Мирослав Вересюк: Прийнятий прибалтами Закон про те, що вони були окуповані, дав їм змогу робити кроки по відновленню національної ідентичності, не звертаючи увагу на крики московитів в Європарламенті. У них на це є аргумент - Ми проводимо деокупацію країни!!! І до них немає питань про національні меншини, їх язИк, права і свободи. А ми ще довго будемо кровю харкати...
Мирослав Вересюк: В розділі \"Проза\" я викладаю такі історії з свого життя і з спогадів батька, а також публіцистику... Так що, ласкава прошу, в минуле...
Мирослав Вересюк: Скільки таких сторінок життя перегортається з кожним поколінням. Вони неповторні! Не знаю, чи можна назвати наше дитинство щасливим, але це було наше дитинство. І в ньому стільки всього було, що коли я взявся описувати, то прийшлося пропускати відсотків з вісімдесят споминів. Якби я вмів швидко набирати текст, то мабуть що писав якийсь роман. А так , тикаю одним пальцем і вихоплюю лише дещицю. Всі ми родом з дитинства.
Мирослав Вересюк: Так! В кожного покоління свої університети і своя память про них. Про це варто розказати. Це все, що було з нами, не повториться більше...
Мирослав Вересюк: Дивно, що це все тримається в памяті, з такими дрібними деталями, що диву даєшся. Оті кольори,барвистіші за сьогоднішні, оті запахи, від яких паморочилася голова! Як же пах хліб, вийнятий з печі? А смаки?! Внуки можуть про це не розуміти, але знати повинні. Розуміння потім прийде. Це все вкладається в мозаїку малої Батьківщини.
Мирослав Вересюк: Дякую, що ми цей світ сприймаємо однаково!На жаль більшість чекає на обіцяну манну небесну і сприймає на ура любу брехню. Історія вчить, що дурнів вона не навчить ніколи.
КОМЕНТАР ЩОДО ТВОРУ: 
