| Сторінки (38/3710): | « | 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 | » |
Як любити, скажіть, вас, ордловці?
Коли кулі даруєте й міни,
Коли випили скільки ви кровці
Зі синів і доньок України?
Як між нами прибрати пороги
Після тисяч хрестів на могилах?
Хіба будете падати в ноги
Вдовам, сиротам клеїти крила.
Як нам очі у очі глядіти?
Поміж нами розбиті будинки,
Чорні долі, налякані діти,
Полонені і мокрі хустинки.
Як у дім вас, скажіте, пускати,
Коли мамі біду ви вчинили,
Коли сміли їй руки ламати,
ЇЇ душу словами бруднили?
Перемир’я посіяти в лоні,
В час, як злоба вам нерви шліфує?
Ваші кроки в Творця на долоні.
Як не ми, Він усе порахує.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852298
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.10.2019
Цей жовтий лист на чорнім бруку
Поміж сердець і ніг биття
Лежить без поруху і звуку
І згадує своє життя.
Колись був гарним, соковитим
І зеленів, як огірок.
Робив повітря й око ситим
І грав у парі з вітром рок.
Купався в сонці, у серпанку
І відчував себе царем...
Його мітлою завтра зранку
Двірник з дороги прибере.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852199
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.10.2019
Насіяла журби у місті осінь –
Росте, як дощ із хмари, щось лепече.
А парки, наче врік хто, безголосі.
Двори пусті, немов гніздо лелече.
Ще вчора щастя в грудях туркотіло.
Здавалось, крилам так до неба близько.
А нині літо в ирій відлетіло,
Лишило місце мряці та вітриську.
Червоним день учора вишивала.
Цвіли у ньому айстри і жоржини.
Сьогодні доля чорну подавала -
Пів неба вкрила нею, пів стежини.
Насіяла журби у місті осінь –
Росте, як дощ із хмари, щось лепече.
У щастя хмурі очі, ноги босі,
Нутро порожнє, мов гніздо лелече.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851747
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.10.2019
- Його колись любила ти?
- Любила.
- Із уст його пила отруту?
- Пила.
- Що він твоїм не буде, знала?
- Знала.
- Хрестом за обрій серця гнала?
- Гнала.
- Ішов, не обертаючись?
- Вертався.
- Пускав коріння?
- Дубом розростався.
- Палила?
- Не могла живе палити.
- Як сохнув?
- Кров живу давала пити.
- І скільки це тривало?
- Кілька років.
- Куди поділось?
- Знає тільки сокіл.
- Він видзьобав твій біль?
- Ну, так, здається.
- Що взяв натомість?
- Пісню мого серця.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851672
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.10.2019
Осінь прийшла без стуку.
Взяла в полон сади.
Склали дерева руки -
Витрусила плоди!
Фарб натовкла барвистих.
Знає це ремесло!
Ними облила листя,
Що із весни росло.
В лузі сумної грала –
Травам урвала хист.
Лісу вітри послала –
Втратив патент на лист.
Душу дощами шила -
Хмарку втягла в іглу.
Може б ти не спішила?
Вірша тобі складу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850967
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.10.2019
Сьогодні 40 днів, як Богу представилася подруга Мирослава
Не віриться, що ти пішла –
Не попрощалася, як звично.
Нове помешкання знайшла
Неждано так ось, блискавично.
Тобі б ще внука колихать,
Кровинку-сина б оженити,
У школі діточок навчать
І чоловіка долюбити.
Та ти пішла. Лишила біль.
Так душу коле, наче рожі.
Одне втішає – те, що бій
Ти виграла - і в царстві Божім.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850742
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 07.10.2019
Коли навколо лиш ніч і тиша,
Тебе у думах гойдаю я.
Стрибає серце, як в клітці миша,
Палають очі, немов зоря.
На пустці серця зростають квіти,
На голім гіллі душі – листки.
На відстань вдиху підходить літо
І витягає з зими кістки.
Тепліє тіло, мов від кагору.
Свідомість – в човен, ставком пливе.
Жага ламає високу гору,
Крило любові до лету зве.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850716
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.10.2019
Яке це диво, як у сівня днину
У небі грає сонячний рояль,
Під лісом верес розпрямляє спину,
І озеро блищить, немов кришталь.
Яке це диво, коли жовтень шиє
Нове вбрання деревам і кущам,
Кладе коралі деяким на шиї
І замовляє виступи дощам.
Яке це диво, коли з листя клена
Тче золотистий килим падолист,
За літом сохне лужина зелена,
Її втішає вітер-гітарист.
Сохне - тужить. Сівень - вересень.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850516
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.10.2019
Сльозами небо милося весь день.
І сад тремтів від вітру хороводів.
Густіла смута. Тішились лишень
Криниці всохлі й власники городів.
Коти й собаки здиміли кудись.
Птахи сховались у густому гіллі.
Ще вчора ясно сонцилася вись,
А нині вся у чорному вугіллі.
Збезлюднилися вулиці, двори.
Майдан віддали мряці отамани.
Чи задум цей – пустити дощ, згори?
Чи нам його накликали шамани?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850269
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.10.2019
Ні, Україну нікому не з’їсти,
Шлях не урвати, на шию не сісти,
Рота брехнею не затулити.
Жити їй велено, вільною жити!
Небом вмиватися, сонцем хмеліти,
Птахом кружляти, від радості мліти,
Сіяти слово, ростити героїв,
Гідно виходити із різнобоїв,
Долю з любові й завзятості шити.
Жити Вкраїні призначено, жити!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850158
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.10.2019
Сьогодні день, немов пиріг різдвяний –
Пухкий, солодкий, складений із мрій.
Він ходить містом гойдма, наче п’яний –
Примлів, мабуть, від сонячних обійм.
Мов маг, поснулі підіймає трави,
Прямить понурим квітам пелюстки.
Він наливає кави в свято кави
І перехожих гостить залюбки.
В його устах багато щастя, сміху.
В його очах – передвісники пожеж.
О, день жовтневий, дякую за втіху,
За щиру пісню і за каву теж.
01.09.19
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850133
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.10.2019
Скаже весна «до побачення»,
Літо прийде на побачення.
Сонце підійметься вгору.
Землю зігріє і море.
Учні підуть на канікули.
Їм нудьгувать буде ніколи.
Гратимуться у дворі
В цій найтеплішій порі.
Радо у річці поплавають
Оля і Ксеня із Клавою.
А як до лісу підуть.
Гриб там, малину знайдуть.
Червень – у літі є першим.
Мчить, мов на конику вершник.
В місяці цьому, всі знають,
Ягоди вже достигають:
Вишні, суниці, черешні,
Можна їх їсти нарешті.
Липень за червнем іде.
Липа у липні цвіте.
Цвіт її сушать на чай.
Є такий давній звичай.
П’ють, коли нежить, бронхіт,
Знизить гарячку цей цвіт.
Серпень у літі є третім.
Сонце щоденно у злеті.
В полі жнуть жито, пшеницю.
Свіжу печуть паляницю.
Жали серпом колись колос,
Нині комбайн веде соло.
В місяці серпні малину
Чорну, мов вугіль, ожину
Можна у лісі зірвати,
Нею посмакувати.
Серпень завершує літо.
В школу підуть скоро діти.
Спокою мами не знають,
Ранці нові вибирають.
Теплим ще в серпні є море.
Перець росте, помідори,
Яблука, груші і сливи
Людям на радість, на диво.
Літа закінчиться біг,
Осінь прийде на поріг.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850010
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.10.2019
ДЛЯ ДІТОК
Тільки зима віддалиться,
Прийде весна круглолиця.
Березень пустить у біг –
Виїсть він сніг,
Випустить теплого лева –
Землю зігріє, дерева.
Соком берези наллються –
Деякі люди нап’ються.
Відстань долаючи, втому,
Бусли вернуться додому.
Можуть сніги впасти, зливи.
Березень – місяць примхливий.
Та норов з часом остудить,
Сонце своє робить буде.
Ступить за березнем квітень.
Випхають голови квіти.
Сад буде в білому цвіті.
Виткнеться листя на вітті.
В квітні вже значно тепліше.
Пишуть птахи в гніздах вірші.
Вітер мелодію вертить.
Буде з чим вранці концертить.
Травень за квітнем приходить.
Травкою лугові годить.
Сад і лісок зеленіє.
Вишня на вишні кругліє.
Пастись виходять корівки.
Луг облюбовують бджілки.
З квіток нектар випивають.
В стільники мед накладають,
Помічний він від застуди,
Горло лікує і груди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850009
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.10.2019
ДЛЯ ДІТОК
Осені стихла гра?
Інша прийде пора.
Зветься вона зима.
Листя було й нема.
Місяць прибуде грудень.
Ґрунту ствердіють груди.
Чом? Бо прийдуть морози.
В хлів позалазять кози.
Січень прийде за груднем
День на часину схудне.
Сніг полетить крилатий,
Ляже на луг, на хати.
Лід вкриє річку, став.
Змерзнуть носи й уста.
Лютий прийде за січнем -
Місяць, що злиться вічно.
Хугу, мороз пускає,
Виє у лісі, в гаю.
Трохи лише степліє,
Пустить у шир завії,
Хмари зіб’є у купи,
В них, як у бубон, лупить.
Так вибиває сніг,
Щоб він на землю ліг.
Чом же любить так чинити?
Хоче крок весні спинити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849923
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 30.09.2019
ДЛЯ ДІТОК
Осінь іде за літом.
З листям ще квіти, віти.
Верес цвіте під лісом.
Вересень – перший місяць.
Другий – це жовтень, діти.
Жовкнуть листки, а квіти
Сохнуть на клумбах, в лузі.
Сумно стає в окрузі.
Третій – це листопад.
Рад цьому чи не рад,
Але листки жовтенькі,
Бурі і червоненькі
Вітер зірве – без болю.
Лишаться віти голі.
Голі й городи будуть.
Волю собі здобудуть.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849917
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 30.09.2019
Ще цвіт танцює танго на лугу,
Барвить у місті вулиці, бульвари.
Та осінь вже намотує тугу
На тихі ранки і на сірі хмари.
Плете із неї мряку і дощі,
Вдягає землю у нові одежі.
Лякає зимним подихом хрущів
І гасить в душах радощів пожежі.
Фарбує листя в жовте і руде
І підрізає день, неначе гривку.
А як у сад із вітром забреде,
Зірве там яблук дневі на наливку.
Накреслить в висі журавлям клинок,
Очима блисне - світ завоювала.
На голові - калиновий вінок,
На грудях – листя, що його зірвала.
28.09.19 Любов Пікас
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849682
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.09.2019
До свята Воздвиженення Хреста Господнього.
Бичами Ісусові зранили спину,
У слові скупали Його крижанім,
На голову вклали вінок із тернини,
Хрест дали на плечі, розп’яли на нім.
Все тіло боліло – і м’язи, і кості,
Кров шкіру залила, і пік її піт.
Це дяка за те, що наповнював простір
Любов'ю і віри запалював гніт,
Що душі гоїв людям, різні недуги,
Хлібами та рибою їх годував,
Гріхи відпускав, визволяв із наруги,
Зі смертного ложа в життя повертав?
Забули… Згубили і віру і почет.
На муки дивились, крутили хребет.
Піднесли до уст губку, вмочену в оцет.
«Де Бог твій? Чому не рятує тебе?
З хреста міг би й сам ти зійти до народу,
Як був би царем, сином Бога, як звавсь.
Повірили б ми в твою Божу природу.
Царем би признали», - хтось з гурту озвавсь.
Плювали в обличчя святе і сміялись.
«Звершилось!» - сказав під кінець усіх мук.
Завіса у храмі надвоє урвалась,
Земля затряслась під розложистий звук.
Між ребра ще списа Ісусу запхали,
Кров з рани пустилась остання й вода.
З хреста зняли тіло, до гробу поклали.
За три дні воскрес, як і заповідав.
Зазнав і душевних страждань, і тілесних.
До Батька пішов, діри в тілі - як звіт.
Ми всі помремо, але той лиш воскресне,
Хто з Богом ішов і любові ніс цвіт.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849565
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.09.2019
Люби цей світ! Бо він таки прекрасний!
У ньому стільки дивовижі є!
Це й сонце, що мільйони літ не гасне,
Веселка, що із річки воду п’є,
Зело, яке весною оживає
І тішить душу виглядом своїм,
Ліс, що у собі магію ховає,
Гай, що йде в сон під співи солов’їв.
Це й лан, де із зерна зростає колос,
Город, що вітамін бере на борт,
Хор із дощу краплинок, вітру соло,
Садок, де спіє вишенька на торт.
Це літ бджоли і цвіркуна гудіння,
Старечий досвід, ґулі дітвори.
Це розуму і рук людських творіння,
Мистецтва сплески, техніки верхи,
Прийом любові та її офіра,
Негаснучих вогнів одвічна гра,
Крок у щодення й безконечна віра
У перемогу світла і добра.
25.09.19
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849400
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.09.2019
Математичні задачі для дошкільників чи першокласників
1. Мала миша три морквини.
З’їли дві її дитини
По одній. Хтось скаже вже,
Скільки моркв лишилось ще?
2. Три подружки біля річки
Рвали квіти для Марічки.
Кожна по одній зірвала.
Скільки разом у них стало?
3. Дві косички є у Злати,
А одна – у Віти.
Скільки кісок у дівчаток
Є всього, скажіте?
4. В Олі три цукерки, діти.
В Галі – дві й розталі.
В кого більше з них, скажіте,
В Олі чи у Галі?
5. П’ять вазонів на віконці
Підставляють листя сонцю.
А один – в руках у Соні.
Скільки разом всіх вазонів?
6. Мама п’ять книжчин купила.
Дві – собі, дві – для Данила.
Решту книжок подарує.
Скільки це, хто порахує?
7. Дві кози травицю їли.
Дві на травку собі сіли.
Хто б сказати швидко міг,
Скільки кізок було всіх?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849168
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.09.2019
На лугу під лісом був мурашник – багатоповерховий. У ньому проживало понад тисячу мурах. Хоч комах було дуже багато, та жили всі вони в злагоді та дружбі. Рано-вранці вставали, подушки збивали, ліжка застеляли, сік трав’яний попивали. А тоді бралися до роботи, кожен до своєї. Хто будівельні матеріали зносив до будинку, щоби будувати житла тим мурахам, які мають народитися. Хто їжу шукав, приносив у дім, хто з неї обід варив. Хто в кімнатах прибирав, а хто діток доглядав. У вихідний комахи відпочивали, на травинки, що довкруж росли, сідали, діткам книги читали, спів слухали зусібіч пташиний, попиваючи сік горобиний.
Метелик Зеленосмугий Павич любив до мурашника прилітати, за її мешканцями спостерігати. Він помітив, що мурашки ніколи не сваряться, як ось сороки, наприклад, чи сойки, чи вони, метелики, часом. «Але чому? - думав він. - У них немає негативних чуттів? Вони такі добрі, такі терпеливі одне до одного? Не може бути, щоб не знайшлася сила, яка б їх спонукала до сварки. Треба щось таке придумати, щоб запалити злість у мурах. З такими думками метелик заснув. Вранці прокинувся, потріпав крильцями, потупцяв ніжками (це він так зарядку робив) і полетів їжу собі на сніданок шукати. В лузі, на яскравій червоній квітці, побачив мураху Дюдю, з якою був знайомий. Наблизившись, метелик мовив їй:
- Геть звідси. Це моя квітка. Я її ще вчора знайшов. А як не підеш, то крильми поб’ю.
- Та, будь ласка. Сідай собі на неї. Я іншу знайду, - мовила Дюдя і спустилася по стеблі додолу.
Націдив метелик з пелюстки квітки соку, випив. Посидів ще кілька хвилин на ній. А тоді знову полетів Дюдю шукати, мав ціль - її терпіння випробувати. Недовго літав, очі вивертав. Знайшов мураху біля калюжки. Вона в ній ніжки мила, бо їх забруднила.
- І калюжка ця моя, - мовив Зеленосмугий Павич, сідаючи біля Дюді. - Її мені вчора дощ налив, коли я його попросив. Іди звідси, бо крильми поб’ю.
- Нема проблем. Піду, й іншу собі знайду, щоб задні ніжки помити, бо передні й середні вже вимила.
Полізла мураха. Метелик змочив у калюжі кінцівки, посидів трохи біля неї і знову пустився в політ. «Цікаво? – думав собі. – Де зараз Дюдя, чим займається? Треба знайти її і таки вивести з рівноваги». Літав-кружляв вздовж і поперек лугу, кругами – малими й великими, знайшов мураху – за працею: збирала хмиз і зносила його на купку, щоб з неї зібране потім додому попереносити. Завдання таке їй дала головна мураха роду. Сів біля тієї купки Зеленосмугий Павич і каже:
- Це моє патичччя. Я його зранку спеціально порозсипав, щоб сушилося. Навіщо ти визбирала?
- Твої всі ці патички? Я не знала. Думала, вони нічийні, бо лежали врізнобіч. Як хочеш, я їх знову порозкидаю. Але вони вже, здається сухі.
- Залиши патички і йди собі.
- Гаразд. Піду, в іншому місці хмиз зберу.
Полізла мураха. Метелик не на жарт розсердився на Дюдю – не сперечається, не злиться, не відстоює свої права. Що за комаха така? Треба йому агресивніше, мабуть, діяти, подумав. Побити її крильми чи дім, де живе, розвалити. Може, тоді, нарешті, вступить з ним у двобій? Так і зроблю, вирішив. Але завтра. Зараз час додому летіти, бо сонце вже прощальні промені кидає на травку в лузі, на гілочки дерев, на потічок, що дзеленчить під лісом і ось-ось закотиться за обрій. Метелик, стоячи на листку лободи, підняв догори крила, потріпав ними й полетів до свого дому – спати. Вранці, зробивши зарядку й поснідавши, полетів туди, де стояв мурашиний будинок. Сила комах копошилися в ньому й побіля нього. Зеленосмугий Павич довго приглядався до гурту, та Дюді в ньому не побачив. Мабуть, полізла хмиз шукати під ліском. Метелик був рішуче налаштований зробити щось таке, що могло б розізлити мурашиний рід, й вирішив не зволікати з цим. Підлетів до їхнього будинку і почав крильми бити по ньому. Та не так просто було розвалити те, що будували мурахи. Вони міцно скріпляли всі будівельні частини між собою. Все ж один крайчик дому Павичу вдалося зруйнувати. Мурахи стривожилися. Вони розбудили голову будинку й розповіли йому про метелика-нападника. Той дав команду захищатися, кусати метелика. Тридцять три мурахи – захисниці дому, вилізли на метелика і почали його жалити.
- Ой-ой-ой» - закричав він. – Болить. Пече! Не кусайте мене більше! Змилуйтеся! Я більше небуду вас тривожити.
Мурахи перестали жалити Зеленосмугого Павича, та з його тіла не поспішали злізати. Тут Дюдя повернулася. Вона й справді ходила за пруттям під ліс зі самого зраночку. «Що сталося?» - спитала своїх родичів. Вони розповіли.
- Дюдьо! Скажи своїм родичам, щоб відпустили мене, - попрохав метелик.
- А ти не чинитимеш більше зла?
- Не чинитиму.
- Відпустіть його, - мовила мурашка. - Це мій друг. Він більше не буде руйнувати наш дім.
- Треба ще в Голови дому спитати, чи можна руйнівника відпускати, - мовив мурах Ах.
- Я йому зателефоную зараз.
Дюдя подзвонила панові Роді. Той дозволив кривдника відпустити, але сказав, що мусить патичків під мурашиний дім сьогодні наносити. Інакше воїни-мурахи його знайдуть і не залишать на ньому жодного живого місця.
- Обіцяю виконати наказ Голови вашого роду.
Почувши це, мурахи-захисники злізли зі Зеленосмугого Павича. Метелик вклонився їм і полетів. Свою обіцянку він виконав, наносив цілу купу патичків під мурашиний дім. Дюдю більше не випробовував, був з нею чемним, дружелюбним. Інколи запропошував мураху до себе на сніданок чи обід, інколи на прогуляну. Часом обоє і в ігри гралися – в «Піжмурки», в «Хованки» у лужку. Зеленосмугий Павич розповів про дружніх комах-мурах усім своїм родичам-метеликам. І тоді вони, зібравшись за великим столом-лопухом, вирішили, що будуть жити так само, як мурахи, тобто, не сваритися, а любитися, спільно на благо всіх трудитися.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848735
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 19.09.2019
1. Два листочки з дуба впали.
Два під ним уже лежали.
Скільки, може хтось сказати,
Стало всіх листків лежати?
2. В Олі було п’ять горішків.
Закотилось 2 під ліжко.
Скільки залишилось
І не закотилось?
3. Мама яблучок нарвала.
У корзину поскладала.
П’ять зелених, жовтих три.
Скільки всіх разом, скажи?
4. Сіяв моркву зайчик Зай.
Восени зібрав врожай:
Шість великих, три малі.
Скільки всіх, скажи мені?
5. Оля плигала в дворі.
Прилетіли снігурі.
П’ять усілось на вербі.
Троє грало на трубі.
А один на лаву сів.
Скільки разом снігурів?
6. Галя вимила тарілки.
Дві для кішки, дві для білки.
А одну для поросяти.
Скільки всіх, скажіть малята?
7. Три цукерки мала Ганя.
Віддала одну Оксані.
Однією поживилась.
Скільки в неї ще лишилось?
8. Оля, Галя, Лесь і Ліна
Дуже люблять Україну.
Як працюють? Ревно, плідно.
І поводять себе гідно.
Скільки діток всіх , скажи
Люблять край свій? А як ти?
9. Їжачок у сад ходив.
Десять груш зірвав – і в ліс.
Як ішов, одну згубив.
Скільки груш у дім доніс?
10. Три лисички, три вовчки.
Три малих бурундучки
Яблука збирали в міх.
Скільки разом їх усіх?
11. Айстр чотири, три жоржини
Розпустили пелюстини
І один малий мачок.
Скільки разом квіточок
Розпустилось під віконцем,
Розігрівши тіло сонцем.
12. Марта п’ять грибків зліпила.
Настя чай на кухні пила.
Марта ще зліпила три.
Настя їла пироги.
Скільки Марта всіх зліпила,
Поки Настя їла й пила?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848625
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 18.09.2019
1. Два листочки з дуба впали.
Два під ним уже лежали.
Скільки, може хтось сказати,
Стало всіх листків лежати?
2. В Олі було п’ять горішків.
Закотилось 2 під ліжко.
Скільки залишилось
І не закотилось?
3. Мама яблучок нарвала.
У корзину поскладала.
П’ять зелених, жовтих три.
Скільки всіх разом, скажи?
4. Сіяв моркву зайчик Зай.
Восени зібрав врожай:
Шість великих, три малі.
Скільки всіх, скажи мені?
5. Оля плигала в дворі.
Прилетіли снігурі.
П’ять усілось на вербі.
Троє грало на трубі.
А один на лаву сів.
Скільки разом снігурів?
6. Галя вимила тарілки.
Дві для кішки, дві для білки.
А одну для поросяти.
Скільки всіх, скажіть малята?
7. Три цукерки мала Ганя.
Віддала одну Оксані.
Однією поживилась.
Скільки в неї ще лишилось?
8. Оля, Галя, Лесь і Ліна
Дуже люблять Україну.
Як працюють? Ревно, плідно.
І поводять себе гідно.
Скільки діток всіх , скажи
Люблять край свій? А як ти?
9. Їжачок у сад ходив.
Десять груш зірвав – і в ліс.
Як ішов, одну згубив.
Скільки груш у дім доніс?
10. Три лисички, три вовчки.
Три малих бурундучки
Яблука збирали в міх.
Скільки разом їх усіх?
11. Айстр чотири, три жоржини
Розпустили пелюстини
І один малий мачок.
Скільки разом квіточок
Розпустилось під віконцем,
Розігрівши тіло сонцем.
12. Марта п’ять грибків зліпила.
Настя чай на кухні пила.
Марта ще зліпила три.
Настя їла пироги.
Скільки Марта всіх зліпила,
Поки Настя їла й пила?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848624
рубрика: Поезія, Дитячі віршики
дата поступления 18.09.2019
1. Два листочки з дуба впали.
Два під ним уже лежали.
Скільки, може хтось сказати,
Стало всіх листків лежати?
2. В Олі було п’ять горішків.
Закотилось 2 під ліжко.
Скільки залишилось
І не закотилось?
3. Мама яблучок нарвала.
У корзину поскладала.
П’ять зелених, жовтих три.
Скільки всіх разом, скажи?
4. Сіяв моркву зайчик Зай.
Восени зібрав врожай:
Шість великих, три малі.
Скільки всіх, скажи мені?
5. Оля плигала в дворі.
Прилетіли снігурі.
П’ять усілось на вербі.
Троє грало на трубі.
А один на лаву сів.
Скільки разом снігурів?
6. Галя вимила тарілки.
Дві для кішки, дві для білки.
А одну для поросяти.
Скільки всіх, скажіть малята?
7. Три цукерки мала Ганя.
Віддала одну Оксані.
Однією поживилась.
Скільки в неї ще лишилось?
8. Оля, Галя, Лесь і Ліна
Дуже люблять Україну.
Як працюють? Ревно, плідно.
І поводять себе гідно.
Скільки діток всіх , скажи
Люблять край свій? А як ти?
9. Їжачок у сад ходив.
Десять груш зірвав – і в ліс.
Як ішов, одну згубив.
Скільки груш у дім доніс?
10. Три лисички, три вовчки.
Три малих бурундучки
Яблука збирали в міх.
Скільки разом їх усіх?
11. Айстр чотири, три жоржини
Розпустили пелюстини
І один малий мачок.
Скільки разом квіточок
Розпустилось під віконцем,
Розігрівши тіло сонцем.
12. Марта п’ять грибків зліпила.
Настя чай на кухні пила.
Марта ще зліпила три.
Настя їла пироги.
Скільки Марта всіх зліпила,
Поки Настя їла й пила?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848623
рубрика: Поезія, Дитячі віршики
дата поступления 18.09.2019
Мов з ланцюга зірвався нині вітер -
Очима світить, хмуриться, гуде.
А вчора гімн складав ще саду з літер,
Тулив плоди пахучі до грудей,
Глядів на квіти лагідно, зичливо,
Від їхніх форм і кольорів п’янів.
Чесав березам коси соромливо,
Сміявся тихо і від щастя млів.
А нині, наче щось його вкусило –
Б’є кулаками в плечі й у вікно.
Хто розбудив у ньому грізну силу?
Хто доброту йому поверне знов?
18.09.19 Любов Пікас
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848622
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.09.2019
1. Два листочки з дуба впали.
Два під ним уже лежали.
Скільки, може хтось сказати,
Стало всіх листків лежати?
2. В Олі було п’ять горішків.
Закотилось два під ліжко.
Скільки залишилось
І не закотилось?
3. Мама яблучок нарвала,
У корзину поскладала -
П’ять зелених, жовтих три.
Скільки разом всіх, скажи?
4. Сіяв моркву зайчик Зай.
Восени зібрав врожай:
Шість великих, три малі.
Скільки всіх, скажи мені?
5. Оля плигала в дворі.
Прилетіли снігурі.
П’ять усілось на вербі.
Троє грало на трубі.
А один на лаву сів.
Скільки разом снігурів?
6. Галя вимила тарілки -
Дві для кішки, дві для білки,
А одну для поросяти.
Скільки всіх, скажіть малята?
7. Три цукерки мала Ганя.
Віддала одну Оксані.
Однією поживилась.
Скільки в неї ще лишилось?
8. Оля, Галя, Лесь і Ліна
Дуже люблять Україну.
Як працюють? Ревно, плідно.
І поводять себе гідно.
Скільки діток всіх , скажи
Люблять край свій? А як ти?
9. Їжачок у сад ходив.
Десять груш зірвав – і в ліс.
Як ішов, одну згубив.
Скільки груш у дім доніс?
10. Три лисички, три вовчки.
Три малих бурундучки
Яблука збирали в міх.
Скільки звірів було всіх?
11. Айстр чотири, три жоржини
Розпустили пелюстини
І один малий мачок.
Скільки разом квіточок
Розпустилось під віконцем,
Розігрівши тіло сонцем.
12. Марта п’ять грибків зліпила.
Настя чай на кухні пила.
Марта ще зліпила три.
Настя їла пироги.
Скільки Марта всіх зліпила,
Поки Настя їла й пила?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848516
рубрика: Поезія, Дитячі віршики
дата поступления 17.09.2019
Ще осінь одежину літню має.
Лиш де-не-де в саду жовтіє лист.
Ще вітер не січе, а обіймає.
Ще сонце свій не загубило хист.
Ще у ставку хлюпочуться качата,
Гриби стоять у шляпах, як пани,
Велосипедять хлопці та дівчата,
Концертять в надвечір'я цвіркуни.
Ще чорнобривець розпускає гриву,
Ведмідь не суне тіло у барліг.
Ще вересень моргає так грайливо,
Та серце жовтня чує вже забіг
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848420
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.09.2019
Так бруду багато і хаосу,
По швах розлізаються норми.
Від фальші, злослівного галасу
Тріщать металеві платформи.
Чоло в неба сіре, нахмурене –
Хрести на річках і курганах.
Обличчя в любові зажурене,
Планета в рубцях і у ранах.
Чуття застрягають між ребрами
Бракує повітря легеням.
Отрута вливається цебрами
У жили і змінює гени.
Ще можна на кнопку натиснути,
Не крапку поставити, кому.
Щоб небо могло ще повиснути,
Над лугом і сапієнс гомо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848023
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.09.2019
А я ще літа не напилася,
Жага в душі, як ліс, росте,
А тут вже осінь підступилася,
Роки малює в золоте.
А я ще ж і не накупалася
У морі сонцесяйних днів,
А хвиля вже у холод вбралася
І диск над нею потьмянів.
А я ще ж і не наліталася
У небі мрій, як синій птах.
Лукава осінь підібралася
Журу посіяла в очах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847765
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.09.2019
Учися, хлопчику маленький,
Для себе й України-Неньки.
Як із ниток плетуть панчохи,
Сплітай із букв слова потрохи.
І цифри вивчи всі, дитинко.
Пиши охайно їх в клітинках.
Рахуй предмети по порядку.
Стомився? То зроби зарядку.
Спочив? Берися знов до праці.
Шукай у дневі толку, рацій.
Складай казки та оповідки,
Досліджуй: де? для чого? звідки?
Учись культурі спілкування.
Вчасно лягай, щоб встати зрання,
Уважність на уроках мати,
Знання із радістю приймати.
Тримай на серці позолоту.
Вмій бути вдячним за турботу.
Наводь порядок у кімнаті,
Роди думки ясні, крилаті.
Роби, що каже мама й тато,
Шляхом життя крокуй завзято.
Мульт переглянь удень одненький.
Турбує щось, звернись до неньки.
Помий під вечір ноги, ручки.
Вклади в наплічник книги, ручки.
Години дня були не марні?
Поринь у сни казково-барвні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847359
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 06.09.2019
Йду містом ранковим. Дорога до праці веде.
Співаю "У осені очі твої", як умію.
Із запалом парубок-вересень листя мете -
Оте, що вдалося зірвати вночі вітровію.
Насупилось небо, тугу виливає у світ.
Дерева гойдають журу - постаріли ж на пору.
Сум тне і мене. Але вересень мовить: "Привіт!"
Моргає мені й градус радості пнеться угору.
Співаю (уп'яте!) "У осені очі твої".
Від пісні в очах ревуна поселяються перли.
Хоч пісні мотив мені мозок до нитки проїв,
Та серце із вереснем в парі підніс до Говерли.
Ревун - стара назва місяця вересня.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847018
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.09.2019
Я навчилась без тебе пірнати у темряву ночі,
Ранок радо стрічати, вбирати вечірню імлу,
Сенси крокам шукати і думи ловити пророчі,
Задувати вогонь у душі і ходити по склу,
Запивати молитвою, сонцем і квітами перці,
І, як потяг пішов, не вслухатись у стукіт коліс .
Часом спогад ударить тупою косою по серці.
Але ти не хвилюйся, Всевишній загоїть поріз.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846721
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.08.2019
З них кожен в щасті, мабуть, жить хотів,
Та їх московські найманці убили.
Так гучно дзвони пам’яті днесь били,
Та чи збудили совість у катів?
А ми? Серця звільнили від зими
Тим покликом, що воїв звав до бою,
Глибокою вдовиною журбою,
Невтішними сирітськими слізьми?
Не зрадимо ідею боротьби?
Не станемо коліна цілувати
Тим, що хто в нас волю прагнув відібрати?
Захистимо край маків та верби?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846505
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.08.2019
Життя - не життя днесь, суцільні якісь перегони.
Кудись поспішають всі, встигнути прагнуть кудись.
За днем суне день, мов по рейках товарні вагони.
Замало зупинок. Не так усе було колись.
Розмов щирих мало, обіймів, веселого сміху
І сили, що здатна з неправдою вийти на прю.
Любов викидають з ужитку, мов вицвілу стріху,
Вклоняються вигоді й славі, неначе царю.
Складають в комори, у змагу живуть із сусідом.
Збирають на десять життів, не на чорні лиш дні.
Десь рвуться снаряди? Війна влаштувалася гідом?
Хтось стогне? Ридає? Вмирає? Геть думи сумні!
Біда - це тоді, як своя, як по хаті рачкує,
Як трусить в саду сподівань ще не стиглі плоди,
Як радість твою забирає, у ящик пакує
І шле, не питаючи згоди, хто знає куди.
А треба так іноді мало - прорізати сітку
Й того, хто в ній б'ється, пустити у вільну плавбу.
І чорна земля, впившись благістю, випустить квітку,
Й недоля, заскочена дивом, припинить стрільбу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846277
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 27.08.2019
Вже роки́ відганялись риською.
Осінь жовтим малює клени.
А мені здається, дівчисько я -
Недосвідчені і зелене.
Десь позаду прихильців гвардія.
В ирій крила несе лелека.
А мені здається, на старті я,
І до фінішу ще далеко.
День моргає мені так знаюче.
Каже, пізно іти на кастинг.
А мені здається, піймаю ще
І удачу свою, і щастя.
Риська - рись жіночого роду.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845289
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.08.2019
Не варто плести інтриги
І заздрити теж не ва...,
Вгортати в сукно із криги
Серця свої і слова,
Ховати лице за штору
Від того, хто терпить крах,
Хто втратив в житті опору,
Хто топить свій день в сльозах.
Не варто сміятись з того,
Хто впав, як до цілі пер,
Забруднив костюма свого
І лікті до крові здер.
Не варто в своєму лоні
Ростити для когось ляк.
Бо нині сидиш на троні,
А завтра... хто знає, як.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845042
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.08.2019
Загас вогонь той, що сягав небес.
Ще вчора був, а нині – попелище.
Де пломенів, тамтільки вітер свище,
Блукає мряка, мов бездомний пес.
А як горів, то плавились думки,
Стрибало серце й сходило з орбіти,
В очах зростали дивовижні квіти,
І грала кров, як в провесінь, струмки.
Затих оркестр вогняних язиків.
Їх диригент подався десь у невідь,
Лишивши спомин на порозі дневі
І сірники, від холоду вогкі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844902
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.08.2019
Для щастя, насправді, багато не треба.
Дар саду і лісу, шмат ґрунту і неба,
Щоб вітер із птахами складали есеї,
Щоб кава уранці і ще щось до неї.
Щоб сонцем у близьких світилися лиця,
Від подиву квіти росли у зіницях.
Щоб день із теплом і у діях, і в слові.
Щоб серце гойдалось на хвилях любові.
Щоб руку подав хтось, коли ти спіткнувся,
А вгору злетів, щиро щоб усміхнувся.
Щоби не вмирали від воєн солдати.
Щоб жито росло, де стріляли гармати.
Щоб вимерли жадібність, хитрість і владність,
У тренді були доброта і порядність.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844613
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 10.08.2019
Було це дуже давно, ще у XIII столітті. На териорії одного із прикарпатських хуторів жив чоловік, якого звали Іваном. Мав він великий плодовий сад, поле, де сіяв жито й гречку, вулики, в яких розводив бджіл. Жив небідно, щось сам споживав з того, що збирав, а щось і продавав. Якось серед ночі до Іванової хати ввірвалися грабіжники. Зв’язали вони руки господарю, забрали гроші, які він тримав у скрині, й усі найцінніші речі. Як спакували награбоване до великої торби, то облили помешкання бджоляра нафтою й вирішили спалити його, разом із господарем. Зрозумів Іван, що життя його висить на волосині та й почав благати грабіжників: «Змилуйтеся наді мною! Не хочу я таку важку смерть приймати– у вогні живцем горіти, від диму задихатись. Як не можете мене живим лишити, то хоч облегшіть смертні муки – киньте мене з гори в річку. А я вам за це дам образ святого Миколая, мальований грецьким художником. Він не звичайний! Як клякнути перед ним і щиро попросити про якусь важливу річ, то матимете її». «А де цей образ? Щось не видати його в хаті». «Він на горищі, в коробці під сіном». «А чого ти його там тримаєш?» «Якось про цей образ дізналися чужинці й захотіли його викрасти, тому я заховав його, а розпустив чутки, що продав». Поліз один із грабіжників на горище, знайшов образ. Почали радились зайди між собою (троє їх було), що робити із власником чудотворного образу, та й вирішили, що повинні уволити його прохання. Сіли вони на коней і чоловіка взяли зі собою – зі шнуром на руках і ногах, із кляпом у роті. На горі, що височіла над річкою, спинились. Той розбійник, який віз Івана, зняв його з коня, відніс на схил гори й кинув у воду – зв’язаним. А в другого торба в цей час засвітилась – та, в якій образ святого Миколая був й інші Іванові речі. «Що за чудо?» - подумав грабіжник. Витягнув він образ, і тут святий, який був намальований, ніби ожив: звів до середини брови, блимнув очима грізно. Злякався грабіжник, кинув образ у річку й торбу з грошима та сріблом-златом, шарпнув коня за вуздечку й помчав. За ним і друзі його-розбійники поскакали, які теж неабияк наполохались. Іван, летячи вниз, молився: «Святий Миколаю! Я тебе благаю, не дай впасти і пропасти, вирятуй мене, а я церкву тобі поставлю й про чудо твоє розповім людям». Ще й не встиг Іван доказати молитви, як мотузки з його рук та ніг спали, а сам він пірнув у воду. Та за мить виплив і побачив, що на хвилях річки, зовсім близько від нього, човен гойдаєтся, а з нього світло йде. Підплив, заліз чоловік до середини човна. А там ще одне чудо: на дні торба з його речами лежить, а на ній образ святого Миколая. Притулив до себе образ, розчулився, розплакався. «Дякую тобі, свят-отче», - мовив. І здалося Іванові, що святий Миколай усміхнувся й підморгнув йому. Повеселів бджоляр-садівник, взяв весла в руки, наліг на них. Плив човном, поки не стомився. А як геть обезсилів, склав весла, поклав на дно, ліг між ними, накривши груди образом, і задрімав. І приснилося Іванові, що він стоїть на березі річки, де росте багато дерев, а до нього зі сокирою в руках йде святий Миколай і ідходить ближче:
- Бери сей інструмент, чоловіче, стинай ним дерева, будуй житло. Вулики постав, сад посади, людей запроси до цієї місцини, яку нині сам Бог поблагословив, а я освятив, і не забудь про те, що ти мені пообіцяв.
- Про церкву?
- Так. Зведи її. І скажи людям, щоб молилися в ній, ростили віру в думках, любов у серцях і добро одне одному робили. Віра без любові та добрих діл мертва.
- Гаразд.
Тільки це промовив Іван, як святий зник, а він пробудився. Ранок поцілував Іванові очі. Сів чоловік, почав згадувати, що з ним трапилося вночі. Чудувався і тим, що відбувалося в яві, й тим, що у сні. Та недовго думав, взяв до рук весла й привів човен до берега. А на ньому і справді дерев – незлічено, так, як це було бачено ним у сні. Витягнув Іван плавзасіб на сушу. Взяв торбу й образ до рук. «Що далі робити? Куди йти? Як бути? - роздумував. - Можна було б дім тут будувати, та де сокиру взяти?» Тільки про це помислив, як щось гепнуло позад нього. Оглянувся, а це те, що йому й потрібно – топірець-молодець, заточений кінець. Помолився Іван, подякував Богу, Миколаю і взявся до діла. Весь день сокира, як зачарована, працювала в руках чоловіка. До вечора ділянку собі вичистив – сім метрів на сім, змайстрував сякий-такий курінь на ній. «На перших порах вистачить», - вирішив і враз відчув, що дуже голоднів. Та знайшов кущ малини неподалік місця, де розмістився, втішився, обірвав її, наївся й ліг спати.
Отак щодня звідтоді, як опинився в необжитому місці, зранку до вечора працював, у лісі їжу собі шукав – гриби, ягоди, дикий мед, горішки. Й невдовзі поставив справжню хату; ліжко, стіл змайстрував і вулики. Човном почав їздити, знайшов місця, де проживали люди. Щось їм виготовлене з дерева продавав, а гроші складав. За них згодом коня купив, зерно, город зорав, жито посіяв. Хліб свій під осінь мав.
Вдалося йому до краю, де оселився, людей приманити. У сорок літ Іван одружився – на Марушці біловолосій. Вона йому дітей народила – трійко: Романа, Степана й Горпину. Радів! Дуже! Почав жити ще краще, як жив на хуторі. В тутешніх лісах було багато грибів, ягід, водилася різна дичина. В річці – плюскалася риба – велика й мала. Багатим був край і красивим: річка-стрічка, ліс та гори, і пташиний спів довкола, розмаїття квітів влітку, бджіл гудіння серед них.
Тому й люди, які приїжджали до цієї місцини на запрошення Івана човнами, а згодом і кіньми, як дорогу громадою проклали, з радістю залишалися в ній. Село, яке виросло, назвали Стинавою. На землі, що знаходилася трохи нижче від їхньої, де росло багато дерев, теж потрохи оселялися люди. Вони стинали дерева й будували хати, садили сади, копали городи. Щоб чужинці не плутали місцевості, що знаходилися поряд, те село, де першим оселився Іван, назвали Верхньою Стинавою, а те, що з’явилося пізніше, нижче від ного, Нижньою. Церкву чоловік-бджоляр, як і обіцяв, поставив. На її будівництві працювали й мешканці Верхньої Стинави, й Нижньої. Образ святого Миколая, мальований грецьким художником, Іван віддав до церкви. Коли її освятили священники, Іван мав сон, в якому знову побачив свого улюбленого святого. Той якийсь час стояв у ризах посеред церкви, мовчав, дивився на Івана й мило усміхався йому. А тоді промовив таке:
- Ти все зробив добре, чоловіче. Я оберігатиму тебе, твою родину, місцину, де ти оселився, людей, яких привабив. Також благословлю на добро кожного, хто ступить на цю благодатну землю, помолиться в цьому храмі святому, та лише при одній умові, якщо він зрозуміє, прийме серцем те, що в світі нічого важливішого, ніж віра, любов і діла, оперті на них, немає.
Попросили написати казку на цю тему. Хай Бог благословить її, хай живе і служить для добра.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844205
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 06.08.2019
Я люблю тебе, знаєш, так ніжно люблю,
Не за щось, не для чогось, а так, без причини.
Ти зоря темній ночі, маяк кораблю,
На якому в незнані пливу далечини.
Хоча є за що, звісно, любити тебе.
Ти такий цільовий, позитивний, спортивний.
Як дивлюся на тебе, зі серця стебел
Пелюстки виростають і запах їх дивний.
Твоїм усміхом пахнуть, упевненим днем,
Житнім хлібом із печі і медом з акацій,
Теплим літнім дощем і з каміну вогнем.
І я дякую Богу за теплі чуття ці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844161
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.08.2019
Це так, здається. Тебе кохаю.
Повітря в грудях не вистачає.
Таке це дивне чуття, гаряче,
Палають очі, а серце скаче.
Ти, наче сонце, що вийшло вранці!
З тобою хочу кружляти в танці.
П’яніти (чуєш?) від твого слова.
Ти талісман мій, моя підкова.
Знайти б місцину, де сонце й квіти,
Де ми з тобою удвох, як діти,
Могли б складати наш день без правил,
Вмивати небо, чесати трави,
З сердечних іскор роздути ватру,
Зіграти п’єсу без стін театру,
Де ти обличчям, а не спиною.
Знайди це місце, побудь зі мною.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843986
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.08.2019
Я тільки почала́ тебе читати,
Клубок життя розмотувати твій,
А ти уже в кущі поліз, як змій,
Устигнувши мій запал розім’яти.
Насіяв недовіри під вікном,
Росте – радій, під пісню мого смутку.
На мізер була б згідна – незабудку,
Аби зігріта лиш твоїм нутром.
Забрав зі струн душі моєї пальці.
Мелодію любові обірвав.
Закрилось небо. Млою вкрився став.
Любов і спокій ти поклав на шальці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843884
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.08.2019
Ну, ось і серпень підійшов впритул -
Із яблуком і виноградним гронцем,
Швидкий такий, гарячий, як гуцул, -
Пускає зливу, догоджає сонцем.
І каже: «Не сумуй, мала, повір,
Я щастя тобі вишию нитками.
Ступай на мій зелений кашемір,
Пірнай у води, вигріті руками,
Лови у сіті вух мій щирий спів,
Лишай тепло очей у ложі цвіту,
Танцюй свій день під оплески лісів,
Дозволь пожити в жилах небу й літу".
"О, серпню, милий слів твоїх парад.
Віддам їм честь із шаною".
"Я рад".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843788
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.08.2019
Озеро, котре я бачу з вікна,
Каже мені: "Ти все ще одна?
Ходи до мене, лиши свій Фейсбук,
Від ніг обцілую тебе до рук.
Покинь вже писати вірші й романи.
Рахувати на серці рубці та рани.
Прийди, допоки тримаю квоту,
Вимию з тебе всяку гидоту.
Візьму в обійми пристрасно, тісно.
Якщо захочеш цього ти, звісно,
Не погордуєш сьогодні мною.
Зважуйся, чуєш? Не будь дурною".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843760
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.08.2019
Цікавий ти тип. В міру радісний, в міру серйозний.
Гора твоїх планів і справ вище злету орла.
Ти гори береш і річки, ти такий граціозний.
Скажи, твої кроки вперед – це потреба чи гра?
Хотіла б з тобою посидіти десь біля річки,
Подалі від люду, де трави лише і птахи.
Дивитись на хвилі, на небо, на тебе до нічки
І словом твоїм витягати з душі реп’яхи.
А вранці летіти з тобою удвох до Парижу,
Пройтися Монмартром, зайти хоч на мить в Сакре-Кер.
А потім знайти не готель надсучасний, а хижу,
Глядіти, як в кухні вправляєшся ти, мов жонглер.
Хотіла б сміятись з тобою і плакати. Чесно!
Від щастя, від радості, від…дивовижі подій.
Та я серед вод, у човні, хтось втопив мої весла.
А, може, й не весла, а плід моїх збуджених мрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843575
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.07.2019
Закінчувалась літня пора, а з нею і канікули для учнів-звірят. Ворон, білка та їжак, котрі жили в одному з районів великого Карпатського лісу і дружили між собою з малих літ, мали йти до 1 класу Лісової школи. Батьки купили їм уже все необхідне для занять – гарний одяг, зручне взуття, ранці, ручки, олівці, фарби, пензлі, зошити, лінійки та інше. Мама-ворона придбала синові всі ці речі у супермаркеті «Під дубом». Вона купила своєму Чорнопернику чорний ранець і чорний костюм, щоб її син був непомітним серед дерев, на які часто люблять сідати, для птахів-хижаків, таких, наприклад, як яструби, котрі можуть зробити дітям-воронятам кривду. Тато-білкун замовив все необхідне для навчання в школі доні Пухнастохвостій в інтернет-магазині «Розетка». Наплічник на родинній раді вирішили брати помаранчевого кольору. А їжачку Колючці батьки придбали ранець сірої барви, купили його, як і інше шкільне приладдя, на ринку, суботнього дня, під час великого розпродажу. Діти раділи обновкам. Вони з нетерпінням чекали свята Першого дзвоника.
І ось цей день настав. 1 вересня всі учні Лісової школи зібралися на її подвір’ї, щоб відбути святкову лінійку. Чорноперний, Пухнастохвоста та Колючка стояли перед входом до школи в рядах першокласників – радісні, гарно зачесані та вбрані. Коли під кінець заходу ведмежа Ревун дало дзвінок, вчителька пані Сова повела своїх щойно посвячених в учні дітей до класу. Перший день був для них не надто важким. Новоприбулі знайомилися зі вчителькою та самі між собою. Говорили про Карпатський ліс, про його важливість і проблеми. Ну, а з другого дня розпочалось, власне, навчання. Пані Сова була строгою вчителькою. Вона хотіла, щоб її учні все вміли, все знали, гарно поводились. Вчителька сказала дітям, що її потрібно уважно слухати на уроці, не крутитися, не бігати по класі під час навчання, не говорити одне з одним, не їсти яблук, горіхів чи чогось іншого, а тільки працювати, бо без труда нема плода. Ворон так і робив, як вона казала. Чорнопернику було цікаво у школі. Він з головою занурився в навчальний процес – вчив букви, цифри, малював, співав, ліпив, відповідав правильно на всі питання, які задавала пані Сова, красиво виводив всілякі палички та кружечки. Їжакові навчання давалося важче, але він, дивлячись на успіхи друга ворона, вирішив і собі чогось досягти, старався зі всіх сил і через якийсь час Колючці почала вдаватися наука. Пані Сова, бачачи старанність їжака, завжди підтримувала його, хвалила. А ось білка ніяк не могла гармонійно влитися в навчальний процес. Їй хотілося весь час стрибати, бігати, щось гризти зубами, а вчителька цього не дозволяла робити на уроці. В голові Пухнастохвостої роїлися лише думки про перерву, про дім, про ліс, і тому вона не могла запам’ятати жодної букви, жодної цифри. Через три місяці від початку навчання всі учні в класі вже почали читати складами, а бвлка вивчила тільки дві букви: «а» та «бе». Скільки пані Сова не просила її бути уважною, інколи навіть хмурила брови, коли бачила, що Пухнастохвоста дивиться під парту чи у вікно, а не на дошку, їй ніяк не вдавалося заохотити білку до науки. На одній із перерв вовчиця Оскал, яку Пухнастохвоста з необережності вдарила хвостом, коли йшла до їдальні, назвала нездарою. Не сподобались ці слова білці. Прийшла вона додому і сказала батькам: «Більше я до школи не піду!» «Чому?» «Я нездара. Я не люблю школи. Вона мені ні до чого. Без неї проживу». І не пішла. Як не просили батьки, як не пояснювали, що наука в ліс не веде, а з лісу виводить, нічого не допомогло.
Минув навчальний рік. Ворон і їжак закінчили 1 клас і поїхали в літній табір на море. Білка залишилася сама. Сумно було їй, але що поробиш, в табір беруть лише школярів.
Якось батьки пішли на роботу, а Пухнастохвоста залишилася в хаті-дуплі сама. Сиділа собі на кріслі, дивилася мультик про синицю та горобця. Раптом хтось постукав у двері. Білка заглянула у віко і побачила на порозі поштарку-сороку. Відчинила їй. Та вручила малій замовний лист, попросила тільки підпис поставити у відомості про те, що їй він доставлений. Пухнастохвоста намалювала якусь закарлючку в місці, на яке вказала сорока, вхопила лист і влетіла з ним до хати. Над столом розпечатала, а прочитати не може. Вискочила з листом надвір. А тут якраз Оскал іде з грибами в торбині.
- А чого ти не поїхала до літнього табору? – спитала її.
- Мені не можна на сонце. Я хвора.
- Захворіла через те, що мене обізвала нездарою?
- У мене ще до того були проблеми – зі серцем.
- А-а-а! Слухай, прочитай мені листа.
- Сама собі прочитай.
- Я не вмію.
- До школи треба ходити.
- Не хочу.
- А я не хочу тобі читати.
- Злюка!
- Гаразд, не обзивайся, давай свого листа.
Дала білка листа вовчиці. Та прочитала, там було написано таке.
Шановна родино!
Я, білкун Гострозуб, перешлю 1 мільйон доларів тому з родичів, хто першим зможе зв’язатися зі мною і привітати мене з ювілеєм. Телефонуйте на номер 300309 о 12: 00.
«Везе ж неукам…, - подумала Оскал і вирішила дещо змінити текст. Вона прочитала Пухнастохвостій його так.
Шановна родино!
Я, білкун Гострозуб, перешлю 1 мільйон доларів тому з родичів, хто першим зможе зв’язатися зі мною і привітати мене з ювілеєм. Телефонуйте на номер 300309 о 14: 00.
- Невже це правда? – перепитала Пухнастохвоста.
- Тут так написано. Ну, я пішла, гриби треба чистити й варити.
Білка зателефонувала мамі. Та прийшла на обід о 13: 10. Прочитала листа і за голову вхопилася.
- Треба ж було телефонувати о 12:00!
- А Оскал , здається, сказала, що о 14:00.
- Якби ти вміла читати, то не покладалася б на інших. Ми могли б, якщо би вчасно зателефонували, отримати великі гроші. За них купити новий дім, меблі, зайнятися власним бізнесом – вирощуванням горіхів. Але через твою неграмотність лишилася з носом.
Опустила низько голову Пухнастохвоста.
- Пробачте мені, - мовила. – Я таки повна нездара.
- Доню, ти не нездара. Кожен може досягнути успіху, якщо дуже цього захоче, як буде терпеливо йти до своєї мети. Пам’ятай, що без хотіння, нема везіння.
- Здається, я зрозуміла. Я піду до школи і буду старанною ученицею.
- Гаразд. А все, що нам потрібно, ми ще собі заробимо.
Через місяць до лісу повернулися їжак із вороном. Білка попросила їх позайматися з нею. Друзі погодились. До кінця літа Пухнастохвоста вже читала по складах, знала цифри, розв’язувала приклади. На прохання батьків після невеличкого іспиту, який їй влаштувала дирекція загальноосвітнього навчального закладу, Пухнастохвосту взяли до 2 класу Лісової школи. В ній і поза нею їжак, білка та ворон завжди трималися купи, підтримували одне одного в усьому. Колючка та Чорноперник помагали, коли була потреба, Пухнастохвостій в навчанні. Другий клас усі закінчили успішно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843545
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 30.07.2019
Мене ти врятував, хоч ти цього й не знаєш.
Старому нині я сказала твердо «Ні!»
Ти ще не мій герой, та вже в душі блукаєш
І звуку надаєш моїй тонкій струні.
Мені ти не сказав ще навіть і пів слова,
Ще навіть не прийшов ні в день мій, ані в ніч,
Та усмішка твоя приємна загадкова
Вже ситить голод мій і гріє, наче піч.
Хай очі в очі ми не стрінемось ніколи,
Чи стрінемось хоч раз (станцюємо удвох?),
Ти – старт новому дню, ти квітка матіоли,
Котра з’явилась там, де ріс чортополох.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843417
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.07.2019
Цей світ такий, як в січні ріки й луки,
Не розтопити сніг його і лід.
Ніхто нікому ні плече ні руки,
Ні energy Хеопських пірамід.
Між тисячами тисяч ти самотній,
Мов місяць поміж зорями – один.
Хоч липень в силі, дні стоять спекотні,
Росте гора на серці із крижин.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843288
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.07.2019
Я щаслива. Розплющила очі – світанок у хаті.
Він проліз, наче маг, крізь зачинене щільно вікно.
Підіймаюсь, молюся, запарюю каву в горняті.
А птахи у цей час тчуть небес голубе полотно.
Вітер в сад залетів, сів на сливу собі, трембітає.
Хтось незримий розмотує ниті зі сонця-клубка
І в канву мого дня віру в тріумф любові вплітає,
В те, що правда із честю станцюють на біс гопака.
Ліс моргає мені, очі змащує миром зеленим.
Шле легеням за так, з доброти, чистий подих з нутра.
Я щаслива, життя, захлинаючись, втягую в вени,
Наче море, що Чорним є назване, води Дніпра.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843230
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.07.2019
Лише любов віллє добро в легені.
Снагу у жили, впевненість в ходу,
Просвітить душу навіть без рентгенів,
Відчує біль твій і твою біду.
Лише вона від бруду й крові тіло
Обмиє, з серця витягне ножі.
Загоїть рани лагідно та вміло,
Подасть тобі з родзинками коржі.
Лише любов без вигоди і плати
Твій день закрутить (вміє!) в па-де-де,
Не дасть планеті нашій вісь зламати,
Опісля ночі сонце приведе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841747
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.07.2019
Хочеш, стану для тебе сонцем,
Цвітом виросту під вікном,
Виноградним наллюся гронцем,
Стану соком або вином.
Хочеш, теплим дощем накрию.
Хочеш, вітром торкну чоло,
Буду піснею, що окрилить,
Оберегом, що гонить зло.
Хочеш, стану для тебе портом.
Не впущу корабель чужий.
Буду книжкою, хлібом, тортом.
Чим захочеш. Лише скажи.
09.07.15
Вірш давній, але тут я його не розміщувала раніше.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841329
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.07.2019
В одному лісі жив собі заєць Пух. Ні з ким не сварився, нікого не зачіпав, їв траву та кору й іноді пісні співав. Таке провадив життя. Та якось, коли Пух вийшов на зорі зі своєї хати, щоб погуляти, квіток назбирати, вовк свою морду до нього виставив з-за кущів, гострі зуби вишкірив, очима засвітив. Почав заєць від нього втікати, кричати, порятунку шукати. Та відірватися від вовка лише тоді зміг, як до міста забіг. Була в той час літня пора. Ранок тільки виводив сонце на арену дня. Людей і тварин на вулицях було мало. На мить зайчик спинив свій біг, бо стомився, гнав, не чув задніх ніг, почав роззиратися довкола, думати, куди б йому лапи скерувати, щоб посидіти й сили набрати. І побачив таке місце – хату невелику й подвір’я біля неї – з квітами, деревами, кущами. Заскочив туди. «Здається, зумів утекти від сіроманця з гострими зубами», - подумав, коли сів під грушкою зі спілими плодами. Та тут невідь звідки вибіг собака. Нюхом зачув, мабуть, зайця. Став за метр від вуханя й почав на нього гавкати. Вийшов господар з дому.
- Чого шумиш із самого рання? – спитав пса.
- На зайця гарчу. Заліз у наш двір, хотів, мабуть, моркву з городу вкрасти.
- Ну, якщо так, то хвала тобі, Біме! Отримаєш за добру службу від мене шмат м’яса на обід.
Заєць злякався ще дужче, коли побачив людину, яка хвалила пса. Він скрутився в клубок і думав, що йому далі робити. Кинутись навтьоки? Але пес зовсім близько. Може зловити його й загризти. Вирішив бити на жалість. Каже чоловікові:
- Відпусти мене, пане.
- Спершу поясни, що ти робиш на моєму подвір’ї.
- Це довга історія.
- Нічого. Я послухаю. В мене сьогодні вихідний.
- Гаразд. У моєї нареченої – зайчихи Зуді, сьогодні день народження. Вибіг я зі свого дому в лісі зранечку, щоб нарвати їй квітів. Не встиг ще й однієї квітки знайти, як вовк вискочив з-за кущів, зуби до мене оскалив. Злякався я сіроманця, почав від нього втікати. Біг лісом, а потім гостинцем. Ледве хвіст від хижака відірвав, як до міста попав. Задихався, стомився, на ваше подвір’я забіг, та тільки під грушкою ліг, щоби трішки перепочити, сили набрати й до лісу вертати, як тут ваш пес примчав, сердито на мене загарчав. Те, що сказав ваш пес про моркву – казка. Не за нею прийшов сюди, відпустіть мене, будь ласка.
- Розчулив ти мене, зайцю своєю поетичною промовою. Я тебе не тільки відпущу, а й гостинця дам: капустину і морквину, поласуєте із зайчихою. Та ще й відвезу тебе своєю автівкою до лісу.
- Пане! Ви дуже добрий!
- Гав! Він такий, - мовив пес.
Господар завів свою «ладу», впустив зайця до неї й повіз до лісу. За 30 метрів до нього зупинився, випустив вуханя.
- Постій тут трохи, - мовив куцохвостий, - я тобі щось принесу.
- Не треба нічого. Біжи собі.
- Ні, треба. Хочу тобі віддячитись.
Вимкнув мотор чоловік, ввімкнув не гучно музику в автівці й почав чекати зайця. Той повернувся через двадцять хвилин. Приніс чоловікові золоту брошку-квітку.
- Візьми, - каже, - знайшов я цю річ місяць тому на березі річки Грайливки. Моїй зайчисі вона не потрібна, а ви, люди, любите різні блискучі цяцьки.
- Дякую, тобі зайче. Подарую цю брошку дружині. Вона теж скоро святкуватиме день народження. Зрадіє прикрасі. Ну, бувай! Як будеш ще колись у неділю в місті, заходь до мене на чай з капустяними пиріжками. Дружина їх сама пече. Дуже смачні!
- Гаразд. Може, колись забіжу, якщо вовк мене не з’їсть.
- Слухай, а давай я, поки ти бігтимеш додому, сигналитиму. Вовк почує звуки, боятиметься тобі дорогу переходити.
- Добре! Дякую!
Побіг зайчик. Сіроманець вже його пильнував, бачив, як вухань говорив з людиною. Тож сховався за кущем недалеко від воріт Пухової хати, щоб піймати його. Та коли почув з дороги гучні й протяжні сигнали, які подавав із машини зайчиків друг, чкурнув додому. Більше Пуха він не переймав.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841280
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 08.07.2019
Люблю рідний Моршин. Тут я в падолист народилась.
Між вулиць і двориків в холод і спеку крутилась.
Тут чула напуття матусині ввечері, зрання.
Тут дружба коріння пустила і перше кохання.
Люблю рідний Моршин. Тут тиша така колоритна.
Тут білки у парку, театр під верхів'ям блакитним,
В бюветі із брилем – вода з лікувальним ефектом.
Грибочки та ягоди в лісі – окремим об’єктом.
Люблю рідний Моршин. Тут річка тече – Бережниця.
На руку голубка сідає, співає синиця,
Озера гойдають блакить, на них крячки пернаті.
Дівчата, як писанки красні, лелеки крилаті.
Люблю рідний Моршин. Веселощам брат він і музі.
Тут дощ в парі з вітром вальсує на вулиці, в лузі.
Дивують людей своїм співом музики захожі.
На клумбах цвітуть чорнобривці, петунії, рожі.
Люблю рідний Моршин. Курорт це всесвітньо відомий.
Приймає своїх візитерів з теплом, без утоми.
Це місто сама Богородиця благословила.
Де слід свій лишила, вода там джерельна забила.
Люблю рідний Моршин. Бажаю йому процвітанку,
З несхитною вірою сонце стрічати щоранку
І жити так довго, допоки є люд на планеті!
І дихати вільно! І крила тримати на злеті!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840737
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.07.2019
1.Ну, привіт тобі, Церкво Біла!
Як жилося без мене? Гоже?
Чим ти дихала? Що ти їла?
З ким ділила хліб-сіль і ложе?
ПРИСПІВ:
Біла Церкво! О, Церкво Біла!
Маєш все ти, чого хотіла:
Білі думи твої і цілі,
Українство в душі та тілі.
2.Що для тебе в пріоритеті?
Пісня й праця? Вино і книга?
Хто в портреті, в авторитеті?
Що на серці – мороз, відлига?
3.Знаю, ти свободу втрачала.
Попадала не раз в халепу.
Але й славне минуле мала,
Знала Хмеля ти і Мазепу.
4. Дух козацький ніхто не спутав,
Поміж вулиць, дворів гуляє,
Мріє право тобі здобути
Стати гойним столичним краєм.
5. Крутить млин, котить Росі хвилі.
Жде на успіх твій, Біла Церкво.
Хай все добре росте у силі,
А лихе йде під гостру терку.
03.07.19
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840728
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.07.2019
До озера ходила на прийом.
Своє для мене розірвало коло.
Прикрило голубим вогким крилом
Від вітру, що ліпив до тіла холод.
Приймало мене зично озерце.
Добро лило очима-світляками.
І кожне, мною пущене, слівце
Як ас, ловило хвилями-руками.
Виставу мені грало, крячки там
І пес нічийний мали свої ролі.
Розкрило серце, як любов уста,
Як серпень розкриває маки в полі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840680
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.07.2019
Так багато довкола масок,
Не життя – а театр суцільний.
Кривить губи і душі ласо
Кожен другий, йдучи до цілі.
Так багато довкруж завиди –
Чорна-чорна, немов вугілля.
Вона в’яже добі овиди,
Вона вірі ламає гілля.
Так багато лихого слова,
(Плаче Бог в небесах і храмі!)–
Ріже серце, як ліс на дрова,
Замість хліба підносить камінь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840445
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.06.2019
Радіє душа, мов метелик розтуленій квітці,
Як вітру радіє спітніла від спеки спина –
Хвилюється нива, співає горобчик на вітці,
У ягіднім гроні гойдає бджолу бузина.
Хмарки-кораблі пропливають в небесному морі.
Завзято носами прорізують штильну лазур.
Їм гіллям берези махають услід білокорі –
Стрункі, наче юнки, і маки дарують пурпур.
В дворі метушаться малята – їх вивело літо.
Під тінню горіха бабусі на лавах сидять.
Трава кучерявиться, клумби пишаються цвітом.
Качата заповнили озеро, ряску їдять.
Радіє душа, вона бачить усе це і чує.
Тож світлом наповнює очі вчорашній журбі.
Творця свого, день, що танцює години, віншує
І вірить, що людство триматиме світ у добрі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839981
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.06.2019
Руки геть від моєї мови!
Наносилася ланцюгів.
Скільки випито з неї крови!
Скільки шрамів від батогів
Їй лишили свої й заброди
І на спині, і на устах!
Скільки гнали із генів роду!
Очі ж їла її краса.
Дайте мові моїй розвою!
Досить шлях їй плести зі змов!
Хай возсяде на трон без бою,
Вільно чується поміж мов.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839876
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.06.2019
День в сон мій постукав. Встаю. Відчиняю віконце.
Вдихаю легкий аромат недостиглих ще слив.
У небо вдивляюся – сіре, зажурене. Сонце
Не вийшло у світ. Застудилося, певно, від злив.
А вітер гуляє. Не спав, може, й ніч забіяка.
У губи цілує і голову гладить мою.
Махає йому гонорова сливова гілляка.
«Моя вона, вітре. Відстань, бо зловлю, то поб'ю».
«Чого розшумілась? Ревнуєш?» – питає повійко.
Глянь краще убік, там горіх, хоч портрет з нього ший.
На тебе він дивиться так, як на мишу котійко.
Із ним подружись, а цю жінку мені залиши.
Повійко - вітер.
Котійко - кіт.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839796
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.06.2019
Такі святі довкола, хоч клади за образ,
Такі вже праведні, що хоч одразу в рай.
А лиш зачепиш пальцем, кинуться, мов кобри,
Отруту впорснуть в кров і відповзуть на край.
Такі масненькі з тими, хто хоч трохи вище,
Хто має славу, гроші, силу, булаву,
А тих, хто нижче, віднесли б на попелище.
А тих, хто нижче, затоптали б, мов траву.
Хрести на грудях ставлять, моляться у храмі.
Та хіба Богові приємні їх слова?
Коли у ґрунт кидають не любов, а камінь,
Щось добре вийде в час, коли прийдуть жнива?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839660
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.06.2019
Радію пташці, що співає за вікном.
Радію вітру, що гаряче тіло студить.
Радію ночі, що вкриває день сукном.
Радію ранку, що мене до праці будить.
Радію небу, що в копиці дощ кладе.
Радію лісу - найпишніші має шати.
Радію книзі - скрині знань, чуттів, ідей.
Радію пісні - звуки сипле і цитати.
Радію сонцю - б'є поклон землі чолом.
Радію гамору і тиші навколи́шній.
Радію серцю - вміє дихати теплом.
Радію хлібу - ситить ним щодня Всевишній.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839363
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.06.2019
Люблю онуків. В них мій ген живе.
Дай Бог, щоб той (я Господа просила!),
Що до любови, істини зове,
В якому сік землі і неба сила.
Люблю онуків. Роду мого нить.
Нехай ростуть і мудрістю повніють.
Хай їм у добрих справах таланить,
Хай їм щасливі обрії видніють.
Люблю онуків. Смуток мій стрижуть,
Сухе коріння радості воложать.
Хай роду честь, як око, бережуть,
Продовжать рід наш і його примножать.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839229
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.06.2019
Бог любить мене. Любить мене Бог.
Як не любити? Я його дитина.
Віддав на муки Він за мене Сина.
Нести добро – одна з Його вимог.
І я його пускаю у танок.
Хоч іноді, коли по честі плугом,
Як ворогом став той, хто звався другом,
Я серце замикаю на замок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839218
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 18.06.2019
Сховала гострі ікла хижа днина.
Учора ще гарчала, наче пес.
А нині, ну, немов мала дитина,
Глядить очима кольору небес.
Стрибає птахом і сміється ланом,
Хліб подає на таці й булаву.
І серце розтікається фонтаном,
І подив підіймає вверх брову.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838585
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.06.2019
Я думала, ти вийшов із легень,
Вернула я свою колишню волю,
Прийшов, нарешті, цей жаданий день,
Коли на тебе я дивлюсь без болю.
Я думала, лишила серце тля.
Кут розпачу розбила бісектриса.
Та це не так, тебе кохаю я,
І дим їдкий ти, і водночас кисень.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838345
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.06.2019
Як же хочеться дневі до кави подати андрути,
Щоб споживши їх, він усміхнувся й пустився у біг.
На всю шир кисень в груди вбирати і впевненим бути,
Що по спині свободи стрибати не буде батіг.
Як же хочеться травам зеленим вклонитися в лузі,
Милуватися цвітом пахучим і небом над ним,
Не ревіння гармат, чути співи пташині в окрузі,
Бути вільним у світі і бути зі світом одним.
Як же хочеться пити на вірі замішаний спокій,
Це таке щось старе і магічне, як чути вініл.
Пісню щастя співати і брати в ній ноти високі –
Чисто-щиро і так, щоби все танцювало довкіл.
Як же хочеться знати, що й завтра блистітимуть зорі,
Сонце грітиме землю промінням, шумітиме ліс,
Що на захисті миру стоятиме совість в дозорі,
Що не пхатиме світові палиць ніхто до коліс.
Вініл – вінілові платівки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838344
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.06.2019
З одним чоловіком, якого звали Богданом, трапилася біда – велика! В одну мить він втратив дім, сад, город і, що найпечальніше, родину. Все через землетрус – не тривалий за часом, але лихий за наслідками, під час якого земля, мов якийсь велетенський хижий звір, розкрила свою пащу і заковтнула в себе частину вулиці з будинками, садибами й людьми. Лише двох із них живими рятувальникам вдалося витягнути з-під ґрунту. Решта загинули, задушилися без повітря під товщею землі. Пан Богдан втратив дружину і трьох дітей. В той час, коли його село трясло, він перебував на віддалі 50 кілометрів від дому, будував одному багатому підприємцеві дачу в селі. Коли дізнався про трагедію, яка сталася, все кинув і примчав додому. З того, що встиг заробити під час роботи на будові, ледве вистачило на те, щоб поховати рідних. Зажурився Богдан, почорнів на лиці. Їхав на заробітки – родина була-жила, проводжала його, мрії про краще життя пестила. А приїхав – ніого і нічого. Поховав чоловік близьких, переночував у хаті одного зі своїх друзів. А вранці встав, подякував за нічліг і пішов, куди очі глядять. Ноги вивели його на луг, де коні паслися. «Ось, - подумав собі Богдан, - зараз тут печериць назбираю, посмажу їх на вогні тай підживлюся трохи. Ходив, ходив – не побачив жодного гриба. Зате знайшов у траві під кущем калини мотузку. «Мабуть, це саме те, що мені зараз потрібно», - вирішив. Узяв він ту мотузку і пішов з нею до лісу. Вирішив, Господи помилуй, самогубство вчинити. Та поки йшов, стомився. Тож сів на мох під деревом перепочити. Глянув навкруги – гарно: зелене листя під музику вітру на деревах танцює, мурахи по мурашнику бігають, клопочуться днем, в якому живуть, квіти виткнули голівки з-під трави, дивляться на світ Божий янгольськими очима, красу йому свою показують, метелики над ними кружляють, барвами своїх крилець обшир наповнюють-звеселяють. Але що Богданові до цього всього, коли у нього таке горе? Не тішить його ніщо. Заридав чоловік, та так голосно, що аж ліс здригнувся, що аж затремтіло дерево, під яким він сидів і на якому мала гніздо біла сова. Сіла вона навпроти чоловіка, спитала його:
- Чого ти так гірко плачеш?
- Як мені не плакати, совко, коли все, що я мав, утратив за день? Накину собі зараз на шию мотузку, бо не бачу смислу далі жити.
- Чи ти здурів, чоловіче? Смисл завжди можна знайти. А якщо я тобі дам три великі золоті монети, за які ти зможеш собі купити хату і шматок землі, ти не вчиниш самогубство?
- Три золоті монети?... А ти їх справді маєш?
- Так. Зараз покажу.
Сова залетіла до своєї хати, запхала до дзьоба три монети, які лежали в неї на полиці, вилетіла і показала їх чоловіку.
- Гаразд. Я згідний, - мовив чоловік. – Дай мені ці монети. Може й справді з ними я віднайду свій смисл життя.
- Бери.
Взяв їх Богдан та й побіг до сусіднього селища, яке вціліло. Там продавалася хата – з городом і садом. Купив її чоловік і зажив собі потихеньку. Через рік знайшов жінку – вдовицю, оженився з нею, забрав до своєї хати. А ще через рік в того багача, якому він будував колись дачу, захворів син – спадкоємець. Ніхто з лікарів не міг його вилікувати. Тільки один народний цілитель з гір, до якого їздив багатій, не дав його надії вмерти. «Твого сина може врятувати тільки свіжа кров білої сови», - сказав він. «Де ж її взяти?» – спитав багач. «А ти скрізь, де можеш, розмісти оголошення, в якому опиши свою потребу. Може, хтось принесе тобі цю кров. Але у тебе є тільки три дні на лікування. Як за це час син не вип’є свіжої крові білої сови, то помре». «За що мені така кара?» - спитав багатій у цілителя. «Через те, що ти обдурював людей. Але як даси щедру плату тому, хто принесе кров сови, то зменшиш свою вину». Багач розвісив оголошення по всьому краю. Написав, що тому, хто зловить білу сову і привезе йому її за вказаною адресою, дасть п’ятдесят великих золотих монет. Прочитав це оголошення Богдан й каже своїй жінці: «Я знаю, де живе біла сова. Я її зловлю, привезу тому багачеві, і ми отримаємо п’ятдесят золотих монет». «Але ж ця сова, ти мені розповідав, врятувала тебе колись від смерті!» «Так. Але ж вона дала мені три золоті монети, а цей чоловік може дати п’ятдесят. За ці гроші ми можемо поїхати з тобою на море відпочити, можемо купити автомобіль, новий одяг, меблі». «І все ж я не раджу тобі, чоловіче, вбивати білу сову», - відповіла дружина. «Хіба ліс це якось відчує, як у ньому стане на одну сову менше? А багатій дуже зрадіє, коли я врятую його сина, і ми отримаємо гарну плату», - відказав. Стунула жнка плечима. Пішла козу до хліва доїти.А Богдан швидко змайстрував клітку, знайшов гострий камінь, який вклав до кишені куртки, і подався до лісу. Сів під те дерево, що й тоді, коли хотів собі зробити смерть, та й став жалісливо стогнати. Почула його голос біла сова, вилетіла з хати.
- А, це знову ти? Що цього разу сталося?
- Підлети ближче, мені важко говорити, від плачу голос сів.
Сова підлетіла. Богдан вдарив її по голові каменем, а тоді її, непритомну, запхав до клітки й поніс додому. Коли пройшов зо три десятки метрів стежкою, сова прийшла до пам’яті й каже чоловікові:
- Навіщо ти мене запхав до клітки?
- Віддам тебе багатієві. Його син захворів. Йому потрібна кров білої сови.
- Я подарую тобі ще три золоті монети, тільки відпусти мене, чоловіче.
- Три монети? Той багатій обіцяв дати п’ятдесят!
Сова нічого не відповіла, тільки заплакала. Та Богдан не змилосердився над нею. Тоді вона плюнула йому на лоба. Чоловік відчув, як з місця, на яке впала совина слина, почало щось лізти. Помацав рукою – роги, такі ж, як в оленя. «Як я буду ходити з ними між людьми ходити? – подумав. – Тепер мене й жінка покине». «Слухай, птахо, - мовив, - я відпущу тебе, тільки зроби так, щоб я знову був таким, як раніше, щоб у мене рогів на чолі не було». «Гаразд. Відчиняй клітку». «Е, ні, так не буде. Ти спершу роги прибери, тоді відчиню». «Тепер я диктуватиму умови, чоловіче. А як ні, то ходи собі з рогами до смерті. Навіть як захочеш їх зрізати, вони знову виростуть. Так діє моя слина, коли попадає на того, хто мене роізлив». «Добре. Я тебе випущу. Тільки не обдури мене, прошу». Богдан відкрив клітку, сова вилетіла, знову плюнула йому на лоба й полетіла до лісу. Потер чоловік лоба, нема рогів. Зрадів, подався додому. Та коли переступив поріг хати, жінка, побачивши його, сплеснула в долоні:
- Свят-свят-свят! Що з тобою?
- А що не так?
- В тебе роги на чолі.
Доторкнувся Богдан до лоба, а й справді, є. Заплакав гірко. Розказав дружині все, як було.
- Недобре ти вчинив зі совою. Піду я від тебе. Навіщо мені здався такий лукавий, невдячний чоловік та ще й з рогами?
Та й покинула його. Отак і жив Богдан до кінця днів своїх – сам і з рогами. Нікуди не їздив, соромився людей. А коли якийсь заїжджий бачив його в селищі й питав його мешканців, хто він, вони відповідали: «Це той чоловік, що хотів за п’ятдесят золотих монет убити свою рятівницю – білу совицю, й поплатився за це».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836144
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 20.05.2019
Пісня
На день народження дитячому журналові «Фортунчик»
Коли встаємо вранці,
В тілах нуртує кров.
Ми впевнені у собі,
Ми віримо в добро.
Ми знаєм, що робити,
Як успіх свій знайти,
Бо нас журнал «Фортунчик»
Навчив до цілі йти.
Приспів:
«Фортунчик», «Фортунчик» –
Корисний веселунчик.
«Фортунчик», «Фортунчик» -
Ти справді вірний друг.
«Фортунчик», «Фортунчик» -
Звабливий наш красунчик.
В тобі народна мудрість
І український дух .
Навчить журнал, розважить,
У мандри поведе,
Про щось нове розкаже,
Із зіркою зведе.
Фортуна – його мати,
Її робота – злет.
Не дасть йому дрімати,
А скаже: «Йди вперед!»
Ніколи не забудем
Тебе, журнале наш.
На повні дихай груди
І збільшуй свій тираж.
І хай тебе читають
У місті і в селі.
Щасливої дороги
І многих літ тобі!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835853
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.05.2019
ПІСНЯ (для презентації моєї книги "Львів, Київ, Манчестер")
Це магія чаклунки
Чи долі феєрверки?
Були його цілунки
Солодші від цукерки.
Слова – привітні гості,
Минуле шматували,
Несли тепло крізь простір
І душу зігрівали.
Приспів:
Вона його зустріла
у Львові,
Коли душа стогнала
Від болю.
Коли «бувай» сказала
Любові,
Вона його зустріла у Львові.
І темне стало білим.
І хмари посходили.
Птахи на гілля сіли.
І співом світ залили.
І все довкола стало
Веселим і казковим,
Святкові лати вбрало
З узором веселковим.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835842
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 17.05.2019
Жили у цьому місті козаки
Й вожак їх славний – Байда Вишневецький,
Вони у давні, у важкі роки
Поборювали війська чуженецькі.
Тут Залізняк із Гонтою ходив.
Тарас Шевченко курсував стежками.
У домі тому, де у друзів жив,
Музей із Кобзаревими книжками.
Тут Симоненко біль і славу жав,
Його тут доля до пера позвала.
Тичина в місті цім не раз бував,
З театром Заньковецька виступала.
Тут чайка рибу ловить у ріці.
А сосни в парку труть людські печалі.
У бронзі тут поети і борці,
І гривня, і сова на п’єдесталі.
Варенику тут пам’ятник є теж.
Жили тут здавна укри, то й не диво.
Тут рідну мову люблять до безмеж.
Життя текло тут і тече бурхливо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835646
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.05.2019
Де такі ще вулиці широкі,
Так каштани йдуть у па-де-де,
Від краси серця втрачають спокій,
Як у місті Києві це? Де?
Приспів:
В Ки-є-ві небо таке голубе.
Ки-є-ве! Як не любити тебе?
Де ще стільки сквериків і парків,
У яких гуляй хоч до зорі,
Кисень втягуй і хмелій без чарки,
Гобелен плети із квіток-мрій?
Приспів.
Де ще річка вміє так у танці
Йти крізь місто і через віки,
Сонце грає променями вранці,
Віра гріє душу і роки?
Приспів.
Де ще дзвони дзвонять так у свята,
Соло водограй міський веде,
Поглядом чарують так дівчата,
Як у місті Києві це? Де?
Приспів
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835437
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.05.2019
Давно в це місто люди є заселені.
Давно це як? А декілька століть.
Воно улітку потопає в зелені,
А восени – у золоті стоїть.
Тут сам Мазепа міряв землю кроками.
Тут мислив, як країну зберегти.
Нас, спадкоємців, збагатив уроками
І прагне днесь від хиб застерегти.
Приспів:
Полтава, Полтава,
Край козацький,
України слава. (2 рази)
Чурай Маруся тут крутилась дзиґою,
Пісні складала – досі ще живуть.
Це місто Котляревський вславив книгою.
І Гоголь тут розпочинав свій путь.
Душевні тут віряни і священики.
У парку соловей гніздо тут в’є.
Тут сало, галушки їдять, вареники.
Свині й галушкам пам’ятники є.
Приспів.
Тут Гоголю, Шевченку, Котляревському
Є постаменти, й Пушкін честь здобув.
Тут в уряді , у давнім, в УНР-ському,
Петлюра Симон головою був.
Альтанка є така - до зір здіймається.
В неділю дзвін тут кличе люд у храм
Це місто – казка, квітне, розвивається,
Несе надію доням і синам.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835056
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.05.2019
Вона мені... і квіточка у лузі,
І жито в полі, і сосна в бору,
І двір, і в ньому спів пернатих друзів,
Їх «тьох-тьох-тьох», і «ців-ців-ців», і «кру».
Вона мені... і зірочка небесна,
І гобелен з метеликів і трав,
Сніжисті зими і квітучі весни,
Блакитне море і сріблястий став,
Вона мені... - і мамині коліна,
І тата голос, і над тілом дах.
Вона - це рідна Ненька-Україна,
Яку люблю я, наче небо птах!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832775
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.04.2019
Зацвіла алича під вікном.
Небо випхало носа з-під хмари.
Сонце жовтим лискучим сукном
Вкрило вулиці, сквери, бульвари.
Джміль зірвався, покинув свій сон.
Вчувши запах Весни у повітрі.
Заспівали птахи в унісон,
Загойдалося віття на вітрі.
Срібла в озеро ранок налив.
Взяв перо, пише вірші курсивом.
П’є мурашка нектар із трави.
Все таке непідробне, красиве.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831760
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 05.04.2019
День любити, сонячне проміння,
Неба незрадливу голубінь,
Сяйво зір і місяця світіння,
Гір шпилястість і річок глибінь,
Матір ту, що серцем долю шила,
Край, в якому Бог родитись дав,
Мову, що нам пращури лишили,
Пісню, що живильна, мов вода.
Волю, мов птахи політ, любити,
Честі за грудиною биття.
Бо любити все це – значить жити,
Бо лише в любові – смисл життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831457
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.04.2019
ДРУЖБА
I
В Іринки у класі два друга було:
Відмінник Олесь і нездара Павло.
До школи й зі школи вони з нею йшли,
Наплічник Ірині по черзі несли.
Олесь так красиво зажди говорив,
Слова, мов бальзам дорогий, в душу лив,
Поважно ходив. А Павлусик скакав
І часом, було, кулаки розпускав.
Олена Петрівна кричала не раз:
- Ну, що ти за хлопець! Ганьбиш увесь клас!
Глянь, Павле, на Леся. Не треться до стін.
Завжди акуратний і ввічливий він.
З тобою ж що день – то проблеми нові:
То шибка - на друзки, то бійка в траві.
Лесь чує це, сяє, мов сонце ясне.
Обличчя ж Павла, наче хмара, сумне.
II
Зібралася трійця одним літнім днем
В дворі, щоби в ігри пограти з м’ячем.
Як збилися хмари у небі густі,
Додому зібралися друзі тоді.
- Я м’яч понесу, - тут Олесик сказав.
- Бери, - каже Іра.
Павло промовчав.
Ось рушили діти. Собака прибіг.
Став гавкати, зуби оскалив свої.
Іринку очима лихими пропік.
Олесь м’яч покинув, додому утік.
Дівчатко ридає. Собака гарчить.
Павло поміж ними стає у ту ж мить.
З кишені печення якесь дістає,
Собаці отому страшному дає.
- Стій тихо позаду, - Ірині кричить.
А тут вже якийсь чолов’яга біжить.
Ошийник тримає. «До мене, Полкан!» -
Горлає і б’є у долоні цей пан.
Собака покинув дітей і побіг.
В дівчати обличчя бліде, наче сніг,
І очі, мов зорі, що світять вночі.
Постукав легенько її по плечі.
Ірина:
- А знаєш, ти друг – вищий сорт!
Приходь у неділю до мене на торт!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830197
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.03.2019
Ще сонце гріє так дитиняче, так ніжно,
Так блякло променем розписує блават.
Ще тільки пролісок розквітнув і підсніжник,
Ще тільки де-де зачупринилась трава.
Ще не вернувся навіть з ирію лелека,
Ще у ставку не чути квакання ропух.
Ще в змія спеки міцно стулена пащека.
Ще не збира у череду корів пастух.
Ще ліс стоїть, мов гот, у чорному костюмі,
Ще лиш в думках весна виношує свій хіт.
А вже душа в якомусь легкому безумі,
Напнула крила, йти готова у політ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829994
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 22.03.2019
Невже воно минулося,
Тріснуло, як бульбашка,
Стерлося, як губка до миття посуду,
Списалося, як олівець,
Втекло, наче хмара від вітру,
Щезло, мов дим в обширі,
Відцвіло, як луг восени,
Відірвалося, як жовтий лист від гілки,
Пішло, як молоді літа,
Згубилось, наче слід після дощу?
Невже воно вмерло –
Таке високе, могутнє, пульсуюче,
Таке незбагненне, дивне, невипите,
Солодке й гірке, мов шоколад,
Таке, здавалося б, вічне?
Воно більше не пускатиме з лука стріл в моє серце?
Не спікатиме мою середину?
Не плестиме надій із залишків ниток?
Не рватиме крил і не підійматиме їх?
Не селитиме сонце в моїх очах?
Невже настав цей час, коли я маю закопати його в землю і поставити над ним хрест із табличкою «Народилось, жило й відійшло»?
20.03.19
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829955
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.03.2019
1. Плаче мати, від сльозин
Все лице, мов маків цвіт.
Був один у неї син –
Смерть на нім поклала міт.
Добровільно він пішов
Боронити край верби.
Там сепар його знайшов,
Тіло кулею пробив.
ПРИСПІВ:
Не рви, матусю, жалем сни.
Твій син пішов одразу в рай.
Героєм був, пишайся ним.
За нас поліг, за рідний край.
2. Був у мами син – нема.
В дім ніколи не прийде –
Ні як сніг піде кружма,
Ні як вишня зацвіте.
Нині там його лице,
Де небесний сад і луг.
Заслужив на місце це,
Віддамо йому хвалу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829594
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.03.2019
Коли трава ця встигла прорости?!
Коли цей крокус виткнувся з-під ґрунту?
Коли минуло сонце блокпости
Й дісталось до призначеного пункту –
До того, що всі звуть його «Весна»,
Яка дарує окові етюди?
Коли це сталось – лід зняла Десна
Й набрала кисню у блакитні груди?!
Крадусь узліссям тихо, наче кіт,
У сіті вух – пташиний спів піймала.
Який чудовий (правда, люди?) світ!
Лише б любов... у ньому місце мала.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829151
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.03.2019
Забив у бубон ранок березневий.
Відкрило небо очі голубі.
У біг пустились сонцесяйні леви,
Вступили сміло із пітьмою в бій.
Пробіглися по вулицях і скверах,
З дворів злизали тіні і з і доріг.
Лишили лики в ріках та озерах.
Що кожен з левів міг дістать, оббіг.
Один з них ніс і вікно й мені наставив.
Моргнув, мовляв, вставай-но, мий лице,
Пий каву і берись мерщій до справи.
Країна і родина жде на це.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828476
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.03.2019
Душа танцює
босими ногами
По битім склі.
Довкола люди,
Але ти нікому
Із них не свій.
Весна промінням
Серце бомбардує -
Не ломить лід.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828195
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.03.2019
Хтось любить сир, а хтось із курки м'ясо,
Хтось піки гір, а хтось морську глибінь,
Хтось Приймаченко любить, хтось Пікассо,
Хтось житній лан, хтось неба голубінь.
На заході живе хтось, хтось на сході.
Хтось зводить дім, хтось робить шоколад.
Хтось в шахті, хтось працює на заводі,
Хтось сіє хліб, хтось садить виноград.
Хтось любить пісню, хтось смакує словом,
Хтось каву п’є, а хтось зелений чай.
Хтось Києвом чудується, хтось Львовом,
Хтось, наче ватра, хтось, немов свіча.
Хтось президент, а хтось один з народу,
Письменник хтось, а хтось його читач.
Зі знаті хтось, хтось із простого роду.
Мов соловей, хтось, хтось немов пугач.
Ким ти б небув, що б не любив у світі,
З неправдою, зі злом не загравай.
Знай, час ніхто ще не впіймав у сіті.
Мине – підеш із чим за небокрай?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827570
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.03.2019
А день злетів, як з дерева листок.
Ось був, гілками грав, горів, мов свічка,
Накручував години на моток,
Допоки їх не відібрала нічка.
А як взяла, змела, мов огірки.
Накрила небо темною габою.
На неї місяць виклала, зірки.
Лягла під лісом, тішиться собою.
Як відпочине трішки від турбот,
Почне тоді бродити поміж хати,
Одягнена у чорне, наче гот,
І сни усім охочим роздавати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826822
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.02.2019
Ще два дні, думала бабця Орися, і настане Пасха – світлий день Христового Воскресіння. Вона завжди з нетерпінням чекає на прихід цього свято. Зранку йде до церкви. І хоч там не стоїть, як колись це робила, коли мала менше років і більше сил, а сидить, все ж вислуховує Службу Божу до кінця. Тішиться, як мала дитина, коли священик після Богослужіння кропить свяченою водою її та все те, що поклала в кошик.
Весь попередній тиждень бабця Орися трудилась. Вона вимила посуд, що був у серванті, вікна, вичистила підлогу, приготувала одяг, в якому йде у свята до церкви, випрала рушничок, яким накриває кошик. Сам кошик принесла з комори, вимила його. Що ще має зробити? Пасочку купить завтра в магазині, місити тісто їй уже важко. Кілька яєчок в холодильнику лежить, зварить та зафарбує їх цибулинням. Сіль насипле в сільничку, поставить до кошика. А от масла, сиру, ковбаси, шинки цьогоріч не буде. На ці продукти грошей немає, вся пенсія пішла на ліки – хворіла два тижні на запалення легенів. Та це не страшно, без цього всього можна обійтись, головне, що вона ще живе, що подолала хворобу у свої 78, що може ще чоловіка могилку провідати й синову. Господар сімейства помер від інфаркту сім років тому, а син Микола загинув в АТО торік у 45. Ходила на цвинтар вчора, зробила порядок на могилах обох, поплакала, помолилась за їхні душі, квіти перед хрестами в ґрунт висадила: чоловікові – жовті тюльпани, синові – рожеві. Жаль, Бог не дав онуків. Невістка не народила, подалася до Риму, коли їй було ще тридцять. Приїхала тільки тоді, коли її син Микола, загинув, через дванадцять років. Відбула похорон, дев’ять днів віддала, а тоді знову подалася до Італії. Для кого заробляє? Може, має когось там за кордоном, хто його знає. Та хай собі там живе, як знає, вважає бабця Орися. Бог їй суддя. Невістка – не дочка, піклуватися нею не зобов’язана. Добре, що хоч на похорон приїхала. А ще пообіцяла гроші передати влітку – на пам’ятник Миколі. Витягла альбом з фотографіями сина. Стала перебирати світлини. Ось тут він маленький, в шортах та майці, з ведмедиком у руці, усміхається, світлі промінчики випускає з очей. А на іншій світлині – школяр, з ранцем на плечах, з квіткою в руці, класній керівничці несе, і знову з усмішкою на обличчі. А ось кілька світлин з його юності. Підтягнутий, стрункий, спортом займався, бігав ранками, підтягувався на жердині. Зо два десятки – весільних фото, на них він з родиною, гостями і з Галиною своєю. Так вірилось тоді, коли син одружувався, що житиме в парі зі своєю обраницею щасливо й довго, діточок народять, а вона, Орися, Загинув її Микола – єдиний син, єдина надія. Пішов за власним бажанням до армії. «У мене дітей немає. Жінка – далеко. Що мене тримає, мамо? - мовив. - Поїду на схід, захищатиму кордон України, хоч якусь користь принесу». «А я?», - спитала бабця Орися. «Ти будеш завжди в моєму серці, мамо. Хіба ж не ти мене з дитинства вчила – бути відповідальним, сильним, чесним, любити Україну?» Що могла сказати мама синові на ці слова? Поблагословила хлопця, і він пішов. До кінця контракту залишилося зовсім мало – два тижні – не дотягнув. Убив його снайпер з гвинтівки, коли стояв на посту. Сльози змочили обличчя при згадці про сина. Не сяде з нею завтра за стіл її Миколка, не заспіває голосно та протяжно «Христос воскрес». Одна буде снідати, як і минулого року. Занила потилиця. Поміряла тиск – високий, перевтомилася, перехвилювалась. Випила пігулки, помолилась і лягла спати.
На другий день пішла до супермаркету, вибрала собі пасочку, купила буханець хліба, буряків, капустину. Принесла продукти додому. Витягла з морозилки кістку з м’ясом (приберегла до свята), зварила по обіді борщ. Хоч цим розговіється у свято! Та Бог вирішив дати їй більше. Прийшла представниця від міської ради, принесла торбину з продуктами. А там і кільце ковбаски, і грудка сиру, і масло, і паска – гарно прикрашена, велика. Подякувала. Вклонилася. «Це ми вам дякуємо.. за сина, - мовила молода жіночка. - За те, що гарно його виховали, за те, що він пішов боронити наш край. Тримайтеся. Ми про вас пам’ятаємо. Приходьте, якщо будуть якісь проблеми».
На другий день встала раненько, склала кошик, помолилася Богу – й до церкви. Відбула Службу Божу, подякувала Богові за все, що дає, і пошкандибала додому. Лише сіла за стіл, щоб з’їсти свячене, як тут дзвінок у двері. Поглянула у вічко – хлопці у військових формах. Впізнала їх – були на похороні – побратими Миколи. Відчинила двері – обійняли, поцілували, сумку з харчами занесли. А у ній – і чай, і кава, і цукерки, і ковбаска, і сир, і шинка, і навіть хустина. «Дякую, дорогі!» «Це ми вам дякуємо.. за сина». Розказав один з них – Микита, що в той день, коли Микола загинув, він мав стояти на посту, але його живіт прихопив, тож він попросив Миколу заступити на варту замість нього хоч на дві-три години. Той навіть не роздумував, погодився. «Тепер, - сказав Микита, - відчуваю свою вину… Пробачте мене, мамо..». «Хіба ж ти винен, сину, що так сталося? Сепаратист убив його, не ти. Не картай себе. Того, що сталося, вже не змінити. А в тебе є діти?» «Є. Донька». «Бог залишив тебе, щоб ти піклувався про неї». «Не знаю. Може, й так. Ну, ми підемо. Маємо ще в одне місце заїхати». «Ідіть, хлопчики! Хай Бог вас благословить. Дякую, що відвідали». «Залишу вам свій телефон, - мовив Микита. – Якщо щось треба буде, телефонуйте!» «Добре». Пішли. Поміряла хустку - гарна. Колись вдягне до церкви, може. Запхала продукти до холодильника – надовго їй буде. Поснідала. Тільки прилягла, щоб відпочити, аж тут дзвінок – Галина, невістка, з Італії дзвонить. Привітала її зі святом.
- Влітку приїду, - мовила. – Будемо пам’ятник ставити вдвох, поживу у вас тиждень-два, якщо приймете.
- Та як , доню, не прийму? Приїжджай.
- Може, вам грошей вислати? Як у вас із фінансами?
- Все гаразд. Продуктів – повен холодильник. Не турбуйся.
- Тоді до зустрічі.
- Чекатиму!
Знову витягла альбом зі світлинами сина. Дивилась, говорила зі своїм Миколкою.
- Обіцяв мені, синку, що будеш мати завжди мене в серці. Стримуєш обіцянку. Молишся там, у небі, за мене, не залишилась я в свято без опіки. Дякую тобі, любий синочку І Тобі, Боже, дякую, і всім добрим людям на землі дякую.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826615
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 23.02.2019
Будіть думки, даруйте добре слово світу,
Засійте ним міста.
Будіть думки!
Даруйте добре слово світу.
Засійте ним
будинки, вулиці, луги.
Виймайте тіло
із байдужості граніту
і сонце з душ.
Зігрійте обшир навкруги!
Планеті нашій
не шкодуйте свого світла.
Вона втомилася
від важкості пітьми.
Зробіть усе,
щоби, немов весна, розквітла,
щоб там, де зло несла війна,
зродився мир.
Так добре це,
як дневі спів дарує пташка,
бринить бджола,
сміється річка, мов дитя,
як ліс шумить,
танцює з вітром вальс ромашка,
любов і глузд
тримають небо над життям.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826571
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.02.2019
Чи зна кремлівець, як болить душа
У мами, що дитину загубила,
Як жаль її з’їдає, мов лишай,
Який прибрати, ну, нічим не сила?
Гадав про те, що стане він, двоглав,
Виною сліз її, ночей безсонних,
Коли в ОРДЛО дарунки щедрі слав –
Матеріалів смертоносних тонни?
Чи уявляв який це справді жах,
Як рвуть з корінням мамину надію?
Хай проклятим той буде у віках
Хто смерть у світі, мов пшеницю, сіє.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826342
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 21.02.2019
Зима ще. Лютий. Все довкола біле –
Сиди, ліси і ниви, і луги.
Льоди у грудні ще на ріки сіли
І думають, тут житимуть віки.
Але весна уже зі сну збудилась.
Готова йти душа її в політ.
Вдяглася гарно і причепурилась.
Теплом долонь бажає гріти світ.
Її зірковий час ось-ось настане –
Ведмідь чекає, пролісок, боцюн.
Ще трохи – сніг зійде і лід розтане,
Зустріне радо край красуню цю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825483
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 14.02.2019
В п’єсі «Рік» ще зима грає роль головну.
Свою силу й харизму показує люду.
Та весна уже воду готує човну,
Топить подихом лід, сніжну плівку і груду.
Нові весла замовила – поштою йдуть,
Вишиванку, спідницю, сап’янці червоні.
Скоро, скоро приїде, дерева вже ждуть,
Простягають до неї смолисті долоні.
Про прихід її полю розказує гном,
Птах дарує їй арії мецо-сопрано.
Жду на неї і я, відчинивши вікно,
Каву в кухні для двох нас готуючи рано.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824706
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 09.02.2019
Зайшло до хати сонце, гріє
Потужніше від батарей.
Душа від радості аж пріє.
Танцює ямб у ній, хорей
У парі з правдою і честю,
Надія йде у па-де-де.
І віриться, на перехресті
Добра і зла, добро пройде.
Під сонцем правди заблискоче,
Здійме звитяжні прапори.
Так буде, бо так серце хоче,
Бо так Господь велить згори.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824645
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.02.2019
У чому сенс є – у світі жити?
У цьому, мабуть: цей світ любити,
Любити небо, луги та море,
Бурхливі ріки, високі гори.
Любити сонце і ліс розлогий,
Людей любити, любити Бога.
Любити зорі і спокій ночі,
Слова барвисті, думки пророчі.
Любити пісню, дерева, квіти
і те, як щиро сміються діти.
Любити овоч, що в полі родить,
Себе любити і день, що сходить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824305
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.02.2019
Хто є той лідер, той вожак,
Що поведе нас за собою,
Не зрадить, не програє бою,
Не всадить гострого ножа
У груди Неньки, що колись
Свої шляхи йому відкрила,
Точила розум, плела крила,
Благала, стогнучи: «Молись
За волю й міць в моїй ході,
За сяйво в погляді і в серці,
Будь повсякчас зі злом у герці,
Не здай в ясир мене орді.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824161
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 04.02.2019
Дивлюсь на сніг. Який же він беззубий!
Так тулиться дитинно до землі.
Цілує гілля, що замерзло, в губи,
Співає оду радості без слів.
Людей побачить, просить їх до танців.
Біжить до них, мов до трави, вівця.
Їм не шкодує часу й реверансів
І компліменти сипле без кінця.
Такий він чистий, як душа маляти,
Блищить очима - він живий, у дні!
Не зна про те, що десь сумує мати,
В якої син загинув на війні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823535
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.01.2019
1.Свят у зими-чарівниці за край.
В грудні приходить святий Миколай.
Дітям дарунки кладе до голів.
З неба на конях іде до землі.
2. Січень веде Новий рік в кожен дім.
Пахне живицею, весело всім.
Фрукти заморські лежать на столі.
Простір світліє від сонячних слів.
3. Вечір Святий, страв у нім досхочу.
Вносить господар сніп жита, свічу.
Дружно родина сідає за стіл.
Крутиться радість хутчіше від бджіл.
Красить будинок вінок голосів.
Бога Ісуса вітають усі.
4. А на Різдво йде до церкви рідня.
Славить Ісуса в молитвах, піснях.
Потім їсть, сир, холодець, ковбасу.
Настрою каже своєму: «Вальсуй!»
5. На Василя хлопці йдуть табуном,
Дім засівають добірним зерном,
Членам родини бажають добра.
Ллють побажання, мов воду з відра.
6. На Водохреща вітають Христа,
Іменем Трійці освячують став
Й воду у діжі для треб по церквах.
Линуть щедрівки по селах, містах.
7. Взимку багато, звичайно є свят.
Гарний це час для дорослих, малят.
Ходять на лижах, на санках летять,
Впавши у сніг, від душі хихотять.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823450
рубрика: Поезія, Вірші до Свят
дата поступления 30.01.2019
Є люди, що завжди зі злом у протесті.
Їм більше потрібно чомусь, аніж іншим,
Не благ, нагород, але правди і честі,
Що кров’ю омиті, освячені віршем.
Є люди-гіганти – не зростом, душею.
Несуть вони болі епохи пудові.
У них не калитка, а небо межею,
Всякчас їхні крила до злету готові.
Мечами січуть вони голови зміям,
Що Мамі отруту пускають у рани.
Від їхнього кроку свободою віє.
Крізь їхні серця проростають шафрани.
Коли такі велети ходять між нами,
Їм рідко «Осанна» співають в народі.
Але як заснуть вони вічними снами,
Вінки для таких і промови у моді.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823128
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.01.2019
Шануймо тих, хто ходить з нами по землі,
Той самий кисень, що і ми, бере груди,
Спиває з обширу і радощі, й жалі,
Але сторониться нашіптувань Іуди.
Шануймо тих, хто горя ближнього свого
Не відбива, мов футболіст м’яча ногою,
У кого в серці повсякчас горить вогонь,
У кого слово (навіть гнійну!) рану гоїть.
Кому не жаль за край віддати і життя,
Кому миліша воля, аніж ситі кліті.
Шануймо їх, допоки з нами хліб їдять.
А не тоді, коли застигнуть у граніті.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822950
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 27.01.2019
Росли в саду дві яблуньки. Одна була низькоросла. На ній за літо небагато яблук виросло, але ті, що зросли, були великі, солодкі та соковиті. Друга яблунька була високою, розлогою. На її гілках висіло багато плодів, проте всі вони були кислі та тверді. Якось та яблунька, що зародила, почала говорити до тієї, що мала мало плодів:
- Чого ти стоїш у саду, місце даремно займаєш? Який хосен з тебе господарю?
- А такий, що мої яблука його діти радо їстимуть, а твої – ні. Краще мати смачне у малій кількості, ніж у великій – ніяке.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822389
рубрика: Поезія, Байка
дата поступления 22.01.2019
Злизали світло сутінки до дір.
Сховалось сонце за в'язкі блавати
Чкурнула пташка до своєї хати,
Осиротіли вулиця і двір.
Ось був він, день, і світові радів,
До праці звав дорослих, тішив діток,
Крутився вітром між хатин та квіток.
Здавалося, він часом володів.
Та вечір-пан спустився з неба в гай
На чорній срібногривій кобилиці,
Рукою дневі помахав: «Бувай!
Мій час настав. Твій вийшов, білолиций!»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822338
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.01.2019
Стебло зламати легко цвіту,
Зчорнити вимите лице,
У душу, що відкрита світу,
Пустити кулю зі свинцем.
Це, щоб теплом когось зігріти,
Потрібно дрова розпалить,
Намалювати серцем літо,
Під ноги килим простелить.
Перше, ніж твань у руки брати,
Пістоля, гострого меча,
Постав собі на мозок ґрати,
Рубати не спіши з плеча.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822061
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.01.2019
Зійде над краєм українським сонце правди.
Слава її стане, як злиток золотий!
Коли у опері «Життя» без фальші грав ти
І не рубав смереки ближнім на хрести,
Як кожен день ти проживав, немов останній,
Як пив любов із чаші, а не кров людську,
Складав гімн честі, мов птах пісню на світанні,
І ніс молитву Богу в щирім сповитку,
Любив свій край отак, як любить діток мати,
Зірочка – небо, дощик – висохла земля,
Повік у світі тобі квіткою зростати.
Того ж, хто тінив сонце, вкриє густо тля.
Було так, є, і буде. Тож рф впаде.
Сонце свободи української зійде!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821728
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.01.2019
Мороз надворі, а в душі – не лід,
Фіалка радо розкриває цвіт.
Над нею сонце ранішнє стає,
Боцюн у сяйві світла роси п’є.
І хай мороз гризе зубами ґрунт,
Весна в душі веде веселу гру,
В якій за переможницю любов,
Від почуттів тепло, а не від дров.
Людина в світі – то є диво з див.
Їй не накласти на чуття узди.
Лише неприязнь і стійкий ігнор
Нутро спроможні кинути на дно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821631
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.01.2019