Хто зна початок, знає і кінець,
А зарікатись смертним – марна справа.
Їх вибір: іти степом навпростець,
Чи пошукати шлях битий лукавий
Який веде в міста кривих дзеркал.
Там істина викривлює гримаси,
А зірка, яку Бог в вожаті дав,
Загубиться серед неонів, з часом.
Йти луками у шовку мокрих трав.
Йти в кучугурах снігу за коліно…
Із вдячністю сприймати, що Бог дав
І не писати в стовпчик, що Він винен.