UA | FR | RU
Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: jogasan: Підрив Каховської ГЕС - ВІРШ |
|
|
UA | FR | RU Рожевий сайт сучасної поезії |
|
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..
КОМЕНТАРІ Zorg, 23.04.2024 - 17:53
Практически под любым произведением данного автора можно писать один и тот же отзыв об отсутствии стихотворного размера, рифмы, а так же о примитивизме и ничтожной смысловой нагрузке, которая очень тяжело просматривается под нагромождением слов, мало связанных, а в некоторых местах не связанных вообще общей идеей. А попытка использования однокоренных слов в качестве псевдорифмы и вовсе заставляет задуматься читателя об интеллектуальных способностях "творца". Хотелось бы задать вопрос самому автору. Стал бы он сам учить наизусть подобное? Ведь не секрет, что стихи пишутся для того, чтобы можно было любому читателю блеснуть эрудированностью в определенных слоях общества. И даже если предположить что все написанное возможно выучить и рискнуть прочесть это перед публикой, то какая реакция будет у окружающих? Чтеца могут принять за идиота, или просто начнут бить, все будет зависеть от обстоятельств. И в дальнейшем вряд ли он сможет рассчитывать на приглашения. Я бы рекомендовал автору задуматься над этическим аспектом и начать уважать читателя.
Зорг, я дійсно вдячний за коментар і критику. Я не претендую, щоб мої вірші вчили напам'ять, але якщо комусь сподобається і людина виявить бажанння, то буду лише радий. Я аматор, я лише вчусь, "набиваю
гулі", набираюсь досвіду. Ти ж також не родився з тим що ти вмієш? Так само ж працював над собою. То якого ти і твоя шавка намагаєтесь погасити в людях потенціал? Ти ж хочеш, щоб справжніх поетів було більше, то допоможи їм, навчи, підкажи, якщо ти більш ерудований і досвідчений за них. Ти стільки всякої дурні написав раніше, яка суперечить твоїм ідеям про ідеальних поетів. Тут більшість самоучки і їм не повинно бути соромно за свою творчість, бо це людська думка, людська емоція, яка для когось є викидом адреналіну, для когось журбою, для когось приємним спогадом чи яскравою уявою. В тебе ж в самого так, зорг. Нафіга ти себе позиціонуєш богом і пишаєшся цим, коли ти цим займаєшся наполегливо і завзято, а тут багато тих хто лише робить перші кроки? Це все рівно, що придавити гусінь, не давши їй стати гарним метеликом. Цей клуб саме для цього створений, щоб розвивати людські таланти, а не рубати їх при корінні. Надіюсь, що зрозумієш і ще раз дякую за критику, хоч і таку бридку. 
Для того, чтобы тебе объяснить, как строится произведение, мне будет нужно испортить листов 20 машинописного текста. Здесь была одна лохушка, по другому я её назвать не могу, я ей написал отдаленно на треть листа что можно и чего нельзя. В ответ она сказала, что для неё это очень сложно и что пишет она, как видит, да еще и душой. И не одна она такая здесь. След её уже простыл и слава богу. Впустую объяснять - шкурка вычинки не стоит. Ибо, здесь все писуны душой, точно такие же, как и ты. Я около 20 лет на этом сайте, видел и перевидел многое и великолепно знаю, чем такие диалоги заканчиваются. Я сходу могу определить выйдет толк, или нет, потому, что знаю о чем говорю. Поэтому проще подвергнуть человека отрезвляющему душевому напору, может сам развернётся и уйдет. Я давно не самоутверждаюсь на таких вот, как ты. Бескорыстное служение поэзии - это мой выбор. А ты никогда не станешь поэтом, потому, что, как я помню, и сам пишешь в кайф и другим советуешь, пишите, как умеете! Поэтому изображать из себя развивающегося аматора не следует. Я слету определил, что ты бездарь и поэтический деградант. Я не при каких обстоятельствах не поменяю своего мнения. И повторюсь: дурака учить - только портить! Это последнее моё письмо в виде диалога. Дальше я буду просто спамить тебя. Ну и по возможности распишу тебе всю страницу рецензиями в той, или иной форме.
Нажаль, ти все ж моральний урод...
Якщо ти такий геніальний і лише на цьому сайті ти 20років, то де ти видавався для широкого загалу? Де твої книжки? Ти ж, я так розумію хочеш собою Шевченка змінити і стати іконою поезії? А за те, що я аматор і навчаюсь писати краще, як і всі нормальні люди тут, мені абсолютно не соромно. Повторюсь, те що ми вміємо - це наш досвід, а не щось вроджене. І ти теж не виключення, але мабуть тебе в житті хтось конкретно нагнув, що через дупу певну частину мозку пошкодило.
В яскравий день, а може й серед ночі
Із хати шкандибатиму до тину, Щоб харкнути тобі в сіркові очі Та на твою бездарну писанину.
Розумію, безкорисний слуга поезії, раз немає що відповісти про свої видані твори, то уходиш в "глибокий захист" своєю тупою мантрою. Доречі, раз пишеш її сюди, до додавай ще і закінчення, яке я тобі дописав на іншій сторінці, я тобі дарую своє авторство.
І, доречі, ця твій "глибокий захист" свідчичить про визнання своєї поразки, бо гідно відписати не можеш. Слабак... 
В яскравий день, а може й серед ночі
Із хати шкандибатиму до тину, Щоб харкнути тобі в сіркові очі Та на твою бездарну писанину.
То був мій сон, який я бачив знову,
І відчуття тріумфу лоскотало дупу, Себе я тішив думкою такою, Бо я Вєлік, а всі навколо мухи. Прокинувся ж я якось серед ночі, Заснути вже не міг - хотілось дрина, А ще я пригадав сіркові очі, Свою незграбну і убогу писанину. І стало соромно мені за свої дії, Заплакав я тоді, немов мала дитина, Бо усвідомив, що невдаха-лиходій я, І що я дуже, дуже кончена людина. Як вийшло так? Я ж був вєлікім Зоргом... В своєму генії купався з головою, Мене носили, ніби я для всіх був Богом, Але я з "бездарью" зійшовся у двобої. Писати я почав дурню і бикувати, І посміховиськом тепер для всіх здавався, Тепер оленем мене будуть називати, Коли б, і хто, до мене часом не звертався. Тому прокинувшись бо вже цієї ночі, Дошкандибав я до дзеркал, що у сортирі, Зібрав всю слину я, і харкнув собі в очі - Тепер до ср*ки моя клята писанина. Я вирішив дописувати замість тебе, бо ти ж постійно забуваєш писати твір повністю.
В яскравий день, а може й серед ночі
Із хати шкандибатиму до тину, Щоб харкнути тобі в сіркові очі Та на твою бездарну писанину.
То був мій сон, який я бачив знову,
І відчуття тріумфу лоскотало дупу, Себе я тішив думкою такою, Бо я Вєлік, а всі навколо мухи. Прокинувся ж я якось серед ночі, Заснути вже не міг - хотілось дрина, А ще я пригадав сіркові очі, Свою незграбну і убогу писанину. І стало соромно мені за свої дії, Заплакав я тоді, немов мала дитина, Бо усвідомив, що невдаха-лиходій я, І що я дуже, дуже кончена людина. Як вийшло так? Я ж був вєлікім Зоргом... В своєму генії купався з головою, Мене носили, ніби я для всіх був Богом, Але я з "бездарью" зійшовся у двобої. Писати я почав дурню і бикувати, І посміховиськом тепер для всіх здавався, Тепер оленем мене будуть називати, Коли б, і хто, до мене часом не звертався. Тому прокинувшись бо вже цієї ночі, Дошкандибав я до дзеркал, що у сортирі, Зібрав всю слину я, і харкнув собі в очі - Тепер до ср*ки моя клята писанина. Ти знову не дописав повну версію, тому роблю це за тебе. Напиши нову мантру, ця набридла вже всім, а тим більше я знаю що ти можеш писати краще. Народ хоче свіженького.)
В яскравий день, а може й серед ночі
Із хати шкандибатиму до тину, Щоб харкнути тобі в сіркові очі Та на твою бездарну писанину.
Молодець правильну тактику обрав, не можеш дати відповідь, прикинься дурником і тобі пробачать, махнувши рукою, типу: Що з знього, убогого, взяти?...
Скинь ще раз цю мантру, доведи мою правоту)
В яскравий день, а може й серед ночі
Із хати шкандибатиму до тину, Щоб харкнути тобі в сіркові очі Та на твою бездарну писанину.
В яскравий день, а може й серед ночі
Із хати шкандибатиму до тину, Щоб харкнути тобі в сіркові очі Та на твою бездарну писанину. |
|
|
||||||||||||||||||||||
