Росу збирала рано на світанку,
Щоб втамувати спрагу, лихоманку.
Та шепотіла чарівне одне ім'я.
Невже то справді я?
А мрій жнива дивують урожаєм,
Міцні обійми видаються Раєм,
Хтось зміг до серця стежку віднайти.
Невже то справді ти?
Ловили зорі, ті що падають, у жмені,
Вони такі ж нестримні та шалені,
Мов вибух світла посеред пітьми.
Невже то справді ми?
Гарний вiрш, Iрин Ка. Дiйсно, усе в цьому сiтi вiдносно, не можна бути впевненим у чомусь на усi 100%.
Тiльки от у вас у 3 рядку - якось словосполучення "чарiвне одне" не зовсiм звучить, зазвичай слово "одне" тут попереду звучить, а "чарiвне" за ним. Як у пiснi вiдомiй "А позаду Сагайдачний", так оце i в цьому випадку. Може вам тут слово "одне" замiнити на "таке" чи "лише" - "Та шепотiла чарiвне таке iм'я" або "Та шепотiла чарiвне лише iм'я".
Дiйсно, усе в цьому сiтi вiдносно, не можна бути впевненим у чомусь на усi 100%.
Гарно!!!
