Redivivus et ultor: та не обманюй, прошу, не бреши
сама собі, бо я давно не вірю,
ні в голові, ні в серці, ні в душі,
що наша доля - той строкатий ирій,
в який ти вперто відсилаєш все -
кохання, нас, на сповіді, на прощу...
примарне та надумане есе
хіба ж то вирій? то пекельна площа!
геєна, пекло, де нема тебе
й тобі кровлять невидимі стигмати,
впірнає в сірість небо голубе
чи так вже добре - знати і не мати?
ти відсилаєш, ти даруєш всім,
стромляєш ніж і кажеш - Лиш не сердься...
так, світ чудовий, та самотньо в нім
цій половинці від малого серця
Redivivus et ultor: Гарний твір, приємний для читання, \"м\'який\". \"В кінці\". \"тяжке\", НМСД, краще було б замінити на \"важке\". \"Мені досить\" для збереження попереднього ритму краще б замінити на \"достатньо\"
Redivivus et ultor: Дякую!) Ти права \"зі\" вирішує проблему збігу приголосних. Чесно кажучи, коли писав, то і не помітив. Замість \"те\" таки мало бути \"той\", але... Чому я написав саме так? Хм...
А експромт чудовий. Банальність скажу - заслуговує окремої публікації (хоча - тобі вирішувати)
КОМЕНТАР ЩОДО ТВОРУ: 
