| Сторінки (38/3710): | « | 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 | » |
(4 дітей загинуло)
Димлять уранці поруйновані будинки –
З ними ішли з рф ракети у бої.
На одній з них - в жовто-блакитному, дитинка,
Прибиті руки й ноги дронами її.
На голові в дитяти – колючки тернові.
Розп’яв дитину путін-цар. За що? За те,
Що народилась в Україні – вільній, новій.
Жити в ній - зараз завдання не просте!
Під дитинчам ведмедик плюшевий і квіти –
Соняхи, жовтий в них, неначе сонце, цвіт,
Вибиті рами. Двадцять восьме серпня, літо -
Хтось море мне, а хтось пішов у інший світ…
Картина художника Олексія Кустовського
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046655
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.08.2025
Думав, перестала я тебе кохати?
Думав, серце вбрала у сталеві лати?
Як могла (подумай!) в час на зло багатий,
Я на шлях без тебе в цьому світі стати?
Іноді, буває, що вогонь згасає,
Бо війна по ньому на коні гасає.
Та докупи розум рваний дух збирає
І кохання знову пір’я набирає.
Так, живе у мені Бог, родина, слово.
Край мій – Україна, грає своє соло.
Ну, і ти тримаєш серце дні і ночі.
Пам’ятай, благаю, мої теплі очі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046509
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.08.2025
Четвертий рік ти у вогні,
О, ненько люба, Україно!
В боях твої минають дні,
Та ти не гнеш свої коліна.
Стоїш, як скеля, наче дуб,
Якому понад сотню років.
Не рве твій дух ні луп, ні зруб.
Із віри в корінь тягнеш соки.
Катам залишиш ти урок.
Славою вкриєш гілку роду.
Силу і глузд ввіллєш у крок
І збережеш свою свободу!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046174
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.08.2025
Ракети,безпілотники з росії
Вночі на Харків, де цивільний люд,
Летіли - причинили злісніі дії -
Сім'ю загнали у смертельний кут.
Загинув чоловік, його дружина,
Півторарічна доня, син - юнак.
Урвалась і бабусі їх стежина.
Вчинили що усі вони не так?
Чим завинили перед московітом?
Нічим, звичайно. Тепер ляжуть в гріб.
Ходитиме трагедія ця світом?
Чи змиють її слід за кілька діб?
З родини - п’ять осіб убито нині
Лише за те, що дихали, жили
В квітучій, незалежній Україні
І після дня вночі у сни пішли.
І доки нас триматиме війна ще?
І доки буде гинути народ
За те, що не лягає він під Рашу,
За те, що хоче мати вільним рот?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1045952
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.08.2025
Людина – таки дивна особа.
Чіпляється за дерево життя руками й ногами,
лізе по ньому вверх, щоби здобути плоди слави, багатства, влади.
Скидає (буває таке!) донизу тих, хто їй заважає рухатись або хто може з’їсти ті плоди, які вона собі вподобала і прагне здобути.
Не задумується у цей час людина над тим, що й сама може злетіти з дерева життя – від буревію, наприклад,
який хочеш ти цього чи ні, а час від часу набирає сили й рушить все, що стрічає на своєму шляху.
Й упаде обов’язково (кожна людина!), коли дерево життя, за яке вона тримається, по якому лізе вгору, хтось зрубає або воно само всохне від старості і зламається.
Впаде, як падає пожовтіле листя з гілок дерев у час пізньої осені, дощ із хмар, коли вони обважніють,
як падає яблуко, груша, слива в саду, коли переспіє.
То чи варто дертися вгору за плодами слави, багатства, влади, стаючи на голови слабким, штовхаючи сильних?
Чи не краще було б сісти людині на одну із міцних, красивих, плодоносних гілок дерева життя і рости разом з нею,
зустрічати з нею вранці сонце, що виходить на небесну синь,
слухати співи пташок,
їсти плоди, які вона тобі дасть удень,
і засинати з нею ввечері під тихе гойдання місяця і мерехтіння зір.
Й не забувати дякувати –
дереву життя, яке тримає гілку, на якій ти сидиш, землі та небу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044941
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.08.2025
Її нарекли Діаною.
Красива, струнка була.
В очах її сонце виснуло.
В сердечку – любов жила.
Вона вийшла заміж, хлопчика
зачала – в утробі ріс.
Носила його сім місяців,
допоки смерть не приніс
Йому і його матусеньці
нападник-сусід з рф.
Ракету, де дім пологовий,
пустив. Чуєш, ЮНІСЕФ?
Убив і маля, і матінку –
було їй лиш 23.
Всі мрії жінчині – в попелі,
який рознесуть вітри.
І доки ще буде сіяти
розруху і смерть сусід?
Коли на землі він кару вже
знайде, дасть у небі звіт?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044784
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.07.2025
Все майже так, як і було раніше -
Чуття мої не з'їв програмний збій.
Хоч не пишу давно тобі я віршів,
Незримо ти живеш в моїй добі.
Щодня з тобою я стрічаю днину
Й у ніч несусь з тобою на коні.
І не важливо, з ким ти в цю хвилину,
Що у реалі в тебе і вві сні.
Тим вже, що є, ти гоїш мої рани,
Ти - ясне сонце, небо голубе.
І хай моїм ніколи ти не станеш.
Рада, що я люблю саме тебе!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044480
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.07.2025
Хочеться жити, радіти ранку і ночі,
Сонце в обійми брати і місяць теж.
Слухати співи дроздів і плітки сорочі,
Іноді і сопіння дощу, авжеж.
Хочеться оком гладити вись небесну,
Дотиком серця вивчати і парк, і ліс,
З літа у осінь йти, із зими – у весну.
Радість нести, біль кидати під кіс.
Хочеться, щоби війни не їли сили
І не п’яніли від крові, омани, зла.
Хочеться, щоби віра панцир носила,
Правда блистіла, любов, наче мак цвіла.
Хочеться, щоби бджоли гойдали квіти,
Ріки неслись і честь тримала фасон,
Щоби раділи світу дорослі, діти
І на руках у миру ішли у сон.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044094
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.07.2025
(моршанин, старший солдат, загинув 17.07.24 побл. селища Іванівське Бахмутського р-ну Донецької обл. у віці 46 р.)
Він добрим був, чутливим,
Любов у серці мав.
До матері повагу,
Турботу виявляв.
Любив блакить небесну
І квіти у полях,
Як сонце вранці сходить
І як співає птах.
І на велосипеді
Кататися любив,
Адреналін від цього
Заняття завжди пив.
Любив, як листя в парку
Вдягає деревце.
Красивим був, спортивним –
Узяв від мами це.
А ще, неначе ненька,
До танцю хист він мав.
І сам, і в парі легко
Й уміло танцював.
Міг довго в світ жити,
За щастя йти в бої,
Щось корисне робити –
Для себе, для сім’ї,
Якби москвин в країні – верби,
Не зрушив рай,
Як не було б потреби
Свій боронити край.
Але була, на захист
Рідного краю став.
У 46 за волю його
Життя віддав.
Хоч смерть бійця гірка є,
Немов на смак євшан,
Житиме Сергій завжди
У пам’яті моршан!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1043550
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.07.2025
Вірш до Дня памʼяті дітей, убитих війною.
БАЖАННЯ ДІТЕЙ
Ми хочемо жити, ходити в садочок, до школи,
Гуляти у парку, ганяти м'яча у дворі,
Вдивлятися в міст наших рідних і сіл видноколи,
Вітати струмок у долині і сонце вгорі.
Ми хочемо книги читати і світ пізнавати,
У мандри пускатись - у гори, до рік, у ліси.
Пірнати у ніс тиху, вранці батьків обіймати,
В очах не тримати ні смутку, ні крапель роси.
Ми хочемо щастя лишати в слідах, на мольберті,
Назустріч дослідженню, успіху йти, відкриттю.
Не треба війни нам, сигналів тривоги і смерті!
Ми хочемо ЖИТИ, ЛЮБИТИ, РАДІТИ ЖИТТЮ!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1040970
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.06.2025
Не викидай мене до смітника часу, наче зіпсований продукт.
Не відбивайся від мене, мов від надокучливої мухи.
Я ще хочу хоч іноді сходити сонцем із твоїх очей,
Гойдатись човном на хвилях твоєї любові,
Гостювати в нейронах твого гарячого мозку.
Хочу ковтати твоє слово, як ранкову каву,
Рятуватися ним від гіркот самоти і від болю війни.
Хочу стрибати під барабанні удари твого серця,
Хмеліти від музики весни, яку своїм диханням будиш у моїх жилах ти.
Не витрушуй мене з гілок свого життя,
Наче стиглі плоди із дерев у садку.
Не вигрібай із душі закапелків,
Мов вугіль із печі.
Бо я все ще живу! Бо я все ще цвіту! Бо я все ще люблю!
Тебе!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1040550
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.05.2025
Що для тебе, хлопче, Україна?
Руки мами, батьківські коліна
І земля прароду пречудова,
Де тепло сердець і рідна мова.
Це дзвін храму у неділі й свята.
Босі ноги у траві, де м’ята.
Сад, улітку плодом густо вкритий.
Ліс-чаклун, хмарками оповитий.
Це карпатські буки і смереки,
Рій бджолиний і гніздо лелеки.
Золотом налитий в полі колос.
Соловейка в надвечір’я голос,
Що облюбував собі калину.
Біла хата, мальви біля тину.
Це сорочка, вишита нитками
В кольорах веселкової гами.
Літописець-дуб і плющ повзучий.
Чорне море і Дніпро ревучий,
Що, неначе сич, в негоду виє.
Місто Лева і столиця Київ.
Це краяни, що швидкі до праці.
Дух упівців і холодноярців.
Посівів любові сходи пишні.
Край, мені дарований Всевишнім!
19.05.17
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1040109
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.05.2025
Вона схопиться вранці і руки до Бога здійме,
Буде милості в нього просити, в думках обійме
Того, хто в її серці хатину з народження звив,
Хто науку і час її сіті життєві ловив.
Вона сльози ковтатиме часто – солоні, терпкі.
Посилатиме рідній кровинці привіти палкі.
Збере гроші - на мавік віддасть ЗСУ, на фугас,
Тільки б сходило сонце свободи над краєм всякчас.
Вона ввечері довго не зможе пірнути у сни.
Буде дійсність гойдати й усе, що було до війни.
Хто ж вона, ця особа, якій біль – чуття не чуже?
МАТИ того, хто край наш боронить чи в небі уже.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1039471
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.05.2025
Більше не хочу тебе я кохати,
В думах носити, у серці гойдати,
З кроків і слів твоїх дні свої шити.
Знаєш, я хочу тебе відпустити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1039103
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.05.2025
Не вимітай мене, будь ласка, з доріг та вулиць своїх думок.
Не викреслюй із багатосторінкового словника своєї пам’яті.
Не відбивай ногою, як футбольний м'яч, слово, пущене з моїх уст до вуха твого.
Не вишпортуй насіння моєї любові з ґрунтів серця свого.
Воно бажає прорости з них і потішити світ плодами.
Не заплющуй очі, не затуляй вуха, коли бачиш, як на сцені твого життя танцює, як вітер на гіллі дерев, співає, мов пташка у парку, моя неспокійна любов.
Придивись до неї. Вона – не мара, вона чиста, як січневий сніг, гаряча, як липневе полуденне сонце, міцна, як скеля Довбуша.
Вона жива!
Так! Інколи виє, як білуга, бо не відчуває твоєї взаємності.
Та не здається, тримає стрій, бореться за право жити, як Україна.
Не вбивай її.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1039022
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.05.2025
Чом це усмішки сіяють
На обличчях в дітвори?
Бо Христа вони вітають
В день весняної пори –
З воскресінням. Святять паски
В церкві, писанки та хрін,
Масло, сіль, сирок, ковбаски,
З воску свічі-ліхтарі.
Паска – про Ісуса згадка,
Про його до нас любов!
Він – Спаситель людства, кладка
До все-вічності основ!
У Великдень споживаймо
Паску, яйця й до небес
Христу дяку посилаймо –
Вмер за нас, для нас воскрес!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1038542
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.04.2025
У цей день біль і смуток скрес,
Бо із мертвих Ісус воскрес.
Хоч багато терпінь зазнав,
Людству шлях до світла вказав.
Що є світло? Любов, добро
Від занурень у тьму шатро.
Це надія – навіть в журбі,
Віра в правду у боротьбі.
Із Ісусом вступаймо в день.
Їжмо з ним, співаймо пісень.
В праці будьмо з ним і вві сні,
У часи похмурі й ясні.
Загортаймось в тепло Небес.
Славмо Бога, який воскрес.
Їжмо паску, яйце з коша.
Хай воскресне кожна душа!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1038464
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.04.2025
День недільний! Відпочинок! Радість тисне скроні!
Мама, тато, два синочки і красуня-доня
в парк міський пішли гуляти, двох собак з собою
узяли. Тут землі вкриті милою габою –
зелененькою такою у дрібненьку квітку.
І дерева всі зелені, як і звикло влітку.
Як побачили синочки столітнього дуба,
кинулися обіймати його щиро-любо.
Дуби, знають, мають силу, поміж дерев - перці!
Нею діляться із тими, хто з добром у серці.
Мама дерево вітає, доня каже псові:
«Притулись і ти до дуба, влий снаги до крові».
А татусь відстав від гурту, пес брунатно-шерстий
зволив спинку у м’якенькій травиці потерти.
Мама гладить п’ятірнею дуб, очима – квіти.
Гарні вони, різнобарвні й милі, наче діти!
В небі трішки хмар, та сонцем в парку дишуть груди.
Тут природа має захист! Тут щасливі люди!
20.04.25
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1038393
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.04.2025
Пізнати хочеш світ? Країни вибирай.
Та знай, милішого нема, як рідний край –
Отой, який втягав ти змалку до нутра,
В якому сили дух, любові і добра,
Де мами усмішка м’яка і батька крок,
Де ти летів у світлих мріях до зірок,
Де сині гори, бистрі ріки, жовтий лан,
Де перше слово ти сказав, накреслив план,
Де йшов вперед й хоч падав часом, та вставав,
Ґроно калини малював, книжки читав,
Сонячних зайчиків ловив, пташине «ців»,
Де корінь роду твій, звитяги праотців.
Шануй свій край, рятуй його від болю, змов.
Даруй йому турботу, працю та любов.
Роби усе для того, щоб красу ввібрав,
Щоб мир в його оркестрі першу скрипку грав.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1038308
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.04.2025
Оповідання для дітей
До сім’ї Бригінців, яка жила у славному, древньому місті Львові, належало четверо осіб: мама Анастасія, тато Дмитро, дочка Маланка та син Михайлик. Мама працювала лікаркою у військовому шпиталі, тато – водієм – перевізником різних промислових товарів. Ну, а двійко їхніх дітей навчалися в ліцеї. Маланка була ученицею третього класу, Михась – першого. У селі, що знаходилося за 38 км від Львова, проживала мама пані Анастасії – Леся Олексіївна, колишня вчителька математики місцевої сільської школи. Її чоловік Володимир Ількович – дідусь Маланки та Михася, важко захворів, коли йому було 48. За рік він пішов до іншого світу. Онуки живим його вже не побачили, тільки на фотографіях. Пані Анастасія та пан Дмитро пропонували бабусі Лесі перебратися до них у місто на проживання, але вона не хотіла. Казала, що звикла жити в селі, тримати господарство – город, козу, курочок, казала, що тут у неї є добрі друзі, сусіди, на цвинтарі похований її чоловік та інші родичі, їхні могили вона відвідує. Тож дочка пані Лесі Анастасія мусила їздила до мами. Коли сама їхала, коли з чоловіком і дітьми. Пані Анастасія та пан Дмитро допомагали мамі поратися по господарству, в основному, садили, обробляли і вибирали бульбу, моркву, буряки, зривали яблука та груші в саду, косили траву. Дров Лесі Олексіївні не треба було, до її дому був підведений газ, і воду з криниці тягати не мусила, вода теж була підведена.
Наближалося свято Пасхи. Члени сім'ї Бригінців готувалися до нього. В чистий четвер зробили генеральне прибирання квартири – помили вікна, витертий пил зі всюди, випрали все, що було брудним, у пралці. У п'ятницю ввечері ходили до церкви і до магазину з'їздили, купили деякі продукти до святкового кошика і до готування страв. А в суботу зранку поїхали до бабусі Лесі. Вона хотіла святити паску у своїй сільській церкві, в тій, де брала шлюб із чоловіком, де народила і охрестила свою єдину донечку Анастасію. Батьки пана Дмитра – Іван Миколайович та Христина Богданівна, жили у Львові. З ними проживала їхня молодша донька Зоряна, яка ще була не одружена. Тож їм було не сумно. Продуктові товари мама поклала в багажник і сіла за кермо. Доня примостилася біля неї, ну, а тато із сином сіли ззаду. Колись автівку водив голова родини – пан Дмитро, але тепер він не міг це робити, замість обох ніг у нього були протези. Їх йому трохи більше, як чотири місяці тому поставили. Ходити на протезах колишній військовий ЗСУ вже навчився, але водити автівку не міг.
Пішов пан Дмитро на війну з московитами з перших днів, добровільно написав заяву у військкоматі, хоч і не служив ніколи в армії. Коли пройшов навчання, його відправили на фронт. Захищав рідний край віддано. Отримав поранення в голову і руку через пів року служби, у 2022 році. Воно було не дуже важким. Коли полікувався, знову пішов воювати. В листопаді 2024 року отримав друге поранення -- мінно-вибухове, на цей раз постраждали ноги, вони були відірвані від тіла. Добре, що пана Дмитра вчасно забрали з поля бою, що військовий медик надав йому якісно першу допомогу і відвіз до шпиталю.
Тепер пан Дмитро не може воювати. Сидить вдома, але не плаче, не жаліється на долю, радіє тому, що лишився живим, що різкого болю наразі не відчуває. Чоловік пишається тим, що захищав рідну землю від ворогів, доки міг. Зараз що може, те робить, бо руки має, ходити на протезах може, хоч, звісно, недовго.
Коли пан Дмитро і члени його родини зайшли в дім Лесі Олексіївни, то побачили на столі в кухні дві спечені нею пасочки. Діти закричали:
- Добридень, бабусю!
- Добридень, дорогі мої! Рада вас бачити, – відповіла пані Леся, приємно усміхнувшись.
- Коли ж ви, мамо, встигли паски спекти? – запитала бабцю її донька Настасія.
- Встала удосвіта.
- Я ж казала, що сама міситиму тісто, як приїду.
- Знайдеться і для тебе робота, люба. Салати робитимеш, голубці крутитимеш. А ще сир, масло треба сформувати, щоб до кошика покласти.
- Гаразд, робитиму те, що скажете.
- А де ж Дмитро?
- Пішов з курми, кізкою та псом привітатись. Ти ж знаєш, як він любить тварин.
- Хай би приліг собі, перепочив з дороги.
- Не дуже хоче признавати те, що він не такий, як був раніше. Каже, що може ще багато чого, що сильний.
- Молодець.
Мама з дітьми забрала продукти з багажника машини. Пан Дмитро дав гостинець собаці – кістку з м’ясом. Ну, а потім усі взялися до роботи. Бабця запхала в
духовку ще три паски, які піднялися, а ті, що були вже спечені, залила зверху цукровим сиропом, засипала дрібною, кольоровою, солодкою стружкою. Пані Настя взялася за приготування голубців і салату. Маланка розписувала варені яйця. Навчила дівчинку це робити Наталя Богданівна – її наставниця зі Школи мистецтв. Яйця були домашніми, їх знесли чотири бабині курочки, які проживали з півником-красенем у невеличкій стаєнці.
Пан Дмитро зі сином Михайлом теж байдики не били, вони вийшли надвір і почали наводити лад на подвір’ї. Вітер, який звечора пробігся селом, позривав трохи сухих гілок з дерев. Прибрали їх. Підмели й дорогу, що йшла від воріт до головної вулиці.
Лягали спати задоволеними. Хоч і втомились, але встигли заплановане зробити. Вранці вдягли святкове вбрання й пішли до храму на Богослужіння. Вислухали його поштиво. Помолились за добро для себе, для всієї родини і для України. Потім священник освятив воду і покропив нею пасхальні кошики.
Коли члени родини з кошиками (бабиним і маминим), накритими вишитими рушниками, повернулися з церкви до сільського бабусиного дому, то подякували Богові та воїнам, які захищають рідний край, за те, що вони всі живі, що мають змогу святкувати разом Великдень. Потім пані Настя привітала телефоном чоловікових батьків з Воскресінням Христовим (до неї долучилися й інші члени родини), а тоді всі сіли за стіл – їли, пили (узвар), раділи, співали, хоч час від часу і сльозу витирали – дорослі, як слухали-читали новини про нечувану жорстокість ворогів.
Ввечері пані Настя, пан Дмитро, Маланка і Михайлик, попрощавшись з бабцею Ганною, прихопивши дві, спечені нею, паски (бабця всунула їх онукам), поїхали додому. У понеділок діти мали йти до школи, а мама – до лікарні, на чергування. Меншу паску пані Анастасія залишила дітям, а більшу взяла зі собою до шпиталю. Прихопила ще і кільце ковбаски, і кілька писанок, вирішила цими пасхальними дарами пригостити своїх пацієнтів - тих, які не можуть поки що ходити. Подякували лікарці поранені військові. Цукерки їй дали.
А у ліцеї, де навчалися Маланка та Михась, на Великодній понеділок був запланований концерт, присвячений героям російсько-української війни. На ньому мали згадувати захисників України - випускників школи і батьків дітей, які навчаються у школі. Запросили на концерт і кількох воїнів - тих, які перебували на свята в місті, пана Дмитра, звісно, теж. Один військовий – пан Роман, батько першокласника Іванка Верби, зголосився заспівати гімн «Ой у лузі червона калина» під бренькання гітари. Костянтин Левченко – колишній випускник ліцею, захотів розказати вірш Василя Симоненка «Можливо, знову загримлять гармати». А пан Дмитро з донею Маланкою вирішив станцювати на сцені вальс під звучання пісні «Люди-титани», яку виконує відомий народний гурт «KOZAK SYSTEM».
І діти, і герої, які сиділи позаду них, аплодували танцювальній парі стоячи.
Вчителька зняла всі виступи на відео і відіслала їх всім тим, хто виступав.
Мама Маланки й Михайлика переслала отримане відео телефоном своїй мамі, тато – своїм батькам. Вони були зворушені побаченим.
Ввечері того дня Бригінці їли бабусину паску з маслом і сиром, співали «Христос воскрес», обіймалися й уклінно просили Бога захистити Україну, просвітити світ.
Через тиждень тато Маланки й Михайлика записався на відкритий безплатний курс по інженерії БПЛА на Prometheus «Інженер БПЛА. Базовий курс». Він хотів навчитися складати дрони, щоби хоч у цей спосіб допомагати війську. Й осилив науку. Придбав потрібні матеріали, склав перший дрон удома і відправив його на перевірку. Успішно FPV-дрон її пройшов, відправили його на фронт військовим.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1037808
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 15.04.2025
Оповідання
Сім’я Таланюків складалася із чотирьох осіб: із двох дорослих і двох діток. Дорослі – мама Ганна і татусь Марко. Діти – Назарко – син, і донечка Софія. Мати дітей – Іванна Дмитрівна, працювала вихователькою у дитсадку «Надія», що знаходився в містечку їхньому. Батько – Марко Петрович, працював інженером в одному з відділів компанії «Нафтогаз України». Жила родина дружно. У вихідні всі спільно готували щось смачненьке, гуляли парком, годували пташок, відвідували храми, виставки художні, інколи їздили до Львова, ходили до театру чи в кіно. Мабуть, життя їхнє текло б і далі в цьому руслі, якби у 2022 році не прийшла у їхній край війна – страшна, як звір скажений, чорна, наче вугіль. Але прийшла, непрошена ввірвалась, зламавши всі дверні замки. Хто її послав? Східні сусіди України - росіяни. Бо, бачте, їм не до смаку було оте, що мешканці землі, де народився й виріс поет-бунтар Тарас Шевченко, де сміло в бій із окупантами йшли воїни УПА, де козаки шаблями край свій боронили, не захотіли у союзі з ними жити, культурні цінності і надбання ділити, лиш із країнами Європи та Америки. А ще лихим сусідам українська мова й українська церква в оці більмом сиділа і волелюбність, працьовитість, жартівливість українського народу.
Несла вогонь війни на землю України російська армія вночі і вдень – міста палила, села і поля. Вбивала люд. Звірячий оскал зачинателі і виконавці її мали, навіть дітей не шкодували.
Що мав, як думаєте, голова родини Таланюків робити? Так, захищати край – той, звідки йде його коріння, де соловей увечері співає і росте верба й калина. І захищав, на різних напрямках. Був навіть ранений досить серйозно й лікувався у шпиталі міста Дніпра. Вперше прибув з війни додому пан Марко, як рік і пів минули із дня приходу його на службу в армію, 15 діб дали йому на відпочинок. Жінка і діти з нетерпінням пана Марка чекали. Перед його приходом борщ зварили і вареників зі сиром. Діти у всьому мамі помагали, свою любов до татка в пироги вкладали, пісні співали – про Україну і про літо, кінець якого, сподівались, принесе народу України мир справедливий – теплий і ясний, як літнє сонце вранці.
Була субота – вихідний для мами і для дітей (літні канікули були у них). Як члени родини впоралися із приготуванням обіду, то почали
себе приводити в порядок. Помилися по черзі в ванній, мамі волосся сусідка помогла пофарбувати. Встигла його пані Іванна ще й укласти до того, як її коханий чоловік дому поріг не переступив.
А як переступив, почала обіймати, цілувати. Діти дивилися, стояли. А потім маму трішки відсторонили, своєї ласки та любові йому влили. А татусь їм тепло оте віддав, яке за рік і пів у війську наскладав.
Обідали в літній, збитій із дерева, кухні. Сонечко крізь вікно всміхалося їм, зігрівало їхні тіла. А соняхи, які сусідка – пані Ірина, принесла, коли приходила пані Ганні волосся фарбувати, гріли душі. Сусідка сказала тоді: «Ці квіти – для Марка – захисника країни нашої. Низький уклін йому від нашої родини». «Приходьте, сусідонько, до нас у гості, як чоловік приїде». «Прийду, коли набудетеся трохи з ним, як наговоритесь». «Гаразд», - погодилася пані Ганна.
Їли всі борщ, вареники, пили узвар, зварений із сушених фруктів, які зросли у їхньому саду. Татусь розповідав родині про війну, про побратимів вірних, медиків і волонтерів. Дружина й діти слухали уважно.
- Коли війна ця закінчиться, тату? – спитав Марко.
- Не знаю, сину. Наші воїни тримаються, як можуть. І світ допомагає нам – гроші дає, зброю та ліки. Але треба більше допомоги.
Бо ж у Росії і людей, і зброї багато дуже, - відповів Марку татусь і вогник у його очах на мить погаснув.
- А в мене, любий Марку, є для тебе сюрприз, - сказала пані Ганна.
- Який?
- Квитки на концерт гурту «КОЗАКИ» я маю.
- Овва! Люблю я слухати цей гурт! І дуже!
- Знаю. Тому й придбала я квитки для усіх нас. Гурт «КОЗАКИ» у Львові виступатиме за 3 дні до твого від’їзду.
- Із нетерпінням цього дня чекатиму.
12 днів, які пан Марко провів вдома з родиною, пролетіли для нього, як мить, як стріла, пущена з лука. За цей час чоловік посвіжів на обличчі, навіть поправитися встиг. Дружина ж повсякчасно підпихала йому під ніс їду всіляку. Відвідали всі четверо батьків пана Марка й пані Ганни. Обмінялись із ними теплими словами і дарунками. З сусідкою й сусідом за столом посиділи в одну з неділь після відвідин храму, поспілкувались, прогулялись двічі парком. Непомітно підкрався день той, коли мали виступати КОЗАКИ.
Поїхали автівкоюдо Львова. З’їли морозива в каварні, випили кави - дорослі, діти – соку й попрямували до театру.
Отримали там море радості й запалу. Соліст, який співав і грав на акордеоні, ще й виголошував промови. Він закликав усіх присутніх в залі вірити в перемогу України й робити все, від них залежне, щоби перемога ця прийшла.
Під кінець свого виступу КОЗАКИ виставили на сцену лоти, запевнивши, що гроші, які за них отримають вони, підуть стовідсотково на потреби ЗСУ, навіть назвали, до яких бригад відвезуть вони дрони та автівки, куплені за кошти, пожертвувані слухачами їхнього концерту. Серед тих бригад була бригада і пана Марка. Розчулився цим дуже й вирішив придбати в артистів один з лотів – ту картину, на якій були зображені усі артисти гурту «КОЗАКИ». Позаду них виднілася калина, над головами сонечко світило.
Пану Маркові вдалося придбати той лот, який він захотів. Учасники на ньому поставили свої підписи. Радів безмежно цьому військовий Таланюк Марко! Матиме пам'ять про отой чудовий день, проведений з родиною у Львові під час відпустки, допоможе своїй частині.
Їхали додому, пісні від козаків співали у автівці. «Нам просто треба вижити до ранку!» - репетував Марко. «Так, треба вижити!» - підспівували діти йому. «Нам треба вижити і нашій Україні!» - кричала пані Ганна, дивлячись на чоловіка. Моргав їй.
Прощалася з татком родина уже без сміху – всі обіймали, цілували, плескали по спині пана Марка. «Ти Україну захисти і повернись живим! - наказували. – Ми молитись будемо за тебе. Ти потрібен дуже нам». «Я постараюся». Поїхав.
Пані Ірина повісила картину з козаками у своїй спальні. Коли лягала спати, дивилася на неї і казала: «Ти тільки, Марку, виживи до ранку. До перемоги виживи. Будь ласка!» І їй здавалося, що він їй відповідав: «Я постараюся. Спи!» Стуляла очі і засинала.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1037490
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 11.04.2025
Трава і сніг - невідповідна пара -
Трава жива і напів мертвий сніг.
Вона - рухлива, мов овець отара.
А він - тягар, який на плечі ліг.
Трава знесла до неба гострі руки,
Просила сонце вийти на блакить.
Сніг обіймав в той час її до муки,
Хоч бачив, що сумує і тремтить.
П’ять діб любов без вза́єму тягнулась –
Мурава була в «ласці» сніговій.
Пішов джиґун, як сонцю посміхнулась,
Збагнув урешті - він не любий їй.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1037409
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.04.2025
Ішла війна, яка людей вбивала
У краю, де калина і верба,
Яка вогні із горла випускала,
Слова несла у мозок: страх, журба.
Та вої її вірні не здавались.
Тримали, як могли лише, фронти,
Відважно відсіч ворогу давали.
Їм помагали волонтери йти.
І ось настав час - вороги зігнулись,
Прийшов жаданий мир у сонців край.
У спокій українці загорнулись.
Ввійшов у їхні душі тихий рай.
Віддали честь живі усім військовим:
Тим, хто лишився, хто пішов удаль.
Злетіли із сердець тривог окови,
В очах заграла радість, мов кришталь.
Дорослі Богу дяку посилали,
Пекли, варили, спів несли без ліні.
А діти усміхались і казали:
Мирові – слава! Слава Україні!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1037339
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.04.2025
Хоч малі ми діти, але без бентеж.
Правила безпеки знаємо, авжеж.
Сірники палити ми не будем, ні.
Гра ця небезпечна, бо несе вогні.
Схожу річ на міну, на гранату ми
Не візьмемо в руки, не торкнем грудьми.
Підозріле стрінем, спинимо ходу,
Старшим повідомим, відведем біду.
В дім чужих не пустим, як у нім одні.
І в чужу автівку ми не сядем, ні.
По шосе не будемо іти у біг,
Лиш по тротуарі йтимемо собі.
Як дорогу в місті треба перейти,
На зелене світло будемо іти.
Як несправний провід чи розетка, то
Прилад електричний не ввімкне ніхто.
Запах газу вчуєм, скажемо батькам,
Зателефонує той, хто в домі сам.
Хоч малі ми діти – справжні молодці!
Правила безпеки вивчили усі!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1037333
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.04.2025
Казка
Вовк Сірко жив у лісі сам. Батьки покинули його ще тоді, коли він був зовсім юним – захворіли на якусь заразну хворобу й відійшли до вічності. А Сірко вижив, хоч тією самою хворобою перехворів. Важко було вовчику попервах. Якби не лисичка Рудя, дім якої знаходився недалеко від дому Сірка, невідомо, як би він всі випробування долею витримав. Рудя брала його із собою на прогулянки. Удвох вони збирали квіти, зривали та їли ягоди, а ще змагалися одне з одним на дальність у стрибках, на швидкість з бігу на дистанцію. Коли Сірко ледве пересувався на чотирьох після похорону батьків, Рудька двічі на день приходила до нього, ділилася з вовчиком їжею, яку мала. Коли бачила, що Сірко тужить, співала йому пісні – про весняний ліс, про сонце та небо, про життя. Вовк заспокоювався. Він вдячний був Рудьці за її щиру доброту. За якийсь час Сірко зміцнів і почав сам піклуватися про себе.
Настала весна – третя в житті вовчика. Сірко любив цю пору року. Коли вона приходила, він наче оживав, як річка, луг і ліс після зими. Вовчик ходив багато лісом, вдихав повітря – свіже, тепле, захоплювався цвітом – першим, ніжним, який пелюстя розкривав до сонця березневого, вербою любувався невисокою, яка росла поряд з його житлом і хизувалась перед іншими деревами, які були ще зовсім голі, бруньками-котиками – білими пухнастими.
За березнем квітень у ліс прийшов. Мінливим був напрочуд цього року - сонце то випускав на небо, то ховав за хмарами густими. Все ж за час, коли світило чуба виставляло, повітря й землю вигріти встигало. Але наприкінці першого тижня в квітні різко похолодало, температура зробилась мінусовою і з хмар посипав сніг. Вийшов вовчок із дому, побачив зміни у погоді, зажурився. Шкода йому стало трави, яка ледь-ледь пробилась, пролісків, анемон, верби, яка бруньки так гарно розпустила. «А як не витримають холоду вони? А як загинуть?» - вовк подумав. Сів на пеньок під деревом Сірко і почав вити.
Почула його плач лисичка Рудька. Вибігла швидко зі своєї хати, до вовка кинулася.
- Чого заводиш? Знову захворів?
- Ні. Все гаразд зі мною. Та рослини… Я боюсь, що вони не витримають морозу, що загинуть.
- Не плач. Вони міцні. Вистоять. Чуєш? Та і мороз довго не зможе тішитися владою. Весна його із лісу прожене – сонцю підкрутись градус, сніг розтане.
- Ти впевнена?
- Так. Старша ж я за тебе. Тож бачила уже таке. Так що ти надто не журись, а думками, вовчику, зберись і з вірою вступай у день новий.
- Ти знов мене підтримала, повчила. Дякую тобі, Рудько дорога. Навіть не знаю, що би я без тебе робив у цьому світі, в цьому лісі? Нумо до мене, пригощу тебе сніданком.
- Гаразд.
Коли вовчок з лискою поїли, то почали книжки читати, а потім малювали – небо, сонечко, весну. Після обіду надвір вийшли і вирішили лісом походити. Коли добрались до верби старої, побачили, що без бруньок вона, але з листочками зеленими, малими.
- Ти бачиш, листя не скрутилось? – мовила Рудька.
- І квіти не зігнули свої голови, і травка молода не впала, - закричав Сірко.
- І ми тримаймося! – сказала лиска. - Давай, тут потанцюємо, біля верби. Покажемо їй, лісові, світу, що ми сильні.
- Давай!
Друзі пустилися в танок. Квіти, трави й верба їм радо плескали. За три дні холод відступив.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1037202
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 07.04.2025
Чомусь не хочеться зимі у квітні спати.
Обклала снігом тіло, вибігла із хати
І Україною пішла, як королева.
Морозом дихала на трави і дерева.
Як вітра стріла, узяла його під руку,
- Ану додай моїй ході азарту, звуку, -
Йому сказала. Підживив їй хіть і сили.
Кущі, дерева захиталися, завили.
Але свій цвіт – ті, що розквітли, не втрачали.
Стрибали білки в парках, пташечки співали –
Синиці та вільшанки. Дятли туркотіли.
Навіть лелеки гордо парами летіли.
Отож не тішся, зимо, і вертай додому.
Змети із тіла сніг і випий собі брому.
Весні не псуй картину, не роби їй тру́си.
Квітень – синок її, тепло носити мусить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1037155
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.04.2025
КАЗКА
Матвійко навчався в ліцеї. Він був учнем 4 класу. Хлопець гарно вчився, слухав батьків, ріс старанним та допитливим хлопчиком. У вільний час Матвій любив зі своїм другом Олегом ходити по парку або їздити велосипедом. А ще він читав книжки. І не тільки художні – казки, вірші, оповідання, а й наукові, з яких міг дізнатися щось про зірки, планети, про рослинний і тваринний світ.
Якось, коли Матвійко вийшов з дому (це було в суботу), то побачив сумну картину – на їхнього дворового кота Білика напали двоє чужих котів – чорний та рудий. Білик захищався, як міг, але чорний і рудий були більшими і сильнішими, чорний відгриз Білику частину вуха, з рани пішшла кров. Матвій швидко взяв віник, який лежав під сходами, і почав ним відганяти скажених котів від бідного Білика. Йому досить швидко вдалося прогнати чужинців. Вони побігли й заховалися за сусіднім будинком.
- Як ти чуєшся? – спитав Матвій у кота.
- Болить вушко і права ніжка. Дуже-е-е!
- Значить треба тебе до лікаря відвезти.
- А може, само заживе?
- Може. Але краще до лікаря звернутися. Він кров зупинити, рану обробить, ну, й ніжку огляне. Лежи. Я таткові зараз своєму зателефоную. Він удома.
- Гаразд, - відповів Білик.
Кіт зажмурив очі й тихенько стогнав. Матвій задзвонив татові, розповів йому про пригоду, яка сталася в їхньому дворі, й попросив відвезти Білика до ветеринара. Тато погодився допомогти постраждалому котові. Він вийшов надвір з тазом і великою корзиною. Обережно поклав кота в таз, таз помістив у корзину й поніс її до автівки, яка стояла недалеко від дому. Матвій почалапав за ним. Він сів на заднє сидіння біля кота і всю дорогу заспокоював його.
- Все буде гаразд, - казав, - не бійся, лікар-ветеринар допоможе тобі.
І він допоміг – обробив рану, наклав гіпс на лапу (вона була зламана), виписав ліки, які тато відразу купив у ветеринарній аптеці.
- Тату, може, ми візьмемо кота до нашого помешкання? Ну, хоч би нас час лікування! – мовив Матвій і зашморгав носом.
- Не скигли. Візьмемо. Зі зламаною ногою йому небезпечно буде залишатися одному надворі. Тільки опікуватися ним будеш ти. В мене і в мами і так багато обов’язків.
- Звісно, буду. З радістю. Дякую тобі, дорогий татусю.
Білик, почувши розмову хлопця з татом, усміхнувся крізь біль і стрес, які пережив.
Три тижні кіт жив на лоджії в Матвія (це було в літню пору). Хлопець його годував, лікував, лоток за ним чистив. А коли рана на вушку в Білика зажила, ніжка перестала боліти і кіт міг уже нормально ходити, то сталося непередбачуване. Білик сказав хлопчику:
- Випусти мене на волю, Матвію. Я собі сам тепер зможу раду дати. А за те, що ти не залишив мене в біді, хочу тобі віддячитись.
- Але як?
- Я можу два твоїх бажання виконати – одне таки зараз, друге – не швидше, ніж за добу.
- Ти жартуєш?
- Зовсім ні. Що б ти хотів?
Хлопчик задумався: «Попросити новий телефон? Самокат? Велику енциклопедію «Про все на світі»? А, може, те, про що я давно мріяв – політ на іншу планету? О, це було б круто. Але хіба ж кіт таке виконає?»
- Говори, що надумав, - мовив Білик. - Виконаю твоє бажання, якщо воно, звісно, нікому шкоди не принесе.
Матвій заплющив очі і сказав:
- Хочу в космос полетіти, на іншій планеті побувати.
- Полетиш. Побуваєш, - твердо мовив кіт.
Коли хлопець розплющив очі, то Білика біля себе вже не побачив. Пробігся квартирою – нема кота ніде. Мов випарувався. Хлопець знову заплющив очі й коли їх розплющив, то стояв уже на полі за містом біля космічного корабля і був одягнений у скафандр. Коли подумки спитав сам себе: «Кіт справді виконав моє бажання?», то почув позаду себе: «М’яв». Матвійко обернувся, але Білика не побачив. «Почулося, мабуть, мені його нявкання, - подумав. - А, може, і ні. Дивний цей Білик. Не кіт, а якийсь чарівник».
Матвій відчинив двері на кораблі, зайшов до нього. Потім двері зачинив і натиснув на червону кнопку, де писало «пуск» і, дивлячись в ілюмінатор, злетів увись. Летячи, він бачив різні планети – великі й малі. «На якій, цікаво, опинюсь я?» - думав. Опинився на гарній, на фантастичній, на тій, яка йому з-поміж тих, які бачив у космосі, найбільше сподобалася.
Коли корабель сів на її фіолетово-лілово-голубу поверхню, Матвій натиснув на жовту кнопку біля дверей. Вони відчинилися. Хлопець вийшов з корабля і пустився в мандри. Довго Матвій ходив по незвичній поверхні, на якій не було ні землі, ні трави, але росли незвичні рослини – великі срібно-лілово-фіолетові квіти, ростом з дерево. Цвіт їхній нагадував пух.
Хлопець не міг відірвати від дивних квітів свого погляду. Таких він ще ніколи не бачив. Та окрім квітів, на цій планеті, здається, більше нічого не росло. Здалеку виднілися невисокі гори, які були голими, під ногами лежало гостре каміння. Ні людей, ні тварин, скільки йшов, Матвій не побачив. Довкола почало темніти. І хоч шолом хлопця світився, йому зробилося лячно. Він захотів побачити маму, татка, друга, захотів знову опинитися у своєму місті, в своїй квартирі. Захотів їсти, пити, лягти у своє ліжечко. Засумував. По-своєму гарна, звісно, планета, на якій він опинився. За горами, може, й річка є. Але живих істот тут немає. На планеті Земля краще! На ній є багато різноманітних рослин і тварин. На ній живуть люди, серед яких його мама, тато, однокласники, друзі-сусіди, а ще дід і бабуся, які проживають в селі. На ній є дивовижні сади і поля, ліси і степи, моря, озера та ріки. На ній, що там казати, є багато прекрасних речей! Тільки б люди вміли їх бачити, цінувати, берегти! Хлопчик розвернувся і пішов назад до свого корабля по слідах, які лишив. Світло із шолома, а потім і з корабля не дало йому збитися зі шляху. Коли Матвій зайшов до середини літального апарату, то одразу заснув, бо стомився від довгої подорожі. Вранці, збудившись, знову вийшов надвір, полюбувався дивними пуховими квітами, які росли довкруж, а тоді сказав:
- Не знаю, Білику, чи ти чуєш мене, але доба минула, тож я хочу, щоби ти виконав моє друге бажання.
Кота Матвій перед собою не побачив, але його «м’яв» почув. Тож мовив:
- Бажаю повернутися на свою планету Земля, до свого рідного краю, тобто, до України, до міста, де стоїть моя школа, до дому, де живуть мої батьки.
Тільки промовив це хлопець, як знову почув «м’яв». Зрадів вельми, зрозумів, що кіт виконає те, що він просить. І так сталося.
Космічний корабель злетів і за якийсь час наблизився до Землі, на якій містилася і його країна із зеленими лугами, із барвистими квітками, з кущами червоної калини й гучними, дзвінкими піснями солов’я. Коли космічний корабель приземлився, Матвій вийшов з корабля і сказав радісно:
- Здрастуй, рідна земле! Я мав мрію – побувати в космосі, на іншій планеті. Моя мрія здійснилася. Та мушу визнати, що немає у Всесвіті кращого місця, ніж те, де ти народився, де зробив свої перші кроки, сказав перші слова, де навчився читати, писати, рахувати, де мати тебе пестила, годувала, мудрості навчала, де тато тебе возив до дитсадка, вчив цвяхи забивати й у лісі гриби збирати.
Підійшов Матвійко до дуба, що ріс у дворі, притулився до нього обличчям, обняв його й відчув силу й ніжність, яку дерево дало йому. «Дякую тобі, дубе!» - мовив. Тоді ліг на траву, відчув її м’якість і доброту. Й траві подякував. Коли встав, то корабля космічного на тому місці, де він його залишив, не побачив. Зник корабель. Підбіг хлопець до куща, під яким Білик любив лежати, не знайшов там його.
- Білику! Білику! – закричав.
Не відізвався кіт.
«Може, мені тільки здалося, що я був на іншій планеті?» – подумав. Хлопець запхав руку до кишені. З неї він витягнув частинку срібно-лілово-фіолетового пуху, тобто, цвіту тієї квітки, яка росла на незнайомій йому планеті, яку він сам для себе назвав Фіолетка. «Значить, я таки був на іншій планеті!» - мовив уголос.
- Матвійку! – закричала мама з прочиненого у кухні вікна. – Борщик щойно зварився. Ходи додому.
- Іду, матусю, - відповів їй син.
«Зараз обійму маму – рідненьку, тепленьку, дбайливу, добреньку, і з’їм дві миски борщу, - подумав хлопець. – Бо ж я голодний, як вовк!»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1037105
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 05.04.2025
В квітні дощ пустився у бої.
Тиждень лив, усе, що міг лиш, поїв.
На лужку пішла у ріст травичка.
Квіти освіжили свої личка.
У дерев, що вчора були голі,
Листячка з’явилися не кволі.
А як сонце вже здійняло крила,
Пелюстки магнолія розкрила.
Вийшли діти, як сніданок з’їли,
Цвіт уздріли і умить зраділи.
Сонце щоки їм поцілувало.
"Дякую!» - світилові сказали.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1036957
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.04.2025
Ти щоденно вриваєшся вітром в нутро моє,
Кров у танець заводиш, вливаєш кисень в клітини.
Ти є той, хто увагу мою, наче каву, п’є,
Час ковтає, як спраглий ґрунт з хмарини краплини.
Через мряку війни ти ведеш мене до мети,
У дорозі світиш вогнем правди, зваби і віри.
Важко було б мені вперед крізь завади йти,
Як тобою б не штопала в серці від болю діри.
Я не знаю, зійдемось з тобою колись чи ні
Хоч на день чи на ніч, на години якісь, хвилини.
Але знаю точно лиш це – ти потрібен мені,
Бог спровадив тебе на мої життєві стежини.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1036925
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.04.2025
Зажурився сірий зайчик. Сонечка нема.
Мряка висне, холод скаче, йде з теплом у змаг.
Три дні квітень ходить краєм в парі із дощем.
Трави мочить і калюжі робить, родить щем.
Соловей побачив зайця, недалеко жив.
Як дізнався, чого плаче, мовив:
- Не тужи.
Дощ землі потрібен дуже, маєш знати ти.
Він дає кущам, деревам і траві рости.
- І грибам, - сказала білка, - дощ потрібен теж.
- Виростуть, матимеш їжу? – запитав.
- Авжеж.
- Добре, плакати не буду.
- Обіцяєш?
- Ок!
Взялися за лапки друзі та й пішли в танок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1036715
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.03.2025
Присвята засновниці фестивалю "Книжкова толока," ГО "Львівський книжковий дворик на колесах"
Присвята засновниці фестивалю "Книжкова толока, ГО "Львівський книжковий дворик на колесах"
Вона – зоря, яка зійшла над Дроговижем.
Й не тільки Львівщину осяяла, весь край.
Сама пізнала книги силу, дивовижу
І інших кликала ввійти в словесний рай.
Любов до книги їй матуся передала.
З тих пір тулила її часто до грудей.
В Стрию книгарню і у Львові заснувала
І стала янголом для книгових людей.
Не клала жодному із них тавро невдахи,
Складала графіки їх виступів і стріч.
Словом єднала південь, північ, схід і захід.
І завжди сипала добро і блиск із віч.
Хотіла, щоб література України
Неслась, дзвеніла , наче річка навесні,
Не зазнавала ні гоніння, ні руїни,
За це подяку їй складаєм ми усі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1036385
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.03.2025
Казка
Коли зайчик Веселун підріс, навчився добувати, готувати їжу, то подякував батькам за їхню опіку і пішов у світ широкий свою власну долю шукати.
Спочатку жив у нічийній нірці, яку собі заздалегідь приглядів, а потім побудував дім. Ні, не за батьківські кошти, за власні. Де взяв їх? Заробив. Грибочки, які в ліску збирав, на лісовому ринку продавав. Птахи, білки, дикі кабани брали. А ще ягоди малини та ожини з кущів зривав, знав де вони ростуть. Продавав їх свіжими та вареними. Варені могли довго стояти. В невеликій кількості води зайчик їх на вогні біля річки варив, а коли суміш остигала, додавав до неї мед. І цей корисний солодкий продукт навчився вибирати вухатий із дупла, де жили бджоли. Працьовитий, розумний і беручкий до роботи був. Правда перед тим, як мед брати, Веселун одягав плащ, шапку із цупкого прозорого целофану й рукавиці. Ведмеді, косулі купували у зайця і ягоди, й варення!
Як зайчик будинок збудував? Коли ішов з дому, не вмів цього робити. Але дізнався про те, що в лісі живе будівельник – бобер Дримба, та й напросився до нього в помічники. Веселун по-різному допомагав Дримбі зводити будинки для тварин: подавав йому будівельні матеріали, інструменти, щось забирав, щось тримав, ну, і за роботою майстра спостерігав. За якийсь час сам навчився будувати дім. Та й збудував його для себе. Ще й гарно прикрасив дах – мушлями. Купив їх у рака.
Скопав перед хатою городець. Капусту, моркву посіяв на ньому. Радів, коли овочі виросли, достигли і він міг їх їсти.
Збудував ще й комірчину на подвір’ї, щоб у ній зберігати овочі, ягоди та різні інструменти. Та й зажив собі гарно.
Якось повз подвір’я Веселуна вовк проходив. Зупинився він, подумав собі: «Гарна хатина тут стоїть! Ще й город і комірчина є біля неї. Здалася б мені така власність. Цікаво, хто тут живе?» Та й побачив за мить, хто. Зайчик Веселун вибіг з хати і попрямував до комори.
Вовк виставив свою чорну хижу морду з-за дерева тай каже:
- Зайчику-білявчику, я тебе зараз з’їм!
- Не їж мене, вовчику-братчику. Я тобі пісеньку заспіваю.
- Гарну?
- Так.
- Гаразд, почекаю трохи. До пісень я не байдужий, співай.
Ось зайчик і завів:
Я зайчик не лінивий, люблю попрацювати.
Городець є у мене і тепла гарна хата.
Грибочки у коморі, капуста, морква є.
Люблю, як дощ танцює, як сонце виграє.
- Кінець пісні?
- Так.
- То тепер я вже тебе з’їм. В животі бурчить після твого співу ще більше, як до нього бурчало.
- Не їж мене, будь ласка! Я знаю ще одну пісеньку.
- Веселу?
- Так.
- Знаєш ти, на що тиснути! Пісні – це моя слабинка. Співай!
І зайчик завів:
Всім тваринам треба дружно в лісі жити,
Дні із радості, любові, праці шити,
Милуватися деревами і цвітом,
Весну радісно стрічати, осінь, літо.
Фрукти, овочі садити біля хати,
А ще злаки. Їх збирати, споживати.
Бути добрим, скрізь порядок наводити.
Вільний час є? Йти у танець, спів родити.
- Розчулив ти мене, - мовив вовк зайцю, пустивши сльозу, - цією піснею. Знаєш, я вже перехотів тебе їсти.
- Справді?
- Так.
- Тоді давай будемо дружити!
- Давай. Я відлучуся на декілька хвилин, квіти пошукаю. А тоді знову прийду, їх тобі принесу. Вийдеш, коли погукаю?
- Так.
Прийшов вовк хвилин за п'ятнадцять.
- Веселунчику, я вже тут! - крикнув.
Вибіг зайчик з хати. Вовк вручив йому квіти
- Приходь до мене завтра ближче до вечора, - мовив довговухий. - Зготую щось смачненьке. Вдень не матиму часу з тобою теревені розводити, будинок свій буду з паном борсуком видозмінювати.
- Прийду. І сюрприз тобі зроблю.
- Який?
- Побачиш.
Прийшов десь годині о сімнадцятій вовк.
- Зайчику Веселунчику, якщо хочеш побачити мій сюрприз, то виходь швидко.
- А ти мене не з’їси?
- Ну, що ти? Ми ж друзі тепер.
Вискочив з дому Веселун, а вовк з гітарою
стоїть.
- Ти вмієш грати на цьому інструменті? – запитав Веселун.
- Так.
- Тоді поможи мені винести стіл надвір, крісла і те, що я приготував нам на вечерю. Поїмо гарно, а тоді концерт влаштуємо.
- Гаразд, - сказав вовк.
Так і зробили. Зайчик юшку грибну виніс, пиріг із малиною, чай, який зварив із пахучих трав. Сіли собі за стіл обоє, повечеряли. А коли зовсім стемніло, розійшлися. Звідтоді сходилися час від часу, їли разом, заєць співав, вовк на гітарі грав, інколи танцювали – разом чи по одинці.
За деякий час звів заєць на одному із горбків хатину й вовкові. Захотів той мазанку. Отримав її. Правда, сіроманець лапи складеними не тримав, зайцеві помагав – глину місив, подавав її й усе те, що Веселун казав, робив.
Гарна вийшла хата – з дверима, з вікнами і з горищем. Як була вже готова, вовк запросив зайця до себе на новосілля. Довговухий не прийшов до друга з пустими лапами, приніс йому два горнятка і дві тарілки у подарунок. Зрадів вовк! Сіли за стіл обоє в хаті, почали їжу накладену косити. А як наситились, вийшли надвір. Сонце то світило, то ховалося за хмарку, пробігав час від часу вітерець, але надворі не було холодно. Вовк виніс з дому гітару і почав бренькати по струнах. Заєць заспівав. А потім разом тягнули пісні, які кожен із них знав. Як проспівали вісім пісень, почали прощатися.
Спів вовка та зайця почули інші тварини. Вони почали просити їх виступити в лісі.
- Зробіть нам сцену, виступимо, - сказав вовк.
- Зробимо. Але хай заєць організує всіх до роботи і покерує нею
- Займешся цим, Веселунчику?
- Звісно.
Та й закипіла робота під головуванням зайця. Звели тварини сцену.
Виступили на ній артисти. Прийшли їх послухати ті, хто хотів.
З того часу, поки не було снігу, вовк із зайцем щотижня давали концерт для лісових мешканців. Весело всім стало жити в лісі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1036304
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 25.03.2025
Як він співав, світ наче завмирав -
Птахи стихали, не гойдались трави.
А як останню ноту пісні брав,
Ловив у вуха оплески і «браво!»
Його любили люди за пісні,
За щиру душу і талант від долі.
За те що вносив радощі у дні,
Йому вклонялись верби і тополі.
Він буслом над деревами літав,
Коли творив своє музичне диво.
Все, що надбав, народові віддав
І світ лишив, хоч був іще не сивий.
Багато ще зробити б Ігор міг,
Як не скосили б крила, наче жито.
У сорок п’ять на білу хмарку ліг.
В пам’яті ж краю вічно буде жити!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1036094
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.03.2025
Котик Білявко був чудовим – красивим, акуратним, культурним, відповідальним. Він завжди складав іграшки, якими набавився, до скрині, яку змайстрував йому його дідусь - кіт Василь. В суботу - збирав порох порохотягом у своїй кімнаті і купався у ванні. Мамі навесні допомагав садити квіти на клумбі і поливав їх в час, як надворі було сухо.
Коли котик Білявко пішов до школи, вчитель Рудопишний не міг натішитися ним. Котик уважно слухав всі його розповіді, пояснення, відповідально ставився до виконання класних і домашніх завдань. Він ніколи не ліз під парту, як це робили Сіряк та Смугастик, коли їх втомлювала наука, не жував пиріжок, як це робили коти Чорнюк та Пушик, навіть, коли йому дуже хотілося їсти, не гиготів на весь клас, як Великий Хвостач, як щось смішне бачив чи чув, не бавився машинкою, як кіт Гостровухий, а тільки жадібно вбирав знання. І мав гарні результати! Отримував схвальні відгуки від учителя й високі бали.
А ще Білявко багато читав. Деякі книжки він брав у бібліотеці, деякі йому батьки купували. Якщо книга була цікавою, то Білявко міг читати її навіть у школі, під час перерви. Його однокласники в цей час виходили надвір, бігали, галасували, грали у «Лови», а він незрушно сидів на лаві і читав. А коли було холодно чи ішов дощ, то читав у класі чи в коридорі, сидячи на кріслі. Однокласники Білявка не до кінця розуміли поведінку Білявка, але поважали його, в їхніх очах він був великим, хоч ростом не вирізнявся з-поміж інших. Вдома Білявко теж читав книги, та часом у вихідний день чи після того, як виконав домашні завдання (їх задавали небагато), йому хотілося це робити в бібліотеці. Білявко брав книгу чи дитячий журнал і, зручно примостившись на великому м'якому кріслі, читав його. Котику було приємно знаходитися у читальній залі, де на стелажах містилося багато різних книг, кожна з яких несла свій зміст, мала свій запах.
Однак треба сказати, що кіт Білявко любив не тільки літературу, як його мама – вчителька котячої літератури пані Білопишна, як його бабуся Пуховинка – колишня бібліотекарка, а й математику. Любов до точних наук йому, мабуть, передалась від батька, який досконало знав їх. Тато Білявка – пан Кудлайко, закінчив технічний вуз і працював на автомобільному заводі інженером. Білявко довго думав над тим, до якого вузу має вступити він, яку спеціальність хоче здобути. І надумав. Після закінчення школи кіт вступив до університету в місті К., на математичний факультет. Однак художні книжки читати не переставав. Продовжував брати їх у бібліотеці, купував у книжковому магазині та на зустрічах із відомими письменниками.
Коли ж Білявко закінчив вуз, оженився на киці Хмарці й у нього з’явилися дві донечки – біленька Мила і сіренька Сила, то і сам почав писати художні твори. Спочатку читав їх своїм донечкам, дружині, а згодом видав книжку – «Світ прекрасний». До неї увійшло 25 складених математиком віршів для діток-котів, про діток котів.
Презентував пан Білявко свою першу книжку в дитячій котячій бібліотеці. Дітям-котам, які були присутні на зустрічі з новоспеченим письменником, його вірші сподобалися. Тож пан Білявко вирішив, що буде і далі займатися літературною діяльністю. До обіду він викладав математику студентам лісотехнічного технікуму, а після обіду, як мав надих, писав. Складав пан Білявко не тільки вірші для малят, учнів шкіл та студентів, писав також прозові казки та оповідання. Дітям, які знайомилися з творами письменника, вони подобались.
Якось кіт Білявко написав дитячу п'єсу, яку називав отак: «Щастя». Про ідею написання цієї п’єси він розповів на одній зі своїх зустрічей, які відбувалися в місті К. в рамках Книжкового фестивалю. Зачитав Білявко котам, які були присутні в залі, й деякі уривки із п’єси. Коли закінчив свій виступ, публіка, яка зібралася в залі, гучно йому зааплодувала. Як оплески стихли, пан Білявко відповів на запитання, які йому поставили слухачі. Деякі з них хотіли придбати його книжки з побажаннями і підписом, тож підійшли до письменника. Одна ж із присутніх на зустрічі кішок, підійшовши й купивши книгу «Щастя», подякувала пану Білявку за творчість і вручила йому квіти. Усміхнувся приязно пан письменник пані кішці і теж їй подякував.
Кіт Смугастий – режисер дитячого театру «Зірка», який разом зі своїм сином – котком Рудьком, прослухав виступ пан Білявка, теж купив у нього книгу. Письменник радо підписав її режисеру. Вдома пан Смугастий уважно прочитав книгу «Щастя» і був на сьомому небі від вражень. Режисер захотів поставити п’єсу, написану паном Білявком, на сцені, в дитячому театрі, де він працював. Але перед цим, звісно, мусив поговорити з письменником, отримати на це його згоду. Так як номера телефону пана Білявка режисер не мав, то почав шукати сторінку письменника у мережі «Фейсбук», якою і сам користувався. Коли знайшов, надіслав пану Білявку в месенджер таке повідомлення: «Я, кіт Смугастий, режисер дитячого театру «Зірка». Хочу сказати вам, що ваша п’єса «Щастя» мені дуже сподобалася. Хотів би її поставити у нашому
театрі. Чи даєте на це свою згоду?» «Так, - відповів йому письменник. – І з великою радістю». «Тоді напишіть мені номер свого телефону, і ми поговоримо про це. Адже вам потрібно буде підписати деякі документи». Письменник дав номер свого телефону. Пан Смугастий задзвонив йому наступного дня, й вони зустрілися, як і домовились, біля фонтану у міському парку. Смугастий приніс договір, в якому йшлося про те, що пан Білявко дає йому право на те, щоби ставити виставу за його твором «Щастя». Письменник його підписав. Потім вони разом пішли до нотаріуса, який завірив складений документ.
Уже за місяць в театрі відбулася прем’єра вистави «Щастя». Її із захопленням дивилися малята та учні – котики міста. Зал заледве вмістив тих, хто бажав подивитися виставу, адже вона, це знали ті, хто прочитав книгу, мала цікавий сюжет і щасливу кінцівку. І хоч на долю головних героїв - принца – кота Сміливого, і принцеси – кішки Красуні, випало чимало труднощів, вони все побороли, одружилися і почали разом проживати у чарівному замку, довкруж якого росло багато дерев, кущів та квітів, що були гармонійно розміщені.
На прем’єру вистави був запрошений кіт Білявко з родиною – з дружиною Хмариною й донями – Милою та Силою. Всім їм сподобалось, як режисер Смугастий поставив п’єсу «Щастя» і як котики-актори зіграли у ній свої ролі.
Звідтоді пан Білявко написав ще багато віршів, казок, оповідань, п’єс для дітей, видав багато книг. Деякі його п’єси та казки були екранізовані, за змістом деяких режисери поставили вистави, які показували на сценах театрів та будинків культури. Письменник Білявко був радий цьому. Та і як не радіти? Він знайшов свій шлях, він твердо ішов ним! І хоч іноді стомлювався, бо працював чимало, та не нарікав, бо розумів, що його праця потрібна, бо бачив, що його твори приносять радість малим котам, навчають їх мудрості, правди, народжують бажання шукати свою дорогу в житті та йти нею.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1036034
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 22.03.2025
Іду і бачу небо барвінкове,
Біленький цвіт, що виліз з-під снігів.
Мене цілує сонечко ранкове
Під шум дерев і звучний спів птахів.
Вдихаю день новий на повні груди
Й тепло весни. Душа іде в політ!
І хай так буде. Хай так завжди буде -
Після зими весна голубить світ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035864
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.03.2025
Ворона Арона жила у міському парку міста Л. Воно знаходилось на території України. Пташці жилося добре. Вона літала, співала, сідала на дерева та дахи будинків, спостерігала за навколишнім світом, прислухалася до тварин, людей і, зазвичай, легко знаходила собі щось із їди, коли її організм подавав сигнал: «Хочу їсти!». Тому не нарікала на свою долю, раділа кожній миті життя. Арона була досить розумною. Вона знала кілька тваринних мов і людську також – українську.
Одного дня, це було влітку, на світанні, ворона Арона побачила малу білку, яка лежала під деревом і стогнала.
- Що з тобою? – запитала Арона, коли сіла поруч із пишнохвостим чудом природи.
- Я випала з дупла й ніжки побила, - мовило білченя, - не можу на них стати.
- А де твоя мама?
- Мама лежить в дуплі, вона хворіє. Я їй хотіла їжу знайти і принесли, але мені це зробити не вдалося. Вийшла ж я з дупла тоді, коли ненька спала й надворі було темно, тож не зуміла злізти акуратно з дерева, зачепилася за гілку і впала на землю.
- А де твоє дупло?
- Не знаю. Вилізти на свій дуб я не змогла, лапки боліли, і маму кликати на допомогу не хотіла, вона і так ледве дихає. Тож вирішила віддалитися від дому, щоб не розбудити неню своїм стогоном, який так і просився вийти назовні. До того ж подумала про те, що, може, побиті лапки перестануть боліти за якусь годину і я зможу знайти їжу для нас обох. Полежала я трішки, біль не заспокоївся. Тоді я притиснула лапи до живота, накрила їх хвостом і почала перекати робити через голову, а заодно й поживу шукати. Та далеко закотилася й загубилася.
Ворона не знала, як допомогти бідній білочці.
- Ану покажи свої лапки, - сказала їй.
Білка показала. Ворона побачила, що пальчики напухли.
- Мабуть, ти їх таки зламала або сильно забила. Як твою маму звуть?
- Рудуля.
- Зрозуміло. Сиди тут, під березою, і не віддаляйся. Я спробую знайти твою маму.
- Гаразд, - мовило білченя і крізь біль усміхнулося.
Ворона пішла. Що десять метрів вона кричала:
- Білко Рудульо! Озовися. Я знаю, де твоє маля!
Отак кричачи, пташка обійшла, а потім ще й облетіла весь парк. Але мама травмованого білченяти так і не озвалася до неї. Повернулася Арона до берези, під якою білченя залишила, а його немає там. «Хвора мама маля знайшла і забрала зі собою, чи воно саме докотилося додому? А, може, хтось недобрий скористався тим, що білченя не могло втекти і з’їв його?! Тільки не це! О, Боже! Тільки не це!» - зарепетувала Арона.
Вона так і не дізналася правди. Але твердо вирішила, що стане лікаркою, навчиться надавати медичну допомогу тваринам, які будуть її потребувати.
Арона питала в багатьох тварин парку, чи не знають, бува, вони про те, де в їхньому місті знаходиться медичний навчальний заклад. Ніхто з тих, кого вона про це запитувала, не знав цього. Але, як то кажуть, на ловця і звір біжить. Тож Ароні невдовзі вдалося отримати потрібну інформацію. Це сталося в одну із неділь червня. Був теплий погожий день, у міському парку гуляло багато людей. Ворону зацікавили люди, які прийшли до парку із собакою. Арона сіла на дереві, що стояло біля лавки, на яку сіли люди, і почала слухати їхню розмову. Дівчинки років десяти та її мама мило спілкувалися між собою. Пес – вівчарка німецької породи, в якої на шиї був ремінець і до нього прив’язаний поводок, лежав біля їхніх ніг. Говорили люди про собак. Мати розповідала доньці про те, які хвороби можуть бути у псів, якщо їх неправильно доглядати – пускати в місця, де викидають сміття, наприклад, давати некорисну їжу.
- Ти і студентам ветеринарного університету, яких навчаєш, про це розповідаєш? – запитала дівчинка.
- Так.
- А у ветеринарній лікарні, де теж працюєш, лікуєш тварин чи лише оглядаєш?
- І оглядаю, і лікую, і проводжу навчальну практику для студентів нашого ветеринарного університету, тобто, вчу їх, як потрібно надавати тваринам першу медичну допомогу і лікувати від хвороб.
- Нашому Рексу пощастило! Він має не тільки добру, дбайливу господиню, а ще й дипломовану медикиню-ветеринарку. Пам’ятаю, як ти йому лапку лікувала, коли він скочив у дворі на скло і порізав її. Лапка швидко в Рекса зажила.
Ворона слухала все, про що говорили дівчинка і її мама, з відкритим дзьобом. В її очах з’явився блиск, а із душі… надія проросла. Коли між мамою й донькою запала тиша, Арона запитала у собаки:
- Рексе, а чи знаєш ти, де міститься той навчальний заклад, в якому працює твоя господиня?
- Звісно. А навіщо ти про це питаєш?
- Бо я хочу вивчати ветеринарну медицину.
Пес розсміявся.
- Що з тобою, Рексе? – спитала дівчинка.
- Та тут ворона питає, чи знаю я про те, де міститься ветеринарний університет, в якому твоя мама, а моя господиня, працює. Сказав я їй, що знаю.
- А навіщо вороні це?
- Хоче вивчати медичну справу.
Пес знову залився сміхом. Дівчинка теж усміхнулася.
- Скажи цій пташці, друже, що там тільки люди вчаться.
Рекс передав те, що мовила дівчинка.
- Та почула я відповідь, - сказала Арона.
- Ти знаєш людську мову, як і я?- здивувався пес.
- Так.
- Ця ворона знає людську мову, - повідомив своїй господині Рекс. – Може, і справді вона змогла б навчатися в університеті разом із людьми?
- Ні. Її туди не пустять.
Зажурився пес. Скривив морду.
- Чула відповідь? – мовив він, дивлячись зі смутком в очі Ароні.
- Авжеж. Шкода, що так.
- А знаєш, - сказав пес, - мені тут прийшла одна думка. Ти б могла, сидячи за вікном на підвіконнику, слухати лекції. Ти ж птаха, кружляєш над землею, де хочеш, тож можеш долетіти до будь-якого поверху будови, сісти на який захочеш підвіконник.
- Точно. Тільки мені потрібно знати, де саме знаходиться ветеринарний університет.
- Я покажу тобі. Попрошу Софійку, щоби прогуляла мене містом, довела до місця праці своєї мами.
- Про що ти там, Рексе, з вороною говориш? – спитала пані Тетяна – мати Софійки. – Знайшов собі нову подругу?
- Так. Ворону. Вона мудра і хороша.
- Прощайся, будь ласка, з пташкою. Нам треба повертатися додому.
- Ще одну хвилинку, і я готовий іти.
- Гаразд.
Пес наблизився до Софійки і прошепотів їй у вухо:
- А ти змогла б завтра після школи мене містом вигуляти?
- Думаю, що так. А чого ти про це питаєш?
- Хочу, щоб ти повела мене до ветеринарного університету. Але перед тим до парку зі мною заскочила.
- Навіщо?
- Моя нова подруга – ворона Арона, чекатиме нас у парку. Вона з нами прогулятися бажає. Ми підемо, а ворона за нами полетить, хоче таки знати, де знаходиться ветеринарний університет.
- Гаразд.
Пес почав переповідати свою розмову із Софійкою вороні.
- Та чула я все, знаю ж людську мову. Чекатиму вас завтра по обіді, сидітиму на цьому ж місці – на дереві поблизу лавки. Дякую тобі за допомогу, Рексе – мовила псові.
Той усміхнувся і сказав:
- Завтра дякуватимеш, коли покажемо тобі зі Софійкою те, що бажаєш.
- Тоді до зустрічі! – відповіла і помахала крилом.
- Ну, тепер ми можемо йти додому, - проспівав Рекс, дивлячись на Софійку.
- Ходімо додому, мамо, - мовило дівча.
І вони пішли.
Наступного дня дівчинка та пес повернулися. Ще здалеку Софійка побачила ворону, яка сиділа на гілці біля лави, на якій вона вчора сиділа з мамою. Арона дуже зраділа, коли її нові друзі наблизились до неї. Вона цьомкнула дзьобом пса в шию, а дівчинці сіла на плече і мовила: «Пррри-віт, подррру-го!» Софійка весело загиготіла. Утрьох вони жвавою ходою направилися до ветеринарного університету. Хвилин за сорок були вже біля нього. Ворона спостерігала за дорогою, якою йшла дівчинка із собакою, запам’ятовувала її. Пам'ять ворона добру мала.
Тож наступного дня зранку добралася без замороки до навчального закладу. Студентів, викладів ще не було у вузі, а вона вже сиділа на великому зеленому дереві, яке росло на території вузу біля доріжки, що вела до його входу, і накаркувала собі щасливу долю.
Недовго вслухалася в ранкову тишу двору
ветеринарного університету. Хвилин за двадцять її наповнили гучні звуки – тупання ніг, розмови, щирий сміх студентів і викладачів, які крокували до навчального закладу. Коли продзвенів дзвінок на заняття, Арона підлетіла до одного з вікон будівлі, сіла на підвіконня і почала уважно слухати те, що говорив викладач. Їй було цікаво це робити. Коли ж студенти вийшли із приміщення на перерву, залишила підвіконник і вона, кружляла подвір’ям, довкілля вивчала. Вже в перший день вороні вдалося «побувати» на різних заняттях. Найбільше їй сподобалась медична і природнича науки. Ворона сідала на підвіконня кабінетів, де сиділи студенти різних курсів, залишалася ж до перерви на тих, з приміщень яких могла почути щось про медицину чи природу. Те, що говорив викладач і студенти, птаха швидко запам’ятовувала. Отак і навчалася у вузі ворона Арона. Згодом пташка зробила собі гніздо на одному з дерев у дворі університету і вже не літала щодня з парку до вузу, з вузу до парку, хіба що у п’ятницю по обіді неслася до рідних місць, а в понеділок зранку поверталася до гнізда біля вузу. Мудру ворону помітили викладачі і студенти. Але не гнали її з підвіконня її. Нічого поганого пташка не робила – у вікна не стукала дзьобом, не голосила. Просто сиділа собі на підвіконні, дивилася на викладачів, на студентів і слухала їх уважно.
За якийсь час всі учасники навчального процесу звикли до пташки. На перерві навіть її їжею пригощали – канапку зі сиром чи тістечко смачненьке давали. Дякувала ворона їм за це сердечно.
За рік Арона отримала дуже багато знань. Вона прослухала безліч лекцій з медицини та природознавства, які проводили викладачі для студентів різних курсів. І тепер захотіла здобути практику. Про це вона сказала Рексу, з яким час від часу Софійка навідувалася до ветеринарного університету. На подвір’ї вузу або за його загорожею пес із вороною спілкувалися.
- Софіє! – якось сказав Рекс дівчинці. - Моя подруга Арона здобула багато медичних знань, сидячи на підвіконниках кабінетів і слухаючи лекції викладачів, які проводили заняття для студентів. Тепер вона хоче набратися практики, хоче побачити, як надають медичну допомогу хворим тваринам.
- Поговорю про це зі своєю мамою. Вона ж два дні на тиждень працює у ветлікарні.
- Гаразд. Не забудь.
- Не забуду.
Софійка зробила те, що пообіцяла. Вговорила маму, щоб вона впустила ворону Арону до свого медичного кабінету в лікарні. Правда, перед тим дзьоб і лапи обробила їй антисептиком.
Коли ворона вперше із пані Тетяною увійшла до кабінету, то була дуже зворушена побаченим, пані Тетяна вправно і швидко надавала медичну допомогу хворим тваринам. Першим пацієнтом, який потрапив до неї у той день на прийом, тобто, його привезли на ліжковій колясці, був бурий ведмідь. Він, як виявилось, робив у лісі пробіжку, біг із верху гори до низу, зачепився лапою об корінь дерева і покотився вниз. Як наслідок – зламав собі одну лапу і потовк тазову кістку. Мама Софійки зробила бурому укол – ввела знеболюючі ліки, потім вправила кістку на лапі й туго обмотала її. Після цього таз оглянула. На ньому були забої, але переломів не було. Про це свідчив рентген, який ведмедю вже встигли зробити.
Тож пані Наталя тільки обробила бурому рани і заклеїла їх пластиром. Ведмідь трохи посопів, але вдячний був лікарці за допомогу.
- А ти, що тут, вороно, робиш?- запитав він в Арони, коли його вже хотіли вивозити на возику з кабінету.
- Вивчаю досвід пані Тетяни. Хочу, як вона, лікаркою стати.
Розсміявся ведмідь, та так голосно, що аж настільна лампа догори підскочила.
- Ну, ну! – насварила пані Тетяна ведмедя. – Не шуміть.
- Вибачте, - сказав він. – Вдячний вам, шановна, за все.
Ворона усміхнулась. Пані Тетяна теж, хоч і не зрозуміла нічого з того, що ведмідь сказав.
- Ну як тобі перший день? – спитала лікарка в Арони під кінець зміни.
- Трохи страшно. Тварини приходять з різними болячками. І ви все про їхні хвороби знаєте, всім допомагаєте. Чи я так зможу?
Пані Тетяна не знала воронячої мови, але інтуїтивно відчула, що пташка їй мовила.
- І ти навчишся всього, якщо будеш уважно спостерігати за тим, що я роблю і слухати, - мовила жінка. - Будеш?
- Буду!
Ворона продовжувала вивчати ветеринарну медицину – і слухала лекції, і спостерігала за тим, як пані Тетяна надавала медичну допомогу тваринам. А ще Арона думала про те, що хотіла б відкрити власну лікарню десь на окраїні парку чи лісу. Але де взяти гроші для того, щоби побудувати її, щоб наповнити кабінети різною медичною апаратурою, меблями? Недовго парила голову птаха над цим. Знайшовся той, хто допоміг вирішити їй її проблему.
Якось, це було восени в нічний час, Арона почула незвичний протяжний скрип і гучний звук за межею подвір’я університету – з боку траси. Витягнула пташка голову зі свого гнізда й побачила чорну автівку, що лежала догори дриґом у кюветі. Підлетіла ворона хутко до неї і крізь віконце побачила чоловіка, який закотив очі й наче не дихав уже, з його голови кров текла. Взяла пташка камінь у дзьоб, вибила ним бічне вікно, залетіла до машини. Знайшла аптечку, витягнула звіди те, що було потрібним для того, щоб надати першу допомогу водію. Дала понюхати постраждалому нашатир – не прийшов до тями. Почала йому робити зовнішній масаж серця і штучне дихання – розплющив очі. Потім обробила рану, перемотала бинтом голову. Намучилась із травмованим, але він ожив, задихав.
- Я живий? – спитав.
- Так. Завдяки мені, до речі, - мовила ворона людською мовою.
Чоловік аж рота розкрив.
- Ти з казки прийшла чи я вже в іншому світі?
- З казки, - відповіла Арона і витягнула з кишені постраждалого телефон, на щастя він не розбився. – Дзвони на швидку, - мовила.
Водій задзвонив.
- Що хочеш за те, що врятувала мені життя?- спитав чоловік у ворони.
- Не знаю, чи ти зміг би мені дати те, що я б хотіла. Ти багатий?
- Небідний.
- Я мрію мати власну лікарню, в якій могла б лікувати хворих тварин. Багато чого я вже знаю і вмію. Була вільним слухачем у ветеринарному університеті, проходила практику у ветеринарній лікарні.
Чоловік не розсміявся, а тільки сказав:
- Я відчув на своїй шкірі, що ти гарна лікарка. Буде тобі лікарня. Обіцяю! Де тебе можна буде згодом знайти?
- Біля ветеринарного університету. У мене там на дубі при вході житло є.
- Знайду тебе. Обов’язково!
- А як так сталося, що ти опинився в кюветі?
- Мене збила вантажівка.
- І її водій утік з місця злочину?
- Ну, так. Немає його, як бачиш, тут.
Під’їхало дві автівки – поліцейська і швидка допомога. Поліціянти відчинили дверцята, витягнули з машини чоловіка, медики забрали його до лікарні.
Через три тижні той чоловік, якого збила вантажівка, на білому автомобілі під’їхав до ветеринарного університету. Біля нього сидів якийсь бородатий тип. Постраждалий знайшов ворону на подвір’ї вузу і сказав їй:
- Ще раз дякую тобі, вороно, за все, що ти зробила для мене. Про те, де ти хочеш будувати лікарню і як вона має виглядати, розкажеш оцьому бороданю, моєму другу, архітектору пану Івану.
- Гаразд.
За місяць на окраїні лісу лікарня вже була побудована. До неї привезли все, про що попросила Арона. Радощам ворони-медикині не було меж. Здійснилася її заповітна мрія – вона буде працювати лікаркою, лікуватиме тварин! У своїй лікарні!
І Арона поринула в роботу. Вона взяла на роботу собі помічників – тих, які за отриманий щомісяця пакет харчів прибирали лікарняні приміщення, тих, які приймали виклики, готували їжу для тварин, яким потрібно було на певний час залишитися в лікарні. Найняла водія медичної машини, двох санітарів. Життя закрутилося – нове, лікарське. Багатій, якого вона врятувала від смерті, допомагав їй всім, чим міг. А міг він багато. Долучилася коштами і міська рада міста, і волонтерська організація «Люди тваринам!
Першим пацієнтом ворони Арони був зайчик Ох. Він отруївся зіпсованою їжею, яку викинули в лісі люди. Щоб зайчик не боявся, лікарка усміхнулася малому, дала йому м’якого іграшкового ведмедика, і лиш тоді стала його оглядати. Коли встановила діагноз, то назначила малому лікування. Малому вуханю стало легше вже після першого прийому ліків, розчинених у воді. За три дні, які зайчик провів у лікарні, він одужав. І дуже радів цьому. Білий вухань станцював із вдячності пані вороні танок у своїй палаті.
- Не їж більше те, що хтось викинув.
- Не буду, - відповів. – Дякую вам, шановна пані Ароно, за лікування!
- Будь здоровий, зайчику!
Щодня до ворони приходили хворі тварини. Тих, хто не міг сам іти, привозила швидка допомога. Звістка про те, що в лікарні під лісом міста Л, є лікарня, в якій працює мудра лікарка ворона Арона, розійшлася по всій області і навіть далеко за її межами. Багато хворих тварин хотіли попасти до неї на приймання. Арона всіх радо приймала.
Згодом вона почала передавати свої знання іншим тваринам для того, щоб вони допомагали їй лікувати хворих, бо самій їй уже важко було справлятися. Пацієнти дякували вороні за її добре серце, за міцні медичні знання та вмілі руки. Нерідко після несли вони пані Ароні квіти чи якісь смаколики після того, як одужували. Смаколиками лікарка ділилася зі своїми працівниками або з хворими, якщо їх можна було їм вживати. Пані Арона заслуговувала на вдячність. Не забував про неї і той багатий дядько – Микола Іванович, якого ворона вирвала із рук смерті. Час від часу навідувався до ворони Арони, питав її, чим ще може допомогти. Не зловживала його приязню лікарка-пташка, але й не відмовлялася від допомоги – тієї, що конче була їй необхідна для якісного виконання медичних послуг. Згодом пан Микола заснував Фонд допомоги лікарні Арони. І кошти почали поступати до нього звідусюди. Міська рада теж допомагала, чим могла. Тож коштів вистачало і на забезпечення їжею працівників та хворих, і на ліки, і на ремонт апаратури. Ворона Арона вже не проживала ні в парку, ні біля ветеринарного інституту, вона мала мешкання зі всіма зручностями біля своєї лікарні. В гості до лікарки Арони на вихідних нерідко приходила Софійка із собакою Рексом. Спочатку вони пили чай із тістечками за столиком біля хатини Арони, а потім гуляли разом парком.
Мер міста Л. нагородив Арону орденом Милосердя. Пишалася птаха цією нагородою, хоч і не носила її на грудях, не ходила з нею ні на роботу, ні на прогулянку. Ворона була щаслива від того, що доля дозволила їй здійснити свою мрію, що вона може лікувати тварин, може комусь продовжити життя, комусь покращити його, а, значить, недарма живе на планеті Земля.
І ти, дитино, мрію май, ґав не лапай, іди до своєї мрії твердими кроками. Хай тобі все вдається!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035772
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 19.03.2025
Казка
У старому карпатському лісі росло багато дерев, жило багато тварин. Лисичка Уга та вовчик Гоп мешкали по сусідству. Часто вони разом гуляли, в ігри грали. А у свята влаштовували спільний обід. Після того, як наїлись, пісні співали, танцювали.
Ось і сьогодні, у день Дуба, вирішили трохи розважитись. Вовчик приніс дров і шматок м’яса, лиска – гриби, казанок, ніжки до казанка, шомполи і всілякі спеції. Та й почали чаклувати над обідом. Уга м’ясце порізала й поклала його в казан з водою й приправами, потім почистила й порізала гриби. Гоп розклав вогонь, увігнав краї палиць в землю, поклав на них казан. М'ясо нанизали на шомполи та й пішли дуб, що недалеко від вогню ріс, вітати зі святом. Поки дереву довго жити бажали й довкруж нього скакали, дрова майже на вугіль згоріли.
Тоді й поставили м'ясо смажити. Як було вже готовим до вживання, взяли кожен по одному шомполу собі. Та тут враз похолодало, вітер налетів.
- Що робитимемо? – запитала лиска вовка.
- Я ще кілька дров запалю, щоб нам холодно не було, поки м'ясо їстимемо.
- Гаразд.
Гоп запалив вогонь. Друзі почали їсти м'ясо, хвалити його, а вітер ганити.
- Ти, такий-сякий вітре, чого сюди прилетів, свято нам зіпсував? Іди до міста чи до села, там твори свої діла! А нас не чіпай, втікай, ліс залишай!
Та вітер і не думав їх слухати. Ще з більшою охотою почав дути.
- Мабуть, не вступиться звідси цей хуліган, - мовила лисиця. - Треба тікати звідси, в дім ховатися, щоб не застудитися.
- Ти права, - відповів їй вовк.
Уга з Гопом м'ясо похапцем з’їли, причандалля, яке принесли зі собою, склали та й побігли додому.
А вітер гарячі вуглини розворушив, вогонь, що причаївся в них, роздмухав і поніс його по травах, кущах та деревах. Наздогнав він і вовка з лисицею. Злякалися вони. Гоп сказав:
- Вітре, пробач мені за те, що з тобою неприязно розмовляв. Ти і добре діло робиш – остуду тілам розпареним даруєш у спеку, насіння з рослин зриваєш і розносиш по землі, проростає потім.
- Пробач нас, вітре-е-е! - завила Уга, коли вогонь гарячими устами почав цілувати її спину.
- Гаразд. І ви мене пробачте. Я не хотів палити ліс. Просто летів собі, бо сил набрав, та й не думав я, що із вуглин вогонь може вирватися. Зараз попробую вас врятувати.
І врятував. Взяв на крила лиску та вовка і поніс їх у ярок, наповнений водою і болотом.
- Дякуємо тобі, вітрику-у-у! – закричали радо тварини, коли плюснулись у неглибоку воду.
І хоч вогонь трохи обпік їм лапи і димом нагодував, все ж не спалив на попіл. Живі!
Сова, що сиділа на дубі і все це бачила, витягла з дупла мобільний телефон, задзвонила в пожежну службу, повідомила черговому по частині про те, що сталося в Карпатському лісі. Потім викликала швидку. Пожежники швидко прибули і почали гасити вогонь.
Їм вдалося це зробити, хоч і не за лічені хвилини. Швидка допомога теж прибула. Рятувальники знайшли вовка й лисицю, які кричали «рятуйте!» в ярку. Вони поклали їх на ноші і віднесли до карети швидко допомоги. Вовк і лисичка, хоч і примліли трохи, та зраділи.
Через кілька днів староста лісу – ведмідь Бурий, зібрав мешканців Карпатського лісу на нараду.
- Треба, - мовив він, - дерева посадити на тій ділянці, яка вигоріла. Хто за таку пропозицію, зробіть два підскоки.
Всі тварини почали скакати, бо були згідні з тим, що сказав їхній староста. Пішов ведмідь до лісника Омелька, розповів йому про те, що вирішили його підопічні, попросив допомоги.
- Привезу вам саджанці, - мовив лісник.
Та й привіз. І посадили їх звірі. Правда, спершу ліс розчистили, обвуглені дерева спиляли, прибрали.
Саджанці тварини по черзі поливали. Як вони прийнялися, звірі свято влаштували. Але без шашликів.
На нараді, яка відбулася напередодні свята, прийняли закон, який забороняв палити вогонь у лісі. Розводити вогнище можна було тільки у спеціально для цього відведеному місці біля річки/
Угу та Гопа за якийсь час виписали з лікарні. Коли вони повернулися до лісу, то не впізнали його – на місці старих вигорілих дерев з’явилися нові – молоденькі. Сова, яка першою зустріла на шляху лисичку та вовчика, сказала їм про те що палити вогонь у лісі відтепер заборонено. Тих, хто спробує порушити цей закон, випровадять за його межі.
- Вибач нас за те, що ми вогнище тоді розпалили, - сказали Уга та Гоп совці. - Через це лісові біду спричинили. Більше, звісно, такого не робитимемо.
- Пробачаю, - відповіла. - Добре, що пожежу вдалося швидко загасити і що ви та й ми всі живими зосталися.
- А не знаєш, хто пожежників викликав і швидку? Наш староста Бурий? – спитав Гоп.
- Я викликала. Першою пожежу побачила і вас, коли від неї втікали. Сиділа якраз на вершечку дуба.
- Дякуємо тобі! – мовила Уга. Ми теж хочемо дерева посадити.
- Ідіть до лісника Омелька, може знайде вам саджанці.
Пішли. Знайшов ті саджанці, які хотіли, Омелько. Дав їх вовку й лисиці (вони йому за це – торбу грибів приволокли). Посадили Гоп та Уга біля яру два дуби, дві ялини і кущ калини. Ходили поливати їх, танцювали біля саджанців. Прийнялися вони. Більше вовк та лисиця вогнів не розводили у лісі, а тільки у дозволеному старостою місці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035472
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.03.2025
Чому калина соком наливається,
Співають дзвінко горобці, синиці
І соняхи казково усміхаються,
Гопак танцюють квіти у травиці?
Чому собака й кіт пернатих слухають
І очі в них блищать, немов рубіни,
Хоч зовсім близько пташки, їх не рухають,
Тримають гордо фани України?
Чого у радість сонце зодягнулося,
А вітер лиш навшпиньках пробігає?
Бо мир настав! Захисники вернулися!
Вкраїна волю на руках гойдає!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035312
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.03.2025
Кілька віршів Шевченка Івась прочитав
І був вражений хистом і словом поета,
Що родився в кріпацькій родині, та мав
Волелюбність стійку, скелю духу атлета.
Вивчив хлопець той шлях, яким геній ішов:
Світ вивчав, гриз науку, учивсь малювати,
Віще слово складав, а не гору із дров,
Вчив триматись свого і своє захищати.
Поклик свій розпізнати й Іван захотів.
Книги різні із запалом брався читати,
Малював і співав, до занять прикипів –
Тих, що вчать у ворота м'ячі закидати.
І відчув свою жилку – співати почав
Про край рідний, про волю, про сонце й калину.
Й до Шевченкових слів свою музику склав.
Спів його вітром буйним понісся, полинув.
За кордоном Іван, як співак, побував.
«Браво!» - гучно кричали йому й Україні.
Радий цьому був. Дяку Шевченкові склав
За уроки, що дав. Їх засвоїв без ліні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035212
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.03.2025
Скульптору-воїну присвячено (загинув 9.03.25)
Дев’ятого березня геній Тарас народився.
А він, його тезка, на фронті поліг у цей день.
Країні своїй, як Шевченко-поет, пригодився.
Її захищав з двадцять другого внічку і вдень.
А в час, як не йшла ще росія в масштабну атаку,
В природному національному парку Тарас
Мав працю. Там статуї звів – пелікана, бабака
І бабу, що скіфська. Хто бачив, казали: «Він – ас».
Веселим був, світлим. Прожив двадцять п’ять лише років.
Багато ще статуй створив, якби жив, мо, й картин,
Бо в ньому було щось таки від Шевченка – пророка,
Що зводити звало його в світ мистецтва мости.
Мав задуми всякі. І честь мав, і силу, і віру.
Та ворог закреслив усе – вбив життя молоде.
Для чого? Бо звір він жорстокий. Не жаль жертви звіру.
Але Україна живе і в майбутнє іде.
Згадає колись всіх полеглих за неї героїв.
Шевченка загадає, що голову склав у бою.
Всіх медиків, всіх волонтерів і ЗСУ воїв
Згадає! Й подякує їм за свободу свою!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035179
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.03.2025
Весна свого Березня-сина
Збудила - у сні був весь рік.
Наткати тепла попросила.
Послухав. Наткав і не втік.
Ходив по містах і по селах,
Навсібіч тепло розкидав,
Співав гучно пісню веселу
І стрічних з весною вітав.
Підсніжник у шані зігнувся.
На скрипці зіграв польку тис.
Бузок щиросердно всміхнувся
І березню руку потис.
Собаки, коти, пташенята
Вклонилися сину весни.
У танець пішли каченята
На хвилях ясної Десни.
Та й як не піти їм? Не сон це -
Весна сина в день привела.
Тепло своє влив він у сонце -
Зігріло качатам тіла.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1034830
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.03.2025
Два коти малі, пухнасті у гайку гуляли.
І про край свій, любий серцю, голосно співали.
Сіросмужко й Рудосмужко – звали так котяток,
Цвіт в траві знайти бажали чи пахучу м'яту.
І знайшли: дрібненькі білі квіточки суниці,
А на кущику – суцвіття – пишні, білолиці.
Що за кущик? Дуже гарний. Зветься він – калина.
Як цвіте, його вітає і гора, й долина.
Рудосмужко, Сіросмужко цвітові зраділи.
Як під ним в травиці сіли, то почули співи –
Соловей на гілку скочив, голосом тоненьким
Пісеньку завів миленько про куток рідненький.
Вух від звуків цих не сміли киці відірвати.
Як мотив зловили, пташці помогли співати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1034752
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.03.2025
Котик із зеленими очима,
З шерсткою, як спілий апельсин,
Виліз на вербу, немов хлопчина,
Усміх шле всім, наче мамі син.
Котик свіжі котики побачив
На гілках весняної пори!
І від того серце його скаче,
Наче м’яч, який упав згори.
Сонце йому спинку зігріває
Променями, а вербі – гілки.
Кіт співати пісню починає –
Слухають хмарини і бруньки.
І під співи ці верба танцює,
Хмарка в’ється, що з води зросла.
Бачить це весна, їм аплодує.
Тішиться, що радість принесла.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1034692
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.03.2025
У Києві 2 березня попрощалися з бійцем 24-ї ОМБр ім. короля Данила Володимиром Раковим, який загинув 6 січня під час виконання бойового завдання біля міста Часів Яр унаслідок артилерійського обстрілу. У 2013 році він став учасником шоу «Танцюють всі» на телеканалі СТБ, здобувши перемогу. На початку повномасштабного вторгнення РФ до України у 2022 році Володимир долучився до Збройних сил України.
Жив він у Євпаторії ще, коли Крим був наш.
Танці любив зі скоками, літо, затоку, пляж.
Був танцюристом вдалим і в шоу «Танцюють всі»
Став переможцем, хист і труд свій показав в красі.
Добрим був, не злопам’ятним, світ і життя любив.
Вчив танцювати учнів він. Хибили – з них не кпив.
Праці був щиро відданий – тій, яку в кров всотав,
Спокій любив і мовчанку, але і жартував.
Дух патріота виростив в час, як Майдан кипів,
Волі бажав він краєві, гідність пускав з-під брів.
Як всемасштабне вторгнення розпочалось, прибув
До України, в пору ту він за кордоном був.
Добру там працю мав, але ж у ріднокрай біда
Вдерлась, в сусіда нашого повністю з’їхав дах:
Села й міста палити став, люд виганяти з них.
Декого ранив, декому вирвав із горла вдих.
Став танцівник наш воїном. Дрони в танок пускав.
Вивчив державну мову він. І її добре знав.
Слів цих - «какая разніца», не говорив в строю.
Мовити українською вчив тих, з ким був в бою.
Дівчину мав, любив її. І вона його теж
Гідно несли чуття свої поміж стрільби, пожеж.
- Тісно тут, на землі оцій, - їй проказав якось.
Ну, і за небокрай пішов. Мо, відчував він щось?
А перед тим в час затишку з другом розмову мав.
- Добрий знавець військових справ – ти, - друг йому сказав.
- Все, що робив, забудеться, стане, мов лід ріки.
Ні! Жити будеш в пам'яті краю. І НАВІКИ!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1034665
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.03.2025
Якось хвалився в лісі вовк,
Що зайця б він на порох стовк,
Якби йому вухань посмів
Не дати те, що він хотів.
Та заєць був - не боягуз.
У страх лицем своїм не вгруз.
Як лігво вовк його забрав,
На нього скочив, мов удав,
І мовив гучно: "Ти помреш,
Як з дому мого не підеш!"
Вовк зайця вчув, але не зм'як.
"Буде лиш так, як хочу я.
Ні - з'їм тебе, тож не переч!"
Тут заєць витяг з піхов меч
І вовку груди проколов,
Побігла з тіла злюки кров.
Цю вість розніс по лісі Вій.
Зійшлись тварини лісові.
"Ти - сила!" - зайцеві сказали
Й довго йому аплодували.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1034341
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.02.2025
В бабці Бури - ведмедиці,
Уродини - день ясний!
Внуки Боник, Бен і Биця
Їй дарунки принесли:
Тортик, горщик з барвним цвітом,
Мед, що у коробки ліг,
Усмішки, що пахнуть літом,
І цілунків повен міх.
Діти шапочки святкові,
На голівки одягли
Й на своїй ведмежій мові
Пісню дружно завели:
- Ми вітаєм, бабцю люба,
З днем народження тебе.
Хай твоє лице голубить
Сонце й небо голубе.
Будь здорова і щаслива!
Випускай добро у літ.
Світ наш, ліс роби красивим
І живи багато літ.
Бабці внуки торт поклали.
Свічі зразу загасила.
Дітям дякую сказала,
Тортиком їх пригостила.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1034330
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.02.2025
Розгладити б небом на серці рубці,
Упитися б сонцем обіднім
І стріти весну з первоцвітом в руці
У краю смерековім, ріднім,
Лелек, що тримають на крилах своїх
Надію на дихання миру,
Дітей, що розносять, мов віруси, сміх
І воїна посмішку щиру –
Отого, що в дім повернувся з війни.
І хай без ноги, але з серцем,
Якому у світі немає ціни,
Бо з медом воно є і з перцем.
Узяти б в обійми нарешті ті дні,
Які без сигналів тривоги,
Без хижих ворожих атак і вогнів,
В яких без жахіть епілоги.
Прийняти б усіх їх, мов діток своїх,
Лише б не несли за собою
Віддачу землі, за яку йшли бої.
Бо це їх покрило б ганьбою.
Лише справедливий потрібен нам мир,
Без думки і дії кривої.
Бо з ними – це поступка тьмі, пів-ясир.
За волю лягли наші вої!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1034248
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.02.2025
Скажіть, чи вистояла б наша Україна,
Якби не мала вірних доньок синів?
Мабуть, лишилася б від неї лиш руїна
Або ярмо взяла б на плин майбутніх днів.
Бог її дітям дав натуру соколину –
Чуже не красти й не здавати кутик свій.
Цього тримались. І багато хто загинув
У час війни. Серед них Зівер був Андрій,
Який приїхав з-за кордону боронити
Той край, в якому народитись милість мав.
В чужому міг і далі він в безпеці жити,
Але вернув у Дім, вступив до збройних лав.
Й цього не сталося, чого москві бажалось -
Узяти Київ за три дні, зламати край,
Впустити в кров йому своє імперське жало,
Звести на землях його свій не райський рай.
Три роки вже, як йде війна. Багато болю!
Смертей багато, ран багато і плачів.
Та Україна є! Хоч пише кров’ю долю.
Дай, Боже, сил їй подолати палачів!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1034228
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.02.2025
По силі духу і красі
У світі їй немає рівних.
У неї квіти у косі,
У оці – блискіт королівни.
В геномі - неба синя нить
І сонця золоте проміння.
В душі її – весна бринить.
В руці – шліфуються уміння.
Вона – матуся і донька,
Землі і роду захисниця.
Її хода – ріка стрімка.
Її слова – і мед, і спиця.
У час штормів вона, як дуб,
В затишші, наче цвіт калини.
Їй шану, світе, лий до губ.
Вона – це жінка України!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1034082
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.02.2025
Два дні вона, немов обірвана струна
В гітарі тій, з якої в світ летіли звуки.
Душа, що небо брала, тихо йде до дна –
Він іншій зорі сипле і цілує руки.
На жаль, не все буває так, як хочеш ти.
Ти можеш мрії в голові своїй носити,
Вогонь у серці із любові запалити,
Та це не значить, що дістанешся мети.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033961
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.02.2025
Корінного народу історію, мову, культуру
Захищає усяка країна, це правильно є .
І не треба по світі расіюшкє сіяти бздуру,
Що ми – люд український – нацисти. Шануєм своє!
Мова – корінь народу, без неї – суха він стеблина.
І культура важлива. Без неї народ – не народ.
Розвивати їх, дбати про них, мов про власну дитину,
Треба пильно і ревно, в них нації міститься код.
Треба вчитись пишатись своїм і своє – боронити
На землі праотців, що у іншому вимірі вже.
Долю краю із честі, зі слави та єдності шити
І любити своє! Це не значить топтати чуже.
Нам чужого не треба. Своє б зберегти, як належить.
Не такі ми, як східний сусід, що межу перейшов –
В Україну ввірвався і кров’ю стежки в ній мережить,
Убиває народ, бо нацизм він у ньому знайшов!
Хоче світ підім’яти під себе і стати великим.
Та великий лиш той, хто добро сіє щедро у яв,
А не той хто чужою бідою залив свою пику,
Оточив себе мурами зла і корону нап’яв.
Але правда – за нами, ми терпимо кривду і муки
Світ повинен відчути – чужої немає біди.
Стати з нами в ряди проти злої орди – не з принуки,
А з чуття доброти, обірвати сваволі сліди.
Мир потрібен нам, наче повітря, як твердь під ногами.
Але мир не такий – пів ноги забери, пів руки,
Тільки тулуб лиши з головою, де злами і шрами.
Справедливий потрібен нам мир – й не на час, навіки!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033829
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.02.2025
Вона його любила, так любила,
Як може рідну доню добра мати.
Двох діточок від нього народила.
А він пішов країну захищати.
Бо хтось же мусить взяти зброю в руки
І стримувати наступи ворожі.
Чому ж не він? Пішов, і без принуки,
Вклавши у руки Олі білі рожі.
- Лиш повернись! – вона його просила.
Ти міст до щастя мій, ти – мої крила!
Коли ж Данила в відпуск відпустили,
Борщі йому з цілунками варила.
У домі був, Олюня ніг не чула.
З дітьми возився, їй куйовдив коси.
А як до війська вже пристав, відчула,
Що у собі його дитину носить.
Зраділа!
- Хлопчик буде чи дівчатко? -
Думала Оля, -
І з яким талантом?
Тут вість лиха - пропав на фронті татко
У часі бою з хижим окупантом.
Замкнулась жінка. Світ їй став не милим.
Душа у муках вже дійшла до краю.
І тут у сні явився їй Данило,
Сказав: «Дітей рости для ріднокраю!
Я там уже, звідкіль не йдуть додому.
А ти живи – на радість дітям, світу.
Забудь про болі, тягарі і втому.
Крізь зиму люту йди назустріч літу.
Вірю в наш край я і у тебе, мила.
Всі, хто лишились, мусять дух тримати.
Країна наша зодягнеться в силу
Й усім на диво буде процвітати!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033624
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.02.2025
По місті цифр і чисел
Так весело ходити.
Тут можна одиницю (1)
На вулиці зловити.
З п’ятіркою (5) у «Лови»
У дворику пограти.
Із сімкою (7), узявшись
За руки, поскакати.
З десяткою (10) помчати
У сад, де вишні, сливи
З дев’яткою (9) співати
Гучні, легкі мотиви.
Проїхатись на сотні (100),
Неначе на коні.
Тут радісно і плідно
Минають усі дні.
Не знаєш цифр і чисел, вчи їх.
Хай успіх ляже в кроки твої!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033586
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.02.2025
Лютий з легень морози випускає.
Вітрами б’є, надув, як сич, пиху.
Ході війни вже третій рік минає –
Руйнує все, що бачить на шляху.
Жахом її кожен куток налитий.
Дніпро удари терпить Харків, Львів.
І як змогла б я все це пережити,
Якби з тобою Бог мене не звів,
Якби не дав моїй любові крила,
Якби у серці цвіт не посадив?
Ти – моя слабкість, так, і моя сила,
І диво те, що наймиліше з див.
І хай далеко зараз, я щаслива,
Душа твоя завжди зі мною, знай,
Вона гніздо в моєму серці звила,
Шумить у ньому, наче водограй.
І дяку Богу мушу я віддати
Ну, і тобі, звичайно, і тобі
За те, що можу я тебе кохати –
Саме тебе, у радості й журбі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033546
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.02.2025
6
Я цифра шість, п’ятірці – друг.
Хвіст в мене зверху, знизу – круг.
Чого є шість, навіть не знаю.
Шість ведмежат гуляло в гаю.
У них там вулики були.
Мед з них зібрали, налили
У бочки й понесли додому.
Як загасили в хаті втому,
Кожен за стіл з ведмедів сів
І по шість ложок меду з’їв.
Наїлись, вибігли із хати
І лісом почали гуляти.
- Нас шість, ми мед їмо щораз,
Тікайте недруги від нас.
Міцні ми, як коріння дуба, -
Кричали так, мов дули в труби.
7
Я цифра сім, не один, ні.
Дві палиці є у мені.
Одна, як дах, що рівно ліг,
Друга йде вниз навскіс у біг.
Чого є сім? У тижні днів.
У райдуги сім кольорів.
Сім жабенят сім спідниць мають,
В саду працюють, не гуляють.
Сім кошиків взяли із хати,
Щоби черешні в них скидати.
Наповнити вдалося їм
Кошики з гірками, всі сім.
Мусили на дерева лізти.
Ні! Ягоди не будуть їсти.
Їх віднесуть дрозду до хати.
Жабам пісні буде співати
Він у день їхніх уродин.
Сім дасть концертів, не один!
8
Я цифра вісім! Не пташа з гніздечка!
Із верхнього і нижнього колечка
Складаюсь я. Колечка притулились
І на віки в одну фігуру злились.
Чого є в світі вісім, я не знаю,
Та про тварин-жираф вам нагадаю.
Жирафенята по ліску ходили.
Мама і тато дуже їх любили.
Було їх вісім в них – усі сестрички.
Їли гілки з листочками й травичку.
Були всі вісім мудрими доволі,
Навчалися в новій тваринній школі.
Купила вісім олівців їм мати,
Щоби могли травичку малювати
Й листки, що на деревах виростають,
Які малята їсти полюбляють.
9
Я цифра дев’ять, так, або дев’ятка -
Голівка, ніжка, де носок і п’ятка.
Ніжку округло вгору потягнула.
Мов шістка я, яку перевернули.
Тепер вам розкажу про чорних пташок.
Про яких саме? Про ворон-літашок.
Дев’ять ворон дружили між собою.
Літали часто зграєю одною.
Мали рожеві платтячка (не сон це!)
І капелюхи – жовті наче сонце.
Дев’ять суконок, дев’ять капелюхів,
Дев’ять хвостів для суперточних рухів,
Дев’ять дзьобів - гострющих, наче цвяшок,
Було у чорних, наче вугіль, пташок.
Літали часто і комах лапали.
А як наїлись, «кар-кар-кар» співали.
0
Я цифра 0. Скажу вам, діти, по секрету -
Не позначаю я ніякого предмету.
Нуль – це чогось немає: в ровера - педалі,
У небі зірочки чи ручки у пеналі.
Це якщо ти надув повітрям гарно кулю
Й пробив її, то маєш нуль, ну, тобто, дулю.
Або як бублик мав і з’їв його усього,
Нуль тепер маєш, тобто, дірочку від нього.
Як справа нуль стоїть при якійсь цифрі, то
Це вже не цифра зовсім, це уже число.
Це десять, двадцять, тридцять, сорок, п’ятдесят,
Це шістдесят, це сімдесят, вісімдесят,
Ще дев’яносто. Ну, а в сто – такі дива:
Цифра один – одна, а нуликів аж два.
Сто або сотка – трицифрове це число.
Один, нуль, нуль – три цифри в ньому. Отак! О!
10
Один і нуль при купі – це уже число.
Десять або десятка ми звемо його.
Десять дельфінчиків корони начепили,
Гуртом плили і по воді хвостами били.
«Ми найміцніші, найкрасивіші», - казали.
Рибки, які їх чули, швидко утікали –
Боялись. Хоч були дельфіни і красиві –
Спини їх, голови, хвости були не сиві,
А зеленіли, наче водорість у морі,
Могли рибинам принести велике горе –
Поїсти діток їхніх, братиків, сестричок.
Не відучити їх уже від оцих звичок!
Десять корон серед води весь день блистіли.
Тих з риб малих, що не втекли, дельфіни з’їли.
Людей вони ж із моря часто витягають,
На твердь несуть їх, від китів оберігають.
Віршики до малюнків із цифрами та числами.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033324
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.02.2025
1
Я – один чи одиниця,
Ніс у мене, наче спиця.
Позначаю щось одненьке:
Один татко, одна ненька.
Що ще лиш одне буває?
Сонце, що промінням грає,
Місяць, що вночі виходить,
Всім не сплячим світлом годить,
Спільний дім один – Земля,
Де живемо ти і я,
Де є люди і тварини,
Землі, води і рослини.
Хвіст один є у кота,
В білки, песика, крота.
Ніс один і голова,
І язик один, не два.
І один в нас рідний край.
Це, дитино, пам’ятай!
2
Цифра два я або двійка,
Схожа виглядом на змійку.
Я властивість таку маю –
Два предмети позначаю.
Є в людини – не дива,
Ока два і вуха два,
Дві ноги і дві руки,
Дві брови і дві щоки.
Є два колеса в мопеда
І два у велосипеда.
Дві зайчихи, дві сестрички,
Мили в річці свої личка.
Потім почали стрибати,
Квіти у траві шукати.
І знайшли їх – голубі.
По одній взяли собі.
3
Я цифра три! Трійка я! Ух!
Складаюсь із дотичних вух –
Одне внизу, одне – вгорі.
Три леви (полічи!) в дворі.
Три їхні чубчики на вітрі
Гойдаються. І у повітрі
Танцюють їхні три хвости –
Шерсть на кінцях. Це бачиш ти?
Три у виделці є зубці.
Нею картоплю, голубці
Їмо, вареники з сальцем
І макарони із м’ясцем.
Три місяці в одній є порі року,
Улітку – червень, липень робить кроки
І серпень – третій місяць без мороки.
Ще три зубці у гербі краю,
Що його рідним називаєм.
А рідний край – це Україна!
Так, Олю, Петре, Гнате, Ліно?
4
Чотири – цифра я, четвірка:
Три палиці, одна, як гірка.
Чого чотири є, дитино?
Чотири колеса в машини.
Чотири є кути в кімнаті –
Твоїй і у шпаковій хаті.
Чотири лапи в ведмедиці,
У зайчика, собаки, киці.
Чотири ніжки у стола
І в табуретки два по два.
Чотири пори в році, діти:
Осінь, зима, весна і літо.
Чотири їжачки дружили.
Як смуток ліз, його кришили.
По травах бігали, стежинах,
Жуків ловили й комашину.
Як лісом дід ішов і ніс грибів торбину,
Під лапи милим їжакам чотири кинув.
5
Я цифра п’ять, не що попало –
Дві палички і пів овалу.
Чого є п’ять, скажи, дитино?
П’ять пальців на руці людини.
В троянди є п’ять пелюсточків.
В учнів – навчальних п’ять деньочків
У тижні. Вчись, дитя, мудрій.
Добро довкола себе сій.
П’ять баранців є у Агати,
Що проживає у Карпатах.
І дзвоників також є п’ять,
Які на шийках в них дзвенять.
Петрусь цих баранців пасе.
П’ять гривників йому за це
Дає Агата ще й яйце
І смажене в сальці м’ясце.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033234
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.02.2025
Ні, я не можу тебе не любити.
Бо не любити тебе – це не жити,
Це не казати добридень світанку,
Не усміхатися сонечку зранку,
Пташці-артистці не аплодувати,
Радість до серця у гості не звати.
Тож я кохатиму, як і кохала.
Ти – моя сила, мій меч і забрало,
Мій оксисен. Вниз повзу я без тебе.
Ти – мої крила, ти – моє небо,
Ватра, що в серці яскраво палає,
Світить мені і мене зігріває.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033231
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.02.2025
Дякуй за сонце – вікно твоє гріє, поріг!
Дякуй за день, що з тобою пускається в біг!
Дякуй за дім, у якому з батьками живеш.
Дякуй за ліжко, де нічкою спиш ти. Авжеж!
Дякуй за їжу, яку споживаєш щодня.
Дякуй за те, що сім’я в тебе є і рідня.
Дякуй за воду – все миєш ти нею і п’єш.
Дякуй за те, що у тебе всі органи є.
Дякуй за те, що долаєш дороги складні.
Дякуй за працю і за відпочинок у дні.
Дякуй за ріки, за луки, ліси і поля.
Дякуй за те, що живеш на планеті Земля.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033073
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.02.2025
Тато киці Муркуні й кота Сірини
Повернувся додому сьогодні з війни.
З нетерпінням чекала сім’я цього дня.
Він урешті настав. Осідлав мир коня
І примчав у той край, де калина цвіте,
Де вербі вітер чеше волосся густе,
Де пшеничні поля і квітучі луги
Й фани жовто-блакитні стоять, як стоги.
Коли татка побачили доня і син,
Почали терти очі свої та носи,
Сльози їхні мимовільно пішли в па-де-де.
Тато їх обійняв, притулив до грудей.
Тепло стало так діткам, відкрився їм рай
Біля тата, який захищав рідний край.
Буде з ними тепер їсти борщ, пиріжки,
В парк ходити, у ліс і читати книжки.
Ну, а з мамою – сонце стрічати удвох,
День тримати в руках, зорі гладити. Ох!
Заведе Сірину в перший клас на урок,
А Муркуню відправить в дитячий садок.
Будуть радісні, світлі в сім’ї усі дні.
Свята разом стрічатимуть і вихідні.
Готуватимуть страви корисні, смачні
Й Україні співати пісні голосні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033064
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.02.2025
А лютий – парубок нескромний.
Мороз підняв, що в ліжку спав.
Сховалась білка, пес бездомний.
І люд на вулицях пропав.
Ну, бо мороз ходив повсюди
Й за вуха мінус вверх тягнув.
І хоч пішли у біг застуди,
В дугу свій норов не зігнув.
Урви морозу, лютий, силу,
Під’їдь до сонця на коні,
Проси, щоб коси розпустило,
Плюси вернуло в наші дні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032913
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.02.2025
Вовк Сірко і білка Злата
Вирішили продавати
Печиво, яке (не сни!)
З мамами спекли вони.
Ввечері його уклали
У пакети. Вранці встали
Й на лужок пішли обоє,
Печиво взяли з собою.
Як робили перші кроки,
Їх побачила сорока.
- В торбах що ? – стала питати.
- Печиво, щоб продавати.
- А навіщо?
- Щоб зібрати
Гроші й ЗСУ віддати.
Щоб вони за гроші ці
Різні ліки для бійців
У аптеці купували
Хворим воїнам давали –
Тим, які вночі не спали,
Край наш, ліс наш захищали.
Поки тато вовка ніс
Стіл на луг, Карпатський ліс
Сколихнула вість незвична –
В лузі буде феєрична
Нині в полудень подія.
Хто доніс цю вість? Сорока -
Щиро, радо, без мороки.
Поки столик розкладали
І на нього викладали
Печиво Сірко і Злата,
В луг прийшло тварин багато,
Бо бажали всі придбати
Солодощі й гроші дати
На потреби Збройних Сил.
Терли, стоячи, носи.
- Починаєм торг, - сказав,
Тато Злати і поклав
Жовту скриньку із тризубом.
Звірі виставили зуби,
Тобто стали сміх пускати
І печенько купувати.
Хто? Лисиці й оленята,
Вовки, рисі, бобренята,
Тхоренята, їжаки,
А ще змійки і птахи.
Чемно в скриньку гріш пускали,
Краю рідному бажали
Перемоги, щастя, миру,
Й розквіту, звичайно. Щи-и-и-ро!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032889
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.02.2025
Маленьке брунатне щенятко
Не слухало маму і татка –
Втікало частенько із дому
Й бродило. Лише коли втому
Вже чуло у лапках і спи́ні,
Верталося в дім. Ось і нині
Поснідало, вибігло з хати,
Вздовж моря почало гуляти.
Як тіло від сонця примліло,
У воду залізти схотіло.
Забуло, що мама і тато
Йому не веліли пірнати
У море, що хвилі гойдає
І здатність незмінену має:
Всіх, хто не міцний ще, хапати,
На дно їх своє опускати.
Залізло у воду, помилось.
У плав пішло. А як стомилось
Й вернутись до мами схотіло,
Його не послухало тіло.
Щеня почало потопати,
«Рятуйте! Будь ласка!» кричати.
Дельфін пропливав недалечко.
Здригнулось у нього сердечко
Від крику. Злетів, мов на крилах,
До пса. Та його вже накрило.
Не здався дельфін, вгруз у воду
І честі, й добру на догоду
Щеня від нещастя позбавив
Й до берега миттю доставив.
Там мама і тато ходили.
В обійми дитятко вхопили.
Дельфіну, що кинув їм сина,
Вклонились – приніс їм дитину!
Тілами маля в хаті гріли,
Тепленьким бульйоном поїли.
Сказало: «Матусенько! Тату!
Не буду я більше втікати!»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032835
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.02.2025
Дуже хотів велосипед кіт Рудик мати,
Щоби могти на ньому у дворі ганяти,
Щоби поїхати до лісу чи парку,
Коли не ллє з небес і є не дуже парко.
Велосипед купила киця-мама сину.
Сказала:
- Будь лиш обережним з ним, дитино!
Правила вивчи – руху велосипедистів.
По спецдоріжці їдь, в дозволеному місці.
- Гаразд, - матусі мовив син, почав кататись.
Хоч часом падав, та мети не мав здаватись.
Вміння здобув, був наполегливим, старанним.
Велосипед навчивсь водити філігранно.
Якось матуся захворіла, з сил упала.
Син засмутися, неня піцу готувала
Йому щодня із м’ясом, сиром. Цим живився!
Сиру ж нема у холодильнику, скінчився.
Але недовго сумував, дав мамі ліки,
Витягнув гріш, що дала бабця йому – Ніка,
Як святкували день вродин його в родині.
Вирішив сир за них купити в магазині.
Щоб виглядати старшим, Рудь до ванни рушив
І, глядячи в люстерко, вуса вивів тушшю.
- Тепер дорослим, - мовив він, - я виглядаю.
Побачать друзі чи сусіди, не впізнають.
До супермаркету на ровері поїхав.
Як сир придбав, ввійшла до серця його втіха,
Почав співати, слати небові привіти.
За решту мамі купив соняшники-квіти.
Коли приніс покупки в дім, матуся встала,
Пустила слізку і синка свого обняла.
Відчула силу, стала піцу готувати.
Ґав не лапав Рудь, мамі став помагати.
Коли спеклася піца, то обоє їли.
«Смачна!» - казали, усміхалися, раділи.
Ненечка зачіску взялась робити – леді,
А син пішов кататись на велосипеді.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032760
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.02.2025
П’ять основних гравців було в команді зайців.
І три підмінних. Тренувалися щодня.
У сіті кидали м’ячі, тримати пальці
Вчились, щоб м’яч відбити, що летить здаля.
Бігали також, присідали і стрибали.
Їли лиш те, що тренер рекомендував.
Тому й змагання часто-густо вигравали.
Радів наставник – вихованців гарних мав.
Якось змагання проводили пси-китайці
Із баскетболу. 5 команд у змаг пішли:
Команда білок, кіз, вовків, бобрів і зайців.
Зайці і сіроманці у фінал ввійшли.
Вовки сміялись.
- Що нам зайці? – говорили.
- Їх побороти – наче кинути плювок.
Будемо їсти все, що у кафе зварили,
І спати. Все ж зайцям покажемо урок.
А косоокі, куцохвості не хвалились.
Щодня займались, не лишали свій спортзал,
Стрибали, бігали з м’ячами, потом мились
І їли тільки те, що тренер їм казав.
В день, коли мала бути гра фінальна, стали,
Звели до неба лапи: «Боже, поможи!» -
З теплом і світлом у своїх очах сказали,
Так грали, що хоч їм кожух зі слави ший.
Десять м’ячів вовкам забили вони в сіті.
А ті лиш три рази забити їм змогли.
Гучними оплесками глядачів зігріті,
Першості кубок зайці в лапи узяли́.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032759
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.02.2025
Ведмідь Гладун устав, засумував.
Хтось дерево його вночі зрубав –
Сосну, яка росла біля барлоги.
Ледве тягнув,йдучи по лісі, ноги.
Лиску Гладун зустрів, гриби збирала.
- Чого ти, наче хмара? - запитала.
В ведмедя.
- Хтось украв мою сосну.
Вкладала мене змалечку до сну –
Кисень давала і пісні співала.
І шишечки мені свої скидала.
- Я зрозуміла твого смутку суть.
Не плач! Знаю, де паростки ростуть –
Густо, їх пересаджувати треба.
- Прислало мені, лиско,тебе небо!
- Готуй лопату. Завтра деревце
Я принесу тобі.
Почув оце
Олень плямистий. Мовив без крутіння:
- Я хочу долучитись до садіння.
- То принеси відро води з озерця, -
Сказала йому лиска.
- Добре, серце!
Плакав ведмідь ще і в наступну днину,
Гойдав у думах зрізану соснину.
Та як принесла лиска клен маленький,
А олень – воду в лійці голубенькій,
І посадили дерево й підлили,
В тіло ведмедя повернулись сили.
Заплакав знов - від радості, Гладунчик.
Виніс лисі та оленю дарунчик –
Дав мед обом, сказав:
- Тримайте, ну ж бо!
Зраділи.
Хай живе добро і дружба!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032616
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.02.2025
В Карпатах із батьками жив
Ведмедик бурий – Бон.
Хотів він, щоб йому купила
Ненечка айфон.
Зустрів у лісі дівчинку з ним –
Бігала, мов лось,
Сміялася, бо бачила
Смішне в айфоні щось.
Знайшла невдовзі й музику,
Підскакувала в такт,
А потім пісню слухала.
Не вигадка це, факт!
Купила мама синові
Новесенький айфон.
А тато повербанк придбав,
Зрадів ведмедик Бон.
Всі гроші , потом зібрані,
Віддали. Це не сни!
Хотіли, щоб єдиний син
Жив краще, ніж вони.
Матуся продавала мед,
Татусь дороги клав.
Складали гріш і прагли, щоб
Їх Боник усе мав.
Та син, айфон отримавши,
Змінився до безмеж.
Нічого не робив, лише
сидів із ним, авжеж.
Не бігав, не стрибав він
І не плавав у ріці.
Медок не вибирав
І не приносив камінці.
Тарілку навіть вимити
Й горнятко не хотів.
На різні смішні відео
в Тік-Току Бон підсів.
Матуся засмутилася,
Татусь у тугу в впав.
Та якось про програму
«Батьківський контроль» узнав.
Обмежив сину доступ він
До різних соцмереж.
Спочатку Боник плакав
І у лють заходив теж.
Та згодом зрозумів, що світ
Реальний є. ЖИВИ!
Радій кущам і деревцям,
пташиний спів лови.
Любуйся цвітом, засмагай
І плавай у ріці.
Тягни до сонця лапи й зір,
Як квітка пагінці.
Роби корисне щось і за
Собою прибирай.
Труди вивчай, професію
До серця обирай.
Бо виростеш, батьки під ніс
Не піднесуть медок.
Мусиш надбати собі сам
І меду, й ягідок.
Лиш дві години на добу
Був Бон у мережі.
Шукав, як рибу запекти
і як спекти, коржі,
Музику слухав і пісні,
Вірші, казки читав,
Займався спортом. Мудрим і
Успішним Боник став.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032615
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.02.2025
З пальми мавпочка скакала,
Задні лапи травмувала.
Лиска-лікарка – не казка,
Їй зробила перев’язки.
Слон привів її (це вдалось!),
В місце те, де лихо сталось.
Занесли Агапку в хату.
Мусіла укол їй дати
Лиска-лікарка. Снодійне
Мавпочці ввела надійно.
День і ніч вона проспала.
Як збудилась, застогнала.
На передніх поскакала,
З’їла все, що в хаті мала.
На наступний день Агапа
Вийшла на передніх лапах.
Та на двох їй, ну, хоч трісни,
Не вдавалося залізти
Ні на яке деревце.
Усвідомлюючи це,
Сіла й почала ридати.
Слон почув, підбіг до хати.
- Як ти, мавпочко живеш?
Ноги ще болять?
- Еге ж!
- Світ у ясності?
- В тумані.
Зараз я тобі бананів
Принесу. Лиш не реви.
- День без їжі вже... Нарви...
Хобот слон уверх підняв.
З дерева плодів нарвав.
Мавпі дав. З теплом прийняла!
- Дякую! – слону сказала.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032555
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.02.2025
Вечір. Зайчик влігся на стежині.
Плаче. Він утік із дому нині!
Сам хотів по лісі погуляти,
Хоч не дозволяла цього мати.
Довго бігав горами, ярами,
Хащами кущистими, гаями.
А коли на травку ліг під дубом,
Мало вовку не попав у зуби.
Добре, що чкурнув він у норину.
Хоч вузька, сидів у ній годину.
А як вчув, що голод прижимає,
Вийшов. Бачить – вовка вже немає.
Та орієнтири заєць втратив.
Справа? Зліва? Де його є хата?
Думав, та згадати не вдалося.
Олень мимо йшов. Побачив Кося.
Зайчик почав слізоньки пускати.
Вирішив в малого запитати
Олень, чого плачем той зайшовся.
Захворів? На кривду напоровся?
- Що з тобою, заяча дитино?
- Я не знаю, де моя хатина.
З дому втік. Тепер мені не любо,
Мало вовк мене не з’їв під дубом.
- Що при твоїй хаті особливе –
Річка, гірка, озерце красиве?
- Джерельце є, що тече без спину
Десь стрибків за сорок від хатини.
- Знаю місце це. Бував не раз там.
Воду пив джерельну, як баласти
Тратив через те, що біг довгенько.
Довезу тебе туди, маленький.
Олень ліг.
- Сідай на мене, друже, -
Мовив Косю.
Той зрадів, і дуже,
На спині в оленя примостився.
Встав носій копит, убіг пустився.
Як у лісі трохи вже схололо,
Сонечко пішло за видноколо,
Олень біг спинив біля джерельця.
Тепле щось Коську ввійшло до серця.
Далі заєць знав уже дорогу.
Але олень не лишив малого.
Біля дому тільки зупинився.
Кось зістрибнув, оленю вклонився.
- Почекай мене, - почав казати.
- Щось тобі я винесу із хати.
В дім влетів він, як із вітром пір’я.
За хвилину вийшов на подвір’я.
Вибігли і мама його, й тато,
Винесли гостинчиків багато -
Оленю, рятівнику малого.
Більше не втікав із дому свого!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032553
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.02.2025
Ведмідь Ревун завжди хотів здоровим бути.
Тож бігав і ходив стрибати на батути.
Сто раз за день він присідав і прес качав.
Ще й силу мати у руках ведмідь бажав.
Тож попросив батьків купити йому гирю.
- Як буду сильним, - мовив,– бурю втихомирю –
Ту, що посміє в ліс наш любий залетіти.
Змету її з дороги, наче осінь літо.
Тато і мама, вчувши це, зареготали.
Все ж в магазині гирю синові придбали.
Щодня її Ревун угору піднімав.
М’язи передніх лап і задніх накачав.
Виріс здоровим, мав струнке м’язисте тіло.
За що не брався, швидко все робив і вміло.
Дорослим став, дім собі гарний збудував.
Вулики звів, малинник і садок заклав.
Знайшов дружину. З нею в світ дітей привів. Щасливим був. Світові Божому радів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032455
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.02.2025
ЇЖАК І ПІДСНІЖНИКИ
Ще вчора їжак не ступав за поріг,
Ловив чудо-сни, лежачи у норі.
А нині прокинувся, вийшов – весна,
У квітах, у травах поляна лісна.
Трава лиш наставила чуб з-під землі.
Та квіти підсніжники вже чималі.
У кожному цвіті по три пелюстки.
За формою всі, мов маленькі дзвінки.
- Які ж вони гарні, – подумав їжак,
- Ці квіти маленькі!
І мило отак
Зробилось кольку. Зупинився. Примлів.
- Багато краси в світі, жити б умів
З любов’ю у ньому, - це вирік, - усяк!
Не лив в чуже тіло ні тугу, ні ляк.
- Ти правий, - сказали дерева і квіти.
- Любити живе треба кожному вміти.
ВОВК-АРТИСТ
Вовк Сірко натхненно вив
Ще, як у садок ходив
І у святах участь брав.
В школі також тренував
Голос свій – пісні співав.
Вовчика хвалили всі –
І бобри, й зайці косі,
Білки, лиси і ведмеді,
Чижик Жу, кабанчик Фреді,
Ще й метелики, жуки
І колючі їжаки.
Тож Сірка татусь-ґазда
У науку до дрозда,
Як підріс, змужнів, віддав.
Співу той вовчка навчав –
Все ловив він блискавично,
Вивчив грамоту музичну.
Голос дрозд вовчку поставив,
Де лиш міг, на сцену ставив
Учня здібного – Сірка.
І невдовзі до вовчка
Прийшли слава, шана, гроші,
Глядачі палкі, хороші,
Різна публіка була:
Від ведмедя до орла.
Не увесь дохід, що мав,
Вовк собі в кишеню клав.
Половину - така рвійність,
Витрачав на благодійність:
Хворим ліки купував,
Бідним гріш на харч давав.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032454
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.02.2025
УРОДИНИ У СЛОНА КУЗІ
День уродин сьогодні в Кузі.
Прийшли вітати його друзі.
Дарунки принесли слону –
Хто харч, хто іграшку нову.
Слоник прийняв гостей сердечно.
Вітання їхні слухав ґречно.
До столу запросив усіх
На торт, на тістечка й пиріг.
Мавпи, жирафа, панда, білка
За мить побрили всі тарілки.
Дякую слонику сказали
Й веселу пісню заспівали.
А потім вийшли всі у двір.
Там танцювали аж до зір.
Як розходилися, прощались
Зі слоником і обіймались.
Дуже сподобалося Кузі
Те, що прийшли до нього друзі.
Любов’ю серце запалили,
Тепла і світла в очі влили.
ПЕСИК, КІТ І ДВА КРОЛІ
Песик, кіт і два кролі
Жили душа в душу.
Разом бігали в дворі
І трусили грушу,
Як на ній уже плоди
Достигали восени
І просились у роти
Юрку й Ромчику вони.
Песик, кіт і два кролі
Грушечки збирали,
Клали в кошики малі,
Діток з хати звали.
Юрчик, Ромчик бігли в сад,
Кожен з них був тому рад,
Що вже груші пожує,
В яких сік солодкий є.
Песик, кіт і два кролі.
Радо споглядали,
Коли діточки малі
Груші наминали.
Як наїлись, бігли в луг –
Юрчик, Ромчик, песик – друг,
Кіт рудий і два кролі,
Грали в ігри рольові.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032368
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.02.2025
БІЛКИ УЛЯ І ГРИЗУЛЯ
Білки Уля і Гризуля
Свої дупла поряд мали.
Лісом бігали, мов кулі,
Змалку товаришували.
Грали в «Піжмурки» й у «Лови»
І пісні разом співали.
Підросли, пішли до школи,
В ній граматику вивчали.
Цей предмет вела лисиця.
Лось вчив білок малювати –
Небо, сонечко, суницю,
Травку, дерево і хату.
З дятлом танцями займались.
Жодну мить не здармували.
Коли досвіду набрались,
Мамі, тату станцювали.
Згодом і усім звірятам
Показали те, що вміють –
Станцювали в Лісу свято
Танець радості й надії.
ВЕДМЕДИК КРИВОЛАП
Ведмедик Криволапко
Веселу вдачу мав.
Мив личко він і лапки,
Як з ліжечка вставав.
Тоді робив зарядку,
Вперед біг і назад.
Як втому чув, до хатки
Вертався Криволап.
Їв м'ясо він з горохом
І теплий пив узвар.
А потім м'ячик копав.
Вести його мав дар.
Бив у ворота голи
Воротарям-кротам.
- У секцію з футболу
Тебе колись віддам, -
Сказала мати сину.
- Тренуйся, виростай .
Тіш успіхом родину,
Слав ліс і рідний край.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032367
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.02.2025
ЗЛАТА І СОНЦЕ
Ходить Злата по дворі.
Сяє сонечко вгорі,
Щедро кидає проміння
На траву і на каміння,
Білій гусці на крило,
А дівчаті – на чоло.
Мружить Злата оченята
І запитує у тата:
- Звідки в сонця промінці,
Довгі, наче олівці?
- Бог промінчики дав сонцю,
Щоб в будинки крізь віконця
Йшли, тепло несли людині
І рослині, і тварині, -
Відповів татусь дитині.
Сонечко в небесній сині
Це почуло, потягнулось,
Тату й Златі усміхнулось.
У ЛІСОВІЙ ШКОЛІ
Свинка Мальва, Стрибчик – зайчик,
Хрюк – кабан, і песик Гавчик,
Два коти – Сірко і Кася,
В першому навчались класі.
Вчителька – сова оката,
Вчила їх усіх читати,
Рахувати, малювати,
Майструвати і писати –
Не як-будь – каліграфічно.
Ще й виховувала слічно.
Про любов казала важно.
Учні слухали уважно!
Були згідні, що любити
Треба небо, землю, вмиту
Дощиком, зігріту сонцем,
З плодом чи із цвітом ґронце,
Одне одного, як казку,
І господарів – за ласку.
Вчилися чотири роки.
Знань набрали без мороки.
Жили довго. Все уміли.
Щиро світові раділи.
Примітка. Слічно (галицький діалект) – гарно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032290
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.02.2025
КІТ СМЕТАНА
Дуже любить кіт Сметана малювати.
У будинку має він свою кімнату.
В ній диван м’який, де спить собі Сметана,
Стіл з вазонами, підлога дерев’яна.
При вікні мольберт стоїть ще і підрамник
З полотном, малює кіт на ньому ранок
Або квіти, дуже любить ці рослини –
Маки, соняшники, братчики, жоржини.
Ось і нині, тільки з ліжка кіт піднявся,
До улюбленої справи зразу взявся.
Жовту квіточку почав він малювати.
З нею сонце крізь вікно ввійшло до хати.
Як довершив кіт роботу, усміхнувся,
Фарби визбирав з підлоги, потягнувся.
Вимив руки і пішов до кухні їсти.
Пані Злата попросила його сісти –
За столом. Коту смаколики поклала.
З новим днем свого Сметану привітала.
- А зайдіть, - кіт їй сказав, - в мою кімнату.
Там для вас нова картина, пані Злато!
- Так?
Пішла. Кіт корм узявся наминати.
- Гарна! Дуже! – пані крикнула з кімнати.
ЛИСКА РУДЬКА
Одягалась Рудька,
Як жінки сучасні,
Мала джинси, худі
Та футболки класні.
Зраночку по лісі
Бігала, стрибала.
Вдень бульйон варила,
Блузу вишивала –
В хаті-нірці. Лампу
Мусила вмикати,
Щоб стібки на блузі
Вправні залишати.
Місяць гладдю шила
Лиска різні квіти –
Маки і волошки,
Жовті первоцвіти.
Як їй все вдалося,
Радісно зітхнула,
Викупала тіло,
Блузу одягнула
Та й пішла по лісі –
Легко кроки клала.
Всі її хвалили!
Всі її вітали!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032285
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.02.2025
Пес Сніжок є у Миколи.
Він не гавкає ніколи
На своїх. Та як у двір
Йти чужий рискне, повір,
Він зірветься, наче рись,
Рявкне – мамо, не журись!
За Сніжком хлопча пильнує,
Його миє і годує.
Пес йому полиже руки,
Цьомкне в щічку без принуки.
Сніг – не тільки сторож хати.
Вміє він гриби збирати!
Йде охоче у лісок
Із господарем Сніжок.
Миє в буді ще долівку,
А в дворі – нову автівку –
Воду ллє на корпус, шини.
Робить чистою машину!
Тато хлопчика за це
Псу дає смачне м'ясце,
Каже: «Дякую тобі!»
Пес радіє, йде у біг.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032200
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.02.2025
Жив півник Петрусь, який ґав не ловив!
До школи пташиної змалку ходив.
Як вивчив всі букви, слова вже читав,
До бібліотеки вчащати почав.
Про все хотів знати Петрусь наш – козак,
Про різні породи котів і собак,
Про гори оті, що синіли здаля,
Про світ за селом, про ліси і поля.
Брав книги він різні, читав їх щоденно –
Уважно і вдумливо, щиро й натхненно.
Якщо хтось не знав чогось, брався питати
У півня, про різне він міг розказати.
Не лиш між курми був у шані Петрусик,
Його поважали корови і гуси,
Кролі, кози, вівці, коти, пси та люди.
Знав дійсно багато! І теплі мав груди!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032198
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.02.2025
Лев Бурко засумував.
Як зі скелини скакав,
Приземлився, ой, невдало –
Дерево на нього впало.
Й хоч сухим було уволю,
Та завдало звіру болю.
Голосно став лев ричати
І на допомогу звати.
Пташка вчула, прилетіла
І Бурку на лапу сіла.
- Що з тобою? – запитала.
- Що? На мене пальма впала.
Йти не можу, болить спина.
Нещаслива в мене днина!
- Не впадай, будь ласка, в відчай,
Лікаря тобі покличу –
Пташка мовила, злетіла,
На поріг до совки сіла.
Тук-тук! – дзьобиком забила.
Совка двері відчинила,
Бо була якраз у хаті.
Пояснила все окатій
Пташка. Совка поспішила.
Бурку ліки в тіло влила,
Ну, укол, тобто, зробила.
Лев ожив. У нього сила
Появилась. Мовив птиці:
- Дякую.
Вклонивсь совиці.
З того часу лев і пташка
Часто разом, грають в шашки.
Гріє лев крилатку взимку.
Восени несе корзинку
ЇЙ з насінням, ягідками.
Ну, а влітку – з квіточками.
Пташка спів йому дарує,
Спину лапками масує –
Місце те, що травмував.
Як із дерева скакав.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032131
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.02.2025
Коли вийшла осінь в жовтім флісі
І опеньки виросли у лісі,
Білка взяла кошичок із хати
Й узялась грибочки ці збирати.
Йшла і тихо пісеньку співала.
Гриб зустрівся – в кошик його клала.
А як повний був уже, з вершечком,
Сонечко засяяло в сердечку.
В дім вертала, в бубон думи грали.
Шану білці сосни віддавали.
Килим їй листки під ноги клали.
Білка ж плани в думах малювала:
Що несе, посушить, поскладає –
В банки, і у нори поховає.
Матиме, з чим сісти до вечері,
Як зима постукає у двері.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032128
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.02.2025
Як серпень сонцю градус підкрутив
І вдосталь соку яблукам налив –
Так, що їх важко стало вже тримати
Гілкам і почали вони скидати
Плоди на землю (рятувались так!),
Зібрав свою родину пан їжак.
Сказав: «Пора нам яблука зривати
Й у норах під землею їх ховати,
Щоб мати плід, як осінь змінить літо,
Міцними бути і радіти світу!»
Родина батька слухала уважно.
Найстарший син сказав, піднявшись важно:
- Плоди зірвемо ми! Яка гризота?
І закипіла у саду робота.
Члени родини дружно працювали.
До кошика плоди червоні клали.
Як не було куди вже їх запхати,
Пішли у нори яблука ховати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032010
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.02.2025
Вісім зайців
З лож зірвалися раненько,
А чого?
Бо день народження у неньки!
Хочуть маму
Діти гідно привітати,
Їй із овочів
салат приготувати!
Як помили
моркву і з капусти листя,
В мисці їх
Сікти ножами узялися.
Додадуть
гороху мірку ще й квасолі,
Всиплять радості
Любові й трішки солі.
Привітають маму,
Скажуть: «Ти – чудова!
Їж салатик,
Будь щаслива і здорова!»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032009
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.02.2025
Зайчик, вовчик і лисичка
Миють зранку лапки, личка
І шукати йдуть сунички
Під веселий спів синички.
Вдасться ягоди знайти?
Ними скріплять животи.
Потім жваво, радо в лузі
Танцювати будуть друзі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031981
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.01.2025
Весна настала. Заєць Стриб
Узліссям йшов.
І тут, о, диво – гіацинти
Він знайшов!
Ці квіти, знає, любить мама
І сестричка.
Декілька вирвав. З них букети
Невеличкі
Склав, тихо сівши на горбочку
Під сосною.
Білка побачила, махнула
Головою.
- Кому букети даруватимеш? –
Спитала.
- Сестрі й матусі, що життя
Подарувала.
Побачать рідні, в скач підуть,
Немов атлети!
Люблять оце, коли дарують
Їм букети!
***
А ви під лісом гіацинти
Зустрічали?
Букети рідним із цих квітів
Дарували?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031950
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.01.2025
Хто для мене ти?
Скарб безцінний,
дощ, який
пустелю скупав.
Я ж для тебе -
листок осінній,
що під ноги
тобі упав.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031466
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.01.2025
Рано-раненько мороз землю скув.
Сніг випав. Холодно стало в ліску.
Мама зайчиха синка Вуханька
В двір не пускає. Він сльози пуска.
- Сину, хай сум тобі серце не в’є.
Нитки і спиці у ящику є.
Щось тобі виплату з одягу я.
Їж конюшинку, любове моя.
Поки мив щічки і кожен зубок,
Їв конюшинку суху, пив чайок,
Мама сплела йому теплий костюм.
Вдяг його, витер з очей своїх сум.
- Можна надвір тепер вийти?
- Іди. Тільки до рота сніжок не бери!
Гарний він – білий, легкий, як пушок,
Але загрозу несе горлу.
- Ок!
Взув черевики Вух – з осені мав.
В них по опалому листі скакав.
Став у дворі, на хвилину завмер.
Добре зробилось йому, мов еклер
Щойно отримав й одразу зжував.
Очі до неба зайчисько підняв.
Лапи докупи склав. Сніг з неба ріс,
Падав йому він на вуха, на ніс.
Лоб притрусив і костюмчик накрив.
Не ворухнувся. Сніжинки лічив.
Як полічив до п'ятсот сорока,
Мама покликала в дім Вуханька.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030650
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.01.2025
Пес Сірко і киця Кудлатуся
Жили в домі дівчинки Златусі.
І сказати вам відразу мушу ,
Що жили вони душа у душу.
Їжу разом в кухні споживали,
Разом у дворі собі гуляли.
М’ячик у ворота забивали,
Танцювали і пісні співали.
Якось, це було в зимову днину,
Як мороз в облогу взяв хатину,
Пес Сірко і Кудлатуся – киця,
Вирішили по сніжку пройтися.
- Випусти нас, Злато,- став просити
Пес. - Хочемо сніжок наліпити,
Кидати їх точно в ціль навчитись.
Нудно це – лиш їсти, спати, митись.
- Ну, гаразд. Лиш довго не гуляйте.
День морозний нині. Пам’ятайте!
Двері відчинила їм Златуся.
Пес Сірко і киця Кудлатуся
Вибігли і нумо сніг валити,
Кульки з нього лапами ліпити.
.
Наліпили – кидали в колечко.
Попадали – тішились сердечка.
А як змерзли, стали, обнялися,
І до хати грітись подалися.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030629
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.01.2025
Киця Сіра, Рудик – пес,
Коль – їжак, і качка Вата
Вийшли в двір, як став замерз,
Вирішили покататись.
Але лід покрив сніжок.
- Що робитимемо, друзі? –
Запитав Коль – їжачок.
- Став розчистимо. Ми дужі! –
Вата відповіла враз.
Рудик – пес , їй мовив: «Клас!
Ми із кицею хвостами
Виметемо сніг зі ставу".
Тай узялися до діла
Рудик – пес, і киця Сіра.
Качка Вата помагала –
Сніг крильцятами змітала.
Коль перекиди робив,
Сніг колючками дробив.
Як ставок гладеньким став,
Не ловили друзі ґав,
А до ковзання взялися.
Кожен, як умів, крутився.
Лапами, тілами терли
Лід, поки носи не змерзли
Й тіло не відчуло втому.
А тоді пішли додому.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030596
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.01.2025
У новорічну нічку пес Багет
Подрузі Найді із лілей букет
Поніс. Де взяв його? Це не секрет!
Натер до блиску він в кафе паркет,
Помив горнята – лапи йшли у злет.
За це дали йому пакет монет.
За них на ринку і купив букет.
Колір пелюсток - оранж, фіолет.
Як з Найдою зустрівся тет-а-тет,
Вручив їй квіти. В серці її мед
Осів. По снігу білому в балет
Пішли обоє – Найда і Багет.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030537
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.01.2025
І яке право ти маєш,
Скажи, Московіє,
Світу оману нести,
Україні – вогонь?
Все в нас, до чого діткнешся,
Чорніє, мертвіє –
Ти ж бо не хліб і сіль, смерть
Випускаєш з долонь.
Може, забула, що ми –
Незалежна держава,
Що у нас мова своя
І історія теж?
Хіть угамуй!
Ти не маєш ніякого права
Ставити нам в нашій дружбі
Із іншими меж.
Мирні ми люди,
Так здавна уже повелося.
Любимо працю,
Не носимо в планах нашесть.
Та як захочеш нас взяти в вузду,
Не дамося.
Захистимо ми і правду,
І волю, і честь!
Жар свій хижацький гаси!
Край наш встояти зможе!
Бог нам і кожен, хто світло несе,
Допоможе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030507
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.01.2025
На землі родився Бог -
В стаєнці на сіні.
Ми вітаємо Його
В рідній Україні.
Топимо у серці лід,
Тнемо сум, що вився.
Радість несемо у світ –
Бо нам Спас явився.
Просим Його в цю добу,
Щоб дав хліб насущний,
Щоби мир у краю був -
Бажаний і слушний.
Щоб піднісся у красі
Край верби й калини,
Щоби славили усі
Велич України.
Щоб біда пішла у бан,
Наш народ плодився,
Сад ростив і порав лан.
Христос народився!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030418
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.01.2025
Рік Новий і самчик рись
Розминулись. Зажуривсь
Рисик. Звірі у Карпатах
У зимове славне свято
Дари вже взяли, а він
Чув лише у лісі дзвін.
Сів на горбі близько хати
Став обурливо кричати:
- Рік Новий! Я тебе ждав!
Чом мене не привітав?
Зайцю шарфик дав, шапчину.
Вовку – сіру кожушину,
Лисці – модні рукавиці,
Торт із насінин – синиці.
Похвалилися мені!
- Мав ти дар? – спитали.
- Ні! – відказав їм я й до хати
Втік сльозини витирати.
Рік Новий вже був не в лісі,
Та почув він голос рисі.
Прилетів у ту долину,
Де жив рисик, й під ялину
Дар поклав йому свій. Звір
З дому вискочив надвір –
Шум влетів до його вух,
Мають рисі гострий слух.
Хоч Новий втекти спішив,
Та сліди в снігу лишив
До ялини, де у тиші
Із форелі торт для рисі
У коробочці лежав,
Гойно блиском вигравав.
Рисик лапи склав покірно,
Року мовив: «Друже вірний!
Дякую, що ти прийшов!»
З радості заплакав знов
Звір вухатий і плямистий
Й торт у дім подався їсти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030259
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.01.2025
Білочка взимку не спала.
В сховках горіхи шукала.
Та не знайшла, хоч трудилась.
Сіла в дупло, зажурилась.
Кілька хвилинок мовчала,
Потім бурчати почала.
Вчула цей буркіт Одарка –
З татом гуляла у парку.
- Чом ти в зажурі? – спитала.
- Їжу пів дня я шукала.
Та не знайшла там, де клала.
Може, сусідка забрала?
- Маю я щось, білченятко –
Кексик із кремом в горнятку.
З’їж, це додасть тобі втіхи,
В ньому родзинки, горіхи.
- З радістю дар твій візьму я.
Ну, а тобі подарую
Гілку із плодом шипшини.
«Браво!» - сказала пташина –
Та, що в сніжку лапи мила.
Як вам історія? Мила?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030139
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.01.2025
Коли зима ступила твердо на дорогу,
Ведмідь Валько заліз швиденько у барлогу.
З малини чаю випив, з’їв калач із медом,
Лаписька вимив, ліг у ліжко, вкрився пледом.
У сон за мить пірнув. В нім річку бачив, рибу.
Та якось вчув крізь сон гудіння, потім – вибух.
Злякався, з ліжка зліз, до лісу ніс наставив.
Побачив сніг, що ліг, і вогняну заграву.
Ревіти став. Тут рік Новий наставив чубчик,
Спитав:
- Злякався?
- Так! І змерз!
- Дам тобі супчик –
Смачний, гарячий, калорійний, щойно з печі.
Дав. Взяв Валько й Нового обійняв за плечі.
- Якесь бажання також можеш загадати.
- Хочу, щоб кожен міг у нас спокійно спати,
Щоби вогні ворожі лиха не робили,
Ліси, поля, міста і села не палили!
- Ти не один у ніч оцю таке бажаєш.
Безліч людей, тварин про це мене благає
В твоїй країні – Україні. Терплять болі
За те лише, що хочуть правди, хочуть волі.
Бери ще шапку й шарф. Я все зроблю, що зможу.
- Новий! Я вірю тобі!
- Правда переможе!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030064
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.01.2025
Так світло, ніжно, любий, я тебе кохаю.
Хоч моє тіло не в обіймах твоїх рук,
Я твоє дихання крізь простір відчуваю,
Тепло щоки твоєї, серця мірний стук.
За те, що стріла тебе, шлю я Богу дяки.
Любов до тебе є солодка , мов шербет.
З тобою труднощі долаю я всілякі,
Ти – моя сила, мої крила, мій хребет.
Так, часом, віра в те, що любиш мене, гасне.
Уява родить в серці сум, в очах – росу.
Де ти є? З ким ти? Викладаєш своєчасно
Допис про те, що помагаєш ЗСУ.
І як тебе я далі можу не любити?
Люблю, як бусли річку, неба синь, село.
І вірю, щастя колись зможемо відпити,
Подарувати одне одному тепло.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030049
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.01.2025
Край свій рідко лебеді лишають,
В ньому взимку прихисток шукають.
В Моршині ставок облюбували.
Третю зиму в ньому зустрічали.
Добре їм у Моршині. Тут тихо.
Зуби на їх день не точить лихо.
Плавають собі в воді, пірнають.
Водорості у воді шукають.
Люди люблять цих граційних пташок,
Сиплять їм зерно зі срібних чашок.
Вдячно пташки голови схиляють,
Танці на воді розпочинають.
Білий сніг і лебедята білі
М’якшать людям груди загрубілі.
Білу радість світові приносять.
Про добро не забувати просять.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1029958
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.01.2025
Зійде над Україною ще сонце,
Свободи, правди набере по вінця.
Загляне у відшторене віконце.
«Доброго ранку! - скаже українцям.
- Ви сильні, мужні, добрі, працьовиті,
Ви ті, із кого варто приклад брати.
Всі ваші кроки славою покриті.
Ростіть зерно вже, киньте автомати.
Тримайте мир і єдність поміж себе.
Передивіться дані вам уроки.
Дружіть з добром, що на землі, і з небом.
І будете щасливі довгі роки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1029912
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.01.2025
Різдво і Рік Новий – це славні свята.
Це гарний одяг і гучні пісні,
Смачна їда і усмішок багато,
Розмови за столом ясні, тісні.
Але не привид це – ліси голити,
Природі день складати із хмарин.
Дерева і кущі треба садити.
Вони – легені для людей, тварин.
Ялинка в лісі – сховок для зайчати.
Насіння її – їжа для пташат.
Не знищуймо дерева задля свята.
Нехай не б’є майбутнє у набат.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1029905
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.01.2025
Прошу вас, діточки, уклінно,
Почуйте заклики мої!
Любіть всім серцем Україну,
Славте в трудах своїх її.
Бажайте їй добра і миру,
Вливайте успіхи їй в бій.
Нехай здобуде славу, силу,
Не скориться у боротьбі
З нападниками-ворогами,
Що спокій ріжуть її дню.
Тримаймо Україну-маму
Зброєю серця і вогню.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1029863
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.01.2025
Тато Христі з перших днів війни
Дім лишив і став на захист краю.
З того часу пізно йде у сни
Мама, тату успіху бажає.
Просить Бога, щоб його тримав
У своїй опіці повсякденно,
Щоб ворожі наступи ламав
З воїнами ЗСУ натхненно.
З ниточок вона пташат плете
З донею і друзями дитини.
Пташок цих Христина продає.
Виторг шле татусевій частині.
Вої шлють їй відео смішні.
Де вони танцюють і співають.
Та війна - це там, де б’ють вогні -
Ті, які нерідко обпікають.
Батька Христі теж вони знайшли.
У шпиталі рани йому шили.
Та як гострі болі відійшли,
Татуся додому відпустили.
Мамі не сказав, що рани мав,
Що додому їде відпочити.
Та як на порозі дому став,
Не могла з обіймів відпустити
Його неня.
- Рідна, не тисни.
- Рани є?
- На грудях.
Сів на лаві.
- Добре, що живий!
Христина тут
Підійшла. Її поцілував він.
- Ти найкращий, - випалила, - та…!
Мама дров поклала до каміну.
Батько їй і Христі дари дав, мовив:
- Вас люблю! І Україну!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1029860
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.01.2025
Рік Новий прилетів на ракеті.
В парі з вітром ходив по планеті.
Роздавав подарунки країнам.
Підібрався і до України.
А вона... очі смутком залила,
Та стояла. Якась дивна сила
Не давала зігнутись їй, впасти,
Віру в істину правди украсти!
Сльози ж бігли й без тертого хріну.
Рік Новий обійняв Україну.
- Чом ти плачеш, красуне планетна?
Запитав він.
- Атака ракетна
Із РФ мої доби з’їдає,
Дім мій нівечить, рід убиває.
- Не сумуй. Подарунок я маю.
Його радо тобі я вручаю.
В ньому те, що потрібно - підмога.
Буде, буде твоя перемога!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1029786
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.01.2025
Котик Мур і киця Рудя
Проживали в Україні.
Помагали вони людям,
Дні проводили без ліні.
Бабцю, діда лікували -
Вигрівали їхні болі,
Дітям настрій піднімали –
Гнату, Славчику та Олі.
Були рівними родині,
В Рік Новий гостились сиром
За столом і Україні
Радості бажали й миру.
Бабця котикам сорочки
Вишила – зігріли груди?
Сяйвом запалили очка.
Дякували Богу й людям!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1029677
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.12.2024