геометрія

Сторінки (26/2548):  « 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 »

ПОЕЗІЇ ЧАКЛУНКИ

Від  зливи  слів  живих  в  мені,-
Ніде  немає  порятунку…
То  грає    на  моїй  струні
Осінь  –  поезії  чаклунка…
                                 У  цю  осінню  благодать,
                                 осінь  слова  мої  колише…
                                 Не  хочу  я,  й  не  можу  спать,
                                 душа  диктує,  рука  пише…
   Вже  роздягла  природа  сад,
   зима  в  потилицю  вже  дише…
   Пливуть  слова,  як  диво-клад,
   Зима  у  спокій  мене  кличе…
                                           Не  піддаюся  я  зимі,
                                           разом  із  осінню  чаклую…
                                           І  знову  ніби  на  струні,-
                                           слова  кладу,  ніби  малюю…
   І  візерунки  вже  нові,
   рядки  вкладаю  на  папері…
   Стрункі  виходять  всі  живі,-
   мчать  на  зимовій  каруселі…
                                           Отак  живу,  завжди  пишу,
                                           звісно,  лиш  те,  що  з  серця  лине…
                                           Благословляю  тишину,
                                           хоч  час  за  обрій  мене  кличе…
     Туди  я,  звісно,  не  спішу,
     хоч  не  шукаю  й  порятунку…
     Може,  як  зиму  полюблю,-
     стане  й  вона  тоді  чаклунка…
                                             Ще  й  допоможе  мені  жить,
                                             тому  я  зиму  вже  й  чекаю…
                                             Осінь  мені  ночами  снить,
                                             а  я  нові  вже  плани  маю!..    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816159
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 03.12.2018


ДРУЖБА РОДИТЬСЯ В БІДІ… ( з народної мудрості)

                                     Без  сім"ї  мені  й  без  друзів,-
                                     широчінь  життя  німа...
                                     Ворогів  в  моїй  окрузі,-
                                     не  було  й  нині  нема...
                                                           Про  сім"ю  я  вже  писала,-
                                                           в  ній  усе  моє  життя...
                                                           Друзів  завжди  гарних  мала,
                                                           і  сьогодні  з  ними  я...
                                     Хоч  стрічаємось  ми  рідко,-
                                     всі  у  клопотах  буття...
                                     відчуваю  їх  підтримку
                                     і  увагу  я  щодня...
                                                           Бо  ж  без  друзів  усі  люди,
                                                           як  ріка  без  берегів...
                                                           Розіллються  навкруг  води,-
                                                           все  потопиться  в  багні...
                                     Неможливо  жить  в  болоті,
                                     засмоктало  б  воно  нас...
                                     Довести  здатен  до  злості
                                     на  невизначений  час...
                                                           З  давен-давніх  усі  знають,-
                                                           риба  плаває  в  воді...
                                                           Друг  плече  своє  підставить,-
                                                           і  у  горі,  і  в  біді...
                                     А  ще  всім  також  відомо,-
                                     дружба  родиться  в  біді,
                                     закляється  у  часі,
                                     а  гартується  в  труді...
                                                           Як  пшениця  й  жито  в  полі,-
                                                           необхідні    всім  в  житті...
                                                           Так  і  друзі  в  нашій  долі
                                                           помагають  у  путі...
                                       Кажуть  -  друг  не  хвалить  тихо,
                                       вголос  скаже  хто  є  ти,
                                       допоможе  здолать  лихо,
                                       друзів  треба  берегти...
                                                           Та  по-всякому  буває,-
                                                           в  когось  приятелів  тьма...
                                                           Як  спіткнеться,  враз  відчує,
                                                           вірних  друзів  і  нема...
                                       Я  в  житті  своїм  ціную
                                       давніх  друзів  недарма,
                                       довіряю  їм  і  знаю,
                                       що  без  них  була  б  сумна...
                                                           Нових  друзів  теж  приймаю,
                                                           і  до  серця,  й  до  душі,
                                                           Давніх  я  не  проміняю,
                                                           вони  рідні  всі  мені...
                                       Недарма  ж  кажуть  в  народі,-
                                       кращі  друзі  все  ж  старі,
                                       В  скрутний  час,в  лихій  погоді
                                       допоможуть  всі  мені...
                                                           Я  кажу  всім  -  вибирайте
                                                           друзів  на  усе  життя,
                                                           і  ніколи  не  втрачайте,
                                                           то  й  все  буде  до  пуття...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815820
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 30.11.2018


ЖИТТЄВІ ПЕРЕПЛЕТЕННЯ…

                                       В  житті  переплітається,-
                                       то  радість,  то  печаль,
                                       то  щастя  усміхається,
                                       то  насідає  жаль...
                                                             Зі  Сходу  віє  холодом,
                                                             як  в  непогоду  град...
                                                             Вже  став  давно  нам  ворогом
                                                             колишній  наший  "брат"...
                                         Ще  й  додалась  протока
                                         Із  Чорного  в  Азов.
                                         Скандал  й  нова  морока
                                         і  кров  потекла  знов...
                                                             Не  знаю  ким  призначані
                                                             випробування  ці...
                                                             Є  справи  у  нас  значимі,
                                                             ми  ж  працьовиті  всі...
                                         Про  щастя  усі  мріяли
                                         в  минулі  ті  роки...
                                         Добро  й  тепло  всі  сіяли,
                                         а  вийшло  навпаки...
                                                             В  одних  успіх  й  достаток,
                                                             аж  ллється  через  край...
                                                             А  в  інших  лиш  нестатки,
                                                             живи,  чи  умирай...
                                         Усе  перемішалося,-
                                         в  державі  і  в  житті...
                                         Не  так  як  уявлялося,-
                                         у  мріях  людям  всім...
                                                               А  всім-усім    хотілося
                                                               у  дружбі  й  Мирі  жить...
                                                               Та  все  ніби  приснилося,
                                                               і  щастя  лише  снить...
                                         Змінити  все  нам  хочеться
                                         та  сил  уже  нема...
                                         Та  мріється  і  віриться,-
                                         живемо  недарма...
                                                                 На  краще  усе  зміниться,
                                                                 прийде  нова  пора...
                                                                 Від  ворога  край  звільниться,
                                                                 й  закінчиться  війна...
                                         Радість  усім  посіємо,
                                         відійде  сум  й  печаль...
                                         І  щастям  переповнені
                                         полинем  в  світлу  даль...
                                                                 Життєві  переплетення
                                                                 нам  додадуть  снаги...
                                                                 І  будуть  нові  зведення
                                                                 і  гарні  будуть  сни...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815543
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 28.11.2018


ВЖЕ ДОЩІ НАМ НЕ ПОТРІБНІ…

                           Десь  зима,  а  у  нас  дощ,
                           а  ми  знову  варим  борщ...
                           Поглядаємо  в  вікно,
                           й  теплий  борщ  отой  їмо...

                           У  вікна  вітер  дме...І  дощ,-
                           то  впоперек,  а  то  поздовж,
                           то  наліво,то  направо,
                           а  у  небі  темні  хмари...

                           Вже  й  калюжі  на  дорозі,
                           на  подвір"ї  й  на  порозі,
                           обминають  люди  й  діти,
                           вже  несила  їх  терпіти...

                           Ми  ж  дощів  весною  ждали,
                           а  вони  нас  обминали...
                           Виглядали  їх  і  літом,
                           та  бували  вони  рідко...

                           Засихало  все  у  полі,
                           сумували  всі  тополі,
                           верби,клени  і  калина
                           ще  сумують  і  донині...

                           Не  було  ж  тоді  дощів,
                           і  садок  наш  захворів,
                           на  городі  все  посохло,
                           й  комарі  навіть  подохли...

                           В  предзимовій  оболоні,
                           від  дощів  стаєм  ми  хворі...
                           Дні  кінчаються  осінні
                           і  дощі  нам  непотрібні...

                           Вже  зиму  чекаєм  й  сніг,
                           принесе  нам  радість  й  сміх:
                           і  казковий,і  чудовий,
                           і  веселий,білий,новий...

                             Сонця  не  видно  із-за  хмар,
                             ми  включаєм  самовар,
                             напиваємося  чаю,
                             і  газети  прочитаєм...

                             В  передзимовий  нині  час,
                             швидко  він  тіка  від  нас,
                             дуже  рано  сутеніє,
                             засинає  все  й  німіє...

                             Ці  дощі  нам  не  спинити,
                             мрії  ж  наші  не  розмити...
                             І  сьогодні,  і  в  кожний  час,
                             вірим  ми  -  все  буде  гаразд!..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815436
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 27.11.2018


ПРОШИЛА КУЛЯ ТІЛО ЮНАКА…

                               Прошила  куля  тіло  юнака,-
                               Не  стало  сина  і  не  буде  внука...
                               Це  доля  йому  випала  така,
                               На  все  життя  його  матусі  мука...

                               Війна,  війна...Вже  куля  не  одна,
                               І  не  одного  сина  вона  вбила...
                               Давно  від  неї  зранена  земля,
                               Війна,  це  час  з  холодними  очима...

                               Були  степи  розлогі,  як  ліси,
                               І  ковила  серед  степів  буяла...
                               Війна  смертельні  кулі  принесла,
                               І  ковила  давно  уже  зів"яла...

                               Такі    тяжкі  часи  до  нас  прийшли,
                               Ну  в  чому  ковила  та  винувата,-
                               Там  і  чужі  й  "свої"  є  вороги,..
                               А  мати  вже  не  діждеться  солдата...

                               Під  синім  небом  світилися  степи,
                               Тепер  пилюка  й  курява  строката,-
                               Білі  стрічки  у  коси  заплели,-
                               Бабусі,  сестри,  наречені,  мати...

                               В  боях  за  волю  гинуть  юнаки,-
                               Цвіт  нації...Без  них  буде  майбутнє,
                               Люди  схилили  голови  й  садки,-  
                               Це  горе  спільне  вічне  й  незабутнє...

                                 Давно  в  жалобі  люди  і  степи,
                                 Скигління  знову  чуються  чаїні,
                                 Сини  приходять  в  материнські  сни,
                                 Боляче  й  гірко  неньці  -  Україні...

                                 Прошила  куля  тіло  юнака,
                                 І  в  мене  серце  заболіло  знову,
                                 Я,  люди,  знаю  що  таке  війна,-
                                 Це  всенародне  і  глибоке  горе...
                               

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815340
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 26.11.2018


ПОЧОРНІЛА ЗЕМЛЯ ВІД ГОРЯ… (Еміль Дубров*)

                                 Почорніла  земля  від  горя,
                                 Плаче  небо  сліпим  дощем,
                                 Мов  сплюндрована  греком  Троя,
                                 Заростає  село  плющем.
                                 Лиш  на  дереві  ворон  кряче,
                                 Та  по  вулиці,  оддалік,
                                 Тягне  возика,  мов  незрячий,
                                 Весь  у  білому  чоловік...
                                 А  на  возику...Правий  Боже!
                                 Навхрест  складені,як  снопи,
                                 Мертві  люди...І  дітки,схоже...
                                 Обіч  купкою  черепи!..
                                 Ані  голосу  де  чи  сміху,
                                 Вже  затих  і  дитячий  плач,
                                 Сниться  мертвим  біліший  снігу
                                 Величезний,  як  світ,  калач!..
                                 Не  сховатись  ніде  від  смерті  -
                                 Степ  голодний,  від  краю  в  край...
                                 Україною  йшов  Тридцять  Третій,
                                 Свій  збираючи  урожай...

                               *Еміль  Дубров  талановитий  поет  з  Миколаївщини,став  друкуватися  
                                   у  газеті  "Сільські  вісті"  порівняно  не  давно,та  вже  встиг  завоювати
                                   прихильність  і  читачів,  і  редакційної  колегії.  Цей  вірш  був  
                                   надрукований  у  вчорашньому  номері  газети  і  мені  захотілося  
                                   виставити  його  до  нашого  КП,  я  це  намагалася  зробити  ще  вчора,
                                   та  в  мене  чогось  не  було  інтернету...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815151
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 25.11.2018


ОСЬ І МИНАЄ МОЯ ОСІНЬ…

                                 Ось  і  минає  моя  осінь,
                                 В  душі  вже  спокою  нема...
                                 Безсонні  ночі...Часом  сльози...
                                 Це  обніма  мене  зима...

                                 Стає  похмурим  моє  небо,
                                 Неспокій  душу  огорта...
                                 Природи  це  жива  потреба,
                                 Минає  осінь  золота...

                                 Душу  охоплює  скорбота,
                                 Її  наповнює  зима...
                                 Лише  про  ближнього  турбота,-
                                 Мене  у  світі  цім  трима...

                                   Спішить  зима  у  мою  долю,
                                   Стає  ідилія  сумна...
                                   Не  хочу  я  в  її  неволю,
                                   Та  в  мене  вибору  нема...

                                     Весна  і  літо,  й  моя  осінь,-
                                     Відходять  в  спогади  мої...
                                     Зітру  я  смуток  свій  і  сльози,
                                     І  підкорюсь  лихій  зимі...

                                     Усе  було  у  моїй  долі,-
                                     Любов  і  смуток  і  добро...
                                     І  на  своїм  зимовім  полі,
                                     Надіюсь  буде  ще  й  тепло...
 
                                     Було  і  щастя,  були  й  болі,
                                     І  рідні  люди  теж  були...
                                     Я  вдячна  і  рокам,  і  долі,-
                                     Вони  мене  не  підвели...

                                       Хоч  я  одна  в  своїм  будинку,
                                       Та  у  житті  я  не  одна...
                                       Діти  й  онуки,  й  їх  підтримка,
                                       Тож  не  страшна  буде  й  зима...

                                       Хоч  і  минає  моя  осінь,
                                       Й  весна  і  літо  відпливли,
                                       Я  не  забуду  квіти  й  просинь,
                                       Та  й  буду  ждать  Миру  й  Весни!..    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814973
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.11.2018


ДЕ ЖИВУТЬ ДОБРІ ПТАХИ…

                         Колись  у  нашім  краї  
                         лелеки  не  жили,
                         і  я,люди,  не  знаю,
                         чому  таке  було...
                                         Та  якось  прилетіли
                                         лелеки  з  тих  країв,
                                         де  зиму  зимували,
                                         у  пору  холодів...
                         Коли  сніги  розтали,
                         й  морози  відійшли;
                         хатинки  збудували
                         і  в  нас  тут  зажили...
                                         Та  якось  в  нашім  краї,-
                                         знайшовсь  злий  чоловік,-
                                         хатинки  він  зламав  їм,
                                         й  лелек  прогнав  в  той  рік...
                         Птахи  засумували
                         й  покинули  село,
                         і  десь  в  якомусь  гаї,-
                         звели  нове  гніздо...
                                         Село  було  на  гірці,
                                         а  гай  у  низині...
                                         І  тихо  чоловіку
                                         жилось  тоді  в  селі...
                       Спокійно  було  й  людям,
                       ніхто  не  турбував,
                       а  злий  той  чоловічок
                       сім"ї  чогось  не  мав...
                                         Селяни  працювали,
                                         за  себе  кожен  дбав...
                                         Не  думали  й  не  знали,
                                         хто  тих  лелек  прогнав...
                       Та  якось  у  ніч  темну
                       проснувсь  один  лелека,
                       й  побачив  що  палає,
                       щось  зовсім  не  далеко...
                                         І  він  піднявсь  на  ноги,
                                         і  ними    стукотів,
                                         і  своїм  носом-дзьобом,
                                         він  дуже  клекотів...
                       Почули  це  лелеки,
                       проснулися  усі,
                       і  довгими  дзьобами
                       заклекотали  всі...
                                         Клекіт  люди  почули,
                                         вогонь  підняв  усіх,
                                         і  швидко  усі  встали,
                                         і  той  злий  чоловік...
                       Пожежу  погасили,
                       ніхто  не  постраждав,
                       в  розмовах  все  ж  питали,
                       як  й  хто  їх  розбудив...
                                         Отак  усі  й  дізнались,
                                         і  злий  той  чоловік,
                                         що  завдяки  лелекам
                                         ніхто  з  них  не  згорів...
                       І  люди  захотіли  
                       лелекам  помогти,
                       всі  разом  збудували,-
                       нові  для  них  хатки...
                                         І  працював  старанно
                                         отой  злий  чоловік,
                                         вставав  він  кожен  ранок,
                                         раніше  за  усіх...
                       І  вже  на  другу  весну,
                       як  зацвіли  садки,
                       вернулися  лелеки
                       у  нові  ті  хатки...
                                         Як  тільки  прилетіли,
                                         то  й  оселились  там...
                                         І  люди  їх  зустріли,
                                         й  раділи  тим  птахам...
                       І  з  того  уже  часу,
                       на  рідній  нам  землі,
                       лелеки  проживають,
                       і  люди  вдячні  їм...
                                         За  щирість  їх  і  ласку,
                                         готовність  помогти,
                                         і  кажуть  їм:  "Будь-ласка,
                                         живіть  у  нас  завжди!"
                       Не  даром  кажуть  люди,-
                       не  буде  там  біди,
                       де  всі  живуть  у  дружбі,-
                       і  люди,  і  птахи...
                                         Лелеки  зрозуміли,
                                         що  й  злий  той  чоловік,-
                                         злим  більше  вже  не  буде,
                                         бо  ж  все  він  зрозумів...
                       Отож  і  людям  треба,
                       як  і  отим  птахам,
                       щоб  чистим  було  небо,-
                       буть  добрим  усім  нам!..
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814902
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 22.11.2018


ОСІНЬ ВЖЕ ЗАПЛАКАНА…

                           Осінь  знову  котиться,
                           та  вже  не  до  нас...
                           Та  на  жаль  неможеться,
                           зупинити    час...
                                       Зима  наближається,
                                       її  не  вдержать...
                                       А  так  ще  не  хочеться,-
                                       осінь  відпускать...
                           Мені  було  в  осені,
                           так  приємно  жить,
                           і  у  її  просені,-
                           наснагу  ловить...
                                       Усім  давно  відомо,-
                                       часу  не  спинить...
                                       І  вже  он  з-за  обрію,
                                       зимонька  спішить...
                           Осінь  усміхається,
                           погляда  за  обрій...
                           Зима  наближається,
                           я  втрачаю  спокій...
                                         Все  частіше  морозно
                                         в  мене  на  душі,
                                         і  буває  холодно,-
                                         і  вдень,  і  вночі...
                         Осінь  вже  заплакана
                         тихо  відступа...
                         Зима,  як  засватана
                         дуже  поспіша...
                                         Звертаюсь  до  осені,
                                         прошу:  "Зупинись,
                                         не  допускай  стогону,
                                         ще  тут  залишись!"
                         Та  осінь  стомилася,
                         тому  і  мовчить...
                         А  зима  усміхнена
                         на  крилах  летить...  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814735
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 21.11.2018


ХОЧУ НАПИСАТЬ Я ПІСНЮ…

                 Хочу  я  ще  написати,-
                 пісню  гарну  нову...
                 Щоб  могли  люди  співати,
                 як  молитву  Богу...
                           Рознеслася  щоб  над  світом,
                           людям  на  потіху,
                           живим  духом,чистим  звуком,-
                           котилась  по  світу...
               Щоб  від  пісні  всі  відчули,-
               всю  чарівність  мови,
               й  щоб  співаючи  забули
               печалі  і  болі...
                           В  кожнім  слові,щоб  почули,-
                           і  Віру,  й  Надію...
                           В  свої  душі  щоб  пустили
                           призабуту  Мрію...
                   Щоб  ця  пісня  полилася
                   по  всій  Україні...
                   І  любилось,  і  співалось
                   у  кожній  родині...
                             Підхопили  і  співали
                             і  в  містах,  і  в  селах...
                             І  щоб  пісня  зазвучала
                             у  кожній  оселі...
                   Щоб  вона  благословляла
                   на  хороші  справи...
                   І  до  праці  закликали,
                   до  Волі  і  Слави...
                               Чи  вистачить,  я  не  знаю
                               в  мене  на  це  вміння,
                               щоб  душа  моя  співала,
                               й  додала  уміння...
                   І  щоб  пісня  закликала
                   до  Миру  й  Любові...
                   І  ніколи  не  зникала,
                   й  додала  здоров"я!..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814619
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.11.2018


ТА Ж МИ ЛЮДИ ТАКИ…

                                 Нам  і  Бог  не  помог,
                                 Не  помогла  й  хата...
                                 І  наш  враг,  нам  не  брат,
                                 Не  боїмось  ката...
                                                       Та  ж  ми  люди  таки,
                                                       Химко,  ми  теж  люди!
                                                       Візьмем  в  руки  ломаки,
                                                       Бить  ворога  будем!..
                                   І  діди,  й  прадіди,
                                   Врагів  не  боялись,
                                   І  сміливі  були,
                                   Й  вміло  захищались...
                                                           І  батьки,як  діди,
                                                           Всі  у  Правді  жили...
                                                           І  розумні  були,
                                                           Хоча  й  неписьменні...
                                     Не  боялись  біди,
                                     Й  негаразди  були...
                                     До  землі  і  води,-
                                     Всі  повагу  мали...
                                                             І  до  праці  завжди,-
                                                             В  них  руки  свербіли,
                                                             І  туди,  і  сюди,
                                                             Встигати  уміли...
                                       І  своїх  діточок,
                                       Вони  не  втрачали,
                                       До  свого  ремесла,
                                       Й  до  праці  привчали...
                                                               Серед  них  чумаки,
                                                               Теж  сміливі  люди,
                                                               І  в  дорозі  таки,
                                                               Все  взнавали  всюди...
                                       І  новини  несли,-
                                       У  міста  і  села...
                                       Сіль  і  рибу  везли,-
                                       Людям  у  оселі...
                                                                 І  про  Правду  ясну,
                                                                 Всім  людям  казали...
                                                                 А  як  треба  було,
                                                                 Вміло  захищали...
                                         Та  за  довгі  роки,-
                                         Все  якось  змінилось,
                                         І  як  жаби,  й  круки,
                                         У  воді  втопилось...
                                                                   Ми  тепер  живемо,
                                                                   Як  лебідь,  рак  й  щука,
                                                                   І  кудись  пливемо,
                                                                   Й  нас  ніхто  не  слуха...
                                         Ось  такий  гармидер,
                                         Тепер  в  нашім  краї,
                                         Хто  тіка  за  кордон,
                                         Хто  тут  доживає...
                                                                     Бо  великі  пани,-
                                                                     Все  схопить  зуміли,
                                                                     А  нам  "дулі"  дали,
                                                                     Й  роти  затулили...
                                         Все  ж  надіємось  ми,
                                         Що  зможем  змінити,
                                         Візьмем  вила  й  граблі,-
                                         Підем  врагів  бити...
                                                                     І  чужинців,  й  "своїх",-
                                                                     Виженемо  з  хати,
                                                                     Не  допустимо  їх,-
                                                                     Нами  керувати...
                                           Заживемо  тоді
                                           У  Правді  і  Мирі
                                           Бо  ми  люди  такі,-
                                           Дужі  і  сміливі!..
                                     

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814465
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 19.11.2018


УКРАЇНА - МАТИ РІДНА…

               Не  піду  я  за  вічну  межу,-
               І  не  тільки  тому,  що  не  хочу...
               Я  не  вічна...Та  доки  живу,
               Ще  хоч  щось  все  ж  зробити  я  можу...

               Відвести  негаразди  й  біду,
               Й  захистити  слабких  людей  хочу...
               І  хоч  сили  я  маю  малі,
               Та  думки  мої  й  мрії  пророчі...

               Бачу  я  Україну  свою,-
               Незалежну,  квітучу  й  багату...
               Я  для  неї  працюю  й  живу,
               І  несу  свою  мрію  крилату...
                                 
               Не  піду  я  за  вічну  межу,
               Моя  мрія  жива  і  незмінна...
               Для  дітей  і  онуків  живу,
               І  для  тебе,  моя  Україно!..

               Все  залежне  від  себе  зроблю,
               В  Україні  я  вільна  людина,
               І  для  того  у  світі  живу,
               Щоб  жила  і  цвіла  Україна...

               Щоб  була  Україна  моя,-
               Назавжди  і  по-справжньому  вільна,
               Лиш  тоді  відійти  зможу  я,
               Коли  буду  за  неї  спокійна...

                 Я  всім  людям  сьогодні  кажу:
               -Моя  мрія  реальна  і  плідна,
                 Все  для  неї  зробіть-вас  прошу,
                 Україна  ж  бо  мати  нам  рідна!...  
                                     
                                         

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814235
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 17.11.2018


НЕ ЛЯКАЙТЕСЬ, ЩО ОСІНЬ МИНАЄ…

                       Не  лякайтесь,  що  осінь  минає,
                       Страх  зими  над  простором  завис...
                       Що  війна  наший  цвіт  убиває,-
                       Ось  цього  нам  боятися  слід...

                       Не  лякайтесь,  що  довгі  вже  ночі,
                       І  короткі  сполохані  дні...
                       На  життя  не  заплющуйте  очі,
                       Усміхніться  привітно  зимі...

                       Хоч  зима  ось-ось  уже  прийде,
                       Та  у  ній  теж  буває  добро...
                       Та  й  три  місяці  швидко  відійде,
                       І  повернеться  знову  тепло...

                       Не  лякайтесь  снігів  і  морозів,
                       Негараздів  і  бід  зимових...
                       Все  гнітуче  й  нікчемне  відходить,
                       Та  й  зимою  живим  бува  сміх...

                       Не  лякайтесь,  що  втратили  крила,-
                       На  порозі  не  кращих  вже  літ,
                       Бо  ж  весною  відновляться  сили,
                       Усміхнеться  оновлений  світ...

                       Не  втрачайте  і  Віри,  й  Надії,
                       Бо  ж  зима,  як  завжди  відійде...
                       Не  бува  ніщо  в  світі  довічне,
                       І  весна  своєчасно  гряде!..
 
                       А  весною  тепло  воскресає,
                       І  сміється  небесна  блакить,
                       І  природа,  і  світ  оживає,
                       Спів  птахів  і  струмків  задзвенить...

                       Не  лякайтесь,що  осінь  минає,
                       І  зима  посила  вже  привіт,
                       А  війна  наший  цвіт  убиває,-
                       Зупинити  її  давно  слід!..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814072
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 16.11.2018


ПРИЄМНО НАМ ЧУТИ: "ГОВОРИТЬ ДОЛИНСЬКА!"

                     І  в  будні,  і  в  свята,для  нас  стало  звично,
                     Почути  приємне:  “Говорить  Долинська!'’
                     Говорить  Долинська  багато  вже  років,-
                     Складних,  незвичайних,  простих  і  чудових…
                     Редакції  група,  хоча  й  невеличка,
                     Та  чуєм  від  неї:  "Говорить  Долинська!"
                     Зі  святом  вітаю  усіх  дуже  щиро,
                     Здоров'я  бажаю,  добробуту  й  Миру!..
                     А  ще  вам  бажаю  натхнення  й  удачі,
                     Щоб  завжди  звучали  нові  передачі…
                     Щодня  хочем  чути:  привітне  і  звичне,
                     Від  вас  для  нас  любе:  ''Говорить  Долинська!'’
                     ХАЙ  ЗАВЖДИ  ТАК  БУДЕ:  І  ПРОСТО,  І  ЗВИЧНО,
                     ПРИЄМНО  НАМ    ЧУТИ:  ''ГОВОРИТЬ  ДОЛИНСЬКА!'’
   

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814064
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 16.11.2018


ПРОТИ БІДИ, ПРОТИ ВІЙНИ…

                                         Проти  біди,  проти  війни,-
                                         Станем  стіною  всі  люди...
                                         Знають  нехай  всі  вороги,
                                         Станем  на  захист    ми  всюди...

                                         Щоб  жили  вільно  люди,
                                         Могли  їздити  всюди,-
                                         Усі  зрілі  й  старенькі,
                                         Молоді  і  маленькі...

                                         Нехай  знає  увесь  світ,-
                                         Ворогів  здолаєм  всіх,
                                         І  отих,що  на  Сході,
                                         Проженем  вже  сьогодні...

                                         Хай  живуть  наші  діти,
                                         Розквітають,як  квіти...
                                         В  Мирі  й  Правді  живуть,-
                                         Навчаються  і  ростуть...

                                         За  горами  і  морями,-
                                         Нехай  йдуть  усі  за  нами,-
                                         В  кого  помисли  гарячі,
                                         Й  мають  руки  не  ледачі...

                                         Хай  живуть  наші  внуки,
                                         Здобувають  науки...
                                         Щоб  життя  було  путнє,
                                         І  щасливе  майбутнє...

                                         Побудуємо  все  нове,
                                         І  засієм  добром  поле,
                                         І  міста  відновим  й  села,
                                         Щоб  вони  були  веселі...

                                         Дозрівають  хай  пшениці,
                                         Ми  почистим  всі  криниці...
                                         Будем  з  хлібом  і  водою,
                                         Розменемося  з  бідою...

                                         Як  дозріють  пшениці,
                                         Напечем  паляниці,
                                         Пригощати  будем  всіх,
                                         Хто  нам  Мир  для  всіх  зберіг...

                                         Щоб  жили  усі  вільно,-
                                         В  Мирі,  Правді  й  безбідно,-
                                         Люди  зрілі  й  старенькі,
                                         Молоді  і  маленькі...
                                         

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813903
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 15.11.2018


ВІРА В ЖИТТЯ…

                                         Все  життя  у  напрузі,-
                                         Працювали  й  жили,
                                         Не  бували  байдужі
                                         До  чужої  біди...
                                                             Не  набридли  нікому,-
                                                             Ритми  праці  в  житті:
                                                             Чи  цеху  заводському,
                                                             Чи  в  гарячій  печі...
                                         Чи  на  фермі,  чи  в  полі,
                                         Там  де  неба  блакить,
                                         Чи  в  лікарні,чи  в  школі,-
                                         Працювать  вміли  й  жить...
                                                               Може  дещо  втрачали,
                                                               Все  було  до  пори,
                                                               Та  у  серці  живому,-
                                                               В  нас  надії  жили...
                                         І  живуть  і  донині,
                                         Віра  є  в  майбуття,
                                         Ми  в  надіях  щасливі,-
                                         Паростками  буття...
                                                                   Хоч  уже  й  постаріли,
                                                                   Й  сили  втратили  ми,
                                                                   Та  живі  в  нас  Надії,-
                                                                   Будем  жить,як  жили...
                                           Хоч  на  жаль  у  нас  нині,-
                                           Верх  неправда  взяла,-
                                           Олігархи  шкідливі,
                                           Ще  й  на  Сході  війна...
                                                                         

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813736
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 13.11.2018


ЛЮБІТЬ МАТЕРІВ…

                         Любіть  матерів,як  вони  вас  люблять,
                         Любіть  допоки  вони  ще  живі...
                         Бо  ж  неувага  й  нелюбов  їх  гублять,
                         Вони  ж  вам  сили  віддали  свої...

                         Частіше  говоріть  слова  ласкаві,
                         Їм  кожне  ваше  слово  до  душі...
                         Розмови  з  вами  їм  завжди  цікаві,
                         Зменшують  смуток,  болі  і  жалі...

                         І  пам"ятайте,  що  вони  не  вічні,
                         З  часом,  на  жаль,  відійдуть  назавжди,
                         А  їм  важкі  уже  і  грудні,  й  січні,
                         Дощі,  вітри,  морози  і  сніги...

                         Отож,  любіть,  допоки  ще  не  пізно,
                         Чи  вони  поруч,  а  чи  вдалині,
                         Не  допускайте,щоб  вмивались  слізьми,
                         Частіш  дзвоніть  і  приїздіть  частіш...

                         ЛЮБІТЬ  МАТЕРІВ,  ЯК  ВОНИ  ВАС  ЛЮБЛЯТЬ!!!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813614
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 12.11.2018


Я САМА СОБІ ГОСПОДАР…

                                         Я  живу  у  самотині,-
                                         в  кінці  міста,як  в  селі...
                                         І  сьогодні,  і  щоднини,-
                                         тут  приємно  жить  мені...
                                                                 У  просторі  осяйному
                                                                 розглядаюсь  навкруги,-
                                                                 і  поля,й  садки  розлогі,
                                                                 річка  плинна  й  береги...
                                         Дивлюсь  зрідка  телевізор,-
                                         він  наповнений  брехні...
                                         Я  сама  собі  провізор,
                                         й  сама  собі  на  умі...
                                                                 Знаю,  там  "гризуться"  люди,
                                                                 і  базари  там  гучні...
                                                                 Негаразди  ллються  всюди,
                                                                 несприятливі  й  мені...
                                         Часом  я  іду  до  річки,
                                         води  манять  й  береги...
                                         Притуляюсь    до  вербички,
                                         як  до  рідної  сестри...
                                                                   Там  у  спогади  я  лину,
                                                                   мені  є  що  пригадать:
                                                                   і  дитинство,й  юність  чиста,
                                                                   й  зрілих  років  благодать...
                                         Працювала,як  співала,
                                         повна  сили  і  ідей,
                                         свою  долю  будувала
                                         між  сільських  добрих  людей...
                                                                   Біля  річки  стає  вільно,
                                                                   і  спокійно  на  душі,
                                                                   її  води  течуть  вічно,
                                                                   і  вітри  там  не  гучні...
                                         Жаль  роки  швидко  минають,
                                         та  і  сили  вже  не  ті,
                                         мої  рідні  спочивають,
                                         тому  й  боляче  мені...
                                                                   Є  сусіди  й  більш  нікого...
                                                                   Сад,  город,  квіти  й  кущі,
                                                                   не  залежу  ні  від  чого,
                                                                   варю  каші  і  борщі...
                                         Я  сама  собі  господар,
                                         не  скоряюсь  метушні...
                                         Лише  час  життя  володар,
                                         та  байдужий  й  він  мені...
                                                                   Скільки  житиму  ще  років,-
                                                                   невідомо  це  мені...
                                                                   Не  рахую  своїх  кроків,
                                                                   ходжу  тихо  по  землі...
                                         Жду  дітей  я  і  онуків,
                                         їх  увага  до  душі...
                                         Приїжджають  й  часто  дзвонять,
                                         додають  снаги  мені...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813426
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 11.11.2018


НАША МОВА МАТЕРИНСЬКА…

                                         Наша  мова  материнська,
                                         Рідна  -  українська...
                                         В  кожнім  кроці  -  Україна,
                                         В  кожнім  домі  -  мова!..

                                         І  без  мови,  і  без  слова,-
                                         Нема  спілкування,
                                         Як  нема  між  нас  розмови,-
                                         Не  буде  й  єднання...

                                         Уявити  неможливо,
                                         Як  без  мови  жити...
                                         Як  почути  щось  важливе,
                                         Й  красиве  відчути?..

                                         Неможливо  жить  без  мови,
                                         Так  як  і  без  їжі...
                                         І  без  мови,  і  без  слова,-
                                         Не  буде  і  пісні...

                                         А  без  пісні  ж,  то  країна,
                                         То  не  Україна...
                                         Ні  сім"я,  ані  родина,
                                         Ні,  не  буде  вільна...

                                         Та  без  слова  і  без  мови,
                                         Не  зацвітуть  квіти...
                                         Щирі  лагідні  розмови,
                                         Квіти  ж  нам,як  діти...

                                         І  без  мови  не  буває
                                         Рожевого  світу,
                                         І  пшениця  не  буяє,
                                         І  не  родить  жито...

                                         У  науці  і  у  мові,-
                                         України  -  доля!
                                         А  у  Правді,  і  у  Мирі,-
                                         України  -  Воля!..

                                         До  Місяця  й  до  зірок,
                                         Не  буде  розмови...
                                         Не  виразиш  і  думок,
                                         Як  не  буде  мови...

                                         Чує  Бог  і  бачить  небо,-
                                         Нашу  мову  й  слово,
                                         Збережемо  все  як  треба,
                                         Житимем  чудово...

                                         Наша  мова,  гарне  слово,-
                                         Крила  України...
                                         Закликаю:  зберігаймо,
                                         Мову  для  країни...

                                         Наша  мова  -  українська,
                                         Жива,пересічна...
                                         Свіжа,щира,  материнська,
                                         буде  жити  вічно...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813201
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 09.11.2018


ЖУРАВЛІ ЛЕТІЛИ…

                                 А  сьогодні  в  теплий  день,
                                 пливли  павутинки...
                                 Небо  чисте  й  диво-синь,
                                 й  ніде  ні  хмаринки...

                                 В  небі  знову  над  селом
                                 журавлі  летіли...
                                 Покружляли  над  двором,
                                 й  далі  полетіли...

                                 Я  дивилася  на  них,
                                 і  душа  раділа...
                                 Кожен  подих  їх  і  вдих,
                                 я  здається  чула...

                                 Над  моїм  вони  двором,
                                 крилами  махали...
                                 Недалеко  за  селом,
                                 до  землі  припали...

                                 І  ходили,і  сиділи,
                                 й  ніби  розмовляли...
                                 Про  своє  щось  журавлине,
                                 тихенько  шептали...

                                 Хоч  і  теплі  ті  краї,
                                 куди  відлітають,
                                 та  до  рідної  землі,
                                 щовесни  вертають...

                                 І  в  людей  як  в  журавлів,
                                 край  є  і  родина...
                                 Народився  де  і  зріс,
                                 то  й  є  Батьківшина...

                                 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813129
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 08.11.2018


ХИТАВСЯ СВІТ ПЕРЕД ОЧИМА…

                                       Хитався  світ  перед  очима,
                                       як  почалася  знов  війна...
                                       Як  проводжала  мати  сина,
                                       в  душу  повіяла  зима...

                                       Навпіл  і  серце  її  рвалось,
                                       сильніш,  ніж  в  ратному  труді...
                                       Не  розуміє,  як  так  сталось,
                                       що  рідний  край  знов  у  біді...

                                       У  неї  син  один-єдиний,
                                       та  і  країна  ж  теж  одна...
                                       Ну,як  же  влада  допустила,
                                       що  п"ятий  рік  іде  війна...

                                       Ще  світу  білого  не  бачив,
                                       і  "молоко"  ще  на  губах...
                                       Йому  б  навчатись,працювати,
                                       не  з  ворогами  воювать...

                                       Молиться  Богу  щодня  мати,
                                       щоб  куля  сина  не  взяла...
                                       Готова  поруч  нього  стати,
                                       та  сил  уже  не  вистача...

                                       Усім  бійцям,  що  поруч  з  сином,-
                                       вона  дарунки  посила...
                                       Та  найціннішим  подарунком
                                       її  молитвині  слова...

                                       Бійці  і  син  все  відчувають,-
                                       турботи  й  болі  матерів...
                                       І  край  свій  рідний  захищають
                                       від  ненаситних  ворогів...

                                       В  матері  син  перед  очима,
                                       в  душі  тривога  не  зника...
                                       Хоча  б  діждатися  їй  сина,
                                       і  щоб  закінчилась  війна...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812972
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 07.11.2018


НІЧ ПРОБЛЕМИ ЗАМИКАЄ…

                             Я  завжди  спостерігаю,
                             ранок  світ  як  відкриває,
                             стелить  путь  понад  степами,
                             й  все  навколо  оживляє...

                             Сонце  пишнеє  убравшись,
                             золотими  парусами,
                             і  неспішно  в  вись  піднявшись,
                             проплива  понад  хатами...

                             І  дахи,  і  верховіття,-
                             золотить,  благословляє,
                             на  барвистих  крилах  ніжних,
                             вся  природа  оживає...

                             Майже  кожної  хвилини
                             зігріва  все  промінцями,
                             передвісник  диво-днини,
                             простір  повниться  думками...

                             Сонце  котиться  все  вище,
                             день  зеніту  досягає,
                             поспішає  все  зігріти,
                             доки  час  це  дозволяє...

                               Прийде  час  і  до  спочинку,-
                               день  кінець  свій  відчуває.
                               Відкрива  нові  картинки,
                               двері  вечір  відчиняє...

                                 В  надвечір"ї  вже  за  обрій,-
                                 сонце  промені  ховає...
                                 А  вечірній  присмерк  ніжно
                                 все  навколо  покриває...

                                 Вечір  лагідно  і  зримо,-
                                 естафету  дня  приймає,
                                 владно,щиро  і  привітно,
                                 тишиною  все  вкриває...

                                   Непомітно  і  неспішно,
                                   уже  й  нічка  підступає,
                                   в  тиші,  спокої,покірно,-
                                   вся  природа  спочиває...

                                   Так  збігає  цикл  за  циклом,-
                                   все  проходить,  все  минає,-
                                   ранок,день,вечір,а  нічка
                                   всі  проблеми  замикає...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812823
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 06.11.2018


ТРАВА, ЯК І ПАМ"ЯТЬ, ГУСТА….

                               Трава,як  і  пам"ять,густа,
                               та  бігать  по  ній  я  не  стану...
                               Давно  вже  я,  люди,  не  та,
                               лиш  мрія  лишилась  та  сама...

                               Куди  вже  там  бігать  мені,
                               повільно  з  ціпочком  ступаю,
                               калині  вклоняюсь  й  вербі,
                               і  все  що  навкруг  споглядаю...

                               Вже  й  верби  схилились  в  імлі,
                               аж  дух  у  грудях  моїх  стисло...
                               І  листя  лежить  на  землі,
                               таке  ж,як  дитинство  барвисте...

                                 Боюся  на  нього  ступить,
                                 панує  воно  в  листопаді...
                                 І  спогад  вже  душу  ятрить,
                                 роки,як  пеньки  на  заваді...

                                 І  верби  ж  були  молоді,
                                 і  птахи  співали  на  гіллі,
                                 і  плавала  риба  в  воді,
                                 були  ми  голодні  й  щасливі...

                                 І  знов  пригадались  мені,-
                                 дитинство,юність  й  зрілі  роки...
                                 Як  у  чарівнім  диво-сні,
                                 стали  упевненіші  кроки...

                                 Стало  спокійно  на  душі,
                                 неспішно  йду  я  до  криниці...
                                 І  знову  так,  як  і  тоді,
                                 ковтаю  два  ковтки  водиці...

                                 Не  вистача  у  мене  слів,
                                 щоб  передать  радість  й  тривогу,
                                 Вода  живильнющий  напій
                                 дала  приємну  насолоду...

                                 Трава,  як  і  пам"ять,  густа,
                                 на  жаль,вона  вже  поріділа...
                                 Та  осінь,  усе  ж  золота,
                                   і  пам"ять,й  любов  не  зміліла...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812689
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 05.11.2018


ШЛЮ КП БОЛЬШОЙ ПРИВЕТ…

                                 Изнываем  ли  от  зноя,
                                 Или  мокнем  под  дождем,
                                 Замерзаем  на  морозе,
                                 Что-  то  делаем  и  ждем...
                                 Новостей,  так  лишь  хороших,
                                 И  внимания  друзей,
                                 Сердце  мы  КП  откроем,
                                 И  жить  станет  веселей!  
                                 Нас  КП  ведь  не  забудет,-
                                 В  этой  жизни  суетной,
                                 Мы  на  встречу  идем  другу,
                                 Он  нам  верный  и  родной!
                                 Нам  КП  -  как  луч  Вселенной,
                                 Проливает  свет  для  нас,
                                 Поднимает  настроенье,
                                 И  заботится  о  нас...
                                 Друга  верного  имеем,-
                                 Лучше  в  мире  его  нет,
                                 Мы  читаем,  пишем,  любим!
                                 Шлем  друзьям  мы  всем:  "Привет!"

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812593
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 04.11.2018


ЖИТТЄВІ КАЛАМБУРЧИКИ…

   1.  Дурниці  вареники  й  варениці  -  інша  справа  борщ:  хоч  поганий,  так  до  біса...
   2.  Заробив,  як  Хома  на  качалках:  одну  продав,  а  дев"ть  на  плечах  баби  побили.
   3.  Не  розумний  -  до  двадцяти,  не  жонатий  -  до  тридцяти,  не  багатий  -
     до  сорока,  -  отож  -  кругом  дурень...
   4.  Якби  у  мене  було  пшоно  та  сіль,  то  я  б  кашу  зварив,  та  жаль  у  мене  
         й  сала  немає.
   5.  Щастя,  в  кого  жінка  Настя,  а  в  кого  Горпина  -  то  лиха  година...
   6.  Чи  програв,  чи  виграв,  аби  свіжі  гроші...
   7.  Я  робити  добре  вмію:  піч  топлю,  руки  грію;  руки  грію,  плечі  парю
           -  не  йди,  Грицю,бо  ударю!..
   8.  Тепер  народ  гірший  за  торішній:  прийшов  звечора,  пішов  ранком,  -
           і  брешуть,  що  ночував...
   9.  Так  просили,  так  просили  та  не  пускали,  а  я  таки  вдерся!..
 10.  В  нашого  старости  три  радості:  корова  здохла,  хата  -  згоріла,  ще  й  жінка
             втекла...
 11.  Горе  тому,  що  на  печі:  сюди  пече,  туди  гаряче;  добре  тому,  що  в  дорозі,-
             лежить  собі  на  возі...
 12.  Дайте,  тіточко,води  напитися,  бо  так  їсти  хочу,  що  аж
             переночувати  нема  де...
 13.  Всі  дівчата  -  голуб"ята,  а  де  ж  ті  чортові  баби  беруться?..
 14.  Дім  не  ворог,  -  коли  запалиш,  то  згорить...
 15.  Кумова  хата  горіла,  а  моя  тітка  руки  нагріла  -  от  ми  і  родичі...
 16.  На  дощ  ще  і  хмари  не  збираються,  а  вона  вже  змокла,  як  квочка...
 17.  Ото,мамо,  люди  хвалять  нас:  ви  -  мене,  а  я  -  вас...
 18.  Родився  малим,  виріс  п"яним,  умер  старим  -  і  так  прожив,  що  й
           світу  не  побачив.
 19.  Воно,як  трапиться:  коли  середа,  а  коли  й  п"ятниця....
   20.  Не  для  пса  ковбаса  -  не  для  кота  сало...

         

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812407
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 03.11.2018


ОСІННІЙ ВАЛЬС…

 Ми  кружляли  тоді  у  осінньому  вальсі,        
 Ті  миттєвості  щастя  зі  мною  завжди...
 Й  нині  свічка  горить,спомин  нашого  щастя,
 Чую  ніжне  твоє:  "Не  спіши!  Не  спіши!"

 Жаль,  між  нами  тепер  нездолана  вже  відстань,
 І  давно  заплелися  у  болях  думки...
 Ти  у  мріях  живеш,в  них  ти  житимеш  вічно,
 Той  осінній  наш  вальс  збережу  назавжди...

 Нехай  свічка  горить...У  вікно  стука  гілка,
 Осінь  сіє  дощем,  дмуть  губаті  вітри...
 Ти  далеко  тепер,  у  незнаному  світі,
 І  я  чую  твоє:  "Не  журись!  Не  журись!"

 Вже  свіча  догоря,  завмирають  хвилини...
 Я  шукаю  чогось,що  не  можна  знайти...
 Відчуваю  тепло,і  того  часу  хвилі,
 І  осінній  той  вальс  у  душі  назавжди...  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812309
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.11.2018


МІЖ СВЯТАМИ І БУДНЯМИ…

                                     Природа  майже  роздяглась,
                                     Уже  запахло  груднями,
                                     Осінь  так  швидко  пронеслась,-
                                     Між  святами  і  буднями...

                                     Ось  уже  осінь  й  відступа,
                                     Красу  втрача  замріяно...
                                     Хоча  вона  й  не  поспіша,
                                     Часи  її  відміряно...

                                       Пожовкле  листя    в  сум"ятті,
                                       Місцями  вже  й  затоптане...
                                       Вже  дні  минають  золоті,
                                       А  ночі  захолоджені...

                                       Осінь  із  гідністю  пройшла
                                       Все,  що  було  намічено...
                                       З  останніх  сил  крильми  маха,
                                       Красу  втрачає  болісно...

                                       Верби  схилилися  в  журбі,
                                       І  їм  теж  стало  боязно...
                                       Вже  відлетіли  журавлі,
                                       Вербам  і  сумно,  й  холодно...

                                       Зима  спішить,  як  на  коні,
                                       На  осінь  диха  холодом,
                                       Дуже  короткі  стали  дні,
                                       Тумани  котять  покотом...

                                       Чекають  нас  нові  свята,
                                       Хоч  все  замре  у  спокої...
                                       Не  будем  ми  лічить  літа,
                                       Загадувать  вподобання...

                                       Що  передбачено  зимі,
                                       Ми  осягаєм  розумом...
                                       А  дні  короткі  і  німі
                                       Переживем  із  подивом...

                                       І  хоч  природа  роздяглась,
                                       І  вже  запахло  груднями...
                                       Переживем  будь-який  час,-
                                       Між  святами  і  буднями...  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812161
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 01.11.2018


ЗА ЩО Я ЛЮБЛЮ УКРАЇНУ…

                                   Люблю    я    свою  Україну,-
                                   За  те,  що  родюча  земля,
                                   За  верби  й  червону  калину,
                                   За  те  що  шумлять  тополя...

                                   А  ще  за  степи  і  діброви,
                                   За  ріки,  озера  й  моря,
                                   І  за  краєвиди  чудові,
                                   За  сонце,що  в  небі  сія...

                                   За  вільні  широкі  простори,
                                   За  села,  містечка  й  міста,
                                   Долини,рівнини  і  гори,
                                   Врожайні  пшениці  й  жита...

                                   За  птахів  у  небі  і  хмари,
                                   За  далі  її  голубі,
                                   За  сірі  осінні  тумани,
                                   За  теплі  і  лагідні  дні...

                                   А  ще  за  сніги  і  морози,
                                   Весняні  і  літні  дощі,
                                   Веселки  і  вранішні  роси,
                                   Дерева  і  квіти,  кущі...

                                   За  те,що  я  в  ній  народилась,
                                   Пізнала  казки  і  пісні,
                                   Що  жити  у  світі  навчилась,
                                   Радіти  і  літу,й  весні...

                                   За  те,  що  у  ній  я  трудилась,-
                                   Для  себе,  країни  й  сім"ї,
                                   Писати  казки  я  навчилась,
                                   Поеми,  пісні  і  вірші...

                                 Люблю  я  свою  Україну,
                                 Вона  Батьківщина  моя...
                                 Ніколи  її  не  покину,
                                 І  кращої  в  світі  нема...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812062
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 31.10.2018


ДАВНО МИНУЛО МОЄ ЛІТО…

                                 Сірі  тумани,  ранні  роси
                                 Впали  на  землю  і  траву...
                                 А  моє  літо  стоголосе,-
                                 Уже  минуло,  відпливло...

                                 Давно  зросло,  в  степах  дозріло,-
                                 Пшениці  зрілої  зерно,
                                 А  моє  літо  відспівало,
                                 Та  не  забулося  воно...

                                   Моє  веселе  тепле  літо,
                                   Мені  сміялось,як  дитя...
                                   Сльоза  скотилася  по  цвіту,
                                   Не  буде  літу  вороття...
                                 
                                   Хоч  не  здійснилися  всі  мрії,
                                 (В  житті  моїм  усе  було)...
                                     І  я  надіюся,  що  літо
                                     Моє  не  даром  відцвіло...

                                     Я  йду  осінніми  стежками,
                                     Вже  до  зими  лягає  путь...
                                     Моє  життя...Навіть  піснями,
                                     Літа  мого  не  повернуть...

                         

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811949
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 30.10.2018


ЩОСЬ У ДУШІ МОЇЙ БРИНИТЬ…

                                   Ніби  натягнута  струна,
                                   Щось  у  душі  моїй  бринить...
                                   Як  полотно  на  парусах,-
                                   Серце  і  душу  полонить...

                                   Думки  мої  спішно  летять,
                                   У  простір,  де  війни  нема...
                                   Сльоза  на  віях  теж  бринить,
                                   Тривожить  і  війна,  й  зима...
                                     
                                   Вітер  он  листями  бринить,
                                   Лиш  вишні  він  ще  обмина,
                                   А  клен  вже  схилений  стоїть,-
                                   Листя  на  ньому  вже  нема...

                                   Степи  вже  голі,  лиш  бур"ян
                                   Вітру  не  кориться  ніяк...
                                   Він  серед  степу  тепер  пан,
                                   Супроти  вітру,  як  маяк...

                                   Люди  не  хиляться  в  біді,
                                   Хоч  і  вони  в  скруті  війни,
                                   Бува  на  хлібі  і  воді,
                                   Чекають  Миру  і  весни...

                                   Я  чую  пісня  десь  бринить,
                                   І  враз  полегшало  мені...
                                   Легше  і  мріяти,  і  жить,
                                   Де  такі  люди  і  пісні...

                                 І  вірю,  і  надіюсь  я,
                                 Прийде  кінець  і  цій  війні,
                                 Розправить  крила  рідний  край,
                                 МИР  запанує  на  землі...  

                                 І  забринять  тоді  в  мені,
                                 Слова  найкращі  на  землі,
                                 Я  покладу  їх  у  пісні,
                                 Ви  підспівайте  лиш  мені...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811786
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 29.10.2018


ЩОБ БУЛИ У МЕНЕ СИЛИ…

                                           Щоб  були  у  мене  сили,
                                           Я  б  пішла  бурлакувать...
                                           Щоб  були  у  мене  крила,
                                           Я  б  навчилася  літать...

                                           Проти  неба  ночувала  б,
                                           Не  з  лякливих  бо  ж  є  я...
                                           І  вірші  нові  писала  б,
                                           Правда  в  них  жила  б  моя...

                                           Всі  бажання,всі  надії,-
                                           Бідним  людям  віддала  б,
                                           Послужила  б  я  Отчизні
                                           І  щасливою  була  б...    

                                           Не  минула  б  я  і  битви,
                                           З  ворогами  сам  на  сам,
                                           Понесла  б  у  світ  молитви,-
                                           І  своїм,  і  ворогам...
 
                                           Ворогам,  щоб  зрозуміли,
                                           Україна  в  нас  одна,
                                           Недопустим  щоб  могили,
                                           покривали  в  нас  поля...

                                           Дозрівала  щоб  пшениця,
                                           Колосилися  жита,
                                           Українцям  всім  трудиться,
                                           Помогла,щоб  доброта...

                                           Мало  б  їла  я  і  спала,
                                           Повторяла  б  Отченаш,
                                           І  сильнішою    я  б  стала,
                                           Пила  воду  лиш  і  квас...

                                           За  собою  й  інших  звала  б,
                                           В  кого  справжня  є  душа,
                                           Бога  я  завжди  благала  б,
                                           Щоб  закінчилась  війна...

                                           Та  на  жаль  я  сил  не  маю,
                                           Хоч  думками  я  в  боях,
                                           Словом  грізним  я  вкриваю,
                                           Ворогів,щоб  вбити  в  прах...  

                                           Всіх  своїх  благословляю
                                           Лиш  на  праведні  діла,
                                           А  всю  владу  закликаю,
                                           Справедливість,щоб  була...

                                             

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811663
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 28.10.2018


СЮДИ ТЕНЬ, ТУДИ ТЕНЬ… (з народної мудрості)

                       Сюди  тень,  туди  тень,
                       Все  коротшим  стає  день…
                       Так  буває  восени,
                       І  так  буде  в  дні  зими...
                       Ось  і  жовтень  відступа,
                       Листопаду  ключ  вруча…
                       В  листопаді  ж  голо  в  саді*,
                       Та  ще  й  смутно  у  заграді**…
                       Листопад  хоча  й  не  лютий,
                       Та  щипає,  як  не  взутий…
                       Ще  й  зимі  він  без  скорботи
                       Відчиня  свої  ворота…
                                       А  зима,  то  є  зима,-
                                       То  весела,  то  німа…
                                       Як  немає  кожуха,
                                       То  померзнуть  не  лиш  вуха,
                                       А  ще  важча  зима,
                                       Як  чобіт  в  кого  нема…
                                       А  для  того,  хто  ледачий,
                                       Тому  й  їсти  нема  що…
                                       То  ж  допоки  ще  осінь,
                                       Потрудитись  треба  вдосталь,
                                       Бо  ж  зима  літо  з’їдає,
                                       Хоч  від  нього  і  тікає…
                                       Вона  й  осінь  не  минає,-
                                       Всі  запаси    забирає…
                       Я  не  буду  всіх  лякати,
                       А  поради  лиш  давати:
                       Отож,  що  бува,  те  й  мина,
                       Про  це  кожен  давно  зна:
                       Мине  осінь  і  зима,
                       І  біда  уся  злиня…
                       Стане  більшим  тоді  день,
                       І  мине  тоді  і  тень…
                       Прийде  красна  весна,
                       А  вона  ж  не  тісна,
                       Додає  всьому  краси
                       І  сріблястої  роси…
                                         За  весною  прийде  літо,
                                         Буде  все  і  всі  радіти,
                                         Літо-літо  розмаїте,
                                         В  ньому  тепло  й  диво-квіти,
                                         Прилетить  воно  на  крилах,
                                         Ще  й  додасть  всім  людям  сили…
                                         Та  до  літа  ще  далеко,
                                         І  чекать  його  нелегко…  
                         То,  отож  не  зівайте,-
                         Все  на  зиму  припасайте,
                         Бо  зима  не  запита,-
                         І  за  будні,  й  за  свята…
                         Хоч  у  ній  і  гарні  свята,
                         Та  не  можна  забувати,
                         Що  зима  усе  з’їда,
                         Й  жить  не  можна  без  труда…
                                           Сюди  тень,  туди  тень,
                                           І  за  днем,  знов  буде  день,
                                           Після  ночі,  звісно,  й  ранку,
                                           А  як  зробиш  ще  й  зарядку,
                                           Й  всі  роботи  по  порядку,
                                           Не  злякаєшся  багнюки,
                                           Як  проворні  в  тебе  руки,
                                           І  не  буде  тоді  й  скуки…
                                           На  порозі  листопад,
                                           А  зимі  він  рідний  брат,
                                           І  у  ньому  бува  всяк,
                                           Менше  свят,  а  більше  буднів…
                                           Більше  їх  буде  у  грудні…
                         Все  спішить,  усе  мина:
                         Весна,  літо,  осінь,  зима…
                         Це  щорічна  круговерть,
                         І  життя  в  ній  є,  і  смерть…
                         Та  не  будем  сумувати,
                         Листопад  йдем  зустрічати…
                                                                     *в  саду
                                                               **  огорожа.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811479
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 27.10.2018


ДОРОГІ І ЛЮБІ, МОЇ ДІТИ… (слова для пісні)

                                 Дорогі  і  любі,мої  діти,-
                               ви  для  мене  паростки  буття,
                               пречудові  незрівнянні  квіти,
                               і  моє  натхнення  на  життя...
         Приспів:
                               Я  за  вами,  діточки,  скучаю
                               в  кожну  мить  старечого  життя...
                               Згадую,  люблю  вас  і  чекаю,
                               і  молюсь  за  ваше  майбуття...

                               Мріями  я  з  вами,  мої  діти,
                               де  б  ви  не  були,і  в  кожну  мить...
                               Посилаю  вам  свої  привіти,
                               в  мирі  і  любові  ви  живіть...
         Приспів.
                               Вас  життя  розкидало  по  світу
                               і  будинок  наший  опустів...
                               Ви  мої  найкращі  в  світі  діти,
                               вже  без  вас  й  садок  наш  постарів...
       Приспів.
                               Я  вам  добра  й  радості  бажаю,
                               з  легкість  вперед  завжди  ідіть...
                               І  в  думках  завжди    вас  обнімаю,
                               ви  ж  частіш  до  мене  приїздіть...
       Приспів.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811402
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 26.10.2018


СЬОГОДНІ ВЖЕ МІСЯЦЬ, ЯК Я ПРАБАБУСЯ…

                                         Сьогдні  вже  місяць,  як  я  прабабуся,
                                         На  фотки    постійно    дивлюся  й  дивлюся...
                                         Які  ж    вони  гарні    і  внучка,  й  правнучка,
                                         Дай,  Боже,  щоб  славні  були  свята  й  будні...
                                         Щоб  часто  були  в  них  усміхнені  личка,
                                         І    гарними  дні,  вечори,й  світлі  нічки...
                                         Мале  янголятко  у  мирі  зростало,
                                         Щоб  горе  і  лихо  усіх  обминало,
                                         Щоб  тихо  й  спокійно  було  у  оселі,
                                         І  тато,  і  мама,  й  дитятко  веселі...
                                         Отож,  я  вітаю  родину  правнучки,
                                         Заочно  цілую  обличчя  і  ручки...
                                         А  мамі,  і  тату  леліять  дитятко,
                                         Завжди  жить  у  ласці,  любові  й  достатку...
                                         Щоб  доня  постійно  любов  відчувала,
                                         В  злагоді  сімейній  жила  і  зростала...
                                         Хоч  ви  і  далеко  живете  від  мене,
                                         Та  все  ж  я  надіюсь  на  зустріч  із  вами...
                                           З  любов"ю  бабуся  до  вас  й  прабабуся,
                                           Я  зустрічі  з  вами  і  хочу,  й  діждуся!!!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811284
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 25.10.2018


Я НЕ ЛЮБИЛА КОТІВ… ( проза)

             Ця  нелюбов  до  котів    в  мене  з  дитинства.  Я  завжди  дуже  любила  домашню  живність:  з-задоволенням  доглядала  кролів,  курей  і,  особливо  курчат,  гусей,  качок,  поросят,  телят,  корів…  Собак  боялася,  бо  ще  в  дитинстві  якось  одна  з  них  мене  покусала.  А  котів  просто  не  любила  і  все.  Та  все  ж  найбільше  за  те,  що  вони  завсігда    мають  ворожі  наміри  проти    пташок,  яких  я  просто  обожнювала.  Я  з  насолодою  слухала  цвірінькання  горобців,  сюсюкання  синичок,  кугукання  сичів,  стукання  дятликів,  воркування  голубів…  Та  найбільшої  моєї  прихильності  досягали  ластівки.  Вони  завжди  мостили  свої  хатинки  ,  ні  не  мостили,  вони  їх  будували  у  нас  під    солом’яною  стріхою    з  глини  та  землі,  змочуючи  принесені  у  дзьобах  кусочки    своєю  слиною,  а  всередині  вимощують  стеблами  різних  трав’янистих  рослин,  а  зверху  –  пір’ям.  Мені  подобалося  спостерігати  за  їх  роботою,  а  ще  мене  зачаровував  вигляд    гнізда  –  це  черверта,  або  й  восьма  частина  кулі…  Жили  ми  з  мамою  і  братом  у  селі,  і  незважаючи  на  мою  нелюбов  до  котів,  вони  у  нас  завжди  були,  бо  ж  без  них  нам  би  мабуть  миші  і  вуха  б  покусали…  А  ще  я  терпіти  не  могла,  що  вони  часом  гадили  у  кімнаті,  і  кому  ж,  як  не  мені,  як  найменшій  у  сімї,  доводилося  прибирати  після  них…  Вже    коли  в  мене  підросли  діти,  я  здихалася  цієї  неприємної  процедури,  поклавши  догляд  за  котами    на  них…
       З  часом  все  ж  котам  вдалося  довести  мені,  що  вони  не  такі  вже  й  безнадійні…  Вперше  це  сталося,  коли  наша  кішка  Кася  привела  чудових  четверо  котенят.  Жили  вони  у  нас  на  веранді  .  І  ось  якоїсь  тихої  теплої  днини  Кася  прийшла  кормити  своїх  малят  дуже  побита.  Хто  і  за  що  її  побив  невідомо.  Вона  не  йшла,  а  майже  повзла,  тягнучи  свою  задню  частину  в  великим  зусиллям.  Видно,  що  їй  було  дуже  боляче,  та  вона  підповзла  до  котенят  і  ті  присосалися  до  неї,  щоб  поновити  свої  сили  та  й  вижити.  Мій  чоловік  після  цієї  процедури,  уважно  оглянув  її  рани,  позмазував  якоюсь  маззю,  та  й  поперев’язував  її  лапки,  та  й  усю  задню  частину  тіла.  Кася  вдячно  дивилася  на  нього,  я  не  втрималася,  дала  їй  щось  смачненьке  поїсти,  та  й  пішла  по  своїх  справах.  Через  деякий  час,  чоловік  сповістив  мені,  Кася  померла,  та  й  пішов  у  малину  викопав  ямку,  щоб  там  її  похоронити,  потім  виніс  та  й  поклав  бідолаху  у  ту  ямку…  І  тільки  но  почав  присипати  землею,  як  його  хтось  погукав  і  він  не  встигнувши  засипати  кішку  повністю,  відійшов.  Яке  ж  було  його  здивування,  коли  повернувшись,  він  побачив,  що  кішки  в  ямці  немає,  а  потім  побачив,  що  вона  знову  корме  своїх  малят.  Знову  повторив  процедури  лікування,  та  це  не  допомогло,  до  ранку  кішка  померла.  Довелося  самотужки  виходжувати  їх  потомство.      
         Другий  випадок  трапився  уже  через  роки  після  описаного.  Був  у  мене,  (а  я  вже  жила  одна),  котик  Яша.  Дуже  розумний  котик.  Якось  мені  вдалося  його  привчити  проситися  в  разі  потреби  на  вулицю,  і  він  за  все  своє  життя  ні  разу  не  нагадив  у  кімнатах.  Розумів  мене  з  півслова.  Ото,  як  тільки  поїсть,  виконує  всі  мої  накази:  скажу:  “  Яша  не  заважай,  іди  спать”-  слухняно  йде  в  другу  кімнату,  згорнеться  калачиком  і  спить,  а  як  виникне  в  нього  потреба,  сповіщає  мені  своїм  “мау-мав”  і  я  його  випускаю…  Але  в  нього  була  одна  вада,  дуже  вже  він  любив  полювати.  Ранком  тільки-но  я  випущу  його  на  подвір’я,  він  після  ранніх  своїх  процедур  кудись  зникає,  або  вискакує  на  дах  і  обов’язково  звідти  повертається  з  горобчиком…І  ніякі  мої  виговори  на  нього  не  діяли.  Пізніше  я  стала  помічати,  що  він  не  лише  горобчиків,  а  й  голубів  десь  ловив  і  не  ховаючись  від  мене  потрошив  їх.    
Тож  якогось  дня  він  додому  не  повернувся,  і  всі  мої  пошуки  були  марними,  напевне  хтось  його  знищив.
           Третій  випадок  трапився  три  з  половиною    роки  тому.  Донька  подзвонила  мені  і  попросила  допомогти  врятувати  одне  котеня.  Її  кішка  привела  їх,  ж  четверо,  і  всі  якісь  кволі,  вона  запросила  ветлікаря  і  він,  обстеживши  їх,  виявив,  що  всі,  крім  одного,  безнадійно  хворі,  і  їх  треба  усипити,  або  ж  просто  ждати  допоки  вони  самі  помруть,  так  як  їхня  хвороба  для  таких  малих  є  невилікована,  а  цього  одного  негайно  ізолювати  від  решти,  бо  й  він  може  заразитися  від  них,  і  теж  померти.  Отож  у  віці  два  з  половиною  тижні  у  мене  появився  мій  тепер  уже  дорослий  Рудя.    Виходжувати  його  довелося  і  важко,  і  довго,  так  як  він  ще  не  вмів  самостійно  їсти  і  йому  не  можна  було  давати  нічого  молочного…Уявляєте  в  яку  роботу  затягнула  мене  моя  доня.  Мені  довелося  його  кормити  піпеткою,  закапувати  його  очі,  давати  йому  якісь  привезені  донькою  ліки,  і  навіть  уколи,  чистити  вуха  і  мазати  їх  якоюсь  маззю,  прибирати  після  нього…  Та  ми  з  ним  усе  здолали.  І  тепер  у  мене  є  мій  чудовий  веселун  Рудя.  І  хоча  у  нього  є  цілий  ряд  негативних  звичок,  я  його  дуже  люблю.  Ще  будучи  малим  він  став  таким  шустрячком,  що  тільки  й  дивись,  щоб  він  не  нашкодив.  Найбільше  він  мені  докучає  своєю    любов’ю  ходити,  лежати,  а  той  гратися  на  столі,  де  йому  найцікавішим  був  і  є  проводовий  телефон,  він  торкав  його  лапками,  зубами,  сідав,  або  й  лягав  на  ньому…  А  ще  дуже  рано  почав  ловити  мишей,  але  їсти  їх  ніколи  не  їв,  ото  награється,  а  потім,  якщо  не  задавить,  то  відпускає…  Я  бувало  ганяюся  за  ним,  щоб  він    з  тією  мишею  вибігав  на  подвір’я,  але  мені  це  не  завжди  вдавалося,  то  ото  й  виходило,  що  ми  з  ним  граємо  у  “кішки  –  мишки”.  Коли  він    підріс,  то  дуже  полюбив  гуляти  на  вулиці,  і  знову  десь  ловив  мишей,  приносив  їх  і  клав  на  ганку  будинку,..  напевне,  щоб  я  побачила,  що  він  таки  кіт.  Тепер  куди  б  я  не  йшла,  він  мене  проводжає...  Якщо  я  йду  до  магазину,  він  іде  за  мною,  аж  до  траси,  а  потім  сидить  і  жде,  коли  я  буду  повертатися  додому,  і  тепер  уже  біжить  попереду  мене  і  оглядається,  щоб  побачити,  чи  я  йду…  Якщо  ж  я  йду  до  когось  із  сусідів,  то  він  і  туди  мене  проводжає,  причому  іде  попереду,  знову  оглядаючись,  а  потім  або  сидить  і  жде,  коли  я  ітиму  додому,  або  ж  вертається  сам,  а  потім  все  ж  ніколи  не  прозіває,  як  я  йтиму  додому,  і  все  повторюється  зо  дня  на  день.  Своєї  звички  ходити  по  столі  він  не  позбувся,  та  й  спить  теж  на  столі…  У  нього  вже  є  немало  потомства,  я  всіх  його  дітей  пізнаю  по  такій  же  як  у  нього  пухнастій  рудій  шкірі…  Якщо  він  зголодніє,  то  заходить  у  мою  кімнату,  сяде  так,  щоб  я  його  бачила  і  весь  час  дивиться  на  мене,  якщо  ж  я  не  зреагую  на  його  сидіння,  він  починає  голосно  нявкати.  Часом  я  з  ним  розмовляю.  Коли  він  сяде  неподалік  і  дивиться  на  мене,  я  до  ньго:  “Рудю!”  Він:  “Няв!..”  Я  :”Чого,  тобі?”  Він:  “Няв!..  Няв!”  Я:  “Їсти  хочеш?”  Він  “Няу-у!..”  Коли  ми  з  ним  обоє  на  дворі,  він    спокійно  підходить  до  собаки  Лейли,  може  напитися  біля  неї  води,  може  щось  полизькати  з  її  блюда,  може  лягти  неподалік  і  спостерігати  за  нею.    А  що  мені  найбільше  подобається,  так  це  те,  що  він  не  проявляє  ніякого  інтересу  до  пташок,  ніколи  за  ними  не  ганяється  і  не  чіпає,  коли  вони  порпаються  поруч,  або  й  збирають  крихти  від  собачої  їжі..  Із  сусідськими  котами  поводиться  по  різному:  з  одними  грається,  дозволяє  їм  їсти  з  своєї  посудини,  а  інших  проганяє  геть.  Дуже  любить  гратися  і  зі  мною,  і  з  сусідськими  дітьми.  Якщо  його  погладиш,  він  прислухається,  а  потім  обома  лапами  хватає  за  руку  і  нібито  кусає,  але  так  легенько,  що  ніяких  подряпин  і  слідів  укусів  не  залишає…  Мені  з  моїм  котом    легше  почувається.  Я  відчуваю,  що  в  мене  є  жива  істота,  яка  мене  розуміє,  відчуває  мій  настрій,  співчуває,  коли  мені  буває  кепсько,  намагається  розважити,  та  врешті  –  решт  і  любить  мене…
                                   Разом  ми,  з  тобою  Рудя,
                                   І  біда  нам,  не  біда…
                                   Ми  з  тобою    вірні    друзі,
                                   Щедрот  сповнене  буття!..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811158
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 24.10.2018


ВДИВЛЯЮСЯ У ОСІНЬ…

                                   Вдивляюся    у  осінь,-
                                   в  її  диво  -  красу...
                                   Навкруг  чарівна  просинь,-
                                   стоїть,  як  на  посту...
                                                                   В  зелено  -  жовтих  фарбах,-
                                                                   гаї,  ліси  й  сади...
                                                                   Із  пензлем  розводящим,
                                                                   прийшла  осінь  сюди...
                                     Малює  і  фарбує,
                                     хоча  й  немає  рук...
                                     від  неї,  вона  знає,
                                     залежить  виднокруг...
                                                                     У  ній  нині  зібралась,-
                                                                     краса  квітів  і  віт,
                                                                     дітей  веселий  галас,
                                                                     і  навіть  цілий  світ...
                                     Вона  кругом  встигає,
                                     нічого  не  мине...
                                     І  своїм  диво  -  пензлем,-
                                     посріблила  мене...
                                                                     Зникає  вся  напруга,
                                                                     душа  моя  співа,
                                                                     і  все  на  виднокрузі
                                                                     сміливо  оживля...
                                       І  листя  на  деревах
                                       і  на  кущах  ще  є...
                                       Тополі  у  шеренгах
                                       показують  своє...
                                                                     Лиш  верби  нахилились
                                                                     низенько  до  води,
                                                                     напевне  вже  злякались,-
                                                                     зима  іде  сюди...
                                       Вдивляюся  у  осінь,
                                       кожен  момент  ловлю...
                                       Я  час  спинити  хочу,
                                       бо  ж  осінь  я  люблю...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811084
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.10.2018


ЯК Я ВМЕРЛА… (проза)

               
                                     “Сорока  сороці,  ворона  вороні,  так  і  пішло”…

   Я  вмерла.  Про  це  я  вперше    дізналася  з  схвильованого  дзвінка    донечки.  Вона  живе  у  Києві,  дзвонить  мені  щодня,  а  буває  й  кілька  разів  на  день:  вранці,  в  обідню  пору,  і  ввечері.  Сталося  це  десь  у    першій  половині  жовтня  нинішнього  року.  Коли  пролунав  дзвінок  від  неї,  я  підняла  слухавку  і  на  моє:  “Ало!”-  почула  схвильований  голос    доньки:  “Мамо,  це  ти?..”  “  Звісно,  я  !  А  хто  б  же  ще  міг  бути?..  Собачка    Лейла  у  дворі,  а  котик  Рудя  хоч  і  біля  мене,  та  ж  він  говорити  не  вміє,  хочеш  щипну  його  за  вухо,  щоб  він  м’явкнув?”    І  почула  видих  доньки.  А  потім  вона  мені  повідомила,  що  до  неї  подзвонила  її  однокласниця  і  запитала,  чи  давно  вона  дзвонила  до  мене,  почувши  ствердну  відповідь,  вона  повідомила,  що  їй  дзвонив  недалекий  мій  сусід  з  паралельної  вулиці,  і  повідомив,  що  я  померла.  Поговоривши  з  донькою  і  заспокоївши  її,  я  пригадала  випадок  який  стався,  коли  я  прийшла  цього  ж  дня  ранком  по  молоко  до  жіночки,  в  якої  я  його  беру  уже  років  зо  20,  її  будинок  розміщений  біля  шосейної  дороги  і  навпроти  знаходиться  магазин  у  якому  я  скупляюся.  Біля  будинку  Світлани,(так  звуть  жіночку),  з  давніх=-давен  існує  не  санкційний  риночок,  де  жінки,  які  живуть  неподалік  продають  свою  продукцію:  молоко,  сметану,  яйця,  мед,  і  городину,  й  садовину.    Всі  вони  мені  знайомі,  іноді  я  у  них  щось  купляю,  ми  розмовляємо,  вони  читають  мої  вірші  у  районній  та  обласній  пресі,  часто  запитують  мене,  як  воно  в  мене  так,  на  їх  погляд  гарно,  виходить,  розпитують  за  моїх  дітей  ,  а  я  їх  за  їхніх,  бо  ж  багато  з  них  були  однокласниками  моїх  дітей,  а  також  немало  й  моїми  учнями.  Так  от,  коли  я  вийшла  з  вулиці  і  направилася  до  них,  вони,  якось  з  подивом  на  мене  подивилися,  а  коли  я  підійшла  і  привіталася,  вони,  відповівши  на  привітання,  подивилися  на  мене  знову  подивом.  Поговоривши  про  се-те,  вони  запитали  мене,  хто  ж  то  помер  на  моїй  вулиці.    Я  відповіла,  що  нічого  про  це  не  чула.  І  вони  повідомили,  що  в  когось  неподалік  мене  на  воротях  був  прив’язаний  платок,  який,  вішають  тоді,  коли  є  померлий.  У  цей  же  день,  трохи  пізніше,  до  мене  подзвонила  подруга,  вона  живе  в  центрі  міста,  а  я  в  західній  його  частині,  і  розмова  повторилася  так  же  як  і  з  донькою.  Подругу  хтось  із  її  сусудів  запитав,  коли  мене  будуть  хоронити,  бо  ж  знали,  що  вона  не  зможе  не  піти  на  похорон.  ..А  ще    через  тиждень  я  поговорила  зі  своєю  сусідкою,  яка  теж  є  однокласницею  моєї  доньки,  вона  ж  і  розповіла  мені,  що  та  перша  однокласниця,  та  що  дзвонила  до  моєї  доньки,    приходила  до  неї  на  роботу  і  запитувала  про  те  ,  як  у  мене  справи,  а  коли  моя  сусідка  повідомила  тій,  що  бачить  мене  щодня,  і  що  в  мене  все  в  нормі,  адже  це  найближча  моя  сусідка,  а  сусіди,  як  відомо,  бувають  ,навіть  ближчі,  ніж  родичі...Сусідка  про  це  не  хотіла  мені  говорити,  щоб  не  засмутити,  та  я  сама  її  запитала,  чи  чула  вона  щось  про  цю  нісенітницю,  і  хто  це  придумав.
 Як  пізніше  з"ясувалося,  що  ще  одна  жіночка,  з  паралельної  вулиці,  теж  дуже  мені  добре  знайома,  побачила  отой  “злощасний''  платок  на  моїх  воротях,  хоча  насправді  то  був  не  платок,  а  саморобний  поштовий  ящик,  виготовлений  моїм  сином  із  пластмасової  п’ятилітрової  пляшки,  так  як  загальний  металевий  ящик  у  нас  вкрали  злодії  і  здали  його  на  пункт  прийому  металобрухту,  а  купити  новий  я  ще  не  встигла,  та  по  правді  сказати  і  побоялася,  що  і  його  вкрадуть.  Ще  трохи  пізніше,  десь  днів  через  5,  чи  6,  я  пішла  до  дальшого  магазину,  де  мене  теж  знали  люди.  Зайшовши,  я  привіталася  ,  продавчиня  дивилася  на  мене  здивованим  поглядом,  кліпала  очима    і  мовчала…  Зрозумівши  жінку,  я  її  усміхаючись  запитала,  чого  ж  це  вона  не  хоче  зі  мною  привітатися.  Жінка  розкрила  рот,  але  сказати  нічого  ніяк  не  могла.  Мені  навіть  здалося,  що  в  неї  зацокотіли  зуби.  Я  зжалилася  над  її  переляком,  та  й  сказала:  “Та  жива  я,  жива,  і  на  той  світ  ще  не  збираюся”.  А  вже  потім,  коли  жінка  оговталася  і  відповіла  на  моє  привітання,  я  пояснила  їй  ситуацію  із  моєю  смертю…  
Зрозуміло,  що  всі  ми  смерті  і  рано,  чи  пізно  залишим  цей  білий  світ  і  думаю,  що  за  кожного  дописувача  до  нашого  КП,  можна  буде  сказати:  “De  mortuis    aut  bene,    aut  nihil”,  тобто:  “Про  мертвих  слід  говорити,  або  тільки  хороше,  або  нічого”  (лат.)
А  завершити  свою  розповідь  я  хочу  кількома  народними  мудростями:
     *Коли  сам  добре  не  знаєш,  то  язиком  не  плети.
   *  Ніхто  не  знає:  тільки  баба  та  вся  громада,  тільки  сич    та  сова,  та  людей  півсела.
   *  Що  знає  кум  –  знає  кумова  жінка,  а  вже  від  неї  і  все  село.
   *  Млин  меле  –  мука  буде,    язик  меле  –  біда  буде

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810908
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 22.10.2018


У ПОВІТРІ СТАЄ ТІСНО…

                                       У  повітрі  стає  тісно,
                                       то  летять  птахи  на  південь...
                                       Я  дивлюсь,  спостерігаю
                                       і  удачі  їм  бажаю...
                                                   Залишились  горобці,
                                                   і  синички  молодці,
                                                   ще  й  вівсяночки  малі,
                                                   і  повзлики  чарівні...
                                                   Гучний  посвист  "сітт,  сітт,  сітт",
                                                   чимось  схожий  на  "привіт"...
                                       А  ще  диво-костогриз,
                                       лиш  уважно  придивись,-
                                       на  горобчика  він  схожий
                                       і  такий  же  невгамовний...
                                                 І  мала  золотомушка  *
                                                 жовто,чи  червоногрудка,
                                                 що  найменша  від  усіх,
                                                 маса  її  лиш  грам  шість...
                                       І  вівчарик  -  ковалик,
                                       теж  найменший  із  птахів,
                                       його  спів:  "тень-тинь-тянь-тень"
                                       чутно  всюди  кожен  день,
                                       як  удари  молоточка:
                                       риска-точка,риска-точка...
                                                 Як  поглянуть  навкруги,-
                                                 ще  й  мисливські  є  птахи:
                                                 глухарі,дрохви,деркачі,
                                                 чути  їх  вдень  і  вночі,
                                                 все  на  лузі,  біля  річки,-
                                                 міцні  лапки,  гострі  зубки...
                                         Та  найбільш  усе  ж  ворон,-
                                         у  них  свій  є  раціон,-
                                         все  збирають  у  дворах,
                                         на  дорогах  і  в  верхах,
                                         рвуть  горіхи  тут  і  там,
                                         бува  роблять  й  та-ра-рам,
                                         легко  ходять  по  дорозі,-
                                         і  в  тепло,і  в  час  морозів,
                                         їм  нема  куди  спішить,
                                         бо  ж  не  гірко  і  тут  жить...
                                                         У  повітрі  тіснота,-
                                                         уже  зовсім  не  густа,
                                                         бо  все  менш  стає  птахів,
                                                         може  Бог  то  так  велів...
                                           Будем  ждати  до  весни,
                                           як  повернуться  птахи,
                                           будем  їх  спостерігати,
                                           і  по  змозі  помагати...
                   
                                                                               *золотомушка  це  -  корольок

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810812
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 21.10.2018


Я ЛЮБУЮСЯ ПТАХАМИ…

                                         Я  люблю  усю  пташину,
                                         як  вона  поміж  гілками,-
                                         пурха,  скаче  і  літає,
                                         й  упивається  піснями...
                                                               
                                         І  весною,  й  диво-літом,
                                         коли  птацтво  розквітає...
                                         Восени  ж  воно  щорічно
                                         десь  на  південь  відлітає...

                                         Стає  тихо...Й  мені  сумно,
                                         що  не  чутно  щебетання...
                                         Лише  голуба  й  голубки,
                                         чутно  диво-воркотання...

                                         Я  дивлюсь  на  диво-вирій,
                                         там,  де  небо  ясне  сяє,..
                                         вільно  там  пливе  пташина,
                                         і  злегка  крильми  махає...

                                       -Прощавайте,  мої  милі,-
                                         я  усім  птахам  гукаю...
                                         На  життя  у  чужім  краї,
                                         хай  вас  Бог  благословляє...

                                         Усміхається  вам  небо,
                                         Південь  зустріча  квітками,
                                         це  життєва  в  вас  потреба,
                                         ви  повернетесь,  я  знаю...

                                         А  я  буду  вас  чекати,
                                         як  дітей  чекає  мати...
                                         Повертайтеся  весною,
                                         і  веселі,  і  здорові...

                                         Я  надіюсь,  що  діждуся,
                                         і  побачуся  ще  з  вами,
                                         поспілкуюсь,  полюбуюсь,-
                                         вами  й  вашими  піснями...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810704
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 20.10.2018


ПОЕЗІЯ - ЦЕ СВЯТО, ЦЕ - ЛЮБОВ… (повторно)

                                             Вірш  написала...І  пишу  я  знов,
                                             І  до  снаги  мені  моє  писання...
                                             Поезія  це  -  свято,  це  -  любов,
                                             Моє  натхнення,  пошук,  сподівання...

                                             Пишу  я  тихо...Що  там  говорить?..
                                             Та  і  немає  з  ким  мені  балакать...
                                             Лиш  під  ногами  кіт  рудий  мурчить,
                                             А  я  пишу,  це  краще,аніж  плакать...

                                             Все,що  було,-  пройшло  і  відпливло,
                                             Минуле  в  віршах  знову  оживає...
                                             Весни  і  літа,  ніби  й  не  було,
                                             Сум  і  печаль  у  серці  не  стихає...

                                             Отак  пишу  я  -  за  рядком  рядок,
                                             Про  що  писать  -  душа  і  серце  знає...
                                             Кожен  рядок  -  життя  мого  урок,
                                             Я  кожну  мить  у  віршах  звеличаю...

                                             В  моїх  віршах  є  осінь  і  зима,
                                             Весна  і  літо,  й  часом  -  тихі  сльози...
                                             Поезія  -  це  радість,  це  -  життя,
                                             Не  зітруть  їх  ні  вітри,  ні  морози...

                                             Бува  поезія  моя  й  гірка,
                                             Та  в  ній  -  усі  мої  найкращі  ліки,-
                                             Від  смутку  і  журби...Та  для  добра,-
                                             Живе  в  мені  сьогодні  і  навіки!..  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810639
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 19.10.2018


БЕЗ ЗУПИНОК ЧАС ІДЕ…

                             Ой,як  швидко  вони  йдуть,-                  В  словах  докорів  нема,
                             мої  дні  за  днями...                                            а  є  лише  туга,
                             І  бува  мені  снують                                            що  час  швидко  так  сплива,
                             дивними  словами...                                          й  нікого  не  слуха...
                                                                             Без  зупинок  він  іде,          
                                                                             чогось  поспішає,
                                                                             і  повернення  не  жди,
                                                                             бо  він  не  вертає...
                               Лише  в  спогад    поверта                          Вистачало  на  все  сил,-
                               в  години  нестримні,                                      роботу  й  розваги...
                               як  були  ми  молоді                                          Того  часу  диво-плин
                               і  цвіли,як  вишні...                                            давав  переваги...
                                                                               Та,  на  жаль,  той  час  минув,
                                                                               чи  сплив  за  водою,
                                                                               і  нас  все-таки  змінив,
                                                                               й  не  стало  спокою...
                                 Так  трапляється  завжди                        Я  живу  давно  одна,
                                 поміж  нами,  люди...                                    така  моя  доля...
                                 Вистача  добра  й  біди,                              І  буваю  я  сумна,
                                 бо  вони  є  всюди...                                        й  хилюсь,як  тополя...
                                                                               І  вже  серденько  моє
                                                                               сохне  з  горювання...
                                                                               Та  у  мене  усе  ж  є,-
                                                                               мрії  й  сподівання...
                                   Радість  є  і  буде  ще,-                                В  світі  знають  всі  і  я,-
                                   вона  не  остання...                                      вічного  немає...
                                   Вже  правнучка  в  мене  є,                  Діти,  внуки  і  рідня,
                                   й  час  для  спілкування...                    й  мрія  оживає...
                                                                                 Що  усе  буде  гаразд,
                                                                                 хоч  час  і  минає,
                                                                                 радість  прийде  ще  не  раз,
                                                                                 смуток  відступає...
                                   І  хоч  час  швидко  біжить,                      Як  всі  люди  я  живу,
                                   та  є  така  сила,                                                    хоч  вже  й  з  болячками...
                                   що  вперед  людей  веде,                          Все,що  маю  бережу,
                                   й  мені  вона  мила...                                        й  не  лише  словами...
                                                                               І  працюю,  і  пишу,
                                                                               й  маю  сподівання...
                                                                               З  часом  навіть  я  дружу,
                                                                               й  веду  спілкування...
                                     І  минуле,  і  сучасне,-                                  Зупинити  час  і  дні
                                     все  переплітаю...                                              людям  не  під  силу...
                                     І  своє  мрійливе  власне,-                        Ми  відійдем,  молоді
                                     в  собі  не  ховаю...                                            прийдуть  нам  на  зміну...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810599
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 19.10.2018


САЛА ЗАВЖДИ МАЛО… ( проза)

                                     У  житті    чудового  немало,
                                     І  існує  не  один  закон…
                                     Якщо  в  українців  є  ще  сало,
                                     То  не  зможе  буть  голодомор…                                                                                                                                                                                        Доброго  дня,  моя    “поетична”  сім’я.    Ось  уже  і  минула  середина  осені,  як  на  мене  найпрекраснішої,  найчарівнішої  пори  року.  Люблю  її  ще  з  дитинства.  Хоча  й  важким  воно  було,  але  ж  і  цікавим.  А  ще  ми  з  братом  завжди  чекали  осені,  тому  що  знали,  що  в  цю  пору  мама  з  дідусем  Яковом  заріжуть  кабанчика,  або  свинку,  і  буде  у  нас  не  лише  м’ясо,  а  й  сало,  і  ковбаски,    с    м  а  к  о  т  а…                                                                                          
           Цікаво,  що  батьківщиною  сала  вважають  Італію.  Там  ще  3000  років  тому  почали  використовувати  свинячий  жир,  як  калорійну  їжу  для  рабів,  що  працювали  на  мармурових  каменоломнях.  Отож,  й  стало  сало  продуктом  для  бідних  людей,  а  м’ясо  діставалось  багачам.  Тоді  ж  бідняки  і  навчилися  сало  і  засолювати,  і  коптити,  запікати,  варити,  жарити  в"ялити  і  зберігати  на  довгий  час.
       Нині  майже  кожен  народ  стверджує,  що  якраз  їх  сало  найкраще  в  світі…  У  середньовіччі  сало  не  лише  їли,  а  й  робили  з  нього  свічки,  і,  хоч  вони  коптили,  але  світло  все  ж  давали…
     Були  випадки,  коли  матері  замість  соски  своїм  малюкам  давали  зав’язане  в  марлію  перетерте,  або  й  пожоване  сало,  щоб  дитя  не  плакало,  а  самі  поспішали  виконувати  свою  домашню  роботу  –  порати  господарствсто,  сапати  огород  ,  чи  й  виконувати  якусь  іншу  роботу..  Дитина    насмоктавшись  засинала.  І  цей  не  дивно,  бо  від  сала  користь  велика:  у  салі  є  арахідонова  кислота,  яка  сприяє  гарному  обміну  речовин;  крім  того  сало  жовтогінний  засіб,  а  ще  його  застосовують  в  токсихології,  як  засіб  очищення  організму  від  токсинів  і  радіації,  і  в  онкологічних  захворюваннях;  а  ще  наружно  при  артрозах,  артритах,  в  реалібітації  після  операцій  і  травм,  при  маститах,  опіках…  А  ще  сало  корисне  спортсменам,  курцям,  вагітним  та  кормлячим  матерям.  Крім  того  помірне  застосування  сала  притупляє  апетит  і  не  дає  можливості  переїдать…
   Хочу  повідати  читачам  ще  з  десяток  цікавих  фактів    про  сало:
1.Сало  в  перекладі  із  старословянського      “sadlo”,  що  означає  "насаджений  на  
       м’ясо".  З  часом  звук  "Д"випав  і  залишилось  слово  сало.
2.  Сало  –  це  жир,  в  складі  якого  є  вітаміни  Д,  А,  L  і  ненасичені  кислоти.
3.  Калорійність  сала    900  –  720  ккал  на  масу  в  100  грам,  вуглеводів  -  0.
4.  Мусульмани  та  євреї  не  їдять  сало  із-за  релігійних  переконань.
5.  Найкорисніше  сало  –  2,5  см.  Під  шкірою.
6.  На  Чукотці  їдять  тюленеве  сало,  по  структурі  і  за  смаком  схоже  на  свине.
7.  В  СРСР  члени  ЦК  партії  їли  щоденно  50  грам  сала.
8.  В  роки  громадянської  війни  сибіряки  рятувались  від  набігів  “червоних”  і  “білих”,  
       змазуючи    салом  ворота,  запах  сала  лякав  коней.
9.  Раніше  перед  спуском  судна  на  воду,  його  низ  змазували  салом.  Теж  саме  робили  
       і  з  саньми,  щоб  вони  легше  ковзали.
10.Колись  сало  і  ковбасу  застосовували  в  якості  закладок  в  книгах.
11.Уже  винайшли  і  штучне  сало.  Це  зробила  команда  доцента  кафедри  технології  
       харчування  Сумського  аграрного  університету  Бітюка  Дмитра.  Це  сало  
       виготовляється  з  рослинної  олії  і  желатину.
     До  речі  сказать  і  те,  що  дана  група  створила  і  штучні    чіпси,  а  ще  екологічний  
     посуд,  в  якому  можна  випікати  і  зварювати  різні  напої.
     Наше  українське  сало  найсмачніше.  Про  нього  існує  багато  цікавих  влучних  
     висловів,  анекдотів,віршів  і  пісень.  Згадайте  хоча  про  один  куплет  відомої  
     української  жартівливої  пісні:  
   “Як  було  у  нас  в  коморі  сало,
     Ти  пив  і  я  пила,
     Ти  казав,  а  я  носила
     Сало,  доки  того  сала  не  стало…"
   Або  інше:  “Ой  сало,  українське  сало,українцям  його  завжди  мало”.
   Або  ж  і  анекдоти:
   1.  Москалі  сало  не  їдять
     Летить  вуйко  в  літаку  і  їсть  сало.  Поруч  із  ним  сидить  москаль.  Запитує:  “А  што  
   ето  ви  едите?”      “Це  сало,  але  ви  його    їсти  не  будете!”    “Пачему?”    “Бо  я  не  дам!”
2.Квасили  капусту
   Хотіли  з  каліжанкою  капусту  квасити…Вже  третю  годину  квасимо,  салом  
 закушуємо…Капусту  ще  й  не  чіпали…
 3.  Вечеря  казка
     Українське  сало  з  часничком  +  стаканчик  самогону  +  цибулина  +  окраєць  чорного  
   хліба  =  казка,  а  не  вечеря…
   Отож:    ЇЖТЕ,  ЛЮДИ,  САЛО!
   САЛА  УСІМ  УКРАЇНЦЯМ!
   ГЕРОЯМ  САЛА!
   САЛО  СУПЕР!
   Все  не  хочу  вже  писать,  іду  їсти  сало!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810412
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 17.10.2018


ВІТЕР ВІЄ, СТЕП СИВІЄ…

                                 Вихожду  в  степ...Там  воля  зріє...,
                                 хоч    сповнений  він  болей  і  жалів...
                                 Лиш  вітер...Вітер  волі  віє,
                                 гуляє  завше  там,  де  сам  схотів...

                                 Вітрам  немає  перепонів,
                                 вони  гуляють  там,  де  захотять,
                                 не  знати  їм  людських  законів,
                                 вони  нескорені,  і  не  тремтять...

                                 Не  бачать  сліз  людських  й  недолі,
                                 не  відчувають,  як  душа  болить,
                                 коли  впаде  солдат  на  полі,
                                 і  сил  немає  встать,  чи  підвестись...

                                 Степ  співчуває...  Вітер  віє,
                                 завжди  спішить,  не  вміє  співчувать...
                                 А  степ  мовчить  і  вже  сивіє,
                                 коли  невзмозі  людям  помагать...

                                 Йому  незвично  буть  без  діла,
                               (хоч  і  прийшла  пора  відпочивать),
                                 душа  у  нього  заніміла,
                                 бо  звичний  він  усім  допомагать...

                                 Йому  болить  і  він  сивіє,
                                 бо  ж  звик  усім  добро  лише  творить,
                                 своїм  теплом  солдата  гріє,  
                                 бо  вже  смертей  не  може  він  терпіть...

                                 Стою  в  степу  і  думка  зріє,
                                 де  Україні  міць  і  силу  взять,
                                 щоб  "вітер"  той,  що  з  сходу  віє,
                                 назавжди  з  краю  рідного  прогнать!..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810227
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 16.10.2018


КОЖЕН ДЕНЬ МЕНІ ДРУГ…

                             І  поля,і  гаї,                                      І  чудовий  весь  світ,-
                             і  птахи  щебетливі,                  в  моїй  рідній  країні,
                             милі  й  любі  мені,                      і  осінній  весь  квіт,-
                             і  до  болю  важливі...              і  душі,й  серцю  милий...
                                                               Неба  пишна  блакить
                                                               і  безкраї  простори,
                                                               і  життя  кожна  мить,-
                                                               додає  щастя  в  долю...
                             В  своїм  домі  живу,                  Розглядаю  навкруг,
                             і  природі  радію...                      таємниці  шукаю...
                             І  читаю,  й  пишу,-                      Кожен  день  мені  друг,
                             від  душі,як  умію...                    негаразди  зникають...
                                                             Вільно  жити  мені,
                                                             білий  світ  пізнавати,
                                                             з  неба  линуть  пісні,
                                                             лиш  встигай  записати...
                             Не  базари  гучні                            Таємниці  письма  
                             западають  у  душу,                    мені  мало  відомі...
                             а  слова  чарівні                              В  мене  міри  нема
                             я  записувать  мушу...            ні  для  якого  слова...
                                                               Вже  минуло  давно
                                                               на  красу  сподівання...
                                                               Мабуть  Богом  дано
                                                               мені  вміння  писання...
                             І  я  буду  писать,                            Людські  сльози  гіркі
                             доки  руки  ще  пишуть,          мою  душу  торкають...
                             підбирать,  римувать,              Друзі  й  рідні  мені
                             доки  груди  ще  дишуть...    усі  щастя  бажають...
                                                                 До  онуків  й  дітей
                                                                 я  звертаюсь  з  любов"ю...
                                                                 І  піклуюсь  про  них,
                                                                 і  про  їхнє  здоров"я...
                               І  співати  люблю,                            Не  ношу  в  собі  зла,
                               плакать  теж  я  умію,                  й  не  бажаю  нікому,
                               кожне  слово  ловлю,                  додаю  лиш  тепла,
                               в  його  силу  я  вірю...                своїм  лагідним  словом...
                                                                   І  я  часом  ходжу
                                                                   у  гаї  і  діброви...
                                                                   До  душі  я  беру
                                                                   всі  дарунки  природи...
                                                                 
                             

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810077
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.10.2018


ПРИВІТАННЯ ЗІ СВЯТАМИ…

                               Зі  святом  Покрови  всіх  вітаю,
                               від  неї  захисту  бажаю:
                               від  холодів  і  ворогів,
                               щоб  кожен  жив  так,як  хотів,-
                               для  сім"ї  і  для  держави,
                               щоб  робив  хороші  справи...
                               Щоб  були  усі  здорові,
                               жили  в  Мирі  і  Любові!
                               Щоб  було  ЄВРО  в  комоді,
                               щоб  вдягалися  по  моді...
                               Феррарі  був  у  гаражі,
                               й  "сало"  рохкало  в  дворі...
                               Як  не  вийде  з  Феррарі,
                               хай  буде  Лексус  у  дворі...
                               В  хаті  з  мармуру  камін,
                               щоб  басейн  був  хоч  один,
                               гідромасажер  з  Дзакузі,
                               ікра  й  сало  в  вашім  "пузі",
                               щоб  заможно  всі  жили,
                               і  не  було  більше  війни!..
                               Ще  вітаю  від  душі,-
                               з  Днем  захисника  усіх,
                               й  Українського  козацтва,
                               береже  хай  Божа  ласка!..

                               Зі  святами  привітала,
                               від  душі  всіх  баба  Валя,
                               нових  починань  і  відкритів,
                               і  пісень  нових,  й  віршів!..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809973
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 14.10.2018


ДОМА НАЙКРАЩЕ…

                                     Як  же  швидко  летить  час,
                                     й  літа  відлітають...
                                     І  буває  все  гаразд,
                                     та  й  біди  бувають...

                                     Як  біда,то  ніби  струм
                                     по  тілу  стрекоче,
                                     в  голові  тоді  і  шум,
                                     ніби  грім  гуркоче...
 
                                     Намагаємось  тоді,
                                     спішно  щось  робити,
                                     щоб  ті  біди  у  труді,
                                     як  в  воді  втопити...

                                     А  буває,що  чогось
                                     серце  радо  б"ється,
                                     ми  чекаємо  когось
                                     і  все  нам  вдається...

                                     Щось  невидиме  бува
                                     кличе  нас  в  дорогу...
                                     і  душа  тоді  співа,
                                     й  дякуємо  Богу...

                                     Бог  же  нас  благословля
                                     на  хороші  справи,
                                     непомітно  направля,
                                     додає  наснаги...

                                     Ми  долаємо  тоді
                                     і  важкі  дороги,
                                     не  збиваємось  з  путі
                                     навіть  в  непогоду...

                                     І  куди  б  не  занесла
                                     кожного  з  нас  доля,
                                     та  ніхто  не  забува,
                                     нас  чекають  дома...

                                     І  тоді  ми  спішимо,
                                     (не  спинить  нізащо).
                                     Хоч  деінде  хорошо,
                                     а  дома  найкраще!..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809866
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.10.2018


МАМА - НАЙКРАЩИЙ В СВІТІ ДРУГ…

                             Я  часто  згадую  ті  роки,
                             коли  дитиною  була,
                             і  свої  перші,  й  дальші  кроки,-
                             мене  матуся  в  світ  вела...
                                               
                             Матуся  очі  відкривала
                             на  все,що  діялось  навкруг...
                             І  все  життя  я  пам"ятала,-
                             мама  найкращий  в  світі  друг...

                             Мені  завжди  було  цікаво
                             слухать  матусині  слова,
                             я  під  їх  звуки  засинала,
                             і  мені  снилися  дива...

                             Мама  про  все  розповідала,
                             і  про  жар-птицю  й  солов"їв
                             і  я  дива  всі  відчувала,
                             чекала  див  від  своїх  снів...

                             Чари  ті  діяли  й  на  брата,
                             мама  обох  нас  берегла...
                             Не  вистачало  все  ж  нам  тата,
                             його  забрала  в  нас  війна...

                             А  потім  й  школа  долучила
                             нас  і  до  знань,  і  до  добра,
                             хоч  і  важкими  були  днини,
                             нам  додавалося  тепла...

                             Часом  були  голодні  й  босі,
                             пахли  снопи,п"янив  узвар...
                             Та  не  забулося  все  йдосі
                             і  серед  нинішніх  всіх  чвар...

                             Ой,як  далеко  вже  ті  роки,
                             коли  дитиною  була...
                             Важкими  стали  мої  кроки,
                             і  я  давно  живу  одна...

                             Є  в  мене  діти  і  онуки,
                             та  в  них  давно  своє  життя...
                             Я  не  цураюся  науки,
                             нове  шукаю  до  пуття...

                             Тепер  можливості  чудові,
                             книги,  смартфони,  інтернет,
                             принципи  нові  наукові,
                             і  новизни  повен  комплект...

                             Хочеться  жить,  світ  пізнавати,
                             долати  прикрощі  буття,..
                             чого  навчила  колись  мати,
                             веде  і  нині  в  майбуття...

                             
                             

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809764
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.10.2018


ОСІНЬ МИНАЄ ШВИДШЕ ЛІТА…

                                   Вже  відцвіли  осінні  квіти,
                                   лиш  хризантеми  ще  цвітуть...
                                   Осінь  минає  швидше  літа,
                                   бува  й  вітри  холодні  дмуть...
                                     
                                   Бувають  ранки  вже  холодні,
                                   блищить  на  травах  морозець...
                                   Вчора  тепліше,ніж  сьогодні,
                                   лиш  Місяць  в  небі  молодець...

                                   Ідуть  дощі  й  тумани  сиві,
                                   осінь  туманиться  в  красі...
                                   Жовто-зелені  не  журливі
                                   стоять  дерева  і  кущі...

                                   Птахи  вже  майже  не  співають,
                                   лише  воркують  голуби...
                                   У  вирій  гуси  відлітають,
                                   сумують  верби  й  явори...

                                   Жовтень  доходить  вже  до  краю,
                                   спішить  на  зміну  листопад...
                                   Плаче  холодними  дощами
                                   і  дме  вітрами  не  впопад...

                                   Люди  ховають  у  кишені
                                   холодні  руки,  щоб  зігріть...
                                   Та  все  ж  осінні  каруселі,-
                                   дають  нам  привід  молодіть...

                                   Ми  свої  шанси  не  втрачаєм,
                                   і  не  рахуємо  літа,
                                   мрії,як  коси  заплітаєм,
                                   бо  ж  осінь  наша  золота...

                                   Вересень  яблуками  пахнув,
                                   жовтень  капустою  й  борщем...
                                   Листопад  пахощі  утратив,
                                   чи  змив  морозом  і  дощем...

                                   Заснули  майже  усі  квіти,
                                   лиш  хризантеми  ще  цвітуть...
                                   Осінь  минає  швидше  літа,
                                   стежки  у  зиму  нас  ведуть...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809666
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 11.10.2018


ТИША НАВКРУГ…

                       Тиша  навкруг...І  я  одна...
                       Думи  важкі...Знову  війна...
                       Вже  п"ятий  рік  людей  вбива,
                       Стогне  душа...І  голова...

                       Неспокій  мій...Довга  війна,
                       Там  де  війна,  тиші  нема,
                       Постріли,  тьма,  ідуть  бої,
                       Звідтіль  пливуть  болі  мої...

                       Тиша  навкруг...  І  журавлі...
                       З  ними  летять  думи  мої...
                       Сили  де  взять,  щоб  зупинить,
                       Край  мій  сумний,  щоб  відновить?..

                       Як  помогти?..Як  зупинить?..
                       Мир  відновить,  у  Правді  жить?..
                       Страхи  війни  в  мені  живі,
                       Їх  не  забуть  повік  мені...

                       Душу  ярять,  в  пам"яті  дні,
                       Тато  поліг  у  тій  війні...
                       Хоч  я  була  тоді  мала,-
                       Горя  й  біди  спила  до  дна...

                       Тиша  навкруг...Не  можу  спать...
                       Думи  мої  в  простір  летять...
                       Їх  не  догнать  і  не  вловить,
                       Не  зупинить  їх  і  не  вбить...

                       Як  помогти  не  знаю  я,
                       А  там  солдат  від  ран  вмира...
                       Тиша  навкруг...І  ніч  німа...
                       Простір  мовчить...Сили  нема...

                       Проти  вражди...Проти  війни,
                       Стати  всією  сім"єю...
                       Сили  зібрать  всі  восени...
                       Ворога  вигнать  в  за  шию...

                       Встанем  за  МИР,  всі,як  один,
                       І  Справедливість  відновим...
                       Виб"ємо  "клин"  і  часу  плин
                       все  відновить  допоможе!...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809534
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 10.10.2018


СТОГНЕ НЕНЬКА УКРАЇНА…

                                         Стоїть  дівка  над  водою
                                             з  чорними  бровами.
                                         Розмовляє  із  рікою
                                             сумними  словами...
                                                                         Вода  в  річці  тій  чудова,-
                                                                               чиста  і  прозора...
                                                                         Тече  тихо,  чи  бурхливо
                                                                                 і  немає  горя...
                                         Стогне  ненька  Україна,
                                               нема  в  ній  спокою...
                                         Її    зранена    родина  ,
                                               умита  сльозою...
                                                                         Вмивається  ненька-мати
                                                                               не  лише  сльозою...
                                                                         Уже  п"ятий  рік  умита      
                                                                               гарячою  кров"ю...
                                           Кров  і  сльози  на  Донбасі,
                                               і  в  містах,  і  в  селах...
                                           Топчуть  "раші"  її  й  "наші",
                                               і  людей,  й  оселі...
                                                                         Кров  людська,  то  ж  не  водиця,
                                                                                 це  усім  відомо...
                                                                         А  нам  спокій  тільки  сниться,
                                                                                 і  пече  сльозою...
                                             Тому  дівка  річку  просить
                                                       забрати  все  горе,
                                               і  неправду,і  неспокій,-
                                                       віднести  за  море...
                                                                       А  ще  вмити  Україну
                                                                         теплими  дощами...
                                                                     Об"єднати  всю  родину
                                                                         спільними  ділами...
                                           Річка  чує,  чи  не  чує,
                                                 водою  хлюпоче...
                                           Помогти  може  й  зуміє,
                                                 а  може  й  не  схоче...
                                                                     Та  ми  ж  справжні  українці,
                                                                           зберемо  всі  сили...
                                                                     І  "своїм",  і  всім  чужинцям
                                                                           поламаєм  "крила"...
                                         Об"єднаєм    Україну
                                             зі  всього  народу...
                                         Доведем  усьому  світу,
                                             ми  міцного  роду...      

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809454
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 09.10.2018


ПРО СУМНОГО КЛЕНА…

       Я  ішла  додому  понад  верболозом,
       побачила  клена,  стояв  одинокий,
       мені  захотілось  з  ним  поговорити,
       його  заспокоїть  і  розвеселити...

       Підійшла  до  нього  і  йому  сказала,
       що  осінь  чудова  і  дуже  цікава,
       та  й  ще  ж  лише  жовтень,до  зими  далеко,
       хоч  вже  й  відлітають  журавлі  й  лелеки...

       Тобі  сумувати,клене,ще  не  треба,
       ти  такий  високий,мало  не  до  неба,
       бачиш  ти  далеко  шляхи  і  дороги,
       шукай  свою  долю  і  молися  Богу...

       Біля  тебе  поруч  верби  є  й  тополі,
       придивись  гарненько  і  шукай  тут  долю...
       Клен  слухав  уважно,кивав  головою,
       потім  похилився  і  вмився  сльозою...

       І  я  зрозуміла,  думав  про  берізку,
       та  вона  далеко,десь  аж  біля  лісу,
       туди  не  дістатись  поглядом  й  гілками,
       тому  сумувати  клен  не  перестане...

       Між  людьми  подібне  іноді  буває,
       кого  вони  люблять,  тих  поруч  немає,
       чи  вже  в  іншім  світі,а  чи  десь  далеко,
       тому  вони  й  схожі    на  такого  клена...

       Про  сумного  клена,  я  ось  написала,
       і  ніби  мудріша  після  цього  стала...
       І  клени,й  берізки  уміють  любити,
       і  їм  без  любові  дуже  важко  жити...
                                       

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809318
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.10.2018


СТЕЖКИ ЗАМЕТЕНІ ВЖЕ ЧАРОМ…

                                 Школа  моя  укрита  чаром,
                                 я  в  ній  була,  як  у  раю...
                                 Стежки  заметені  вже  часом,
                                 та  я  її  й  нині  люблю...

                                 Хоча  й  змінилась  моя  школа,
                                 її  новини  я  ловлю...
                                 Для  неї  все  зробить  готова,
                                 доки  живу  не  розлюблю...

                                 Вона  мені,як  мати  рідна,-
                                 з  дитинства  босоногого,
                                 і  навчання,й  робота  плідна,-
                                 в  цім  смисл  життя  всього  мого...

                                   Хоча  я  їй  вже  й  не  потрібна,
                                   нові  в  ній  правила  й  дива,
                                   всього  найкращого  все  ж  гідна,
                                   вона  ж  німою  не  бува...

                                   Дитячим  галасом  щоденно,-
                                   вона  цікава  і  жива,
                                   я  відчуваю  достеменно
                                   зміни  її  й  нові  права...

                                   Школа  була  для  мене  дивом,
                                   тепер  у  спогадах  живу...
                                   Стежки  заметені  вже  чаром,
                                   любила  і  тепер  люблю!
                         

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809214
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 07.10.2018


ПОБАЖАННЯ УЧИТЕЛЯМ…

                               Я  хочу  всіх  учителів  обнять
                               і  не  лише  руками,
                               душею,серцем  і  думками,
                               ви  всі  мої,  пишаюсь  вами...
                           
                               Зі  святом  від  душі  вітаю,
                               і  все  найкраще  всім  бажаю,
                               щоб  ви  ніколи  не  хворіли,
                               душею  й  серцем  молоділи...

                               Хай  буде  радість  в  школі  й  дома,
                               і  щоб  щасливі  всі  були,
                               щоб  вам  хотілось  йти  до  школи,-
                               сьогодні,  завтра  і  завжди!..

                               Хай  доля  стелить  шлях  квітками,
                               оберігає  усіх  вас  Бог,
                               і  нехай  завжди  буде  з  вами:
                               ВІРА,  НАДІЯ  і  ЛЮБОВ!!!

                               ШАНОВНІ  УСІ  ВЧИТЕЛІ:
                               БУДЬТЕ    ЗДОРОВІ,
                               БУДЬТЕ    ВЕСЕЛІ,
                               БУДЬТЕ    ЦІКАВІ,
                               ЖИВІТЬ    У  МИРІ,
                               В  СВОЇЙ  ОСЕЛІ,
                               В  ТЕПЛІ    Й    ДОБРІ,
                               В  ЩАСТІ  Й  ЛЮБОВІ,
                               ВИ    Ж    БО    ЧУДОВІ!!!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809204
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 07.10.2018


МОЇ ЛІТА, НІБИТО ЛИСТЯ…

                                       В  дитинстві  мріяла  літати,
                                       в  небо  залюблена  була...
                                       Та  довелось  вчителювати
                                       і  не  жалкую  про  це  я...
                                                           Усе  так  склалось,  як  бажалось,
                                                           бо  ж  перша  вчителька  моя,
                                                           ніби  літала...І  здавалось
                                                           крила  й  мені  вона  дала...
                                         З  часом  міцніли  мої  крила,-
                                         несли  у  світ,  у  майбуття,
                                         невичерпні  я  мала  сили
                                         і  все  складалось  до  пуття...
                                                           В  житті  були  і  сонце,  й  зливи,
                                                           були  й  надійні  береги...
                                                           І  я  була,  була  щаслива,
                                                           все  найцінніше  берегла...
                                         Мої  літа,  нібито  листя,
                                         з  кущів  й  дерев  вже  опада...
                                         Та  ще  мені  життєву  пісню
                                         дарує  осінь  золота...
                                                           Життя  -  буття,  скажу  між  нами,
                                                           бува  й  сльозами  умива,
                                                           та  переповнена  плодами
                                                           підсумок  осінь  підбива...
                                         Сльози,як  перли  на  калині,
                                         осіннім  вітром  замету...
                                         Вчительці  першій  і  родині
                                         вдячна  за  щирість  й  доброту...
                                                           Не  передать  усе  словами,
                                                           що  відчува  моя  душа,
                                                           я  переповнена  думками,
                                                           вкладу  у  нового  вірша...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809075
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 06.10.2018


ПОСЛАННЯ МОЛОДИМ УЧИТЕЛЯМ…

                         Я  надіюсь  -  все  пройде,  минеться,
                         І  печаль,  і  жура  у  душі...
                         Звикну  я...Так  же  здавна  ведеться,
                         Що  на  зміну  ідуть  молоді...

                         Я  сьогодні  по  доброму  заздрю,
                         Вони  гарні  й  такі  молоді,
                         Щиро  вірять  у  мрію  й  удачу,
                         Не  страшні  їм  дороги  важкі...

                         А  я  ж  знаю,  що  буде  їм  тяжко,
                         Та  все  ж  вірю,  в  них  сили  міцні,
                         Як  і  ми,  вони  мріям  не  зрадять,
                         Ми  поможем,  допоки  живі...

                         Тож  ідіть  уперед  ви  і  вгору,
                         Милі  друзі  мої  дорогі...
                         Хоч  в  важку  ви  зібрались  дорогу,
                         Та  найкраща  вона  на  землі...

                         Не  злякають  нехай  вас  невдачі,
                       (Все  бува  на  життєвім  путі),
                         І    розв"яжете    ви  всі  задачі,
                         Ви  ж  рішучі  й  такі  молоді...

                         Я  бажаю  вам  сил  і  удачі,
                         І  допитливих  вам  школярів,
                         А  в  дорогу  беріть  все  найкраще,
                         Не  втрачайте    своїх  юних  мрій...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808967
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 05.10.2018


ОЙ, ВИ ОЧІ ВОЛОШКОВІ…

                                     Ой,  ви  очі  волошкові,
                                     чом  снитеся  мені  знову,
                                     вечори  колись  цікаві,
                                     й  слова  дівчини  ласкаві...
                                                 Коли  вперше  ми  зустрілись,
                                                 у  нас  очі  засвітились,
                                                 зустрічались  вечорами,
                                                 зірки  з  неба  нам  моргали...
                                     І  мені  уже  здавалось,
                                     ми  обоє  закохались,
                                     кожну  зустріч  пам"ятаю,
                                     де  тепер  вона  не  знаю...
                                                   Щось  неждане  спричинилось,
                                                   та  любов  не  розчинилась
                                                   де  поїхала,  не  знаю,
                                                   жду,надіюсь  і  кохаю...
                                     Несподівана    причина,
                                     мене  з  нею  розлучила,
                                     її    очі  волошкові,
                                     у  снах  сняться  мені  знову...
                                                     Коли    очі  волошкові,
                                                     в  снах  засвітять  мені  знову,
                                                     я  не  хочу  просинатись,
                                                     хочу  ними  любуватись...
                                       Все  роблю  я  без  спочинку,
                                       щоб  знайти  свою  дівчину,
                                       її  очі  волошкові,
                                       біле  личко,  чорні  брови...
                                                     Переповнений  любов"ю,
                                                     я  не  маю  вже  спокою,
                                                     віднайти  її  я  мушу,
                                                     відкрить  серце  їй  і  душу...
                                       Мрію  їй  заглянуть  в  очі,
                                       (може  мрій  ці  пророчі),
                                       віднайду  її  і  знову,
                                       гляну  в  очі  волошкові...
                                                     По  очах  я  зрозумію,
                                                     розуміть  їх  я  умію,
                                                     їй  скажу  слова  найкращі,
                                                     бо  вона,  то  моє  щастя...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808873
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.10.2018


ХОЧЕМ ПРЯМО ІТИ, А НЕ ВБРІД…

                               З  кожним  днем  оновлюється  світ,
                               Новизною  і  нас  наповняє,
                               Прожили  ми  немало  вже  літ,
                               Та  на  жаль  в  нас  спокою  немає...

                                 Нам  все  важче  стає  в  світі  жить,
                                 Хоч  цікавого  в  ньому  не  мало...
                                 Невблаганно  час  стрімко  летить,-
                                 І  за  ним  ми  бува  не  встигаєм...

                                 Ще  й  неправда  й  війна  забира
                                 Наші  сили,  натхнення  і  спокій,
                                 Багатьом  з  нас  мізки  забива
                                 Негараздами  сповнений  простір...

                                 Ми  трудились  увесь  зрілий  вік,-
                                 Для  країни,  а  не  лиш  для  себе,
                                 Не  вели  ми  порядності  лік,-
                                 Знають  всі,і  Бог  бачить  із  неба...

                                 А  щоб  вирватись  з  нинішніх  бід,
                                 Намагаємось  ми  ще  трудитись,
                                 Хочем  прямо  іти,  а  не  вбрід,-
                                 Правді  й  світу  у  очі  дивитись...

                                 Нам  багато  не  треба  в  житті,
                                 Справедливість  би  тільки  вловити,
                                 Не  горіти  в  воєннім  вогні,
                                 Повноправно  у  світі  цім  жити...

                                 І  щоб  край  наш  завжди  розквітав,
                                 І  по-людськи  жили  внуки  і  діти...                                                                                                                      
                                 І  нікого  ніхто  не  вбивав,
                                 За  законами  Божими  жити...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808732
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 03.10.2018


ЧАСУ ПЛИН НЕ ЗМИЄ ВРОДИ…

                                       І  ми  ж  були  молоденькі,
                                       чорнобриві  і  гарненькі,
                                       все  робити  ми  уміли,
                                       була  радість,міць  і  сила...
                                                               Працювали  і  кохали,
                                                               людей  праці  поважали,
                                                               і  на  радість  не  скупились,
                                                               ще  й  з  людьми  нею  ділились...
                                       Хоч  роки  швидко  збігали,
                                       та  ми  сили  не  втрачали,
                                       сім"ї  гарні  в  нас  були,
                                       хоч  і  в  клопотах  жили...
                                                               І  сумне  ми  теж  долали,
                                                               й  ще  сильнішими  ставали,
                                                               жили  в  щасті  і  любові,
                                                               в  мирі,  дружбі  й  при  здоров"ї...
                                       І  хоч  швидко  все  минало,
                                       ми  на  те  і  не  зважали,
                                       все  зробить  завжди  спішили,
                                       вистачало  на  все  сили...
                                                             З  часом  сили  все  ж  зникали,
                                                             трохи  вже  ми  прислухались,
                                                             відновитись  намагались,
                                                             хоч  й  не  завжди  це  вдавалось...
                                       Працювали,як  уміли,
                                       помічали,що  марніли,
                                       і  минали  знов  роки,
                                       не  здавались  ми  таки...
                                                           Вже  на  пенсії  ми,  дома,
                                                           шкандибаєм  бува  знову,
                                                           щось  саджаєм,  доглядаєм,
                                                           урожай  якийсь  збираєм...
                                       Чи  важке,  а  чи  легке,-
                                       життя  в  кожного  одне,
                                       то  ж  шануймо  його,  люди,
                                       нехай  радість  ллється  всюди...
                                                           Хто  сказав,  що  ми  старі?
                                                           В  нас  ще  душі  молоді.
                                                           Часу  плин  не  змиє  вроди,
                                                           ні  за  якої  погоди...
                                       Негаразди  всі  долаєм,
                                       слабшим  себе  помагаєм,
                                       і  вірші  пишем,й  пісні,
                                       й  війні  кажем  гнівне:  "НІ!"
                   

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808618
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 02.10.2018


ПОСВЯТА ПОДРУЗІ…

                   У  Олени  у  Ворони                                                                                                                                                                  
                   На  гостині  була  вчора,
                   Ну  не  вчора,  а  раніше,
                   На  душі  стало    світліше...
                                 В  особистих  своїх  справах,
                                 Я  до  Бобринця  дісталась,
                                 Не  впустила  я  нагоди,
                                 Заїхати  до  Ворони...
                 Зустріч  наша  була  щира,
                 Хоч  недовга,  та  красива,
                 Від  радості,  що  дістала,
                 В  мені  музика  звучала...
                               Відчуваю  її  йдосі,
                               На  своїм  уже  порозі,
                               Заряд  бодрості  дістала,
                               Й  втоми  я  не  відчувала...
                   Зі  своїм  була  я  сином,
                   На  чудовій  тій  гостині,
                   Спілкувались,пригощались,
                   Та  ще  й  сфотографувались...
                               Лена  -  гарна  господиня,
                                 Щедра,  лагідна  і  мила,
                                 Їй  сподобався  мій  син,
                                 Він  захоплювався  всім:
                     І  гостинністю  Олени,
                     І  садком  її  веселим,
                     По  садку  він  походив,
                     Відчував  там  диво  з  див...
                                   І  чарівністю  Олени,
                                   І  словам  всім  незліченим,
                                   Що  лились  з  наших  розмов,
                                   Без  усяких  передмов...
                   Вдячна  я  Оленці  дуже,-
                   За  гостиність  і  за  дружбу...
                   Легше  в  світі  тому  жить,
                   Хто  уміє  так  дружить...
                                     Я  бажаю  усім  людям
                                     Завжди  мати  таких  друзів,
                                     Отаких  як  є  у  мене:
                                     Лена,Леночка,  Олена...
                   Захоплення  не  ховаю,
                   Від  душі  Лені  бажаю:
                   Писать  для  себе,  нас  й  сім"ї,
                   І  співать  нові  пісні...
                                     Недаремно  ж  кажуть  люди,-
                                     Все  гартується  в  труді...
                                     Не  веде  дружба  до  згуби,
                                       Хоча  й  родиться  в  біді,

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808577
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 02.10.2018


ЛЮБІ ДІТИ, ВИ ЗАВЖДИ ЗІ МНОЮ… (слова для пісні)

                       Щастя  завжди  сповнене  любові,
                       це  відома  істина  жива...
                       Як  батьки  і  діти  всі  здорові,
                       то  й  сім"я  щасливою  бува....

                     ПРИСПІВ  :

                       Любі  діти,  ви  завжди  зі  мною,
                       Навіть,  якщо  поруч  вас  нема...
                       З  вами  розквітаю,  як  весною,
                       й  забуваю,  що  живу  одна...


                       Я  вас,  мої  любі,  виглядаю,-
                       зрання  і  до  вечора,  і  в  ніч,
                       і  про  вашу  зайнятість  я  знаю,
                       і  неспокій  відганяю  пріч...

                       ПРИСПІВ.
       
                       Вдячна  я  і  Богові,  і  долі,
                       що  ви  в  мене,  любі  мої,є
                       радістю  в  моїм  життєвім  полі,
                       а  приїзд  ваш  сили  додає...

                         ПРИСПІВ.

                   

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808520
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 01.10.2018


РОЗЛИВА ОСІНЬ КРАСУ…

                                   Влітку  спекою  пекло,
                                   нині  віє  холодом,
                                   десь  заплуталось  тепло
                                   між  осіннім  золотом...
                                                   То  повіє  вітерцем,
                                                   то  покапа  дощиком,
                                                   а  буває  й  морозцем
                                                   поміж  диво-золотом...
                                   Бува  сонечко  ясне
                                   бризне  теплим  променем,
                                   небо  стане  голубе,
                                   хмари  десь  за    обрієм...
                                                     Розлива  свою  красу
                                                     осінь  позолотою,
                                                     та  ще  й  вранішню  росу
                                                     насіва  з  охотою...
                                 Бува  хмарами  махне
                                 над  полями  й  хатами...
                                 Осінь  все  перебире
                                 крилами  мохнатими...
                                                     І  не  знати  звідкіля
                                                     війне  прохолодою,
                                                     все  красою  підкоря,
                                                     з  диво-  насолодою...
                                 А  ночами  умива
                                 місяця  із  зорями,
                                 і  вона  не  забува
                                 все  покрити  золотом...
                                                     Двері  часом  відчиня
                                                     для  тепла  багатого,
                                                     та  все  ж  вікна  закрива,
                                                     від  літа  строкатого...
                                 А  як  вітром  прилетить,-                                
                                 то  своїми  крилами:
                                 і  травою  шелестить,
                                 і  листям,  і  квітами...
                                                       Перемінчива  бува,
                                                       та    ще  й  із  привітами,
                                                       і  завершує  жнива
                                                       весіллями  світлими...
                                 І  свої  кача  права,
                                 бува  й  несподівана,
                                 не  скупиться  на  дива,
                                 золотом  уквітчана...
                                                       Ловим  ми  її  дива
                                                       з  непідробним  подивом,
                                                       а  вона  нас  накрива
                                                       сріблом,  а  не  золотом...
                                 Підбираю  я  слова
                                 ще  в  теплі  сповитому...
                                 І  допоки  я  жива,-
                                 осінь  я  любитиму...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808362
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 30.09.2018


ОСІНЬ "ЗУБИ" ПОКАЗАЛА…

                               Незадоволені    жарою,
                               тепер  і  холод  не  впопад...
                               Ще  ж  тільки  вересень  відходить,
                               а  буде  ж  жовтень  й  листопад...

                               Літом  було  дуже  спекотно,-
                               у  нас  жара,  а  десь  дощі...
                               Зустріли  осінь  ми  з  любов"ю,
                               і  стало  легко  стало  на  душі...

                               Та  осінь  "зуби"  показала,
                               війнула  холодом  з  дощем,
                               тепло  кудись  вона  сховала,
                               смуток  посіяла  і  щем...

                               І  дуже  швидко,  і  спонтанно,
                               загнала  нас  у  "глухий  кут",
                               включать  тепло  то  ж  ще  зарано,
                               і  вже  нас  сумніви  беруть...

                               Чи  сили  в  нас  усіх  ще  стане,
                               (холод  вже  нас  розчарував)...
                               Чи  то  й  зима  так  нас  дістане,
                               чи  то  прогноз  нас  обіграв?..

                               В  вересень  місяць  до  нас  осінь,
                               уже  по  -  справжньому  прийшла,
                               то  ми  і  осінь,  й  Бога  просим,-
                               додать  нам  сонця  і  тепла...

                               Ми  ще  надіємось,  що  осінь
                               нас  ще  порадує  не  раз...
                               Вона  сама  і  її  просинь
                               зігріє  простір  і  всіх  нас...

                               Нам  не  байдужі  всі  прогнози,
                               прийде  осіння  красота,
                               відійдуть  і  дощі,  й  морози,
                               бо  ж  осінь  завжди  золота!...
                             

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808274
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 29.09.2018


ВІДКРИТІ НАМ "ДВЕРІ" УЖЕ В ІНТЕРНЕТ…

                                   Змінюється  швидко
                                   усе  в  цьому  світі,-
                                   велично  і  стрімко
                                   в  незвіданім  квіті...
                                                 Бува  не  встигаєм
                                                 ловити  ті  зміни,
                                                 та  все  ж  не  чекаєм,
                                                 спішимо  за  ними...
                                   Семимильним  кроком
                                   і  час  поспішає...
                                   Куди  не  глянь  оком,-
                                   нове  наступає...
                                                 Супертелефони
                                                 вищого  гатунку,
                                                 планшетам,  смартфонам
                                                 немає    рахунку...
                                   Флешки,  інтернети,
                                   фотоапарати,
                                   як  диво-  прикмети,
                                   можливість  все  знати...
                                                   І  молодь,  і  діти,
                                                   усе  розуміють,
                                                   і  зрілі,й  поважні,
                                                   за  новим  крокують...
                                   Хоч  ми  і  старієм,
                                   та  теж  поспішаєм,
                                   хоч  дещо  теж  ловим,
                                   і  дещо  вже  знаєм...
                                                   Відкриті  ж  бо  "двері",
                                                   й  для  нас  в  інтернет,
                                                   і  ми  поповняєм
                                                   із  ним  інтелект...
                                   Ми  там  і  новини
                                   знаходить  навчились...
                                   І  в  "Клубі  поезій"
                                   уже  засвітились...
                                                 Розширили  "коло"
                                                 для  нас  щирих  друзів...
                                                 Тепер  ми  ніколи
                                                 сумувать  не  будем...
                                 А  вчитимось  й  далі
                                 нове  пізнавати,
                                 і  легше  нам  буде,
                                 трудності  долати

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808143
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 28.09.2018


ПОЗИЧ ВОГНЮ… (проза)

                 Не  знаю  з  якої  причини  у  мене  сьогодні  відсутній  інтернет.  Тому  я  поринаю  у  спогади.  Найчастіше  це  спогади  дитинства.  Важким  воно  у  нас  було:  і  холодним,  і  голодним,  та  ще  й  страшним,  адже  йшла  війна,  страшна,  кривава,..  І    діставалося  тоді  всім:  і  дорослим,  і  малим.  Особливо  зимою,  бо  ж  літом  і  сонечко  гріє,  і  в  садку,  та  на  городі  все  ж  таки  росте,  дозріває,  щось  їстівне,  та  й  побігати,  подивитися,  а  то  й  погратися  можна,  не  те  що  зимою.  Пригадалося,  як  однієї  зими,  було  так  холодно,  що  я  й  нині  здригаюся,  згадуючи  ту  холоднечу.  І  подвір’я,  і  хата  вщерть  засипані  снігом.  Днями,  притулившись  до  вікна,  ми  намагаємось  розтопити  мороз    на  шибках  своїм  диханням,  щоб  хоч  щось  побачити  на  вулиці,  бо  ж  вийти  не  маємо  можливості,  бо  ж  одяганка  в  нас  аби  –  яка,  а  взуванки  зовсім  нема.  Та  й  вночі  не  легше.  Ми  на  печі,  тулимося  одне  до  одного  під  старим  рядном,  вкриваємося  з  головою,  щоб  надихати  тепла,  а  воно  там  і  не  затримується,  кудись  відлітає.  Тремтимо,  дрижаки  ловимо,  цокаєм  зубами,  іноді  не  витримуємо  схоплюємося  на  ноги,  бігаємо,  та  все  ж  ніяк  не  можемо  зігрітися.  Часом  просимо  маму  розповісти  казку.  Мама  розповідає  і  про  курочку  рябу,  та  її  золоте  яєчко,  і  про  козу  –  дерезу,  про  ріпку,  і  про  Івана  царевича…Ми  уявляємо  героїв  казок,  та  й  тишком  –  нишком  засинаємо…  Але  іноді  буває  так  холодно,  що  й  казка  не  допомагає,  тоді  мама  збирає  в  хаті  все,  що  є,  чим  можна  накритися,  накриває  нас,  і,  наказавши  нам  спати,    сама  кудись  іде.  Ми  здогадуємось,  що  вона  йде  по  солому,  нам  стає  страшно,  бо  ми  знаємо,  що  поліцаї  та  німчура  вартують,  і  можуть  не  лише  прогнати,  а  й  побити,  а  то  й  убити.  Іноді  стомившись  від  чекання,  засинаємо,  а  іноді  і  сну  не  маємо,  та  ще  ж  і  їсти  хочеться.  Ми  починаємо  фантазувати,  що  прийде  до  нас  ота  коза  –  дереза,  мама  надоїть  молочка,  та  може  ще  знайдеться  якийсь  сухарик  і  ми  наїмося,  або  може  хоч  оту  ріпку  з  казочки  десь  знайдемо,  все  таки  хоч  якась  пожива.  Іноді  ми  не  засинали,  аж  допоки  мама  не  повернеться  з  соломою,  розпалить  у  печі,  і  запалахкотить  полум”я,  і  піде  по  хаті  тепло.  А  вранці  мама  дістане  з  погреба  квашену  капусту,  трішки  картоплі,  зварить  її  у  ‘’мундирах”  і  ми  вже    будемо  й  не  голодні.    А  потім  ще  щось  розкаже  нам  про    татка,  Василько    найстарший,    йому  уже  3  роки  він  все  таки      пам”ятає    татка,  я  його  хоч  уявляю  із  тих  розповідей,  а  Галинка,  зовсім  маланька,    вона  тільки  мовчки  слухає,  шморгає  носиком,  або  й  пхикає.  Мамина  розповідь  відволікає  нас  і  від  холоду,  і  від  голоду…  Я  ніби  й  нині  бачу  маму,  брата,  сестричку.  І  як  ми,  не  дивлячись  на  те,  що  на  дворі  ще  ніч,  зіскакуємо  з  печі,  і  зачаровано  дивимося  на  нього,  адже  він    такий  гарний,  та  ще  й  від  нього  таке  приємне  тепло  іде,  що  нам,  аж  подихи  перехоплює.      А  потім  чуємо    чиєсь  гупання,  і  стук  у  вікно.  Ми  спокійні,  а  мама  аж  стрепенулася  від  страху,  подумала,  що  то  поліцай,  або  ще  гірше  німчура,  побачив  певне  дим  із  димаря,  та  й  приплентався,  а  як  побачить  солому,  що  ж  тоді  буде?  Ми,  побачивши  мамин  переляк,  миттю  вискакуємо  на  піч…Та  з  вікна  вже  долинає  голос  тітки  Мотрі:  “Полю,  відчини.  Позич  вогню,  ніяк  печі  не  можу  розпалити”.  Тітка  простягає  мамі  якийсь  черепок  для  вогню,  а  мама  її  запитує:  “То  ти,  Мотре,  була  біля  скирти?..”  “Так,  а  ти  теж,  як  і  я  злякалася,  подумала,  що  то  поліцай…”  Тітка  взяла  вогник,  та  пішла.  Отак    ще  до  півнів  мама  натопила  хату.  Нам  стає  легко  і  добре,  і  ми  засинаємо…  
І  бачимо  в  снах:  і  тепле  літечко,  і  свій  садок,  і  річечку,  і  татка,  і  відчуваємо,  що  війни  вже  нема,  що  можна  спокійно  ходити,  бігати,  гратися,  і  нічого,  і  нікого  не  боятися….

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807884
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 26.09.2018


ДУМИ МОЇ ЗАВЖДИ ЗІ МНОЮ…

                               Колись  писав  Тарас  Шевченко,
                               що  в  нього  думи,  ніби  діти,
                               є  світлі,дивні  і  нікчемні,
                               та  все  ж  частіш  схожі  на  квіти...

                               Мене  мої  постійно  кличуть,
                               ведуть  щоденно  за  собою,
                               як  журавлі  в  небі  курличуть,-
                               восени,літом  і  весною...

                               Та  й  в  зиму  також  не  німіють,
                               хоч  бува  часом  присипляють,
                               і  розбудить  мене  не  сміють,
                               що  їх  покличу  вони  знають...

                               Я  їх  і  слухаю,  й  витаю,
                               то  в  небеса,  то  десь  за  море,
                               з  ними  постійно  щось  шукаю,
                               тамую  прикрощі  і  горе...

                               Молюся  Богу,зупиняюсь,
                               зневіру  й  пустку  розганяю...
                               І  в  ясний  день,і  як  смеркає,
                               я  їх  до  купочки  збираю...

                               Щось  обмірковую  я  з  ними,
                               поради  іноді  питаю,
                               хоч  говорить  вони  не  вміють,
                               та  їх  підказки  я  сприймаю...

                               Вони  бувають  в  мене  дивні,
                               бува  засвічують  зірками,
                               стає  мені  все  зрозуміло,
                               з  моїми  дивними  думками...

                               А  ще  упевнено  і  тихо,
                               вони  мені  допомагають,-
                               долати  прикрощі  і  лихо,
                               ще  й  в  снах  мене  оберігають...

                               Отак  із  ними  і  живу  я,
                               на  долю  вже  не  нарікаю...
                               Думи  мої  завжди  зі  мною,
                               вони  не  зраджують,я  знаю!..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807801
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 25.09.2018


ЧАС ПРИНЕСЕ ШКОЛАМ НОВЕ…

                                     Школа  моя  і  у  ній  я,
                                     і  нас  не  розлучити...
                                     Було    у  ній  і  світло,  й  тьма,
                                     та  світла  усе  ж  більше...
                             Є  в  мене  дім,  була  сім"я,
                             і  сад  родючий,  й  діти...
                             Сім"єю  й  школою  жила,
                             вони  мені  як  квіти...
                                       Тепер  вже  школа  в  моїх  снах,
                                       можливо  так  і  треба...
                                       Спогад  освітлює  мій  шлях,
                                       як  сонце  і  як  небо...
                             А  час  спішить,кудись  іде,
                             як  води  в  синіх  ріках...
                             Всьому  кінець  колись  прийде,
                             відходить  все  навіки...
                                       Час  принесе  усе  нове,
                                       нові  будуть  прикмети...
                                       І  покоління  молоде,
                                       в  космос  пошле  ракети...
                             Відомо  всім  з  давніх-давен,-
                             були  і  будуть  школи...
                             І  буде  краще  ніж  тепер,
                             оновляться  основи...
                                         Нове  усе  тоді  прийде,
                                         лиш  на  найвищім  рівні...
                                         Навчання  в  радість  всім  буде,
                                         бо  ж  діти  того  гідні...
                             І  вчителі  будуть  дітей  
                             по-новому  навчати,
                             і  кожна  школа  розцвіте,                      
                             як  бажана,й  багата...
                                           Хоч  невідомо  всім  й  мені,
                                           коли  той  час  настане,
                                           казали  в  цей  навчальний  рік,
                                           на  жаль  цього  не  сталось...
                             Невдалий  був  цьогоріч  старт,
                             робилось  все  невміло...
                             Не  вистачає  книг  і  парт,
                             прогнози  знов  сумнівні...
                                         Може  судить  про  це  й  не  нам,
                                         та  всім  вже  зрозуміло,-
                                         в  кожній  реформі  та-ра-рам,
                                         вагоме  пролетіло...
                             Чи  розуму  не  вистача,
                             а  чи  постійна  бідність,
                             чи  то  "сирого  калача",
                             підсунули  так  підло...
                                         Все  ж  перспективи  шкільні  є,
                                         це  теж  всім  зрозуміло...
                                         Колись  же  "НУШ"  візьме  своє,
                                         аби  лише  не  пізно...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807713
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 24.09.2018


ЛОВЛЮ КОЖНЕ СЛОВО…

                                                   Я  слово  до  слова  
                                                   завжди  підбираю,
                                                   їх  в  душу  і  в  серце,
                                                   з  любов"ю  вкладаю...
                                                                       Чи  будуть,не  будуть
                                                                       слова  ті  у  вірші,
                                                                       від  гарного  слова
                                                                       мені  веселіше...
                                                   Бува  словам  тісно,
                                                   буває  й  розлого,
                                                   та  кожне  з  них  гідне
                                                   і  дуже  вагоме...
                                                                       Бувають,як  в  пісні,
                                                                       у  сні  мелодійні,
                                                                       старі  і  первісні,
                                                                       цікаві,надійні...
                                                   Буває  як  сонце  
                                                   мені  заясніє,
                                                   тоді  моє  серце
                                                   безмежно  радіє...
                                                                       Бува  як  хмаринка
                                                                       зникає  в  імлі,
                                                                       чи  як  фотоплівка,
                                                                       моргає  мені...
                                                   Слова  пересічні
                                                   тікають  бува,
                                                   вертаю  навічно,
                                                   в  них  правда  жива...
                                                                       Слова  у  замрії,
                                                                       як  доля  моя,
                                                                       спалахнуть  привітно
                                                                       і  все  ожива...
                                                     Як  в  музиці  звуки,
                                                     красою  дивують,
                                                     як  диво-малюнки,    
                                                     як  квіти  квітують...
                                                                     Як  місяць  і  зорі
                                                                     у  пору  досвітню,
                                                                     як  перли  у  морі,
                                                                     ведуть  лиш  до  світла...
                                                     Буває  встигаю
                                                     я  їх  уловити,
                                                     бува  утрачаю,
                                                     щоб  знову  ловити...
                                                                     Підібране  слово
                                                                     не  просить  підмоги,
                                                                     в  мені  осідає,
                                                                     дарунком  від  Бога...
                                                       Отак  і  збираю
                                                       старі  і  нові,
                                                       ліричні  вживаю,
                                                       як  перли  живі...
                                                                     Бувають  як  павідь
                                                                     слова  пречудові,
                                                                     засвічують  пам"ять
                                                                     в  українській  мові...
                                                       Я  їх  не  пакую,
                                                       не  сію,пишу,
                                                       і  друзям  дарую,
                                                       й  для  себе  держу...
                                                                       Ловлю  кожне  слово
                                                                       у  снах  й  на  яву,
                                                                       ловити  готова,
                                                                       допоки  живу...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807579
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 23.09.2018


СПОГАД У ДУШУ ВРІС…

                                       Збагнула  я  давно,                      
                                       що  в  дні  осінні,                      
                                       долать  легше  путі,-                
                                       у  малослів"ї...    
                                                         Cпогад  у  душу  вріс,
                                                         як  небо  синє,
                                                         і  радість  буде  скрізь,        
                                                         як  спогад  милий...
                                                                             Куди  б  я  не  пішла,
                                                                             а  він  зі  мною,
                                                                             любов  і  доброта,-
                                                                             думки  в  спокої...
                                     Щоб  не  робила  я,                        
                                     він  помагає,                                
                                     моя  уся  сім"я,                                  
                                     про  це  все  знає...    
                                                     Схиляється  засвіт
                                                     у  розумінні,
                                                     осінній  диво  квіт,-
                                                     в  теплі  постійнім...
                                                                         І  затишок,  і  щем
                                                                         у  кожній  дії,
                                                                         в  негоду  і  з  дощем,
                                                                         живу  в  надії...
                                     Скупі  мої  слова                              
                                     розбавлю  медом,  
                                     хоч  сива  голова,                    
                                     мрії  куплетом...  
                                                   Живу  у  суєті,
                                                   печаль  долаю,
                                                   у  спогадах  святих  
                                                   любов  палає...
                                                                       Бували  у  путі
                                                                       колючі  терни,
                                                                       здолала  я  усі
                                                                       і  навіть  скверни...
                                     Збагнути  треба  всім,-              
                                     щастя  в  любові...                
                                     А  злагода  в  сім"ї,                            
                                     як  всі  здорові...    
                                                   Кожен  із  нас  за  всіх
                                                   відповідає,
                                                   важкі  здолать  путі
                                                   допомагає...
                                                                         Допоки  ми  живем,
                                                                         як  справжні  люди...
                                                                         І  навіть,як  помрем,-
                                                                         любити  будем...
                                   І  житиме  в  мені,            
                                   його  погляд,                                    
                                   в  усі  роки  і  дні,-                            
                                   про  нього  спогад...  
                                                 Збагнула  я  давно,
                                                 що  в  дні  осінні,
                                                 ці  спогади  мої,-  
                                                 мені  потрібні...
                                                                     Допомагають  жить,
                                                                     долать  незгоди...
                                                                     Життя  й  себе  любить,-
                                                                     в  любу  погоду...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807491
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 22.09.2018


ОСІНЬ НЕ ВИНУВАТА…

                                 І  вересневий  грім  буває,
                                 й  дощами  світиться  краса...
                                 Осінь  пейзажі  малювала,
                                 фарби  розводила  роса...

                                 Осінь  у  тім  не  винувата,
                                 що  в  нас  безлад  повен  біди...
                                 Давно    війна  прийшла  до  хати,
                                 вона  страшніша  від  грози...

                                 Осінній  вітер  ще  привітний,
                                 його  мелодія  проста...
                                 Ждемо  зі  Сходу  вісті  втішні,
                                 бо  ж  осінь  завжди  золота...

                                 Вона  розрадить,заспокоїть,
                                 ще  й  вбереже  від  непогод...
                                 Народ  і  осінь,й  Бога  просить,-
                                 не  додавать  гірких  пригод...

                                 Бо  ж  простий  люд  на  осінь  схожий,
                                 не  мало  бід  стерпів  в  житті...
                                 Якщо  йому  осінь  поможе,
                                 він  більш  не  зіб"ється  з  путі...

                                 Хай  вересневий  грім  гуркоче,-
                                 на  наших  злючих  ворогів...
                                 Бо  ж  Україна  Миру  хоче,
                                 так  їй  і  Бог  завжди  велів...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807383
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 21.09.2018


ОСІНЬ ЗА ПЛЕЧИМА…

                                   Осінь  за  плечима,
                                   а  зима  на  носі...
                                   А  мені  приснилось,
                                   що  ще  літо  йдосі...
                                                                       Чи  то  так  приснилось,
                                                                       а  чи  показалось,
                                                                       я  навіть  не  встигла
                                                                       в  цьому  розібратись...
                                 Ніби  повернулось
                                 знов  до  мене  літо.
                                 І  в  садку  моєму
                                 розквітнули  квіти...
                                                                       А  поміж  квітками
                                                                       моя  юність  ходить...
                                                                       І  мене  мій  милий
                                                                       на  руках  знов  носить...
                                 На  руках  знов  носить,
                                 про  любов  шепоче,
                                 і  мене  цілує,
                                 й  пригорта  охоче...
                                                                     І  мені  приємно
                                                                     все  те  відчувати,
                                                                     хочеться  взаємно
                                                                     його  цілувати...
                                 Та  ось  хтось  постукав
                                 у  моє  віконце,
                                 й  заглянули  в  хату
                                 промені  від  сонця...
                                                                   Як  же  не  хотілось
                                                                   мені  просинатись,
                                                                   не  так  з  сном,як  з  милим
                                                                   знову  розлучатись...
                                   Цілий  день  чекаю
                                   з  нетерпінням  ночі,
                                   знов  зустрітись  з  милим
                                   дуже-дуже  хочу...
                                                                 Що  це  неможливо,
                                                                 мені  зрозуміло,-
                                                                 молодість  від  мене
                                                                 давно  відлетіла...
                                   Дивного  у  світі
                                   немало  буває,
                                   хай  хоч  в  снах  до  мене,-
                                   молодість  вертає...
                                                               Осінь  за  плечима
                                                               мене  не  турбує,
                                                               бо  вона  красива,
                                                               і  я  не  сумую...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807035
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.09.2018


МЕНІ ХОЧЕТЬСЯ СТАТЬ ПТАХОЮ…

                         Мені  хочеться  стать  птахою,
                         піднятися  у  вись  над  хатою,
                         навкруг  розглянутись  просторами,
                         зробити  повний  круг  над  водами...
                         Відчути  волі  дух  над  горами,
                         над  світом  політать  з  привітами,
                         житами  засівать  і  квітами,
                         почути  моря  сплеск  з  веселками,
                         думки  замалювать  мережками,
                         і  вибирать  стежки  з  подіями,
                         та  обминать  шляхи  із  бідами...
                         Обняти    всіх  дітей  крилами,
                         щоб  всі  вони  були  щасливими,
                         онуків  до  грудей  притиснути,
                         і  радості  для  них  підкинути...
                         Ділить  печаль-журу  із  рідними,
                         і  лагідною  буть  з  сусідами.
                         Всі  радощі  ділить  із  друзями,
                         відкритою  бувать  з  подругами...
                         Над  світом  пролетіть  пташиною,
                         та  буть  усе  життя  людиною.
                         Хотілося  б  війну  на  вік  спинить,
                         пташиних  сил  на  це  не  вистачить...
                         На  землю  опущусь  людиною,
                         боротись  буду  й  жить  із  силою,
                         щоб  ворогів  усіх  змести  до  тла,
                         країну  захистить  від  руйнувань  і  зла...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806922
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 17.09.2018


Я БУЛА НА "ЕКСКУРСІЇ"…

                                   Я  була  на  "екскурсії",
                                   там  де  мама  жила,
                                   і  ходила  по  вулиці,
                                   де  матуся  росла...
                                               І  на  річку  дивилася,
                                               в  ній  прозора  вода,
                                               до  верби  прихилилася,
                                               покотилась  сльоза...
                                   Біля  школи  постояла,-
                                   вже  в  ній  учнів  нема...
                                   Нова  школа  з"явилася,
                                   її  бачила  я...
                                               Від  млина,що  на  вигоні,
                                               віє  сум  і  жура,
                                               І  хатки  похилилися,
                                               та  й  млина  вже  нема...
                                   Диво  річечка  Кам"янка,
                                   чару  все  ж  додала...
                                   І  село  Вершино  -  Кам"янка,
                                   якось  ще  вижива...
                                                   Бур"яни  поміж  хатами,
                                                   де  ніхто  не  живе...
                                                   Між  дворами  багатими,-
                                                   павутиння  пливе...
                                   Там  нема  моїх  родичів,
                                   лиш  могили  їх  є,
                                   додало  лише  спокою,
                                   що  село  все  ж  живе...
                                                   Ніби  я  на  екскурсії,
                                                   в  тім  селі  побула,
                                                   І  на  тій  диво-вулиці,
                                                   де  матуся  жила...
                                 І  з  братами,  і  сестрами,
                                 і  росли,  і  жили...
                                 Та  пройшов  перехрестями,
                                 голод  гірший  війни...
                                                     І  десь  там  є  поховані,-
                                                     мами  сестри  й  брати,
                                                     їх  могилки  на  цвинтарях
                                                     не  змогла  я  знайти...
                                 У  дворах    понад  річкою,-
                                 кури,гуси,качки,
                                 і  осінньою  стрічкою
                                 йшли  в  двори  корівки...
                                                     Я  з  людьми  спілкувалася,
                                                     їм  бажала  добра,
                                                     а  вони  усміхалися,
                                                     і  зникала  жура...
                                 І    уже  заспокоєна
                                 йшла  я  далі  селом,
                                 як  картинка  мальована
                                 церква  з  диво  -  хрестом...
                                                       Мені  й  сумно,  і  радісно,-
                                                       і  на  серці,й  в  душі...
                                                       Віднайду  слова  вдячності,
                                                       й  покладу  у  вірші...
                               В  інтернеті  шукала  
                               щось  нове  про  село,
                               тих  скупих  повідомлень,
                               мені  мало  було....

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806844
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 16.09.2018


САДОК - НІБИ РОЗКРИТА КНИГА…

                               Як  боляче,  що  мало  я  ще  знаю,
                               життя  ж  уже  до  краю  добіга,
                               і  кожна  його  мить  стає  вагома,
                               важлива  і  до  болю  дорога...

                               Черешні  постаріли  й  мої  вишні,
                               і  яблуні  схились  до  землі,
                               а  диво  -  птахи  в  гості  до  них  вийшли,
                               цвірінькають  до  них  свої  пісні...

                               Туди  часом  заходить  легкий  вітер,
                               і  сипле  ціле  стадо  казочок...
                               І  хоч  давно  відцвів  у  саду  квітень,
                               він  порина  в  осінній    холодок...

                               Кущі  він  розгортає,як  конверти,
                               і  загляда  в  усі  його  кутки...
                               Нашіптує  тихесенько  легенди,
                               хоч  і  не  зна,  чи  є  вони  таки...

                               Кожен  садок,ніби  розкрита  книга,
                               у  ньому  і  краса  є,  і  тепло...
                               Чи  переможе  Марс*,а  чи  Астрея**,
                               надіємось  що  все  ж  таки  добро...

                               Тож  хочеться  мені  ще  знань  додати,
                               та  заважають  стомлені  роки...
                               Вагоме  в  кожну  мить  хочу  піймати,
                               молюсь,щоб  не  зміліли  знань  ріки...

                                                                       *  Марс-тут  Бог  війни,**Астрея-  богиня  справедливості.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806701
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 15.09.2018


В НЕСПОКОЇ КРУТИТЬСЯ ПЛАНЕТА…

                               В  неспокої  стугонить  планета,-
                               катаклізми,  війни,  глум,  брехня...
                               Не  чекать,  а  діять,  люди,  треба,-
                               вимагає  простір  і  земля...

                               Поміж  катаклізмами  в  природі,
                               чується  і  плач,і  стогін,  й  сміх...
                               А  які  ще  ждуть  людей  пригоди,-
                               було  б  передбачити  не  гріх...

                               Те  що  передбачено,  можливо,
                               легше  відновить  і  зберегти,
                               вдумливо,  спокійно,  терпеливо
                               ще  підсилу  нам    усім  нести...
                             
                               Вистача  і  радості,  й  печалі,
                               час  бува  біжить  у  нікуди,
                               не  всигаєм  тиснуть  на  педалі,
                               щоб  кермо  і  курс  свій  зберегти...

                                 Білий  світ,  обвіяний  вітрами,
                                 ще  біжить  "по  шпалах"  вдалину,
                                 й  те  що  відбувається  між  нами,
                                 має  ще  проблему  й  не  одну...
       
                                 В  неспокої  крутиться  планета,
                                 ніби  збожеволів  білий  світ,
                                 треба  ж  не  заплутатись  в  тенетах,
                                 і  не  загубить  життєвий  слід...

                                 Що  людей  усіх  іще  чекає
                                 знає  певне  лише  Господь  -  Бог,
                                 Та  природа  і  земля  благає,
                                 виважено  здійснювати  крок...
                               
                               

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806697
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 15.09.2018


ПОСПІШАЙМО Ж БО, ЛЮДИ, ДОДОМУ…

               Як  же  хочеться  знову  вернутися
               хоч  на  день  у  минуле  своє...
               І  пройтися  селом  по  тій  вулиці,
               де  дитинство  пройшло  золоте...
                     І  від  річки  відчуть  нові  вражнення,
                     зазирнути  у  воду  хоч  раз,
                     там  побачить  своє  відображення?                                                                                                                                                        
                     як  колись  у  далекий  той  час...
               Босоніж  походити  по  березі,
               по  зеленій  шовковій  траві,
               там  бувало  і  голодно,й  весело,
               все  й  донині  живе  у  мені...
                     Доторкнутись  до  груші  і  яблуні,
                     (якщо  звісно  вони  ще  живі),
                     їх  плоди  і  солодкі,і  звабливі,
                     знов  снують  у  думках  в  голові...
               І  з  любов"ю  вербу  ту  погладити,
             (вона  ж  знала  таїни  мої),
               А  калини:  і  кетяги,й  ягоди,-
               не  забути  ніколи  мені...
                     Та  на  жаль  вже  туди  не  вернутися,-                              
                     там  дитинство  уже  не  моє...
                     Постаріло  село,хати  й  вулиці,
                     та  у  серці  й  душі  все  живе...
               Та  в  село  я  усе  ж  таки  їду,
               ось  і  вулиця  рідна  моя,
               я  на  повні  тут  дихаю  груди,
               відчуваю,  що  я  тут  своя...
                     Як  же  добре  вернутись  додому,
                     після  довгих  розлук  і  тривог...
                     Знов  відчути  тепло  свого  дому,
                     і  з  минулим  вести  діалог...
               Поспішаймо  ж  бо,  люди,  додому,
               де  дитинство  пройшло  золоте,
               відійдуть  негаразди  і  втома,
               й  ви  відчуєте  щастя  своє...
                                                       

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806169
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.09.2018


ПРО ТИЖНЕВІ УСІ ДНІ…

                                   Сьогодні  в  нас  неділя,-
                                   день  радості  й  безділля,
                                   і  сорочка  білим  -  біла,
                                   і  погода  посвітліла...
                                   От  неділя,  так  неділя,-
                                   негаразди  відступають,
                                   цікавинки  виникають...
                                   А  у  осені  неділя,-
                                   це  і  свято,  і  весілля...
                                   Була  б  через  день  неділя,
                                   через  хату  тай  весілля,
                                   ото  було  б  гоя,гоя*,
                                   не  боліла  б  голівка  моя...
                                   А  неділя  ж  є  неділя,-
                                   кращий  день  серед  усіх,
                                   сркізь  лунає  щирий  сміх...
                                   а  сміятися  ж  не  гріх,
                                   він  здоров"я  додає,
                                   дорбе  нам,що  він  в  нас  є...
                                                     Після  гарної  неділі,
                                                     понеділок,як  похмілля,-
                                                     бува  болить  голова,
                                                     бо  важка,як  булава...
                                                     Понеділок  -  важкий  день,
                                                     не  до  свят,не  до  пісень...
                                                     Отож  кажуть  у  народі,
                                                     що  при  будь-якій  погоді,-
                                                     нових  справ  не  починай,
                                                     і  в  дорогу  не  вирушай,
                                                     шевський  празник  провожай,
                                                     і  вівторок  зустрічай...
                                   У  вівторок  вже  працюй,
                                   кажуть  люди  в  "вус  не  дуй",
                                   вижинай  снопів  штук  сорок,
                                   перебери  бульби  ворох...
                                   Поспішай  туди  -  сюди,
                                   і  без  діла  не  сиди,
                                   й  не  чекай  до  середи...
                                                     А  як  прийде  середа,-
                                                   "по  коліна  борода",
                                                     як  не  вчепиться  біда,
                                                     буде  гарна  середа...
                                                     Не  кривися,не  барися,
                                                     за  роботу  знов  берися;
                                                     середа,  то  не  четвер,
                                                     краще  все  робить  тепер...
                                                     І  не  сунся  середа
                                                     попереду  четверга,
                                                     бо  ще  п"ятниця  буде,-
                                                     про  це  знають  усі  люди...
                                                     І  не  треба  спішити,
                                                     всі  роботи  зробити,
                                                     на  четвер  можна  відкласти,
                                                     від  утоми,  щоб  не  впасти...
                               Не  тепер,так  у  четвер,
                               тяжкуватий  бува  день,
                               не  боїться  середи,
                               не  боїться  й  п"ятниці,
                               середа  ж  бо  й  п"ятниця,-
                               четвергу  не  укажниця...
                               Та  й  четвер,як  середа,-
                               не  кривиться  на  п"ятницю,
                               п"ятниця  -  похатниця,
                               а  хто  в  четвер  скаче,
                               той  в  п"ятницю  плаче...
                                                       Кажуть  люди  в  п"ятницю,
                                                       роби  все,що  трапиться,
                                                       хто  в  п"яницю  не  працює,
                                                       той  в  суботу  не  гарцює...
                                                       Хто  в  п"ятницю  сміється,
                                                       тому  не  все  вдається,-
                                                       і  робота,не  робота,
                                                       і  субота  кривить  рота...
                                                       А  ще  з  того  сміху  бува,
                                                       не  далеко  й  до  гріха...
                               А  субота  -  не  робота,
                               не  твоя  то  вже  турбота...
                               Поїж,помий,помаж,
                               постели  та  й  спати  ляж...
                                                         Про  тижневі  усі  дні,
                                                         повідомила  в  вірші,
                                                         Прочита  хтось,а  чи  ні,
                                                         невідомо  це  мені...

                                                                             *гоя,гоя  -  вживається  як  заспів  до  пісні,
                                                                                 тут  у  значенні  "веселощі,забава".

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806051
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.09.2018


РОЗДУМИ ПРО ШКОЛУ….

                               Як  же  я  сумую                        Допоки  живу  я
                               за  тобою,  школо...            ти  будеш  зі  мною,
                               Ти  з  душі  моєї                          а  я  завжди  буду
                               не  зійдеш  ніколи...            гордитись  тобою...
                                                                 Мені  часто  сняться
                                                                 твої  коридори,
                                                                 колеги  і  класи,
                                                                 учні  і  уроки...
                               Ти  була  для  мене                  У  думках  і  мріях
                               завжди  рідним  домом,    я  все  уявляю,
                               мені  твої  стіни                            та  стежки  до  школи
                               не  забуть  ніколи...                осінь  замітає...
                                                                 Іноді  у  школі
                                                                 я  усе  ж  буваю,
                                                                 на  торжества  й  свята
                                                                 посвяти  читаю...
                               Та  з  часом  все  рідше          Та  вже  в  мене  й  сили
                                 отаке  буває,                                  щось  не  вистачає,
                                 я  все  розумію                              подумки  я  з  нею
                                 і  не  ображаюсь...                    днями  і  ночами...
                                                                 Отож  з  кожним  роком
                                                                 все  далі  від  школи,
                                                                 хотілось  би  в  неї  
                                                                 зануритись  знову...
                                 Я  ж  і  досьогодні                        Кажуть  буде  нова      
                                 усе  пам"ятаю,                              українська  школа*,
                                 все  про  тебе,школо,            як  "не  наламають
                                 я  звичайно  знаю...                урядовці  дрова"...
                                                               Слухаю  новини,
                                                               газети  читаю,
                                                               і  про  нову  школу,
                                                               я  не  пропускаю...
                                   Знаю  поспішили                    Були  не  готові
                                   з  реформою  знову,            громади  і  школи
                                   тож  і  провалили                    та  ще  й  розкрадали,
                                   новизну  для  школи...      виділені  кошти...
                                                                 Буде  й  ця  реформа
                                                                 затягнута  в  часі,
                                                                 будуть  результати,
                                                                 аж  в  роки  тридцяті...
                                   Якщо  щось  не  змінять        Уже  появились
                                   в  цьому  довгім  часі,              в  нас  школи  елітні,
                                   винні  будуть  "раші",              там  будуть  навчатись
                                   чи  все  ж  таки  "наші"?..      лиш  багатих  діти...
                                                                   Навчатися  будуть
                                                                   не  лише  в  елітних.
                                                                   Для  них  "по  карману"
                                                                   школи  зарубіжні...
                                     Дітям  простолюду                      Та  усе  ж  я  вірю,
                                     там  місця  не  буде,                    труднощі  минуться,
                                     її  не  оплатять                                    ми  ж  бо  українці,
                                     ті  що  з  бідних  люди...            і  сили  знайдуться...
                                                                     Буде  знову  школа
                                                                     світла  і  надійна,
                                                                     буде  усім  дітям,
                                                                     як  матінка  рідна...

                                                                                             *  НУШ  -  НОВА    УКРАЇНСЬКА    ШКОЛА

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805825
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.09.2018


ОСІНЬ СТРІЧАЄМО В НАДІЇ…

                                             Природа  в  нас  баготозначна,
                                             красу  і  нині  представля,
                                             хоч  бува  вітер  і  двозначно,
                                             то  притиха,  а  то  буя...

                                             Літня  краса  ще  є  навколо,-
                                             листя  зелене  і  трава...
                                             Чи  ненароком,чи  свідомо,-
                                             погода  гарною  бува...

                                             Ще  й  небо  чисте  і  прозоре,
                                             не  зникла  в  ньому  синява,
                                             хмаринки  плавають,як  в  морі,
                                             заполоня  світ  дивина...

                                             Вже  запишалась  горобина,
                                             теплом  ще  дихає  земля,
                                             гордо  висвічує  калина,
                                             кетяги  сонцю  підставля...

                                             Верба  замріяно  у  воду
                                             коси  легенько  зануря,
                                             і  споглядає  свою  вроду,
                                             хоча  й  засмучена  бува...

                                             Мені  здається  осінь  з  літом,-
                                           "перетяга  канат"  без  зла...
                                             Щоб  була  осінь  всім  привітна,
                                             додає  літо  їй  тепла...

                                             І  ми  радаємо,  й  привітно
                                             кажемо  літечку:  "Прощай!"
                                             Осінь  стрічаємо  в  надії,
                                             що  негараздам  прийде  край...                

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805599
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 05.09.2018


ЩЕ ДОЩУ ЧЕКАЮТЬ ЛЮДИ…

                               І  стояла,і  сиділа,-
                               наблюдала  за  дощем,
                               його  капельки  дзвеніли,
                               викликали  в  душі  щем...
                                             Жаль  не  довго  це  тривало,
                                             десь  приблизно  хвилин  п"ять,
                                             я  чекала  і  благала,
                                             повернуть  його  назад...
                               Небо  синє  співчувало,
                               поглядало  на  мій  сад,
                               ніби  знов  благословляло,
                               на  повернення  назад...
                                               Я  надіялась,чекала,
                                               руки  вгору  підняла,
                                               дуже  дощика  благала,
                                               щоб  полив  садки  й  поля...
                               Там  вгорі  небо  мовчало,
                               десь  хмаринки  попливли,
                               і  за  полем  загурчало,
                               й  громаки  там  загули...
                                                 Призадумана  стояла,-
                                                 кільканадцять  ще  хвилин,
                                                 та  дощем  десь  поливало,
                                                 а  у  нас  лишився  клин...
                               Ну  нехай  вже  так  і  буде,
                               певне  з  неба  все  ж  видніш,
                               де  дощу  чекають  люди,
                               де  він  є  потрібен  більш...
                                                 Може  там  поллються  ниви,
                                                 і  до  нас  ще  дощ  верне,
                                                 і  тоді  до  нас  можливо,
                                                 промінь  щастя  зазирне...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805496
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 04.09.2018


ОСІНЬ НАСТУПАЄ…

                                             Уже  мені  осінь                          
                                             посріблила  коси...              
                                             Прошу  її  дуже-                    
                                             не  засмучуй  душу...
                                                           Я  їй  дозволяю,-
                                                           нехай  порядкує...
                                                           І  не  заважає,  
                                                           хай  душа  святкує...
                                               Мені  довподоби
                                               її  різнобарв"я,
                                               і  її  турботи,
                                               то  не  марнослав"я...
                                                         Я  спостерігаю                            
                                                         за  змінами  в  світі,                
                                                         і  мені  моргають                        
                                                         її  диво-  квіти...      
                                               Я  не  помилилась,
                                               вони  не  бояться,
                                               і  не  розучились
                                               світу  посміхатись...
                                                           Хоч  цьогоріч  літо,
                                                           дуже  припікало,
                                                           а  ще  моїм  квітам,
                                                           дощу  не  хватало...
                                               Як  було  спекотно,          
                                               я  їх  поливала,                          
                                               і  вони  постійно                
                                               до  мене  моргали...
                                                           Мені  мої  квіти
                                                           настрій  піднімали,
                                                           з  ними  легше  в  світі,
                                                           смуток  я  долала...
                                               А  ще  за  пташками  
                                               я  спостерігала,
                                               лелечат  лелеки,    
                                               літати  навчали...
                                                           Коли  лелечата              
                                                           боялись  злітати,                    
                                                           їх  батьки-лелеки                  
                                                           із  гнізд  викидали...
                                                 Боязно  і  тихо
                                                 ті  крильми  махали,
                                                 а  батьки-лелеки  
                                                 злітать  помагали...
                                                             У  осінній  тиші
                                                             усі  про  це  знають,-
                                                             лелеки  найперші
                                                             в  вирій  відлітають...
                                             Не  лиш  птахи  й  квіти  
                                             усе  помічають,                        
                                             скінчилося  літо,                    
                                             осінь  наступає...      
                                                           І  я  прошу  осінь,
                                                         (вона  ж  не  лукава),
                                                           нехай  її  просинь,-
                                                           буде  всім  цікава...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805407
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 03.09.2018


ВІЙНА ЩАСТЯ ЗАСТУПИЛА…

                             Тече  річка  невеличка,
                             хлюпотить  у  ній  вода...
                             Під  вербою  біля  річки
                             стоїть  жінка  молода...
                                                 Сумно  дивиться  у  воду,
                                                 прихилилась  до  верби,
                                                 просить,щоб  війну  на  Сході,
                                                 зупинили  назавжди...
                               Кілька  тижнів  як  поїхав,
                               звісток  й  нині  ще  нема...
                               Душа  й  тіло  занініли,
                               де  ж  взялася  ця  війна?..
                                                 Лиш  торік  вони  побрались,
                                                 то  була  їхня  весна,
                                                 надіялись,сподівались,
                                                 що  закінчиться  війна...
                               Війна  щастя  заступила,
                               ждали  й  ждуть  її  кінця,
                               вже  терпіть  немає  сили,
                               у  людей  болять  серця...
                                                 Її  милий  там,  на  Сході,
                                                 а  вона  тут  не  одна,
                                                 бо  ж  дізналася  сьогодні,-
                                                 в  її  лоні  є  дитя...
                               І  як  йому  сповістити,
                               і  листа,й  дзвінка  нема,
                               нема  крил,щоб  полетіти,
                               невідомість  же  німа...
                                                   І  у  річки,як  у  Бога,
                                                   що  робить  пита  й  пита,
                                                   річка  в  море  несе  води,
                                                   і  мовчить,як  і  верба...
                                 Тече  річка  невеличка,
                                 похилилася  верба,
                                 Зажурилась  молодичка,
                                 співчуває  їй  вода...
                                                   

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805229
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.09.2018


ЗМІНИ ВАЛЬСУЮТЬ МІЖ ЛІТОМ І ОСІННЮ…

           Диха  вже  осінь  ночами  і  ранками,
           літо  ще  днями  її  не  пуска...
           Десь  задощить,десь  зляка  вітрюганами,
           літо  спекотою  їй  допіка...

           Зміни  вальсують  між  літом  і  осінню,
           осінь  настирливо  перемага...
           Літо  ще  хоче  зробить  всіх  щасливими,
           осінь  на  п"яти  йому  наступа...

           Так  виникають  між  них  суперечності,-
           як  між  людьми  і  в  природі  бува...
           Літо  і  осінь  це  все  ж  протилежності,
           спільні  у  них  лиш  робота  й  жнива...

         Сердяться  часом,  як  дві  незалежності,
         час  поміж  них,як  суддя  виступа...
         Природа  міняє  усе  з  обережністю,
         літо  неспішно  назад  відступа...

         Хочеш  -  не  хочеш,  та  все  ж  підкоряємось,
         іншого  виходу  в  нас  бо  нема...
         І  до  умов  ми  нових  придивляємось,
         осінь  це  все  ж  таки  ще  не  зима...

         Добре  відомі  нам  осені  правила,-
         кроки  нові  від  усіх  вимага...
         У  різнобарв"я  й  красу  ми  потрапимо,
         і  не  зламаємо  їй  ми  весла...

         Осінь  зуміє  додати  всім  радості,
         з  нею  дійдемо  якось  до  зими...
         Зникнуть  хоч  деякі  болі  і  капості,
         осінь  до  бід  не  буває  німа...

         Дихає  осінь  ночами  і  ранками,
         в  школу  збирається  вже  дітвора...
         Літо  і  осінь  втомилися  сварками,
         і  припинить  їх  давно  вже  пора...

         Ночі  стають  на  багато  вже  довшими,
         літо  в  дрімоту  ось-ось  відійде,
         дні  і  години  ще  більше  вагомими,
         хай  Мир  і  Щастя  до  кожного  йде!..    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805088
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 31.08.2018


28 СЕРПНЯ - ДЕНЬ ПАМ"ЯТІ ЖЕРТВАМ…

                                 Сояшникове  оте  поле,
                                 ні,не  забути  вже  ніколи,
                                 тим  хто  залишився  живим,
                                 і  українцям  всім-усім...

                                 І  з  пам"яті  ніяк  не  стерти,
                                 і  не  забуть  усі  ті  жертви,-
                                 синів,  батьків  і  побратимів,
                                 хто  у  "котлі"  тоді  загинув...

                                 І  "коридор"  отой  зелений,
                                 що  став  для  більшості  смертельний...
                                 Усе  палало  там  довкола,
                                 ні,не  забути  це  ніколи...

                                 І  як  снаряди  там  летіли,-
                                 мішалось  все  і  клекотіло,
                                 пекло,давило  і  боліло,-
                                 живі  і  вбиті,  все  горіло...

                                 І  ті  страшні,  чужі  Уази,
                                 І  БеТеери,  і  Урали,
                                 усим  і  всіх  там  убивали,
                                 і  у  полон  їх  забирали...

                                 А  ті  що  якось  все  ж    вціліли,
                                 тікали  хто  куди,  невміло,
                                 бо  де  свої,  а  де  чужинці,
                                 і  по  якій  іти  стежинці?..

                                 І  до  своїх  не  добирались,
                                 у  соняхах  там  і  ховались...
                                 По  них  строчили  і  стріляли,
                                 та  й  у  полон  їх  знову  гнали...

                                 В  полоні  нові  вже  знущання,
                                 то  не  життя,  а  існування,
                                 в  сирих  підвалах  і  холодних,
                                 майже  щодня  були  голодні...

                                 Все  передать  це  неможливо,
                                 і  всі  страждання  всіх  невинних...
                                 Та  невідомо  нам  й  донині,
                                 чом  не  покарані  всі  винні...

                                 І  Іловайське  оте  пекло,
                                 людям  утрат  всіх  не  поверне...
                                 Отож  нехай  оцей  день  серпня,
                                 стане  Днем  Пам"яті  всім  жертвам!..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804967
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 30.08.2018


ТЕПЛОМ ЩЕ ДИХАЄ ЗЕМЛЯ…

                               Вже  тепле  літо  відступа,
                               втрача  принади  сонячні...
                               Осінь  на  зміну  поспіша,
                               не  крадькома  й  не  болісно...

                               Не  відпливло  літа  тепло,
                               лиш  підійшло  до  обрію...
                               Добро  перемагає  зло,
                               ключі  від  нього  в  осені...

                               Листя  в  садку  уже  кружля,
                               під  ноги  котить  покотом...
                               Теплом  ще  дихає  земля,
                               дощами  вмита  й  росами...

                               Схилила  голову  верба,
                               калина  мліє  солодом...
                               Листя  прийма  земля  й  вода,
                               от  -  от  повіє  холодом...

                               І  я  бреду  по  тім  садку,
                               вже  чую  запах  осені...
                               Чи  я  діждуся  ще  весну,
                               чи  залишуся  спогадом?..

                               Цього  ніхто  не  знав  й  не  зна,
                               сад  завмирає  в  спокої...
                               Я  не  лічу  свої  літа,
                               і  підкоряюсь  осені...

                               Осінь  чарівна  золота,
                               притишить  болі  кольором...
                               Дитинство  й  юність  молода,
                               вже  оживає  спогадом...

                               Листя  в  садку  моїм  кружля,
                               осінь  вкиває  золотом...
                               Теплом  ще  дихає  земля,
                               а  ночі  віють  холодом...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804728
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 28.08.2018


А БЕЗ СЕЛА БУДЕ БІДА…

                           На  жаль  у  селах  України
                           життя  збігає,  як  вода...
                           Не  бути  сильній  Україні,
                           якщо  не  буде  в  ній  села...
                                     Нікого  цим  вже  не  здивуєш,
                                     від  всіх  наплинувших  проблем...
                                     Процеси  змін  в  нас  прогресують,
                                     і  не  позбутись  нам  дилем...
                           Людей  у  селах  стає  менше,
                           хто  виїжджа,  а  хто  вмира...
                           Душа  сумує,  болить  серце,-
                           ну  як  же  жити  без  села?..
                                     Там  де  колись  біліли  хати,
                                     тепер  росте  чортиполох...
                                     Садки  колись  убрані  в  шати,
                                     нині  рясніє  диво-мох...
                           Туди  доїхати  проблемно,
                           дороги  всі  розбиті  в  прах...
                           Та  серед  заростей  високих,
                           усе  ж  видніє  кілька  хат...
                                     Там  хтось  живе,  це  ж  зрозуміло,
                                     людям  же  треба  якось  жить,
                                     частіш  невтішно  й  дуже  бідно,
                                     тому  й  душа  у  них  болить...
                           Та  й  землю  ж  треба  обробляти,
                           не  виростати  ж  бур"янам...
                           Ростити  хліб  і  випікати
                           на  радість  донькам  і  синам...
                                     Щоб  негаразди  всі  минули
                                     і  відійшли,як  лихі  сни,
                                     справжні  селяни  не  здаються,
                                     працею  сповнені  завжди...
                           Якби  ж  і  влада  наша  дбала
                           про  наш  знедолений  народ...
                           І  у  офшори  не  ховала
                           неперевершений  "доход"...
                                       На  жаль  бідніють  і  зникають
                                       не  лише  села,  а  й  міста...
                                       І  за  рубіж  наші  тікають,
                                       у  цьому  теж  наша  біда...
                           Та  влада  "ні  кує,ні  меле",
                           бо  їй,  як  завжди,  не  до  нас...
                           Кожен  за  себе  лише  дбає  
                           у  цей  жорсткий  для  краю  час...
                                       Щоб  зникли  села  в  Україні,
                                       ніяк  не  можна  допустить...
                                       Зробить  можливе  й  неможливе,
                                       то  й  Україна  буде  жить...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804484
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 26.08.2018


СТОЮ ОДНА У ТИШИНІ…

                                         Плаває  риба  у  воді,
                                         птахи  літають  над  водою,
                                         верби  схилились  у  журбі,
                                         а  я  сумую  за  тобою...

                                         Стою  одна  біля  води,
                                         в  душі  і  в  серці  сподівання,
                                         що  ти  повернешся  сюди,
                                         розквітне  знов  наше  кохання...

                                         Хоч  знаю,  що  даремно  жду,
                                         звідти  ніхто  не  повертає...
                                         Я  вже  не  часто  сюди  йду,
                                         у  мене  сил  не  вистачає...

                                         Стою  одна  у  тишині,
                                         ми  ж  тут  колись  удвох  стояли...
                                         Ти  про  любов  шептав  мені,
                                         верби  і  води  лиш  зітхали...
                                             
                                         Немало  часу  вже  спливло,
                                         моє  життя  іде  до  краю,
                                         тебе  нема  уже  давно,
                                         а  я  й  тепер  тебе  кохаю...

                                         І  скільки  часу  не  мине,
                                         те  що  було  не  повернути...
                                         Уся  вода  не  відпливе,
                                         не  зможу  я  тебе  забути...
                                                             
                                         Тут,  біля  нашої  верби,
                                         я  тобі,  рідний,  обіцяю,
                                         буду  ховатись  від  журби,
                                         лише  любов  не  заховаю...

                                         Коли  ж  засне  риба  в  воді,
                                         й  замовкнуть  птахи  над  водою,
                                         сліди  шукатиму  й  тоді,
                                         де  ми  стрічалися  з  тобою...

                                         Лише  коли  не  зможу  йти
                                         я  на  побачення  з  вербою,
                                         скажу  тобі,милий,прости,
                                         холоне  серце  за  тобою...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804382
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 25.08.2018


УКРАЇНА - НЕНЬКА РІДНА…

                       Не  піду    я  за  вічну  межу,
                     (І  не  тільки  тому,  що  не  хочу),
                       Я  не  вічна...  Та  доки  живу,
                       Я  хоч  дещо  зробити  ще  можу!..

                       Відвести  негаразди  й  війну,
                       Захистити  ще  слабших  я  хочу,
                       І  хоч  силу  я  маю  малу,
                       Та  думки  мої  й  мрії  пророчі...

                       Бачу  я  Україну  свою,-
                       І  згуртовану,вільну  й  багату,
                       Я  для  неї  працюю  й  живу,
                       І  несу  свою  мрію  крилату!..

                       Не  піду  я  за  вічну  межу,
                       Моя  мрія  жива  і  незмінна,
                       Для  дітей  і  онуків  живу,
                       І  для  тебе,моя  Україно!.

                       Все  залежне  від  себе  зроблю,
                       В  Україні  я  вільна  людина,
                       Хоч  і  важко,  та  все  ж  щось  роблю,
                       Щоб  жила  і  цвіла  Україна!..

                       Щоб  була  Україна  моя,
                       Назавжди  і  по-справжньому  вільна,
                       Лиш  тоді  відійти  зможу  я,
                       Коли  буду  за  неї  спокійна!..

                       А  сьогодні  всім  людям  кажу,-      
                       Моя  мрія  реальна  і  плідна        
                       Все  для  неї  зробіть  всіх  прошу,-
                       Україна  ж  бо  ненька  нам  рідна!!!
                         

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804299
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 24.08.2018


Я БІЛЬШЕ НЕ БОЮСЬ…

                               І  знову  він...Невже  це  моя  доля,
                               Кому,скажіть,я  стежку  перейшла?
                               Нема  до  нього  й  крапельки  любові,
                               Чому  ж  нас  доля  знов  переплела...

                               Я  не  забуду  ті  страшні  всі  днини,
                               Коли  за  мною  він  весь  час  ходив...
                               Спокою  не  було  ані  хвилини,
                               Так  ніби  він  й  повітря  перекрив...

                               Його  боялась  я  і  не  любила,
                               Та  все  ж  за  нього  заміж  я  пішла,
                               Батька  наказ  порушити  не  сміла,
                               І  всі  роки  тягар  важкий  несла...

                               Він  деспот  був,  невпинно  ламав  крила,
                               Від  його  сили  задихалась  я...
                               І  суперечить  я  не  мала  сили,
                               Усе  терпіла,  ніби  й  не  жила...

                               Настав  кінець...Терпіть  не  маю  сили,
                               І  батька  вже  серед  живих  нема...
                               А  матінка  мене  благословила,
                               І  я  від  нього  назавжди  пішла...

                               Тепер  я  вільна...Я  тепер  людина,
                               І  мука  вже  закінчилась  моя...
                               Будинок  мій...Моя  в  ньому  родина,-
                               Матуся,  брат,  сестра...Моя  сім"я!

                               І  вірю  я,що  буду  ще  щаслива,
                               І  зійде  в  небі  і  моя  зоря...
                               Матусю,рідна...Я  твоя  дитина,
                               Спасибі  що  ти  є,  і  є  сім"я...

                               Та  знову  він...Де  взяти  мені  сили?
                               І  як  позбутися  цього  ярма...
                               Проснулась  я...Це  вже  мені  наснилось,
                               А  за  вікном  ніч  темна  і  німа...

                               Минуло  все:  і  страхи  мої,  й  болі,
                               З  ним  спільні  роки  викреслила  я.
                               Пізнаю  я  ще  на  життєвім  полі
                               І  радощі,і  справжні  почуття...

                               Я  більше  не  боюсь...Я  вже  смілива...
                               І  працювать  умію  й  хочу  я...
                               Мій  рідний  край,моя  уся  родина,
                               І  мій  народ,  і  я,  й  моя  сім"я!!!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804169
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 23.08.2018


ХОЧ МОЛОДІСТЬ НЕ ВЕРНЕТЬСЯ…

                         Земля  постійно  крутиться,                  Швидко  усе  міняється,-
                         ще  й  сонечко  сія...                                        справи  нові  й  права...
                         І  літечко  ще  світиться,                            А  сонечко  всміхається
                         всім  щастя  добавля...                                і  додає  тепла...
                                                                         Весна  минула,    й  літечко
                                                                         до  краю  добіга...
                                                                         Та  доки  літо  світиться,
                                                                         надія  не  зника...
                         А  після  літа-літечка                                      Дитинство  було  в  бідності,
                         осінь  прийде  й  зима...                              а  юність  у  дивах...
                         Життя  неначе  свічечка,                          У  зрілих  роках  -  труднощі,
                         згорить  і  вже  нема...                                  а  старість  вже  крива...
                                                                         Жили  завжди  по  совісті,
                                                                         як  риби  у  воді...
                                                                         Життя  було,як  в  повісті,-
                                                                         і  в  радості,  й  біді...
                           Втрати  непередбачені,-                        Уже  ледь-ледь  крокуємо,
                           болючі  і  страшні...                                      здригаємося  в  снах...
                           Та  те,що  було  втрачено,-                  Усе  частіш  сумуємо,
                           не  вернеться  вже,ні...                            минуле  у  думках...
                                                                       Хоча  ми  й  шкандибаємо,
                                                                       та  все  ж  не  здаємось,-
                                                                       про  край  і  рідних  дбаємо
                                                                       і  не  продаємось...
                         Ще  пам"ятаєм  Глібова,                          "Верхам"  не  довіряємо,
                         його  палкі  слова,                                            багато  в  них  брехні...
                         що  молодість  не  вернеться,              Ми  наміри  їх  знаємо
                         не  вернеться  вона...                                    обіцянки  пусті...
                                                                     Не  за  горами  вибори,-
                                                                   "атаки"  почались...
                                                                     Нахабства  у  них  вистачить,
                                                                     знов  брешуть,як  колись...
                         Самі  себе  вихвалюють                            І  ллються  знов  обіцянки,
                         і  партії  свої...                                                        що  край  наш  оживе,
                         А  негаразди  звалюють                            бо  їхні  дії  "праведні"  
                         на  прикрощі  земні...                                  дадуть  усе  нове...
                                                                   Доведено  й  провірено,
                                                                   що  то  лиш  говірня...
                                                                   У  цьому  світі  грішному,
                                                                   є  Правда  лиш  одна...
                         Надіємось  і  віримо,                                    Земля  постійно  крутиться
                         що  Правду  все  ж  знайдем...          і  сонечко  сія...
                         Достойних  людей  виберем              Хоч  молодість  не  вернеться,
                         і  в  Мирі  заживем!..                                    любов  не  помира...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804042
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.08.2018


ЛІТО ПОЗИЦІЇ ЗДАЄ…

                                     Літо  ось-ось  уже  мине,                    Літні  дива  я  ще  ловлю
                                     його  я  проводжаю...                            і  дуже  їм  радію.
                                     Осінь  до  мене  нині  йде                    Не  боячись  у  осінь  йду,
                                     і  я  її  стрічаю...                                              ледь-ледь  усе  ж  сумую...
                                                                       Щодня  в  садок  я  свій  ходжу,
                                                                       за  всім  спостерігаю...
                                                                       Кущі  й  дерева  бережу
                                                                       ще  й  з  ними  розмовляю...
                                     Лиш  на  осиці  лист  тремтить,    Дерева  осінь  уже  ждуть,    
                                     в  палких  обіймах  літа,                      їм  і  у  ній  чудово...
                                     то  ними  вітер  шелестить,              Вони  щасливо  в  ній  живуть,
                                     сумують  диво-квіти...                        осінь  пора  казкова...
                                                                       І  я  радію  цій  порі,
                                                                       вона  мені  приємна...
                                                                       В  ній  ллються  пахощі  густі,
                                                                       в  нас  почуття  взаємні...
                                     За  обрій  сонечко  зайшло,            В  будинок  я  неспішно  йду,
                                     повітря  застогнало...                          уже  завечоріло...
                                     Чарівність  літа  не  зійшла,            Не  принесе  осінь  біду,
                                     а  дихать  легше  стало...                    та  й  літо  не  згоріло...
                                                                       Усе  чарівне  було  й  є,
                                                                       осінь  ще  йде  несміло...
                                                                       Літо  позиції  здає,
                                                                       та  ще  не  заніміло...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803917
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.08.2018


ОЙ СЕЛО, МОЄ СЕЛО…

                                   Як  же  хочу  я  в  село,-
                                   до  хати  і  мами...
                                   Я  думками  там  давно,-
                                   і  днями,  й  ночами...
                                                         Як  там  річечка  моя
                                                         поміж  берегами,
                                                         чи  калина  і  верба
                                                         сумують  за  нами?..
                                   Ми  ж  по  березі  тоді
                                   із  братом  ходили,
                                   і  бродили  у  воді,
                                   і  рибу  ловили...
                                                         Ми  ходили  по  траві
                                                         босими  ногами...
                                                         Не  забути  тих  років,
                                                         і  села,  і  мами...
                                     Нас  дерева  і  кущі
                                     до  себе  манили,
                                     а  ще  трави  запашні,
                                     додавали  сили...
                                                         Неба  синь  там  і  блакить,
                                                         і  сонце  ласкаве,
                                                         нам  хотілось  бігать,жить,
                                                         все  було  цікаве...
                                     І  дощі  були,й  туман,
                                     і  вітри  губаті...
                                     Мрії  здійснення  бажань,
                                     і  плани  крилаті...
                                                           Все  у  мареві  давно
                                                           кудись  відлетіло...
                                                           Мама,хата  і  село,
                                                           ні,  не  відболіло...
                                   Знову  їжджу  я  в  село,
                                   хоч  не  часто  звісно,
                                   воно  є,як  і  було
                                   мені  дуже  рідне...
                                                         Хоч  воно  вже  й  не  таке,
                                                         бо  теж  постаріло...
                                                         І  життя  людей  важке,
                                                         й  небо  посіріло...
                                 Та  воно  в  мені  живе,
                                 на  душі  журливо,
                                 як  побачу  я  усе,
                                 то  уже  й  щаслива...
                                                           Ой  село,  моє  село,-
                                                           ти  найкраще  в  світі...
                                                           Хочу  бачити  тебе
                                                           в  веселковім  квіті!..      

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803803
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 20.08.2018


НА СПАСА…

                             Вже  врожаї  везуть  із  поля,
                             Й  садки  наповнені  плодами...
                             А  ми  до  Храму,як  до  Бога,
                             З  яблуками  йдемо  і  медами...

                             У  день  цей  і  сніп,як  первоплід,
                             І  квіти  теж  несем  до  Храму,
                             Шипшину  і  жолуді,  і  глід,
                             З  добром,водою  і  свічками...

                               А  вже  після  Богослужіння,
                               Люди  міняються  дарами,
                               Любові  сповнені  й  терпіння,
                               Добром  наповнені  й  думками...

                               Як  повертаємось  із  Храму,
                               Містяни  ми,  чи  то  селяни,
                               З"їдаєм  яблука  з  медами,
                               І  запиваєм  все  винами...*          

                               А  після  Спаса  піст  два  тижні,
                             "Спасівкою"  його  назвали,
                               В  осінньо-літньому  сезоні,
                               Всі  шани  Богу  віддавали...

                               Це  свято  Спаса  -  нерухоме,
                               До  Різдв"яних  кругів  належить,
                               Преображення  це  Господнє,
                               І  Бог  із  неба  усе  бачить...

                               Щоб  жила  Правда  в  нас  і  згода,
                               І  щоб  любові  більше  стало,
                               Учора,завтра  і  сьогодні,-
                               Добро  завжди  перемагало...

                               Та  нам  усім  давно  відомо,
                               Якщо  любові  більше  стане,
                               Тепло,  Добро  й  дари  природи,
                               Жаль  між  людьми  цього  замало...

                               Отож  і  молимись  ми  Богу,
                               І  ходим  часом  ми  до  Храму,
                               Бо  лише  він  нам  допоможе,
                               Відновить  силу,  Волю  й  Правду!..

                         *Їсти  яблука  з  медами  і  запивати  їх  винами,
                                             щоб  садовина  вся  родила...

           

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803692
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 19.08.2018


ЖИТТЯ У КОЖНОГО ОДНЕ…

                                 На    святі    я    її    зустрів,
                                 і  щось  кольнуло  в  груди...
                                 І  я  відразу  зрозумів,
                                 що  щось  незвичне  буде...
                                                               Вона  була  там  не  одна,
                                                               навколо  неї  друзі...
                                                               Весела,  гарна,як  весна,
                                                               в  святковій  тій  окрузі...
                                 Лиш  раз  вдалось  мені  її
                                 на  танець  запросити...
                                 Той  вальс  запам"ятавсь  мені,
                                 ніколи  не  забути...
                                                             Ми  вальсували,як  у  сні,
                                                             кружляли  круг  за  кругом,
                                                             й  мені  здавалося  тоді,
                                                             нас  поріднили  рухи...
                                 Її  запрошували  всі,-
                                 веселі  і  завзяті...
                                 а  я  стояв  у  стороні,
                                 як  зайвий  на  тім  святі...
                                                             Я  не  зумів  забуть  її,
                                                             і  мрії  були,  й  муки...
                                                             Я  розумів,що  є  в  житті,-
                                                             і  зустрічі,  й  розлуки...
                                 Навчався,  працював,  мужнів,
                                 через  роки  і  ріки,
                                 гуділо  в  голові,як  дзвін,-
                                 кохання  раз  навіки...
                                                           В  життя  земне,  у    світ  летів,
                                                           як  в  небесах  лелеки,
                                                           та  почуття  змінить  не  зміг,
                                                           як  в  роки  ті  далекі...
                                 Я  повернувсь,її  знайшов,
                                 в  любові  їй  зізнався,
                                 нас  час  навіки  об"єднав,
                                 я  з  нею  обвінчався...
                                                           Шкодую  я  лише  про  те,
                                                           часу  багато  втратив...
                                                           Життя  у  кожного  одне,
                                                           і  кожен  день,як  свято...
                                 Отож,  кажу  тепер  усім,-
                                 час  не  марнуйте,  люди,
                                 бо  у  житті  минає  все,
                                 а  іншого  не  буде...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803612
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.08.2018


ЛІТО, ЗУПИНИСЬ!. .

                               Літо,  зупинись,  не  поспішай,
                               Журавлі  летять  у  теплий  край,
                               З  ними  я  не  можу  полетіть,
                               І  не  можу  літо  зупинить!..

                               Осінь  наближається  в  мій  край,
                               Я  прошу  її  -  не  поспішай,
                               Хай  я  ще  у  літі  поживу,
                               Потопчу  ще  ряст  я  і  траву...
                                   
                               Ранками  всі  трави  росяні,
                               Літо  не  набридло  ще  мені,-
                               І  калини  кетяги  важкі,
                               І  тернові  ягоди  терпкі...

                               Я  ходжу  щоранку  у  садок,
                               Не  для  себе  вже  плету  вінок,
                               Вистача  в  садку  моїм  квіток,
                               Я  плету  вінки  для  діточок...
 
                               Осінь,  зупинись,не  поспішай,
                               Літо  запашне  не  виганяй,
                               Не  пожовкло  листя  ще  в  саду,
                               І  його  плоди  ще  на  виду!..

                               Зупинилось  літо  на  яву,
                               Мріями  його  я  обійму,
                               Осінь  у  мій  край  не  поспіша,
                               І  краса  ще  літня  не  згаса...

                               Літо,моє  літечко  ясне,-
                               Ти  ще  не  покинуло  мене,
                               І  по  тепло-літньому  садку,
                               Я  вже  заспокоєна  ходжу...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803309
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 16.08.2018


ВІЛЯ І ВІЛЕНД… (проза)

             Ця  розповідь  про  жінку  осені  -  мою  троюрідну  сестру  Вілю  і  її  весняно-осінню  любов.  Віля  жила  і  навчалася  у  Кривому  Розі,а  її  бабуся  по  маминій  лінії  мешкала  неподалік  від  нас  ,  у  моєму  селі  Верблюжці.
             Ми  з  нею  були  однолітки  і  дуже  схожі  між  собою,певно  успадкували  від  своїх  татусів,які  загинули  на  війні.  Мама  Вілі  була  дуже  гарна  майстриня  з  пошиття  одягу,тому  Віля  у  її  "витворах"  була,як  лялечка.  Тітка  Оля  (  мама  Вілі)  не  забувала  і  про  мене.  Щоліта  приїжджала  в  село  до  своєї  мами,  залишала  тут  Вілю  на  все  літо,  і  часом    з  моєю  мамою  дуже  дивувалися  з  нашої  схожості,  ми  як  близнюки.  Отож  тітонька  Оля  завжди  привозила  і  для  мене  костюмчик,  сукенку,  чи  платтячко  таке  ж,  як  було  і  у  Вілі...    Після  закінчення  школи  ми  з  Вілею  поступили  до  вузів  у  різних  містах  і  зустрічі  наші  стали  значно  рідшими.  Я,  звісно,  знала  про  її  дивовижну  першу  любов,  яка  виявилася  для  неї  єдиною.
           Диво  почалося  ще  з  знайомства.  Наближався  до  закінчення  її  перший  вузівський  навчальний  рік.  Після  занять  Віля  вийшла  на  ганок,  почула  оклик  і  побачила  свого  земляка,  старшокурсника  Сашка,  з  яким  не  раз  доводилося  їздити  до  міста,  чи  додому.
Віля  зупинилася,  Сашко  підійшов  до  неї  і  в  цей  же  час  до  них  підійшов  однокурсник  Сашка.  Хлопцю  нічого  не  лишилося,  як  познайомити  їх.  Йому  раніше  і  на  думку  не  спадало  знайомити  молодих  людей  -  свого  друга  Вілю  (від  Віленд)  і  землячку  Вілю    від  (Віолета).  Молоді  люди  швидко  знайшли  спільну  мову,  говорили  про  все  і  все  їм  було  цікаво.  Вони  так  захопилися  розмовою,  що  й  не  помітили,  де  відстав  від  них  Сашко.  Віля  захоплено  дивилася  в  лагідні  очі  юнака,  а  він  не  міг  відірвати  погляд  від  дівчини.  Віля  відчула,  що  закохалася,  їй  здавалося,  що  й  хлопець  до  неї  не  байдужий,  хоча  вона  й  відчувала,  що  щось  його  скувує,  зупиняє  любовні  пориви.  Але  заспокоювала  себе  тим,  що  в  такий  спосіб  він  оберігає  її.  Кілька  разів  він  призначав  їй  побачення,  і  вона  летіла  до  нього,як  на  крилах.  Обом  було  добре,  вони  ходили  містом,  лакомилися  морозивом  і  розмовляли,  і  мовчали,  і  смілися,  і  раділи.
       Та  якось  її  назустріч  вийшов  гурт  старшокурсниць,  одна  з  них  підійшла  до  неї,  запропонувала  присісти.  І  тут  же  сказала  Вілі,  що  їй  не  варто  зустрічатися  з  Вілендом,  оскільки  у  нього  є  наречане,  з  якою  він  незабаром  одружиться,  і  крім  того  у  них  буде  дитина.  Старшокурсниця  пішла,  а  Віля  сиділа  непорушно,ніби  закам"яніла.  Вона  зрозуміла,  що  назавжди  прощається  зі  своєю  першою  любов"ю.  Дівчина  не  розуміла  і  не  бачила,  що  діється  довкола  неї,  їй  було  боляче  і  страшно...  З  Вілендом  вони  більше  не  бачилися.
             Закінчивши  вузи,  ми  з  Вілею  роз"їхались  в  різні  регіони  країни  і  втратили  зв"язок.  Я  знала  лише,  що  вона  вийшла  заміж  за  військового  і  понесли  її  стежки-доріжки  по  світу  у  вир  життя.  Про  дальшу  долю  моєї  родички  я  дізналася  від  її  мами,  коли  моя  сім"я  повернулася  на  Кіровоградщину.  Віля  жила  в  Росії,  з  першим  чоловіком  розлучилася,  певне  він  відчував,  що  дружина  його  не  кохає.  Віля  жила  з  сином,  а  коли  той  виріс  і  став  студентом,  вийшла  заміж  вдруге.  "І  знаєш,Валю,  за  кого?  -звернулася  вона  до  мене,-  за  Віленда!"  Так-так,доля  звела  її  зі  своїм  першим  коханням.  І  знову  зустріч  була  випадковою.  Зустрілися  вони  біла  каси  Аєрофлоту.  Віля  поверталася  від  студента-сина,  тому  стояла  біля  каси  Аерофлоту.  "Кто  последний?"-почула  вона  голос.  Голос  був  такий  знайомий,  що  Віля  не  наважилася  озирнутися,  лише  тихо  відповіла:  "Я!"  "Очень  хорошо!"-почула  вона  той  до  болю  знайомий  голос.  Постояли  мовчки  і  раптом  знову:  "Ну,Вилечка,оглянись,дай  посмотреть  в  твои  чудесные  глаза!"  Віля  боязко  озирнулася  і,як  і  колись,знову  потонула  у  його  синіх  захоплених  очах.  "Я  не  забывал  тебя  никогда!"-  сказав  він.  Більше  вони  не  розлучалися.  Віленд  був  удівцем,  займався  наукою  і  викладацькою  роботою.  Тітонька  повідала  мені,що  вона  знову  бабуся,  Оленька  -  її  онучка-  донечка  Вілі  і  Віленда.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803209
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 15.08.2018


СЕРПЕНЬ - МІСЯЦЬ СНОПА…

                               Подих  осені  вже  відчувається,-
                                     це  відомо  усім  і  мені...
                               Серпень  стримати  ще  намагається:
                                     і  утіхи,  й  забави  земні...

                               Жнивень  місяць  ще  цей  називається,
                                     бо  у  ньому  ідуть  ще  жнива...
                               До  кінця  вже  вони  наближаються,
                                     це  важлива  пора  для  села...

                               Ще  тепло  з  висоти  усміхається,
                                       і  утіхи  для  всіх  вистача...
                               Хоч  негода  буває  трапляється,
                                     та  все  ж  серпень  це  місяць  снопа...

                                 Я  не  знаю,що  й  як  відбувається,
                                       чи  вшановують  свято  снопа?..
                                 Як  колись  це  було  пригадалося,-
                                       найважливіше  свято  села...

                                 І  вінки  й  сніп  останній  в"язалися,
                                       з  найдобірніших  лиш  колосків...
                                 І  вінками  тими  шанувалися,-
                                         всі  найкраші  в  селі  жниварі...

                                 З  степу  з  легкістю  всі  поверталися
                                         і  збирались  у  центрі  села...
                                 Там  столи  для  усіх  накривалися,
                                         і  сніп  ставили  біля  стола...

                                 Кінець  жнив  разом  всі  віншували,
                                         завершалась  важлива  пора...
                                   І  майбутнє  своє  планували,
                                           бо  ж  надходила  вже  посівна...

                                 В  серпні  й  свята  цікаві,  вражаючі,
                                       їх  народ  наш  завжди  відзнача...
                                   Вже  Пророка  Іллі  ми  відзначили,
                                       кожне  свято  -  це  справжні  дива...        
                                       
                                 Сімох  Мучеників  Маккавеївих,-
                                       Перший  Спас,  так  народ  назива...
                                 Другий  буде-Господнє  Преображення,
                                       І  Покрова  -  ще  всіх  нас  чека...

                                 Тож  у  серпні  багато  цікавого,
                                       й  подих  осені  не  заважа...
                                 І  для  бідного,  і  для  багатого,-
                                   серпень  сповнений  вражень  й  добра...

                               Я  бажаю  усім  насолодитись,
                                   і  набратися  сил  і  краси...
                               І  до  осені  вражень  поповнитись,
                                   щоб  діждатись  ще  свят  і  весни...
                                         
                               А  ще  Правди  й  закінчення  війни...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803088
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 14.08.2018


СОНЦЕ СХОДИТЬ І ЗАХОДИТЬ…

                                               Сонце  сходить  і  заходить,-
                                                   день  за  днем  минає...
                                             Щось  приходить,щось  відходить,
                                                     та  й  смуток  буває...
                                                           Я  живу  в  своїй  країні,
                                                                 ніби  й  не  боюся...
                                                           Та  буває  в  самотині,
                                                                   як  верба  хилюся...
                                             Часом  смуток  налягає,
                                                 нема  сили  дихать...
                                             І  ніщо  не  помагає,
                                                 аж  хочеться  вити...
                                                           А  ще  душу  мою  й  тіло
                                                                   болячки  обсіли...
                                                           Косо-криво,чорно-біло,-
                                                                     все  посутеніло...
                                               У  такі  страшні  хвилини
                                                     я  Богу  молюся...
                                               І  хрестю  себе,  й  хатину,
                                                   ще  й  води  нап"юся...
                                                                 В  голові  думки  витають,
                                                                         буває  й  пророчі...
                                                                 І  сумую,  і  журюся,
                                                                       й  плачуть  бува  очі...
                                               Всяк  в  житті  моїм  буває,-
                                                       успіхи  й  невдачі...
                                                 Бережу  усе,що  маю,
                                                     доки  бачать  очі...
                                                                 Є  ще  в  серці  сподівання,
                                                                       а  в  душі  тривога...
                                                                 Відпливло  давно  кохання
                                                                       від  мого  порога...
                                                   І  куди  воно  поділось,
                                                         я  й  сама  не  знаю...
                                                 Десь  від  мене  заховалось,
                                                       я  вже  й  не  шукаю...
                                                           Не  все  зникло,щось  лишилось,
                                                                     я  це  відчуваю...
                                                           І  в  душі  знов  відновились,-
                                                                       краплі  сподівання...    
                                                     Вже  й  втрачати  не  боюся,
                                                               бережу,що  маю...
                                                     Білим  світом  любуюся
                                                                 і  відпочиваю...
                                                             Бог  із  неба  усе  бачить,
                                                                   і  всім  помагає...
                                                             Як  добром  усе  укрити,
                                                                     то  й  душа  співає...
                                                   Сонце  сходить  і  заходить,
                                                           день  за  днем  минає...
                                                   Там  де  Правда  світом  править,-
                                                           смуток  відступає...          

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802948
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 13.08.2018


СЕРПЕНЬ - МИЛОСЕРДНИЙ…

                               А  місяць  серпень  милосердний,
                               зберіга  спокій  і  тепло,
                               хоч  спека  ще  бува  нестерпна,
                               в  ньому  відсутнє  лихо  й  зло...

                               І  дні  залюблено  -  погодні,
                               і  ночі  зоряні  ясні...
                               І  вчора  добре,  і  сьогодні,-
                               людям  приємно  і  мені...

                               І  місяць  в  небі,ніби  свічка,-
                               посила  промені  свої,
                               свіжістю  диха  кожна  нічка,-
                               ховає  болі  всі  земні...

                               І  мені  легко,як  в  дитинстві,
                               і  спогад  знов  мене  повів,-
                               де  небо  синє  і  пречисте,
                               і  тихий  шелест  яворів...

                               Згадалось  поле  і  ромашки,
                               гадання  й  запахи  степів...
                               І  хоча  жити  було  важко,
                               та  не  забути  тих  років...

                               Ще  серпень  ходить  між  полями,
                               та  літо  в  осінь  вже  біжить,
                               часом  здається,що  між  ними,
                               щось  ще  незвідане  стоїть...

                               І  я  залюблена  у  серпень,
                               по  стежці  в  осінь  теж  іду...
                               Молодість  нам  ніхто  не  верне,
                               та  я  і  осінь  теж  люблю...

                               Пісні  у  осені  приємні,-
                               хороше  людям  і  мені...
                               І  почуття  пливуть  взаємні,-
                               в  літньо-осінній  тишині...

                               Приємні  подихи  погодні,
                               чудова  лагідна  пора...
                               Було  б  ще  легше  нам  сьогодні,
                               якби  закінчилась  війна...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802847
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 12.08.2018


ПРО ПРАВДУ І БРЕХНЮ… (байка)

                                     Якось  біля  двору  сперечались  двоє,-
                                     Чи  з  брехнею  правду  об"єднати  можна?
                                     Один  казав:  "Можна,бо  в  кожній  брехні
                                     Є  хоч  крихта  правди!"  Другий  казав:"Ні!"
                                     І  вирішив  другий  другу  доказать,
                                     Що  з  брехні  можливо  лиш  брехню  дістать.
                                     
                                     Він  одного  разу  дуже  рано  встав.
                                     Вийшов  на  подвір"я,трохи  походив,
                                     Повернувся  в  спальню,дружину  збудив,
                                     І  їй  дуже  тихо  й  лагідно  сказав:
                                   "Я  сьогодні,люба,щось  погано  спав,
                                     Вийшов  я  на  ганок  і  тихо  стояв...

                                     Раптом  серед  двору  з"явився  ведмідь,
                                     Мені  бочку  меду  поклав  біля  ніг.
                                     Потім  повернувся,у  ліс  почвалав,
                                     А  я  тую  бочку  з  медом  заховав.
                                     Ти  про  цю  пригоду  не  кажи  нікому,
                                     Будемо  ми  медом  ласувати  довго!"
.
                 
                                     "Добре!  -  каже  жінка,-Не  скажу  нікому,
                                       Будем  смакувати  мед  удвох  з  тобою!"
                                       Пішли  на  роботу  чоловік  і  жінка,
                                       Працювали  добре,  повернулись  пізно.
                                       А  їх  біля  двору  сусіди  чекали,
                                       Поласувать  медом  всі  вони  бажали...

                                       Серед  того  люду  був  і  той  сусід,
                                       Що  об"єднать  правду  з  брехнею  хотів
                                     "Бачте,любі  друзі  й  жіночко  моя,
                                       Із  брехні  виходить  знову  лиш  брехня...
                                       Не  було  ведмедя,  це  мені  приснилось,
                                       А  моя  дружина  комусь  похвалилась...

                                       Із  сну  мого  вийшла  солодка  брехня,
                                       Простіть  мене,люди,дуже  прошу  я!"
                                       Пробачили  люди  його  за  брехню...
                                       Певне  зрозуміли  істину  одну,-
                                       Що  правду  з  брехнею  об"єднать  не  можна,
                                       Що  у  правді  сила  є  непереможна!..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802782
рубрика: Поезія, Байка
дата поступления 11.08.2018


ПРОКЛАДКИ… (гумор)

                                                           Як  почула  баба  Маня,
                                                           про  прокладки  рекламу,
                                                           до  аптеки  поспішила
                                                           і  прокладки  ті  купила...
                                                           Повернулася  додому,
                                                           не  сказала  ані  слова,
                                                           і  прокладки  ті  відкрила,
                                                           куди  треба  приліпила...
                                                           Приліпила,та  й  забула,
                                                           з  ними  так  вона  й  ходила,
                                                           щось  робила,їла,спала...
                                                           Через  місяць  лиш  згадала,
                                                           і  насилу  відірвала...
                                                           Телевізору  сказала:
                                                         "Ну  й  брехливі  ці  реклами!.."
                                                           Ті  прокладки  бабі  Мані,
                                                           тільки  настрій  зіпсували...
                                                           Не  потрібні  ті  реклами,
                                                           і  мені,і  бабі  Мані,
                                                           та  й  не  тільки  бабі  Мані,
                                                           І  не  лиш  про  ті  прокладки,
                                                           а  й  про  різні  "галагапки"...
                                                                   *  *  *  *  *  *  *  *  *  *  
                                                           Як  уміла  написала,-
                                                           про  прокладки  баба  Валя,
                                                           хто  читатиме,хто  ні,
                                                           невідомо  це  мені...
                                                           Ну,  а  той  хто  прочитає,-
                                                           посміється,  чи  полає,
                                                           зробить  висновки  свої,
                                                           мо'  й  напише  щось  мені.
                                                           Хто  залишеться  байдужий,
                                                           ображатися  не  буду,
                                                           за  це  сердитися  гріх,
                                                           краще  хай  лунає  сміх...
                                                           Сміх  -  здоров"я  це  і  сила,
                                                           з  ним  бува  ростуть  в  нас  крила,
                                                           хоч  і  різні  в  нас  думки,-
                                                           сміємося  залюбки...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802653
рубрика: Поезія, Гумореска
дата поступления 10.08.2018