так  само  прагнуть  щастя,
                                                               Який  там  вік  і  який  час?
                                                               Хочу  про  все  дізнатись...                                        
                             Поки  живі,  не  ждем  біди,
                             Серця  у  нас  гарячі.
                             Не  шлем  надій  своїх  туди,
                             Тут  сміємось  і  плачем...
                             Та  знаєм  ми,  що  два  світи-
                               В  безмежному  просторі:
                               Це  наш  земний,  і  той  що  там,
                               Нам  зовсім  невідомий.
                                                               У  цім,  земнім,  ми  терпим  все:
                                                               І  болі,  й  біди,  й  муки...
                                                               Шукаєм  щастя  тут,  не  там,
                                                               Допоки  служать  руки.
                                                               А  той  чужий,  далекий  край,
                                                               Де  вічний  спокій  й  тиша...
                                                               І  якщо  там  існує  рай,
                                                               Він  тут  нам  тільки  сниться.
                                 Ми  живемо  на  цій  землі,
                                 Туди  спішить  не  будем.
                                 Нехай  любов  наша  й  пісні
                                 Не  зникнуть  навіть  в  муках.
                                           *  *  *  *  *  *  *
                                 Не  треба  нам  земної  злості,
                                 Що  не  повернемось  сюди.
                                 Ми  в  цьому  світі  лише  гості,
                                 Туди  ж  ми  підем  назавжди...      

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733102
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.05.2017


А НАМ БИ БІЛЬШЕ СОНЕЧКА Й ТЕПЛА…

                                 Знов  заморочки  нинішнього  року,-
                                 травневий  сніг  укрив  поля  й  дороги.
                                 Чи  робим  ми  невдалі  знову  кроки,
                                 чи  прогнівили  долю  ми,  чи  Бога.

                                 Хоча  лежав  недовго  сніг  навколо,
                                 та  холодом  повіяло  сьогодні...
                                 Незвичні  і  неждані  ні  для  кого,
                                 капризи  цьогорічнії  погодні.

                                 А  нам  би  більше  сонечка  й  тепла,
                                 і  дощику  спокійного  прстого,
                                 то  запишалася  б  тоді  земля,
                                 поповнилась  надією  ясною.

                                 Якби  ще  й  справедливість  ожила,
                                 й  турбота  влади  до  простого  люду,
                                 тоді  б  і  Україна  розцвіла,
                                 і  весняні  пісні  звучали  б  всюди...

                                 І  відійшли  б  всі  негаразди  в  небуття,
                                 все  навкруги  наповнилось  снагою,
                                 повірили  б  ми  в  світле  майбуття,
                                 крокуючи  всепереможною  ходою...

                                 А  ще  якби  закінчилась  війна,
                                 і  Правда  до  людей  щоб  повернулась,
                                 ще  красивішою  була  б  тоді  весна,
                                 а  людям  щастя  всім  би  усміхнулось!!!

                                   

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732960
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.05.2017


ВАС ДОДОМУ ЖДУТЬ…

                               Ростуть  дерева  в  батьківськім  садочку,
                               І  щовесни  вони  цвітуть.
                               В  кожній  сім"ї,  де  є  сини  і  дочки,-
                               Батьки  старіють,  а  діти  ростуть.
 
                               Любі  діти,  рідні  і  кохані,
                               Виростайте  добрими  людьми.
                               Пам"ятайте,  що  потрібні  тату  й  мамі,-
                               Кожен  час  і  де  б  ви  не  були...

                               Стають  батьки  з  роками  старомодні,
                               Здається  вам  не  так  вони  живуть,
                               Пам"ятайте,  що  й  завтра,  і  сьогодні,
                               Вас  додому  завжди  вони  ждуть.

                               Любі    діти,  рідні  і  кохоні,  
                               Хоч  дорослими  вже  стали  ви,
                               Приїжджайте  до  тата  і  мами,
                               Їм  приносьте  радості  й  весни.

                               І  хоч  старенькі  стали  мама  й  тато,
                               І  вам  здається  важко  їм  з  дітьми,
                               Та  ваш  приїзд  для  них  це  справжнє  свято,
                               Не  забувайте  внуків  привезти.

                               Діти  й  внуки,  рідні  і  кохані,
                               Вибирайте  вірний  в  житті  шлях,
                               Пам"ятайте  батьки  завжди  з  вами,
                               У  думках,  у  мріях  й  навіть  в  снах...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732789
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.05.2017


45-ий РІК -- ВІКОПОМНИЙ РІК

                                     Вже  давним-давно  відгула  війна,
                                     Пронеслась  з  тих  пір  не  одна  весна...
                                     Знов  в  садках  у  нас  білий-білий  цвіт,
                                     А  в  серцях  у  нас  і  тривога,  й  біль...

                                     Бо  ж  весна  була  й  в  45-ому,
                                     Ми  завжди  її  пам"ятатимем.
                                     І  садки  цвіли...І  гримів  десь  бій,
                                     І  в  однім  бою  батько  наш  поліг.

                                     І  з  тих  пір  зима  заміта  сліди,
                                     А  ми  з  мамою  і  жили,  й  росли.
                                     Працювали  ми  і  навчалися,
                                     Ми  і  плакали,  і  сміялися.

                                     Хоч  пройшло  з  тих  пір  вже  багато  літ,
                                     А  в  серцях  у  нас  і  тривога,  й  біль.
                                     Доля  мамина  та  й  важка  була,
                                     Все  життя  вона  у  журі  жила...

                                     Віддала  все  нам,  не  скупилася,
                                     І  вдовою  навік  залишилася.
                                     Посивіла  вже  і  зігнулася,
                                     Доля  правнуками  усміхнулася...

                                     А  тепер  і  ми  у  журі  живем,
                                     Свої  помисли  вже  на  Схід  ми  шлем.
                                     Внуки  і  сини  вже  воюють  там,
                                     Важко  це  терпіть  і  старим,  й  батькам.

                                     Зупинить  війну  дуже  хочемо,
                                     І  за  тих,  хто  там  -  Бога  молимо,
                                     Й  допомогу  їм  посилаємо,
                                     Перемоги  всім  ми  бажаємо...

                                     Щоб  війна  скоріш  закінчилася,
                                     І  навіть  у  снах,  щоб  не  снилася,
                                     І  щоб  люди  всі  усміхалися,
                                     Й  Перемогою  утішалися.

                                     Знов  хвилюється  білим-білий  цвіт,
                                     На  нас  дивиться  увесь  білий  світ:
                                     Переможе  що:  правда  чи  брехня,
                                     Підем  впевнено,  а  чи  навмання?!.

                                     Всім  нам  хочеться,  щоб  весна  цвіла,
                                     Щоб  навік  від  нас  відійшла  війна...
                                     45-рік,  вікопомний  рік,
                                     В  нашій  пам"яті  житиме  повік!!!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732576
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.05.2017


ВЕТЕРАНАМ

                               Важкий  наш  час...Вони  сумні,
                               А  на  чолі  сліди  глибокі,
                               Радіють  сонцю  і  весні,
                               Їм  так  потрібен  спокій.

                               Давно  їх  юність  відцвіла:
                               В  боях,  в  лісах,  в  окопах...
                               Та  нарікань  у  них  нема,
                               Здоров"я  б  їм    і  спокій.

                               А  вони  втратили  давно:
                               Здоров"я,  міць  і  силу,
                               Їм  знов  болить,  як  і  було,
                               Війна  ламає  крила.

                               У  праці  всі  вони  жили
                               У  повоєнні  роки.
                               Тепер  їх  мрії  і  думки
                               У  спогадах  глибоких.

                               І  знову  їм  болить  й  пече,
                               У  снах  вони  в  походах,
                               Отам  де  кров  знову  тече,
                               Тепер  уже  на  сході...

                               Вони  ще  з  нами,  серед  нас,
                               Ми  чуємо  їх  слово.
                               І  вони  вірять  в  мирний  час,
                               Й  що  все  буде  чудово!  

                               На  жаль  їх  мало  вже  живих,
                               Не  втратяться  їх  Мрії,
                               А  нам  повчитися  б  у  них-
                               І  Віри,  і  Надії!

                               Наша  турбота  повсякчас,-
                               Додасть  їм  сили  й  віку,
                               А  наші  успіхи  для  них
                               Найкращі  в  світі  ліки!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732433
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.05.2017


ГОРДА КАЧКА (байка)

                               Горда  качка  на  ставку
                               Ловить  ряску  золоту.
                               А  із  лісу  до  ставка
                               Лис  хитрюга  поспіша.
                               Він  до  качки  привітався,
                               Улесливо  посміхався.
                               Качці  тій  казав  слова:
                             "Від  тебе  кращої  нема!
                               Ти  з  холодної  води
                               Хоч  на  мить  вийди  сюди,
                               Я  ж  отут  ось  зупинився,
                               Щоб  на  тебе  подивиться,
                               Прошу,  вийди,  тут  пройдися
                               І  до  мене  усміхнися!"
                               Та  зраділа  донестями
                                 Від  лисячої  похвали,
                                 Гордо  вийшла  із  води,
                                 Лис  же  -  хап!..  І  навтіки.
                               "Гордість,  -  думає,  -  це  сила,
                                 Качці  голову  скрутила!"
                                       *  *  *  *  *  *  *
                                 Так  бува  і  між  людьми,-
                                 Поміж  них  є  хапуни,
                                 Їх  улесливі  слова,
                                 Інших  зводять  геть  з  ума!
                                 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732156
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.05.2017


ПУТІВНИК В МОЄ МАЙБУТНЄ…

                               Кажуть:  минулим  не  живи,
                               те  що  було  -  не  повернути.
                               І  кожну  мить  життя  лови,
                               щоб  все  сповна  в  собі  відчути.
                               Не  знаю  правда  це,  чи  ні,
                               кожен  по-своєму  мудрує.
                               Моє  минуле  при  мені,
                               я  ним  живу,  ходжу,  міркую...
                               Й  не  намагаюся  забуть,
                               все  що  минуло  -  незабутнє.
                               В  нім  сьогодення  мого  суть
                               і  путівник  в  моє  майбутнє...
                               Не  може  кануть  в  небуття,-
                               дитинство  зоряне  і  юність,
                               й  зрілі  періоди  життя,-
                               все  це  єства  вагома  сутність!
                               Навіть  в  поважний  нині  вік,
                               не  нарікаю  я  на  долю.
                               І  не  втрачаю  мрій  потік,
                               хоча  й  на  скошеному  полі...
                               Здоров"я  й  сил  уже  нема,
                               та  я  наповнена  любов"ю,
                               є  в  мене  дім,  друзі,  рідня,
                               я  задоволена  судьбою!..
                               Хоч  не  одна  пече  біда:
                               найбільш  війна,  що  йде  на  сході,
                               й  несправедливість,  що  щодня,
                               я  відчуваю  в  своїй  долі...
                               Та  все  ж  в  мені  завжди  живе,-
                               моє  минуле  незабутнє,
                               воно  вперед  мене  веде,-
                               і  в  сьогоденні,  і  в  майбутнє...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731982
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.05.2017


ПІСНЯ ЛЮБОВІ…

                     Так  хочеться  мені  тебе  обняти,
                     І  доторкнутись  лагідно  чола...
                     Готова  я  усе  тобі  віддати,  
                     Хоча  й  не  знаю,  ким  тобі  була...
                     Можливо  я  -  співуча  скрипка?
                     Прислухайся...Бринить  її  струна,
                     Так  жаль,  що  обривається,як  нитка,
                     Зникає  десь...І  вже  її  нема.
                     А  може  я  хмариночка  біленька,
                     Що  пропливає  в  небі  голубім?..
                     Ти  не  турбуйся,  я  легенька,
                     І  не  тікай  від  сліз  моїх...
                     Можливо  я  -  після  дощу  веселка,
                     З"являюся  на  якусь  мить,
                     Ти  придивись  гарненько,
                     Не  довго  я,  на  жаль,  буду    світить...
                     А  може  принесу  тобі  розраду,
                     Тобі  піднімуть  настрій  кольори,
                     А  потім  заховаюся  за  хмару,
                     Й  розсіюся  у  небі  назавжди.
                     А  може  я  вода  в  струмочках,
                     Прислухайся,як  весело  дзвенять!..
                     А  може  я  з  верби  листочки,
                     Що  лагідно  для  тебе  шелестять?!.
                     Я  хочу  буть  тобі,  як  пісня...
                     Для  тебе  щоб  лилась  мелодія  моя,
                     Любові  пісня  -  вона  ж  вічна,
                     Не  втрать  її,  вона  навік  твоя!!!                        

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731879
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.05.2017


ВЕСНА ЄДНАННЯ

                               Гарна  і  пишна  розквітла  весна,
                                   мрії  у  ній  недаремні...
                               Символ  надії,  тепла  і  добра,
                                   й  віра  у  щастя  безсмертні...

                                 Хмари  на  небі  уже  негусті,
                                     й  ранки  уже  не  холодні...
                                 Сонячні,  теплі  і  лагідні  дні,-
                                     вчора  і  завтра,  й  сьогодні.

                                 Землю  укрила  трава  й  спориші,
                                     скроплені  щедро  росою.
                                 І  загули  вже  і  оси,  й  хрущі,
                                       тішить  природа  красою.

                                 Вже  одягли  нові  шати  садки,
                                     чути  птахів  щебетання.
                                 Повеселіли  ставки  і  річки,
                                     миру  живі  сподівання.

                                 Гарна  і  пишна  цьогоріч  весна,
                                     квіти  розквітли  в  чеканні.
                                 Люди  чекають    тепла,  і  добра,
                                     мирних  світанків  єднання...

                               Кануть  у  Лету  хай  болі  земні,
                                     всі  негаразди  й  страждання.
                               Щоб  утвердились  закони  ясні,
                                     правди,  весни  і  єднання!..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731708
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.05.2017


МУДРА БАБУСЯ (проза)

     У  мене  не  було  жодного  дідуся,  обидва  померли  задовго  до  мого  народження.  Обидва  мої  рідні  дідусі  були  учасниками  Першої  світової  війни,  обидва  повернулися,  хоч  і  виснаженні  та  зраненні,  але  живі.  Та  згодом,  одного  незаконно  репресували  та  виселили,  де  він  і  помер,  а  другого  разом  з  бабусею  забрав  голодомор.  Отож  з  найближчої  рідні  у  нас  була  лише  мама  та  бабуся,  та  ще  мамина  молодша  сестра,  яка  була  нам  і  любимою  тітонькою,  і  порадницею,  і  нянькою.  Бабусю  ми  дуже  любили.  Вона  була  малограмотна.  У  дитинстві  вона  була  найстаршою  у  сім"ї,  тому  була  нянькою  для  всіх  її  молодших  братиків  і  сестричок,  а  їх  було  аж  9.  За  навчання  ніхто  й  не  думав,  бо  треба  було  і  молодших  доглядати,  і  по  господарству  допомагати.  Та  вже  після  одруження  бабусю  навчив  читати  і  писати  її  чоловік,  який  був  освічений.  У  бабусі  була  якась  дуже  стара  книга,  здається  Евангіліє.  До  бабусі  приходили  старенькі  люди  і  вона  їм  читала  з  цієї  книги  про  Ісуса  Христа,  читала  дуже  повільно,  тому  як  тільки  я  пішла  до  школи  і  навчилася  читати,  бабуся  залучила  і  мене  до  читання.  І  хоча  книга  була  написана  старослов"янською  мовою,  я  її  швидко  зрозуміла  і  з  задоволенням  долучилася  до  цього  читання.  У  мене  це  виходило  значно  швидше  і  всі  слухачі  були  задоволені.  Бабуся  часом  мене  зупиняла  і  деякі  описи  тлумачила  так,  як  вона  це  розуміла,  а  була  вона  глибоко  віруючою  людиною.
   Як  на  мій  тоді  ще  дитячий  розум,  бабуся  була  дуже  мудрою  людиною.  Вона  всьому  могла  дати  раду.  Вміла  заспокоїти  будь-яку  людину.  Для  цього  вона  знаходила  і  потрібні  слова,  і  мудрі  поради,  а  в  разі  потреби  й  ліки.  У  неї  завжди  були  зібрані  і  засушені  різні  трави,  корінці,  плоди.  Зверталися  до  неї  не  лише  знайомі,  а  й  зовсім  чужі  люди,  яким  хтось  порадив  звернутися  до  Насті.  І  вона  ніколи  нікому  не  відмовляла.
         Вміла  вона  заспокоїти  і  нас,  дітлахів,  і  не  лише  своїх  онуків,  а  й  сусідських  дітей.  Якщо  між  дітлахами  виникали  суперечки,  хтось  гукав  бабусю  Настю.  Вона  приходила  до  гурту  і  все  ставало  на  свої  місця.
         Пам"ятаю,  як  бувало,  найменша  з  нас  трьох,  Галинка  розплачеться,  бо  скучила  за  мамою,  а  ми  з  братом  не  можемо  її  втихомирити,  то  й  гукаємо  бабусю  Настю.  Вона  робила  це  дуже  просто.  Запитувала  Галинку:  "Хто  ж  так  плаче?"    "А  як?"-  дивувалося  крізь  сльози  дитя.  "А  ти  стань  біля  хати,  ось  тут,  і  плач.  Тільки  голосно-голосно.  Мама  почує,  кине  своїх  поросяток,  та  й  прибіжить,  тебе  заспокоїть  і  знову  до  поросяток  повернеться..."
       Дівчинка  сприймала  все  за  "чисту  монету",  ставала  біля  хати  і  намагалася  плакати  голосно-голосно.  Час  від  часу  вона  зупинялася  і  запитувала:  "Я  так  плачу,  бабусю?"  "Так,  так!  Тільки  треба  ще  голосніше!"  Дитя  ще  трішки  поголосить  і  замовкає,  заявляючи:  "Я  голосніше  не  можу!",  -  та  й  біжить  гратися.
       А  ще  бабуся  знала  багато  прислів"їв,  приказок,  бувальщин,  казок,  загадок.  Вміла  їх  розповідати,  вміло  надаючи  звичайним  природним  явищам  якісь  подоби  землі:людей,  тварин,  рослин,  предметів.  Хмари  -  то  коні,що  мчать  понад  хатами,  садами,  лісами  і  полями  у  незвідану  даль.  Сонце  -  золота  діжа,  Місяць  -  срібна  куля,  Зорі  -  то  вівці,  а  небо  -  то  поле,  де  вони  пасуться.
     Бувало  рано-  раненько  будить  мене:  "Валю,  сонько,  досить  спати!  Поглянь,  яка  золота  діжа  котиться  по  небу!"  Я  схоплювалася  і  підбігала  до  вікна.  Зачудовано  дивилася  і  бачила  величезну  яскраву  золоту  діжу,  яка  визирала  з-за  обрію  і  все  навкруги  вкривалося  золотими  перлами.  Ох  і  краса!  А  чарівна  діжа  піднімалася  вище  й  вище,  розсипаючи  свої  чарівні  перли  на  верби,  дерева  в  садку,  квіти  біля  хати,  і  все  те  вигравало,  світилося,  манило.  Де  вже  той  сон?!  Я  бігла  бігцем  босими  ногами  по  траві,  намагалася  вловити  сонячні  промінці,  підставляла  своє  обличчя  сонечку  і  радості  моїй  не  було  меж.  А  вечорами  ми  дуже  любили  слухати  бабусині  казки,  оповідки,  розгадувать  загадки...
                         Свою  любов  бабусі  посилаю,  вона  відчує  там,  у  небесах,
                         що  її  мудрість  є  і  буде  з  нами,  й  допомагає  нам  долати  біль  і  страх...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731549
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 02.05.2017


А ЗА ТРАВНЕМ ЛІТО…

                         Вже  минає  квітень,
                         травень  йде  з  привітом,
                         додає  наснаги,
                         сонця  і  тепла,
                         легенько  і  втішно,
                         щось  шепоче  вітер,
                         травень,  як  і  квітень,-
                         це  справжня  весна.
                                               Вже  ранкові  роси
                                               на  кущах  зелених,
                                               блищать  і  на  квітах,
                                               й  на  густій  траві,
                                               пишні  і  чарівні
                                               розпустили  коси,
                                               ніби  наречені
                                               береза  й  верба.
                           Цвітуть  дуже  пишно,-
                           сливи,  груші  й  вишні,
                           вітерець  легенько
                           гілля  обвіва,
                           сонечко  привітне
                           котиться  неспішно,
                           сховатись  за  обрій
                           вже  не  поспіша.
                                             Вже  минає  квітень,
                                             як  тут  не  радіти,
                                             бо  ж  за  квітнем  травень,
                                             а  за  травнем  літо,
                                             веселе,  чарівне,
                                             ще  додасть  тепла,
                                             житимем  привітно,
                                             і  будемо  вірить:
                                             як  війни  не  буде,
                                             то  не  буде  й  зла...
                                             

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731247
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.04.2017


НАШ ДАВНО ВІДКВІТНУВ КВІТЕНЬ…

                                         Стрілись  ми  з  тобою  в  осінь,
                                         Коли  стерлися  сліди,
                                         Що  водили  нас  з  тобою
                                         Синьоокої  весни...

                                         Наш  давно  відквітнув  квітень,
                                         Травень  теж  минув  давно,
                                         Відспівало  наше  літо,
                                         Та  не  забулося  воно...

                                         Так  було  угодно  долі,-
                                         Врятувать  від  самоти,
                                         Розпалить  свічки  любові
                                         У  захмарені  роки...

                                         Стерпим  ми  життєві  болі,
                                         Нас  єднають  назавжди,-
                                         Наші  помисли  і  долі,
                                         Ми  щасливі  -  я  і  ти!..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731077
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.04.2017


ЯК Я ПЕРЕВИХОВАЛА ОДНОКЛАСНИКА… (проза)

                             Все  моє  свідоме  життя  пов"язане  зі  школою:  10  років  навчання,та  майже  49  роботи,  та  й  нині  я  не  пориваю  зв"язків  і  з  школою,  і  з  школярами:  спілкуюся,  допомагаю  та  й  пишу  про  них  і  для  них.  Коли  я  навчалася  в  школі  у  нас  не  було  не  лише  телевізорів,  а  й  світла,  уроки  вчили  при  гасових  лампах,а  проводове  радіо  появилося,  коли  я  вже  навчалася  в  6  класі,  газет  теж  не  було.  Отож  поповнити  свої  знання  ми  могли  лише  в  школі,і  вчитель  був  для  нас  найвищим  авторитетом.  Допомагала  ще  й  бібліотека,  але  цікавих  книг  там  було  небагато.Пам"ятаю,  як  тільки  я  переступила  поріг  школи  і  почула  привітний  голос  своєї  першої  вчительки,відчула  її  турботу  і  піклування  про  кожного  з  нас,  я  зразу  ж  сказала  собі:  "Виросту  і  стану  такою  ж  доброю  і  справедливою  учителькою,  як  Клавдія  Кирилівна!"
     Коли  я  навчалася  у  4  класі,  якось  Клавдія  Кирилівна  привела  до  нас  у  клас  дуже  молоденьку  і  гарну  дівчину,  і  повідомила,  що  це  наша  вожата,  і  вона  буде  нас  дечому  вчити.  З  того  часу  Паша  частенько  навідувалася  до  нашого  класу  і  кожного  разу  розповідала  щось  таке  цікаве,  що  ми  аж  роти  забували  закрити  і  сиділи,  як  заворожені.
Після  Нового  року  вона  розповіла  нам  про  піонерську  організацію,  загони  юних  піонерів,  їхні  справи.  Ми,  затамувавши  подихи  слухали  про  подвиги  Валі  Котика,  Володі  Дубініна,Льоні  Голікова,  та  інших  піонерів.  
     Одного  тразу  вона  запитала  нас,  чи  хотіли  б  ми  стати  піонерами.  Ми  дружно  відповіли:  "Так!"  Тепер  Паша  вчила  з  нами  закони,  права  і  обов"язки  піонерів,  а  також  урочисту  обіцянку.  Напередодні  дня  народження  Леніна  Паша  запитала  у  нас,  чи  всі  учні  в  класі  гідні  стати  піонерами.  Клас  завмер  у  мовчанні,  і  лише  я,  як  серйозна  і  справедлива  учениця,  впевнено  заявила:  "Ні,  Григорій  Ляшенко  не  може  бути  піонером.  Він  погано  вчиться,  балується  на  уроках,  б"ється  на  перервах!"
         І  ось,  22  квітня  нас  усіх,  окрім  Грицька,  прийняли  у  піонери.
   Додому  ми  поверталися  радісні,  збуджені,  у  простеньких  червоних  галстуках.  Я  чогось  трохи  відстала  від  гурту  однолітків  і  на  кладку,  якою  треба  було  перейти  вузеньку  річечку,  ступила  останньою.  Кладка  була  довгою,  бо  по  обидва  боки  річечки  було  болото.  Крім  того,  вона  була  вузенька  і  хиталася.  Коли  я  зробила  кілька  кроків,  то  відчуло,  що  хтось  швидко  біжить.  Я  озирнулась  і  побачила  Грицька.  Серце  моє  обірвалося.  Я  не  знала,  що  робити:  повернутися  назад  раніше,  ніж  він  ступить  на  кладку,  я  уже  не  встигну,  а  йти  вперед  далеко-теж  не  встигну  дістатися  того  берега  раніше  Грицька.  Залишалося  одне:  я  гордо  пішла  далі,  міркуючи,  що  треба  пошвидше  дістатися  до  того  місця,  де  під  кладкою  вода.  Краще  вже  обмочитися  в  холодній  воді,  аніж  застрягти  в  багнюці.  На  разі  я  відчула  за  собою  гучне  сопіння  і  напружилася  в  очікуванні  стусана...  Але  його  не  послідувало.  Натомість  Гриць  сказав:  "А  я,  Валю,  на  тебе  не  гніваюсь.  Ти  все  правильно  сказала!"  У  мене  відлягло  від  серця.  Ми  спокійно  дійшли  до  кінця  кладки  і  пішли  ,  розмовляючи  як  друзі  додому.  Я  подумала,  що  не  такий  уже  й  поганий  цей  Грицько  і,  певно,  його  треба  було  теж  прийняти  в  піонери.
     Другого  дня  у  школі  я  про  все  розповіла  учительці.  Вона  усміхнулась  і  похвалила:  і  мене,  й  Грицька.  Потім  вона  організувала  для  хлопця  додаткові  заняття,  він  підтягнувся  в  навчанні,  став  стриманішим  у  поведінці  і  у  день  народження  піонерської  організації,  19  травня,  його  також  прийняли  у  піонери.  Це  був  перший  мій  виховний  захід.  Пройшли  роки  і  моя  мрія  здійснилася.  На  мій  погляд  для  тодішніх  дітей  піонерська  організація    дала  немало  позитиву.  Довелося  і  мені  на  своїй  довгій  педагогічній  ниві  проводити  і  збори  піонерських  загонів,  і  здійснювати  походи  та  поїздки,  та  й  багато  інших  заходів  проводити  і  я  точно  знаю,  що  все  це  було  недаремно.
                     Для  мене  школа:  і  життя  і  доля  ,  в  ній  працювала  я  багато  літ,
                     Тепер  у  спогадах  до  неї  лину  знову,  клином  для  мене  в  ній  зійшовся  світ..
                     В  ній  працювала,  серцем  спочивала,  і  виривалася    із  кола  самоти,
                     Цікавих  учнів  й  друзів  мала,  і  прагнула  вершин  в  роботі  досягти.
                     А  спілкування,  то  бальзам  на  душу,  я  забувала  про  свої  роки,
                     І  знала,  що  дітей  навчити  мушу  в  реальність  перетворювати  мрії  і  думки...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730945
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 28.04.2017


ЛЮДИ - НЕ ЦАРІ ПРИРОДИ…

                               Живем  в  епоху  катаклізмів
                               і  несприятливих  подій,
                               боремось  з  ними,  як  умієм,
                               і  так,  як  Бог  усім  велів.
                                               Та  не  завжди  це  в  нас  виходить,
                                               бува  виходим  з  "берегів",
                                               і  необачно  часом  шкодим,
                                               ніби  зриваємось  з  "цепів".
                                 І  ось  Чорнобиль  -  "мертва  зона",-
                                 й    буде  багато  ще  років,                          
                                 печать  і  Бога  заборона,-
                                 на  страх  й  відпущення  гріхів...
                                                 Усім  болить  та  "мертва  зона",
                                                 вона  "на  совісті"  усіх,
                                                 хто  дав  "добро"  на  цю  будову,
                                                 а  захистити  не  зумів.
                                   І  науковці,  люди  вчені,
                                   щось  передбачить  не  змогли,
                                   і  урядовці  не  навчені,
                                   до  перемоги  спішно  йшли.
                                                   Ми  ж  від  природи  берем  сили,
                                                   а  в  ній  закони  є  свої,
                                                   якщо  леліять  її  крила,
                                                   вона  стократ  віддасть  тоді.
                                   А  якщо  нехтувать  закони,
                                   та  ще  й  халатність  допускать,-
                                   до  покарання  перепони-
                                   не  завжди  можна  подолать.
                                                     Страшна  трагедія  народу,-
                                                     Гірким  Чорнобиль  тепер  став,
                                                     тож  берегти  треба  природу,
                                                     щоб  "мирний  атом"  -  не  повстав.
                                   Усе  в  житті  має  закони,
                                   в  людей  також  вони  свої,
                                   і  люди  -  не  царі  природи,
                                   щоб  підкоряти  все  собі.
                                                     Не  буть  загарбником  природи,
                                                     для  неї  ми  -  споживачі.
                                                     В  будь-який  час,  пору  й  погоду,-
                                                     за  неї  ми  -  відповідачі!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730636
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.04.2017


РАЗОМ ПИШІТЬ КНИГУ ЖИТТЯ…

                         Вже  заспівали  солов"ї,                            У  світі  цім  відносне  все,
                         чутно:  "ку-ку"  зозулі,                                земля,  події  й  люди,
                         Цінуй  життя,  співай  пісні,                    та  не  байдуже  все  земне,
                         творець  своєї  долі.                                        тобі  і  є,  і  буде.
                                                                               Роки  минають,  ніби  дні,
                                                                               навколо  тебе  люди...
                                                                               Шукай  одну,  знайди  її,-
                                                                               ту  що  з    тобою  буде.
                           Зроби  щасливою  її,                                      На  наговори  незважай,  
                           і  тобі  легше  буде,                                          у  світі  злі  є  люди.
                           співайте  вдвох  свої  пісні,                    Її  люби  і  поважай,
                           і  щастя  вам  прибуде!                                  обом  вам  добре  буде!
                                                                               До  її  справ,  до  її  дій,
                                                                               уважно  прислухайся,
                                                                               і  не  нав"язлово  зумій,
                                                                               й  допомагать  старайся.
                             До  її  суму  і  проблем,                                  Усе  буває  у  житті:
                             теж  не  бувай  байдужий,                        і  радісне,  й  болюче,
                             бо  ж  не  розв"язаних  дилем,              знайди  такі  стежки  й  путі,
                             не  має  в  світі,  друже!                                  щоб  не  було  колюче.
                                                                                 В  житті  по-всякому  бува,-
                                                                                 відомо  всім  це  людям,
                                                                                 найкращі  їй  кажи  слова,
                                                                                 вони  обох  остудять...
                             Разом  пишіть  книгу  життя,                  А  як  замовкнуть  солов"Ї,
                             і  будьте  разом  всюди,                                й  не  закує  зозуля...
                             усе  роби  лиш  допуття                                Для  неї  ти  співай  пісні
                             і  не  осудять  люди.                                          і  вона  їх  почує...
                                                                                 Щоб  все  наладилось  в  житті,
                                                                                 візьміться  знов  за  руки,
                                                                                 нові  відкриються  путі,
                                                                                 зменшаться  болі  й  муки...
                                 Не  завжди  слухайте  порад,                Знов  заспівають  солов"ї,
                                 а  слухайте  друг  друга,                              й  кувать  зозуля  буде,
                                 і  буде  знову  все  гаразд,                          цінуй  її,  люби  її,
                                 сім"я  міцніша  круга...                                  ви  найрідніші  люди!!!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730295
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.04.2017


ДИТИНСТВО Й ЮНІСТЬ ШВИДКОПЛИННІ…

                                 Дитинство  й  молодість  цінуйте,
                                 ніщо  не  вернеться  назад.
                                 Рідних  своїх  й  себе  шануйте
                                 і  прислухайтесь  до  порад.
                                                     Поради  слушними  бувають,
                                                     хоча  звичайно  не  завжди.
                                                     Бувалі  люди  про  це  знають,
                                                     що  не  несуть  іншим  вражди.
                                 І  дійте  так,  щоб  не  жаліти,
                                 коли  минуть  юні  роки,
                                 життя  ж  бо  в"яне,  як  і  квіти,  
                                 й  колись  віддасться  все  таки.
                                                     Завжди  шукайте  зерна  Правди,
                                                     була  вона  і  є  в  ціні.
                                                     Не  бійтесь  ворогів  і  кривди,
                                                     і  не  ховайтеся  в  тіні.
                                   За  все  в  житті  боротись  треба,
                                   краще  не  мати    ворогів.
                                   І  за  родину,  і  за  себе,
                                   боротись  всім  і  Бог  велів.
                                                   З  роками  мудрість  озоветься,
                                                   кожен  відчує  це  в  собі.
                                                   Ще  більш  величним  світ  здається,
                                                   і  жаль  минулого  тоді.
                                   Дитинство  й  юність  швидкоплинні,
                                   та  й  зрілість  теж  швидко  мина...
                                   Безсонні  ночі,  дні  журливі,
                                   Лиш  кожна  думка,  як  струна.
                                                   Минуле  в  спогадах  лишилось,
                                                   майбутнє  мариться  вже  в  снах:
                                                   було  життя,  чи  лиш  приснилось,
                                                   в  вічність  пливе  на  парусах?
                                   Та  за  минулим  не  сумуйте,
                                   все  що  було,  уже  нема...
                                   Завжди  сьогоднішнє  вартуйте,
                                   воно  реальне,  як  Весна...
                                                 *  *  *  *  *
                                                   Вже  заспівали  солов"Ї,
                                                   відчули  сили  люди.
                                                   Цінуй  життя,  весни  пісні,
                                                   минулого  не  буде!..
                                     Дим  видно  вдень,  вогонь  -  вночі,
                                     дитинство  й  юність,  то  минуле.
                                     Якщо  вогонь  не  згас  в  душі,..
                                     ще  ж  Літо  й  Осінь  буде!!!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730125
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.04.2017


МИ ВСЕ Ж НАДІЄМОСЯ, ВЕСНО…

                                     Чого  ж  ти,  веснонько,  злякалась,
                                     чи  продала  свої  стежки?..
                                     З  зимою  ти  і  не  змагалась,
                                     й  перемогла  та  залюбки.
                                         А  ти,  небого,  відступила
                                         і  на  поталу  віддала:
                                         квіти  й  садки  -  не  захистила,
                                         отож  зима  й  перемогла...
                                     Ти  ж  добра,  люба  наша  весно,
                                     і  цьогоріч  твоє  тепло,
                                     все  зігрівало    ніби  щедро,
                                     Віру  й  Надію  всім  дало!
                                           Ми  ж  тебе  з  радістю  зустріли,
                                           щедрість  твою  і  красоту,-
                                           ми  споглядали  й  розуміли
                                           твою  весняну  доброту.
                                     ВЕЛИКДЕНЬ  у  теплі  зустріли,
                                     вдячно  молилися  Христу,
                                     в  нас  появились  нові  сили,
                                     стали  з  тобою  на  посту!..
                                             Певне  прийшла  ти  надто  рано,
                                             Любов  і  спокій  принесла,
                                             А  відступила  все  ж  негарно,
                                             чи  то  зима  реванш  взяла?..
                                       Не  лиш  людей  ти  покарала,
                                       плаче  і  небо,  і  земля,
                                       зима  тепло  усе  забрала,
                                       а  ти  лиш  дивишся  здаля...
                                                 Чи  може  ти  вже  стала  злою?
                                                 А  чи  образилась,  скажи?
                                                 Усе  ж  народжене  весною,-
                                                 привітне  й  сонячне  завжди.
                                       Ми  все  ж  надіємось  сьогодні,
                                       ти  проженеш  від  себе  зло,
                                       повернеш  дні  ясні  погодні,
                                       радість  і  світло,  і  тепло!!!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729962
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.04.2017


НЕПЕРЕМОЖНИЙ НАШ НАРОД!!!

                                 Вже  весна  і  теплий  вітер  віє,
                                 З  кожним  днем  все  важче  стає  жить.
                                 Наша  влада  нас  не  розуміє,
                                 Бо  людське  їм  горе  не  болить.

                                 Ми  старі,  а  пенсії  мізерні,
                                 Ще  й  хвороб  нестатки  додають,
                                 Ціни  в  гору  скачуть,  як  скажені,
                                 А  "вгорі  ні  мелють,  ні  кують..."

                                 А  точніше  "мелють"  лиш  для  себе,
                                 Їхні  статки  вже  вище  небес,
                                 Може  Бог  побачить  все  із  неба,
                                 Для  людей  із  мертвих  він  Воскрес!!!

                                 Вірим  ми  в  Христове  Воскресіння,
                                 Хай  країна  з  нами  воскреса,
                                 Посилаєм  до  Бога  моління,-
                                 У  його  незмірні  небеса!!!

                                 Вже  весна  і  теплий  вітер  віє!
                                 Хочем  ми  по-людському  пожить,
                                 Божий  Дух,  його  благословіння,
                                 І  війну  поможе  зупинить!

                                 І  тоді  розправе  народ  крила,
                                 Досягне  немеркнучих  висот,
                                 Бо  народ  завжди  велика  сила,
                                 І  непереможний  наш  НАРОД!!!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729604
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.04.2017


НЕ ЗРІКАЙСЯ СВОЇХ МРІЙ…

                                     Ти  поважний  і  спокійний,
                                     А  чи  владний,  добродійний,
                                     Заповзятий  ти  до  праці,
                                     Чи  байдужий,  чи  гарячий,
                                     Доки  ти  живеш,  то  дій,
                                     Не  втрачай  ніколи  Мрій!
                                     
                                     Все  роби  у  своїм  домі,
                                     Ще  й  до  всього  будь  готовий,
                                     В  гарні  дні  і  в  заметіль,
                                     Пересилюй  смуток,  біль,
                                     І  завжди  у  краще  вір,
                                     Не  зрікайся  своїх  Мрій!

                                     Працюй  добре  на  роботі,
                                     Все  виконуй  у  турботі,
                                     Про  колег  не  забувай,
                                     Якщо  треба,  помагай,
                                     Бережись  і  не  хворій,
                                     Не  втрачай  своїх  Надій!

                                     І  в  дорозі,  чи  й  у  полі,
                                     Обережний  будь  доволі.
                                     Все  навколо  зберігай,
                                     Слабшим  в  міру  помагай,
                                     І  розважливо  лиш  дій,
                                     Не  зрікайся  своїх  Мрій!

                                     В  вільний  час,  у  відпочинку,
                                     Влітку,  восени,  чи  взимку,-
                                     За  ціківі  берись  справи,
                                     Проявляй  побільш  уваги,
                                     Не  затьмар  Віри  й  Надій,
                                     Не  зрікайся  своїх  Мрій!!!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729487
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.04.2017


ЩО БУЛО, ТЕ ПРОЙШЛО…

                                     Що  було,  те  пройшло,                              Та  здається  ж  було
                                             відкотилося.                                                          й  посміхалося,
                                     Чи  насправді  було,                                        і  співало,  й  жило,
                                             чи  приснилося?..                                                не  ховалося...
                                                                                         І  на  краще  завжди
                                                                                             сподівалося.
                                                                                         Щоб  не  збитись  з  путі
                                                                                               закалялося!
                                     Та  на  жаль  у  житті                                      І    не    знає    тоді,
                                             все  минається,                                              куди  котиться...
                                     на  життєвім  путі,-                                          Чи  пливе    по  воді,
                                             спотикається.                                                  а  чи  топиться?..
                                                                                         Чи    у    небі    летить
                                                                                               під  хмаринами,
                                                                                           чи  як  сойка  кричить
                                                                                                 під  ялинами?..
                                       І    втрачає    тоді                                                  І  в    молитвах    своїх
                                           свої  силоньки...                                                просить  доленьку,
                                       І    не    знає    які                                                    Щоб    вона    додала
                                         робить  виходки...                                                вольну  воленьку.
                                                                                         І  до  Бога  тоді
                                                                                           знову  молиться,            
                                                                                         відпустив  щоб  гріхи,  
                                                                                             дуже  проситься.
                                         З  тупіка  не  завжди                                    Як    біда    огорта,
                                             знає  виходи,                                                    зника  воленька.
                                       що  робить,  йти  куди                                  І  кудись  поверта
                                             й  де  ті  вигоди?                                              зла  недоленька.
                                                                                       Що  було,  те  пройшло,
                                                                                             відкотилося
                                                                                       В  небуття  відпливло,
                                                                                           загубилося!..      

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729382
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.04.2017


СЬОГОДНІ БОЖИЙ ДЕНЬ!. .

                                                                       Сьогдні  Божий  День!
                                                                       Весни  найкраще  свято.
                                                                       Христос  в  цей  День  Воскрес,                                                                        
                                                                       Помолимося  ж,  браття!
                                   Подякуєм  Христу                              Щоб  ми  жили  в  теплі,
                                   За  мужність  і  відвагу,                У  злагоді  й  любові,
                                   Що  людям  дарував                        Щоб  Мир  був  на  Землі,
                                   Надію  всім  крилату!                      І  всі  були  здорові!
                                                                       Нічого  він  від  нас
                                                                       Не  вимага  сьогодні,
                                                                       Лиш  цінувати  час,  
                                                                       Щоб  не  були  голодні!
                                 Колись  його  було                                  В  цей  День  Христос  Воскрес,-
                                 Розп"ято  на  Голгофі.                        Це  символ  Перемоги
                                 Та  подолавши  зло,                              І  світло  із  небес,
                                 Воскрес  по  Божій  Волі!                  Й  нові  світлі  дороги!
                                                                       Нехай  в  ці  світлі  дні
                                                                       Всіх  ласка  зігріває,
                                                                       Великодні  пісні,
                                                                       Надії  поповняє!
                                   Людей  всіх  наповня                        Щоб  повернулась  знов
                                   Святе  Благословення,                  До  всіх  людей  веселість,
                                   Сьогодні  і  щодня,-                            Христа  щира  Любов
                                   Любов  і  Милосердя!                        Була  в  кожній  оселі!
                                                                       Господня  ласка  нас,
                                                                       Любов"ю  зігріває,
                                                                       А  Мир  у  кожен  час,-
                                                                       Серця  переповняє!!!
                                   ХРИСТОС    ВОСКРЕС!!!    ВОІСТИНУ    ВОСКРЕС!!!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729148
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.04.2017


ГОРІЛО, ГУРКАЛО, ДИМІЛО…

                                           Горіло,  гуркало,  диміло,
                                           Здавалось  нам,  горів  весь  світ...
                                           А  нам  пекло  й  дуже  боліло,
                                           В  передчутті  ще  більших  бід.
                                                       І  ці  нестерпні  кляті  мухи,-
                                                       В  небі  чужинські  літаки,
                                                       Ми  затуляли  очі  й  вуха,
                                                       Ми  ж  ще  малі  тоді  були.
                                           Ось  десь  рвонуло  біля  хати...
                                           Землі  і  диму  пелена,
                                           Ми  притулилися  до  мами,
                                           Мама  нас  ніжно  обняла.
                                                       Пласти  вогню  навкруг  літали,
                                                       І  піднімались  до  небес,
                                                       А  ми  тулилися  до  мами,-
                                                       В  загравах  диму  і  пожеж.
                                           Мама  щось  тихо  говорила,
                                           Не  розібрать  було  слова,
                                           В  будинку  тліло  і  диміло,
                                           У  вікна  сипалась  земля.
                                                       Горіло,  гуркало,  диміло,
                                                       Немов  сказився  увесь  світ,
                                                       І  навкуги  усе  шуміло,
                                                       А  в  душах  страх,і  біль,  і  лід.
                                           Нам  пережить  прийшлось  немало,
                                           Звідать  і  горя,  і  біди,
                                           І  ми,  малі  вже  розуміли:
                                           Не  треба  людям  більш  війни...
                                                       Горить  і  гуркає  сьогодні,
                                                       І  знову  в  душах  наших  страх,
                                                       Четвертий  рік  війна  на  сході,
                                                       Біль  наяву  і  навіть  в  снах...
                                             А  завтра  в  нас  велике  свято,
                                             В  цей  день  Воскрес  Ісус  Христос,
                                             Не  просто  слово  це  -  Великдень,
                                             Насправді  світлий  Божий  день.
                                                         Отож  молитись  будем    Богу,
                                                         Щоб  допоміг  зрозуміть  суть,
                                                         І  освятив  нашу  дорогу,  
                                                         Вказав  до  Миру  світлу  путь!!!  
                                               
                                                   
                                                       

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728911
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.04.2017


І Я ЖДАТИМУ…

                                         А  ти  знову  сьогодні  мені
                                         Не  призначив  побачення,
                                         І  хоч  гірко  мені  на  душі,
                                         Не  журюсь  і  не  плачу  я.
                                                                         
                                         Ти  чудово  співаєш  пісні,
                                         Не  для  мене  призначені,
                                         Та  вчувається  в  звуках  мені:
                                       -Не  все  втрачено!..
                                         
                                         Зрозуміть  смисл  життя,  його  суть
                                         І  любові  призначення.
                                         Ще  для  мене  садки  зацвітуть,
                                         І  я  ждатиму...

                                         Що  до  мене  ти  не  прийшов,
                                         Вже  пробачено.
                                         І  я  вірю,  що  справжня  любов,
                                         Нам  призначена.

                                         Іншу  долю  в  житті  і  любов,-
                                         Не  шукатиму.
                                         Ти  єдина  у  мене  любов,
                                         І  я  ждатиму!..

                                         І  я  вірю,  що  скоро  мені,
                                         Ти  призначиш  побачення,
                                         І  з  тобою  ми  разом  пісні,
                                         Ще  співатимем!!!  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728651
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.04.2017


ПТАШИНА ПРИГОДА…

                                 Пташину  пригоду                              Серед  слив  і  вишень  
                                 я  спостерігала,                                      зеленів  кленочок,
                                 коли  у  садочок                                      його  у  садочку  
                                 якось  завітала.                                      посадив  синочок.
                                                                         Дятлика  побачила,-
                                                                         міцного  строкатого,
                                                                         проворного,  вправного,
                                                                         до  праці  завзятого.
                                                                         Швидко  і  турботливо,
                                                                         рухався  по  стовбуру,
                                                                         гордий  і  красивий,-
                                                                         він  шукав  поживи.
                                   Пооддаль  синички,                              Потім  до  кленочка
                                   пташки  невеличкі,-                              шпаки  прилетіли,
                                   носили  пір"їнки                                          прогнали  синичок
                                   до  диво-хатинки,                                    і  на  гілку  сіли,
                                   що  на  кленові  була,                            дивилися  на  хатинку,
                                   сином  прилаштована.                        ніби  на  дивинку.
                                                                           Як  пригріло  сонечко,
                                                                           шпаки  до  хатиночки
                                                                           залетіть  схотіли,
                                                                           та  мале  віконечко  
                                                                           їх  не  пропустило,
                                                                           вони  обережно  
                                                                           спробу  повторяли,
                                                                           та  все  ж  до  хатиночки,
                                                                           так  й  не  залітали.
                                   Знов  на  гілку  сіли,                                  Дятлик  все  спостерігав  
                                   голівки  схилили,                                        і  "на  вус  собі  мотав,"
                                   бо  не  знали,  що  робить,                  й  зовсім  не  вагався,
                                   щоб  хатинку  захопить...                  за  роботу  взявся.
                                   Так  засмучені  сиділи,                          Часу  він  не  марнував,
                                   піднялись  і  полетіли.                            і  уміло  майстрував,
                                   Не  так  вийшло,як  хотіли,              збільшив  отвір  у  віконці,
                                   а  зробить  самі  не  вміли.                  як  заходило  вже  сонце...
                                                                       Ранком  другого  дня,
                                                                       знов  в  садочку  була  я,
                                                                       на  кленку  шпаки  сиділи,
                                                                       дивувались  і  раділи.
                                     Дятлик  пурхав  у  хатинку,                  Отакі  ото  шпаки,
                                     й  повертався  за  хвилинку,                все  собі  забрали,
                                     він  показував  шпакам,-                          а  синичок  наглюки
                                     вхід  в  хатинку  більшим  став.          з  хатитнки  прогнали.
                                     Дятлик  пурхнув  й  полетів,                Так  бува  і  між  людьми,
                                     десь  у  своїх  справах,                                маєм  те,  що  маєм,
                                     він  сильнішим  допоміг,                            сильних  розумієм  ми,
                                     а  слабших  образив...                                  слабших  ображаєм...
                                                                                                     

                                     

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728532
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.04.2017


ДИВОСВІТ НАВКОЛО НАС…

                               У  весни    чудовий  час,                                      Липи  поруч  і  берізки,
                               диво-світ  навколо  нас:                                  виблискують  роси-слізки,
                               Он  дуб  велетень  стоїть,                                з  кожним  днем  стають  гарніші
                               Листям  шепче  всім:  "Живіть!"              і  стрункіші,  й  веселіші.
                                                                               Під  берізками  гарненькі,-
                                                                               їхні  діточки  маленькі,
                                                                               щось  тихенько  шепотіли,
                                                                               а  сказати  не  схотіли.
                               А  над  ними  пташенята,                                Трохи  далі,  он  верба,
                               воркотливі  голуб"ята,                                    дуб  на  неї  погляда,
                               щось  шукали  і  шуміли,                                  засоромлена  стоїть,
                               а  знайшли,  то  й  полетіли.                          шепче  листячком:  "Любіть!"
                                                                               Не  дістать  до  неї  дубу,
                                                                               гіллям  він  киває:  "Буду,
                                                                               я  тебе  завжди  любить,
                                                                               і  для  тебе  лише  жить!"
                                 Так  жили  вони  й  мовчали,                        Якось  ранньою  весною,
                                 лише  листям  розмовляли,                          дуб  проснувся  з  неспокою,
                                 і  минали  їх  роки,-                                                  ще  такого  не  бувало,
                                 у  любові  все  -  таки...                                        вже  верби  його  не  стало...
                                                                               Жив  з  тих  пір  він  самотою,
                                                                               літом,  восени,  зимою,
                                                                               став  цей  світ  йому  невтішний,
                                                                               і  старів  він  тепер  спішно...
                                   Цьогоріч  рано  весною,                                  Дуб  вже  жив  не  самотою,
                                   я  пішла  до  дуба  знову,                                  під  широкою  кроною,
                                   здивовано  зупинилась,                                  молоді  дубки  з"явились
                                   і  навколо  подивилась.                                    і  на  білий  світ  дивились.
                                                                               Став  мій  дуб  такий  поважний,
                                                                               постарілий,  та  все  ж  гарний.
                                                                               Є  для  кого  йому  жити,
                                                                               піклуватись  і  любити.
                                   У  весняний  кожен  час,                                  І  живіть,  і  любіть,
                                   дивосвіт  навколо  нас.                                    діточок  своїх  ростіть,
                                   Дуб  знов  велетнем  стоїть,                        і  не  бійтеся  нічого,
                                   закликає  всіх:  "Любіть!                              й  будьте  всі  завжди  здорові!!!"
                                                                               Хоч  верби  його  нема,
                                                                               дуб  її  не  забува,
                                                                               а  його  малі  дубочки,
                                                                               одягли  весни  сорочки...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728340
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.04.2017


ЦЕ МОЯ ВЕСНА…

                                 Це  моя  весна...  І  в  садочку  вишня,
                                 Ніби  наречена  розпустила  листя,
                                 Грається,  пустує,  квітами  сміється,
                                 Знає  мою  тугу,  чи  мені  здається...

                                 Поруч  тої  вишні  розквіта  калина,
                                 Гарна,  як  і  вишня,  і  моя  дівчина.
                                 Я  дивлюсь  навколо,  а  в  душі  скорбота,
                                 Бо  моя  дівчина  не  прийшла  в  суботу.

                                 Не  прийшла  в  садочок  вона  і  в  неділю,
                                 А  мені  здавалось,  все  йшло  до  весілля...
                                 Пелюстки  на  вишні  смутять  мені  душу,
                                 Невже  це  я  з  нею  розлучитись  мушу?

                                 Весна  по  садочку  мене  знову  гонить,
                                 І  ніби  шепоче,  де  дівчина  ходить.
                                 І  я  поспішаю  по  садку  до  краю,
                                 Та  і  там  дівчини  моєї  не  має.

                               -Дівчино,  кохана!  Де  ти?..  Озовися???
                                 Без  тебе  сумую,  як  осіннє  листя.
                                 Прийди  ти  до  мене  і  звесели  душу,
                                 Я  тобі  сьогодні  все  сказати  мушу.

                                 Я  дивлюсь  навколо,  сон  це,  а  чи  диво,
                                 До  мене  назустріч  йде  моя  дівчина.
                                 Любі  мої:  вишня  і  моя  калино,
                                 А  слова  найкращі  я  скажу  дівчині!..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728184
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.04.2017


МОЯ ВИШНЯ…

                               Я  іду  не  спиняюсь,                                  В  небі  знову  холодні,
                               та,  напевне,  й  не  треба,                  хмари  грізні  і  чорні,
                               зупинитись  непізно,                              нам  несуть  із-за  моря
                               хоч  і  хмуриться  небо.                          ці  нестерпні  циклони.
                                                                           Обіцяли  погоду,
                                                                           не  здійснились  прогнози,
                                                                           нема  сонця  на  небі,
                                                                           знов  вітри  і  морози.
                               І  з  холодного    неба                                А  в  саду  моїм  вишня,
                               ллється  дощ  без  прогнозу,          не  злякалась  морозу,-
                               а  на  серці  у  мене:                                    зацвіла  білим  цвітом
                               біль  і  щем,  й  навіть  сльози...    всупереч  всім  прогнозам.
                                                                           Я  іду  не  спиняюсь,
                                                                           витираючи  сльози,
                                                                           захищатиму  вишню
                                                                           і  від  вітру,  й  морозу.
                             Це  ж  моя,  моя  вишня,                        І    хоч  в  мене  на  скронях,
                             підросла  вже  нівроку,                        засріблились  морози,
                             я  її  посадила,                                                  не  злякаюсь  ніколи
                             як  закінчила  школу.                              я  поганих  прогнозів.  
                                                                         Обіймаю  я  вишню,
                                                                         зігріваю  собою,
                                                                         відчуваю  душею,
                                                                         вона  згідна  зі  мною...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728053
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.04.2017


КВІТЕНЬ ЖВАВИЙ…

                                           Ясніє  сонце,  тепліє  вітер,
                                           В  права  вагомі  вже  вступив  квітень:
                                           Теплом  багатий  цьогоріч  місяць,
                                           В  його  пошані  велет-Юпітер.
                                                               Отож  частіше  дивіться  в  небо,
                                                               Ночами  гарна  небесна  сфера,
                                                               Можна  побачить  не  лиш  Юпітер,
                                                               Видимі  в  квітні  і  його  діти.
                                             Ганімед  й  Іо  -  найяскравіші,
                                             Гарні  й  Європа,  і  ще  й  Каллісто*,
                                             Додає  шику  й  краси  Юпітер,
                                             Не  бува  сумно  у  небі  в  квітні.
                                                               Чудовим  буде  10  квітня,
                                                               Надто  блискучий  буде  Юпітер,
                                                               У  його  сяйві  буде  і  Місяць,-
                                                               Повний,  сріблястий,  як  і  Юпітер.
                                               Чумацький  шлях  не  буде  видно,
                                               Та  вигляд  сфери  все  ж  буде  гідний,
                                               Пізнать  не  важко  біля  зеніту,-
                                               Ківш  Колісниці*  дуже  примітний.
                                                               Легко  побачить  Полярну  зірку,
                                                               Білу  з  блакитним  відтінком  Спіку,
                                                               А  трохи  далі  сузір"я  Лева,
                                                               Отож  частіше  дивіться  в  небо...
                                               В  нім  цікавинок  дуже  багато,
                                               А  квітень  місяць,  ніби  крилатий,
                                               І  дуже  пишні  у  ньому  квіти,
                                               А  за  ним  травень,  а  там  і  літо...
                                                               Хоч  відцвітають  вже  первоцвіти,
                                                               Квітнуть  нарцизи  весняні  квіти,
                                                               Вже  зеленіють  кущі  і  трави,
                                                               Збудив  природу  місяць  цей  жвавий!..
                                                                                           *Ганімед,  Іо,  Європа  і  Каллісто  -  чотири  найяскравіші  
                                                                                               супутники  Юпітера.
                                                                                           *Ківш  Колісниці  -  семизоряний  ківш  Великої  
                                                                                               Ведмедиці,  котрий  праукраїнці  йменували  Великий  
                                                                                               Віз,  або  Колісниця.
         

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727655
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.04.2017


БУДЕ ВІЛЬНА УКРАЇНА…

                               Кажуть  люди  світ  широкий,                            Живемо  ми  в  Україні,-
                               про  це  всі  вже  знають.                                          великій,  чудовій.
                               У  державах  справедливих                                Та  втрачаємо  надію,-
                               люди  права  мають.                                                      на  Правду  і  Волю!
                                                                                       Україну  обдирають
                                                                                       олігархи  -  "боги",
                                                                                       загрібали  й  загрібають,
                                                                                       і  живуть,  як  блохи.
                                 Та  ж  вічного  не  буває                                        І  виженуть  нечестивих
                                 нічого  в  цім  світі,                                                      з  України  -  хати,
                                 розірвуть  пута-кайдани,-                              і  не  зможе  супротивник
                                 козацькії  діти.                                                              нічого  вдіяти.
                                                                                     І  на  Сході  супостата
                                                                                     виженуть  навіки,
                                                                                     і    "старшого,  того  брата"
                                                                                     поклюють  шуліки.
                                   І  розквітне  Україна                                          Буде  вільна  Україна,
                                   у  світі  широкім,                                                    вона  ж  наша  мати,
                                   та  й  залічить  всі  руїни,                              і  розправить  народ  крила,
                                   і  рани  глибокі!..                                                  й  не  буде  стогнати.
                                                                                     Кажуть  люди  світ  широкий:
                                                                                     було  так,  є  й  буде,
                                                                                     і  житимуть  на  Вкраїні,
                                                                                     оновлені  люди!..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727355
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.04.2017


Я, КАЛИНА, І ВЕРБА…

                                       Я  іду  до  зелен  гаю,
                                       І  природу  споглядаю,
                                       Жде  мене  біля  ставка:
                                       І  калина,  і  верба.
                                                             Я  дивлюсь  в  ставкову  воду,
                                                             Бачу  в  ній  живу  природу,
                                                             Тільки  все  там  навпаки:
                                                             Верх  -  у  низ,  низ  -  догори.
                                         Кучерява,  зенен-сиза:
                                         І  верба  моя,  й  калина,
                                         Воду  п"ють  прозоро-чисту,
                                         І  вдягаються  в  намисто.
                                                               Та  сумні  біля  ставка:
                                                               І  калина,  і  верба,
                                                               Бо  весілля  свого  ждуть,
                                                               А  свати  чомусь  не  йдуть.
                                           Біля  них  і  я  постою,
                                           Посумую  я      з  вербою,
                                           До  калини  пригорнусь,
                                           Мій  коханий  не  вернувсь...
                                                               Десь  поїхав  ще  зимою,
                                                             -Повернусь,  -казав,  весною,
                                                               Вже  прийшла  давно  весна,
                                                               А  його  нема  й  нема.
                                           Може  він  уже  другую
                                           Десь  кохає  й  не  сумує,
                                           І  тому  мене  покинув?..
                                           А  можливо  він  загинув?!.
                                                               Так  з  калиною  й  вербою
                                                               Посумую  і  постою...
                                                               До  них  ніжно  пригорнусь,
                                                               Та  й  додому  повернусь!..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727178
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.04.2017


ПЛЮСИ Й МІНУСИ НАШОГО СЬОГОДЕННЯ…

                             Хоч  ми  вже  й  старієм,                        Є  у  ній  звичайно
                             душі  молоді,                                                    свої  мінуси,
                             ми  вже  розумієм,                                      та  переважають
                             старість  не  в  біді.                                      все  ж  таки  плюси.
                                                                           Мінуси:  це  втома
                                                                           і  сили  малі,
                                                                           слабеньке  здоров"я
                                                                           і  думки  сумні...
                               Та  ми  не  зважаєм                                    А  їх  є  немало,
                               на  ті  мінуси,                                                    повірте  мені,
                               ловимо  й  тримаєм                                    часу  вистачає
                               ми  завжди  плюси.                                    на  справи  нові!
                                                                           Хтось  любить  читати,
                                                                           усе  для  душі,
                                                                           а  хтось  написати
                                                                           казки  і  вірші!..
                                 Хтось  любить  в"язати                        Любим  працювати
                                 узори  прості,                                                на  своїй  землі,
                                 а  хтось  вишивати                                    і  перемагати
                                 рушники  святі...                                        болячки  свої!..
                                                                             Готуєм  смачненьке,
                                                                             й  пироги  печем,
                                                                             частіш  помаленьку,
                                                                             швидко,  чи  й  з  плачем!..
                                   Є  з  ким  спілкуватись,                        А  життя  ж  цікаве,
                                   діти  й  внуки  є                                              це  відомо  всім,
                                   з  дузями  стрічатись,                            побільше  пізнати,
                                   в  кожного  своє.                                          що  є  в  світі  цім.
                                                                             З  віком  усе  більше
                                                                             хочеться  пізнать,
                                                                             в  інтернет  заходим
                                                                             і  нумо  -  шукать.
                                     І  зміни  в  природі,                                  За  війну  на  сході
                                     в  небі  й  на  землі,                                    болить  всім  й  мені,
                                     в  будь-яку  погоду,                                душі  кричать:  "Годі,
                                     зміни  ці  ясні.                                                  будь-якій  війні!"
                                                                             І  за  те,  що  влада
                                                                             дбає  лиш  про  себе,
                                                                             що  народ  бідує,
                                                                             певне  їй  це  треба!
                                       Про  безлад  в  країні                            Коли  б  мали  сили,
                                       хочеться  кричать,                                ми  б  усе  зробили,
                                       а  декому  в  пику                                      щоб  наша  країна
                                       ми  готові  дать!..                                      розправила  крила!
                                                                           Щоб  влада  в  країні
                                                                           була  справедлива,
                                                                           і  щоб  усі  люди
                                                                           в  ній  жили  щасливо!!!
                                       На    жаль    в    сьогоденні    є    в  нас    мінуси,
                                       Хай    перемагають    завжди    лиш    плюси!!!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727109
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.04.2017


ПАРОЛЬ

                                                 Вони  сміятись  добре  вміють,
                                                 В  них  кулакам  -  почесна  роль.
                                                 Лише  слова:  "Все  для  народу!"
                                                 Верховна  Рада  -  їх  пароль!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726971
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.04.2017


У ПОШУКАХ ЖІНКИ…

                                             В  супермаркеті  шукає
                                             чоловік  дружину,
                                             загубилася  небога,
                                             за  одну  хвилину.
                                             Чоловік  звернувсь  з  проханням,
                                             до  жінки  чужої:
                                           "Дуже  прошу,  люба  пані,
                                             поговоріть  зі  мною!"
                                           "Це  навіщо?"-пита  пані,
                                             бо  ж  не  зрозуміла.
                                           "Та,  коли  я  розмовляю
                                             із  іншою  пані,
                                             зразу  ж  звідки  не  візьмися,
                                             жінка  виникає!"
                                                 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726969
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.04.2017


ЗУСТРІЛИСЯ ДВА МИКОЛИ…

                                           Зустрілися  два  Миколи,
                                           Вони  друзі  ще  зі  школи,
                                           Один  пита  другого:
                                         "А  чому  це  ти,  мій  друже,
                                           отакий  зажурений?"
                                           Той  до  нього:  "Та  дружина
                                           тарілку  розбила!"
                                         "Ну  подумаєш,  тарілка,-
                                           це  ж  така  дрібниця,  
                                           та  ж  її    купити  можна
                                           в  будь-якій  крамниці!"
                                         "Та  вона  тарілку  нову
                                             вже  сама  купила,
                                             а  ту  першу,  вона  в  мене,-
                                             на  голові  розбила!"

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726763
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.04.2017


ОБПЕЧЕНІ ВУХА…

                                           Лікар  чоловіку  
                                           обробляє  вуха...
                                           І  запитує  його:
                                         -Що  це  за  за  наруга?
                                       -  Прасував  я  для  дружини
                                           делікатні  речі,
                                           телефон  задзеленчав
                                           якось  не  до  речі,
                                           от  я  праску  й  приліпив
                                           до  одного  вуха.
                                           -Ну,  а  друге,  що  із  ним?-
                                             лікар  запитав.
                                           -То  я  вже  "Швидку"  до  себе
                                             спішно  викликав!..
                                             

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726762
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.04.2017


ПОРАДА ДЛЯ ІВАНА… (шкільне, жартівливе)

                                                     Писать  Йвану  не  хочеться,
                                                     Ще  рівняння  ці  рішать,..
                                                     І  ті  правила,що  вчили,-
                                                     Ніяк  йому  не  згадать.
                                                                   Нехай  правила  той  учить,
                                                                   Хто  навчатись  дуже  любить.
                                                                   Хай  рівняння  той  рішає,-
                                                                   Хто  алгебру  добре  знає.
                                                     А  диктант  нехай  напише,
                                                     Той  хто  любить  в  класі  тишу,
                                                     Зарубіжне  той    вивчає,
                                                     Хто  зайнятись  чим  не  знає...
                                                                     Біологію  Іван,
                                                                     Також  не  вивчає,  
                                                                     І  історію  не  вчить,
                                                                     Й  фізику  не  знає.
                                                       Іноземна  нецікава,
                                                       Для  Івана  ще  й  сумна,
                                                       Геометрія    для  Йвана,
                                                       Лиш  розвагою  бува.
                                                                     Може  він  іще  стерпіти
                                                                     З  географії  мандрівки,
                                                                     Трохи  любить  трудове,
                                                                     Там  для  нього  дещо  є...
                                                       А  якби  усі  уроки,-
                                                       Була  фізкультура,
                                                       Міцна  стала  б  у  Івана
                                                       Вся  мускулатура.
                                                                     Плечі  б  наш  Іван  розправив,
                                                                     Щодня  б  в  школу  поспішав,
                                                                     Вона  б  йому  раєм  стала,
                                                                     Він  відмінником  би  став.
                                                         Ти  послухай  нас,  Іване,
                                                         Дурака  вже  не  валяй,
                                                         Якщо  хочеш  бути  з  нами:
                                                         Вчи  уроки,  не  гуляй.
                                                                       Це  така  у  нас,  Іване,
                                                                       Порада  для  тебе:
                                                                       Якщо  хочеш  буть  розумним,-
                                                                       Вивчай  все,  що  треба!
                                                           Та  й  не  досить  фізкультури,
                                                           Щоб  були  знання  й  культура,
                                                           Ти  всі  предмети  вивчай,
                                                           Дурака  вже  не  валяй!!!
                                                                       

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726454
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.03.2017


ПРО ПЕСИКА І САЛО… (жартівливе)

                                         Вибіг  песик  на  місток,
                                         ніс  в  зубах  сала  кусок,
                                         себе  побачив  у  воді,
                                         повеселів  й  дуже  зрадів.
                                         Подумав:  "Треба    забрати
                                         сало  в  другого  собаки,
                                         одного  ж  бо  мені  мало,
                                         та  й  люблю  я  дуже  сало!"
                                         Щоб  наїстись  досхочу,
                                         й  ситно  стало  щоб  йому,-
                                         не  роздумуючи  сходу,
                                         швидко  стрибнув  він  у  воду.
                                         Та  лиш  обмок  той  пес,  як  вовк
                                         і  ще  й  впустив  з  зубів  кусок...
                                         Вода  те  сало  підібрала,
                                         лишила  песика  без  сала,
                                         а  він  же  був  дуже  голодний,
                                         до  того  ж  став  ще  й  зовсім  мокрий...
                                         Отож  не  треба  бути  жадним,
                                         думкам  лихим  не  буть  підвладним,
                                         не  зазіхати  на  чуже,
                                         щоби  не  втратити  своє.
                                         Й  серед  людей  таке  буває,
                                         як  на  чуже  хтось  зазіхає,
                                         часом  втрачає  і  своє,
                                         й  ганьба  до  того  пристає...
                                         

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726232
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.03.2017


ДУЖЕ НАМ БОЛИТЬ…

                                       Досі  пам"ятаю,-                                Донині  вриваються
                                       давню  ту  війну,                                жахи  ті  у  сни,
                                       що  з  мами  зробила                      страхом  повертаються,-
                                       молоду  вдову,                                    всім  дітям  війни.
                                       а  нас  залишила                                Важко  нам  жилося
                                       та  війна  без  тата,                          і  після  війни,
                                       в  полум"ї  згоріла                            стерпіть  довелося
                                       тоді  наша  хата.                                  немало  біди.
                                                                                 Напівголі  й  босі,
                                                                                 бували  й  голодні,
                                                                                 згадуємо  з  болем
                                                                                 ми  про  це  й  сьогодні.
                                                                                 Як  і  ветерани
                                                                                 тієї  війни,-
                                                                                 з  дорослими  поруч
                                                                                 працювали  й  ми.
                                       Пролітали  роки,                                    Нинішню  політику  
                                       в  праці  все  життя,                              важко  зрозуміть,
                                       важкі  стали  кроки                              ніби  вже  надумали
                                       й  сумне  в  нас  буття.                        нас  із  світу  зжить,
                                       Пенсії  мізерні,                                          і  війна  на  сході
                                       як  на  них  прожить?                          дуже  нам  болить,
                                       Сили  вже  нікчемні                              при  любій  "погоді",-
                                       ще  й  душа  болить.                              знову  там  гримить.
                                                                                   Діти  і  онуки,-
                                                                                   воюють  в  АТО,
                                                                                   а  про  їх  родини
                                                                                   не  дума  ніхто.
                                                                                   Втрачає  країна
                                                                                   доньок  і  синів,
                                                                                   навкруги  руїни,
                                                                                   вже  й  степ  почорнів...
                                         На  Біблії  клятву                                    Кажуть,  як  не  можеш,-
                                         нам  Гарант  давав,                              за  гуж  не  берись,
                                         щоб  за  дві  неділі,-                              кермо  віддай  гожим,
                                         Донбас  вільним  став.                      а  сам  ще  повчись.
                                         Та  щось  розтяглися-                        Та  в  нас  лиш  "вельможі"
                                         тижні  на  роки.                                          до  влади  ідуть,
                                         Всі  уже  стомились                                а  вони  ж  лиш  можуть,-
                                         люди  й  вояки.                                            все  собі  тягнуть.
                                                                                 Багаті  жирують,-
                                                                                 у  них  усе  є,
                                                                                 кажуть  простолюду:
                                                                                 кожному  своє!
                                                                                 Вже  пора  настала
                                                                                 з  влади  їх  посунуть,
                                                                                 щоб  країна  стала
                                                                                 рідна  усім  людям...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726056
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.03.2017


ОЙ ДАВНИМ - ДАВНО НЕ КОХАЛА Я. .

                                                   Ой  давним  -  давно  не  кохала  я,
                                                   Стежка  у  садок  мохом  поросла,
                                                   Бур"яном  густим  і  терниною,
                                                   Де  ходила  я  ще  дівчиною.
                                                   
                                                   Ой  ходила  я  в  вишневім  садку,
                                                   І  любила  я,  кого  не  скажу.
                                                   Вже  роки  давно  рознесли  любов,
                                                   І  у  свій  садок  я  одна  йду  знов.

                                                   Там  весни  любов  розплескалася,
                                                   Лиш  печаль  -  жура  в  нім  зосталася.
                                                   Тому  й  стежечка    терном  поросла,
                                                   Вишня  в  тім  саду  теж  сумна  була...

                                                   Осінь  вже  давно  в  той  садок  прийшла,
                                                   Та  нежданно  знов  вишня  зацвіла,
                                                   Все  живе  в  саду  засвітилося,
                                                   Сили  в  нім  нові  появилися!

                                                   Я  бур"ян  і  мох  весь  спалю  до  тла,
                                                   А  тернини  всі  прочищу  сама.
                                                   І  барвінком  я  стежку  обсаджу,
                                                   Хай  живе  садок  і  я  з  ним  живу.
                                                     
                                                   Хай  живе  садок  розвивається,
                                                   А  життя  у  нім  обновляється,
                                                   І  як  вишня  я,  щастя  теж  знайду,
                                                   І  до  милого  я  сама  піду.

                                                   І  в  коханні  я  ще  зізнаюся,
                                                   Чи  кохає  він  теж  дізнаюся,
                                                   Якщо  любить  він  -  об"єднаємось,
                                                   Як  не  любить  він  -  розпрощаємось...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725859
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.03.2017


ЧОМУ МИ НЕ ЗУСТРІЛИСЯ ВЕСНОЮ?. .

                                               Чому  ми  не  зустрілися  весною,
                                               Коли  для  нас  садки  усі  цвіли,
                                               Коли  ми  ще  не  зналися  з  журбою,
                                               Й  здавалося,  що  все  зробить  могли?..

                                               Була  тоді  я  з  чорною  косою,
                                               І  очі  не  були  мої  сумні,
                                               Бродить  любила  ранньою  росою
                                               І  все  навкруг  всміхалося  мені...

                                                 А  ти,  як  дуб  міцний  був  і  високий,
                                                 В  уяві  я  це  бачила  і  в  снах...
                                                 І  погляд  твій  ласкавий  і  глибокий,
                                                 І  усмішка  щаслива  на  устах.

                                                 Роки  спливли,  наповнені  до  краю,-
                                                 Робота,  дім,  турботи,  суєта.
                                                 Та  ми  з  тобою  часом  відчували,
                                                 Що  нам  в  житті  чогось  не  вистача...

                                                 І  ось,  нарешті,  стрілись  ми  з  тобою,
                                                 Хоч  в  зиму  вже  пливуть  наші  літа,
                                                 Ми  підем  тепер  стежкою  одною,
                                                 Нам  посміхнулась  осінь  золота.

                                                 Не  буде  поміж  нас  більше  розлуки,
                                                 Ще  душі  в  нас  з  тобою  молоді,
                                                 Не  втратили  ще  лагідності  руки,
                                                 І  очі  твої  сіро  -  голубі...

                                                 Нічого,  що  не  стрілись  ми  весною,
                                                 Терпіть  навчились  прикрощі  буття.
                                                 Ми  справжньою  окрилені  любов"ю,
                                                 Не  зчерствіли  в  нас  душі  і  серця!..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725664
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.03.2017


МОЇ ЧАГАРІ… (проза)

                                                                                           Далеко  -  далеко    вже  моє    дитинство,
                                                                                           живими    лишились    спогади    барвисті...
               Не  відкрию  я  секрету,  бо  певне  всім  відомо,  що  світ  дитинства  привабливий  і  чарівний,  навіть  тоді  коли  воно,  (дитинство),холодне,  голодне,  обірване,  а  часом    і  страхітливе,  а  ще  колюче  зі  збитими  колінами,  подряпаними  руками  і  ногами,але  таке  щире,  вільне,  радісне,  бо  в  ньому  можливі  усякі  дива  і  незвичайні  пригоди.
     У  мого  покоління  дитинство  було  важким  і  страхітливим,оповите  чорним  димом,  грохотом  вибухів,  знущаннями,  а  часом  і  смертю...Важким  воно  було  і  в  повоєнні  роки:  голодне,  босоноге,  часом  і  в  непосильному  труді...І  хоч  воно  повторилося  у  моїх  дітях,  потім  в  учнях,  в  онуках,  я  поринаю  у  нього  з  головою,  часом  посміхаюся,  а  часом  змахуючи  сльозу,  оцінюю  своїм  життєвим  досвідом,  десь  себе  виправдовую,  а  десь  і  дорікаю,  за  дечим  жалкую,  та  все  ж  більше  -  радію.  Бо  то  ж  -  дитинство!..
     На  моїй  вулиці  дітей  було  багато,  ми  всі  товаришували,  організовували  колективні  ігри,  бігали,  гралися,  у  річці  купалися...Та  в  мене  ,  а  можливо  і  не  лише  в  мене,  були  й  потаємні  місця,  де  я  могла  усамітнитися,  поміркувати,  помріяти,  пожуритися,  а  то  й  поплакати.  Ось  і  сьогодні  перед  очима,  (хоча  й  в  уяві),  бачу  вибалок  із  зарощими  кущами  і  ніби  відчуваю  духмяний  вітерець,  який  вихоплює  із  тих  кущів  такі  солодкі  пахощі,  таку  ніжну  свіжість,  що  мені  хочеться  знову  заховатись  у  тих  кущах,  як  тоді,  коли  доводилось  перебороти  образу  сусіда    діда    Івана,  який  вилаяв  мене  за  те,  що  я  не  догледіла  корівку  на  пасовищі  і  та  забрела  у  його  кукурудзу...А  іншим  разом  за  насмішки  брата  за  мої  чорнильні  клякси  у  зошиті,  (  у  нього  їх  ніколи  не  було),  а  ще  іншим  разом  на  вчителя,  який  поставив  мені  "3",  а  тим,  хто  в  мене  списав  розв"язання  контрольних  завдань,  "4",  а  то  й  "5",  бо  на  моєму  аркуші  були  закреслення  й  виправлення,  а  в  них  не  було,  бо  вони  ж  тільки  списували.  А  ще  на  сусіда  свого  Петька,  який  з  усмішечкою  й  незрозумілим  мені  виразом  у  очах  оповів  і  розкрив  найпотаємнішу  таємницю  людського  зачаття.  І  навіть  тоді,  коли  вже  старшокласницею  мене  образив  своїм  приставанням  комсорг  школи,  коли  ми  удвох  йшли  степом  пізно  вечером  із  комсомольських  зборів...
     Той  чагарник  виручав  мене  завжди,  я  ховалася  у  нього  від  усього  світу,  давала  волю  сльозам,  а  потім  оновлена,  незважаючи  на  подряпини,  йшла  до  річки,  вмивалася,  або  й  купалася,  і  бралася  за  будь-яку  справу,  і  все  в  мене  виходило  добре.  Певне,  чагарник  мав  якусь  свою  чудодійну  силу.
       Та  найбільше  він  мене  виручав,  коли  я  навчалася  в  5  і  в  6  класах,  коли  маму  за  те,  що  вона  зварила  самогон,  без  якого  їй,  бідній  вдові,  не  можна  було  ні  город  виорати,  ні  соломи  чи  соняшничиння  привезти  зі  степу,  щоб  ми  не  мерзли  у  холодній  хаті  взимку.  За  той  самогон  мамі  присудили  1  рік  тюрми.  Ми  з  братом  залишилися  удвох.  Город  був  ораний.  Посадити    нам  допомогли  школярі,  які  прийшли  до  нас  одного  недільного  дня  разом  з  класним  керівником.  Всю  іншу  роботу    нам  доводилося  робити  самим.  Один  -  два  рази  на  тиждень,  до  нас  приходила  бабуся,  приносила  нам  якісь  продукти,  та  й  готувала  для  нас  їжу.  Для  нас  це  було  свято,  бо  ж  не  треба  було  думати  з  чого  зварити  якусь  їжу.
       Найважче  стало  тоді,  коли  наступили  холоди.  У  нас  не  виходило  натопити  до  тепла  хату,  ми  мерзли,  внаслідок  чого  я  захворіла.  Тоді  брата    забрала  до  себе  бабуся,  а  мене  влаштували  до  маминого  двоюрідного  брата,  який  жив  недалеко  від  нас.  Родина  у  нього  багатодітна,  дві  найстарші  доньки  жили  і  працювали    у  Кіровограді,  а  інші  ходили  до  школи,  крім  Валі  і  Олі,  які  ще  були  малі.  У  цій  сім"ї  я  ніби  заново  народилася.  Хоч  жили  вони  й  бідно,  але  обстановка  була  дуже  доброю,  мене  сприйняли,  як  рідну.  Дядько  робив  у  колгоспі  ветеринаром,  приходив  додому  пізно,  але  всі  його  завжли  чекали,  зустрічали  і  лише  потім  вечеряли  і  лягали  спати.  Діти  обнімали  татка,  він  кожному  говорив  щось  лагідне,  жартував,  не  оминав  і  мене.  Іноді  приїжджали  старші  доньки,  завжди  привозили  гостинці  кожному,  в  тому  числі  й  мені.  Пам"ятаю,  як  одного  разу  привезли  кожному  із  нас  по  великому  шматку  твердого  цукру,  і  тоді  чаї,  заварені  гілочками  вишень,  чи  малини,  ми  пили  не  доливаючи  відваром  з  цукрових  буряків  і  дуже  засмутилися,  коли  цукор  закінчився.
 Я  прожила  у  цій  сім"ї  4  місяці,  до  повернення  мами.  Для  мене  цей  час  був  найкращим  у  моєму  дитинстві,  адже  я  відчула,  що  означає  жити  у  справжній  родині.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725368
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 24.03.2017


НЕПОРОЗУМІННЯ… (гумор)

                                     "Що  з  тобою,  доню  мила,
                                       чом  плачеш  так  гірко?"
                                     "Та  було  непорозуміння
                                       з  твоїм  чоловіком!"

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725205
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.03.2017


НА КОНЦЕРТІ… (гумор)

                                           На  концерті  розмовляють
                                           дві  дружини  босів:
                                           як  живуть,  як  заробляють
                                           чоловіки  гроші...

                                             Зауваження  із  зали
                                             жіночки  почули:
                                           -Досить  вам  вже  розмовляти,
                                             гарна  ж  увертюра.

                                             Одна  криво  усміхнулась,
                                             закопилив  губи,
                                             і  капризно    огризнулась:
                                           -Від  вертюри  чую!..
                                                         

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725204
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.03.2017


ЗА ВЕЧЕРЕЮ… (для малечі)

                                           Одну  ложку  -  за  бабусю,
                                           ну  а  другу  -  за  матусю,
                                           потім  ложку  -  за  сестричку,
                                           ще  -  за  хитрую  лисичку.
                                           І  за  татка  -  ще  хоч  раз,
                                           і  за  діда  -  про  запас,
                                           ще  й  за  котика  рудого,
                                           і  за  півника  малого.
                                           І  за  лялечку  Іринку,
                                           ще  за  тітоньку  Маринку,
                                           і  за  хлопчика  Андрюшу,
                                           і  хоч  трішечки  за  Хрюшу.
                                           За  Степашку,  за    Дружочка,-
                                           вже  й  не  дуже  повна  ложка...
                                           Ще  не  з"їли  за  цапка,
                                           а  тарілка  вже  й  пуста...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724980
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.03.2017


НЕ ЖУРЮСЯ, НЕ БОЮСЯ…

                                     Не  журюся  я  вже  й  не  боюся,
                                     що  спливають  роки,  як  вода.
                                     І  на  світ  я  з  любов"ю  дивлюся,
                                     хоч  буває  на  жаль  і  біда.
                                     Нам  сьогодні  нелегко  живеться,
                                     та  в  житті  все  ж  і  радість  бува,
                                     хтось  з  сусідів  мені  усміхнеться,
                                     і  душа  моя  враз  заспіва.
                                     То  онуки  і  діти  приїдуть,
                                     хоч  у  них  своїх  справ  вистача,
                                     і  недовго  зі  мною  побудуть,
                                     та  все  ж  радість  мене  обійма.
                                     Доглядаю  й  вирощую  квіти,
                                     й  на  городі  роблю  щось  щодня,
                                     не  втрачаю  я  здатність  радіти,
                                     є  і  друзі  у  мене,  й  рідня.
                                     Телефоном  я  з  ними  спілкуюсь,
                                     в  Інтернет  теж  заходжу  щодня,
                                     і  пишу,  і  читаю,  й  кручуся,
                                     така  вдача  напевне  моя!
                                     Не  журюся  я  вже  й  не  боюся,
                                     бо  ж  весна  і  мене  обняла.
                                     І  щоденно  я  Богу  молюся,
                                     щоб  закінчилась  швидше  війна!
                                                                                             

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724825
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.03.2017


ДАВАЙТЕ ЗУСТРІНЕМОСЬ ЗНОВУ…

           Я    згадую  пору  чудову,-
           дитячі  роки    золоті:
           і  річку,  долини  й  діброви,
           і  наші  розваги  прості.
                                                   І  працю  в  колгоспі  і  дома,
                                                   Баштани,  садки  і  ставки…
                                                   Ми  вчилися  жить  по-новому,
                                                   Читали  цікаві  книжки.
           Тоді  не  було  Інтернету,
           і  «телеків»  теж  не  було,
           та  ми  відчували  планету,
           і  жити    цікаво  було…
                                                     Навчання    пора  закінчилась,
                                                     розбіглися  наші  стежки,
                                                     по  світу  ми  всі  розлетілись,
                                                     неначе  невтомні  пташки.
           І  кожен  із  нас  свою  долю,
           по-своєму  сам  будував,
           та  пам"ять  лишилась  про  школу
           і  кожен  свій  клас  пам"ятав.
                                                     З  тих  пір  60  літ  минає,
                                                     зібратися    хочемо  ми,
                                                     багато  вже  кожен  з  нас  знає,
                                                     поважними  стали  людьми.
         Звертаюся  знов  я  сьогодні,
         до  тих,  що  лишились  живі:
         давайте  зустрінемось  знову,
         згадаєм  роки  молоді.
                                               Село  наше  рідне  і  школа,-
                                               пізнають  ще  нас,  а  чи  ні?..
                                               Та  ми  вже  до  всього  готові,
                                               й  співати  ще  хочем  пісні.
       В  своєму  житті  ми  здолали
       дороги  важкі  і  круті,
       і  спокою  майже  не  знали,
       й  сьогодні  ми  також  в  путі.
                                               Не  часто,  та  все  ж  ми  стрічались:
                                               і  в  школі,  і  просто  в  путі,
                                               й  робити  усе  намагались,
                                               щоб  краще  було  все  в  житті.
         Ця  зустріч  вже  буде  остання,
         бо  кроки  вже  в  нас  нелегкі,
         минулися  наші  світання,
         і  ноші  на  плечах  важкі...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724549
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.03.2017


КОЛИСКОВА ДЛЯ ВНУЧКИ… (2)

                                         Спи,  моя  внучко,  маленька,  рідненька,
                                                         як  пташеня  у  гнізді.
                                         Може  ти  в  сні  політаєш  легенько,
                                                         як  вітерець  навесні.
                                         Може  у  сні  я  полину  з  тобою
                                                         в  райські  чудові  сади.
                                         Ми  політаєм  у  снах  тих  казкових,
                                                         й  вернемось  знову  сюди.
                                         Крила  ростуть  лише  в  казці  чудовій,
                                                         та  у  хорошому  сні.
                                         Будь  же,  онучко,  смілива  й  здорова,
                                                           й  буде  спокійно  мені.
                                         В  снах  ти  побачиш  простори  і  море,
                                                             далі  небесні  ясні.
                                         Я    поспіваю    тобі    колискову,
                                                             спи  і  зростай,  люба,  в  сні...
                                         Хай  тобі  сняться  поля  і  діброви,
                                                             квіти,  садки  і  гаї.
                                         Хай  присипляє  моя  колискова,
                                                               радує  серце  мені.
                                         Будь  же  щаслива,  онученько  мила,
                                                               ти  й  у  житті,  як  у  сні.
                                         І  не  втрачай  ти  у  снах  своїх  крила,
                                                               і  колискові  пісні...
                                         
                                     

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724435
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.03.2017


МИ НЕ СИРОТИ У БОГА…

                                     Хоч  важка  у  нас  дорога,                        Сталось  так  уже,  як  сталось,
                                     ми  не  сироти  у  Бога.                                    не  так  вийшло,  як  бажалось.
                                     Хоч  реалії  й  сумні,-                                        Із  московської  тюрми,-
                                     ми  в  цім  світі  не  одні...                              знов  рабами  стали  ми.
                                                                                     Домоглися  ми  Свободи,
                                                                                     не  раби  ми  й  від  природи.
                                                                                     Кажуть:  "Бідні,  бо  дурні,
                                                                                     а  дурні,  бо  бідні..."                          
                                       Вийшло  так,  що  до  "руля",-                Чи  послабили  й  згубили
                                       ми  не  тих  обрали...                                          українську  гідність?..
                                       І  звели  вже  до  нуля,                                      Чи  не  дуже  проявили
                                       навіть  те,  що  мали.                                          громадську  активність...
                                                                                         Пройдисвіти  й  шахраї
                                                                                         дорвались  до  влади,
                                                                                         все  взяли  в  руки  свої
                                                                                         й  придушили  Правду...
                                       Хоч  Майдан  всіх  розбудив                      Вибір  знову  не  такий,
                                       і  вселив  Надії,                                                          знов  не  ті  у  владі,
                                       і  активність  відновив,                                    олігархів  і  панів
                                       й  до  Європи  Мрії...                                              вистача  і  в  Раді...
                                                                                         Та  відомо  ж  всім  давно:
                                                                                         там  буде  порядок,
                                                                                         де  в  Громади  те  весло,
                                                                                         що  веде  до  Правди!..
                                         Домагаються  висот,                                        Тож  прийшла  уже  пора,
                                         де  господар  є  народ,                                    вивести  із  влади,
                                         а  не  купа  олігархів,                                        олігархів  всіх  до  тла,
                                         що  брехать  уміє  й  красти...                  й  домогтися  Правди!..
                                                                                         Хоч  важка  знов  жде  дорога,
                                                                                         ми  не  сироти  у  Бога.
                                                                                         Візьмем  владу  в  свої  руки,
                                                                                         зникнуть  сум  і  болі,  й  муки!..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724049
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.03.2017


ВЕСНА, ЯК ЮНІСТЬ…

                                                   Весна,  як  юність,-
                                                   і  в  ній  є  тривоги,
                                                   веселощі  й  хмурість
                                                   і  нові  дороги.
                                                                                   Весела  багатством,
                                                                                   а  щедра  красою,
                                                                                   живе  молодецтвом,
                                                                                   то  й  зветься  -  весною!      
                                                   Така  ж  швидкоплинна,                                          
                                                   як  молодість-юність,
                                                   у  часі  -  невпинна,
                                                   не  зна,  що  є  трусість.
                                                                                     Як  в  небі  хмаринка,
                                                                                     вона  синьоока,
                                                                                     не  знає  спочинку,
                                                                                     в  ній  сутність  глибока.
                                                     І  дума  про  старість,
                                                     у  неї  відсутня,
                                                     незвична  їй  хмурість
                                                     вона  завжди  юна!..
                                                                                       Весна,  як  і  юність,-
                                                                                       долає  тривоги,
                                                                                       нестатки  і  хмурість,
                                                                                       і  нові  дороги!...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723869
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.03.2017


ВЕСНЯНУ ДАЮ ЗАГАДКУ, ДОБРИМ ЛЮДЯМ НА ВІДГАДКУ…

                                                 1.  Що  біжить  без  спочинку,
                                                         не  стає  ні  на  хвилинку,
                                                         не  старіє,  не  вмирає,
                                                         а  все  нищить,  забирає?
                                                 2.  Прояснилось  наверху  -
                                                         і  земля  стоїть  в  пуху?
                                                 3.  Куди  ступиш-  всюди  маєш,
                                                         хоч  не  видиш  -  уживаєш?
                                                 4.  Коло  носа  в"ється,
                                                         в  руки  не  дається?
                                                 5.  Ані  тіла,  ані  духа,
                                                         має  писок,  шкіру  й  вуха?
                                                 6.  Усе  життя  ходить,
                                                         а  з  місця  не  сходить?
                                                 7.  Живу  -  не  жую,              
                                                         їм  та  набираю,                                                                                                                                                                                                                                                    
                                                         все  життя  моє  у  тім,  
                                                         з  голоду  вмираю?
                                                 8.  Ніг  багато,  а  додому  на  спині  їде?
                                                 9.  Ростом  невеличка,
                                                         ні  звір,  ні  птичка.
                                                         А  землю  риє,
                                                         будинок  будує?
                                               10.  Швидко  гризе,
                                                           дрібно  жує,
                                                           сама  не  ковтає,-
                                                           хто  відгадає?..

                                             Відгадки:  1.Час.  2.Весна.  3.Повітря.  4.Запах.  5.Чобіт.
                                                                           6.Годинник.  7.Вогонь.  8.Борона.  9.Лопата.  10.Пилка.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723867
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.03.2017


НАМ НЕ ЗМІНИТИ ВІЧНОСТІ ЗАКОНИ…

                                         Я  б  збудувала  міст  до  тебе,  сину,
                                         Та  неможливо  в  вічність  міст  звести,
                                         Пливуть  у  небі  хмари  диво-сині,
                                         Що  так  похожі  на  якісь  мости.
                                         Я  б  міст  сплела  із  хмар  і  райдуг,  сину,
                                         Та  не  дістать,  бо  високо  вони,
                                         Мрії  мої  й  чекання  мої  сиві,
                                         Наповнені  любові  і  жури.
                                         Колись  веселки  в  небі  голубому,-
                                         Нам  розсипали  диво-кольори,
                                         Їх  не  дістати  човнику  земному,-
                                         Ніколи  і  ніякої  пори.
                                         В  уяві  бачу  міст  до  тебе,  сину,
                                         І  човник  мій  до  тебе  підплива,
                                         Ти  не  сумуй,  що  я  до  тебе  лину,
                                         Мій  час  земний  вже  фініш  пробива...
                                         Нам  не  змінити  вічності  закони,
                                         Вони  святі  й  таїна  в  них  своя,
                                         Усе  земне  також  має  кордони,
                                         І  лише  мить  тривалості  життя!
                                         Не  знаю  я,  чи  стрінемось  ми,  сину,
                                         В  позаземних  тих  вічностях  буття,
                                         Та  я  до  тебе  завжди,  сину,  лину,-
                                         Любові  сповнена  і  каяття!..
                                         Прости,  що  я  тебе  не  врятувала,
                                         І  що  малий  був  час  в  тебе  земний,
                                         Напевне  я  чогось  не  врахувала,
                                         Земний  твій  човник  виявивсь  хитким...
                                         Та  все  ж  будую  міст  до  тебе,  сину,
                                         Не  знаю,  чи  зумію  я  його  звести,
                                         А  ти  чекай,  до  тебе  я  прилину,..
                                         Хоч  у  думках  і  мріях  назавжди!..
                                                                                 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723320
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.03.2017


МЕНЕ СТРІЧАЄ ХАТА…

                                     З  далекої  дороги                              Нема  давно  бабусі,
                                     мене  стрічає  хата.                          ані  сестри,  ні  брата...
                                     Нема  вже  в  ній  нікого,-          Ой  доле,  моя  доле,
                                     ні  мами,  ані  тата.                            ой  хато,  моя  хато!..
                                                                                   У  ті  часи  далекі,-
                                                                                   нелегко  нам  жилося,
                                                                                   майбутнє  незбагнене,-
                                                                                   мереживом  плелося.
                                     Угодно  було  долі                                Ти  все  перетерпіла:
                                     розвіять  нас  по  світу,                  нестатки  й  порожнечу,
                                     тобі  додали  болю                              схилилась  і  поблідла,
                                     невдячні  твої  діти.                            ти  якось  недоречно.
                                                                                   Ми  розбрелись  по  світу
                                                                                   шукати  свою  долю.
                                                                                   А  потім  й  наші  діти
                                                                                   свою  плекали  волю.
                                     Знаходили  й  старіли,                      І  ось  я  біля  тебе,
                                     втрачали  теж  багато,                      одна,  як  та  билина,
                                     та  вірили  і  знали,                                  вернулася  з  дороги,
                                     що  нас  чекає  хата.                              утративши  всі  сили.
                                                                                   Всього  було  доволі
                                                                                   в  моїм  житті  багато...
                                                                                   Я  вдячна  Богу  й  долі,-
                                                                                   мене  діждалась  хата.
                                     Стерпілося  багато,-                          Тому  я  й  повернулась
                                     в  моїй  жіночій  долі...                        з  далекої  дороги,
                                     Я  знаю,  моя  хато,                                  а  ти  мені  всміхнулась
                                     ти  здатна  зменшить  болі.            й  повірила,  небого.
                                                                                     І  я  безмежно  вдячна
                                                                                     тобі,  моя  хатино,
                                                                                     ти  пристань  моя  вічна,
                                                                                     а  я  твоя  дитина.
                                       Перед  тобою,хато,-                          Я  все  про  тебе  знаю,
                                       я  стану  на  коліна,                              й  сьогодні  заспокою,
                                       і  знаю  я,  і  вірю,                                      і  щиро  обіцяю,-
                                       що  ти  все  зрозуміла.                      завжди  буду  з  тобою!..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723255
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.03.2017


НА СТАДІОНІ…

                                               На  стадіоні  вболівальник,
                                               питає  хлопчика  одного:
                                             "А  звідки  в  тебе,  хлопче,  гроші,
                                               на  квитка  дуже  дорогого?"
                                               Повідомля  хлопчик  охоче,
                                               що  цей  квиток  купив  татко.
                                             "А  де  ж  твій  татко!"-той  питає.
                                           "Та  дома...Він  квитка  шукає!.."

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722878
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.03.2017


ЛІРИЧНА РОЗМОВА…

                                                       Зимою  бабця  пригадала
                                                       любов  і  молодість  свою,
                                                       і  діда  стиха  запитала:
                                                     "Чи  відчуваєш  ти  весну?"
                                                     "Звичайно,  Ганю,  відчуваю,
                                                       дещо  для  неї  вже  й  роблю:
                                                       зремонтував  граблі,  лопати,
                                                       зробив  тобі  сапу  нову,
                                                       а  для  цибулі  і  картоплі,-
                                                       з  лози  ось  кошики  плету?"

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722874
рубрика: Інше, Iнтимна лірика
дата поступления 11.03.2017


КОЛИСКОВА ДЛЯ ОНУКА (2)

                                               Спи,  мій  онучку,  спи,  мій  маленький,
                                                             ти  народивсь  навесні.
                                               Це  я  для  тебе  пишу  казки  й  вірші
                                                               і  колискові    пісні.
                                               Я  напишу,  тобі,    казку    чудову,
                                                               й  буду  читати  тобі.
                                               Дай,  Боже,  добре,  щоб  в  світі  жилося,-
                                                                 у  цім  нелегкому  житті.
                                               Хай  тобі  сняться  широкі  простори,
                                                                 хвилі  морські  голубі,
                                               Я    поспіваю,    тобі,    колискову,
                                                                 а  ти  зростай,  любий,  в  сні.
                                               Хай  тобі  сняться,  мій  любий  онучку,
                                                                 близькі  й  далекі  краї.
                                               Не    забувай    мою  казку  і  вірші,
                                                                   і  колискові  пісні.
                                               Будь  же  щасливий  в  своїм  ріднім  краю
                                                                   і    здоровеньким    рости.
                                               В  сон  хай  приходить  чарівна    Жар  -  птиця,
                                                                   й  краплі  живої  води.
                                               Спи,  мій  онучку,  спи,  мій  маленький,
                                                                     ти  народивсь  навесні.
                                               Вечір  чудовий,  весняний,    тихенький,
                                                                     сни    навіває  й  пісні...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722762
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.03.2017


В ЖІНКАХ І ЛЮБОВ, І КРАСА…

                                                       Без  вітру  не  родить  жито,
                                                       без  сонця  немає  тепла,
                                                       без  жінки  не  можна  жити,
                                                       бо  в  жінці  Любов  і  Краса...
                                                       
                                                       Найкращі  жінки  в  Україні,
                                                       у  світі  таких  не  знайти,
                                                       матусі  усі  берегині,
                                                       в  Любові  вам  жить  і  цвісти!..

                                                       Дівчатка,  дівки,  молодиці,-
                                                       ну  де  ще  така  є  краса?..
                                                       І  ті  що  уже  в  надвечір"ї,
                                                       та  ж  з  ними  й  душа  воскреса.

                                                       Уміють  усі  працювати,
                                                       душа  в  них  постійно  співа,
                                                       плекати  уміють  і  ждати,
                                                       хоча  їм  й  нелегко  бува...

                                                       Шановні  мої  берегині,-
                                                       без  вас  і  життя,  не  життя,
                                                       найкращі,  кохані,  єдині,-
                                                       ви  людства  всього  майбуття!..

                                                       Зі  святом  я  всіх  вас  вітаю,
                                                       ви  світу  Любов  і  Краса,
                                                       здоров"я    й  наснаги  бажаю,
                                                       сьогодні  й  на  довгі  літа!..                                                          

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722354
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.03.2017


ДАЛЕКО - ДАЛЕКО ВЖЕ МОЄ ДИТИНСТВО…

                                         Далеко-далеко                                        Так  вийшло,  що  тато
                                         вже  моє  дитинство,                            не  вернувсь  з  війни,
                                         і  шовкові  трави,                                      довелось  багато
                                         й  небо  синьо-чисте                            зазнать  нам  біди.
                                                                                           І  жили  ми  бідно,
                                                                                           й  хату  будували,
                                                                                           і  часом  голодні
                                                                                           ми  спати  лягали.
                                       Коли  збудували,                                        Мама  у  колгоспі
                                       трохи    легше  стало,                              весь  час  працювала,
                                       та  хвороба  й  голод,-                            домашню  роботу  
                                       сестричку  забрали.                              на  нас  покладала.
                                                                                         Щодня  нам  матуся  
                                                                                         наряди  давала:
                                                                                         ми  і  вишні  рвали,
                                                                                         і  город  сапали.
                                     В  череду  корівку                                        Вечорами  мама
                                     щодня  виганяли,                                        з  нами  розмовляла,
                                     і  живність  кормили,                                про  життя  і  тата  
                                     й  сіно  доглядали.                                      нам  розповідала.
                                                                                       Ми  усе  зробити
                                                                                       завжди  намагались,
                                                                                       спішили  в  долину,
                                                                                       щоб  трохи  погратись.
                                     У  річці  купались,                                        Кавуни  і  дині,
                                     ще  й  рибу  ловили,                                  в  нас  свої  були,
                                     потім  на  кабиці,                                          шовковиця  й  сливи,-
                                     ми  юшку  варили.                                      вижить  помогли.
                                                                                   Картоплю  варили  
                                                                                   в  старім  казані,
                                                                                   з  гілочок  малини,-
                                                                                   ми  пили  чаї.
                                     Іноді  бувало,                                              І  тоді  від  мами
                                     що  ми  загуляли,                                    нам  перепадало,
                                     й  деяку  роботу,-                                    віник  і  лозина,-            
                                     зробить  не  встигали.                        по  спинах  вінчали...
                                                                                     Віника  й  лозини
                                                                                     брат  мій  не  боявся,
                                                                                     й  мене  захистити
                                                                                     завжди  намагався.
                                     -Ой,  не  бийте  Валю,                          Досить,  що  між  нами
                                       а  бийте  мене,                                            Галинки  нема,
                                       бо  вона  маленька,                              її  смерть  забрала,
                                       не  дай  Бог  помре.                              та  й  Валя  ж  мала...
                                                                                 Василько,  мій  братик
                                                                                 мене  захищав,  
                                                                                 і  песик  кудлатий
                                                                                 мене  не  кусав.
                                     Мама  витирала                                      Залюбки  й  до  школи
                                     із  очей  сльозу,                                      ми  з  братом  ходили,
                                     лагідно  казала:                                    бувало  й  голодні,
                                 -  Та  я  ж  вас  люблю!                          уроки  учили...
                                                                               Ой  як  же  далеко
                                                                               вже  моє  дитинство,
                                                                               живими  лишились
                                                                               спогади  барвисті...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722111
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.03.2017


ЗАГАДАЮ Я ЗАГАДКУ ДОБРИМ ЛЮДЯМ НА ВІДГАДКУ…

                                           1.  Цвіте  синьо,  лист  зелений  квітник  закрашає,
                                                   хоч  мороз  усе  побив  -  його  не  займає.
                                           2.  Діжа  на  діжі,  зверху  маяк,
                                                   ніхто  не  відгадає  зроду  ніяк.
                                           3.  Є  голова  -  без  волосся;  є  очі  -  нема  брів;  
                                                   є  крила  -  не  літає,  в  холоді  не  мерзне,  спеки  не  боїться.
                                           4.  Швець  -  не  швець,  кравець  -  не  кравець,  
                                                   держить  в  роті  щетину,  в  руках  -  ножиці.
                                           5.  Які  ноги,  такий  ніс,  по  болоту  ходить  скрізь,
                                                   хату  на  хаті  має,  жабам  рахунок  знає.
                                           6.  Швидко  й  гарно  скрізь  літає,  безліч  мошок  поїдає,
                                                   під  дашком  гніздо  будує,  тільки  в  нас  все  ж  не  зимує.
                                           7.  Біле,  як  сніг,  чорне,  як  жук,зелене,  як  гай,
                                                   вертиться,  як  біс,  і  повертає  в  ліс.
                                           8.  Маленький  хлопчик  у  сірій  свитинці
                                                   по  дворах  стрибає,  крихотки  збирає.
                                           9.  В"ється,  стука  молоток,  поправляє  нам  садок.
                                         10.  Уночі  гуляє,  а  вдень  спочиває,
                                                   має  круглі  очі,  бачить  серед  ночі.

                                           Відгадки:  1.Барвінок.    2.Очерет.    3.Риба.    4.Рак.    5.Лелека.
                                                                         6.Ластівка.    7.Сорока.    8.Горобець.  9.Дятел.    10.Сова.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721947
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.03.2017


ПОСАДИ, ДІВЧИНО, БІЛЯ ХАТИ КВІТИ…

                                             Посади,  дівчино,                              Розказуй  щоденно,
                                             біля  хати  квіти,                                  квітам  свої  думи,
                                             їх  дощі  умиють,                                  поріднися  з  ними,
                                             і  обвіє  вітер.                                          легше  тобі  буде.
                                             Будеш  ти  дивитись,-                  Непорочні  квіти,
                                             кожен  день  на  квіти,                  лукавить  не  вміють,
                                             і  будеш  молитись,                          а  печаль  і  тугу,
                                             щоб  милий  приїхав...                і  смуток  розвіють...
                                                                                     Розмовляй  із  ними,-
                                                                                     квіти  ті  -  пророчі,
                                                                                     довіряй  їм  мрії,
                                                                                     ти  свої  дівочі.
                                                                                     Не  осудять  квіти,-
                                                                                     твої  мрії  й  думи,
                                                                                     з  ними  легше  жити,
                                                                                     легше  й  ждати  буде!..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721774
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.03.2017


ПТАШИНИЙ ПАРАД…

                                         А  весною  у  природі,-                                Он  синичка  на  всі  боки
                                         всі  пісні  на  один  лад:                              своє  сипле:  "сю-сю-сю!"
                                         про  любов,  гарну  погоду,                  А  ворони,  як  сороки,-
                                         про  тепло,  про  мир  і  сад...                вже  сидять,  як  на  посту.
                                                                                           На  модрині,  біля  дуба,-
                                                                                           повсідалися  шпаки,
                                                                                           чорновиддя,  ніби  згуба,
                                                                                           додають  жури  й  граки...
                                       Здавна  нам  усім  відомо,                          Когось  втратили  в  дорозі
                                       в  парах  всі  живуть  шпаки,                  і  сумні  тепер  сидять,
                                       я  рахую  їх  свідомо,                                        непорушно  і  скорботно,-
                                       щось  непарно,  все  ж  таки...              тихо  й  жалісно  пищать...
                                                                                           Може  реквієм  шпачиний,-
                                                                                           по  загиблому  звучить,
                                                                                           а  сумний  їх  дух  пташиний,-
                                                                                           у  піснях  тепер  пищить...
                                       Не  праві  либонь  синички,                      З  півгодини  я  дивилась,-
                                       що  пісні  на  один  лад,                                    на  пташиний  цей  рейвах,
                                       зрозуміють  вони  швидко,                        розглядала,  усміхалась,-  
                                       що  в  житті  буває  всяк!                                весняний  птахів  парад!
                                                                                           Споглядала  й  розуміла,-
                                                                                           вони  стомлені  сидять,
                                                                                           відпочинуть  й  знов  за  діло,-
                                                                                           гнізда  будуть  будувать!
                                       А  весна  ж  пора  чудова,                                Прийде  час,  розквітнуть  квіти,
                                       і  чарівні  в  ній  пісні,                                            заспівають  солов"ї,
                                       мова  птахів  загадкова,                                  і  дорослі,  й  малі  діти,-
                                       до  вподоби  і  мені.                                                теж  співатимуть  пісні!!!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721577
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.03.2017


ЯКБИ МОЖНА БУЛО…

                                                 Якби  можна  було                                      Хоч  невдачі  й  тоді,-
                                                 повернути  той  час,                                в  нас  бували  не  раз,
                                                 коли  нам  все  цвіло,                              ми  були  молоді,
                                                 і  було  все  гаразд.                                    й  не  боялися  зрад.
                                                                                                   Хоч  не  мали  прикрас,
                                                                                                   та  раділи  весні.
                                                                                                   І  дивились  на  нас,-
                                                                                                   сонце  й  зорі  ясні.
                                                 Ми  обачні  були,-                                      Нам  здавалось  тоді,-
                                                 і  хотіли,  й  могли,                                      що  ми  в  казці  жили,
                                                 ми  життя  берегли,                                  і  дороги  круті,
                                                 і  в  любові  жили.                                        ми  здолати  могли.
                                                                                               Та  вогонь  той  чомусь,
                                                                                               в  нас  з  роками  потух,
                                                                                               не  збагнули  якось,
                                                                                               де  подівся  той  дух.
                                               Невгамовні  були,                                        Розбрелись  хто  куди,
                                               не  відчули  біди,                                            стали  ніби  чужі,
                                               хоч  в  любові  жили,                                  і  жили  між  людьми
                                               розійшлись  назавжди.                        ми  з  печаллю  в  душі.
                                                                                               Якби  можна  було
                                                                                               повернути  той  час,
                                                                                               друзі  вірні  й  село,
                                                                                               не  покинули  б  нас!
                                               Не  вернути  ніяк,                                          Працювали  й  жили,
                                               що  було  дороге,                                          й  сумували  не  раз.
                                               ми  не  знаєм  хто  й  як                              Повернуть  не  змогли,
                                               в  цьому  світі  живе...                                неповторний  той  час.
                                                                                             Пам"ятаю  все  я,
                                                                                             пам"ята  кожен  з  нас,
                                                                                             нас  з"єднає  земля,
                                                                                             через  деякий  час...
                                                                                       

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721384
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.03.2017