| Сторінки (13/1209): | « | 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 | » |
Німую... Хоч і маю дар оратора.
Гармонія не терпить зайвих слів:
подвижницьке гудіння генератора
з прядінням кішки світ мій переплів.
© Сашко Обрій.
06.07.2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1056408
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.01.2026
Кисень, нектар
виділяють рослини постійно.
Люди, навіщо живем?
Хто й коли в нас вкрав суть?
Чом несемо, безнадійні,
сміття, кал і війни,
зовсім забувши про те, що ми -
більше, ніж тіні:
світло, що здатне
на радість, любов і красу?
© Сашко Обрій.
04.07.2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1056406
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.01.2026
Ні, не забуду про львівських красунь:
їм свої вірші й борщі
я готуватиму, вправний ласун,
рим й апетиту рушій.
Бог мені свіжі пригоди послав,
я ж не складав спритних рук:
плямка ротами дівчат Січеслав,
мною приведений в рух.
Спрагло ковтали і Київ, і Львів
ліки для шлунку й душі.
Знаю: куди б мене Бог не завів,
скрізь нарозхват поміж пані та дів
вірші мої і борщі...
© Сашко Обрій.
03.07.2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1056247
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.01.2026
Що б зовні не накоїв світ вражди –
цунамі, апокаліпсиси, війни,
але найважливішим є завжди,
що зріє в нас при цьому всередині.
Бо зовнішні події – лиш міраж,
що кожну мить краде увагу й спокій.
Тому не варто входити у раж,
бо правда – в суті схована глибокій.
В природі нашій – істина і Бог.
Тож боремося з зовнішнім ми всує.
Бо в серці накопичується борг,
допоки ми з дзеркалами воюєм.
В такій нерівній, дивній боротьбі
здобуде перемогу завжди ворог,
який сидить у ній, в мені, в тобі –
здіймаючи в серцях конфліктів ворох.
Найважче – це всередині, в боях
його перемогти в собі, здолати.
Але проліг крізь нього в світло шлях.
Тож ось твоє забрало, меч і лати.
Відважно бийся з князем тьми в собі,
з його полками – страстями й страхами.
Допоки кожен біс, що в тьмі сидів,
в промінні твого світла не розтане.
Та доки це не втямить темний люд,
на світі тьма не виздихне, кудлата.
Тож поки люд зганя в дзеркалах лють,
тримай свої забрало, меч і лати.
© Сашко Обрій.
20.05.2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1056243
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.01.2026
Настане день - і буде Перемога.
Хоча й не зразу - десь перегодя.
Та ми рішучі й нам не страшно вже нічого,
допоки землю цю боронять справжні боги,
допоки наші генератори гудять!
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1056187
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.01.2026
Міст, адрес, квартир було багато,
та ніхто так душу ще не грів!
Буду за тобою сумувати,
теплий і шляхетний батьку Львів.
Ця розлука трапилась раптово,
і від того наш з тобою час
став іще смачнішим, наче слово,
що смакує трепетне дівча.
Впевнений: не раз ще перетнуться
наші втаємничені шляхи.
Я ж твоє тепло (хоч пам'ять - куца)
в серці збережу у час лихий.
Парки пишні, вулички гостинні,
ввічливий, на радість ласий люд,
і мурах, що бігали по спині,
спогадами в серце переллю.
Ринвам і бруківці так пасує
літній монотонний дріб дощу...
Місту ж личать галицькі красуні -
восьме із семи відомих чуд!
Крізь віки врочистий диха пращур
величчю орнаментів, колон.
Взявши з тебе все, що є найкраще,
мушу покидати твій полон.
Будуть інші вулиці і люди,
ріки, краєвиди, дні - нові.
Та відколи вчуло трепет в грудях,
серце вже нізащо не розлюбить
доторк твій шляхетний, батьку Львів!..
© Сашко Обрій.
30.06.24
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1056186
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.01.2026
Останній день докрутить оберт.
Чотири місяці – як штик.
Останній виступ Губки Боба.
Фінальні титри. Мушу йти.
Безцінний іспит і наука.
Та кличе далі течія!
Вітрило в день новий напнуте.
За мить втече з-під ніг земля.
Сльози вагання передслізне:
перечекати чи піти?
Бентежний настрій "на валізах".
Все далі друзі, Львів і ти...
Які попереду пригоди?
Не мушу знати, що і як.
Новий світанок на підході.
Нове покликання, ім'я.
Новітніх вражень темні орди.
Нова ідея осія
єство і серце... Ось і я,
на повні груди свіжий подих,
з нових людей нова сім'я...
© Сашко Обрій.
28.06.2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1056102
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.01.2026
Привіт, матусю! Падаю в коліна.
Щось знов мене до тебе привело...
Я – Східна Слобожанська Україна.
Візьми мене в обійми й під крило!
Бо чую, що в тобі воскресла сила
і дух, що рве до волі, кличе в бій.
Кубань до України попросилась.
Берестя, Холм, Підляшшя – і собі.
Крим думав і вагався... Та, прозрівши,
ожив! По Україні затужив!
Донбас відвоювали ми раніше.
А з ним – і Південь, попорвавши жил.
Прокинулись клини від летаргії:
Зелений, Сірий, Жовтий... Так, що аж
ввійшла Канада в доторки тугії,
на хвилі підхопивши свій кураж.
Так ширилась і кріпла Україна.
Вбиралась в сяйво вогників Земля.
Матусенько, привіт! Все дужче я
люблю тебе щораз!
Твоя пір'їна...
© Сашко Обрій.
28.06.2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1056101
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.01.2026
Навісний слонячий тупіт, дрелька, єблі -
все було "на голові"... Не кіпішуй!
Стали совати тепер щоночі меблі:
в них, напевно, свій, вибагливий феншуй...
© Сашко Обрій.
27.06.2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1056000
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.01.2026
У життя до мене пристрасть є ще.
Зранку ось, навівши свій приціл,
плюнула олією яєшня
й опік-цьом лишила на руці.
© Сашко Обрій.
27.06.2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1055999
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.01.2026
Його піпірка, розміром з мізинчик,
довіри в тебе геть не виклика.
Та слух відмінний в нього є музичний.
І гарна помічниця є – рука.
Вона туди-сюди нервово смика
його куценький зморщений смичок.
Проте статура гарна в чоловіка.
І зовнішність, і личко – теж нічо!
Не так важливий розмір інструмента,
як вміння ним майстерно володіть:
він – віртуоз, чека лише момента –
таланти проявити молоді!
Вправляється сміливо, без пюпітра,
всі ноти зна на пам'ять, і слова.
Ну й що, що в нього крихітна піпірка?!
Зате на плечах – мудра голова!
Вона знайде найправильніше з рішень:
до чого і куди прилаштувать
прибор, а ще – бажання найщиріше:
кабанчиком твердесенько вставать!
На те, що мілкуватий, не зважайте,
хоч з виду – коротун коротуном!
Тиранам зріст не мусив заважати:
як приклад – Ленін і Наполеон.
Як в мужа видається тільки "сором",
чи стане він "залізно" видатним?
Хіба, як варіант, порноактором.
Бо, що, насправді, є, крім члена, ним?
© Сашко Обрій.
29.04.24
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1055968
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.01.2026
Великі Мости, човник, річка Рата
спливають в снах і манять, мов магніт.
Та в пам'ять вгруз найглибше, акуратний,
в сільському туалеті сталагміт...
© Сашко Обрій.
25.06.2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1055967
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.01.2026
Шовковиця життя - пресолодюща!
Плоди ж збирати - знов нема часу!
На землю сипле й сипле дужче й дужче,
гниє, годує бджілок, мух, осу...
Та мрію не про ківі й апельсини,
по пояс в баговинні метушні:
щоб пальці й писок знов убралимь в синє
від якід, що опиняться в мені!
© Сашко Обрій.
25.06.24
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1055858
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.01.2026
Волохата мавпа,
крупний вид примата,
в дзеркало на мене
глянула зрання.
Я не був готовий
цей удар тримати.
Вкляк отетеріло,
наче цуценя.
Втупився на мавпу,
витріщив очиці:
"Шимпанзе? горила?
бабуїн? гібон?"
Чи то наяву це,
чи мені це сниться?
Кліпає і мавпа,
а в очах – любов.
– Хто ти, дивна мавпо,
що з люстра раптово
спозаранку свердлиш
поглядом мене?
– Це твоя мармиза, –
мов прибила словом
мавпа хитромудра
й губенята мне.
– Просто ти давненько
не голився, хлопче.
Швидко заростаєш,
мов орангутанг.
Довго я вмивався,
а, продерши очі,
вздрів себе нарешті –
і зареготав!
© Сашко Обрій.
24.06.2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1055857
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.01.2026
У ліжку, для уникнення колізій
готуй не тільки прилад, той, що зморщ-щ-щ...
Як жінка - недовірлива комиза,
ти просто підкидай в багаття хмизу:
звари їй незабутній збудний борщ!
© Сашко Обрій.
23.06.24
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1055838
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.01.2026
Нащо вбіг прожогом по коліна
у штанцях коротких в кропиву?
Я ще зі старого покоління –
квіти бузини до чаю рву.
Рву собі й не думаю про те, як
литки в ліжку схлипнуть від плачу:
шкіру, мов печінку Прометея,
іскорки незримі обпечуть.
© Сашко Обрій.
22.06.24
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1055837
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.01.2026
У церкві УПЦ ґрунтовно, ємко
засів Онуфрій - орківський агент.
Та в "южику" є свій Онуфрієнко:
він "русско-офіцерський" має ген.
Мер міста облрадівцю жалівся,
із вуст летіла піна не на жарт:
"Найбільше горе Южноукраїнська –
це перейменування в чортів Гард!"
Табунщик зиркнув на Онуфрієнка,
мов по чолі оглушений рублем:
"А мо' з усіх найприкріша проблемка –
це те, що мер не бачить більш проблем?"
© Сашко Обрій.
21.06.2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1055743
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.01.2026
Укотре прощавай, чергове місто!..
Міста, товариші, колеги, ви –
перлинки у життєвому намисті,
мій досвід, що не йде із голови...
Сьогодні – Львів, учора – Гард і Київ,
студентський Севастополь – мов мара...
Найкращу серединку вигриз, виїв
з плода життя обабоки Дніпра.
Дрейфую по життю, – маленький човник
між бур, штормів, негод і колотнеч...
"Не скаржся, не прив'язуйсь ні до чого!" –
вчить доля наполегливо мене.
Тож я легкою, певною ходою
крокую в невідомість, а юрба
проноситься повз мене в пеклі воєн
скоцюрбленою постаттю раба...
Молюсь за всіх, молю за землю Бога,
щоб темрява розвіялась і ми,
немов кайдани, скинули убогість
й себе відчули вільними людьми.
А я? Що ж я? Куди я знову їду?
Якого в потяг долі сів числа?
Колеса пишуть свіжу "Енеїду".
За вікнами вагону пообіді
майнуть Дніпро, і степ, і Січеслав...
© Сашко Обрій.
20.06.2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1055742
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.01.2026
Як би людоньки на нас не дивилися,
що б мені здоровий глузд не триндів,
я закоханий по вуха й по вилиці
в твої коси, незбагненно руді.
Спраглі пальці запущу в твої кучері
й, порівнявши, намотаю на вус:
маю пасма, вщент прямі, ненакручені,
хоч і змалку Кучеренком я звусь...
Хоч і в тебе не природнє, а вплетене, –
ти тепер його для мене вплела!
І життя причепурила поетове,
і притих в мені на час ловелас.
По лиці моїм біжать-розтікаються,
ніби хвильки, твої коси руді!
Все, чого вогненні пасма торкалися,
намоталось, ніби на бігуді:
тихі погляди людей подивовані,
замакітрені, принишклі уми,
шиї звернуті, збентежені голови.
Все це коси твої скоїли вмить!
Чи устигну за гріхи всі покаятись?
В час, надривний, наче крик породіль,
вчинять в розумі моїм апокаліпсис
твої коси, незабутньо руді!
© Сашко Обрій.
02.06.24
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1055717
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.01.2026
Щоразу,
коли приходжу
до Парку Шевченка,
сидячи на лаві,
неподалік пам'ятника Шевченку,
відчуваю його незриму присутність.
Там, на обрії, за червоним корпусом
національного університету
імені Т. Г. Шевченка
сидить сам Тарас
у простій сорочці наопашки
з довгою горіховою люлькою.
З вусами до колін.
Щоразу, в задумі,
розкурюючи свою піпу,
він пускає з-під вусів
пухнасті кільця диму
в бік червоного копусу.
Кільця стають хмарками-бубликами,
що швидко проносяться
над пам'ятником Шевченка.
А той Тарас,
всівшись на небосхилі,
спостерігає, тим часом, за людом,
що приходить до парку,
що проходить
повз його пам'ятник.
Він, неначе Мамай чи Будда,
німує в позі лотоса,
перетворючись на велике вухо,
і пильно дослухається
до того, що про нього думають,
що про нього говорять кияни:
студенти і прості перехожі.
Часом він сумний, насуплений,
часом розпливається в посмішці.
часом просто кахикає в кулак
від гіркого давкого тютюну.
Але ніколи не ридає і не регоче.
А вітер тим часом
перебирає струни кобзи,
перекинутої через плече Тараса,
кобзи, що тихо спочиває
за його спиною.
Чи підслуховує він мої думки?
Можливо.
Але що мені до того?
Він – сіра нічна хмара.
Він – лютневий мінорний дощ.
Він – глевкий туман і мряка
похмурого столикого міста.
Так часом удвох сидимо.
Так часом удвох мовчимо.
Вслухаючись в себе
і в Україну.
© Сашко Обрій.
03.02.2020
картина - Oлег Шупляк
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1055716
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.01.2026
Крізь розбиті долі і дороги,
стерті із лиця Землі міста
бачу світлий образ Перемоги,
бачу скрізь усміхнені уста.
В найтемніший час скорботи й болю,
в час найбільших розпачів і втрат,
знай, що ти не сам, що Бог з тобою,
до в'язниці відчаю не втрап.
Тьма ракет, ворожих мін і танків
мрії всі чавитиме, та знай:
найтемніший час – перед світанком.
Ще цвістиме цей стражденний край!
І коли здаватиметься: "Крапка!..",
в час найбільших лих і руйнувань
образ Перемоги зрине раптом –
звістка світла, радісна, нова!
Вір: у мить найбільшої зневіри,
похапцем зриваючи мости,
вороги тікатимуть, мов звірі,
підібгавши зганьблено хвости.
Лиш не проклинай за втрати Бога, –
дякуй за прозріння і за дух:
він зродивсь заради Перемоги,
що ось-ось на наших перелогах
паростком проб'ється крізь біду!
© Сашко Обрій.
18.06.2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1055665
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.01.2026
Бачу тьмяне світло укінці тунелю,
хоч тунель занадто затягнувсь.
Скільки душ війна ще перемеле,
щоби переміг здоровий глузд?
© Сашко Обрій.
18.06.2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1055664
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.01.2026
Зупинка. Ось дядьки зайшли в автобус,
занісши цигарковий дух легень.
Водій, мов ніж, розрізав ранок-торбу
і рушив в край, де ми пірнули в обрис
петрових батогів, полів, легенд...
© Сашко Обрій.
17.06.2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1055528
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.01.2026
Наді мною долічерева лелека
пролетів - немов крильми благословив,
щоб минала мою доленьку халепа,
щоб зліталось більше радісних новин.
© Сашко Обрій.
16.06.2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1055527
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.01.2026
Раптом щось в житті не так
(напартачив?) - з'їж "Спартак".
З буйним криком "This is Sparta!"
вмить, зі старту, давши гарту
тортик виправить партак!
© Сашко Обрій.
16.06.2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1055391
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.01.2026
Дощі... За сонцем квіти стали в черги.
Не лиш у нас брак світла... Бо ж і в них
є справи... Так невчасно випнув в червень
свою кошлату гриву борщівник!
Розправив стебла, став, широкоплечий,
оглянув володіння, мов магнат.
Ніхто йому з сусідів не перечить:
бо він – гігант!
Хоч в шию варто б гнать...
За те, що він і тьма таких же черев
у жилах в світ несуть отруйний сік,
щоб мріями дитячими вечерять
крізь опіки і сльози з року в рік.
Не цар полів, а справжній монстр-убивця,
на наших землях моцно він засів!
Цвіте і пахне, скільки з ним не бийся, –
невдалий дослід сталінських часів!
Колись, до буряка, в борщах він плавав,
охочий до каструль і до цебер.
Тепер більмом на оці величаво,
залитий рясно променями слави,
бундючиться, – велике ж бо цабе!
© Сашко Обрій.
14.06.2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1055390
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.01.2026
Хоч час підповз, отруйний, мов тарантул
та кожен день штовха нас до звитяг.
Тому щодня, о шостій тридцять ранку,
мій чайник завива безперестанку, -
напівсирена, напівпаротяг.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1055353
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.01.2026
Ці липи.
Це літо.
Зцілити.
Вціліти.
© Сашко Обрій.
12.06.2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1055351
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.01.2026
Я рухав одненьке малесеньке слово.
Маленьке – та горде це сильне слівце!
Багато кого воно в очі кололо
і впоперек горла ставало свинцем.
Не раз на шляху виринало, мов докір,
мов пращура погляд, суворий, німий,
сухий, невблаганний, прискіпливоокий.
Не нам з ним боротись, творці ж бо – не ми!
Звели ж бо не ми його в час карколомний
з дідівських кісток і дали йому старт.
В степах височать, мов чотири колони,
чотири карбовані літери "ГАРД"!
Чого ж наїжачились юрби "місцевих"?
Звідкіль, мов гадюка отруйна, ця лють?
Часом не тому, що наїхав у села
байстрючий, чужий, невкорінений люд?
Щоб стерти всю пам'ять про нашу дідизну,
про наш невпокорений дух давнини.
Та є в нас терпіння, рішучість залізна.
Ми міцно вросли в ці степи і лани!
Як дійсно немає вам, "мєсним", різниці,
яким буде слово, наймення оте,
то звідки беруться слова у вас ниці?
Ви – сотні кривих від початку люстер!
Не кожен відсіювать вміє полову,
знімати з епохи чужинський нагар.
Я рухав одне невеличеньке слово.
І слово було це, без сумніву, – "ГАРД"!
© Сашко Обрій.
12.06.2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1055310
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.01.2026
Не дивися так приречено, гномику.
В дитсадку Червонограда постій.
Ми відновимо колись економіку –
не ховай у землю погляд пустий!
Жити треба тут і зараз, мій голубе!
Підіймай обвислі кутики вуст.
Ми від старості помрем – не від голоду.
Не сумуй! Бо ти – лиш з дерева брус.
Діткам усмішки даруй! Ба, коли щемить...
Не жалійся на бентежне життя.
Бо світити в найтемнішу, найважчу мить –
це, мабуть, одна з найбільших звитяг!
Неспроста тебе людьми розфарбовано
в теплі, сонячні, ясні кольори.
В час найбільшої військової повені
з дітьми поглядом живим говори!
І якщо ти навіть сам в те не віруєш,
не показуй цього діткам! Повір:
мир на крилах повернеться із Вирію
в світ, що скнарістю й брехнею прогірк.
Та від болю і страждань він очиститься,
і прокинеться з тяжких летаргій.
Рій прозрінь людських, гаптований в китицях,
підштовхне до вирішальних подій.
Тож не хнюпся, не журись, мудрий гномику.
Сяй, мов сонце! Покажи майстерклас!
Не чіпляйся вже за ту економіку!
Лиш за сяйво свого серця чіпляйсь.
© Сашко Обрій.
11.06.2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1055309
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.01.2026
Як життя кишить неправдами й гадами,
світ ошкірюється сірий, жаский,
я твої неперевершені згадую
набубнявілі, набряклі соски.
Мов бруньки в губах, вербовії котики,
мов сунички, що намацав в саду,
тріпотять від щонайменшого доторку
ці соски, що будь-кого заведуть.
Ти по шкірі ними водиш без сорому,
мов прокреслюєш нові путівці.
З боку – в бік, зі сторони – в іншу сторону
мій язик бреде в твоїм молоці.
Хай зведуть на манівці спритні ягідки,
двійко ствердлих аргументів твоїх,
та спасуть мене від блуду й пиятики
двійко ніжних насолод, двійко втіх.
Візьму в жмені твої груди впокорені –
гостро вріжуться в долоні соски.
Всі шляхи згадаю, з ними проторені,
і об'ємним стане світ мій плаский!
© Сашко Обрій.
02.06.24
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1055208
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.01.2026
Знов залитий співом солов'їним,
вглиб манив Брюховицький праліс.
Мов пластун, серйозний і наївний,
черепашка-клоп по штанях ліз.
Довго і стурбовано дзижчали
щось над вухом мухи й комарі.
Я ж – немов кораблик на причалі,
що вернув з розбурханих морів.
Глядь: на листі буковім, намоклім
мурмураха чухає бочок!
Ген повзе неквапом, поміж мохом
ділова ковбаска – хробачок.
Раптом, в тиші дощик монотонний
кронами дерев задріботів.
Вухо в звуках лісу мирно тоне
плотиком без щогли і бортів.
© Сашко Обрій.
10.06.2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1055207
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.01.2026
Триває в місті Лева свій рекрутинг
до війська українських збройних сил.
Шманають тецекашники в маршрутках
усіх, хто їх просив і не просив.
Спинилось перед бусом пасажирським
зо два вповнонахаблених авто.
Жіночій статі ніц із того зиску:
за хлопців не заступиться ніхто.
Аж ось, коли ввалилося до буса
міцних мордоворотів кілька штук,
у справу раптом втрутились бабусі.
Почувсь старечих палиць грізний грюк.
Когось сховали зразу під спідниці,
когось закрили мужніми грудьми.
Хтось милицею вгрів нахабнолицих:
"Ануж бо спробуй хлопчика візьми!"
Одного ж бідолаху хвать за барки! –
й волочать людолови до дверей.
Бабусі ж тягнуть парубка за карка.
В два боки розірвуть за мить! – Ой вей!
Найбільша бабця зняла костур вгору
із криком: "Баби! Бий викрадачів!"
Підкріплення немає. Буде горе.
Тікайте, тецекашники хутчій!
Якась бабуся хусточкою душить.
А інша мне в руці "смачний" кастет.
Рятуйте, рекрутери, дупи й душі,
інакше зараз Богу оддасте!
Хтось камеру ввімкнув на телефоні,
хтось ноги відтоптав викрадачам.
Сьогодні пощастило: до полону
не злапають настрашене хлопча.
Бо леґеневі трапилась надійна
компанія сек'юріті з бабусь.
Такий спецназ пройде всілякі війни!
Об'єкт в облозі втримає добу.
А хтось бере бабусьок попідруки
й по вулиці безстрашно в справах йде.
Таких, як в нас, стійких, антирекрутних
бабусьок ви не знайдете ніде!
Отак тривають сутички за хлопців
на вулицях вкраїнських мирних міст.
Є план. Тож хочеш того, чи не хочеш,
війна велить поповнювати вміст.
Насмикують швиденько дезертирів,
бо плани зверху йдуть нові й нові.
На кожного ж людинорекетира
в нас завжди є бабусі бойові!
© Сашко Обрій.
07.06.2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1055060
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.01.2026
Доки день варив в смолі асфальту
місто на повільному вогні,
наш з тобою час, зробивши сальто,
раптом річкоплинно забринів.
І, вдихнувши запахи латаття,
жовтими голівками гойднув,
ми ж човном взялися хилитати,
часом били веслами по дну.
Раптом грім в склепіння загаратав:
небо ніби трісло на друзки.
Здибилась од вітру річка Рата
перед батогом його хльостким.
Дощ пустив по річці рясно бульби
(ми ж під мостом вклякли у човні), –
ніби в епіцентрі рибних гульбищ
гладь клювали сомики смішні.
Доки час тягнувся, сонний, длявий
й дощ булькато бульбами бухтів,
ми під мостом в човнику ховались,
ніби двійко мрійників-котів.
Дощ ослаб, під мирне накрапання
дві фігури у дощовиках
рушили повільно, мов рапани:
кіль-весло-рука-весло-рука.
В рясці мирно плескалися гуси,
смикали траву із берегів.
Час вмочав у річку сиві вуса
і траву з гусьми покірно їв.
Ми ж вдивлялись вглиб, на те, як легко,
широко розвівши два крила,
падав голічерева лелека
у важкій краплині із весла.
© Сашко Обрій.
06.06.24
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1055059
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.01.2026
Привідкривши ровером кулісу
нетрів міста Лева, чую ще
вогкий, розімлілий запах лісу
перед теплим, визрілим дощем.
© Сашко Обрій.
06.06.2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1054866
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.01.2026
Після дня поневірянь магазинами,
я домів тирамісу принесу.
Гаркну жабі в гаманці: "Не гризи мене!"
і одразу всядусь їсти красу!
Будуть в роті, мов хмарки – в небі, танути
ці повітряні бісквіти п'янкі.
Я затямлю: сирний крем – це мета мети,
що могли колись ковтать лиш панки.
А тепер я сам, мов пан: повен торта рот!
Зупинив тирамісу біг часу.
Все у роті об цю ніжність зашпорталось
і спинило в насолоді осу.
Неважливо, що збредеться майбутньому,
щоб "порадувать" тривогами нас:
ляже стежкою чи здибиться прутнями?
Слина котиться стрімкіше, ніж час.
Хай весь Всесвіт розплететься на китиці!
Обійшовши все "життя за зразком",
я влаштую поза межами приписів
незабутній секс торта з язиком!
© Сашко Обрій.
02.06.24
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1054865
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.01.2026
Чи снайпера, чи то еквілібриста
школить в мені життя стрімкий екстаз.
Стараюся метким прицільним дристом
поцілити в вагонний унітаз.
© Сашко Обрій.
03.06.2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1054800
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.01.2026
Чи мерещаться мені, чи мережаться
пухлі губоньки найнижчі твої?
Висипаються думки, мов із решета:
я не спав, не жив, не дихав, не їв!
То нагрянуло в життя несподівано
перше червня, дике, буйне, жарке.
Що то йде на нас, присмачене дівами:
чи то літо, чи то клітор в піке?
Пухлий клітор, що жада кунілінгуса,
мов в пустелі подорожній – води.
Ти прийшов до мене, спраглий, у лігво сам:
походи в устах туди і сюди!
Пишні губоньки твої, мов голубоньки,
прилетіли й сіли тут, на лиці.
Приголубити би їх, не марудити,
пити жадно горілиць їхній сік.
Я сховаю всі вологі фантазії.
"Не на часі!" – зауважать знавці.
На просторах від Європи до Азії
більш не стріну неповторні оці...
...мов два берега, вологих від повені,
пружні губоньки найнижчі твої,
недолюблені і недоціловані,
що частенько в снах мусолю я їх!
© Сашко Обрій.
02.06.24
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1054798
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.01.2026
Стрімко губляться розрізнені літери,
що до літа їх я скласти не встиг.
То виводиться нова ода клітору
межи губ твоїх, нестямно палких.
© Сашко Обрій.
02.06.2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1054795
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.01.2026
У мене психіка здорова,
а нерви - наче пастила.
Це все - сусід, сусідські дрова
і під вікном бензопила.
© Сашко Обрій.
02.06.2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1054794
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.01.2026
Йогом стать потужним мрію.
Вкляк з годину на цвяхах.
Наді мною Лесь Марію
"кирць" і "кирць" та "трах" і "трах".
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1054664
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.01.2026
Я сходив учора в ліс
й на собі кліща приніс.
Цілу ніч сидів сумирно –
так до ранку і не зліз!
Присмоктався і приліг –
спав, як тхір, "без задніг ніг".
Непомітний і підступний, –
учепивсь зубами в бік.
Де сидів, звідкіль прибіг, –
на сосні чи на вербі?
Вже й не так важливо... – зранку
бік зненацька засвербів.
Був би більший – дав "ляща"!
Він же – менший від прища...
За годинником і проти
я викручую кліща.
Круть і круть та верть і верть! –
Кліщ обійми розпростер
і не хоче розлучатись,
мов з мерцем – кістлява смерть!
Так крутив-вертів кліща.
Скарживсь, скиглив, верещав.
На стотисячний лиш оберт
кліщ зі мною попрощавсь.
Що ж, радій, здавалось!... Ні! –
Майже зразу спохмурнів...
Ніби щось таке важливе
спорожніло у мені.
Та не довго сумував.
Кліщ пішов ловити ґав.
Вірш лишив мені й на боці –
свій малиновий овал...
© Сашко Обрій.
01.06.2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1054663
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.01.2026
Мій сусід шліфує хату,
Я ж співаю мантру Ом.
Відкриває анахату
звук болгарки під вікном.
© Сашко Обрій.
31.05.2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1054588
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.01.2026
Гей, наївне, мале ерудитятко,
ти з'явилось на світ не в ту еру!
Тож твої забаганки і витівки
не "зацінить" ніхто – тут ти "зеро"!
Тут твої ерудиція й дикція
не потрібні сто років нікому!
Та про що я? Ой леле!.. Куди це я?..
Мо', тобі лиш поставити кому
в цій історії врешті судилося,
і крапки всі над "і" розікласти?
Не врятуєш усіх: вимкни вилиці!
Ти – не бинт і, тим паче, не пластир.
Ти – німий світлофор на перетині
автострад із прожектором-оком.
Від митарств твої п'яти порепані
тут не роблять тебе ще пророком!
- - - - - - -
Заокругливши з тисячу ком,
ти собі вже не будеш належати.
Мусиш бути тут єретиком,
білим вороном, стріляним жевжиком.
Без потреби не лізь на рожен,
світ всерйоз не сприймай, пурхай, граючись.
Тут барвистим своїм вітражем
не здивуєш нікого. До раю мчиш?
Коли хтось тобі скаже: "воюй!"
чи "мирися!" чи "йди проти течії!",
ти пильнуй тільки душу свою –
безпорадну малечу приречену...
Чи на успіх, а чи на провал? –
Лиш тобі це, дитино, вирішувать.
Ти і так цю систему порвав
й закидав чудернацькими віршами,
розвінчавши десятки ікон,
донкіхотив зі стереотипами,
був актором і атомником,
та тобі не жилося потиху!
До душі прислухайся щодень,
щонайменші пильнуй її порухи.
Час не спить, час невпинно іде,
тож не дай-но відсиріти пороху!
- - - - - - -
Дослухайся до тихих порад,
до тоненького голосу серця,
твоя правда у світі півправд –
не потрібна нікому. Не сердься...
Бо таким є твій шлях... а як ні –
йди в самітники, кинувши спротив.
Та не зможеш сидіть в бур'яні –
ти інакшої, хлопче, породи!
- - - - - - -
Ти – в потрібному місці, в свій час.
Не скупися на мрії та витівки!
Тож допоки іскриться свіча,
переповнюйсь життям, ерудитятку!
© Сашко Обрій.
30.05.24
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1054586
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.01.2026
Таке життя: де розцвіта – там драйв і галас.
Хто в цій виставі ти – безхатько чи король?
Все. Зрозумів. Гаразд. Біжу перевдягаюсь
й за мить вже граю зовсім іншу, дивну роль.
Якусь з ролей мені придумали з дитинства,
якусь я вигадав собі свідомо сам.
Життя виліплює із кожного – артиста.
Усяк отримує сценарій, роль і сан.
Хоч ніби й чули всі, та сплять: життя – театр
(нам сповіщали, вже не криючись, цей факт).
В нім не важливо – віртуоз ти чи аматор:
перевдягайся тьму разів, а решта – фарт.
Тож одягнуся – роздягнуся – одягнуся...
Та не сприйму трагікомедію всерйоз!
Бо це лиш гра: чим менш твердий – тим більше гнуся,
тим цікавіший, дружелюбніший курйоз.
Хоч варто грати, та не варто заграватись,
і забувати, що цей світ – не більш, ніж гра,
яка покаже, хто й чого насправді вартий
і де в ній суть, а де – муляж і мішура.
Достатньо мати тільки пильність і уважність
та не вростати у костюми, мов у сни.
На кожен клин знайдеться клин, на важіль – важіль,
на кожну казку – глядачі й актори (ми).
© Сашко Обрій.
26.05.24
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1054435
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.01.2026
Рожеві пасма в небі, наче драма,
що з днем, і з травнем мирно догора
на Лінкольна, тим паче Авраама,
куди мене прибила ця пора...
Тепер отут, у спальному районі,
де гавкіт псів з міських особняків
й ранковий передзвін церковних дзвонів
вплітаються у хмарива м'які.
Де линуть молитви за оборонців,
де місто Лева, стишуючи тон,
мов спину вигріваючи на сонці,
замріяно гойдає Балатон.*
Де стишуються ритми і манери
й городи із балкона гріють зір.
Де в шахи у дворі пенсіонери
рубаються щодня на свій манір.
Де зелено і всюди кучеряво,
скрізь парки – мов турботливі жінки.
І слід простиг скаженої орави,
що серце міста в біг жене стрімкий.
Де вулиця Тичини, Хвильового,
Мазепи, Цісик, Миколайчука.
Й здається, що для щастя більш нічого
не треба, тільки серце і рука.
Щоб все це відчувати і писати,
і жінці зізнаватись в почуттях.
Всміхається до мене бородатий
з хмаринок Лінкольн, з ним вітаюсь я...
А в кремовому небі серпокрильці
про літо сповіщають і про те,
що ми йдемо з країною по криці
у світлий час,
що з пІтьми проросте!
© Сашко Обрій.
* назва одного з районів Львова, про який розповідає у вірші ліричний герой.
29.04.2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1054434
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.01.2026
Вечірнім містом Лева, наче зомбі,
з мобілками, прирослими до вух,
жіночі сновигають генофонди,
солодкі, мов чарки від медовух.
Жінки й мужчини, вирячивши очі,
посилюють сідниць сліпе тертя,
спішать, спішать, спішать, неначе хочуть
при цьому обігнать саме життя.
В поквапливості жити, непомітно
тікаєм від життя ще далі ми.
Думками і бажаннями вагітні,
гвалтуємо безбожно кожну мить.
Чи чуєм в спішці смак Життя справдешній,
ковтаючи хвилини, мов фастфуд?
Коли, в яких обставинах і де ж в нім
зійшов зі стежки й різко збочив люд?
Так хочеться побути трішки в тиші.
Так мріється спинить прекрасну мить.
А місто стрімко душить невротичність.
Ба ліфт – і той закритися спішить!..
© Сашко Обрій.
28.05.2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1054349
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.12.2025
Я – галичанин, юний хрущ.
На сонці гріюсь тихо.
Гуду, сідаючи на кущ,
на тротуар, на стріху.
Чи постарію в самоті,
чи капцем хтось наступить –
діла нехитрі і прості
доробить мій наступник.
Я не турбуюся про те:
я в дзені, тут і зараз.
Моє безжурне черевце
ніщо в житті не "парить":
ні жар, ні холод, ні війна,
ні смерть, ні безгрошів'я.
Для мене це не новина.
Я просто жити вмію.
Умію дякувать за все,
що стріну по дорозі.
Куди життя не занесе –
я завжди вдячний бозі.
Тому стурбованих людей
проблеми не збагну я.
Допоки час невпинно йде,
його не гаю всує.
Чи то лечу, чи то присів, –
мене навчили діти
життю радіти попри всі
стрімкі його кульбіти.
Двигун мій крилами бринить,
внизу – нервові люди.
Кудись втекла чергова мить –
такої більш не буде...
Тож за наступною лечу,
щоб за хвоста зловити.
Награвшись з нею досхочу,
радітиму, мов діти.
© Сашко Обрій.
27.05.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1054348
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.12.2025
Щораз нові скрипучі гальма
мені жалілися й хвалились.
Їх вислуховувала спальня –
аж світ ставав від них немилим!
Поліцій крякалки-сигнали
свого давали колориту.
А водії безбожно гнали
повз мене вдаль свої корита.
Навперегін носилось панство.
Здавалось, – то гриміли танки.
Стихало тільки в комендантську
годин на кілька, до світанку.
Знов ґвалтували час ранковий –
аж з-під коліс летіли іскри!
Бряжчала бідна Наукова
і весь район здригавсь Франківський.
Від хазяїв вищали й авта –
їм теж доводилось боліти!
Здавалось: в сідлах космонавти
чимдуж пришпорили боліди.
Цей дім мій спокій перекреслив.
Але нема на теє ради,
коли живеш на перехресті,
де спарувались автостради...
© Сашко Обрій.
27.04.24
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1054249
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.12.2025
Я занімів в медичнім кріслі, безголосий,
мов готувався до рішучого ривка,
ти ж лоскотала все лице моє волоссям,
навхильці з бором-наконечником в руках.
Мені здавалося щомиті: я загину
без золотих твоїх, цілющих рученят.
Ти чарівниця справжня – стоматологиня.
Уколом нерв гамуєш, наче цуценя.
А я лежу і білий світ мені немилий.
В очах темніє, чую дивні голоси,
вже пів щелепи, мов на вічність, заніміли.
Я ледве бачу твої обриси краси.
А ти свердли мене свердлом своїм упертим
і оком, сповненим кохання й доброти.
Півзуба з карієсом зможуть перетерти
моє терпіння і любов, що маєш ти.
Ти – просто янгельське створіння, мила блонда.
Мені всміхаєшся, ще трішечки й... – за мить
сліпучим сяйвом заблищить свіженька пломба,
неначе усмішки твоєї оксамит.
Свердлитись в тебе – то тепер моя потреба.
З лікарні йшов – немов слова всі розгубив.
Пів дня нагадувати будуть ще про тебе
мої затерплі пів щелепи й пів губи...
© Сашко Обрій.
21.05.2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1054248
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.12.2025
Усім дякую за пливітання, длузі!
Мені налесті тлидцять тли!
20 травня 2024
*-*-*
Вік Христа – не новина.
На макітрі – сивина.
В грудях сиві волоски.
Справ земних – скупі ростки.
Загалом же – молодий –
я ще леґінь – хоч куди!
В ср*ці – дєцтво буйно гра.
Паспорт, цифра – мішура.
Вдоста грабель мав уже,
та міцні ще "фаберже".
Золотий середній вік.
Чоловік – саменький сік.
"33" – біжать роки.
"25" дають дівки.
Ще не вмер ентузіазм.
Не схопив іще маразм.
Хоч на юнь плююсь як слід,
мов старий трухлявий дід.
Я ще той зануда. Все ж
мій малюк не знає меж –
грає в ср*ці власну роль.
Сивина хлоп'ячих скронь
малюку не заважа.
Хтозна, де його межа...
Дуркував би цілий день!
Та спиня одне лишень:
зріють, наче колоски,
в грудях сиві волоски.
© Сашко Обрій.
20.05.2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1054202
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.12.2025
Арифметика проста:
"Тридцять три" - речуть вуста.
Вік Христа? В чім суть? Хто знає?
Бог мовчить. Шумлять міста.
Як змінивсь тепер мій стан?
Вік для стишень чи повстань?
Чи від цього особливим
нині я і шлях мій став?
Ув очах троїться вік.
Серединний чоловік.
Я здається, так загрався,
що рокам утратив лік.
Проганя минуле: "Брись!"
Майбуття кричить: "Борись!"
Між минулим і майбутнім
я - прудкий еквілібрист.
Десь вхопився і завис,
потуживши за "колись".
Та життя вперед штовхає.
Чистий аркуш. Обнулись!
Нуль гарантій. Тьма пригод.
Тридцять третій хоровод
закружляє, замакітрить...
Розпишіться. Ось ваш торт.
Ось кінцевий результат
із набутків та утрат
за наступні тридцять з гаком...
Лиш не втратити б азарт.
Але нині - два по три.
Шал питань і свіжих рим.
І здається - темна прірва
під ногами із... хмарин.
"Лиш гляди: не гепни вниз!
Підкладай в багаття хмиз.
Як намацав сходи вгору -
йди наосліп і молись."
Так собі всякчас кажу
й знову сили бережу...
Час настав. Вмикаю третю.
Стережіться віражу!
© Сашко Обрій.
20.05.2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1054201
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.12.2025
Чорні, сині, жовті, білі –
скрізь снують автомобілі...
Від "корит" немає спасу
ні в дворі, ані на трасі!
В них шумахер-маніяки
ледачезні возять сраки.
Вгрузли гузна у сидіння.
Нуль поваги, нуль терпіння...
Підрізають на "зелений"
перехожих позад мене,
з ними – й велосипедистів
тиснуть шОфери-садисти.
Підворіття, тротуари,
клумби – все окупували!
Ні зітхнуть, ні *** вільно!
Скрізь за простір вільний – війни.
Під вікном вночі гуркочуть
гузна й вирячені очі.
Верещать сигнали й гальма:
"На той світ пустіть негайно!"
Водіїв машин орави
нам диктують бій без правил.
І самі себе гандонять
у заторах, в перегонах.
Б'ють у бампери і в пики:
не дай Боже поступитись!
Одноокий, мов Кутузов,
впертий кузов пре на кузов.
Скрізь чигають ці "не друзі",
щоб тримати нас в напрузі:
з повороту, із-за рогу –
шусть і шусть – несуть тривогу!
Стиснув міцно у обіймах
нас колапс автомобільний.
Чи то пізно, чи то рано
вас самих цей жах "дістане".
Пересядете, як милі,
зі своїх автомобілів
на бадьорі самокати
і на ровери строкаті.
Чорні, сині, жовті, білі...
На дорогах – тьма дебілів.
Але прямо їм в автівки
на той світ летять путівки.
Чорні, сині, жовті, білі...
Хтось з метою, хтось – без цілі...
Авта Львів взяли в облогу.
Я ж піду до Садового:
пересадимо удвох ми
задля справи, не для хохми
з чотирьох- на двоколісні,
і нарешті зникне "тісно".
Вщухнуть дні оскаженілі:
чорні, сині, жовті, білі...
© Сашко Обрій.
19.05.24
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1054124
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.12.2025
Ні, я не скаржусь, не гризу невдячно лікті
і не жалкую ні про що: життя - це дар!
Якийсь турботливий сусід мені у ліфті
лишив дбайливо свій ранковий перегар.
© Сашко Обрій.
19.05.2025
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1054123
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.12.2025
У п'ятницю не хо' пивка по барах!
Робочий тиждень вщух, тож укінці
я – стомлена, ледь тепла капібара,
що хрума отупіло корінці.
Благає "на диванчик!" млява туша.
Та в ліжко рано плюхатися ще!
Бо тре' покапібаритись під душем,
немов під літнім лагідним дощем.
Додати гаряченької на тім'я,
розніжити до млості кісточки,
щоб більш нічого в світі не хотів я, –
лиш пледиком накритися м'яким.
Та поки... хай згори голубить струмінь
й розходиться по тілу тепла млость,
а в серці грають флейта й ліри струни:
домашня капібара я –не лось!
Тому спішу чимдуж в жадану ванну
(рушник, шампунь і капці – у руці),
щоб глибоко зануритись в нірвану –
ніщо не похитне завітну ціль!
Були ці півгодини дивовижні
(немов вві сні, по суті ж – перед сном)!
Але гарячу воду на два тижні
зненацька завтра виключать,
тож... Омммм!
© Сашко Обрій.
17.05.24
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1053748
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.12.2025
Трудар ще той я – зовсім не нероба!
Хоч долю й посікли яри й рови.
Від атомника – аж до Губки Боба
проліг мій шлях життєво-трудовий.
Трудився в Лаврі, в київськім музеї,
на ниві поетичній, громадській.
Мав шанси в люди вибитись – мізерні.
Та вибився. Що далі, доле? Стій!..
І хоч життя до біса карколомне,
викачувати пізно переляк.
Кінцева точка – щось на кшталт полону,
бо є у самурая тільки шлях!
Його й тримаюсь. Що там далі буде, -
не думаю, бо мить втрачає зміст...
Я сам себе ліплю і сам полуду
з очей здираю, попри біль і злість.
І попри тиск великих міст шалений,
і попри сказ обставин та доби,
зліпить потвору марно мріє з мене
мій страх, – йому мене в мені не вбить!
Йому мій простір не заполонити!
Не скоро, вірю, берега пущусь.
Життя мене обскубує, мов митар,
та я радію, дякую – не мщусь.
Бо скільки б не жалівся я на нього,
воно – лиш віддзеркалення моє...
Та, впавши, підіймаюсь знову й знову,
бо вірю – на політ ще сила є!
Я сам собі трамплін і перепона:
прямую сам у пекло, сам у рай.
Ніхто мене не визволить з полону, –
я сам! Та надто плутана спіраль...
Сансара затягнулась... Що поробиш?
Тож мушу, щоби вирватись, пройти
від атомника і до Губки Боба
свій шлях, наосліп, в пошуках мети...
© Сашко Обрій.
30.04.24
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1053747
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.12.2025
Щось в цьому є: цвіт бузиновий рву я,
а потім викладаю на папір...
Він пахне, млоїть, дихає й дивує,
затягує у свій солодкий вир.
Тож я кладу його на підвіконні,
полички і підлога – теж пахтять.
Щороку, в травні план перевиконуй:
гляди – й забузиновіє життя!
Коли до теплих днів ще так далеко,
коли гуля вітрисько навісний,
зігріє й подарує серцю легкість
п'янкий ковток духмяної весни.
І сам стаєш легкий, кошлатий, білий,
ніжнішає характер вмить, бо зна
про те, що буде щастя й буде діло,
коли в кімнаті сохне бузина!
Із цвіту бузини запарю чаю,
згадаю рідні ниви та гаї.
Ковток відпивши, вчую, що втрачаю
тяжкі бентеги й зболення свої...
І хочеться радіти знову світу
і йти з новим натхненням до мети.
Отож, мій бузиновий рідний цвіте,
цвіти і пахни, пахни й сохни ти!
© Сашко Обрій.
12.05.2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1053602
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.12.2025
Сонце тоне "зайчиком" в зіницях,
день випроводжаючи у ніч.
На вечірнім прузі залізниця
запалахкотіла вдалині.
То розклав багаття змерзлий обрій,
колії до неба підпалив.
Знов Творець готує переоблік
сліз тижневих, усмішок і див...
Успіхів, здобутків і проколів,
звітів з фронту, криків породіль.
Задокументує в протоколі
кожне добре слово, кривду й біль.
Доки догоряли рейки й шпали
у вогні призахідних багать,
Він не спав, щоб ми спокійно спали,
коліям і нам надавши гарт.
У спекотнім сонячнім горнилі
нас переплавляв і гнув щодня.
Всі думки і досвід, мов на грилі,
крізь вогонь і світло проганяв.
Ззаду голоси мигтять і лиця.
Вклякнувши на мості, дивлюсь, як
плавиться вечірня залізниця.
Вслід світлію й плавлюсь з нею я...
© Сашко Обрій.
11.05.24
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1053601
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.12.2025
Ще трішки потерпи, гузице мила.
Всі думи запроторила в полон,
о дупо бідолашна, заніміла,
відсиджена в маршрутці "Еталон"!
Тверде в своїй позиції, сидіння
сьогодні – твій суддя й безжальний кат.
Немов законсервована сардина,
розм'якла ти, замучена й липка.
Сідельце зажорстке – нічо' не вдієш,
а ти, рідненька дупо, – заструнка.
В салоні дві години вовком виєш,
хоч ніжилась ще вчора в подушках!
Пережила багацько кілометрів,
без ліку ям і горбиків, стрибків.
Ти – справжня ветеранка львівських нетрів,
районних центрів, міст, містечок, сіл.
Обставини життя – неідеальні,
мінливі, несподівані... авжеж...
Лежиш, мов відбивна в шкільній їдальні.
Чи вийшовши з маршрутки, оживеш?
Чи житимеш життям потому звичним?
Без тебе – як без рук! Тепер тобі
подушку я куплю ортопедичну.
Життя тобі найм'якшого я зичу.
Хоч ти з сидінням виграла двобій!
© Сашко Обрій.
10.05.2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1053596
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.12.2025
Не шукала книжних вигадок-ідилій,
не просила в бога зайве в молитвах.
Лиш за те його всім серцем полюбила:
інтересно був "завернутий" чувак.
Хоч незграба, неуважний, неохайний,
незбагненний був для натовпу дивак,
та для неї завжди лишиться коханим:
як ніхто умів турботу віддавать.
В нього критики були і опоненти,
був вигнанцем в обивательських очах.
Дарував він їй сузір'я і планети,
непомітний для пересічних дівчат.
Дивувалися: за що його любити?
Ти – така ж, як він, дикунка неземна.
Він же правил, норм і приписів гнобитель!
Зможе витримать яка його жона?
Та затялася й не слухала нікого:
люд багатий на непроханість порад.
Вдень зі свічкою не знайдеш більш такого.
Відчувала, що кохать прийшла пора.
Їхня зустріч – вже сама по собі диво,
що буває лиш в казках, піснях і снах.
І тому його так ніжно полюбила,
як могла його любити лиш вона.
© Сашко Обрій.
10.05.2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1053594
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.12.2025
Бій за серце – то найбільша лотерея:
я – в полоні, ти тепер – мій конвоїр.
Лиш поезія й гаряча батарея –
конкурентки найзатятіші твої.
Ними грівся я вночі, ловив натхнення
і рядки писав про теплі почуття.
Відбувалося роздвоєння у мене,
бо метався між тобою й ними я.
Як котяри під вікном би не нявчали,
як би мрії не воложились – не плач! –
та холодними квітневими ночами
я ребристий обіймав обігрівач.
В обладунках ти стоїш, мов гладіатор,
на сторожі мого серденька всякчас,
але масляний звабливий радіатор,
мов розлучниця пробіг і став між нас...
З ним – поезія, супутниця незмінна,
що увагу на жінок мою краде.
Я зізнаюсь: в цім її великий мінус,
та від неї не втікти мені ніде...
Ти тримаєш моє серце на тарелі.
Мов погрожуєш – впустити і розбить,
щоб нарешті я відлип від батареї,
щоб надмірне віршування кинув вмить.
Хоч до серця їх притис і ще тримаю,
я в облозі – ти пройшла останній рів.
Білий прапор між квітневого розмаю
несміливо вдалині замайорів.
Я піду на перемовини з тобою, –
вчуєш ти небезпідставно в них підвох.
Бо займатись полігамною любов'ю
я тобі запропоную вчотирьох...
© Сашко Обрій.
26.04.24
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1053449
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.12.2025
Хоч в Україні також "баби нарожали"
(на те легка була у Жукова рука!),
та я, мов заєць, причаївсь за гаражами.
А зал. вокзал "шманає" трійка з ТЦК.
Сиджу, тремчу, бо жить так хочеться на світі,
неначе щука, котру ловлять "на живця",
щоб не потрапить на гачок або у сіті,
які живця перемолотять на мерця.
Є ті, хто вміє й любить добре воювати.
Є ті, хто вміє пакувать "живців" у бус.
Є ті, хто вміє й має дар – від них ховатись
за гаражами й за спідницями бабусь.
За всю війну мене ловили тільки тричі.
Ішло на мене з буса десять молодців.
Мов легендарний колобок в дитячій притчі,
я втік від всіх й за гаражами тут засів.
Не пацифіст я. Маю цілі ноги й руки.
І маю голову між ними на плечах.
Але далекий від військової науки.
А ще я сцю й зізнатись можу в цім хоча б.
Щоб остаточно провалити цей екзамен,
для переконливості можу ще й в штани
накласти купу, прямо тут, за гаражами –
для щонайшвидшого припинення війни...
© Сашко Обрій.
07.05.24
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1053448
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.12.2025
Воскресши на кичері
і вийшовши з печери,
на паству й вірних учнів ти чекав.
І марилась вечеря –
не повістки і черги,
й привітні вишибали з ТЦК...
Але військовим пох*й –
є виклики епохи.
А ти себе пророком уявив!
Для воєн всі ми – блохи.
Підеш копать окопи
чи станеш капеланом бойовим!
В часи нової ери
нам снайпери й сапери
на фронті конче треба! Ось твій кріс.
Не треба нам істерик.
Ти хіппі, езотерик?
Волоссям на хіба всуціль заріс?
Ти втягнешся швиденько,
в печеру походеньки
забудеш: зробим з тебе ми бійця!
Позбудешся тут ліні,
навчишся дисципліні.
На кой тобі життя манера ця?
На тобі скрізь пилюга.
Печерний волоцюга,
ти нині – стопроцентний ухилянт!
Ще й людям, мов папуга,
забивши баки туго,
про себе чортзна-що науявляв!
Вилазь! Ходи у військо,
тримай свою повістку.
До дупи нам, ти Будда, чи Христос!
Хлоп'ячу маєш піську,
отож давай підписку,
не думай навіть, хлопче, про відкос!
В часи ці навіжені
тебе ми підстрижемо,
поголимо, стріляти навчимо!
Тож кидай свій молебен,
солдата зробим з тебе.
Ще люди з тебе, Йсусе, будуть мо'!
© Сашко Обрій.
05.05.2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1053368
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.12.2025
Із міста вирвавшись наскоком,
у інший світ втрапляєм ми,
де заколисують неспокій
полів кошлаті килими.
Де пасовища, луки й ниви
і розпашілі квочки сіл
куняють мляво та ліниво.
Туман ранковий, мов кисіль
сповив м'якуш землі пухнастий,
залив просторий небозвід.
А десь міста пішли у наступ,
свій несучи змертвілий світ.
Та поки дише буйний простір
в роздолля вільними грудьми,
зі світу поспіху та злості
мчимо в поля щодуху ми.
Де, видихаючи бентежність,
себе в безпеці чує кров.
Де сиві обрії безмежні
не заступає шал будов.
Де безкінечно роззиратись
на вроду можна досхочу.
Де ще не видно міста ратиць.
Де птахом-поглядом лечу.
Де сила внутрішня, не скута
роями юрм та перепон,
зірвавши з себе ланці й пута,
свій розбруньковує бутон.
Де я, просіяний крізь сито
медитативних нив і хмар,
в єдине ціле знов зі світом
зливаюсь тут, де меж нема.
Де вам, суперництво і лихо,
злослів'я, заздрість, хтивість, гнів
мені у спину вже не дихать.
Де лиш природа, вільна й дика,
я розчиняюсь між полів...
© Сашко Обрій.
03.05.2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1053367
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.12.2025
Я не сплю, тужу ночами,
лиш в думках про неї мрію.
А Наталка їсть "Марію",
хрум і хрум – гризе "Марію"...
Це хрумтіння – справжня пристрасть!
Я ж нічого тут не вдію.
Любить Наточка "Марію",
лиш про неї Ната мріє...
Хоч на мить спини хрумтіння!
Що в житті для тебе значу?
Хто тобі я: *** чи мачо?
Чом же кліпаєш ледачо?
Ти занурена в жування...
Може, тортиків купити?
Ти комизлива кобіта:
"Геть від панночки копита!"
Хлопця змушуєш страждати...
Як здобуть твою прихильність?
Найсмачніше з дому виніс...
Задрять герцогші й княгині!
Лиш стенаєш ти плечима...
Й далі хрумаєш "Марію".
Я... ще трохи – й очамрію...
Мо, неправильно я мрію?
Хоч на мить спини жування!
Хрум і хрум... І так – постійно...
Я збагнув, кохана, стій-но!
Може, спробуймо обійми?
© Сашко Обрій.
02.05.24
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1053289
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.12.2025
З одного боку півень кукуріка,
із другого – вітрисько й горобці.
В сільському туалеті чоловіку
так хороше в деньки квітневі ці!
Промінням сонце гріє крізь щілини,
ген-ген затуркотіли голуби.
Я – вид найщасливішої людини,
що міцно туалет цей полюбив!
Голубить вітер ніжно павутиння,
що дихає крізь нього туалет.
Життєвий плин села не їсть рутина.
В нім думка набира неспішний лет.
В тісній кімнатці з дошок дерев'яних,
з трьох стін, дверей, із даху і сідла
ніколи не загнеться, не зів'яне
душа поета, сповнена села,
якого у сільському туалеті
буяє максимальний концентрат!
Тож в думці, тут, в її натхненнім леті
вчуваю я осянняя стократ!
Для щастя необхідно зовсім трошки.
Воно вже тут, чекає за дверми:
сідло і дах, докупи збиті дошки,
натужна мить – розгладжуються зморшки
й... в блаженстві розчиняємося ми!
© Сашко Обрій.
30.04.24
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1053288
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.12.2025
Як ти, Буже, поки я не поруч?
Як ви там, чебрець і ковила?
Як ви, скелі, в цю весняну пору?
Чи весна вас цвітом сповила?
Як ти, Гарде? Що тобі шепочуть
верби й очерет в квітневі дні?
Як ви, юні мрії парубочі,
в спогадах без мене там одні?
Ніколи і очі звести вгору,
лиш під ноги погляд кожну мить.
Тут бракує степу: ліс і гори.
Доля закружляла і штормить...
В мрію тополину я полину,
в край полину і деревію,
щоб згадати бузьку ту перлину,
де зустрів я молодість свою...
Де зростав я брунькою на вишні,
квіткою шипшини цвів і пах,
де полишив дні свої колишні,
де розвіяв юність по степах.
Буже, в серці чую я провину,
довго не вертаючись сюди.
Гарде, я до тебе ще прилину
й знов на мить лишу свої сліди.
Й знов на манівці зведе й завіє
доленька мене в далекий край.
Й знов на вічність мить забронзовіє...
Серця мого, туго, лиш не край.
Та мене негодам не подужать,
стрижень мій життю не підточить!
Їду я по щастя на Побужжя,
потайки від себе, в снах, вночі...
© Сашко Обрій.
26.04.24
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1053239
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.12.2025
Просто в школі вчитись не бажав.
З юності, як батько, дід і прадід
бачив, що в житті його межа –
праця шахтарем в Червонограді.
Чітко, від дзвінка і до дзвінка,
сорок років – наче кріт, в забої.
Як звільнявсь, сльоза текла гірка.
Він ішов й епоху брав з собою...
Праця – то й уся його любов,
до відказу м'язів й болю в спині!
Він – простий трудяга, Губка Боб,
що у комунізмі бачив стимул.
Втім Союз на шмаття розчахнувсь.
Пенсія – піщинка в мікроскопі.
Жінка – вшилась... Він мотав на вус
всі удари долі і турботи.
Ні, не лив намарно слів і сліз!
Горе проковтнув, скурився, спився.
І загуркотіло під укіс
все життя, встромивши в спину списа...
Губка ж Боб ще й досі топче ряст –
не пірнув з однолітками в Лету!
Не злякавсь гріхів, не впав в маразм.
Смажить зі щурів товсті котлети.
Згорбився, та вижив попри все!
Він – життям покоцаний мужчина.
Посіріло, зморщилось лице
із мішками правди під очима...
З рота звис похнюплений бичок.
Усмішка втікла, надувши щоки.
Він котлети смажить круглобокі
й сповіщає нас – мовляв "все ок" –
поглядом скляним, червонооким...
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1053238
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.12.2025
Я розправлю гордо пишну гриву
і поважним зробиться лице:
в мене виступав на розігріві
пан священник із УГКЦ!
Коїлося це в Червонограді,
що зберіг шахтарський колорит.
Губці Бобу завжди тутки раді
набожні місцеві школярі!
Пригадав про "ідоли бісівські
пращурів-поганців" панотець.
Про пропагандончиків російських,
і про вбивцю-Каїна... Капець! –
Що ж, виходить, ідолом дитячим
став агент бісівський – Губка Боб?
Отче, зА що правдою віддячив
ти мені прямісінько "у лоб"?
Як мені тепер із нею жити?
В очі як дивитися собі?
Губка Боб вас любить, тільки ж, діти,
ідола із мене не робіть!
Набожні, задерли навіть птички
дзьобики і очі догори.
Шепотів місцевим пан Шептицький
щось, що вголос ще не говорив.
Певно, щось про ідолів "червоних",
чи таких, як нині – Губка Боб...
Тріпотів, мов прапор, львівський ґонор.
Вирячивсь на все це в шоці Бог.
Я ж – трудар сумлінний, не нероба!
Хоч зі сміху й "плющило" чорта,
як на розігріві в Губки Боба
пан священник проповідь читав...
© Сашко Обрій.
* випадок із мого життя, так як нині я працюю дит. аніматором і граю Губку Боба.
Нещодавно перед і між нашими виступами (вистава "Губка Боб і смурфіки") на честь тижня духовності в школі Червонограда священник УГКЦ читав проповідь.
Інша гілка сюжету - це жителі Червонограда, які зайняли позицію "баба яга проти" і вперто не хочуть позбуватися більшовицької назви міста, б'ючи себе в груди, які вони щирі патріоти. Аж потрапили в пропагандистський сюжет каналу "Россия 1" зі Скабєєвою.
22.04.24
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1053179
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.12.2025
Такий, як всі, я - зовні, та всередині - новатор.
Я переймену-
переймену-
перейменуватор!
Збиваються старенькі піонери в темні зграї,
а дупці в них, немов склади ворожі, підгорають.
Із ними – їхні ідоли червоні ерегують,
та я не реагую, -реагую, -реагую!
Пердять червоногради й павлогради, ніби "Гради",
смердять на всю країну – і на то немає ради!
Але міцні горішки в депутатів ВерхоРади,
тож нині комуняцькі не пройдуть уже паради!
Хоч вати більшовицької у нас багацько ще є,
та голка переламана в яєчку у кощея!
Ми дуже всіх вас "любимо", та слухати не будем,
комуно-більшовицько-всепропащії іуди!
За стягом синьо-жовтим віднайдемо вас усюди.
Можливо хоч з онуків ваших будуть врешті люди.
Потуги ваші й скрєпи не працюють в нашім часі,
в якій би не приходили іудо-іпостасі!
Кінчайте вже свої комуно-бл*дськії дебати,
ви встигли вже конкретно нас усіх підза*бати!
Хоча однов ногов ви лежите давно в могилах,
з собою прагне молодь затягнуть стареча сила.
Своє вже віджили, тож дайте нам тепер пожити –
ідіть в куточок тихо за совком ревіть-тужити!
Не вернеться трухляве – все заграє по-новому!
Тому, немов щури чи таргани, тікайте з дому:
не місце в нім душнілам і мерцям-комунозомбі!
Хіба що разом з пилом під замком в музейнім фонді.
Тож скільки не волайте, не метляйте прапорами,
даруйте: час минув ваш, всесоюзні ветерани.
Гіменце залітає на черговий вентилятор.
Залазьте на гілляку чи подалі йдіть гуляти!
Виповнюється нині сотня років, "дуралеї",
як ленін ваш відкинувся й усоп у мавзолеї.
Не варто в 21-ше, ще незаймане століття
тягнути ваше трупне більшовицькеє лахміття.
Такі, як всі, ми – зовні, але кожен з нас – новатор,
тому на перепоні в нас не варто поставати!
Тож як би не звивалася в судомах совковата,
нам вдасться
в хвіст і в гриву всіх вас
перейменувати!
© Сашко Обрій.
21.04.24
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1053178
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.12.2025
Ти одна – немов наложниць бригада.
За тобов, мов за стіною, живу.
Найрідніша ти моя кібербаба!
Я ніколи не захочу нову!
Спритна домогосподарка й ґаздиня.
Лиш тобі – букети кібертроянд!
Кіберусмішка твоя – надгостинна.
Кіберпостать надтендітна твоя!
Нас рутина не заїсть, згубний побут.
Ти є золотце, тому ай лав ю!
Ти – покірний, мовчазний баборобот,
на плечах своїх тримаєш сім'ю.
Найтурботливіша в світі матуся
наших спільних, любих кібердітей,
бо виховуєш ти їх в кібердусі
у моралі й дисципліні... І те,
як ти дивишся на них ніжним оком,
викликає в мене захват, любов.
Закохався в тебе я ненароком.
Вік тепер в коханні жити з тобов!
Ти була така як всі – голограма.
Я на сайті завантажив тебе.
Не бентежиш мене, гола, ні грама.
Твоя талія і груди – зе бест!
Вправно зібрана була на заводі,
за замовленням моїм, десь за рік.
І тепер мене щодня ти "заводиш":
найщасливіший з тобов чоловік!
В голові твоїй гудуть мікросхеми,
як по маслу ходять шестерні й ми
із тобою у стосунках ростемо,
з літа – в літо, від зими – до зими!
Ми – міцна і дружна кіберродина.
Хоч поки що я – земний чоловік.
Кібержіночка моя ти єдина!
Цілуватиму тебе цілий вік!
© Сашко Обрій.
19.03.24
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1052864
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.12.2025
Рядова працівниця "Кебаба",
та ще галицька ти сексі-баба!
І п'янить, і зове твоя зваба.
Я закляк – нерішучий незграба.
Бачу вигин твого силуету
й чую в крилах нову силу лету.
І тремтить в твоїх руцях котлета,
мов отвердла уява поета.
Шлю тобі я за натяком натяк.
Що це – флірт чи "мороз"? Губи надять.
Але я тобі тут не Монатік!
Дай конкретніше парубку знати...
Чуєш? Серденько тиждень як в'яне...
Ти зі щік мій украла рум'янець!
Десять років як вегетар'янець,
та вчащаю в "Кебабчик" твій явно...
Тиждень ллються про тебе куплети,
як ти ліпиш звабливо котлети.
Ти ж мовчиш, мов німа спірохета...
Ну й ліпи собі далі котлети!
Капризуй і фліртуй собі, бався –
я вже вдоста з тобов "на..бався",
але знай: на тобі я не здався –
вчора поруч відкрилась "Кебабця".
Там досвідчена пані Дорота.
Не кладу їй свій пальчик до рота, –
бо голодний до буйних еротик,
по плече проковтне його
ротик...
Покладу їй... котлетку-кебаба
й вірш, про те, що вона –
сексі-баба!
© Сашко Обрій.
17.03.2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1052863
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.12.2025
Вона – звичайнісінька дівка, ні-ні, не графиня,
не блігерка, не депутатка, така як усі!
Мисткиня хіба що... Зі стажем. Спілчанська... членкиня...
Хоча й не мажорка, та їздить завжди на таксі.
Від того, що кликали дівку усі як "членкиня",
не те щоб депресію, мала вона відчуття,
мов хтось – чи поет, чи філолог – колись її "кинув",
конкретно і безповоротно, на всеньке життя...
До дідька вар'янти "членючка", "членеса", "членциця",
"члениха" та "членка" чи інша така ж "дичина".
Прокотить Перун на своїй вогняній колісниці
усіх, хто із члена це слово завжди почина!
Чого ви ржете?
Чи вам видно, як дівці хєрово?
Безсилі молитва, таблетки, навушники й шлем.
Отож терміново придумайте іншеньке слово!
З поточного ж слова нарешті вже видаліть "член"!!!
Гляди, й засміється царівна тоді, несміяна.
Гляди, й розцвіте по-новому, пустивши ростки.
Смішними здаються суспільством придумані ярма,
коли розглядаєш приречені долі "членкинь"...
Отож, в наших силах вже зараз спинити знущання.
Давайте найкращих філологів, кличте сюди!
А всі, хто душею до "членів" приріс, на прощання
поплачте й одріжте. Згадайте своє дівування.
Хто ж проти – то ви ще як слід не наїлись "пи..ди"...
© Лесик Небокрай.
(він же Сашко Обрій)
09.04.24
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1052648
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.12.2025
Як бачу тебе, то на світі про все забуваю,
для мене в цю мить не існує нічого, лишень
в кабіні нічний силует твій, водійко трамвая.
На рейс із тобою не шкода ніяких грошей!
В цю мить, мов малюк, я цілком безпорадний, залежний
від волі твоєї, водійко, від рухів і дій.
Мов краб, що застиг на піску, розчепіривши клешні,
опісля прибою лишившись на суші твоїй.
Щоразу тебе я, мов книгу святу, відкриваю,
в просторім салоні – таємний нічний пасажир.
Мурахи по тілу збираю, водійко трамвая.
І чую, що знов перикард мій зненацька ожив!
Ти цілим трамваєм керуєш – це так сексуально!
Ці плечі, ця спина, завивка на косах твоїх.
Ти тиснеш приємно, даєш то на газ, то на гальма:
трамвай еротично трясеться із боку у бік.
Та кожна поїздка з тобою дається непросто.
Уява малює мені, після денних турбот,
що ти – мій квиток, ну а я – твій жагучий компостер,
який нетерпляче спішить проколоть твою плоть.
Здається, що вічність поїздка з тобою триває.
Хвилююсь, коли на кермо налягаєш грудьми!
Ти – травма моя, мій неспокій, водійко трамвая.
О, мите прекрасна, стривай!
Ніч співа: баю-баю...
І в сутінках Львова удвох розчиняємось ми...
© Сашко Обрій.
08.04.2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1052647
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.12.2025
Злий фатум причаївся, мов грифон:
вистежував, винюхував – не кракав.
Дала в плече.
Сховала мікрофон.
І крапка.
Та я поставив кому й штурхонув
тебе, дебелу, грізну й пацавату.
Усе: кар'єра, імідж – на кону.
І срати.
Вчепившись в патли, в боки, в кадики,
ми борсались завзято на підлозі.
В дурдом тебе віддав би залюбки.
І бозі.
По той бік ширми – зала, дітлахи,
в очікуванні свята й Губки Боба.
За ширмою ж клекоче бій лихий.
І злоба.
Та факт лишився фактом: ми таки
лишилися живі, вціліла й ширма.
Любов твоя – злі факи, й матюки –
настирна...
За мить – мій виступ. Де ж мій мікрофон?
Я – Губка Боб. Пішов зворотній відлік.
Знайшов твій сховок. Ти ж і є – грифон!
І підлість...
Синці, матюччя, факи. Ти пішла...
Та як не сумувати за тобою?
Бо що ж то за любов, яка далась
без бою?
© Сашко Обрій.
04.04.2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1052590
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.12.2025
У світі людському, як завше – стрибки й перекоси.
Нервовий Творець вболіва за щасливий фінал.
У світі – війна, а у Львові цвітуть абрикоси.
Кінець ощасливить, питання: яка лиш ціна?
Та нам не в новинку наосліп брести за Мойсеєм,
щоб знову онуки забули науку небес.
В цім віці для щастя нарешті у нас майже все є!
Бракує пророка, щоб, нами ж убитий, воскрес...
Простий же нарід від "получки" живе до "получки" –
глобальні питання його не займають ніяк.
Жить можна, аби не дійти лиш завчасно до ручки,
сапаючи грядку "квартира, робота, сім'я".
Все скінчиться добре... колись... та радіти зарано!
Ще нами в гарячці не раз буде випито бром.
Крізь око новин обернулось життя в мелодраму,
де в центрі сюжету – змагання між злом і добром.
В чеканні розв'язки, у титрах малюється: "Скорше б!"
Добро? – Переможе... напевно... питання: коли?
У Львові за планом – весна і цвітуть абрикоси.
А решта заметів? – То ми із думок намели....
© Сашко Обрій.
02.04.2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1052589
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.12.2025
Є в світі одоробла, є незграби
і крупногабаритні є жінки,
ти ж – не така, тендітна моя бабо,
нічний дожор не давсь тобі взнаки!
Бо в тебе ще з дитинства – яма шлунка.
Хороший маєш ти метаболізм!
Хоч много поглинає твоя лунка,
та ти – струнка й тонка, мов верболіз.
А десь цистерни, діви-бомбовози
товчуть і чавлять бідних мужиків
тілами, що партнери "не вивозять",
ти ж – від усіх найтонша у житті!
Куди не глянь – тристулкові комоди.
В маршрутках – тиснуть грузні тілеса.
На колобків вернулась грізна мода...
Лиш ти – моя ребристенька краса!
Такою і лишайсь – не поправляйся!
Роздавшись вшир, спричиниш повний крах:
ні, не боюсь, що ти роздавиш яйця.
Та як тебе тоді, о сонце ясне,
носитиму по світу на руках?
© Сашко Обрій.
28.03.24
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1052454
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.11.2025
В усі кутки, де всілись рускі "вані",
прийшла блага, для "вань" невтішна, вість:
чергова хвиля перейменування
накрила вщерть скелети совко-міст.
Там скрізь витав, де руско-ватно-ковзко,
імперський дух вождів-царів-примар.
Тож тріумфуймо: над Новомосковськом
узяла верх відроджена Самар!
Ти ж прокидайсь, нац. пам'яте, пригадуй,
ким ти була і ким ти є тепер!
Нарешті став козацьким гордим Гардом
мій рідний дім, а "Южик" тихо вмер!
Бо ти не спав, народе мій, ти діяв! –
хоч не увесь, а тільки "сіль землі".
Із небуття постав козак Матвіїв,
а Павлоград, мов цар, упав, зомлів.
Та попри всі палкі ідейні стички
(ще в головах не виздих комунізм!),
пробився несподіваний Шептицький
крізь пролетарський непролазний ліс.
Червоноград же маревом розтанув,
немов жахливе сниво шахтаря.
"Червоний" світ в агонії останній
беззубо б'ється, втративши заряд.
Розслабся врешті, впертий комуністе,
і кулаком в екран не калатай.
Бо відтепер твоє паплЮжне місто –
престижний порт на ймення Аненталь.
В епоху змін ніхто їх не уникне –
ви хоч на крик весь світ перетворіть! –
Рече епоха слово непохитне.
Цим словом стали браві Броварі!
Що ж, Первомайську? Буде з тебе Орлик?
Чи Богополь тавро "совку" знесе?
Чи стане Соколами, чи ніколи,
колись – козак, сусіда-Вознесенськ?
Та в морі правди все чуже потоне
або згорить від люті і пихи.
Куди не глянеш – всюди наш топонім!
І стрімко гине вражий світ лихий.
Розберемо, мов ровер, на частини
УРСР протрухлий апарат,
з нових частин зберем нову країну
без раші, без вождів і октябрят.
© Сашко Обрій.
24.03.24
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1052453
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.11.2025
Перевернувсь в труні Шептицький.
Хоч спалось затишно – та ні! –
бо ж перебігла чорна кицька
шахтарську вулицю в ту ніч.
І, вже й сама цьому не рада,
шугнула в сховок стрімголов
від злих містян Червонограда, –
їх Комітет ВР зборов!
Від люті здуті і черлені,
а від вугілля – чорні вкрай!
Бо заповів колись їм ленін
комуністичний теплий рай.
Хоч перші ідола звалили,
лишивсь навічно він в серцях!
Світ змін, холодний і немилий,
ще більше зблід на тлі Отця.
Червоноградці – вірні звичці.
А що Шептицький? Плаче? Рже?
Чи буть в труні, чи на табличці –
йому байдуже певно вже...
На тлі консервних мас "червоних"
йде краєзнавчий батальйон:
він розвернув не тільки коней –
за Кристинопіль другий фронт!
За мить противники поляків
на нуль помножать їхню роль!
Загрузли в сутичках вояки:
"Чи Кри-, чи Хри? Чи -піль чи -поль?"
Аж тут, на цій високій ноті
в чиїйсь вродилось голові:
"Перейменуйте в Христинопіль –
на честь Христини Соловій!"
І знову срач пішов по колу
і прокотивсь по шахтарях.
Ген, одне одного футболять
знавці знавців в коментарях.
Так й не дійшли містяни згоди,
окрім "лишити все як є".
Тож Комітет приборкав гордих –
лишив "червоних" без яєць.
Узявсь за голову від тиску
пан привид знічений, Андрей,
оголосив на ринзі брейк
й табличку з назвою "Шептицький"
прибив сам Бог, узявши дрель.
© Сашко Обрій.
23.03.24
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1052371
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.11.2025
Срач котився за срачем.
Мала купа – дайте ще!
Срач круглів, мов сніжний ком:
українці крапка ком.
Вогник бунту не зачах:
він розбігся по срачах.
Як до дій не годен – знач'
учини диванний срач!
Сублімуй увесь свій гнів,
все гівно минулих днів,
що струмує із башки
й назбиралось за роки.
Срач іде! Всім решта – цить!
Хай Вкраїна повисить
над безоднею епох, –
підіпре плечем нас Бог.
Пересратись з усіма! –
важливіших справ нема.
Шмата. Бик. Тореадор.
Віз зі скриньками пандор.
Ділом нам займатись лінь.
Краще дай адреналін!
Дай юрбі свіженький мем,
кілька жмень гарячих тем.
Обмусолимо до дна
Соловій і Жадана,
хто, кого, за що тримав.
Більш проблем у нас нема!
А на днях порушив піст
срач про свіжі назви міст.
Не годуй нас цілий день –
дай посратися лишень!
Ми вже більше зі срачем –
не збіговисько нікчем,
а експерди хоч куди,
тож сиди і не гунди.
Срач – це ліки від турбот.
Срач – це наш народний спорт.
Стало сумно на душі? –
Пересрімось, твариші!
© Сашко Обрій.
22.03.24
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1052370
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.11.2025
В буджацький степ прийшла весна-незграба.
Збудила й бабаків, що вже в степу
стовбичать, ніби половецькі баби,
й на сонці свій іржавий гріють пух.
На кого задивилося, бабацтво?
На ворога чатуєш? На тепло?
Доба на вік твій випала зубаста.
Хоча й епох добіса натекло
звідтоді, як бабацькі аксакали
в часи античних воєн, давніх лих
ще половців на творчість надихали:
на баб в німій задумі, кам'яних.
Пройшли часи Аврелія й Атілли.
Ногайці відступили за Буджак.
Тепер ось ви отут закам'яніли,
де пролягла невидима межа
між давнім і теперішнім героєм,
між тим, що впало ниць та пнеться ввись.
Ген встали бабаки між ковилою
і простір пронизав тривожний свист.
© Сашко Обрій.
20.03.24
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1052312
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.11.2025
Все коротшає відстань між нами.
Я – мультяшний герой і мене
з ніг збиває дитяче цунамі.
Божа кара прийшла й не мине.
Захлинаюся хвилями слави,
мов старенький дірявий баркас,
Я – заручник скаженого сплаву.
Це – життя. Без казок і прикрас.
Б'ю на сполох: "Агов, Афродіто!
Спінь водойму і винеси в штиль!"
Зусібіч підбираються діти
і стискається коло із хвиль.
Натовкли – аж в очах сизо-сизо...
Мов воли зголоднілі, ревуть
схарапуджені зграї харцизів!
Мить – і голову з мене зірвуть.
Не здолав би навалу цю Усик,
дременув би і сам Вірастюк!
Я ж тримаюсь, – нескорений Смурфік.
І тримається в роті матюк.
За язик ухопився міцненько
і не ладен зірватися з вуст!
Ти у світ привела мене, ненько,
щоб у ньому, мов дуб, я загус.
Щоб, крислаті розправивши плечі
і напруживши м'язи усі,
повиносив на берег малечу,
щоб отверднув – не збивсь на кисіль.
Тож в останній шаленій напрузі
обернуся у Халка за мить.
Я вас завжди любитиму, друзі!
Хоч тепер після вас все болить...
© Сашко Обрій.
19.03.24
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1052311
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.11.2025
Це все сон. Ми спимо. В окулярах 3-D.
І ніхто, окрім нас, нас будить не прийде.
Нам наснилось дитинство і юність, і все,
що тепер нас у завтра нестримно несе.
Це все сон. Ми загралися надто в людей.
Ця стара кінострічка вже вічність іде.
І ніхто не зупинить її, окрім нас.
Та ми надто заснули в цім сниві для мас.
Тут немає нікого. Лиш ти є і Бог.
Та й тебе не існує по суті тут, бо
це все Бог, що заснув, Бог, що дивиться сон
і з тобою життя твоє зрить в унісон.
Ці міста, ці країни, ці війни, ця жесть –
це все доброї волі Заснулого жест.
Хоч не бракне вві сні цім жахливчиків, все ж
є багато й краси і немає в нім меж.
Є і добрі новини (окрім "про війну"):
ти не просто глядач – ти творець свого сну.
Та активно впливаєш на весь цей процес
лиш тоді, коли сам пам'ятаєш про це.
Ця реальність – це сон, і реальний, і ні.
Віртуальна ж реальність – це сон уві сні.
Всі думки несвідомі – також наші сни.
Хочеш? Ні? – Ризикни: спробуй їх прожени!
Розлетяться-злетяться, немов кажани
і занурять ще глибше тебе в свої сни.
Та якщо вже ми в курсі, що всі тут спимо,
усміхнімось, бо все це – безглузде кіно.
Дуже близько прихована камера, бо
нас на плівку знімає, примружившись, Бог.
© Сашко Обрій.
17.03.24
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1052222
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.11.2025
Ниви мчали під вершником й попід конем,
бронзовіли вгорі понад ними
ребра й вим'я корови, підсвічені днем,
і сріблилася зорями спина.
Та уперто не брався коров'ячий сон,
впились в небо півмісяцем роги:
вершник з'явиться – стріне його молоком,
щезне – знов виглядає з дороги.
Так минали віки, а корова і степ
все вояку чекали обоє.
Й вік за віком новий зголоднілий аскет
повертався до вимені з бою.
Сонце гріло терпляче вояку й коня.
Зорі в сон проводжали піснями.
Світ по колу крутився і біг не спиняв
між походами, вим'ям і снами.
Кінь без вершника якось вернувся з боїв.
Покотилися сльози в корови.
Загучали тоді сурми суму її
і світанок плачем розпороли.
Не журись, годівнице, дійницям твоїм
довго в сиротах не порожніти!
Вершник зіркою сяє мільйонам створінь,
замість нього ж – прийдуть його діти.
Із сонцями ранковими замість ікон
на чубах, на щоках і на конях
будуть жадібно пити твоє молоко,
кожен всміхнений, дужий, мов сонях.
Вечір бронзою вершника в полі залляв.
На чолі – стигле сонце-корона.
Мов з ікони зійшли воїн, коник, земля,
місяць, зорі, і вим'я, й корова.
© Сашко Обрій.
15.03.24
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1052221
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.11.2025
Вірше мій рідний, почуй і затям:
навіть в часи найтемніші
стверджуй удячність і радість життя,
будь за страждання повнішим!
Інші в рядках будуть славити смерть,
воєн скривавлений обрис.
Ти ж у майбутнє свій зір розпростер,
світлий плекаючи образ.
Люд надихатиме кров і вражда,
враг-маніяк тупуватий.
Грузнути будуть в болоті страждань,
болем хмільним упиватись.
Будуть писати про пекло боїв
деталізовані звіти.
Хай же той сум, що у вірші моїм,
завжди лишається світлим!
Будуть повсюдно поети і ЗМІ
множити біль і страждання.
Стань же, мій вірше, вершителем змін,
в краще майбутнє жадане.
Простір, важкий від гарчання й ниття,
згусне до лінії стегон.
Божого задуму неприйняттям
втішиться скривджене его.
Вірше, не дай же в найважчі часи
в серці страхам панувати!
Серцю, я знаю, мені не даси
зовні шукать винуватих.
Вірше, ти скорчивсь на битому склі,
хмурий, заплаканолиций.
Не уподібнюйся ницістю слів
лиш до невігласів ницих!
Скільки б не вилізло темряви з них,
хто чим багатий – тим радий.
Вірше, благаю, щоб в муках не зник,
вірі у світло не зрадив!
© Сашко Обрій.
11.03.24
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1052189
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.11.2025
Дух Гарду, мов локомотив,
збудивсь зі сну, задав мотив,
всіх "мєсних" Гардом "загардив"
і раптом сталось восьме з див:
Верховна Рада взяла меч
і стяла змію кумпол з плеч!
Сконав совок, отруйний гад.
Де був гадЮжик – виріс Гард.
Та в Южик, ще до цих подій,
на поміч гардівцям в біді,
спустивсь незримий Гардаджій,*
дав бій завезеній орді.
За вухо чуба закрутив,
над Бугом люльку закурив,
сів в медитацію, застиг,
розтав, і слід його простиг...
Та все ж, нікуди Він не зник.
Він всюди: в скелях мовчазних,
в серцях у гардівців всякчас.
Дух Гарду – в кожному із нас.
© Сашко Обрій.
* гардаджій – «майстер, який робить гард».
10.03.24
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1052188
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.11.2025
Життя – химерна казочка, хвороба,
де кожен обирає час і роль.
Ось я на сцені граю Губку Боба,
ти – смурфіка, твій друг – потворний троль.
Ніхто не вмре у п'єсі цій від суму,
і доки нас на цвинтар не знесуть,
ми міцно приростаєм до костюмів,
забувши стрімко справжню власну суть.
Нас корчить від страждань, товче, ламає,
то сміхом заливає, то слізьми.
Засмоктує в безодню хитра Майя,
штовхає в світ ілюзій та пітьми.
Спливають Черчилль, Хлодвіг, Марк Аврелій,
Далі, Да Вінчі, Моцарт і Шекспір.
Фрактали, голограми, акварелі
формують світ, свідомість, кругозір.
Всесвітня карусель із діафільмів,
пістрявий гамірний калейдоскоп.
Нью-Йорк і Лондон, Токіо, Афіни.
Спинися, мить! Немає кпопки стоп...
В цій грі з безсилля часом хочеш вити.
Від злетів та падінь в очах ряхтить.
Та з гри лиш одиниці зможуть вийти.
А решта – спить, роззявивши роти.
Замок давно закис і заіржавів.
Давно від гри загублено ключа.
І ось все знову: коні заіржали,
завівсь двигун, пішов по колу час.
Нові – сюжет, вистава, час і спроба.
Всі ролі розібрала знов юрма.
І знову я – в костюмі Губки Боба.
І знов ми є, і знову нас нема...
© Сашко Обрій.
08.03.24
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1051988
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.11.2025
Задовільнити комизливу кому
ще не вдалося донині нікому.
Об закарлючку, мінливу, зникому,
кожен зі школи набив ще оскому.
То понапічкують ком, до огиди,
то улаштовують акт комоциду.
Кличуть її через раз, на свята лиш,
щоби на лайку їй ком не зосталось.
Зради з крапками, коханець-апостроф, –
словом, з людьми жити комам непросто.
Голі пробіли, розпусні двокрапки.
Як не накласти на себе тут лапки?
Втім, вже наклали лапки, мов кайданки,
знаки питання, немов коменданти,
скрізь обступили, "де кома?" – питають.
Десь від біди шугонула подалі.
Люди - такі уже люди... Аж нудить.
Кому не хочуть відчути, іуди.
Правила вчити для них – та ще напасть!..
Бачиш? – Беззубий, ошкірився надпис?
Важко без ком йому фрази жувати.
Правлять студенти бадьорі дебати:
"Стратить не можна помилувать кому!"
Нікуди дітись. Сказали: виконуй.
Як лиш без коми наказ зрозуміти?
Вчувши недобре, ховаються діти.
Комо, ніколи тебе я не скривджу:
ти ж бо в житті сформувала мій стрижень.
Буду тебе пам'ятати до скону.
В рамці повішаю, наче ікону.
Безліч разів рятувала мене ти
там, де найближчі здали б за монети.
В штучну, незатишну роботоеру
гріх шкодувати на коми паперу!
В сиротах точно я їх не залишу:
комами вдячно заповнюю тишу...
© Сашко Обрій.
06.03.24
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1051986
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.11.2025
Одні – в екстазі, інші – в горі
(ні, це не дотеп і не жарт!):
нам на макітри гепне скоро
дебелоплечий, моцний Гард!
Когось розмісить він, мов тісто,
комусь надасть сталевий гарт,
бо вже розбух завбільшки з місто –
безкомпромісно слушний Гард!
Когось застане він зненацька,
а хтось чекав не перший рік.
Та Гард прийшов зірвати маски,
з човна прогнати тьму щурів!
Бо в нім сидять коріння й гени,
які чужинець не збагне.
Тому і вабить, незбагненний,
монументальний Гард мене!
Тому і бісить він заброду,
що не проріс тут корінцем,
і байстрюка: зцуравсь-бо роду
і плюнув пращурам в лице.
Та Гард в дорозі вже, – несеться,
розтявши простір, мов болід!
Від щастя й щему стисло серце.
Якщо ж вам боляче – боліть!
Хай біль цей випече все зайве –
клубок ілюзій та неправд.
Відчують Гард серцями зайди
чи к чорту звітряться між трав!
Мов снігова, стрімка лавина,
все зайве й штучне Гард змете:
когось знесе до половини,
хтось – все загубить, як на те.
Хтось повноту буття набуде.
Когось підкосить не на жарт!
Вже не до жартів, "добрі люде":
негайно, навстіж затхлі буди! –
за мить усе просочить Гард.
© Сашко Обрій.
02.03.24
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1051959
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.11.2025
Тріщить по швах совєцький голем.
Систему плющить не на жарт!
Я став маленьким Чорноволом
для тих, хто знав і вірив в Гард.
Двигтять совєцькі стелі, стіни,
кріпацькі кришаться мости!
Левко Лук'яненко покійний
на небесах сльозу пустив.
Не про регалії та славу
словами стелиться мій вірш:
про те, як Гард ми знову склали
зі сподівань людських і вір.
З життів полеглих побратимів,
що склали голови в бою,
що захищали Гард живими
і честь не зрадили свою.
"О, боже! Ґард! Какоє ґорє!" –
забули "вату" запитать!
Біжить топитись в Чорне море
місцевий "модний" депутат.
Земля з-під ніг ждунів уральських
біжить світ за очі!.. Авжеж:
коли в штани як слід усравсь ти,
то вже нікуди не втечеш.
Арьот юрба пенсіонерів
(аж стихла "мать сыра земля").
Аруть нащадки піонерів,
"што всьо пастроілі с нуля".
Прокльони сипляться і мати,
в очах яріє кровна "мєсть".
Бо не вдається пацаватим
уже "аставіть фсьо, как єсть".
Стара посипалась картинка.
Рідненький Южик відстогнав.
Пішов на дно, мов Атлантида,
в свою глибоку, теплу Нав.
У Лету канув... Гарду ж – бути!
Бо лохторат ваш проколовсь,
де патріот "пєрєобутий"
хова насподі триколор.
Останній зойк обрушив голем
на степ, на Гард, на Буг і... впав.
Ваш "Пі-ськ"*, він виявився голим.
Ми ж надихались Чорноволом.
Тож славтесь, Гард і В'ячеслав!
© Сашко Обрій.
* Пі-ськ – скорочено від "Південноукраїнськ".
23.02.2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1051958
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.11.2025
Господи, дай мені сил, щоб почути себе,
слухати й чути щодня, що кричить мені серце!
Дай мені сил і мільйонам таких же сердець –
Віру в собі віднайти, в шумі й мареві сенсів.
Не скам'яніти від страху лихої нужди.
Врешті протерти замилені очі і вуха.
"Дій же, – кажу собі, – йди і не бійся, не жди!"
Боже, навчи мене бачити інших і слухать.
Боже, навчи мене радість у серці нести!
Боже, не дай у моменти безсилля втонути
там, де підірвано навіть найменші мости,
у чорториях невігластва, злості та смути!
Знаю, ти поруч, ти ближче, ніж я уявляв.
Бігти не треба кудись, щоб тебе відшукати!
Ти у мені через серце говориш, ти – Яв,
в буйній палітрі Природи, живий і строкатий!
Серцю, в зневірі й невір'ї не спи, мов манкурт!
Світ збожеволів у шалі сліпої гонитви,
сам по спіралі загнавсь у безвихідний кут...
Лийся, ярій же, гучи, моя юна молитво!
Вір в мене, Господи!
Батьку, я – вірний твій син!
Навіть тоді, коли світ весь у мене не вірить,
світлом осяй, наче сонце – доранішню синь.
Ти ж бо – Любов без умов, безкорислива й щира!
© Сашко Обрій.
20.02.2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1051888
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.11.2025
Чи коїлось те наяву, чи наснилось мені
(таке час від часу буває в людей з перепою),
що весь інфопростір з усіх соцмереж гомонів:
"Зеленський присвоїв Обухову статус героя!"
Розчулено, з гордістю в голосі мовив гарант,
порвавши на клоччя усі українські етери:
"Це дуже потужно – "Обуховом" зад підтирать
й назватись на честь туалетного супер-паперу!"
"У місті такому самі лиш герої живуть!
Шановні містяни, дозвольте потисну вам... гузна!
Це наш паперовий Лас-Вегас, це наш Голлівуд!
З Обуховом наша країна в лайні не загрузне!
А потім додав (чи наснилась йому вся та муть? –
таке час від часу буває в людей з перепою):
"Коли ж Кохавинкою місто деінде назвуть,
тоді без образ: розкізячим зухвальців артою!"
© Сашко Обрій.
20.02.2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1051887
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.11.2025
Гучно в скроні бухав, бухав,
відганяючи злих духів,
закликаючи "Обухів",
обісратись грізний страх!
Втім, обухівська структура
для тонких натур – тортура,
цей папір – для товстошкурих,
для жорстких мужицьких срак.
Багатьом в нагоді стане,
заживляє хворим рани,
пострадянський, грубий, сральний.
Лиш його завжди я брав,
на завод йдучи й на цвинтар.
Вдвічі важчий (на хвилинку!)
за тендітну "Кохавинку".
Майже 200 грам добра!
Сорок літ з папером разом –
якість, витримана часом!
Багатьох схопив маразм
із перших користувачів.
Та коли чітка потреба –
много розуму не треба,
не судоку це й не ребус:
відмотав, підтерсь, – в архів.
Він покращує реальність,
в чистоті тримає анус,
я без нього не зостанусь,
бо "Обухів" – це любов!
На усе життя і більше
(бо й в труні із ним тепліше!).
Лісом, пращурами дише,
повертає до основ.
Із самих азів, і буків
він несе палітру звуків.
Хай живе рулон "Обухів"
у легендах і піснях!
Знають це дорослі й діти,
що не варто довго бздіти,
лиш його відкрийся світу,
в туалет торуй з ним шлях!
Тріумфує чистий анус!
Я папірні низько кланявсь.
І рулонами свій "Ланос"
навантажив до країв!
Ти ще той пустун, "Обухів" –
вщент фантазію розбурхав!
Ну а ще тебе, братухо,
в ковбасі весь рід мій їв...
© Сашко Обрій.
18.02.24
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1051818
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.11.2025
Сорок кілограмів туалетного паперу
я від "Кохавинської папірні" заробив.
Нині розумію, що життя ще все попереду,
сповнене запаморочних див!
Виросте віднині і вага моя в суспільстві,
й прямо пропорційно – особистості об'єм.
Сорок кілограмів "туалетки" – це успішність:
всі рекорди й рейтинги поб'є!
Мов у шоколаді, все в папері: килим, ложе,
все життя і восьмий поверх мій!
Сиплеться на голови щасливим перехожим
дар небес: папір кохань і мрій!
P.S.
Бідність відтепер від мене геть прибрала ратиці
і гайнула ген за небокрай.
Головне – від щастя лиш тепер не обіср@тися,
запірнувши в паперовий рай!
© Сашко Обрій.
16.02.2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1051817
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.11.2025
Уявити світ прийдешній спробуйте.
Зовсім трішки ще часу мине –
все за нас робити будуть роботи.
Потім ще згадаєте мене.
Цілу вічність можна продивитися
на вогонь, на воду і на те,
як працюють роботи, що витиснуть
нас з робіт чи рабство з нас пусте...
Ера технологій не спиняється
і лише нарощує свій лет.
Пристібайте ременями яйця:
за штурвалом – штучний інтелект!
Скільки тут не самовдосконалюйся,
скільки на роботах не потій –
фалосом прочистить нам аннали всі
всемогутній чатик GPT.
І нічого з цим уже не зробите.
Як не маєм впливу – нащо стрес?
ШІ – так ШІ. Що ж... Роботи так роботи!
На житті не варто ставить хрест.
Варто з оптимізмом подивитися
під кутом інакшим на життя.
Варто в те, що маєм нині, влитися,
як нема в минуле вороття.
Нащо так роботами ся гробите?
Сум жере, зневіра? – Не біда! –
Помилуйтесь, як працюють роботи,
як горить вогонь й тече вода.
© Сашко Обрій.
14.02.2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1051756
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.11.2025
Не був я зроду боягузом.
Жахав на цвинтарі примар.
Левка Лук'яненка за вуса,
ще бувши пуцьвірком, тримав.
Міцним горішком був у школі.
Лупив зухвальців-школярів.
Поки тебе на видноколі,
на стадіоні не зустрів...
Ти прудко бігла, наче кішка.
Не зупиняй сідниць, молю!
Невинна вранішня пробіжко,
ти вкрала голову мою!
Думок носилась веремійка,
гамселив пульс у стінки скронь.
Розворушила Вероніка
мою палку південну кров.
Стрімка фантазія інтимна
набрякла вшир, на всю губу.
У день Святого Валентина
тебе я подумки...
люблю.
То ти мене переганяла.
То я наввипередки мчав
і в розбрунькованій уяві
тебе згодовував очам.
Не сумнівайся ні хвилинки,
коли до тебе підкочу,
тобі вручивши "Кохавинку"!
Я весь тремчу, мов Пікачу.
І не відводь очей до неба
(за мить знайомцем стану вже!),
коли підкочують до тебе
такі елітні фаберже!
Почуй, як серце твоє нявка!
Цей шанс – єдиний на мільйон.
Пограймо ще в наздоганялки?
Що ж, стадіон – так стадіон!
© Сашко Обрій.
12.02.24
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1051755
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.11.2025
Над містом-супутником, містом-заводом,
де законсервовано літ п'ятдесят,
світило встає і світило заходить.
Бетонні коробки, три школи, дєтсад...
Ніщо не змінилось практично звідтоді, –
курсують автобуси, мір, труд і май.
Життя пролетарське тече на заводі,
що в небо загрозливо випнув димар.
Ставок-охолоджувач мирно парує,
світанок яріє над брижами вод.
Життя своє цінне розтрачуєш всує,
якщо не пішов працювать на завод!
І байдуже – атомка, ГЕСка чи ТЕСка,
чи шахта вугільна, чи доменна піч,
чи область Донецька, чи область Одеська, –
не в тому сам цимес, не в тому вся річ!
А в тім, що плекає містечко-супутник
уклад заводського життя, що п'янить!
Засмоктує, наче бермудський трикутник.
Дарує насичену сірістю мить!
Але головний подарунок – стабільність.
Десятками літ плине день бабака!
Заводу рідненького грізне гудіння
навіки у серці моєму гика!
А як же забути бетонні обличчя
рідненьких пропитих і злих заводчан!?
Ходіть, обійму вас, не бійтеся – ближче!
Не бачились вічність! Не вірю очам!
Повік не забуду тебе, мій заводе
(свій шлях трудовий на тобі починав!)
і місто-супутник, маленьке і горде,
що кличе в свою консервовану Нав.
У рай, де гаряча вода – із заводу!
В музей комунізму, що піку досяг!
Над містом-супутником сонце заходить,
і так ще, як мінімум, – літ п'ятдесят...
© Сашко Обрій.
11.02.24
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011130
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.04.2024
Ми з будинком здригались під гуркіт боїв.
Раптом погляд проникливий, мужній
із графіті настінного наскрізь проїв...
То дивився на мене Залужний.
Він вдивлявся крізь мене й безодню з тривог,
через смерті близьких побратимів
у прийдешнє, якого боявся сам Бог.
Генерал же вбачав у нім стимул.
Бачив сміх, Перемогу й повсталу з руїн
рідну землю, розквітлу, потужну.
Більш немає на світі таких Україн,
що викохує в серці Залужний!
Хоч благали вожді припинити вогонь,
до ганьби перемир’я схиляли,
та ніхто і ніщо не зупинить його,
не зламає його ідеалів!
Ані звільнення Криму, ні ворога крах
не зупинить ніхто і не зжужмить!
Бо бринить і буяє у всіх на устах:
«З нами Бог і отаман Залужний!»
Чітко знає і робить роботу свою.
На інтриги чужинців – начхати.
Бо ніщо не цінніше для нього в бою,
ніж життя і здоров'я солдата!
Бо у Нім, крізь рішучість та погляд-рентген,
через серце велике й крізь тугу
проступає козацький відроджений ген,
дух одвічний Великого Лугу.
В тілі ворога міцно застряг, наче цвях,
Перемоги намітивши контур,
крізь графіті підтримує віру в серцях,
так далеко від лінії фронту.
На погони зірки не збиває з орбіт,
не купається в світлі софітів.
Просто знає, що робить. Уміє робить.
Просто робить найкраще у світі.
Серед міста отямлюсь від гуркоту війн,
відпущу всі страхи осоружні.
Бо з графіті до мене всміхається він –
Генерал Перемоги
Залужний.
© Сашко Обрій.
06.01.24
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011044
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.04.2024
Ото нєфіг було язиком теліпать
про найнайсокровенніші з таїн,
бо в кишені твоїй телефон-телепат
причаївся й на вус все мотає!
Він сумлінно запише найменше слівце,
всі бажання й думки потаємні.
Хай твоє не дивується потім лице,
сто реклам прочитавши по темі!
Поки ти в нім, мов зомбі, сидиш допізна
і друкуєш свої есемеси,
бачить наскрізь тебе він, про тебе все зна:
всі твої інтереси й адреси,
все, що з мамою ви перетерли удвох,
чи з коханою – пошепки, в сексі.
Телефон більше знає про тебе, ніж Бог!
Тож на доленьку потім не сердься.
Твій спаситель мобільний, розрада твоя
й водночас гвалтівник твого мозку.
Ліпший друг нерозлучний, фейсбучний вояк
і розвідник підступний заморський.
ФСБ, ФБР, СБУ, ЦРУ?
Він працює й тоді, коли спиш ти.
Коли навіть в своїм туалеті я сру,
все прослушка невидима пише!
Коли десь забурчало у шлунку моїм,
захрустіло в ранковому тілі.
Навіть те, що візьму в супермаркеті й з'їм, –
зна шпіон нуль нуль сім, хитрий Штірліц!
Поки ви з цього вірша собі смієтесь,
прочитавши його з телефона,
телефон, вас обнюхавши скрізь, наче пес,
як облуплених зна, до мікрона!
Ваші час та увагу нахабно ковта.
Відбира найцінніше, мов гопнік!
Рабовласник, в якого є власна мета
і детальна про вас піднаготна.
Доки нас контролює штукенція ця,
то не вислизне жоден до Раю!
Отже, вам дочитавши цей вірш до кінця,
все швиденько з мобілки стираю...
© Сашко Обрій.
07.02.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009398
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.03.2024
Поки війна і віруси
вдиралися в реалії,
три складки жиру виросло
на талії в Наталії.
І це страшніша втрата, ніж
всі згадані баталії.
Бо як дефілювати між
мужчинами в Анталії?
Ходила по астрологах,
по бабках і цілителях,
кармологах, психологах:
"Зціліть від цилюліту їх,
три складочки на черевці!"
Аби в мужчин в Анталії
від пузіка, в істериці,
тверділи геніталії.
Серця щоб їхні танули
і гроші, мов по акції.
Та виявлялись марними
дієти й ліпосакції.
Ані молитва вишита,
ні масажер, ні батюшка
не в силах складки знищити!..
Наталочко, чи бачиш, як
твій страх очиці вирячив?
Змарніло біле личенько.
Три складки – то не вирок ще.
Три складки – ще не лишенько.
Всміхни лице заплакане!
Спинись! Не бігай колами!
В душі, а не під складками
краса твоя захована!
Хоча, брешу жорстоко я:
як пузо в складках виникло,
вночі лишай у спокої
бідаху-холодильника.
І годі жерти бургери,
немов не в себе, тонами!
Та, замість сну до другої,
дружи зі стадіонами.
Як зможеш з жором ладити
й повіриш в те, що чудо ти, –
ще за твої три складоньки
мужчини будуть чубитись!
© Сашко Обрій.
05.02.24
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007783
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.03.2024