Oleg Kolibaba: А й справді...тут все сказано! Сказано так, що до м`язів, до кісток проймає! Про такого роду зло я міг почути хіба що від своїх бабусі і дідуся, але я не знаю, що це таке. Та й краще, мабуть, не знати. А якщо знати, лише в молитві
04.12.2014 - 19:17
Знати настільки, щоб не допустити повторення геноциду.
Oleg Kolibaba: Чудовий твір!!! І критики тут не потрібно. Єдине, що метафори твору в сукупності є занадто складними для простого читача, який читає без аналізу. Я зрозумів основну суть, а вона глибинна - невід'ємність героя від України, його спорідненість з нею . Але оце наділення частин тіла емоційними ознаками, окриленість імені, як належності, потребує певного усвідомлення змісту, а він, повторюся, глибинний
01.11.2014 - 00:48
дякую!) кажуть деякі, що треба писати по простому, щоб було зрозуміло пересічним читачам, а я відповідаю, що пишу не тому, що треба, а тому що не можу не писати і не збираюся свою поезію класти в прокрустове ложе, нехай хто хоче читає і розуміє, а хтось навпаки, не людьми це мені дано тож не намагатимусь комусь догодити, бо всім й так не догодиш, просто пишу щиро, а інакше не вмію і не хочу) ще раз спасибі)
Oleg Kolibaba: Гарний роздум! Мабуть, кожна людина залишає слід, і звернення інших до того сліду завжди буде почуте залишившою людиною. А якщо це вірш, та ще й з кусочком серця, слід житиме лише доброю пам'яттю!!!
01.11.2014 - 13:32
Ніби то і лишає, але пам`ять з часом гасне. Лиш люди, які спричинилися до чогось великого, мають змогу бути не забутими. Дякую ,Олеже, за ваш
"input"
Oleg Kolibaba: Гарна історія!!! Її навіть можна назвати історією слова "пробач", яке піддається метаморфозу під впливом зміни епітетів. Першочергово, в контексті, "пробач" було жаданим, але, думаю, його "зів'ялість" настала відразу після його відсутності...І нехай воно вже нічого не змінить, але воно залишилось "жаданим" ...
01.11.2014 - 12:44
Олеже, дякую Вам! Завжди радію Вашим змістовним, вдумливим відгукам... " Пробач..." це слово, що, часом, дарує полекшення. І тому, хто говорить, і тому, хто слухає...
Oleg Kolibaba: В кожному слові Ви передали наш великий, можливо, прихований біль чи сумління за те, що борг неодмінно існує. А його поверненням може бути, напевно, гідне життя за правду та свободу. Чудовий душевний вірш!
Oleg Kolibaba: Мда жах там в палаті наркоманів...Переклад чудовий, аж не вірилося, що так можна зберегти стиль Висоцького в перекладі. Дуже добре вдалося, Олександре!
Oleg Kolibaba: Читаючи цю присвяту, можу сказати, що людина була дійсно і поетом, і людиною, і батьком. В кожному рядку вірша є великий жаль, можливо, за тим, що не було встигнуто. На жаль, не був знайомий з паном Нестором, але підтримую кожне слово. Світла пам'ять!
20.10.2014 - 00:00
Спасибі! ... Не відчуваю, що він помер, але скучаю за ним...
Oleg Kolibaba: Мойсей таки з`явиться, але питання коли? Можливо, скоро, а можливо, ще чекати й чекати. Основне, що Україна знайшла сили боротися за свободу. Дай ій Боже перемоги Гарний вірш
16.10.2014 - 22:15
Дякую, Олеже! Це ж Вас стільки не було на сайті! Вірш написано майже місяць тому. Не пропадайте так надовго.
Oleg Kolibaba: Чудово! Брехня була споконвіку і нема їй кінця і краю! Гарно розкусили москаликів Чи залишиться шрам...це вже кожен для себе зробить висновки. Але хотілося би, щоб не залишалося
КОМЕНТАР ЩОДО ТВОРУ: 
Дякую, Олеже! Профі одразу визначив задум! Куняти, але не довго... Бо з димарю пара перестане валити! 
Знати настільки, щоб не допустити повторення геноциду.
Але, думаю, погляд синіх очей точно залишився в пам'яті 
. Але оце наділення частин тіла емоційними ознаками, окриленість імені, як належності, потребує певного усвідомлення змісту, а він, повторюся, глибинний 
... 
