| Сторінки (38/3710): | « | 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 | » |
Мій Моршин не схожий на Київ, на Прагу,
На Дрезден, на Краків і навіть на Львів.
Він дуже маленький, та має відвагу
Манити людей до своїх берегів.
Немає тут моря, і річки немає –
Такої, в якій би поплавати зміг.
Та ліс є, гостинно усіх він приймає,
І парк, у якому незчислити ніг.
Два озера є – невеличкі, та гарні,
На них каченята танцюють квістеп.
Є також готелі, ПК і каварні,
Пивні, де читають молодики реп.
Ще амфітеатр є у парку під небом,
Де вечір збирає людей для розваг.
Тут аура душі укутує пледом.
Тут зорі – чаклунки, і місяць тут - маг.
Не це втім червоним на білій сторінці,
Джерельна водиця – основа з основ.
Її п’ють охоче свої – українці.
Здобула вона і всесвітню любов.
Скільком в згаслі очі вода зазирнула,
Нектар свій віддала, як квітка бджолі!
Скільком силу в душу і тіло вернула!
В ній Боже звучання! В ній ноти землі!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954404
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.07.2022
Вже липа відцвіла і вишня відпалала.
Лаванда запашна змарніла на лиці.
Троянда, що в кущі пелюстки розкладала,
Зім’яла їх, немов дитина папірці.
Та слива вже вагу і колір набирає.
Йде лілія навскач, перед в красі веде.
Ще трохи часу і в калини кров заграє,
Дітей своїх дрібних у пурпур зодягне.
Так мусить бути, щось відходить собі тихо.
І час чимось новим наповнює буття.
Хай, наче липи цвіт, іде із краю лихо.
На старт, увага, марш, щасливе майбуття!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954263
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.07.2022
Якось сонце встало вранці,
Одягло короткі штанці,
Влізло в хмарку, вмило личко –
І ... до лісу, по сунички.
Ягоди знайшло швиденько,
Їх набрало повну жменьку,
З’їло, ходячи по лузі.
Ну, а потім у джакузі
Посиділо собі чудно.
Як сидіти стало нудно,
Полем, лісом пострибало,
З вітром в парі станцювало –
Співаком і піаністом.
А тоді гуляти містом
Сонечко пустилось радо.
Там зустріло хлопця Влада,
Що купався у фонтані
І мочив волосся Тані –
Меншенькій своїй сестричці,
Що стояла на травичці
Зовсім поряд, біля глоду,
І боялась лізти в воду.
Аж округлило очиська,
Як побачило хлопчиська
Сонце – гривка у малого
Жовта, пишна, як у нього.
- Не з моєї ти родини? –
Запитало у хлопчини.
- Не розжарена я куля,
Не зозуля, не цибуля,
Не зоря і не планета,
Не комета, не монета,
Не кульбаба, не жоржина.
Хлопчик я, тобто, людина.
Хочеш, можемо дружити.
Будемо разом ходити
В парк, розсіювати тугу.
- А давай, чкурнем до лугу!
- ОК, лише візьму сестричку.
- Полоскочу їй я личко.
- Лоскочи, але не дуже,
Не спечи їй шкіру, друже.
Хлопчик взяв сестру за руку,
Подались утрьох на луки.
- Гарно, - мовив Влад, тут влітку:
Вітерець гойдає квітку,
Можна у «Квача» пограти,
М'яти мамі назбирати.
- Хто це мама?
- Рідна ненька,
Що встає завжди раненько,
Приготує без ваганок
І мені, й сестрі сніданок,
Поведе в садок, до річки,
Поцілує ніжно в щічки.
- В мене матінки немає…
- Хто ж тебе до сну вкладає?
- Як приходить ніч до хати,
Я саме лягаю спати.
І встаю саме з постелі.
- Що їси?
Росу з тарелі.
- П’єш?
- Дощі, нектар із квітки
Восени, навесні, влітку.
- Ну, а взимку?
- Топлю сніг -
Той, який на землю ліг,
І втягаю у горлянку
У полудень, обід – не зранку.
- Я п'ю молоко і сік
З фруктів, овочів весь рік.
Борщ, картопельку, котлету,
Рибку, пудинг чи омлетик,
Кашу, хліб – таке вживаю.
Бо у домі завжди маю.
- Не жувало я такого, -
Мовить сонце до малого.
- Ти заглянь до мене вранці,
Винесу тобі у ранці
Щось смачне, наприклад, м'ясо.
- З'їм його, мабуть, я ласо!
Я ж для тебе, любий друг,
Фрукти вигрію в саду.
Любиш їх вживати, друже?
- Груші, сливи навіть дуже!
- І я фруктів з’їла б силу, -
Таня мовила світилу. –
Й мама, й тато люблять їх.
- Фрукти вигрію для всіх!
А ще овочі та злаки,
І горіхи, звісно, й маки.
- Славно! – крикнула Тетяна,
Аж здригнулася поляна.
- Будем всі у мирі жити,
Одне одного любити.
Одне одного вітати
І будні, і у свята! -
Мовив Влад, і поміж квіти
Почали стрибати діти.
Сонечко не відставало,
Доганяло, обіймало.
20.07.17
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953860
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.07.2022
Живу. Дивлюсь на день, красою вмитий.
Танцює серце радісний танок.
Вдягнуло літо землю в оксамити.
З волошок небу виплело вінок.
З пшениці й маків виткало килими.
Троянди розпустило в квітнику.
Пустило вітер – буйний, невловимий.
Деревам чеше гриви і ставку.
Пташатам крила й голос наточило.
Грибочками наповнило ліси.
Сік ягодам налило. Не спочило
І дня. Все ж для добра, все ж для краси!
То дасть зелу дощу із хмар попити,
То сонцеві зарядить дробовик.
І як тебе, о, літо, не любити?!
Таке ти миле , як маляти лик.
Та є місця в нас, де твій погляд никне.
Бо там війна читає монолог.
Як заводій її за нитку смикне –
Сльоза росте із болю і тривог,
Земля тілами повниться і кров’ю.
Та вірю, сонце вижене туман!
Наповниться і славою, й любов’ю
Мій край, де небо синє, жовтий лан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953568
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.07.2022
Інколи дерево падає не від удару сокири чи монотонного ковзання по його стовбуру зубців пилки. Його ломить підступний буревій.
Інколи рушиться навіть мур двадцятиметрової ширини. Від гарматного (ракетного) вогню чи під натиском часу.
Інколи втрачає міць і блиск метал. Його потихеньку з’їдає легке й невидиме оку повітря.
А інколи ламається людина. Вона ламається не так, як дерево, мур чи метал. Її тіло зовні майже не змінюється. Зминається, як папір, який хочуть викинути до смітника, її середина.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953451
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.07.2022
Що тобі, наволоч руzzька, дитина зробила –
Та, що сиділа в візку під небесним плащем?
Пощо ракету по місті пустив? Щоб убила
Крихітку цю і цивільних дорослих іще?
Входиш у край, що не твій, як у власну квартиру.
Трощиш у ньому будинки, мости і шляхи.
Люд убиваєш невинний під гаслами миру.
Сієш, де ступиш, не жито – золу й реп’яхи.
Доки зі злом ти ітимеш у спільній упряжці?
Гнатимеш люд із осель, зі своєї землі?
Доки в гробах привозитимуть наших звитяжців,
Мами ридатимуть з болю і діти малі?
Світе! Ти бачиш на тілі Вкраїни стигмати.
Чорне – це ж чорне! Не жовте і не бірюза!
Зло треба гнути і гнати, під корінь ламати!
Вироком стати для зла має кожна сльоза.
14.07.22.
Поштовхом для написання вірша стали сьогоднішні події у Вінниці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953269
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.07.2022
Що можу дати я йому, окрім любові?
Нічого з того, що над ним засвітить німб.
Тому й жене мене щодня із дум і крові,
Мов у спекотне літо люд із вулиць грім.
Його позицію я розумом приймаю.
Але не серцем. В нього правила свої.
Мости надії головою я ламаю,
А серце зводить їх, мов гнізда солов’ї.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953234
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.07.2022
Горить українська пшениця, мов дрова у печі.
Вогонь серед поля, як кінь молодий у галопі.
Лелек дим їдкий, що повзе, спонукає до втечі.
А хліб… Він безсилий. Стоїть. Переходить у попіл.
А скільки б то люду могло б ним утишити голод,
Як мала б країна-палійка хоч крихту любові,
Як не розв’язала б війну всемаштабну у холод,
Смертельні ракети пускаючи й брехні чергові.
Всі Божі завіти зламала й не кається зовсім.
Продовжує сіяти злобу, неправду, тривогу.
Бог кару готує вже! Серце проткне їй невдовзі.
Країні ж верби і калини освітлить дорогу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953164
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.07.2022
Тілами небо обіклали хмари –
Густі та сірі, як кисіль молочний.
Помітив вітер вулиці, бульвари,
Складає план захоплення покрочний.
А склавши, йде в атаку, мов наїзник,
Мечем махає, надимає груди,
Свист подає гучний, протяжний, грізний –
Ховаються коти, собаки, люди.
Поспішно пташка до гнізда ступає,
Скасовує концерт свій благодійний.
А вітер дзьобом хмари колупає,
Пускає дощ із них – рясний і рвійний.
Недовго землю піддає купелі.
Хтось додає до чаю липню чарів.
Він п’є, стягає сонце із постелі -
Воно міня вид вулиць і бульварів.
Знов люди повнять їх, коти, собаки.
Птахи дарують звуки їм високі.
Кущі, дерева одягають фраки.
Земля у груди набирає спокій.
Помітив - міток наставив.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952879
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.07.2022
Що це? Центр Європи наче.
Жінка йде босоніж полем.
Сум довкола неї скаче,
Засипає очі болем.
Сльози жінки росять квіти.
Сонце їх втирає чубом.
Бачить це молодик вітер
Тре чоло і кривить губи.
Потім в небо йде і мовить
Йому: «Жінка, глянь, ридає!
Сум її у сіті ловить ,
Очі біль гіркий з’їдає».
Зором світить землю небо:
Жінка гарна, так, і гідна.
Руку їй подати треба,
Забагато терпить бідна!
Вітер, втішений цим словом,
Спати йде у верболози.
Небо пасмом волошковим
Витирає жінці сльози,
В очі пхає їй жарівку ,
Каже: «Може, їжі дати,
Одяг модний чи автівку?
Дім новий побудувати?»
Жінка топче край стежинки.
«В нас вогонь війни палає.
Йдуть у бій мої кровинки.
Деяких уже й немає…
Лиш одне прогнати може
Смуток із життя орбіти -
Це коли орду ворожу
Переможуть мої діти,
Лишать зброю, вмиту кров’ю,
Те, що впало, відбудують,
Думи висвітлять любов’ю,
Силу й славу відгодують.
Поки ж гинуть,терплять муки ,
Сохнуть радості стебельця».
«Я візьму тебе на руки,
Притулю до свого серця.
Те, що прагнеш, ти здобудеш.
Око піднесеш, коліно.
Найщасливішою будеш
В світі. Чуєш, Україно?!»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952776
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.07.2022
Не знаю я, чи доля нас
Зведе (зведе?) під зорепади,
Чи ми зійдемо на Парнас,
Долаючи усі завади,
Чи затанцюємо удвох
На піку щастя, насолоди,
Чи нам дозволить все це Бог
Не вимагаючи угоди.
Та що б не накрутив дзиґар,
В душі вже має підмур ода:
Любов до тебе – не тягар,
Любов до тебе – нагорода.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952102
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.07.2022
Я чекатиму (чуєш?) на зустріч з тобою.
Скільки треба, чекатиму, тільки прийди,
Викинь з пам'яті дні, що живилась журбою,
І дорогу до щастя мені проклади.
Як я бачу це? Ніч. Місяць зіроньки клепле.
Сум з нажитого місця зірвався, пішов.
Ми – це тіло одне, то гаряче, то тепле.
Ну, а душі давно поєднав Божий шов.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952010
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.07.2022
Думали московіти, що вони – друга армія світу,
Що їхні воїни – не люди, а якісь супер-герої,
Що вони мають право ламати встановлені кордони, стинати голови цвіту,
Бо у них ракет достобіса і всілякої іншої зброї,
Думали, схід і південь їм хліб піднесуть, букетами вкриють дорогу,
Подякують за те, що ракетами й танками прийшли їх визволяти від нацистів,
Що за три дні вони візьмуть Київ, легко й швидко здобудуть перемогу,
Зітруть у порох націю праце- й волелюбців, вишивальників і бандуристіів.
Думали, українці злякаються, коли знесуть їхні доми, лікарні, садки і школи,
Піднімуть білий прапор, покоряться злій, не мудрій, але грізній силі?
Сховають свою гідність до шухляди, як тіла перед дощем у вулику бджоли,
Повісять замки на уста, натягнуть на очі сплетені без жодних зазорів брилі.
Думали … Але не сталося так, як їм гадалось. Українці згуртувалися між собою.
Не хліб і сіль подали на таці тим, які неспокій принесли матері та дитяті.
Найбільш бойові й завзяті вступили до війська, стали до бою.
- Пригощайтеся, - мовили, вогню «гостям» наливаючи до мисок, - рашисти прокляті!
В тилу й по закордонах українці теж не сиділи, склавши руки, -
Плели захисні сітки, їжу готували, співали про Україну під звуки гітари,
Гроші збирали на амуніцію та інші необхідні військові штуки,
Автівки купували, фарбували. Зібрали навіть на чотири байрактари.
Європа й Америка дивується духові українців, прапор їхній щедро кропить духами,
Приймає біженців із розбитих міст, вручає її представникам при зустрічі квіти,
Та довго думає, що й коли зі зброї ЗСУ дати, а українці ж... щодня до неба птахами,
І не тільки військові, а й цивільні, в тому числі, як це не гірко сприймати, й діти.
Треба знімати з московського тіла капелюх вседозволеності, імперський плащик.
Стратегію і тактику щодо кроків Московії всім притомним світом виробляти.
Не відкладати безкомпромісність та рішучість в діях у довгий ящик,
Бо завтра може не тільки для багатьох мешканців України, а й для пів світу не настати.
Усе ж я вірю що Україна справиться з бідою, яка в лютому ракетою влетіла на її ґанок,
Зіпреться на плече дружніх країн, відчує теплу, міцну руку Бога.
І так, як опісля безпросвітньої ночі на землю приходить ясний світанок,
Прийде до неї після всіх тягот війни освітлена сонцем віри, здобута силою волі перемога.
28.06. 22 р. Любов Пікас
ВІРМО І ДІЙМО!
ВІРМО І ДІЙМО!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951714
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.06.2022
Мала можливість тебе побачити. Але, зваживши всі за і проти від зустрічі, вирішила можливість, яка мені надається, не переводити у статус дії та події. Чому? Бо знаю, чим кожна зустріч з тобою закінчується.
Я відразу уявила собі гостину, на якій я присутня, на якій я сиджу за великим столом серед чисельного люду, який жваво наминає викладені страви. Я теж їх пробую, але залишаю у шлунку місце для торта. Я чекаю на торт. Чула про те, що цей десерт має бути якимсь особливим - смачним і красивим. Від хвилювання мені стає гаряче. Виходжу надвір, дивлюсь на дерева, кущі та квіти, слухаю спів солов'я. З приємністю вдихаю аромат літнього вечора. Але... торт! Треба повертатися до зали. Та коли я підходжу до столу , бачу тільки крихти на тарелі, де лежав торт, десерт з'їли. Інші. Про смак можу тільки здогадуватися. І отак завжди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951001
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.06.2022
Мені, як ліс ти для сухих міських легень.
Мов луг весняний оку, що орало зиму.
Мов двері, крізь які іде із ночі день.
Як сітка, що ловлю між слів я нею риму.
Немов камін з вогнем для змерзлої душі.
Як птах, що звуком обшир вуха обіймає.
Немов для крові з болем – листя черемші.
Ти - серця знахідка, якій ціни немає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950620
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.06.2022
Цей рік навчальний силу й стійкість всім кував.
Спочатку Ковід вдерся, звів між нами мури.
А потім ворог рідний край атакував.
Хотів позбавити нас волі та культури.
Ми не здалися. Українці ж ми, борці!
Онлайн навчались і молились щиро, гоже.
Тримали дух у тілі, книгу у руці,
Вірили в те, що Україна переможе.
І буде так. Свобода – наш орієнтир.
За честь і правду ми. Господь нам допоможе.
Війна закінчиться. Прийде жаданий мир.
Край розцвіте. Для цього зробим все, що зможем.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950470
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.06.2022
Я щодня тобі з часом і словом торбину офірую.
Хоч фізично не можу торкнутись твоєї щоки,
Та в уяві – ти поруч, я чую тепло твоє шкірою,
Твої хвилі сердечні, твій запал і тремор руки.
Почуттів, що з душі йдуть моєї у простір, не стримую
І прошу Бога, щоб лив олію він до каганця
Твого тіла і духу, горіння в них ревно підтримував.
Щоб ти довго світив, гімн життю доспівав до кінця!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950143
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.06.2022
Мине війна. Пожежі відпалають.
Сирени змовкнуть. Страх загубить шлях.
Воля і правда коней осідлають
І краєм пролетять на всіх парах.
Зійдемось в коло, близьких обіймемо,
Вшануємо полеглих у борні.
Тих, хто утік від вибухів, вернемо.
Відновимо згоріле у вогні.
Любов’ю проженемо з душ тривогу.
Позвемо долю радості – примчить.
Подякуємо воїнам і Богу.
Світ Україні "Слава!» прокричить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949389
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.06.2022
Представляєш героїв нових покоління,
Вітер волі, любові високий політ.
Ти все глибше вростаєш у мене корінням.
Над душею моєю висиш, як магніт.
Я не в силі забрати, зігнати, порвати
Все, що з духом твоїм мене в’яже, ріднить.
Буду диво і далі з руки годувати.
Хай під ликом небес водоспадом дзвенить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948542
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.05.2022
Ви у наших думках,
Ви у наших серцях,
Ви у наших словах при молитві.
На життя полотні
Вам малюємо дні,
Де вас успіх чекає у битві.
Де вас янгольський цвіт
Укриває від бід,
Бог тримає свою парасолю -
Від вогню, що в лице.
Тільки вірте у це!
Захистіть нашу землю і волю!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948162
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.05.2022
Я захворіла.
Від нелюбові.
Урвався лютий
В судини крові.
Сніги та бурі
В тілобудові.
Я захворіла...
Від нелюбові…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947998
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.05.2022
Ти давно мені, друже,
Як кермо для авто.
Я тебе дуже-дуже.
Я тебе, як ніхто.
День твій клопоти місять,
Їм - господар, не гість!
В тобі сонце і місяць,
В тобі ніжність і злість.
Ти для думки – Мартіні.
Ти для руху – Мустанг.
Обіймеш, як зустрінеш?
Поцілуєш в уста?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947675
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.05.2022
Ти витягла з-під пазухи війну
Й жбурнула нею просто нам в обличчя.
Твоє сумління повзає по дну,
Хоч і на вид напнула ти величчя.
Ти думаєш, зігнуть нас у дугу
Твої ракети, бомби і снаряди?
Натягнемо завзяття тятиву,
Стріл спротиву пошлемо міріади.
Ми вистоїмо, ми міцні дуби.
Наш кожен крок Господь благословляє.
Твій шлях навіки вкриє шар ганьби.
А наша слава зіркою засяє.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947582
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.05.2022
Люблю тебе, як любить вітер поле,
Мов теплу нірку взимку їжаки,
Як весну-чарівницю - гілля голе,
Немов коня і шаблю козаки.
Люблю тебе, як любить день роботу,
Як слід від дум сере́дина чола,
Як учень - фізкультуру і суботу,
П'янкий нектар із квіточки - бджола,
Як нічка - тишу, руки сонця - літо,
Немов господар лану - пору жнив.
Пішла би за тобою на край світу,
Аби лише рукою поманив.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947268
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.05.2022
Ти бистрою була, неначе птах,
Час берегла, вставала на світанку.
Я пам’ятаю з книгою в руках
Тебе й на кухні – ввечері та зранку,
На березі міського озерця,
На виступах в Зеленому театрі,
В дорозі до бабусі й дідуся,
У магазині і в кінотеатрі.
Я пам'ятаю смуток твій і сміх,
Уста солодкі та м’які коліна,
Твої молитви за усе й усіх,
Й за те, щоби розквітла Україна.
ДЯКУЮ, МАМО, ЗА ЖИТТЯ, ЗА ТЕ, ЩО ТИ В МЕНЕ БУЛА!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947186
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.05.2022
Понад двісті дітей лягли до землі сирої.
Вдвічі більше живі лишились, та рускій мір
На тілах їх поставив мітки – сліди від зброї,
Ну, а тих, хто свій дім залишив і втік, безмір.
Є й такі, в кого рідних убила рука рашиста,
Хто не бачив дерев і сонця по кілька діб,
Хто день святом вважав, як був хліб і водиця чиста,
Хто крізь бурю уперто до берега волі гріб.
Світе милий, скажи, в чому наших дітей провина ?
Як посмів їх дороги бідою сусід встелить?
Йде весна. Спів дарують птахи, і цвіте калина.
В України ж… лице у крові, душа болить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947127
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.05.2022
Хай ракета, літак із рф рве наш простір,
БМП, ЗРК тисне наше шосе.
Відсіч дасть Україна, їй вистачить злості.
Просто впевнена твердо у цьому і все.
Не зігне нас в дугу хижий план московії.
Перемога – за нами! Ми світло несем.
Вітер попіл війни над Москвою розвіє.
Просто впевнена твердо у цьому і все.
Сонце правди зійде! Відбудуєм руїни!
Бог на крила дмухне, поцілує в лице.
Розцвіте, наче сад навесні, Україна.
Просто впевнена твердо у цьому і все.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946484
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.04.2022
Розсунув день на небі штори.
Сирена гучно застогнала.
Річки заохкали і гори.
Садок завив. Тебе згадала.
Дрімаєш? На посту? В дорозі?
До праці засукав рукави?
Тренуєш м’яз, слова у прозі?
Їси? Вдихаєш запах кави?
В безпеці? До звитяг охочий!
Бронежилет вдягни і каску!
Ношу в думках тебе до ночі.
Ти тільки виживи, будь ласка!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945768
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.04.2022
Клала крапку в story сто разів.
Стільки ж - із охотою стирала,
Як росли три слова у вазі,
Як рука чуттів – за горло брала.
Без борні до тебе йшла в полон,
Хоч в мені доволі сили й волі.
Шарль де Голль ти мій, Ален Делон,
Місяць на нічному видноколі,
Прапор і в путі орієнтир.
В твій город не кину жовту грудку.
В час війни – ти мій маленький мир,
Острів щастя - в морі болю й смутку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944325
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.04.2022
Я злітаю в небесну вись.
Тіло спатиме у могилі.
Ти за мене, мамцю, молись
І за край, щоби був у силі.
Знай, шкодую про те, що я
Не вантажив твій день плечі,
Не питав: «В тебе справи як?
Чи не їсть тебе сум під вечір?»
Рідко я телефонував -
Справжні й штучні були затори,
У своєму – своє шукав,
Думав, часу у мене – море.
Відкладав на потім приїзд…
Не знайдуся вже, не пригорнуся.
Не вертають вбиті до гнізд.
Жаль, що склалось все так, матусю.
Якщо можеш, пробач мені.
Не випалюй сльозами дні.
Ти молись й твердо вір у те:
«Україна ще розцвіте!»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943717
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.04.2022
Думав без спротиву край наш узяти?
Думав, чекали на хліб твій і щі?
Будемо, ступиш но, квіти вручати?
А як бабахнеш, залізем в кущі?
Прорахувався ти. Вільні ми люди.
Вільні ми люди на вільній землі.
Так, як ти хочеш, ніколи не буде.
Міць в нашім дусі і честь на чолі.
Правда – за нами. Нам доля всміхнеться.
З Богом ідемо, стійкі до атак.
Ляже москва, а наш край піднесеться.
Хочеш - не хочеш, а буде отак!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942945
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.03.2022
Моя країна у вогні, руїнах, крові.
Летять ракети, арта лупить безупинно.
Не час на це, та маки квітнуть пурпурові,
І не у полі – на тілах людей невинних.
Доми лягають, мов поранені ослиці.
Пащеку голод де-де хижо роззявляє.
Не сміх, а страх танцює на дитячих лицях.
Сирена вулицями міст і сіл гуляє.
Але весна потрохи робить вже погоду.
Від «слава нації і ЗСУ!» збудилась.
Б’є серце в бубон – українського ми роду!
Рве гордість обшир - в Україні народились!
Все буде добре. Буде все у нас чудово!
Знесеться прапор - сонце в чистій голубіні.
Вдягне вінок із цвіту українська мова.
Полине світом: «Слава! Слава Україні!»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942701
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.03.2022
Не звав ніхто їх, ввірвались зранку,
Як витягала весна фанфари.
Тривога звилась, як гад, на ґанку.
Від страху сонце залізло в хмари.
Аеродроми, будинки рвали,
Розбили школи, садки, лікарні.
Людей загнали в метро, в підвали,
Повнили ними місця цвинтарні.
Радіаційну несли тривогу.
Спиняли дітям бій серця в грудях.
Міста та села взяли в облогу
І мором гідність ламали в людях.
Несли так «рускій мір» в Україну.
Добро московська церква дала їм
На те, щоб сіять смерть і руїну.
Та силу влили в тіла Мамаї.
Згадали справи свої минулі.
В любов до краю серця вдягнули.
Врагам не квіти вручили – кулі,
Пиху їх, лютість у ріг зігнули.
Ні, не одного ми з ними роду!
Вони складають без правил прозу.
Не діють Богу, святим в угоду,
Неспокій людям несуть, загрозу.
Та ми зірвемо лихий їх намір,
Знеславим волю їх, злі походи.
І сонце правди зійде над нами.
Ми будем жити! Усім на подив!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942427
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.03.2022
Не вкриє ду́ші наші московитський мох.
Кожух наш батьківський ніхто не перекроїть.
За нами – правда. З нами - віра, честь і Бог,
Святі народу українського й герої.
Ми, як ніколи, зараз дружні і міцні.
Посуне ворог – сам собі підставить міну.
Були ми, є у світі й будем по всі дні,
А з нами в славі й силі ненька Україна!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941099
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.02.2022
Він був для неї знаком питання, знаком оклику,
трьома крапками і комою.
Вона ж для нього – порожнім конвертом,
сіро-чорною хмарою, зайвою хромосомою.
Він буксував її серце кілька разів на день
лукавим поглядом із численних фотографій.
Вона прагла попасти до нього на прийом,
але не могла вписатися в його насичений графік.
Він слідкував за собою, пив воду, качав м’язи, вливався в день бурхливим водоспадом.
Вона розбивала затори на шляху велосипедом, запивала кавою стреси й заїдала їх шоколадом.
Вона розуміла, що її шанси близькі до нуля на те,
щоб піймати його, перемігши всі проти у герці.
Та вона цього й не прагла ніколи, їй би хоч раз надихатись його легенями, зігрітись вогнем його серця.
Однак, настала така пора, що їй треба для своєї історії епілог писати й не вносити до нього дурні сподівання.
Переходити нарешті від фантастики до реальності, від умовного до справжнього спілкування.
А що робити з чуттями? Їх треба просто відпустити, відчинивши навшир в душі й тілі всі брами.
Скоро весна. Сонце й квіти в танок підуть. Й небо обов’язково обійме її своїми ніжними блакитними руками.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939867
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.02.2022
Вірний друг тебе не осудить,
Коли ти застрягнеш в добі.
Коли вітер твій день остудить,
Подарує тепло тобі.
Коли стратиш в дорозі силу,
Понесе тебе на руках.
Допоможе розбити брилу –
Ту, що ляже тобі на шлях.
Вірний друг пірне з головою
В біль, що скрутить твої уста.
Буде завжди поруч з тобою,
Навіть, як між вами міста.
Не зготує (не зможе!) зраду,
Не залишить на серці карб.
Сумнів матимеш? Дасть пораду.
Вірний друг – то великий скарб.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939418
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.02.2022
Думала я, що забути тебе нескладно,
Просто на гальмо натиснути десь там у мозку.
Просто нарозтвір двері з душі відчинити,
Мовити тихо тобі: «Йди і не оглядайся».
Думала, зникнеш, і все я почну спочатку.
Стану на нуль й оберу собі напрям руху –
Той, на якому бурі не буде місця,
Той, де цвістиме бузок і жовті троянди.
Думала, буду тішитись тишею, цвітом,
Пісню складу із сяйва місяця й сонця.
Але вони, наче воду у рот набрали,
Дивляться в душу смутно, мовчать, як риби.
Ні, не готова я жилку, що в'яже нас, рвати.
Дровам у серці без твого вогню не горіти.
Зорям в очах без неба твого не світити.
Крилам без доторку серця твого не літати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936470
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.01.2022
Я тебе відпускаю. Чуєш? Відпускаю.
Сьогодні, 3 січня, в полудень.
Лети і не оглядайся!
Ти здивований моїм рішенням?
Думаєш, я прийшла до нього тому,
що розчарувалася в тобі, що розлюбила?
Ні. Якраз навпаки.
Зараз люблю тебе ще більше, ніж любила досі.
Просто прийшов такий час,
що моя любов видозмінилась:
набрала інших барв, запахів і форм.
Була за кольором такою,
як прапор ОУН – червоно-чорною,
де червоне – це палаюче полум’я любові,
а чорне – кров, що запеклася на серці від її ран.
А тепер виглядає так,
як сучасний державний прапор України ,
тобто, є жовто-блакитною,
де жовте – це колір стиглої пшениці,
що розкинулись на теплому, м’якому сердечному лані, в колосках якої містяться зерна ніжності й добра.
А синє – колір неба, що висить над цим ланом
і нагадує про те,
що все на світі має своє значення,
все є невипадковим,
все для чогось приходить, чогось нас вчить.
Колись пахла моя любов, як квітка тубероза.
Цей запах подразнював мої нерви,
розпалював кров у жилах,
а ще приводив у рух метеликів,
які невідь звідки прилітали
і невідь як опинялися у моєму тілі
й починали танцювати в місці нижче живота
запальну коломийку.
Цей запах подразнював також очі,
вони наповнювались вогнем і горіли
не згірше сонця чи зір.
А тепер моя любов пахне, як жовта троянда –
стійко, солодко, приємно,
але без усяких там вогнів та метеликів.
Якби хтось глянув на графічний малюнок тієї любові, яка жила в мені раніше,
то побачив би на ньому замкнену криву
з чисельними гострими верхівками,
об які я нерідко різала душу.
Тепер це зовсім інший малюнок.
Криву не впізнати на ньому,
її наче хто вигладив, вона стала округлою
і має роз’єднані кінці.
Тож лети, птаху, крізь них, лети!
Лети сміливо і впевнено!
Назустріч своїй радості!
Назустріч своєму щастю!
Назустріч своїй довгій і світлій долі!
І знай, в той день, коли я дізнаюся,
що ти знайшов усе це, кружляючи у вільній синій висі, радітиму безмежно.
Чому?
Бо я люблю тебе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935800
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.01.2022
Не смій мене не любити.
Не смій мене не люби…
Бо це мене може вбити,
Бо це мене може вби…
Не смій мене забувати.
Не смій мене забува…
Бо серце - не лялька з вати,
У ньому струна жива.
Не смій мій день обходити.
Не смій мій день обходи…
Не зможе сад мій вродити
Без сонця твого плоди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934116
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.12.2021
Скажи, ти відчув мого духу вогонь,
Думок моїх шелест, тремтіння долонь,
Бій хвиль моїх уст об твій берег душі,
Очей срібне сяйво і волі дощі.
Скажи, ти відчув мого тіла тепло,
Емоцій ріку, пліт на ній і весло,
Небес сині плеса в легенях моїх,
В лютневих артеріях – березня сміх,
Ламання крижин на моїй самоті,
Метеликів пурхання у животі,
Гучне і пришвидшене пульсу биття?
Птахами злетіли твої почуття?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934088
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.12.2021
Зима – ще пані та, в уборах пишних,
У білім хутрі з голови до ніг.
Ви щось про літо мовили, про вишні,
Про осінь, що листок кладе до ніг?
А чи про весну, що гуде бджолою
І наливає зелу сік до вен?
Та хіба їм зрівнятися з зимою?
Зіркам - родина! Сяяння в ній ген.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933990
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.12.2021
Зо шість тисяч колючок
Має сірий їжачок.
Він на них (і залюбки!)
Носить яблука й грушки.
Фрукти любить, та однак
Не відмовиться ніяк
Від жучка чи слимака,
Хробачка чи павука.
Жабу також з’їсть охоче.
Змійку іноді захоче
Пожувати – ось вам вість!
Скорпіона навіть з’їсть.
Виспиться за день в норі,
Вийде о нічній порі,
Носом довкруж поведе,
Харч за запахом знайде:
Гриб, ожину чи мокрицю.
А як вовка чи лисицю
В лісі стріне їжачок,
М’ячиком із голочок
Зробиться, навтікача
Пуститься. Від пугача
Не поспіє до нори,
Нападає птах згори,
Не боїться голок він,
Має луску, наче дзвін,
На своїх міцних лаписьках.
Птах пугач для їжачиська –
Справжнє лихо. Тож вухатий
Завжди десь побіля хати
Крутиться. Знайшов харчі –
В дім вертається мерщій.
Їсть багато він, не трішки.
У холодну пору в ліжку
Десь приблизно зо пів року
Спить собі. І навіть оком
Не змигне в пітьмі нори.
В час цей губить всі жири.
А як встане, вгледить квіти.
Буде нюхати й радіти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933406
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.12.2021
- Що хочеш, жінко, в ювілейну осінь
Отримати від долі на підносі?
- Найбільше прагла б ізі всіх дарунків:
В плед загорнутись із його цілунків.
- А він, це хто? Реальність чи плацебо?
- Він – сонце й місяць, і земля і небо,
Він - білий сніг на чорних віях січня,
Ріка, якою я пливу у вічність.
- Насипала ти тут гороху й м’яти,
Якесь одне ім’я він мав би мати.
- Тоді він вітер із великих терцій,
Який вогонь роздмухує у серці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933178
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.12.2021
Проста хустина чи в кутасах,
В яку барвистий колір ліг,
Для юнки й дівчинки – окраса,
Для жінки – честь і оберіг.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933167
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.12.2021
Хто я для тебе? Хто для тебе я?
Яке для мене в тебе є ім’я?
Спекотне літо? Чи весна принадна?
Зима безфарбна? Осінь листопадна?
Бо ти для мене – бажаний кортеж ,
Шалений вітер і затишшя теж,
Нічний бальзам, настояний на травах,
Бентеги запах, вишукана страва.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932019
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.11.2021
Якщо я планета, то ти моя вісь.
Тож де б не крутилась, зі мною ти скрізь.
Якщо я поетка, ти – надих для дум,
Для дроту зі слів і чуттів моїх – струм.
Якщо я пташина,ти – сила для крил,
Вишневий садок і ясний небосхил.
Якщо я рибина, морська ти глибінь,
Планктон мій щоденний і сіль поколінь.
Якщо темна ніч я, ти місяць-ріжок,
Мій вірний дружок, моє світло стежок.
Якщо я земля степова, ти – євшан,
Для розуму – пам'ять, для тіла – душа.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931396
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.11.2021
Хто я без тебе? БезколІрна осінь,
Протерта шина, що лежить у фосі,
Без ніжки стіл, надщерблена тарілка,
Без вікон хата, зламана сопілка,
Без квітки клумба і без пір’я крила,
Без риби море, у дірках вітрила.
Без блиску очі і без ґноту свічка.
Без сонця днина і без газу пічка.
Без птиці ліс і без пшениці нива,
Згаслий вогонь і музика тужлива.
З тобою ж я..., мов навесні іриси.
Ти - сила крокам і легеням кисень.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930726
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.11.2021
КУРОРТ МОРШИН
Люблю я вулиць Моршина ґердани,
І те, як птах з них струшує росу.
Люблю озер міських сріблясті фани,
Лісів довкружних велич і красу,
Люблю світанків сонячні обличчя,
Часів обідніх кроки, суєту,
Вечірню тишу, ночі пограниччя,
Зірок долоні, місяця п’яту.
Люблю джерел не вичахлу гостинність,
І як артист у парку спів веде,
Як день плете коралі з павутиння,
Як голуби ідуть у па-де-де.
Люблю курорт у різні пори року:
У літню спеку, в осінь дощову,
Коли весна рослину повнить соком,
Зима бере у руки булаву.
Приваба не у часі - в генах міста,
В його флюїдах, світлі у слідах.
Воно виводить вітра-піаніста
На сцену між дерев, де небо – дах.
Мале таке… у світовім огромі,
Та має в собі силу і магніт.
Воно дарує серцю теплий промінь!
Воно на тілі ставить моці міт!
1.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929646
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.11.2021
Обгородила я серце муром.
Його пробила стріла Амура.
Забило птахом і застогнало,
Просити ліків для рани стало.
- О, буний вітре! О, вітре-брате!!
Дмухни на серце, стрілу прибрати
Зумій. Із нею днюю й ночую.
Від її трунку душі не чую.
Ридаю ридма. Маліють сили.
Дієві ліки тримає милий
В душі із тілом, як у якудзи,
Та зашпилив він її на ґудзик.
Уже й кричала і лебеділа,
І гуморила, і воркотіла –
Не реагує, не б’є на сполох.
Ще трохи й серце згорить, як порох.
Почув це вітер, зволожив вії.
Сказав тоді він слова такії:
- Стрілу Амура, о, ні, не струшу.
Я краще тому розкрию душу,
Хто має ліки, в яких рятунок:
Обійми теплі, палкий цілунок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929310
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.10.2021
Осінь змінює барви світу.
Вітер з листом щодня у герці.
Усе менше довкола цвіту,
Та він є у моєму серці.
Небо тягнуть донизу гирі -
Хмурі, чорні, неначе круки.
Відлетіли лелеки в ирій.
Та я чую їх дивні звуки.
У дерев стали рідші гриви.
Без одежі сади. Не сон це.
Дощ виводить сумні мотиви.
Та з очей моїх сходить сонце.
І хай осінь плете канати,
Йде по них, наче смерті янгол.
Весну їй мою не прогнати ,
Танцюватиме в жилах танго.
27.10.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929109
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.10.2021
Скільки б не клали ми смерть на лопатки,
В фінішній грі переможе вона.
Лишимо рідних, регалії, статки
І на надгробках свої імена
Й душі знесемо до вічного Бога.
Стріне вгорі - скануватиме їх.
Поки ж нам стелиться в світі дорога,
Йдімо за правду і щастя в бої.
Добре, як зможемо виграти в герці,
Славу здобути собі, як Лі Бо.
Та найважливіше втримати в серці
Щиру, мов сльози дитини, любов.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928406
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.10.2021
Ти шоколад, в міру гіркий,
Та найсмачніший з тих, що знала.
Ти особливий плід – такий,
Який щодня мати б бажала.
Ти дерево моїх надій,
Яке і взимку має силу.
Ти сонця променя носій,
Що плавить в серці з льоду брилу.
Ти вітер, що несе в траву
Мене, де цвіт рожевий, білий.
Ти океан, що на плаву
Тримає вміло моє тіло.
Ти в сірий день для корабля
Маяк потужний, слово з перцем.
Ти перл, який тримаю я
В рожевій мушлі свого серця,
Зоря, що ніч на друзки мне,
Дарує блиск дорожнім милям.
Ти місяць-човник, що мене
Гойдає на небесних хвилях.
Ти – диригент моїм ділам,
Думкам – симфонія ти жвава.
Доріжка бігова – ногам,
Натомленому серцю лава.
Ти знахідка, хоч не улов,
На стежці долі – Піренеї.
А в цілому, ти є ЛЮБОВ.
Що є більш вартісним за неї?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926962
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.10.2021
Він не любить мене. Він не любить мене.
Навіть в день іменин він мене не згадає.
Я ж його, наче сонце, люблю. Це мине?
Мо', й мине. Але поки що душу з'їдає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926710
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.09.2021
Вже вересень не бешкетує,
Пакує речі.
Автографи кладе, готує
Свій крок до втечі.
Накинув на хмарки мотузки -
Не мокне віття.
І холод визбирав до друзки
На радість дітям.
Підлив в двигун тепла мастила -
Побігло світом.
Магнолія бруньки пустила.
Потішить цвітом?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926384
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.09.2021
Живу тобою. Дихаю тобою.
Тобою плачу і сміюся теж.
Стаю з чуттям палким цим до двобою.
Але ж воно сягає неба меж!
І як мені його у ріг зігнути,
Як зі свого життя прогнати пріч,
Коли воно – солодке, мов андрути,
Коли воно – гаряче, наче піч,
Коли воно так місить мою душу,
Неначе тісто мамина рука,
Цілує серце, наче вітер грушу,
Затори рве, як в паводок ріка?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923158
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.08.2021
О, Україно! Ти прароду мого ненька!
Ти та, що різне знала: волю і ясир.
Люблю тебе. Моїй душі така миленька,
Мов після вибухів війни для люду мир.
Люблю лісів твоїх зелене полотнище,
Неспинний біг твоїх річок і тиш озер,
Степів задуму, над якими вітер свище,
Величчя гір стрімких і магію печер.
Люблю лугів твоїх пахучі квіти-трави
І спів птахів, такий гучний, щоб кожен чув,
Коли народ плете тобі вінок зі слави
І зодягає твоє тіло у парчу.
Люблю хліби, що родить лан твій золотистий
Під небом синім, наче очі васильків,
Твій клич до волі - тризуб, гімн – палкий, врочистий,
Дух, як граніт, твій, мову - дану із віків.
І хай у погляді твоїм ще смути корінь,
І розпач навпіл часом ріже твої дні,
Ти не зігнешся, мов рабиня, у покорі,
Усе здолаєш, все здобудеш у борні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923090
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.08.2021
Він приходить, як тільки вона розплющує очі,
Він, як нижня білизна, з нею весь час у дні.
Він розвішує зорі для неї на дротах ночі
І гойдає її на місяцевім човні.
Він є домом для неї, хлібом, вином і ложем.
Буйним вітром з полів, що б'є по струнах душі.
Він крадій її часу та дум і веління Боже.
Її кроків, стрибків і злетів стрімких рушій.
Він привабний такий, як небо у синім светрі.
Він магічно-п'янкий, як влітку ранковий ліс.
Він для неї ріка Дніпро і гора Ай-Петрі,
Корінь цвіту, що в ґрунті серця її проріс.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921362
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.08.2021
Як в голові будильник тенькнув,
Наставив сон мені хвоста,
Піднялась з ліжка я хутенько.
І ранок теж на ноги став.
Моргнув мені, до справ покликав
І їжею в нутрі проріс.
Скривилась тиша без'язика -
Їй спів пташиний сів на ніс.
У місто вийшла.Тепло. Літо!
У лаврах голови дерев,
В барвистих капелюхах квіти,
І сонце ☀️, наче ситий лев 🦁, -
Лежить, на личку в нього спокій.
Але до любощів мастак!
Цілує ніс мені та щоки.
Я не пручаюсь, мило ж так.
Все довкруж дихає любов'ю.
Твердіє в радості для кістяк.
А десь... війна плюється кров'ю,
Знецінює людське життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921282
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.08.2021
Свій шлях не спіши ти сльозою кропити.
Хай навіть під стопи лягає стерня.
Із сили та волі різьби слово "жити",
Надію впиши у режим свого дня.
Від птаха учись: пробудився - співає,
Шле оплески сонцю, не міряє тінь.
Без страху на плечі деревам сідає,
Пірнає у неба ясну височінь.
Іди уперед, хоч би й тіло у ранах,
Лікуй його небом і вітром полів.
Лишай свої кроки в казках і романах
І вірою сяй із церков куполів.
Хай думи твої не причесані й босі,
Довершеність ти випускай з-під брови.
Співай оду літу, не думай про осінь.
Люби світ і ближнього. Просто живи!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921089
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.08.2021
Що хочу нині я сказати світу?
Байдужості нехай не ставить трон,
Шукає ту з-поміж орбіт орбіту,
Яка любов’ю вимостить нутро.
Що є любов? Сама того не знаю.
Але це те, що світлить день і зір,
Що Боже із людським в одне єднає,
Несе над гори, між планет і зір.
31.08.18
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920982
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.07.2021
Нутро жінки вирувало всеньку ніч. Все, що зібралось у ньому, вихвалялося своїми якостями: силою – буря, голосом – грім, вмінням малювати золоті зигзаги – блискавка. Лише під ранок всі ці гості, що проникли в її душу без запрошення і вчинили у ній гармидер, почали збирати свої манатки і простувати до виходу. Вони збилися в коридорі її душі докупи, як хмари в небі, відчинили двері у простір світу і, зробивши назустріч йому крок, пролилися дощем, соленим. Довго лилися, періодично стихаючи, та коли змаліли до крапки, над серцем жінки зійшло сонце. Воно своїм світлим теплим язиком облизало рани, які ще кровили, витягло сухим, м'яким волоссям вологу зі стінок душі.
Жінка посміхнулася. З ним, чоловіком, якого кохає,
чи без нього життя продовжується, воно не тільки викочує сонце на арену дня, воно ніч колупає місяцем і зорями їй моргає, воно дихає озоном, колоситься пшеницею, плодує яблуком, наливається стільниковим медом. Воно заглядає у вікно душі птахом миру, гладить зеленими долонями лісу твої плечі та очі, залітає в ніздрі запахом квітки, б'є об стіни тіла хвилею ріки. «З рештою, любити того, хто плаває морем твоїх дум, так мило, - зробила висновок жінка. - Навіть, якщо він ніколи не пришвартує свого човна до берега твого серця, не ступить на нього, не заволодіє ним, ти можеш радіти вже з того, що відчуваєш його рух у собі, чуєш плюскіт весел, якими він гортає хвилі у твоїй голові, й голос, що лине із вічності: «Живи і люби, поки в тебе є сила».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920819
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.07.2021
Коли вона думає про нього,
судини її мозку одягають шаровари і починають танцювати гопак,
серце вискакує з грудей ракетою і летить у міжзоряний простір,
очі... , очі світяться так, мов сотня вуличних ліхтарів, які збіглися докупи.
Коли вона думає про нього,
все довкола загортається в тишу
і майже не дихає.
Птахи ховаються в дупла і гнізда,
дерева й кущі впадають у транс,
річка забуває слова пісні, яку щойно співала.
Вітер миттю спиняє свій біг, затуляє рот правицею й округлює очі .
Коли вона думає про нього, говорить лише кохання,
бо тільки воно у цей час має право голосу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920490
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.07.2021
Її серце плакало...
Ні, не так.
Її серце ридало,
як ридає небо після спеки,
яка, не питаючи дозволу в нього,
кидається йому в обійми й випускає зі свого тіла
гарячу пару,
після якої на його ніжній світлій шкірі
залишаються пухирі від опіків,
як ридає ліс після бурі,
яка пролітає ним з такою силою,
що ламає йому своїми твердими темними крилами
кінцівки та ребра,
як ридає земля під потоками магми,
яка вирвалась із кратера вулкана.
Хто вона, та,
серце якої знайшлося плачем?
Жінка.
Але для нього вона те саме,
що дерево без листя,
квітка без пелюсток,
криниця без води,
дім без даху,
стіл без їди,
книга без тексту та ілюстрацій.
А хто для неї він?
Уже не Бог,
але ще й не нуль,
ще той, із чиїх сітей
її серце не може вибратись.
Тому й ридає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920453
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 25.07.2021
О, Боже мій! Яка ти дурна, жінко, яка дурна! Розсипаєш свою душу, як троянда пелюстки,
вкриваєш ними шляхи, якими він ходить.
Бігаєш за ним, як мале цуценя, заглядаєш до віч, трешся до ніг, чекаєш на те, щоб він кинув хоч якийсь недоїдок зі свого панського столу чи бодай погладив. А коли бачиш, що він хоче перейти річку, яка несе в собі лавину каменів і глини, й боїться бути побитим нею, забруднитися, ти йому свою спину голу й чисту підставляєш замість моста. «Іди!» - кричиш.
За кожен щонайменший успіх шлеш йому букет гучних овацій і кричиш браво.
А що він? Він не бачить у тобі жінки, а, може, навіть і людини.
Ти для нього те, чим і стараєшся бути – трояндове пелюстя (нехай лежить, думає собі він, під ногами - м'яко і пахне). Ти для нього те саме цуценя, якому він інколи кине прихильне слово (добре,що не копне).
І міст ти для, тобто, один із мостів (а що, чим їх більше, тим краще, менше ризику втрапити в халепу, менше мила, води і грошей на ліки використає).
Ну, і вдячний глядач ти для нього також (а кому, скажи, не приємно ловити у сіті свого глянцевого его оплески?)
То ти зрозуміла, жінко, яку роль ти відіграєш у його житті? Зрозуміла?!
То, може, нарешті, перестанеш сподіватися на щось інше, на щось більше?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920414
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 24.07.2021
Вона, і справді, дивна жінка.
Закохалася в молодшого за себе чоловіка,
в чоловіка зі сонцесяйною усмішкою,
вольовим обличчям і тілом Аполлона,
чоловіка з міцним духом і незламними принципами. Ну, так, спочатку вона не розраховувала на те,
що буде претендувати на якісь фізичні контакти з ним, думала, просто слідкуватиме за його життям та діяльністю тихенько,
на відстані, й отримуватиме від цього насолоду. Якийсь період часу її задовольняла та роль,
яку вона собі окреслила, ну, майже задовольняла.
Їй вистачало того, що вона могла бачити дописи, світлини цього чоловіка в одній зі соціальних мереж, знати про те, де він і чим займається,
її тішило те, що могла розділити з ним
його радощі та смутки
і навіть залишити свій коментар під якимсь із постів. Він прорізав її шкіру гострим лезом своєї зваби непомітно
і з кожним новим днем усе глибше й глибше
заходив у її тіло.
За якийсь час він став почуватися в ньому,
як у власному мешканні.
Сідав собі в широкий човен її чуттів,
вільно плавав судинами її крові,
коли йому цього бажалося,
спав, розвинувши руки й ноги,
на її м'яких розлогих легенях,
робив стрибки і качав прес,
стоячи чи лежачи на килимку її серця.
Спочатку вона раділа всьому цьому
(він у ній, вона чує його).
Потім плакала (їй боліла його невидима присутність). Потім знову раділа.
І так почергово, поки не зрозуміла,
що той він, який був у ній, зовсім не він.
Справжній він – далеко від неї,
справжній він – це той чоловік,
який любить багатьох і водночас нікого,
справжній – це той, хто оселяється в різних жіночих тілах одночасно,
має такі ілюзіоністські здібності.
Але її почуття до нього були не вигаданими.
Бо чого їй так любо робилося,
коли тулила його портрет до грудей?
І чого їй робилось так зле, як ховала подалі його від ока?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920413
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.07.2021
Він стояв у натовпі людей, за два кроки від неї,
він – її вилеліяна в серці, виношена в думах мрія,
її солодкий екзотичний плід,
який їй так давно кортіло скуштувати.
Стояв близько. Так. Але не сам. У натовпі.
«Ну ж бо, жінко, - напосідала ситуація, - зберися зі силами, кинь тому блискучому фруктові до вух хоча б такі нейтральні слова, як привіт чи добрий вечір».
«Не можу. Ти ж бачиш, він зайнятий розмовами з іншими». «То й хай собі. Ти теж маєш право на увагу.
Ну ж бо, вперед! Скинь ремінь страху з ніг своїх,
зроби ще крок назустріч щастю.
Кинься йому в обійми чи, принаймні, до його тіла доторкнись, промов: «Я рада бачити тебе». Дій!
«Ні. Хіба ти не помітила, що за ввесь час, поки я стояла тут, поруч, він ні разу не випустив яскравих зір з очей своїх, не кинув їх у темінь мого неба;
тривоги, що зросла осотом в моєму серці, не вижав своїм місяцем-серпом. Ніби мене й не знає, ніби порох я або людина-невидимка».
«То ти упустиш шанс, таки не підійдеш?»
«Ні. Не торкнусь ні спини, ні волосся. Тут інші його в ранг своїх возносять. Я, бачачи це, віру в шанс втрачаю. Тому це місце, де стоятиме ще певний час плід моїх дум, світ моїх мрій, негайно покидаю.
Як біль, що в серце зуби вп'яв уже, я винесу, не знаю?»
«Ех, роби, що хочеш, над тобою я контроль втрачаю». «Втікаю...»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920137
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.07.2021
Вчора поразки жінки X зібралися на чергову нараду в одному з відділів її головного мозку і, перебиваючи одна одну, закидали її своїми претензіями:
- Ти взагалі піддаєш якомусь логічному аналізу, жінко, свою поведінку? - говорила їй Л.
- Ти здатна керувати всією цією залізницею, яка вмонтована у твою голову і потребує чіткої, спланованої системи дій? - казала Ю.
- Якби вона була здатна, то не поводилася б так, як легковажна молодиця, родинні обов'язки якої пішли у безстрокову відпустку, - мовила Б.
- Та вона навіть не молодицю своєю поведінкою нагадує, а дику юнку, яка ще не набила достатньо ґуль у дорозі, і тому шукає пригод на свою голову, - додала О.
- Або ще гірше - дитя, яке не вміє відповідати за свої вчинки і прагне робити виключно те, що йому подобається, - мовила В.
- Точно, милу безтурботну дитину нагадує, - погодилась Щ. - Любить їсти шоколад і морозиво, хоче, щоб їй все пробачали, щоб щодня обіймали і гладили по голові.
- Ходить та їздить на велосипеді, підстрибуючи, - вставила А.
- Співає, танцює у всіх на виду, - випалила С.
- А ще говорить з деревами, квітами, сонцем та місяцем і навіть з якоюсь людиною на портреті, - сказала, роблячи дивакувату міну на обличчі, Т.
- То що нам з нею робити? - запитала Я.
- Думаю, нам слід ретельно контролювати її грошові витрати, - мовила Р.
- І всі ці її подорожі, поїздки - на велосипеді і без, - протягнула А.
- Так, - махнула головою Д. - А ще потрібно сховати від неї портрет з намальованою на ньому людиною, з якою вона щодня розмовляє, як із живою. Хай живе реальним життям і спілкується з кимось наживо, - сказала І.
- Варто також, - мовила С, витягнути із шухляди її паспорт і покласти їй його на стіл. Хай щоранку, п'ючи каву, дивиться на дату свого народження, - сказала Т.
А Ь додала: "Так, хай дивиться і вкладає у скриньку свого мозку лист із написом: " Не дитина я, не юнка, не молодиця, а жінка, осіння жінка".
- А ви що скажете, друзі?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920127
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 21.07.2021
Вона зумисне зняла взуття з ніг
і йшла по розпеченому асфальті боса.
Її стопи горіли, плавились,
як сталь у доменній печі.
Та вона говорила собі: «Пусте!
Хай біль пронизує кінцівки
десятком гострих гарячих стріл,
тільки б серце її не тривожив.
Тільки б його звільнив від Нього –
того, кого вона колись добровільно
поселила у своєму найсвітлішому, найкомфортабельнішому номері тіла,
хто живе в ньому, спить, їсть, п'є
і платить за всі послуги, якими користується,
виключно піснею.
Але їй цього замало.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919928
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.07.2021
Пливи, рибо, пливи –
Рікою, озером, морем.
Занурюйся в океан.
Будь в часі руху спокійна.
Я більше не наставлятиму на тебе свої сіті,
не ловитиму тебе ні гачком вудки,
ні пальцями рук,
ні шлуночками серця,
ні зіницями очей.
Я взагалі не рибалитиму.
Принаймні, у тих місцях,
де ти будеш махати плавниками,
чи бити хвостом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919861
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.07.2021
Скажіть, будь ласка, чи це не диво,
коли з нічого – рясні плоди,
як б’ють джерела на місці пустки,
клекоче бусол, цвітуть сади?
Як зорі в очі із неба скачуть
і залишають у них свій блиск,
як пісня щастя гойдає душу,
а серце пише її на диск?
Як хоче літо туди ступити,
де осінь звила кубло колись,
як щось гаряче, в’язке, нестримне,
як магма, рветься з нутра увись?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918813
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.07.2021
Як я твій промінь скину тепер з долонь?
Ти ж розпалив у серці вічний вогонь.
Вліз до моєї крові, як рідний, генно.
Ловиш, мов рибу, волю мою щоденно.
Як мені стерти з мозку твої пісні,
Коли їх серце чує навіть у сні?
Хоч не вручив ні разу букет надії,
В барвних тонах мої почуття і мрії.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918154
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.06.2021
Люблю свій край безмірною любов'ю,
Так, наче птах весняний переліт.
Коли вмивався він на сході кров'ю,
Хилив додолу очі ситий світ,
Щоби не бачить його сліз і болю,
Бо "головне" в житті - зірвати куш.
А що ж народ? Збирав докупи волю
І розсікав, як міг, біду довкруж.
Це й зараз робить. Кривду переможе.
Дім захистить від ворога й иуд.
І буде день. І вийде сонце гоже,
Освятить шлях, окрилить журний люд.
І розцвіте край маків і калини,
Край, де за волю кожен сотий ліг.
І ступить доля з усміхом дитини
До неньки України на поріг.
І буде пісня і пиріг зі сиром.
Війна затихне, і піде біда.
Запахне щастям, спокоєм і миром.
За це Василь Сліпак життя віддав!
28.06.19
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918128
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.06.2021
Люблю тебе, немов орлиця висі,
Як хвойний ліс і скелі дикі рисі.
Як любить край свій навесні лелека,
Хмарки і дощ рясний липнева спека,
Метелик – квітку, райдугу – земля,
Дитяча пісня нотки «соль» і «ля»,
Як дерево у посуху – вологу,
Як сонях – сонце, колесо – дорогу,
Немов ведмідь - міцний зимовий сон,
Як потяг свист сигнальний і перон.
Люблю тебе, як лотос світло ранку,
Подвір’я – клумбу, кущик і альтанку.
Ніч – очі зір і місяця лице,
Немов Великдень паску та яйце.
Люблю тебе, як скелелаз Ай-Петрі,
Мов оплески і блиск очей артист.
І хай між нами сотні кілометрів,
Гойдаєш душу, наче вітер лист.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916547
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.06.2021
Дереву треба довго рости - роки́,
Щоби зміцніли руки його і ноги,
Промінь тулити сонячний до щоки,
Вітер тримати спиною до знемоги.
Дереву треба випити пів ріки,
Щоби чолом торкнутися небозводу,
Чути, як розмовляють вночі зірки
Поміж собою й з місяцем про погоду.
Дереву треба інших дерев довкруж,
Щоби йому несумно жилось у світі,
Імунітет здобути до бур і гроз
І не попасти в розквіті сил у сіті -
В ті, що плетуть їм вбивці: пила й вогонь.
Дерево хоче бачити птаха в леті,
Чути прихильне слово, тепло долонь.
Вірно служити згідне за це планеті.
2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916472
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.06.2021
У червні луг, немов молодик –
У силі, славі та красі.
Він дощові втягає води,
Купає сонце у росі.
З травинок килим викладає,
Під ноги стелить журавлям.
По ньому квіти розкидає
На радість бджолам і джмелям.
Такий живий він та веселий,
Неначе місячне лоша.
Ще й запашний! Вдихнеш, ой, леле!
До танцю проситься душа.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916247
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.06.2021
Зустрів мене привітно нині Моршин.
Налив пісень синиччиних до вух.
Підніс із різнобарвним цвітом горщик.
«Вітаю!» - мовив, знявши капелюх.
Мене, мов батько, любить він – сердечно.
Йому байдуже, скільки мені літ,
Яка фігура в мене. Безконечно
Об тіло треться, наче хатній кіт.
До себе тулить, як малу дитину.
Стрічає, як вертаю, мов посла.
Веде до зали, стелить скатертину,
Частує всім, що Бог йому послав.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915720
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.06.2021
Приймав мене Київ щиро.
Горнув білий пух до ніг.
Громи відмінив і зливи,
Гостив, чим і як лиш міг.
Каштанами око вабив,
Іриси вплітав у дні.
І вишукані єдваби
У парку стелив мені.
Зі сонця стягав він упряж,
Як пан при стрічі картуз.
І грало тоді, мов Лукаш,
Воно на сопілці блюз.
Я слухала гру і мліла.
До серця вкладала скарб.
Чуття, як черешня спіла,
Ураз набирало барв.
Стрічав мене Київ фестом
Зі співом ура-гуртів.
Вражав благородним жестом
І словом екстра-сортів.
Дніпро в очі лив і Тельбін.
Прощалась, подав перо.
Не змиє ніякий термін
Привітний його прийом.
1.06.21
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915661
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.06.2021
Собака Баха грає на валторні.
На скрипці киця Моцарта бере.
Злітають в обшир звуки неповторні,
Торкають вуха квітів і дерев.
В долоні плещуть клени та берези.
Танок палкий півонії ведуть.
Січе зажуру промінь сонця лезом.
Навскач іде у тепломірі ртуть.
Трава повітря кропить прілим пахом.
Бузок ллє гострі пахощі з цебра.
Душа злітає в небо білим птахом,
На крилах у якої світ добра!
24.05.18
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914823
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.05.2021
Як для рибки синє море,
Як для дятла ліс крислатий,
Як для вітру степ просторий,
Так для діток їхня мати.
Як рибалки ждуть улову,
Зм’яклі душі – тихі храми,
Так дитина прагне слово
Пити з уст своєї мами.
Як вітає ранок ниву,
Нічка небо зорецвітне,
Так дитятко ловить диво
З маминих очей привітних.
Як у спеку дожидають
У ліску дощу опеньки,
В лузі трави, так чекають
Малюки обіймів неньки.
Мама – сонце! Мама – небо!
Мама – сад, квітучий колос!
Щастя більшого не треба,
Тільки б чути її голос.
16.05.18
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914013
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.05.2021
У бабці Килини була корова Калина. Майже щодня від середини весни до середини осені вона паслася на лужку за селом. Ходила лукою, шукала соковиту травку, жувала її, щоби бути ситою й молоко мати. Бо коли вона його у своїм вим’ї додому приносила, господиня її хвалила, їсти давала в час, коли Калина не паслась, а в хліві стояла. Та не тільки про це корівка бабці Килини думала, як паслася в лузі. Калина була спостережливою і мрійливою. Часто вона зупиняла свій хід, дивилася на пташок, що кружляли в синьому небі, на метеликів, що вилися довкола квіток, і мріяла. Їй також хотілося літати. Якось вона призналася в цьому своїй подрузі – корові Маківці, хлів якої містився на сусідньому з бабою Килиною подвір’ї. Подруга висміяла Калину.
- Де ж це таке видано, щоб корова літала? – сказала. – Щоб літати, треба крила мати.
Але Калина не здавалась. Час від часу вона стрибала через метровий рівчачок, що був наприкінці лугу, майже під лісом, і уявляла, що летить. Корови, які бачили дивні дії Калини, сміялися з неї, вони казали: "Мабуть, у неї курячий мозок або голубиний, бо літати хоче. Му-ха-ха! Му-ха-ха!" Сумно було Калині через те, що не знаходила порозуміння між своїми сусідами по пасовиську, але в розпач вона все ж не впадала. Продовжувала тренуватися.
Якось, отак перескакуючи рівчак, Калина впала й забила передні коліна. Побачила це Маківка, підбігла й мовила:
- Я ж тобі казала: те, що дається птахам, не під силу коровам. Наше призначення – давати людям молоко.
- Але я хочу більшого. Я хочу відчути радість лету, волю духу.
- Не будь дурною. Вставай швидше на ноги й ходімо до гурту. Бо зараз пастух надійде, то ще й батогом по спині надає.
Піднялася Калина. Коліна в неї трішки поболювали, але йти могла. Тож почвалала за Маківкою. Ввечері господиня видоїла Калину. Молока корівка дала менше, як зазвичай.
- Ти мало трави сьогодні їла?
- Ні. Просто впала й коліна забила. Мабуть, через стрес, який пережила, молока менше виробив організм.
- Знову стрибала? Знову літати хотіла? Знаю я про твої дурні мрії. Розповідав мені сусід-пастух про те, що ти виробляєш на пасовиську.
- Так. Літати – це моя найзаповітніша мрія. А у вас хіба ніколи не було мрій?
- Були. В дитинстві я хотіла стати космонавткою. Згодом зрозуміла, що це не реально. В юнацькі роки бажала стати артисткою. Я гарно співала, у школі та сільському клубі виступала, теплі оплески від глядачів приймала. Але батьки відправили мене вчитись до швейного училища. Тоді професія швачки була потрібною і престижною. Зараз я шию білизну, інколи одяг, але своєю працею приношу користь людям і отримую за неї гроші.
- Я теж приношу користь, даю молоко. І все ж… не хочу відмовлятися від мрії. Може, мені таки вдасться навчитися літати.
- Не вдасться. Покажи коліна.
Корова показала.
- О, трішки спухли!Треба намастити їх кремом протизапальним і перев’язати. Завтра не підеш пастися на луг. Прийдеться тобі трави накосити і принести до хліва.
- Вибач, господине.
- Вибачаю. Але більше не скачи.
Нічого не відповіла корова своїй господині, тільки голову донизу схилила. А коли пані Килина вийшла з хліва, Калина заплакала. Тут де не взявся їжак. Підбіг до корівки, спитав:
- Чого плачеш?
- Хочу навчитися літати. Щодня вчуся це робити, але поки мені ні разу не вдалося відірватися від землі. Сьогодні, перескакуючи рів, пробуючи злетіти, впала й забила коліна. Ніхто не розуміє мене. А в теб була колись якась мрія?
- Була. Хотів сад посадити в лісі, щоб мати власні плоди, але так і не спромігся на це. То місця підходящого не міг знайти в лісі, то грошей не було, щоби щепи купити. Тепер ось бігаю, плоди шукаю, коли в лісі поживи не знаходжу. Щойно був на подвір’ї вашої сусідки пані Горпини, хотів собі в її саду яблучко чи грушку знайти, бо голодний, два дні нічого не їв, а вона вигнала мене, ще й по заду віником дала.
- Так! Вона така. Трішки зла.
- А ти, часом, молока не маєш?
- Господиня недавно видоїла мене. Але, думаю, щось таки знайдеться ще для тебе. А ти зумієш молоко взяти?
- Тут мудрості багато не треба. Аби тільки напій був у вим’ї.
Молоко у вим’ї було, їжачок видоїв його в горня, яким господиня дійки Калині мила. Випив. Повеселів.
- А знаєш, корово, у мене в торбині пір’ячко є. Колись мені його подарувала пташка, якій я маля врятував. Воно випало з гнізда й пищало у траві. Змійка почула пискіт, підповзла до пташеняти й хотіла його з’їсти. А я неподалік сидів, побачив це, кинувся до змії і прогнав її. Пташка-мама була дуже вдячна мені. Кладучи пір’ячко мені між колючки, вона сказала, що воно чарівне і може здійснити чиюсь одну мрію. Я вже старий. Сад садити не буду. А ти, корово, молода, тобі ще жити й жити, тож хай здійсниться хоч твоя мрія. Навчись літати!
Кинув їжачок пір’я в горня та й побіг надвір, через щілину в дверях пропхався, господиня не закрила ще їх на ніч.
- Дякую! – навздогін йому крикнула корова, а тоді глянула на пір’їну мовила:
- А таки я хочу літати! І вірю в те, що їжачок сказав правду.
І тут у корови крила виросли. Помахала вона ними – справжні! «А якщо господиня зараз сюди прийде, води мені принесе й побачить на моїй спині крила, то що скаже?» - сказала корова. Пір’їна вчула ці слова, відповіла корові:
- Коли захочеш літати, скажи: «Крила знайдіться». Вони й розпустяться. Коли не захочеш, щоб їх бачили, тоді промов таке: «Крила сховайтеся», й вони заховаються.
- Дякую за підказку, - відповіла корова і забажала, щоб крила заховалися.
Тут якраз прийшла господиня. Принесла воду у відрі своїй підопічній. «Вчасно я сховала крила!» - подумала корова. Три дні Калина не йшла пастися до лугу через коліна, що припухли. А на четвертий погнала її господиня Килина на пасовисько. Коли пастух, що пас корів, задрімав, вона злетіла в небо. Покружляла хвилин п’ять із птахами над лугом і спустилася. Корови були дуже здивовані побаченим. Вони більше не сміялися з Калини, із захопленням дивилися на свою подругу й аплодували їй. І господиня не сварила Свою корівку, коли дізналася, що вона літає нУ бабці Килини була корова Калина. Майже щодня від середини весни до середини осені вона паслася на лужку за селом. Ходила лукою, шукала соковиту травку, жувала її, щоби бути ситою й молоко мати. Бо коли вона його у своїм вим’ї додому приносила, господиня її хвалила, їсти давала в час, коли Калина не паслась, а в хліві стояла. Та не тільки про це корівка бабці Килини думала, як паслася в лузі. Калина була спостережливою і мрійливою. Часто вона зупиняла свій хід, дивилася на пташок, що кружляли в синьому небі, на метеликів, що вилися довкола квіток, і мріяла. Їй також хотілося літати. Якось вона призналася в цьому своїй подрузі – корові Маківці, хлів якої містився на сусідньому з бабою Килиною подвір’ї. Подруга висміяла Калину.
- Де ж це таке видано, щоб корова літала? – сказала. – Щоб літати, треба крила мати.
Але Калина не здавалась. Час від часу вона стрибала через метровий рівчачок, що був наприкінці лугу, майже під лісом, і уявляла, що летить. Корови, які бачили дивні дії Калини, сміялися з неї, вони казали: "Мабуть, у неї курячий мозок або голубиний, бо літати хоче. Му-ха-ха! Му-ха-ха!" Сумно було Калині через те, що не знаходила порозуміння між своїми сусідами по пасовиську, але в розпач вона все ж не впадала. Продовжувала тренуватися.
Якось, отак перескакуючи рівчак, Калина впала й забила передні коліна. Побачила це Маківка, підбігла й мовила:
- Я ж тобі казала: те, що дається птахам, не під силу коровам. Наше призначення – давати людям молоко.
- Але я хочу більшого. Я хочу відчути радість лету, волю духу.
- Не будь дурною. Вставай швидше на ноги й ходімо до гурту. Бо зараз пастух надійде, то ще й батогом по спині надає.
Піднялася Калина. Коліна в неї трішки поболювали, але йти могла. Тож почвалала за Маківкою. Ввечері господиня видоїла Калину. Молока корівка дала менше, як зазвичай.
- Ти мало трави сьогодні їла?
- Ні. Просто впала й коліна забила. Мабуть, через стрес, який пережила, молока менше виробив організм.
- Знову стрибала? Знову літати хотіла? Знаю я про твої дурні мрії. Розповідав мені сусід-пастух про те, що ти виробляєш на пасовиську.
- Так. Літати – це моя найзаповітніша мрія. А у вас хіба ніколи не було мрій?
- Були. В дитинстві я хотіла стати космонавткою. Згодом зрозуміла, що це не реально. В юнацькі роки бажала стати артисткою. Я гарно співала, у школі та сільському клубі виступала, теплі оплески від глядачів приймала. Але батьки відправили мене вчитись до швейного училища. Тоді професія швачки була потрібною і престижною. Зараз я шию білизну, інколи одяг, але своєю працею приношу користь людям і отримую за неї гроші.
- Я теж приношу користь, даю молоко. І все ж… не хочу відмовлятися від мрії. Може, мені таки вдасться навчитися літати.
- Не вдасться. Покажи коліна.
Корова показала.
- О, трішки спухли! Треба намастити їх протизапальним кремом і перев’язати. Завтра не підеш пастися на луг. Прийдеться тобі трави накосити і принести до хліва.
- Вибач, господине.
- Вибачаю. Але більше не скачи.
Нічого не відповіла корова своїй господині, тільки голову донизу схилила. А коли пані Килина вийшла з хліва, Калина заплакала. Тут де не взявся їжак. Підбіг до корівки, спитав:
- Чого плачеш?
- Хочу навчитися літати. Щодня вчуся це робити, але поки мені ні разу не вдалося відірватися від землі. Сьогодні, перескакуючи рів, пробуючи злетіти, впала й забила коліна. Ніхто не розуміє мене. А в тебе була колись якась мрія?
- Була. Хотів сад посадити в лісі, щоб мати власні плоди, але так і не спромігся на це. То місця підходящого не міг знайти, то грошей не було, щоби щепи купити. Тепер ось бігаю селом, плоди шукаю, коли в лісі поживи не знаходжу. Щойно був на подвір’ї вашої сусідки пані Горпини, хотів собі в її саду яблучко чи грушку знайти, бо голодний, два дні нічого не їв, а вона вигнала мене, ще й по заду віником дала.
- Так! Вона така. Трішки зла.
- А ти, часом, молока не маєш?
- Господиня недавно видоїла мене. Але, думаю, щось таки знайдеться ще для тебе. А ти зумієш молоко взяти?
- Тут мудрості багато не треба. Аби тільки напій був у вим’ї.
Молоко у вим’ї було, їжачок видоїв його в горня, яким господиня дійки Калині мила. Випив. Повеселів.
- А знаєш, корово, у мене в торбині пір’ячко є. Колись мені його подарувала пташка, якій я маля врятував. Воно випало з гнізда й пищало у траві. Змійка почула пискіт, підповзла до пташеняти й хотіла його з’їсти. А я неподалік сидів, побачив це, кинувся до змії і прогнав її. Пташка-мама була дуже вдячна мені. Кладучи пір’ячко мені між колючки, вона сказала, що воно чарівне і може здійснити чиюсь одну мрію. Я вже старий. Сад садити не буду. А ти, корово, молода, тобі ще жити й жити, тож хай здійсниться хоч твоя мрія. Навчись літати!
Кинув їжачок пір’я в горня та й побіг надвір, через щілину в дверях пропхався, господиня не закрила ще їх на ніч.
- Дякую! – навздогін йому крикнула корова, а тоді глянула на пір’їну мовила:
- А таки я хочу літати! І вірю в те, що їжачок сказав правду.
І тут у корови крила виросли. Помахала вона ними – справжні! «А якщо господиня зараз сюди прийде, води мені принесе й побачить на моїй спині крила, то що скаже?» - сказала корова. Пір’їна вчула ці слова, відповіла корові:
- Коли захочеш літати, скажи: «Крила знайдіться». Вони й розпустяться. Коли не захочеш, щоб їх бачили, тоді промов таке: «Крила сховайтеся», й вони заховаються.
- Дякую за підказку, - відповіла корова і забажала, щоб крила заховалися.
Тут якраз прийшла господиня. Принесла воду у відрі своїй підопічній. «Вчасно я сховала крила!» - подумала корова. Три дні Калина не йшла пастися до лугу через коліна, що припухли. А на четвертий погнала її господиня Килина на пасовисько. Коли пастух, що пас корів, задрімав, вона злетіла в небо. Покружляла хвилин п’ять із птахами над лугом і спустилася. Корови були дуже здивовані побаченим. Вони більше не сміялися з Калини, із захопленням дивилися на свою подругу й аплодували їй. І господиня не сварила свою корівку, коли дізналася, що вона літає над лугом. Ще більше її полюбила, гладила по спині вранці та ввечері, примовляла: «Ти ж не залишиш мене, Калино? Не полетиш восени із птахами у вирій?» «Ні. Не покину вас. Ви ж мені біди не робили. Доглядали, годували, поїли». «Рада це чути, люба!»
А Калина яка ж була рада! Збулася її мрія. Ніхто з неї більше не насміхався. Всі любили її й поважали. З того часу, як корова отримала в дар пір’їну, принаймні, раз на день вона літала. А їжачок, доки у світі жив, у гості до Килини приходив, в неділю, як правило. Пригощала його молоком. «Як тобі вдалося реалізувати свою мрію? - спитала її подруга Маківка. - Я думала, літати можуть тільки птахи та комахи». «Як бачиш, і таке буває, що й корова літає. Кожному в цьому світі по вірі його дається», - відповіла Маківці Калина.
ад лугом. Ще більше її полюбила, гладила по спині вранці та ввечері, примовляла: «Ти ж не залишиш мене, Калино? Не полетиш восени із птахами у вирій?» «Ні. Ви ж мені біди не робили. Доглядали, годували, поїли». «Рада це чути, люба!»
А Калина яка ж була рада! Збулася її мрія. Ніхто з неї більше не насміхався. Всі любили її й поважали. З того часу, як корова отримала в дар пір’їну, принаймні, раз на день вона літала. А їжачок, доки у світі жив, у гості до Килини приходив, в неділю, як правило. Пригощала його молоком. «Як тобі вдалося реалізувати свою мрію? - спитала її подруга Маківка. - Я думала, літати можуть тільки птахи та комахи». «Як бачиш, і таке буває, що й корова літає. Кожному в цьому світі по вірі його дається», - відповіла Маківці Калина.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=912949
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 05.05.2021
Лисиця Зінька дуже любила читати книжки – казки, оповідання, п’єски, а потім зображати героїв, про яких дізналася із прочитаних літературних творів, перед друзями, батьками. З малих літ вона виступала на сцені: й тоді, коли ходила в дитячий садок, і коли ходила до школи. Зінька грала роль Лисиці в казках «Лисичка-сестричка і Вовк-панібрат», «Лисичка і Журавель», «Рукавичка» та інших. Любила також на садкових та шкільних святах читати вірші, співати пісні. Це в неї виходило дуже гарно. Її хвалили вихователі й учителі. В лисички була мрія – стати акторкою театру чи кіно. Проте ніхто з її рідних і близьких у цьому прагненні Зіньку не підтримував. «Що це за професія така – показувати на сцені чуже життя? Треба жити своїм – учити дітей, лікувати хворих, продавати товари, вирощувати хліб, овочі чи фрукти, - казали тварини-сусіди.
Мама заявляла:
- Я хочу бачити тебе лікаркою. Хочу, щоб ти важливою, лікувала тварин від хвороб і травм.
Тато вів своє:
- Я бхотів, щоб ти займалася бізнесом, придбала собі якусь власність – магазин чи майстерню, і з того жила.
Шкільна подруга – вовчиця Гуда, радила Зіньці стати перукаркою. Вона запевняла лисицю в тому, що ця професія дуже важлива й потрібна, адже кожна тварина мусить, принаймні, раз у місяць навести лад на своїй голові.
Ора – куниця, з якою лиска сиділа пять останніх років за однією партою, казала їй, щоб пішла з нею на курси візажистів. Бо візажист – це сучасна й модна професія. Ті, хто відвідують якісь урочистості, беруть участь у публічних виступах або просто хочуть гарно виглядати, звертаються до майстра з візажу.
Та лисицю не цікавили професії, які їй пропонували інші, вона хотіла бути акторкою. Зінька продовжувала читати художні книжки. Брала їх зі шкільної й міської бібліотеки. Відпрацьовувала діалоги й монологи, які траплялися в текстах, підбирала собі костюми до ролей (брала щось із неньчиного гардеробу), ставала перед люстерком і вправлялася в акторській майстерності.
Коли мама дозволяла, Зінька ходила до театру. Спочатку відвідувала Ляльковий театр, де ролі грали ляльки, а їх мову озвучували актори, й пальчиковий, де актори були маленькими, бо містилися на пальчиках лап, якими рухали тварини. Згодом почала ходити до Театру юного глядача (ТЮГ), на сцені якого показували вистави, в яких виступали живі тварини-актори. Коли ж лисиця стала старшокласницею, то бабуся ілька разів брала її зі собою до Оперного театру. Там Зінька вперше побачила балети «Лускунчик» і «Лебедине озеро», які її дуже вразили. До речі, тільки бабуся схвалювала рішення Зіньки стати акторкою, бо колись, у дитинстві, сама захоплювалася акторською грою і завжди брала участь у спектаклях, які ставились в її школі.
Як тільки лисиця взяла в руки атестат про середню освіту і здала ЗНО (досить непогано!), то подала заяву на вступ до театрального інституту.
Мама розводила руки. Тато випускав хмари з очей. Подруги насміхалися.
- Що ти надумала? Куди пнешся? Ти ж звичайна руда лисиця зі старого темного лісу!
Та Зінька не здавалася. Вона поставила собі ціль: стати акторкою, і вперто йшла до неї. Лисиця поступила до вузу, правда, на платне відділення, на безоплатне їй не вистачило одного балу. Вона старанно вивчала всі предмети, які в ньому викладались, щодня вдосконалювала свою артистичну майстерність.
Вже на третьому році навчання Зіньці почали пропонувати деякі (другорядні) ролі в місцевому міському драматичному театрі. Це її надзвичайно тішило. Квіткою на торті були слова «Браво!» зі залу та оплески під кінець вистави. Кілька разів Зіньці навіть вручили квіти після виступу. Якаж була вона щаслива!
Та якось у травні, коли лиска закінчувала третій курс, її мама важко захворіла. Їй потрібно було терміново робити операцію. Трохи грошей вдалося зібрати, трохи мали своїх, однак більшу частину з потрібної суми атько сімейства взяв під відсоток у ведмедя – банкіра Топтуна. Віддавати позичене треба було, мабуть, років зо три і при цьому скупо жити. Зінька змушена була покинути вуз, хоч дуже не хотіла цього. Та платити за четвертий і п’ятий рік навчання було нічим. Тож лисичка забрала документи з вузу і пішла продавати капусту, буряк та моркву в овочевий магазин, щоб хоч якось допомогти родині протриматися в цей нелегкий для неї час. Побачила Гуда Зіньку за прилавком магазину, голосно розсміялася: «А ти в нас, бачу, артистка широкого профілю!» Нічого на це не відповіла лисиця. Побачила її й Ора в крамниці, мовила зі сарказмом: «Хто це тут у нас? Артистка капустяного театру!»
Засумувала Зінька. Йшла дорогою додому після робочої зміни, слізьми вмивалася. Аж тут горобчик сів їй на плече:
- А чи не маєш ти, люба лиско, якоїсь поживи для мене? – спитав.
- Маю. Печиво. Взяла з дому на роботу, та не з’їла. Апетит пропав. А ти голодний?
- Так. Дуже.
- Дам тобі два печенька. Хай хоч одному з нас добре буде.
Лисичка витягла з торби печиво, поклала на свою долоню. Горобчик узяв дарунок, запхав його під крильце й мовив:
- Дякую тобі. А чого ти така сумна? Чого плачеш? - спитав.
- Краще не питай, – каже йому Зінька. – Боляче розказувати.
- А ти розкажи. Цим облегшиш душу.
- Хотіла я стати акторкою, та не вийшло, мама захворіла, мусіла кинути вуз і піти працювати. А подруги насміхаються з мене.
- Витри сльози, лисонько. Я тобі допоможу.
- Ти? Такий малий?
- Для дого, щоб могти допомагати, не обов’язково ріст великий мати, важливіше тепло у серці носити й добру служити. Знайди і підніми будь-які три камінці із землі.
- Навіщо?
- Слухай, що кажу, й роби.
Зінька підняла три невеличкі,які першими побачила. Вдарив по кожному з них горобчик дзьобом, і вони перетворилися на золоті злитки.
- Використай їх із користю, - кинув горобець і полетів.
- Дякую тобі, добра сіра пташко-літашко-о-о! – крикнула лиска.
Не відповів їй горобець, далеко вже був.
Зінька принесла злитки додому. Розказала історію, яка з нею трапилась, батькам. Один злиток дала батькові, щоб продав його й віддав борги ведмедю. Другий пішов на оплату за навчання Зіньки у вузі. Ну, а третій злиток лиска вирішила залишити собі на пам’ять про горобця чи на чорний день, якщо не дай Бог, таий настане для неї чи для родини.
Зінька таки закінчила вуз і стала акторкою. Вона грала різні ролі в драматичному театрі. Шкільні подруги більше не насміхалися з неї, вони приходили на спектаклі, в яких була задіяна Зінька. Коли підіймали завісу на сцені, чи опускали після закінчення дійства, найгучніше зі всіх глядачів плескали в долоні. І вовчиця, і куниця старалися брати в касі такі квитки, щоб сидіти в партері в перших рядах, щоби Зінька могла їх бачити. Вони пишалися тим, що колись вчилися з нею – лисицею, яка здобула популярність в місті. В антракті Гуда й Ора пили із Зінькою каву в кав’ярні театру. Шкільні подруги лиски теж обрали ті професії, про які мріяли: Гуда стала перукарем, Ора – візажистом. Зінька часто й радо користувалася їхніми послугами.
І ти, дорогий друже, ніколи не відмовляйся від своєї мрії. Знай, вона може здійснитися тільки тоді, коли ти впевнено й наполегливо будеш іти їй назустріч.
15.11.18
Варто написати продовження.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911820
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 23.04.2021
Схилив світанок довгий чуб над ставом,
Узявся сум зі сірих хмар плести.
Мені ж носити смуток не пристало,
Я маю сонце. І це сонце – ти!
Добово грієш променями душу.
Освітлюєш над прірвою мости.
Тягар усякий легко струшу,
Бо силу маю. І ця сила – ти!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911799
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.04.2021
Скажіть мені, хіба не диво се,
Коли з нічого квітка виростає,
До сонця пнеться, барви набирає?
Що жде її, не відає, не знає,
Росте собі поволеньки і все.
Скажіть, як вона може так (агов!):
У сон вкладати і нести безсоння,
У зливу й бурю, хоч вона й не сонях,
Тепло тримати й віру у долонях?
А може! І звуть квітку цю любов!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911553
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.04.2021
Хто яблуко щодня з'їдає,
До того лікар не вчащає.
Яблуко містить антиоксиданти, вітамін С,
Воно молодить організм, освіжає лице.
Їстимеш яблука, а не цукерки й шоколадки,
Не матимеш на животі зайвої складки.
Вживатимеш яблука щоднини,
Серце будеш мати міцне й судини.
Додаватимеш яблука в дієту,
Не матимеш діабету.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911448
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.04.2021
Міліють річки любові.
Всихає коріння віри.
Агресія хоче крові,
Корони з людської шкіри.
Зламати хребет свободі,
Піддати тортурам вічність,
Тривогу ростити. Годі!
Ми мусим їй дати відсіч.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911246
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.04.2021
Нехай поміж нами епохи не вінчані,
Слова недоказані, села й міста.
Я душу твою відчуваю на відстані,
Я бачу твій лід і вогонь на устах.
Хай ранок не гостить у кухні нас кавою,
І ніч не кладе нас у ложе одне,
Любов моя барвою грає яскравою,
П’янить моє тіло, немов каберне.
Я знаю, вікно нам у спільне зачинене.
Але, як нас доля з’єднає у дні,
Мов рибу ставкова вода, обійми мене,
Лиши свій цілунок напам’ять мені.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910761
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.04.2021
Слово – це спів журавля,
Шелест нічної діброви,
Молот в руках коваля,
Снасть у руках птахолова.
Слово буває пусте,
Повне, недобре і гоже.
Словом постало усе.
Словом піти воно може.
31.03. 2020 (тут не було)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909656
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.03.2021
Любов лишити радите в музеї,
Як експонат, і змити її слід?
Та це ж отак, як пів душі своєї
Віддати псам-безхатькам на обід.
Так, часом пхає в серце вона спиці,
Намотує тугу на його вісь,
Зневіри сім’я кидає в зіниці
І ревнощі засіює якісь.
Та як в нутро вогню відкриє лази,
Куди вже вежі Ейфеля нічній?!
З очей посунуть перли та алмази,
У простір співи вирвуться гучні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909653
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.03.2021
Весна прикрила голі кості,
Руде волосся розплела,
Пішла до сонечка у гості
І подарунок понесла –
Підкову, щоб йому щастило,
Щоб промінь не ламало зло.
Всміхнулось зично їй світило,
Обід на таці подало.
Коли ж наїлись й напилИся.
Весна накреслила етюд:
- Ти ж, сонце, чуєш, не барися,
Пусти свій жар, заждався люд.
Верба грипує і береза.
Шафран ангінить, первоцвіт.
Розплав морозу гостре лезо!
Зітри зими на порох слід!
- Віват твоєму серцю, вроді!
Зроблю те, чим жила у снах.
Друг я тобі й усій природі.
- Я вірю! - мовила весна.
Лиш за поріг стопу поклала.
О, Божа сило!
Сонце за нею вийшло й сяйвом
Світ окропило.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909083
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.03.2021
Є Моршин у Пе́редкарпатті.
Це місто дощів і снігів,
Незрушно п’янких ароматів,
Невтомно співучих птахів,
Джерел, що готові налити
Здоров’я у душі й тіла,
Лісів, із диво́вижі шитих,
Багатих на антитіла.
Це місто – наснаги основа.
Красівський ходив тут, Франко.
Воно – насінина для слова,
Для паски добра – молоко,
Для миру й любові – цеглина,
Струна для митця-скрипаля,
Маленька, та сяйна перлина
На грудях планети Земля.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908898
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.03.2021
Повиїдала піч поліна –
Павлусик, Поля притягли.
Петру пекла пиріг Павліна.
Повітрям пахощі пливли.
Редиску різав Ромчик радо.
Руслан рояль ремонтував.
Ремезик розводив рулади.
Ромашки Римі Ростик рвав.
Сьорбає Степанко сік.
Сонечка стрибає.
Сирника Семенко спік.
Сіно Стась складає.
Ремез - ремезик, птах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908833
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.03.2021
Є люди чисті, мов потік джерельний.
Слова їх п’єш – і світиться нутро,
Бере супокій під своє шатро,
І ллється спів емоцій – акапельний.
Є люди теплі, мов камін при дії.
До них діткнешся – пара йде з душі.
Стихають бурі в серці та дощі,
І крила піднімаються в надії.
Є люди щирі, мов маленькі діти.
Поглянуть в очі – куплять без торгів,
Розорять волю - легко, без плугів.
Сипнуть насіння – шлють привіти квіти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908744
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.03.2021
[b]П[/b]оезія – це музика душі, це Космосу невидимі флюїди.
[b]О[/b], це не сухотілі комиші! Це гостролобі стріли Артеміди!
[b]Е[/b]кватор на Землі та полюси, високі гори і глибокі шахти,
[b]З[/b]емні хліби, небесні голоси, із музою та словом брудершафти.
[b]І[/b] миру радість це й жура війни, любові пух і лезо у стилеті,
[b]Я[/b]рмо сум'ять і волі ордени, сердець сліди живучі на планеті.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908597
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.03.2021
Готує день для кожного причастя –
Напій, в якому градієнти щастя:
Здоров’я ложка, ложка оптимізму,
Сто грамів фарту, двісті – героїзму,
Любові літра, триста грам тепла,
Пуд сили і наснаги для крила.
Хапай, вживай, свій шанс ти не проґав.
І з іншим поділися тим, що взяв.
20.03.18
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908557
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.03.2021
Ти мої гори і долини,
Мій велет-дуб і кущ калини,
Мій водоспад дзвінкий і жвавий,
Мій ранок із горнятком кави.
Дню-вітряку моєму – вітер.
Мій простір, викладений з літер.
На ниві серця - дужий колос.
Серед пустелі-тиші - голос.
Ти – неба крила барвінкові,
Камін і оксиген для крові,
Солодкий плід, пилок на цвіті.
Ти все, що є найкраще в світі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908528
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.03.2021
- Ви закохались, жінко?
- Що ви? – і сміх в акорді.
- Спів ваш лунає дзвінко.
Погляд блищить, як орден!
- Ну й нафантазували!
Гммм... Вдаєте циганку?
- Але ж ви танцювали
З вітром у полі зранку.
Небо грудьми торкали.
Сонцю тиснули руку.
Сяйво з душі пускали,
Досі лежить на бруку.
- Може в мені це диво
Цвіт свій пустити гінко?!
- Все у житті можливо.
Ви закохались, жінко!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907597
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.03.2021
Я сльози сонцем
Висушу.
Я болі громом
Винищу.
Вдягну сорочку
Вишиту.
І губи медом
Вимащу.
Думки наповню
Зорями.
Поразки змию
Зливами.
Шлях викладу
Узорами
Із літніми мотивами.
Хай ворог
Не втішається,
Не повнить простір
Одами.
Всі напади
Кінчаються
Однаково -
Свободами.
Хай вичеше
історію.
Не вміє?
Допоможемо.
Ми - діти славних оріїв,
У правді.
Переможемо!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907573
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.03.2021
Прийшла весна! У час таки прийшла!
Голубизною вкрила стелю двору.
Змела з душі промінням сонця шлак.
Гаї і парки вивела з мінору.
Зняла озерам шапки із голів,
А з ніг взуття – старе, невідповідне.
Тепло і блиск зірвала з якорів,
Пустила їх у плавання свобідне.
Прийшла весна! Та як їй не прийти?
Шпаки уже вивчають шлях додому.
Стрясають криком просторінь коти.
У ліжко лютий влігся через втому.
Нанизав силу голос джерела.
Спів розвели синиці в лісосмузі.
Весна прийшла! Вона не підвела.
Їй оплески свої даруймо, друзі!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906661
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.03.2021
Всього три слова: «Я тебе кохаю»
Хотіла б я тобі сказати, друже.
Але на це сміливості не маю,
Хоча тримати в собі важко дуже
Те почуття, що розпирає груди,
Що в твої кроки день мій загортає.
Думками направляю його в грудень,
Воно ж… всякчас у липень повертає.
Трясе мене, неначе вітер грушу.
То меду вділить, то ввіллє отрути.
Хотіла б я тобі відкрити душу,
Але боюся «ні» твоє почути.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906337
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.02.2021
[b]Ц[/b]ап – це козел, самець із кіз.
У нього довгі роги, хвіст.
Коли біжить, страшний, як лев.
Ласує листям із дерев.
[b]Ч[/b]орнобривці – квіти золотисті.
В парках сіють їх і у дворах.
Невеликі, але запашисті,
Овоч захищають від комах.
[b]Ш[/b]аблюка, шабля – це козацька зброя.
В ній лезо довге, гостре, для боїв.
Вона була у кожного героя,
Хто боронив свій край від ворогів.
У Щедрий вечір чоло в чоло
Сім’я збереться вся за столом.
[b]Щ[/b]едрівку буде дівча співати,
Присутнім в хаті добра бажати.
Великден[b]ь[/b] – християнське свято.
Найбільш величне зі всіх свят.
В цей день воскрес Христос розп’ятий.
Дівча їсть паску і хлоп’я.
Тато зловить рибок п’ять.
Мама [b]ю[/b]шку приготує.
Юля з Юликом з’їдять.
І дідусь продегустує.
[b]Я[/b]нгола кожен поруч має.
Він ходить тихо, наче кіт.
Яну, Ярка охороняє
І всіх, хто йде з добром у світ.
***
Звірів є багато в світі –
Тигри, лиси і бобри.
Ну, а літер в алфавіті
Українськім – тридцять три.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906095
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.02.2021