Балада про хату
Її будували так весело, дзвінко:
Дзвеніла сокира, сміялася пилка
І пестила щітка стіну.
Тепер у ній тихо і в свято, і в будень.
У хату цю так і не в’їхали люди.
Так сталося—хтозна, чому.
Стоїть при дорозі, мов жінка неплідна,
Крізь вибиті вікна нічого не видно,
Луною вертається звук.
Розсипались східці і хвіртки немає.
Цю хату і привид, мабуть, обминає.
Живе тут лиш цвіль та павук.
А через дорогу—також хата-пустка.
О, як же їй заздрить сусідка—до туску,
До тріску-судоми в стіні:
Там жив хтось—п’яничка, пропаща людина,
Та все ж, коли вмер, то зійшлася родина
Й горіла свіча на вікні.
--------------------------------------------------
Це не віршi, це тільки слова
..
Це не вірші мої, це душа,
Що згоряє у спалахах літер.
--------------------------------------------------
НЕ ПЛАЧТЕ, МАМО
..
.. серце .. в холод закуте
..
Я лежу на снігy, що червоним стає,
Наче маки у нас на городі.
..
--------------------------------------------------
HIЧHI СПОГАДИ
..
На пepexpecтi дійсності і казки.
А скільки снів, i прагнення, i мрій
Списали весни на свої скрижалі!
..
Вже серце й не здригалось від ужалень.
Бездонна ніч. Чи ж спогад має дно,
Як крають пам'ять промені шпичасті?...
..
--------------------------------------------------
Чорні дерева у білих вуалях
..
Biтep гарячий цілує дорогу.
..
Хтось мені витер iз серця тривогу.
..
Може, то зірка у серце упала?..
Hi, це був ти.
--------------------------------------------------
Тягнусь до слів твоїх думкою я
Тягнусь до слів твоїх думкою я,
Слухом поринувши в теплі їх звуки.
..
Переплелися у слові твоїм
Ніжності струни й образи отрута.
Скільки вже ми загубили думок
На кривулястій i довгій стежині!..
Добре ..
Словом ріднитись у кожній хвилині.
--------------------------------------------------
|
|
