Десь там за рікою, де трави з росою,
Блукав одинокий туман.
Шукав він дівчину, що з диво косою,
Стоптала ногами бур’ян.
Ти місяць срібненький у косу вплітала,
Чар зілля збирала вночі.
Стежина твоя між дерев заблукала,
Хоч слово скажи, не мовчи.
Туман все густіше закутав дерева,
Дівча в бузині загубив.
Короткою ніч не буває травнева,
Вже сонечко ранок збудив.
Туман обернувся на краплі кришта́лю,
Дерева і трави зросив.
В думках шепотів :- Я насправді кохаю!
І ноги дівочі омив.
9.05.24р. Олександр Степан.
Дякую за оцінювання.
