Дорога до світла блукала у ночі
Шукала щось рідне, коричневі очі.
Забігла до серця, постукала в двері,
Почула лиш тишу і муху на стелі.
Спустилась по сходах гарячої крові -
Зустріла лиш зиму й сніжинки прозорі.
Повірить в безвихідь не вміла ніколи,
Дорога до світла шукала любові.
До серця вернулась - відчиненні двері,
Порожня кімната, лиш думки веселі.
Спитала про душу. "Сховалась у п’яти,
Боїться страшенно все нове приймати."
"А гостя ти приймеш, що прагне кохати?" -
Дорога до світла боялась спитати.
Та серце почуло в думках дану фразу:
|
|
