Мовчать всі ті, хто їх віддав на страту,
Набатом хвилі там кричать:" Азов!"
Земля до неба в смутку хоругов,
І тільки в бій за них йдуть добробрати.
Весна, так й не приходила до них
І літо знов заплакане й тривожне,
Хто ж обіцянки виконати зможе?
Запитання в очах їх мовчазних.
Не забувайте, там вони стояли,
За землю українську, за народ,
Дивилися в обличчя тих заброд:
Пощади не просили й не чекали.
Всі виконали той наказ без слів,
Невірили, чи вірили в те слово,
Їх вороги за подвиг судять знову,
А світ? Він очі й вуха затулив.
Не спи, моя ти земле! Не мовчи!
Хай нас почують світові гаранти,
Байдужість не зруйнує їхні грати,
Вогнем і словом суддів тих печи.
Галина Грицина.
