| Сторінки (12/1133): | « | 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 | » |
Людство дірку пробило у кармі.
В цьому божа взнається рука:
зачиняються всі перукарні.
Тож без мене сидить перукар.
Нас докупи тепер не спаяти.
Світ на пазли "COVID" розгатив.
Спершу – плечі. Втім – пояс, і п'яти.
Перукарю, сумую! А ти?
Я без тебе – в зажурі патлатій.
Я спокутую гріх вселюдський.
Маскі-шоу. Лікарні. Палати.
Сонце. Бджоли. Весна. Пелюстки.
Темно стеляться патли у ванній,
мов на камені – водорості.
Твої ножиці філірувальні...
Ходять спогади ходором. Стій!
Десь здригнувся матюк на паркані.
Рід людський десь розпарив... парка.
Десь в минулім житті – перукарні.
В снах і в мареннях – десь перукар.
Мов наказ цьому світу – "палати!" –
ізнадвору вороняче "каррр!"
З ним прощається людство патлатим.
Де теперечки мій перукар?
Мох, лишайник – у патлах; комахи.
Зовсім скоро завиють вовки.
Протриматись. Аби не сконати,
не загратись в лихі піддавки,
не пустити найслабших на шинку,
не загризти когось, мов пітбуль, –
я, скипівши, придбаю машинку.
Поголюсь радикально "під нуль"!
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871492
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.04.2020
В житті найголовніше – мати віру
в святий, всеочестительний вогонь.
Горить, горить, горить коронавірус
і плюшеве опудало його.
Усе згорить в святім, пекельнім вирі.
А надто – те, що жить нам не дає.
Навічно відлетять у вічний вирій
кощей і барабашка з бабаєм.
Фатально зблисне в бабиних зіницях,
у більмах святоправедних дідів
усе коронавірусне і нице.
Всегрішний, спопеліє суходіл.
Діди заломлять руки, сонце – спектри.
Згорять в хрестовім праведнім бою
по вищій математиці конспекти
що спать вночі студентам не дають.
Дотла згорить на злодієві шапка.
Згорить на ватрі нечисть в казанах.
Гори, попів за п'яти, земле, шарпай.
Гори, бридка бацило кажана.
Горіть, вожді, диктатори, тирани.
В очах чорти, від сорому горіть.
А дикі племена довкіл старанно
утнуть магічні танці у дворі.
З боліт прийшли (на те вони і дикі),
щоб скоїти кривавий ритуал.
Усе живе – підпалене й підбите.
Від глупства ще ніхто не врятувавсь.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871244
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.04.2020
Дев'ятнадцять дівок, дев'ятнадцять кохань
зажадали, запрагли мандрівку!
На таксі! На летовище! В рідний Ухань.
Не спинити жоднісіньку дівку!
Захотіли страшне у всесвітнє турне.
Що не дівка – красуня, акторка!
Сланували турне (благо є інтернет!).
Для рутини політ – мов касторка.
Приручили свій страх і пішли по руках.
Заспівали і затанцювали.
Нині успіх вимірюють вже не в роках.
Шанувальники хлинули валом!
Світ сучасний – без меж. Тож курсує кортеж
п'ятий місяць від націй до націй.
Вже мільйон запалили сердечних пожеж
із Уханя дівок дев'ятнадцять.
Аплодують в Канаді, Італії, США,
австралійці, корейці, іспанці!
У Ірані й Німеччині – оплесків шал.
Все пульсує в нестримному танці!
І чихати дівкам на вакансії дам
найуспішніших в світі компаній.
Не по днях – погодинно зростає плацдарм
інфікованих творчістю фанів.
Дев'ятнадцять дівок, ніби чорних дірок,
славу й успіх висмоктують в націй.
Краще думати про 19 дівок,
ніж про вірус ковід-19.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870985
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.04.2020
Міцна, немов настоянка настурції, –
не вибити – сидить в народі манія:
писати не "Туреччина", а "Турція",
казати на "Німеччину" – "Германія".
Простий народ єхидствує і дражниться:
"Навіщо, мудрагелю, всі ці речі нам?
Яка у біса в ср@ці клята разниця:
чи "Турція" казати, чи "Туреччина"?
Ми звикли до "Германії". "Німеччина"? -
Ох, ці блатні укрАінскі прикільчики...
Ми всі – за мир. Не здавсь ні щит, ні меч нам.
Лиш вискочок, таких, як ти, прикінчити б!"
Вже швидше поясню сусідській курці я,
чом вимерли ацтеки, з ними ж – майя.
Кажи, як окупант московський: "Тур-ці-я".
За паном, белькочи, як раб: "Гер-ма-ні-я".
За ними вслід рядком підуть "Руминія",
"Арменія" і "Венгрія", "Молдавія".
"Словакія" словник введе в "униніє".
Не бачу сенс продовжувати далі я...
Читайте на трусах, шкарпетках, роверах,
на цінниках ковбас у супермаркеті,
на сайті президента звичним "говором"
слова, що в дульку хочеться зіжмакати.
Читай, терпи "лішенія і тяготи".
Кажи "рублі" на "гривні". Не випендрюйся.
Кажи й роби, як всі. Харош патякати!
Не бовтайся, мов пуцьвірок апендикса.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870941
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.04.2020
І як би Бог у людстві не зневіривсь,
і як би нам не кліпав грізно Вій, –
ми вдвох переживем коронавірус.
За містом. У землянці лісовій.
Кохана, візьмем дві твоїх лопати,
(як добре, що у тебе є вони!)
і будемо натхненно колупати
криївку від бацильної війни.
Наш рай нікому не перекроїти
в часи глобальних воєн та інтриг.
На три квадрати вогкої криївки
пошириться миттєвий наш бліцкриг.
Хімзахисні натягнемо костюми.
В комплекті – маска, спирт і протигаз.
Зариємось без пилу і без шуму.
Ніхто і не дізнається про нас.
Ніхто і не почує в місці схову,
як десь, на трьохметровій глибині
співаю я для тебе колискову,
весь гумовий, твердий, мов ебоніт.
Десь будуть на землі про нас бубніти.
А ось – про наше зникнення стаття.
Ти – поряд, пружна, теж із ебоніту.
Мо, вийде щось із нашого тертя?
Якщо й удасться світ вам отруїти
й не стане ані хлопів, ані дам, –
у трьох квадратах вогкої криївки
пульсують людством Єва і Адам.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870535
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.04.2020
Стигнуть неба вечірнього цвіклі.
Щось тривожне віщує в мені:
ми прокинемось в іншому світі,
мов нога – у новім стремені.
Мов старий у нічному кошмарі.
Мов Ісус на новому хресті.
Він, мов Сонце, чуби нам просмалить.
Нагадає про речі прості,
прикувавши цвяхами рамена
й сни, обшарпані вітром думок.
Ще не знайдений, тисне знаменник –
чи то іспит, чи просто "здамо".
Сутеніє цей вечір, мов старість.
Сатаніє цей світ-сутенер.
Світ – вусатий зіщулений сталін.
В нас уживлений він – суто нерв.
Всі, хто мав би давно вимирати, –
всі живі. Хто не мав – той помер.
Перші – тричі на рік в Емірати.
Другі – плинуть свідомо на смерк.
Їм світанок не треба й задарма.
Бо у сутінках вся їхня суть.
Багровіючи оком жандарма,
стигле небо веде нас на суд.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870176
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.03.2020
Лісапєтом в пойнедінок –
у кахве "В гостях в Оксани".
Сабаножки. Холодіна.
З кашаладом курвасани.
В канаверті – лист від Вані.
В шлунку – кохве, мілєралка.
Від Петра – у салохвані
три тюлькана, дві хвігалки.
Палікмахтер, як на свайбу,
кумпол весь оббалабонив,
і побризкав рясно шайбу
двічі інпоркним диклоном.
В цукєрмарклєт – по тюхтєлі
й по обновку в гандіропа.
Бо кухваєчку на тєлі
не второпає Єбропа.
Сарахлан, бюрет, суньдалі,
жменя пувиць, кіпіроси.
Лісапєт і дві педалі
вдовільнять усі запроси:
розтрасуть цюліт на сраці
приберуть сєльроз в макитрі.
Без хирунгів, лопурацій,
дорогих каблєток хитрих.
Вчора в клюбі було жарко:
танцювали карапєта.
Краща – Нінка-сєклєтарка.
А тепер – у тєрапєта...
Сірамно тутешній дохтирь
не трима на скацінарі.
Нахварбує Нінка ньохті
і утне такий сцирналій:
пакішон, хвілєтні "лодки"
і Василь на макациклі.
Взявши торбу осільодки
і наклавши в банку цвіклі,
по єбропах дасть галопу!
Хто селючка? Що за бздура?
Це ж плирцеса гандіропу,
а не куца мацапура!
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869447
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.03.2020
І кілівізор, і кумплютор
зрання гудуть про калантир.
В дворі – весна. В тирнеті – лютий.
Та з калавуром я на "ти"!
Тож заспокоять мій карахтер
каклєта, кепчук, малінез.
Поїм, і знову, мов старатель –
у гамазін, де вже мене
чека пашкет і мармашелі,
нові красульки і спінжак.
Та кашаладка на "Рошені" –
це ще далеко не межа!
Вже літом снить у калідорі
мій лацапєт, залізний кінь! –
Чимдуж помчить назустріч долі
через городи гоірків.
Який тралємбус чи антобус?
Який більзін і мациклєт?
На лацапєт кладу я торбу,
щоб наліпити знов каклєт!
Гуде надворі трастяматер.
І обиркоси зацвіли.
І чи то люди, чи то мавпи
у масках, сунуть, як воли.
Вже скоро все потоне в листі.
І мов дюльхвін, у морі – я.
І хлопці самосоколисті
пройдуть парадом для киян.
Ще нам станцює бараліна.
Ще вріже фєршал піндікліз.
Зафунциклірує країна,
немов пікарда з-під коліс.
А поки – скальп і конькулятор,
старенький плінтор, новийбуг.
І колом бігає заклятим
прогірклий калантирний дух.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868938
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.03.2020
Вся столиця – суцільне, тісне маскі-шоу,
що гуртом пересіло у тралік з метра.
Мав би змогу – з абсурду цього б не пішов,
бо занадто глибоке звикання до травм.
До потреби людей одне одного гризти.
І до хатки, що в кожного – скраю, одна.
До кондукторки, що в суперечці з юристом
випивають разом компліменти до дна.
Мов телят, запускають у тралік по десять.
Строго в масках (зумисно дістали з кишень).
Тож коли ти спросоння у тралік подерся,
знай: твій писок без маски – найперша мішень.
Де "по десять" було, – плавно стало "по тридцять".
Хтось потрапив у вир поліцейських облав,
де в борні щосекундно народжувавсь лицар,
а тролейбус гудів і звитяжно волав.
На цій славній землі я вродився і виріс.
Я – тролейбус. Я – птах, що зоріє згори.
Не здолає мене ані коронавірус,
ані інший капець, що на сонці згорить.
Колоритна кондукторка в марлевій масці, –
королева тролейбуса, "в дошку" – своя.
Колоритним слівцем зустрічає громадськість
і пірна з усіма в карколомний вояж!
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868612
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.03.2020
Змахи хусточок в метро. Тьма мотрон.
Крайня зустріч. З уст – сумна, довга річ.
Церемонія прощання з метром
відцвіла. Усі штовхаються пріч.
На зупинках – сотні тисяч киян.
Як на свято – на роботу щодня.
Ці букети і вино – водіям.
Так би й кожного народ обійняв!
А для інших – рятівний карантин
(як на душу ледацюги – бальзам).
Всі турботи і жалі скоротив.
Ощасливив, давши волю сльозам.
Я ж – учора попрощався з Дмитром.
Крякав жалібно над нами мартин.
Церемонія прощання з метром –
це щось більше, ніж простий карантин.
Десь батьки, кохана, берег Дніпра
(хтось із лівим, хтось із правим прощавсь).
Десь робота, мрія, юність Дмитра.
Хтось, прощаючись, забувся й про час.
Хтось – про те, живем для зла чи добра.
Хтось – про те, навіщо цей карантин.
Хтось із владою прощавсь, що обрав.
Хто ж прощав, а не прощавсь – кара тим.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868456
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.03.2020
Нам не треба ні квентінів, ні тарантін,
бо життя й так багате на вибрики.
Пандемія корону вдягла й карантин
довелося без вибору вибрати.
Хто кмітливіший був, не сонько й не кретин,
а господар з практичною жилкою,
той затарений не на один карантин,
не оливками і не аджикою.
Гречка, борошно, сіль, туалетний папір
сірники, мило, хліб із оліями.
Не врятує від глупства ні ладан попів,
ні стежки, забобоном овіяні.
Цілування ікон не скасує "кранти".
Ні поклонів биття із молитвою.
Вчить вітатися зігами нас карантин.
Та людину не з кожного витворить.
Тонни масок збарижили ще перед тим,
як розверзлися річища паніки.
Крізь кордони закриті і крізь карантин
наші ринуть навспак до "Титаніка".
Розглядаю одну з наймиліших картин:
поцілунки "взасос" із обіймами.
Попри смерть, війни, голод, чуму й карантин,
не рідіє країна дебілами.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868256
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.03.2020
Місто – шлунково-кишкове, мов тракт.
За батраком сновигає батрак.
Штурхає втома авто за автом
в серце мільйонів невидимих втом.
Десь вдалині – за байраком байрак.
П'яний нероба, сільський неборак
раю довкола не бачить впритул.
Інший же – душу до міста припнув.
Шал напускних, невгомонних витрат.
Крутиться люд, мов невтомний вітряк.
Газів і вихлопів сизий дурман
міцно п'янить очманілих примар.
Клаптик природи – не допомага.
Радіошум, оковита, мангал.
Стіл, парасолі, шатро і стільці.
Привид квартир – на траві й на лиці.
Парк огорнула давка магістраль.
Гасла, плакати, сізіфовий страйк.
Розкіш. Палаци. Сієста. Антракт.
Місто жиріючих черев і срак.
Вбивча еклектика архітектур.
Безмір тонких, естетичних тортур.
Соцреалізм, бароко, хай-тек, –
ніби ґіґантський ляльковий вертеп.
Десь під землею – залізний дракон
з вулиць ковтає конвеєрний корм.
В череві монстра – пручаюся... я
серед шлунково-кишкових киян.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868164
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.03.2020
Припиняйте "приймати" вже "участь"
А коли і кортить, то "беріть..."
Серце лють роз'їдає кипуча.
Краще врозтіч тікайте, убрід.
Бачу, знаю, що вас таких – куча.
Чув не раз, що вам "разніци нєт".
Тим, хто спробує "прийняти участь", –
не зібрати докупи скелет.
Серце докори більше не мучать.
Бо по-іншому з вами ніяк.
Доприймались. Вертів таку участь
я, мов шльондру брудну, – маніяк.
Вам у нірку сховатися лучче.
І на грудь до всирачки прийнять.
Ну а там все одно вже – чи участь,
чи усе, що приймає примат.
Заспіваєте пісню про "утиск".
Вас частіше б, таких, утискать.
Незавидна чека на вас "участь",
непроглядна, жорстока тоска.
В кого ж мізків ще є оберемок
(ще не все розтоптали слони), –
беремо в цю епоху буремну
більше участь. Й хоч трішки – словник.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867718
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.03.2020
Ти б ішла собі кудись, ти б ішла ку...
Там, де восьмого була сто разів!
Лину подумки в степи Мангишлаку,
де відбув своє акин* Таразі.
Наступа дев'яте стрімко на п'яти.
Ну а восьме – лиш його переддень.
На могилу Кобзаря, як на свято,
ми дев'ятого з тобою підем.
Він у пам'яті нащадків Адая.
І його три сотні з гаком картин.
Як спитаєш, – аксакали згадають:
"Славним був і нас прославив акин!"
Став на обрії казахськім зорею.
Жодна шалька не зійшла з терезів.
Перший в світі скромний бюст Кобзареві
від казахів був, "на честь Таразі".
Катерина народила (казашка!)
двох шевченків. Хтось аж протверезів?
Не лише далекі Канів чи Жашків –
вчать казахи в школах про Таразі.
Він – казахський оборонець, глашатай.
Правду світ з його малюнків дізнавсь
про життя казахське, побут і шати.
А казахи через нього – про нас.
Як украсти в укрів свято? А заськи!
Хоч даються комуняки взнаки.
Цього дня зродивсь козацько-казахський
Таразі – мудрець, кобзар і акин.
© Сашко Обрій.
* Аки́н — поет, оповідач у казахського, киргизького та ін. народів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867393
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.03.2020
З нами тягатися марно й запізно
недоброзичливцям різної масті.
Цвіт українського центропупізму
знов проростає з родів і династій.
Липа, Міхновський, Донцов механізми
лагодять в мізках рішуче і ємко.
Ствердно ведуть нас до центропупізму
Стус і Франко, Маланюк і Шевченко.
Масло на хлібі – не мамина пісня.
Хто ми – у цьому для нас є різниця.
Сіль українського центропупізму:
мова й земля, і на небі – зірниця.
Гроші і серце – не мляво й побіжно. –
Палко – в найкраще, у якнайрідніше!
Дух українського центропупізму –
в світі – лиш наша, окремішня ніша.
Я – не якийсь там задрипаний піжмур.
Укр. Бо украми бути – престижно.
Можна, довірившись центропупізму,
без перешкод стати укром за тиждень.
Все в нас найкраще: культура, і бізнес,
молодь – кмітлива, смілива, красива,
вдячна вкраїнському центропупізму
(в ньому наш ґонор і наше всесилля!)
В поле не треба ходити по пижмо.
Є від усякої напасті ліки:
дух українського центропупізму, –
витримка й гарт від раба і каліки.
Стати вкраїнцем ніколи не пізно.
Хоч і престижний, – та завжди відкритий, –
дух українського центропупізму
в захваті п'єш.
До оргазму.
До крику!
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867157
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.03.2020
Хронічно хочеться хропіти
в подушку, пикою униз.
Обвисли руки, ніби віти.
Додолу хилиться карниз.
Хитає тулуб, наче стовбур.
У напівсні. Лечу. Степи.
Мов дурень в ступі, сон розтовк би.
Але будильник мій не спить.
Йому однаково – ти жайвір,
чи склякла, заспана сова:
І стрілок постріли іржаві, –
мов гострі, рубані слова.
Надворі, в школі, на роботі –
скрізь лізе покрадьки сонько.
Немає меж моїй скорботі.
Бо не віднадиш часником.
Не прожене й відьомський віник,
ні кава з чаєм, ані дяк.
Колись за сон ітимуть війни.
Терпкий, хмільний, немов шмурдяк,
він вербуватиме найслабших,
повзтиме в нетрі хромосом.
З ним не домовишся інакше.
Не спить підступний мікросон.
Два сірники стримлять в повіках.
Горять червоні ліхтарі.
Клин клином виб'ю – кращі ліки, –
колись досплю своє в труні.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867033
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.03.2020
Музика сфер у повітрі загусла,
мов у борщі — смаковита квасоля,
наче у небі замріяність бусла.
Рагуль з гальорки: "Давай уже Цоя!"
Вдалеч за бусликом всі полетіли.
Вслід проводжав нас, махаючи, сонях.
Казку зненацька заскочило тіло
криком горили: "Іґрай уже Цоя!"
Музика лине, правічна, безкрая.
До, ре, мі.. до, ре, мі... ре, мі... фа, соль, ля.
Все б нічогенько. Та крик довбограя
збуджує дух спіритичного Цоя.
Бидлу покійничок здався на біса?
Дзен огортає, немов парасоля.
Ні, не зіграють, ба навіть, на біс вам
Лєтова, "Арію", Віктора Цоя!
Видно, гальорці, на музику "класти".
Що ж, не дивуйтесь: наступного разу
в мене з колонки заграє Поплавський,
вивівши геть екзорцизмом заразу.
Раптом замовкла горлянка бурмила.
Стихла гальорка, набравшись "у дрова".
Врешті, гноївка своє відбурлила.
Час і мені замовляти... Зіброва!
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866888
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.03.2020
Am
Л@йно на вентиляторі,
Am/G
л@йно на вентиляторі,
F G
л@йно на вентиляторі блищить.
Dm
Ми ж як були телятами —
Dm
лишилися телятами.
E Am
Летить л@йно. І спис в л@йні, і щит.
Am
На нас шакали гавкали, —
C
з л@йном і томагавками
Dm G
здавен: і з-за парєбріка, й зблизька.
Dm
Не айстри із фіалками, —
Dm
жбурляють в нас кавалками
E Am
фекало-вентиляторні війська.
Приспів.
Am E
І сняться нам не капучіно й лате,
Dm E Am
не пляцки, не халва, не пахлава.
Am E
А сниться нам ґіґантський вентилятор,
Dm E Am
що калом воріженьок полива.
Am
Л@йно на вентиляторі,
G
у розпал бійки клятої —
Dm G
єдина суперзброя й аргумент.
Dm
Л@йном тетері з дятлами
Dm
цнотливий світ заляпали,
E Am
мораль і славу, й тисячі імен.
Am
А хтось прийшов із бітами,
G
і всі, неначе діти, ми
Dm G
утнули грандіозний мегасрач.
Dm
Сусідських і своїх же *** —
Dm
однаково рачком нагни.
E Am
Л@йном всіх, вентиляторе, х€рач!
Приспів.
Am E
І сняться нам не капучіно й лате,
Dm E Am
не пляцки, не халва, не пахлава.
Am E
А сниться нам ґіґантський вентилятор,
Dm E Am
що калом воріженьок полива.
Am
Накинь на вентилятора,
G
накинь на вентилятора,
Dm G
накинь на вентилятора л@йна.
Dm
Ми виженемо клятого
Dm
у лаптях алігатора.
E Am
І цнота запанує на ланах.
Am
Л@йна на вентиляторі,
G
л@йна на вентиляторі,
Dm G
уже на вентиляторі нема.
Dm
Були колись телятами —
Dm
та з'їли вовка з лапами.
E Am
Блищить наш вентилятор, мов алмаз.
Приспів.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866110
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.02.2020
Спочатку — що? Було спочатку слово.
Придумав, Боже? — Далі козакуй!
А словом цим було... ну звісно "Glovo"
(в кур'єра на жовтенькім рюкзаку)!
Цікавість завжди їла: що ж у ньому?!
Який лежить в наплічнику секрет? —
Новий закон, що зась до нього й Ому,
чи просто черговий духовний скреп?
Нова гуманітарка від ІДІЛа,
чи зірка від згорілого кремля?
Чи гамбургер, що там лежить без діла?
Чи те, що сіє смерть, чи окриля?
Чи від коронавірусу вакцина?
Чи дітлаха кур'єр-лелека ніс?
Чи засоби від доньки і від сина?..
Направду загадково-дивний вміст.
Та що б довкруг не коїлося злого:
крізь прірви й вирви від водневих бомб
з доставкою спішить кур'єр із "Glovo".
Він — майже "нуль нуль сім", ну геть як Бонд!
На моцику, на ровері чи пішки
крізь третю, чи й четверту світові,
кур'єри, мов чіпкі сороконіжки,
в наплічничках везуть усе — тобі.
Немов мурашки — матці, впершись лобом,
допхають неодмінно твій товар.
Мов сонце, ще здаля, жовтіє "Glovo" —
завиграшки усякий пре тягар.
Вже встигло легендарним стати лого:
нема в житті таких перипетій,
які б не подолав кур'єр із "Glovo".
Радій, крути педалі і потій!
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865511
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.02.2020
Я бачив давненько, звідтоді,
як повзав ще рачки малям,
і нас, переможців, на Сході
й останню цеглинку кремля.
Як стяг синьо-жовтий на площі,
мов птах, мавзолей окриля.
Я знав — не уникнути трощі
останній цеглинці кремля.
Як путю волочать за вуха,
немов боягуза-кроля.
Я чув, як тріщала, я слухав
останню цеглинку кремля.
І "мір", весь "маґучій" і "рузкій",
і ворог, що крівцю пролляв, —
усе розлетиться на друзки,
мов крайня цеглинка кремля.
Розп'ята і п'ята колона.
І армія ботів-троляк.
Лиш місце мокреньке й корона, —
від блазня-цеглинки кремля.
Єдина хороша наука
московським бридким кренделям, —
бальзамом на душу для укра —
самотня цеглинка кремля.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864563
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.02.2020
Від Полісся і Криму — до Жмеринки,
від Карпат до Кавказу снують
невгомонні, палкі щеневмерлики,
люблять землю і мову свою.
Тож помовчте, росії й америки, —
я із краєм своїм гомоню.
Чи багато вас є, щеневмерлики?
Ви ще — ви? Чи в чиємусь меню?
Хай наводять жахи вчені-медики:
"Демографія й гени в біді!"
Та довкіл тупотять щеневмерлики,
життєрадісні і молоді.
Найрідніша, найкраща у мене ти,
із великої літери "У"!
Гори, ріки, степи й щеневмерлики, —
то радію за нас, то реву.
Вам присвячую думи й лімерики.
І з думками про вас повсякдень
прокидаюсь, мої щеневмерлики,
і до сну з вами думка іде.
Не шукаю священної мекки.
Хоч по світу — пітьма земляків.
Мекка тут, — де мої щеневмерлики.
А дівчата, а землі які!
А кому це побачити мельком
пощастить — той навік закохавсь,
ставши теж, як і ми, щеневмерликом
в цьому сні, від Карпат по Кавказ.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863980
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.02.2020
Ніч — у давкому безсонні.
Знову мені не спиться.
Знову біжу босоніж
в теплі, великі циці.
Пипками пурхають в небо,
мов полохливі птиці.
Ніби намазані медом
жваві, упрілі циці.
Повні по вінця любові,
два океани в ситці,
щільні набої в обоймі, —
молоковмісні циці.
Вічні джерела оказій.
Ми перед ними — ниці.
Наші дороговкази —
в небо задивлені циці.
Наче горби у верблюда,
що промовляють: цить всім!
Ґандзя, Марічка, Люда?
Їх затулили циці.
В пружних обіймах затисли
два неминучих сильця.
Дві наймиліші садистки —
вкрай обважнілі циці.
Стисли в тугеньких лещатах,
в пазусі — не відхрестицця.
Пізно уже верещати.
Пухом покійничку — циці!
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863803
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.02.2020
Дякую Богу, що ви – не мій тесть.
Бог-таки мудрий: мене береже.
Вчасно розвів усевишній мистець.
Мізки зберіг і комплект «фаберже».
Донечка «в тему» дала гарбуза.
Кляв себе, гриз і журився дарма.
Богу видніше? Та я ж тільки «за»!
Пильність моя – то сліпа, то дріма.
Не розшолопала «чуйка» моя
темних загроз і страшних небезпек.
Ген претенденток довкола – мільярд.
Тільки часу на усіх не дасте…
Любий мій тестю, – не в цьому житті.
Та не журись – доня жертву знайде!
Буде кров’янка іще в животі
з того, кому не подітись ніде.
Пересамую, пожду до пори.
Краще хорей, амфібрахій, чи ямб.
Краще одна, що полюбить, ніж три
котрих не радив любити Хаям.
© Сашко Обрій.[i][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863705
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.02.2020
У засвіти вмить прочинились дверцята:
нуль друге, нуль друге, дві тищі двадцяте.
Устигнути вскочити в ирії інші!
Урвати незайняті іншими ніші!
До раю, відомо, рабів не пускають.
Проте, не один ще посунеться каїн.
Піймав не піймав, а погнатися можна.
Потвора безсовісна спробує кожна.
Буває таке раз на тисячоліття!
Але не зайти в інші виміри з ліктя.
Як мінімум, з користю день цей прожити б.
Мольфари вже тут, чаклуни, ворожбити.
Астрологи, йоги, якісь екстрасенси
сумлінно шукають приховані сенси.
А відьми у чанах помішують зілля.
А й справді. Ну чим не магічна неділя?
Тим часом, нулі позирають на двійки.
Закохано глипають їхні повіки.
Та замість очей у нулів — тільки більма.
Незрячі, шукають розради в обіймах.
Але в цій феєрії, в цьому екстазі,
допоки за місце всі билися й зразу,
між цифрами двійко заблимало цяток:
нуль третє, нуль друге, дві тищі двадцяте...
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863384
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.02.2020
Землю ріднесеньку нігтями бабрав.
Скільки пов'язує з нею мене!..
З кручі дніпровської клепана баба
вдалеч мечем воріженьок жене.
Їй заважає одна тільки вада
йти висхідною, кайдани трощить:
наче хизується клепана баба
диким клеймом, що спаплюжило щит.
Баби всілякі є: ромові, скіфські,
ті, що в хустинках розводять плітки.
Клепану бабу вхопити за кіски
крилами можуть хіба літаки.
Форми — жаскі, переконливі, сталі.
Мов попередження: сонцю, не лізь!
Ні, не з каміння, не з тіста — зі сталі
в бабі насупився соцреалізм.
Індустріальна заманює зваба,
здалеку гіпнотизує роззяв.
Клепана ще й на язик наша баба.
Лиш на роботі базікать ніззя.
Навіть цариця дубів-баобабів
прагне тендітність відчути свою.
Десь — вечорниці. А клепаній бабі
дали меча і сказали: воюй!
Їй з парубійком (хоч раз в п'ятирічку!)
мріється теж закрутити "лямур".
Якось не встоїть — скипить, плюне в річку,
скочить у гречку й столичний гламур!
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863320
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.02.2020
А в мене на макітрі вчора виріс
дебелий і важкий корона-вірус.
І тиснуть, і спрацьовують синхронно
звізда — в чолі, на черепі — корона.
Обидві щось від світу вимагають.
Штовхають то до міста, то до гаю.
Когось клянуть, когось беруть за барки,
а з кимось вже налагодили бартер.
І кидати шкода, й нести їх важко.
Уже не голова, а ціла башта.
Корону замовлятиму навиріст,
допоки більший вірус ще не виліз.
Знов світ хворіє гонками озброєнь.
А нас, незграб, як завжди вкупі троє —
корона, я, і зірка отакезна!
Уже радий би був, аби пощезла.
Та де там! Спробуй витурити змія!
Давно крокує світом пандемія.
Ніхто не чинить опір цій атаці.
І зовсім ні до чого тут китайці.
Хоч вічно часничину жуй натерту —
однак це не додасть імунітету.
Хтось прийде, — досі в це наївно вірю, —
з чола жбурне бридкий корона-вірус!
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863190
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.01.2020
Осінь зимує, виношує грип.
Знову бацили ці буйні.
Годі вже з мене. Виходжу із гри.
Йду на рішучий цибулінг.
Попід шибками пересуди "труть"
дві невгомонні бабулі.
Ні, на стареньких не литиму ртуть.
Їх погамує цибулінг.
Знов пепеесник гальмує мене.
Тичу в потилицю дулі.
Знаю: хабарництво нас омине.
Пику віднадить цибулінг.
Строчить і строчить страшненьке дівча,
шле еротичні цидули.
Ніжки від мене ген-ген зафурчать.
Дихає грізно цибулінг.
Діти урозтіч, щури й голуби.
Нумо! Заждіть! Ґулі-ґулі...
Збуряковів небокрай голубий.
З рота палає – цибулінг.
Бозя недобре давно ще почув.
В Сонця повіки чавунні.
Мама вмовяли: смокчи чупачупс.
Дзуськи! Негайно цибулі!
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863135
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.01.2020
Є країна одна. Важливіша за зміст у ній форма.
В ній сумую і плачу, радію, кохаю, живу.
Постановочна, декоративна вона, бутафорна.
Має вдачу повільну і кволу, хоча й гужову.
Як в маршрутці, в ній хочуть за безцінь кататися, зайцем.
І при цьому, аби не стогнала вона й не кляла.
Ця земля – грандіозних спектаклів та інсценізацій,
епохальних афер, де майстерно «рішають діла».
Цю країну вже не перезбочить ніхто в лицемірстві.
У крові і у генах засіло глибо́ко воно.
Це країна-обгортка. В ній інші приховано змісти.
Але все ж не пускає, міцна і терпка, мов вино.
В ній – хтось більше, хтось менше, – усі прокажені чи хворі.
Ця країна, мов білка у колесі, мов ховрашок.
Їй – аби запастися, в розгулі страшних бутафорій.
Ну а там – після нас хоч потоп. Аби нам – «харашо».
Репетує, що вже воювати вона притомилась.
На своїх оборонців плювала країна давно.
Лиш на божу (точніш – на ворожу) надіється милість.
Бо своїх шанувати країні такій не дано.
Бутафорно на публіку з губ долинає і мова.
Між собою миліше народу вороже слівце.
Ця «країна нулів» і на мапі й у світі – умовна.
І не знає сам Бог, чи колись врешті зміниться це.
Але серце моє в цій країні лишає надію.
Серце б'ється за волю її і бажає, аби
цей багатий талантами край обернувся на дію
і в собі бутафорію вбили *уже не раби*.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862899
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.01.2020
У світі сумна обстановка поточна.
Ніщо не віщує ні щастя, ні волі.
Копаймо могили. Але це не точно.
Є шанси устати з колін, хоч і кволі.
Потопи, пожежі, політики тощо.
А з ними — ще й смертні гріхи на заваді.
Дивися й прозрієм? Але це не точно.
Можливо, примножимо біди і вади.
За дном пробиваємо дно, тож істотно
покращення вже не чекати сьогодні.
Назад, у кріпацтво. Але це не точно.
А може ми бути панами ще годні?
У потяг, в останній вагон мо' і вскочимо?
За голову візьмемось і за природу.
І світ наш не ґиґне. Але це не точно.
Бо нам як завжди, усе пох і по Фройду.
Бо нас так відібрано, нас так заточено:
у генах зрабілих — корито і стійло.
І знову ми — мавпи. Але це не точно.
А може ще дух запанує над тілом?
Щоденно втрачаємо реперні точки,
підґрунтя, фундаменти й точки опори.
За спиною — прірва. Але це не точно.
А може пророки насіють ще спори?
І випнеться з ґрунту свіженький росточок,
і витіснить к бісу трухляве та тлінне.
Тож можна радіти. Але це не точно.
По лікті в крові ми, в багні — по коліна.
Та добре відомо: вода камінь точить!
Історія людства заплутана й дивна.
Ми зникнемо з мапи. Але це не точно,
допоки не вимре остання Людина.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862609
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.01.2020
Над Києвом стримить страшна незграба.
Цей символ рабства час іще не стер.
Щита й меча трима дебела баба.
Не тризуб на щиті, — а молот/серп.
З тюрми народів виповзла, дородна,
примарно бовваніє над Дніпром.
Замовкли інші, менші одоробла,
коли вмостили "матінку" на трон.
Чудовисько не спить, багатотонне,
нагадує вкраїнцям про "совок".
Здається, вся земля під нею стогне
і виморене голодом село.
А як же пояснити власним дітям,
як дуба дав давненько сересер,
чом на щиті тримає та кобіта
не тризуб, а наругу "молот/серп"?
Немов не відпускає українців
злоякісний сталевий рецидив.
В імперію народ тягнути — "жінці".
А інший — так би в пику й зацідив!..
А інший — розпиляв би метастази.
Давно пустив би на металобрухт.
Та знову олів'є пролізло в тазик,
а в мізки — "аґанькі" метають бруд!
Заждіть: і щит, і меч, і серп, і молот,
і матінка, і всі її раби
впадуть. Хай гучно боженьку не молять:
під п'ятами вже нація* свербить!
© Сашко Обрій.
* Музей становлення української нації, збудований під монументом Батьківщини-матері.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862475
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.01.2020
Вже знаю: довго нудитись не буду.
Життя — воно, мов дзвоникове "дінь".
Я буду набирати амплітуду
в цій хитавиці злетів і падінь.
Нехай гнітить чоло моє зажура,
хай в серці — тьма бентег непозбувних,
я — днів своїх слухняний, юний джура,
що нишпорить якусь розраду в них.
Полюю на мінливу і зникому,
прудку, мов сарну, тут і зараз, мить.
Аби вже не дісталася нікому.
Та вже за мить — самотні знову ми.
І як би не було від цього гірко,
і скільки б не канючила сльоза,
життя — гамериканські дикі гірки.
Апатія. Застій. Підйом. Азарт.
Вікую на пере́падах, контрастах.
Без гойдалок творцю життя нема.
Не дам себе рутині обікрасти.
Хоч вічно підкрадається, німа.
Її підступне військо — сірі лиця,
зневіра, безнадія, відчай, лінь.
Одне моє спасіння — хитавиця, —
кардіограма злетів і падінь.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862056
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.01.2020
Тяжко бути незлим і незламним — незлому,
в цьому вирі вулканів, в пітьмі нечистот.
Де не глянеш, всуціль — тектонічні розломи.
Де й коли, хто натисне на клавішу "стоп"?
Слів пістрявих, пухких, водянисто-розлогих
не шкодують і сиплять щедротні роти.
Крізь родину, країну, планету — розломам
в переламну чи зламану еру іти?
Все старе відбуло, свіже — вийшло із лона.
Та старе до життя не пускає його!
Крізь минуле й прийдешнє глибокі розломи
пролягли, вивергаючи лаву й вогонь.
І душа — на розпутті... І тіло холоне.
І вагається розум. А серце — несе.
Чи на вірну погибель, у серце розломів?
Чи туди, звідки знову розродиться все?
Може всесвіт плекає ідею глибинну?
(Через ряд перероджень провівши світи,
розламавши тебе, наче навпіл — хлібину,
щось штовхне у ворота нові увійти?)
Тільки як охолонути гнівному, злому
від безсилля, в чеканні тортур і брехні?
А по спині — мороз й тектонічні розломи.
І невидима парость повзе в порохні.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=861687
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.01.2020
З "бубочкою" нам поталанило!
І не раз із ним ще повезе.
Світом він розносить божу милість,
Вісник Апокаліпсису — ЗЕ.
То гайнув до Трампа. Бац! — Імпічмент.
То в Париж. Тадам! — Собор горить.
Мо', на це видовище епічне
бозя з кайфом дивиться згори?
Біди передбачувати марно.
Напрямки "гастролів" — поготів!
Ось біда нависла над Оманом.
Хоч, насправді, може й не хотів?..
Годі, повертайся, блудний сине!
Хай. Вже не спасти. Згорів собор.
Мамин борщ у Києві вже стигне.
З літаком в Ірані — перебор.
Вово, оминай ІДІЛ і НАТО.
Щоби знов не трапився "бубух!".
Там спекотно зараз. Аж занадто.
В нас боєголовкою побудь.
Ось він з Пу, в Нормадському форматі.
Та дарма х..йло глядів згори:
човен тоне, згадуючи "матір",
бідний "Кузя"* в Мордорі горить.
В дупу запихніть укази емські,
циркуляр валуєвський — туди ж!
Бо у нас є Моніка Зеленскі.
Пискнете — в москву пошлем "тидищ!"
© Сашко Обрій.
* пожежа на рос. авіаносці "Адмірал Кузнєцов", приблизно в той же час затонув рос. підводний дизельний човен, що слідував на утилізацію.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860874
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.01.2020
Похилена, гниє калина в лузі.
Тут вибито притомних до ноги.
На цвитарі померлих від ілюзій
нам віртуальних вистачить могил.
Побиті українські активісти
в "мусарці" у кайданках за "чий Крим?"
Австралія горить. Нема що їсти.
А в когось пухнуть пики від ікри.
Допоки засмагає "зе" в Омані,
в омані — весь його електорат:
він молиться всякчас небесній манні,
йому, по суті, "нечєва тєрять".
Тож далебі "гаранту" по цимбалах.
Країна укрів виживе і так.
Подумаєш.... Ракета. Вистріл. Спалах.
В Ірані збитий рашкою літак.
Тобі ТАКІ вкраїнці — осоружні?
Ну що ж. Іди об стіночку убийсь.
Цвістимуть, як раніш, за тином ружі
під запальний мацковскій шоубіз.
Вітаннячка з новеньким "два по двадцять".
Дзвінкі "какаяразнічні" слова.
Куди нам з цього лайн..ера "дівацця"?
Різдво. Колядки. Третя світова.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860873
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.01.2020
Куди він країну несе
(а може країна — його?)
мій голос, що змінює все,
що спалює, наче вогонь?
Джмелем долітає до вух,
чи мимо прошмигує все?
Вкраїну, мов юну вдову,
в долонях мій голос несе.
Мій голос, що логос ламав,
немов у пустелі Мойсей.
Степами ширяв, на лиман
і змінював, змінював все.
Як голо в калитці й душі —
лиш в нім причаївся ще сенс.
Лиш голос несе звідусіль
пророцтва, що змінюють все.
Разом із собою неси
на крилах народних пісень
подібні, такі ж голоси.
І змінюй, і змінюй усе!
Трощи і завихрюй крилом,
ніщо не жалій, не минай.
Хай змінює все вітролом.
З очей хай спадає мана.
За мить прошиває парсек.
Прошитий уламком війни.
А може він задніх пасе,
мій голос, що світ не змінив?
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860347
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.01.2020
Люди правди не прагнуть! А тут їм
про нацпам'ять верзе інститут.
Біля Ради — рідненький Ватутін.
В головах — більшовицький статут.
Ви ж — солоні, мов сир у вертуті.
Як насправді кохаєш дівча,
то байдуже — над вами Ватутін,
погляд Сталіна чи Ілліча.
Бо любов, мов стрибки на батуті.
І на вулиці жартів не скаль.
На табличках бентежить Ватутін?
Головне — ліхтарі та асфальт!
Президент не такий? Хай хоч путін!
Головне — в холодильнику харч.
Спокій в Раді пантрує Ватутін, —
визволитель і наш надихач.
Ви загрузли в думках, як в отруті. —
Все не те: мова, віра, сусід.
Та стоїть непорушно Ватутін,
бачить наскрізь "арійців" усіх!
Не маячте, "хахли", на розпутті.
Ще їжачиться вами рілля.
Буде мир — бачить Бог, він же — путін.
Припиняйте, бандери, стрілять!
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860048
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.01.2020
Аааа!
Ось де собака зарита!
А ти її відкопала.
Вивільнила з-під снігу.
І собака стала віршем.
Гав-гав.
Тільки пара з рота.
Місяць. Зорі.
Та ліс без смерек.
Смереки
давно поставали журавлями
і полетіли у вирій.
Із вікна хати
"Тууумаан яааром,
туман доолиноою..."
розлилося місячним сяйвом
і заструменіло ввись,
аби стати Великим Возом,
що, по вінця повен солі,
тихо скрипне і гайне
Чумацьким Шляхом
ген за небокрай.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859699
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.12.2019
Вогник далеко в степу.
Стеляться яром тумани.
Брьохаю степом всліпу
крізь кучугури до мами.
Сиза груднева хандра.
В чорній пітьмі — білі мухи.
З Петриком — Галя й Кіндрат, —
з білого борошна му́ки.
Щедрику, стане щедрот,
щоб зупинить завірюху,
щоб вайлуватий народ
знов пробудився до руху?
Вогник-маяк. Заметіль.
Жерло куріє курганом.
Маю тебе на меті.
Лину до тебе, кохана.
Пнуся навпомацки в ніч,
потемки, потайки, в темінь,
мов у німому кіні,
крізь глухоту сьогодення.
Затишний, теплий замет.
Марю в тобі, лихоманю.
Біг до Вкраїни завмер.
Сняться кохана і мама.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859634
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.12.2019
Я долі завжди дякую уклінно –
ніколи не жбурляла в пил узбіч!
З'явивсь на світ в селі Криві Коліна.
Проте, в нас є генделик "Брайтон Біч".
Гамерики? Їх час оберне тліном.
Гебрейством тут не пахне. Віч на віч
скажу, що навіть пляж в Кривих Колінах
нічим не гірше, ніж на Брайтон Біч.
Мовчу вже про дівчат і гарний клімат:
ростуть, немов на дріжджах, день і ніч.
Стрункі. Рівненькі в кожної коліна.
А ніжки? Ті – від вух до Брайтон Біч.
Хтозна, чи тут була Костенко Ліна?
Та доля усміхнулася тобі.
Бо ти живеш отут, в Кривих Колінах,
гуляючи щодня по "Брайтон Біч".
Тутешній я. До лохів не належу.
Хоч нас кривоколінцями зовуть,
ми маєм власну ейфелеву вежу,
свій колізей, біг-бен і голівуд.
Та й, врешті, світ на них не сходивсь клином.
Як є свій скарб, то нащо Брайтон Біч?
Тож приїзди до нас, в Криві Коліна,
коли кортить екзотики тобі.
© Сашко Обрій.
* Назва пішла від кривих поворотів річки Гірський Тікич, де село й розташоване.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859416
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.12.2019
Подолавши між нами розбіжності:
конфесійні, етнічні, земні,
нацвульгармен із нотками ніжності
прокидається гучно в мені.
Кат і кіт у душі за суміжністю,
мов нащадок двох різних племен,
нацвульгармен із нотками ніжності —
твій найкращий мені комплімент.
Краще — я, безперечно, аніж ось ті —
бабкуваті, манірні коти.
Нацвульгармена з нотками ніжності
так тобі пригорнути й кортить.
Не тікай же він нього раніше, стій.
Знаю: хочеться й колеться він,
нацвульгармен із нотками ніжності.
Аж тамуєш у вушках ти дзвін.
Мариш ним, до сверблячки в проміжності.
Лиш підшукуєш вдалий момент.
То напевно так хочеш ти ніжності,
що сповідує нацвульгармен.
Тож поклавши скривавлений ніж на стіл,
міцно стисши рукою твій стан,
нацвульгармен із нотками ніжності,
волю дам нацвульгарним вустам.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859094
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.12.2019
В цю хвилину, в цю мить хтозна-де мав би бути...
Десь не тут, а отам. Та мене там нема...
Ця утеча — мій крах. Крах, що марився бунтом.
Ніч груднева — зарюмсана, дика, німа.
В цю секунду, в цей день, ви хоч вірте — не вірте,
щось важливе проґавив, не стрівши когось.
Під грудневим дощем, на околиці світу,
я — ні в сих і ні в тих, мов розбитий колгосп.
В серці пустка в цю ніч, як і скрізь, поза серцем.
На знелюднених вулицях — тиша пустель.
На крутих манівцях, у гонитві за сенсом,
заблукавши, стовбичу, мов мертвий костел.
З дня у день, з року в рік, зі століття в століття,
щось проґавивши вкотре, хапаючи дріж,
похмурнію і клякну, сліпий паралітик.
Ворожбит не розв'яже клубок роздоріж.
Не вгаває в мені, клекотить нетерплячка.
Вже не тямлю, де право, де ліво в пітьмі.
Оприявниться брудом, що марилось пляцком.
В метушні зі сновидами бігай, пітній...
Часоплин сподівання розшарпав. І вітер.
Клекіт в грудях — застиглий, поснулий вулкан.
Під грудневим дощем, на околиці світу
мить жбурляю в пащеки голодним вовкам.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859093
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.12.2019
Культивуючи велич арійської раси,
ультраправі ідеї, бандеро-фашизм,
я узрів, що довкола – самі п***раси.
Де не глянеш – там гей, жuд, масон і рашист,
наркоман, алкоголік чи хвойда спідозна.
На нічних променадах від них – передоз.
П***расами живиться в мене підозра.
Я ж – підживлюю безмір суддівських підозр.
Нашим суддям до ср@ки – що ордер, що дозвіл.
Доки ловлять «лягаві» злочинців – не ґав,
предостатньо чутливій судійській підозрі,
аби бороду мав ти і злегка кульгав.
Сніжно-біло нитками прошита вся справа,
вздовж і впоперек, хрестиком, ніби рушник.
Сніжно-білої правди поліція спрагла.
Не боїться бендеро-фашистів страшних.
Б’ється кожен арієць, мов дохлий карасик,
на гачку у системи. Здавай «калаші»!
Культивуючи велич арійської раси,
всю країну стабільності можна лишить!
Вся країна загрузла, немов у варенні,
в ультраправих ідеях. Старий і малий
(не дай Боже!) згадав би ще й... про суверенність!
Краще спи, мій народе. І сліпи залий.
Вчасно спати лягати я змалку старався,
культивуючи велич арійської раси.
І тепер, стаючи на заводі до праці,
всі думки – лиш про велич арійської раси.
А на днях ще й навчився я плавати брасом,
культивуючи велич арійської раси.
Не прасую білизни. Ненавиджу прасок.
Культивую величність арійської раси.
Та щоденно гортаю «Кобзарик» Тараса,
культивуючи велич арійської раси.
Культивуючи велич арійської раси,
я обожнюю наші поямлені траси.
Вже не тямлю, де люди, а де – п***раси,
культивуючи велич арійської раси.
Так сміявся учора, що ледве не вср@вся,
культивуючи велич арійської раси.
Ми голівки виймаєм з піску, наче страуси,
культивуючи велич арійської раси.
Бог створив українців, бо знав, за що брався,
культивуючи велич арійської раси.
Тож... за що б я не брався, дивлюся, як… раз – і…
культивую величність арійської раси!
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858596
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.12.2019
Вокзальна. Київ. Ніч довкола.
Його зустрів я в переході.
Заробітчанин. Пан Микола.
Ні, не безхатько і не злодій.
Лиш на квиток, на шлях додому
допомогти просив мене він.
В очах же чесність мав бездонну
і простоту святу в манері.
Хоч не одразу стало віри.
Часи завжди важкі й жорстокі.
Та мій нехитрий панегірик –
про людськість, десь в людській істоті.
Микола. Я. Квиткова каса.
За склом – упертий факт: "Перерва".
Байдужим буть не зарікався.
Тож перекур – завжди "forever".
В наш вік, що люди – що мурахи.
Розгардіяш. Бандитська смута.
Миколин шлях проліг у Рахів,
ген-ген з далекого Бахмута.
Що варто братчикам донецьким
на гроші "кинуть" закарпатця?
Тож стань моїм прескромним внеском,
квитку в заробітчанських пальцях.
Не їв добу. Та з інтересом
він перепитував частенько:
"Сильніша хто? – Вкраїнка Леся
чи Ліна, та, яка Костенко?"
Згадав Сосюри "Гайдамаку",
аби вгодить мені, писаці.
Ми йшли по харч у супермаркет
під фугу зоряних пульсацій.
Та взявся дощик накрапати,
немовби мій відчувши настрій.
Квиток взяли. На Закарпаття.
Нас, певно, звів Всевишній майстер.
Прощались тепло, дещо куцо.
Я вдячний Богові за вишкіл.
Щасливим будь, Миколо Гуцул
із смт. Великий Бичків...
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858044
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.12.2019
Як парость виноградної лози,
чикрижать мову пильно й ненастанно.
"Поперед батька" знов спішить "язик".
Тому за мову битва – не остання.
Поставлена під сумнів, десь на дні,
під товщею пригноблень і репресій.
Висять плакати "Мову – упраздніть!"
І жовч ворожа гусне в жовтій пресі.
Прибрати "за нєнадобностью" пріч!
"Язик в странє", мовляв, у небезпеці.
А мові, мов зерну у льосі, – пріть.
І, як завжди, – чекати з неба спецій.
Родинам же – чекати свіжих трун.
І нічно, й денно – гірко вити мамкам.
В обійми "братні" знову пре хитрун,
розстрілюючи мовну витинанку.
У коло український взявши світ,
все звужує і звужує свій зашморг.
Прокинувшись, на поміч не зовіть,
бо буде дуже пізно й дуже страшно.
А доки ще хиткий витає "мир",
глитай зневагу, мово! Пий цурання!
Ще будуть вам путівки на Таймир,
усім, кого бійці за мову "ранять".
Хоч паростками мова пнеться ввись,
нелегко весь бур'ян довкруг сполоти.
Бо скільки в краще "завтра" тут не пнись, –
розтопчуть і спаплюжать остолопи.
Нащадки колоністів – там і тут.
Між ними, наче миші, – посполиті.
Коли нарешті нас відсіль зметуть
столичні духи – сталін і столипін?
На шальки терезів насів "язик".
Та порухи душі давно не теплі.
Вертай усе, що вижлуктив з лози!
Тобі б додому – грітись в ріднім пеклі.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857712
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.12.2019
Його побила наволоч за мову.
Понівечила смачно, аж до смерті.
В часи, коли війська відводить клоун,
нема до України сантиментів.
Вклоняймося катам своїм ще нижче.
Хай суне знов орда, голодна, темна.
Як лізти – то по шию вже в багнище,
де згублять не одного ще Артема.
За те, що був на ділі українцем.
І в серці, й на устах, і на майданах.
Клубок з думок прокльонами роїться.
Відпустять зло некаране задарма.
Мов так і треба – гниди знов на волі.
Бо там, в суді такі ж засіли гниди.
Ви ще занепокоєні, нервові?
Дарма: ця смерть не спинить рух планиди.
Що українці? – Їх на кулі жменька.
І ті давно вже звикли до принижень.
То й що, як вкотре наволоч спортсменська
ножем якогось гаврика прониже?
Ні пари з уст. Язик усох без мови.
Народові дорожча та антена,
яка з кремля диктує нам умови.
А ви тут про якесь життя Артема!
Удавана – не дійсна Україна.
Нуртує в ній давно русмірський демон.
І може, завтра ти чи я – все рівно –
у засвіти полине, за Артемом.
© Сашко Обрій. Поезія.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857228
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.12.2019
Знову тіпун мене тіпав –
тільки впізнав я твій почерк
по підімперському "тіпа",
по хутірському "карочє".
Довго на тебе я кліпав.
Там, де любов була – прочерк.
Вбило романтику "тіпа".
Зверху добило "карочє".
Я би простив цілу кипу
слів, що тебе опорочать.
Тільки не зрадницьке "тіпа".
Лиш не московське "карочє".
Скарг без кінця і без ліку
"жертва" надута настроче:
"Він осквернив моє "тіпа"!
Плюнув, мов бик, на "карочє"!"
Їсти не дай же їй хліба,
викинь і масло коров'яче –
дай пожувати лиш "тіпа",
посмакувати "карочє"!
Довго курилася піпа.
Довго терпів я "карочє".
Після наступного "тіпа"
рота тобі розкурочу.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856806
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.12.2019
Бродять мільйонами, зиркають з вікон,
топчуть сновидами давній Хрещатик.
Плодяться, плодяться, нудяться світом,
ніби цвяхи в невситимих лещатах.
День бабака. Метушня нескінченна.
Зліва – направо і справа – наліво.
Скільки по колу судилося ще нам..?
Плем'я розмножилось, тільки змаліло.
Місце займаючи, бігають люди.
Може з метою, а може знічев'я?
Спрагло ковтають повітряний плюмбум,
після якого не треба й вечеря.
Крутить, кишить, ряботить веремія:
авта і коні, маршрутки, міщани.
Як і навіщо я тут? Mámma mía!
Краще б у Лаврі помовчав з мощами.
В Поле чудесне недопалки сіють,
пляшечки з коли, стаканчики з кави.
Нас черговий не врятує Месія.
Кріпко тримає в обіймах Лукавий.
Бродимо юрбами, зиркаєм з вікон
в страсі новітньому – недоспожити.
Може і дійде до когось із віком:
"В цій колотнечі хоч трішки пожив ти?"
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856805
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.12.2019
Як життя у темний морок розверта голоблі стиха,
як стромляє гострі пазурі в гузицю злий кощей –
порятує з міцно стиснених обіймів обліпиха,
під вигукування люду: мала купа – дайте ще!
Наче привиди – урозтіч лють і заздрість, розпач, лихо.
Під вищання стоголосе коло шириться й за мить
душу й тіло кріпко-кріпко огортає обліпиха.
Не старшні стають знегоди злої долі і зими.
Як би розбрат у обличчя вам із друзями не пирхав,
як би чвари й суперечки вас у пекло не тягли,
просто вчасно пригадайте: вас врятує обліпиха,
всіх подружить, переженить, виб'є дур із кагали.
І учора ще ненависна, нестерпна вража пика
відсьогодні – знову "личко". Хоч до рани прикладай.
Гусне в просторі, рясніє, достигає обліпиха.
Все співає і танцює, мов святкова коляда.
Розставляй поширше лапки, притулися і не дихай.
Все змішалось: руки, ноги, стегна, циці і лоби.
Сотня вуст в одне зіллється, прогримівши: "Обліпиха!"
Обліпи нас, обліпихо, обліпи і облюби!
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856636
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.12.2019
Все, що нас не убиває –
робить потроху каліками.
Від шашлика до вай-фая.
Без вихідних і канікул.
Все, що за мить не прикінчить, –
може добряче угробити.
Не оглядайся на інших –
скрізь покалічені роботи.
Все, що фізично не знищить,
гарно покоцає шашіллю,
зробить підтоптаним, нижчим,
астми підсуне і кашлю.
Не порятують вже й ліки.
Ми без надій занедужали.
В чомусь усі ми – каліки.
Маєм болячок із дюжину.
Зразу нас нащо кінчати?
Ось вам артрити з інсультами.
Зір посадили вже чати.
Все одно вмремо зіпсутими.
Річища каналізацій,
викиди, вихлюпи, вихлопи,
пресинги, стреси, абзаци
нам не дадуть вільно дихати.
Валимось, наче валюта.
Вже й порожніють фолікули.
Кров ще поп'ють. Не хвилюйтесь.
В труни всі ляжем каліками.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856629
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.12.2019
Хочеться бігти, тікати.
Просто не там і не з тими.
Толку, що пишно й строкато?
Краще нехай вже нестиме
в затишок рідного плеса,
де все близьке і знайоме.
Просто піддатись колесам,
плину невидимих йонів.
Геть — із обойми обіймів,
з посмішок, друзів з пластмаси!
Штучне — страшніше за бійню,
вбивця безцінного часу.
Скрізь — часові самовбивці.
Коміки? Ні. Камікадзе.
Доля — три крапки на бирці.
Вправні ляльки і накази.
Плівкозаїдені мізки.
Вліво чи вправо — ні кроку!
Часом, помовчати ні з ким.
Часом, дурієш нівроку.
Часом, за втечами — втечі.
Часом, себе віднаходиш.
Втечі — безмовні предтечі
краху, а може... нагоди?
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856340
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.11.2019
Почалося все зі смерті
докласичного майянця.
Як були майянці стерті, —
щоб не плакать, я сміявся.
Бог послав сліпцям пророка.
В небі — зірка, Син — у яслах.
Розіп'яли. От морока!
Щоб не плакать, я сміявся.
Був Перун. Втопили бога.
Замість нього — біси в рясах.
І макдональдси, й хот-доги.
Щоб не плакать, я сміявся.
Був і гетьман, і козацтво —
та Тиміш поліг у Яссах...
Знов непруха. Ох і гадство!
Щоб не плакать, я сміявся.
УНР була. Й нікого,
хто би мав сталеві яйця.
Далі — війни, штучний голод.
Щоб не плакать, я сміявся.
Здох "совок". Здавалось — воля.
Та рабом кишить земля вся.
Знов на Сході б'ються вої.
Щоб не плакать, я сміявся.
Черговий гарант на троні
моск@лів цілує в ясна.
Сивина фарбує скроні.
Щоб не плакать, я сміявся.
Діти плодяться і вдови.
А юрбі — питва і м'яса.
А юрбі — смачних видовищ.
Щоб не плакать, я сміявся.
Тож тримає тільки мрія,
дух сармата і майянця.
Скресни в генах, Кіммеріє,
щоб не плакав я — сміявся!
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856239
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.11.2019
Мені сміються в очі: ну та прям там!
А я "підвис" від жаху і висю:
в москву за грішми їде хуторянка.
В труні, неначе дзиґа, — Івасюк.
Її директор в радіві мацковськім
Софійчину відкидує вину.
На всі питання капосні і ковзкі
твердить: не фінансує та війну!
Та не крутись в могилі, Івасюче!
До чого цей тривожний наратив?
Коли життя голодне і кусюче,
в біді зарадить лиш корпоратив.
Як можна зазіхнути на "святоє"?
Мистецтвосприйняття у вас криві.
Ти знаєш хоч, Ротару "скіко стоє"
та інші "гастролери на крові"?
"Дай спокій хуторянці, славній бабці!
Не копійчаний був же це стриптиз.
Задорого (десятки тисяч баксів!)
"геройство" продала й патріотизм.
Культура внє палітікі. І крапка.
З "данєцкімі" не сяде на "корти".
Бо вище війн витає наша бабка.
Тобі ж усе спаплюжити кортить!"
Софійчин світ на нас не сходивсь клином.
До рашки часом теж бере талон.
Чекає за вікном одна калина,
а ще — одна родина за столом.
Родину треба ще й нагодувати.
Софія — годувальниця ще та!
Її вже не лякає руцка "вата",
як, врешті, й вітчизняна "ніщєта".
Ото ви їй придумали мороку!
Хай бабця у свої сімдесят два
та й душу одведе "Піснями року".
Хай душу одведе собі й москва.
Ошкірились вовками на отару.
Не шкода? Далі — Лорак, Повалій?
І вірно. До ерефії, Ротару,
з валізами, з кінцями пріч "валіть"!
© Сашко Обрій.
* Відома співачка, Герой України Софія Ротару приїде в РФ, щоб виступити на новорічному концерті "Пісня року", який покажуть 1 і 2 січня 2020 року на каналі "Росія 1". Крім того, артистка виступить на фестивалі "Легенди Ретро FM" 14 грудня. Вона також розглядає пропозиції про виступ на новорічних корпоративах в Москві. Гонорар співачки за виступ в цьому році в середньому складе 50-60 тисяч доларів (більше трьох мільйонів рублів).
У РФ заявили, що Ротару їде на заробітки, мовляв, у неї закінчилися гроші.
Це спростував її концертний директор Сергій Лавров. Він зауважив, що на зніманнях як "Пісні року", так інших новорічних шоу артисти завжди працюють безкоштовно, а також підкреслив, що Ротару не фінансує війну на Донбасі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856061
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.11.2019
Моряки торжествують. Раіся** в екстазі.
Скоро з'являться в збройній палаті, в кремлі
злі бендеро-фашистські морські унітази.
Розпотрошено якісно три кораблі.
Заграбастано цінні військові трофеї:
двадцять вісім розеток, плафонів півста.
Та немов за велінням чарівної феї
"Кораблі повернули!" – підхоплять вуста.
"Повернууули!" – прокотиться хвилею чатів
(хоч дешевий – добряче погризений сир).
Дві доби із Вандалії в рідний Очаків
з українськими суднами плівся буксир.
Ось на обрії "Нікополь", ось "Яни Капу".
А за ними і катер "Бердянськ" у хвості.
Не хвилюйтеся: суд наш в Гаагу "накапав".
Унітази вам вийдуть іще золоті.
Батько Пу оглядає гальюни при свиті,
як трофеї значні в цій великій війні,
переможно стрічками довкола обвиті,
в мерехтливому світлі музейних вогнів.
Вже й присягу складають на них юнармійці,
клавши руки на символи світлих звитяг.
Лиш трусів наших доля, що теж не на місці,
невідома. Можливо, з них шитимуть стяг,
щоб жбурнути його на великім параді
до підніжжя самих мавзолейних узвиш.
Трибунале гаазький, ну ти хоч порадуй:
унітазним бачком в рюцкіх долях озвись!
© Сашко Обрій.
* Нещодавно до України повернулися
кораблі, які торік захопили російські
військові. Катери «Бердянськ» та «Нікополь»,
а також буксир «Яни Капу» дісталися порту
в Очакові. В кораблях, окрім військового
обладнання, росіяни поцупили унітази,
плафони та розетки.
** Російська федерація.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855993
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.11.2019
У музеї лежить собі, їсти не просить
просто пляшка, звичайна на вигляд, скляна,
непримітна, стара, напхом напхана просом.
Що, здавалося, важить ця пляшка для нас?
На городі, на оранці правнук натрапив
та й на прадідів сховок, відкинувши корч.
Як зерно відбирали московські сатрапи,
просо дід закопав – на кропив’яний борщ.
То й пролежало так під корінням осики...
Врятувало б сім’ю. Проросло б навесні.
Та, ховаючи наспіх, забув, де присипав –
і забрали родину часи навісні.
Не пробачив собі смерті доньки Юстини
й трьох онуків... Ні хлопчик, ні двійко дівчат
білий світ роздивитися толком не встигли
і, стуливши повіки, донині мовчать.
Ніби щойно у пляшку насипане, просо:
не поїла ні пліснява, ні гнилизна.
Скільки ще їх, кістьми, мохом, дерном порослих,
цих скарбів у чорноземах пріє? Хто зна?
«Гляньте, мамо, це ж золото!» – вигукнув правнук.
Вісім з нуликом років пролежало тут.
Не засипати просом утрат непоправних.
Та «граблі» нас не вчать. Ми не здихались пут.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855943
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.11.2019
Мороз ударив люто попід хвіст,
хоча в календарі – ще листопад.
На дзеркалі калюж танцюю твіст.
Скажено вигарцьовує стопа.
Померзли пальці, вуха, губи, ніс.
Все тіло потопає в дрижаках.
Померзли бандурист і баяніст.
Погода нині дещо не жарка.
Погода нині – дюдя і дубак.
Вже й градусник посинів – неборак.
Тож хай би шубадубилась доба.
Без шуби вріжеш дуба, мов буряк.
Хоч "голий" морозець (сніги – вгорі),
вовтузиться невтомна дітлашня
на ковзанках, мов зграя снігурів,
як виводок буланих лошенят.
Біліє мерзла стріха бороди.
Жене дошкульний вітер дошколят.
Шпигає ребра сіл і городищ.
А десь – камін і кава, шоколад...
Зубами все скрегоче, цокотить.
Здається, кожен другий закоцюб.
Лише кошлаті, вовняні коти
ламають щозими систему цю.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855557
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.11.2019
Що не день, у новинах – за втратою втрата.
То "братання" з ордло, то розведення військ.
Раптом в друзі мої попросилася ср@ка.
Аж отвердла, зродилась надламана вісь.
У закон про освіту – за правкою правка.
Коломойша на кремль розвертає коней.
Живописна у друзях, у дівчини ср@ка
від бентег і печалей розрадить мене.
Вже й земля продається і ставлять нас раком.
Серце – загнане долею в кут цуценя.
Але, десь в Каліфорнії сфоткана, ср@ка
гріє душу, присмачена тлом циценят.
Доки ватний Макрон ліпше Жака Ширака
разом з Меркель і Трампом нахвалює Пу,
десь у Штатах пірнає підкачана срака,
мов горіх, в тихоокеанічну ропу.
І главнюк наш – "не лох". Справжній презик. Є справка
від нарколога. Уряд і Рада – "не цирк".
Та якщо у країні намітилась ср@ка –
ср@ка дівки лікує і серце, і зір.
Як би хмари не гусли і ворон не кракав,
і народ не талдичив про третій Майдан,
коли хочеться світ весь послати у ср@ку –
я гортаю світлинки зі ср@ками дам.
Як не вдієш нічого, як ти – неборака,
як від зради ще трішки – і лусне фейсбук, –
саме час, аби в стрічці з'явилася ср@ка.
Недосяжна... Та слина штурмує губу.
© Сашко Обрій
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854876
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.11.2019
Ким придумані – херувимами
чи верховними псевдобогами
злі мисливці за нами, невинними, –
незручні і болючі догани?
Утікають каддафі з дзедунами,
уго чавеси і ердогани.
Бо не знали, ба навіть не думали,
що настільки нестерпні догани.
Їхній шал, їхня лють – розпанахують.
Їхній вир найстійкіших догамав.
Ні гримкій Ніагарі, ні Анхелю
і не снилася сила догани.
Не втікти, не зректись, не відбитися,
не забути її й на Багамах.
Причаїлась, мов пильна убивиця,
в кабінеті у боса догана.
Нависаючи вістрям дамокловим,
ще спіймає тебе, невблаганна,
пробіжиться очима намоклими,
в три погибелі скорчить догана.
Хоч непросто було й емоційненько,
хоч твоя дисципліна й погана, –
знаю, вистоїш, самооцінко!
Твій хребет не розчавить догана.
Хоч недолікам легше скоритися,
ніж боротися з болем, з боргами, –
ще не раз покладеш до коритця
зарплатню, компліменти й... догани.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854650
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.11.2019
Знайшов я від негод прекрасні ліки:
у віршах виливаю власне "фе".
Послухати мене – зо три каліки
стабільно йдуть в задрипане кафе.
Не треба більше віршики нікому.
Вируючі світи зопріли в них.
Нашкрябав три поемки – збив оскому
із китиці бентег непозбувних.
Чи то за мною ера не встигає.
Чи перед мене вирвалась доба.
Та між глухих тетерь пустельним гаєм
зі словом летимо кудись оба.
Кому це все здалося і... що далі?
Змілів цей світ в полові й метушні.
Коли рядки твої без геніталій –
ніхто їх і не слухатиме, ні...
Усе, що не вкладається в три кліки,
в три кліпи, в три хот-доги, в три "А-три", –
оцінять зо три відданих каліки.
Тож віршиками... носа підітри.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854570
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.11.2019
По серцю протопталися слони.
Яке їм, в біса, діло до страждань?
Тож пальчика гарненько наслини, –
сторінку прогорни з минулих дам.
Я – айсберг. Збайдужілий їжатець.
Твердіє серце в річці крижаній.
Хай вибачить мене мій майже... тесть.
"Жоні" не догодити. Каже: "Ні!"
Ні суду, ані ради. Ось гарбуз.
Щоправда, віртуальний. Завантаж.
Віч-на-віч не почуєш правду з вуст.
Розходитись по-людськи – це вінтаж.
Не модно вже розходитись вживу,
всі крапки розставляючи над "і".
Тож топай звідсіля, немов джиґун:
без жодних вір, любовей і надій.
Вона вчинила чесно, як слони,
що серцем ще протопчуться не раз.
Не бідкайся, не плачся, не кляни.
Тож гайда. Мандри – краще, ніж мандраж.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853687
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.11.2019
Йому вже – сорок два! І він – не лох.
Слугу не очорнити більше вам!
В почесний президентський каталог
ввірвався і надряпав там: "Вован".
Світанки починаючи з лате,
з призначення пашкових і сивох,
довів своїм візитом в Золоте:
"Йому вже сорок два. Тож він – не лох!"
Його самооцінка – не низька.
Не треба ні подачок, ні порад.
Він їде знов розводити війська.
А ще – народ. Точніше – "лохторат".
Не треба від військових цих команд.
Не здібний просто він до помилок!
Вчетверте "відкосивши" військкомат,
дав знати українцям: він – не лох.
Дав знати добровольцям: все, абзац.
На базу – зброю. Хлопців – по домах.
Стрільба відзолотіла. Далі – зась!
Він – профі. Тож хвилюєтесь дарма.
Він з путіним домовиться на раз.
Та хоч би й з чортом лисим. Аж бігом.
Стріляти – це ж, погодьтеся, маразм.
Стріляти – це заскок, "галімий гон".
Народ Донбасу хоче нас і мир.
Дві пенсії від урядів обох.
І зрадою, й вугіллям нас кормив.
Отож прийміть назад – бо він не лох.
А Вовік, тільки вчувши щось не те,
приїде й увіб'є новий кілок,
від воїнів звільнивши Золоте, –
як всякий сорокадвохрічний лох.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853452
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.11.2019
Жменя гарбузового насіння
замість мізків пріє в голові.
Стадо нелогічне, емоційне
рветься святкувати Ґеловін.
Краще екзотичне і мейнстрімне –
тільки б не правічне, не своє
свято у чужім лахмітті стріне.
Висміявши рідне, – заклює.
Та й пощо тягар своїх традицій
вирваним з корінням бур'янам?
Рідне святкувати наодинці
ближче відчайдухам – та не нам.
Рідне – бідне, дихає на ладан.
Легше, щоб не мучалось – добить.
Легше – за сучасним диким ладом
скрізь коритись викликам доби.
Та й в усі часи воронам білим
жити непереливки було.
Легше бути варваром зрабілим.
Мозок же вмикати – взападло.
"Кажеш, ти, чуваче, надто вумний?
Менше випендрьожу. Не бузи.
Ось тобі: тримай косу чавунну,
маску смерті, свічку, гарбузи.
Он висить за правду розіп'ятий.
Хочеш так закінчити, як він?
Краще заганяй серця у п'яти
бідним перехожим в Ґеловін."
Вперто бунтувати – діло кепське.
Нащо це скандальне слово "ні"?
Нам би змавпувати. Хай і кельтське.
Тільки щоб – не Велесова ніч.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853419
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.11.2019
У тебе світ – один. Його люби,
немов долоню – віддана синиця.
Мов плюскіт у фонтані – голуби.
Хай буде на яву і часто сниться.
Про себе хай нагадує частіш.
І ти не забувай йому – про себе.
У радості й біді ним око тіш.
Й тобі він зігріватиме осердя.
Сліпців у стіну вперлися лоби.
Ти ж – бачиш світ небаченої вроди.
У тебе він – один. Отож люби...
Допоки смерть тебе не заскородить.
Поки у вас на двох – пітьма годин,
ти й світ – не сновигайте поодинці.
Без тебе він – ніщо. Без нього – ти.
Ще будуть весни, будуть молодиці.
Та він, твій світ, немов травневий квіт,
непещений, нелюблений – пожухне.
І не здалась тоді пітьма кобіт,
букети, кава, печиво кунжутне.
Крильми тріпочуть жваво голуби.
Фонтанний гамір. Пір'я змокле. Плюскіт.
Не світ – а скарб! В нім кожну мить люби.
Лиш не розгепай, бавлячись, на друзки...
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853239
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.10.2019
І знову при розбитому кориті.
У роздумах, мов пень, собі сиджу.
Чому стежки життя такі пориті?
Небесний турок, вибачте, сельджук...
Не прошу вас дурненького повчати.
Багряний, мов китайський гордий стяг.
Скажіть лиш, що не так роблю, дівчата?
Чи маю хрест на лобі – "холостяк"?
"Сашку, тобі потрібен хтось інакший!"
Агов, кохана, де тебе шукать?
І вашим я вгодив уже, і нашим.
Гублюсь між маш, тетян, ганнусь і кать.
А може... ти на іншій ждеш планеті?
Гукни – я заведу свій зореліт.
Якщо не підійшов тепер Анетті, –
можливо, марсіянські королі
багаті на хоча б одну принцесу
(на оці чи уже на виданні)?
Готовий імпульс дати я процесу:
коханій всесвіт кинути до ніг.
Але зорієнтуйте хоч приблизно,
бо змучився, сліпий, мов кротеня.
Чи в маківку прозрінням дрибилизніть,
щоб марно в хлопцях вік не протинявсь.
Бери хоч – не народжуйся красивим,
а щастям компенсацію греби.
На віру з кожним кроком – менше сили.
Щораз, як в бездощів'я – по гриби.
Чи знов спішу, ламаю дрова здуру?
Мені ж іще немає тридцяти!
Боюся вже, яку кандидатуру
ретельний Бог пошле... Привіт. Це ти?
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853181
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.10.2019
Як він звавсь? Іван? Микола? Мітя?
У газеті – скромний некролог:
"Він помер від зламаного нігтя".
Так лише герой помре – не лох.
В чергу до кістлявої – колона.
Доля нас бентежить через край:
в когось – карко-, в когось – нігтеломна.
Це – життя. Бери і в нього грай.
Прагне навіть смерть різноманіття.
Нудно по шаблону всіх косить.
Хтось помре від зламаного нігтя.
Хтось – від кіс, утятих навскоси.
Кожен день зі шваброю і віхтем
від гріха відбілював, плекав.
Смерть йому послав від зламу нігтя
бозя, уникаючи лекал.
Вибороть таку, як в нього міг ти?
Цей не всяк заслужить рішенець.
Тож щодня відрощуй довші нігті.
Смерть тебе у шию не жене.
Вдосталь ще часу у тебе – бігти
шляхом "від колиски до труни".
Як осточортіє – кріпко нігтем
бозю на льоту підколупни.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852708
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.10.2019
Хто ти є? Чиїсь малюєш баньки
чи гортаєш ноти хорові?
З тебе не спаде цукрова банка
на твоїй кошлатій голові.
Ляшка, українка чи албанка?
Я тебе вивчаю, мов спудей.
З тебе не спаде цукрова банка.
Ну хіба сукенка ще спаде.
Взяла і пішла отак – з ва-банка.
В сутінках – дивацький силует.
З тебе не спаде цукрова банка,
що в думки вселила силу й лет.
Банка причаїлася, мов кицька,
в поміждашші львівських черепиць,
високо, аби ніхто не тицькав.
Слухає. А ринва – все рипить.
Наче печериці, черепиці
пнуться ввись, виклянчуючи злив.
Ти й цукрова банка – мов дві киці.
Як на вас глядіти й бути злим?
Наче – мимолітна забаганка.
Наче в цім – нічого, щоб аж аж!..
Краще діадем, цукрова банка
вписується в профіль і в пейзаж.
Добре, що не вилізла ще боком.
Виповзла на голову й сидить.
Вічність банка милувала б око,
мов семірамідові сади.
Ще й аби в годинник час не бамкав...
Нащо той очіпок чи берет?
З тебе не спаде цукрова банка.
Як і Львів – ніхто не відбере.
© Сашко Обрій.
* на вірш надихнула світлинка подруги Карини Довгань😅
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852638
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.10.2019
Ох, йолки-палки, йолки-палки, йолки!
Чи стане нам оговтатись снаги?
Що стало з хором імені Вірьовки?
Був хор – так хор! Тепер же – щось на "Ги"..
Це – хор чи кабаре? Ох, йосип драний!
Видать-таки, народне кабаре.
Бідненький хор, засипаний дарами:
бере й співа, співає і бере.
Тебе створив "великий" Йосип Сталін,
щоб гордо ти гримів на всенький світ!
Чи од війни й хористи вже "усталі",
спроможні лиш на сморід й темний слід?
Чи здатні залишити тільки послід?
Втомився бідний хор від зубожінь...
За тридцять срібних з блазнями наосліп
повзе на двадцять першім рубежі.
Готовий проповзти хоч з лисим дідьком.
Не кажучи про лисого шута.
Хіба у нас хати горять так рідко,
щоб з цього не сміялась "ніщєта"?
Були колись із іншої когорти.
Та зблизить навіть з блазнями біда.
Горіла і палала хата Гонти.
"Давай соляри! Нащо нам вода?"
Главнюк ваш – молодець. Не напартачив.
В країні для культурників – не рай!
Кишеня важливіше репутацій.
Згоріла хата – тож гори й сарай!
Хліб – всьому голова! Мистецтво – шия.
Тут главне спів на душу щоб лягав.
Нам солодко й тоді, як в дурні шиють,
коли башляє дядя-олігарх.
На хор, козацтво, годі нарікати:
є шанс приготувати шашлики!
Де сміх? Та ж ми відспівуємо хату! –
Дивіться: аж похнюпились шлики.
Ох, добре Йосі – здох в "мохнатім" році.
Як вождь великий, точно б дав наказ:
повішать вас на власній же вірьовці.
"Раді́ мєня абратна, мой Кавказ!"
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852509
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.10.2019
Факт: як ти – русин якийсь, – Пулюй –
на патенти німців не полюй!
Бо якщо країна – імпотент –
можна їй забути про патент.
Так не шанувати мам і тат!
Хтів патента? Спершу – атентат.
Бо в тобі засів зрабілий ген.
Інша справа геть, як ти – Рентген.
Тож до правди тут не апелюй.
Хто моцніший – той і є Пулюй.
А точніше – той Рентген. Та й все.
Задніх збездержавлений пасе.
Краще став би дяком чи попом.
Ні: в науці стать схотів стовпом!
В тебе хто за спиною стоїть?
За Рентгеном-німцем – цілий світ.
А державу б мав абориген,
був би не рентген – пулюй легень.
Ще й пулюй руки, ноги, хребта.
Й наш Іван на німця б не роптав.
Славу б мав неменшу і єдваб.
В лаврах же – знімечена юдва.
Вдовільняйся жменями піпюль,
як твоїй країні вже – "пулюй"!
"Винахід єдвабний. Для богем.
Ви, однак, – не Ваґнер, не Ґоґен.
В цім нема ні дива, ані тайн." –
В вуса посміхається Айнштайн.**
В сутичці – пулюй або рентген? –
рідний програє́ абориген.
Боляче нутро мені пече
сумішшю Х-променів з плачем.
Кине мудрагелик із юрби:
"Висновків поспішних не роби!
Ти, мовляв, Рентгенчика не клюй.
Са́м патент проґавив твій Пулюй.
Сам не встиг застрибнути в вагон.
Потяг зафурчав, як вітрогон.
Може й... розсудила так доба:
незалежно винайшли оба́?
Він, мовляв, – невдаха. Він – не з тих.
Він тому й на "нобеля" не встиг."
"Во́роже, в обличчя нам не плюй.
Світ ще взнає, хто такий Пулюй!
Світ ще лампи вкрадені верне́,
дружно захлинувшись "каберне",
із товстих, з пихи надутих вен.
Щедрих вин скуштує інтервент.
Молотов. Бензина. Керосин.
Світ ще взнає, хто такий русин.
Дзвінко прогримить на світ Пулюй.
Хоч полюй на нас – хоч не полюй.
Мрія найзавітніша моя:
винаходу – вкрадене ім'я!
Жбурю Маніфест, мов кулю я:
світові вертаймо Пулюя!
© Сашко Обрій.
*саме Іван Пулюй був автором епохального відкриття Х–променів, які в московській літературі більше відомі як «рентгенівські». Фактично Пулюй сконструював і запатентував лампу, на якій було зроблено відкриття. Він дав правильне пояснення природи Х–променів, натомість Рентген цього не зробив. Чому Рентген увійшов у нашу наукову літературу? Це значною мірою заслуга московського фізика–академіка Абрама Йоффе — учня Рентгена. Саме Йоффе назвав промені «рентгенівськими», хоча в усьому світі їх називають Х–променями. А ще ім'я Пулюя на довгі десятиліття було стерте в Рос. імперії та СРСР, як "неблагонадійного".
Іван Пулюй був великим патріотом, і через це в підмосковській Україні намагалися викреслити всі згадки про нього.
** Іван Пулюй був добре знайомий з Альбертом Айнштайном. І Айнштайн сказав йому: «Іване Павловичу, ви маєте бути горді, що причетні до епохального відкриття. Але яка сила за вами стоїть, яка держава? А за Рентгеном — цілий світ».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852338
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.10.2019
Скімлить, скавулить осердя плоті.
Груди, тихше, тихше... Не квиліть.
Чапати б чимдуж по чаполоті,
мчати навпрошки по ковилі...
Щезло, мов мара. Не стало й ознак.
Лиш гримкий поліський вавилон.
П'яти рідний бузький подорожник
ніжно десь лоскоче ще стеблом.
Скелі чебрецеві бозна-скільки
бачили баталій і вистав...
Ластівки і спогади-листівки.
Сині від шовковиці вуста.
Камені, пороги, очерети.
Бузька дика м'ята річкова.
Будеш, Буже, кликати мене ти
й те, що в серці глибоко сховав...
Буду я молитися на тебе.
Хай вищать: язичник, пантеїст!
Бачу: стиглі глід, шипшина, терен.
Справжній пан цінує, пан те їсть.
Стати ні столичним, ні столиким,
Буже, Боже мій, не зволиш ти.
Будеш буруни монистом лити,
віттям верб писатимеш листи
десь на бузькім дзеркалі, – дитинству,
де невідворотно, без вагань
Пугач** знак на камені дотиснув,
відданість засвідчивши богам.
© Сашко Обрій.
* Національний парк "Бузький Ґард" (Миколаївщина).
Створений на території колишньої
Буго-Ґардівської паланки Запорізької Січі,
прикордонної і однієї з найбільших
та найбагатших.
** Пугач – скеля на р. Південний Буг (Бог).
За легендою, козак Пугач на коні стрибнув
з цієї скелі в пінний вир річкових порогів, рятуючись від татарви, залишивши
відбиток кінської підкови на камені.
У профіль скеля Пугач нагадує чоловіка
з орлиним носом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852163
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.10.2019
Цей світ не з силікону і не з воску.
Цей світ іще живіший всіх живих!
Досліджую нові ділянки мозку,
неначе Україну – більшовик.
Дорослішаю, пнуся і... спинаюсь.
На ноги. На доктрини. На любов.
Крізь терни продираюсь до Синаю.
Розграфлюю життя, немов альбом.
Що криється на завтрашній сторінці?
Застій, падіння, злети, віражі?
В крові – відлуння даків й асирійців
життя зачистить кличе від іржі.
Веде жбурляти вірші й гасла з пращі,
окреслювати зони – "свій"/"чужий".
Штовхає до вершин – ще вищих, кращих
й на сотні ще не звіданих стежин.
І посестер дарує, й побратимів
(а з ними – не минає й ворогів).
А ще – шпаринки втечі од рутини,
а з ними – і в рутині гори днів.
Мені б лиш не втонути в ополонці
(по колу зі світилом – день у день).
І пильних двох янгелів-охоронців,
прихильну долю – з відданих людей,
з якими б я – живіший всіх живіших –
здирав зі світу віск і силікон.
З якими б і у прірві, й на узвишші
себе відчув людиною цілком.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851942
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.10.2019
Чиїсь сини, чиїсь вкраїнські дочки
у стольнім граді-Києві щоденно
московщаться по школах і садочках.
Скував щелепи й мізки вражий демон.
Відверто десь, а десь — і тишком-нишком
просочуються вражі дух і слово:
в метрі — крізь губи, ґаджети і книжку,
у класі — крізь вчительське "що тут злого?"
Здригаються пташки, квітки й дерева.
Нечутно стугонять лани і гори.
У побуті й у школі — на перервах
злітає з тисяч вуст вороже горе.
І тисячі життів п'ючи на фронті,
а в теплому тилу — думки та душі,
в повітрі, в тиші, в головах навпроти
витає ворог й душить — дужче й дужче!
В містах — батьків зрікаються селяни,
вкладаючи в уста слівце вороже.
За півкіло солодкого салямі.
За місце під світилом, чин і ложе.
Жене по тілу серце кров отруйну.
Наш Київ. Ним отруєні мільйони.
Лише слова прапращурів — патрульні —
зціливши, вернуть душі в рідне лоно.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851203
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.10.2019
Тіснота — варіація принижень.
За шибкою втікає вишкір міста.
Ранкова електричка "Київ-Ніжин"
і голос гучномовця-машиніста.
Різновид найсуворішої схими —
мов камінь, затрамбований в бруківку,
снувати поїздами приміськими
щоранку і щовечора, довіку.
Де розмір черевика сорок другий
розплескується легко в сорок шостий.
Де струм тріщить між людом від напруги.
Це добре ще, що потяг не до Шостки.
Чай, кава, сік, сухарики, водичка.
Крізь люд кравчучки шлях торують з боєм.
Вагон — різдвяна спечена індичка,
ущерть нафарширована юрбою.
Віконце — відчинити/зачинити.
І так до безкінечності, з боями.
Цим — дує, іншим — душно, з когось — мито
збирає сивий дідо із баяном.
А та, що кисню прагла найгучніше,
як шибку прочинили вже навпроти,
зайнявши під вікном свіженьку нішу,
вікно закрила, скаржачись на протяг.
Ось ліктями жвавенько, мов пловчиня,
кондукторка протислась за квитками.
А ось на вихід суне зла личина,
і їй такі ж плюють у спину хами.
Торби, валізи, зелень і курчата.
І я. Пливу юрбою, наче мічман.
За тілом — тіло. Хочеться кричати.
Одна надія — станція Космічна.*
© Сашко Обрій.
* залізнична станція у Чернігівській області, на під'їзді до Ніжина.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851127
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.10.2019
Агов, народе? Є ще ти? Агов!
Чи є щось у твоїх порохівницях?
Чи досі по шляху мені з тобов?
Чи ти на манівцях, чужих і ницих,
Повіривши, що дім твій справді - цирк,
за вовочку здійняв уже фужери,
і ані пари з уст, анічичирк,
коли говорять україножери?
Своїх катів, душителів, убивць
частуєш найсмачнішими дарами.
Ти глибоко в пустелі загубивсь,
м'який, хоч прикладай тебе до рани.
В пивницях зрадив дух порохівниць.
Пужално знов розпробував московське,
сумирно перед катом впавши ниць,
мов заєць перед грізним паном Коцьким.
Безхвостий, ти підеш далеко так!..
Байдужий заєць... Маєм те, що маєм.
За хвіст вхопити підлого кота
для тебе -- той ще, вибачте, штайнмайєр.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851036
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.10.2019
Я — формаліст? Я наплював на зміст?
Відповідаю вам не фігурально
— Якщо народ мій числиться формально,
Тоді я дійсно дійсний формаліст!
© Микола Вінграновський
Невже я – душогуб і радикал?
Невже я став такий їжакуватий,
що словом вам серця попротикав,
підпалюючи мізки ваші з "вати"?
Такого ще знайди молодика,
щоб так безцеремонно правдословив!
На це спроможний тільки радикал.
Тому оголосіть на мене лови.
Відзначте тут одну лише деталь,
допоки не напився я ще з горя:
якщо вже й так – я ВІЛЬНИЙ радикал.
Що може буть коштовнішим, ніж воля?
Якщо в очах стоїть у вас Дахау,
у вухах – черги пострілів нацистських
при спомині мене – я радикал,
з тату, можливо, Гітлера (?) на цицьках.
У сварках бито тисячі дзеркал.
А заміж вам слабо за радикала?
"Заради чого? В слові "радикал" –
одна вже лиш мазепинка злякала!"
Я радикал? Я рот не затикав?
Відповідаю прямо і детально:
як бути українцем – радикально,
тоді я дійсно дійсний радикал!
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850681
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.10.2019
Як за обрієм сонце зникало,
познайомились вдруге ми з ним.
В пам'ять врізався дядько Михайло
товариським, хоч десь — мовчазним.
Власна місія в нього і ніша.
У під'їзді й будинку, дворі:
він — старійшина, наш дядько Міша.
Чатовий — від зорі до зорі.
Все було: і в міліції служба,
і водійство й гарячий Ташкент.
А тепер, хоч і спізнена — дружба.
Перед ним я знімаю кашкет.
Міг би впасти, згубитися в буднях,
в метушні й у монисті з досад.
Дядько Міша — ще той галабурдник
і джиґун* у свої сімдесят.
На лайливе слівце часом гострий,
кругловидий, рум'яний сусід.
У компаніях бажаним гостем
завжди буде такий для усіх.
Біс в ребрі** десь пробитися мусів:
напідпитку під вікнами він
став директором трьох землетрусів,
за сумісництвом із чатовим.
Все було: і трава зеленіша,
замість лисини — чуб, стан стрункий.
Вічно юний, ввійшов дядько Міша
в днів моїх золоті сторінки.
Сашко Обрій.
* ловелас, бабій.
** від приказки "сивина - в бороду, біс - в ребро".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850564
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.10.2019
Хочу, аби якомога частіше
гуділа ти в мені
своїми правічними звуками,
розгойдувала мої голосові зв'Язки,
роздувала мої щоки,
хапала повітря моїми легенями,
народжуючи
свої неповторні мелодії,
Українська Мово.
Ти володієш моїм тілом і душею.
Ти єдина сила,
від якої я невиліковно залежний,
Українська Мово.
Клянуся тобі,
що не зраджуватиму тебе
іншим мовам
у своєму серці і своїми губами.
Хто я без тебе? Ніхто і ніщо.
Ти – цілий світ в мені,
який заполонив собою в мені
увесь вільний простір.
Доки ти живеш в мені, а я – в тобі, –
в нас живе наша земля.
Я розверзаю своїми вустами
цілий світ в тебе,
а ти промовляєш через мене так,
що нас чують наші боги і пращури,
Українська Мово.
Ти єдина,
хто цілковито володарює
моїми вустами.
Вуста вимовляють:
"Бог – це Україна.
Україна – це Бог."
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850458
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.10.2019
Малороса так легко поранити,
в вічі правдою: "Ти – малорос!"
Больше рускава, львови і франікі,
щоб по спині розходивсь мороз!
Малороса так просто поранити, –
тільки випурхнуть кпини мулькі.
Па-мацковські ОУНівські правнуки
хай патякають ще з малюків!
В тім немає нічого поганого.
Монохромний космополітизм.
Ми дарма малоросиків ганили.
Треба з часом у ногу іти.
Буде світ без русміра обкраденим.
Як веселці без чорного тліть?
Мир нам – правдами всіми й неправдами.
Треба буде – заліземо в кліть!
Та життя наші будуть збережені.
Що поганого в скнінні волів?
Рай сіренький в барвистім мереживі –
в ньому кожен з них жити б волів.
Мамки львовів, тернополів, фраників,
більше штопайте рюцкіх малят!
Малороса вже важче поранити –
хочуть рюцкім усі розмовлять!
Хочуть піддані стати ще кращими
і позбутись батьківських корост.
На німецькі зірки* мову пращурів –
малорос.
© Сашко Обрій.
* "порвати на німецькі зірочки" - себто на дрібні клаптики (фразеологізм).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850457
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.10.2019
Рішуче "Ні!" сказати мусим ліні.
Наш ворог — пів країни ледацюг.
Вкраїні конче треба Мусоліні —
живий, суцільно сплетений ланцюг.
Ще "світять" геморої нам солідні,
допоки в "насєлєнья" галюни.
В кулак збери нас, батьку Муссоліні.
Хай знають всі, хто в хаті — головний.
В народу слуги — небагатослівні.
Та кожен — тріумфальний самодур.
Явись народу, батьку Мусоліні,
та вибий з нього плісняву і дур!
Безплідна — метушня червоних ліній.
Життя вдихне в задавн(л)ений процес
одна пряма — Беніто Мусоліні.
Не всі лиш чули й думали про це.
Навівши лад у хворому сумлінні,
заклавшись проти вигод і утіх,
в собі відчуєм батька Муссоліні.
Не пряник бадьорить — лише батіг.
Багацько ще роботи в нас, Беніто.
Куди не глянеш — хаос, лютий треш.
Та є й такі між нас — мов з ебоніту,
як тільки проти шерсті нас потреш.
Не згустиш більше фарб — і так олійні.
Чигають скрізь гієни і круки.
Десь пише на коліні Мусоліні
новітній план могутньої руки.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850339
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.10.2019
Знов кличеш з пункту "А" до пункту "Б".
Гойдає невагомість залізниці.
Роки спливають в пошуках тебе.
Несе вагон. Куди? – Яка різниця...
Степи, ліси, річки, мурахи сіл
мигтять, зі свистом драпають в минуле.
Ти знову нас розсіюєш, мов сіль,
ховаючись під прошарком намулу
з емоцій, зайвих слів, образ, людей,
конфліктів, помилок і революцій.
Повз мене невмолимо геть іде
твій плин, твій дух – у куряві й пилюці.
В нестерпно сивій далечі батьків.
В долонях тата, в маминих зіницях.
То мчить, то обступа з усіх боків.
Куди? Навіщо? Хто? – Яка різниця?..
В курганах, в крику зболених рядків,
у хвилі війн, анексій і арештів –
твій спалах... Як би він не мерехтів –
я прагну віднайти тебе нарешті.
Мовчиш... Куди я? Хто? Яка мета?
В обіймах друга, ворога і вальсу
кружляю. Тисне, гусне самота.
Нема кінця і краю в ній зухвальству.
Ти губишся у гострій тишині.
А суть скупої дійсності – товарна.
Мета – немов піщинка у пшоні.
А замість дому – голе риштування.
Життя, я так знайти б тебе хотів.
Десь жеврієш в закоханих зіницях.
Мов зграя вщент засапаних хортів,
тебе наздоганяє залізниця...
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849838
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.09.2019
"Всєммір! – волає Винник. – Как іначє?"
І тьохкає жінкам пісні про мир.
Вовчицям боголіпний сексі-мачо
серця і мізки якісно промив.
Для миру що потрібно? Тільки віри.
І трішки "свєжих пєсєн" із кремля.
В парфумах задихаються ехвіри.
Дарма гармати нашенські гримлять!
Облиште це дурне, пропаще діло.
Нарешті перестаньте вже стрілять!
Щоб капосна війна відлебеділа –
викачуйте піснями переляк.
З вовчицями на місяць мирно вийте.
Співайте рюцкім танкам про вовчиць.
А там, гляди – виття талановите
у мирі жити путіна навчить.
А там, гляди – заплачуть братні "Гради",
розчулені, в обійми нас візьмуть.
Нема на те війні проклятій ради.
Пощезне між братами каламуть.
Повірте, Винник знає, що говорить.
Втомились? – Відпочиньмо від війни!
З Олєжкою ми звернемо ще гори.
Олєжко, миром в очі нам війни!
За ним підуть кримнашовці й удови.
Війна – нема в ній нашої вини.
В своїй багатовекторній любові
дивись-но, – тільки шию не зверни.
© Сашко Обрій.
* Винник знявся в ролику для російського
проєкту "#всеммир", до якого приєдналися
артисти, котрі підтримували анексію Криму
Співак Олег Винник – єдиний український артист,
який приєднався до російського проєкту "#всеммир".
У пресслужбі Винника заявили, що рішення
взяти участь в акції "не йде в розріз
із життєвою і патріотичною позицією артиста".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849652
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.09.2019
Бивні нагостривши, мов ножі,
взяли на таран у водах Арктики
катер "ватно"-гумовий моржі.
Трясцю встріли путінські десантники.
Катер, мов незграбний ламантин,
важко захрипів, смертельно ранений.
Булькнув... Наче траурний мартин,
крякнув і шугнув донизу каменем.
Рюцкіє скривилися мужі.
Гірко стало й боляче за "родіну".
Ворога занюшили моржі.
В Арктиці моржі не пальцем роблені.
Хто уздрів – "від пуза" би поржав.
Важко тут від реготу не лопнути:
в сутичці із самкою моржа
облизня схопили безпілотники.
Де-не-де – лиш маківки тирчать,
"буй" моржовий смокчуть, не прожовують.
Самка, боронивши дитинчат,
ци́цьки рюскім видала моржової.
Ось вам – запливати за буйки!
Всравсь Північний флот у водах Арктики.
Втоплять вас моржихи залюбки, –
куці із ведмедями** в них жартики.
З крейсерів залишиться іржа.
Жадібно ковтає рюцкіх Арктика.
Катер, що втонув від лап моржа,
тихо пом'яніть на День десантника.
© Сашко Обрій.
* Нещодавно на мисі Геллера в Арктиці моржі атакували і втопили гумовий десантний катер російських військових.
Під час висадки на мисі Геллер на групу дослідників напала самка моржа, що оберігала своїх дитинчат.
** Ведмеді - одні з головних ворогів моржів в природному ареалі існування. У вірші - натяк на московитів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849589
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 27.09.2019
Рухатись куди й для чого – є ще нам!
Скрізь – життя буремний абразив.
Схоже, Місяць ближче, ніж Троєщина,
в декілька поси́вілих разів.
Спробував би Армстронг* на тролейбусі,
вирішить, як тертий астронавт,
стежкою до Трої** безліч ребусів. –
Ще напівшляху би застогнав.
Ну або в маршрутці, напхом напханій.
Зранку. В понеділок. У час пік.
Армстронг терміново з астронавтами
з Трої вмить на Місяць би утік!
Гопнікам з району Ніл навприсядки
марно про польоти б терендів.
Гопніки з району справжні ризики
знають із порослих терном днів.
Що їм чорні діри із пульсарами?
Троя – наймасштабніша діра.
Виживе у цій прадикій ца́рині
справжній відчайдуха і пірат.
Гопніки в боях і в церкві хрещені.
Кожен – цей район охороня.
Дань за це – мобілки на Троєщині.
Їм не пхай Троянського коня!
Раптом дасть життя глибоку "трєщину",
царство це покличе ще на трон.
Взнаєш, знявши хату на Троєщині,
час, коли й сюди прийде метро.
© Сашко Обрій.
* Ніл Армстронг - перша людина на Місяці, американець.
** скорочена сленгова назва району Києва - Вигурівщина-Троєщина.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849051
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.09.2019
Нема грошей – спіймати важко здобич.
Хоч близько (так і тягнеться рука!).
Снують жінки й дівчата-качкодзьоби.
У ступорі не стій, мов сурикат.
Нехай не калатає – відпочине.
Гарячі груди, крівцю остудіть.
В цю ніч її історії качині –
товстішим гаманцям, – та не тобі.
Для тебе не зірве червону руту.
Про ботексні "варенички" забудь.
Манірно губи качечкою скрутить
і рушить з чіхуа-хуа у путь.
Їй-бо, їй чіхуа-хуа на тебе!
Кому здались обідрані митці?
З такими губенятами й амеба
зведе багатія на манівці!
Та в неї непочатий край роботи.
Не плутай із неробою її.
Там – луснув силікон, там – здувся ботекс.
Щоденно – за красу тяжкі бої.
Щоб личко грало барвами, мов ружа –
помади, тіні, пудри йдуть у хід.
І версія жіноча дядька Скруджа
тамує найвибагливішу хіть.
Башляє справно публіка мордата.
Тому у качкодзьобих рівний шлях.
А ще жіноча версія Макдака
хірургові пластичному башля...
Світ клином на гидкому каченяті
напевно не зійшовсь. Довкола – краль!
Тож... перш ніж двері гучно зачиняти,
на згадку їй вручи шампунь "Кря-кря".
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848633
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 18.09.2019
"Ані руш! – тобі сказав я. – Цить!
Бо за мить не етно- і не гено-, –
я тобі влаштую пестицид.
буде дещо лоскотно й богемно.
Ти – мої "Аннали", я – Тацит.
Чари маю якісні, письменські.
Я тобі влаштую пестицид –
пеститиму аж до напівсмерті.
Ні, тебе не хочу звести в цинк.
Вести в цирк також не виник намір.
Мій гуманістичний пестицид –
вибух поцілунків поміж нами.
Буду анапестити твій стан
так, неначе вперше і востаннє.
Що – кому, свавіллячко – вустам.
Спалює хто – чим, а я – вустами.
Як в собі відчуєш анапест, –
знай: лише для тебе ріс і тверднув.
Пеститиме шкіру мужній перст
ніжно, мов кору золотовербну.
Мій жилавий перст, мов пес, тирчить,
вигнаний в нічний дубак* із буди.
Як??! Адже мій ловкий пестицид
що й казать, – мерця в могилі збудить!
© Сашко Обрій.
* холод, мороз (діал.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848518
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.09.2019
Йде пішки до москви шаман якутський –
роби́ть на красній площі ритуал.
Він схопить врешті путіна за пуцьку.
Хто б ще "раісю" справді врятував?
Тремтіть, бурятсько-путінські шамани!
Та вам не вберегти Улан-Уде.
Де Габишев* пройшов – горять омани.
Від нього не сховатись вам ніде.
Нехай ви розминетесь по дотичній
(повз ваші барикади він пройде) –
за рік здригнуться бісики столичні.
Уже тріщить по швах Улан-Уде.
Безсилі автозаки і ОМОНи,
глушилки стільникового зв'язку.
Стовпи у влади "демона" – умовні.
Шубовснуть, задвигтівши, в твань в'язку.
Іде містами й селами Сибіру.
Від бубна – врозтіч духи злі й пітьма.
Він зміцнює в народах світлу віру
у те, що часу в "демона" катма.
Отож, поки тремтить у путі пуцька
(та й зовсім він не демон – чортеня), –
шаман крокує в напрямку Іркутська.
Тріщить "раіся" й коле, мов стерня.
© Сашко Обрій.
* прізвище якутського шамана, який іде пішки з Якутії в москву і планує на межі 2020 – 2021 рр. увійти в столицю та провести спеціальний ритуал на красній площі, вигнавши звідти демона – путіна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848298
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.09.2019
Із пультами від "щасть" – шпаки і шкапи
у заспаних районах сіл і міст.
Тож годі адекватників шукати,
де боги – телевізор, телеміст.
Мости людські – в запилених архівах, –
крихкі скарби коштовних намистин.
Мурашники багатоповерхівок
хтось хитрий недаремно намостив.
Звитяжці. Здобули свої факапи.*
Таких ще світ не бачив молодців.
У мізках – архаїчні перфокарти.**
Мислителів, мов жужіль,*** – у відсів.
Не пніться після програної раті.
На грудях пізно рвати сорочки.
Згасає в чорториях охлократій
пломінчик волі, дикий і рвучкий.
Отож над усіма – шпаки і шкапи.
Самі лиш "мудрагелі" та "уми".
І всяк більш-менш нахабніший, шмаркатий
своїх п'ять пальців прагне устромить.
Майстри – з розумним виглядом повчати.
Експертів – тьмуща тьма, куди не плюнь!
Скрізь пхнуться, лізуть в бесіди і чати.
Мов миші, повилазили із клунь.
Хоча... розваг і їжі – скільки влізе!
Все 'дно ми – в леті марному до зорь.****
А ще у нас є вірний телевізор –
нічний і денний, пильний наш дозор.
© Сашко Обрій.
* з англ. "fuck up" – невдача
** носії інформації, призначені для використання в ранніх системах автоматизованої обробки даних.
*** залишки після згоряння твердого палива; відходи при виплавці металу.
**** зі вступу до поеми "Мазепа" В. Сосюри:
"Навколо радощів так мало…
Який у чорта “днів бадьор”,
Коли ми крила поламали
У леті марному до зорь."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848216
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.09.2019
Як дві половинки одної гузиці,
два ока, дві циці одної дівиці,
роз'єднуймось, браття, бо ми того варті!
Роз'єднуймось: гузна знялись у фальстарті.
Розходьмось, мов стегна у Дженіфер Лопес.
Ненавидьмо ближніх за інший правопис.
У того – кирилиця, в цього – латинка.
По швах най розійдеться наша хатинка!
Один – за глаголицю, другий – за брайля.
А третього – "дурка" з плакатом забрала.
Цитати Тацита повітря бурунять.
В пилюці літають єрогліфи, руни.
Тож більше шрифтів і правописних формул!
Дамо фахівцям, якщо є такі, фору.
За ср@чиком – ср@чик, за опусом – опус.
Нам треба заплутано-хитрий правопис!
Нам піде на користь правописів кілька:
пів дня – кулішівка, пів дня – скрипниківка.
Чорт ногу хай зломить в правописнім ґвалті.
Роз'єднуймось, браття, бо ми того варті!
Тож хай не вщухають правописні битви.
Без сумніву важче таких "обробити".
Чого нам свого розмаїття стидатись?
До дупи – державні :у:мовні стандарти!
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848045
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.09.2019
Є шаблони скрізь і всюди,
де живуть і діють люди.
Їх ламать ніхто не любить.
Їх ніде й ніхто не любить.
Та нові думки і стилі
в стратегічній перспективі
не завадять жодній ниві,
щонайменшій жодній ниві.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847763
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.09.2019
Корівки мукали на хвермі.
Десь молотив локомотив.
Рядки складалися кошерні.
Дзюрчало молоко мотив.
Білизна, вкинута у жлукто,
вже умлівала у золі.
Я ж, кухоль вижлуктивши хутко,
мрійливо хрумав базилік.
Голубив п'яти ніжний легіт,
мов трон з короною – круля.
І парубочий щирий регіт
до смерку белебнем кружляв.
У квіти скеля вбралась пишно,
немов дівча на виданні.
Я ж не боржомі п'ю, а пижмо.
Милуюсь степом, мов Далі.
Хтось тільки мріє ще про лялю.
Когось цей світ помолотив.
На вітрі крила розправляю, –
лечу, допоки молодий.
Я – від Канади до Китаю
Я єсть народ, що сіє цвіт.
Мов циган сонечком, хитаю,
кручу на прутні цілий світ.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847741
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.09.2019
Знову мало? Мулько ще їм?
Все. Хорошого – по-трошки.*
Ми – астральні два кощеї:
дядько Кіров і Петровський.
Йтимуть бабці в бій, в атаки
за минуле, – до нестями,
доки будемо витати
над своїми областями.
Тож законом тут не брязкай –
догорить, мов папіроска.
Дві сестри: Кіровоградська,
і впритул – Дніпропетровська.
Два стовпи. Стоять неслабо –
з областей густої низки...
Вам не бути Січеславом!
Подавіться Кропивницьким!
Під серпанком нафталінним
дрихнуть виші і музеї.
Ми – їх ідоли нетлінні,
піраміди й колізеї.
Звідси геть, – не ждіть, – не підем.
Розляглися горонички.**
Йдіть глевким козацьким Півднем,
Маланюк і Яворницький!
Мов давке, важке монисто
на дівках струнких, веселих,
все обсіли комуністи –
по містах, містечках, селах.
В міражах: метафізичний
з СБУ приходить відділ.
Українцям щастя зичить.
Певно, краще з-поміж видив.
Посиджу, помрію трошки, –
той, хто всупереч повірив.
А на мапі – із Петровським
перемигується Кіров.
© Сашко Обрій.
* реваншисти і привиди комуністичного минулого стосовно декомунізації
** горілиць (діал.).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847647
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.09.2019
Йодом густо знов намазав шов,
тріснутий від розпачу й плачу́.
Вкотре «відхопив» «нема за шо!».
Як нема? Тож дайте – заплачу́!
Ви – обітований мій колгосп.
Я – безмежно вдячна вам земля.
Нащо обділятиму когось?
Я би вас доля́рами залляв!
Дайте за небачене добро
борг віддать нечуваним добром!
Не ясир, не мито, не оброк –
вдячність налилась вагою ґрон.
Що це за кричущий егоїзм?
Виручив? Ласкавим будь тепер.
Віз подяк дарма хіба я віз?
Тьму могоричів кому припер?
Я ж добром засипати зайшов.
Та куди ж ти, виродку, побіг?
Втік. Мов хвіст змії, «нема за шо!»
впало, відділившись, на поріг.
Наче проваливсь. Куди? Під люк?
В ко́му чи під землю? Ну і шоу!
Я ж так і не встиг тобі, падлюко,
ввічливо сказати: «Є за шо!»
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847444
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.09.2019
В кого – що, а в мене – піраміда.
Ні, не те єгипетське село.
Ким би був, якби зрання не снідав,
на хлібець намазавши маслоу?
Ні, Маслоу, знання твоє не згасло.
Мало хто збагнув лиш. Менше з тим.
Ніж пікантно, ніжно стелить масло
рівним шаром, звабливо товстим.
Слинка піде. Правди діти ніде.
Я – не скульптор, масло – не корунд.
Тільки з бутербродів піраміда –
краща (прижиттєва) зі споруд.
"Не дражни уяву нам, сволото, –
гаркне хтось, – німим хай буде рот!"
Гляньте (чи не диво?): позолота
маслечком ляга на бутерброд!..
"Мудро" хтось базікне про потреби.
Про глибінь незвіданих висот.
Що воно верзе? В самого ребра
пнуться крізь сорочку, мов осот.
Так воно буває: вірим в ідол.
Щастячко не йде лиш. Як на зло.
Буде бутербродів піраміда, –
"в маслі" жити будеш, як Маслоу.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847314
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.09.2019
Ось і – інь, а ось і – янь.
Ось і – осінь осіянь.
Перший дзвін і перший холод.
Гасне літепла осколок.
Хоч баштан підсолодив
серпня струхлого сліди, –
ось летять у лету оси.
Лось. Осіла листям осінь.
Залатала вічка ям.
Вороняччя. Ґвалт. Алярм.
Ніч накручує онучі.
Німі ночі – неминучі.
Ось і палиця. Двірник.
Осипається квітник.
Нотний клин. Калини брость.
Неба мідний купорос.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847114
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.09.2019
О панно Інно... Ніжна панно Інно!
Я вас любив... У профіль і в анфас.
А ще – з грибами й куркою паніні...
Та дужче все ж його любив чи вас?
В снігах шукати відповідь – наївно...
Німують білоцвітно, сплять луги.
О панно Інно, світла панно Інно,
з паніні ви – богиня із богинь!
Я днями грав би вам на піаніні.
Рум'янець ваш я вивів би на страйк.
Жую мікросхвильоване паніні.
А в серці – ви, тонка, мов магістраль.
Тому я вам згодовую паніні.
Гриби і курка шал тамують ваш.
О, панно Інно, ні, не треба мімік!..
Ви – на́чинка моя, я – ваш лаваш.
До вас я припаду, о панно Інно,
і смачно, смачно... хруматиму вас,
вприкуску з теплим курячим паніні.
Якби й із вами харч не римувавсь, –
однаково ви – в серці, панно Інно!
Паніні – в кишці. Грає піаніно.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846922
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.09.2019
Як би ви на правду не молились, –
не знайти самотніше вдови.
Люди не пробачать вам сміливість.
Люди душать, гнуть передових!
В темряві сичить зміїне кодло,
бризкає фонтанами отрут.
Чесним буть не вдячно і не модно.
Чесний, ви зручні, якщо ви – труп.
Всі давно замовчувати звикли.
Покручі, перевертні чеснот.
Мужні, для людей ви – справжній виклик.
Спалення. Анафема. Синод.
Дійсність – пристосовано собача.
Схвалено й затверджено порок.
Люди за сміливість не пробачать,
будьте хоч би й тричі ви – пророк.
Бачили у трунах і в могилах
проповіді ваші й з ними ж – вас.
Люди зацькують вас, ще й підгилять.
І підуть по пиво чи по квас.
Їм на вас не жаль галон оливи –
змажуть механізми гільйотин.
Люди не пробачать за сміливість,
раптом їх – юрба, а ви – один.
Всиплять вам смачних, добрячих палиць.
Їм на вас не шкода навіть куль.
Спершу розіпнуть, затим – підпалять.
В пам'ятник затиснуть, звівши в культ.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846601
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.08.2019
В нас отак: як ти сєпаратюжковий,
мітишся на два стільці, чи три, –
з тебе все стече, як з гуся... юшками.
Мить – і перевішав прапори.
В нас, коли вуста твої заправдані –
зійдуться й зацюкають свої ж.
Видадуть за грошики сатрапові.
Їж мене, народе! Ну ж бо – їж!
Легше божевільному повірити.
В нас одна країна – "Навпаки".
Пишеться сатира замість лірики.
З губ у ніч злітають матюки.
Чи свої насправді, землячки оті,
здурені, нещасні і сліпі?..
Тут напризволяще Богом кинуті,
хвацько з мене ворога ліпіть!
Ну а справжній ворог не заба́риться.
Стих в овечій шкурі хитрий вовк.
Вже напоготові вража палиця.
Боки вам не встиг ще... не натовк.
Плигайте і плюйтеся отрутою.
Піньтеся, плюгаві мавпаки.
Де – свої, де – недруги, – не сплутаю.
А хотілось, щоб не навпаки...
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846506
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.08.2019
Кияночки ходять розхристані.
У збудженні – кожен мікрон.
Мені б хоч – до Голої... Пристані,
до Низу доплисти Дніпром.
Мені би отого не бачити...
Хоча... Вибухайте в очах,
стрибайте, мов сонячні зайчики,
п'янкі ендорфіни дівчат!
Тілесні контакти зав'язані.
Під тиском. В метро. У час пік.
Зненацька зустрілися м'язами.
Ще б трішки – і... серденько спік.
Запізно... Та й нащо вже рипатись?
Для кого оті всі понти?
В мені, мов у озері риба, – ти.
А може те озеро – ти?
Хоч греблю гати, скрізь – по озеру.
Пливу, розпливаюсь... Ось ось...
Розтану, неначе морозиво, –
серпневий упрілий лосось.
Життя, мов шкільна арихметика,
уперта й водночас проста:
раз, два – і зробили Ахметика.
До мене лиш, гола, пристань...
Палкі, розпашілі, розхристані.
То пхаємось, то пихтимо.
До Голої, Голої... Пристані
пливе півкіло ескімо.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846493
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.08.2019
Не стогни, що жить тобі сутужно.
Бачить Бог усенький світ згори.
Бо щодня до тебе лізе в гузно
з милом ворог, що його зварив.
Ти ж – купив. З москви чи з петербурга.
Ворог лізе з пастою в твій рот.
В мозку – вже давно «Вєчєрній Урґант».
Не жалійся, взятий в оборот.
Краще б ти собі подалі йшов десь.
Бо війна на Сході – не твоя.
Пальці пхне ворожий «Хед енд шолдерс»,
чуба дурить запахом троянд.
Краще б ти з гори котився лунко,
а не лив солоні ручаї.
Ворог – не на Сході, а у шлунку.
Там, де тульський пряник причаївсь.
Краще б ця земля тебе гонила,
лопала на п’ятах мозолі.
Тим, хто ще задарма (с)хоче мила,
видасться дорожчим вазелін!
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846316
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.08.2019
Дякую еМПешній лаврській владі!*
Щоку борознить скупа сльоза.
"Що це?" – "Кбачковиє аладьї." –
сухо повариха відріза
в набожній привітливій харчевні
із презирством дружнім на лиці.
Марно... Все ж вишукує знічев'я
око рідні серцеві млинці.
"Ґречність", що не снилася й Елладі.
В битві за експансію культур
перші – "кбачковиє аладьї" –
лаврсько-московська от-кутюр.**
В сни мені являється в халаті
"добра" повариха і вони –
грізні "кбачковиє аладьї".
В тім немає їхньої вини...
Мало що насниться ще галайді.***
Та й життя його – химерний сон,
де з "млинцями" схрещують "аладьї".
Чуєш? – Торжествує Мендельсон.
Бачиш? – Наче рідкісний паладій,
ніби різнобарвне муліне
поглядами хижими "аладьї"
гамцяють по-варварськи мене.
© Сашко Обрій.
* мається на увазі Києво-Печерська лавра, окупована нині мацковскім патлопархатом (УПЦ МП).
** в перекладі з фр. - "висока мода".
*** бездомна, зубожіла людина,
яка не має постійного місця проживання,
сталого заняття
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846103
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.08.2019
То не з ретязів пнеться Гудіні.
То не рев тридцяти фукусім.
Ген двигтить у пекельнім гудінні
пралка «Боїнг сімсот сорок сім».
В клубах диму викрешує іскри,
бешкетує, немов сарацин.
Тож пери, витискай, ополіскуй,
пралко «Боїнг сімсот сорок сім»!
Йди на зліт по протореній смузі,
джерело для нічних потрясінь.
Збила мізки сусідські у смузі
пралка «Боїнг сімсот сорок сім».
Про білизну – мовчу. На ганчір'я
ти манаття розпатрала всім.
Розтинаєш крилом надвечір'я,
пралко «Боїнг сімсот сорок сім».
Вольова, мов на пузі й на ліктях
ще від хрещення мами-Русі,
приповзла в двадцять перше століття,
пралко «Боїнг сімсот сорок сім».
Гомінкий і нескорений воїн,
ти гудеш, наче тьма горобців –
і тому я нарік тебе «Боїнг»
(ти – одна, їх – сімсот сорок сім).
То увись лине думка пташина,
то пливе по ранковій росі.
Ти ж моя працьовита машино,
мов бізонів сімсот сорок сім!..
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845177
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.08.2019
Ми не знаємо облич своїх поетів.
Ми знеславили ікони їх облич.
"Ето кто?", "кто рядом с нім?" "кто тє?", "кто еті?".
Ну а в школах нам ще й зверху "помогли".
Це відрадно – раптом ще комусь цікаво.
Нині важко звоювати інтерес.
Піднапружтесь, хто успішно в Лету канув,
щоб нащадки розпізнали ваш "торець".
Та й кому здалися ветхі небилиці,
вже давно побиті шашіллю століть?
Ми не знаємо поетів наших лиця.
І тому наш віз і нині там стоїть –
в братній, виритій могилі хрестоматій
де не бачили пожухлі сторінки
їхні лики, що роз'ятрюють стигмати.
Світ – базарно-інстраграмно-гомінкий.
Світ сьогоднішній – гармидерно-фейсбучний.
Хто – письменники? Хто – фріки? "Ху із ху"?
Тут не модно башковитим бути учнем.
Ми голівоньками грузнемо в піску.
Байдужісінько: розстріляні? померли?
А сучасники – посходили на пси.
Чи наїлися отруйної омели.
Ну а той, хто не зійшов – успішний псих.
Хтось "не здавсь" – його проковтує столиця.
Хтось у темряві провінцій загубивсь.
Ми не знаємо поетів наших лиця.
Втім, нема для них жорстокіших убивць.
© Сашко Обрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845014
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.08.2019