ті протяги, що смокчуть до кісток,
ті потяги, що ріжуть м'ясо ночі,
роздертий шрам_ собі те сам наврочив,
сухі слова – між пальцями пісок…
і кільцями червоні прапорці…
спіралями до прірви реї ці.
відтятих сніжних крил пали трофеї.
снують в пітьмі вгодовані ссавці_
звіряють з метрономом кожен крок,
спустошивши огнисті емпіреї…
задувши раз густу щетину свіч
окрай атрактору порожньої могили,
вузлами в’яжеш ниті протиріч_
тріщить цей лід, розлами - врізнобіч,
давно спочив той, в кого клянчив сили…
ті протяги, ті потяги, ті сни,-
тісні / пусті / короткі монохроми_
носити погляду важкого першосором,
всміхаючись байдужим кредиторам,
вслухаючись в голодний дзвін коси…