Черпала в зір небесних ти любов,
В блакиті неба ти черпала ніжність.
І шепіт втаємничених дібров,
Твій всесвіт одягав у дивовижність!
Блукали мрії між весняних трав,
Де роси діамантами горіли,
Чарівний диво – вечір чаклував,
А Купідон гострив підступно стріли.
Від почуттів без крапельки вина
У голові хмільні шуміли хвилі,
Але, на жаль, кохала лиш вона…
Ті серця жар, й слова були безсилі.
Талановито роль свою він грав.
Допоки це йому було цікаво…
Там серед шовку найніжніших трав
Розтоптане кохання загасало…
МОЛОДЕЦЬ!
Дякую))
