Промінчик сонця доторкнувся вуст,
І посмішка осяяла моє обличчя,
Попід ногами гілочок соснових хруст,
Ходити в ліс із татом був наш звичай.
Він так обожнював ці аромати,
А з часом полюбила їх і я.
Соснові шишки вчив мене збирати
І милуватись співом солов'я.
Пояснював, які гриби безпечні,
Бо я збирала гарні мухомори,
Показував які у рака міцні клешні,
Які безмежні і прекрасні в нас простори.
Ми ночували з татом у наметі.
Сузір'я бачили на небозводі.
Здавалося, були одні на всій планеті
І розчинялися удвох у цій свободі.
Ми прокидались вранці разом з лісом,
Я бігала босоніж по росі,
Ми вдвох були неначе під навісом
Із затишку, любові і краси.
Промінчик сонця доторкнувся вуст
Я - в лісі нашому, а ти на фронті.
Тепер із сином, тато, чую хруст,
Та наша зустріч вже на горизонті!
Навчив любити ти принади лісу.
Тобі я вдячна, хай далеко ти.
Я вірю: ми пройдемо цю завісу,
Знайому стежку зможем віднайти!
Автори: Анастасія Тригуб та Сашко Негрич
