ДУ́ЖЕ, присл. У великій мірі, надто, надзвичайно. Еней же їхав щось несміло, Бо море дуже надоїло (Іван Котляревський, I, 1952, 109); Вона була дуже схожа з лиця на Нимидору (Нечуй-Левицький, II, 1956, 224); Самій [Галині> стало дуже смішно з себе (Євген Кротевич, Сини.., 1948, 9); Ант ходив по хижі дуже тихо (Семен Скляренко, Святослав, 1959, .
Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 432.
КОМЕНТАР ЩОДО ТВОРУ: 
(кажуть, що Сократ)
.