Приспів:
Ллє за вікном осінній дощ,
А на душі осінній джаз.
В зажурі жовтолистий парк,
Сумує бо не бачить нас.
І
Я відчував твою любов,
Твій погляд серце спопеляв,
Щасливий був, коли тебе
Я з поміж тисяч упізнав.
Ти, як гармонія сама,
Ти радість, світла дивина.
Була зі мною поряд ти.
Була...
І вже тебе нема.
Приспів:
А за вікном осінній дощ,
А на душі осінній джаз.
В зажурі жовтолистий парк,
Сумує бо не бачить нас.
ІІ
Я був такий ще молодий,
Не бачив щастю перешкод.
Тобою дихав я та жив,
Навіки, думав, ми разом.
Яскрава то була пора.
Твій сміх у пам'яті луна.
Була мелодія в душі.
Була...
Тепер її нема.
Приспів:
А за вікном осінній дощ,
А на душі осінній джаз.
В зажурі жовтолистий парк,
Сумує бо не бачить нас.
Прочитавши вірш вперше, я не почув смутку. Як на мене, вірш не тужливий. Словам пасуватиме не драматична мелодія, а мотив пісні-прощання, пісні-спогаду, коли почуття вже вгамувались, і герой розповідає свою історію. Подібним твором є «Останній вальс» у виконанні Енгельберта Хампердинка. Вірш дуже привабливий, акуратно складений, легко сприймається і здається простим, але, на мою думку, виглядає ретельно створеним, конкурентоспроможним, придатним для написання на його основі гарної пісні з вагомим комерційним потенціалом. Сказати простіше, вірш мені дуже подобається!
Щиро дякую друже, за щирий відгук. Дуже приємно.
Таки дійсно слова банальні. А прийшли мені в голову разом з мелодією. А мелодія сумна і пісня стає журлива.
Дякую щиро, Катрусю. Пісенька моя простенька, та чомусь самій подобається. Ходжу співаю тужливо в ритмі вальсу. Головне, щоб рідні не чули бо перепадає мені від них за моє співання.
Трошки сумно було на душі і тут полилася з голови мелодія і слова. Проста пісня, банальна так би мовити, та ходжу співаю в ритмі вальсу. Стараюсь щоб рідні не чули, бо не маю голосу гарного
Щиро дякую за коментар
Завжди приємно!