| Сторінки (26/2548): | « | 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 | » |
Понад річкою долина, Щовесни у ту долину
трохи вище – гай. і чарівний гай…
У долині тій калина, Прилітала вся пташина,-
ніби Божий рай… радій і співай!
І співала та пташина
радужні пісні,
їм раділа вся долина,
дерева й кущі…
Та одного дня ясного І казав: треба в долині
там з"явився шпак, нове будувать,
обдурив вже не одного, щоб житло кожній пташині
на це він мастак. можна було дать…
Мовчки слухала пташина
шпака отого,
та житло кожній родині
потрібне було…
Інші слухать не хотіли Налетіло у долину
теревені ті, багато шпаків,
знялись мовчки й полетіли, шаруділи,лопотіли,
звички в них прості… хто і як хотів…
І вони зразу ж дістали
і долину,й гай,
шматували і ламали,
нівичили рай…
Повернулася пташина Подивитись, поспівати
у колишній рай, пташині пісні,
подивитися хотіла ще й нові хатки дістати,
на чарівний гай… бо старі тісні…
Та все зникло, кудись ділось,
ніби й не було.
Ще й там лихо поселилось,
яке там житло?..
Так лишилася пташина Й між людьми таке буває
без гаю й житла, в нелегкий наш час.
їх шпачина обдурила, І шпаків тих вистачає
і завдала зла… звісно й поміж нас.
На плечах всім треба мати
голови свої…
І шпакам недовіряти,
й не губить гаї.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759751
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.11.2017
Вже сонце сідає, У небо безкрає
край неба палає, пташина злітає,
рожевим стає горизонт. шукає нових ще пригод...
І даль до без краю, Хоч сонце моргає,
красою вражає за обрій ховає
від сонячних див-позолот проміння своє від турбот...
І день відступає,
сховатися має,..
вечірня надходить пора...
Земля вже дрімає,
краса ж незникає,
у небі ясніє зоря...
Від краю до краю Пташина змовкає,
вже місяць сіяє на сон повертає,
і зорі ясні вже блищать. зникає і сум, і сльоза...
Усе, як у раю Природа стихає,
в красі завмирає у сутінках грає
і сойки уже не кричать... невимірна чиста краса...
Це двері до раю
вже ніч відчиняє,
пора спочивати у сні,
усе завмирає
і вітер стихає,-
закони природи ясні...
Вона ж усе знає Все йде, все минає
і вчасно міняє,- і краю немає,-
усе на догоду землі... і вечір чудовий, і ніч...
Коли все спочине, Все тихше і тихше,
відновляться сили,- і тиша колише,-
потрібні усім і мені... вгамовує суть протиріч...
Вже й сонце заснуло,
усе що минуло,-
не верне ніколи назад...
Прибуде день новий,-
такий же чудовий
і сонячний диво-парад!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759730
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.11.2017
І як оте страшне назвати,
Коли вмирає все село,
Всіх діточок втрачає мати?...
А дехто каже: "не було!.."
(Микола Плотніков)
Щотижня намагалася розпочати та й написати про ті страшні роки – зупинялася...Боляче навіть згадати, що перенесли наші люди у ті страшні 1932-1933 роки.
Хоча вже це і історична минувшина, та вона живе у пам"яті очевидців, жагучим болем відгукується у їхніх скронях. Звісно, про ті роки я знаю з публікацій, книг, та розповідей своїх рідних, які жили у ті страшні роки. Я вже писала про те, що з сім"ї моєї бабусі вижили лише троє: сама бабуся, та їх дві донечки: найстарша Поля, в майбутньому моя мама, та найменша Варя, а семеро їх братиків і сестричок забрав голодомор. Сьогодні хочу повідати про страждання і муки молодшої сестри моєї бабусі Насті - Явдохи, яку ми лагідно називали бабуся Дуся! Жінка була веселої вдачі, працьовита, щира, доброзичлива, але з її очей ніколи не зникав смуток. Розговорити її про причини смутку було неможливо, бо її очі відразу сповнювались сльозами і печаллю. Моя бабуся Настя теж уникала розповідей про той страшний період їхнього життя. І тільки коли обох бабусь не стало про ті страхіття мені по частиночці розповіла моя мама Поля. Чоловік бабусі Дусі повернувся з Першої світової війни змучений і зранений. Народили чотирьох дітей, та тяжка праця, нестатки і каліцтво зробили свою справу чоловік помер ще до початку того страшного лихоліття. І залишилася Дуся з чотирма діточками від 5-и до 10 років. На той час у селян: і колгоспників, в одноосібних і колективних господарствах забирали не лише зерно, а й іншу сільськогосподарську продукцію. Свавіллю не було меж: гребли все: і сире, і сушене, і варене, та й сяке-таке взуття і одежу теж забирали до нитки. Отож і лишилася сім"я Дусі і гола, і боса, і голодна. Літом, восени виручала трава, акація, кропива, хоч якісь фрукти, а коли вдарили морози, доводилося ритися у замерзлій землі, щоб відшукати бодай примерзлий буряк, чи картоплину, щоб можна було зварити суп, та ні не суп, а якусь похльобку. У дітей боліли животики, вони стали схожі на скелети. Ще добре, що Дусині сусіди були бездітні і дядько Микола мав возика і конячину, тому йому вдавалося десь комусь щось підвезти, та й заробити чи то зерна, чи крупи, чи й картопельки, і вони скільки могли допомагали сім"ї Дусі. Але з часом заробітки в чоловіка зникли і голод дав себе знати і його сім"ї. Та якось хтось попросив його поїхати на залізничний вокзал, зустріти приїжджих гостей і тоді Дуся зважилась на страшний вчинок, вона попросила Миколу забрати і відвезти туди її діточок, думала може знайдуться добрі люди, та розберуть її діток і врятують від смерті. Миколі не дуже й хотілося це робити, але нічим іншим він уже не міг допомогти сусідці, тому він забрав, та й відвіз їх. Коли ж він виконавши замовлення повернувся додому, то дружини дома не застав, зате почув її несамовитий крик з двору сусідки. Швиденько побіг туди і побачив страшну картину, його дружина тільки-но зняла з петлі Дусю, яка втративши свідомість лежала на підлозі. Якось спільними зусиллями привели її до тями, та вона бурмотіла про те, що немає права жити, раз віддала хтозна куди своїх кровиночок. Микола зупинив її нарікання, велів одягнутися і йти до його воза, на незрозумілий погляд жінок пояснив, що поїдуть за дітьми, бо і в нього душа за них болить. Так і зробили. Та до станції вони й не доїхали, бо їдучи нараз помітили три маленькі дитячі фігурки, які непевною ходою йшли їм назустріч. Підібравши діток відразу ж запитали, чому їх троє, а не четверо. Найстарша тут же пояснила, що одну найменшу Марійку забрала тьотя, яка вийшла з поїзда на перон, та ще й їм дала по пиріжечку, тому у них і вистачило сили йти додому. Після цього сім"я Миколи опікувалася дітками та й самою Дусею. Так сусіди допомогли вижити Дусі і її трьом діткам. Дітки виросли, всього було у їхньому подальшому житті і радощів, і прикрощів, і вдач і не вдач. Були й цікавинки про які я якось напишу в іншій історії. Усе своє життя Дуся жила із біллю в душі і серці за свій проступок, що нічого не знала про долю найменшої донечки. Якось намагалася і розшукати, допомагав їй у цьому молодший брат Яків, який частенько їздив у післявоєнні роки до міста Миколаєва, а як пам"ятала Дуся поїзд у якому поїхала її донечка з незнайомою тіткою їшов якраз на Миколаїв. Яків ходив у якісь там установи по розшуку дітей, та слідів дівчинки не знайшов. Тому моя двоюрідна бабуся Дуся і бувала такою сумною. І хоч пройшли роки, і вже давно немає бабусі Дусі, та й її дітей, та живуть її внуки, правнуки і праправнуки, і вони, і всі ми повинні у ці скорботні дні схилити голови перед Світлою Пам"яттю наших рідних, та й усіх загиблих у той час безневинних людей. І запалити СВІЧКУ ПАМ"ЯТІ,ВІРИ, НАДІЇ. Це знак нашої Пам"яті,це вогник Надії на те, щоб таке ніколи більше не повторилося.
Батьки і діти! Діти і батьки!
Нерозділиме і одвічне коло.
Ми засіваємо життєйське поле,
І не на день минущий – на віки!
(Борис Олійник)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759372
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 08.11.2017
У мене є друзі, Живуть вони в селах,
надійні,цікаві,- у селищах й в місті,
в Долинському крузі від них йдуть до мене
є,звісно,і далі. новини і вісті.
Вони всі хороші,
достойні похвали,
і завжди охоче,
вони розмовляли...
Тепер є можливість, І літом,й зимою,
бо ж є телефони, восени й весною,
ми майже щоденно хоча б телефоном,
ведемо розмови... підтримуєм словом...
Зі святами щиро
друг друга вітаєм,
любов і турботи
завжди відчуваєм...
Найбільші турботи Про ті негаразди,
про рідну країну, що сіються всюди,
про землю й природу, крадіжки і вбивства,
й про долю народу... де страждають люди...
Про те що реально
війна йде на Сході,
фізично й морально
вбивають сьогодні.
Мурдують, вбивають,- Про те, що злочинців
по всіх Україні, у нас не карають,
і часом страждають за вкрадений викуп
в нас люди невинні. їх всіх відпускають...
Про те що при владі
у нас нечестиві,
й добитися Правди
майже неможливо...
"Вгорі" там зарплати Отож і пишу я,
тягнуть на мільйони, і думу гадаю,-
а в тих, що працюють,- чому я не птиця,
зарплати, як сльози... чому не літаю?..
Чому я до Бога
не можу злетіти,
щоб вірну дорогу
вказав, попросити...
Щоб він напоумив Щоб всі українці
увесь світ на Правду, жили в Україні.
щоб зникли назавжди,- А вражих чужинців
невігластво й зради... не було й в помині...
Щоб діти й дорослі
більш не бідували,
слабкі і старенькі,
щоб горя не знали...
Щоб жодна сльозина Щоб в кожній оселі
не впала даремно, жили добрі люди...
щоб наша країна І більше ніколи
жила незалежно! війни хай не буде!...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759215
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.11.2017
Дні ще в осені ласкаві, І баристість ще осіння
листя є ще золоте. не сховалась за бугром...
Листопадові забави Ще звучить осіння пісня
оновляють все святе... понад містом і селом...
І в садкаї,гаях і в лісі,
і у горах,і в степах,
линуть подихи осінні,-
в павутинних парусах...
Хоч ідуть невтішні вісті, Роздає свої дарунки,-
й тісно сонечку вгорі, осінь всім усе земне...
у моїм чудовім місті Листопадова чаклунка
заясніли ліхтарі. у полон взяла мене.
Відцвітають уже квіти,
бува й холодом війне...
Хочу щоб зростали діти
й не було життя сумне...
Листопадові забави Добігає вже до краю
зрозумілі всі мені. диво-осінь золота...
Дії осені лукаві Їй на п"яти наступає
вже ховаються в пітьмі... вже зима дивно проста...
Я дивлюсь щодня у небо,
хмари там несуть жалі...
Розумію вже, що треба
писать вірші не сумні...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759015
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.11.2017
Казав козак дівчиноньці
мало нещодня:
-Ой ти, моя рибчинонько,
доленько моя...
Ходи, люба-любесенька,- А дівчина радесенька
у садочок мій. косу розплела,
Пригорнися до серденька до козака близесенько
я навіки твій! вона підійшла...
Тулилися,кохалися,
вже й місяць зійшов...
А на ранок розійшлися,-
в бій козак пішов.
Зажурилась дівчинонька, Обіцяв же козаченько,
козака нема. скінчиться війна...
Заболіла голівонька, Повернеться ранесенько
а в душі зима... до її крила.
А війна та затягнулась
на довгі роки...
Та дівчина не здалася
і ждала таки...
Повернувся козаченько Так буває у цім світі,
на п"яту весну. де є козаки...
Відгуляли весіллячко, Виростають диво-діти,
створили сім"ю. як і їх батьки!
Рідну землю захищати
готові вони,
Щоб любити й працювати,
й жити без війни...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758888
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.11.2017
1. Голі поля,мокра земля,
Дощ поливає, коли це буває?
2. Огляда суворо скоса,-
Степ, ліс, села і міста,
Розпустила сиві коси,
А їх вітер запліта.
3. Як зростав - у землю ліз,
Хто дістав - утерсь від сліз.
4. На полі я був синенький,
Край води я був біленький,
Кудись задивився,
В човнику опинився,
В човнику швиденькім,
Під ножиком гостреньким.
5. У вінку зеленолистім,
У червоному намисті,
Видивляється у воду
На свою чудову вроду.
6. Сидить дід над водою
З червоною бородою,
Хто йде - не мине,
За борідку ущипне.
7. На дереві гойдається,
Жупан колючий має,
Він літом одягається,
А восени скидає.
8. Ноги на морозі,
Кишки на дорозі,
Голова на весіллі,
А бува і зілля.
9. Стоїть дід над водою,
І хитає сивою бородою.
10. Діжа на діжі,
Зверху маяк,
Ніхто не відгада
Зроду ніяк.
Відгадки: 1. Восени. 2.Осінь. 3.Хрін. 4. Льон. 5,6. Калина
7.Каштан. 8.Хміль. 9,10. Очерет.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758771
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.11.2017
Не знаю,як кому, а мені найприємніші спогади були,є і будуть-спогади дитинства.
У нашому дитинстві довелося спити всього: горя і радості,правди і
кривди,страху і гордості,справедливості і брехні, стерпіти болі і
поневіряння. Та переважала все ж чистота і любов, доброта і
надійність. З задоволенням пригадую все, та все ж більше гарне, бо ж з
часом погане забувається, а добре залишається в пам”яті назавжди, і
вже з висоти свого віку відчуваєш, яке ж воно, наше дитинство, було
чарівне, радужне, та й все минуле здається –кращим, сучасне – важким,
а в майбутнє боязно і зазирнути.
Для нас з братом найріднішими були мама, бабуся і чарівна та незабутня
наша тітонька Варя. Ось про неї та наше дитинство і життя-буття буде
моя сьогоднішня історія. Моя мама була першою дитиною у сім”ї, а
Варя-дев”ятою. Про те, як вижили у голодні 1932-1933 роки минулого
століття я вже розповідала, вижили лише троє:бабуся, мама Поля, та
Варя.Ще до війни вона встигла закінчити семирічку з відмінними
знаннями. До речі до школи її прийняли у неповні 6 років. Так як сім'я
жила поруч зі школою, то весь свій вільний час дівчинка була біля
школи, і заглядаючи у вікна підказувала школярам відповіді на
запитання учителя. Вчитель закликав її до класу тай запитав звідки
вона все це знає, не діждавшись відповіді запитав: «А може ти й читать
умієш?» «Так!»- була її відповідь. Коли ж учитель запропрнував їй щось
прочитати, вона зробила це досить упевнено. От її й зарахували до 1
класу. Коли після незаконного розкуркулювання мого дідуся вивезли на
висилки, сім'я бабусі переїхала з Вершинокам’янки до Верблюжки, і Варя
стала нашою нянькою, і навчалася в школі. У роки війни всі ми пережили
і болі, і голод, і розруху,і наругу від окупантів, і нестерпну тугу за
нормальним життям,і втрату батька, будинку. А Варі доводилося ще й
ховатися від німчури та поліцаїв, бо ж була вона надзвичайно гарна:
трохи вище середнього зросту, струнка, з чудовим хвилястим волоссям,
рожевим личком,впраними і вмілими руками, мала чудову походку, та
найбільш вражаючими були її великі карі з зеленими іскорками очі. Тож
молоді хлопці в тому числі і німці, і поліцаї намагалися позалицятися
до неї. А оскільки вона ще була дуже молода, мала 15 років, то й не
спокушалася ні на які залицяння. За те на вивіз до Німеччини уже
підходила. І як не намагалася уникнути, не вийшло. У селі серед
поліцаїв були і свої люди, то ж вони намагалися попередити про
черговий набір, та все ж якось вона потрапила у позачергову облаву, і
її, разом з іншими, вивезли до Миколаєва, а вже звідти мали вивезти до
Німеччини. Я не знаю як, та моїй бабусі вдалося її викупити. Допомогли
її молодший брат, якого не мобілізували на початку війни, та й усі
родичі: зібрали все що могли: і гроші, і продукти, і одяг. І бабуся
товарняком якось доїхала в Миколаїв, і там знайшла когось із далеких
родичів, і спільними зусиллями викупила Варю з тієї неволі. Після
війни Варя одразу ж поступила до Шамівського сільськогосподарського
технікуму. 1 раз у місяць вона приїжджала до нас і завжди з якимись
подарунками, а ще розмовляла з нами і багато чому навчила.Одного разу
вона привезла для своєї мама,(моєї бабусі) Євангелію, а так як бабуся була малограмотна,читала з великими трудношами, то вона дуже вдало долучила до читання мене.До неї приходили такі ж як вона жінки і я з задоволенням читала хртстиянські оповідки про земне життя Ісуса Христа. Іншим разом Варя привезла нам якусь стареньку книгу з творами Тараса Шевченка,я вже й не пам"ятаю чи то був його "Кобзар", чи якесь інше видання, але це для нас із
братом це був найкращий подарунок. При гасовій лампі, а той при каганці, ми
зачитувалися ним до півночі Та якось її спіткала дуже велика
неприємність. Коли вони їхала з Шамовки додому, то все більше
товарними потягами. І от одного разу, товарняк не зупинився і їй
довелося на ходу зіскочити з нього. Стрибок був невдалий, дівчина
зламала ногу,довелося довгенько лікуватися, та навчання вона не
залишила, і вневдовзі отримала диплом агронома.Направлення отримала на
Вінничину, там і працювала, і сім'ю створила, та й прожила усе своє життя. Коли я закінчила семирічку, мама хотіла, щоб я продовжила
навчання у Новгододківському агрономічному технікумі, (тепер там
училище). Та дізнавшись про це, Варя запропонувала мамі відпустити мене
до них, а вони вже щось інше придумають, бо ж Варі не хотілося у
родині ще одного агронома, роботі якого в ті далекі роки не можна було
позаздрити. Мама погодилася, бо ж посилати мене на навчання у середню
школу не мала наміру, і ходити дуже далеко, і коштів на це не було,
адже в колгоспах тоді працювали за трудодні, а інших доходів не було,
жили за рахунок домашнього господарства, та ще й платили величезні
налоги,та ще й брат навчався у Кривому Розі у гірничому технікумі, то
ж і йому ще потрібна була мамина допомога. А треба ж було і підручники
купувати, і все інше необхідне для школи.Мама просила Варю влаштувати
мене ученицею на швейну фабрику, яка була в селищі, або ж у
профтехучилище, яке теж там було.Отож так я появилася у її сім’ї. На
сімейній раді вирішили все ж направити мене на навчання у 8 клас, бо ж
яка з мене швея у 14 років, та й в училище теж не хотілося віддавати,
бо ж там навчалисчя переважно ті, що мали невисокі знання, а я
навчалася добре, тому дорослі передбачали щось більш належне для мого
майбутнього.. Провчилася я там півроку, а потім повернулася додому, бо
ж і я , і мама засумували від розлуки. Довелося ходити у так далеко
віддалену школу. А потім мама продала нашу хату і купила в центрі
села, і мені стало і до школи недалеко ходити, і ще й там було
електроосвітлення, тому радасті моїй не було меж. Отож я багато чим
зобов'язана своїй тітонці, яка старша від мене лише на 12 років і якої
вже 22 роки як немає. Працювала Варя агрономом, а потім її перевели, чи
запропонували, а вона погодилася, на посаду агронома у підсобне
господарство соко-морсового заводу, де вона була не лише агрономом,а агітатором,
і пропогандистом, а пізніше завкадрами того ж заводу.
Після закінчення інституту і я там жила, і працювала в тамтешній школі. І
мені було дуже приємно спілкуватися і з тітонькою, і членами її сім'ї.
Та з часом все ж потягло до свого рідного краю, тому я й повернулася,
щоправда не в село, а ось у мою тепер уже рідну Долинську, бо ж у
наступному році буде вже 40 років, як я тут живу. З сім'ю тітоньки
моя сім'я зв'язків не поривала, ми частенько влітку туди приїжджали, і
нас там завжди радо зустрічали, а ще привабливими була і річка, і
неперевершено гарна природа, і гриби, які ми з задоволенням збирали у
тамтешніх лісах, тай друзів у нас там було не мало. А нині там, на Вінничині у тому ж селищі,живе моя
двоюрідна сестричка, донька моєї незабутньої тітоньки,з сім'єю, з якою
я підтримую зв'язок,щоправда все більше дзвінками. Та пам”ять про мою
тітоньку живе в моїм серці і душі. Майже все моє життя пов'язане зі
школою: 10 років навчання, та майже 49 роботи, тому сьогодні моє
серденько щемить і тьохкає, бо усе, що було мені таке близьке і
дороге, на жаль, уже не повернути. Та все ж хочеться побажати усім
вчителям, учням, їх батькам всього найкращого у їхній долі, а сліз лиш
трішечки і радісних, земних, й великої і справжньої любові. Хай буде
радість в кожнім домі, і щоб здорові всі були, і щоб хотілось йти до
школи,-сьогодні, завтра і завжди…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758582
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 03.11.2017
Таке коротке слово - так,
а ще коротше слово -ні!
І зрозуміть бува ніяк,
яке доречне,яке ні...
Бува жорстоке дуже-так,
і недоречне бува - ні,
ми й зрозуміть не знаєм як,
чому буваємо сумні...
Бува сіяємо від - так,
або сумуємо від -ні,
і червонієм,як буряк,-
у забороненій зоні...
Бува упевненні у - так,
сумне не хочем чути - ні,
не розумієм поза як,
чому бувають хмурі дні...
Бува щасливі ми від - так,
або спокійні все ж від - ні.
І не втрачаємо ми такт,
доки живі і не німі!
Бува радіємо від - так,
і гірко нам бува від - ні,
коли незранений вояк,-
з війни вертає до рідні!
Бува, що й журимось від - так,
ждемо спокійне світле - ні,
коли втрачаємо контакт,
чи залишаємось одні...
Постійно Миру кажем - ТАК,
суворе наше: НІ війні!
Війна закіччиться - це факт,
Миру співатимем пісні!
А Правді завжди наше - ТАК!
а брехням наше вічне -ні...
А Путін нам і не свояк,
й в кремлі немає в нас рідні...
Треба уміло вибирать,
де сказать - так, а де і - ні.
Та кожен з нас повинен знать:
ПРАВДА сильніша від брехні!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758396
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.11.2017
Все тече, все міняється,
живемо між людьми...
Часом доля всміхається,
а буває й з слізьми...
Все владнать намагаємось, І сім"ю,й друзів маємо,
все життя у труді... живемо у теплі...
На добро сподіваємось, Негаразди долаємо
та буваєм й в біді... й не буваємо злі...
Все частіше ми згадуєм,
як були молоді...
І хороше загадуєм,
і тепер, як тоді...
Щось робить намагаємось,- Звісно ми помічаємо,
для онуків, дітей... що стаємо старі...
Живемо й не ховаємось Сили й крила втрачаємо
від сусідів й людей... і буваєм сумні...
Та й природа ж міняється,
а закони німі...
І не кожен зізнається
про помилки свої...
Все тече, все міняється Та ми страху немаємо,
і нема вороття... живемо, як усі...
До кінця наближається Своїх мрій не втрачаємо,
земне наше буття... та ще й пишем вірші...
Будні й свята стрічаємо
восени й навесні...
І тепла дожидаємо,
ще й співаєм пісні...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758257
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.11.2017
Стою біля хати, Були ж колись сили,
та й думу гадаю, не знаю де ділись,-
що я для роботи чи в небо злетіли,
уже сил не маю... чи вітер розвіяв...
Трудився у полі,
як був молоденький,
шукав свою долю
на землі рідненькій...
Працював багато Зустрів я дівчину
і днями, й ночами, милу, чорнобриву,
і в будні, і в свята, сім"ю ми створили
було й під дощами... й дітей народили...
А діти маленькі,
їх треба кормити,
одягать тепленько
і розуму вчити...
Вони ж ніби квіти,- А молодість мила,
вже й повиростали, так швидко минула,
розбрелись по світу, обламала крила
десь долю шукали... і спину зігнула...
Дітки ж,слава Богу,
нас не забувають
до отчого дому
часто приїжджають...
Хоч ми й постаріли, І молимось Богу,
їх радо стрічаєм, як їх проводжаєм,
душі звеселіли, їм легку дорогу,
медами вгощаєм... і щастя бажаєм...
А час непомітно
життєвий злітає,
і нам так приємно,
що діточок маєм...
Стою біля хати, Поруч біля мене
знов думу гадаю,- моя половинка,-
є внуки і діти, старенька, гарненька,
їх завжди чекаю... неначе дитинка...
Вона біля мене
кожної хвилини,
чудова, незламна,
кохана дружина...
І я вдячний Богу, Не буває хмарно
за все,що ми маєм, мені з нею, люди,
життєву дорогу все буде нормально,
ми разом долаєм... як війни не буде...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758099
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.10.2017
Одна мене мама і брата ростила,
наш тато з війни не вернувсь.
Матуся рідненька дала мені крила,
я їй до землі поклонюсь...
У долі я щастя собі не просила,
бо знала сама я знайду.
Я птахом літала, завжди поспішала,
бо вірила - я не впаду!
Покликала доля на новобудови,
на довгі-предовгі роки,
мене захопила чудова робота,
цікаві життєві стежки...
І так непомітно роки промайнули,
й стежки замели вже сніги...
В своє повертаюся дивне минуле,
наповнена сили й снаги!
Вже сонце сідає, край неба палає,
та я поспішаю туди,-
де небо безкрає й матуся чекає,-
учора, сьогодні й завжди...
До мами сьогодні я знов пригорнуся,
отак як в дитинстві було:
"Прости мене,мамо, рідненька матусю,
я більш не залишу село!"
З матусею разом подзвоним до брата,
запросим приїхать в село.
Повернуться сили і мрії крилаті,
усе як в дитинстві було...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757928
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.10.2017
Опустів вже мій дім,
засмутився сад,
відступає жовтень,
іде листопад...
Он і хмари сірі Вже й багряну косу,-
небо затягли, осінь розпліта,
як овець отари, бува від морозу,
шуби одягли... ще й сльозу пуска...
То тумани сиві,
то дощі підряд,-
вже деньки красиві,
змива листопад...
Моя диво-осінь, Синяви у небі
вже й не золота, вже майже нема,
очі мої й коси іде без потреби
смуток огорта... до мене зима...
Листопад грайливо
з висоти морга,
а мені тужливо
у ньому бува...
Осені вже тісно, Осінь зорепадом
з жовтнем невпопад, ловить їх пісні,
їй співа вже пісню жовтень з листопадом
хитрий листопад... діточки її...
Пригорта до себе,
хоче помирить,
та жовтень до неї
сердито бурчить...
Що не нагулявся, Листопад з-під тишка,
й не згубив красу, вітром підпира:
тому листопаду -Ти малий, як мишка,
кричить: "Не пущу!" спать тобі пора...
Жовтня вже зморила,
суперечка та,
і їх помирила
осінь золота...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757742
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.10.2017
Арифметика воєн і болей,
й нерозв"язаних нині задач,
на життєвому зраненім полі,-
знову падає воїн-солдат...
Не навчився цей світ жить без воєн,
хоч фашистів давно вже нема,
додають тепер "раші" нам болей,
арифметика знову сумна...
Я війну, давню ту, пам"ятаю,
хоч тоді ще дитина була,
та ті болі й тепер відчуваю,
як у пеклі країна жила...
Не були тоді люди байдужі,
хоч у бідності й страсі жили,
працювали і в свята, і в будні,
хоч і стомлені завжди були.
"Все для фронту!"-було не лиш гасло,
в кожнім серці і в кожній душі,-
і натхнення,й надії не гасли,
співчували тоді й солов"ї...
Я не знаю,чому все змінилось,
йде на Сході жорстока війна.
І у снах нам давно вже не снилось,
що повернеться знову вона...
І дорослі, і діти страждають,
бо ж війна - це постійна біда,
і кінця її люди чекають,
і напруга життя не спада...
У Верховній порядку немає,
в Міністерствах теж ладу нема,
недолугі закони приймають,
бо ж за себе там кожен лиш дба...
Там багаті і все вони мають,
і війна їм ніяк не болить,
за кордонами відпочивають,
їм і сонячно, й радужно жить...
Хоч і часто, й багато говорять,
та що значить ота говірня,
бо ж про статки свої вони дбають,
їх людей не турбує біда.
Не чітка арифметика воєн,
і політика йде не туди,
не єднає зусилля народу,
і ведуть наш народ внікуди...
Слава Богу, що є волонтери
і багато є справжніх людей,
чесні й вірні ще є й бізнесмени,
що про воїнів дбають й дітей...
Все ж святковий у нас день сьогодні,
військ нацистських це день вигнання,
було жарко у дні ті холодні,
та горить знов на Сході земля...
І кінця цьому,й краю не видно,
хоч і осінь тепер золота.
Та політика, певне, єхидна,
і зникають і села,й міста...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757642
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.10.2017
Я не знаю, як так сталось,- Ми, сільські невтомні діти:
що у осінь закохалась,- вміли вірить і радіти,
ще з далекого дитинства, не боялися роботи,
а воно ж і тепле,й чисте. ігри різні і турботи.
Мамі дома помагали,
і дорослим не заважали,
й кукурудзу ми ламали,
дині й кавуни стягали...
А як трохи підросли, А дорослими як стали,
в школі вчились залюбки, осінь дуже шанували,
міцні знання здобували, і зблизька нам і здаля
й про майбутнє міркували. усміхалася земля...
Кожен рік осінь чекали,
дари її цінували,
не лінилися, трудились,
здобутками не хвалились...
Йшли роки, ми постаріли, А тепер плекаєм квіти,
осінь лагідно зустріли, вони нам неначе діти,
і хоч важко нам живеться,- до кінця йде наша осінь,
все чарівним нам здається! вже й зима у нас на "носі".
В зиму нас веде дорога,
все єство пройма тривога,
як діждатися весни,
і закінчення війни?..
Наші помисли пречисті, Осінь наша срібнолиста,-
освячені ще з дитинства, заклика до добродійства,
все ми робим залюбки, не злякаємось зими,-
й жить ще хочемо таки... живемо ж ми між людьми...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757403
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.10.2017
А чи я то була, Ніби ж я то була
чи було все зі мною? і було щось зі мною...
Чи моя то весна, Я жила і цвіла,
чи моя у ній доля?.. був коханий зі мною...
Весна швидко пройшла,
відпливла десь рікою,
та не мала я зла,
хоч весна й не зі мною...
А ще й літо було, Все кудись відійшло
і воно мене гріло, і солодке, й солоне,
як солодке вино, в небуття відпливло
хоч бувало й гірчило... і все стало холодне...
Відчувала його,
хоч воно й швидкоплинне,
і не знати чого,
І куди воно лине...
Осінь тихо прийшла, Не зважала на вік,
та мене не злякала, працювала й любила,
я в ній гарно жила, і в життя свого пік,
як весна розквітала... я була ще щаслива...
А тепер вже щомить
я наснагу шукаю,
та ще хочу я жить,
осінь я відчуваю...
Розчиняюся в ній Чом же,осінь моя,
і завжди довіряю, ти мене залишаєш?
і у щасті, й журі,- Ще ж казковість твоя,-
я її звеличаю... зачаровує, знаєш...
Ти, як пісня моя,
і для мене співаєш,
як любов, як земля,
ти мене зігріваєш...
Та до мене зима Розумію все я,-
із-за обрію лине, без зими неможливо,
і холодна, й німа, хоч бува вона й зла,
забира мої сили... та вона ж і красива...
Чи діждуся весни,-
я покищо не знаю,
та тривожні вже сни,
й безнадія витає...
Та ще й думи мої,- Та здається мені
і гіркі, і солоні, я вінчалась зимою,
не питали мене, і щаслива була,-
як вінчали з журбою... восени і весною...
Та все ж вірю я знов,
весни й літа чекаю,
та і осінь мене,
не покине ще, знаю...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757104
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.10.2017
Ненько, моя ненько, З вами було гарно
Так вас звать гарненько. Нам у світі жити.
Ви мені рідненька, Ви нас вчили, неньо,-
Як земля тепленька... Людей й світ любити!
На життєвім полі
Бід було немало,
Удовина доля
Не зламала, мамо!
Завжди моя, мамо, У вільні хвилини
Ви були в роботі,- Розмовляли з нами,
І в колгоспі, й дома Лагідно словами,
Завжди у турботі. А то ще й піснями!
Ми малі і босі,-
Не все розуміли,
Пам"ятаю йдосі,
Як ви нас жаліли!..
І ми, ваші діти,- Як сестра померла,
Росли й розуміли, То й ви захворіли,
Учились охоче І мені, і брату
Й помагать уміли! Теж дуже боліло...
Бо сестра найменша
Була дуже здібна,
І від нас із братом
Більше розуміла...
Та хвороба й болі Нема вже вас, ненько,
Її в нас забрали, Немає і брата,
З мамою в печалі І болить серденько,
Її поховали... І сумує хата...
Діти мої й внуки,
Розбіглись швиденько...
Болять в мене руки,
І ноги, й серденько...
Та все ж, моя ненько, Хоч я в самотині
Я не нарікаю, Вік вже доживаю,
Бо вони частенько Та про вас, й родину,
У мене бувають... Усе пам"ятаю...
Вже й біля могили
Не часто буваю,
Не вистача сили,
З сином прибираю...
Ненько, моя ненько, Спіть, моя ви ненько,
Ви найкраща в світі. У тиші й спокої.
І я до могили Мені вас, рідненька,
Несу свіжі квіти... Не забуть ніколи...
Уже десять років,
Як мами немає,
А моє серденько
Болить, не стихає...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756929
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.10.2017
Ти казала в понеділок Ти ж мене підманула,
тренуватись будем вміло. ти ж мене підвела,
Я прийшов, тебе нема, тренуватися зі мною,-
підманула, підвела... в понеділок не прийшла!
Ти казала у вівторок, Ти ж мене підманула,
відіжмемось разів сорок. ти ж мене підвела,
Я прийшов тебе нема, ти зі мною віджиматись
підманула, підвела... у вівторок не прийшла!
Ти казала у середу, Ти ж мене підманула,
бігти будеш попереду. ти ж мене підвела.
Я прийшов, тебе нема, Бігать також ти зі мною
підманула, підвела... у середу не прийшла!
Ти ж казала у четвер, Ти ж мене підманула,
будем бігти аж у сквер. ти ж мене підвела.
Я прийшов тебе нема, Бігать знову ти зі мною,-
підманула, підвела... й у четвер знов не прийшла!
Ти казала у п"ятницю Ти ж мене підманула,
принесем удвох водицю. ти ж мене підвела.
Я прийшов,тебе нема, Ти зі мною у п"ятницю
підманула, підвела... обливатись не прийшла.
Ти казала у суботу Ти ж мене підманула,
пірнем разом ми у воду. ти ж мене підвела.
Я прийшов, тебе нема, Ти ж зі мною пірнуть в воду
підманула, підвела... і в суботу не прийшла!
Ти ж казала у неділю, Ти ж мене підманула,
тренуватись будем вміло. ти ж мене підвела.
Я прийшов, тебе нема, Тренуватися зі мною,
підманула, підвела... ти й в неділю не прийшла!
Ти казала, а я слухав, Ти ж мене підманула,
лапшу вішала на вуха. ти ж мене підвела...
Слухать більш тебе не буду, Ти ж сама мене штовхлула,
знайду іншу й бігать буду!.. щоб з другою бігав я!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756749
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.10.2017
Життя людей небезкінечне,
пливе, як в небі диво-птах.
Дні не втрачаю я безпечно,
за кроком крок - торую шлях.
В вік, зазирнула двадцять перший,
хоч попіл куряву несе.
Силу і міць - Господь небесний,-
Віру, Надію й Честь спасе.
Все, що було, все - незабутнє,
хоча і сила вже не та...
Мрії несуть мене в майбутнє,-
за кроком крок - лиш до Добра!
Мрії мої і мої думи,
(душі митарство - от і все).
А світ цей грішний був і буде,
без мене він не пропаде.
В просторі я - лише пилинка,
Безмежний світ...Я не одна...
Життєва невмируща сила,
й людина мудра і свята.
І не затьмаряться нам очі,
зробить зуміємо усе.
Писання істини пророчі,-
по всьому світу понесем.
І не згасить Людини Мрію,
Краса земна не відійде...
Любов і Віра, і Надія,-
за кроком крок у світ іде.
Й життя даремно не відійде,-
діти й онуки у нас є...
І наші Мрії, і Надії,-
світ для нащадків збереже!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756605
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.10.2017
Вчитель якось визиває
Івана до дошки...
Той мовчить, ніби й не чує
Вчителя нітрошки...
-Коментуй тоді хоч з місця,
Як рішать задачу,
Той бурчить собі під носа:
-Не буду!..Не хочу!..
Вчитель дивиться на учня,
(Той заплющив очі),
Й повторя, ніби папуга:
-Не буду!..Не хочу!..
-Ну тоді пиши у зошит,
І дивись на дошку,
Може це тобі добавить
Розуму хоч трошки!
Розсердився на вчителя,
Дуже цей хлопчина,
Встав з-за парти, вибіг з класу,
Ще й грюкнув дверима...
Отакі бувають учні,
Горе це, чи диво?..
Зрозуміть їх й щось навчити
Майже неможливо...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756111
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.10.2017
Якось риби захотів завзятий рибалка,
Та йому не задалася риболовля зранку.
Вранці дощик накрапав, вимочив до нитки,
Потім човен текти став, ще й впустив мобілку.
Надоїло все й тоді він зібрав всі снасті,
І додому почвалав від тії напасті...
Від невдач скривився він й сказав наостанку:
"Я б убив кого-небудь,якби не рибалка!"..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756110
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 19.10.2017
Привела стежина до ріки,
гілля до води верба схилила...
І мені нагадує роки,
коли ми з тобою тут ходили...
Під ногами листя шелестить,
а верба полоще свої крила...
Оживає в серці кожна мить-
Ти мене любив...І я любила...
Місяць ту стежину освітив,
що по ній з тобою ми ходили...
Ти мене тоді не зрозумів...
Молоді були й нетерпеливі...
Я дивлюсь на річку і вербу,
в серці щем і трішечки печалі...
Спогади з собою заберу,
смуток хай пливе в блакитні далі...
Жовтень добігає до кінця,
підступа зима вже невблаганно...
І ніщо не піде в забуття,
лиш покриє осінь листопадом...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755868
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.10.2017
Бувають дні такі чудові,- Зоріє листя новизною,
як літні і як весняні, до смаку зміни ці мені...
і ранки диво-веселкові, хоч груша стала мовчазною,
і ночі зоряні, й ясні... все ж не ховається в пітьмі...
Вже підрум"янились листочки,-
і на калині, й на вербі,
лиш зажурилися кленочки,
схилили голови в журбі...
На землю падають горіхи, І різнобарв"я пречудове:
шишки з ялини і сосни, в лісах,садках і у гаях,
плоди достигли обліпихи,- усе чарівне, загадкове
таке бува лиш восени... бува лише в рідних краях...
І люди стали спокійніші,
їх дії зважені й прості,
стосунки в сім"ях ще міцніші,-
в ці дні осінньо-золоті...
Природа диха веселково, Давно пора вже зупинити:
радужні пишуться пісні, неправду, злочини й війну,
і все було б дуже чудово, і люду дать можливість жити,
якби не втрати у війні. так як належить це йому...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755719
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.10.2017
Життя людей, як пори року,-
все перемінне,і все мина...
Та жаль,що з часом важчають кроки,
хоча ще сутність і непуста.
Найцікавіше у житті літо:
сонце і небо, радість буття...
Є незалежність,річка і квіти,
природа, друзі і пізнання...
Літо-дитинство, дні незабутні,
в пам"яті вічно все ожива...
Ігри і праця, віра в майбутнє,
жаль лиш, що швидко все відплива.
Весна - це юність щира й цікава,
в пошуках віри, щастя й добра,
весела, щедра, ніжна, красива,
повна надії,сонця й тепла.
Весна і юність - вагома сутність,
мрійливість, свіжість завжди жива...
В ній переважно - відсутня хмурість,
та швидкоплинна й вона бува...
Восени мудрість завжди приходить,
праця і спокій,любов, сім"я.
Умілі руки, все в них виходить,
важливість й сутність кожного Я!
Буває в осінь втрачаєм сили,
бува й здоров"я теж покида...
Важливо в осінь не втратить крила,
той не зламає грім і біда!
Найважче жити все-таки в зиму,
хоча й красива вона бува...
Можна і в зиму бути щасливим,
зима - не горе, у ній - жнива.
В будь-яку пору будьте щасливі,
формула щастя дуже проста,-
здорові люди завжди красиві,-
сповнюйтесь віри в усі літа!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755520
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.10.2017
Високо у небі всі птахи літають,
а звірі по лісу і степах блукають.
Орел якось з лисом у лісі зустрілись,
постояли поруч, та й розговорились.
-Тобі добре, орле,високо літаєш,
усе видиш, чуєш, то й багато знаєш.
Орел слухав лиса і на "вус" мотав,
-Я можу навчити! - лису він сказав.
Лис орла послухав і дав свою згоду,
так і порішили...В погожу погоду
орел лиса в лапи взяв й линув у вись
і сказав спокійно: "Дивись і учись!"
Над лісом літали і над степом теж,
-Ну, як вже навчився?-запитав орел.
Хоч боязно лису,він усе ж сказав,
що ніби навчився, хоч ще й сам не знав.
-Ну що ж, раз навчився,то лети вже сам!-
відпустив він лиса, щоб той сам літав.
Полетів лис швидко і на землю впав,
орел біля нього сів і запитав:
-Ну як тобі, лисе, як було літати?
-Літать було добре, та важко вставати!..
Мораль у цій байці зрозуміла всім-
не за свою справу братися не слід,
бо будуть і болі, і від світу сміх!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755162
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.10.2017
Я сьогодні рано встала
помолилась Богу.
Написала й заспівала
свою пісню нову.
Про свій край я знов співаю, Як пшеницю засіваю
щоб далеко чути: поля неозорі,
від Карпат і до Дунаю, нехай родить наша нива
й до Дніпра-Славути. від верха до долу.
Приберу свою я хату,
зроблю, як картину...
Піду край свій захищати,
може там й загину...
Як загину, не загинуть Співаючи, молодиці:
і пісні, і люди, вишивають й шиють,
нехай співи їхні линуть йдуть дівчата до криниці:
по країні всюди. руки й личка миють...
Нехай хлопці-соколята
теж пісні співають,
а змужнілі чоловіки
край наш захищають...
Нехай діти в гарних школах Нехай знає світ і люди,-
знання здобувають. ми небезталанні.
Всі живуть в щасливій долі хай пісні лунають всюди
і воєн не знають. звечора і зрання...
Від Карпат і до Дунаю,
й до Дніпра-Славути:
в Україні, в ріднім краю:
Правді й Миру бути!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754993
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.10.2017
Коли одружились Петро і Марія,
мріяли обоє про доньку і сина...
Та чогось не вийшло,не було дітей
і вони змирились, так бува в людей...
Жили, працювали,господарство мали,
та про діток мріять не переставали.
Коли всі роботи вони поробили,
з людьми спілкувались, до церкви ходили.
У церкві молились, а ще причащались,
все ще на дитину вони сподівались.
І там відчували добро і тепло,
і їм те моління усе ж помогло.
Хоч переступили сорокалітній поріг,
та якось лелека їм дитя приніс.
Вони цю дитину з радістю зустріли,
і від того щастя, ніби очманіли...
Ще більш працювали, усе для дитини,
її доглядали, здували пилини.
Дівчина зростала дуже вередлива,
ніколи й нічого вона не робила.
Виросла нівроку міцна і висока,
не молилась Богу, нащо та морока.
Батьки постаріли,зігнулись, змарніли,
заміж свою доньку віддати хотіли.
До церкви, як завше,частенько ходили,
і Бога щоденно за доньку просили...
Ждали виглядали щодня старостів,
та ніхто їх доньки сватать не хотів...
Що робить не знали,не знало й село,
що в їхній господі сватань не було.
Та усім відомо, усе дає доля,
що не сталось вчора, станеться сьогодні...
Уже коли в полі скінчились роботи,-
двері відчинились до дівки в суботу.
Прийшли добрі люди,шапки познімали,
ще й на стіл святковий хліб і сіль поклали...
Поклонились чинно,сім"ю привітали,
віддать дівку заміж у батьків прохали.
І дівка зраділа, і батько,і мати,
очі засвітились, звеселилась хата...
За стіл запросили чинно старостів,
біля них і батько теж зраділо сів.
Мати взяла доньку у іншу кімнату,
щось хотіла доньці цікаве сказати.
-Донечко, голубко, справимо весілля,
зробимо все чинно гуляння, застілля.
Щоби не сміялись з нас ніколи люди,
і твоє весілля хвалили усюди.
І там і хрестини, і нове застілля,
скупитись не будем,як і на весіллі.
За кумів візьмемо Миколу і Гальку,
все дитинці купим, усе по порядку...
-Що ви, що ви, мамко, причому тут Галька,
візьмемо Тараса і сусідку Таньку...
Так слово до слова,вони посварились...
Старости вже ждать їх зовсім заморились...
Кажуть чоловіку: "Звіть дочку і мамку,
бо ми ще сьогодні не їли від ранку!"
Пішов за жінками тоді чоловік,
та як взнав причину, то й своє завів:
-Не треба і Гальки, не треба й Тетяни,
візьмемо Трохима і чепурну Маню...
Тепер вже сварились вони усі троє,
старости почули, та й пішли додому...
Отак і лишилась дівка у дівках,
де немає згоди, там буває так!
Мораль у цій казці на диво проста,
де немає згоди, не чекай добра!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754846
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.10.2017
Прийшла осінь гарна, славна,-
до нас на гостину.
Пригорнула, приласкала
малу сиротину...
Батько й мати сиротини З"їло ягоди калини,
лежать у могилі... вмилося сльозами.
Зголодніле рве калину, Важко жити сиротині
витира сльозину... без тата і мами...
До калини пригорнулось,
листями укрилось.
І заснуло у калині,
ніби у хатині...
Місяць світить для калини, Що сталося із батьками,
для сироти сяє... померли, чи вбиті?..
Як зігріти сиротину Чому люди поміж нами,-
і місяць не знає... слізьми діти вмиті?..
Ранком сонечко зігріє
малу сиротину...
Вітерець злека обвіє
й калину-хатину...
Стиглі ягоди калини Чи вони вже безсердечні,
голод угамують... чи горя не знають?..
Чому ж люди сиротини,- Що дитя до свого серця,
не бачать, не чують... та й не пригортають...
Очерствіли у них душі,
у грудях не мліє?..
Чи потрібні лише гроші,
а в душах пісніє?..
Що ж сталося, люди, з нами, Щедра, щира осінь мила,-
не можна черствіти... ощасли дитину...
Сиротинства поміж нами,- Дай здоров"я їй і силу
не повинно бути!.. і нову родину!..
Їй потрібна і калина,
і сім"я, і хата...
Щоб росла кожна дитина
на добро багата!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754685
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.10.2017
Я думаю про тебе,мій коханий,
ну як же таке трапилось, скажи,
моя душа да тебе завжди лине,
а ти ніби прощався назавжди!..
Я погляд твій постійно відчуваю,
і голос твій завмер ,ніби на мить,
усе, що тоді трапилося з нами,
невже це колись можна загубить?..
А вітер знов гойдає гілля клена,
і листя щось про тебе шелестить,
а губи твої тягнуться до мене,
і хочеться і плакать, і любить...
Ну не картай себе, тебе благаю,
бо серце і душа моя болить,
і як і я, ти мучишся, я знаю,
чи зможу я без тебе тепер жить?..
А ти хіба зможеш без мене?..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754526
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.10.2017
Безмежний світ...І нас з тобою
несла любові течія...
Та розлучили нас з тобою,
де ти тепер не знаю я.
Робота,дім, сім"я, тривоги,
будні і свята, суєта.
Важкі вже пройдені дороги,
як ти живеш не знаю я.
Різні у нас з тобою долі,
довгі змережені стежки...
Спогади юності любові
зі мною житимуть завжди...
У мріях ти завжди зі мною,
навік одна любов моя...
Ми не зустрінемось з тобою,-
така життєва течія.
Минали дні, минали ночі,
минає все без вороття,
все пам"ятають серце й очі,
любов же вічна, як життя...
Роки спливли, як за водою,
ой ви, літа, наші літа...
Я не покинута тобою,
бо я твоєю й не була!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754352
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.10.2017
Журавлі курличуть Крилами лопочуть
у синьому небі, у ясному небі,..
відлітають тихо звабливо-жагучі,
у чужі краї... сонцем осяйні...
А мені здається Вони покидають
вони й мене кличуть свою рідну землю,
у такі далекі залишають тугу
і сумні краї... і печаль мені...
З ними я не можу
у світ мандрувати,
зранені у мене
крила і душа...
Хилюся додолу,
я як та тополя,
що в чистому полі
сумує одна...
Мрії мої й думи Осінь і всю зиму
з ними полетіли, буду їх чекати,
щоб їх захистити і молити Бога
від біди в путі... я для них тепла,
У долі благаю щоб вони вернулись
вдачі їм в дорозі, весною здорові,-
ніжності й любові до отчої хати,
в чужій стороні... до свого гнізда...
Вертайтесь, рідненькі,
тут садки зелені
ніжно-білим квітом
для вас зацвітуть,
затріпочуть листям
верба і калина,
вас усі чекають
і додому ждуть...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754169
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.10.2017
Сьогодні осінь мрійливо - золотиста
вдягла калину в чарівне намисто,
росяні квіти пахнуть і квітують,
та подихи зими й вони вже чують.
Осіннім дням прийде зима на зміну,
а я думками у минуле лину,
мрії мої лоскучуться мрійливо,
весни і літа я діждусь можливо...
Та душу все ж не покида скорбота,-
за рідний край і за людей турбота...
Чи вистачить у людей духу й сили,
чи не зламає їм зима ця крила?..
Он навіть дуб і той схиляє віти,
і від вітрів, й морозів в"януть квіти...
Ми ж не дуби міцні, ми просто люди,
та щей неправда знову пливе всюди...
Та щей війна страшна іде на Сході,
уже і шкіру тягнуть із народу...
Одні жирують, як в Бога за дверима,
інші з нестатками живуть своїми...
У чомусь може я і помиляюся,
осінь же щедро знову розстеляється.
Може відновляться і сили, й крила,
й переживем ми цю примхливу зиму...
Бо ж і зима ця вічною не буде,
діждуться і тепла, і Миру люди...
Під весняним широким небокраєм,
теплом і квітом ще життя заграє...
Нехай же людям всім легко живеться,
натхненням і добром осінь озветься,
пахучим хлібом і теплом у домі,
дорослим й дітям в силі і здоров"ї!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754034
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.10.2017
Осінній квіт падає з віт,- Літо втекло, а з ним тепло,-
різнокольоровий... капають сльози...
А я дивлюсь йому у слід,- Прийшло добро, а поруч зло,-
він пречудовий... сумні прогнози...
В осінь тепло ще приліта,-
з осіннім квітом...
Та у тепла сила не та,
що була літом...
Цікаві дні, бува й сумні, Осінній квіт, ніби граніт,-
слова як сльози... це ж місяць жовтень.
Щось у душі шкребе мені, Його добро несе привіт,
ніби морози... неначе квітень...
А на очах буває сміх,
бувають й сльози...
Та ж сумувать нині не гріх,
на Сході грози...
Та помага осінь мені В осені є свої права,
сум відігнати, є й таємниці.
не підкорятися біді Сиза земля, в сріблі трава,-
й перемагати... це не дрібниці.
Осінь вкрива в свої дива,-
садки й городи...
Туман, роса, все ожива,-
дива природи.
Хмари густі, ідуть дощі, Вітер зрива із квітів цвіт,
в просторі сірість... встеля дороги,
Мрії ясні, думи прості, осінній квіт дивує світ,
осіння свіжість. щоб без тривоги...
Сонце з гори торкає цвіт
у стоголоссі...
А я живу багато літ
в білім колоссі...
Біла моя давно коса, Осінній цвіт крізь карий світ
в душі скорбота... стає солоний.
А на лиці сльоза-роса,- А я дивлюсь листкам услід,
моя орбіта. той слід холодний...
Дим і вогні,короткі дні
і довгі ночі...
Пишу вірші, казки й пісні,
в тривозі очі...
Тривога є і не пуста, Осінь прошу допомогти
думки в поході... війну спинити.
Хоч є краса, біль не згаса, Людям біди вже не нести,
війна на Сході... будемо жити!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753842
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.10.2017
Зима, літо, весна, осінь Від зими повіяв холод,
якось разом всі зійшлись... а від літечка - тепло.
Сніг і Сонце, вода й роси, Від весни потекли води,
це усе ж було колись... а від осені - добро!
Зима білим все покрила,
небо диво-полотном.
Новий рік вона зустріла,
привітала всіх з Різдвом!..
Весна - зорями у небі, Літо - колосом налитим,
диво- квітом у садках, сонця променем ясним,
солов"їними піснями, щедро ягодами й квітом,
щебетанням у гаях! простір - дивом голубим!
Осінь - щедрим урожаєм,-
на ланах, в лісах, садках,
переповнила все скарбом,
та ще й збіжжям в закромах!
Зима, літо, весна, осінь,- І мелодії чудові,
кольори у них живі: і калина, і пісні,
голубі, білі і жовті, птахи,квіти і тополі,
срібні, сині й золоті!.. і лелеки, й журавлі...
Все в природі загадкове,
золота кожна пора...
Переплетення чудове
повне ласки і добра!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753663
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.10.2017
Їду сьогодні на весілля,- Яке ж воно нині весілля,-
у стольне місто, в Київ-град... уявить хочеться мені:
Внучці везу благословіння церква, вінчання і застілля,
і побажань вінок,й порад. й які співатимуть пісні?..
Так зрозуміти усе хочу,
хоч і важкі,й тривожні дні,
думки мої,як сни пророчі,-
давнє нашіптують мені...
Колись було й моє весілля, Роки мов хмари відлетіли
ой,як же швидко час злетів, давно коханого нема...
і без напоїв, як в похміллі, А ми ж друг друга розуміли,
й чарівність тих предавніх днів... тепер в душі моїй зима...
Вміли по-справжньому любити,
разом і в радості, й в біді,..
усе зуміли пережити:
В Мирі, Любові і Труді!..
Ну що ж весілля, так весілля, І привітання, й побажання,-
побачу все й відчую я... підготувала звісно я...
Поїздки, зустрічі, застілля, Зустрічі, любощі,зізнання,
й новонароджена сім"я!!! й любов у кожного своя...
Зустрінусь з родичами знову,
вже рідко бачимося ми...
Можливо це й не випадково,-
у Київ-граді, між людьми...
Багато нового дізнаюсь, Уже закінчую писати,
про наречених й про рідню, донька гукає вже мене,
і на добро я сподіваюсь, немає часу в неї ждати,
і на любов вічно живу!!! їде вона й мене везе...
Трохи поїздки я боюся,
бо вже ж роки такі мої...
За два-три дні, як повернуся,
той допишу усе тоді...
28.09.2017р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753335
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.10.2017
Я спиню вітер в чистім полі,
щоб захистить тебе від бід.
Забрать печаль твою і болі,
відкрить тобі рожевий світ.
Я твоїм сонцем стану в небі,
і розтоплю холодний лід.
Усе тобі, усе для тебе,-
мій незрівняний ніжний квіт.
Я стану ранньою росою,
щоб зберегти твою красу,
своєю чистою сльозою
тобі любов я принесу!
Я стану піснею легкою,
щоб ти веселою була,
і буду вічною весною,
тільки б в любові ти жила!
Я збережу тебе такою,
на все життя, на увесь світ...
Будь мені казкою святою,
хай мені заздрить білий світ!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752660
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.09.2017
Що це в школі так гуде,
й шуму так багато,
знов НП в дев"ятім "А",
а чи може свято?
-НІ! Там просто трудове... Працювали дружно всі,
Й дівчата охоче, (знають свою справу).
там готують вінегрет, Зготували вінегрет,
бо ж п"ятірки хочуть. ще й нагріли чаю.
Бобрусенко і Бітяй
добре працювали,
й голосніше від усіх
язики чесали.
Запросили і мене Заявила лиш Донець:
дівчата чудові, "Не їм вінегрету,
смакувала вінегрет, дайте краще шоколаду,
зовсім безкоштовно. цукерок, чи й меду."
І Чаповська теж не їла,
соблюда фігуру.
Я для неї іншим разом
принесу бандуру.
Хай вона нам і співа, Найскромнішими були
й на бандурі грає, Костова і Чорна,
доки їмо вінегрет, торт спекли і роздали
хай нас розважає. кожному по нормі.
Смакували вінегрет,
чаєм запивали,
що ж це, любі ви мої,
хлопців не позвали?
А вони у цей же час Треба всім в дев"ятім "А"
пиляли й стругали, соблюдать культуру.
вінегретом залюбки Все! Поїли вінегрет,
теж би смакували. Йдіть на фізкультуру!
Заклика дев"ятий "А",
всіх сьогодні в школі:
їжте завжди вінегрет
й будете здорові!
Нащо вам той шоколад, Щоб здорові всі були,
м"ясо, сало й фрукти, як Л------а К---а,
їжте краще вінегрет, завжди їжте вінегрет
й будете розумні. вчителі і учні.
Урядовці вже давно
м"ясо й сало з"їли...
Залишили вінегрет
дітям України!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752658
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.09.2017
* Медицина в нас сучасна,-замість ліків реформи і гасла.
* Ще й реформи ці скажені,зменшать кількість пенсіонерів.
* Оновляється й освіта,в школах будуть народжуватися діти.
* Кусають нас не блохи,-ціни;щодень то вищі стають їхні зміни.
* Шалені маємо тарифи-чотиризначні у них цифри.
* У Верховній Раді і в Уряді:говорили-балакали, що аж
люди заплакали.
* У нас тепер новий девіз:одним-безвіз,іншим-вже аж до сліз.
* А там,"вгорі" нові обнови:зарплати,премії, офшори.
* Найміцніша сім"я українців - це сім"я офшоринців.
* Не страшні їм і тортури,за кордоном рятують шкури.
* Хто грошей багато має, того й закон обминає.
* Їм не потрібні українські школи, їхні діти навчаються
за кордоном.
* Їм тепер не до культури,навколо палаців у них мури.
* Палаци в них і офіси, й контори,й на стінах радужні узори.
* Скільки б вельможних не карали,жить не можуть, щоб не крали.
* Зремонтували так дороги, що рвуть і шини, й людські ноги.
* Хто найбільше любить гроші,люблять всі, вони ж хороші,
бо ж без них не можна жить,їжу й одяг не купить...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752419
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.09.2017
Ой ти, осене,не лякай мене,
не лякай мене своїм холодом,
притруси мене сріблом й золотом,
не лякай мене і морозами,
окропи мене диво-росами...
Ой ти, осене,не страши мене,
не страши мене своїм гомоном,
оживи мене легким дотиком,
не страши мене голим гіллячком,
полікуй мене своїм зіллячком...
Ой ти, осене, не суши мене,
не суши мене болем й голодом,
пригости мене своїм солодом,
не суши мене й мою душеньку,
захисти мене, ніби руженьку...
Ой ти, осене, не згинай мене,
не згинай мене своїм рокотом,
обласкай мене тихим шепотом,
не згинай мене вітром й бурями,
а потіш мене сонцем й зорями...
Ой ти, осене, не марнуй мене,
не марнуй моє біле личенько,
посміхнись мені в тиху ніченьку,
не марнуй мене сизо-сірістю,
освіти мене любо свіжістю...
Ой ти, осене, не захмар мене,
не захмар мене громом й зливами,
а дощами вмий не тужливими,
не захмар мене буревіями,
оспівай мене переспівами...
Ой ти, осене, не згуби мене,
не згуби мене своїм норовом,
огорни мене теплим поглядом,
душу не згуби й моє серденько,
віднови мене стиглим зернятком...
Ой ти, осене, захисти мене,
захисти мене й Україну всю,
поможи всім нам зупинить війну,
щоб країна знов розвивалася,
а доля з людей не сміялася...
Отож, осене,не лякай людей,
в тебе ж вистача золотих ідей,
підкажи ти їх і мені, і всім,
як збороти зло, що іде з верхів.
щоб усе страшне кануло в архів...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752330
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.09.2017
Осінь заспівала вже свої пісні,
вони до вподоби дуже всі мені.
До них прислухаюсь я і їх ловлю,
бо й пісні, і осінь дуже я люблю.
Я не нарікаю, коли дощ іде,
і навіть на вітер,що часом гуде,
бо ж усе минає,швидко відліта,
а осінь чудова й завжди золота.
Мене не лякають і сумні пісні,
з ними і комфортно, й затишно мені,
спокійні і тихі всі у них мотиви,
вони ж, як і осінь, щирі і красиві.
Ще й підсумки осінь у них підбива,
завершають люди в ній усі жнива.
Як зібрані вчасно врожаї усі,
тоді і співаються радужні пісні.
Мене давно осінь у полон взяла,
я в її полоні знову ожила.
Осінь вишиває диво-полотно,
щоб нікому сумно у ній не було.
В небі хмари плавають човником легким,
у осіннім мареві світ ще не сумний.
Сонце поміж ними ніби у пілотці,
а мені здається в вишитій сорочці.
В осені і думи, і мрії пророчі,
розлучатись з нею я зовсім не хочу,
хоч не вистачає в осені тепла,
та в ній же ніколи не буває зла.
Зима із-за обрію настирно моргає,
та в моєму серці місця їй немає.
Хай зима чекає, їй ще не пора,
бо нам ще набридне її сум й жура...
Хай співає осінь ще свої пісні,
вони до вподоби людям і мені.
Осінь усіх радує теплом і дощем,
та щей викликає непідвладний щем...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752189
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.09.2017
Піймав дядько соловейка
і вирішив з"їсти.
Той до нього:"Я ж маленький,
тобі не наїстись.
Краще тобі відпустить,
мене, чоловіче,
я ж тебе зможу навчить
трьом речам потрібним."
Той задумавсь і сказав:
"Добрі речі кажеш.
Ну, гаразд,я відпущу,
а ти не обманеш?"
"Обмануть? - Звичайно, ні!-
соловей вклонився.-
Вір - не можна їсти те,
що вже не годиться!
І не треба шкодувать,
чого не вернути.
Не можна вірити словам,
несправжнім, байдужим!"
І почувши ці слова,
(дуже вірні й влучні),
відпустив той солов"я,
та ще й посміхнувся.
Соловей вгору злетів,
потім зупинився:
"Друже,ти не зрозумів,
речам не навчився.
Якби знав ти, який скарб
у собі я маю,
ти б мене не відпустив,
я це точно знаю!
У мені є дорога,
велика перлина,
вона б тобі принесла
багатство невпинне".
Чоловік це як почув,
дуже засмутився,
соловейка попросив,
щоб той повернувся.
"Чоловіче, ти дурний?
(Прости мене, Боже),
все що я тебе учив,
для тебе негоже.
Ти шкодуєш знов за тим,
що вже не вернути,
віриш ти словам чужим,
несправжнім, байдужим.
Чи ж в маленькому мені
змогла б буть перлина?
Не збагнути це тобі,
темна ти людина!"...
Захотілось полетіть
ще вище у небо,
таких людей не навчить,
та може й не треба!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752008
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.09.2017
У одному старшім класі
є такий собі Василь,
вчивсь погано в менших класах,
а тепер і поготів.
Бали, заліки, конспекти,-
це Василь забув давно,
він завжди чека перерви,
аж живіт йому звело...
Ось перерва. Ну звичайно,-
все йому тут по плечу:
"Розступіться,- кричить Вася,-
що не бачите, спішу!"
До буфета біжить вправно,
пиріжок з"їв, ковбасу,
вафлі, печиво, цукерки,
все! Наївся досхочу.
Там штовхнув, а там ударив,
ну який із нього зиск,
він стриба, свистить, сміється,
навкруг нього крик і писк...
Зупиня вчитель суворо,
малюки тікають пріч,
всі дають йому дорогу,
він штовхається й кричить.
Ось іде сюди директор
зупинити Василя,
старший вчитель, як інспектор,
Василеві докоря -
Що таким не місце в школі,
пора гнать таких давно,
А Василь у коридорі
встиг розбити вже й вікно...
Ось закінчилась перерва,
та Василь ще невгава,
докоряє вже завгоспу,
що курити не пуска.
Де ж знайти йому управу,
зупинити як його?..
Цей Василь, скажу по праву,
справжнє, вибачте, хамло...
Є такі у вашім класі?..
Може звуть і не Василь,
просто рима так вдалася,
кажуть: "Є...І не один!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751884
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.09.2017
Я живу вже у мареві спогадів,
у незвіданім плетиві снів...
І село моє рідне і пам"ятне,
й у переливах спів ручаїв.
Ніби йду я селом, думи думаю,..
чую вибухи, крики і рев,
ті що чула в роки ті далекії,
коли там йшли бої без перерв...
Хоч давно, те що сниться минуло,
та страшить мене знову той гул,
і дерева розстріляні кулями,
і страшне у дитинстві "капут".
Я у снах тих щоразу здригаюся,
затуляю і вуха бува,
і проснутись тоді намагаюся,
щоб відчути, що я ще жива...
Ой, яких же страхів натерпілися:
і дорослі, й старі, і малі...
І ніколи мені не повіриться,
що потрібні ще війни землі...
Як усі, я жила і трудилася,
так збігали роки у труді...
І країні, і Богу молилася
щоб народ не погряз у біді.
Знов війна мого серця торкається,
й дуже боляче знову мені,
чом країна моя спотикається,
й знову сіються болі й жалі.
Не людською була й є політика,
що керманичі ведуть і вели,
Та прийшов уже час зробить висновки,
й зупинити цю кляту війну...
І немає, й не буде в нас спокою,
доки йде там, на Сході, війна...
Стань же совість в усіх надвисокою,
щоб завжди у нас Правда жила!..
Співчуваю всім людям на Сході я,
сил немає до них щоб дійти...
Нехай їх зігріває любов моя,
і готовність моя помогти...
Лиш тоді я спокійно вже спатиму
і цікаві дивитимусь сни,
як відчую й напевне вже знатиму,
що живе вже мій край без війни.
Що було все життя пам"ятатиму,
не забудуться роки війни,
і у пам"яті все зберігатиму,
не відійдуть ті болі війни!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751703
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.09.2017
Чим пахне осінь?..Яблуками й тміном,
А моя осінь пахне полином,
Вкриває мої коси білим сріблом,
І чорнобривці квітнуть під вікном...
Ще пахне осінь димом і туманом,
А мені знову пахне полином...
Думки пливуть неначе сірі хмари,
І айстри пломеніють під вікном...
Чим пахне осінь?.. Зрілими плодами,
А моя осінь пахне полином,
Обличчя покриває рівчачками,
Й калина дозріває під вікном...
Вітрами пахне осінь і дощами,
А мені завжди пахне полином.
І очі застеляються туманом,
І хризантеми плачуть під вікном...
Ах, осінь, осінь!..Пахне вже й зимою,
І на устах вже присмак полину.
Не дай мені спочинку і спокою,
Благаю лише крихітку тепла...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751543
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.09.2017
Світить місяць ясний угорі,
тихий вечір і вулиці чисті,
заясніли нові ліхтарі,-
у моєму чудовому місті.
І я містом спокійно іду,
його велич й красу споглядаю,
я у ньому давно вже живу,
і постійно його розглядаю.
Бачу в мареві віти беріз,
уже й листя пливе під ногами,
вітерець прохолоду приніс,
все це сповнює душу думками.
Оновляється місто моє,
задоволення я відчуваю,
все привабливе знову стає,
я себе разом з ним обновляю.
Моє місто, Долинська моя,
долинчан ти усіх підкоряєш,
всі вони-це натхненна сім"я,
ти про кожного все добре знаєш.
І я також до тебе горнусь,
ти для мене найкраще у світі,
я тобі до землі поклонюсь,
ти чудове в осінньому квіті...
Я для тебе вже мало роблю,
вибачай, уже сил мало маю,
та тебе я незмірно люблю,
і про тебе пишу і співаю...
Долинчанам усім я кажу:
-Наше місто, це - наша колиска,
бережіть я усіх їх прошу,
найчудовіше місто - Долинська!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751402
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.09.2017
Знов хризантеми у саду
Цвітуть і білі, і рожеві,
І я до них спішу, іду,
А з ними осінь йде до мене.
На їхніх ніжних пелюстках,-
Росинки котяться, як сльози,
Їм є що людям показать,
Доки не вдарили морози...
І я стою в своїм саду,
Вдихаю свіжість хризантеми,
Іду я в осінь золоту,
Літо не вернеться до мене.
Ніби і радісно мені,
Та серце щось моє в тривозі,
Що пройде осінь золота,
І зима стане на порозі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751272
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.09.2017
Вкриває простір павутиння,
трави шепочуться в журі,
минули їх щасливі днини,
прив"яли й квіти у дворі.
Кущі й дерева посмутніли,
схилили голови свої...
Птахи у вирій відлетіли,
тут залишили лиш жалі...
Летить земля поміж світами,
а ввишині зірки цвітуть,
як води поміж берегами,-
осінь доводить свою суть.
Чується шерхіт між листками,
то ними вітер шарудить.
А літо "бабине" стежками,-
ще посилає тепла мить.
Пливе неспішно і цікаво,
привіти в осінь посила,
мережить квітом золотавим,
щоб і природа ще цвіла...
Хоч часом чуються омани,
таке у осені бува...
Чудовим дням кінець настане,
не за горами вже зима.
Злетить, відійде павутиння,
нічого ж вічного нема.
І за законами земними,-
перемага осінь зима.
"Нехай і так,-майнуло в думці,
не захолоне ж в жилах кров,
зима мине і тоді в серце
верне весна тепло й любов!.."
Все повторяється щороку,
мине і осінь, і зима.
А світ цей білий, ясноокий,
та й кінця-краю в нім нема.
Природа-мати терпелива
і всі закони вона зна,
хоча буває і мінлива,
та не тримає довго зла...
Будьмо ж і ми всі терпеливі,
минуть всі біди і війна,
тож будьмо,люди,й незрадливі,
щоб й Україна зацвіла!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751105
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.09.2017
До влади рвуться всі й охоче,
та це не гріх же, далебі,
Там всі добра так дуже хочуть,
але не людям, а собі...
Народ теж треба шанувати,-
пошана завжди у ціні,
Та коли треба вибирати,
простому люду кажуть: "Ні!"
Уміють гратися словами,
оті, що нині в нас "вгорі".
Манери їх стають хітами,
та більше все ж у них брехні...
Є й підлабузники між ними,
хочете вірте, хочте ні.
Поміж словами золотими
у них бувають й дуже злі...
Численна в нас Верховна Рада,
чому ж місця в залі пусті?
Бо ж більшість їх у кулуарах,-
справи вирішують свої...
Ще ж там багато мільйонерів,
куди не кинь, то й попадеш,
А їхні вигадки й химери
дійшли напевне й до небес...
А ще ж у нас є й мільярдери,
у них багатсва через край,
Іще крутіші в них манери,
у бідних пекло, а в них рай...
Ще й крикунів є там багато,
і не закрити їм роток...
А як до справи, то затято
ховають голови в пісок...
* * * * * * * *
Жовтня з надією чекали,-
до пенсій щось доточать нам.
Та ціни вгору поскакали,
І вийшов новий та-ра-рам...
Доплату нам пообіцяли,-
за зекономлений вже газ,
І ми так жовтня цього ждали,
та новий "пшик" і тут нас ждав...
* * * * * * * *
Два москалі у "доску" п"яні,-
не йдуть, повзуть ледве живі,
треба ж пробратись між кущами,
щоб все ж добратись до "своїх"...
* * * * * * * *
Багато є людей охочих,
писати вірші і пісні,
та Муза тим служить не хоче,
хто потопає у брехні...
Вам написала баба Валя,
й цьому писанню ще не край,
як до душі хоч щось припало,
ну а як ні, то вибачай...
Вже в мені літечко зів"яло,
та й восени буває рай,
Осінь цікавою буває,
пиши про неї і читай!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750793
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.09.2017
Зустрічі, любощі, розставання,
Вогнем палало наше кохання.
Голубом білим мрії злітали,
Ти шептав ніжно: "Моя, кохана!"
Осіннє листя, цвіт хризантеми,
Ти - наречений, я - наречена!
Наше кохання, радужні мрії
Вітер,як хмари, розвіяв сірі...
Наші стежинки я пам"ятаю
Й ніби знов чую твоє: "Кохаю!"
На нас дивився місяць лукаво,
А зорі в небі сумно моргали.
Може ті зорі щось відчували?
Про біль розлуки нам не сказали.
А ми кохали й не помічали,
Що сірі хмари нас розлучали.
Так склались долі, нас розлучили.
(Місяць і зорі іншим світили).
Стежинки наші...Роки злетіли...
А нас кохання в спогадах гріло.
Наші стежинки листя накрило,
Роки розлуки нас не скорили...
Щемно і сумно на душі в мене...
Осіннє листя...Цвіт хризантеми...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750655
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.09.2017
Життя-буття, це дивна штука,
на жаль до краю добіга...
Он вже у двері вперто стука,-
"кістлява баба" з-за бугра...
Давно минуло моє літо,
до кінця й осінь добіга.
Та ніби ж й сонце мені світить,
й вечірня зіронька морга.
Отож і хочеться ще жити,
сповнитись ласки і тепла,
нектар життя іще попити,
та й не тримать у душі зла...
Та час не можна зупинити,
прийде зима глуха й німа,
в теплі ще хочеться пожити,
а у зими його нема...
Зима прийде уже не в гості,
вправно качатиме права...
І як втриматись на помості,
коли так холодно бува?..
А люди ж в"януть, як і квіти,
ще й їх неправда допіка,
а ще ж так хочеться радіти,
хоч ноша й стала нелегка...
Краса і молодість минула,
як у річках спливла вода.
В дугу життя мене зігнуло,
і вкрила порохом нужда.
Мене рокам не підкорити,
і незляка мене зима.
Собі на радість буду жити,
нехай "кістлява" ще дріма!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750525
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.09.2017
В нас почуття завжди глибокі,
без них не можна в світі жить.
І скільки б нам не було років,
не перестанем ми любить...
В житті по-всякому буває:
і спека, й холод, і мороз...
Та в нас терпіння вистачає
пережить будь-який прогноз.
Навчились труднощі долати,
в житті їх завжди вистача.
Не розучилися кохати,
любов і жити нас навча.
Були і злети, і падіння,
болючі втрати й суєта,
та нас єднало розуміння,
й наших стосунків простота.
Ми негаразди всі стерпіли,
не підкорялися біді,
і зберегти любов зуміли,-
у нелегкій своїй судьбі.
І якщо смерть все ж нас розлучить,
в житті ж по-всякому бува,
та ми любить і тоді будем,
любов, як пісня, не вмира...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750284
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.09.2017
Ой, важкі мої думки,
В сльозах очі.
Кожен день ношу я їх
І щоночі.
Знову йду у садок
До калини
Та звільнитись від думок
Нема сили...
Став похмурим і сумним
Мій садочок.
Бо не ходить більше ним
Мій синочок.
І не затишно мені
У садочку,
Все нагадує мені
В нім синочка...
І дерева, і кущі,-
З ним садила,
І була я не сумна,
А щаслива.
До будинку повернусь,
Серце плаче,
Напишу про нього вірш,
Вірш той плаче.
І слова мої, й думки,-
Про синочка.
Слізьми скраплені рядки
І листочки...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750175
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 11.09.2017
Осінь ніби зима, Не стрічаєш мене,
і вітри є, й морози, як колись зустрічав ти,
і хоч снігу нема, і печаль не мине,
та печаль є і сльози... не повернуться й жарти.
Жартувать ти любив,
переповнював сміхом,
ти людей веселив
і зимою, і літом.
Я без тебе живу, А буває стою,
ніби вже й без повітря... й розмовляю з собою,
І кудись я пливу, а ще Бога молю,
як в далеких повір"ях. щоб зустрітись з тобою...
Заглядає зоря
у моє знов віконце,
розумію все я,
що зоря, то не сонце.
Я боюсь і молюсь Кожен день, кожен час,-
кожен день терпеливо, смуток лине у душу,
я до тебе прийду, одиноко живу,
якщо буде можливо... та стерпіти все мушу.
Як повіки складу,
небо й Бога благаю,
я до тебе дійду,
ти діждешся, я знаю...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750152
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 11.09.2017
Добрий день, шановна осінь,
Знову ти до нас прийшла.
Ми шануєм твою просинь,
Та ще хочемо тепла.
Ніби ти прийшла і вчасно:
І у села, і в міста,
І в тобі нам жити гарно,
Ти ж до всього й золота.
І як пава чарівниця,
Щедра, лагідна й не зла.
Вибач, літо нам ще сниться,
Бо у ньому більш тепла.
Зачаровуєш ти квітом,
Вони ж в тебе запашні.
Цікавіше все ж нам літом,
В ньому промені ясні.
А тепло ми дуже любим,
Це відомо всім давно,
Сумувать за літом будем
І чекати все одно.
Доведеться довго ждати,
Бо прийде іще зима.
А в ній хочеться лиш спати,
Ще й тепла майже нема...
Ти ж для нас, як дивне диво,
Та ж буваєш і сумна.
А нам нині всім важливо,
Щоб ти теплою була!
Отож, просим тебе дуже,
Дай нам долю не сумну,
До людей не будь байдужа,
Й поможи спинить війну!..
І ми будем тобі вдячні,
Стерпим холод і дощі,
І в холодні твої дні,
Ми не будемо сумні!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750017
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.09.2017
В Клубі Поезій гарні поети,
І вірші пишуть, оди й сонети.
Кожен по-своєму пише й склада,
Та все ж є тема - на всіх одна.
Важка, постійна, невдячна тема:
Війна на Сході... Кому це треба?
І вам не треба, й мені не треба,
Стогне земля і плаче небо...
Рвуться снаряди і свистять кулі,
А куля ж кажуть буває й "дура"...
Влучити може навіть в дитинку,
Ну в чому ж винна ота кравинка?..
Хороші діти...Спокійна совість,
Жити без воєн, вірить в законність.
Спокій в країні, щастя в родині...
Ну що ж ще треба, скажіть, людині?..
А там, на Сході, знов ріки крові,
І ще й руїни кілометрові...
Як же там людям нині живеться,
Коли ж їм доля вже усміхнеться?..
Чому ж є люди, що хочуть воєн,
Їх не цікавить, що буде потім?..
Тільки б побільше їм захопити,
Та й вони ж вічно не будуть жити?!.
В природі часто бувають грози,
Дощі і бурі, складні прогнози...
Та ненадовго, грози проходять
І люди швидко лад скрізь наводять.
Хоча буває страшна стихія,
В людей є віра, надія й мрія...
З часом відійде усе погане,
І Мир, і спокій знову настане.
Хочемо жити в спокої й Мирі
І щоб всі люди були щасливі.
Війну сприймаєм з великим болем,
Нехай ніколи не буде воєн!
Та дуже ж довго треба чекати,
Не всі готові йти воювати...
Та вже не можна далі нам ждати,
Всім миром треба ворога гнати!
Чуєте зов наш, вороги кляті,-
"Свої" й чужинці, пани пихаті.
Візьмемо зброю ми в свої руки,
Геть будем гнати всіх вражих круків!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749785
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.09.2017
СОНЦЕ і НЕБО! ЗЕМЛЯ І ПРОСТІР,
А поміж ними мир і війна...
Літо і осінь... Роси і просинь...
Чому ж ти, осінь, знову сумна?..
Літо спекотне... Осінь журлива,
А поміж ними межі нема,
Для людей осінь дуже важлива,
Бо після неї прийде зима...
Вечори,ранки і дні, і ночі,
А поміж ними робота й сон,
Мрії і спокій, думки пророчі...
Втрати і болі, холоне кров...
Дорослі сильні, діти хороші,
А поміж ними Дружба й Любов.
Жінки цікаві, дівчата гожі,
А в чоловіків - гаряча кров!
Дерева голі, ще пахнуть квіти,
А поміж ними вітри й дощі,
Батьки працюють, у школах діти,
Роняють сльози сумні кущі...
Міста і села, влада і люди,
А поміж ними добро і зло.
І негаразди сіються всюди,
Ще так сутужно нам не було...
Космос, Планети...Місяць і зорі,
А поміж ними світло і тьма,
Дай, Боже, Миру нам і здоров"я,
В серця і душі додай тепла.
Сонце і небо... Земля і простір,
А поміж ними Мир і вражда.
Є в людей сила, а буде й досвід,-
Згине навіки зло і війна...
Ми українці мусим буть дужі,
Та й Україна у нас одна...
То ж будьмо сильні і небайдужі,
Не буде й осінь тоді сумна!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749496
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.09.2017
Справжня любов усіх несе:
хтось зна куди,а хто й не зна...
Чи є любов, чи я ще є,
чи може вже мене й нема?..
Колись була я молода,
і віра, і любов була,
була і радість, і біда,
і з ними я в світі жила.
Таки ж була колись любов,
куди ж поділася вона?
Чи захолонула вже кров,
чи то в душі моїй зима?..
А без любові і життя,
то не життя, сумне буття.
Здається я вже й не жива,
та й не жива - жива бува...
І я оглядаюсь назад,
ще чую поклик в майбуття,
чи то підказка, чи наказ:
люби себе й люби життя!
Хоч пари вже в мене нема,
та від любові є сліди,
і хоч в душі давно зима,-
я повертаюся туди.
У ті роки і в ті часи,-
мене вже спогади ведуть,
сповнюють вражень і краси,
у світ чаруючий несуть...
Діти й онуки, вся рідня,-
до них любов моя земна,
сьогодні, завтра і щодня,-
любов жива, як і була!
Приємні чуються слова,
й співає знов моя душа,
я розумію, що жива,
тому й пишу цього вірша...
Знають усі і знаю я,
що любов є, як і була.
Як серце стука й грає кров,
тоді і щастя є, й любов...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749339
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.09.2017
А в класі одному, Віники літають,
лиш ступи поріг, зошити й книжки.
там почуєш слово, Чергового в класі
що й вимовить гріх. ніяк не знайти.
І часом, як справжні,
(на сміх, чи на гріх),
літачки маленькі
летять за поріг.
Чом не завалилась Дівчата тікають
в класі тім стіна, і пищать страшенно,
об неї розбилась там комусь поклали
швабра не одна. мишу у кишеню...
Якщо у цім класі
з"явиться змія,
чи гавкне собака,-
не здивуюсь я.
Ви вже здогадались, При таких порядках,
де таке буває, запитайте всіх,
там високих балів хіба можуть діти
ні в кого немає. вчитися як слід?..
(давнє)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749156
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.09.2017
Прийшов Наум у вересні, Бо вже на тому березі,
колись приходив в грудні... немає дітлашні,
І вербам, що на березі,- бо в будні вони в вересні
сумними стали будні... у школі день при дні...
Колись все починалося,
із першого лиш грудня,
тоді і відкривалися
у школі двері в будні.
Робота, як кінчалася: І школи примітивними
і на городах, й в полі, в селах тоді були,
тоді і починалися стежками непримітними,
навчання дітей в школі. не всіх дітей вели.
"Прийшов Наум - берись за ум",-
усі це пам"ятали,
і всім шкільним премудростям,
лиш хлопчиків навчали.
І холодно, і голодно В кожній сім"ї дітей було,
в селах й тоді бувало, як кажуть: "повна хата",
і як тепер, й тоді було,- на працю всіх село вело,
селяни бідували. а в школу небагато.
Найкращою наукою
працю тоді вважали,
і донечки опікою,-
молодшеньким ставали.
Отак було заведено: Прийшов Наум у вересні,
дівчата все робили, у школах було свято.
чи долею завбачено, Щоб вчились легко й весело:
щоб в школу не ходили? і хлопці, і дівчата.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748988
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.09.2017
Для мене школа і життя, і доля,
в ній працювала я багато літ.
На жаль, той час не вернеться ніколи,
у снах вже бачу той величний світ.
Таких як я в суспільстві є багато,
ми стали уже зайвими, на жаль.
Давно минули будні наші й свята,
десь відпливли в незвідану вже даль.
І школою, й суспільством призабуті,
ми розумієм все міняє час.
Привітне слово хочеться почути,
та учням і колегам не до нас.
Колись запрошували нас на свята,
наповнювали радістю серця.
Уваги нам потрібно небагато,
а зустіч нам би скрасила буття.
Ми ще живі, по світу шкандибаєм,
а душі маєм щирі й молоді.
Самі за себе, та й за інших, дбаєм,
і слабших не лишаємо у біді.
Хоча роки нам зморшок начіпляли,
та мрії не зів"яли все ж таки.
І хочеться, щоб ще для нас звучали,
щирі слова, хоч у свята, залюбки.
Осінні дні ставали б без печалі,
і мрії, й думи стали б в нас ясні.
Від нас би ще ясніше зазвучало:
натхнене й щире, наше: "Ні війні!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748717
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.09.2017
Ніч давно вже наступила,
сплять сусіди всі давно,
лиш у вчителя в квартирі
довго світиться вікно.
Може він заснув при світлі,
може дивиться кіно,
а можливо в нього друзі
кон"ячок п"ють, чи вино!
А можливо в нього гості,
чи сімейне торжество,
але ж вчора й позавчора
теж світилося вікно...
Отож дивлюсь я на вікно,
і спать не хочу теж давно,
а колискову написать
й йому тихенько заспівать.
Досить учителю писать,
вже пора й тобі поспать,
завтра будеш учнів вчить,
тому треба відпочить.
Прошу тебе не сиди,
книги й зошити склади,
завтра будеш знов читать,
а сьогодні йди вже спать.
Знаю я тобі напевне
не звільнитись від турбот,
придивись, прошу навколо
до осінніх позолот.
І забудь, що так багато
дощових, похмурих днів,
приготуй й постав, як в свято,
щось смачненьке на столі.
Розумію, що не зможеш,
дорогі напої пить,
приготуй міцного чаю
і дай нервам відпочить.
Нехай тебе обминають
злії люди й лихі сни...
Вчителям усім бажаю
буть здоровими завжди...
Давнє, скорочене.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748605
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.08.2017
Всі новини на Планеті,-
можна взнати в інтернеті,
звісно я про це все знаю,
та газети все ж читаю:
І районні, й обласні,
до вподоби всі мені.
Та найбільше все ж люблю,-
я газету ще одну.
Найчудовіша у світі
є газета: "Сільські вісті",
в ній усе є для душі,
і мій гумор є, й вірші.
Справедливі "Сільські вісті"-
на почеснім в мене місці...
Сторінки щодня гортаю,
з задоволенням читаю!
В ній є вісті про державу,
про Свободу, Волю, Право,
про людей і для людей,
вищий клас нових ідей!
І на кожній в ній сторінці,
читачам є свіжі вісті:
про досягнення в роботі,
людські біди і турботи...
Людей праці прославляють,
добрим словом звеличають,
сторінки є й для малечі,
й школярам є все до речі.
Пишуть в ній і про реформи,
різні втрати, все по формі,
і про Землю є, й про небо,,
й про все те, що людям треба...
Є в ній вісті й про війну:
і минулу, й цю нову,
про Донбас і Крим є Правда,
й про політику державну...
В ній друкують і поради,
про помилки влади й Ради,
болі й бідності народу,
про здоров"я й про погоду...
До душі мені припала,
"Вербиченька"- гідна слави,
всі історії в ній гарні,
актуальні і повчальні!
Як "Криниченьку" читаю,
ніби крила розправляю,
нові сили відчуваю,
і здається, що й літаю!..
Та незмінна чарівниця
є "Веселая світлиця",
вона настрій підіймає,
людям жити помагає.
В нелегкий для нас всіх час,-
вона поряд й дає шанс,-
виправляти помилки,
і вперед сміливо йти!
"Сільські вісті" я читаю,
і подяку посилаю:
всім, хто творить цю газету,
що є краща інтернету.
Я вам правду ще скажу,
що газету цю люблю.
Це моя газета,- знайте,
всі виписуйте й читайте!..
Баба Валя написала,
все що знала й відчувала:
"Сільські вісті" - чарівні:
кращі з кращих серед ЗМІ!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748438
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.08.2017
Дихає холодом осінь, Я придивляюсь до всього,
Смуток охоплює душу... зойки і клекоти чую.
Слякоть, дощі і морози,- Хоч не боюся нічого,
все це стерпіти я мушу... та все ж за літом сумую...
Осінь - пора загадкова,
в літа ключі вже забрала,
і як вельможная пані,-
двері нові відчиняла.
Повагом йшла, величаво, Золотом вмила дерева,
все навкруги чарувала, яблука й груші дозрілі,
весело, зримо й сміливо не чатувала перерви,
фарби свої розливала... звуки лила вже весільні...
Чаром своїм загадковим
квіти осінні укрила,
помахом диво-казковим,-
нап"яла жовті вітрила.
Пані вона різнобарвна, Пахощі ллються духмяні,
та все ж вона й шаноблива, звозяться з поля отави,
і хоч бува й вередлива, спалахи в небі незмірні,
та не буває сварлива. і вечерові заграви...
Терен, цілюща ліщина,
сплески тепла запізнілі,
і бузина, і шипшина,-
ліки безпечні дозрілі...
Радує нас різнобарв"я, Осінь, як подругу прошу:
жовто-гарячі вітрила, не охолодь мені душу,
сповнюють сили й здоров"я, не додай зла,будь хороша,
осені звабливі крила... вижити я в тобі мушу!..
Холодом дихає осінь,
та я його не боюся,
осінь, я йду в твою просинь,
й вірю, що літа діждуся!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748284
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.08.2017
Ой як же швидко відходить літо,
вступає осінь в свої права,
хоч не відквітли чарівні квіти,
та все ж і смутком вже повіва...
Для мене осінь - чарівна втіха,
вона для мене ще й не глуха,
на жаль відійде вона, як літо,
на зміну прийде зима німа...
Зима снігами сліди завіє
і не зігріє серце моє,
думки тривожні, душа зніміє,
зима веління творить своє...
Її морозів я не боюся,
тепло в будинку моєму є,
і я надіюсь весни діждуся,
знову відчую я щось нове.
А за весною ще прийде літо,
і все навколо знов розцвіте,
дозріє жито, пшениця й квіти
звеселять душу й серце моє.
І мені знову у сні присниться:
перо-казкове диво-Жарптиці,
можливо в сні його впіймаю,
та з ним у мріях ще політаю...
Ой як же швидко відходить літо,
осінь вступає в свої права,
та ми зустрінем її привітно,
осінь багата й щедра бува...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748147
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.08.2017
Хоч до ночі ще далеко,
ще лиш середина дня,
та тебе уже стомила,-
вся домашня метушня.
Для сім"ї усе робила:
і варила, і пекла,
про дітей й онуків милих
піклувалась, як могла.
Бо ті ж завжди поспішали
на роботу, в інститут,
часу вільного не мали,
лиш під вечір: тут, як тут...
А ти завжди поспішаєш,
подаєш усе й усім,
робиш все,та ще й встигаєш,
накривать святковий стіл...
Часом сили всі втрачаєш,
не встигаєш все зробить,
всіх і завжди зустрічаєш,
тому й важко стало жить.
Часом робиш вдих і видих,
знов не встигла:о-йо-йой.
і шукаєш якийсь вихід,
чи й ковтаєш валідол.
Тобі б краще відпочити,
прилягти й навіть поспать,
щоб і сили відновити,
й нерви більш не напрягать...
Після сну ще й погуляти:
на подвір"ї, чи в садку,
й книгу гарну почитати
у своїм тихім кутку.
Діти й внуки знайдуть вихід,
вони ж всі ще молоді,
міцні мають ноги й руки,
все зробить можуть самі.
То отож: не напрягайся,
роби те, що до душі,
відпочити намагайся,
і читай казки й вірші...
Не засиджуйсь вечорами,
пам"ятай- здоров"я - в сні,
і скажу я поміж нами:
треба ще й співать пісні...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748030
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.08.2017
Теплом диха вже стомлене літо,
осінь сіє у душі печаль,
вистачає тепла ще і квіту,
розлучатися з ним буде жаль.
Уже вересень десь у дорозі,
поспішає зайняти престол,
ось-ось стане на нашім порозі
і заб"є у ворота нам гол.
Прийде час для вітрів і морозів,
вмиє осінь дощами не раз,
до осінніх звикати прогнозів,-
доведеться вже кожному з нас.
Нестрашні нам осінні погрози,
нелякливі давно уже ми,
ні дощі, ні осінні морози
не посіють вражди між людьми...
То ж залиш при собі ті погрози,
задарма своїх сил невтрачай,
передчасно не лий свої сльози,
не твій час, то ж і нас не займай.
Не покинуло нас тепле літо,
серпень з стежки іще не зійшов,
і квітують ще літнії квіти,
й холод твій ще до нас не дійшов.
Відчуваєм ще промені літа,
не впадаєм у тугу й жалі,
хоч збираються в школу вже діти,
та потуги твої ще малі...
Ми ще в літі побавитись хочем,
і ти, осінь, до нас не спіши,
ми цікавинок ще напророчим,
тож в потилицю нам не диши.
Придержи свою пристрасть ще трохи,
на нас золотом ще не труси,
нас не збити сьогодні з дороги
і дощами не змити краси...
А якби ти війну зупинила,
ми б простили тобі всі гріхи,
на гостину б тебе запросили,
й пригостили б тебе залюбки.
Не втрачай свої сили даремно,
для людей все хороше роби,
поступати ми будем взаємно,
пам"ятай лиш, що ми не раби!..
Нелякливі ми з роду до роду,
лиш війна викликає в нас страх,
та боротись ми завджи готові,
тож не зникнемо ми у віках!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747865
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.08.2017
Мене лікують часом зорі,
вони щасливі там, вгорі,
можливо в кожній чиясь доля,
чи лиш здається це мені?..
Дивлюсь на них й веду розмови,
свої їм відаю жалі,
і хоч вони завжди безмовні,
та співчувають все ж мені.
Часом якась зірветься з неба,
згорає й лине в інший світ,
ніби підказує, як треба,-
в своїм житті залишить слід.
А інші дивляться на мене,
й ніби підморгують мені,
ще й щось нашіптують веселе,
щоб відійшли мої жалі.
І я наповнююсь їх чаром,
зникають болі і жалі,
всі мої біди і печалі,
десь розчиняються в імлі.
Я насолоду відчуваю,
сповнююсь сили і снаги,
про негаразди забуваю,
ніби оновлена слізьми.
Отак лікують мене зорі,
я їх чарівні промінці
ловлю і стискую долоні,
щоб залишилися в руці.
З руки полинуть вони в серце,
торкнуться лагідно душі,
як наповняюче озерце,
ляжуть рядочками в вірші.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747774
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.08.2017
1. Посеред двора стоїть копа,
спереду вила, ззаду мітла.
2. Іде в поле, як дощечка,
а з поля - як бочечка.
3. Хвіст кордюком, ніс п"ятаком
ще й два ряди гудзиків.
4. Бігає, галасує, землю копирсає,
і пищить, і плаче, а світа не баче.
5. На тім боці на толоці вовки шкуру мнуть.
6. Собою не птиця, співати не співає,
а хто у двір іде - знати дає.
7. Сірий, та не вовк,довговухий, та не заєць,
з копитами, та не кінь.
8. З бородою, а не мужик,
з рогами, а не бик,
з пухом, а не птах,
лико дере, а личаків не плете.
9. У нашої бабусі сидить дід у кожусі,
на печі гріється, без води умивається.
10. Хвіст - як ниточка,
само - як калиточка,
а очі - як сім"я.
Відгадки: 1 і 2. Корова. 3 і 4. Свиня. 5.Поросята свиню ссуть.
6.Собака. 7.Осел. 8.Цап. 9. Кіт. 10. Миша.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747507
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.08.2017
Ой ти, літечко,
диво-краснеє,
приласкай мене,
сонце яснеє...
Сонце яснеє, Ти ж завжди було
небо синеє, мною люблене,
у тобі була і тепло твоє
я щасливая! незабутнеє...
Чому ж, літечко,
від мене втекло,
буйновітрами
кудись віднесло?..
Незабутнеє, І хоч ти мене
моє літечко, вже покинуло,
ти у снах моїх, я люблю тебе,
жива квіточко. як колись було.
Ох ти ж, літечко,
ти любов моя,
твоє сонечко
не забуду я.
Вже моє життя Осінь теж бува
осінь заплела, світить зорями,
і моє буття і з надіями
смутком замела. ще прозорими.
Хоч вона цвіте
жовтоквітами,
щастя в ній бува
ще відвідує...
На стежки мої Мрії і думки
вже зима спішить, снігом замете,
і мені у ній важко буде ждать
доведеться жить. літо золоте...
Та я буду ждать
і надіятись,
сонечко мені
ще засвітиться...
Заіскриться ще Я діждусь тебе,
срібнокосами, літо-літечко,
зелентравами привітаємось
і покосами. диво-квітами.
Біль, жура й печаль
знов розвіється,
а душа моя
відігріється...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747281
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.08.2017
Сріблом відпливає Самотньо і сумно
вже блискуче літо, стає біля дому,
в школу поспішають схилили голівки
замріяні діти... яблуні додолу.
Бори за борами
туманом сповиті,
поміж берегами
річки смутком вкриті...
Люди на городах Позгрібати листя,
картоплі копають, скласти все до купи,
врожаї зібрати розпалить багаття,
вони поспішають. очистити луки...
Аж ось за ланами,-
грім загомонів,
ніби незнайомий
велетенський звір.
Вітерець повіяв, Люди не злякались:
дощ задріботів, і дощу, і грому,
певне налякати і не поспішали
він усіх хотів. вернутись додому.
Під дощ підставляли
плечі і долоні,
губами ловили
краплі не солоні.
Вмивали обличчя, Після дощу можна
весело сміялись, трохи відпочити,
від дощику того що не доробили
наснаги набрались. завтра доробити.
Посидіти в домі
за круглим столом...
Сповнив дощ надії,
наповнив добром.
І віра у краще Жити ж легше завше,
в людей відновилась, що не говори,
от якби до всього як усі здорові
ще й війна скінчилась... і нема війни...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747068
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.08.2017
Сповнені любові і душа, і серце,
коли таємничим лісом я іду.
Свіжістю дихнуло лісове озерце,-
тут усе чудове, усе на виду!
Біленькі хмаринки он моргають з неба,
вітерця натхненні подихи ловлю.
Тут все загадкове...А кущі й дерева
вітами колишуть: "Шу-шу-шу-шу-шу!"
Ось високим муром, темним, височенним,-
велична дубина стоїть на посту,
усе захищає гіллям здоровенним,
а гостям незваним каже: "Не пущу!"
Ген, поміж дубами стоїть запишався,
надміру натхнений, вищий від усіх,
загадково - пишно, в листя загорнувся,
гордий і величний лісовий горіх.
"Добрий день, дідусю!"- голосно гукаю...
"Сю-сю-сю!"- відлунням лине звідусіль.
Я ловлю ті звуки, я їх відчуваю.
"О-хо-хо!"- проснувся вже нарешті "дід".
І від сну стряхнувся своїми гілками,
крякнув величаво, аж ліс зашумів.
Навкруги чудово стає і цікаво,
розбудити вчасно "дід" усіх зумів.
Сповнена наснаги, я крокую далі,
ось стара цегельня, зранена стоїть.
Це сумна руїна, сповнена печалі,
з нею і легенда на жаль уже спить.
Я про цю цегельню уже дещо знала,
колись вона сильна і міцна була.
У роки буремні людей захищала,-
від ворогів лютих вона як могла.
І я біля неї постою в зажурі,
сповнююся віри, любові й тепла.
Дивляться на мене її вікна й двері,
наповнюють душу тим теплом до дна.
А в моїй уяві тремтить щось жагуче,
ніби тут бувала і моя рідня.
Таке загадкове колишнє минуле,
сповнена надії подорож моя.
Час збігає швидко, вже пора додому,
тихо повертаюсь і назад іду.
Дякую я лісу і Духу Святому,
в помислах я з лісом розмову веду.
У лісі набралась я наснаги й сили,
так ніби скупалась у святій воді.
І мені здалося, появились крила,
щоб не потонути навіть у біді...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746817
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.08.2017
Різні люди живуть на Планеті:
чоловіки і діти, й жінки.
Серед них є Ромео й Джульєти,
і міцні є, а є й слабаки...
Не раби, хоч здебільше й не генії,
усі люди звичайні й прості.
Серед них невисокі є й велетні,
і солідні, поважні й пусті.
Є відважні, а є й боягузи,
є веселі, похмурі й смішні.
І худі є, й товсті карапузи,-
та живуть всі на рідній землі.
До чужої біди небайдужі,
є й такі, у яких душі сплять.
І здорові, й на жаль і недужі,
говорливі й такі, що мовчать...
Є й такі, що живуть у неволі,
ще й заручники теж на жаль є...
На своєму життєвому полі
кожен щастя будує своє.
Знають всі, що це світ є величний,
катаклізми у ньому все ж є.
І бува, що з людей світ сміється,
й дуже боляче часом їх б"є...
Найболючіше б"ють звісно війни,
недостатньо в "верхівках" ума,
тож втрачають найкращих у бійні,
альтернативи на жаль теж нема.
І жалі тоді, й болі печальні,
війни ставлять невтішну печать.
Хоч уроки й дає всім повчальні,
та когось знову війни п"янять...
Тож задуматись всім дуже треба,
як Планету свою зберегти.
Щоб над світом було мирним небо:
і сьогодні, і завтра, й завжди!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746687
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.08.2017
Мабуть немає таких людей,які б не любили подорожей. Я теж дуже їх
люблю. Та й усе наше життя-це подорож. Сьогодні я хочу здійснити
подорож у своє,хоч уже й далеке,дитинство. Хоч було воно оповите
смутком і печаллю,(спочатку війна, а потім голод, нестатки,важка праця
з малих років...), та я поринаю у нього,як у .чисту прозору воду,..і
ніби відновлююсь.Так хочеться знову, як колись у дитинстві,вийти
вранці, стати на порозі, охопити поглядом усе навкруг і побачити
окутану вранішньою димкою річку, обрамлену зеленими вербами,розкішними
кущами калини.Усе таке привабливо-чисте, зелене, а небо- синє-синє і
птахи щебечуть, пурхаючи з гілки на гілку. Босоніж пройтися по
траві,постояти біля річки,умитися живильною водою...Ні, спочатку
заглянути у воду,побачити відображення верб, кущів-низом до гори,
зиркнути й на своє відображення, потішитись,відчути,як завмирає серце
від тієї первозданної краси.
Мабуть у кожної дитини,(та й у дорослих теж),були якісь
особливі,улюбленні місця,де вона могла уєдинитися,розібратися з
думками,помріяти,осмислити ту, чи іншу, подію. Врешті-решт поміркувати
наодинці,сховавшись від сторонніх очей. Такими у мене були густі шати
калини,та мій улюблений чагарник,(про них я писала раніше). Це були мої
таємничі місця,про які ніхто не знав. А ще я дуже любила сад,річку та
долину на другому березі річки. Це було улюбнене місце усієї
навколишньої дітвори. Адже тут можна було і погратися, і побігати,і
покупатися, і позагорати. Ще наші батьки називали цю долину-долиною
дитинства,певне і вони проводили на ній багато часу. А ще називали долину "лісом",старожили говорили, що тут колись був ліс. На цій
долині,площею не менше 2 гектарів,нам доводилося випасати своїх
корівок,припинати і напувати телят,пасти гусей. Та ще й
гратися,купатися у річці,а то й просто бродити по шовковистій
траві. Біля нашого городу річка була глибока,а вода в ній чиста і
прозора,але дуже холодна. Та ми все-таки наважувались і часто
купались. Дно річки тут було замулене і тому, якщо хтось
торкався ногами дна,вода ставала каламутною. Тоді ми вискакували з
води,хапали свій благенький одяг і бігли далі вздовж течії. Біля
сусіднього городу річка була значно ширшою і мала піщане дно,тому
купатися там було дуже добре. Річка там була неглибока, тому там
дітлашня могла вчитися плавать. Накупавшись та обсохнувши ми, якщо
дозволяв час,грали в колективні ігри:гилки,цурки,латки, жмурки,а
іноді, і в війну. Розділялися на 2 групи,озброювались палицями та
кілками,це були для нас гвинтівки, автомити і гранати, ділилися на
"наших"і "німців",шлях посеред долини слугував лінією фронту. Іноді
доходило і до рукопашних боїв,появлялися царапини та розбиті носи,а ще
тривалі суперечки,бо ж нікому не хотілося бути "німцями". Дізнавшись
про це дорослі заборонили нам грати у війну. Дівчатка,що,як правило
виконували ролі лікарів та медсестер,погодились.
А хлопчаки з таким поворотом справ були незгодні,і щось пошептавшись
перенесли свої "воєнні"дії у балку. Балка була розміщена неподалік від
долили. За долиною справа і зліва були 2 маленькі вулички,на них було
всього по 5 хат,тому й називалися вони "п"ятихатки-1"
і"п"ятихатки-2". Городи цих вулиць сходились у невеликому вибалку,а
далі за ним була велика балка. Очевидно під час війни там були
жорстокі бої,бо хлопчаки завжди приносили гільзи від патронів і
порох. Тому дорослі нам категорично забороняли туди ходити,та хіба ж
хлопчаків можна було вдержати,вони швидше витримають покарання,ніж
відмовляться від балки. А заборона була викликана ще й тим,що скоро по війні
старші хлопці там щось знайшли і підірвалися. Серед загиблих був і наш
сусід Василько,який опікувався нами і допомагав. В час визволення
нашого села,від нашої хати залишились лише сіни і хатина,а обидві
великі кімнати і сарай було знесено вибуховими хвилями від бомб,які
вибухнули на нашому подвір"ї. Мама соломою та очеретом позатуляла дірки
і ми там деякий час жили. Оскільки ми були ще малі,то розпалювати в
плиті доводилось нашому старшому сусідові Васильку. Якось Василько з двома
товаришами пішли в ту балку,знайшли там якийсь вибуховий
пристрій,зірвалися і всі троє загинули. Тому дорослі і забороняли нам
туди ходити. Та бажання побачити на власні очі,що ж то за
балка,перемогли наші страхи,і от дівчиська наважились, і одного разу
все ж пішли до тієї балки. Спершу ми побачили якісь рови,канави і
ями,та вирви від бомб. Ми їх обережно обминули,вийшли на пагорб і
затамували подохи від незвичайної краси. Все було незаймано-чисте і
свіже:і трава, і кущі,а найбільше квіти:сині сокирки,запашні чебреці і
васильки. А найбільше нас зачарували жовті і бузкові безсмертники. Я вже
їх бачила раніше і знала,що вони не в"януть, і підсихають не змінюючи
кольору. Я ніби й тепер відчуваю усі ті цілющі пахощі,наповнююся
ними,дістаю позитив... Усі ми вчимося у своїх предків мудрості і
працьовитості, такту,шанобливості,дбайливого ставлення до
навколишнього середовища,чесності. А от безпосередньості,щирості,уміння
радіти,правдивості ми,дорослі,повинні вчитися у дітей,адже недаремно
говорять,що тільки очима дитини можна побачити правду,істину суть
речей. І так хочеться,щоб життя дітей
не було окутане димом війни,щоб небо над ними було чистим і
спокійним. А ще хочу побажати усім дітям:
Здороя"я міцного,сюрпризів приємних,
І здійснення планів усіх, й потаємних.
Друзів хороших,сонячних ранків,
Злагоди з рідними,рожевих світанків.
Хай доля дарує лиш світлі літа,
А в серцях довіку живе доброта!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746481
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 17.08.2017
Давно вже я бабуся, Колись в школу ходила,
живу у власній хаті, навчалась в інституті,
колись була Валюся, піввіку працювала,
тепер ніби в лататті... тепер, як на розпутті...
Бо пенсія маленька,
здоров"я вже немає,
хоч літом і тепленько,
та сил не вистачає.
Доглянуть на городі Буває часом сумно,
усе, що посадила, рідні поруч немає,
при будь-якій погоді похмуро й навіть журно,
кудись зникає сила. ніхто про це не знає.
Ще слава Богу діти
частенько приїжджають,
і душу відігріти,
й зробить щось устигають.
А ще сусіди гарні, Дивлюсь теленовини
є й друзі незрадливі, й газети я читаю,
розмови толерантні, буває щось вяжу я,
корисні і чутливі, буває й вишиваю.
бувають і веселі, Навіть як є причини
бувають і журливі. я розум не втрачаю.
Беру папір і ручку,
пишу щось і мудрую,
змітаю стрес у купку,
про болі забуваю.
Дивлюсь теленовини, Все витерпіть можливо,
і телефон вірненький як все робить з любов"ю,
частенько виручає, та все ж найбільш важливо,
ще й інтернет гарненький як є гарне здоров"я!
наснаги добавляє.
Щоб справедливість в світі
завжди перемагала,
і в сонячному квіті
країна наша стала!
Щоб зникли усі війни Оце все написала
на всій нашій Планеті, сьогодні баба Валя,
щоб люди були вільні, прошу щоб вибачали,
хоча і не безсмертні. кого розчарувала...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746355
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.08.2017
В садках плоди, повні снаги,
звисають віти.
Сонце, тепло, щедрість, добро,-
літо є літо...
Весь білий світ у плині літ,- Мені здалось, що вітер твіст
літо чудове. танцює в літі.
Сонце ясне радість несе, Пливуть хмарки, мої думки
силу й здоров"я. снують у квіті.
Мрії мої, як ластівки,
плавають в літі.
Спішать роки, в осінь таки
в безмежнім світі.
А кожен плід дивує світ, А все тому, що йде війна
і дні пророчі. у нас на Сході.
Чому ж тоді сумно мені Смуток несе усім вона
і в сльозах очі... в любій погоді.
То ж зупинить її пора,
і стать на ноги.
Країна в нас на всіх одна,
сумні дороги.
26 літ Свободи квіт Люди прості прагнуть життя
не зупинити. вже оновити.
Влада у нас люду чужа, Щоб було всім в домі своїм
пора змінити. спокійно жити.
Уже пора й плоди зібрать
в своїй країні.
А ворогам усім сказать:
"Ви не потрібні!"..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746228
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.08.2017
Моє літо пройшло, Як же гарно було
осінь листя вмиває, мені в Сонці купатись,
що було відійшло, воно поруч пливло
вже й зима підступає. і мені усміхалось...
Що було, то було,
Сонце лагідним стало
і мене обняло,
а мені було мало...
Я хотіла було, Я ловила щомить,-
щоб жило лише мною, все від Сонця ясного
й літом гарно цвіло, й відчувала кипить
й восени, і зимою! кров у мене від нього!..
Під його промінці
підставляла долоні,
їх тримала в руці,
коли стали холодні...
Так буває в житті, Що було, відпливло
що і Сонечко в"яне... і назад не вертає,
І тоді в забутті воно в серці жило,
незначимим все стане... все душа пам"ятає!..
Хоч бува у житті,-
не для всіх світить Сонце...
І тоді в каятті,-
заглядаєм в віконце.
Виглядаєм його, У душі моїй жаль,
і як бути не знаєм, моє Сонце зів"яло,
а бува навіть тінь а на серці печаль,-
ми від Сонця кохаєм!.. берегла його мало...
Тож кажу: "Бережіть
всі до Сонця терпіння,
у любові живіть,
в його теплім промінні!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746046
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.08.2017
Душа моя зніміла вже,-
від болей і від втрат.
Усе, що давно втрачене,
невернеться назад.
Були ж колись приємності На жаль багато втрачено:
і мрії золоті. і в літі, і в зимі.
Тепер в моїй свідомості Минуле ж моє значиме
сидять у німоті. живе завжди в мені.
Це так життя влаштоване,-
і в радості, й в біді.
Добром бува освячене,
бува й як у воді.
Які ще невідомості Душа усе ж залюблена
призначені мені: у цей величний світ.
чи лагідні і сонячні, Донині я захоплена,
чи може і в пітьмі?.. люблю рожевий квіт.
Долаю непристойності
й неправда дістає,
шукаю благосклонності,
вона ще в світі є!
Не маю я коштовностей, Як більшість, живу вбідності,
життя моє просте, нема у тім гріха,
та є в моїй свідомості радію кожній дивності,
начиння золоте. що душу колиха.
І духом ще не падаю,
я нинішнім живу,
майбутнє не загадую,
читаю і пишу.
Не прагну до відомості, Щоправда досконалості
як вмію, так живу, мені невистача.
і зовсім без готовності Додасть уміння й вправності
вірші й пісні пишу. увага читача.
Душа усе ж зціляється,
як Правда ожива.
А білий світ всміхається,
як в радості жнива!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745788
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.08.2017
1. У зеленій оболонці, а всередині - як сонце.
2. Червона, солодка, пахуча, ще й росте низько, до землі близько.
3.Сидить дівчина в траві, лице її у крові.
4. Повернулося до сонця, золоте у нього донце.
5. - Вона червона.
- Ні, чорна.
- Чому ж вона біла?
- Тому, що зелена.
6. Дві сестроньки рідні спочатку зеленіють, а потім одна червоніє,
а друга чорніє.
7. Червоний колір, а винний смак,
кам"яне серце, чому то так?
8. До сонця я підхожий, і сонце я люблю,
за сонцем повертаю я голову свою.
Стою стрункий, високий, в зелених шатах я
і золотом убрана голівонька моя.
На кожному городі ви бачите мене
і всі із мене їли насіннячко смачне.
9. Росло, виросло, із куща вилізло,
по руках покотилося, на зубах очутилося.
10. У зеленім кожушку, костяній сорочечці,
у садку, а чи в ліску,- всім зірвати хочеться.
Відгадки: 1.Кавун. 2. Суниця. 3. Полуниця. 4. Соняшник. 5. Смородина.
6.Порічка і чорна смородина. 7.Вишня. 8.Соняшник. 9. Горіх.
10 Горіх.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745688
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.08.2017
В житті, як і на ниві, Як в подруги моєї,
по-різному буває. та й в інших так буває,
І в кого як складеться, що благодать сімейна,
ніхто того не знає. чогось їх обминає...
Струнка і чорнобрива,
веселі карі очі,
по вищому розряду-
принади всі жіночі.
Та якось так вже склалось, Ще в школі як навчалась,
лиш раз вона любила, вона вже й полюбила,
а без любові заміж та доля, чи недоля-
виходить не схотіла. з коханим розлучила.
Жила у самотині,
постійно працювала,
для себе "половинки",
вона вже й не шукала.
Багато славних хлопців Чомусь і не сприймала
до неї залицялись, вона ті залицяння,
уміло і тактовно сім"ї не уявляла
вона від них звільнялась. вона все ж без кохання...
Була вона красива,
міцна, трудолюбива,
та більш вона нікого
уже й не полюбила.
Були у неї друзі Брати її і сестри,
і мама, і родина, й племінники любили,
вона ж як всі хотіла вони були для неї,
чи донечку, чи сина. як діточки любимі.
Для них вона старалась,
все, що могла робила.
Вони їй намагались
додать уваги й сили.
Роки швидко спливали, Племінники дорослі,
втрачалися вже й сили, свої у них родини,
брати її і сестри роз"їхитись по світу
також вже постаріли. були у них причини.
Вони усі хороші,
її не забувають,
та якось так виходить,
що рідко приїжджають.
Лише одна Танюша Допоки були сили,
частенько приїжджає, вона вчителювала,
здолати негаразди а вже як постаріла,
вона їй помагає. то й непотрібна стала.
Її найкращі учні-
любили й поважали,
і часом на гостини
до неї забігали.
Та з часом все минуло, Того кого любила
у всіх свої турботи, і нині пам"ятає,
не вистачає часу,- без діток і без нього
і сім"ї в них, й робота. життя її минає...
Лише найкращі друзі
її не забувають,
хоча й не дуже часто
у неї все ж бувають.
Життя у самотині Отак буває в світі,
важке, усі це знають, як щось не так складеться,
та жити все ж можливо, є люди не потрібні,
хоч прикрощі й бувають. ще й доля з них сміється...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745519
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.08.2017
Заболіло у мене серденько
і в душі знову шкрябає щось,
хоч покищо ще літо тепленьке,
та невесело знову чогось.
Через те я сумую, напевне,
що життя вже до обрію йде,
щось важке у цім світі й залежне,,
та й не знаю куди приведе.
Я живу вже давно одиноко,
хоч родина у мене все ж є,
та в душі моїй рани глибокі
і в тривозі серденько моє.
Що багато я втратила рідних,
та й спокою давно вже нема,
відпливли і весна моя, й літо,
та і осінь вже також мина.
В інший світ відійшли найрідніші,
та й в живих теж спокою нема,
з кожним днем ми стаємо бідніші,
а ще важчою буде зима...
За майбутнє дітей і онуків,
знов тривога мене огорта,
а я ж хочу ще мати правнуків,
кожна мрія у мене проста.
Давно зболене в мене серденько,-
Україна моя у біді...
Вимирає вона потихеньку,
Як "Титанік" колись у воді...
Що знедолений люд знов бідує,
ще й на Сході йде клята війна,
а багатий ще більше гарцює,
бо для нього війна дохідна.
Ну коли ж це закінчиться, люди,
коли Правда у нас оживе,
Справедливість пошириться всюди,
Мир і спокій нарешті прийде?!.
26 уже років ми вільні,
якщо можна це волею звать,
ми й Європі не будем потрібні,
доки в владі ненажерлива "знать"!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745385
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.08.2017
Ми повірили всі в незалежність,
ой, які ж ми наївні були,
та дісталася нам протилежність,
ще бідніше живем, як жили.
І Союзу були ми не рідні,
і Європі ми теж не рідня...
Є багаті тепер в нас і бідні,
все в багатих, а в бідних "фігня".
Незалежність свою не зуміли
відстоять від чужих і "своїх".
Від неправди вже душі зболіли
й кутєрма у просторах земних.
Чи погибель, а чи перемога,
у нас вибір поки що все ж є.
І яка нам судилась дорога,
хай сумління підкаже нове.
Та не тільки сумління потрібне,
а й відвага, і сила міцна,
відігнати усе непотрібне,-
Україна ж в нас ненька одна! .
І підняти народ проти бурі,
стати блиском, як сонце вгорі,
нам і Бог допоможе, і зорі,
щоб не жити рабами в ярмі!
Віднайти ту єдину дорогу,
що Майдан нам небесний вказав,
подолати і болі, й тривоги,
нашу міць щоб і ворог пізнав.
Побороти усі негаразди,
знов нас кличуть до бою вогні,
ворогів відігнати назавжди,
наші мрії правдиві й ясні.
Ми повірили всі в незалежність,
26 уже в ній живемо,
нас дістала панів ненажерність,
опустити пора їх на дно.
І піднятись, й розправити крила,
Україна в нас ненька одна.
І не падати більш на коліна,
Україна нам Богом дана!
Щоб весь світ зрозумів вже нарешті,-
Україна могутня й міцна.
І Свободу наш люд, й Незалежність
захистити уміє сповна!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745260
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.08.2017
На нашій ниві "будяки,
не знати звідки й появились,
та винуваті ми таки,
що їх до влади допустили.
Ті "будяки" росли й росли,
усе навкруг заполонили...
І що робить не знали ми,
щоб повернути нивам сили.
Чомусь повірили словам,
ще й "гречка" розум замутнила,
і непереливки вже нам,
та й брехні сили підкосили.
А "будяки" росли й ростуть,
не знаєм як боротись з ними...
А ще й як землю продадуть,
ми будем мертві вже й живими.
А ті нестерпні "будяки",
до нас прийшли не знаєм звідки,
та з часом зникнуть все ж вони,
як погань і невдячні свідки.
Та само лихо не мина,-
треба усунути причини,
бо хто про них як забува,
той не діждеться їх загину.
У нас багато гнилизни
за ці роки уже набралось,
пора застій весь зупинить,
і крила мудрості розправить.
І довести, що наш народ,-
боротись вміє з "будяками"
і досягати всіх висот,
та ще й немеркнучої слави!
Отож єднаймося усі
для боротьби із "будяками"...
У кожнім місті і селі
їх вирвем геть із коренями!
*Написано під впливом оповідання
Івана Франка: "Будяки".
07.08. 2017р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745085
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.08.2017
Сьогодні знову так, як і вчора,
сонце нещадно все припіка,
це забаганка серпня сувора,
чи може в літа душа така.
Не заважає спекота дітям,
в дорослих смуток часом бува.
Від спеки в"януть думки і квіти,
Найголовніше ж в серпні - жнива!
Працювать важко в спекотну пору,
сонце сміється й згори морга,
люди все терплять й моляться Богу,
у них терпіння ще вистача.
Жниварі зранку працюють в полі,
днями спекота їх дістає.
Жнива і поле у їхній долі,
зібране збіжжя сил додає!
Я жниварям всім низько вклоняюсь,
свою увагу й ніжність дарю.
І літу, й полю я усміхаюсь,
бо ж їх шаную й дуже люблю!..
Серпень відійде, відійде й літо,
припливе осінь жовтим човном,
смутком й морозом вкриються квіти,
зирить зима вже он за бугром...
Довга дорога з літа до літа,
вітри холодні зимою дмуть,
Ще буде січень , та ж буде й квітень,
й садки і квіти знов розцвітуть!
І я діждуся нового літа,
хоча і важко вже мені ждать.
Та ще й далеко до його квіту,
я терпеливо вмію чекать!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744971
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.08.2017
--- Ой-ой, то-то,куме,
серпень жаркий буде,
і у будні, і у свята
припікать буде багато!..
---Та невже, та невже,
в серпні жарко ще буде?!.
--- Ой-ой,то-то, куме,
дуже жарко буде ,
ще багато дуже днів,
ніби серпень цей здурів!..
---Та невже, та невже,
серпень жаром запече?!.
---Ой-ой, то-то, куме,
спека буде ще аж, аж,
розпече навіть асфальт,
та ще й землю розпече,
дуже буде гаряче!..
--- Та невже, та невже,
знову буде гаряче?!.
---Ой-ой, то-то, куме,
ще стомляться й люди,
квіти, хати і двори,
від спекоти, від жари:
і садки, й гаї, й ліси,
ох, зажуряться ж усі!..
---Та невже, та невже,
серпень спеку принесе?!.
---Ой-ой, то-то, куме,
ще так довго буде,
дуже-дуже гаряче
і спекота не втече!..
---Та невже, та невже,
і дощу не буде,
що скажете, куме?
---Ой-ой, то-то, куме,
дощик звісно буде,
бо ж без дощику ніяк
не дозріє і кабак,
ще й спечуться кавуни,
й не дозріють дині,
в чому ж люди винні?!.
---Та невже, та невже,
стомиться усе живе,
стомляться і люди,
як дощу не буде?!.
---Ой-ой, то-то, куме,
не журіться, куме,
не журіться й люди,
в серпні ж свята будуть,-
Маковій прийде і Спас,
і порадують усіх нас !..
---Та невже, та невже,
серпень радість принесе.
Тоді свято буде,
як дощик прибуде!..
Отож, Серпню, не скупися і дощиком усміхнися!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744605
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.08.2017
В житті хорошого багато,
та і поганого, на жаль.
Бувають дні,неначе свято,
бува охоплює печаль.
У свята ходимо до церкви,
молимось Богу від душі,
ніби звільняємось від скверни,
віримо людям і собі.
Хороше все благословляєм,
з поганим боремось завжди,
приймаєм рішення й шукаєм,
як же уникнути біди.
Як допікають негаразди,
бува збиваємось з путі,
шукаєм виходу і правди,
щоб подолать стежки круті.
Часом отримуєм підтримку,
болі ж долаємо самі,
буває робимо зупинку,-
ми зрячі, сильні, не німі.
Бува неправильно щось робим,
своє щось маєм на умі,
та все ми з часом розумієм,-
в усьому винні ми самі...
А як подумаєм гарненько
і зрозумієм все як слід,
то на душі стає тепленько
і розтає у серці лід.
Умієм ми і пробачати,-
і людям, звісно, і собі,
і співчувать, і помагати
тим, кому гірше, хто в біді.
До всього любим придивлятись,
усе хороше помічать,
забуть невдачі й намагатись
на "пересуди" не зважать.
Хоч не бува життя як в казці,
ми не втрачаєм доброти.
Усі ми вільні і сучасні,
успіхів вмієм досягти.
На жаль не все від нас залежить,
ми ж так не хочемо війни,
робимо так як нам належить,
у мирі люди щоб жили.
Не вистача щоправда сили,
щоб зупинити цю війну,
ламали нам й ламають крила,
пани і влада на виду.
А ми все ж вірим, що погане
обов"язково відійде,
хороше врешті - решт настане,
в світле майбутнє поведе.
Ми ж розумієм зміст глибокий,
Тараса ще живі слова:
"Реве та стогне Дніпр широкий,
сердитий вітер завива!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744502
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.08.2017
Жити в цім світі було б цікаво,
якби боліти все перестало,
й щоб не хворіли діти ніколи:
зовсім маленькі й ті що йдуть в школу,
і справедливість щоб існувала,
щоб завжди Правда перемагала,
були у владі лиш чесні люди,
не розкрадали усе і всюди.
Жити в цім світі було б спокійно,
якби всі люди жили в нас гідно,
мали роботу й гарну зарплату,-
таку як мають всі депутати.
І щоб в нас старість не спотикалась,
пенсіонерам доля всміхалась,
щоб мали змогу всі відпочити,
в будь-якім віці заможно жити.
Ще щоб і ціни так не скакали,
тоді й добробут всі б кращий мали.
не виїжджали з країни люди,
росли їх діти не як заблуди,
щоб піклувались за них батьки,
і не вмивались вони слізьми...
Краще в цім світі жить незалежно,
і працювати творчо й належно.
Успіхів в праці лиш той досягне,
хто не ліниться й успіхів прагне.
Ніхто не хоче жити нікчемно,
усім відомо це достеменно,
ще й рівновагу тримать потрібно,
курс свій тримати й жити безбідно.
В сім"ях стосунки були душевні,
і щоб розмови велись щоденно:
про всі події всі рідні знали,
в разі потреби допомагали.
Ну, а найбільне всім нам потрібно,
щоб зникли війни на віки-вічні,
Мир і Свобода щоб панували
і люди горя більше не знали.
А ще нам треба жити культурно,
не витрачати часу марудно,
жить при здоров"ї, ще й мелодійно,
в своїй країні було надійно...
Щоб Україна в нас розвивалась
і на подачки вже не куплялась,
щоб підприємства були державні,
мали прибутки для людей славні.
Щоб не зникали містечка й села,
щоб була радість в кожній оселі,
навік щоб зникло усе нікчемне,
щоб ще й жилося усім пісенно.
Жити в цім світі було б цікаво,
якби терпіння в усіх вистачало,
"якщо є сили, не треба й зілля,
яке коріння , таке й насіння"!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744342
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.08.2017
Сонечко з-за обрію вигляда,
все навколо радужно огляда,
посилає лагідно промінці,
чисті, ніби вимиті в молоці.
Котиться по небу в височінь,
проганяє сутінки й ночі тінь,
усе намагається розбудить,-
неможливо цю красу пропустить...
Стає любо-весело в небесах,
хмаринки купаються в промінцях,
отак починається літній день,
із далека чується: дзень-дзелень.
Швидко просинається все живе,
у просторі чується щось нове.
Сонечко всміхається з висоти,
додає природі красоти.
Ось уже проснулася вся земля,
її також сонечко звеселя,
квіти уже скупані у росі,
трохи запишалися у красі.
Дерева проснулися і кущі,
щедро поливали їх дощі,
дуже мало літом вони сплять,
і їм є що сонечку показать,
щедрістю наповнені їх плоди,
від тепла чудового і води.
Ще роса не висохла на траві,
з вітром вона гралася увісні.
Покотилось сонечко у зеніт,
розгляда уважно літа квіт,
йому усміхається все земне,
ох і гарне літечко золоте...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744210
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.07.2017
"Добрий день!" - кажу я всім:
і дорослим, і малим,
і матусі, і бабусі,
моїй курочці Марусі,
коту Васі, півню Яші,
киці Касі, гусці Гаші,
Біму - песику чудному,
і ще й цапику рудому,
голубам і всім пташкам,
і травичці, і квіткам,
соняхам і кавунам,
а ще диням й кабачкам,
і деревам, і кущам...
І сусідам, і прохожим,
і на мене не схожим, ,
і веселим, і сумним,
і здоровим, і недужим,
і цікавим, і байдужим,
і знайомим, й своїм друзям;
вчитемям і школярам,
їх батькам і матерям...
Небу, Сонцю і хмаркам,
вітру, Місяцю, зіркам,
хоч не видно їх на небі,
та я думаю, що треба:
вони ж дивляться на тебе
і на нього, і на мене,
на міста, й звісно на села,
на вулиці й на оселі:
на похмурі й на веселі,
на річки, й озера,
все ж їм видно, певне, з неба...
"Добрий день!-знов кажу Сонцю,
воно ж світить у віконце...
Я дивлюсь на промінці,
ось вони в моїй руці,-
відчуваю їх тепло
і наснагу, і добро...
Хай щасливим буде день,
переповнений ідей,
хай приносить всім удачу,
і здоров"я надодачу,
й щоб закінчилась війна,
не потрібна нам вона,
щоб усі жили у Мирі,
і були усі щасливі!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744076
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.07.2017
Люблю стрічати диво-ранки
у їх незмінній красоті,
а передранкові світанки
мені здаються золоті.
А щоб побачить диво-ранки,-
треба удосвіта вставать,
щоб як зажевріє світанок,
не встигли промені зів"ять.
Доки вони такі ласкаві
сіють навколо благодать,
і квіти світять веселкові,
це - ніби в казці побувать...
З-за горизонту дужка сонця,
заграє радужним вогнем,
і відбиває від віконця
відблиски сонячним вінцем.
А потім викотиться "бочка"
й неспішно в небо попливе,
як мами вишита сорочка,
втіху й надію принесе...
Я споглядаю і радію:
новому ранку, сонцю, дню...
І від краси тії німію,
й усім єством її ловлю!
А як зустрінеш диво-ранок
і насолодишся сповна,
тоді без зайвих обіцянок
день буде гарний, як весна!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743834
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.07.2017
Давним - давно в селі одному,
а може в хуторі малому,
там дід із бабою жили
і дуже бідними були.
Дід служив десь на майдані,
баба дома хоч була,
та без діла не сиділа,
мички пряла, щось пекла.
Працювали, як уміли,
(знають люди із села),
на харчі лиш заробляли,
а з"їдали й знов нема.
Якось дід після роботи
сів на призьбі й задрімав,
баба його розбудила,
щоб бичка їй змайстрював.
- Із соломи зроби, діду,
а смолою осмоли.
- Що ти, бабо,геть здуріла?
Й відпочити не даси.
Нащо їй бичок той здався,
говори, не говори.
А вона пристала знову:
- Ну зроби, прошу, зроби!
Що робить? Дід взяв соломи
і бичка їй змайстрував,
осмолив його смолою,
і сердитий їй віддав...
Переспали, а на ранок
узяла баба мичок,
пішла прясти у садочок,
а за нею йшов бичок.
Сіла баба на могильці,
пряде кужіль і співа:
- Пасись, бичку, на травичці,
попряду мички сама.
Так бабуся пряла, пряла,
недопряла, задрімала...
А тим часом із ліска
ведмідь прийшов до бичка.
- Хто такий? _ бичка питає.
- Третячок, - відповідає.
- Третячок та ще й з соломи,
а у мене бік геть голий,
і смола на ньому є,
от везе мені, везе!
- Дай мені трохи смоли,
не пускай лише сльози!..
Баба тихо собі спить,
а бичок стоїть мовчить.
А ведмідь часу не гає
і за бік бичка хапає.
У смолі зав"яз зубами,
відірватися не зміг.
Потягнув бичка кущами
волохатий той ведмідь.
Тягне він його до лісу,
сердиться, ричить...
А в цей час проснулась баба,
схопилась, кричить:
"Іди, діду, подивися,
бичок добрий мій,
у садочок біля хати
ведмедя привів!
Де ж ти, діду, забарився?
Поспішай мерщій,
забери ведмедя швидше,
забери і вбий!.."
Вийшов дід нарешті з хати,
ведмедя забрав,
й щось бурмочучи під вуса,
вкинув у підвал.
А на другий день раненько-
ні світ, ні зоря,
баба кужелю набрала-
знов в садок пішла.
Повторилось усе, як учора,
хоч старалася стара,
коли кужіль вона пряла,
не заснути, не змогла.
Баба спала у садочку,
їв травичку третячок.
У садочок із лісочка
поспішав сірий вовчок.
Він бичка того оглянув,
хто такий він не питав,
догадався сірячок,
що з соломи той бичок.
Ну солома, як солома,
(баба спить, а дід десь дома),
зацікавила вовчка
не солома, а смола.
На вівчарні був вовчок
і обдер там свій бочок.
І зрадів тепер вовчок,
що осмолений бичок.
Він бичка за бік вхопив,
бо ж смолу здерти хотів,
рвав зубами і зав"яз,
не віддертися ніяк.
Тягне він бичка до лісу,
тягне, скавучить.
Та не чує цього баба
стомилася, спить...
Як проснулася стара,
а бичка її нема,
роздивилася навколо,
і сумна пішла додому.
Як прийшла вона до тями,
вовк з бичком був біля ями.
Погукала діда знову
забирати здобич нову.
Дід лиш вуса підкрутив,
та ще й бабу похвалив
і погладив він бичка,
у підвал загнав вовчка.
Доки з вами тут читали,
там лисицю упіймали,
за лисицею в обід
зайчик у садок прибіг.
Посадив усіх їх дід
у підвал і спати ліг.
Рада баба, радий дід-
буде шапка, буде хліб,
за лисички комірця
і ковбаски два кільця...
А на ранок світлий новий-
дід взяв ніж і вже готовий
із ведмедя зняти шкіру,-
ось таке у нього діло.
А ведмідь це як почув,
зажурився і загув:
"Ти не ріж мене, дідусю,
я тобі ще знадоблюся,
краще б відпустив мене ти в ліс,
я б медку тобі приніс...
Ти повір мені на слово,
відпусти , прошу на волю."
Каже дід тоді: "Гаразд!
Не збреши, вернись назад!"
І ведмедя відпустив,
а ножа все ж нагострив.
Вовчик звісно здогадався,
просив діда, не вагався,
Казав діду: "Не спіши,
і мене в ліс відпусти.
Я за це тобі і бабі
прижену овець отару,
легше жить тоді вам буде,
поважатимуть вас люди!"
Відпросилася й лисиця,
говорила для годиться:
"За послугу отаку
гусей й курей принесу!"
Потім й зайчика у ліс
відпустив звичайно дід,
обіцяв той не баритись
і з намистом появитись...
Ледь зажервівся світанок
ставив мед ведмідь на ганок,
вовк для діда і для баби
вже овечок гнав отару.
Не забарилася й лисиця-
є тепер усяка птиця
в баби й діда у сараї...
Ви спитаєте, що далі?
Далі... зайчик появився,
приніс буси і намисто.
Ну, а баба, аж сія,
та дарунки приміря...
Лиш овечок дід продав
і за них воли придбав,
а ще воза і мішки-
й вони добре зажили.
Дід тепер чумакував
не потрібний бичок став,
проти сонечка стояв,
доки зовсім не розтав.
Зрозуміли, любі друзі,
це вже казочці кінець,
а хто добре мене слухав,
той звичайно молодець!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743716
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.07.2017
Не хочу вірить, що старію,
живу життям сучасним і простим...
Може й не все в цім світі розумію,
та йду вперед шляхом земним.
Брехать не вміла і не вмію,
вірю собі, думкам ясним своїм,
і говорить, й мовчать умію,
долаю відчай, сум і біль.
Усе збагнути намагаюсь,
веде вперед мене буття,
хоча бува і спотикаюсь,
та віру не втрачаю в майбуття...
Так серцем рвусь, спішу в життя,
не хочу йти у небуття...
2003 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743576
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.07.2017
Мені приснилося село,
воно купалося в тумані,
а тиха річка, як було,-
завмерла в тихім здивуванні...
Ген усміхається ставок,
радіють ранку верболози,
а зелен-листям мій садок
роняв сріблисті диво-сльози.
А на узвишші краєвид,-
не відвести від нього очі,
і ніби спалах смолоскип,-
моргало сонечко охоче.
Уже проснулося село,
спішать до річки диво-коні,
усе навколо ожило,
дню усміхається поволі.
Я босоніж травою йду,
ноги втішаються росою,
а я у сні як наяву,
впиваюсь ранньою красою...
Мені приснилося село,
у раннім зареві сіяло,
як у дитинстві все було,
моя душа у сні співала...
P/S: А цього літа у селі
не довелося побувати,
тому і бачу його в сні,
щоб днями менше сумувати...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743439
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.07.2017
Швидко відхлюпали дощі,
липнева дістає спекота,
схилили голови кущі,
від бездощів"я знов турбота...
Дерева ойкають в садках,
городи вже змінили колір,
стікає липень у полях,
горить у сонячниках комір.
Позують верби вже ледь-ледь,
у лузі сваряться зозулі,
як відігнати спеку геть-
у інший світ, чи то в півкулю.
Ну де ж той дощ, хоча б чуть-чуть,
уже прив"яла навіть ружа,
у липня сльози не течуть,
стомились яблуні і груші...
Липнева спека дістає,
усе живе у ній згасає,
у липня гонор стійкий є
і він безжально припікає...
А ще ж він знає його час
уже до заходу стікає,
отож і сердиться щораз,
й показать силу поспішає...
Та прийде все ж йому кінець,
на зміну Серпень поспішає...
Знімає з липня він вінець,
на варту вміло заступає...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743295
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.07.2017
Ще літо теплом радує,
спекотно теж бува
і дощик часом капає,
у розпалі жнива...
Природа наша матінка
нас любить і кара,
щоб ми не збились з напрямку
в дорозі до добра!
Щоб вибирали правильно
стежки свої в путі
і оновлялись заново
у дні ці золоті.
Щоб літо завершалося
в красі і теплоті,
щоб людям все вдавалося
в любові й доброті.
І мрії щоб здійснилися
у кожного свої.
Любили і влюблялися
дорослі і малі.
Щоб Україну-матінку
любили люди всі,
щоб повернулась правдонька,
шанована в красі.
Пошвидше щоб закінчилась
нестерпна ця війна,
країна засвітилася,
наповнена тепла.
Щоб зникли в світі заздрощі,
співалися пісні.
Жили щасливо в радості
всі люди на землі.
До України - матінки
вернулись люди всі,
розквітли ніби квітоньки
усі в літній красі...
Хай літо очі радує
без горя і біди,
безпеку хай загадує
всім людям назавжди!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743222
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.07.2017
Скотитись в прірву значно легше,
аніж піднятися наверх,
для України це не вперше,
завжди несе важкий свій хрест...
Самі себе ми загубили,
чи то загнали в глухий кут,
крадіжки, війни і могили,
по вуха вже зав"язли в бруд...
От і Європа поманила,
як бідняка пан калачем,
ніби в тенета заманила,
чи то зі сміхом, чи з плачем...
Межу на експорт встановила,
"сухого кинувши коржа",
як без повітря залишила,
ще й без води кита й моржа...
Ми "каші манної" й не ждали,
бо ми ж Європі не рідня,
ще й розгубили те що мали,
отож й бідніємо щодня...
Наше суспільство розділилось
на олігархів й бідняків,
чи перед Богом провинились,
чи то в нас розум занімів?!.
А в нас такі родючі землі,-
подарував їх нам сам Бог...
Та живемо ніби підлеглі,
а вихід в Правді, в ній залог.
Звісно потрібна нам Європа:
і її ринок, і права,
до досконалості дорога,
й підтримка зовнішня жива...
Свою позицію все ж мати,
ми ж у цім світі не раби.
І працювать, і будувати,-
вмієм й тепер, як і завжди!
Отож об"єнуємось, браття,
країна в нас на всіх одна.
В нас духу вистачить й завзяття,
щоб Україна розцвіла!..
Може це Богом дана доля,
а чи створили все самі...
Та вірю я Свобода й Воля,-
буде на праведній землі!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742983
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.07.2017
Люди не вічні- Все, що є в світі
з часом вмирають, з часом минає,
навіть держави а книги вічні,
бува зникають... не помирають...
Книги, як зорі,
що не зникають,
і найдавніші
нам помагають!
Є диво-книги,- Є в них минуле,
вони безсмертні, є і сучасне
як вірні друзі і настанови-
і не інертні. в майбутнє краще.
Книги знаннями
нас наповняють
і не міліють,
і не зникають...
У кожній книзі Молодь все більше
є свій секрет бере в інтернеті,
і не замінить книга чекає
її інтернет! в бібліотеці...
Зрілі й старенькі
ще книги мають,
кожної днини
вони читають.
Можна читати Можна і мовчки,
книги тихенько, можна і вслух,-
можна і швидко, у книгах мудрість
і помаленьку... усіх наук!
Отож читайте
й будьте здорові,
майже всі книги-
дуже чудові.
І як водиця Наукам навчає,
в чистій криниці,- вчить і балакать,
її ковтаєш,- з нею не страшно
вона ж живиця. навіть і плакать...
У світ пізнання
двері відкрива,
хто книги читає,-
краще світ пізнає!
Для мене книга, Книга - мій кораблик,
як крила птиці, і мій наставник,
з нею літаю, коли читаю,
в світ подивиться... той воскресаю!..
Книга - чарівниця,
як в небі зірниця,
вона знань скарбниця
завжди знадобиться!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742684
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.07.2017
Спить в тумані річка, Ще дрімають луки,
трави у росі, сиві від роси,
для всього живого- їх розбудять звуки,
літо у красі! й ранній спів коси...
Це наш любий липень,
звався й "косинець"*,
або ще і "пасень"*,
а то ще й липець.
Колись його звали У народі кажуть,
і грозовиком, що земля- землиця
часом величали росою умита,
ще й дощовиком... ніби молодиця...
Стомлена від сонця,
ще й вмита дощем,
вона як цариця,
викликає щем...
Усім нам відомо, А ще знають люди,
що липень - зеніт, що липень - екватор,
середина літа і тепла вершина,
й наймиліший квіт! й поважний новатор...
В нім все достигає,
буйно квітнуть квіти,
радіють дорослі
і старі, і діти!
А ще в кожнім липні,- Бджоли - трудівниці
медова пора, збирають нектар,
запашна стихія, поспішають люди
маківка добра! отримать загар!
В липні дозріває
"зіркова" трава,
вона помагає
від болей бува...
У чудових шатах Буває спекота
і гаї, й поля, досяга висот,
в диво-ароматах гаряче повітря
повітря й земля! додає турбот.
Спалахує сяйво
диво - кольорами,
блискавки - зірниці
поміж хмаринками.
Рано просинаються У траві ясніють
диво - ластівки, білі вінчики,
після сну вмиваються квітнуть квіти сонця
золоті щурки. білі ромашки.
Пишається квітом
в липні звіробій,
повіває нишком
легкий вітровій.
Добігає липепнь А мені не хочеться
уже до кінця, із ним розлучатись,
невгамовний серпень душа й серце просить
в літо шле гінця! липня ще зостатись...
* "косинець" - від слова косити,
* "пасень" - від слова пасти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742437
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.07.2017
Історії пишу, казки і вірші-
часом хороші, бува й гірші,
можливо ще й недосконалі,
та я писатиму і далі...
Я виливаю на папір:
радість, любов і сум, і біль,
прогнози, мрії і думки;
слова складаю у рядки,
рядки об"єдную в куплети,
виходять вірші і сонети,
оди, балади і памфлети,
і колискові є пісні,-
хочете вірте, хочете й ні.
Я про життя пишу відверто,
листи вкладала у конверти,
тепер є пошта в інтернеті:
все посилаю у газети,
щось надрукують, а щось ні,
та спокійніш стає мені.
Пишу завжди я в тиші й тихо,
все дуже просто і відкрито.
Пишу й навчаюся писати,
люблю помріять, недоспати,
пишу про те, що розумію,
хоч досконало ще й не вмію,
завжди пишу, що добре знаю,
що розумію й відчуваю...
Тепер пишу і в Клуб Поезій.
й не маю я зовсім претензій,
до тих, хто вірші не читає,
бо ж кожен свою думку має.
Своє пишу і те читаю,
що мої друзі написали.
Радію віршам їх і прозі,
бува й зі смутком на порозі.
Я вже не можу не писати,
не можу без писання й спати...
Ось так живу, вчуся писати,
щоб щось хороше відчувати,
забуть про страхи свої й болі,
і наповнятися любові...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742307
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.07.2017
Запалали вогні за долиною синього неба,
Самольоти гудуть, бо на захід фронти і фронти...
Україно моя, мені в світі нічого не треба,
Тільки б голос почути і ніжність твою берегти...
(Андрій Малишко)
Я сьогодні відклала всі справи, щоб повідати членам КП історію про минуле, про важку долю простої жінки: вдови, матері, жінки, яку я добре знала.
А спонукала мене до цього нинішня ситуація на Сході, та й в усій Україні...
Знову іде війна, така ж затяжна, як і та далека, та нестерпно болючіша і нинішнім,
і тим, хто її пережив, та ще вражаюче страшна, що
йде вона уже четвертий рік, що знову гинуть наші діти, онуки, батьки,
що знову залишаються сиротами діти, проливають сльози батьки, та
невтішні вдови, втрачаються території, зникають села, рушится промисловість...
21 червня 1941 року- це чорна дата,яка була, є і
завжди буде закарбована в календарі історичної пам"яті України і її
багатострадального народу. Скільки ж то людей пострадали у тій бійні.
І знову все повторюється... Чому? Я, як і інші прості люди, задаю собі
це запитання, і не знаходжу відповіді, хоча й розумію ту ситуацію, яка
склалася восени 2013 року, та й в увесь наступний і нинішній час.
Людство так і не засвоїло уроків історії. Адже війна - це завжди горе,
а війна всередині народу- страшний абсурд. А у нас нині війна і на
Сході, і війна всередині, бо як інакше можна назвати ситуацію в якій
ми опинилися: мільярдери і нищі; перші - панують, другі - животіють,
страждають і навіть вмирають, точніше вимирають...
Жінка про яку я хочу повідати, подруга моєї мами. Разом вони працювали
на фермі, майже разом виходили заміж. Тітка Марія гарно співала, а її
чоловік Петро був майстер на всі руки, ще й веселун, у вільний від
роботи час майже не розлучався з гармошкою. Після війни вдови
частенько організовували посиденьки у святкові дні, адже на той час у
селі ні клубів, ні інших культзакладів не було. Іноді такі посиденьки
проводились у нашому будинку, і мені дуже подобалося слухати спогади
удів про довоєне минуле, а ще слухати, а той підспівувати вдовині
пісні. Тому я знала, що тітка Марія дуже любила свого Петруся. Та й
хіба можна було його не любить: високий, статний, чорночубий парубок,
та ще й з гармошкою. Приїхав Петро у село 15-и-річним хлопчаком із
сусіднього села, жити до тітки, так як його батьки рано померли. Так
як сім"я тітки Петра жила неподалік сім"ї Марії, то їхні стежки часто
перетиналися. А коли дівчата прогулювалися понад річкою, та ще й
Маруся заводила, а дівчата підхоплювали: "Ой не ходи, Грицю, та й на
вечорниці",Петро хапав свою гармонь і бігом до гурту. Разом розважалися, відпочивали, а ще і навчалися, і працювали. Непомітно підросли, та й закохалися.
Почалися зустрічі, любощі, які закінчились одруженням. До війни сім"я встигла
не лише хату збудувати, а й народити двох діточок: голосисту,як і Марійка Людмилку, та завжди усміхненого веселунчика Руслана. І хоч важко трудилися і Петро, і Марія, та любові і радості вистачало на всіх. І все було б добре, якби не війна... Петро пішов на фронт, а Марія залишилась з діточками, як і інші жінки.
Як вижили в ті страшні роки, один Бог знає.
Стерпіли все і біль, і зневагу фашистів, і приниження, і знущання, і
голод, і хвороби, та все ж вижили. Петро загинув, а тітка Марія, як і
моя мама, працювали в колгоспі, всього довелося перетерпіти: і
непосильну працю, і нестатки... Та виросли дітки, створили свої сім"ї, а
тітка Марія вийшла вдруге заміж, за удівця, чоловіка її двоюрідної
сестри, яка дуже рано померла, залишивши уже трьох дорослих і одну
неповнолітню дитину. Марії не дуже й хотілося того заміжжя, бо вже й у
самої з"явилися онуки, щоправда син жив у місті і його діти відвідували
дитячий садок, а донька з сім"ю жила біля мами, і саме народила другу
дитину, то і їй була потрібна її підтримка, та вона все ж рішилася,бо
добре знала чоловіка сестри, і він здавався їй пристойним і порядним
чоловіком, та й племіничку Даринку було жаль, та й сама ще надіялась
зазнати хоч крихту жіночого щастя, адже була ще не стара. Та витримала
вона у його сім"ї лише півроку,доки Даринка закінчила семирічку. Бо з
перших же днів спільного життя зрозуміла, що під мішорою порядності у
чоловіка буда дурість, самолюбство, нахабство. І хоча їй дуже жаль
було Даринки, та ще й мала жінка боязнь чи прийме її донька, з сім"єю
якої вона раніше жила. Та все владналося, донька була рада поверненню
мами, а Даринка після семирічки вступила до технікуму, а Марія
дохідливо пояснила їй ситуацію, просила племінничку не ображатися, і
приїжджати на канікули, та й у інший час до неї додому. Так і жила з
сім"єю доньки, і ні про яке інше життя більше й не думала. Та от сім"я
доньки вирішила переїхати в місто, бо ж дітки підростали і їх батьки
хотіли, щоб вони жили в кращих умовах, вчилися в кращих школах, та
врешті й перспективи життя , навчання і трудовлаштування у місті
кращі. Отож Марія тепер лишилася зовсім одна. Працювала, мала подруг,
спілкувалася з сусідами, привикала жить сама. Так пройшло кілька
років. Діти й онуки частенько приїжджали в гості, на вихідні і вона
їздила до них, уже змирилися з думкою про те, що так і буде завжди. Та
якось до сусідів приїхав їх родич, відставний офіцер, давненько
овдовівший. Сусіди запросили Марію на якесь свято. Коли Марія
переступила поріг будинку і привіталася, відчула якесь дивне
передчуття чогось світлого, доброго, радісного. Василь виявився
товариським і приємним співрозмовником, умів і пожартувати, і
порозважатися, і приділити увагу Марії. Спочатку Марія сприймала все
як у сні, вона й уявити не могла, що може ще комусь сподобатися, та й
сама кимось захопитися. Та саме так і сталося. Василь елегантно провів
її додому, лагідно попрощався, ненав"язливо напросився в гості. Марія
розгубилася, боялася погодитися,бо ж що він про неї подумає, боялася й
не погодитися, а що як він поїде і вона більше не почує його лагідний
голос, не побачить його такі дивовижні очі, не відчує його
захоплюючого погляду,тому щось промимрила, та й попрощалася. Кілька днів
їй показалися вічністю, Василь не давав про себе знати. Марія
намагалася не думати про чоловіка, та думки самі собою юрмилися в її
голові. "Та що ж це зі мною,- думала, - невже закохалася? Цього ще не
вистачало!". З часом заставила себе не думати за Василя,у вільний від роботи час ходила то в магазин, то до когось із подруг потеревенити...Нікого про Василя не
запитувала, одним словом змирилася з своєю одинокою долею. Та якось одного
вечора Василь прийшов сам, зайшов до будинку,попросив чаю. Коли Марія
подала чай, він якось здивовано поглянув на Марію, вийняв з кишені
коробочку, відкрив її і запропонував Марії одружитися. Марія
розгублено мовчала. Василь підійшов ближче, торкнувся її волосся,
погладив плечі, пригорнув до себе і заспокійливо сказав: " Життя
продовжується, ми будемо щасливі, повір мені, Марійко!" Так Марія
втретє вийшла заміж і не пожаліла, чоловік виявився турботливим,
добрим, якось швидко подружився з Маріїними дітьми і онуками.
Приїжджали до них і його донька зі своїми хлопчиками. Все було як у
справжній сім"ї. Отож недарма кажуть: хочеш буть щасливим,будь ним!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742150
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 15.07.2017
Колисала неня, колисала,
і співаночки мені співала,
слухала я спів той і мовчала,
і тихенько, й легко засинала.
Снилась мені Зірочка вечірня,
нібито заквітчана царівна,
Місяць, що сховався десь за хмару,
як пастух, що загубив отару.
Зіроньки його довго шукали
і, нарешті, все-таки знайшли,
тож світанок разом зустрічали,
а мені приснилось, що й цвіли.
Соловей збудив нічку піснями,
заморгало й сонечко до мами,
просинались і дерева, й квіти,
ранок посилав усім привіти...
Шепотів, що досить уже спати,
вже пора природу привітати,
все відчуть й побачити очима,
стать веселими, й щасливими.
Ось уже проснулись пташенята,
їсти захотілося малятам,
принесли їм їсти до постелі,-
їх батьки дбайливі і веселі.
Накормили діток-пташеняток,
заіскрився вже рожевий ранок,
весело птахи защебетали,
все навколо ранком привітали.
Я також проснулася раненько,
розглядала все навкруг гарненько,
дріботіла радісно до мами,
дивом заворожена й піснями.
На городі мама працювала,
проривала щось вона й сапала,
підхопила враз мене на руки,
цілувала очі, щоки, губи...
Разом і сміялися, й раділи,
і до річки босоніж ми бігли,
там ми умивались і сміялись,
у промінні сонячнім купались.
Та ж дуже гарно бути маленьким,
в теплому літі ще й біля неньки,
по траві бігать веселим ранком,
ще й пригощатись смачним сніданком.
Дитинство швидко так пролетіло,
юність і зрілість теж відшуміла,
непомітно старість уривається,
спогадами доля усміхається...
Хоч і бідно нам тепер живеться,
та бува все ж доля усміхнеться,
в кожнім віці є свої турботи,
то ж беруся знову до роботи.
Хоч якусь виконую роботу,
стомлююся швидко,.. від спекоти
в холодок швиденько відступаю,
щось пишу і думаю, й читаю...
Так збігають дні мої і роки,
вже важкі й повільні стали кроки,
все зробити сил не вистачає,
Віру в краще все ж я не втрачаю!
В спогадах лишились колискові,
і співанки мамині чудові,
усім людям гарно буть маленьким-
з мамою і літечком тепленьким!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741404
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.07.2017