В саду з дерев – дощ пелюсток.
Там бігали грайливо діти.
Збирали квіти,
Кожен для себе.
Виявилось, що деякі із них
Нагребли по великій купі –
Скористались випадком й умінням –
І тільки кілька квіточок
Лишилось для слабких.
Тоді суєтний наставник
До отця стурбовано підбіг:
«Будь ласка, йдіть сюди!
Погляньте на цю несправедливість у Вашому саду!»
Коли ж отець все дослідив,
То дорікнув наставнику:
«Ти не правий, мудрагелю малий!
Це і є справедливість.
Лише поглянь:
Хіба діти, що привласнили квіти,
Не сильніші, зухваліші, хитріші
Тих, що лишилися ні з чим?
Чому ж повинні сильні –
Життєздатно сильні –
Бути позбавлені квітів?»
Обміркувавши, наставник доземно вклонився:
«Мій Господи!
Зорі тьмяніють
Від такої недосяжної мудрості.»