Відчувається скрута в кишені,
мов горіхи, пошерхли вуста,
за плечима – обличчя в мішені,
за спиною – одна пустота.
Ой, покликала мати додому,
А я тихо і радісно вмер,
і упали повіки додолу, –
буду смерті тепер кавалер.
Наступлю каблуком на повіки,
Щоб ніхто й не помітив, що я
Був самотній нещасний каліка,
Заомелений дуб-маніяк.
