Олександр Обрій

У ВАГОНІ МЕТРО

Нас  трясло  у  вагоні  метро,
мов  у  вені  відірваний  тромб.
Стрімголов  нас  у  темряву  ніс  
божевільний  маньяк-машиніст.

Нас  нещадно  чавило  людьми.
Два  уламки  кохання  –  це  ми.
І,  не  вірячи  в  жодні  дива,
трамбувальник  юрбу  трамбував.

Шаленіючий  потяг-садист
до  сидіння  два  тільця  притис.
І,  поставивши  долі  на  кін,
заіржав,  мов  пришпорений  кінь.

Із  вагону  людська  течія
нас  помчала,  сама  не  своя.
І  ревло  шумовиння  юрби,
нас  навік  розлучити  аби.

Попри  все,  ми  спливли  –  я  і  ти  –
на  поверхню  людської  ріки.
І  розбившись,  мов  піна,  об  нас,
щез,  у  плаванні  втрачений,  час.

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919261
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.07.2021

СОДОМ

Що  ж,  видно  й  щеневмерлики  «дозріли»,
ковтнувши  агресивний  плюралізм.
Права  й  свободи  стали  вседозвіллям.
«Содом»  й  до  нас  тихесенько  проліз.

Хоча  не  всі  традиції  повернеш.
І  всі  ми  живемо  в  буремний  час.
Традиція  далеко  не  модерна  –  
«цілунок  Леоніда  Ілліча».

Для  цього  много  розуму  не  треба:
взасос  пацан  цілує  пацана.
Дух  часу  просмердівся  в  модних  трендах.
Без  них  же  дійсність  квола  і  пісна.

Коли  ж  хлоп  хлопа  слинить  привселюдно
і  шматою-веселкою  маха,  
ідейний  люд  зустріне  це  салютом
(побий  же  їх  годинонька  лиха!)

Хтось  гавкне:  динозавр  заскорузлий!
Яка  різниця:  колір,  віра,  стать?!
Що  ж,  прапор  веселковий  вам  у  …руки.
І  з  ним  дітей  побільше  наверстать!

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919181
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.07.2021

ЛІСОСМУГИ

Мов  роки,  за  вікном  табунами  летять  лісосмуги,
зупиняючись  де-де,  в  перервах  на  села  й  міста,
на  вантажні  вагони,  немов  на  печалі  і  смутки,
що  в  перервах  між  радістю  суплять  чоло  і  уста.

За  вікном,  як  буває  в  житті:  де-не-де  полустанки.
Де-не-де  над  річками  й  шляхами  зринають  мости.
І  кортить  на  три  кроки  вперед  краєвид    пролистати,
щоб  побачити,  де  зволікав,  де  боявсь,  де  не  встиг.  

За  вікном  все  летить,  все  шугає,  лиш  сонце  і  місяць,
пильним  поглядом,  наче  два  ока,  за  мною  зорять.
Їм  цікаво,  як  місять  конфлікти  мене  й  компроміси.    
Позирають  щодня  і  життєвий  дарують  заряд.

Щоб  у  низці  оманливо  довгих  рябих  кінострічок,
в  мерехтінні  зрадливо  зелених,  німих  лісосмуг
усміхнулась  удача  й  мені:  раптом  випала  стріча,
знов  у  барви  вдягнувши  життя  і  збудивши  зі  сну.

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918740
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.07.2021

ХМАРЕВО

В  небі  хмарки  –  дивовижні  звірята  –
повз  лісосмуги  повзуть-пролітають.
Серцю  в  них  ковзати  й  сенси  звіряти.  
Гупати  в  груди,  немов  у  литаври.

Ватяні  пасма:  слони  і  дракони,
грізні  боги,  граціозні  богині...
Думка  ширяє  шулікою,  тоне
в  малорухливім,  пухкім  хмаровинні.

Думці  спокійно,  замріяно,  легко
птахом  витати  у  стиглій  блакиті.
Думко-шуліко  і  думко-лелеко,
гайда  хвости  хмарозаврам  крутити!

Верби,  акації,  клени,  осики
пнуться  і  крони  вмочають  у  хмари.
В  спеку  сльоту  життєдайну  носити
звірам  небесним,  зібравшись  в  отари.

Хмари  сіріють,  синіють,  чорніють.
Важчають,  пухнуть,  густішають,  тверднуть.
Промінь  все  далі.  Темнішає  гілля.
Гнуться  додолу  розпатлані  верби.

Балки,  ставки,  лісосмуги  і  села
мов  овдовіли,  зчорнівши  на  траур.
Чи  не  єдина  –  осяйна  веселка,  –
скрапує  дощиком  думка  у  трави...

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918739
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.07.2021

СПИНИСЯ

Спустошене  серце,  не  час  поспішати:  спинися!..
Піщинко  в  безцільнім  снуванні  і  хаосі  мас,
пірни  у  призахідне  кремове  небо  столиці,
у  відблисках  червня  скупай  механізм,  що  зламавсь.

Стрімкі  серпокрильці  крильми  розтинають  з  розгону
п'янкий  океан,  що  завис  над  сум'яттям  голів.
Пірнувши,  відчуєш,  як  течії  ніжно  огорнуть.
Як  горно  столиці  ослабне  і  звітриться  гнів.

Знов  думи  отверднуть,  розтоплені  в  шалі  й  спекоті.
Здіймуться  у  хмари,  підхоплені  пухом  тополь.
Ніч  сонце  за  обрій,  мов  жорна  –  мірошник,  покотить.
Старий  осокір  заскрипить,  мов  іржавий  пістоль.  

Голубиш  каштани,  мов  щось  неповторне,  коштовне
і  линеш  на  плавні,  де  Витачів-сокіл  вита.
Окрилене  серце  пірнає  мартином  –  не  стогне.
І  зверху,  і  знизу,  куди  не  поглянеш,  –  вода...

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917371
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.06.2021

ЄРЕТИК

Хоч  як  би  ви  не  скалили  роти
й  у  гніві  не  записували  в  юди,  —  
я  був,  і  є,  і  буду  єретик,
оскільки  за  природою  —  відлюдник.

Всевишній  дав  мені  такий  талан.
Оскільки  білий  ворон  я  —  з  дитинства.
Хай  зачекають  Біблія  й  Коран,
оскільки  не  для  них  я  народився.

Оскільки  найпростіше  —  те,  що  є,
за  правду  на  озброєння  узяти.
Тоді  як  в  лоба  істина  клює,
коли  вже  затісні  старі  догмати.

І  каже:  в  цій  системі  щось  не  так.
Де  грають  в  Бога  —  там  немає  Бога.
І  в  золоті  закупаний  мастак,  —
не  божий  проповідник  —  тінь  убога.

І  кожна  хресна  вулична  хода  —
заплутаний  вінець  спецоперацій.
Ворожа  агентура  свій  удар
наносить  неспроможним  опиратись.

І  всі  таблички,  ряси  та  хрести  —
безбожницький,  брудний,  цинічний  мітинг.
Хрещатик  під  колоною  хрустить.
Рояться  воцерковлені  терміти.
 
Кишить  юрба  ошуканих  сердець.  
Попи-вожаті  паству-піонерів
"розводять"  на  новенький  "Мерседес"
у  робото-космічну  крипто-еру.

Кричать  "За  мир!"  і  мастять  миром  люд.
І  скріплюють  брехню  гарячим  воском.
І  ллють  на  нашу  землю  вражу  лють.
А  потім  —  врозтіч,  сівши  в  поповозки.

Тож  навіть  не  надійтесь:  не  притих!  —
Ще  буде  Бог  між  нами  й  будуть  люди!
Якщо  є  вибір,  Бог  —  це  єретик.
А  всі  раби  —  покірні  слуги  Юди.

©  Сашко  Обрій.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916960
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.06.2021

ШПІЙОН

О,  щастя!...  В  чім  воно  і  де?
До  нього  хтось  по  трупах  йде.
Хтось  їсть  гриби  і  ЛСД.
Читає  хтось  письмо  пророче.

Хтось  —  мазохіст,  а  хтось  —  садист,  
а  хтось  —  ексгібіціоніст.
А  хтось,  мов  скарб,  цнотливість  ніс.
Тож,  хто  як  хоче,  так  і  дроче.

Він  не  чекав  від  долі  див.
Як  всі:  кохав,  страджав  і  жив.
Лиш  переслідувать  любив
людей  знайомих  /  не  знайомих.

В  соцмережах  (о  жах!)  не  кис.
Не  випасав  у  горах  кіз.
Як  кожен  істинний  чекіст,
він  за  людьми  вночі  шпійонив.

Він  не  чекав  від  них  добра.
Він  від  життя  сповна  все  брав:
В  театрі  доль  вся  "сіль"  —  це  гра.
Він  миттю  жив  —  не  днем  прийдешнім.

Страшніше  часто  власна  суть,
аніж  Страшний  Небесний  суд.
Та  він  —  не  з  тих  лукавих  сук.
З  собою  чесний  кадебешник.

Він  не  продавсь  за  ковбасу.
Він  не  спиняв  шпійонський  зуд.
Отож  за  жертвою  несуть
його  настирні  думи  й  мешти...

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916900
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.06.2021

ТАМ, ДЕ НАС НЕМА

Отак  живу,  чи  животію:
серед  биків  і  матюків.
Хто  підказав  дурну  затію
душі:  прийти  в  пітьму  віків
на  землі  темні,  юродиві,
в  підбрюшшя  варварських  племен,
де  видається  справжнім  дивом,
неначе  п'ятий  елемент,  
літературна  рідна  мова,
а  не  зворожений  субстрат?!
Життя  в  загрожених  умовах
тут  —  звична  норма.  Біль  і  страх
тут,  притупившись,  на  байдужість
перетворилися  давно.
З  ПТСРом  тут  всі  дружать.
Тут  пробивають  дно  за  дном.
Хто  небайдужий  —  виїжджає  
чи  помирає  на  війні...
Втомився  тут  шукати  раю
й  топити  істину  в  вині...
Думки  й  емоції  впереміж,
в  шуканні  кращої  з  оман,
штовхають  тіло  у  Перемишль.
Хоч  добре  там,  де  нас  нема...

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916787
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.06.2021

ТОПОЛИНИЙ ПУХ

Червень  захурделив  пухом  із  тополь:
то  знялись  в  повітря  сотні  тисяч  доль.
Підкорилась  долі,  мов  хльостким  бичам,
пухом  із  тополі  тьма  заробітчан.

В  небі  закружляла,  наче  перший  сніг...
З  вітром  змін  здійнялась,  кинулась  до  ніг.
В  кожної  пушинки  є  своя  мета.
Стрімко  пролітають,  наче  пух,  літа.

В  крутиві  по  колу,  в  місиві  століть
падають  додолу  мрії  з  верховіть.
Де-не-де  злітають  в  небо  вище  крон.
Інші  ж  —  опадають,  долі  збивши  в  кров.
       
Вкотре  вирушає  в  сиву  далечінь,
мов  лелеча  зграя,  збившись  у  ключі,
не  уздрівши  шансів,  у  чужинський  край
тьма  заробітчанська.  Хоч  і  там  —  не  рай...

Погамує  втеча  відчай,  біль  розпук.
Доленьки  лелечі  звітряться  на  пух.
Щедро  засіває  всенький  білий  світ
ця  лелеча  зграя  пухом  з  верховіть.

Пагінням  пробившись,  в  небо  пророста
мрія  тополина...  Дужчає  мета.
Щоб  в  своїй  сторонці,  в  розпал  завірюх,
під  червневим  сонцем  знову  визрів  пух...

©  Сашко  Обрій.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916210
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.06.2021

ЩОРС

Міняються  правителі,  хвигури...
Клубочиться  історії  юга!
І  зирить  Щорс  на  вулицю  Петлюри
з  питанням:  "На  хіба  ж  я  воював?"

Для  кого?  що?  куди?  кому...  кричати?
Нарід  столичний  вщент  оглух,  осліп.
Хіба  поспівчува  йому  Хрещатик
(і  тричі  перехреститься  услід).

"А  може  дочиргикать  до  Тараса?
Можливо  Шева  відає  хоч  щось?
Кличко  сказав:  я  –  київська  окраса",  –  
таке  собі  кумекав  далі  Щорс.

"Хоч  маю  більшовицьку  "піднаготну"  –
та  родом  із  чернігівських  країв!
Сидітиму  на  конику  вільготно.
Урешті-решт  –  я  хліб  вкраїнський  їв!

Мав  гріх  я:  Стародуб  віддав  чекістам.
І  трішки  українців  постріляв...
Такий  був  час,  що  нас  місив,  мов  тісто.
Глитала  спрагло  кров  суха  рілля.

Тепер  про  мене  міфів  не  бракує,
що  їх  партійний  орган  наплодив.
Все  просто:  від  своїх  спіймав  я  кулю.
На  тому  і  закінчився  комдив.

Проте  у  мене  кінь  тепер  красивий.
Хоч  бронзовий  –  та  з  нього  б  я  не  зліз!
Просиджу  ще  сто  літ,  як  дасть  Бог  сили.
Бо  вже  у  небезпеці  кінський  хвіст.

За  ним,  як  відіб'ють  коню  копита,  
з  конем  і  я  на  землю  гепну  –  Щорс...
Ще  думаєте  досі,  що  робити?!  
Скоріше  вже  робіть  зі  мною  щось!"

©  Сашко  Обрій.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915590
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.06.2021

МЕНЕ ЗАВЕРБУВАЛИ В СЕВАСТОПОЛІ

Нехай  мене  на  днях  назвали  топовим,
нехай  топтав  у  віршах  я  орду,
мене  завербували  в  Севастополі
в  дві  тисячі  мохнатому  году.

А  ви  роками  вірили  і  глипали:
я  ж  тризубом  добряче  вас  перчив!
У  підсумку,  як  виявилось,  —  липовий  —
дволикий  "патріотішка  с  Кєрчі́".

Ловили  ейфорію  декламовану
під  опіумом  віршів  слухачі,
коли  їм  по  губах  водив  я  мовою,
кремлівські  наминаючи  харчі.

І  їх  не  дивувало,  що  "с  вастока  я",
і  їх  не  насторожувало  те,
що  десь  на  узбережжі  Севастополя
Марозов  Павлік  атомний  росте.

Шпигунив  поміж  вас  підступно  досі  я,
в  обіймах  зловорожої  мети.
Всміхалася  лукава  Феодосія,
а  вірші  закладались,  мов  тротил.

Зрадливий  вовк  на  Кремль  уперто  зиркає  —
хоч  вічність  немовлятами  годуй!
В  поета  на  погонах  вража  зірка  є:
засяяла  в  мохнатому  году.

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915331
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.05.2021

МОВЧУ УДВОХ З ВЕЛОСИПЕДОМ

Мовчу  удвох  з  велосипедом.
Лиш  вітер,  сонце,  Кільцева,
перини  хмар,  волосся,  небо.
В  думках  пощезли  всі  слова.

Ковтаю  спрагло,  наче  страву,
повітря  свіже  й  запашне.
В  обличчя  дише  стиглий  травень,
який  явив  колись  мене.

Німують  вицвілі  кульбаби.
Каштани  вбралися  в  рябе.
Мовчать  у  полі  скіфські  баби,
мов  виглядаючи  тебе...

Німую  я,  німує  ровер
про  те,  про  що  не  треба  слів.
Зарано  хнюпати:  "Game  over".
Ще  мрії  -  маєво  буслів.

Хоч  метушиться  рій  опудал
й  на  манівці  веде  весна,
я  знаю  точно:  "Далі  буде!"
Усе  ще  тільки  почина...

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915252
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.05.2021

ЖЕНТЕЛЬМЕНИ і МАДАМИ

Київ.  Травень.  Ніч.  Каштани  
дишуть  цвітом  запашним.
"Жентельменів"  пруть  "мадами"
попід  пахви  в  п'яні  сни.
 
Мужньо  взявши  за  шкібарки,
бадьорять  міцним  слівцем.
Щоб  вручну  не  відшкрібати
від  бруківки  після  сцен.

Солов'ї  деруть  горлянки
для  коханих  солов'їх.
Тиждень  виправлять  гулянки.
Зрозуміти  можна  їх:

шквал  роботи,  трафік,  стреси
вир  баталій  у  сім'ї  –
все  генделик  перекреслить
й  донжуани-солов'ї.

Все  розпусниця  азартна  –
п'яна  п'ятниця  –  простить.
Пруть  дружини  за  шкібарки
кавалерів,  мов  хрести.

Хоч  і  важко  волочити,
п'яну  тушу  на  горбі  –
шкода  й  кинуть...  Вдома  ж  –  діти
"їсти  дай!"  кричать  тобі...

Тож  п'яничка  в  ніч  суботню  –
персональний  жінчин  хрест.
З  понеділка  ж  –  на  роботу:
напрацьовувати  стрес.

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913881
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.05.2021

ПРОЩАННЯ

І  знову  з  вами  сам  на  сам,
думки  веселі-невеселі.
Все  далі  батьківська  оселя  –
немов  захмарні  небеса.

Все  далі  й  далі  теплий  степ,
бурхливий  Буг,  козацтва  рештки...
Де  споришами  заросте
додому  рідна  змійка  стежки.

Укотре  вжалить,  мов  оса,
одвічний  розпач,  щем  синівський,
який  щораз  ділити  ні  з  ким...
Мов  біль  розлук  –  лиш  для  осанн.

Як  ті  гриби  після  дощу,
осанни  виростуть  зі  щему...
Любов  синівську,  незнищенну
розбач,  мій  краю,  в  них,  розчуй!

Розправ-но  плечі,  дужий  стан.
Хай  гідний  люд  тебе  заселить.
Що  ж,  прощавайте,  рідні  скелі
й  нерідні  марева-міста...

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913658
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.05.2021

ПОВЕРНЕННЯ ДОДОМУ

Як  серце  ні  з  того,  ні  з  сього  тривога  огорне,
неси  мене  швидше  на  Південь,  плацкартний  вагоне,
де  частка  мене,  що  ніколи  в  мені  не  старіє...
Неси  мою  душу  додому,  терпка  ностальгіє!

Куди  з  року  в  рік  потрапляю  все  рідше  і  рідше.
Де  пам'ять  про  мене  невпинно  –  старіша  й  старіша.
Де  в  спогадах  друзів  стаю  я  легендою,  міфом.
Не  гнівайся,  краю,  за  те,  що  так  довго  не  їхав...

Ти  іскрою,  вогником  пік  мої  груди,  ти  жеврів,
штовхаючи  серце  на  ризики  й  безліч  маневрів.
Тож  я  у  вагоні  несу,  наче  жертву,  як  даність,
тобі  у  долоні  кавалок  земного  страждання...

Який  то  вмирає,  то  знову  пульсує,  воскреслий,  
на  стику  маршрутів,  що  мудро  Всевишній  окреслив.
Тепер  же  згубився  в  степах,  у  тісному  плацкарті
мізерною  цяткою,  грудкою  щастя  на  карті.

©  Сашко  Обрій.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=912714
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.05.2021

ТРИДЦЯТЬ

Нерви  –  побита  іржею,  подряпана  криця.
Скроні  і  чуба  ледь-ледь  притрусила  пороша.
Просто...  зненацька,  коли  тобі  стукає  тридцять,
хочеться  в  тиші  згадати  щось  тепле  й  хороше:

усмішки  друзів,  мандрівок  рябі  кінострічки,
юність,  дитинство  "пузате",  на  спогади  спершись...
Визнавши  раптом  з  однолітком,  з  першим  зустрічним:
ви  –  покоління,  що  всюди  відзначилось  першим.

Першим  народжене  вже  в  незалежній  державі.  
Першим  пройшло  ЗНО.  Першим  вивчило  мову.
Першим  –  під  кулі...  в  мороз...  на  Майдані...  дрижало.
Першим  уздріло  країну,  народжену  знову.

Першим  по  тому  відчуло  війну  і  досаду,
в  розквіт  чуми  стріло  кризу  середнього  віку.
Просто  коли  зустрічаєш  четвертий  десяток,  –
вперше  віч-на-віч  дорослим  стаєш  чоловіком.

Просто  коли  ще  не  в  хаті  стоїш  –  на  порозі  
власного,  третього  вже,  як  не  як,  ювілею,
криз,  пандемій,  воєн  –  свіжих,  
стоїш,  мов  на  розі,
можна  вважати  "тридцятку"  значним  привілеєм.  

Часом  здається:  ще  купа  попереду  звершень,
маса  чудес  і  дівочих  сердець  заіскриться...
Маєш,  
"Один.  Дев'ять.  Дев'ять.  Один",  
свіже  "вперше":
вам  цьогоріч  з  Україною  сповниться  тридцять...

©  Сашко  Обрій.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911798
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.04.2021

КАНАЛІЗАЦІЙНИЙ ЧЕРЕМОШ

Цивілізаційних  перемог
між  людських  надбань  –  мізерний  мізер.
"Каналізаційний  Черемош"
із  усіх  щілин  підземних  лізе.

Крізь  рінню  фекальних  камінців,
в  руслі  прорізаючи  меандри,
"наше  все"  несе  на  манівці
грізний  потічок,  рвучись  у  мандри.

Послід  від  недбальства  перемнож
на  полки  впосліджених  недбальців.
"Каналізаційний  Черемош"
жоден  "гнойовик"  впритул  не  бачив.

Хоч  і  викликають  в  міст  пиху
колонізаційні  метастази,
пахнуть  вже  давно,  мов  у  паху,
каналізаційні  копроази.

Вже  й  нема  надій,  що  в  цій  борні
глузд  людський  з  довкіллям  переможуть.
Що  підключать  жмикрути  дурні
хоч  колись  фантазію  і  мозок.

Смирно  дзюркотить  "пахкий"  струмок  
крізь  скарби  фекальні,  мов  на  страту.
"Каналізаційний  Черемош"
мчить  в  Дніпро.  
Бо  всім  на  все  
наср@ти.

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911550
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.04.2021

ПУХЛИНА

Напханий  людьми,  авто,  спорудами,
Ти  –  неначе  банка  для  закруток,
Очі,  кріпко  заслані  полудою,
упритул  не  бачать  бід  і  скрути.

Я  раніше  думав:  ти  не  гумовий.
Вірив:  стольна  чаша  –  не  бездонна.
Нині  ж  важко  жити  тут  без  гумору:
пухнеш,  мов  на  дріжджах  –  згубна  здоба.

Ти  ліси  жереш,  зубами  клацаєш.
Трасами  пускаєш  метастази.
Давляться  околиці  палацами.
Пухнуть  від  бетонної  прокази.

Зникла  десь  у  товщі  сміттєзвалища
передмість  незайманість  розлога,
та,  що  заповідниками  звалася.
Вмерла  (ти  ж  –  вродився)  по  пологах.

Справжнє  –  за  лаштунками  околиці.
В  місті  –  штучне,  хибне,  швидкоплинне.
Все  живе  поглинуть  мегаполіси,
мов  гігантські  ракові  пухлини.

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911543
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.04.2021

НЕМА ПРОРОКА В РІДНІЙ ЧУЖИНІ

Нема  пророка  в  рідній  чужині.
Немає  серцю  втіхи  у  вигнанні.
Виблискують  колючі  й  крижані
життя  непричепуреного  грані.

Чужинці,  патріоти,  крадії:
усе  перемішалося  й  сплелося.
Я  вперто  все  ж  вимріюю  Її,
голублю,  мов  коханої  волосся.

Під  грім  революційних  канонад
не  раз  новий  тиран  та  устрій  падав.
Та,  попри  все,  лишається  вона
у  крихітній  криївці  перикарда.

Собі  і  їй  так  затишку  б  хотів!
Та  в  ній  мечем  вибрязкує  Аттіла.
Я  завжди  проклинав  її  катів.
Вона  ж  завжди  хронічно  їх...  хотіла.

Я  так  хотів  би  їй  надати  крил
і  в  неї  на  крилі  до  хмар  злетіти!
Подалі  від  крові,  страждань  і  кривд
вплітати  їй  у  коси  свіжі  квіти.

Та  зносить  нас  епохи  течія:
краян  і  побратимів,  односельців...
Її,  мов  іскру,  виплекаю  я
в  чиємусь  неокраденому  серці.

©  Сашко  Обрій.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909419
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.03.2021

ДИСТАНЦІЯ

Кажуть,  нам  з  тобою  тра'  дистанція.
Вдвох  ми  –  суміш  ядерна  нова.
Цвітом  вибухають  традесканції,  –
їх  тобі  на  свято  дарував.

В  безвість  небуття  ми  вдвох  не  канемо.
Вдвох  пройдем  епохи  навісні,
доки  ще  вистрілює  тюльпанами
твій  вазон  від  мене  на  вікні.

Доки  Всесвіт  корчиться  в  агонії
і  збирає  атомні  гриби,
чергами  вистрочують  півонії  –
їх  тобі  вручати  я  любив.

Скалились  нам  в  очі  апокаліпси.
І  несли  букети  катастроф.
Та  й  тоді  я,  грішний,  не  покаявся:
айстри  дарував  під  соло  строф.

В  час,  коли  життя  все  –  на  дистанції
і  гопак  на  трунах  шкварить  світ,
нам  серця  єднають  традесканції,
грає  Мендельсона  Пан  Ковід.

©  Сашко  Обрій.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909255
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.03.2021

ЯК ТИ МІЛЬ ТРУЇЛА НАФТАЛІНОМ

Ти  –  ще  та  видовищна  мадама,
для  якої  море  –  по  коліно.
Богом,  а  чи  гаспидом  нам  дана,
ти  музей  струїла  нафталіном.

Не  у  будній  день  –  в  святу  неділю,  –
мов  на  докір  лаврським  монахам,
вдарила,  в  бою  нерівнім  з  міллю,
зброєю  важкою  по  комахах.  

Сморід  хімікатів  животворних
сповнив  кабінетик  твій  тісненький  –
аж  у  дальніх  келіях  затворник  
лайкою  згадав  порочну  неньку.

А  за  ним  музейний  охоронець
взявся,  зеленіючи,  за  серце.
Власниця  важкенної  корони  –
ти  і  не  помітила  усе  це.
 
А  коли  посипались,  мов  лего,
жертви  комашиних  екзорцизмів  –
дві  твої  напарниці-колеги,  –
ти  сказала:  "Все  буває  в  жизні...".

Дбала  про  музейні  експонати  –
вивела  ж  колег  замісто  молі.
Пізно,  пані,  жалібно  стогнати,
що  бажала  кращої  нам  долі!

"Вибачте,  не  знала,  більш  не  буду!"  –
правду  "рубанула",  не  збрехавши.
Бо  твою  патлату  халабуду
в  "сорок  плюс"  проїла  наскрізь  шашіль.

Та  її  не  "візьме"  жоден  засіб.
Марні  порошки  й  аерозолі.
Бо  в  твоїй  макітрі  "косят  зайцы
трын-траву",  а  міль  –  кусає  ззовні.

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908452
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.03.2021

ЛЕТІЛИ ЛЕЛЕКИ

За  обрій  м'яко  плинули  лелеки,
крильми  торкались  кремових  небес.
Розпластані,  мов  пластові  лілейки,
цілком  вкладали  в  обрії  себе.
 
А  вітер  угорі  куйовдив  пасма  
хмаринок  –  пелехатих  жеребців.
Світанок  даленів,  мов  срібна  тасьма.
Лелеки  –  наче  сонечка*  в  руці.

Між  нивами  кошлатились  тополі.
Пашіли  бузина  і  звіробій.
В  степу  гасало  перекотиполе.
Лелеченьки  ж  дрібнішали  собі.

Чумак  всміхавсь  вві  сні.  Скрипіли  мажі.    
В  цупкому  очереті  спурхнув  лунь.
Цвів  мак.  Лелечий  ключ  –  могутній  важіль,  –
крильми  здіймав  увись  верхівки  клунь.

За  теплий  обрій  линули  лелеки.
Над  полем  кракнув  крук.  Пливли  воли.
Лиш  дикі  мальви,  слухаючи  клекіт,
зухвало-неприручено  цвіли.

©  Сашко  Обрій.

*  -  комашки.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908086
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.03.2021

ФРУКТИ ЛЮБЛЯТЬ УСІ

На  декомунізованому  Півдні,
де  пріла  на  возах  чумацька  сіль,  –
боролися  за  владу  й  межі  спірні.
Та  фрукти  тут  завжди  любили  всі!

Фруктоза  тут  здавен  була  в  пошані  –
єдина  найстабільніша  з  валют!
Тож  вулиці  на  Аґрусні  й  Баштанні
в  містах  переназвав  обачний  люд.

Малинові,  Квітучі,  Яблуневі,
Вишневі,  Абрикосові  –  всуціль!
З  табличок  зникли  Фрунзе,  Кіров,  Ленін  –
у  фрукти  ж  тут  закохані  усі!

Хоча  й  героїв  поміж  посполитих
не  бракне  на  Вкраїні,  на  Русі  –
Донцов  і  Болбочан,  Петлюра,  Липа,  –  
та  так,  як  фрукти,  люблять  їх  не  всі!

«Укра́інская  влада  –  нєнадьожна!
Что,  если  завтра  русскіє  прідут?  
Пєтлюрой  називать  єйо  нє  можна  –
пусть  луччє  будєт  уліца-продукт!»

«Сливова,  Абрикосова,  Мигдальна,  –
гудуть  перестраховані  роти,  –
Грушева,  Полунична».  –  Ідеально!  
Ну  чисто  дачний  кооператив!

Колись  ми  вулиць  не  перерахуєм,  –
на  честь  того,  що  тут  і  не  росте:
Провулок  Манго,  площа  Маракуї,
Кумкватівська,  Кокосовий  проспект.

За  них  завжди  стоятимуть  горою
старі  й  малі,  і  мами,  й  татусі.
Хто  зважиться  вшановувать  героїв?
А  фрукти  тут  любили  й  люблять  всі!..

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908062
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.03.2021

ЯК ТИ КРАЛА КОВБАСУ

В  нірці  кабінету,  мов  борсук,
ти  несла  свою  почесну  варту.
Часом  полюбляла  ґвалт  і  сварки…
Раптом  хтось  поцупив  ковбасу:

"Краківську",  свіженьку,  запашну,
взяту  для  музейного  застілля.
Хто  й  коли  посмів?  З  якою  ціллю
всіх  позбавив  спокою  і  сну?

Свято  потьмяніло,  мов  свіча.
Тьма  людей  живе  навколо  дивних…
Хто  з  колег  розпатрав  холодильник?  
Справжній  злодій  злякано  мовчав.

Лиш  на  місці  злочину  згубив
з  поспіху  підбор  і  шпильку-муху;
взявши  в  зуби  здобич,  впав  щодуху,
бо  не  підкотив  сувій  губи.  

Втім  музей  швиденько  відшукав
жирний  слід  і  запах  твій  борсучий.
Хоч  тебе  й  пригріли  тут,  по  суті,
ґречно,  мов  приблуду-борсука.

Заячій  душі  твоїй  м’ясця
раптом  закортіло.  Втіхи  задля.
А  коли  з  музею  зникла  шабля,
все  одразу  стало  на  місця.

Наче  піп  в  «12-ти  стільцях»,
ти  в  зубах  тікала  з  ковбасою.
Три  товстезних  копчених  кільця
змелено  без  хліба  і  без  солі.

Там,  де  слизько,  шлях  твій  не  блукав.
Вміло  розчинялася  в  масовках.
Мов  музейна  дика  амазонка,
«Краківську»  затисла  в  кланцаках.

Шабля,  обладунки,  ковбаса.
Викапана  ти…  принцеса-Ксена!
По  тобі  ридає  ридма  сцена.
І  басолить  Курбас  на  басах.

Різного  набачився  музей:
тьми  віків,  ролей,  інтелігенцій…
Хтозна,  мо’,  в  подальшому,  мамзель,  
ти  поцупиш  куряче  стегенце?

Навіть  товариський,  дружній  суд
не  зітре  у  спогадах  довіку,
як  ти  мужньо  крала  ковбасу,
впавши  з  нею  в  пащі  на  долівку...

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907194
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.03.2021

МІЙ СПОКІЙ

Мій  спокій  росте  день  у  день,  мов  гора  молода,
що  звергла  з  вершини  гнітючу  лавину  з  емоцій.
Тягар  сніговий  вже  не  тисне.  Тепер  він  –  вода.
Застиглий  вулкан  не  затьмарює  злобою  очі.

Я  спекався  пекла  сумнівних,  безладних  думок.
Мене  вже  рішуче  нічого  давно  не  колише.
Іржавіє  меч.  І  на  пенсію  вийшов  Дамокл.
У  мене  є  "зараз".  Відпало  тривожне  "колишнє".

Мені  чи  не  вперше  цікаво,  що  завтрашній  день
несе  в  заповітній  торбинці?  Який  подарунок?
Ще  більше  любові  у  серці  та  світлих  ідей,
що  їх  прочитаю  зненацька  в  надхмар'ї,  на  рунах.

Ще  більше  нестримного  захвату  в  лоні  подій,
приємних  знайомств,  несподіванок,  мрій,  що  збулися.
Застояні  русла  життя  піддаються  воді,
рушаючи  з  місця,  ворушачи  травами  й  листям.

Вдихає  життя  у  виснажливі  будні  весна.
Мій  спокій  від  серця  розходиться,  шириться  тілом.
Поволі  буденність,  нестерпно  гидка  й  навісна,
наповниться  щастям,  як  ти  того,  душе,  хотіла.
 
©  Сашко  Обрій.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906075
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.02.2021

ЗАЛИЦЯВСЯ ШАРІЙ ДО ТОПОЛІ

Залицявся  Шарій  до  Тополі.
У  букеті  троянда  цвіла.
Але  як  би  не  влещував  Толік,  –
вироблялися  антитіла

у  свідомому  тілі  Тараса.
Кожне  тільце  в  крові  –  патріот.
Тож  як  сильно  Шарій  не  старався  б,  –
неприступні  фортеці  аорт!

Він  тулився  і  спереду  й  ззаду:
«проти»  –  всі  і  нікого,  хто  –  «за».
Викривали  тільця  його  задум.
А  Шарій  діставав  гарбуза.

Він  Тополю  благав:  «Ми  же  братья!»
З  триколором  труси  дарував.
Був  Тарас  неприступний,  мов  ґрати.
А  Шарій  знов  і  знов  гарував.

Бив  на  пузі  татуху  з  орлами,  
гімн  Росії  співав  під  вікном.
«Ще  не  вмерла»  Тополя  горланив,
Толю  тризубом  в  дупу  колов.

Шарію  не  звикать  до  проколів:
в  Анатолія  доля  тяжка.
Залицявся  Шарій  до  Тополі,  –
напоровся  на  вила  Ляшка!

*  Дана  історія  цілковито  є  художньою  вигадкою  автора.  
Анатолій  Шарій  –  проросійський  пропагандист,  відеоблогер,  політик  та  колишній  журналіст  українського  походження.    
Тарас  Тополя  –  соліст  популярного  гурту  «Антитіла»,  молодіжний  посол  UNICEF  в  Україні,  співзасновник  БФ  «Вільні  ЮА»,  волонтер.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905700
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.02.2021

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

Довгі  століття  під  гнітом  жорстких  диктатур,
звиклі  до  тьми  циркулярів,  заслань  і  тортур,  
де  переважно  ніщо  не  залежить  від  нас,
за  розпорядком  –  обід  і  гібридна  війна;

гнути  покірливо  спину  за  пил  трудоднів,  
вперто  сердечним  поривам  чеканити:  "Ні!",
карб  від  нагайки,  мов  скарб  з  завмиранням  нести,
з  гідністю  воликам  справно  крутити  хвости;

звиклі  чекати  щороку,  що  з'явиться  хтось,
мов,  чарівник  із  Країни  омріяних  Оз,
зліпить  з  болота  і  безладу  щастя  для  мас.
Хто  він?  –  Партнер?  Депутат?  Президент?  Ілон  Маск?

Прийде,  завдавши  на  плечі  страшенний  тягар:
відповідальність  за  нас,  що  сягає  до  хмар.
Тільки,  крім  нас,  наші  долі  не  зрушить  ніхто:
кожен  є  сам  собі  кат,  адвокат  і  актор.

Власного  пекла  і  раю  творець  на  Землі.
Тільки  спаливши  пороки  й  страхи,  на  золі,
стиснувши  зуби  і  волю  узявши  в  кулак,
можна  спинити  в  житті  і  у  світі  колапс.

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905229
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.02.2021

ЗАЛИЦЯВСЯ ЛІХТАР ДО ТОПОЛІ

Залицявся  ліхтар  до  тополі,
пригортав  її  стовбур  гінкий.
Схарапуджені,  злякані,  голі  
від  металу  ховались  гілки.

Хоч  пронизливим  поглядом  лампи
домагався  симпатій  ліхтар,
лютий  вітер  його  на  уламки
розтрощити  грозився  з-за  хмар.

Був  лиш  вітер  єдиним  обранцем,
що  серденько  тополі  скорив.
З  ним  любилася  ввечері  й  вранці.
З  ним  шарілися  щічки  з  кори.

Тож  не  сунься  плафоном  настирним,
залицяння  нескромні  облиш!
Бо  інакше  вітрисько  настигне
і,  позбавивши  скелець-облич,

без  розмов,  попереджень  та  воєн,
умовлянь  чи  кулачних  боїв  
преспокійно  зігне  тебе  вдвоє.
Не  займай-но,  ліхтарю,  її!

Ти  тополі  не  рівня,  незграбо!
Ти  –  бездушна  холодна  труба.
А  вона  –  то  весна,  сонце,  радість,  –
Не  тупого  заліза  раба!

Так  усе  й  запишіть  в  протоколі
(не  побитий  іржею,  не  струх):
"Залицявся  ліхтар  до  тополі.
Був  спроваджений  вітром  на  брухт".

©  Сашко  Обрій.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905097
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.02.2021

У КВІТАХ І ПОЛУМ'Ї

Воюють  уламки  імперських  епох
із  тими,  кого  для  цієї  землиці
створив,  доручивши  любити,  сам  Бог,
всякчас  берегти  у  серцях  і  в  молитві.

Межу  боронити  крізь  попіл  століть
від  рук  загребущих,  лихих  супостатів.
І  код  в  рушниках.  І  хліб-сіль  –  на  столі.
І  право  між  гордих  та  вільних  постати.

Хоч  ворог  нагадує  нам,  хто  ми  є
і  скільки  сплатив  за  цю  пам'ять  наш  пращур;
де  –  справді  чуже,  а  де  –  рідне,  своє.
Лиш  втрачене  ціниться  завжди  найкраще.

Та  поки  собі  не  складемо  ціни,  –
гори  під  ногами,  землице,  гори  ще!
Являйся  у  квітах  і  полум'ї  в  сни,
втікай  з-попід  ніг  і  запалюй  горище.

Коли  ж  полюбити  нам  стане  снаги  
тебе:  весняну  і  зимову,  осінню,  –
ти  в  серці  воскреснеш  і  скреснуть  сніги
й  любов  наша  стане  пожежогасінням.

І  літо,  і  літепло  –  все  до  ладу.
І  тато,  і  мама,  і  мова  –  до  серця.
Я  тільки  тоді  боротьбу  відкладу,
як  те,  що  зламали,  докупи  зростеться.

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904867
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.02.2021

ЧАЛАПАННЯ МАЛЕСЕНЬКИХ КАЧАТ

З-за  сніжних  кучугур,  з  траншей  і  ям,
що  рій  двірничок  зраночку  прорив,
видніються  голівоньки  киян
(гарують  нічно  й  денно  трактори).

У  череві  заметів  ланцюжком,
потилиця  в  потилицю,  чап-чап  –
містяни  не  порушують  закон  
чалапання  малесеньких  качат.  

На  автах  –  білі  смушеві  шапки.
На  трасах  –  сіре  місиво  снігів.
На  лицях  –  вітрюганисько  шпаркий,
висвистуючи,  пісеньку  завів.

З  небес  плюється  клаптями  перин
стара  Богиня  Білих  Завірюх.
Не  гайся  –  з  головою  в  пух  поринь.
Пірни  в  замет:  навіщо  зайвий  рух?

На  обрій  Білий  Бог  поставив  трон,
повісив  запинало  крейдяне.
Імлиться  лівий  берег  і  Дніпро.
І  ллється  в  келих  неба  шардоне.

Як  скінчилося  пір'я  з  подушок,
хтось  борошна  з  верхів'я  натрусив.
То  Бозя  підійшов  і  з  підошов
натріпав  кришталевої  краси.

©  Сашко  Обрій.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904689
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.02.2021

ОПЕРАТОР ПАРОВОГО КОТЛА

Цю  історію  про  вельми  дивакуватого  студента-вариводу  з  "паруючою  стріхою",  що  мешкав  у  гуртожитку  київського  університету  і  гордо  називав  себе  "оператором  парового  котла",  наводячи  жах  на  місцеве  студентство,  розповів  мені  один  мій  друг  і  колега  по  перу😃

/оператор  парового  котла/

Захід  сонця,  догорівши  дотла,
попіл  темряви  сипнув  у  двори.
Злобний  геній  провертав  хитрий  план:
пильно  воду  по  каструлях  варив.

Спав  гуртожиток  –  аж  слинка  текла.
Шість  конфорок  позаймав  на  плиті
"оператор  парового  котла"  –
прикидався  ним  чи  бути  хотів?..

Коридором  сновигав  ніч  у  ніч.
"Ще  давай!  Давай  іще!"  –  чувся  виск.
Позвикали  вже  студенти  чумні,  –
то  "в  системі"  Вітя  "стравлює  тиск"...

Дві  каструлі  у  єдиний  сосуд  
довгим  шлангом  сполучав  віртуоз.
Воду  з  парою  варив,  а  не  суп
із  Країни  чаклунів,  –  Віктор  Оз.

Скрупульозно  вів  нотатники  для
дивних  формул,  креслень,  показників.
А  коли  з  новим  дівчатком  гуляв,  
щиро  бойлер  показати  хотів.

Як  тікало  бідолашне  дівча,  –
серце  генія  журба  не  пекла:
знов  окроп  на  кухні  пильно  вивчав  
"оператор  парового  котла".  

Хоч  на  вигляд  мав  не  більш  двадцяти,
свій  талан  в  киплячих  водах  уздрів.  
А  чого  вдалось  тобі  досягти?
Де  написано,  що  Вітя  здурів?..

Темний  вечір  скавулить,  наче  пес.  
Огортають  серце  спогади  й  щем.
Де  ж  ти?..  Стрів  котельню  мрії  чи  ТЕС?..
Вітько,  ще  давай!  Вари!  Давай  ще!
 
©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904420
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.02.2021

ЛЮБОВНИЙ ТРИКУТНИК

У  тебе  –  Лесі,  в  мене  –  стос  Тарасів  –
обмінюються  хрустом  паперовим.
Подалі  від  пікантних  операцій
ти  в  сейфі  Лесь  надійно  запаролиш.

Але,  в  обхід  законності  та  етик
(Шевченкам  "по  зубах"  усякі  сейфи)
рвонуть  серця  поетів  до  поеток.
Це  точно  не  закінчиться  на  селфі.

Для  воїнів  нема  незбутніх  місій.
Ідея  фікс  –  до  "мавочок"  прокрастись.
Коли  у  шибку  влупить  повний  місяць,
чкурнуть  із  гаманця  до  Лесь  Тараси,

В  солодкім  пречутті  того  моменту,
як  стрічка  захисна  впаде  зі  стегон
і  всі  шорсткі  рельєфні  елементи  
відчує  чоловіче  пружне...  его.

Немов  маніакальні  нумізмати,
довічно  спраглі  очі  наминали  б
звабливість  водяних  таємних  знаків  
і  кожен  вигин  пишних  номіналів.

Тарасикам  у  мізки  вдарить  сперма.
Та  вранці  вщухнуть  пристрасті  банкнотні.
Довівши  до  кінця  "Contra  spem  spero!",
покинуть  сейф  на  цій  мажорній  ноті.

Та  зрадиш  по  інфляції  мене  ти
з  коханцями  крупніших  номіналів.
Вже  бачу,  як  Тарасів,  мов  монети,  
на  Гриш  цинічно  Лесі  проміняли.
 
©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904139
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.02.2021

ХАТА ТАРАСА ШЕВЧЕНКА У СТИЛІ ХАЙ-ТЕК

Хто  ми?  Музейна  пилюка  старих  картотек?
Виплід  архаїки?  Цвіль  канонічна,  свята?
Хата  Тараса  Шевченка  у  стилі  хай-тек
ще  в  риштуванні,  у  пуп'янку  зріє.  Хай  так.

Сипле  сира  штукатурка  зі  стелі  та  стін.
Причілок  вщент  облупився  і  вицвів  фасад.
Жителі  хати  Шевченка  –  незграбні,  товсті.
Краще  ходімте  до  саду,  де  квітне  краса.

Звідти,  на  віддалі,  споглядачеві  видніш,
де  завалилася  стріха,  розпався  саман.
Хато  Шевченка,  лягай  на  кушетку,  під  ніж.
Видно,  збороти  недугу  не  в  змозі  сама.
 
Хато,  не  бійся:  фундаменти  ми  збережем.
Змінимо  тільки  статуру,  текстуру  і  стиль.
Проти  підвалин  ніхто  не  піде  на  рожен.
Втім,  осучаснена,  зможеш  над  себе  зрости.

Світом  припиниш  блукати,  сліпа,  навмання.
Поміж  сусідами  знатимеш  ціну  собі.
Вір!  По-новому  засяють  старі  надбання.
Лиш  не  тікай  до  минулих,  зотлілих  обійсть.

Вже  не  завруниться  цвітом  рясним  давнина.
Маєш  безцінне  "сьогодні",  що  в  "завтра"  гряде.
Метаморфози  судилося  втілити  нам:
кращої  хати  нема  і  не  буде  ніде!
 
©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903984
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.02.2021

АБОРИГЕНКА

Двійко  брунатних  зімбабвійців  -  сухорлявий  парубійко  і  його  губата  краля,  -  скоцюрбившись  від  холоду  і  морозу,  поволі  сунуть  від  Південного  вокзалу  в  місто.  
В  теплих  кожухах  із  капюшонами,  в  термошароварах  і  важких  смушевих  шапках,  як  у  Шевченка.  Київська  зима  для  них  -  то  справжня  дюдя,  дубак.
Мавр  ошелешено  ціпеніє,  уздрівши  на  обрії  українку  в  тоненькій  курточці,  коротенькій  спідничці  і  тонесеньких  капронових  панчохах.  Очні  орбіти  ледь  стримують  від  утечі  напружені  білесенькі  баньки  свого  господаря.  Білесенькі  кланцаки  дрібненько  цокотять.  
Що  тут  скажеш?  
Справжня  аборигенка.
Завіса.

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903940
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.02.2021

СЛУЖБА ПОРЯТУНКУ СНІГОВИКІВ

Мчить  на  підводі  Дажбога  Відлига.
Крешуть  лопатами  сніг  двірники.
Хоч  мегаполіс  нарешті  оклигав  —
вклякли  похнюплені  сніговики.

Часу  пожити  лишилося  обмаль.
Котяться  сльози  по  білих  щоках.
В  сніжних  балабухах  цокає  бомба:
цок  цок  цок,  цок  цок  цок,  
цок  цок...  Ба-бах!..

Є  небайдужі?  Чи  тільки  базіки?  
Щоб  вам  Перун  уві  сні  гоготів!
Дайте  негайно  міністрам  вказівки
з  реанімації  сніговиків!

Для  порятунку  хай  створюють  службу,
щоб  не  пощезли  сердешні  як  вид,
щоб  ні  за  цапову  душу  в  калюжу
не  обернувсь  ні  один  сніговик!

Сніговиків  в  морозилки  трамбуйте!
Вкупі,  в  безпеці  розвіється  сум.
Тільки  б  до  перших  снігів  перебути...
Дайте  їм  друге  життя  і  красу!
 
©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902970
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.01.2021

ОСТАННІЙ ЛЕНІН

Останній  Ленін  впав,  останній  Ленін!
Мов  стигла  груша,  гепнув  долілиць.
Хай  вільно,  врешті,  видихне  мілленіум:
від  щастя  рясно  сльози  полились.

А  тих,  що  мов  Сиваш,  солоні  —  з  горя,
прокльони  кулеметять  на  "бандер",
небесний  плуг  на  гумус  переоре,
кого  ще  блендер  часу  не  роздер.

Останній  Ленін  гепнувся,  останній(!),
Буджак  збудивши  хряском  арматур.
Радіти  зупинитися  не  в  стані,
обстали  труп,  мов  кільцями  —  Сатурн.

Помер  останній  привид  комунізму,
здох  чахлик  невмирущий,  вчах  кощей.
Складем  червоноідолові  тризну
із  молотів,  серпів  і  скислих  щєй.

Останній  впав  Ілліч,  —  та  не  Владімір,
хоч  Вовам  теж  топтать  не  довго  ряст:
ні  мури  не  врятують  їх  надійні,
ані  завіса  щільна  з  чорних  ряс.

Спи  Леніне,  спокійно:  вже  не  вернеш!
Сопи  собі  в  дві  дірочки  й  радій:
тобі  обрали  місце  ми  майстерно:
під  смальцем,  в  пеклі,  на  сковороді!

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902708
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.01.2021

ЛОКДАУН КЛОУНАД

Правлять  бал,  як  завшки,  лox  і  даун.
Перший  —  "під",  а  другий  —  вертить  "над".
Чим  запам'ятається  локдаун
в  низці  феєричних  клоунад?

Бізнесом,  відправленим  в  нокдаун
в  складі  середульших  і  малих
(хоч  не  зменшив  кількісно  лохдаун
хворих  на  ковід,  смертей  і  лих).

Браком  нацюцюрників,  шкарпеток,
тестів  на  вагітність  і  панчох,
газом,  що  в  ціні  зростав  і  шпетив    
грошики  панів  та  панночок.

Різками  водохресних  морозів,
тижнями  "зачинених  дверцят"
пабів  і  крамниць,  кафе  на  розі.
Тиша.  Тільки  зуби  цокотять

тих,  що  в  мінус  десять  чи  п'ятнадцять
вийшли  без  панчох  на  променад.
Гей,  майбутні  карантинознавці,  
напишіть:  "Локдаун  клоунад"!

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902630
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.01.2021

ГОЛУБ ПЕТРО

Думка,  мов  куля,  прошила  нутро,
вжалила  груди  в  самісіньке  серце:
автозупинковий  голуб...  Петро
пильно  вдивлявся  в  мій  бік,  як  в  люстерце.

Погляди  наші  зійшлися  умент.
Зиркнувши  в  душу  тремку,  голубину,
в  очі,  мов  двійко  блискучих  монет,
раптом  відчув  я  у  птасі  людину.

Впали  пожбурнені  крихти  на  сніг.
Звір  недовірливо  дзьобнув  поживу.
Долю  пташину,  немов  уві  сні,
миттю  душа  моя  перепрожила.

Ні,  не  айтішник,  суддя  чи  актор.
Ні,  не  убивця,  не  злодій-собака...
Бачу  заправку  і  чергу  з  авто.
Бачу  пальне,  що  тече  в  бензобаки.

Бачу  родину,  кохану  Петра.
Бачу:  у  вроді  жіночій  він  петрав.
Бачу  й  кістляву,  з  косою  котра.
Чом  же  тепер  ти  став  голубом,  Петре?

З  чим  ти  теперки  у  світ  завітав?
З  миром  або  відбувати  спокуту?
Петре,  чи  грішна  душа,  чи  свята
нині  до  крил  і  до  дзьоба  прикута?

Птаха  сьорбнула  з  калюжі  води,
вклала  в  мовчанку  всі  радощі  й  травми.
Мить  —  і  у  небі,  легкий,  наче  вдих,  —  
реінкарнований  бензозаправник.

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902309
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.01.2021

БЕЗГОМІНЬ

Думок  —  гуркотлива  тища,
нестерпний  бджолиний  рій.
Намацати  мушу  тишу
в  душі  й  голові  своїй.

Навчитись  не  поспішати
(і  так  в  нетерплячці  —  ас!).
Я  спокій  вдягну,  мов  шати,
що  затишок  вселять  в  нас.

Навчитися  віри  в  себе
і  сили  в  собі  знайти,
щоб  злість,  мов  пекельний  цербер,
не  збила  ходу  з  мети.

Забути  жалі  й  гризоти,
минулих  поразок  біль,
розкрити  нові  горизонти  
світів,  що  ношу  в  собі.

Навчитись  радіти  митям,
густій  німоті  світань,
щоб  там,  де  скитався  митар,  —  
лиш  безгомінь  пресвята...

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902092
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.01.2021

ВОДОХРЕЩЕ

Застигла  ріка  в  крижаному  полоні.
Кишить  узбережжя  юрмиськом  шаленим,  —  
неначе  ґіґантський  важкий  ополоник  
розсипав  мурашок...  Та  це  —  не  для  мене!

Від  надміру  тіл  торохтять  ополонки,
судомно  із  пащ  вивергаючи  бризки!
Невігласи  прагнуть  зцілити  поломки.
Зваблива  безодня  буруниться  близько.

Собачі  морози,  звіріючи,  крешуть
роззяв  і  сміливців,  мов  бартка  —  ялицю.
Водохреще  —  сивий  полюючий  кречет,  —
крилом  огортає  усміхнені  лиця.

Дрижать  попенгагени,  стегна  і  п'яти.
Задублих  дівок  пригорта  парубоцтво.
Пищать  закоцюблики  —  юні  хлоп'ята,
від  холоду  кривляться,  наче  від  оцту.

Легендами  й  снігом  ріка  оповита.
Безжурно  гуде  невгаваючий  гамір.
Юрму  бадьорить  реготня  й  оковита.
І  зашпори,  що  колобродять  ногами.

Тілес  в  ополонки  набилося  з  лишком:
моржі,  горілчані  тюлені  і  люди!
З  розгону  заскочу  в  теплесеньке  ліжко:
мене  ж  бо  і  так  мудрий  боженька  любить!

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901866
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.01.2021

БАБУЛІНГ

Ніщо  не  віщувало  ні  біди,  ні  зла,  ні  бурі.
Ніщо  не  вимагало  ворожби  чи  ворожди.
Але,  не  знати  звідки,  —  раптом  вигулькнув  бабулінг.
Він  був.  І  є.  І  буде.  Нишком.  Назирці.  Завжди.

Тож  скільки  не  крути  йому  варенички  чи  дулі,
і  скільки  не  задобрюй,  не  витравлюй,  не
скандаль:
він  буде  невгамовним,  він  строчитиме  цидули.
Все  краще  зна  за  тебе  цей  турботливий  вандал!

«Куди  ножа  лизнула?!  —  Наречений  буде  лисим!
Сидиш  на  розі  столу?  —  То  залишишся  в  дівках!
У  підворот  подолу  підшивай  скоріш  любисток!
Бо  хлопці  не  полюблять!  —  Глянь,  стара  уже  яка!

Вдягни  дитині  шапку,  три  кофтинки,  бо  замерзне!  
Сама,  заради  Бога,  одягнися  в  щось  людське!
Бо  встидно  між  людьми!  Сховай-но  тілисько  кремезне!
Не  мий  дитину  милом  —  лиш  водою!  Ич  яке!

Сама  вдягай  ті  памперси  —  не  смій  вдягать  дитині!
До  року  стригти  наголо  не  здумай  малюка!
Диви  яке  худе!  —  Тримай!  Годуй!  —  Спекла  гостинець!
Зводи-но  до  шептухи!  Ба  як  плаче!?  Хто  злякав?

Бухикає,  як  прокляте!  Жує  зелену  шмарклю!
Готуй  варену  бульбу,  каланхое  і  часник!  
Кавалеристом  виросте!  —  В'яжи  на  литки  марлю!
Купай  дитину  в  травах,  щоб  чорти  не  лізли  в  сни!

Навіщо  манікхур  тобі  і  подружки-дівулі?
Сиділа  б  краще  в  хаті:  зайнялась  би  вже  дітьми!»
.........................
Та  попри  огризання,  квітне  й  пахне  звір  «бабулінг».
Його...  Хіба  в  собі...  Колись...  Вб'ємо...  Можливо...  Ми.

©  Сашко  Обрій.
15.01.20

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901360
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.01.2021

РАЙ. ПОЛІКЛІНІКА

Привіт,  райполіклініко  і  райреєстратуро,
Мегеро-реєстраторко  і  черго  злобенят!
Довкіл  "привітна"  міміка  і  запахи  мікстурок.
І  вже  моя  макітерка  нагадує  баняк.

Печатки,  справки,  підписи,  направлення,  печатки.
Бракує  рук  і  файликів  для  зграї  папірців.
Не  видко  в  цім  паломництві  ні  краю,  ні  початку.
І  гаманець  здригається,  попавши  під  приціл.

Заява,  чек,  діагнози,  рецепти,  вільна  каса.
Нема  для  знімків  плівки  —  на  мобілку  сам  знимкуй.
Нічого  не  подумайте  —  кіл  пекла  не  злякався.
Та  в  разі  непроходження:  не  справку  —    вручать  ..уй.

Печатки,  справки,  підписи,  печатки,  справки,  підпи...
Сиріткою  мед.  книжка  визирає  з-поміж  них.
Печатки,  справки,  підписи,  я  мушу  вас  терпіти,
немов  проміжність  втомлена  партнерів    проміжних.

Сім  кіл  пекельних  пройдено,  папір  —  небесний  турок:
все  стерпить,  бо  у  нього  власні  принципи  й  мораль.
Па-па,  райполіклініко  і  райреєстратуро.
Всім  серцем  вас  люблю!  
(В  труні  такий  я  видів  "рай"...)

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901161
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.01.2021

КОЛЯДА-2021

Направду  невгамовне  плем'я  —  укри  —
колядками  Святвечір  уродив!
А  дядько  цілував  дівчатам  руки  —
підпиле  серце  спрагло  справжніх  див.

На  ровері,  колядникам  назустріч,
у  справах  невідкладних  простував  —  
дівчата  ж  поламали  звичний  устрій.
Цілуючи,  приказував  слова:

"Святих  зустрів!.."  —  набік  відкинув  ровер,
забувши  всі  турботи  і  діла.
Бажала  молодичка  їм  здоров'я,  —
потішена,  зітхала  пісні  в  лад.

Так  містом  мандрувала  божа  іскра,
запалюючи  вигаслі  серця.
Всі  чули  —  від  безхатька  до  міністра  —
як  усмішка  торкалася  лиця.

Як  вість  блага  сповняла  світлом  простір,
летіла  в  кожну  хату  і  котедж,
де  пси  і  ґазди  дзявкали  від  злості  —
серця  черстві  осяювала  теж.

Всміхалася  колядникам  дитина.
Дорослі  часто  кидалися  в  плач.
Бо  спрагли  в  час  незгод  і  карантинів
життя,  єднання  роду  і  тепла.

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901050
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.01.2021

СОВЄТИ-2021

Дощем  січе,  туманом  манить  січень.
Волога  пробирає  до  кісток.
Окрім  як  дрижаки  хапати,  нічим
зайнятися  збіговиську  істот.

Хіба  місити  ровером  болото.
Хіба  крутити  воликам  хвости.
Дядькам  із  пролетарської  голоти
нема  чого  мені  відповісти.

Один  із  них  насущний  день  клясти́ме,
найвище  керівництво,  і  чинуш.
Минуле  ж  —  вихвалятиме,  гостинне.
А  нині  —  кепсько  дядькові...Чому  ж?..

Раніше  більше  міг  купити  їсти,
"на  книжку"  в  рік  відкласти  сто  рублів.
Мені  йому  нема  що  відповісти:
цей  біль  в  мені  ніколи  не  болів...

В  країні  тій  під  назвою  "минуле"
плекав  свій  рай  диванний  самурай.
Він  так  його  манив,  нестерпно  муляв,
що  міг  би  —  дядько  б  скочив  сам  у  "рай".

Мені  його  розраджувати  нічим,
бо  день  насущний  —  це  для  мене  рай.
Бо  все,  що  в  мене  є  —  дошкульний  січень:
приймай  таким,  як  є,  або  вмирай.

На  жаль,  немає  іншої  дієти  —
хоч  вовком,  мій  січневий  дядьку,  вий.
Отак  у  головах  дійшли  "совєти"
в  дві  тищі  двадцять  перший  рік  новий...

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900821
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.01.2021

ПОХ€Р

До  супокою  на  похорон
тупцяють  скнарість  і  ницість.
Я  ж  запасаюся  "пох€ром",
шиючи  "пох€рівниці".

Зранку  всіх  споює  кавою
місто  —  старий  неврастенік  —
щоби  надати  лукавому
більше  маневру  на  сцені.

Бігати  білками  в  колесі
згодні  понурі  актори.
Мі́ста  і  хочеться,  й  колеться,
попри  задуху  заторів,

попри  мораль,  тричі  попрану,
попри  епічність  епохи,
є  де  проклюнутись  пох€ру.
Сховок  єдиний  мій  —  пох€р.

Від  божевільних,  мерзотників
серця  мого  порятунок,
теплий,  приємний  на  дотики,
пох€р  дарує  фортуну,

впевненість  в  завтрашніх  звершеннях.
Треба  для  щастя  лиш  трохи  —
напрацювати  найпершому  
найвсеохопніший  пох€р!

©  Сашко  Обрій.
26.11.20

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900709
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.01.2021

УБИЙ В СОБІ ТРОЛЯ

Сердечно  каюсь  просто  всім  у  вічі,
на  кого  жовч  неправедну  пролляв.
В  пророчому  видінні  чоловічок
прорік  грайливо:  "Вбий  в  собі  троля!"

Розкаяння  —  потужне  "жовчогінне":
у  ньому,  як  в  пекельному  вогні,
я  вірю,  мій  троляка  врешті  згине  —
залишиться  родючий  перегній.

На  білому  небесному  сувої
мабуть  мені  нашкрябано  отак:
"Убий  троля,  бо  ти  —  достойний  воїн!
Не  блазень-пересмішник  —  світлий  птах."

В  прозрінні  від  видінь  таких  (аж  очі  -
мов  двійко  юних  шнайперів-орлят),
дасть  Бог  —  окріпну,  збавлю  градус  жовчі;
лише  не  гумор  —  вб'ю  в  собі  троля!

©  Сашко  Обрій.
22.12.20

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900558
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.01.2021

ГРАЄ МОРЕ ЗЕЛЕНЕ

Звузилось  коло  із  хворих  на  ковід.
Друзі  лежать:  кожен  другий  підбитий.
Черги  з  криївки  строчу  часникові.
Руки  помститись  благають  щомиті.

Армії  вражих  недуг  атакують.
Бродять  міщани  —  лякливі  солдати.
Не  підхопити  б  лиш  ковід,  мов  кулю,
звиклу  життя  із  найслабших  сотати.

В  душах  контрасних  гартую  опірність.
Холодом  з  тіла  хвороби  —  "на  вихід".
Віруси  лізуть  і  лізуть,  настирні:
дай  організмів  пожерти  нових  їм!

Не  веселять  вечорів  оксамити.
Грає  схвильовано  море  зелене.
Руки  знов  будять  мене,  щоб  помитись.
Маски  дрижать  і  налазять  на  мене...

©  Сашко  Обрій.
24.11.20

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900514
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.01.2021

САТИРИЧНО-ПЕЧЕРНИЙ СЕКСИСТ

Не  м'який  і  гламурний  пухнастик  —
в  укрліт  увірвався  харциз!
Строчить  вірші  інакшої  масті:
сатирично-печерний  сексизм.

Не  перо,  а  шаблюка  козацька
проявила  небачений  хист:
висікає  поезії  хвацько
сей  дрімучо-печерний  сексист.

Не  сироп  і  не  цукор  —  цитрина
кислотою  скривила  роти.
Лийся  з  творів,  сатиро  нестримна,
упокорюй,  стинай,  короти!

Натовклася  дівками  печера:
від  прихильниць  дрижить  і  гуде.
За  сатирика  чубиться  черга  —
вже  й  не  видно  просвітку  ніде!

Манікюри,  підбори  і  коси
у  повітря  злітають  до  стель.
Юний  красень  сатироголосий  —
все  за  нього,  дівки,  віддасте!

Клуби  диму  куйовдяться,  сизі,
наче  сопла  космічних  ракет:
захлинувшись  в  печернім  сексизмі,
юнки  втяли  палкий  карапет!

Від  сатирика  втратили  керму
перезбуджені  панночки  вщерть.
Скуштувавши  сексизмів  печерних,
хто  вони  відтепер  без  печер?

©  Сашко  Обрій.  
04.12.20

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900223
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.01.2021

ДВОБІЙ

Попереду  —  фатальна  мить  двобою.
У  серці  змій,  звиваючись,  повзе...
Найбільша  боротьба  —  з  самим  собою.
Двигтить  від  нетерпіння  Колізей.

В  завзятті  лик  за  ликом  надягати,
як  не  мудруй  —  від  себе  не  втечеш.
Закутий  в  обладунки  гладіатор,
освятиш  бій  плювком  через  плече.

Ця  зустріч  із  собою  —  неминуча.
До  болю  знаний  вищур  у  люстрі  —
чи  він  тебе,  чи  ти  його  замучив?
Чи  він  тебе,  чи  ти  його  зустрів?

Довгенько  він  розкидував  каміння,  —
тепер  тобі  збирати  все  навспак.
Крізь  власне,  тричі  вистраждане,  вміння
вигранюється  з  неука  мастак.
 
Ти  —  воїн,  крешеш  "вісімки"  мачете
в  дорозі  з  небуття  у  небуття.
Собори,  синагоги  і  мечеті
ростуть,  палають,  кришаться,  двигтять.

В  борні  себе  давно  пізнав  до  болю:
звивається  й  сичить  у  серці  змій.
В  передчутті  фатального  двобою,  —
з  самим  собою,  —  серце  прагне  змін.

©  Сашко  Обрій.
20.12.20

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900060
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.01.2021

ЦИБУЛЬСЬКИЙ-ЧАСНИЧЕНКО

Не  дивіться,  що  заплаканий  частенько.
Він  —  щасливий.  Всім  недугам  каже:  "Цить!"
Як  і  прізвище  —  Цибульський-Часниченко  —
він  —  міцнющий  козацюра-фітонцид!

Здоровіших,  ніж  Василь,  шукати  годі:
ще  таких  нехворунів  не  бачив  світ!
На  цибулепереробному  заводі
він  працює  й  жах  наводить  на  ковід!

Страхітливим  грипо-звірам  крутить  дулі.
Василю  гостреньке  —  в  радість,  до  смаку.
На  сніданок:  півкіло  пюре  з  цибулі.
Перед  сном  —  паштет  із  хрону  й  часнику.

Тож  Василько  —  непростий  хлопака,  "з  перцем":
перчить  слово,  кашу,  дівчину,  борщі.  
Та,  напевно,  найгострішою  зі  спецій  
є  перчинка  Василевої  душі.

©  Сашко  Обрій.
09.12.20

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899821
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.12.2020

КЛЮЧИК ВІД ЩАСТЯ

Щось  тьохне  ледве-ледве  в  глибині.
Затягне  щем  співанку  про  самотність.
Крізь  тьму  гучних,  щоденних  бубонінь
як  світлу  увірватися  в  "сьогодні"?

У  цій  дзвінкій,  гучній  самотині,
в  мільйонноокій  дикості  столичній
очима  душі  глипають  мутні  
у  двадесять  розгублене  сторіччя.

Снують,  немов  хатинки  без  дверцят,
заплутані  клубки,  кімнати  страху.
У  наглухо  забитих  для  Творця
серцях-темницях  нидіти  Гераклу.

В  лушпинні  темних  пристрастей,  ідей
міліє  глибина,  маліє  велет.
Рости,  сліпуче  сяйво,  день-у-день,
в  серцях  роздмухуй  долі-каравели.

Молитва,  що  пітьму  освітить  днесь,
розсуне  хмари  помислів  гнітючих,
запалить  ґніт  і  в  серці  каганець  —
від  радості  та  щастя  щирий  ключик.

©  Сашко  Обрій.
07.12.20

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899749
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.12.2020

ЛАЗНЯ

Го́стрю  лижі  й  ласти  водолазні,
змащую  шарніри  і  шасі:
впевнено  намилююсь  до  лазні.
В  бік  —  діла  і  клопоти  усі!

З  друзями,  що  не  полінькувались,
не  втонули  в  драглищі  вагань,
келихами  щастя,  радість,  галас
питиму  на  втіху  всім  богам.

З  потом  вийдуть  шлаки  і  токсини
року,  що  кидав  нас  на  ножі.
Лишиться  усе,  чого  так  сильно
прагли  й  звоювали  на  межі

сил  і  мрій,  можливостей,  уявлень
цінностей  і  цілей,  перспектив.
Зціляться  у  лазні  всі  зов'ялі,  —
варто  їх  добряче  пропекти,

витопити  дур,  порятувати
від  бентег,  безсоння  і  страхів,
визволити  дух  з  тюрми,  з-під  варти,
мов  старий,  запилений  архів.

Хай  сплелись  абсуд,  митарства,  блазні
в  пристрасний  пекельний  чорторий,  —
той,  хто  Рік  Новий  зустрів  у  лазні,
тілом  і  душею  не  старий!

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899734
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.12.2020

ГРУДНЕВА МАГІЯ

Тікаючи  від  буднів,  як  від  лиха,
митець  окреслив  здвоєний  овал.
Але  передчуваючи  відлигу,
похнюпилася  баба  снігова.

Отак  воно  бува,  коли  урозріз
йдуть  задуми  погоди  і  митця.
Намарно  згине  пишний  п'ятий  розмір...
Шкода  його...  ба  більше,  ніж  лиця.

Дорослі  чи  прудкі,  шкодливі  діти(!?)  —
уже  не  розбереш,  як  не  говій  —
зліпили  бюст  самої  Афродіти(!)
простій  міщанській  бабі  сніговій.

І  Богу,  й  людям  сяє  на  догоду,  —
та  надто  нетривка  її  краса!
Нехай  понура  —  груди  держить  гордо.
Стримлять  у  небо  пружні  тілеса.

Відлизі  предостатньо  тільки  змигу,
щоб  звести  пишні  перса  нанівець.
Ми  бабі  наморозимо  ще  снігу,  
аби  грудьми  підперла  світ  увесь:

його  ще  встиг,  іще  порятував  би
масштабний  магнетизм  її  грудей.
Із  дивом  кришталевим  —  з  бюстом  баби  —
в  цей  світ  груднева  магія  гряде!

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899310
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.12.2020

СНІГОВА БАБА

Батьків  з  дітьми  вигулюють  санчата.
В  небеснім  пір'ї  простір  ожива.
Росте  й  росте,  в  руках  дітей  зачата,
пузата  й  горда  баба  снігова!

За  нею  з  небуття  зринає  друга.
Дві  баби-стражі  виструнчились  в  ніч.
Малечу  бавить  ковзанка-яруга,
несе,  мов  річка  в  білому  човні.

Вовтузиться  весела  веремія.
Злились  пташиний  галас,  пара,  сміх.
В  грудневій  млості  справдилася  мрія:  
з'єднались  воєдино  парк  і  сніг.

Спішить  старе  й  мале  у  білу  казку,
допоки  не  розтанула  вона.
На  тлі  білявих  пагорбів  цвітасто
куйовдить  тишу  радість  голосна.

Вершки  з  дітей  зняла  зимова  зваба.
Рипить,  муркоче,  кличе,  як  торік.
Вигулькує  зі  снігу  третя  баба:
згортає  в  лантух  парк  і  ліхтарі.

©  Сашко  Обрій.
23.12.20

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899170
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.12.2020

ЗЕМЛЯ

Ця  земля  лежить,  розпластана,  терпляча,  —
мов  чекає  на  далекий  час,  коли  
врешті  витравиться  вдача  з  нас  теляча,
відревуть  чужою  мовою  воли.

Так  болить,  коли  не  чують  рідні  діти.
Важко  дихать  крізь  байдужості  асфальт.
Попри  сльози  й  стогін  важко  їй  радіти.
Душу  й  тіло  душить  чоботом  mockaль.

Все  ж  радіє  дивина  простоволоса.
Крізь  бетони  пнуться  паростки  тверді.
Скільки  б  їй  дітей  чекать  не  довелося,  —
стерпить  все,  і  навіть  вила  по  воді,

що  у  нас  перед  очима  ними  водять.  
Ми  й  самі  не  проти:  вірим  в  міражі.
Там  гляди  —  і  з  моря  виждемо  погоди.
Ось  вода  вам,  осьде  вила  —  ворожіть!

Ця  земля  в  мені  палким  вирує  духом.
Крізь  негоди,  мряку,  темряву  й  туман,
земле-мамо,  шепочу  тобі  на  вухо,
що  від  тебе  в  світі  кращої  нема!

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895677
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.11.2020

ДЕШЕВРИ

Встогидла  жадоба  нових  відкриттів,
високих  конструкцій  та  еврик!
Бо  справді,  даруйте  на  слові,  круті  —
хто  пише,  як  дише,  дешеври.

Нас  думки  тюрма  вже  давно  не  трима
у  розпал  новітньої  ери.
Нема  печії  і  відрижки  нема,
бо  булькають  в  шлунку  дешеври.

Лиш  купа  претензій  і  критики  є
до  Йвана,  до  Лесі,  до  Шеви.
Хай  геній  великі  шедеври  кує,  —
фастфудяться  в  мізках  дешеври!

В  дешеврах  кожнісінький  інгредієнт  
простий,  легкотравний,  знайомий.
На  біса  інтриги  та  ігри  дієт?
Дешеври  ковтають  мільйони!
   
Ми  всі  записалися  в  сучукрліт.
Верлібри  випорскують  з  печі.
Які  епігони?  Хто  сучі  кролі?
Ми  всі  —  дешевральні  предтечі!

Пророчі  до  хтивості  сиплем  рядки,
вливаєм  до  вух  і  до  черев.
Неспішно  у  нутрощі  входить  рідкий,
липкий,  "трисокирний"  дешевр*.

Вже  краще  погризти  в  кутку  олівця;
чвалати  навстець  до  вбиральні,
ніж  слухати  високопарні  слівця,  —
чиїсь  письмена  шедевральні!

Для  кого  тонкі  елітарні  понти?
Їх  шашіль  поїла  і  черви.
Між  нами  проліг  нескінченний  пунктир,
бо  наш  дешифратор  —  дешеври!

©  Сашко  Обрій.

*  Портвейн  777  ("три  сокири").

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894356
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.11.2020

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ ПАРК

В  жовтому  жупанчику,  спроквола
парк  розплющив  кліпавки  старі.
Рівно  заяскріли  ореоли  —
райдужні  кулясті  ліхтарі.

Вогнищем  рудим  зайнявся  килим  —
то  заворушився  падолист.
Парк  широкоплечий  випнув  схили,  
що  від  злив  розкисли,  подались.

Мжичка  жебонить,  як  жебоніла.
Лавки  —  наче  сироти  в  сльозах.
Паркові  нема  до  того  діла:
в  яр*,  мов  у  зимівнику  козак,

влігся,  позіхнув,  підклав  соломи.
Листя  нагорнув  —  на  п'ять  лопат!
Вже  й  ніхто  його  не  присоромить,
що  надворі  —  тільки  листопад.

З  ним  усі  дерева  обережні,
наче  миті  —  з  величчю  доби.
Журяться  акації,  берези.
Хиляться  тополі  і  дуби.

Все  пішло  до  сну.  Ніхто  й  не  каркнув.
Яр  блищить  і  мокне,  мов  таріль.
Лиш  самі  сновиди  бродять  парком  —
очі  конвоїрів-ліхтарів...

©  Сашко  Обрій.

*  Ку́чмин  яр  —  історична  місцевість,  колишнє  селище  у  Солом'янському  районі  м.  Києва.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894220
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.11.2020

ТИМЧАСОВО НЕ ПРАЦЮЄ ЧЛЕН

/тимчасово  не  працює  член/  

Ми  ще  звернемо  колись  цілі  гори,
та,  даруйте  нам  за  збочений  сленг,  —
в  найшій  партії  не  те  щоби  горе...
Тимчасово  не  працює  наш  член.

Був  колись  такий  діяч:  Вова  Ленін.
Хоч  і  тягнеться  за  ним  трупний  шлейф,
та  тримав  у  кулаці  міцно  членів.
Працював  тоді  кожнісінький  член!

Ми  не  лежні:  дуже  спраглі  до  праці.
Не  біда,  що  не  працює  наш  член.
В  нас  є  ноги,  довгі  руки  і  пальці,  —
ними  вам  палкі  привітики  шлем!

Ними  в  Раді  віддає  чесний  голос
вся  команда  наша:  ОПеЗдеЖе.
Не  ловили  на  брехні  нас  ніколи,
а  якщо  точніше,  —  на  піз...  но  вже.

Ми  —  далеко  не  найгірша  із  партій.
Здувся  член,  бо  взяв  швидкий  вельми  темп.
Дещо  прикро,  та  усе  ж  —  не  на  старті.
Тимчасово  —  це  ще  не  імпотент.

Тимчасово  —  це  ще  зовсім  не  вирок.
Це  як  листячко,  що  скидує  клен.
Та  в  серцях  палахкотить  чиста  віра:
час  прийде  —  і  запрацює  наш  член!

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893667
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.11.2020

ОДЕСА-МАМА

Помпезна,  хоч  добряче  фейс  обдерся,
колони  в  море  випнула...  Одеса.
Тут  кожен  кіт  гуляє  гордо  й  сито,
вродившись  повноцінним  одеситом.

До  берега  допливши  по-собачи,  
де  стільки  креативу  ще  побачать
розморені  туристи?  Він  у  генах,
в  розмірених  думках  аборигена.

У  вивісках,  в  настінному  графіті.
В  циганах,  в  колоритному  івриті.
У  запахах  місцевої  пекарні.
В  лайливій  засторозі  на  паркані.

У  шубах  з  винограду  на  будинках.
У  двориках,  і  затишних,  і  диких.
У  винних  барах,  в  панночках  "невинних".
В  кав'ярні,  ледь  причиненій  на  віник.

У  свитку  —  з  люка  другого  —  у  Дюка.
У  пальмі,  що  в  готелі  пнеться  з  дрюка.
В  декорі  клумб  із  брил  ракушнякових.
У  кількості  захворювань  на  "ковід".

Та  час,  Одесо-мамо,  повертатись.
Гудком  гука  додому  Київ-тато.
Розтанув  жовтень  в  тозі  з  оксамиту,
мов  усмішка  одеського  семіта...

©  Сашко  Обрій.
25.10.20

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893661
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.11.2020

Лишу невдячну справу цю, примарну

Лишу  невдячну  справу  цю,  примарну  —
осінню  мжичку  в  губи  цілувать.
Тепліш  не  стане  вуст  уявний  мармур
на  жоден  щонайменший  кіловат.

Пружнішим  з  листя  стан  її  не  стане.
Не  переллється  небо  в  синь  очей.
Та  все  ж...  уже  запрошую  на  танець
її  одну  —  струнку  віолончель.

Вона  ще  прилетить  на  крилах  жовтня.
А  може  увірветься  в  листопад.
Заміною  їй...  ні  —  не  стане  жодна!
Із  нею  лиш  незграбно,  невпопад

Верзтиму  нісенітниці,  мов  дурник,
що  з  дуба  чи  з  небес  на  землю  впав.
Венери  даруватиму  й  Сатурни.
Нестиме  нас  небесний  пароплав.

Вуста  її  розтоплять  змерзлі  груди.
Здіймуть  і  потамують  буревій.
Надворі  дзеленчить  в  бурульки  грудень.
Та  в  нас  обох  —  рої  серпневих  мрій.

Повз  нас  промиготить  за  січнем  —  лютий.
За  травнем  —  липень,  серпень  пролетять.
За  нею,  жовтні,  більше  не  полюйте.
Вона  —  збоїстий  пульс  мого  життя.

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892797
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.10.2020

САД І МАЗОХ

Всі  проти  всіх,  усі  ні  з  ким  не  згодні.
Злість  рухає  людьми,  але  у  бік  безодні.
©  Ліна  Костенко.

Сміялися  з  народу  Сад  і  Мазох.
Тим  часом  садомазався  народ,
бо  хитрий  Хтось  вправлявся  у  гримасах
і  вірив  сам  у  те,  що  він  —  пророк.

"За  правдоньку"  махав  словесним  списом
і  націю  уперто  вгору  вів,
у  наклепах  та  сварках  —  вправний  писар,
творивши  віртуозно  ворогів.

Он  цей  —  агент,  працює  за  валюту.
А  той  —  тюхтій,  занадто  ліберал.
А  цьому  ще  в  очах  бракує  люті.
У  цих  —  кульгають  розум  і  мораль.

А  їхній  лохторат  —  відверті  свині.
А  він  у  свинопаси  не  наймавсь.
Отож  усі  у  свинстві  цьому  винні.
А  він  для  них  —  не  бісер,  він  —  алмаз!

З  такими,  звісно,  знатися  не  стане
у  білих  рукавичках  патріот,
виховуючи  масу  одностайну,
що  будь-кому  порве  за  правду  рот:

за  партію,  що  справно  "тягне  мазу",
лиш  обраних  веде,  а  решта  —  збрід.
Від  пуза  реготали  Сад  і  Мазох,
а  Хтось  —  нарід  намазував  на  хліб.

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892795
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.10.2020

ТЕБЕ МИ ЛЮБИЛИ

Тебе  ми  любили...  не  дуже.
Не  вірили  власним  очам:
топили  тебе,  рідний  Буже,
а  ти  захлинався  й  мовчав.

Душили,  скувавши  в  окови  –
ледь  дихало  тіло  святе.
Між  тромбів  рясних  водосховищ  
застояна  крівця  цвіте.

Ти,  всупереч  долі,  –  красивий.
Хоч  врода  й  змарніла...  не  та...
Бо  хто  тільки  міг  –  той  крав  сили,
той  п'явкою  дух  твій  сотав.

Із  нами  не  міг  ти  гарніти.
Скелястий  скелет  порідів.
Ми  длубали,  гризли  граніти.
Поживи  шукали  –  не  див.

Страшні  рукотворні  пожежі  
глитали  твої  острови.
Ми  любим  тебе,  як  належить.
Хоча  й  сентимент  наш  –  кривий!

З  любові  ми  вдаримо  в  домбри.
Тебе  оспіваєм  як  слід!
З  полів  пестицидами  вдобрим.
Ми  –  миші  твої,  ти  –  наш  хліб.

Серця  наші  –  чуєш?  –  озвались
чужинським,  лайливим  слівцем,
безмежжям  нових  сміттєзвалищ,
хоч  це  –  ще  далеко  не  все...

Хоч  кров  з  тебе  цмулили,  Буже,  –
і  смуток  в  серцях  не  зринав,  –
хай  краще  б  ти  врешті  одужав.
Та  спершу  б  оклигати  нам.

Той  зразу  б  узрів,  хто  оклигав:
ти  –  ще  не  прочитана  книга...

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891994
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.10.2020

ЧОГО ХОЧЕ…

Чого  хоче  Ніна?  –  Мелатоніну.
Аня?  –  Палкого  кохання.
Настка?  –  Щоб  доля  стелилась  пухнаста.
Катя?  –  Солодкого  ката.

Чого  хоче  Оля?  –  Відро  алкоголю.
Віра?  –  Свого  бузувіра.
Надійка?  –  У  мріях  давно  канадійка.
Люба?  –  На  танці  до  клюбу.

Чого  хоче  Люда?  –  Вдівця-лизоблюда.
Галька?  –  Їй  треба  нагайка.
Віка?  –  Накачаного  чоловіка.
Злата?  –  І  срібла,  і  злата.

Чого  хоче  Юля?  –  Казкову  пілюлю.
Єва?  –  Світського  лєва.
Даринка?  –  За  ковбасою  до  ринку.
В  Марії  –  мрія  на  мрії.

Що  хоче  Світлана?  –  Новесенький  "Ланос".
Леля?  –  Юнця-мудрагеля.
Що  хоче  Софійка?  –  Рабів  хатніх  кілька.
Оленка?  –  Карпатського  лемка.

Що  хоче  Тетяна?  –  Пательню  з  титана.  
Лариса?  –  В  кіношні  актриси.
Наталка?  –  Як  ленін,  залізти  на  танка.
Марина?  –  Свою  субмарину.

–  Що  ж,  хлопче,  найбільше  ТИ  ціниш  в  дівчатах?  
–  Диковинне  вміння:  мовчати...

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890813
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.10.2020

У НАПРЯМКУ МЕТИ

Я  лежу  у  напрямку  мети.
Ніби  стрілка  компасу.  Як  вектор.
Віхоло,  мети,  але  не  ти,  –
та,  хто  накладе  на  мене  вето.

Я  лежу.  Скрутило  поперек,
скорчило  хребет  в  дугу  від  ноші.
Все  одно  тихцем  повзу  вперед  
повз  черепашині  дні  і  ночі.

Згадую  раз  по  раз  про  мету.
В  хаосі  думок  ледь  чутна  тиша.
Хай  долівку  тілом  промету  –
стане  по  мені  комусь  чистіша.

Скільки  ще  навколішки  повзти  
в  темряві  років  –  не  маю  й  гадки.
В  напрямку  мети  повзу  повз  тих,
що  вп'ялись  у  шкіру  "мертвим"  гаком.

Часом  я  лежу,  неначе  жук,
горілиць  упавши  безпорадно.
Згадую,  одначе,  що  лежу
гордим  полотном  перед  парадом,

щоб  замайоріти  вже  за  мить
в  напрямку  мети  міцним  вітрилом.
Тим  же,  хто  і  досі  ще  лежить,
доле,  подаруй  двожильні  крила.

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890676
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.10.2020

НАР--КОТИКИ

Барбі  підсіла  на  барбітурати.
Феї  –  на  фені,  Армані  –  в  дурмані.
Морфію  звиклий  всякчас  потурати,
бачить  Морфей  сновидіння  примарні.

Екстазі  міцно  тримає  в  екста́зі.
ексчемпіонів  та  експрезидентів.
Цмулять  горілку  за  тазиком  тазик
рила  горилок,  угору  задерті.

Вже  й  супермен  –  на  міцнім  суперклеї.
Від  героїну  періщить  героїв.
Курди,  накурені,  на  укулеле
бренькають  соло,  захоплені  грою.

Люблять  канабіс  брати-канадійці.
Коки  хрумтять  свіжим  листячком  коки.
Копи,  позбавлені  всяких  амбіцій,
вколюють  опій,  скуривши  речдоки.

На  психоделіки  психи  підсіли.
Де  цигарки  –  там  гарячі  циганки.
Глави  сільрад  закидаються  "сіллю".
Зріють  поля  із  пігулок  та  ампул.

Тільки  невинні,  невидимі  медики  
мирно  собі  медитують  на  пледиках.

©  Сашко  Обрій.  Поезія

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890675
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.10.2020

НЕ НИЙ

І  навіть  для  всіх  заборонений,
накинь  на  лице  забороло.
Як  важко  б  тобі  не  було  –  не  ний,
щоб  душу  ніщо  не  збороло.

У  час  непростий,  насурмонений
скликай  однодумців  на  сурму.
Безвихідь  впаде  –  все  одно  не  ний.  
Наснага  сильніша  від  суму.

Розгромлений,  зранений,  зронений,
усупереч  ранам  і  бідам,  –
вцілілий,  живий?  Слухай,  бро,  не  ний.
Продовжуйся:  з  прадіда  й  діда.

Не  стільки  нужда,  як  вкорінений
задавнений  острах  нового.
Наказує  голос  вгорі:  "Не  ний!"
Ти  –  в  пазусі  Бога.  Тож  з  Богом!

Несешся,  неспинений,  спінений.
Яка  тобі  треба  ще  воля?
Для  волі  два  слова  є  іменем:
НЕ  НИЙ  –  і  не  знатимеш  горя.

©  Сашко  Обрій.

Світлина  з  річки  Південний  Буг  -  Олександр  Ігнатьєв

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889609
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.09.2020

СТЕП

Коли  довкола  все  пусте,
коли  зусібіч  душить  пластик,  
покину  все,  піду  у  степ,  –
піщинку  степу  в  серце  вкласти.

За  обрій  сонце  провести
(безсила  тут  бетонна  пастка!)
й  немов  в  останню  із  гостин,  
до  брил  гранітних  знов  припасти.

Бо  вкотре  з  краєм  степовим
не  встиг  як  слід  побуть,  набутись.
Так  виростаєм  з  пуповин,
лишаєм  дім  в  пориві  бунту.

Останній  вечір.  Ковила.
Бузок  небес  над  бузьким  степом.
Хмаринка  стежку  повела
туди,  де  біль  мій  розпростерто.

Куди,  тамуючи  цей  біль,
не  раз  ще  буду  повертатись.
Будяк,  чебрець  і  деревій.
Та  рідний  Буг,  мов  рідний  тато.

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888079
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.09.2020

ЛЕБЕДІВКА

Довго  не  кис  і  не  бідкавсь.
В  дзвони  тривожно  не  дінькав.
Мов  непорочна  лебідка,
в  серпень  ввійшла  Лебедівка.

Стишила  громом  прибою
тугу  й  неспокій  колючий.
Тут  ви  мене  із  собою
зблизили,  ґолеми-кручі.

Голими  бігали  тут  ми.
Голови  в  щасті  втрачали.
Бігтимуть  серпні  наступні
знову  сюди  від  печалей.

З  ґолемів  глиняні  східці
прудко  збігають  до  пляжу.
Тут  ми  сотали  навхильці
з  хвиль  срібнозоряну  пряжу.

Між  лебедою,  у  спеку,
бавились  тут,  ніби  діти
в  лоні  Буджацького  степу,
в  диких  пісках  Лебедівки.

В  чайках,  багряні  лимани
підперезались  косою.
Затишний  вечір,  як  в  мами,
ввесь,  до  останку  просто́ю.

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887606
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.09.2020

ДРОН ВАСИЛЬ

Над  нудистським  пляжем  дрон  завис.
Зиркає  на  юне,  пружне  диво.
Жоден  щонайменшенький  нудист
не  втече  від  фотооб'єктива.

Голих  тіл  і  хвиль  гучний  приплив.
Дрону  сил  на  вилазку  не  шкода.
Вічно  б  синь  небесну  молотив,
доки  міцно  спить  його  господар.

Вічно  фіксував  би  дрон  Василь
з  неба  краєвиди  мальовничі.
Що  для  щастя  треба?  –  Лиш  виси,
доки  знизу  –  груди  і  сідниці.

Зводить  діафрагму  від  краси.
Вже  процесор  тричі  перегрівся.
На  піску  –  труси,  труси,  труси;
Олі,  Галі,  Каті  і  Лариси.

Мить  –  і  догори  зведуть  носи.
Майже  на  нулі  акумулятор.
Дрон  Василь  висить  з  останніх  сил.
Скоро  гепне  до  акул  в  муляку.

Вже  й  господар  кличе,  мов  у  сні.
Збили  з  пантелику  дрон  спокуси.
Хвилі  б'ють  тривожні  й  голосні.
Наш  Василь  занадто  збився  з  курсу.

Хай  в  крутім  піке  й  загине  дрон.
Та  навік  залишиться  на  дисках
кожна,  що  колись  була  ребром,
а  тепер  –  звабливиця-нудистка.

©  Сашко  Обрій.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886945
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.08.2020

КАДЕБЕШЕНЯТКО

В  цім  зубатім  світі,  полюбе,
краще  той,  хто  краде  й  бреше  м'яко.
Вийду  за  майора  кадебе.
Подарую  кадебешенятко.

В  зашморзі  диктаторів,  мов  пес,
світ  гарчить,  скавчить  (якби  ж  то  нявкав!)
Напишу  майору  есемес,
привітавши  з  кадебешенятком.

Спокій  –  на  тім  світі  десь,  а  тут  
грузнемо  в  лихих  депешах  надто.
Дужчає  і  твердне,  мов  п'ястук,
вогник  світла  –  кадебешенятко.

Рідне,  незрадливе,  бо...  своє;
крихітна  надія  у  прийдешнє.
Світ,  немов  новітній  Віфлеєм,
немовля  осяє...  кадебешне.

То  не  верещання  бісенят.
То  не  порося  й  не  цуценятко.
То  в  кублі  чекістському  зрання
горлопанить  кадебешенятко.

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885728
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.08.2020

КАРПАТИ

Не  стану  ні  на  мить  себе  картати
за  те,  що,  все  покинувши,  чкурну,
чимдуж  заторохтівши  у  Карпати,
лишивши  катавасію  курну,

столичну  пустодзвонну  крутанину,
вервечку  закіптюжених  авто,
де  місто  час  розмелює  на  глину  
і  знову  ставить  плівку  на  повтор.

Тож,  плюнувши  на  все,  гайну  у  гори,
де  горе,  переоране,  з  ялиць
шугне  рясними  пригорщами  горлиць,,
де  з  неба  п'ється  щастя  горілиць.

Де  в  танці  зорі  з  іскрами  на  ватрі
кружляють  над  верхівками  модрин.
В  крисанях  тіні  з  бартками,  на  варті
гойдаються  й  дрижать  під  соло  дримб.

В  Карпати,  в  край,  де  нам  з  дівчам  кирпатим,
на  день  відклавши  клопоти  усі,
дрібненько  буде  дощик  накрапати
на  кінчики  замріяних  носів.

Хіба  не  гріх  за  це  себе  картати?
Отож  в  передчутті  солодких  мук,
мчу  з  варива  пекельного  в  Карпати
повз  тихі  діафільми  лісосмуг.

©  Сашко  Обрій.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884724
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.08.2020

СОКИРА САТИРИ

Hello!  We  are  looking  for  sponsors  and  those  interested  in  modern  Ukrainian  poetry.
We  are  going  to  publish  a  book  of  poetry  “Satire  Ax”  by  Sashko  Obriy.  It  is  the  author’s  fourth  book  and  it  has  already  gained  reader  appreciation  for  accuracy  and  sincerity  of  poetic  thoughts  of  an  author.
The  book  is  ready  for  publication  and  is  already  illustrated.

Привіт.  Ми  шукаємо  спонсорів  та  всіх  небайдужих  до  сучасної  української  поезії.
Плануємо  видати  поетичну  збірку:  Сашко  Обрій  «Сокира  сатири».  
Це  моя  четверта  книга,  що  вже  отримала  високу  оцінку  точності  та  щирості  поетичних  думок,  викладених  в  ній.
Книга  готова  до  друку  та  вже  проілюстрована.

#sashko_obrij
#сашко_обрій
#satire_ax
#сокира_сатири
#modern_ukrainian_poetry
#сучасна_українська_поезія
#modern_ukrainian_poets
#сучасні_українські_поети

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883517
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.07.2020

ПІВДЕННИЙ БУГ

Давно  тобою  занедужав.
Та  як  тобою  не  божись  –
життя  летить  повз  тебе,  Буже,  
а  ти  –  так  сам  собі  й  біжиш.
   
Ніщо  вже  нам  не  допоможе,
лиш  білий,  пінний  шум  брояк.*
Життя  летить.  Ти  ж  плинеш,  Боже,**
бо  в  тебе  плинність  є  своя.

Бо  в  тебе  був  і  є  свій  танець.
Бо  в  тебе  вічність  на  чолі.
Спадає  повагом  Гіпаніс.
Ми  –  поруч  –  темні,  наче  ліс.

Татари,  греки,  скіфи,  готи...
А  ти,  нескорений  Ак-су,
повз  наші  болі  і  турботи
несеш  вікам  свою  красу.

Ген  закопилив  гордий  Пугач  
на  острів  Ґардовий  губу.
А  ти  вируєш,  наче  туга,
єдиним  звуком  в  серці:  "Буг".

А  ти  –  потуга,  в  скелі  вбрана.
Ти  –  ще  не  дібрані  слова.
В  граніт  віки  скувала  Брама.
Мовчить  оглушливо  Сова.***

І  хто  підкаже:  хто  ми,  де  ми?
Куди  плисти?  В  яку  із  бухт?
Лиш  ти,  далекий  і  Південний,  
шумиш  і  надиш,  кревний  Буг.

©  Сашко  Обрій.  

*  "броя́ка",  у  множині  "брояки"  —  місцева  назва,  характерна  лише  для  Побужжя  та  Дністра,  означає  елемент  річкового  перекату  або  ж  сам  перекат.
*  Бог,  Гіпаніс,  Ак-су  —  попередні  назви  Південного  Бугу  (слов'янська,  грецька,  турецька)  
***  Пугач,  Брама,  Сова  —  скелі  в  урочищі  Ґард,  поблизу  острова  Ґардовий.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882845
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.07.2020

ЦВІЛЬ І ЗАЙЦІ

Цвіт  усіх  земних  цивілізацій
світ  на  прах  розвіював  не  раз.
Все,  що  залишалось  –  цвіль  і  зайці.
Й  дітьми  успадкований  маразм.

Довго  буде  з  нас  він  вилізати
в  цей  слизький,  непевний,  темний  час.
Цвіт  цивілізацій  –  цвіль  і  зайці  –
все,  що  буде  жити  після  нас.

Хвалячись,  мовляв,  з  цивілізацій
ми  –  найкраща,  решта  –  лайдаки,
квітнемо  на  звалищі  ерзаців,
дикі  малинові  будяки.

Хтозна,  буде  мед  з  нас  дикий,  вільний,
чи  розвіє  знов  безрідний  цвіт
вітер,  поміж  зайцями  і  цвіллю,
що  заполонили  білий  світ?

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881750
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.07.2020

ҐІҐАНТСЬКИЙ ВЕГАНСЬКИЙ МАКДОНАЛЬДС

Перекинувшись  тричі,  свідомість,
опинилася  в  інших  світах,
де  ґіґантський  веганський  McDonald's  –
отаман  овочевих  ватаг.

Де  сектантська  "Сікстинська  Мадо́нна"
що  трима  на  руках  не  Христа,
а  ґіґантський  веганський  McDonald's
з  українським  слівцем  на  вустах.

Де  заквітчаний  красень  Адоніс
сіє  сою,  капусту,  буряк,
а  ґіґантський  веганський  McDonald's,
мов  гарбуз  перестиглий,  набряк.

Ця  набряклість  безкрайня,  бездонна:
сухофрукти,  салати,  рагу.
Мій  ґіґантський  веганський  McDonald's,
перед  сяйвом  твоїм  я  в  боргу.

На  веганів  ти  плавиш,  мов  домна,
м'ясоїдів  усяких  мастей.
Раптом  –  бац!  –  прокидаюся.  Вдома.
Весь  у  бургерах.  Що  ж.  Намасте...

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881577
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.07.2020

БОЖИЙ ДАР

Він  не  знав  у  пияцтві  спочинку,
найпотужніший  мав  перегар.
Поцілований  Богом  в  печінку,
безсумнівно,  він  мав  Божий  дар.

У  палінні  –  справжнісінький  геній
(не  стулявся  його  портсигар!),
поцілований  Богом  в  легені,
він  з  народження  мав  Божий  дар.

Віртуозно  коловся  і  нюхав,
різнобарвні  пігулки  ковтав.
Поцілований  в  горло  і  вуха,
він  під  кайфом  тримав  п'ять  октав.

За  вживанням  галюциногенів  –
рекордсмен,  найпалкіший  фанат.
З  речовин  –  справжній  гуру  і  геній,
найдосвідченіший  психонавт.

Він  наділений  був  Божим  даром.
"На  коня"  перед  смертю  курнув
і  позбувся  здоров'я  задаром,
поцілований  Богом  в  труну.

 ©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881458
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.07.2020

ЕЛЕКТРИЧКА

Довга  і  повчальна,  наче  притча
(є  у  ній  замислитись  над  чим),
спогади  про  море  електричка
в  серці  понесла  удалечінь.

В  спогадах  маячить  відпочинок,
моря  й  неба  спільна  бірюза.
Нині  ж  виднокрай  перед  очима
синь  небес  від  степу  відріза.

Міцно  ще  на  тлі  висить  картина:
Водна  гладь.  Заграва.  Кораблі.
Змахи  крил  вечірнього  мартина.
Урвища  і  трави-королі.

Я  –  між  диких  трав,  як  в  морі  –  риба.
Між  рідких  акацій  –  путівець.
Простір,  що  в  устах  докупи  дримба
з'єднувала  чарами  увесь.

Хвилі,  що  не  двічі  і  не  тричі
в  снах  мене  гойдатимуть  вночі.
Морем  гляну  в  вічі  електричці
й  миттю  обернусь  на  далечінь...

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881329
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.07.2020

ТА ХАЙ І ЛІНЬ

Впродовж  десятків  поколінь,
немов  "на  зоні"  вертухай,
за  нами  пильно  стежить  Лінь,
а  з  ним  –  близнюк  його,  Та  Хай.

Облишмо  докори  сумлінь.
Реформи  глибше  запихай!
Не  любить  змін  стабільний  Лінь,
як  і  близнюк  його,  –  Та  Хай.

В  покорі  дух  застою  стрінь.
Про  кращу  долю  не  зітхай.
Узри,  що  правда  там,  де  Лінь,
де  благоденствує  Та  Хай.

Замри,  заклякни  чи  зомлій,
але  минуле  не  торкай!
Нам  добре  в  ньому  –  з  нами  Лінь
і  наш  безпрограшний  Та  Хай.

Ех  заживем,  як  на  Олімп
зійде  братва,  спіймавши  хайп!
Настане  повний  Шаолінь.
Прилине  злагода  до  хат.

Хоча  в  багні  ми  до  колін
і  вже  шумить  від  лежнів  гай,
ми  свято  віримо  у  Лінь.
Веде  в  майбутнє  нас  Та  Хай.

Працюй,  системо,  наче  млин,
іржаво  кирцай,  не  стихай!
Бо  Лінь  –  є  все,  і  все  –  є  Лінь.
Як  і  близнюк  його  –  Та  Хай.

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880539
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.06.2020

ОТОЖ БО Й ВОНО

Тільки-но  вступиш  в  найменше  л@йно,
облизня  схопиш,  в  калюжу  пірнеш:
сміло  чекай  на  Отож  Бо  Й  Воно.
Він  –  всюдисущий,  не  відає  меж.

Мовчки  з  небес  прочиняє  вікно,
довгу  драбину  на  землю  кладе
дух  самурайський  –  Отож  Бо  й  Воно,  –
і  не  сховатись  від  нього  ніде.

Хвацько  вдягає  цупке  кімоно  –
майстер  дзюдо,  карате,  айкідо.
Після  розминки  Отож  Бо  й  Воно
через  плече  провертає  кидок.

В  світі  за  дном  пробивається  дно.
З  товчених  тушок  росте  терикон.
Тільки  й  встигає  Отож  Бо  Й  Воно
дурня  за  дурнем  "вкладати"  ривком.

Буде  й  кіно,  і  вино,  й  доміно.
Тьма  фудзіям,  фукусім,  хіросім.
Там,  де  халепа,  Отож  Бо  Й  Воно
хутко  з'являється  передусім.

Кажуть  діди,  що  було  це  давно.
Тільки-но  перший  з'явивсь  чоловік,  –
втнувши  дурницю,  "отож  бо  й  воно..."  
тихо  прорік  і  нащадків  прирік.

Люди  ж,  як  завжди,  у  всьому  винять  
як  не  японських  богів,  то  вино,
тьму  щонайменших  отожбойвонят  –
та  не  себе  лиш...  Отож  бо  й  воно...

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879944
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.06.2020

ЧОМ БИ Й НІ

Мчить,  прудкий,  раптовий,  мов  орлан,
вільний,  як  угіддя  чабанів.
Лиш  його  імення  прогорлань:
тут  як  тут  постане  Чом  Би  Й  Ні.

В  мить,  коли  ти  в  сумнівах-круках,
із  самим  собою  у  борні,
й  мить  сама  –  непевна  і  крихка,  –
вже  спішить  на  поміч:  Чом  Би  Й  Ні.

В  час,  добряче  зрошений  плачем,
в  дні  нудні,  сіренькі  і  чумні  
він  прийде,  підставивши  плече,  –
варто  з  губ  зронити:  "Чом  Би  Й  Ні!"

Варто  вперто  рухатись  вперед,
щоб  за  тебе  він  не  червонів.
З  неба,  з  колісниць,  возів,  карет
радо  блима  оком  Чом  Би  Й  Ні.

А  коли  рутину,  мов  міхи,
знов  розтягне  мозок-баяніст,  –
дуне  вітрюганисько  лихий,  
хтозна-де  завіє  Чом  Би  Й  Ні.

З  ним  же  –  безтурботний  твій  талан.
Тож  уклін  йому  низький  до  ніг.
Вір  у  нього  й  матимеш  талант.
Лиш  частіше  згадуй...  Чом  Би  Й  Ні?

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879728
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.06.2020

ТУРБОРЕЖИМНА ТУРБОТА

Байдуже:  п'ятниця  чи  середа,
чи  то  неділя  й  субота,  –
прагне  назовні,  неначе  орда,  
турборежимна  турбота.

Вилитись  хоче  у  пісню  струнку,
з  віолончелі,  з  волинки.
В  пишній  поемі,  в  пейзажі,  в  танку.
Не  зволікай  ні  хвилинки!

Не  відкладай:  ув  обійми  лети!
Згубно  –  чекати  до  завтра.
Годі  застою,  страхів,  самоти!
Серце  не  має  дозатора!

Серце  не  знає  низьких  передач.
Стрімко  псується  об  гальма.
Серце  –  не  цяцька  для  кволих  ледащ,  –
дія  рішуча,  негайна!

В  грудях  тендітний  мотор  бережи,
перетворившись  на  дію,
взявши  турботливий  турборежим
в  путь:  з  понеділка  в  неділю.

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879581
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.06.2020

ВІДСТАНЬ

Ві́дстане,  хай  зайве  все  відста́не,
звільнить  від  старих  нестерпних  пут.
Горами,  морями  і  містами,
в  мандрах  покажи  подальшу  путь.

Згине  хай  надумане  і  хибне.
Хай  усі  незгоди  трафить  шляк.
Серцю  не  сидіти  більше  сиднем.
Серце  вже  прийдешній  бачить  шлях.

Ліс  –  позаду,  спереду  –  тополі,
скелі,  степ,  лиман,  солоний  бриз.
Дай  же,  доле-перекотиполе,
відданих  очей  щасливий  блиск.

Серцю  дай  нехитре,  справжнє  діло,  –
в  нім  добро  примножиться  стократ.
Хай  чуже,  змаліле  й  поріділе,
на  семи  розвіється  вітрах.

Все,  що  оком  блимає  неситим,
все,  що  зводить  дух  на  манівці
в  серці  хай  не  трапиться  носити,
хай  не  заступає  більшу  ціль.

Десь  вкінці  тунелів,  трас  і  колій  –  
світло  на  планеті  «Всенетак».
Хай  замайорить  на  видноколі
заповітна,  істинна  мета.

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879316
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.06.2020

АЛИЧИНА

Ще  не  вмерли  заповіти
і  маразми  ілліча.
І  тому  частенько  діти
кажуть  в  риму  "алича".

Але  є  ще  патріоти
між  малят  в  Галичині:
надає  дитячий  ротик
переваг  "аличині".

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879006
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.06.2020

БАДИЛИНА

Ще  доля  дожене  або  долине,
гортаючи  життя  стрімким  крилом.
В  степу  поворухнеться  бадилина.
Роздує  кондубасся  хмаролом,

над  Бугом  збудить  скелі  ковилові.
Розплющить  жовті  очка  коров'як.
Всі  очка  попрочунюють  волові.
У  цих  степах  проснуся  скоро  я.

А  доля  ще  долиною  долине  –
достатньо  спромогтися  на  стрибок.
Жене  за  вітром  пір'я  тополине  
з  кульбабовим  невидимий  Стрибог.

Наспівує  крізь  шум  порогів  пращур
про  те,  як  біг  босоніж  сам  у  степ.
Обрати  з  сотні  доль  собі  найкращу,
напевно,  –  найскладніше  із  мистецтв.
 
Сіріє  ген  тюрма  з  бетону  й  цегли.
Нехай  летить  сум'яття  сторчака!
Я  дихатиму  духом  чебрецевим
у  царстві  молодила  й  типчака.

Десь  там,  далеко  –  чийсь  я  співробітник,
товчусь,  мов  дурень  –  в  ступі,  вчу  статут...
Даю  найдоленоснішу  з  обітниць:
постати  бадилиною  в  степу.

©  Сашко  Обрій.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878735
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.06.2020

УСМІШКА З ВЕЛЮРУ

Пишно  розпушивши  шевелюру,
святістю  осяявши  бігборди,
в  мери  пнеться  усмішка  з  велюру*,
чесність  випромінюючи  з  морди.

Праведним  серпанком  оповита,
в  прагненні  до  дір  затерті  пельки
в  Києві  й  країні  оновити,
з  кожного  чатує  закапелку.

Морда  ця  –  і  чиста,  і  старанна,
(рот  з  брехнею  справ  не  мав  ніколи!)
Як  не  як  –  обличчя  ресторана  –
чемна  морда  Тищенка  Миколи.

Не  якесь  цабе,  пихате  й  горде.
Мудрі,  стратегічні,  світлі  очі.
Серед  лихоліття  із  бігборда  
Тищенко  Микола  мироточить.

Критикам  лице  нема  чим  крити  –
хоч  бери  й  тули  його  до  рани!
В  мери  йде,  прозорий  і  відкритий,
Тищенко,  –  мов  двері  ресторану.

©  Сашко  Обрій.  Поезія

*  відсилка  до  скандалу  з  рестораном  Миколи  Тищенка  "Велюр",  який  чи  не  єдиний  в  Україні  працював,  усупереч  загальному  карантину.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878602
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.06.2020

КУПЧАСТО-КУДЛАТЕ

У  серці  і  в  небі  –  купчасто-кудлато.
В  чеканні  прояснення  скрапують  дні.
Чи  засвітло  вдасться  циклони  здолати
планеті,  країні,  родині,  мені?

Чи  з  ніг  не  зіб'ють  розшалілі  цунамі?
Чи  стихне  колись  озвіріла  гроза?
Так  сперто  ще  небо  не  гусло  над  нами.
Так  глибоко  в  драглі  ще  світ  не  вгрузав.

Чатую  в  надхмар'ї  найменшу  з  прогалин.
Краду  спраглим  оком  найменшу  блакить.
Чи  з  хлопцями  коней  не  так  розпрягали?
Чи  надто  втягнули  тремкі  борлаки?
   
Дай,  Боже,  знайти  між  ваганням  рішучість
(либонь,  всі  незгоди  мої  –  замалі).
Дай  витримки  й  сили  –  розсунути  тучі
мені  і  родині,  країні,  Землі.

©  Сашко  Обрій.  Поезія

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878419
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.06.2020

НОСТРАДАМУС

Давно  верховодив  Навуходоносор.
Минули  й  часи  Нострадамуса.
Та  знов  ллються  води  й  на  вухо  доноси.
Ми,  певно,  ще  не  настраждалися.

Бо  й  досі  у  черзі  до  ката  по  клізму.
Бо  звичніше  так,  ніж  покаятись.
Все  ближчає  з  кожним  новим  катаклізмом,
у  дошку  вже  свій,  –  апокаліпсис.

Новітні,  треновані  бонні  і  клайди.
Прудкі  ватажки  здохлократії.
Міста  –  велетенські  андронні  колайдери,  
що  спокій  і  вектори  втратили.

Кишать  перспективи  і  потенціали,
під  спільний  знаменник  причесані.
Побігали  в  колесі,  потанцювали:
хто  зна,  де  й  поділася  чесність?

Ми  –  доньки  контрастів,  сини  парадоксів.
Куйовдило  нас  і  колажило.
Та  світ,  попри  все,  ще  тримають  і  досі  
Бетховен,  Платон,  Мікеланджело.

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877824
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.05.2020

НІ СВІТ, НІ ЗОРЯ

Гоління  впроваджу  у  звичай.
Кросівки  до  блиску  натру.
Ти  скажеш:  метро  мені  личить,
а  я  –  в  свою  чергу  –  метру.

Скиплю:  впорядкую  гармидер.
Три  чверті  речей  –  на  смітник.
Я  осі  змінив,  мов  планида.
Ти  –  в  шоці  й  журбі?..  Посміхнись!

Почну  розминатися,  сонний,
хрустіти  від  вух  і  до  п'ят.
Прищепить  бадьорість  о  сьомій
будильник  на  шість  сорок  п'ять.

Раніш,  –  як  ведмідь  у  барлозі,  –
прочунював  післяобід.
Тепер  же  стрижем  з  верболозів
ні  світ,  ні  зоря  мчу  у  світ.

Тепер  же  випещую  мрію.
Цвіту!  Оживаю!  Росту!
Мандрівками  сню  і  чармію,
уздрівши  в  них  радість  просту.

Ти  скажеш,  що  він  мені  личить,  –
цей  рух,  що  дарує  заряд.
Я  випурхну  в  світ  зі  столиці,
мов  щурик,*  –  ні  світ,  ні  зоря.

*  щурик  –  стриж,  серпокрилець.

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877319
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.05.2020

НЕЗАРІКАЇН

Не  зарікайся,  незарікаїне!
Плід  вже  налився  соком  спокус.
Розум  блукає.  Світ  –  неприкаяний.
Не  забариться  зміє-укус.

Божа  правиця,  що  нарекла  мене
Совістю,  Серцем,  Словом  з  Небес,
не  вбереже  від  блуду  по  ламаній
розум  розпусний,  з  ним  –  і  тебе  ж.

Тропи  медові  –  рідні,  торовані
стежать  і  зводять  на  манівці.
Байдуже  –  пішки,  верхи  на  ровері  –
зрештою,  вкотре  зламано  ціль.

Все  ж,  не  здавайся:  мчи  серпантинами!
Знаю,  свинцевий  –  кожен  твій  крок.
Каїне,  брате,  бачу,  що  ти  мене,  
знайдеш,  зберігши  віру  і  кров.

Скільки  б  спокуси  серце  не  плавили,
перемінивши  сотні  одеж,
вірю,  що  станеш,  Каїне,  Авелем.
Небо  прихилиш.  Спокій  знайдеш.

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876896
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.05.2020

СЕРЦЕ БОГА

Щось,  в  тісній  грудині  розпростерте,
пухне,  мов  нутро  аеростата.
Кажуть,  що  воно  зоветься  серцем,
спалахом  від  нені  і  від  тата.

Гранню  з-під  сорочки  дише  рвійно,
іскрами  запалюючи  ближніх.
В  пломенях  його  цвіте  барвінок,
дмухає  в  серця,  пускає  брижі.

Хай  без  перепон  і  без  упину
з  дня  у  день  росте  його  офіра.
Я  ж  –  до  груби  трісочок  докину:
хай  палахкотить  стовпами  віра.

Хай  з  очей  у  рідних  рівним  блиском
серце  випромінюється  ніжно.
В  час  хиткий,  непевний,  там  де  слизько,      
хай  в  очах  мигтить,  мов  запобіжник.

Хай  притулком  стане  благовійним
для  грудей  палких  і  небайдужих.
Хай  воно  в  серцях  спиняє  війни,
щоб  ніхто  в  них  світла  не  подужав!

В  дні,  коли  –  на  дні,  –  мов  у  криниці:
морок,  смуток,  розпач  і  облога,
попри  на́пасть,  нищення  і  ницість
в  грудях  калатає  Серце  Бога.

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876620
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.05.2020

ХМАРОЗАВР

«Набрид  проклятий  карантин,
орда  намордників  і  масок.
Одвічна,  люта  кара  тим,
чий  бунт  об  приписи  зламався!

Весна.  Кишма  кишить  узвіз  –
без  респіраторів  і  правил.
Наге  лице,  як  добру  вість,
несу  в  масковані  орави.
 
Не  вірю  я  своїм  очам.
Не  вірю  владі,  що  обрав  я.
Не  вірю  медикам,  хоча
шаманять  хмари  шрифтом  Брайля.

Та  я  згори  плював  на  те,  –
мені  чужі  небесні  знаки.
Я  сам  собі  –  авторитет,
Я  сам  –  товстий  невіри  накип!
 
Крокує  впевнено  народ
від  рівноправ'я  до  безправ'я.
Але  машина,  дім,  город  –
мій  шлях,  який  давно  обрав  я.

Робота,  тєлік,  погріб,  хлів.
Не  шани  дух,  –  а  непокори!
Про  карантин  не  треба  слів.
Хтось  інший,  слабший  стане  хворим.

Хай  інші  снять  вогнем  спокут.
Хай  ї́м(!)  болить  «людинозавтра»!»
Глядь:  небеса  загнали  в  кут
похмуру  хмару-динозавра...

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876457
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.05.2020

БОРЩ 2. 0

Усмішку  даруючи  нарядну,
мов  дітвак  мрійливий,  без  причини,
вловлюю  раптовий  свист  снаряду:
Бах!  Бебех!  Життя  –  перед  очима!

Борщ  –  меткий.  Він  бив  не  пальцем  в  небо.
Нас  ділив  лиш  крок:  мене  і  фатум.
Банка  розпливлася  вкрай  кумедно
в  усмішці  фатальній  по  асфальту.

Чом  не  капусняк  чи  рибну  юшку,  
суп  харчо,  куліш  або  аджику?
Мов  небесна  кара  на  злодюжку  –
борщ  із  підвіконня  гуртожитку.

Драла  дав  з  небес,  мов  пес  –  із  цепу,  
борщ  в  крутім  піке,  сторчма  додолу.
Може  час  навідатись  до  церкви,
свічечку  поставивши  "на  долю"?

Банко,  що  й  кому  вчинив  я  злого?
Може,  хтось  із  недругів  накракав?
Може,  то  незлим  і  тихим  словом
спіймана  згадала  борщокрадка?

Все  прощаю!  В  Божому  Законі
"вкрасти  борщ"  –  не  так  уже  й  смертельно.
В  рота,  по  кишенях  і  за  комір.
Ти  ж  така  голодна!..  Хай  і  шельма.

Дядько  Голод  вічно  хоче  жерти.
Щоб  не  мліти  більше  спереляку,
нині  борщ  приніс  йому  я  в  жертву.
Два  відра.  І  зверху  –  каструляку.

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876260
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.05.2020

МАМИН БОРЩ

Напитися  б  ним,  як  із  сотні  приго́рщ
живої  води  із  джерел.
Спустошений  шлунок  то  зводить  у  корч,
то  заживо  душу  жере.

Ні  наслані  відьмами  тисячі  порч,  
ні  бозя,  ні  рідна  жона
не  змусять  зогидити  материн  борщ,  
полізти  супроти  рожна!

І  дибки  –  волосся,  і  пір'я  –  усторч
від  думки  самої  про  час,
коли  не  пахтітиме  материн  борщ  
теплом  найсвятіших  причасть.

І  в  рот  не  полізе  столовий  прибор,
в  якому  –  найкраще,  –  най-,  най-  !  –
що  трепетно  вкладене  мамою  в  борщ,
що  тільки  бери  й  наминай.

В  дитинстві,  як  медом  наповнена  борть,
із  пузом  –  по  вінця  борщу,
я  думав,  що  вічно  триватиме  борщ,
як  з  неба  –  блаженство  дощу.

Та  дощ  перестане  й  пронизливий  щем,
по  серцю  ножем  полосне.
А  поки  наснажуй  утробу  борщем,  –
не  думай  про  це  й  про...  носне.

А  поки  стрибай  від  утіхи,  пищи:
в  часи  перемог  і  побоїщ
в  тобі  і  в  тарілці  –  для  тіла  й  душі
величніший  скарб  –  мамин  борщ!

©  Сашко  Обрій.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875505
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.05.2020

ЯК ТИ КРАЛА МІЙ БОРЩ

Я  вдивляюсь  в  байдуже,  насуплене  небо.
Знов  травневі  калюжі  оплакує  дощ.
Пригадаю,  як  стане  на  серці  амебно,
як  тебе  запросив  я  до  себе  на  борщ.

Наш  короткий  роман  зав’язався  в  маршрутці.
Ти  сказала,  що  з  днюхи  своєї  ідеш.
Ці  тонесенькі  ребра,  ці  нозі  і  руці…
Ми  пішли  у  кафе:  їж,  кохана,  без  меж!

Ти  вмолола  бульйон,  добрий  пригорок  з  булок.
Ще  й  з  собою  в  торбинці  взяла  провіант.
Хоч  не  станеш  ніколи  ти  Сандрою  Буллок,
та  і  я  –  не  Бред  Пітт,  втім…  і  не  павіан.

Їж,  кохана,  круглій,  вшир  чимдуж  роздавайся.
Ситий  шлунок  –  фундамент  стосунків  міцних.
Хоч  про  днюху  збрехала  (дізнався  з  девайса),  –  
ще  поїж,  щоб  не  плакав  сусіда-м’ясник.

Шлях  до  тебе,  зайчатко,  я  серцем  торую.
Ти  ж  реберцями  «світиш»,  тоненька  мов  хвощ.
Зготував  з  почуттів  здоровезну  каструлю.
Вже  чекає  на  тебе  наваристий  борщ.

Ти,  кохана,  в  той  день  не  прийшла  –  прилетіла.
Ще  сметанки,  голубко?  Смакуй  до  борща!
В  мріях  марив,  як  ширшає  тінь  твого  тіла.
Не  змовкав  ополоник  –  моторно  бряжчав.

Попоїла?  Стривай,  я  за  мить  повернуся.
Дивний  звук.  Я  –  навшпиньки.  Дивлюся:  мій  борщ
нагортає  у  банку  літрову  Ганнуся!
Що  ж…  чола  винувато,  любаско,  не  морщ.

Наче  гупнуло  серце  із  неба  об  землю.
У  безодню  води  крижаної  –  шубовсть!
Після  цього  амури  вже  нас  не  поженять:
тишком-нишком  ти,  злодійко,  крала  мій  борщ!

Я  б  і  так  всі  борщі,  що  існують  на  світі,
із  щавлю  і  капусти,  з  грибів,  буряка
у  цистернах  до  ніг  твоїх  клав  замість  квітів,
без  претензій,  принижень,  образ,  дорікань!

Я  дивлюсь  в  хмаропузе,  зажерливе  небо.
Калатало  у  грудях,  удруге  не  збоч!
Бо  вражає  не  гірше  від  грипів  та  ебол
та  любов,  що  краде  із  каструлі  твій  борщ.

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874995
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.05.2020

СЕРПОКРИЛЬЦІ

То  по  ріллі,  то  все  по  криці  
своїх  прапрадідів  німих,
під  вереск  чорних  серпокрильців,
де  йшли  вони,  –  йдемо  і  ми.  

І  я,  із  урвища,  мов  щурик,  
на  манівці  хиткі,  курні  
з  гніздища  випурхнув,  зіщуривсь,  
стерно  шукаючи  в  стерні.  

На  сонце  мружачись,  спроквола  
пірнув  у  синю  далечінь,  
туди,  де  зір  манила  воля,  
де  ще  не  всі  –  удавачі.  

В  полях,  обабоки  серпами  
жінки  стинали  врожаї.  
Крильми  хусток  світила  пам'ять.  
Тьмяніли  лиця  і  жалі.  

Серпанок,  вистиглий  над  Бугом,  
сповив  у  сутінки  гарман.  
А  вітер  в  небо  бив,  як  в  бубон,
пісні  насвисвистував  громам.  

Сюрчав  у  ніч  неспішний  серпень  
на  серпик  місяця  в  імлі.  
Я  ж  –  розтинав  повітря  сперте,  
над  виднокружжям  степу  млів.  

А  місяць  вів  упертий  відлік.  
Із  дня  у  день,  із  року  в  рік.  
А  вітер  в  бубон  бив  навідліг
і  хмари  гнав,  немов  корів.

Знов  день  (гуцул  сказав  би  "айно!",
моє  завидівиши  село).  
А  стиглий  степ  шумів  комбайном.
Рясніли  вигони  зелом.
 
В  завислій  спеці  дзизне  муха.  
Здійме  чорнозем  вихорець  –
вже  люльку  видиму  роздмухав  
верткий  невидимий  курець.  

А  над  криницею,  навхильці,  –
предогов'язий  журавель.  
А  наді  мною  –  серпокрильці.  
А  піді  мною  –  Буг  реве.

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874822
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.05.2020

МИЮЧИ СКОВОРОДУ

Миючи  сковороду,
можна  забути  про  те,
де  ти  –  в  раю  чи  в  аду  –
посуд  промив  і  протер.

Можна  забути  про  світ,
де  в  тебе  щастя  крадуть
війни,  стихії,  "covid",
миючи  сковороду!

Зникне  дефолт  і  дебіл
у  дзюркотінні  води.
В  серці  втамовує  біль
драєння  сковороди.

Кращий  психолог,  авжеж.
Викинеш  скоро  руду
шапку  поліських  пожеж,
миючи  сковороду.

Мов  українців  –  "граблі"  –
рухом  по  колу  веду,
з  мозку  викурюю  бліх
миючи  сковороду.

П'яту  колону  попів,
кляту  північну  орду
так  забував,  аж  упрів,
миючи  сковороду.

Рідних  запроданців  –  рій,
зайшлий  чужинецький  рід
легко  в  думках  розігрій
на  язиках  сковорід.

Зверху  і  знизу  сусід:
дятел  і  слон-вередун.
Краще  забути  усіх,
миючи  сковороду.

Душу  вже  ніц  не  гребе.
Маєш  основу  тверду.
Світ  не  спіймає  тебе,
скочивши  в  сковороду.

©  Сашко  Обрій.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873264
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.04.2020

ОКУРЕНА, ОДУРЕНА, ОБУРЕНА…

Окурена,  одурена,  обурена
під  небом  обважнілим  і  німим
лежиш,  мов  похоронна  тиха  урна.
З  тобою  лежимо  разом  і  ми.

У  мазанках  нас  –  видимо-невидимо,  
мов  тіла  розпростертого  твого.
Чуму  і  дим  з  тобою  пересидимо?
Розшарпує  тебе,  нагу,  вогонь.

А  квітень  –  в  шатах,  в  шапці  пишній,  вишитій
із  вишень,  груш,  із  яблук  і  жердель.
Агов!  Живі  ще  в  мазанках?  Ще  дишите?
Ще  трішки  потерпіть.  Вже  "брат"  іде.

Байдуже,  що  лице  його  налигане,
від  "братської  любові"  аж  косе.
З  лісів  іде.  Стрічайте  –  вже  на  вигоні.
Іде  і  вам  любов  свою  несе.

Вона  палка,  аж  сосни  не  витримують.
Аж  в  небо  вогняні  стримлять  стовпи.
За  нею  мчать,  мов  лірики  –  за  римою,
з  кадил  чуму  розкурюють  попи.

Окурюють,  одурюють,  обурюють.
Під  небом  цим,  приречено  німим,
накрило  землю  темрявою  бурою.
Палають  небеса,  ліси  і  ми.

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872556
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.04.2020

СОЛО ДОЩІВ

Дим  –  замість  солодощів.
День  –  метеор  без  коліс.
Квітень  і  соло  дощів
гасять  чорнобильський  ліс.
   
Прип'ять  –  припнута,  німа.
Ліс  важко  валиться  з  ніг.
Квітню,  тебе  вже  нема:
попіл,  нукліди  і  сніг.

Ти  так  невчасно  розцвів.
Жаль,  ні  тебе,  ні  мене
не  запитавши,  без  слів
синій  зацвів  пломінець.

П'яти  сколов  об  стерню,
листя  шукати  побіг.
Лісом  шугнув,  мов  канюк.
Ондечки,  скільки  вже  їх!..

Кажеш,  війна?  Кажеш,  грип?
В  крісло  Іуда  присів?
Глянь:  на  злодюжці  горить
шапка  поліських  лісів...

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872067
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.04.2020

СИРЕЦЬКИЙ ДУБ

Зламана  гілка  
під  сирецьким  дубом  
повзе  по  траві  змією.

А  сам  дуб  кроною  -  
медузою  Ґорґоною
виструнчився  в  небо  
і  зміїно  сичить  попід  хмари  
язиками  сухого  гілля.

Сичав,  сичав,  --
усіх  сичів  пересичав.
Аж  надвечір  
щоки  неба
зайнялися  багрянцем
і  спопеліли  
в  ніч.

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872019
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.04.2020

МОС-КВА-КВА

Це  вам  не  коники  з  глини  ліпити,
це  вам  не  пєцка  й  не  цацка:
це  грандіозна,  округла,  мов  пика,  
мрія  великокоц@пськ@!

Це  не  якісь  підліткові  гормони.
Це  вам  не  фарс  популістський!
Бачте:  аби-хто  отак  в  гегемони
не  потикнеться  полізти!

Мрія  проста,  хоч  доволі  амбітна  –
підло  поцупити  наше.
Ні.  Не  поможуть  прорублені  "вікна",
євроремонти  в  паРаші.

Ваші  теорії  здохли.  "Game  over".
Брехні  провалені  з  тріском,
ніби  вкраїнська  –  придумана  мова
злісним  генштабом  австрійським.

Ваш  "колобок"  ще  не  став  "круглобоком".
Крапки  над  "і"  –  теж  не  ваші.
З  творога  сирник  пектимете  доки,
діти  "вєлікой"  паРаші?

Вас,  призвичаєних  красти  в  сусіда,
бозя  не  впустить  до  раю.
Ваші  Ємєля,  Варвара  і  Сідор  –  
в  "прачєчной".  "Вєщі  стірают".

Ваші  зогнилі  від  розкоші  "ізби"  
в  себе  на  призьбі  я  видів.
Ниций  к@ц@пе,  ти  краще  не  ліз  би  –
в  нас-бо  і  так  повно  гиді.  

В  час,  коли  тільки  вдягали  підгузки  
ваші  болотяні  квакші,
Київська  Русь  говорила  по-руськи.
Не  навпаки.  Не  інакше.

Тільки  навчалися  ваші  ропухи
квакать  "мос-ква-ква"  по-царськи.
Наче  яєчки  –  на  весну,  розпухли
мрії  безликокоц@пські.

©  Сашко  Обрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871903
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.04.2020