Доріг багато пройдено в житті,
Людей на них я безліч зустрічала.
Одні запам’яталися мені,
Про інших якось швидко забувала.
Спливали роки, як стрімка ріка,
Відносячи хороше і погане,
Біжить у росах стежечка тонка,
Десь там в туманах і вона розстане…
Бо вічного нічого не бува,
Настане час і мій колись іти…
Забудуться всі сказані слова,
У безкінечнім світі суєти.
А у стрімкому вирії буття,
Всім буде як колись світити сонце,
І будуть жити вічні почуття,
Які з’єднають разом незнайомців.
Не спиниш днів стрімкий шалений біг,
Народжується в світі щось, й зникає.
В хитросплетінні всіх людських доріг,
Життя нове свій шлях розпочинає.
Бо вічного нічого не бува,
Все, що було і є у нім минає.
Та може, хтось, колись мої слова
Що в серці народилися згадає?!
Дякую)
