«Зубчата тінь від замкового муру
все довшала, а далі й двір покрила.
В бойниці небо стало темно-синім…»
Леся Українка
У мури замку Любарта
помешкання вбудоване.
Там вас чекає темнота,
віконце загратоване.
Без приводу і з приводом,
з байка́ми туристичними,
він мешкає там привидом
мов експонатом вічності.
За плату та за честь свою
служив колись тут вартою,
але уражений в бою
стрілою був татарською.
Під зорями іскристими
все згадує, як сталося,
як замок брали приступом
і як ним обламалися.
Піднялися серед лісів,
як виросли від коренів,
вже сьомий вік, з літописів,
ці мури непідкорені.
Вдивляється за небокрай,
на все, що серцю любо та
оберігає рідний край
на вежі замку Любарта.
14.09.2020р.
люблю такі легенди... гарно переказали, пане Анатолію 
