Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Гриць Янківська: З життя однієї старої магнолії - ВІРШ

logo
Гриць Янківська: З життя однієї старої магнолії - ВІРШ
UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

  x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 9
Пошук

Перевірка розміру



honeypot

З життя однієї старої магнолії

Гриць Янківська :: З життя однієї старої магнолії
Ця історія трапилася пізньої осені, коли стара магнолія за її вікном вже скинула левову частку листя, а те, що на ній залишилося, давно не пломеніло рудими язиками завжди не твоєї ватри і навіть не подобало на підвішені кулі гнилих оранжів.
У неї було безліч номерів телефонів його найближчих друзів, якими вона ніколи не скористається. У нього – її ім'я і власний вік, у якому звертають увагу навіть на поодинокі знаки долі.
Вона змогла б любити його дужче, ніж він на це сподівався, а він вже давно не сподівався любові. Він зміг би любити її дужче, ніж самого себе, бо давно був до цього готовим. Та життя виключило усі можливі приводи для їхніх зустрічей, як зустрічаються добрі й аж ніяк не добрі знайомі. Життя онулило усі шанси для зустрічі їхніх поглядів, як зустрічаються погляди випадкових і зовсім не випадкових перехожих. Якби ця історія трапилася в передноворічні дні, то відродила б її віру в казку, вона ж завжди так нетерпляче чекала див у передноворічні дні! Тоді її віра в невідворотне росла б ще вище від отої старої магнолії, яка є пам'яткою природи, аж доки обоє з двох не зруйнували б її власноруч. Так руйнують дерев'яні огорожі по завершенню будівництва багатоповерхівок, бо коли те, що зародилося за обшарпаною, нашвидкуруч збитою огорожею почало набувати рис довершеності, сама вона здавалася щораз огиднішою, заліпленою сотнями оголошень і флаєрів. Руйнувати їх значно легше, ніж чистити. Та нам не варто хвилюватися щодо цього, адже життя не дало їм можливості обліпити тягарями непорозумінь стіну своїх відносин. І так само, як хтось вніс одну стару магнолію до переліку пам'яток природи, так дивний збіг обставин вніс цю історію до пам'яток їхніх життів.
Вона була молодшою від нього на кілька повних десятків років і ще один неповний. Мабуть тому й не уявлала, наскільки сильно він сподівався любові до того, як перестав сподіватися. Сподівання – наче американські гірки: зручно вмостившись на вибране власноосібно крісло ти застібаєш усі можливі ремені безпеки і перестраховуєшся ще кількома уявними на кшталт підвісного хрестика, статистики нещасних і щасливих випадків, поблажливості долі та безмірного бажання жити. Рушаючи, в тобі вже зароджується сподіваня дечого, але сам обирай чого сподіватися. І чим більше ти розганяєшся, тим міцнішим стає твоє уявлення сподіваного. Воно наростає і наростає, аж доки не досягне своєї вершини. Наростає і наростає, аж раптом все обірветься, та коли – невідомо. Це може залежати від потужності ривка, від швидкості руху, від масштабів гірки, від сили бажання.
І вона вже сіла у своє крісло і навіть рушила з місця. В день, коли листопад був настільки вологим, що повітря не вдихали, а випивали, а спрагу споглядання далечі не вдовольняло навіть дальнє світло фар, вона вже мала неабиякі сподівання на свою досі незнану любов. Він же остаточно розпрощався з невиправданими надіями і стрімко летів донизу зі своєї американської гірки. Він досягав підніжжя. Багаж його особистого, не завжди вдалого досвіду штовхав його у спину, добавляючи швидкості. Та він навіть не уявляв скільки петель мають ці гірки.

***

Їй наворожили його по лініях долонь одного знаменного вечора, коли вона була ледь сп'яніла і ніжно-засмучена прощанням з людьми, сподівання на яких вже досягли свого піку і котилися донизу, голосно гуркочучи спогадами про спільно проведений час, як мертві пірати гуркочуть своїми запилюченими кістками, коли корабля-привида прибиває до скель. Вона пообіцяла своєму особистому мрійнику-хіроманту, що ніколи не втратить того, кого тягне до себе її лінія життя. Якби вона хоч трохи вміла читати по долонях, то не розкривала б їх перед людьми, з десятками таємниць на кожній. Якби вона хоч трохи вміла читати по долонях, то ніколи не давала б пустих обіцянок. Та вона не вміла, тому пообіцяла собі та світу, що ніколи не відпустить того, хто читається на її шляху.
Він сказав, що не наполягає на її дзвінку і це єдине, що видалося їй недоречним під час їхньої першої розмови. Кількома тижнями раніше на її телефон почали надходити набридливі дзвінки і вже тоді щось у ній почало хвилюватися, але у трубку дівчина лише чемно відповідала: ви помилилися номером. Так часто помилятися можуть лише дуже неуважні або дуже вперті люди. І до одних, і до інших вона відносилася досить терпимо. Вона завжди була терпимою до людських недоліків, тому обмежувалася в подібних випадках скупими, але ввічливими словами. Та як не сказати слів більше від звичного, коли більше від звичного надворі туману, коли туманом перенасичуються вулиці, а серця пересичуюттся самотністю?
Хтось мав у ньому потребу. Хтось знову набридав їй своїми дзвінками, випробовуючи терпіння на міцність, і на одній зі сторін лінії зв'язку воно врешті ввірвалося. Та не на її. В містечках із такими вузькими вулицями, в якому вона жила, терпіння не виходить далі за протилежний від будівлі тротуар. Воно відбивається від цегляних стін старезних домів і повертається назад, до бездонної посудини-душі. Інша річ міста-мільйонники, там стільки перехресть, що не пам'ятаєш, на якому з них ти загубив власну душу, що вже й говорити про терпіння.
Його найближчий друг був досить жалувано мучений любовними і житейськими перипетіями, а самотність його у всі пори року хтось м'яко розбавляв своєю присутністю, як розбавляють віскі льодом, коли хочуть не впитися, а випити задля смакування моментом. Тому в постійному непотраплянні до потрібного абонента він вбачав не руку долі, а радше чийсь затягнутий жарт.
Це такий жарт? – запитував у неї його друг, втрачаючи рештки терпіння. – Мені потрібен Жора!
Вона мляво вибачилася, наче з'їла на обід номер мобільного телефону того Жори, ним самим закусивши, і запропонувала перенабрати. Його друг перенабрав і знову потрапив до неї. Знову і знову. Та вона не дивувалася, – звичайна переадресація, яку легко відключити у свого оператора. На схожі дзвінки їй доводилося відповідати по кілька разів на день. Зазвичай телефонували, коли вона вже або ще спала. То були стурбовані родичі, постачальники питної води, вже відомий нам друг і безліч інших друзів, колег, партнерів тощо. Відчуваючи себе особистим секретарем якогось незнайомого їй чоловіка, вона починала дратуватися, але усі ці стурбовані голоси одразу ж зрізали під корінь її роздратування. Одна схвильована привітна жінка – це, скоріш за все, його мати. Про іншу, яка телефонувала далеко за північ, думати не хотілося, – справжня мегера. Усім був потрібен Жора. Хоча називали його по-різному: Георгій, Гоша, Жора, Гріша, Гога, і ще кілька варіацій. Кіношний персонаж наяву*, – жартувала вона уже зі своїми друзями. Та невже так важко розібратися з власним телефоном? – обурювалася в пермішку з жартами.
До закінчення робочого дня залишалася чверть години. Дівчина неспішно почала збирати речі зі столу, час від часу поглядаючи на мобілку. Ні, не в очікуванні чергового дзвінка, до яких вже почала звикати, а звіряючи годину, щоб покинути робоче місце не швидше, ніж дозволено. Вона ніколи не робила нічого швидше, ніж дозволено, ніколи не дозволяла собі зайвого, а коли чогось дуже хотілося, просто вносила це до списку необхідного. Необхідне в принципі не може бути недозволеним, – така маленька дівоча хитрість.
В цю пору року обтрушена вітром і природньою необхідністю магнолія вже губилася в згустках темряви, тому дівчина ніколи не прощалася з нею, хоча і відчувала на собі її постійно оцінюючий погляд. Неприємно, та це дрібниці, позаяк оцінювачем виступає хтось на дещицю живіший від людини, хтось пам'ятний для природи. Вона йшла не поспішаючи. У провінційних містечках таку розкіш можуть дозволити собі значно частіше, ніж у столиці. Столиця – місто безупинне, тому і життя нашого героя безупину рухалось: йшло, їхало, летіло, їхало туди, звідки злітають, летіло туди, де треба ходити, але ніколи не стояло на місці.
Вона чекаламна свого автобуса, жадібно втягуючи в легені осінню прохолоду. Твердо тримаючись на ногах вона не мала ні краплі страху перед підступними заплічними провулками. Вона чекала твердості від людей і знала, вже зовсім скоро знайдеться той, хто не розчарує її в цьому очікуванні.

***

Коли він набирав свій телефонний номер з мобілки друга, то відчував себе все більше душею і все менше тілом. Якби, після натискання кнопки виклику в нього в кишені задзвонив його власний телефон, то чоловік приклав би обидві слухавки до вух і завів задушевну розмову зі своїм другим "Я". Для цих двох чоловіків у дорогій іномарці, що саме намірялися гучно відсвяткувати завершення робочого тижня, дзвінок юній, судячи з голосу, незнайомій дівчині, після якого в журналі дзвінків навіть не збережеться її дійсний номер, носив характер безневинної розваги, та водночас хвилював незвичністю ситуації.
– Та позвони ти їй нарешті, раптом це твоя доля– відверто глузливо наполягав його друг, затятий скептик. Але чи справді скептик чи, може, носій безглуздо скептичної маски, які зустрічаються доволі часто з емблемою "аби вижити". Адже чоловіки у свої сорок з лишком в душі ще більші романтики, ніж у солодкі двадцять, і як маленькі хлопчиська, соромляться своїх високих почуттів. Обом їм нестерпно кортіло зазирнути у продовження цієї телефонної історії.
– Алло! – за його номером справді підняла слухавку незнайома дівчина. Але ж його телефон з sim-картою тут, у правій кишені куртки! Хоча й навмисно попередньо відключений.
– Здрастуйте, це Георгій! – неочікувано обривистим голосом почав він. Ну звісно ж це Георгій, жодного здивування. Хіба можна з вродженої людської цікавості не перевірити, що відбувається з твоїм телефоном. Тим паче, розмова обіцяє не бути прісною, адже за всі рази його перебування поза мережею, вони вже заочно здружилися і роззнайомилися за допомогою посередників.
– Вітаю! Я очікувала вашого дзвінка, Георгій! – Дещо по-діловому, та з усміхом повела вона. Розмова зав'язалася легко і невимушено. Він попросив вибачення за незручності, яких завдавали їй усі ці набридливі дзвінки. Зробив це дуже вміло, так само вміло вів і усю бесіду. Ще б пак, негоже за стільки десятків років існування в цьому підступному світі, не навчитися вводити розмову в потрібне русло.
Він говорив багато і відверто. Не тільки для того, щоб виговоритися, але й для того, щоб вкластися в невизначений час через нерозуміння характеру співрозмовниці. Після цієї бесіди двоє досі незнайомих людей мали прийняти рішення, що вплинули б на їхнє подальше життя. Адже переадресацію він врешті відключить, а разом з тим зникне єдиний спосіб їхнього зв'язку. Вже у першій їхній розмові він розповів про роки дитинства і про роки навчання, про свої будні та про свої свята, про своє одруження і розлучення, процес якого завдає йому чималого клопоту, про бажаного і довгоочікуваного сина, якого не має змоги бачити достатньо часто, про потребу в людині, яка б вислухала, про все, що важливо, хоча й не для цілого світу. Вона слухала з цікавістю, разом з ним сміялася і журилася. Про її сміх він піклувався з усією відповідальністю, закидуючи щось на кшталт: Господи, ви б мене налякалися, я абсолютно лисий! Хоча форма черепу в мене досить таки симпатична! Вона веселилася з його дотепів і вкотре переконувалася, – вона не з лякливих. Він пропонував їй безкоштовну екскурсію Києвом, зустріч за чашкою кави, похід в оперу, яку обожнював не менше, ніж каву, і ще безліч безглуздих ідей, безглуздих, адже вони були геть незнайомими людьми. Він надиктовував їй адресу своєї електронної пошти, дарма що зв'язок був слабким, а літери з-під її пальців хаотично мінялися місцями. Вона все одно ніколи не написала б першою. Дівчина якось пробувала подзвонити на його номер, який продиктував хтось із його друзів, але, як і очікувала, потрапила до себе ж і видихнула з полегшенням: отже з мережею в столиці стабільний непорядок! Та насправді роїлися думки сварливі, щось схоже на "от нерозумна, геть втратила інстинкт самозбереження!"
Він пропонував їй дружбу щиро і без підступу, адже й сам виглядав за кожним незнайомцем в пошуках цього недооціненого зв'язку. Вона ж – захоплено поринала в його історії, наче в цікаву книжку, а виринаючи – усміхалася їхній спільній історії, що так ненароком зламала невідомі коди, стерла відстані і зневажила прийняті схеми.
Чоловік все не втомлювався бути собою у повній відвертості з незнайомкою, а вона нарешті знаходила себе в тіні старої магнолії, що не досягала її фізично, та від того ще дужче манила впустити себе в серце. Чоловік і дерево зливалися в її свідомості в одне ціле так просто, наче пам'ятка природи і пам'ятка життя зросталися стовбурами, посаджені випадковістю і пробачливою недбалістю оператора зв'язку.


***

Чи пішла вона своїм шляхом, не розмінюючи серце на роздоріжжях, а чи чужими стежками, розсипаючи зерна сміливості крізь порізані перехресними лініями долоні? Чи озирався він на поворотах в очікуванні її навздогінного оклику, а чи зовсім заглушив усі внутрішні голоси, ображений туманністю знаків долі? Чи зустрінуть вони тих, кого недільними ранками виглядають крізь шибки засліплених сонцем вікон? Чи не втратять рештки здорового глузду, розкладаючи по полицях свої правильні та неправильні вчинки?
Кілька повних десятків років і ще один неповний буде вдягатися в листя і знову скидати його догола стара магнолія за її вікном, пробачаючи людям їхні хиби. Кілька сотень життів могли б прожити разом ці двоє, що прониклися одне одним, як вулиці мрякою того пам'ятного осіннього дня. Натомість – у неї залишилося безліч номерів телефонів його найближчих друзів, якими вона ніколи не скористається, а в нього – її ім'я і власний вік, у якому звертають увагу навіть на поодинокі знаки долі.

Осінь 2015

Ілюстрація – картина Ігоря Завозіна

ID:  962672
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Оповідний
ВИД ТВОРУ: Мініатюра
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 12.10.2022 23:23:08
© дата внесення змiн: 18.05.2024 18:54:48
автор: Гриць Янківська

Мені подобається 3 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



back Попередній твір     Наступний твір forward
author   Перейти на сторінку автора
edit   Редагувати trash   Видалити    print Роздрукувати


 

В Обране додали: Сніг_на_голову
Прочитаний усіма відвідувачами (276)
В тому числі авторами сайту (9) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..




КОМЕНТАРІ

Дантес, 16.10.2022 - 17:52
"і власник вік" - власний? Бо власник - то Вій biggrin

Здається, я вже читав це оповідання. Гарно, Макі

give_rose
 
Гриць Янківська відповів на коментар Дантес, 16.10.2022 - 23:26
Я б радше сказала - носій, а хто йому власник то один Гоголь знає))
Дякую Вам, Дантесе! 16 Я змучилася редагувати з п'ятнадцятого року, то й виклала, покладаючись на уважність друзів і читачів)
 
Сніг_на_голову, 12.10.2022 - 23:47
Перша глава є. Чекаю другу cry
Ви прекрасно пишете прозу
 
Гриць Янківська відповів на коментар Сніг_на_голову, 13.10.2022 - 21:07
З темпами одна глава в сім років головне мати хороше здоров'я і уважно переходити через дорогу)
Дякую, люба Сніг! 16
 

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  візаві
Enol: - віч-на-віч на вічність
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Enol: -
Синонім до слова:  говорити
dashavsky: - патякати
Синонім до слова:  говорити
Пантелій Любченко: - вербалити
Синонім до слова:  аврора
Маргіз: - Мигавиця, кольорова мигавиця
Синонім до слова:  аврора
Юхниця Євген: - смолоскиподення
Синонім до слова:  аврора
Ніжинський: - пробудниця-зоряниця
Синонім до слова:  метал
Enol: - ну що - нічого?
Знайти несловникові синоніми до слова:  метал
Enol: - той, що музичний жанр
Знайти несловникові синоніми до слова:  аврора
Enol: - та, що іонізоване сяйво
Синонім до слова:  Бабине літо
Маргіз: - Осіннє танго
Синонім до слова:  Вірний
Маргіз: - Вірний - однолюб
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Маргіз: - осяйна
Знайти несловникові синоніми до слова:  Вичитка
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Мобілізація
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Рахманий
Mattias Genri: -
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Mattias Genri: - sliczna...
Синонім до слова:  видих
Наталя Хаммоуда: - Відди́х, зди́х.
Синонім до слова:  Вірний
Eyfiya: - Непохитний
Синонім до слова:  Вірний
levile: - Незрадливий Вірний
Знайти несловникові синоніми до слова:  Верлібр
Андрій Ключ: - Танцпро – танцююча проза
Синонім до слова:  Церата
Олекса Терен: - Обрус.
Знайти несловникові синоніми до слова:  видих
Enol: -
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Микола Холодов: - Кльова, Класна, Красна.
x
Нові твори
Обрати твори за період: