Глухну від тиші,
Що можна розрізати, наче ножем паляницю.
Пишуться вірші...
Зорані болем за кревну мою Лебедицю.*
Ненько, рідненька!
Вкотре втрачаєш звитяжців своїх, оборонців.
Як же раненько
Оком червоним над вічністю сходити сонцю?
Хмари, зникайте!
З променем першим прокинеться воля і сила.
Зайди, вертайтесь!
Вам тут ні хліба, ні ниви... лиш тлін і могила.
Цінності, кажеш,
Скріпи імперські впровадити треба по світу?
Щезни геть, враже!
Жертви злочинств закликають до помсти й відвіту.
Вам, ренегати,
Трунком кукі́ль засіватиме збіжжя й поріддя.
Далі мовчати?
Зволити владі ще раювати під час лихоліття?
Таня СВІТЛА
02.2020 р.
*Лебедія — стародавня назва України
Дякую, Катерино! Є таке відчуття, що ми в цій темі топчемося на місті... Якісь сили стирають емоції людей і утворюється тиша. Так це чую. Завжди рада Вас чути.
Тепла Вам! 
