ВІРШИКИ ТА ЗАГАДКИ
АКУЛА
Живу я в морі, любий друже.
У мене зуби гострі дуже.
Я радо інших риб ковтаю.
Бо корму іншого не знаю.
БАРАН
Люблю гористість, небом вкриту,
І травку їсти соковиту.
Хоч невеликого я росту.
Ріг маю кручений і гострий.
ВОРОНА
За кольором, немов смола я.
Житло в селі і в місті маю.
Горіх кладу до дзьоба-рота.
Співати «Кар» - моя робота.
ГОЛУБ
Літаю попід небесами.
Гніздо будую під дахами.
Кручусь у парку цілу днину,
Шукаю крихту чи зернину.
Я сірий, білий, наче зайчик,
Даси мені хлібини крайчик
В зимовий сніжний день холодний,
Як буду дуже я голодний?
ҐЕДЗЬ
Із комашиного я роду.
Люблю в ґрунти сирі і воду.
Мене не дуже люблять люди,
Кусаю їх у плечі, груди,
Свій хобот їм під шкіру пхаю
І кров, мов упир, висисаю.
Та п’ю я і нектар із квітки.
Не бійтесь надто мене, дітки.
ДЕРЕВОЛАЗ
Жабка я, мала за зростом,
Дволапкова і безхвоста.
Я люблю вологу, страх!
Скачу по землі й кущах.
Але треба знати , друже,
Небезпечною є дуже.
Можу, трунком пригостити,
Десятьох одна убити.
ЕРДЕЛЬТЕР’ЄР
Ердельтер’єр – собака це.
Він заробляє на м’ясце.
Поранених несе з полів,
Шукає міни у землі.
ЄХИДНА
Думаєш, це їжачок,
Бо свитина з колючок?
Ні, це інший хтось, повір.
Їсть комах, мурах цей звір.
Носить яйця на собі
В сумочці на черевці.
Вилізе з яйця мале –
Попіклується незле.
ЖУК-ОЛЕНЬ
Хоч має крила ця тварина комаха,
Але не муха. І не птах.
Не олень, хоч і роги має.
Ними кору дерев згризає.
ЗУБР
Раритетна ця тварина.
Схожа на бика, дитино.
Тільки важча та міцніша,
Аніж бик, і ще страшніша.
Більш масивні має плечі,
Травку йде скубти під вечір.
ІНДИК
Свійський птах. Є в нього сила,
Довгі ноги, дзьоб і крила.
Віялом хвіст розпускає,
«Пуль-пуль» з горла випускає.
Коли злиться, скаженіє,
Шия в нього червоніє.
ІПАТКА
Є такий, Софіє, Златко,
Птах, що зветься він іпатка.
Чорно-бурий носить міх.
Щоки білі, наче сніг.
Під очима жовте пір’я.
Любить море під узгір’ям.
Рибу вправно птах лапає,
Нею дзьобик напихає
І несе в нору-печеру
Любим діткам–ненажерам.
ЙОРА
Йора – пташечка в’юнка.
Гусінь з’їсть чи павука
І сидить собі на гілок.
Жовтим світить її тіло.
Крила в самки чорно-білі.
Спинка – як оливки спілі,
А в самця, мов стигле жито.
На узліссі любить жити.
КРОКОДИЛ
Довгий і масивний дуже.
Слід його боятись, друже.
Зуби він гострющі має,
Ними все живе кусає.
Любить воду і болото.
Полювать – його робота.
ЛЕВ
Жовтий, наче сік цитрин.
Лідер він серед тварин.
Шевелюру пишну має.
Зебру з’їсть, коли піймає.
МАВПА
Ця тварина по гілках
Скаче, наче білка, птах
Шерсть брунатну вона має.
Рве банани, в морду пхає.
НОСОРІГ
Хто собі в болоті ліг
І задер угору ріг?
Хто зело їсть (і охоче!),
Вмне пів міха – й знову хоче?
Носить ріг малий, та гожий,
Ним живе пробити може.
ОЦЕЛОТ
Оцелот з родини кішки,
Сонячно-брунастий.
Спина – в смугах, в цятках – ніжки,
Черевце – білясте.
У дуплі він має хату.
Уночі полює.
Радо птицю з’їсть крилату,
Змієм поласує.
ПЕГУЗА
Вона широка, круглорота.
Плавати – ось її робота.
Не спить, як люди, на дивані,
Живе пегуза в океані.
За довжиною – невеличка,
За кольором, немов гірчичка.
Плавці – парканчиком по спинці.
А хвіст, мов ніготь на мізинці.
РАЙДУЖНИЦЯ
Чорно-бурі крила має.
У лісах вона літає,
Біля річки – бережком,
Вздовж доріг – бочком-лужком.
Білі смужки в неї є,
Сік берези, клена п’є.
Гусінь радо їсть, малята.
Очі в неї на крилятах.
Райдужниця – так ось зветься.
То сидить, а то знесеться.
Це метелик, любить цвіт.
Підійдеш – піде у зліт.
СИЧИК-ГОРОБЕЦЬ
Хто цей сірий молодець?
А це сичик-горобець –
Птах такий, це треба знати,
Має крила, щоб літати,
І належить він до сов.
У Карпатах має схов.
У дуплі гніздечко в’є.
У роду найменшим є.
Їсть цей сичик гризунів,
Велетів-комах зі пнів.
Корм готує восени,
Щоб дожити до весни.
ТУШКАНЧИК
Це не мишка і не зайчик,
Це гризун-ссавець тушканчик.
Наче зайчик, він вухатий.
У землі будує хату.
Наче мишка, має хвіст.
Тільки більший в нього ріст.
Очі круглі та великі.
Їсть цибульки лілій диких.
Закриває в нірку вхід,
Щоб не вліз лихий сусід.
УМБРА
Умбра – є така рибина.
Щуки – це її родина.
Плаває в Дністрі, в Дунаю.
Три плавці вздовж низу має.
А вгорі – лише одненький.
Тіло – буро-червоненьке.
Низ жовтавий, смужка збоку.
Хвіст округлий і широкий.
Зуби хоч дрібні, та гострі.
Рачків їсть, комах, що рослі.
Повизбирує й личинки.
В ямки кидає ікринки.
ФЛАМІНГО
Фламінго – птах великий і красивий.
Коли маленький, то пухкий і сивий.
А виросте – рожевий він, дитино,
Або такий, як ягоди калини.
Стоїть він на одній нозі частенько,
А другу гріє пір’ячком густеньким.
Живе у зграї, а не наодинці.
Молюски, раки – череву гостинці.
Міряє землю, по воді ступає.
І дуже рідко плаває, літає.
ХОМ’ЯК
Хоч малий він – цей ссавець,
Але справжній молодець.
Під землею риє хід.
Там сидить, як річку лід
Покриває, їсть харчі,
Що наніс їх уночі
Влітку. Як їх діставав?
З поля крав, за щоки пхав,
Приносив до нірки все,
Їв, як прагло черевце.
ЦЕСАРКА
Звуся гарно я – цесарка.
Кошу травку, мов косарка.
Лободу з’їм, конюшину,
Кропиву і реп’яшину.
Їсти часто – моя праця.
У хвості пір’їн шістнадцять -
Куций та униз спадає.
Спинку тлусту, круглу маю.
Як виходжу я на стежку,
Всім показую сережки.
Отака я пташка дивна –
Синьо-чорна, світло-димна.
ЧАПЛЯ
Зростом більша я за метр,
Свита в мене – сірий фетр.
Під грудьми – рядком торочки –
Білі, мов яєчка в квочки.
Ноги довгі, довгий дзьобик.
Не боюся я хвороби.
По болоті чап-чалаплю.
Звуть мене, зазвичай, чапля.
Корм мій – жаба, навіть змійка.
Їх шукаю – шия – двійка.
ШКІРОЇД
Шкіроїд – це жук, малята.
Ним харчуються пташата.
Він – пилок з’їсть із ромашки,
М'ясо вмерлої мурашки,
Миші, білки чи тхора ,
Та не зразу, дітвора.
Хоч дрібної жук породи,
Любить він робити шкоду:
В сушку впхається, в какао,
В рибу в’ялену і каву,
В хутро, шкіру влізе нишком,
В шерсть, у льон і навіть в книжку.
Він хвороби не приносить,
Але те, що вхопить, косить.
ЩИГЛИК
А хто це в нас такий строкатий?
Це щиглик – птах такий, малята.
За розміром цей молодець,
Немов середній горобець.
Та більш стрункий й талановитий.
Одягнений у барвну свиту.
Співає, аж беруть мурашки.
Пісень зо двадцять знає пташка.
Веселих повно в нім емоцій.
Дітей виводить двічі в році.
Для них гніздо пушком вкриває.
Насіння бур’янів з’їдає.
Ь
Знак м’якшення тут підоспів…
Шукать на нього слово – всує.
Вкінці, в середині є слів,
Промовиш їх і м’якість вчуєш:
Лось, журавель, рись, горобець,
Форель, сьомга, ведмідь, рибець.
ЮРУМІ
Тварина є така у світі.
Мурашок їсть вона, термітів.
У неї тіло довгувате.
Повільна дуже, вайлувата.
В брунатній свиті, чорноока.
Ніс довгий та і хвіст – нівроку,
Блистить до сонця, мов копійка.
Язик в юрумі, наче змійка.
Ним вона зловить харч - ковтає,
Бо в морді зубчиків немає.
На лапах кігті, наче море.
Мурашник ними добре оре.
ЯСТРУБ
Яструб – птах лісної зони.
Трохи більший від ворони.
Хижу він натуру має,
Інших птахів поїдає.
Часом вивірку чи зайця
Вхопить, щоб набрати сальця.
Має він зігнутий дзьобик,
Буре пір’я, хмурий лобик.
Високо гніздо будує.
Діток виведе – годує.
ID:
991103
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Вірші для дітей
дата надходження: 11.08.2023 19:45:02
© дата внесення змiн: 11.08.2023 19:45:02
автор: Крилата (Любов Пікас)
Вкажіть причину вашої скарги
|
Велика,майстерна робота! Думаю пізнавально для діток!І нам поринути в дитинство,трішки розважитися не завадить!
