Давно вже ніч на Львів лягла,
І в пору цю мені не спиться.
Заснути я все ж не змогла,
Хоч дуже хочу, щоб наснився!
Так, щоб наснився гарний сон,
Де ми з тобою вдвох щаслві,
Серця, що б"ються в унісон,
Торкання губ таке пестливе...
Уста твої, мов медом вкриті,
Шепочуть щось і так чарують!
А очі - суміш зелені й блакиті,
Я в них давно уже мандрую...
І руки ніжні, ніби чарівні,
Все пестощі мені дарують,
Горю в них, мов у вогні!
І не пручаюсь я, не протестую!
Ти, як митець, як Рафаель чи Мікеланджело,
Але мистецтво твоє полягає у тобі.
І не показують його в Лос-Анжелес,
Бо ти творив його лише мені!
Мені даруєш ти красу усього світу,
Як найдорожчий діамант у 100 карат!
В найкращих барвах розмаїття цвіту,
Не чорний, як Малевича квадрат!
Усе не просто, як у Піфагора!
Які там катети, які гіпотенузи!
Усе безмежно - Всесвіту простори!
Це дивно - ти натхнення, ти і муза!
Ти, як відомий всім, закон енергії,
Що не зникає нікуди і ніколи!
Ти - ода, повість, ти - містерія!
Ти, як Венеція, а я - твоя гондола.
Ти - теорема, формула, ти - аксіома.
Ти давній, наче Римський колізей.
Ця істина - давно мені відома!
Вона для тебе, а не для людей!
ID:
318365
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 02.03.2012 12:37:58
© дата внесення змiн: 02.03.2012 12:37:58
автор: Оксана Гринчук
Вкажіть причину вашої скарги
|
