Олена Бокійчук: але ж немає заборони так вважати? і вірити?!допоки житиму - надіюсь.хоч розумію - все не так.
І лиш для того ми живемо
Щоб кожне зло було покарано.
Для цього засоби знайдемо.
Я вірю! Хоч напевно марно...
Олена Бокійчук: Мабуть тому, що ми ніяк не хочемо вчитись. Ось і маємо самий популярний інструмент - граблі.
Стояти легше, ніж вантаж нести,
Мовчати важче, ніж гострити шаблі.
Як взнати, що спалить – старі мости?
Чи спопелити к бісу кляті граблі?
Олена Бокійчук: якщо навіть крізь сльози - жити будете! І добре жити!
Як не крути – життя бере своє.
Не пропускай же долі добрих знаків,
Та пам’ятай – вітрила в тебе є,
То ж нічого чіплятися за якір!
КОМЕНТАР ЩОДО ТВОРУ: 
Не здавайся! 
От ми впевнено і підходимо до резюме - винні у всьому граблі! 
супер!Почуття гумору - наше все!