* * * 
  
Умирають майстри, залишаючи спогад, як рану. 
В барельєфах печалі уже їм спинилася мить. 
А підмайстри іще не зробились майстрами. 
А робота не жде. Її треба робить. 
І приходять якісь безпардонні пронози. 
Потираючи руки, беруться за все. 
Поки геній стоїть, витираючи сльози, 
метушлива бездарність отари свої пасе. 
Дуже дививй пейзаж: косяками ідуть таланти. 
Сьоме небо своє пригинає собі суєта. 
При майстрах якось легше. Вони - як Атланти. 
Держать небо на плечах. Тому і е висота.
 
  |   
 |