О дивовижна квітко, я не можу погляд відірвати
Від неповторної краси твоєї й глибини
Колись так буду і стоя́ти
Й дивитись як за обрієм зникаєш ти
Колись я руку тво́ю не наважусь відпустити
Щоб відчувати всім єством своїм твоє́ тепло́
Колись годинами біля́ вікон твоїх буду́ ходити
Обличчя мить, в надії щоб побачити твого́
Колись слова ласка́ві я не зможу зупинити
Та безрозсудно лишнього скажу
А потім буду червоніти та пробачення просити
За недооечну наполегливість свою
Колись всю ніч про тебе буду міркувати
Й просити: «сонце не вставай!»
Й пізніше думати й не знати
Де мрій а де реальності є край
Колись...... багато можна уявляти
Але життя здійсни́ть своє
Та я зумів хоча б пофантазувати
Ось тільки що —кохання справді є!